На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Соцальна педагогка - пдтримка людей в процес становлення нових умов життя. Науково-технчна структура соцальної педагогки, її сторичний розвиток. Принципи соцальної педагогки, що випливають з особливостей цлсного навчально-виховного процесу.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: Педагогика. Добавлен: 26.11.2010. Сдан: 2010. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Виникнення і розвиток соціальної педагогіки як галузі людинознавства


Зміст

Вступ
1. Соціальна педагогіка як складова „людинознавства”, її суть та завдання
2. Історичні передумови становлення і розвитку соціальної педагогіки
3. Основоположні принципи соціальної педагогіки
4. Суть та об'єктн0-предметна область соціальної педагогіки
Висновки
Список використаної літератури
Вступ

Педагогіка надзвичайно багатогранна. Досліджуваний нею предмет настільки складний, що окрема наука не в змозі повністю охопити його суть. Тому сучасну педагогіку правильніше називати системною наук про виховання.
Структура сучасної педагогіки відображає зв'язки і відносини, що виникли під час історичного розвитку педагогічних знань, визначає місце кожної з педагогічних наук, її роль для педагогічної практики. Нині педагогічна наука об'єднує до двадцяти педагогічних галузей. Їх кількість зростає залежно від суспільних потреб.
Останнім часом широко заявляють про себе такі нові галузі науки, як філософія виховання, порівняльна педагогіка, соціальна педагогіка та інші. Соціальна педагогіка вивчає проблеми позашкільного виховання дітей та дорослих. В її складі виділяють такі галузі, як сімейна педагогіка, педагогіка перевиховування правопорушників та інші. ( 3, стр. 20)
Соціальна педагогіка також вивчає закономірності та механізми становлення і розвитку особистості в процесі здобуття освіти і виховання у різних соціальних інститутах, а також соціально орієнтовану діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ та соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей та молоді в процесі вирішення суспільних, політичних, економічних та інших проблем суспільства.
Науково - технічну структуру соціальної педагогіки утворюють:
- агогіка ( проблеми попередження відхилень у поведінці дітей та підлітків) ;
- герогогіка ( соціально - педагогічні проблеми людей похилого віку ) ;
- андрагогіка ( освіта й виховання людини протягом усього її життя) ;
- віктимологія ( проблеми категорії людей, які стали жертвами несправедливих умов соціальної організації та насильства) . (2, стр. 17)
У наш час інтенсивно обговорюються багатогранні проблеми людини і людського суспільства. Їх постановка і рішення визначаються міждисциплінарними проблемами з різними світоглядними і ціннісними установками. Одні дослідники обирають базисом наук про людину біологію чи психологію. Їм заперечують представники гуманітарних знань, серед яких чимало суперечок, що стосуються вибору основних напрямків пізнання. Останнім часом серйозного впливу набуває соціальна педагогіка.
Народжена новими інтелектуальними поглядами на світ, зростаючим усвідомленням цінності і значимості соціальної ролі людини, соціальна педагогіка - це насправді бурхливо розвиваюча область соціально значимих знань. Сьогодні вона зайняла достойне місце серед гуманітарних наук, ставши системоутворюючим фактором для антропологічної трактовки суспільних явищ, інтелектуальною та методологічною основою гуманітарних структур.
Поряд з іншими гуманітарними науками, соціальна педагогіка складає основу раціонального пізнання світу, протистоїть інтелектуальному збідненню суспільства, ставить завдання закрити „чорну дірку” неосвіченості, в яку може скотитись країна.
1. Соціальна педагогіка як складова „людинознавства”, її суть та завдання

Соціальна педагогіка, що входить в структуру „людинознавства”, і як науковий напрямок, і як освітня галузь включає в себе масштабний комплекс різноманітних соціальних функцій, багатогранним за своїм змістом і спрямованістю. Вся сукупність цих соціальних і наукових функцій орієнтована на підтримку людей в процесі становлення нових, цивілізованих умов життя, забезпечуючи ефективну взаємодію і спілкування, соціальне самовизначення і самовираження, суспільний і індивідуальний соціальний розвиток.
Соціальна педагогіка відображає як у дзеркалі наше власне духовне обличчя, образ людини і обличчя світу. Вона намагається відповісти на фундаментальні питання сучасності: Що означає бути людиною? У чому призначення людини? Як стати соціально активною особистістю? Тим самим, у міру своїх можливостей, вона допомагає людині зрозуміти саму себе, збагатити своє життя, посилити свій особистий інтелектуальний потенціал.
Вона вивчає місце людини в житті суспільства, складний процес створення і освоєння людиною своєю соціокультурної дійсності. Виходячи с цього, вона проявляє себе не просто як описувальна частина пізнання, але й як наука, яка намагається розкрити можливості вдосконалення життєвого світу людини, наука про конкретні і реальні шляхи досягнення цієї мети. Туму її мірою слід розглядати як особливу систему знань, що досліджує фундаментальний спосіб життя людини, його соціальний, природний і діяльнісний потенціал. Звідси беруться основи для інтерпретації напрямків діяльності людини, зміст його свідомості і поведінки.
Соціальна педагогіка вимушена сьогодні розвиватися в умовах несприятливого, часто драматичного соціального буття. Тут особливо важлива конструктивна думка, направлена на пізнання складного і суперечливого світу людини, яка дозволяє виділити його закономірності та порядки. Гуманітарне пізнання зосереджує увагу на людській унікальності, індивідуальності. В науковому пізнанні весь процес освіти розглядається так, щоб зрозуміти, які фактори зберігають, а які змінюють, розвивають і збагачують світ людини.
Відсутність серйозного аналізу і теоретичного підходу не лише об'єднує вітчизняні соціальні науки, але і призводить до вузького і невизначеного трактування ролі освіти і виховання, що ставить під загрозу існуючі освітні процеси, особливо ті, які належать до вивчення суспільства, що загрожує неадекватності теоретичних обґрунтувань соціальної і культурної політики. У системі освіти накопичуються протиріччя, які можна успішно вирішити лише на основі теоретичного усвідомлення обслуговуючих їх причині факторів, аналіз породжуваних ними дій людини. У світлі соціальну педагогіку можна розглядати як рух пізнання до об'єктивного аналізу життєвого світу людини, необхідному для нього, як намагання до самопізнання, раціональному усвідомлення цінностей і цілей, які сприяють суспільного розвитку. Важливо, щоб не лише суспільство, але і кожна людина повною мірою усвідомили вирішальну роль вивчення соціальної педагогіки у формуванні суспільного і особистого благополуччя.
Будь - яка наука легко може бути зруйнована, якщо вона не буде опиратися на твердий грунт реального життя, не оволодіє найбагатшим емпіричним матеріалом. Мало знати, треба ще приміряти накопичені знання. Мало відшукати „дорогу до храму”, що важливо само по собі, треба ще вийти з храму до людей, щоб вказати їм шлях. В.С. Соловйов писав: „ Я нітрохи не сумніваюсь, що справжня наука може пізнавати і дійсно пізнає необхідні відношення чи закони явищ. Але лише питає: чи залишиться вона при цьому пізнанні на винятково емпіричному ґрунті чи не включає вона себе інших пізнавальних елементів, крім того, яким хоче обмежити його відвернутий емпіризм.” ( 8. стр. 654 )
Лише глибоке, всестороннє теоретичне осмислення соціально педагогічної практики ( соціально - педагогічної діяльності в різних сферах соціальних відносин ) через проведення багатопланових дослідних, дослідно - експериментальних досліджень з апробації гіпотез, а не пусте „вправляння” в наукоподібний, відірваний від практики теорезації - може вивести соціальну педагогіку з етапу розмитості, невизначеності у розумінні самої суті її як науки на рівень теоретичного обґрунтовування провідних соціально - педагогічних ідей ( не вигаданих, а виведених з практики ) і на цій основі - фундаментальних методологічних положень. За „варіативністю” підходів, парадигм у визначенні принципових, суттєвих наукових основ насправді нерідко приховується суперечливість у розумінні і визнанні найбільш загальної соціально - педагогічної концепції, перевірених і апробованих її теоретичних положень. Серед таких найважливіших соціально - педагогічних основ у розвитку соціальної практики в результаті довготривалого комплексного вивчення в монографії виділенні наступні ключові положення:
- превентивно - профілактичний характер соціально - педагогічної підтримки, орієнтованої на всі категорії та контингенти з метою можливого раднішого виявлення проблем на основі диференційованого, особисто - орієнтованого підходу;
- включення самих людей, клієнтів у процесі вирішення своїх проблем на принципах самодопомоги як активних його суб'єктів, учасників життєдіяльності суспільства;
- пріоритет соціально - педагогічної роботи з сім'єю, сімейно - сусідським співіснуванням, общиною, роботи з сім'єю, опора на сім'ю зі всіма контингентами населення, що сприяє гармонізації, розвитку духовно - моральних відносин у соціумі;
- інтеграція сил, засобів і можливостей різних державних і не державних інститутів ( на всіх рівнях, у тому числі на муніципальному, найближчому до сім'ї, особистості ) в економічному і повноцінному їх використанні в соціальній сфері; у роботі з дітьми та дорослими, багатими та бідними, різними ексклюзивними і маргінальними групами населення;
- підвищення соціально - педагогічної компетенції в процесі професіоналізації інституту соціальних працівників, інших спеціалістів соціальної сфери, соціальних служб різноманітних відомств;
- визнання і укріплення авторитету суспільних організацій, розвиток волонтерського ініціативного руху з включенням до нього різних груп і верст населення, у тому числі розвиток різноманітних дитячих, молодіжних ініціатив.
Соціально - педагогічна ідея сьогодні „визріла”, склався соціальний фон, зробивши цю теоретично обґрунтовану ідею реальною, профілактикоорієнтованою. Без подальшого руху соціальної педагогіки як науки і освітньої галузі відбувається відомий у розвитку наукових знань феномен своєрідного „топтання на місці”. В суспільстві сформувались умови, коли якісний розвиток соціальної педагогіки став не лише можливим, але й необхідним як механізм інтеграції науки і практики.
2. Історичні передумови становлення і розвитку соціальної педагогіки

Маючи глибоке історичне коріння і передумови розвитку в світовій та вітчизняній практиці, соціальна педагогіка опирається на багатий арсенал ідей, положень і практикоорієнтованих розробок минулого століття і початку ХХ століття, які складають генетичну суть сучасної соціальної педагогіки, розкриваючи історикологічну послідовність і структурно - функціональну динаміку інтеграції соціально - педагогічних знань.
Соціальна педагогіка як самостійна наука і галузь освіти розвивалась і визрівала в умовах об'єктивного процесу диференціації наукових, у тому числі педагогічних знань.
Історико - педагогічний аналіз, ретроспективний погляд на соціальну педагогіку як феномен освіти, науки і культури дозволяє виділити, перш за все, актуалізацію на різних історичних етапах думки про цінність людини і відношення до неї. Уже в середині ХVI століття освіта розглядається як основа суспільного благополуччя ( Т.Мор, Т.Кампанелла ). Не дивлячись на абсолютизацію всесильності освіти, такий підхід, а також ідей свободи творчості, всезагальної освіти, права особистості на людську індивідуальність, принципи природо відповідальності, також, як культуровідповідальності, здійснили позитивний вплив на розвиток соціально - педагогічної освітньої парадигми ( Я.А.Каменський, Ж.Ж.Руссо, Д.Локк, К.А.Гельвецій ).
У ХVII - XIX століттях у європейській педагогіці принцип природо - відповідальності став основою багатьох теорій освіти під загальною назвою педагогічного натуралізму ( також відомий як теорія вільного виховання ).
Визначимо найбільш відомі підходи до принципу природо - відповідності:
- виховання - це всестороній і гармонійний цілісний розвиток ( ранній період; Ж.Ж.Руссо і його послідовники );
- розвиток людини в процесі виховання - це забезпечення її росту, задоволення і розвиток інтересів і потреб особистості ( Д.Дьюї та інші);
- розвиток людини в процесі вільної реалізації ним своїх потенціалів, а виховання - це створення можливостей для самореалізації і само актуалізації (К.Роджерс, А.Маслоу, Г.Олпорт та інші).
Слід відмітити біхевіористичну концепцію в освіті, що сформувалась під впливом учених, які відносяться до „біхевіорестичної школи” в психології ( А.Вейс, Е.Торндайк, Д.Уотсон, У.Хантер та інші). Біхевіоризм виклав моделі поведінки людини, в основі яких - різні способи реакції на вплив навколишнього середовища. Пізніше, на початку ХХ століття, ці тенденції отримали розвиток і відображення у „реформаторській педагогіці” У,Джеймса, Д.Дьюї, В.Лая, Г.Кершенчитейнера. вираженням раціоналістичного напрямку в педагогіці вважається прагматична і непрагматична теорії навчання, орієнтованих на ідею прагматизму і виражених в підлеглості навчання головній меті - підготувати особистість, максимально успішну в соціальному і професійному плані. При цьому успішна кар'єра вважалась головною метою, яка виправдовує засоби. Прагматизм рекомендує уникати конфліктів з державою, заперечує далекі ідеали і завдання і проголошує раціоналізм основною технологією оптимальної поведінки людини.
У кінці ХІХ століття ідеї соціальної педагогіки, єдності освіти і середовища, соціальної освіти „проростали” у реалізації різних форм нестандартного навчання і виховання ( О.Вільман, П.Наторп, Р.Штайнер ).
Усі ці ідеї також знаходили своє відображення у вітчизняних соціально - педагогічних концепціях і розвитку дослідно експериментальної роботи. Принцип „пізнання і самопізнання людини”, погляд на особистість як на активного об'єкта освіти, інших видів життєдіяльності, з опорою на її здібності, можливості, переваги, інтереси, соціальну активність обґрунтували в своїх працях В.Водовоз, П.Каптарєв, П.Леегафт, М.Ломоносов, М.Неклюєв, В.Островський, М.Пирогов.
Основні положення соціально -педагогічної концепції освіти, відсутні К.Д.Ушинським і розвинуті його послідовниками М.Крофом, М.Бунаковим, Г.Ульяновим, А.Герлом, Л.Моздалевським, передбачають розвиток педагогіки сімейного виховання і розглядали процес освіти, виходячи з сутті людини, на антропологічних основах.
Поява нової теорії і практики вільного виховання ( К.Вентцель, В.Вернадський, Л.Толстой ) на основі розуміння взаємозв'язку природних і соціальних процесів сприяло закріплення думки про необхідність врахувати у процесі освіти справжнє місце людини в світі, розвивати в неї відповідальність за себе і оточуюче її середовище, в якому вона живе, працює, відпочиває.
Відмітимо, що в кінці ХІХ століття розвиток соціальної педагогіки було відповіддю на глибокі соціальні зміни, що охопили буржуазне суспільство - крах системи цінностей, норм, ослаблення виховних функцій сім'ї та інших соціальних зв'язків.
З цього часу став використовуватись широкий підхід до предмету педагогіки, йшло її збагачення соціальними ідеями, переглядалися взаємовідносини з соціальною практикою, посилилось соціальне бачення виховання, зросли інтереси до проблем соціалізації особистості, педагогіки соціальної роботи, соціального середовища.
У перші десятиріччя ХХ століття на розвиток соціальної педагогіки в світі ( особливо - в Германії та інших європейських країнах ) здійснив вплив так званий рух сетельмнтів. У США цей рух підтримував сім'ю з метою покращення її становища, розвивав ідеї допомоги общині, сусідам, соціальним товариствам. У ці роки отримав широке розповсюдження метод індивідуальної соціальної допомоги, як в США, так і в європейських країнах.
Ідеї соціальної педагогіки широко дискутувалися роки соціально - педагогічного рух 20 - х роках - особливо в Германії. Соціальну педагогіку стали розглядати як практику і теорію третього виховного простору ” чи поля ( окрім школи і сім'ї). З тих часів чи мало психологів намагались ввести ясність термінологічний хаос в сфері соціальної педагогіки і дати йому поняття точніше визначення.
Одні розцінювали соціальну педагогіку фактично як синонім загальної педагогіки лише з деякими особливими акцентами; інші - як синонім соціального виховання або соціально - політичних аспектів виховання. Треті розуміли як комплекс виховних установ з особливими завданнями. Деякі спеціалісти думали, що соціальна педагогіка, зберігаючи свою історичну традицію, є теорією соціальної допомоги лише дітям та молоді. Для інших вчення соціальна педагогіка - частина системи педагогічних наук поряд з сімейною педагогікою, шкільною педагогікою, дорослою педагогікою, педагогіку дозвілля, педагогікою для дітей з аномальним розвитком і т.д.
Частина спеціалістів надавала перевагу давати прагматичне визначення цьому поняттю - як виконання цілого ряду дій педагогічного характеру ( активностей ) в установах і організаціях поза сім'єю і школою.
Інші схильні були зводити функції соціальної педагогіки лише на різні групи осіб з відхиленням у поведінці.
У Росії соціальна педагогіка знайшла своє початкове відображення в доброчинному русі в сільських общинах, досвіді земських шкіл, в ідеї народності К.Д.Ушинського втіленої в діяльності земства; а на початку ХХ століття - у концепції та безпосередньому досвіді з моделювання соціально - педагогічної діяльності С.Т.Шацького, А.С.Макаренка. Цей досвід є основою методології особистісно середовищем взаємодій як найважливіших стимулів інтелектуального, світоглядного, естетичного, фізичного розвитку особистості.
Перевірена в процесі дослідно-педагогічної роботи на початку ХХ століття теорія соціальної детермінації освіти ( П.Блонський, М.Крупеніна, М.Кузін, О.Луначарський, П.Руденко, В.Шульгін, С.Шацький ) значно просунула розробку проблем соціальної педагогіки, доводячи взаємо- обумовленість впливу середовищ них факторів на розвиток особистості і будучи першою спробою основи „педагогіки середовища” в Росії.
Після другої світової війни, коли знову загострилась ситуація у світі і коли людські проблеми стали тільки складнішими і комплексними, посилилась тенденція актуалізації соціальної педагогіки. У багатьох країнах на порядок денний було виставлено питання про розвиток соціальної педагогіки як теоретичного базису професійної соціальної роботи. Проблеми допомоги окремому індивіду чи конкретній сім'ї, кожній людині, а також підготовки спеціалістів соціальної сфери потребували більш глибокого теоретичного обґрунтування і соціально - педагогічного забезпечення.
Історико - логічний аналіз становлення соціальної педагогіки і соціально - педагогічної освіт, проведений у динаміці, дозволяє прослідкувати тенденцію поступового розширення простору (функціонального поля ) соціальної педагогіки і соціально - педагогічної освіти.
У середині ХХ століття трактування ( інтерпретація, розуміння) функціонального поля соціальної педагогіки, її зв'язок з практикою, ( і, відповідно, характеристика научних категорій) зводилась до впливу на власне педагогічні сфери, заклади освітньої галузі, точніше - на дитячо - підлітковий контингент цих закладів.
До кінця ХХ століття простір соціальної педагогіки поступово розширюється і розглядається використовується у всій сукупності закладів соціальної сфери ( не лише власне освітніх, а й соціального захисту, охорони здоров'я, культури, органів правопорядку та ін.). Більше того, проявляється тенденція посилення орієнтації цих закладів на концепцію відкритості до оточуючого середовища, активізації інших суб'єктів соціуму, комерційних структур у модернізації суспільстві.
Характерно, що ще на початку 60 - х років ХХ століття Клаус Молленхауер, відомий німецький соціолог і педагог, визначив перспективу розвитку соціальної педагогіки - служити теоретичною основою в широкому соціальному просторі, бути стержневою змістовною основою в між організаційній координації усіх суб'єктів соціальної роботи.
У процесі розвитку різних ідей - соціально - інтегративних, соціально - критичних, психолого-соціальних, соціальних дій, комунікативної дії концепцій „повсякденності”, „життєвого світу” і інші - у другій половині ХХ століття вималювався загальний напрямок теорії розвитку соціальної педагогіки з орієнтацією на створення єдиної, інтегрованої, цілісної концепції, націленої на зміни, покращення соціальних відносин і поведінки людини.
Перед соціальною педагогікою було вже тоді поставлене завдання подолати педагогічну замкненість у рамках освітніх установ, вивести роль і функції на широкий шлях педагогічного аналізу соціального життя і конструктивного впливу на соціум. З іншої сторони. Підкреслювалось, що соціальна педагогіка не повинна розчинитись серед явищ суспільного життя (сімейного, шкільного і т.д.). Соціальна педагогіка в міру свого розвитку чітко виділяє свої, специфічні завдання і механізми вирішення проблем. Вона намагається врахувати конкретні умови соціального середовища, впливати на взаємодію структур в соціумі, місце і роль людини в цих умовах, її діяльність в конкретному середовищі.
У розвитку вітчизняної соціальної педагогіки в другій половині ХХ століття можна виділити три якісно відмінних етапи. Перший етап - 60 - ті роки, період накопичення досвіду, емпіричного пошуку, поява в соціально - педагогічній практиці робітників, соціально зорієнтованих на проведення соціально - педагогічної, багатопланової роботи в соціумі (організатор позакласової та позашкільної роботи школи, різні категорії робітників позашкільних установ, педагоги - організатори і вихователі, що працюють в закладах інших відомств: культури, спорту, житлово - комунального і соціального забезпечення, правоохоронних органів, у системі профсоюзів, гуртожитках і т.д.). Рівень соціальної педагогіки на цьому етапі умовно може бути визначений як організаційно - емпіричний.
На рубежі 70-80-х років, другому етапі, суспільна потреба, досягла передового досвіду, вивели проблему на якісно новий етап її вирішення. У країні почала розвиватися мережа різних комплексів і соціально - педагогічних, освітньо-культурних, фізкультурно-оздоровчих, сільських шкіл - комплексів і т.д. У їх діяльності, а також у створені молодіжних жилих комплексів, у роботі позашкільних установ, міжвідомчих клубів за інтересами, різновікових об'єднань за місце проживання у багатьох областях і містах країни сформувались і затвердились ідея цілеспрямованого накопичення соціально - педагогічного досвіду. В педагогічній науці цей період характеризується посилення уваги дослідників до проблем соціальної педагогіки, спробою осмислити і розглянути ідеї педагогіки середовища, проблеми протиріччя її розвитку в іншій соціальній ситуації стосовно даного етапу еволюції суспільства. Посилилась увага до соціальної сфери життя людей.
У Росії до кінця 80-х років (третій етап) були створенні всі необхідні умови для переходу від окремих осередків передового досвіду роботи на державний рівень вирішення проблем і для офіційного введення в 1991 році у країні інституту соціальних працівників і соціальних педагогів як модифікацій представників єдиної професії, покликаної забезпечити спеціалістами систему соціально - педагогічної підтримки і захисту населення.
Більше 50 вузів СРСР вже в 1990 році почали підготовку кадрів за спеціальностями „соціальна педагогіка”. Зараз їх більше 300.
Народження нової професії співпало з досить складним періодом в житті суспільства. Загострення уваги до людини, актуалізація проблем соціальної допомоги людям завжди були характерні для переломних етапів історії. У ситуації, що склалась, із заглибленням кризи суспільства, швидко збільшилась обездоленність значної частини сімей, груп населення, посилювалась соціальна напруженість. Все ц и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.