На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Функцї родини як соцального нституту формування особистост. сторя родинного виховання в Україн. Специфка молодшого школяра у рзних типах родини. Типов помилки розумового виховання, зв'язок з потребою в емоцйному контакт з членами родини.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 14.07.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


87
Зміст
    Вступ
      Розділ 1. Родина - соціальний інститут формування особистості
      1.1 Родина та її соціальні функції
      1.2 Історія родинного виховання в Україні
      1.3 Загальні умови сімейного виховання
      1.4 Специфіка молодшого школяра у різних типах родини
      Розділ 2. Сімейне виховання в розвитку дитини
      2.1 Роль батьків у розвитку дитини
      2.2 Розумове виховання у сім'ї, його функції
      2.3 Типові помилки розумового виховання молодшого школяра в сім'ї
      2.3.1 Розумове виховання і потреба в емоційному контакті з членами родини
      2.3.2 Розумове виховання і потреба досягнення успіху
      Висновки
      Список використаних джерел
      Додатки
      Додаток 1
      Додаток 2

Вступ

"Діти - живі квіти землі" - так поетично виразив глибоку думку А.М. Горький. А вирощують ці квіти насамперед у родині: батьки самою природою призначені і суспільством уповноважені бути першими вихователями своїх дітей. Саме вони разом зі школою допомагають дітям набратися сил і розуму, освоїти основи людської культури, підготуватися до самостійного життя і праці. У родині закладається фундамент особистості зростаючої людини, і в ній же відбувається його розвиток і становлення як громадянина. метелика, що пурхає над ним, бачить яскраву іграшку - і мама, і папа радіють, коли він, син, радіє... Чим далі, тим більше вступає в дію закономірність: якщо поводження, вчинки маленької людини диктуються тільки його потребами, людина виростає виродком. У нього розвиваються ненормальні, підвищені вимоги до життя і майже усяка відсутність вимог до себе.

Гармонічне виховання особистості можливо тільки при тій умові, коли до потреб - першому, елементарному і навіть у якійсь мері примітивному побуднику людських учинків, людського поводження - приєднується більш сильний, більш тонкий, більш мудрий побудник.

Виховання дітей - найважливіша область нашого життя. Наші діти - це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони будуть діяти історію. Наші діти - це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, гарними батьками і матерями. Але і це - не усі: наші діти - це наша старість. Правильне виховання - це наша щаслива старість, погане виховання - це наше майбутнє горе, це - наші сльози, це - наша провина перед іншими людьми, перед суспільством.

Є десятки, сотні професій, спеціальностей, робіт: один будує залізницю, інший зводить житло, третій вирощує хліб, четвертий лікує людей, п'ятий шиє одяг. Але є найуніверсальніша - найскладніша і найблагородніша робота, єдина для всіх і в той же час своєрідна і неповторна у кожній родині, - це витвір людини.

Відмінною рисою цієї роботи є те, що людина знаходить у ній ні з чим не порівнянне щастя. Продовжуючи рід людський, батько, мати повторюють у дитині самих себе, і від того, наскільки свідомим є це повторення, залежить моральна відповідальність за людину, за його майбутнє. Кожна мить тієї роботи, що називається вихованням, - це витвір майбутнього і погляд у майбутнє.

Виховання дітей - це віддача особливих сил, сил духовних. Людину ми створюємо любов'ю - любов'ю батька до матері і матері до батька, любов'ю батька і матері до людей, глибокою вірою в гідність і красу людини. Прекрасні діти виростають у тих родинах, де мати і батько люблять один одного і разом з тим люблять і поважають людей.

Людина криком сповіщає світ про своє народження, потім починаються його вчинки, починається його поводження. Людина поступово відкриває світ, пізнає його розумом і серцем. Він бачить матір, посміхається їй і його перша незрозуміла думка, якщо тільки можна її назвати думкою, - це відчуття того, що мати (а потім і батько) існують для його радості, для його щастя. Людина піднімається на ноги, бачить квітку і борг. Власне, людське життя починається з того моменту, коли дитина вже робить не те, що хочеться, а те, що треба робити в ім'я загального блага.

Діти, почавши своє життя цілком безпомічними істотами, так багато одержують від батьків, що останні природно породжують у них почуття подяки, любові і свого роду гордості своїми батьком і матір'ю. Не тільки сам по собі відхід, допомога, турбота батьків, але й участь, і ласка їх грають у цьому роль. Діти, що рано осиротіли, що позбавилися чи батька чи мати, часто пізніше, у зрілі роки, почувають гіркоту, тугу від відсутності в їх спогадах пам'яті про батьківську ласку, сімейні радощі, невипробувані синівські почуття і т.п. Навпаки, ті, що випробували щастя, що мали гарне сімейне життям, згадують, що вони, дітьми, вважали мати красунею, незвичайно доброю, а батька - розумним, вмілим і т.п., хоча в той час, коли згадують це, вони можуть вже сказати, що в дійсності мати зовсім не була красунею, а батько був не більш як недурною людиною. Ця ілюзія дитинства свідчить про потребу цього віку, що виявляється притім дуже рано, бачити в тих, хто їм у цей час був усіх дорожче, усілякі якості, які їхня уява може малювати їм. Вони завжди люблять тих, хто любить і поважає їхніх батьків.

Мета цієї роботи - обгрунтувати інтелектуальний розвиток дитини в сім'ї на теперішньому етапі розвитку суспільства і впровадження нових шляхів, умов та методів для підвищення рівня розумового виховання в сім'ї.

Проблема, яку ми поставили - обгрунтувати інтелектуальний розвиток дитини в сім'ї на теперішньому етапі розвитку суспільства і знаходження шляхів для підвищення рівня розумового розвитку.

Завдання, які ми поставили для вирішення в ході роботи:

обгрунтувати системи умов для їх впровадження;

розробити конкретні умови і засоби для підвищення рівня інтелектуального розвитку в сім'ї та для дітей, позбавлених родинного виховання.

Об'єкт - шляхи розумового виховання в сім'ї.

Предмет - шляхи вдосконалення розумового виховання в сім'ї.

Уже саме по собі це поняття може стати предметом дискусії. Яку родину в нинішніх умовах варто вважати "нетиповою"? Родину, де дитину виховує одна мати? Чи один батько? Багатодітну? Багатопоколінну? Родину, де виховується дитина-інвалід? Чи може бути, зміни останнього часу привели до того, що "нетиповою" стала так звана нормальна родина: чолові-дружина-діти? І що таке "норма" стосовно до сучасної родини? Дані проблеми є предметом дослідження в цій роботі.

У роботі докладно проаналізовані стихійні і цілеспрямовані впливи дорослих членів родини на дитину, типові помилки батьків.

Вперше піддається системному аналізу таке соціально-педагогічне явище, як “домашнє виховання”, що відроджується в нових соціально-економічних умовах; проаналізовані етапи його розвитку, мету, зміст і досвід підготовки фахівців в історичній ретроспективі; визначені вимоги до сучасного домашнього педагога і його підготовці в сучасній Україні. Домашнє виховання - новий напрямок у сучасній освітній системі, ще недостатньо досліджене; у цій області ведуться пошуки найбільш ефективних форм його здійснення, накопичується досвід. У роботі не ставиться мета розкрити виховання соціальних навичок спілкування дитини, включення його в інші, крім сімейного, співтовариства.

Робота складається з передмови, 2 розділів, де приведені, педагогічні ситуації для аналізу, фрагменти з теоретичних джерел із проблем родини, шлюбу, сімейного і домашнього виховання.

Запропонований матеріал буде цікавий студентам педагогічних навчальних закладів, викладачам, батькам і усім, кого цікавлять проблеми родини і виховання дитини.

Дана проблема цілком не розроблена, зокрема, такі аспекти, як нетипова родина, і все це вимагає більш пильної уваги з боку педагогів, батьків, вихователів.

У практичній частині роботи запропонований матеріал діяльності обласного соціально-реабілітаційного центру для дітей і підлітків (із притулком) у системі реабілітації дезадаптованих дітей.

Розділ 1. Родина - соціальний інститут формування особистості

1.1 Родина та її соціальні функції

Родина, з позиції соціологів, являє собою малу соціальну групу, засновану на шлюбному союзі і кревному спорідненні, члени якої пов'язані спільністю побуту, взаємною допомогою, моральною відповідальністю. Цей найдавніший інститут людського суспільства пройшов складний шлях розвитку: від родинноплеменних форм гуртожитку, до сучасний форм сімейних відносин.

Шлюб як стійкий союз між чоловіком і жінкою виник у родовому суспільстві. Основа шлюбних відносин породжує права й обов'язки.

Закордонні соціологи розглядають родину як соціальний інститут лише в тому випадку, якщо вона характеризується трьома основними видами сімейних відносин: шлюбом, батьківством і спорідненням, при відсутності одного з показників використовується поняття “сімейна група".

Слово “шлюб" походить від російського слова “брать”. Сімейний союз може бути зареєстрованим чи незареєстрованним (фактичним). Шлюбні відносини, зареєстровані державними установами (у РАГСах, Палацах одруження), називаються цивільними; освітлені релігією - церковними.

Шлюб - явище історичне, він пройшов визначені стадії свого розвитку - від полігамії до одношлюбності.

Урбанізація змінила уклад і ритм життя, що спричинило за собою зміну у сімейних відносинах. Міська родина, не обтяжена веденням великого господарства, орієнтована на самостійність і незалежність, перейшла в наступну фазу свого розвитку. На зміну патріархальній родині прийшла подружня.

Слабка соціальна захищеність, матеріальні труднощі, випробовувані родиною в даний час, привели до скорочення народжуваності в Україні і формуванню нового типу родини - бездітної.

По типу проживання родина підрозділяється на патрилокальну, матрилокальну, неолокальну й унилокальну. Розглянемо кожну з цих форм.

Матрилокальний тип характеризується проживанням родини в будинку дружини, де зятя називали “приймаком”. Тривалий період на Русі був розповсюджений патрилокальний тип, при якому дружина після заміжжя оселялася в будинку чоловіка і нарікалася “невісткою".

Нуклеарний тип шлюбних відносин знаходить висвітлення в прагненні молодят жити самостійно, окремо від батьків та інших родичів. Такий тип родини називають неолокальним.

Для сучасної міської родини характерним типом сімейних відносин можна вважати унилокальний тип, при якому чоловіки проживають там, де є можливість спільного проживання, у тому числі знімаючи житло в наймання.

Проведене серед молоді соціологічне опитування, показало, що молоді люди, що вступають у шлюбний союз, не засуджують шлюби з розрахунку. Лише 33,3% респондентів засуджують такі шлюби, з розумінням до нього відносяться - 50,2%, а 16,5% навіть “хотіли б мати таку можливість".

Сучасні шлюби “постаріли”. Середній вік вступаючи до шлюбу за останні 10 років збільшився серед жінок на 2 роки, серед чоловіків - на 5 років. Тенденція, характерна для західних країн, створювати родину, вирішивши професійні, матеріальні, житлові й ін. проблеми, спостерігається й у Україні.

Шлюби в даний час, як правило, різновікові. Звичайно при цьому один із членів шлюбного союзу, частіше старший, бере на себе відповідальність за вирішення економічних, господарсько-побутових та інших проблем. І хоча сімейні психологи, наприклад, Бендлер, вважають оптимальною різницю у віці чоловіків 5-7 років, для сучасних шлюбів характерна різниця в 15-20 років (причому не завжди жінка є молодшою за чоловіка). Зміна суспільних відносин торкнулося і проблем сучасної родини. У практиці сімейних відносин мають місце фіктивні шлюби. У такій зареєстрованій формі шлюб характерний для столиці і великих промислових і культурних центрів Україні, основою їх стає одержання визначених вигод.

Родина - складна багатофункціональна система, вона виконує ряд взаємозалежних функцій. Функція родини - це спосіб прояву активності, життєдіяльності її членів. До функцій варто віднести: економічну, господарсько-побутову, рекреативну чи психологічну, репродуктивну, виховну. Соціолог А.Г. Харчев вважає репродуктивну функцію родини головною суспільною функцією, в основі якої лежить інстинктивне прагнення людини до продовження свого роду. Але роль родини не зводиться до ролі “біологічної” фабрики. Виконуючи цю функцію, родина є відповідальною за фізичний, психічний і інтелектуальний розвиток дитини, вона виступає своєрідним регулятором народжуваності. В даний час демографи відзначають зниження народжуваності на Україні.

Людина здобуває цінність для суспільства тільки тоді, коли вона стає особистістю, і становлення її вимагає цілеспрямованого, систематичного впливу. Саме родина з її постійним і природним характером впливу покликана формувати риси характеру, переконання, погляди, світогляд дитини. Тому виділення виховної функції родини як основної має суспільний сенс.

Для кожної людини родина виконує емоційну і рекреативну функції, що захищають людину від стресових і екстремальних ситуацій. Затишок і тепло домашнього вогнища, реалізація потреби людини в довірливому й емоційному спілкуванні, співчуття, співпереживання, підтримка - усе це дозволяє людині бути більш стійким до умов сучасного неспокійного життя. Сутність і зміст економічної функції складається у веденні не тільки загального господарства, але й в економічній підтримці дітей та інших членів родини в період їхньої непрацездатності.

У період соціально-економічних перетворень у суспільстві змінюються й функції родини. Ведучої в історичному минулому була економічна функція родини, що підкоряє собі всі інші: глава родини - чоловік - був організатором загальної праці, діти рано включалися в життя дорослих. Економічна функція цілком визначала виховну і репродуктивну функції. В даний час економічна функція родини не відмерла, але змінилася. Найбільш повно, на мій погляд, функції сучасної родини представлені фінським педагогом Ю. Хямяляйнен [Хямяляйнен Ю. Воспитание родителей. - М. 1993. - С.98-102]. Виділяючи періоди формування родини, він відзначає, що для кожного етапу сімейних відносин характерні визначені функції, що може бути представлено наступною таблицею.

Основні періоди розвитку родини і функції членів родини

Стадії родини
Основні функції родини
Батьківські функції
Функції дитини
1. Етап формування родини
Усвідомлення партнерських відносин, зміцнення взаємин між чоловіками; створення сексуальних відношень, що задовольняють обох; розвинуто взаєморозуміння, що дозволяє кожному вільно виявляти свої почуття, налагодження відношенні з батьками та іншими родичами, що задовольняють обидві сторони;
розподіл часу між будинком і роботою; вироблення порядку прийняття рішень, що задовольняють обидві сторони; бесіди між чоловіками про майбутнє родини
II. Родина, що чекає дитину, родина з дитиною
Звикання до думки про вагітність та народження дитини; підготовка до материнства і батьківства, звикання до ролі батька і матері; звикання до нового життя, пов'язане з появою дитини; створення в родині атмосфери, сприятливої і для родини, і для дитини; турбота про потреби дитини; розподіл обов'язків по будинку і наглядом за дитиною, що не перевантажує жодного з батьків
Дитина залежна від матері і починає довіряти їй; поява прихильностей; оволодіння навичками найпростішої соціальної взаємодії; пристосування до чекань інших людей; розвиток координації рухів рук та очей; перебування зручного ритму зміни спокою і дії; оволодіння словами, короткими фразами, мовою
III. Родина з дитиною дошкільного віку
Розвиток інтересів та потреб дитини; подолання почуття пересичення материнством (батьківством) і роздратування з приводу хронічного недоліку часу для власних потреб: пошук квартири, що відповідає потребам родини; розподіл обов'язків та відповідальності між батьками в постійно мінливих ситуаціях; підтримка сексуальних відносин, що задовольняють обох, і бесіди про майбутніх дітей; подальший розвиток взаємин у родині - відкритих, що дозволяють дружинам говорити на самі різні теми; розвиток відношень з батьками в зв'язку з появою дитини і виконанням ними нової ролі; збереження колишнього кола друзів і своїх захоплень поза будинком (у залежності від можливостей родини); вироблення способу життя родини, формування сімейних традицій, бесіди батьків про виховання дітей
Подолання протиріччя між бажанням бути завжди об'єктом своєї прихильності і неможливістю цього; звикання до самостійності; виконання вимог дорослого по дотриманню чистоти (охайність під час їжі, гігієна полових органів): прояв інтересу до товаришів по іграх; прагнення бути як мати та батько
IV. Родина школяра
Виховати в дітей інтерес до наукових і практичних знань; підтримка захоплень дитини; подальший розвиток взаємин у родині (відкритість, відвертість); турбота про подружні відносини й особисте життя батьків; співробітництво з батьками інших школярів
Отримання навичок, необхідних для шкільного утворення; прагнення бути повноправним і готовим до співробітництва членом родини; поступовий відхід від батьків, усвідомлення себе як особистості, яку люблять і поважають; включення в групу однолітків, спільна з ними діяльність; знайомство з правилами поведінки і мораллю групи; розширення словникового запасу і розвиток мови, що дозволяють чітко викладати свої думки: усвідомлення значення причинно-наслідкових зв'язків і формування наукової картини світу
V. Родина з дитиною старшого шкільного віку
Передача відповідальності і волі дії дитині в міру дорослішання і розвитку його самостійності; підготовка до нового періоду життя родини; визначення функцій родини, розподіл обов'язків і поділ відповідальності між членами родини; підтримка відкритості у взаєминах між різними поколіннями в родині; виховання підростаючих дітей на гідних зразках, на власному прикладі - дорослої людини, що любить іншу людину, але знаючого міру батька (дорослої жінки, дружини, матері); розуміння і прийняття індивідуальності дитини, довіра і повага до нього як до унікальної особистості
Позитивне відношення до власної статі та фізіологічних змін, що відбуваються; прояснення для себе ролі чоловіка і жінки; відчуття приналежності до свого покоління; досягнення емоційної незалежності, відхід від батьків; вибір професії, прагнення до матеріальної незалежності; підготовка до дружби з однолітком протилежної статі, шлюбу, створенню родини; поступове формування власного світогляду
VI. Родина з дорослою дитиною, що входить у світ
Відрив від підростаючої дитини, здатність відмовитися від колишньої влади над ним; впевнення дитині, що в будь-яких життєвих ситуаціях вона завжди одержить розраду і допомогу під батьківським дахом; створення доброзичливих умов для нових членів родини, що прийшли в неї через шлюбні зв'язки; турбота про подружні відносини при новій структурі родини; спокійний вступ у нову стадію шлюбу і підготовка до виконання ролі бабусі та дідуся: створення гарних відносин між власною родиною і родиною дитини
Усвідомлення свого положення як положення самостійної людини, що може відповідати за свої вчинки; створення міцних і в той же час гнучких відносин, що задовольняють обох, зі своїм можливим майбутнім чоловіком (дружиною); позитивне відношення до власної сексуальності і її задоволення у відносинах з партнером; створення власної системи цінностей, світогляду, свого укладу життя; знайомство із задачами розвитку партнерських відношень при формуванні родини
Партнерські функції
VII. Родина середнього віку (“порожнє гніздо”)
Відновлення подружніх відносин; пристосування до вікових фізіологічних змін; творче, радісне використання великої кількості вільного часу; зміцнення взаємин з родичами і друзями; входження в роль бабусі (дідуся)
VIII. Престаріла родина
Усвідомлення власного відношення до смерті і самотності; зміна будинку відповідно до потреб людей похилого віку; пристосування до життя на пенсії; виховання готовності в міру зменшення власних сил прийняти допомогу інших людей; підпорядкування своїх захоплень і справ своєму віку; підготовку до неминучого кінця життя, знаходження віри, що допоможе спокійно дожити роки і спокійно вмерти
Поряд з функціями, що стосуються розвитку власного сімейного життя прояв турботи про старих батьків; допомога їм, якщо це необхідно, матеріальна і духовна; підготовка до остаточного відходу батьків: підготовка своїх дітей до втрати бабусі (дідуся)
Аналізуючи таблицю, можна зробити висновок, що в різні періоди становлення і розвитку родини функції її членів змінюються.
Зміни відбуваються й у відносинах чоловіків і жінок у родині: їхні взаємини, а також відносини різних поколінь, ступенів споріднення, батьків і дітей різної статі і віку. Тепер важко виділити, хто кого “головніше” і в родині. Змінюється сам тип залежності в родині людей один від одного. Соціологи говорять про те, що чоловічі і жіночі ролі зараз тяжіють до симетрії, змінюється уява про те, як повинні поводитися чоловік і дружина. Соціолог В. Голофаст відзначає наступну тенденцію розвитку відносин у родині: від “ієрархічної” логіки розходжень між статями до логіки індивідуальних особливостей і здібностей, до обліку реального співвідношення сімейних і позасімейних ролей жінки, чоловіка і дитини. Автор стверджує, що відносна автономія кожного в родині, загальне визнання його права на особисті інтереси скріплюють родину.
Соціологи відзначають той факт, що родина особливо чуттєва до всякого роду реформаторських змін державного масштабу, наприклад безробіття, ріст цін і т.д. Так, за даними Держкомстату на початок 1996 року 63% населення мали доходи нижче середнього рівня. В даний час ці цифри мають тенденцію до росту. И.Ф. Дементьєва говорить про виникнення нових нетипових проблем виховного характеру внаслідок різних матеріальних і психологічних труднощів, пережитих родиною. Невпевнені в собі батьки перестають бути авторитетом і зразком для наслідування у своїх дітей. Авторитет матері міняється в залежності від сфери її діяльності. Підлітки часом виконують непрестижну, некваліфіковану роботу, але вигідну в грошовому відношенні, і їхній заробіток може наближатися до заробітку батьків, чи навіть перевищувати його. Це один з факторів, що сприяють падінню авторитету батьків в очах підлітка. Подібна тенденція не тільки скорочує виховні можливості родини, але і приводить до зниження інтелектуального потенціалу суспільства.
Крім падіння народжуваності відзначається і такий негативний факт в інституті родини, як збільшення числа розлучень. У ряді робіт розглядаються негативні наслідки розлучень: погіршення виховання дітей, збільшення випадків їхніх психічних захворювань, алкоголізм батьків, руйнування кровно родинних зв'язків, погіршення матеріального становища, дисгармонія відтворення населення (Н.Я. Соловйов, В.А. Сисенко та ін.).
Вплив розпаду родини на дітей дошкільного віку вивчалося зокрема Т.П. Гавриловою. Вона виявила, що при порушенні контактів з батьками у дітей виникають найбільш гострі переживання, оскільки для дитини розпад родини - це ламання стійкої сімейної структури, звичних відносин з батьками, конфлікт між прихильністю до батька і матері. Розлучення ставить перед дитиною непосильні для його віку задачі: орієнтацію в новій рольовій структурі без її колишньої визначеності, прийняття нових відносин з розлученими батьками. Діти 2,5 - 3 років реагують на розпад родини плачевно, агресивно, з порушеннями пам'яті, уваги, розладом сну. Цей висновок підтверджується і закордонними дослідниками: емоційне здоров'я дітей безпосередньо зв'язане з існуванням постійно діючого спілкування дитини з обома батьками (3. Матейчек, А. Николи). Розлучення породжує в дитини почуття самотності, відчуття власної неповноцінності.

1.2 Історія родинного виховання в Україні

Історія виховання у східних слов'ян сягає в глибоку давнину, у часи відокремлення слов'янської мовної сім'ї від загального індоєвропейського масиву. У V-VI ст. нашої ери завершилося розселення слов'ян і поділ їх на три групи - східну, західну і південну.

Процесові виховання на кожному етапі розвитку суспільства були властиві свій зміст, форми й методи, детерміновані рівнем розвитку продуктивних сил, поділом праці, структурою шлюбних і сімейних відносин.

У період матріархату та екзогамії діти до 5-6 років виховувалися матір'ю. Пізніше хлопчаків передавали в спільні чоловічі житла, дівчаток - у жіночі, де їхніми наставниками ставали брати і сестри по матері.

Затвердженням патріархату відбувається перехід від безладних шлюбів до одношлюбної сім'ї - моногамії. Чоловічі і жіночі житла трансформуються в так звані будинки молоді, куди батьки за традицією відправляли дітей на виховання. На цьому етапі моногамна сім'я ще не стала осередком соціалізації дітей.

Метою виховання у східно-слов'янському роді була підготовка сильного і умілого робітника, доброго орача, спритного мисливця, мужнього воїна-захисника своєї землі і жінки-вмілої господарки, знайомої не лише з прядінням і ткацтвом, але яка в разі потреби зуміє дати відсіч ворогу.

У будинках молоді старші члени роду допомагали підліткам оволодівати навичками й уміннями мисливства, землеробства, передавали їм заповіти предків, ознайомлювали з родовими звичаями й обрядами.

Чітко визначені були народною педагогікою послідовні етапи раннього виховання дітей:

1) період баяння (від народження до 1,5-2 років) - спілкування матері з дитиною, основний засіб - колискова пісня.

Колискові пісні - перші поетичні твори, повернені до дитини. Під їх впливом малюк пізнає звуки рідної мови, починає розуміти звертання до нього матері, окремі явища в оточуючому середовищі.

Колискова пісня не розрахована на стороннього слухача і це надає їй особливої сердечності, ніжності, емоційності, ритмічності.

Перший обов'язок матері - створити умови для спокійного сну дитини. Прийнято вважати, що кіт своїм мурликанням сприяє засипанню дитини і це зробило його попутнім героєм колискових пісень.

Неслухняних дітей попереджували Букою: "Не ходи, там Бука, Бука з'їсть". Таку ж роль виконувала Кобилка. "Ось прийде Кобилка, ось йде Кобилка" і дитина змирялась.

2) період пестування (1,5-2 - 5 років) - з роду виділялися пестуни і пестунки, які виховували дітей, залучали їх в дитячі ігри.

3) період набуття трудових навичок та оволодіння нормами моральної поведінки (5-10 років). Основним засобом виховання була праця - випас худоби, участь у оранці, збирання ягід, плодів. Акцент на виховання працьовитості, формувався культ Землі і Хліба.

Народна педагогіка керувалася принципом: "Чим раніше дитина залучається до праці, тим краще вона буде вихованою". З тих часів дійшло прислів'я: "Синок-сосунок - не вік сосун, через рік - стригун, через два - бігун, через три - ігрун, а там - в хомут".

Завершальним етапом виховання були ініціації - система випробувань на фізичну зрілість і виробничу готовність вихованців стати в ранг дорослих.

Значна увага приділялась фізичному і гігієнічному вихованню. Чистота тіла, загартування, харчування, біг, боротьба, стрибки, з часом - їзда верхи, уміння володіти зброєю. Археологія знайомить нас з рукомиями, дитячими гребінцями, стоялками, ходилками, бігунками, малими серпиками тощо.

Крім тарахкалок і свистульок, археологи знаходять глиняні собачки, пташки, фігурки людей, різноманітні іграшки. З раннього дитинства батьки вчили дітей розглядати іграшки - ляльки, розрізняти форму, розмір, колір, відтінки, освоювати співвідношення величин, а з часом користуватися ними. Досить цікаву групу дитячих іграшок представляють писанки. Орнаментовані різними узорами писанки були предметом забави для дітей і в той же час відігравали роль в розвитку почуття прекрасного. Зрозуміло, що велику радість приносили дітям писанки натуральні (розмальовані яйця). Писанки виконували і моральні функції - дитячі конфлікти розв'язувалися шляхом обміну писанками.

У вихованні значна роль відводилась різним іграм, пісням хороводам, під час яких діти імітували окремі трудові операції дорослих.

Набули поширення прислів'я - своєрідні літописи народної педагогічної мудрості. У коротких образних і емоційних прислів'ях виражалися настанови, поради, правила поведінки.

Система виховання будувалася на народних звичаях і обрядах:

формування поваги до членів сім'ї і людей похилого віку: І "старість до правди коротку дорогу знає",

виховання слухняності (демонологічні образи злих і добрих ' духів),

виховання чемності і пристойності.

Прислів'я:

Шануй батька й матір, не доведеться горювати.

Без матері і сонце не гріє.

Дай дитині волю, сам будеш в неволі.

Діти - як квіти, поливай - будуть рости.

Хто мас доброго друга, здобуває скарб.

Мудрим ніхто не родився, а навчився.

Красивий птах пером, а людина - розумом.

За рідний край - життя віддай.

Стій за правду горою, то і люди з тобою.

Слово не горобець: вилетить - не спіймаєш,

Хороший пес краще, ніж зла людина.

П'яний - гірше скаженої собаки.

У розумовому вихованні певна роль належала загадкам. Відгадування загадок вимагало кмітливості, знаходження подібності між предметами, явищами, що розвивало в дітей образно-асоціативне мислення.

З розвитком людського пізнання втрачають свій первісний зміст міфи. Розповіді про персоніфіковані природні сили сприймаються почасти як казки. Так, у складних ситуаціях людям, зокрема дітям, допомагають Сонце, Вітер, Мороз, Вода та ін. Елементарні норми поведінки і вимоги до їх додержання через казку непомітно для самої дитини входили в ії свідомість і ставали внутрішнім надбанням.

Загадки:

Стоїть два кілка, на кілках бочка, на бочці гарбуз, на гарбузі трава. (Людина)

Дві лисички поруч сидять. (Брови)

Через межу брат брата не бачить. (Брови)

Весь світ годую, а сама не їм. (Земля)

Одне кинув - цілу жменю зібрав. (Зерно)

Два брюшка, чотири вушка. (Подушка)

Золоте решето чорних хаток повне. (Соняшник)

Розвиток землеробства, рентабельність невеличких господарств, боротьба за земельні наділи сприяли виділенню з великих патріархальних сімей менших, які ставали першими осередками класового феодального суспільства. До речі,, східні слов'яни не знали рабовласницького стану в своєму розвитку. Невдовзі виникають нові населені пункти, у яких проживають різні родові общини.

У VIII-IX ст. з'являється територіальна сусідська община. На рівні територіально-сусідської общини виникали нові чинники соціалізації підростаючого покоління, які доповнювали сімейне виховання: дитяче побратимство і посестринство, союзи ровесників, молодіжні товариства, загони отроків-воїнів.

Побратимство і посестринство будувалися не за принципом родинності, а на основі особистих симпатій. Зв'язки, що єднали побратимів, були часто сильніше родинних.

Найстарішим способом братання було укладення союзу між однолітками шляхом обміну жменями землі. Земля символізувала силу взаємної клятви і вірності слову. Зашивали жменю землі в ладанку і носили її на шиї.

Цікаве описання побратимства залишив І. Франко, що спостерігав його серед пастушків в гірських селищах Карпат. Діти брали палку, розрізали її на половинки, робили на них зарубки, в які вкладали декілька зерен, потім з'єднували половинки і, взявшись за палку, вели короткий діалог: "Побратим? - Побратим. - До якого часу? - До гробової дошки!" З цього часу підлітки зверталися один до одного на "ВИ", називали себе побратимами, братами і допомагали один одному у всьому.

Побратимство займало велике місце у вихованні і самовихованні підлітків. Стимулом до чистоти моральних взаємин, критерієм дружби виступала совість і воля побратимів. Вірність клятві формувала поняття про дружбу і честь як вищі моральні якості.

По іншому здійснювалось посестринство. Етнографічні матеріали показують, що акт посестринства приурочували до весни. Дівчата1^ йшли в ліс, вибирали найгарнішу берізку, прикрашали її стрічками, з тонких гілок робили кільце, роблячи на них вінки, які наче росли на дереві. Під берізкою водили хороводи, співали пісень.

Після закінчення хороводу дівчата цілувались через вінок і давали одна одній слово посестринської вірності. В інших місцях прикрашену берізку встановлювали в полі і повторювали в такій же формі ритуал посестринства.

Звичаї побратимства і посестринства знаменували появу нових форм виховання.

Ідеологічною основою виховання була язичницька релігія, яка своїм корінням сягала у часи праслав'янської міфології. Діти разом з дорослими брали участь у народних святах, хоровому співі, церемоніях, які певним чином формували їхню свідомість. Дітей ознайомлювали з статуями богів, зображеннями тогочасних уявлень про будову світу. Значне місце займали розповіді про функції божеств:

Перун - бог грому і дощу.

Сварог - неба.

Дажбог - бог Сонця, світла і вогню.

Велес - бог свійських тварин.

Стрибог - бог вітру тощо.

Дітей залучали до магічних акцій: вчили замовлянь, прохань-звернень до персоніфікованих сил природи - покровителів землеробства і скотарства у слов'ян. Дітей вчили культовим танцям і пісням, залучали до участі в ритмічні хороводи.

Основою моральних стосунків була общинна власність на засоби виробництва. Спільна праця, колективне користування знаряддями і результатами праці породжували почуття взаємодопомоги, виручки. Вищим ідеалом добра вважались такі якості, як сила, хоробрість, витримка, самоволодіння. Вимагалось, щоб людина була загартованою, мала сильне тіло і стійку психіку.

Велика увага приділялась фізичному вихованню:

різноманітні рухи рук, прогини тіла, стрибки,

релігійні танці, ритміка,

рухливі ігри.

В процесі виховання особливе значення надавалось дотриманню заборон (табу). Ними визначалось господарське, соціальне життя і поведінка людини. Раціональні за своїм значенням табу (охорона родових угідь, місць гніздування птахів, самок тварин, коли вони вирощують молодняк) виражали заборони як вимоги, що ставились суспільством до його членів, включаючи і дітей, хоч трактування цих вимог окутувалось магічними формами.

Обряди були постійними супутниками життя людини. Ними супроводжувались початок і кінець полювання, польових робіт, урочини, похорони. Обряди виступали як елементи прояву традицій і звичаїв, пов'язаних з соціальною практикою, психологією народу, з його поетичною творчістю.

Велике значення мали билини про руських богатирів Іллю Муромця, Микулу Селяниновича, Добриню Микитовича та ін. Боротьба за справедливу справу, захист своєї землі - основа, руського билинного епосу.

Феодальні відносини вносили докорінні зміни в соціальну сутність виховання. Почав формуватися кодекс нових норм, спрямованих на захист приватної власності: "Чужа нажива - не пожива", "Чужим багатим не станеш" та їм подібні.

Найвищим досягненням раннього, феодального суспільства, а водночас і характерною особливістю його було створення літерно-звукової графіки письма, яка стала однією з основ виникнення шкільного навчання.

У кінці УПІ та IX ст. у східних слов'ян виникають племінні князівства і союзи: Київська земля, Новгородська земля, сіверська, древлянська, кривичська, уличська та ряд інших.

У 882 р. процес консолідації східнослов'янських князівств і земель завершується виникненням давньоруської держави Київської Русі, для якої характерним було:

1) становлення феодального способу виробництва;

2) розвиток державності;

3) зростання міст як центрів економічного, культурного і політичного життя;

4) потреба князівств у грамотному державному апараті, здатному вести облік данини, земельних угідь, запис історичних подій, складати державні акти, здійснювати єдину правову політику і дипломатичні стосунки з іншими країнами;

5) розвиток ремесла і торгівлі, особливо зовнішньої.

Все це посилило потребу в. нових засобах спілкування, сприяло виникненню писемності і шкіл, зростанню духовної культури наших предків.

Історія виникнення у східних слов'ян писемності і школи по-різному висвітлюється вітчизняними і зарубіжними дослідниками. Так, одні твердять про "скіфську відсталість" Русі, інші доводять, що зміни в духовному житті східних слов'ян стали можливими лише із запровадженням християнства на Русі.

Історичні факти спростовують антинаукову сутність цих концепцій. Археологічні дані свідчать, що вже в кінці VIII - на початку IX ст. слов'яни користувались письмовим записом рідною мовою.

Важливим доказом існування писемності до 988 р. є договори Русі з Візантією 912, 945, 971 рр. Цікаво, що в договорі 945 р. передбачена стаття, згідно з якою руські купці повинні приїжджати у Візантію не з печатками, а з грамотами. Отже, князь Ігор повинен був утримувати канцелярію грамотіїв для складання документів руським торговим людям.

Збереглися джерела, що свідчать про проникнення на Русь християнства задовго до часів князя Володимира Святославовича. До офіційного запровадження на Русі християнства вже були зародкові форми язичницьких шкіл, які задовольняли утилітарні потреби київської верхівки, і школи перших християнських общин.

Але треба віддати належне акту хрещення Русі.

В 988 р. християнство стало офіційною релігією Київської Русі. Воно:

а) сприяло консолідації держави, зблизило Русь з багатьма країнами Європи;

б) прилучало Русь до античної культури і науки, техніки, ремесел і підштовхувало розвиток культурно-просвітницької роботи;

в) сприяло розвиткові освіти і шкільництва;

г) сприяло диференціації суспільства на класи. Причини обрання християнства у візантійському варіанті:

1) тільки православна церква є підлеглою світській владі.

Інші релігії не підвладні державним правителям, є автономними і мають свого церковного зверхника, а не світського (наприклад, Папа Римський);

2) високий культурний розвиток Візантії. Князь Володимир хотів поширити серед свого народу книжність, освіту, малярство. Державна церква мусила стати союзником князя в піднесенні культури українського народу;

3) церковнослов'янська мова праслав'ян була доступна широким верствам населення, що створювало сприятливий ґрунт для розвитку письменства.

За виховну мету править добро держави, її зміцнення і розвиток. З приходом у Київ візантійських церковних мужів прищеплюється і в Україні високо розвинене візантійське релігійне та інтелектуальне виховання. Виховання у школах, що з'являються і стають важливими

виховними інституціями, набирало не лише релігійного, але й патріотичного, державного характеру.

Київська Русь - колиска братніх народів - була державою високої культури. Сучасники - західні хроністи - називали Київ "прикрасою Сходу", "суперником Константинополя". Широка географія джерел розповсюдження освіти. Вслід за Києвом крупними культурними центрами стали Новгород, Володимир на Клязьмі, Суздаль, Смоленськ, Рязань, Полоцьк, Чернігів, Галич, центри крупних удільних князівств, родові міста Древньої Русі.

Поява письменності була, очевидно, одним з перших Інформаційних вибухів в історії людства. На сході Європи він був пов'язаний з переходом від безписьменної культури східнослов'янських племен до письменної стадії цивілізації ранньофеодальної Руської держави. Успіх цього вибуху багато в чому залежав від того, як була організована і як функціонувала школа, яка підготувала кадри освічених людей, здатних здійснювати цей феномен.

Духовенство, що прибуло з Візантії, готувало місцеві церковні кадри, внаслідок чого поширювались знання і писемність. Було введено літописання.

Суттєвий вплив на поширення писемності в Київській Русі мало проникнення з Болгарії кирило-мефодіївської писемної традиції. Глаголиця замінялась кирилицею (855 р), що на початках включала 38 літер. Азбука, виявлена в кінці XI ст. на стіні Софійського собору в Києві, є вже модернізованою під слов'янську мову кирилицю, що включала 24 літери. Глаголиця - азбука, що використовувала грецькі букви для слов'янської мови.

Кирилиця - більш пристосована для слов'янської мови (фонетики), модернізована азбука Кирилом (видозмінене грецьке письмо). Вона полегшувала переклад з грецької мови на слов'янську. Близькість нової азбуки до тієї, якою східні слов'яни користувалися раніше, сприяла посиленню мовної спільності єдиної староруської народності і зміцненню зв'язків між літературною і народною мовами.

На Русі слов'янське язичництво, на відміну від язичницької античності, не мало традицій шкільної освіти.

Християнство вимагало нової системи навчання, націленого на залучення до книжності, письмової культури, перш за все необхідних для оволодіння основами християнської догматики.

Якщо давньоруська культура була безписемною, то з прийняттям християнства, з переходом до "книжного вчення" відпала необхідність зберігати у пам'яті набутий попередніми поколіннями суспільно-історичний досвід.

Історичне значення перших шкіл полягає у тому, що вони створювали умови для переходу до нового стану давньоруського шкільництва - "книжного вчення".

Велику роль у поширенні освіти відіграли монастирі, в яких переписувалися книги й організовувались бібліотеки (Києво-Печерська лавра, наприклад). Церкви і монастирі за наказом князя організовували школи, постачали їм учителів, церковні книжки, визначали режим школи. Можна без перебільшення сказати, що кожна нова єпархія ставала новим центром освіти, новий монастир - школою підвищеного типу, а нова церква - початковою школою.

Зібранням книг при Софіївському соборі Ярослав першим започаткував руські бібліотеки і книгосховища. Відомі випадки пожертвувань книг князями і боярами для церков. Літописці про багатьох князів говорили: "церковні статути любив, церкви створював і прикрашав їх святими іконами і книгами наповнював".

Переписування служило єдиним способом розповсюдження книги.

Причини, що сприяли розповсюдженню писемності на Русі:

1) про освіту турбувались не лише і не стільки церковники, а й князівська (світська) влада.1 ініціатива тут часто була за князями (в той час, коли в Європі освіта в цей час була в руках церкви). Перші школи відкриті в 988 р. Володимиром при Десятинній церкві (300 учнів), 1030 р. Ярославом Мудрим в Новгороді і 1037 р. в Києві (двірцева школа);

2) навчання в школах Давньої Русі проводилось рідною (слов'янською) мовою (а не так, як на Заході - латинню);

3) на Русі великого розповсюдження набрала нова форма освіти - самоосвіта - майже невідома на Заході того часу;

4) школи в Давній Русі були більш доступними для простих людей, хоч, зрозуміло, мова про всеобуч не йде (школи грамоти);

Берестяні грамоти писали містяни, жителі сіл і селищ, мужчини і жінки, дорослі і діти. Зазначено, що грамот, написаних духовними особами, виявилось дуже мало. У передмонгольський період, це на початку XIII століття, у середньому по країні прошарок грамотних серед дорослих людей не опускався нижче або 1% до всього населення країни. У містах він був не нижче 10% від усього населення, або 20% від числа дорослого населення. Верхній рубіж поки що встановити важко.

За цими показниками Древня Русь знаходилася на рівні європейських країн. В даний час населення "держави Рюриковичів" визначається у межах 5-7 млн. чоловік. Звідси витікає, що число грамотних не опускалося нижче 100 тисяч;

5) на відміну від Європи освіта в Давній Русі була доступна для дівчат. В 1086 р. Ганна Всеволодівна відкрила жіночу школу в Києві, такі ж школи були відкриті в Суздалі, Полоцьку (Єфросинія).

Ряд джерел засвідчує високу освіченість жінок, насамперед у князівських верхах. Це піднімало престиж київського двору серед монархів Європи і тому не випадково, наприклад, Ярослав Мудрий через своїх високоосвічених дочок був названий тестем Європи (Ганна - дружина французького короля Генріха, Єлизавета - норвезького короля Гарольда, Анастасія - угорського короля Анджея).

Сестра Володимира Мономаха Євпраксія була імператрицею священної Римської імперії, брала активну участь у політичному житті Західної Європи.

Високоосвіченою була внучка Мономаха Добродея - їй належить перший у Європі написаний жінкою медичний трактат.

Взагалі, поширення християнства дещо поліпшило й морально-правове становище жінок, підняло їх авторитет в очах суспільства;

6) давньоруські школи за своєю організацією були. більш демократичними, тут дисципліна носила більш м'який характер.

В XI столітті - період розквіту Київської Русі, система шкіл була представлена такими основними типами:

а) школа "книжного вчення",

б) монастирська школа,

в) школа грамоти,

г) кормильство.

Сутність поняття "книжне вчення" розкрив В.Д. Греков, підкресливши, що це не просто навчання грамоти, а школи, де викладались класичні тоді в Європі 7 "вільних мистецтв".

Школи книжного вчення навчали по книгах, а це розширювало рамки пізнання і можливості освіти. Вони готували своїх вихованців до діяльності в різних сферах державного, культурного та церковного життя.

В 1037 р. при Софійському соборі князь Ярослав Мудрий засновує двірцеву школу підвищеного типу, відкриваючи при ній велику бібліотеку.

Школа Ярослава мала міжнародне значення. При дворі князя виховувались, англійські королевичі Едвін і Едуард, майбутні норвезькі конунги Геральд і Регнвальд, майбутній король Данії Магнус Добрий, угорський королевич Андрій, датський королевич Герман та інші.

Монастирська школа,

В 1068 р. ч ігумен Києво-Печерського монастиря Феодосій запровадив тут Студійський статут, запозичений у Константинопольського монастиря, що був заснований в 798 р. ідеологом монашества Федором Студитом. Статут передбачав життя монахів в гуртожитку, обов'язкову фізичну працю, відречення від будь-якої власності, сувору дисципліну, навчання шоків грамоті для поглибленого пізнання богослів'я.

При монастирях створювалися школи для навчання грамоті монахів. Процес навчання завершувався самостійним читанням релігійних книг. З цією метою в обов'язок ігуменів входило створення бібліотек для читання.

Судячи з життя святих XI-XIII ст., сутність виховання в монастирських школах полягала, в наставленні монахів, в утриманні, терпінні, змиренні, тілесній безпристрасності, покірності.

Досягались ці цілі шляхом ретельного молитвослов'я, постів, самообмеженням і проповіддю фантастичних чудес і подвигів місцевих угодників. Вступаючий до монастиря інок доручався старцю, який намагався привчити його перемагати свої бажання. Для цього спеціально старець наказував йому робити те, до чого у нього не було бажання, бо приборкання своєї волі вважалось джерелом всіх доброчестностей. Система виховання будувалась так, щоб у монахів-учнів не було ні хвилини без діла чи молитви. Правила показували 12 разів молитися вдень, стільки ж ввечері і вночі. За неслухняність чекало духовне покарання, а за більш важкі проступки - і тілесне.

Школа грамоти.

Починаючи з кінця XI-початку XII ст. у пам'ятках давньоруської писемності з'являється поняття "навчання грамоти", під яким розуміли навчання дітей читання, письма, лічби і хорового співу. До речі, термін "школа"' увійшов у вжиток на Русі лише в XIV ст. За обсягом знань "навчання грамоти" було рівнозначне елементарній початковій освіті.

Утримувалися школи грамоти на Русі на кошти батьків, тому для бідного населення вони були недоступні. Так, більшість берестяних грамот, що їх знайдено в Новгороді, виявлені в садибах бояр, посадників, купців, лихварів, заможних ремісників. Мережа шкіл обмежувалась містами, у село письменність проникала повільно.

За тодішніх методі в навчання вчитель під час занять працював з кожним учнем або невеликою групою - 8-10 чоловік.

Писемні пам'ятки підтверджують, що напередодні навчального року батьки запрошували вчителя додому, його зустрічали ласкавим словом і поклоном. Батько, тримаючи сина за руку, передавав його вчителю з проханням навчити уму-разуму. Мати стояла біля дверей і повинна була плакати. Майбутній учень, наближаючись до вчителя, тричі кланявся. Той садив його біля себе і розпочиналось навчання. Перший урок був коротким. Потім батьки пригощали вчителя, дарували буханець хліба і рушник, домовлялись за плату і проводжали його до воріт.

Кормильство - це форма домашнього виховання дітей феодальної знаті. Київські князі підбирали кормильців з числа воєвод, знатних бояр, що жили в окремих волостях (зворотна до рицарської системи вассально-сюзеренна залежність). Малолітній княжич відправлявся в інше місто не лише на кормлення, але й на князювання в область, що входила до складу володінь батька. Тому кормильці виступали і як наставники, і як регенти, що управляли за своїх малолітніх вихованців тими містами і землями, які княжичі отримували від батька. Розсилались княжичі дуже рано: іноді у віці 5-7 років. В обов'язки кормильця входило розумове, моральне і військово-фізичне виховання, раннє залучення княжича до державних справ, військового і політичного життя.

Так, Ігор Святославович, герой "Слова о полку Ігоревім", у 8 років брав участь у княжому з'їзді, 5-річний княжич Всеволод Костянтинович в 1215 р. був посланий на чолі озброєного загону. Супроводжувати його могли лише кормильці. Така практика мала ціль - з малих років прилучала княжичів до умов похідного життя.

Не дивлячись на те, що спочатку кормильство сприяло консолідації Київської Русі, воно мало і негативні наслідки. Штучна родинність часто витісняла на другий план родинність кровну, батьки погано знали своїх синів, брати не знали один одного, що посилювало міжусобиці, за батьківський княжий престол.

Високий статус кормильців давав їм змогу втручатися в родинні суперечки, в політичні інтриги і придворні змови. Кормильці і кормильчичі в умовах феодальної роздробленості стали основним знаряддям політичної боротьби боярства з великокняжою владою.

Починаючи з XIII ст. князі заміняють кормильців дядьками. Ця зміна виражала тенденцію княжої влади спочатку обмежити, а потім остаточно знищити небезпечну політичну силу кормильців.

Дядько повинен був бути високоосвіченою людиною. Вони ставали домашніми учителями у сім'ях князів. Княжичі опановували іноземні мови (грецьку, латинь), риторику, діалектику, військову справу тощо.

1.3 Загальні умови сімейного виховання

Звичайно всі несприятливі явища, що зауважуються в дитини, приписують самій дитині, говорять навіть іноді про уродженій його злостивості, не думаючи і не підозрюючи, що якості дитини є відображенням якостей навколишніх його осіб. Уродженими в дитини можна вважати тільки явища, зв'язані з його темпераментом, тобто тільки ступінь сили і швидкості його міркувань і дій. Потім він переживає імітаційний період, під час якого в нього складаються його мова, усі головні його звички і звичаї, узагалі всі типові його явища. Насправді дитина повинна бути серйозною причиною удосконалювання представників родини, особливо щодо їхньої правдивості, щирості і прямоти: якщо любляча мати стурбована розвитком своєї дитини і зі спостереження знає, як якості останнього складаються з дій і міркувань навколишніх його осіб, то вона безсумнівно стане зірко стежити за усякою своєю дією і словом, уникати усякої сваволі і завжди щадити особистість своєї дитини; цим вона безсумнівно буде сприяти власному своєму удосконалюванню, а повною відповідністю між своїм словом і справою неодмінно привчить і дитини до правдивості, безпосередності і щирості і цим покладе вірна підстава для розвитку морального характеру людини. При вивченні людини й умов його утворення усього глибше складається переконання, наскільки сильне впливають не слова, а дії близьких осіб на дитину, що розвивається, і наскільки любов до праці, робота і правдивість вихователя сприяють моральному розвиткові дитини.

Кому не відомо, що вся справа виховання (і в родині, і в школі) найчастіше зводиться до того, що дитини потрібно "учити", причому під словом "учити" нерідко мають на увазі: "стягнути", "покарати", "пригрозити" і т.д. Так інакше і бути не може, поки будуть надходити зовсім сліпо, по рутині, не віддаючи собі звіту в кожнім кроці; якщо не "пізнати себе", не привчитися зв'язувати причину з наслідком, те рутинні педагогічні прийоми примусового характеру як і раніше будуть панувати в стінах школи, як і в сімейному побуті.

Звичайно припускають, що дитини можна й обдурити: адже він дурний, не розбере; а тим часом розходження правди і неправди в нього складається саме таким чином, що він привчається перевіряти чути їм видимим і відчутним. Якщо йому говорять, що "мами немає в будинку", а він випадково побачить неї, то він при першому зручному випадку, якщо йому що не сподобається, заявить, що його самого немає будинку. Чим частіше його обманюють і чим більш він зустрічає в родині невідповідність слова зі справою, тим менш з'ясовуються для нього ознаки правди і тим легше він починає говорити тільки те, що йому вигідніше. Необхідно твердо пам'ятати, що дитина спочатку тільки і знає враження, одержувані органами його почуттів, він тільки їм і кориться і діє винятково на підставі цих чисто реальних вражень; він неодмінно робить тільки те, що йому приємно, і уникає усього, що йому в якому-небудь відношенні неприємно. Від дитини мають звичай усе ховати, але, якщо він бачить, що навколишні користуються чим-небудь, а йому не дають, те і він при першому, же зручному випадку неодмінно привласнить цікаву для нього річ, раз вона погано лежить, і потім у всякому подібному випадку повторити те ж саме. Будучи пійманий у своїх провинах і за це покарано, він, знову ж на досвіді, бачить, що необхідно бути обережніше і що вигідніше користуватися усяким випадком так, щоб цього не бачили і не знали; він намагається бути розумником і користується зручними випадками вже обережніше, більш потай. Покарання не може з'ясувати йому об'єктивних ознак правди, воно тільки покаже йому, що не потраплятися - добро, а потраплятися - зло і, маючи можливість зробити кому-небудь зло, він саме так і надійде, як з ним надходили при покаранні.

Крім простого, завжди щирого і правдивого слова, не можуть бути допущені ні в родині, ні в школі ніякі заохочення, ніякі покарання. Звичайно привчають дитину до штучного прибавочного роздратування із самої появи його на світло і цим сприяють зниженню його вразливості і перешкоджають нормальному ходові його розвитку. Дитину носять на руках, його качають, присипляють різними одноманітними наспівами, його цілують, підробляються під вимовні їм звуки, - усе це виявляється штучними подразниками. Коли після всього цього починається навчання, молодший школярик виявляється млявим, апатичним, ледачим; на нього скаржаться за байдужість його до занять, тим часом як усе зроблено, щоб саме понизити його життєдіяльність, щоб зробити його апатичним і млявим. Щоб збудити його до навчання, знову прибігають до штучних збудників у виді похвали, оцінок, подарунків і нагород. Людину заїдає нестерпна нудьга, вона готова насолодитися всяким цькуванням і грубою почуттєвою розвагою, щоб тільки заглушити гнітюче його відчування. У нього немає внутрішнього життя, воно не збуджується думкою і не зайнятий розумовим своїм удосконалюванням. Молодої людини докоряють за його грубу і розбещену вдачу, зовсім упускаючи з виду причини, що сприяли його розвиткові, забувають, що тільки умови його сімейного і шкільного життя могли сприяти розвиткові тих типових явищ, що у нього спостерігаються, що ними убита ідейне життя і розвиті одні тварини прояву.

Людина, якій постійно усі готують і попереджають усі його вимоги і бажання, помалу до такого ступеня відвикає стежити за собою і за своїми потребами, що не помітить, що частини його туалету в неможливому безладді, волосся не чухані, над міру їм з'їдене і т.д. Пильність навколишніх трохи ослабнула, і він робиться разючим нечупарою. Різниця тільки в тім, що в дорослого все це може обмежуватися тільки зовнішніми проявами, а в школяра неохайність і безтурботність виразяться у всіх його діях і проявах.

Зовнішні ласки і ніжності приводять до помилкових і лицемірних відносин до матері і взагалі до людей, тим часом як відсутність їх і правдиве, уважне і тепле відношення, а головне, перевага, що дається на ділі інтересам улюбленої особи перед своїми, завжди сильніше всього зближають і зв'язують людей між собою.

Отже, коли йде до школи дитина,її оточує інше середовище, тому вчителеві потрібно особливо трепетно відноситися до маленького чоловічка. Вчитель повинен поспілкуватися з сім'єю і зробити певні для себе виводи. Тому вчитель повинен співпрацювати з сім'єю, щоб не травмувати особистість.

Усебічне виховання дитини.

Виховати дитину правильно і нормально набагато легше, ніж перевиховати. Правильне виховання із самого раннього дитинства - це зовсім не така важка справа, як багатьом здається. По своїм труднощам ця справа під силу кожній людині, кожному батькові і кожній матері. Добре виховати своєї дитини легко може кожна людина, якщо тільки він цього дійсно захоче, а крім того, це - справа приємне, радісне, щасливе. Зовсім інше - перевиховання. Якщо ваша дитина виховувалася неправильно, якщо ви щось проґавили, мало про нього думали, а те, буває, і полінувалися, запустили дитину - тоді вже потрібно багато чого переробляти, поправляти. І от ця робота виправлення, робота перевиховання - уже не така легка справа. Перевиховання вимагає і більше сил і більше знань, більше терпіння, а не в кожного батька все це найдеться. Візьмемо навіть такий випадок, коли переробка допомогла, вийшов людину в життя і працює. Усі дивляться на нього, і усі задоволені, і батьки в тому числі. Але того ніхто не хоче підрахувати, скільки усе-таки втратили. Якби цього школярика із самого початку правильно виховували, він більше взяв би від життя, він вийшов би в життя ще більш сильним, більш підготовленим, а виходить, і більш щасливим. А крім того, робота перевиховання, переробки - це робота не тільки більш важка, але н сумна. Така робота, навіть при повному успіху, заподіює батькам постійні засмучення, зношує нерви, часто псує батьківський характер.

Батьки завжди повинні пам'ятати про це, завжди намагатися виховувати так, щоб нічого потім не довелося переробляти, щоб із самого початку усі було зроблено правильно.

Родина перестала бути батьківською родиною. Уже давно жінка користується такими ж правами, як і чоловіка, наша мати має права, рівні правам батька. Наша родина підкоряється не батьківському єдиновладдю, а являє собою колектив. У цьому колективі батьки мають відомі права.

Про всім цьому кожне батько повинний мати зовсім ясне представлення. Кожний повинний розуміти, що в родині він - не повний, безконтрольний хазяїн, а тільки старший відповідальний член колективу. Якщо ця думка добре буде зрозуміла, то правильно піде н уся виховна робота.

Відомо, що ця робота не у всіх однаково успішно протікає. Це залежить від багатьох причин н насамперед залежить від застосування правильних методів виховання. Але дуже важливою причиною є і самий пристрій родини, її структура. У відомій мері ця структура знаходиться в нашій владі. Можна, наприклад, рішуче затверджувати, що виховання єдиного сина або єдиної дочки набагато більш важка справа, чим виховання декількох дітей. Навіть у тому випадку, якщо родина випробує деякі матеріальні утруднення, не можна обмежуватися одною дитиною. Єдина дитина дуже незабаром стає центром родини. Турботи батька і матері, зосереджені на цій дитині, звичайно перевищують корисну норму. Любов батьківська в такому випадку відрізняється відомою нервозністю. Хвороба цієї дитини або його смерть переноситься такою родиною дуже важко, і страх такого нещастя завжди коштує перед батьками і позбавляє їхнього необхідного спокою. Дуже часто єдина дитина звикає до свого надзвичайного стану і стає дійсним деспотом у родині. Для батьків дуже важко буває загальмувати свою любов до нього і свої турботи, і волею-неволею вони виховують егоїста.

Тільки в родині, де є троє і більше дітей, батьківська турбота може мати нормальний характер. Вона рівномірно розподіляється між усіма. У великій родині дитина звикає з найменшого років до колективу, здобуває досвід взаємного зв'язку. Якщо в родині є старші і молодші діти, між ними встановлюється досвід любові і дружби в найрізноманітніших формах. Життя такої родини надає дитині можливість вправлятися в різних видах людських відносин. Перед ними проходять такі життєві задачі, що єдиній дитині недоступні: любов до старшого брата і любов до молодшого брата - це зовсім різні почуття, уміння поділитися з братом або сестрою, звичка поспівчувати ім. Ми вже не говоримо, що у великій родині на кожнім кроці, навіть у грі, дитина звикає бути в колективі.

Питання про структуру родини - питання дуже важливий, і до нього потрібно відноситися цілком свідомо.

Якщо батьки по-справжньому люблять своїх дітей і хочуть них виховати якнайкраще, вони будуть намагатися і свої взаємні незгоди не доводити до розриву і тим не ставити дітей у самий скрутний стан.

Наступне питання, на яке можна звернути саму серйозну увагу, - це питання про мету виховання. У деяких родинах можна спостерігати повна бездумність у цьому питанні: просто живуть поруч батьки і діти, і батьки сподіваються на те, що все саме собою вийде. У батьків немає ні ясної мети, ні визначеної програми. Звичайно, у такому випадку і результати будуть завжди випадкові, і часто такі батьки потім дивуються, чому це в них виросли погані діти. Ніяка справа не можна гарна зробити, якщо невідомо, чого хочуть досягти.

Кожен батько і кожна мати повинні добре знати що вони хочуть виховати у своїй дитині. Треба віддавати собі ясний звіт щодо своїх власних батьківських бажань. Чи хочете ви виховати дійсного громадянина, людини знаючій, енергійній, чесній, відданій своїй країні, працьовитого, бадьорого і ввічливого? Або ви хочете, щоб з вашої дитини вийшов міщанин, жадібний, боягузливий, який-небудь хитренький і дрібний ділок? Дайте собі працю, подумайте добре над цим питанням, подумайте хоча б потай, і ви відразу побачите і багато зроблених вами помилок і багато правильних шляхів перед.

І при цьому завжди ви повинні пам'ятати: ви родили і виховуєте сина або дочку не тільки для вашої батьківської радості. У вашій родині і під вашим керівництвом росте майбутній громадянин, майбутній діяч і майбутній борець. Якщо ви наплутаєте, виховаєте поганої людини, горі від цього буде не тільки вам, але і багатьом людям і всій країні. Не відмахуйтесь від цього питання, не вважайте його докучливим резонерством. Адже на вашому заводі, у вашій установі ви викладаєтеся випускати шлюб замість гарної продукції. Ще більш соромно повинно бути для вас давати суспільству поганих або шкідливих людей.

Ваше власне поводження - сама вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з ним розмовляєте, або повчаєте його, або наказуєте йому. Ви виховуєте його в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає будинку. Як ви вдягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радуєтеся або засмучуєтеся, як ви звертаєтеся з друзями і з ворогами, як ви смієтеся, читаєте газету, - усе це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або почуває, усі повороти вашої думки доходять до нього невидимими шляхами, ви їхній не зауважуєте. А якщо удома ви грубі, або хвалькуваті, або пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не потрібно думати про виховання: ви уже виховуєте ваших дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі методи вам не допоможуть.

Звичайно, краще, якщо батьки частіше бувають з дітьми, дуже недобре, якщо батьки ніколи їх не бачать. Необхідно сказати, що правильне виховання зовсім не вимагає, щоб батьки не спускали з дітей очей. Таке виховання може принести тільки шкоду. Воно розвиває пасивність характеру, такі діти занадто звикають до суспільства дорослих, і духовний ріст їх йде занадто швидко. Батьки люблять цим похвастатися, але потім переконуються, що припуститися помилки.

Щира сутність виховної роботи, імовірно, ви і самі вже догадалися про це, полягає зовсім не у ваших розмовах з дитиною, не в прямому впливі на дитину, а в організації вашої родини, вашого особистого і громадського життя й в організації життя дитини. Виховна робота є насамперед робота організатора. У цій справі немає дріб'язків. Ви не маєте права нічого назвати дріб'язком і забути про неї. Страшною помилкою буде думати, що у вашому житті або в житті вашої дитини ви що-небудь виділите велике і приділите цьому великому усю вашу увагу, а все інше відкинете убік. У виховній роботі немає дрібниць. Який-небудь бант, що ви зав'язуєте у волосся дівчинки, та або інша шапочка, яка-небудь іграшка - усе це такі речі, що можуть мати в житті дитини найбільше значення. Гарна організація в тім і полягає, що вона не випускає з виду дрібних подробиць і випадків. Дріб'язку діють регулярно, щодня, щогодини, з них і складається життя. Керувати цим життям, організувати її і буде самою відповідальною вашою задачею.

1.4 Специфіка молодшого школяра у різних типах родини

Особливості виховання єдиної дитини в родині.

На цей рахунок існує дві найбільш розповсюджені точки зору. Перша: єдина дитина виявляється більш емоційно стійкіша, ніж інші діти, тому, що не знає хвилювань, пов'язаних із суперництвом братів. Друга: єдиній дитині приходиться переборювати більше труднощів, чим звичайно, щоб придбати психічну рівновагу, тому що йому не дістає брата чи сестри. Що б там не говорили психологи, життя однієї - єдиної дитини в родині нерідко складається так, що підтверджує саме цю, другу, точку зору. Труднощі, однак, не є абсолютно неминучими, і проте зустрічаються настільки часто, що було б нерозумно не зважати на них уваги.

Безперечно, батьки, що мають єдину дитини, звичайно приділяють їй надмірну увагу. Коротше, вони занадто піклуються про неї тільки тому, що вона у них одна, тоді як насправді вона всього лише перша. І дійсно, деякі з нас здатні спокійно, зі знанням справи звертатися з первістком так, як ми тримаємося потім з наступними дітьми. Головна причина тут - недосвідченість. Є, однак, й інші підстави. Якщо не торкатися деяких обмежень фізичного порядку, одних батьків лякає відповідальність, інші побоюються, що народження другої дитини позначиться на їхньому матеріальному становищі, треті, хоча ніколи не визнаються в цьому, просто не люблять хлопців, і їм цілком достатньо одного сина чи однієї доньки.

Деякі перешкоди психічному розвитку дітей мають зовсім визначену назву - тепличні умови, коли дитину пестять, ніжать, балують, пестять - одним словом, носять на руках. Через надмірну увагу психічний розвиток її неминуче сповільнюється. У результаті надмірної поблажливості, якою ми оточуємо її, вона неодмінно зіткнеться з дуже серйозними труднощами і розчаруванням, коли опиниться за межами домашнього кола, оскільки і від інших людей буде очікувати уваги, до якої звикла у будинку батьків. З цієї ж причини вона занадто серйозно стане відноситися і до самої себе. Саме тому, що її власний кругозір занадто малий, багато дріб'язків покажуться їй занадто великими і значними. У результаті спілкування з людьми буде для неї набагато скрутніше, ніж для інших дітей. Вона почне уникати контактів, усамітнюватися. Їй ніколи не доводилося поділяти з братами чи сестрами батьківську любов, не говорячи вже про ігри, свою кімнату, одяг, і їй важко знайти загальну мову з іншими дітьми і своє місце в дитячому співтоваристві.

Як запобігти усе цьому? За допомогою другої дитини - скажуть багато хто з вас. І це вірно, але якщо деякі особливі проблеми і можна вирішити подібним шляхом, то де впевненість, що варто народити ще одну дитину, як ми відразу ж досягнемо повної адаптації першої. У будь-якому випадку потрібно всіма силами переборювати наше прагнення ростити дитину в тепличних умовах. Можна затверджувати, що виховання єдиного сина чи єдиної доньки набагато більш важка справа, ніж виховання декількох дітей. Навіть у тому випадку, якщо родина випробує деякі матеріальні утруднення, не можна обмежуватися однією дитиною. Єдина дитина дуже скоро стає центром родини. Турботи батька і матері, зосереджені на цій дитині, звичайно перевищують корисну норму. Любов батьківська в такому випадку відрізняється відомою нервозністю. Хвороба цієї дитини чи смерть переноситься такою родиною дуже важко, і страх такого нещастя позбавляє батьків спокою. Дуже часто єдина дитина звикає до свого надзвичайного стану і стає дійсним деспотом у родині. Для батьків дуже важко буває загальмувати свою любов до неї і свої турботи, і волею - неволею вони виховують егоїста.

Для розвитку психіки кожна дитина вимагає щиросердечного простору, у якому вона змогла б вільно пересуватися. Їй потрібна внутрішня і зовнішня воля, вільний діалог з навколишнім світом, щоб їй не підтримувала постійно рука батьків. Дитині не обійтися без забрудненого обличчя, розірваних штанів і бійок.

Єдиній дитині часто відмовлено у такому просторі. Усвідомлено чи ні, їй нав'язують роль зразкової дитини. Вона повинна особливо чемно вітатися, особливо виразно читати вірші, вона повинна бути зразково чепурною і виділятися серед інших дітей. Щодо неї будуються честолюбні плани на майбутнє. За кожним проявом життя ведеться уважно, із заклопотаністю, спостереження. Таке відношення до неї несе небезпеку, що єдина дитина перетвориться в розпещену, несамостійну, невпевнену в собі, що переоцінює себе, дитину.

Але цього можна уникнути, якщо дотримуватися одного простого правила, у родині, де росте одна дитина: тільки ніякої винятковості!

Специфіка виховання в багатодітній родині.

Виховний потенціал багатодітної родини має свої позитивні і негативні характеристики, а процес соціалізації дітей - свої труднощі, проблеми.

З одного боку, тут, як правило, виховуються розумні потреби й уміння вважатися з нестатками інших; ні в кого з дітей немає привілейованого положення, а виходить, немає ґрунту для формування егоїзму, асоціальних рис; більше можливостей для спілкування, турботи про молодший, засвоєння моральних і соціальних норм і правил гуртожитку; краще можуть формуватися такі моральні якості, як чуйність, людяність, відповідальність, повага до людей, а також якості соціального порядку - здатність до спілкування, адаптації, толерантність. Діти з таких родин виявляються більш підготовленими до подружнього життя, вони легше переборюють рольові конфлікти, пов'язані з завищеними вимогами однієї людини до іншої і занижених вимог до себе.

Однак процес виховання в багатодітній родині не менш складний і суперечливий. По-перше, у таких родинах дорослі досить часто втрачають почуття справедливості по відношенню до дітей, виявляють до них неоднакову прихильність і увагу. Скривджена дитина завжди гостро відчуває дефіцит тепла й уваги до нього, по - своєму реагуючи на це: в одних випадках супутнім психологічним станом для нього стає тривожність, почуття ущербності та невпевненості у собі, в інших - підвищена агресивність, неадекватна реакція на життєві ситуації. Для старших дітей у багатодітній родині характерна категоричність у судженнях, прагнення до лідерства, керівництво навіть у тих випадках, коли для цього немає потреб. Усе це звичайно, ускладнює процес соціалізації дітей. По-друге, у багатодітних родинах різко збільшується фізичне і психічне навантаження на батьків, особливо на матір. Вона має менше вільного часу і можливостей для виховання дітей і спілкування з ними, для прояву уваги до їх інтересів. На жаль, діти з багатодітних родин частіше стають на соціально небезпечний шлях, майже в 3,5 рази частіше, ніж діти з родин інших типів.

Багатодітна родина має менше можливостей для задоволення потреб та інтересів дитини, якої і так приділяється значно менше часу, ніж в родині з однією дитиною, що, природно, не може не позначитися на їй розвитку. У цьому контексті рівень матеріальної забезпеченості багатодітної родини має дуже істотне значення. Моніторинг соціально - економічного потенціалу родин показав, що більшість багатодітних родин живе нижче межі бідності.

Виховання дитини в неповній родині.

Дитина завжди глибоко страждає, якщо валиться сімейне вогнище. Поділ родини чи розлучення, навіть коли усе відбувається найвищою мірою чемно і поштиво, незмінно викликає в дітей психічний надлам і сильні переживання.

Дитина відчуває відсутність батька, навіть якщо не виражає відкрито свої почуття. Крім того, вона сприймає відхід батька як відмовлення від неї. Дитина може зберігати ці почуття багато років.

Після розлучення батько регулярно відвідує дитину. В усіх випадках це дуже глибоко хвилює її. Якщо батько виявляє до неї любов і великодушність, розвід виявиться для дитини ще болісніше і незрозуміліше. Крім того, вона з недовірою й образою буде дивитися на матір. Якщо ж батько тримається сухо й відчужено, дитина почне запитувати себе, чому, власне, вона повинна з ним бачитися, і в результаті в неї може зародитися комплекс провини. Якщо батьки охоплені ще й бажанням мстити один одному, вони заповнюють свідомість дитини шкідливою дурницею, лаючи один одного і підриваючи тим самим психологічну опору, яку звичайно дитина одержує в нормальній родині.

У цей період дитина може, скориставшись розколом родини, зіштовхувати батьків один з одним і витягати нездорові переваги. Змушуючи їх заперечувати свою любов до нього, дитина буде змушувати їх балувати себе, а його інтриги й агресивність згодом можуть навіть викликати їхнє схвалення. Відносини дитини з товаришами нерідко псуються через недоречні питання, плітки та її небажання відповідати на розпити про батька. На дитині, так чи інакше, відбиваються страждання і переживання матері.

Що можна зробити, щоб допомогти дитині в розбитій родині? Пояснити йому, що відбулося, причому зробити це просто, нікого не обвинувачуючи. Допомагати дитині ставати дорослішою і самостійною, щоб у неї не склалася надмірна і нездорова залежність від вас. Одна з найбільш розповсюджених помилок - надмірна опіка матері над сином.

Питання про структуру родини - питання дуже важливе, і до нього потрібно відноситися цілком свідомо.

Якщо батьки люблять своїх дітей і хочуть їх виховувати якнайкраще, вони будуть намагатися, і свої взаємні незгоди не доводити до розриву і тим не ставити дітей у скрутне становище.

Батьківський авторитет.

Напевно, буде просто незручно в самій родині перед дітьми доводити батьківську владу постійним посиланням на суспільне повноваження, що вимагає правильного виховання дитини. Виховання дітей починається з того віку, коли ніякі логічні докази і пред'явлення суспільних прав узагалі неможливі, а тим часом без авторитету неможливий вихователь.

Нарешті, сам зміст авторитету в тім і полягає, що він не вимагає ніяких доказів, що він приймається як безсумнівне достоїнство старшого, як його сила і цінність, видима, так сказати, простим дитячим оком.

Батько і мати в очах дитини повинні мати цей авторитет. Часто приходиться чути питання: що робити з дитиною, якщо він не слухається? От це саме "не слухається" і є ознака того, що батьки в його очах не мають авторитету.

Відкіля береться батьківський авторитет, як він організується?

Ті батьки, у яких діти "не слухаються", схильні іноді думати, що авторитет дається від природи, що це - особливий талант. Якщо таланта ні, то і поробити нічого не можна, залишається тільки позаздрити тому, у кого такий талант є. Ці батьки помиляються. Авторитет може бути організований у кожній родині, і це навіть не дуже важка справа.

Є багато сортів такого помилкового авторитету. Ми розглянемо тут більш-менш докладно десяток цих сортів. Сподіваємося, що після такого розгляду легше буде з'ясувати, яким повинний бути авторитет дійсний.

Авторитет придушення. Це найстрашніший сорт авторитету хоча і не самий шкідливий. Більше всього таким авторитетом страждають батьки. Якщо батько будинку завжди ричить, завжди сердить, за кожну дрібницю вибухає громом, при всякому зручному і незручному випадку хапається за ціпок або за ремінь, на кожне питання відповідає брутальністю, кожну провину дитини відзначає покаранням, - то це і є авторитет придушення. Такий батьківський терор тримає в страху всю родину, не тільки дітей, але і мати. Він приносить шкоду не тільки тому, що залякує дітей, але і тому, що робить мати нульовою істотою,що здатна бути тільки прислугою. Не потрібно доводити, як шкідливий такий авторитет. Він нічого не виховує, він тільки привчає дітей подалі триматися від страшного батька, він викликає дитячу неправду і людське боягузтво, і в той же час він виховує в дитині жорстокість.

Такі школярики будуть боятися висловлювати свою думку, будуть боязко дивитися на однокласників, що може погано вплинути на загальний розвиток дитини.

Авторитет відстані. Є такі батьки, та й матері, що серйозно переконані: щоб діти слухалися, потрібно поменше з ними розмовляти, подалі триматися, зрідка тільки виступати у виді начальства. Особливо любили цей вид у деяких старих інтелігентських родинах. Тут суцільно і поруч у батька який-небудь окремий кабінет, з якого він показується зрідка, як первосвященик. Обідає він окремо, розважається окремо, навіть свої розпорядження по довіреній йому родині він передає через матір.

Школярики будуть замкнуті, будуть також триматися на відстані із дорослими, вчителями, а також дітьми.

Авторитет чванства. Це особливий вид авторитету відстані, але мабуть, більш шкідливий. У кожної людини є свої заслуги. Але деякі люди вважають, що вони - самі заслужені, найважливіші діячі, і показують цю важливість на кожнім кроці, показують і своїм дітям. Удома вони навіть більше бундючаться і надуваються, чим на роботі, вони тільки і роблять, що тлумачать про свої достоїнства, вони зарозуміло відносяться до інших людей. Буває дуже часто, що, уражені таким видом батька, починають чванитися і діти.

Авторитет педантизму. У цьому випадку батьки більше звертають уваги на дітей, більше працюю але працюють, як бюрократи. Вони упевнені в тім що діти повинні кожне батьківське слово вислухувати з трепетом, що слово них - це святиня. Свої розпорядження вони віддають холодним тоном, і раз воно віддано, то негайно стає законом. Такі батьки більше всього бояться, як би діти не подумали, що папа помилився що папа людин не твердий. Якщо такий папа сказав: "Завтра буде дощ, гуляти и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.