На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Особливост викладання Втчизняної сторя як систему пдготовки фахвцв вищої квалфкацї. Сутнсть процесу сторичного пзнання. Опис основних типв сторичних джерел. Перодизаця сторї Україна. Основн функцї та класифкаця сторичних знань.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Педагогика. Добавлен: 21.12.2008. Сдан: 2008. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Вітчизняна історія в системі підготовки спеціалістів вищої кваліфікації.
Сучасний розвиток українського суспільства характеризується поглибленим інтересом до минулого. Це не випадково. Адже чи не вперше громадськість України отримала можливість знайомства з широким спектром історичних джерел, розмаїттям поглядів видатних істориків, науковими версіями різних історичних шкіл.
У незалежній Україні створилися сприятливі умови для розвитку історичних знань, перегляду застарілих понять, розвінчання закоренілих стереотипів, відкритої дискусії із спірних проблем, використання з цією метою найсучасніших прийомів і методик. На базі таких змін з'явилося надзвичайно багато історичних статей, есе, досліджень, монографій, підручників, навчальних посібників і т.д., в яких іноді подача одних і тих самих історичних подій, їх оцінка докорінно відрізняються один від одного. Трапляється, що на зміну старим історичним міфам вибудовуються нові, які не менше попередніх спотворюють історичну правду.
Розібратися з цією різнобарвністю у висвітленні минулого та його оцінці буває складно не тільки просто зацікавленому читачеві, а й навіть професійному історику. Тому автори пропонованого навчального посібника, який адресований студентам дистанційної та заочної форм навчання, намагалися подати матеріал у найбільш раціональному і системному вигляді з діаграмами та схемами. Тут вра-ховується, що посібником будуть користуватися, головним чином, студенти технічних вищих навчальних закладів, які всіма іншими навчальними курсами привчаються до графічної лаконічності сприйняття змісту навчального предмета.
Значну допомогу студентам в опануванні програми курсу історії України надасть акцентація посібника на головних, дискусійних і суперечливих проблемах та рекомендація літератури для їх поглибленого вивчення. Цьому сприятимуть і додатки, які містяться в кінці книги.
Автори тішать себе думкою, що пропонований посібник на тільки роз-ширить і систематизує наявні знання з історії, але й привчить студентів читати та аналізувати історичну літературу, допоможе формуванню цілісного уявлення про багату, самобутню історію своєї Вітчизни, виховає їх справжніми патріотами.
Тема 1. Вітчизняна історія в системі підготовки спеціалістів вищої кваліфікації
Підготовка спеціалістів вищої кваліфікації будь-якого профілю передбачає поглиблення знань з курсу вітчизняної історії. Це зумовлюється принаймні трьома постійно діючими факторами:
1) зростанням ролі історичних знань в житті суспільства;
2) розвитком історичної науки, підвищенням ефективності теоретичних досліджень на основі нових методик;
3) необхідністю корекції історичного світосприйняття, пов'язаною з віко-вими змінами тих, хто навчається. Учні 7-8 класів мають одне розуміння історії і дещо інше (можливо зовсім) - у тих, хто має повну середню освіту.
Основною формою навчальної роботи у вищих навчальних закладах студентів заочної та дистанційної форм навчання є самостійна робота з підручниками та рекомендованою викладачами літературою, іншими джерелами вивчення історії.
Така робота є добрим підґрунтям для:
- розширення і систематизації наявних історичних знань, піднесення їх до наукового рівня, подолання нерівності розуміння історичних подій, пов'язаної з віковими особливостями їх освоєння;
- формування цілісного уявлення про історію як “безмежну кількість історій усіх аспектів людського життя”, а не тільки історії політичної влади;
- ознайомлення з джерельною базою, історіографією, методологією історичної науки, новими концепціями і підходами до висвітлення існуючих проблем в історії;
- опанування основами методики наукового пошуку, використання всієї сукупності історичних джерел для якомога повнішого і правдивого розкриття поставленої проблеми;
- вироблення практичних навиків використання історичних знань для прийняття рішень, обстоювання своїх поглядів на ту чи іншу проблему, толерантного ставлення до думок опонентів.
На підставі здобутих знань студенти повинні вміти обґрунтувати значення вивчення історії для зміцнення держави, розвитку суспільства, особистого життя.
Саме це є головною метою вивчення курсу “Історія України” у вищому навчальному закладі.
Практична реалізація цієї мети вимагає знання студентами предмета історії України як науки, основних принципів і методів історичного пізнання, джерел вивчення історії України та їх класифікації, спеціальних історичних дисциплін, основних підходів до періодизації історії України та найвидатніших українських істориків, соціальних функцій історичних знань, головних факторів та закономір-ностей історичного процесу...
Такий, далеко не повний, обсяг матеріалу, який постає перед тим, хто вивчає історію.
Подолання труднощів процесу пізнання можливе за допомогою сукупності пізнавальних принципів та дослідних методів, якими займається спеціальна наукова дисципліна - методологія історичної науки. За визначенням методологів принципиісторичного пізнання - це правила пізнавальної діяльності, вироблені для себе наукою з метою отримання справжнього знання. Головними з них є:
- об'єктивності - він вимагає при дослідженні брати якомога більшу суму матеріальних і духовних факторів, а не лише, які нам подобаються;
- історизму - потребує розглядати кожне явище з точки зору того, як воно виникло, як розвивалось і чим стало на момент вивчення в контексті взаємозв'язків і взаємообумовленостей у зв'язку з конкретними історичними подіями;
- логічності- вимагає, щоб вивчення історичних факторів велось від-повідно до категорій і законів мислення;
- апартійності- дослідник зобов'язаний абстрагуватись від своїх політичних та партійних симпатій і прагнути об'єктивно вивчати історичні події, а не з позицій певного класу чи соціальної групи.
Основні методи історичного пізнання - способи пізнання дійсності:
- хронологічний - дослідження історичних подій у послідовно-часовому вимірі;
- порівняльний - зіставлення історичних подій з метою глибшого їх вивчен-ня, виявлення взаємозв'язків чи їх відсутності;
- ретроспективний - аналіз минулих подій, зв'язків, вражень тощо;
- структурно-системний - вивчення закономірностей розміщення і поєд-нання в єдине ціле окремих історичних фактів, подій, явищ;
- статистичний- вивчення кількісної сторони суспільних явищ у нерозривному зв'язку з їхньою якісною стороною;
- контент-аналіз - дослідження й аналіз змісту історичних документів та інші.
Першою почала осмислювати історію як науку - церква. Її видатні діячі створили літописи, в яких зафіксували найбільш важливі події і дали їх інтерпретацію. З якого часу ведеться літочислення точно не відомо, але вже з ХІІ ст. відомі імена літописців Никона, Нестора, Іоанна. Найбільш давніми творами є: “Літопис Руський”; Київський; “Повість врем'яних літ”; Галицько-Волинський літопис. У XIV - першій половині XVI ст. відомі літописи - Литовський, Короткий, Київський, Биховця, з кінця XVI - першої половини XVII ст. - Густинський, Баркулабівський, львівський, Межигірський, Острозький... У другій половині XVII - початку XVIII ст. - стали широковідомі козацькі літописи: Самовидця, Григорія Граб'янки, Самійла Величка.
Серед вчених-істориків, які в різні часи створювали справді наукові праці з історії України є багато славних імен. Одним із перших в цьому ряду, крім уже згадуваних літописців, можна назвати ректора Київської колегії Інокентія Гізеля. Його підручник історії “Синопсис”, виданий вперше у 1674 році, витримав багато видань і став відомим не лише в Україні, а й в Росії. Це був перший системний виклад історії України.
В другій половині ХVІІІ ст. з ідеями збереження історичної традиції дер-жавності й пам'яті про кращі часи рідного краю виступили український літератор Василь Капніст, історик Григорій Полетика і його син, також історик, Василь Полетика.
В цей період з'являється ряд історичних праць з історії України уза-гальнюючого характеру. До них належать “Коротке описання про козацький малоросійський народ та його військові справи” Петра Симоновського (1765); “Зібрання історичне” Степана Лукомського (1770); “Літописне повіствування про Малу Росію і її народ і козаках взагалі” Олександра Рігельмана (1785-1786); “Історія про Малу Росію” Михайла Антоновського (1799); “Записки про Малоросію” Якова Марковича (1798) та інших.
Величезний вплив на тодішнє суспільство справив вихід “Історії Русів” (1846). Ця безіменна книга професійного історика боронила українську автономію, намагалася підвести під неї правову основу, підіймала моральний дух народу. Її високо цінував О.С. Пушкін. Він першим опублікував уривок з неї в своєму “Современнике”.
Помітний слід в дослідженні історії України в першій половині ХІХ ст. залишили Д.М. Бантиш-Каменський, М.О. Максимович, М.М. Маркевич, І.І. Срез-невський, М.І. Костомаров, П.О. Куліш. До цього ряду істориків можна віднести Т.Г. Шевченка, якого П. Куліш небезпідставно називав першим нашим істориком.
У другій половині ХІХ і початку ХХ ст. центральне місце серед істориків України посідав професор Київського університету В.Д. Антонович, який заснував “Київську школу істориків”. До неї належали Д.І. Багалій, І.А. Линниченко, М.С. Гру-шевський. Плідно працюють у цей час О.М. Лазаревський, О.І. Левицький, М.П. Дра-гоманов, М.В. Довнар-Запольський, Д.І. Яворницький, Д.І. Дорошенко, Н.Д. Полонсь-ка-Василенко, Єфименко О.Я. - перша жінка, яка здобула вчений ступінь доктора історичних наук. Росіянка за своїм походженням, створила один із перших син-тетичних курсів: “Історія українського народу”.
Безперечно, найвидатнішим істориком України став М.С. Грушевський (1866-1934). Він написав близько двох тисяч робіт, в яких розробив наукову схему на-ціональної історії. Його заслугою є створення Львівської “школи істориків”, представники якої І. Крип'якевич, С. Томашевський, О. Терлецький, В. Герасимчук, М. Кордуба та інші зробили чималий внесок в розробку різних проблем історії України. До цього переліку можна добавити прізвища С.О. Єфремова, М.Є. Слаб-ченка, І.І. Огієнка, Є.Д. Сташевського, О.П. Оглобіна, В.К. Липинського, О.Я. Шуль-гіна. Згодом частина їх була звинувачена в антирадянській діяльності і репресована. Інші змушені були емігрувати.
За радянських часів видне місце серед істориків України займали: О.К. Касименко - директор Інституту історії АН України, історики: І.О. Гуржій, Г.К. Гуслистий, В.А. Голобуцький, В.А. Дядиченко, Ф.Є. Лось, А.В. Лихолат, М.А. Рубач, Ф.П. Шевченко, Ф.О. Ястребов та багато інших.
І.Ф. Курас
Всі вони писали в рамках офіційної доктрини. Спроби окремих з них (М. Брайчевського, О. Апанович) вийти за ці межі рішуче припинялися, і тільки в наш час стало можливим відійти від нав'язаних стереотипів української історії. На цій царині нині успішно працюють такі історики, як В.Ф. Верстюк, В.І. Сергійчук, С.В. Кульчицький, Ю.І. Шаповал, П.С. Сохань, В.Г. Степанков, В.А. Смолій, П.П. Толочко, В.М. Даниленко, В.П. Шевчук, Н.М. Яковенко та інші.
Історики Ф.Г. Турченко, П.П. Панченко, С.М. Тимченко, В.Г. Сарбей під-готували нові підручники з історії України для учнів середніх шкіл. На допомогу вчителям та учням середньої школи за редакцією І.З. Підкови і Р.М. Шуста видавництво “Генеза” видало у 1993-1999 рр. тритомний “Довідник з історії України”. Це одна із перших спроб такого видання, яке з успіхом можуть використати студенти вузів. У 1996 році під такою назвою вийшла в світ книга М. Котляра і С. Кульчицького. В ній автори приділили належну увагу спірним проблемам, а також тим, які раніше висвітлювалися тенденційно або ж хибно.
З'явилися нові підручники і навчальні посібники для студентів вищих навчальних закладів. Серед них привертають увагу “Історія України” І.К. Рибалка, “Курс української історії” В.Й. Борисенка, “Історія України” О.Д. Бойка, “Історія України” В.І. Семененка і Л.О. Радченко, “Історія України” Б.Д. Лановика, Р.М. Ма-тейко, З.М. Матисякевича, “Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст.” Н.М. Яковенко та інші.
Сучасна відкритість українського суспільства дала можливість ознайомитися з доробком істориків діаспори: І. Нагаєвського, О. Пріцака, Т. Гунчака, А. Жу-ковського, І. Борщака, Л. Вінара, О. Субтельного. Книга О. Субтельного “Україна: історія” визнана кращим викладом української історії англійською мовою. Схвально відгукнувся про неї читач України. Тут він зустрівся з новими підходами до вивчення історичних фактів, які суттєво відрізняються від тих, що були прийняті в недалекому минулому у нас. Ознайомлення з цією багатою за змістом літературою допомагає по-новому подивитися на суть подій, правильно їх інтерпретувати і робити відповідні висновки.
При цьому слід пам'ятати, що сам процес дослідження минулого проходить через суб'єктивне мислення вчених, кожен з яких бачить історичний процес по-своєму. Це позитивне явище, бо наявність різних позицій, методів дослідження, логічних конструкцій, висновків створює можливість наблизитися до вірогідного розкриття минулого через багатоваріантність до монізму. Більше того, з висоти нового часу, коли втихають ідеологічні пристрасті і зникає кон'юнктурщина, наше знання набирає зваженого, толерантного, достеменного характеру.
Проте, необхідно враховувати методологічне зауваження відомого сучасного українського історика Наталії Яковенко, що “звертаючись до минулого, дослідник має справу не з фізично існуючим предметом дослідження, а з конструктом власної уяви”. Отже, все залежить від кваліфікації, порядності і совісті дослідника.
На основі аналізу сучасної історичної літератури можна зробити наступні висновки: об'єктомвивчення історії України як науки є дослідження в хронологічній послідовності минулого українського народу в усій його варіантності і багато-значності з метою більш ґрунтовного розуміння сучасності, перспектив і шляхів майбутнього. Іншими словами, щоб знати куди і як йти, потрібно знати звідки і як ми прийшли.
Історія України простежує процеси зародження і формування українців як народу, форми їх організації і життя, економічний лад, соціально-політичні від-носини, культуру, духовний світ - весь спектр проблем, з яких складається система життєзабезпечення української нації в найрізноманітніших проявах. Водночас історія України розглядає взаємовідносини українців із вкрапленими в їх середовище інших народів.
Історична наука починається із вивчення існуючих і виявлення нових фактів, подій, матеріалів, які безпосередньо чи опосередковано несуть інформацію про досліджуване явище.
Носії інформації про минуле називаються історичними джерелами. Головніші з них подано на рис. 1.2. Їх дослідженням займається спеціальна наукова дисципліна - джерелознавство. Без джерел неможливе історичне пізнання. Саме джерела дають змогу приступити до вивчення історичного факту, який відбувся до цього або відбувається зараз.
На відміну від багатьох науковців іншого спрямування, історик не може повторити явища, події, процеси, які досліджуються. Якщо хімік, фізик, навіть соціолог може бе и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.