На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Бографя .О. Соколянського, сутнсть його дослджень з проблем навчання глухих слпоглухих дтей. Особливост розвитку слпоглухої дитини на домовленнєвому та первинному мовленнєвому етапах, а також аналз використання жестової мови у їх навчанн.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 31.07.2010. Сдан: 2010. Страниц: 4. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


5
Курсова робота
на тему: "Внесок І.О. Соколянського у розвиток тифлосурдопедагогіки"
Зміст
Вступ.........................................................................................................................3
Розділ І. Етапи професійного шляху І.О. Соколянського...................................5
Розділ ІІ. Експериментальні дослідження І.О. Соколянського з проблем навчання глухих і сліпоглухих дітей.....................................................................9
Розділ ІІІ. І.О. Соколянський - розробник нової системи навчання дітей з дефектами слуху і зору.........................................................................................14
3.1 Розвиток сліпоглухої дитини на домовленнєвому та первинному мовленнєвому етапах............................................................................................14
3.2 Поняття „дитячої активності” в методиці І.О. Соколянського...................21
3.3 Використання жестової мови у навчанні глухих та сліпоглухих………...22
Висновки................................................................................................................25
Література..............................................................................................................27
Вступ
Світовій історії навчання сліпоглухих вже більше 150 років. До кінця другого тисячоліття 80 країн світу мали спеціальні служби і школи для сліпоглухих. Початок історії навчання сліпоглухих дітей у країнах колишнього СРСР датується 1909 роком, коли було створено Суспільство піклування про сліпоглухих в Росії і відкрита перша школа для таких дітей в Петербурзі, яка існувала до 1941 року. Наукові досягнення цієї школи відображені в роботах відомого ленінградського психолога А.В.Ярмоленка. З 1923 року по 1937 рік дуже ефективно та цікаво працювала школа для сліпоглухих дітей в Харкові, організована І.О.Соколянським. Найвідомішою вихованкою цієї школи була відома сліпоглуха письменниця О. І. Скороходова. Згодом цей досвід був продовжений І.О.Соколянським і А.І.Мещеряковим в Москві в Інституті дефектології АПН СРСР (нині Інститут корекційної педагогіки РАО), де з 1947 року були продовжені наукові дослідження і практична робота із сліпоглухими дітьми. З 1963 року успішно працює Дитячий будинок для сліпоглухих дітей в м. Сергіїв Посад Московської області, де виховуються більше 100 дітей. Радянський досвід навчання сліпоглухих користується визнанням фахівців в інших країнах. З 1949 року існує міжнародне співтовариство, що координує розвиток досліджень і служб для сліпоглухих в світі, оформлене в громадську організацію в 1969 році.
За даними цієї організації, передбачуване число сліпоглухих людей в світі складає біля одного мільйона чоловік. До них в даний час прийнято відносити всіх людей, що мають порушення зору і слуху: це діти з природженою або рано придбаною сліпоглухотою; діти з природженими порушеннями зору, що втрачають з віком і слух; глухі або слабкочуючі з народження люди, порушення зору у яких з'являються з віком; люди, що втратили слух і зір в зрілому або немолодому віці.
Отже, проблема навчання сліпоглухих дітей є дуже актуальною для сучасного світу, а тому нагальним питанням є використання найбільш ефективних методик допомоги людям з цими вадами. При цьому слід узагальнити всі позитивні здобутки цієї сфери педагогіки, використовувати вдалий досвід передових педагогів.
Необхідність розглянути здобутки визначного діяча тифлосурдопедагогіки, І.О.Соколянського з точки зору сучасності, з'ясувати можливість використання його методик сьогодні і зумовлює актуальність нашої роботи.
Предметом нашої роботи є визначення місця здобутків Івана Опанасовича Соколянського у теорії та практиці навчання сліпоглухих дітей. Об'єктом дослідження виступають теоретичні роботи І.О.Соколянського та його практичний досвід навчання дітей із дефектами органів слуху та зору.
Головною метою є охарактеризувати внесок І.О.Соколянського в теорію та методику тифлосурдопедагогіки. З цього випливають наші завдання:
розглянути етапи професійного шляху І.О.Соколянського;
дати характеристику експериментальній діяльності видатного педагога;
визначити основні риси прогресивної методики навчання сліпоглухих дітей, запропонованої І.О.Соколянським;
зробити висновок щодо значення роботи І.О.Соколянського для вітчизняної і світової колекційної педагогіки, можливості її використання на сучасному етапі.
Виконання цих завдань дасть можливість з'ясувати роль Івана Опанасовича Соколянського в історії тифлосурдопедагогіки.
Розділ 1. Етапи професійного шляху І.О. Соколянського
Іван Опанасович Соколянський (1889 - 1960) походив з козацької родини, він народився 23 березня 1889 року в станиці Донській на Кубані. Його наукова та практична діяльність мали величезне значення для розвитку вітчизняної і світової дефектології, сурдо- і тифлопедагогіки.
Протягом 1908 - 1913 років він здобував вищу освіту на сурдопедагогічних Маріїнських курсах та у Петербурзькому Психоневрологічному Інституті. Проте під час навчання довелося займатися педагогічною практикою в Олександрівській (тепер Запорізькій) школі-хуторі для глухонімих з серпня 1910 року, сподіваючись на „заочне” завершення навчання в Петербурзі. У грудні 1910 року його досвід роботи з глухонімими дітьми Олександрійська заслухали учасники Всеросійського з'їзду з питань сурдопедагогіки, котрий проходив у Москві.
Війна обірвала творчі плани педагога і вченого. Його, напівглухого, про що він сам згадував в автобіографії, мобілізували в 1915 році на військову службу, яка забрала, крім здоров'я, три роки повноцінного життя. Довелося служити на Кавказі, бувати в Туреччині, Персії, Афганістані, супроводжувати різні „спецекспедиції”, спілкуючись з місцевими глухонімими мовою жестів , виконуючи у такий спосіб функції перекладача [9,112].
Наприкінці 1919 року, коли в Україні запанувала радянська влада, психічно виснажений війною і „революційними боями” Соколянський почав займатися своєю справді професійною справою: керував школою глухонімих в Україні, працював у повітовому відділі народної освіти, а протягом вересня 1920 року по лютий 1921 року вже очолював Київське управління вищих навчальних закладів, згодом відділ профосвіти Київської губернії.
Перебуваючи у холодному й голодному Києві, переймаючись справами освіти, Іван Опанасович був одночасно штатним співробітником Київського Вищого інституту народної освіти ім..М.Драгоманова. Він працював з липня 1921 року лектором факультету соцвиху, читав сурдопедагогіку, спілкувався з відомими вченими і педагогами, колегами по роботі в вузі.
Влітку 1921 року Соколянський намагався звільнитися з губвідділу освіти, а в жовтні перейшов до НКО УСРР на посаду головного інспектора установ для дефективних дітей Головсоцвиху. Він займався перевіркою дитбудинків Києва, Одеси, Донбасу. У 1922 - 1923 роках двічі відвідав Москву, де читав лекції на курсах перепідготовки дефектологів-педагогів. Чиновника головної освітньої установи знали його підлеглі, а науковця Соколянського - поза Україною.
На його науково-професійну орієнтацію вплинули лекції відомого російського педагога П.Ф.Лесгафта, котрий очолював в Петербурзі протягом 1905-1906 років Вільну вищу школу. Від нього, а також від відомого дефектолога А.В.Владимирського, Соколянський довідався про школи глухонімих та сліпоглухонімих дітей, які діяли в Америці. Вони справили на нього помітний профорієнтаційний вплив, спонукали до вступу в психоневрологічний інститут, а дефектологія стала справою його життя. У видавничому плані Головсоцвиху Наркомосу на 1923-1924 роки запланували книгу Соколянського „Виховання розмови по методу з'єднаних рефлексів”.
Перша половина 20-х років припадає головним чином на період його організаційно-педагогічної діяльності в системі наросвіти: в губнарвідділі Київщини, Харківщини, НКО УСРР, Державному науково-педагогічному комітеті, Центральному бюро комдитруху, Головсоцвиху. Він постійно брав участь у численних засіданнях, а також читав лекції, бував у відрядженнях, проте все одно знаходив час для творчої роботи.
Друга половина 1920-х років проходила для українського вченого-дефектолога в творчих задумах, організаційно-педагогічних турботах. У 1925 році розпочався один з найбільш цікавих та плідних періодів його професійної діяльності - він організовує у Харкові школу-клініку для сліпоглухонімих. І.О. Соколянський був також одним з організаторів Науково-дослідного Інституту Педагогіки. У 1929 році Іван Опанасович очолив Інститут Дефектології УРСР.
І.О.Соколянського не оминула трагічна доля багатьох видатних науковців Радянського Союзу тридцятих років. У 1934 році він був заарештований, і хоча проте пізніше був реабілітований та навіть отримав змогу повернутися до продуктивної діяльності у сфері дефектології, зокрема тифлосуропедагогіки, проте від грудня 1933 року до березня 1934 року Соколянський пережив моральне приниження і звичайний людський страх, а після звільнення до чергового арешту його переслідувало почуття соціального-психологічного дискомфорту, глибокого внутрішнього потрясіння і відвертого розпачу. 28 лютого 1934 року Соколянського вирішили відправити на заслання до Казахстану на 5 років, але раптом „поталанило”: справу дефектолога призупинили і поклали в архів. Жадана воля виявилася сумною і пригніченою для колишнього педагога-марксиста, авторитетного вченого, організатора науки. Він фактично залишив педагогічний Олімп чи його самого „залишили”. Проте йому вдалося влаштуватися до Українського інституту експериментальної медицини, де він очолював відділ експериментальної психофізіології та одночасно завідував клінікою для сліпоглухонімих. Своїм звільненням навесні 1934 року, як нам здається, він зобов'язаний насамперед рідкісному фаху, яким він володів досконало: читання з губ, прикладна сурдопедагогіка, робота з „дефективними”, хоча, можливо, тут відіграло роль і заступництво його друзів - письменників. Вдруге Соколянський був заарештований у жовтні 1937 року. Його звинуватили у причетності до так званої „антирадянської націоналістичної терористично-шкідницької організації” [9,122]. Після 20 місяців у внутрішній в'язниці НКВС, Соколянського звільнили. Від глибокого психічного потрясіння він пролежав півроку у ліжку розбитий паралічем, перебував на межі відчаю, готовий до крайніх вчинків. Соколянський переїхав до Москви, працював старшим науковим співробітником науково-практичного інституту спецшкіл і дитбудинків Нарком осу РСФРР, директором школи для глухонімих - Дитячого будинку у м. Сергіїв Посад Московської області. Потягом цього періоду він працював разом зі своїм учнем та однодумцем А.І.Мещеряковим, який згодом продовжив справу Соколянського. У роки війни школу і її директора евакуювали спочатку до Пензи, а згодом до Новосибірська. У 1944 році, повернувшись до Москви, Іван Опанасович працював в Інституті дефектології АПН СРСР. У 1947 році за кількістю праць та прикладний характер його спеціальності, Соколянському „присудили” науковий ступінь кандидата педагогічний наук. У 1957 році його реабілітували, а 20 років по смерті присвоїли звання лауреата Державної премії СРСР.
Іван Опанасович залишився в історії дефектології як талановитий практик, блискучий теоретик, розробник оригінального методу навчання сліпоглухих дітей, автор низки наукових праць та ряду винаходів з сурдо- і тифлотехніки (у тому числі читальної машини для сліпих і глухих).
Розділ ІІ. Експериментальні дослідження І.О. Соколянського з проблем навчання глухих і сліпоглухих дітей
У 20 - 30 рр. ХХ ст. відомою стала методика «ланцюгових сполучно-рухових реакцій», запропонована та випробувана на практиці І.О. Соколянським для навчання глухих дітей. Ця методика дозволяла навчити глухого першокласника розумінню письмової або усної (по читанню з губ) інструкції вчителя по виконанню ланцюжка дій за дуже короткий час. Л.С. Виготський бачив у цій методиці новий напрям майбутньої сурдопедагогики, побудованій за принципом логічної зв'язної мови. Методика була вироблена під час експериментальних досліджень І.О.Соколянського на основі методів навчання сліпоглухонімих дітей, які він застосовував в організованій ним у Харкові школі-клініці для сліпоглухонімих в 1923--1936 роках. Завдання, які він ставив у роботі із сліпоглухонімими дітьми з різним ступенем активності вимагали адекватних методів навчання, стимулювали творчий пошук науковця.
У серпні 1924 р. в Харківському дитячому будинку глухонімих за пропозицією і під керівництвом І.О.Соколянського була розпочата нова експериментальна робота з глухими дітьми по так званому «ланцюговому методу», але німецькою мовою. Мета цього експерименту полягала в перевірці доказу продуктивності запропонованої методики. Німецькою мовою робота велася, для того, щоб виключити можливий вплив навичок читання, що вже є у дітей, з губ. Всі інструкції глухим дітям давалися німецькою мовою усно, а потім письмово по аналогічній схемі. Менше ніж за місяць роботи глухих дітей I класів вдалося навчити розумінню усних і письмових інструкцій німецькою мовою, причому навики виявилися досить стійкими: при перевірці засвоєного матеріалу через півтора місяці діти правильно виконували інструкції німецькою мовою, дані у встановленому і випадковому порядках, майже всіх пройдених раніше ланцюжків дій. При організації подібного експерименту із старшокласниками зверталася увага підлітків на різницю у вимовленні і написанні інструкцій на різних мовах [2, 137].
Високі результати навчання глухих по методу І.О.Соколянського так вразили Л.С.Виготського, що він включив перевірку цього методу в 1925 році до свого плану експериментальної перевірки «найцікавіших сучасних синтетичних систем навчання мови» глухонімих [22, 67]. У іншій своїй роботі 1925 р. Л.С.Виготський писав: «Цей метод веде до навчання мові переважно через читання з губ. У основу мислення тут намагаються покласти не мовні відчуття, украй неясні, а більш рельєфні і доступні глухонімому зорові відчуття від образів слів на губах що говорить, від слів, написаних на дошці, і моторні відчуття... Якщо описані методи і потребують багаторічної розробки і перевірки на досвіді, то одне в усякому разі поза сумнівом вже зараз: це напрям, в якому піде майбутня сурдопедагогика. Принцип логічної зв'язної мови безперечно належить майбутньому» [22, 72]. Така висока позитивна оцінка відомого психолога свідчить про справжню цінність методики Соколянського, зумовлює необхідність використання здобутків вченого у сучасній практиці колекційної педагогіки.
Обговорюючи цей метод в опублікованій в 1929 році роботі, Л.С.Виготський писав: «Багато авторів, у тому числі і я, аналізували навчання сліпих і глухих з погляду умовних рефлексів і приходили до якнайглибше важливого висновку: немає ніякої принципової різниці між вихованням зрячої і сліпоглухої дитини, нові умовні зв'язки зав'язуються однаковим способом і з будь-якого аналізатора, вплив організованих зовнішніх дій є визначальною силою виховання. Ціла школа під керівництвом І.О.Соколянського розробляє нову методику навчання глухонімих мови на основі цього учення і досягає при цьому вражаючих практичних результатів, і теоретичних положень, що передбачають побудови найпрогресивнішої європейською сурдопедагогики» [22, 73].
У цей же час І.О.Соколянський пробував застосувати свій метод при навчанні сліпоглухих дітей в створеній ним новій установі для сліпоглухонімих, на базі Харківської школи сліпих в 1923 році. Перша група сліпоглухих вихованців почала навчання вже в 1925 році. Спочатку Школа для сліпоглухонімих підпорядковувалася органам освіти Наркомпросу України і числилася тільки учбово-виховною установою. У 1925 році Наркомпрос поставив перед організатором цієї установи І.А.Соколянським тільки одне, але достатньо важке завдання -- практичну розробку системи і методів роботи із сліпоглухими дітьми. З цим завданням він справився блискуче.
Американська журналістка Л.Вільсон, що відвідала харківську школу-клініку у той час так написала про свої враження: «Досягнуті ж результати прямо приголомшують. П'ятеро дітей -- один високообдарований, двоє -- нормальних, двоє -- слабкообдарованих, одна славна блакитноока дівчинка 15 років і один 20-річний хлопець -- виховуються в Харківській експериментальній школі. Молодий хлопець розмовляє і цілком задовільно виконує функції слюсаря. Всі вихованці володіють основними навиками обслуговування, самі прибирають ліжка, їдять, як чудово виховані люди, бадьоро і весело грають і спільно гармонійно працюють. За словами вчителів, набуття повсякденних навичок і включення в колектив є найважчою роботою, набагато важчою, ніж навчання мови. Їдальня прикрашена фотографіями Олени Келлер, проти якої знаходяться і фотографії вихованців. Один лікар і один педагог зайняті виключно цими сімома сліпоглухими... Розвиток кожного окремого вихованця відображений графічно і фіксований в спеціальному щоденнику. Існує ряд лабораторій. Дві пристосовані до спостережень рефлексів у сліпоглухої дитини. Спеціальна лабораторія обладнана новітніми мікрофонами німецького зразка, які також використовуються і в будинку глухонімих при навчанні мови...» [15, 66]. Отже, ми бачимо, що результати діяльності Соколовського були високо оцінені як вітчизняними, так і закордонними спеціалістами, що свідчить про значимість його роботи не тільки для української, радянської, але й для світової тифлосурдопедагогіки.
Слід відмітити, що Олена Келлер, відома американська педагог, що займалася вихованням дітей з дефектами органів сприйняття, певним чином вплинула на формування методики Соколянського. Проте це було переважно „відштовхування від противного”. Іван Опанасович, знайомий з вітчизняним і зарубіжним досвідом навчання сліпоглухих, бачив головний недолік американського досвіду в «випадковості» його побудови. Протест викликало у нього і прагнення до раннього релігійної освіти сліпоглухих. Згодом він став переконаним супротивником чисто усного методу навчання глухих і сліпоглухих, який колись застосовувався і за кордоном, і в притулку для сліпоглухих дітей Петербургу. Ознайомлення зі світовим досвідом практики навчання дітей з дефектами органів сприйняття, відвідування спеціалізованих закладів за кордоном (зокрема, у Німеччині), а також ознайомлення з роботами закордонних педагогів-дефектологів, дало Соколянському змогу виробити власну концепцію, яка в враховувала переваги та недоліки вже існуючих систем навчання глухих та сліпоглухих дітей.
На його переконання, було неможливо «починати роботу із сліпоглухими з такого матеріалу, який вимагає величезної складності мозкової роботи, тоді як дитина не може не тільки обслужити себе власними силами в буденному житті, але не має навіть самих елементарних навиків для таких операцій, як їжа, умивання, одягання, взування і ін”. Вся педагогічна система будувалася на інших підставах: сліпоглуха дитина в побутових умовах освоювалася до придбання повної побутової самостійності і культури. Причому, на думку вченого, такі умови слід створювати не лише в спеціалізованих закладах, але й дома, батьки повинні створити для дітей можливість оволодіти необхідними навичками самообслуговування в умовах їхньої власної оселі. Для цього, звичайно, батькам треба було створити певний режим - часовий та просторовий, щоб дати змогу дітям орієнтуватися, знаходячи предмети на одному й тому самому місці або виконуючи певні дії у один і той самий час.
Отже, експериментальні дослідження у школі для сліпоглухих дітей стали випробуванням для нової методики І.О.Соколянського, які підтвердили ефективність та прогресивність запропонованої ним системи навчання.
Розділ ІІІ. І.О. Соколянський - розробник нової системи навчання дітей з дефектами слуху і зору
3.1 Розвиток сліпоглухої дитини на домовленнєвому та первинному мовленнєвому етапах
Іван Опанасович Соколянський залишився в історії тифлосурдопедагогіки перш за все завдяки розробленій ним новій системі навчання комунікації дітей, які мають дефекти слуху та зору. Його досягненням було насамперед те, що він вперше представив навчання і виховання дітей з подвійним сенсорним дефектом як систему з рядом періодів, послідовно зв'язаних між собою.
Сліпоглухота є одним з складних дефектів розвитку. До неї відносяться різні поєднання двох і більше первинних порушень психічного розвитку, тобто таких порушень психічного розвитку, які викликані органічним пошкодженням і приводять до недостатності психічної функції, пов'язаної з пошкодженим субстратом. Первинні дефекти можуть бути викликані і певними украй несприятливими соціальними умовами раннього розвитку. Складність цього дефекту зумовлює з одного боку високий рівень складності роботи по навчанню та вихованню сліпоглухих дітей, а з іншого вимагає активної роботи по виробленню найбільш ефективних та досконалих методик цієї роботи як шляхів допомоги людям, що позбавлені можливості сприймати світ адекватно.
Розробляючи систему навчання сліпоглухих дітей словесній мові, І.А.Соколянський виділив декілька послідовних етапів. Найскладнішим серед них справедливо вважається домовленнєвий, перш за все тому, що відсутній адекватний контакт сліпоглухої дитини з середовищем, що оточує її, і постає завдання забезпечити цей контакт.
Враження і уявлення, які формуються в цей первинний період, вимагають адекватних засобів вираження, серед яких Соколянський виділяв пантоміміку, міміку і жести (природні) і ліплення. Слід відмітити, що первинний період розвитку сліпоглухої дитини в домовленнєвій фазі - це одна з найскладніших проблем, що постають у тифлосурдопедагогіці. Дослідження з цього питання активно велися й ведуться зараз як за кордоном, так і в нашій країні. Сучасні зарубіжні дослідники вважають, що надмірна пасивність сліпоглухих, наявність стереотипів у поведінці пов'язані з неправильним вибором комунікації. Пред'явлення інформації за допомогою візуальних просторових моделей, використання картинок, намальованих символів і письмових слів значно змінюють поведінку сліпоглухого, допомагають досягти емоційного контакту, покращують комунікативну компетенцію.
У теорії навчання сліпоглухих дітей в нашій країні, за І.О.Соколянським, основним завданням домовленнєвого періоду є формування у дитини первинних (початкових) засобів контакту, а також тих засобів, за допомогою яких вона могла би виразити своє відношення до безпосередньо навколишнього його середовища. Такими засобами виступають - жести, образотворча діяльність (ліплення, малювання).
Жестикуляція і ліплення повинні бути початковою стадією формування первинних засобів спілкування сліпоглухонімої дитини з навколишніми людьми, вважав І.О. Соколянський, оскільки потреба в спілкуванні, висловленні на цьому етапі, а також багатство і різноманітність образів сліпоглухих вимагають цих додаткових і спеціальних засобів виразу. Психічний розвиток сліпоглухих дітей спирається на підлягаючі зберіганню інтелектуальні і сенсорні можливості і їх вдосконалення. Правильне виховання дитини раннього віку з глибокими порушеннями зору і порушеннями слуху в сім'ї можливо тільки при чуйному відношенні дорослих до самих непомітних проявів активності дитини, умінні всіляко підтримати цю активність і розвивати її. Постійне розташування предметів, що оточують дитину, і дотримання часового розпорядку дня сприяють його орієнтації в и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.