На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Морфологчна та функцональна характеристика органв ендокринної системи людини. Ендокринна частина статевих залоз та пдшлункової залози. Механзм дї гормонв. Гормони щитовидної залози. Епфз (шишковидна залоза). Гпофз - залоза внутршньої секрецї.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Медицина. Добавлен: 21.01.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Міністерство освіти України

Департамент екології
Реферат на тему:
ГИПОТАЛАМО-ГИПОФІЗАРНА СИСТЕМА

Київ-2008
Зміст

1. Загальні відомості. Класифікація. Основні поняття
2. Морфологічна та функціональна характеристика органів ендокринної системи людини
3. Ендокринна частина статевих залоз
4. Ендокринна частина підшлункової залози
5. Епіфіз
6. Гіпофіз
7. Щитовидна залоза
8. Паращитовидні залози
9. Ендокринна частина статевих залоз
10. Ендокринна частина підшлункової залози
11. Епіфіз
Зв'язок та злагоджену роботу усіх органів та систем на ряду з нервовою системою здійснює й ендокринна система. Ендокринна система забезпечує ріст, статевий розвиток, обмін речовин, пристосування організму в умовах стресу, напруження, дії зовнішнього середовища.
Ендокринна система - це система залоз внутрішньої секреції - тобто залози не мають вивідних протоків і секрет, який вони продукують виділяється прямо в кров. До ендокринних залоз відносять:
· гіпоталамо-гіпофізарна система, епіфіз, щитовидна і паращитовидні залози, тимус, наднирники, та залози змішаної секреції:
1. статева та
2. підшлункова залоза.
Всі залози внутрішньої секреції поділяють на залежні від гіпофіза та незалежні. До залоз, залежних від гіпофіза, відносять щитовидну залозу, кіркову речовину наднирників, статеві залози. Незалежать від гіпофіза паращитовидні залози, панкреатичні острівки(острівки Лангерганса ) підшлункової залози, мозкова речовина наднирників, параганглії.
Секрети які вони виробляють називаються гормонами, які мають в незначній кількості високу активність, та специфічність. Гормони - це є біологічно активні речовини. Гормони за фізіологічною дією поділяються на пускові, тобто, які впливають на інші залози, наприклад гормони гіпофізу, гіпоталамусу, епіфізу, та на виконавців - наднирники, щитовидна та паращитовидні залози, тимус, підшлункова та статеві залози. За хімічною структурою поділяються:
- на пептидні: тропні гормони гіпофіза,
- на стероїдні: стероїди кори наднирників та статеві гормони,
- похідні з амінокислот: похідні тирозина - тироксин, трийодтиронін ( гормони щитовидної залози).
Клітини, які синтезують гормони є і в нервовій системі, наприклад, в нервових ядрах гіпоталамуса ці клітини називаються нейросекреторними, а їх секрет нейросекретом. Взагалі здатність до синтезування гормонів виявлена не тільки в залозах внутрішньої секреції, а і в інших органах. Наприклад, останніми дослідженнями було з'ясовано, що жирова тканина людини виділяє величезну кількість біологічно активних речовин гормональної природи, що дозволяє вважати її ендокринним органом.
Механізм дії гормонів - всі гормони діють через генетичний апарат клітини, тобто вони впливають на можливість і-РНК зчитувати одну чи іншу інформацію з ДНК і будується білок - фермент, необхідний в даній тканині в даних умовах. Деякі гормони впливають на активність ферментів, інші на проникливість клітинних мембран.
Усі залози внутрішньої секреції знаходяться в постійній взаємодії. Гормони гіпофіза впливають на роботу щитовидної, підшлункової, наднирникових та статевих залоз. Гормони статевих залоз впливають на роботу тимусу, а гормони тимусу - на статеві. Взаємодія здійснюється і при послідовній дії ряду гормонів. Залози внутрішньої секреції регулюють роботу одне одного за принципом зворотнього зв'язку. При цьому, якщо гормон однієї залози посилює роботу іншої, то друга гальмує дію першої, що призводить до зменшення впливу першої залози на другу.
Гормони різних залоз за дією можуть бути синергістами, наприклад адреналін та гормони щитовидної залози, або антагоністами, наприклад адреналін та інсулін (гормон підшлункової залози). Також гормони взаємодіють з нервовою системою і вона може посилити чи загальмувати роботу будь-якої залози.
Транспорт гормонів здійснюється з током крові, лімфи та міжклітинної рідини. Швидкість попадання і видалення гормону з крові залежить від білків-переносчиків та від концентрації гормону в крові. Гормони швидко руйнуються, але постійно синтезуються в кількості необхідній для здійснення гомеостазу. Руйнування гормону відбувається в тканинах-еффекторах (тканина на яку направлена дія гормону, що має хеморецептори котрі реагують на даний гормон), а також в печінці та нирках. Продукти їх руйнування виводяться з організму з сечею та жовчю.
Органи на які направленна дія гормону називають органом-мішенню.
Гіпоталамус є відділом проміжного мозку, донизу він переходить у ніжку якою з'єднюється з гіпофізом.
Гіпоталамус аферентними (рухливими) та еферентними (чуттєвими) шляхами зв'язаний з усіма відділами ЦНС . В гіпоталамусі є клітини, які відчувають зміни в складі крові - хеморецептори, та зміни тиску - осморецептори. Таким чином, гіпоталамус є дуже чутливим до змін внутрішнього та зовнішнього середовища. Гіпоталамічні клітини мають здатність до нейросекретності, тобто виробляють нейрогормони. Аксони нейросекреторних клітин формують гіпоталамо-гіпофізарний тракт - ніжку гіпофіза, по якій нейрогормони поступають до гіпофіза, змінюючи його активність. Нейрогормони діють на передню долю гіпофіза й називаються релізинг-факторами.
Гіпофіз (hipophysis) - найважливіша залоза внутрішньої секреції, ії називають “королем залоз”, тому що вона регулює діяльність цілого ряду інших ендокринних залоз. Гіпофіз розташовується в турецькому сідлі на тілі клиновидної кістки. Маса гіпофіза 0.4 - 0.5 грам. Він поділяється на аденогіпофіз, який включає в себе передню та проміжну долю і складає 75 відсотків маси органа, і задню долю - нейрогіпофіз. Клітини аденогіпофіза поділяються на:
ацедофільні, які виділяють гормон росту та лактогенний гормон,
базовільні, які виділяють інші гормони, та
хромофобні, які є резервними клітинами і можуть за потребою ставати ацедофільними або базофільними.
Гормоноутворююча функція всього гіпофізу знаходиться під контролем гіпоталамуса проміжного мозку.
Передня доля виробляє наступні гормони:
1. Гормон росту, чи соматотропний - СТГ.
В нормі СТГ підвищує синтез білка в кістах, хрящах, м'язах і печінці; у статевонезрілих організмів він стимулює утворення хряща і тим самим активує ріст тіла в довжину, одночасно він стимулює в них ріст серця, легень, печінки, нирок, кишечника, підшлункової залози, наднирників; у дорослих він контролює ріст органів і тканин. Крім того, СТГ знижує ефекти інсуліну.
Регуляція продукції СТГ здійснюється за рахунок двох гормонів гіпоталамуса - соматоліберина (активує її) і соматостатіна (гальмує продукцію). Соматоліберин переважно синтезується нейронами інтромедіального і аркуатного ядер гіпоталамуса; його продукція зростає під впливом таких факторів, як фізичне навантаження, стресові впливи, сон, а також при дії дофаміну, серотоніну і норадреналіну. Гальмування серкреції соматоліберина відбувається під впливом СТГ, і так само при активації (?-адренорецепторів соматоліберинпродукуючих нейронів норадреналіном або (?-адреноміметиками. Соматостатин продукується в тих же ядрах гіпоталамуса, в інших відділах ЦНС, а також клітинами травного тракту і Д (дельта) - клітинами острівців Лангерганса підшлункової залози.
2. Тиреотропний гормон - ТТГ діє винятково на щитовидну залозу, стимулюючи її функцію. Він активізує протеолітичні ферменти ( катепсини ), під впливом яких відбувається гідроліз тиреоглобуліну і вивільнення знього гормонів щитовидної залози - тиреотропіну та трийодтироніну.
3. Адренокортикотропний гормон - АКТГ - є стимулятором кори надниркових залоз. Це проявляється збільшенням швидкості синтезу білка, активацією і секрецією кортикостероїдів. АКТГ знижує проникність стінки капілярів. Під впливом гормону зменшуються лімфатичні вузли, селезінка і особливо щитовидна залоза, знижуються рівні лімфоцитів. Секреція гормона залежить від добових коливань : увечері міст його в гіпофізі вищий, ніж уранці.
4. Фолікулостимулюючий гормон - ФСГ. Під впливом цього гормону в яєчнику стимулюється ріст везикулярного фолікула і його оболонок, секреція фолікулярної рідини. Цей гормон впливає на утворення чоловічих статевих клітин - сперматозоонів.
5. Лютеїнізуючий гормон - ЛГ потрібен для росту фолікула яєчника на стадіях, які передують овуляції, тобто для розривання оболонки дозрілого фолікула і виходу з нього яйцеклітини, а також для утворення на місці фолікула жовтого тіла. Лютеїнізуючий гормон стимулює утворення жіночих статевих гормонів естрогенів, а в чоловіків - чоловічих статевих гормонів андрогенів.
6. Лютеотропний гормон - ЛТГ або пролактин, сприяє утворенню молока в альвеолах молочної залози жінки. До настання лактації молочна залоза формується під впливом жіночих статевих гормонів і естрогени зумовлюють ріст протоків молочної залози, а прогестерон - розвиток її альвеол. Після пологів посилюється секреція гіпофізом пролактину і настає лактація - утворення і виділення молока молочними залозами. Пролактин має також лютеотропну дію, тобто забезпечує функціонування жовтого тіла і утворення прогестерону. У чоловічому організмі він стимулює ріст і розвиток передміхурової залози та сім'яних міхурців.
7. Ліпопротеїни, виділенні з передньої частки гіпофіза, мобілізують жир із жирових депо, зумовлюють ліполіз зі збільшенням вільних жирних кислот у крові. Вони є попередниками ендорфінів.
Гіпофіз має ектодермальне походження.
Аденогіпофіз формується кишені Ратке ротової порожнини.
Нейрогіпофіз - з проміжного мозку.
У дитини між передньою та проміжною долями є щілина, яка у дорослих заростає. Маса гіпофіза немовляти 0.1 грам. Його маса різко зростає у віці 4 - 5 років і з 11 років. По досягненню 18 - 20 років його маса не змінюється 0.5 - 0.6 грамів.
Ацедофідьні клітини з'являються на другому тижні внутрішньоутробного розвитку. Їх кількість зростає до 20-ти років, від 20 до 50 років - незмінна, а потім зменшується. СТГ виділяється ще при внутрішньоутробному розвитку. Кількість СТГ у дітей до 5 років більша, ніж у дорослих, з 5 років СТГ виділяється як у дорослого. Кількість виділеного СТГ пов'язано з розвитком відповідних клітин гіпоталамуса. Чутливість до СТГ з віком збільшується. Припинення росту, не дивлячись на СТГ, залежить від кількості естрогенів,які зменшують його активність, які виділяються в період статевого дозрівання. АКТГ, ТТГ починають виділятися також з внутрішньоутробного розвитку. Гонадотропні гормони - ФСГ, ЛГ, ЛТГ, лактогенний гормон - починають виділятися в період статевого дозрівання та при грудному вигодовлюванні.
Проміжна доля гіпофіза виділяє меланотропін, що регулює забарвлення шкірного покриву. Під його впливом з тирозину в присутності тирозинази утворюється меланін. Ця речовина під впливом сонячного світла переходить з дисперсійного стану в агрегатний, що дає ефект засмаги. При його гіпофункції шкіра блідне.
Нейрогіпофіз формується з нейродерми третього мозкового шлуночка. Має разом з аденогіпофізом спільну капсулу та спільну судинну систему. Він виділяє вазопресин та окситоцин.
Вазопресин, або антидіуретичний гормон виконує в організмі дві функції :
1. стимулює вплив гормону на гладкі м'язи артеріол, що призводить до підвищення їх тонусу і артеріального тиску;
2. посилює реабсорбцію води з дистальних відділів канальців нирок у кров, що супроводжується зменшенням продукції сечі в нирках (антидіуретична дія гормоно).
Отже вазопресин зменшує сечовиділення і підвищує осмотичну концентрацію сечі. Його виділення вночі максимальне і мінімальне опівдні. Стрес також збільшує рівень вазопресину. Він знижує реакцію на біль. Виділення вазопресину здійснюється рефлекторно. При збільшенні осмотичного тиску осморецептори судин збуджуються, це збудження передається в підбугрову область, де починається виділення вазопресину. При гіпофункції вазопресину розвивається нецукровий діабет.
Окситоцин вибірково діє на гладкі м'язи матки, посилюючи її скорочення. Під час пологів окситоцин стимулює скорочення матки, забезпечуючи нормальний їх перебіг. Він може стимулювати виділення молока із альвеол молочної залози. Окситоцин виділяється із нейрогіпофіза рефлекторним шляхом при подразненні рецепторів матки. Акт ссання також рефлекторно сприяє цьому. Сигнал у відповідь на ссання або подразнення рецепторів аферентними нервовими волокнами досягає спинного мозку, проходить через його стовбур, і стимулює діяльність нейросекреторних клітин ядер переднього гіпоталамуса. При цьому з нейрогіпофіза у кровотік виділяється окситоцин.
В підлітковому періоді збільшується виділення окситоцину і зменшення виділення вазопресину.
Гіпоталамус разом з гіпофізом утворюють гіпоталамо-гіпофізарну систему. Вона відіграє важливу роль у регуляції функцій ендокринних залоз.
Для розуміння взаємовідносин гіпофіза і гіпоталамуса слід звернути увагу на особливості кровозабезпечення цих анатомічно та функціонально зв'язаних органів. Справа в тому, що верхні гіпофізарні артерії напрямляються до сірого бугра проміжного мозку і до воронки нейрогіпофіза, де розгалужуються на капіляри, які проникають в тканину мозку і утворюють первинну гемокапілярну сітку. Ці капіляри оплутують нейросекреторні клітини гіпоталамуса. Саме тут нейросекрет з нервових клітин гіпоталамуса виділяється в кров. З довгих та коротких капілярів первинної капілярної сітки формується так звані ворітні вени гіпофіза, які йдуть до його бугорної частини, до аденогіпофіза. В передній частці гіпофіза ворітні вени розпадаються на широкі (синусоїдальні) капіляри, утворюючи вторинну гемокапілярну сітку, яка оплутує в аденогіпофізі його секреторні клітини.
Гіпоталамо-гіпофізарна система складається з :
· Системи, яка складається з гіпоталамуса і нейрогіпофіза( задньої частки гіпофіза );
· Системи, утворена гіпофізотропною зоною гіпоталамуса зв'язана з аденогіпофізом за допомогою гемотоневральної контактної зони;
· Системи нейроендокринна, відповідальна за утворення нейрорегуляторних пептидів ( енкефалінів, ендорфінів, речовини Р та ін. ), яким властива гіпофізарна активність.
Синтез у гіпоталамусі гормонів, зокрема антидіуретичного ( вазопресину ) і окитоцину, здійснюється в нейронах супраоптичного і паравентрикулярного ядер.
Ці гормони транспортуються у вигляді гранул із клітинних тіл їхніми аксонами, що утворюють гіпоталамо-гіпофізарний тракт лійки, з капілярів нейрогіпофіза, куди виділяються гормони після розпаду гранул. Крім великих нейросекркторних клітин, що виробляють вазопресин, окситоцин, у гіпоталамусі є дрібні нервові клітини. Розташовані в гіпофізарній зоні, які продукують гормони, котрі стимулюють або пригнічують вивільнення гормонів аденогіпофізом - це так звані рилізинг - гормони, або рилізинг - чинники. Нещодавно запропоновано називати рилізинг-гормони, які сприяють утворенню гормонів аденогіпофізом, ліберинами, а гормони-інгібітори - статинами. За своїм хімічним складом рилізинг-гормони є пептидами. Деякі з них уже синтезовані і їх використовують у терапевтичній практиці.
Рилізинг-гормони з гіпофізарної зони гіпоталамуса потрапляють до аденогіпофза через ворітну систему вен гіпофіза, які несуть кров до капілярного сплетення аденогіпофіза. На стінках цих судин закінчуються й аксони секреторних нейронів гіпофізарної зони. З капілярних петель рилізинг-гормони потрапляють до своїх клітин-мішеней аденогіпофіза, які виробляють тропні гормони. Вважають, що рилізинг-гормони не лише регулюють виділення тропних гормонів аденогіпофіза, але й стимулюють або пригнічують функцію нейронів у різних відділах головного мозку.
Крім рилізинг-гормонів, у гіпоталамусі синтезуються пептиди, яким властива морфіноподібна дія. Це енкефаліни і ендорфіни ( ендогенні опіати ). Вони відіграють важливу роль у механізмах болю і знеболення, регуляції поведінки й вегетативних інтегративних процесів.
На функцію ендокринних залоз через гіпоталамус впливають різні структури ЦНС. Так, центральна регуляція гіпоталамо-гіпофізарної системи здійснюється центрами, які локалізуються в преоптичній ділянці, лімбічній системі, у нейронах стовбура головного мозку ( довгастому, середньому і мосту ), аж до кори великого мозку. В свою чергу реакція центрів розпочинається при певному рівні гормонів периферичних ендокринних залоз і тропних гормонів гіпофіза.
Проведемо характеристику залоз внутрішньої секреції, які залежать від гіпофіза. Сюди відноситься :
· Щитовидна залоза;
· Надниркові залози;
· Статеві залози.
Щитовидна залоза у людини складається з двох доль, з'єднаних перешийком. Іноді зустрічається пірамідальна доля. Вона лежить на передній поверхні щитовидного хряща гортані - звідки й назва. Має фолікулярну будову. Для побудови гормонів щитовидної залози необхідний йод. На добу вона поглинає 120 мкг йоду.
Щитовидна залоза з'являється на третьому тижні ембріонального розвитку; формується з ектодерми глотки . У немовляти її маса 1 грам, а у дорослого 20 - 30 грам. Кількість фолікулів і їх розмір збільшується з віком. Збільшення кількості фолікулів відбувається шляхом брунькування. Маса і структура щитовидної залози стає як у дорослого при досягненні 15-річного віку. Функціонувати ця залоза починає з 14 тижня внутрішньоутробного розвитку.
Щитовидна залоза легко піддається дії несприятливих екологічних факторів, як із-за поверхневої локалізації, так і в зв'язку з кумуляцією йоду і інших мікроелементів. Важливу роль грає висока чутливість залози до імуностимуляції та іонізуючого випромінювання. Як наслідок, 6 відсотків населення мають ті чи інші порушення функції щитовидної залози.
Гормони щитовидної залози:
1. Тироксин
2. Трийодтиронін
Ці гормони впливають на морфологію та функції органів і тканин:
Ріст і розвиток організму, на всі види обміну речовин, активність ферментних систем, на функції центральної нервової системи, вищу нервову діяльність, вегетативні функції організму.
Поступаючи в кров, вони зв'язуються білками крові за допомогою спеціальних ферментів.
Порушення функцій щитовидної залози. При явному збільшенні вона називається ендемічний зоб, або хвороба Базєдова. При цій хворобі проявляється різке схуднення, екзофтальм (волоокість), збільшення ЧСС та пітливості, рухова активність, збудливість, швидке втомлення, підвищений апетит. Ендемічний зоб - це збільшення щитовидної залози, що пов'язане з певною місцевістю, де знижена кількість йоду в продуктах.
Гіпофункція щитовидної залози виникає в ранньому дитинстві до 3 - 4 років - кретинізм, або слизовий набряк, або міксидема. При цьому знижується обмін речовин, особливо вуглеводів, низька температура, зменшення ЧСС, збільшення язика, сонливість, стомлення, зниження лібідо, безпліддя та ожиріння.
Наднирники розташовані на верхньому полюсі нирок. У людини їх маса становить 15 - 20 грам. Вони покриті ззовні сполучною капсулою. Наднирники складаються з кіркової та мозкової речовини. Наднирники є джерелом близько 40 стероїдних катехоламінових гормонів. Все життя, від з'явлення на світ і до смерті, проходять під знаком активності цих органів.
Кіркова речовина поділяється на т и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.