Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Предметна дяльнсть дошкльника. Сюжетно-рольова гра та малювання, конструювання. Керування дями дошкльника. Елементи навчальної та трудової дяльност у старших дошкльникв. Поняття про увагу. Природа, види уваги та їхн порвняльн характеристики.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 29.06.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


ВСТУП

Навколишнє середовище постійно впливає на органи чуття людини, проте не всі подразники вона відображає однаково чітко. Захоплений своєю працею, робітник не помічає, що довкола нього відбувається, хоч на виробничій ділянці вирує життя: метушаться люди, гуркочуть механізми. З того, що залишається в полі його зору, одне сприймається чітко, а інше відступає на задній план і тільки в міру потреби включається в зону ясного бачення.
Свідомість індивіда не спроможна відобразити все, що робиться навколо нього, не може з'ясувати водночас усі питання складного завдання. Для їх чіткого усвідомлення потрібне виділення окремих предметів і явищ дійсності та послідовне їх відображення. Можливості ясного бачення дорослої людини обмежуються 4--6 об'єктами одночасно. Тому вона завжди спрямована на щось, уважна до одних предметів і явищ навколишнього середовища й неуважна до інших. Функцію уваги можна порівняти з лінзою, яка збирає у фокус сонячні промені й запалює дерево. Так і увага збирає у фокус розумові сили людини й спрямовує їх на розв'язування проблем, що постають перед нею. Саме зосередженість на об'єктах дає змогу поглибити бачення, деталізувати явища та успішно розв'язати проблему. Якщо людина розпорошує пізнавальні і продуктивні сили одночасно на багатьох питаннях, у неї залишається менше сил, а звідси --слабкі результати. Послідовне зосередження уваги спочатку на одному питанні, а потім на іншому дає можливість глибше вивчати їх у всіх деталях і досягати вагоміших успіхів.
Із численних сигналів оточення людина виділяє те, що необхідне для цілеспрямованої діяльності в даний момент, залежно від цього надаючи кожному об'єктові відображення певного значення. У взаємодії з навколишнім середовищем складається вибіркове відображення свідомістю предметів і явищ, що забезпечується увагою. Вибірковість, яка регулює пізнавальну й продуктивну діяльність, визначається можливостями особи та спрямованістю, метою її діяльності. Механізмами вибірковості уваги служать процеси довільної регуляції діяльності. В здатності довільно спрямовувати й зосереджувати увагу виявляється активність людини. Постановка й постійне уточнення мети діяльності викликають, підтримують, поглиблюють, розподіляють і переключають увагу.
Увага завжди тісно пов'язана з діяльністю людини, забезпечує її свідомий характер, а також нею стимулюється і регулюється. Діяти -- означає бути уважним до об'єктів діяльності. Напруження в діяльності завжди пов'язане з відповідним напруженням уваги. Увага слугує внутрішньою умовою психічної діяльності, завдяки увазі чуттєве відображення об'єктів зовнішнього світу відбивається у свідомості суб'єкта, а кожний акт цілеспрямованої діяльності доходить до свідомості. Саме від зосередженості уваги залежать повнота, чіткість і ясність нашого сприймання, уявлення, вирішення повсякденних проблем.
Увага конче потрібна людині для виконання кожного навчального чи трудового завдання. Особливого значення увага набуває у засвоєнні нового знання. З цього приводу К.Д. Ушинський, зокрема, зазначав, що це основні ворота до свідомості, «єдині двері нашої душі», через які входять до нас усі відомості про навколишній світ, чуттєві дані і знання. А П.Ф. Каптерєв зробив таке порівняння: «...Навчати неуважного -- все одно що наповнювати водою діжку без дна». Уважність -- запорука успіхів у розв'язанні проблем життя і діяльності!
На вихователя покладено відповідальність за розвиток у дошкільників пізнавальних процесів.
Розумова діяльність дитини багато в чому залежить від ступеня уваги.
Пізнавальні процеси характеризуються вибірковістю і певною спрямованістю. Це пояснюється притаманною психіці особливістю, яка називається увагою.
Дитина в перші місяці життя здатна зосереджуватись на предметах, виконуючи маніпуляційні дії з ними. Розвиток уваги передбачає підвищений рівень сенсорної, інтелектуальної і рухової активності дитини.
Принципи керування діяльністю вихованців
Принцип поєднання педагогічного керівництва з розвитком ініціативи та самостійності вихованців. У педагогічному процесі керівництво повинне підтримувати позитивні прагнення дітей. Звідси висновок - необхідно створювати умови для самоуправління.
Принцип свідомості та активності учнів у навчальному процесі.
Поєднання поваги до дитини вимогливістю. Вимогливість - міра поваги до особистості.
Принцип опори на позитивне.
Принцип єдності вимог школи, сім'ї, суспільства.
Принцип врахування вікових та індивідуальних особливостей
Вихователь використовує кожний момент для виховання в дітей уваги. Наприклад, звертається до дітей: «Я знаю цікаву казку про рибок. Я вам обов'язково розкажу її. Але раніше ви повинні поспостерігати за нашими рибками. Усе, що помітите, розкажіть усім». Або: «Васильку, постеж за білкою, чому вона сьогодні невесела. І розкажи мені».
Про велике значення уваги в розумовому розвитку дошкільнят свідчить оцінка П.Я. Гальперіним цього процесу як згорнутої автоматизованої розумової дії -- контролю, розвитку на його основі уважності й спостережливості.
Постановка вихователем ускладнених вимог становлення в дитини здатності керувати своєю увагою. В цьому виявляється суть довільності цих процесів. Підвести до цього дітей можна, виховуючи н них інтерес до пізнання, прагнення до діяльності, постійно розвиваючи їхню допитливість. Встановлено, що довільність пізнавальних процесів і уваги ефективніше формується в ігровій діяльності
Це підтверджує, що пряме навчання на заняттях повинне поєднуватися з різними іграми та ігровими прийомами, які підвищують інтерес дітей. Таке поєднання дає вихователеві можливість підтримувати пізнавальні процеси й увагу на достатньо високому рівні.
Крім того, вихователі повинні враховувати, що довільність пізнавальних процесів якоюсь мірою стабілізується коли дитина керується суспільними мотивами поведінки і у своїй практичній діяльності прагне принести радість, задоволення навколишнім.
РОЗДІЛ 1. ДІЯЛЬНІСТЬ У МОЛОДШОМУ Й СЕРЕДНЬОМУ ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

У перші роки дошкільного дитинства предметна діяльність поступається провідним місцем грі. Гра, малювання, конструювання (а також подібні з малюванням і конструюванням інші види продуктивної діяльності - аплікація, ліплення) остаточно оформлюються як самостійні види діяльності.
1.1 Предметна діяльність дошкільника

Оволодіння діями із предметами в дошкільному дитинстві триває. Дитина цього віку вже знайома з уживанням основних предметів, які застосовуюються у домашньому побуті,- одягу, посуду, меблів та ін., однак техніка їхнього використання ще досить недосконала. Те ж саме стосується вживання лопатки, совка, олівця, пензлика, тобто найпростіших знарядь. Удосконалювання технічної форми дій із предметами триває: дитина вчиться застібати ґудзики, зав'язувати шнурки на черевиках, копати, правильно користуватися олівцем. Такі дії засвоюються найуспішніше, якщо включені в приваблюючі дошкільника види діяльності. Він найохочіше застібає ґудзики на ляльковому платті, чим на власному, учиться тримати олівець у процесі малювання й т.п. Дії із простими, знайомими предметами перестають викликати інтерес. Тепер дитину приваблюють складні, малознайомі предмети та дії з ними. Він намагається розібратися в їхньому улаштуванні і призначенні: задає питання дорослим, а якщо це можливо, прибігає до самостійного «експериментування». Іноді воно кінчається плачевно: видавлюються очі ляльці, ламається заводна машина, але в цілому це - показник зростаючої допитливості дитини, його інтересу до навколишніх речей. Таким чином, предметна діяльність, видозмінюючись, дає початок допитливості, яка дуже важлива для розумового розвитку.
З іншого боку, предметні дії починають засвоюватися й виконуватися у зв'язку з елементарним самообслуговуванням, допомогою дорослим у виконанні побутових обов'язків.
У такий спосіб поступово відбувається перехід предметної діяльності в побутову і закладаються основи для наступного засвоєння трудових дій.
1.2 Сюжетно-рольова гра

Будова гри. Перш ніж обговорювати особливості сюжетно-рольових ігор дітей трьох-чотирьох років, подивимося, з яких сторін вона складається і по яких ознаках ігри можуть розрізнятися між собою.
Гра має певну тему. Діти грають в «родину», «поліклініку», «подорожі», «космонавтів», «зоопарк». Все це -- різні теми ігор. Здебільшого тема гри береться з навколишньої дійсності, але часто виникають ігри на казкові теми («у Вінні-Пуха», «у Білосніжку та сім гномів» й ін.). Відповідно до теми будується сюжет гри -- це ті події, які зображуються в грі. Сюжети ігор (за винятком самих примітивних) включають звичайно певну послідовність подій: мама годує дочку, потім веде її гуляти, укладає спати й т.д. Ігри на ту саму тему можуть мати різні сюжети. Наприклад, гра в «родину» в одних випадках може включати зображення прання, збирання, в інші - прогулянки, прийому гостей та ін.
Розігруюючи той або інший сюжет гри, дитина бере на себе певну роль -- мами, льотчика, лікаря та ін. Як правило, в іграх буває не одна, а дві або більше ролі. Інакше неможливо передати навіть нескладний сюжет - неможна зображувати маму, якщо в неї немає дочки, або лікаря, якщо йому нікого лікувати. Коли дитина грає одина, віна бере на себе одну роль, а інші ролі роздає іграшкам - лялькам, іграшковим тваринам. У спільній грі, що має декількох учасників, ролі розподіляються між дітьми. Вони діляться на головні й другорядні. Головна роль - роль людини, що по сюжету гри керує іншими. Це - роль мами (або папи) у родині, лікаря в поліклініці, капітана на кораблі.
Роль- це головне, що приваблює дитину в грі. Звичайно гра вже починається з того, що дитина бере на себе роль, а вже потім, виходячи з неї, починає вигадувати сюжет гри.
В грі дитину приваблює, перш за все, здатність зображувати людини (особливо дорослого). Тому, коли дитині пропонують грати самого себе, він відмовляється: це для нього не гра.
Ролі виконуються за допомогою ігрових дій. Лікар «вислуховує хворого», робить йому « укол», дає вказівки про режим. Капітан дивиться в підзорну трубу, дає команди про зміну курсу корабля. Ігрові дії можуть зображати ті або інші реальні, практичні дії людей (годування, вимірювання температури і т.п.), а можуть бути словесними (поради хворому, зауваження і повчання дитині, команди та ін..).
В одиночній грі все розігрування сюжету складається з ігрових дій дитини, в сумісній грі - з ігрових дій всіх її учасників.
В ігрових діях використовується ігровий матеріал . Це - іграшки та інші предмети, за допомогою яких дитина розігрує роль. Головна особливість ігрового матеріалу в тому, що предмети використовуються в грі, як правило, не в своєму власному значенні, а як заступники інших, справжніх предметів. Ми вже бачили, як в ранньому дитинстві вперше виникає ігрове використання предметів - з нього і починається розвиток гри.
Хоча гра допускає достатньо вільне використання ігрового матеріалу, предмети-заступники зовсім не обов'язково повинні бути схожі зовні на ті справжні предмети, які ними зображаються. Вибір цього матеріалу має велике значення. По-перше, певні іграшки, особливо якщо вони є тематичним набором («Доктор Айболіт», «Перукарня» та ін.), можуть наштовхувати дітей на виконання відповідної ролі, вибір теми і визначення сюжету гри. По-друге, ігровий матеріал повинен обов'язково давати можливість виконання з ним ігрових дій. Коли дітям пропонували пограти в гру, де цілий сірник повинен був зображати маму-ведмедицю, половинка сірника - її сина Мішутку, а сірникова коробка - його ліжечко, вони охоче погоджувалися. Проте пропозиція зробити Мішуткой коробку, а ліжком - сірник викликало рішучі заперечення: «Так не буває».
Коли грають разом двоє або більше дітей, вони вступають між собою у ролеві відносини, які визначаються ролями і виражаються в ігрових діях, звернених один до одного. «Дочка» просить «маму» дати їй цукерку, а «мама» пропонує спочатку вимити руки або говорить, що їй не можна їсти багато солодкого. «Капітан» віддає розпорядження, а «матрос» їх виконує.
Окрім ролевих відносин, в сумісній грі виявляються реальні відносини між граючими дітьми. Вони домовляються про те, в що гратимуть, розподіляють між собою ролі, ігровий матеріал, обговорюють (найчастіше не наперед, а по ходу гри) ті або інші сторони сюжету, нерідко роблять один одному зауваження ( «Доктор так не говорить.»). Іноді реальні відносини приводять до конфлікту - діти не можуть домовитися між собою і сумісна гра розпадається.
Розвиток гри. Молодші дошкільники грають, як правило, поодинці. Вони ще не уміють домовлятися між собою, розподіляти ролі, ігровий матеріал. Теми їх ігор звичайно беруться з вражень власного життя, з безпосереднього оточення. Це -«дочки-матері», «дитячий садок», «їзда» на машині або в тролейбусі, «лікування». Сюжети ігор одноманітні. Це найчастіше багатократне повторення одних і тих же ігрових дій.
Особливість ігор молодших дошкільників полягає в тому, що серед ігрових дій переважають зовнішні дії, по можливості точно, буквально відтворюючі дії людей, що зображаються. Так, граючи в «лікаря» після того, як в дитячому садку побував лікар і зробив дітям щеплення, молодші дошкільники намагаються точно повторювати зовнішні дії лікаря: як він протирає руку дитини спиртом, як робить укол, як після цього знову протирає місце уколу.
В іграх трирічних дітей словесні ігрові дії використаються порівняно рідко. Але можна їх цьому спеціально навчити. Так, в одному дослідженні з дітьми другої молодшої групи затівалися ігри з використанням іграшкових телефонів. Спочатку дорослий «говорив по телефону» від імені казкових персонажів, а дитина йому відповідала. Потім самі діти (вже без дорослого) почали активно користуватися телефоном, «дзвонити» зайчикові, колобкові, Мийдодирові й розмовляти з ними.
Безпосереднім поштовхом до початку гри в молодших дошкільників служить або рада дорослого, або недавно отримане враження (наприклад, медичний огляд у дитячому садку), або іграшка, що попалася на очі. Тому в цьому віці корисні іграшки й комплекти іграшок, що відносяться до доступних розумінню дітей видам людської діяльності.
Протягом молодшого й середнього дошкільного віку відбувається значна зміна сюжетно-рольової гри. Це, насамперед, перехід від одиночних ігор до спільним, що включає двох і більше учасників. Відбувається він поступово. Спочатку діти починають проявляти інтерес й увагу до гри іншої дитини, епізодично включаються в неї на короткий час. Поки гра полягає лише у виконанні елементарних дій з іграшками (катання машини за мотузочку, накладання «їжі» на тарілку), вона ще не дає підстав для стійкого спілкування. Діти можуть мінятися іграшками, допомагати один одному, але потім знову розходяться, і кожний грає сам по собі.
У більше тривале спілкування діти починають вступати в міру розвитку ігрових умінь і більше детального знайомства з життям дорослих людей. Глибше проникаючи в життя дорослих, діти виявляють, що вона постійно протікає в спілкуванні з іншими. Мама розмовляє з папою, подає родині обід, стежить за тим, як діти поводяться за столом. Продавець розмовляє з покупцями, перукар -з клієнтами. Прагнення відтворити в грі не тільки дії дорослих з речами, але і їхні взаємини приводить до того, що дитина починає мати потребу в партнерах, які грали б разом з ним. Виникає необхідність організувати гру, що включає кілька ролей, домовитися з іншими дітьми. У середньому дошкільному віці в умовах дитячого саду починають виникати невеликі групки дітей (2-3 дитини), що часто грають разом. Їх поєднує інтерес до тих самих тем ігор.
Разом з переходом від одиночної до спільної гри розширюється тематика дитячих ігор й ускладнюються їхні сюжети. Головним у сюжетах дитячих ігор стає відтворення відносин між людьми. В іграх зникає багаторазове повторення одних і тих же дій. А самі ці дії відбуваються для того, щоб виразити відношення до іншої людини у відповідності з узятою роллю.
Діти намагаються вести гру так, щоб дотримувалися відомі їм правила поведінки людей у тій ситуації, що відбиває сюжет гри.
Спільна гра створює необхідність у розвитку реальних взаємин між граючими дітьми. Вони повинні навчитися домовлятися між собою, вирішувати виникаючі суперечки й непорозуміння. Однак у три-чотири роки це викликає в дітей істотні труднощі, через які може порушуватися хід гри. Тому велике значення має керівництво грою з боку дорослого. Але це керівництво повинне полягати не в нав'язуванні дітям готових рецептів (у що і як грати), а в організації обговорення й рішення питань, що виникають по ходу гри, самими дітьми.
Поступово організація та керівництво іграми переходять до самих дітей. Але не всі вони однаковою мірою в цьому беруть участь. Звичайно найбільш активні й ініціативні діти, що знають багато сюжетів ігор, стають їхніми організаторами, інші ж учасники залишаються більш пасивними.
1.3 Малювання

До трьох років дитина звичайно вже мине стадію каракулів. Він має деякий запас графічних образів, що дозволяють йому зображувати предмети. Однак обмеженість цього запасу приводить до того, що різні предмети зображуються однаково й звичайно ніхто, крім самої дитини, не може точно визначити, що ж намальовано. Так, коли дітям трьох років запропонували намалювати яблуко, м'яч, кавун, картоплину, повітряну кулю, грушу, буряк, електричну лампочку й кубик, вони всі предмети зобразили за допомогою однакових неправильних кружечків або відмовилися малювати незнайомі. Зовсім однаково (у вигляді «головоногів») малювали трьохлітки й чоловічків, коли їх просили зобразити маму, папу, бабусю й себе, причому той же «головоног» уживався ними й для зображення собаки, коня.
Розвиток зображення предметів. Більша частина малюнків дітей трьох-чотирьох років - зображення окремих предметів. Розвиток дитячого малювання відбувається під впливом навчання і знайомства із предметами на власному досвіді.
Вплив навчання позначається, насамперед, у тім, які предмети малює дитина. Звичайно діти, які виховуються будинку, найчастіше малюють чоловічків, будиночки, квіточки, автомобілі. Діти, що відвідують дитячий сад і що займаються малюванням по програмі, малюють стрічечки, доріжки, огорожі, сонечко, кульки, сніговиків, ялинки й ін.
Вирішальний вплив робить навчання й на те, як малює дитина, як він зображує різні предмети.
Дорослі навчають дітей малюванню різними шляхами. Вони показують дітям, як зображується той або інший предмет, вчать технічним прийомам (як проводити округлі й прямі лінії, повертати їх під кутом, наносити мазки кистю), звертають увагу дітей на недоліки в їхніх малюнках і радять, як їх усунути, пропонують краще розглянути зображувані предмети й указують на їхні особливості, які варто відобразити в малюнку. Все це безумовно впливає на розвиток малювання, але впливає по-різному.
Якщо дорослі переважно показують дитині, як малюють певні предмети, і дитина намагається копіювати зразки (однаково, намальовані дорослим або наявні в книжці), то ці зразки, звичайно сильно спрощені, перетворюються в застиглі шаблони, тобто без істотних змін переходять із одного малюнка в іншій. Дитина не піклується про те, щоб його малюнок був схожий на зображуваний предмет; він знає, що так малюють, наприклад, будинок, і цього з нього досить. Шаблонові способи зображення деяких предметів (чоловічків, будиночків, дерев, квітів й ін.) настільки живучі, що передаються з покоління в покоління. Дитина, яка ніколи не жила в селі, малюючи будиночок, зображує його одноповерховим із трикутним дахом і трубою, з якої йде дим.
Значно більше допомагає розвитку малювання таке навчання, при якому дитині дають деякі технічні прийоми зображення й намагаються звернути увагу на особливості зображуваних предметів.
Можуть привести до того, щоб дитина почала малювати, як дорослі. І зовсім не тільки через те, що він погано володіє технічними прийомами. Діти ще не можуть засвоїти, що малюнок завжди зображує тільки видимі особливості предметів, якщо дивитися на предмет з однієї сторони. На дитячий малюнок впливає весь досвід дитини, отримана самими різними шляхами - при розгляданні предметів, їхньому обмацуванні, виконанні з ними різноманітних дій. Крім того, дитина зображує тільки ті особливості предметів, які здаються йому важливими, опускаючи багато інших. Так, одна дівчинка намалювала вікно, а потім перекреслила його лінією, що йде зверху вниз. Коли неї запитали, що це, дитина відповів: «Це так закривають штору». А хлопчик, що намалював «головонога», на здивоване питання дорослого: «Як, тільки голова й ноги?», упевнено заявив: «Звичайно, цього досить, щоб дивитись і ходити гуляти».
Малюнок дитини змінюється залежно від того, що він робить із предметами, як знайомиться із ними, на що звертає увагу. Один раз дітям запропонували пограти з опудалом білки, а після цього попросили її намалювати. Виявилося, що малюнок залежав від того, як дитина знайомилася із предметом.
Після чотирьох років деякі діти починають використати кольори як обов'язкова ознака певних предметів і зафарбовують ці предмети завжди однаково (трава зелена, небо синє, сонце жовте або червоне й ін.). Однак це не результат власних спостережень, а колірні шаблони, запозичені в дорослих (подібно будиночку з димом із труби).
Задум малюнка. Малювання й гра. Дитина трьох-чотирьох років заздалегідь намічає, що він буде малювати. Однак його задуми звичайно обмежуються позначенням окремих предметів. Вони ще досить нестійкі й можуть змінюватися в ході малювання.
Часто задум малюнка включений у гру й саме малювання проходить, як своєрідна гра.
1.4 Конструювання

Виділення конструювання із гри. До початку дошкільного дитинства дитина вміє створювати деякі елементарні будівлі. Однак конструювання ще не виділилося в самостійний вид діяльності. Звичайно конструктивні дії включені в гру й мають допоміжне значення. Часто дитина обмежується самим примітивним об'єднанням декількох деталей і вже надає їм ігрового змісту.
Протягом четвертого-п'ятого року життя складається конструктивна діяльність, спеціально спрямована на створення конструкцій, що зображують різні предмети й ситуації. Це може відбуватися поза грою або у зв'язку із грою, але конструктивні задуми здобувають самостійне значення й часто підкоряють собі гру.
Види конструювання. У первісному оволодінні конструюванням, що відбувається під керівництвом дорослих, велике значення мають методи навчання -- особливо характер тих завдань, які даються дітям. Залежно від характеру завдань виділяються три види конструювання: конструювання за зразком, за умовами й задумом.
При конструюванні за зразком діти відтворюють зразок, представлений у формі готової конструкції, малюнка, фотографії, нарешті, найпростішого креслення й нерозчленованої схеми, у якій позначений тільки загальний контур необхідної конструкції.
Конструювання за умовами полягає в тому, що діти конструюють уже знайомі предмети з урахуванням вимог, пропонованих їхнім призначенням. Наприклад, будинок повинен бути такого розміру, щоб у ньому могли жити ляльки, міст повинен мати таку ширину, щоб на ньому могли розминутися дві машини, що їдуть у різні сторони, і т.п.
Конструювання за задумом припускає або пропозицію дитині певної теми («Побудуй міст, який хочеш»), або задум дитиною й теми, і самої будівлі.
Поділ цих видів конструювання досить умовний. Вони можуть по-різному сполучатися між собою й стосуються, головним чином, проведення організованих занять у дитячому саду. В умовах сімейного виховання дорослі частіше керують дитячим конструюванням, створюючи конструкції разом з дитиною, попутно показуючи їй прийоми використання сполучень будівельних деталей, допомагаючи виправляти помилки, що порушують стійкість конструкції або її подібність із зображуваним предметом.
Конструктивні уявлення. Навчаючись конструюванню, діти поступово опановують уявленнями про конструкції предметів і конструктивних властивостей деталей будівельного матеріалу. Адже конструкція, будова предмета - зовсім не те, що його зовнішній вигляд. Якщо дитина малює, наприклад, підйомний кран, він зображує кабіну, потім домальовує до неї стрілу й колеса. Але щоб побудувати підйомний кран, необхідно не тільки дотримувати іншого порядку, але й ураховувати, що основу крана становить досить масивна й стійка платформа, інакше конструкція розвалиться ще в процесі будівництва. Конструктивні властивості деталей будівельного матеріалу з'ясовуються, коли дитина починає поєднувати їх у загальній конструкції. Якщо предмет високий і має виступаючі частини, вони повинні бути врівноважені важкою підставою. Куб однаково стійкий, на яку би грань його не поставили, а от брусок буде стійкий, тільки якщо його покласти на одну з бічних граней; поставлений торцем, він губить стійкість. Важко створити міцну будівлю з одних пластин, але сполучення пластин з кубиками - цілком надійно.
Установлено, що для розвитку конструктивних уявлень (і для підвищення загального розвиваючого значення конструювання) дуже важливо вчасно переводити дітей від використання як зразки готових конструкцій та їхніх детальних зображень до використання схем. У розчленованих зразках видні всі деталі і їхнє розташування. Зникає найважливіше - необхідність самостійно підбирати деталі, випробовувати придатність їхніх різних сполучень.
При самостійному конструюванні в дітей молодшого й середнього дошкільного віку конструктивні задуми ще нестійкі. Часто вони виникають і змінюються в ході гри, що конструювання обслуговує.
У самому процесі конструювання діти часто перебудовують невдалі частини будівлі, тому що заздалегідь наміченого розгорнутого плану будівлі ще немає - він намічаєтся тільки загалом і уточнюється по ходу справи, у результаті практичних проб.
Відсутність розгорнутого планування позначається в тім, що діти, як правило, не можуть заздалегідь ураховувати умови, яким повинна відповідати будівля, зауважують порушення цих умов тільки після закінчення конструювання або в його ході й переробляють будівлю.
1.5 Керування діями дошкільника

Розвиток довільності. Розвиток довільного керування діями припускає постановку усе більше віддалених цілей, збільшення часу, протягом якого дитина може виконувати дію, яка для нього не приваблива. Ставити перед собою цілі та приймати цілі, поставлені дорослим, дитина починає в ранньому віці. Але, як ми бачили, цілі дуже часто не досягаються. Різні зовнішні обставини відволікають дитину або їй просто набридає, і вона кидає справу, не доводячи її до кінця. У дошкільному віці можливості досягнення поставлених цілей поступово зростають.
В одному експерименті перед дітьми ставилася мета прокотити по вузькій доріжці м'яч. Для цього потрібно було йти зігнувшись і штовхати м'яч двома руками. Коли дитина з'являлася на півдорозі, йому назустріч виїжджала гарна іграшкова машина. Всі діти дворічного віку переставали котити м'яч і починали грати з машиною. Після цього тільки половина з них знову поверталась до перерваної дії й закінчувала його. Трьох-чотирьохрічні діти грали з машиною значно рідше, і більша частина (більше 80%) виконала завдання до кінця.
Але описане завдання було досить простим і виконувалося швидко. Більше складні й тривалі довільні дії ще представляють для дітей значні труднощі.
Дітям давалося малоцікаве завдання: потрібно було кріпити по двох кубика спеціальним цвяхом, що уставлявся в отвір у стінках кубиків. Що-небудь будувати з кубиків заборонялося. Виявилося, що деякі діти трьох -- п'яти років виконали завдання з точним дотриманням інструкції. Біля половини випробуваних не могли придушити бажання робити зі здвоєних кубиків які-небудь будівлі (спорудження, «дороги», «забори» й ін.). Третина дітей зовсім відволіклася від основного завдання -- скріплення кубиків. (З матеріалів В.К. Котырло.)
Підміна завдань. Якщо потрібно виконати яку-небудь нецікаву для них справу, діти найчастіше не просто відмовляються від завдання, а видозмінюють його, перетворюючи в гру, і тим самим роблять його цікавим для себе. Коли дитина, наприклад, збирає іграшки на вимогу дорослого, він починає збирання, але потім або вносить у неї ігрові моменти, або зовсім заміняє грою.
Значення успіху й невдачі. У першій половині дошкільного дитинства на виконання дітьми довільних, цілеспрямованих дій уперше починають впливати успіхи й невдачі при виконанні завдань. Для молодших дошкільників успіх або невдача ще не занадто значимі. Вони погано оцінюють результати своїх дій, і невдача їх, як правило, не засмучує. У середньому дошкільному віці положення, однак, змінюється: невдачі позбавляють дітей бажання продовжувати дія, успіхи, навпаки, породжують прагнення доводити справа до кінця.
Супідрядність цілей. Коли дорослі хочуть домогтися від дитини виконання якої-небудь необхідної дії, вони часто обіцяють його за це винагородити: «Забери в ящик іграшки й одержиш цукерку». У цьому випадку від дитини потрібно, щоб він робив щось одне заради чогось іншого, тобто зв'язував між собою дві різних мети: збирання іграшок й одержання цукерки. Однак для маленької дитини це не так-те просто.
Установлення зв'язків між цілями, підпорядкування однієї дії іншій -- важлива сторона розвитку довільності поводження й волі дитини в цілому. Але вона тільки починає складатися в першій половині дошкільного дитинства. Дитина може зв'язати дві мети тільки в умовах, коли друга досягається відразу ж після досягнення першої, причому дія, спрямована на досягнення першої мети, просто й не вимагає зусиль.
Один з найбільш доступних дітям видів супідрядності цілей - виготовлення найпростіших іграшок для того, щоб потім з ними грати.
На поведінку дітей робить дуже сильний вплив ситуація, те, що вони бачать у цей момент. Коли молодшим дошкільникам запропонували розкласти кульки по коробочках, пообіцяв після цього дати нову гарну іграшку, діти прийнялися за виконання непривабливої дії. Коштувало, однак, поставити цю іграшку перед дитиною, як вона виявлялася не взмозі продовжувати розкладування кульок - іграшка поглинала її цілком і вона починала просто випрошувати її в дорослого.
Труднощі зв'язування, супідрядності двох цілей приводить до того, що діти молодшого й середнього дошкільного віку ще не можуть засвоїти значення призу за виграш у грі із правилами. Всі описані особливості довільних дій, властиві дітям трьох-чотирьох років, приводять до того, що вони ще не в змозі скільки-небудь тривалий час підкоряти свою поведінку правилам, зазначеним дорослими. Щоб заняття, які проводить вихователь із дітьми цього віку, були успішними, завдання, які їм даються, повинні надаватися в ігровій формі. У випадках же, коли від дітей потрібно точне виконання інструкції, її необхідно давати покроково, кожний раз ставлячи перед дітьми найближчу конкретну мету.
Словесне керування діями. І все-таки успіхи дошкільників у керуванні своїми діями в порівнянні з дітьми раннього віку досить значні.
Ці успіхи досягаються за рахунок переходу до мовного, словесного керівництва у виконанні власних дій. Дитина починає за допомогою мови керувати собою, якби нагадувати : про, що й для чого віна робить. І саме цікаве, що трьох-чотирьохлітка вимовляє слова, які направляють і підтримують виконання дій, уголос (або хоча б пошепки), супроводжуючи ними сам хід дії. І це не «каприз» дитини, а необхідність, вираження важливого щабля розвитку довільності.
Розвиток уваги. У першій половині дошкільного дитинства увага дітей залишається мимовільною. Однак її стійкість істотно зростає. Діти можуть подовгу, годинами займатися привабливою для них справою, не відволікаючись і не перемикаючись на інші заняття. Головною передумовою для наступного оволодіння довільною увагою є виникаюче в цьому віці словесне керування діями: поки воно стосується тільки цілей і способів виконання дії, але згодом починає використатися й для контролю за правильністю виконання дій.
РОЗДІЛ 2. ДІЯЛЬНІСТЬ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНИКА

У старшому дошкільному віці провідною діяльністю продовжує залишатися сюжетно-рольова гра. Причому й у тому випадку, якщо дитина шести років починає вчитися в школі. Гра, як правило, більше приваблює дитину, ніж читання, і тільки поступово протягом шостого і сьомого роки життя він може в достатній мері освоїти основні елементи навчальної діяльності. Продовжують розвиватися в старшому дошкільному віці й продуктивні види діяльності - малювання, конструювання та ін. Їхнє використання значною мірою сприяє виробленню в дитини психологічних якостей, необхідних для систематичного навчання й праці. Разом з тим старший дошкільник починає виконувати й такі види дій, які можна оцінювати як перехідні від предметних і побутових до трудових.
2.1 Гра в старшому дошкільному віці

Особливості сюжетно-рольової гри. Сюжетно-рольова гра старших дошкільників, як правило, колективна. Вона відрізняється більшою розмаїтістю тематики, складністю й розгорненням сюжетів. Діти відбивають в іграх події та ситуації, що далеко виходять за рамки їхнього особистого досвіду, прагнуть відтворити те, що відбувається в житті країни й усього людства - освоєння Північного полюса й Антарктиди, космічні польоти, боротьбу за мир.
Як правило, вони заздалегідь планують гру - домовляються між собою про тему гри, розподіляють ролі, підбирають потрібний ігровий матеріал. Сам же сюжет гри звичайно визначається в її ході за рахунок виконання кожним учасником своїх рольових дій, звернених до партнерів по грі, і їхніх відповідних дій.
Однак далеко не завжди дітям вдається (особливо при великій кількості учасників гри) послідовно розвертати складний сюжет. Нерідко задуми окремих дітей приходять в протиріччя або діти не розуміють змісту звернених до них рольових дій партнера. У цих випадках потрібне спеціальне обговорення подальшого ходу гри, нерідко - втручання дорослого.
В іграх, що мають розгорнутий сюжет, уже неможливо «буквально» виконувати кожну ігрову дію -- це тільки гальмує розвиток сюжету. Тому ігрові дії старших дошкільників звичайно виглядають скоріше натяком на виконання дії, чим реальним його виконанням. Вони здобувають умовний характер: їжа зображується одним змахом руки по напрямку до рота, лист -- проведенням рукою в повітрі над папером і т.п. Значна частина дій взагалі не виконується, а тільки позначається словесно («Вже поїли», «Їдемо, приїхали»). Оскільки для дітей найважливіше - передати рольові відносини, основного значення набувають словесні обіги від імені своєї ролі до інших учасників гри.
Все більшу увагу діти приділяють точному дотриманню правил, які накладає на кожного учасника гри виконувана їм роль. Відхилення від їхнього виконання відразу ж зауважується партнерами по грі й викликає їхній осуд.
Змінюється в старшому дошкільному віці й використання ігрового матеріалу. Оскільки ігрові дії виконуються здебільшого умовно, для них непотрібні предмети, з якими можна діяти, як зі справжніми. Значно більше привабливими для дітей стають аксесуари, що позначають роль (підзорна труба для капітана, безкозирка -- для матроса, сумка із червоним хрестом або білою шапочкою -- для лікаря, пилозахисні окуляри -- для мотоцикліста й т.п.).
Складний характер здобуває в старших дошкільників співвідношення рольових і реальних взаємин. У цьому віці вже, як правило, виділилися діти, що постійно є організаторами ігор. Вони звичайно одержують і головні ролі. Однак трапляється, що така дитина вибирає другорядну роль, але при цьому «веде» всю гру, визначаючи дії інших її учасників.
Організатори ігор звичайно мають авторитет серед однолітків. Їхні індивідуально-психологічні якості, методи керівництва іграми можуть вплинути на реальні взаємини дітей в іграх і через це - на загальний стиль спілкування дітей та їхню поведінку. Тому з боку вихователя потрібна особлива увага до таких дітей і, якщо необхідно, індивідуальна робота з ними.
У дітей старшого дошкільного віку, поряд зі спільною сюжетно-рольовою грою, одержує розвиток інший її різновид-- режисерська гра. Це - одиночна гра, але яка вібрала досвід спільної. В ній дитина не бере на себе ніякої ролі, а виступає як режисер у театрі. Він роздає ролі іграшкам, а сам обмежується тим, що пересуває їх, придумуючи події, що відбуваються з ними.
Сюжети таких ігор можуть досягати великої складності. Це, наприклад, бої цілих армій, що мають генералів, офіцерів, розвідників і складених із пластмасових солдатиків, вершників, гармат, танків.
Ігри з правилами. Крім сюжетно-рольової гри в старшому дошкільному віці великого значення набувають інші види ігор -- рухлива й дидактична (навчальна). Такі ігри не виникають у самостійній діяльності дітей. Їх придумують і пропонують дорослі з метою вдосконалювання рухів або вироблення в дітей різних знань і навичок. Деякі рухливі ігри передаються з покоління в покоління (схованки, лапта) і переходять до молодших дітей від старших. Рухливі й дидактичні ігри подібні до сюжетно-рольової гри в тому відношенні, що містять у собі її елементи -- іноді сюжет (наприклад, ігри типу «подорожі» з викиданням окулярів за допомогою кубика), іноді -- привабливий ігровий матеріал (ігри типу лото) і майже завжди -- явні або приховані ролі. У таких іграх, як «Гусаки-гусаки, додому», «Козаки та розбійники», ролі позначені прямо. Але вони фактично є й у схованках (ролі тих що ховаються та того що шукає), і в салочках (ролі доганяючих тікаючих), і в багатьох інших рухливих і дидактичних іграх (ролі того хто водить, шукаючого й т.п.).
Загальна особливість рухливої та дидактичної ігор складається, в тому що це -- ігри із правилами. Їхній основний зміст для дитини зводиться до строгого виконання правил і виграшу.
Молодші дошкільники ще нездатні всерйоз грати в такі ігри - вони завжди й поруч не дотримують правил і потрібна пильна увага дорослого, щоб гра не порушувалася. В середньому дошкільному віці діти потроху починають виконувати правила більш точно, але усе ще не розуміють сенсу виграшу. Якщо за умовами гри той, хто виграв, одержує як приз, наприклад, картинку, інші діти починають просити картинки теж, не розуміючи, чому їх обділили (адже вони намагалися!). І тільки старші діти підкоряються правилам повністю й прагнуть перемогти в грі. Ігри із правилами стають їхніми улюбленими іграми, і готовить їх до цьому сюжетно-рольова гра, коли вони вчаться виконувати правила, обумовлені роллю.
Різниця між поведінкою молодших і старших дошкільників у грі із правилами добре видна з наступного приклада.
Дівчинки ховалися, а я їх шукав. У кімнаті, де відбувалася гра, стояла вішалка, на якій висів одяг. Ховатися за нею було улюбленим місцем. Я, звичайно, бачив, де вони ховалися, але не показував цього й довго ходив по кімнаті, кажучи: «А де ж мої дівчинки?» Коли я підходив до місця, де сховалися дівчинки, я чув, як за вішалкою розігрувалася «драма». Молодша рвалася кинутися до мене, а старша затискала їй рот, шепотіла: «Сиди тихо!» -- і втримувала силою на місці. Нарешті, молодша, не витримуючи напруги, виривалася й спрямовувалася до мене зі словами: «От я!» Старша виходила незадоволена й заявляла, що більше з нею грати не буде, тому що вона грати не вміє. Подібні спостереження показали мені, що якщо для старшої зміст гри полягав у виконанні взятої на себе ролі й пов'язаного з нею правила, те для молодшої зміст гри полягав у спілкуванні із мною. (Зі спостережень Д. Б. Эльконина.)
2.2 Малювання в старших дошкільників

Старший дошкільний вік - вік розквіту дитячого малювання. Особливо це стосується п'ятирічних дітей, тому що на сьомому році життя інтерес до малювання, захоплення їм починають трохи спадати.
Сюжетне малювання. Від зображення окремих предметів діти переходять до сюжетного малювання -- зображенню життєвих подій, сцен із казок і розповідей, що містять безліч предметів і персонажів. Створення малюнків починає випереджатися розгорнутим задумом, що потім послідовно втілюється в життя.
Схематизм у дитячому малюнку. Побудова сюжетних малюнків, розташування зображуваних предметів, людей, тварин і сам характер їхнього зображення відрізняються рядом особливостей, які позначаються як схематизм дитячого малюнка.
Дитячий схематичний малюнок завжди площинний. Він не передає обсяг предметів і перспективних скорочень - їхнє зменшення залежно від відстаней. Типовим для нього є розташування предметів і персонажів в один ряд. Уздовж нижнього краю аркуша паперу проводиться лінія, що зображує землю, на ній і розташовані люди, будинки, дерева, тварини, які ніколи не заслоняють один одного. Уздовж верхнього краю аркуша проводиться інша лінія - небо. На ньому можуть міститися сонце, хмари, птахи. Тільки під впливом систематичного навчання діти можуть опанувати прийом заповнення всього простору аркуша, але і то при вільному малюванні вони часто відмовляються від цього прийому.
Зображення людей, тварин, предметів у схематичному малюнку часто досить детальні, але деталі скоріше позначені, чим зображені: руки й ноги - одинарні або подвійні прямі лінії, ступні - загнуті кінці ліній, пальці - пучок рисок і т.д. Люди й тварини зображені в застиглих позах, обличчям до глядача або в профіль. На малюнках можуть позначатися невидимі частини в людини, зображеного сидячої на коні в профіль, видні обоє ока й обидві ноги. Деякі малюнки мають «рентгенівський» характер - трамвай, а в ньому видні люди на весь зріст, в одягненої людини видний «живіт» (пупок) і навіть серце. Буває, що дитина, прагнучи позначити зникнення якого-небудь предмета (наприклад, відхід одного з персонажів), закреслює його зображення.
Схематизм дитячих малюнків говорить про те, що діти зображують не тільки те, що вони бачать, але й те, що вони знають про навколишній світ.
Виразність дитячих малюнків. Незважаючи на схематизм, дитячі малюнки часто бувають дуже виразними, тому що передають відношення дитини до того, що він зображує.
Для цього застосовуються різні способи. Особливості предметів і персонажів, що роблять найбільше враження на дитину, вона підкреслює, зображуючи з перебільшеному виді. У страшного тигра - величезна паща з великою кількістю гострих зубів. Усе, що приваблює дитину (добрі, гарні люди, тварини), зображується особливо ретельно, усіляко прикрашається, і навпаки, все погане, зухвале негативне відношення (злі звірі, Баба Яга й ін.), рисується недбало, криво, абияк. Виразне значення мають й кольори. Привабливі персонажі, предмети розфарбовуються яскравими, чистими фарбами, непривабливі- темними, брудними. Дійсні кольори предметів при цьому не враховуються.
Виразність дитячих малюнків настільки велика, що використовується для того, щоб з'ясувати відношення дитини до людей, які його оточують. При психологічних обстеженнях дітей просять намалювати свою родину й по розмірах зображення членів родини (у тому числі й себе самого), їхньому розташуванню, старанності промальовування деталей судять про те, як дитина почуває себе в родині, як ставиться до матері, батькові, братам і сестрам.
Індивідуальні розходження в дитячих малюнках. Далеко не всі діти малюють однаково. Тут позначаються індивідуальні інтереси, смаки й прихильності, ступінь навченості малюванню, загальна емоційність дитини, його життєвий досвід і багато інших якостей. Це проявляється й у змісті дитячих малюнків, їхніх сюжетах, і в способах зображення. Одні діти більше малюють різні явища природи, реальні події повсякденного життя людей, інші виражають у малюнках свої нездійснені мрії, зображують казковий, фантастичний мир. Нерідко протягом якогось проміжку часу дитина постійно захоплена одними й тими самими сюжетами, а потім переходить до інших.
У кожної дитини з'являється ряд улюблених тем.
Творчество в дитячому малюнку. Створення й втілення задуму в малюнку - самий яскравий прояв творчості в дошкільному дитинстві. Виразність дитячих малюнків, їхня своєрідність справляють враження не.тільки на дітей, але й на дорослих, надають їм цінність, що виходить за межі тільки особистих, індивідуальних досягнень дитини.
Дитяче малювання розвивається під вирішальним впливом навчання. Дитина, що не опанувала основними технічними прийомами малювання, що не навчилася послідовному втіленню задуму, не може створити досить складних і виразних зображень. Разом з тим надмірне оволодіння «дорослими» способами малювання може знищіти оригінальність дитячих малюнків, знизити їхню виразність. У деяких дослідженнях було встановлено, що при цілеспрямованому навчанні діти п'яти-шести років можуть засвоїти, наприклад, прийоми об'ємного зображення предметів і передачі перспективи. Однак це не сприяє проявам дитячої творчості. Знайти потрібне співвідношення між навчанням дітей малюванню й наданням їм необхідної самостійності, спонуканням до створення й втілення власних задумів - одне із самих важких і важливих завдань, що стоять перед дошкільним вихованням.
2.3 Конструювання в старших дошкільників

У старшому дошкільному віці конструювання стає складною й різноманітною діяльністю. Крім будівельного матеріалу, діти використовують різні конструктори з металу, пластмаси, дерева з різним типом з'єднання деталей. Своєрідним видом конструювання в старших дошкільників є конструювання з паперу, природного й непридатного матеріалу. При відповідному навчанні діти починають оволодівати ним у середньому дошкільному віці, а в старшому вже можуть самостійно задумати й виконати оригінальний виріб.
Зміст конструювання. Використовуючи будівельні набори, діти будують палаци, станції метро, вежі, кораблі й інші складні предмети. Значне поширення одержує сюжетне конструювання, коли конструкція відбиває обстановку певної казки або ситуацію, знайому дітям із власного досвіду. В останньому випадку вони прагнуть домогтися подібності конструкції з реальною ситуацією. Сюжетне конструювання стає спільною діяльністю: складну сюжетну конструкцію задумують і виконують спільно кілька дітей.
Розвиток конструктивного задуму й планування дій.
Основна відмінність конструювання старших дошкільників від конструювання дітей попередніх вікових груп - наявність попереднього розгорнутого задуму конструкції й складання плану його виконання. Задуми дітей стають великими та деталізованими, які включають сполучення безліч окремих деталей.
Планування дій по реалізації задуму полягає в тому, що заздалегідь, до початку конструювання, діти розмічають простір, де будуть розташовані окремі частини конструкції, визначають, якими саме вони повинні бути та у якій послідовності їх потрібно будувати.
2.4 Елементи навчальної та трудової діяльності у старших дошкільників

Систематичної навчальної й трудової діяльності в старших дошкільників ще немає. Відбувається тільки підготовка дітей до майбутньої участі в цих видах діяльності. Не представляють виключення діти шестирічного віку, які навчаються по програмі першого класу чотирирічної початкової школи: цей клас повинен вирішувати головним чином підготовчі завдання.
Підготовка до оволодіння навчальною діяльністю в дошкільному дитинстві включає розвиток пізнавальних інтересів і засвоєння навчальних дій.
Пізнавальні інтереси. Діти старшого дошкільного віку звичайно жваво цікавляться всім, що їх оточує, про що їм розповідають дорослі, задають багато питань. Якщо в три-чотири роки тільки невелика частина питань спрямована на одержання нових знань, з'ясування незрозумілого, то в п'ять-шість років такі питання стають переважними. Діти часто цікавляться причинами різноманітних явищ, з'вязками, що існують між ними : «Чому йде дощ?», «Навіщо потрібно поливати рослини?», «Навіщо доктор слухає хворого?», «Звідки беруться зірки?». Ці й інші подібні їм питання - прояв допитливості, інтересу до всього нового, незрозумілого.
Інтерес до того або іншого явища, як правило, швидко виникає й швидко зникає, переміняється іншим. Але бувають випадки, коли в дітей дуже рано виникає стійкий інтерес, необхідний для успішного виконання навчальної діяльності.
Звичайно стійкі пізнавальні інтереси починають складатися в дітей до кінця дошкільного дитинства й залежать від змісту тих знань, які одержує дитина в процесі дошкільного навчання. Якщо дітей знайомлять не з окремими предметами і явищами, а із загальними законами, яким вони підкоряються, з тим, чому ростуть рослини, як тварини пристосовуються до умов життя, харчуються, рятуються від ворогів, як улаштовані слова, для чого людям потрібні числа й т.п.- діти з величезним інтересом намагаються з'ясувати, як ці закони проявляються в нових випадках, перед ними розкриваються різні сторони навколишнього світу, а в навчанні вони починають бачити шлях до дивних відкриттів. Але пізнавальні інтереси створюють тільки бажання вчитися. Для того щоб не тільки хотіти, але й уміти вчитися, потрібно опанувати навчальними діями.
Навчальні дії. Головне в оволодінні навчальними діями - навчитися відрізняти навчальні завдання від практичних життєвих ситуацій. Нерідко дошкільник, вислухавши арифметичне завдання, думає не про те, які дії потрібно виконати, щоб його вирішити, а про ту ситуацію, що описана в умовах. «Мама з'їла чотири цукерки, а Мише дала дві. Скільки цукерок вони з'їли разом?» «А чому вона Мише так мало дала,-- запитує дитина.-- Треба було нарівно»,-- і відмовляється лічити. Буває, що діти замість виконання арифметичних дій посилаються на свій життєвий досвід. «У великому бідоні було сім літрів молока, а в маленькому на два літри менше. Скільки молока було в маленькому бідоні?» «Три літри»,-- відповідає дитина. «Чому три?» -- «А я бачив маленький бидончик, туди більше не влізе». Все це -- прояв нерозуміння змісту навчальних завдань, ціль яких -- навчитися чомусь.
Діти починають приймати навчальні завдання спочатку тільки в тих випадках, коли отримані знання й навички можна відразу ж використати в грі, малюванні або інший досить привабливій діяльності. Тільки до кінця дошкільного дитинства стає можливим свідоме засвоєння знань «прозапас», розуміння того, що вони будуть потрібні в майбутньому. І все-таки це залишається для дитини нелегкою справою, якщо самі знання його не цікавлять, можливість діяти заради одержання віддалених результатів ще занадто мала.
Розуміння змісту навчальних завдань необхідно не тільки для того, щоб дитина їх виконувала (виконувати їх він може й під впливом вимог дорослого), а й для того, щоб він спеціально звертав увагу на способи дій, намагався їх засвоїти. Проявом уваги до способів дій служать виникаючі в дітей звертання до дорослого із проханнями оцінити правильність виконання завдання, дотримання тих вимог, яким воно повинне відповідати. Так, в одному дослідженні при складанні складного візерунка за зразком старші дошкільники запитували вихователя: «Подивитеся, будь ласка, правильно в мене виходить?», «Потрібно, щоб куточок до куточка й щоб цей трикутник був напроти цього. Правильно? Оцінка дорослим ходу й результатів виконання дітьми навчальних завдань приводить до розвитку в них самооцінки. Уміння правильно оцінювати результат своїх дій зовсім необхідно для успішного навчання. Поки дитині здається, що все в нього виходить добре, він не прагне до того, щоб поліпшувати, удосконалювати свої знання й навички. Однак досить правильної самооцінки в межах дошкільного дитинства досягають тільки деякі діти. У більшості залишається тенденція завищувати свої успіхи.
Формування трудових якостей. Свідома участь у продуктивній праці (тобто в праці, спрямованій на виробництво матеріальних і духовних цінностей) вимагає від людини ряду складних психологічних якостей: розуміння суспільного значення праці, уміння діяти разом з іншими, спільно домагатися наміченого результату, планування дій, їхнього підпорядкування поставленої мети, уміння переборювати труднощі. Ці якості перевищують можливості дитини-дошкільника, хоча й починають складатися в старшому дошкільному віці.
Засвоєння знань і умінь відбувається в дошкільника головним чином поза виконанням навчальних завдань, психологічні якості, необхідні для праці, складаються переважно поза виконанням завдань трудових. Це відбувається при спостереженні праці дорослих, слуханні книжок, розгляданні картинок у грі, малюванні, конструюванні й інших видах діяльності. Тому трудове виховання дошкільників охоплює набагато більше широке коло питань, чим тільки їхня власна участь у праці.
Трудові дії старших дошкільників. Коли діти дошкільного віку виконують завдання, які дорослі вважають трудовими - чергують по групі, беруть участь у збиранні, доглядають за рослинами, скопують грядки й ін., для самих дітей вони найчастіше не відрізняються від гри, предметних і побутових дій.
Такі завдання набувають сенсу дійсно трудових, коли діти усвідомлюють значення їхнього виконання для інших людей й обов'язковість одержання заданого результату. Цьому сприяє організація спільного виконання дітьми трудових завдань із таким розподілом обов'язків, коли якість роботи кожної дитини має вирішальне значення для якості роботи інших дітей і для загального результату. Якщо, наприклад, дітям поручається вимити кубики, то найбільш доцільним буде такий розподіл дій: двоє миють, один споліскує, двоє витирають й один складає. Якщо перші дві дитини будуть виконувати свою частину роботи погано, третьому прийдеться або перемивати кубики й затримувати всіх, або залишати їх брудними й утрудняти роботу що витирають.
Виконання дошкільниками трудових дій організується й направляється дорослими й не може проходити без постійної участі дорослих, допомоги дітям у плануванні й узгодженні дій.
2.5 Керування діяльністю в старшому дошкільному віці

Супідрядність мотивів. У старшому дошкільному віці керування діяльністю істотно міняється. Хоча дитині ще недоступні складні вольові дії, його поводження в цілому стає значно більше довільним. Основою розвитку довільності в старших дошкільників стає виникаюче в цьому віці супідрядність мотивів. Воно полягає в тому, що мотиви, які спонукають дитину до діяльності, мають для нього різне значення. Серед них виділяються головні, провідні, а інші відходять на другий план. Це надає поведінці дитини певну цілісність: вона менше залежить від ситуації, оскільки дитина починає керуватися найбільш важливими для нього мотивами, стримувати ситуативно виникаючі бажання. Однак це відбувається не завжди; набагато частіше в присутності інших людей, дорослих або однолітків.
Цілеспрямованість дій. Дії старших дошкільників стають значно більше цілеспрямованими, чим раніше. Так, в ситуації із прокатуванням м'яча по вузькій площадці всі діти, починаючи з п'яти років, виконували дію до кінця, не відволікаючись на гру з машиною.
Зникає й властиве дітям трьох-чотирьох років перетворення серйозних завдань у гру. Якщо дитина не хоче виконувати нецікаве завдання, вона просто відмовляється від нього або намагається якось осмислити, наприклад, розцінити завдання як випробування власних якостей -швидкості, спритності, вмілості.
Успіхи та невдачі у виконанні завдань діють на більшу частину дітей так само, як і раніше: успіх впливає, сприяє продовженню діяльності, а невдача обескураживає, веде до відмови від подальших спроб. Однак у деяких дітей цього віку виникає нове відношення до невдач. Вони прагнуть все-таки домогтися результату, просять дати їм ще раз спробувати свої сили. У дослідженні, де старшим дошкільникам давали дві задачі-головоломки (більш просту й більш складну) і після перших спроб залишали дітей одних, забезпечивши сховане спостереження, більшість дітей поверталися до успішно вирішеного завдання, але деякі бралися за ту, котра була більше важкої і яку раніше їм вирішити не вдалося.
Супідрядність цілей. Старші дошкільники істотно просуваються у встановленні зв'язку між віддаленими й більше близькими цілями. У ряді випадків вони можуть охоче виконувати малопривабливі дії, якщо знають, що вони потрібні для досягнення віддаленої, значимої для них мети - виготовляти подарунки мамі до 8 березня, іграшки для малят та ін. В експериментах, де дітям спеціально поручалася одноманітна робота, старші дошкільники поводилися зовсім по-іншому, чим діти трьох-чотирьох років.
Одним з яскравих проявів просування старших дошкільників у встановленні зв'язків між цілями окремих дій служить поява елементарного планування - установлення послідовності досягнення цілей у грі, малюванні, конструюванні й інших видах діяльності.
Разом з тим старшим дошкільникам ще недоступний «далекий приціл» - керування своєю поведінкою, виконання непривабливих дій заради досягнення віддаленої мети, яку вони не можуть ясно собі уявити.
Словесне керування діями. Ріст довільного керування своєю поведінкою у старшому дошкільному віці заснований на зміні характеру словесного керівництва виконанням дій. Якщо на початку дошкільного дитинства дитина використовує мову для керівництва своїми діями лише час від часу й, як правило, проговорює «самокоманди» вголос, то в старшому дошкільному віці словесне керування діями стає більше систематичним і здійснюється за допомогою внутрішньої мови -- про себе. Таке керування діями дає дитині можливість утримувати й виконувати правила як в іграх, так й у нескладних навчальних і трудових діях.
Зародження довільної уваги. У старшому дошкільному віці дитина вперше починає опановувати довільною увагою- навмисним контролем за правильністю виконання дій, їхньою відповідністю правилу й зразку. До цього вона підготовлений розвитком мовного керування поводженням і тим контролем, що здійснюють за його діями дорослі.
Зовнішні прояви довільної уваги полягають у тому, що дитина може тепер, не відволікаючись, виконувати завдання дорослих і при цьому намагається не допускати помилок, а якщо допускає, то сама помічає їх і виправляє. Може вона й уважно вислуховувати вказівки й пояснення, намагаючись зрозуміти їх і нічого не впустити, уважно розглядати предмети і їхні зображення, послідовно переходячи від однієї частини до іншої.
Значну роль у розвитку довільної уваги грає виконання дітьми спільних завдань, при якому кожна дитина контролює правильність виконання дій партнером й у підсумку опановує прийомами контролю правильності своїх власних дій.
Обмеженість можливостей довільного керування поведінкою. Незважаючи на те що рівень довільності поведінки у старшому дошкільному віці в порівнянні з рівнем довільності в молодших дітей дуже високий, основні сторони управління поведінкою тільки починають складатися: стійка цілеспрямованість дій, зв'язування далеких і близьких цілей, словесне керування діями, їхнє підпорядкування правилам, довільна увага. Ці якості проявляються в дитині далеко не систематично, тільки в окремих найбільш простих випадках. Тому діти п'яти-шести років ще не можуть систематично займатися діяльністю, яка вимагає високого рівня довільності.
Розвиток керування поведінкою досягає різного рівня в різних дітей залежно від умов виховання й індивідуально-психологічних особливостей. У старшому дошкільному віці зустрічаються діти, поведінка яких ще надзвичайно ситуативна й нестійка, і діти, які ведуть себе цілком витримано й організовано. Однак для будь-якої дитини цього віку скільки небудь тривала напруга довільної уваги представляє більші труднощі й буває стомлюючою. Тому заняття зі старшими дошкільниками ще не можуть постійно ґрунтуватися на обов'язковому засвоєнні строго певного програмного матеріалу.
Розділ 3. УВАГА

3.1 Поняття про увагу

Увага -- не саме відображення, вона не має свого предмета пізнання. Це не самостійний психічний процес, а швидше його необхідна умова, форма окремої відображувальної й продуктивної діяльності на різних рівнях свідомості. Отже, увага є формою організації психічної діяльності людини, яка полягає в спрямованості й зосередженості свідомості на об'єктах, що забезпечує їх виразне відображення.
Концепції довільної внутрішньої зосередженості свідомості та емоційно-вольової активності, що виявляються в увазі, розроблялися ще в межах інтроспективної психології. Проте вони не. пояснювали механізми виникнення і розвитку уваги. На спробу науково обґрунтувати ці механізми вперше натрапляємо в моторній теорії уваги, авторами якої були французький психолог Т. Рібо і російський психолог М.М. Ланге. Ця теорія надає надзвичайно важливого значення зовнішнім виявам уваги, розглядаючи роль рухів не стільки як побічний вияв, скільки як умову виникнення уваги. Рух, зазначали вони, фізіологічно підтримує і посилює акт уваги, налаштовуючи органи чуття на зосередження або відвернення свідомості. Руховий ефект уваги та вміння ним керувати розкриває механізми довільної уваги. Довільно регулюючи рухи, пов'язані з чимось значущим, можна відповідно активізувати й спрямувати увагу. Якщо, підкреслювали прихильники цієї теорії, усунути рухи, то від уваги нічого не залишиться, тобто неможливою стане сама увага. Звичайно, роль рухів у підтриманні уваги безперечна. Проте не можна зводити до них саму увагу.
У 20--30-ті роки досить поширеною була теорія уваги Д.М. Узнадзе, пов'язана з поняттям установки. Згідно з цією теорією, увага -- особливий стан налаштованості, породжений впливом попереднього досвіду на наступні дії суб'єкта. Наприклад, пояснює автор, якщо потримати в руках однакові за об'ємом, але різні за вагою кульки, то потім суб'єктивно по-різному будуть оцінюватися за вагою інші кульки. Установка, що виникла внаслідок ілюзії, впливатиме на сприймання ваги предмета, що пов'язано з увагою: Вона внутрішньо зумовлює стан уваги людини, що в подальшому впливає на орієнтацію в умовах певної ситуації.
Рефлекторна теорія уваги (І.М. Сєченов, І.П. Павлов, О.О. Ухтомський) пов'язує причини, що викликають увагу та її розвиток, із впливом зовнішнього середовища. Предмети і явища зовнішнього світу, діючи через рецептори на мозок людини, викликають у неї орієнтувальні рефлекси та пристосувальні рухові реакції, які в процесі розвитку досягають тонких диференціацій та досконалості. Орієнтувальні реакції змінюють перебіг мозкових процесів у корі великих півкуль головного мозку, створюють осередок оптимального збудження (за І.П. Павловим) або домінанту (за О. О. Ухтомським). У цих зонах легко утворюються тимчасові нервові зв'язки, вирішуються нові проблеми. Виникнення домінанти викликає гальмування в сусідніх ділянках кори головного мозку, блокує інші реакції організму, підпорядковує собі побічні імпульси-подразнення, посилюючи завдяки їм увагу до основної діяльності. Інші дії в цей час можуть виконуватися переважно в автоматизованому режимі, обмежуючись менш активними ділянками кори мозку.
У межах концепції поетапного формування розумових дій П.Я. Гальперіна увага розглядається як функція психічного контролю за змістом дій людини. Як діяльність контролю вона є невід'ємним елементом орієнтувально-дослідницької діяльності, але не становить самостійний процес, не має окремого продукту, а тому завжди спрямована на те, що створюється іншими процесами. Водночас увага -- це не лише контроль, за допомогою якого дія тільки оцінюється. Увага сприяє формуванню та вдосконаленню розумової дії, «Коли нова дія контролю перетворюється на розумову й скорочену, тоді, і тільки тоді, вона стає увагою -- новим, конкретним процесом уваги. Не кожний контроль є увагою, однак увага -- це завжди контроль», -- зазначав П. Я. Гальперін.
Довільна увага -- це контроль за дією на основі плану, за допомогою заздалегідь визначених критеріїв та засобів їх використання. Кожний новий акт довільної уваги базується на процедурі поетапного формування розумових дій. Для цього потрібно, крім основної діяльності, дати завдання перевірити її, визначивши для цього критерії й засоби, загальний шлях і послідовність, реалізувати це на всіх етапах формування дії, починаючи з матеріальної або матеріалізованої й закінчуючи розумовою.
Існує концепція уваги, що будується на принципі взаємодії свідомості й діяльності особистості (М.Ф. Добринін, Є.О. Мілерян, Ф.Н. Гоноболін, І. В. Страхов та ін.). її вихідне положення полягає в тому, що увага нерозривно пов'язана з діяльністю, в діяльності вона існує і нею підтримується. Бути уважним -- обов'язково означає бути діяльним щодо тих чи інших об'єктів. Водночас увага розглядається як необхідна внутрішня умова психічної діяльності людини. Вона забезпечує організацію і регуляцію психічної діяльності, ясність і чіткість сприйняття об'єктивної дійсності, доведення до свідомості змісту продуктивних дій.
Взаємні зв'язки психічної діяльності суб'єкта й об'єкта, свідомості й предмета визначають механізми виникнення й розвитку уваги та підвищення її ефективності. При цьому увага виявляється у двосторонності відносин суб'єкта й об'єкта. Так, чим більша активність свідомої діяльності суб'єкта, тим чіткіше виступає об'єкт; чим виразніше у свідомості виступає об'єкт, тим інтенсивнішою є сама свідомість, що виявляється в увазі. Розглядувана концепція певною мірою асимілює й узагальнює окремі положення різних теорій і в цьому плані є універсальною.
3.2 Природа уваги

Явище уваги породжується об'єктивними причинами, які діють за суб'єктивних умов, наявних у самому організмі. Вони тісно пов'язані з природним пристосуванням організмів до умов існування й утворенням орієнтувальних рефлексів, які спочатку реагують на різкі зміни середовища, але внаслідок нагромадження досвіду, тренувань і розвитку збагачуються більш тонкими й досконалими умовними рефлексами. Орієнтувальні реакції виявляються в установках на чіткіше сприймання нових явищ або тих, що мають певне значення для суб'єкта.
Однак фізіологічний механізм уваги набагато складніший за описаний. Неабияке значення тут має і ретикулярна формація -- сіткоподібне утворення яке посилює значущі сигнали, пропускаючи їх у кору мозку, і гальмує інші. Це сприяє відсіву стимулів, що досягають зони чіткого усвідомлення. Повніше уявлення про динаміку уваги дає можливість скласти відкрите І.П. Павловим явище, назване осередком оптимального збудження. Один значущий подразник або їх комплекс викликає за законом індукції нервових процесів гальмування в суміжних ділянках кори головного мозку. Об'єкти, імпульси "яких доходять до зони оптимального збудження, відображаються у свідомості людини, а ті об'єкти збудження, які потрапляють у загальмовані ділянки кори, залишаються поза увагою.
Осередок оптимального збудження є динамічним утворенням взаємодії споріднених збуджень середньої інтенсивності, що найбільше сприяє створенню нормальних умов для певної діяльності. Зміна подразників, тривала їх дія на одні й ті самі центри головного мозку викликають перемі-щення осередку на інші ділянки кори та зміну обрисів його форми, що узгоджується з динамікою зміни змісту діяльності індивіда.
Ця ідея набула подальшого розвитку в працях О.О, Ухтомського, який назвав розглядуване явище домінантою, тобто панівним осередком збудження. Він довів, що цей осередок відносно стійкий, він не тільки гальмує, а й підпорядковує собі побічні імпульси, завдяки їм посилюючись і набуваючи більшої стійкості. Відоме явище, коли слабкі звуки музики, звичний шум у приміщенні іноді навіть підсилюють зосередження уваги на виконуваній роботі, а їхня відсутність часом відволікає увагу від роботи.
Виникнення панівної домінанти спонукається актуальними проблемами, мотивами, інтересами, а зміна домінант зумовлюється виникненням нових потреб, сильніших і значущих. Тривале виконання одних і тих самих дій призводить до втоми та затухання домінанти, послаблення уваги. Тоді потрібна зміна діяльності або відпочинок. У стані втоми організму увага послаблюється, легко відволікається. Тому стан уваги може слугувати показником утоми людини.
Проте поняття оптимального осередку збудження, або домінанти, до кінця не розкриває механізми уваги людини, зокрема її довільний характер. Якщо фізіологічний механізм уваги полягає в концентрації збудження, викликаного об'єктивними зовнішніми чи внутрішніми подразниками, у певних ділянках кори головного мозку (але при цьому невідомо, який зміст за цим приховується), то психологічний механізм пояснює його через різноманітні взаємозв'язки людини з навколишнім середовищем, через здатність ставити перед собою мету, підпорядковуючи її досягненню всі свої можливості й дії, а це дає змогу регулювати увагу. Керуючись певними цілями й мотивами, людина спрямовує увагу переважно на необхідні їй об'єкти, зосереджується на них, незважаючи на перешкоди, абстрагується від того, що не пов'язане з метою діяльності, переборює відвертання, опановує свою увагу. Певною мірою вона сама організовує, регулює і контролює свою діяльність завдяки увазі, що стає властивістю особистості як свідомої істоти.
3.3 Види уваги

Залежно від активності людини та співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов виникнення увагу поділяють на мимовільну, довільну й післядовільну. Ці види уваги водночас є і ступенями її розвитку у філогенезі й онтогенезі.
Мимовільна увага -- це зосередження свідомості людини на об'єкті внаслідок його особливостей як подразника. Вона характеризується саме тим, що в даному разі об'єкти через ті чи інші особливості, їхнє значення для особистості або відношення до мотивів діяльності привертають до себе увагу, а то й захоплюють її цілком. Особливості подразників, завдяки яким привертається увага людини, вирізняються великою силою, інтенсивністю, контрастом, новизною, посиленням або послабленням, просторовими змінами руху, раптовістю появи об'єкта, виділенням на певному фоні тощо. Нашу увагу привертає рокіт двигунів літака під час зльоту, миготіння світлового сигналу автомобіля, раптове зниження Інтенсивності голосу вчителя, нові зразки виробничого обладнання в цеху. Зовнішні об'єкти викликають мимовільну увагу остільки, оскільки вони пов'язані з потребами, інтересами, прагненнями, почуттями, досвідом людей. Мимоволі ми уважні до того, що нас цікавить, має життєво важливе сигнальне значення, активізує і підтримує нашу діяльність. Залежно від нашого стану й досвіду викликають мимовільну увагу пахощі в їдальні, куди ми приходимо обідати, наші улюблені заняття, цікаві книжки, знайомі, до яких ми маємо певний інтерес, тощо (табл. 1).
Мимовільна увага є первинним ступенем уваги в її історичному та індивідуальному розвитку, основою для виникнення і розвитку більш характерної для людини уваги -- довільної. Довільна увага -- це та, що свідомо спрямо-вується і регулюється особистістю. Людина виявляє активність, ставить віддалені цілі й змушена довільно зосереджувати свою увагу на їх досягненні. Тому вона повинна докладати зусиль, щоб бути уважною, особливо до того, що спершу і непривабливе, і нецікаве. Довільна увага пов'язана з силою волі та здатністю долати зовнішні й внутрішні пе-решкоди. Вона особливо потрібна в навчальній і трудовій діяльності, зокрема в тих випадках, коли процес навчання чи праці найменше захоплює своїм змістом.
Таблиця 1. Види уваги та їхні порівняльні характеристики
Вид уваги
Умови виникнення
Основні характеристики
Механізми
Мимовільна
Дія сильного, контрастного або значущого подразника, який викликає емоційну реакцію
Мимовільність, легкість виникнення і переключення
Орієнтуваль-ний рефлекс, або домінанта, яка характеризує більш або менш стійкий інтерес особистості
Довільна
Постановка (прийняття) задачі
Спрямованість відповідно до задачі, вимагає вольових зусиль, утомлює
Провідна роль другої сигнальної системи
Післядовільна
Входження в діяльність і викликаний у зв'язку з цим інтерес
Зберігається цілеспрямованість, знімається напруженість
Домінанта, яка характеризує зацікавленість, що виникла у процесі діяльності
Довільна увага тісно пов'язана з працею і мовою, у взаємодії яких вона виникла й розвивається. Необхідною умовою довільної уваги є оволодіння мовою, з допомогою якої усвідомлюється мета, виникає свідомий намір особистості бути уважною, забезпечується постійний контроль за діями. Поставивши мету якоїсь діяльності, ми виконуємо це рішення. Досягнення мети трудової діяльності вимагає не тільки вміння зосереджуватись на ній, а й відвертатися від побічних стимулів, переборювати не тільки зовнішні, а й внутрішні перешкоди, розподіляти свої зусилля на виконанні окремих етапів праці, хоча вони бувають і непривабливими, контролювати цей процес до кінця. І чим віддаленіша мета і складніший шлях її досягнення, менш при-ваблива сама робота, тим більше вимагає вона довільної уваги. Чим більше зовнішніх і внутрішніх перепон трапляється на шляху досягнення мети, тим більше зусиль необхідно докласти до підтримання уваги в належному напрямі.
Обидва види уваги -- мимовільна й довільна -- мають багато спільних рис і відмінностей, вони тісно пов'язані між собою і взаємодіють. Довільна увага виникає з мимовільної в міру утворення узагальнених умовних зв'язків. Проте й довільна стає мимовільною внаслідок зміни мотивації діяльності. Часто, приступаючи до виконання нової роботи, розв'язування практичного завдання, написання твору, людина усвідомлює потребу в їх виконанні й тому змушена мобілізувати свою волю, зробити неабиякі зусилля, щоб скон-центрувати на них розумові сили. Спочатку виникають труднощі, але згодом людина заглиблюється і поринає у виконання завдання, стає уважною мимовільно, бо її зацікавлює сам зміст діяльності. Цю увагу називають, вторинною мимовільною, або післядовільною. Таку захопленість нерідко можна помітити в діяльності фахівців, зайнятих творчою пра-цею: інженерів-конструкторів, технологів-розробників, налагоджувальників, письменників, художників, архітекторів, дослідників та ін. Вона має ознаки як мимовільної -- не вимагає спеціальних вольових зусиль, так і довільної -- залишається цілеспрямованою і передбачуваною. Перехід від довільної уваги в післядовільну зменшує напруженість діяльності через зменшення потреби у; витрачанні зусиль на зосередження в роботі й тому підвищує її ефективність.
Не все в навчальній і трудовій діяльності може бути захоплюючим, багато в ній і рутинного. Тому треба привчали дітей бути уважними і до того, що зовсім не захоплює.. Однак постійне підтримання уваги за допомогою вольових зусиль пов'язане з великим напруженням у роботі, що швидко викликає втому. Тож, виховуючи довільну увагу, слід спрямовувати більше зусиль на те, щоб зацікавити учнів змістом навчальної діяльності, виробити в них звичку до роботи і тим полегшити перехід довільної уваги у продук-тивнішу післядовільну.
3.4 Властивості уваги

Різні види діяльності відповідно висувають особливі вимоги до уваги людини. В одному випадку необхідна блискавична точність у сприйманні рухів, у практичних або розумових діях, в іншому -- тривале зосередження на одному об'єкті або одночасна увага до кількох та ін. Історично сформувалися різні властивості уваги: концентрація, стійкість, переключення, розподіл та обсяг .
Концентрація уваги. Увага характеризується зосередженістю на конкретному об'єкті психічної діяльності, має певну інтенсивність, а отже певний ступінь концентрації. Чим сильніше зосередження, тим більше внаслідок негативної індукції гальмується дія побічних подразників, тим цілеспрямованішою й продуктивнішою стає сама діяльність. Та-ке гальмування сприяє концентрації збудження в обмежених ділянках кори головного мозку.
Концентрація уваги виявляється в тому, що увага поглинається одним об'єктом. Показником її інтенсивності є стійкість до перешкод, неможливість відволікання уваги від предмета діяльності сторонніми подразниками. Скажімо, захопившись якою-небудь справою, ми не бачимо й не чуємо, що навколо нас відбувається (негативна індукція).
Класичним прикладом виняткової зосередженості уваги вважається трагічний випадок з Архімедом, який настільки був захоплений вирішенням оборонних проблем, що під час облоги Сіракуз не подбав про власну безпеку й поплатився за це своїм життям. Відомий неординарний випадок, коли грецький філософ Сократ у бесіді зі своїми учнями поринув у глибоке зосередження на обговорюваних проблемах. У нерухомості він простояв усю ніч, не сприймаючи й не реагуючи на оточення навіть тоді, коли варта, грюкаючи, ходила повз цього. І тільки зі сходом сонця він вийшов з цього стану.
Стійкість уваги. Стійкість уваги виявляється у тривалості Ц зосередженості на об'єкті. Вона характеризується часом, протягом якого діяльність людини збер и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.