На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Аналз психолого-педагогчної лтератури з питання самостйної роботи учнв. Видатн педагоги про значення домашнх завдань у навчанн молодших школярв. Сучасн дослдження про домашн завдання. Дослдницько-експериментальна робота. Методичн матерали.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 22.09.2008. Сдан: 2008. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


26
Зміст

Вступ
Розділ І. Аналіз психолого-педагогічної літератури з
досліджуваної проблеми
1.1. Видатні педагоги про значення домашніх
завдань у навчанні молодших школярів
1.2. Сучасні дослідження про домашні завдання як
форму самостійної роботи учнів
Розділ ІІ. Дослідницько-експериментальна робота.
2.1. Констатуючий експеримент
2.2. Формуючий експеримент
2.3. Контрольний експеримент
Висновки
Додатки
Література
Вступ

Домашня робота - логічне продовження аудиторних занять за завданням викладача з установленими термінами виконання. Дидактичні цілі: закріплення, поглиблення, розширення і систематизація знань; формування умінь; самостійне оволодіння новим програмним матеріалом; розвиток самостійності мислення. Розрізняють домашні роботи поточного і випереджального характеру.
Ці домашні завдання…
Нудно, неефективно, віднімає купу часу і ніколи немає гарантії, що воно не списано на перерві в приятеля-відмінника. Але може бути, не таке вже це зло - домашні завдання? Якщо зробити їх захоплюючими, запропонувати дитині можливість вибору, щоб вона розуміла, що і навіщо робить, проблема двійок за невиконані завдання зникне сама собою.
Сучасна школа все частіше пропонує учневі стати активним учасником власного процесу, причому не тільки в класі, але і дома. Завдання до дому у деяких школах уже не виходить від педагога, а стає процесом і результатом самостійного вибору учня. Традиційне домашнє завдання поступається місцем домашній творчості. У багатьох школах діти працюють над власними проектами і творчими роботами, коли кожен учень вибирає цікавлячу його проблему, прийнятний для нього спосіб роботи, адже домашнє завдання теж може виступати як творчий проект, причому проектна діяльність доречна практично по всіх навчальних дисциплінах. Це можуть бути розробка і створення діючих макетів, навчальних посібників для школи, виконання конкретної практичної роботи (палітурні роботи, дизайни-проекти для школи або для сусіднього дитячого саду), опис наукової проблеми або культурного явища, історичного процесу (із указівкою їхнього соціального значення), проведення й опис експерименту, постановка спектаклю, організація і презентація конкурсу або виставки робіт учнів, вчителів або батьків, створення лінгвістичного журналу. Ці проекти вимагають великих витрат часу, і виконувати їхній краще в невеликій групі.(1, 17 - 18)
Організація самостійної роботи, керівництво нею -- це відповідальна і складна робота кожного вчителя.
Виховання активності і самостійності необхідно розглядати як складову частину виховання учнів. Ця задача виступає перед кожним вчителем у числі завдань першорядної важливості.
Метою даної курсової роботи є вивчення організації домашньої роботи як форми самостійної роботи учнів і умов їхньої успішної реалізації.
Для розгляду даної мети я прийшла до аналізу різних напрямків у дослідженні природи самостійності учнів у навчанні, ознайомилася з безліччю визначень і з'ясувала які функції виконує самостійна пізнавальна діяльність учнів і чому вона так необхідна для формування зрілої особистості.
Говорячи про формування в школярів самостійності, необхідно мати на увазі дві тісно зв'язані між собою задачі:
§ Перша із них полягає в тім, щоб розвити в учнів самостійність у пізнавальній діяльності, навчити їх самостійно опановувати знаннями, формувати свій світогляд;
§ Друга -- у тім, щоб навчити їх самостійно застосовувати наявні знання в навчанні і практичній діяльності.
Самостійна робота не самоціль. Вона є засобом боротьби за глибокі і міцні знання учнів, засобом формування в них активності і самостійності як рис особистості, розвитку їхніх розумових здібностей.
Об'єктом вивчення є самостійна діяльність школяра, а предметом - умови її реалізації.
Актуальність цієї проблеми безперечна, тому що знання, уміння, переконання, духовність не можна передати від викладача до учня, прибігаючи тільки до слів. Цей процес містить у собі знайомство, сприйняття, самостійну переробку, усвідомлення і прийняття цих умінь і понять.
Розділ І. Аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми

1.1. Видатні педагоги про значення домашніх завдань у навчанні молодших школярів

У різні періоди розвитку суспільства навчальний процес організовувався не однаково. Так, у школах стародавнього світу панувала система індивідуального навчання. Учитель навчав кож-ного учня окремо. За середніх віків -- індивідуально-групова. За-няття проводились без сталого розкладу.
Індивідуальна система навчання якоюсь мірою виправдовувала себе тоді, коли в школах училась невелика кількість дітей. Але розвиток суспільного виробництва уже в XVI -- XVII століттях зумо-вив необхідність значного розширення і вдосконалення шкільної освіти. У зв'язку з цим виникла класно-урочна система навчання, яка створювала можливість одночасного навчання учителем бага-тьох учнів. Ця система вимагала комплектування навчальних груп (класів) з однаковою підготовкою і віком учнів і навчання їх за однією програмою. Доцільність класно-урочної системи та шляхи їх застосування обґрунтував у XVII ст. Я-А. Коменський. Вона розвивається уже більше трьох століть.
У XVIII ст. стала розвиватися бел ланкастерська система на-вчання (її розробили англійські педагоги А. Белл і Д. Ланкастер) -- система взаємного навчання. Суть бел ланкастерської си-стеми полягає в тому, що в школі старші, здібніші і більш підготов-лені учні виступають у ролі так званих моніторів: за вказівками вчителя-вони навчають інших учнів (як правило, кожний монітор навчає близько 10 учнів). Це дає змогу одному вчителеві організу-вати навчання кількох сотень учнів. Система взаємного навчання практикувалась частково і в нашій країні. Але життєвого іспиту вона не витримала, бо не забезпечувала належної якості навчання, ґрун-товного опанування учнями знань.
На початку XX ст. у США, Англії та в деяких інших країнах Заходу виникали системи індивідуалізованого навчання, що мали своїм завданням підготовку активних, ініціативних, енергійних функціонерів буржуазної держави. З цих систем навчання найбільш поширеним був дальтон-план (назва -- від м. Дальтон у США). При дальтон-плані уроки скасовуються, навчальні класи заміня-ються предметними «лабораторіями», кожний учень працює само-стійно, виконує тижневі чи місячні завдання («підряди») відповідно до своїх індивідуальних можливостей, а вчителі виступають в ролі консультантів і контролерів.
У другій половині 20-х років дальтон-план в дещо зміненому вигляді відстоювали деякі педагоги. На практиці основні ідеї дальтон-плану втілились у лабораторно-бригадній організації навчання, при якій замість класів створювались «лабораторії», учні розподілялись на невеликі групи-бригади (звичайно по 5--7 чол.), вчилися у цих групах за побудованими в особливий спосіб підруч-никами (називались вони «робочими книгами»), виконували спеці-ально складені вчителем денні, тижневі, місячні «робочі завдання» з кожного навчального предмета.
Лабораторно-бригадна система не виправдала себе. Вона зни-жувала керівну роль учителя, не забезпечувала опанування систе-матичних і міцних знань, приводила до знеосібки у навчанні, вихо-вувала безвідповідальне ставлення до роботи. Але окремі елементи цієї системи можуть бути корисними. Так, поряд з індивідуальним і колективним навчанням практикуються групові завдання, на-приклад, при виконанні лабораторних і практичних робіт, самостій-ного опрацювання підручника, довідкової і допоміжної літера-тури.
Сучасна педагогіка, як свідчать дослідження педагогів, продовжує віддавати перевагу індивідуальним фор-мам організації навчання перед колективними. Так, у багатьох школах США розповсюджений так званий «план Тромпа». В цент-рі уваги за цим «планом» -- створення умов для успішного просу-вання обдарованих учнів: 40 % часу відведено для навчання у великих групах (100--120 чоловік), 20% часу на навчання в малих групах (10--15 чоловік) і 40 °/о часу на індивідуальне навчання.
Вправи і привчання займають у народному вихованні одне з чільних місць. Вони є своєрідною „гімнастикою поведінки” дітей і реалізується в основному через застосування цілого комплексу різноманітних прийо-мів: вимоги, показу, тренування, нагадування, контро-лю й самоконтролю. Вимога допомагає вихованцеві збагнути суть і насущність потреби в тих чи інших звичаях і манерах поведінки. У народній педагогіці вони виражаються по-різному: у цікавій розповіді про якийсь повчальний факт із життя людей, мудрій пораді когось із старших, афоризмі («Не будь у людях приміт-ний, а будь вдома привітний», «У гостині останній почи-най їсти, а перший переставай»), заповіді («Не кради», «Поважай старших», «Шануй батька і матір»). Вимоги у формі наказу чи погроз у практиці народного вихован-ня трапляються дуже рідко. До них вдаються лише в крайньому разі, найчастіше тоді, коли вихованець виявляє зухвалу впертість і непослух. Та й то після випробування всіх інших можливих у даній ситуації методів і прийомів, зокрема застосування позитивного прикладу. Прийом вправи на основі показу відзначається високою дієвістю тому, що виражається в демонстру-ванні живого, наочного взірця й пробуджує емоційні переживання («Якщо він може, то чому я не можу?»). Саме на це розраховують вихователі, коли кажуть, наприклад, учневі: «Подивись, як забавляє свого молодшого братика ця дівчинка». Або: „Поглянь як він виконує швидко, з зацікавленням та правильно домашнє завдання, то чому ж ти не можеш?”. Щоб та чи інша дія, наприклад, манера готуватися, закріпилась і стала звичкою, не обхо-дилась без нагадування, яке допомагає долати забудь-куватість. Щоправда, постійні нагадування, та ще в кате-горичній формі, можуть набриднути й не дати бажано-го результату. А тому їх роблять делікатно й нерідко в жартівливій формі.
Народна педагогіка обстоює довірливе ставлення до людини. Але довірливість не виключає контролю дорослих за поведінкою дитини. («Довіряй, але й пере-віряй!»). Контроль може бути різний. Педантично-в'їдливий контроль користі не дає. Доброзичливий і мудрий контроль сприймається з вдячністю, бо він допомагає виявляти і долати труднощі, підносить уже здобуте, будить радісні переживання успіху, спонукає до самоудосконалення і самоконтролю («Найкращий контроль -- власна совість»).
Вік людини порівняно недовгий («Вік наш -- як годи-на»). Та й швидко минає («Збіжить вік -- як одна година», «Ліга упливають, як вода», «Вік пройшов, як батогом ляснув»). Тож і прожити його треба змістовно, гідно. У зв'язку з цим в народній педагогіці велика увага приділяється чиннику часу в житті людини. Про раціональне використання часу на основі додержання тих чи інших режимних моментів йдеться в багатьох прислів'ях і приказках, наприклад: «Хто рано встає, тому бог дає», «Легше пізно лягти спати, ніж рано вставати», «Зі сном, як з волом, борися, а рано вставати не лінися», «Сьогоднішньої роботи на завтра не відкла-дай», «Зробив діло -- гуляй сміло». Глибоко замисли-тись над невпинним плином часу спонукають також народні загадки. І це не випадково: режим, тобто розумний і чіткий розпорядок життя і діяльності ди-тини народна педагогіка розглядає як один з дійових методів виховання, важливий чинник формування звичок.
У практиці народного виховання режим формується на основі укладу життя трудової родини в селі чи в міс-ті, з урахуванням віку й статі дитини, пори року й навіть особливостей дня -- будень, неділя чи свято. Широко застосовуються в народі такі дійові методи виховання, як виконання різних доручень і обов'язків, дитячі ігри та забави.
До виконання різних доручень дітьми практика на-родного виховання вдасться дужо часто. Обов'язки ді-тей випливають з потреб трудової сім'ї. Доручення вдома вони одержують найчастіше від батьків. Щоденне виконання доручень і обов'язків змалку дисциплінує дитину, формує почуття відповідальності, вчить раціо-нально використовувати час, будить ініціативу, гартує характер і виробляє вольові якості, вчить долати труднощі й доводити розпочату справу до кінця («Кі-нець діло хвалить»). Успішне виконання доручення викликає в дитини радість успіху. Особливо, якщо виконання перевірив і оцінив хтось із авторитетних людей -- батько чи мати, дідусь чи бабуся. Доручення визначають відповідно до віку і статі дитини з поступо-вим їх ускладненням. Коло цих доручень і обов'язків досить широко.
Наприклад, діти в сім'ях як у місті, так і в селі вико-нують різну хатню роботу, бавлять немовлят, допома-гають батькам у праці. Чим діти старші, тим доручення складніші. Не завжди доручення й обов'язки бажані та привабливі дитині. Та вони завжди й не можуть бути та-кими. Щоб підготуватися до життя, слід навчитися бути вольовим і дисциплінованим, мати почуття обов'язку й відповідальності. А для цього треба привчити себе вико-нувати не тільки те, що хочеться, а й те, що дуже по-трібне, хай навіть неприємне, важке. Щоправда, в умовах експлуататорського ладу на плечі дітей трударів часто лягали й непосильні доручення та обов'язки.
Самостійна робота - це не форма організації навчальних занять і не метод навчання. Її правомірно розглядати скоріше як засіб залучення учнів у самостійну пізнавальну діяльність, засіб її логічної і психологічної організації. (8, 279)
Основною вимогою суспільства до сучасної школи є формування особистості, що вміла б самостійно творчо вирішувати наукові, виробничі, суспільні задачі, критично мислити, виробляти і захищати свою точку зору, свої переконання, систематично і безупинно поповнювати й обновляти свої знання шляхом самоосвіти, удосконалювати уміння, творчо застосовувати них у дійсності.
Фахівцями в цій області підкреслювалося, що учням важливо дати метод, дороговказну нитку для організації придбання знань, а це значить - озброїти їх уміннями і навичками наукової організації розумової праці, тобто уміннями ставати мету, вибирати засоби її досягнення, планувати роботу в часі. Для формування цілісної і гармонічної особистості необхідно систематичне включення її в самостійну діяльність, що у процесі особливого виду навчальних завдань - самостійних робіт - здобуває характер проблемно-пошукової діяльності.
Існує безліч різних напрямків у дослідженні природи активності і самостійності учнів у навчанні. Перший напрямок бере початок ще в стародавності. Його представниками можна вважати ще давньогрецьких учених (Аристосен, Сократ, Платон, Аристотель), що глибоко і всебічно обґрунтували значимість добровільного, активного і самостійного оволодіння дитиною знаннями. У своїх судженнях вони виходили з того, що розвиток мислення людини може успішно протікати тільки в процесі самостійної діяльності, а удосконалювання особистості і розвиток її здатності - шляхом самопізнання (Сократ). Така діяльність дає дитині радість і задоволення і тим самим усуває пасивність з її боку в набуванні нових знань. Свій подальший розвиток вони одержують у висловленнях Франсуа Рабле, Мішеля Монтеня, Томаса Мору, що в епоху похмурого середньовіччя в розпал процвітання в практиці роботи школи схоластики, догматизму і зубріння вимагали навчати дитину самостійності, виховувати в ній вдумливу, критично мислячу людини. Ті ж думки розгортаються на сторінках педагогічних праць Я.А. Коменського, Ж.Ж. Руссо, И.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинського, Сухомлинського й ін.
У педагогічній роботі учені теоретики в єдності з філософами, психологами, соціологами і фізіологами досліджують і теоретично обґрунтовують цей аспект проблеми у основних якостях особистості представника сучасної епохи - ініціативності, самостійності, творчій активності - як головних показників усебічного розвитку людини наших днів.
Вивчаючи сутність самостійної роботи в теоретичному плані, виділяється три напрямки діяльності, по яких може розвиватися самостійність навчання - пізнавальна, практична й організаційно - технічна. Б.П. Єсіпов обґрунтував роль, місце, завдання самостійної роботи в навчальному процесі. При формуванні знань і умінь учнів стереотипний, в основному вербальний спосіб навчання, стає малоефективним. Роль самостійної роботи школярів зростає так само в зв'язку зі зміною мети навчання, його спрямованістю на формування навичок, творчої діяльності, а так само в зв'язку з комп'ютеризацією навчання.
Другий напрямок бере свій початок у працях Я.А. Коменського. Його змістом є розробка організаційно-практичних питань залучення школярів у самостійну діяльність. При цьому предметом теоретичного обґрунтування основних положень проблеми виступає тут викладання, діяльність учителя без досить глибокого дослідження й аналізу природи діяльності самого учня. У рамках дидактичного напрямку аналізуються застосування самостійних робіт, вивчаються їхні види, неухильно удосконалюється методика їхнього використання на різних етапах навчального процесу. Стає й у значній мірі вирішується в методичному аспекті проблема співвідношення педагогічного керівництва і самостійності школяра в навчальному пізнанні. Практика навчання багато в чому збагатилася так само змістовними матеріалами для організації самостійної роботи школярів у дома.
Третій напрямок характеризується тим, що самостійна діяльність обирається як предмет дослідження. Це напрямок бере свій початок в основному в працях К.Д. Ушинського. Дослідження, що розвивалися в руслі психолого-педагогічного напрямку, були спрямовані на виявлення сутності самостійної діяльності як дидактичної категорії, її елементів - предмета і мети діяльності. Однак при всіх наявних досягненнях у дослідженні цього напрямку самостійної діяльності школяра її процес і структура ще не досить повно розкрита. (12, 158 - 170)
1.2. Сучасні дослідження про домашні завдання як форму самостійної роботи учнів

Домашня робота -- самостійне виконання учнями навчальних за-вдань після уроків.
Їх виконують не тільки вдома, а й у школі, зокрема, в групах подовженого дня. Тому її ще називають самопід-готовкою.
Необхідність домашніх завдань зумовлена тим, що знання, навички й уміння засвоюються не відразу, а через періодичне повторення.
Крім того, лише в домаш-ній роботі учень може якнайкраще виявити, випробувати свої можливості, набути уміння самостійно вчитися, пе-реборювати труднощі.
Домашні завдання -- це не лише виучування поясне-ного на уроці, виконання вправ, розв'язання задач тощо.
Домашні завдання передбачають і самостійне вивчення нового матеріа-лу, особливо в середніх і старших класах.
Для того, щоб домашня навчальна робота була ефективною, учні повинні бути уважними і спостережливими, вміти запам'ятовува-ти, користуватися мисленнєвими операціями, цінувати і розподіляти час, фіксувати прочитане, побачене, почуте (тези, конспект, реферат, анотацію, рецензію та ін.), пи-сати твори, виготовляти наочні посібники та ін.
Домашня навчальна робота учнів вимагає передусім чіткого і правильного нормування. Перевантаження шко-дить фізичному і розумовому розвитку школярів, нега-тивно впливає на їх навчання і виховання. Визначаючи обсяг домашньої роботи, виходять із загальних положень щодо терміну її виконання: 1 клас -- до 1 год.; 2--3 кла-си -- до 1,5 год.; 4 -- до 2 год. Цей обсяг не повинен перевищувати третини від того, що зроблено на уроці у 1--7 класах. Напередодні вихідних і святкових днів домашніх завдань учням не задають. На практиці використовують різні види домашньої на-вчальної роботи:
§ робота з текстом підручника (читання, відтворення матеріалу, ознайомлення з новим текстом, ви-писування незрозумілих виразів, зворотів); виконання письмових і графічних робіт (написання переказів, тво-рів, виготовлення креслення, малюнків, заповнення кон-турних карт та ін.);
§ виконання усних вправ (підбір прикла-дів на правила, вивчення хронологічних таблиць та ін.); самостійна практична робота, яка вимагає певних спосте-режень (за рослинами, тваринами, вивчення рельєфу міс-цевості, явищ природи, творів мистецтва); виконання різ-номанітних вправ і розв'язання задач; читання статей, науково-популярних журналів; проведення дослідів; за-учування напам'ять правил, цитат, віршів.
Домашні завдання мають бути чітко сплановані, своєчасно повідомлені на уроці (завдання дається при зосередженні уваги всіх учнів). Вчитель повинен визна-чити зміст домашнього завдання (воно має бути зрозумі-лим усім учням), провести інструктаж щодо його вико-нання (що і як робити вдома), систематично перевіряти, оцінювати їх виконання. Він має забезпечувати дифе-ренційований підхід до визначення змісту й обсягу до-машніх завдань з урахуванням індивідуальних особливос-тей учнів, їх запитів та інтересів; використовувати творчі -завдання, які приваблювали б учнів новизною і цікавіс-тю, стимулювали до пошукової діяльності.
Обов'язок учителів і батьків -- створити дитині на-лежні умови для виконання домашніх завдань. Вона по-винна мати вдома своє робоче місце, необхідні посібни-ки, старатися виконувати завдання в день, коли отри-мала. (13, 349 - 350)
Метою домашніх завдань як форми організації пізнавальної діяльності учнів є розширення знань учнів, привчання їх до регулярної самостійної на-вчальної роботи, формування вмінь самоконтролю, вихо-вання самостійності, активності, почуття обов'язку та від-повідальності. Вона тісно пов'язана з уроком. Цей зв'язок полягає в тому, що пізнавальна діяльність на уроці потре-бує додаткової роботи: вправляння у застосуванні правил, розв'язанні завдань, знаходженні в підручнику відповідей на запитання вчителя та ін. Виконуючи домашнє завдан-ня, учні готуються до сприймання нового матеріалу на нас-тупному уроці. Однак це не означає, що домашню навчаль-ну роботу слід обов'язково давати на кожному уроці. До-цільність, корисність її обумовлюється процесом уроку.
Для успішної самостійної роботи вдома учень повинен бути уважним і спостережливим, вміти запам'ятовувати, виконувати мислительні операції, цінувати й розподіляти час, фіксувати прочитане, побачене, почуте (тези, конспект і реферат, анотація, рецензія та ін.).
Домашніми завданнями можуть бути робота з текстом підручника, виконання різноманітних вправ, письмових, графічних робіт, розв'язування задач. Педагоги нерідко рекомендують учням прочитати статтю в науково-по-пулярному виданні, переглянути кінофільм, поспілкува-тися на відповідну тему з тією чи іншою особою, спостерег-ти природне або побутове явище, провести дослід та ін.
Даючи домашнє завдання, вчитель коментує способи його виконання. Якщо певний вид роботи звичний для уч-нів, то можна лише зазначити, який матеріал слід опрацю-вати. Не варто упродовж тривалого часу пропонувати од-нотипні завдання, тому що учні можуть втратити інтерес до них. Домашні завдання повинні містити елемент новиз-ни, передбачати нові варіанти їх виконання. В окремих ви-падках доцільно давати учням індивідуальні завдання, які допомагають усунути прогалини у знаннях. Такі завдання для сильніших учнів покликані підтримувати інтерес до певного виду роботи.
Одним із засобів організації самостійної науково-пошу-кової роботи учнів є використання у навчально-виховному процесі випереджаючих пізнавальних завдань. Таке зав-дання спрямовує учнів на самостійне оволодіння матеріа-лом до його вивчення за програмою, сприяє формуванню в них позитивної мотивації до навчання, готовності до само-освіти, вмінь і прийомів розумової діяльності.
Випереджаючі завдання учні виконують добровільно, за їх невиконання поганої оцінки не виставляють. Вибір та ви-конання таких завдань враховує інтереси та навчальні мож-ливості учня, зону його найближчого розвитку. Воно може бути пов'язане з читанням додаткової художньої літерату-ри, спостереженнями за явищами природи та суспільного життя, практичною та дослідницькою роботою, зі складан-ням власних завдань, пошуком навчального матеріалу.
Фронтальні та групові роботи організовують з метою привчання учнів до самостійного вивчення нового матеріа-лу за підручником, посібником, на основі самостійно здо-бутих даних. Індивідуальні завдання дають учням з висо-ким та середнім рівнями пізнавальної діяльності з метою поглиблення та розширення знань, розвитку їх творчих за-сад. Учням з низьким рівнем самостійності такі завдання пропонують з метою запобігання та ліквідації прогалин у знаннях, розвитку мислення.
Під час виконання випереджаючих завдань учні отри-мують допомогу від учителя через інструктаж, складання планів, пам'яток, карток-підказок тощо.
Завершенням роботи над випереджаючими завданнями можуть бути відповіді на запитання, повідомлення, вико-нання вправ, творів, малюнків, доповіді, реферати, виготов-лені наочні посібники, плани дослідів, експериментів тощо.
Украй важливо привчити школярів виконувати до-машнє завдання самостійно. Якщо учневі важко впорати-ся з ним самому, старші можуть допомогти йому тільки на-відними запитаннями, нагадуваннями про подібну ситуа-цію в попередніх завданнях та ін. Обов'язок учителів і батьків -- створити дитині належні умови (вона повинна мати вдома своє робоче місце, необхідні посібники) і при-вчити її виконувати завдання в день його отримання, напе-редодні термінів виконання, під час самостійної роботи дотримуватися певних педагогічних вимог. Виконання до-машніх завдань у школах-інтернатах і групах подовжено-го дня здійснюється під безпосереднім керівництвом педа-гога (вчителя або вихователя), що є певною перевагою. Обов'язкове для всіх і щоденне виконання домашніх зав-дань виробляє звичку до систематичної самостійної на-вчальної праці, формує раціональні прийоми самостійної роботи.
Успішність учнів значною мірою залежить від їх умін-ня організувати виконання домашніх завдань. З цією метою учитель під час уроку роз'яснює зміст і методику виконання завдань. На уроках використовують роботу з підручником, довідковою літературою, проведення спосте-режень і дослідів, самоперевірки, необхідні учневі під час виконання домашніх завдань. У багатьох школах є стенди «Учись вчитися», які містять матеріали про правильну ор-ганізацію самостійних занять, виконання домашніх за-вдань, застосування знань. Практикують також спеціаль-ні бесіди з учнями. Бажано, щоб діти ділилися своїм досві-дом підготовки домашніх завдань, розповідали, як вони долають труднощі.
Класний керівник повинен цікавитися дозуванням до-машніх завдань, запобігати перевантаженню учнів, дома-гатися того, щоб учителі детально інструктували їх, розпо-відали і показували, як виконувати домашні завдання з окремих предметів.
Важливими умовами ефективності самостійної роботи учнів є систематична перевірка вчителем виконання до-машніх завдань, об'єктивне оцінювання їх результатів. Цьому сприяє систематична перевірка ведення учнями за-писів у щоденнику, що допомагає посилити контроль за виконанням домашніх завдань. (15, 210 - 212)
Спеціальні дослідження показують, що проблема підвищення ефективності навчання може бути успішно вирішена тільки за умови, якщо висока якість визначених занять буде підкріплюватися добре організованою домашньою роботою учнів. Тим часом у періодичній пресі з'являються публікації, у яких розповідається про нібито передовий досвід окремих учителів, що здійснюють навчання без домашніх завдань, і ставиться питання про їхнє скасування, оскільки вони, на їхню думку, не приносять ніякої користі і тільки перевантажують школярів. Справа в тім, що як уже відзначалося, пізнання йде не по колу, а по спіралі і що кожне наступне звертання до вивчення того самого матеріалу відкриває в ньому нові грані і значеннєві відтінки, що, природно, указує на необхідність організації домашньої навчальної роботи. Далі, на уроках, як би добре вони не проводилися, має місце концентроване запам'ятовування, і знання переводяться лише в оперативну, короткочасну пам'ять. Щоб перевести їх у пам'ять довгострокову, учню необхідно здійснити їхнє наступне повторення, тобто розосереджене засвоєння, що також вимагає організації їхньої домашньої навчальної роботи. Не менш важливе значення має вона також для виховання учнів, оскільки сприяє формуванню в них старанності, самостійності, служить засобом розумної і змістовної організації позашкільного часу. Указуючи на необхідність домашньої навчальної роботи, Н.К.Крупська писала: „Уроки до дому мають велике значення. Правильно організовані, вони додають до самостійної роботи, виховують почуття відповідальності, допомагають опановувати знаннями, навичками. Таким чином, домашня навчальна робота школярів є досить важливою складовою частиною процесу навчання і виступає однієї з істотних форм його організації. У чому ж полягає її сутність? Домашня навчальна робота учнів складається в самостійному виконанні завдань учителя з повторення і більш глибокому засвоєнню досліджуваного матеріалу і його застосуванню на практиці, розвиткові творчих здібностей і дарувань і удосконалюванню навчальних умінь і навичок. Як випливає з цього визначення, домашня робота з оволодіння досліджуваним матеріалом характеризується двома основними ознаками -- наявністю навчального завдання, що дається вчителем, і самостійною роботою учнів по його виконанню.
Домашні завдання за своїм змістом містять у собі:
· засвоєння досліджуваного матеріалу за підручником.
· виконання усних вправ (придумування прикладів на досліджувані правила з мови, визначення ознак подільності чисел по математиці, завчання хронологічної таблиці по історії і т.д.).
· вико и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.