На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Особливост занять у сльськй малокомплектнй школ: уроки з музичною стимуляцєю, використання рухових гор, навчання метанню. Досвд роботи вчителв в позашкльнй дяльност: органзаця клуба атлетичної гмнастики, проведення днв здоров'я.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 25.09.2010. Сдан: 2010. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


    Вступ
    Організація і методи дослідження
    Розділ 1. Досвід роботи вчителів в організації навчальної діяльності
      1.1 Особливості занять у сільській малокомплектній школі
      1.2 Планування уроків з музичною стимуляцією
      1.3 Навчання метання на уроках
      1.4 Розвиток рухових якостей на уроках
    Розділ 2. Досвід роботи вчителів у позаурочній та позашкільній діяльності
      2.1 Клуб атлетичної гімнастики
      2.2 Проведення днів здоров'я
    Розділ 3. Методика проведення уроків фізичної культури з використанням рухових ігор
      3.1 Урок фізичної культури в 1-му класі
      3.2 Урок фізичної культури у 2-му класі
    Розділ 4. Експериментальна частина
    Висновки
    Список використаної літератури

Вступ

Однією з першорядних проблем нашого буття є проблема здоров'я нації. Виняткову роль у її розв'язанні відіграє фізичне виховання, яке водночас є важливим засобом формування особистості.
Про незадовільне використання школою можливостей цього предмета свідчить хоча б те, що лише 2 % випускників прилучаються до фізичного самовдосконалення. Інтерес дітей до уроків фізичної культури помітно знижується, починаючи з шостого--сьомого класів. Причини та кого становища -- у відсутності зацікавленого ставлення до фізичної культури з боку більшості керівників шкіл, учителів-предметників, батьків.
Чимало претензій є й до самих вчителів фізичного виховання, якості їхніх методичних знань, підготовленості до розв'язання освітніх, оздоровчих і виховних завдань, до розвитку ініціативи і самостійності учнів. Часто вчителі ототожнюють фізичне виховання з фізичною підготовкою дітей. Фізичну культуру вони розглядають через призму фізичних вправ, поза полем зору залишаючи інші її елементи. Десятиліттями теоретики та методисти фізичного виховання проголошували одне, а в шкільній практиці відбувалось інше, часто зовсім протилежне. Тому з перших кроків молодий вчитель (а інколи вже й студент-практикант), забуваючи те, чому його вчили, і продовжуючи "традиції", діяв за існуючими в школі шаблонами. Та й сама науково-методична думка часто формувалась на засадах адміністративної педагогіки.
Процес відродження української національної школи сприяє зміні ставлення фізичного виховання. Його слід віднести до пріоритетних напрямів розвитку освіти.
Важливе значення у цій сфері діяльності мають загальнолюдські гуманістичні цінності, що полягають, зокрема у впливі не тільки на здоров'я і фізичну досконалість а й передусім на духовний світ, культуру людини, її світосприйняття, емоції, моральні принципи, естетичні смаки.
Сьогодні кожен педагогічний колектив повинен визначити місце фізичної культури в загальній системі освіти, її роль у зміцненні здоров'я учнів, підвищенні їхньої працездатності, формуванні звички вести здоровий спосіб життя тощо.
Сьогоднішній час -- час новаторів. І кожен справжній вчитель -- це, по суті, особлива школа. Правом створити власну школу, виходячи з конкретних умов, контингенту дітей, традицій регіоні користуються вже не поодинокі вчителі, і це слід вважати одним з найважливіших завоювань українського відродження.
Актуальність курсової роботи полягає в тому, щоб з`ясувати, як досвід роботи вчителів може бути використаний у власній роботі кожного вчителя, це сприяє в свою чергу більш повному розумінню перспектив розвитку та творчуому пошуку вчителів.
Предмет дослідження - досвід роботи вчителів фізичної культури.
Об`єкт дослідження - навчально-виховний процес з фізичної культури в школі.
Метою курсової роботи є: сформувати уявлення про досвід роботи вчителів фізичної культури на сучасному рівні розвитку освіти.
Задачі курсової роботи:
З`ясувати значення досвіду вчителів фізичної культури в організації навчального процесу;
Визначити педагогічні інновації проведення шкільних уроків;
Вивчити місце рухових ігор в навчальному процесі;
Охарактеризувати досвід деяких напрямків позашкільної виховної роботи вчителя фізкультури.

Організація і методи дослідження

Для розв`язання поставлених задач застосовувалися такі методи дослідження:

- теоретичний аналіз і узагальнення літературних джерел;

- опитування вчителів;

- анкетування вчителів;

- метод експертних оцінок.

Теоретичний аналіз передбачав вивчення досвіду вчителів, використовуючи журнали „Физическая культура в школе" (рос.) та „Фізичне виховання в школі" (укр.).

Вивчення досвіду застосування рухових ігор в початкових класах м. Чернігова здійснювали шляхом бесід з вчителями фізичної культури шкіл № 1, 2, 3, 12, 15, 29, 33. Нами була складена анкета з 15 питань та роздана вчителям для проведення опитування. В опитуванні приймали участь 15 вчителів фізичної культури початкових класів.

У процесі дослідження вивчався рівень популярності рухових ігор в початкових класах міських шкіл.

На основі незалежних оцінок щодо рухових ігор результати були узагальнені і зведені в таблицю.

Розділ 1. Досвід роботи вчителів в організації навчальної діяльності

1.1 Особливості занять у сільській малокомплектній школі

Кожен учитель фізичної культури в сільській школі - і вчитель, і вихователь, і тренер, і наставник в одній особі. Від того, як він справляється з виникаючими численними проблемами, як зуміє поставити навчальну і позакласну фізкультурно-оздоровчу роботу в школі, залежить успішне вирішення задачі зміцнення здоров'я учнів.

Урок фізичної культури як був, так і залишився головною ланкою в системі фізичного виховання загальноосвітньої школи. Він є для всіх учнів обов'язковою формою занять. Зміст і форма його проведення в значній мірі обумовлюють рівень фізичної підготовленості і спортивної захопленості школярів. Дуже важливо, щоб він поряд із загальноприйнятими задачами мав інструктивну спрямованість і стимулював учнів до самостійних занять як у школі, так і будинку [2].

Підвищити ефективність уроку фізичної культури винятково важливо. Не тільки рівень фізичних навантажень повинний хвилювати вчителі, але і те, які знання, уміння і навички учень придбала на уроці, що від них залишилося до наступних занять, як він них реалізував у повсякденному житті, як них використовує в інших видах діяльності. Повідомлення учнем знань у виді інформації, "натаскування" їх з метою розвитку фізичних якостей і рухових навичок здається найкоротшим шляхом, що веде до мети. Але якщо ми хочемо більшого, ніж просто навчити тим або іншим рухам, якщо нам важливо, щоб учень навчився самостійно знаходити шлях, що веде до мети, те просто навчити його щось робити - недостатньо, потрібно ще, щоб він "навчився учитися робити".

Практикою переконливо доведено, що успішність формування умінь і навичок значною мірою залежить від ступеня усвідомлення дітьми задачі, що ставиться перед ними. Свідомість же припускає розуміння і прийняття учнем того, що від нього хочуть, а також наявність умов для самостійних дій. Тільки виконавських якостей учня, нехай навіть він добре фізично підготовлений, явно недостатньо. Перспективніше прагнути до розвитку в школярів творчості, ініціативи, самостійності.

Як по-справжньому зацікавити дитину фізичною культурою, сформувати звичку самостійно і регулярно займатися фізичними вправами? Як прищепити смак до здорового способу життя? Як допомогти школяреві в його прагненні до гармонічного фізичного розвитку? Ці і багато інших питань постають перед учителем фізичної культури. Відповісти на них однозначно не можна. Кожний шукає свій шлях у роботі з учнями у відповідності зі своїми можливостями й умовами роботи. У сільській школі є свої підходи при рішенні цих проблем [7].

Зупинимося на роботі школи, характерної для сільської місцевості, де невелика кількість учнів і, як правило, відсутній спортивний зал. Відсутність спортивного залу в малокомплектних школах компенсується наявністю спортивної пришкільної площадки або спеціально обладнаного місця для занять фізичними вправами.

Пришкільна спортивна площадка повинна мати пряму бігову доріжку довжиною 80-110 м, кругову доріжку 180-200 м, волейбольні, баскетбольну площадки, футбольне поле, місце для рухливих ігор, стрибкову яму. Цілком під силу зробити місце для підтягувань, віджимань в упорі, найпростіші тренажери. Чим більше устаткування, спортивного інвентарю, тим цікавіше і різноманітніше заняття.

Для занять лижної і кросової підготовкою бажано мати маркіровану трасу з відрізками різної довжини. При поганій погоді доцільно використовувати шкільні коридори. У шкільному коридорі завжди можна знайти місце для гімнастичного мата, гімнастичного "козла", установити знімну (або "постійну") поперечину, стіл для настільного тенісу і т.д. Це дасть можливість проводити заняття в непогожу погоду.

Фізичні вправи, проведені на відкритому повітрі протягом усього навчального року, особливо коштовні тим, що в цьому випадку ефективніше здійснюється загартовування організму, підвищується його опірність до простудних захворювань.

Крім того, фізичні вправи, виконувані на пришкільній ділянці, спортивній площадці, на місцевості з різним рельєфом, створюють сприятливі умови для різнобічної фізичної підготовки учнів. Різноманітні умови, у яких проводяться вправи на свіжому повітрі, значно розширюють в учнів коло рухових навичок. Діти учаться переборювати природні перешкоди, орієнтуватися в новій обстановці, одержують можливість виявляти велику активність, самостійність, ініціативу в діях у порівнянні з заняттями в спортивному залі.

Виконання фізичних вправ на свіжому повітрі сприяє залученню дітей до суспільно корисної праці. Готуючись до таких занять, школярі виконують роботи з елементарному устаткуванню місць занять, змістові їхній у чистоті і порядку, виготовляють самотужки дрібний інвентар. Усе це значно підвищує виховне й освітнє значення уроків фізичної культури.

Особливості роботи в сільській нечисленній школі мають свої позитивні сторони. Учитель добре знає кожного учня, і їсти можливість продуктивно вести індивідуальне навчання, збільшується щільність уроку, можлива взаємодопомога старших і молодших школярів, всі учні знаходяться в поле зору вчителі. Але в той же час нечисленність класу ускладнює реалізацію деяких форм спортивних занять.

Так, найбільш приваблива для дітей форма занять фізичною культурою - це змагання. Беручи участь у них, школяр прагне показати найбільш високий результат і перемогти, а це сприяє виробленню необхідних психологічних і фізичних якостей (цілеспрямованості, ініціативності, наполегливості, рішучості і т.д.). Складність проведення спортивних змагань у нечисленній школі полягає в тім, що склад дітей одного віку сильно обмежений через малу наповнюваність класів (іноді в класі 2-3 дитини). Зміст змагань і конкуренція в даній ситуації відсутні, що знижує інтерес дітей до занять. Створення різновікових команд, приблизно рівних за підготовкою і кількістю учасників, є виходом з положення, що склалося.

Тому важливим напрямком у рішенні задач фізичного виховання в сільській нечисленній школі є об'єднання школярів декількох класів у різновікову групу. Об'єднання учнів дозволяє збільшити кількість занять до чотирьох-п'яти в тиждень. У цьому випадку два заняття проводяться відповідно до програми по фізичній культурі. Крім того, учитель може проводити спортивну годину (година "здоров'я") для всіх учнів у рамках навчального розкладу, удосконалюючи і розширюючи навчальний програмний матеріал. Треба також відвести час для роботи зі спортивними секціями, для організації спортивних заходів у школі. Потрібен час і для підготовки консультантів, помічників учителя, що разом з педагогом беруть участь у навчальному процесі.

Проведення навчальних занять з різновіковими групами вивільняє час для організації позанавчальної виховної роботи з дітьми, їх батьками, населенням, що в умовах села має особливо важливе значення, оскільки школа тут часто є єдиним діючим осередком культури [2].

При об'єднанні класів з'являється час на проведення бесід, лекцій, повідомлення теоретичних відомостей з навчального предмету "Фізична культура" і здоровий спосіб життя. Безсумнівно, корисніше курс теоретичних знань, чим його окремі фрагменти в період відпочинку між фізичними вправами. Теоретична частина може містити зведення по здоровому способі життя, розвиткові фізичних якостей, проведенню самостійних занять, техніці фізичних вправ, по наданню першої долікарської допомоги при травмах і т.д. Учитель на підставі шкільної програми і свого особистого досвіду може визначити необхідний рівень знань для кожної вікової групи учнів і кожного учня.

Лекції, бесіди, підготовка учнями повідомлень, захист рефератів будуть сприяти усвідомленій фізичній підготовці учнів. Теоретичні заняття можуть бути плановими або "резервними" - при дощовій або дуже холодній погоді, коли не можна займатися на вулиці. Такий підхід жадає від учителя більш ретельного підбора теоретичного матеріалу, і цей матеріал повинний бути завжди під рукою.

Осмислене відношення до фізичних вправ, знання фізіологічних процесів, що відбуваються в організмі, активізує навчальний процес і самостійні заняття школярів. Методику контролю за засвоєнням теоретичного курсу учнями вчитель розробляє самостійно. Можна проводити даний контроль у формі анкетування, усних відповідей на питання, контрольних робіт, виконання практичних завдань.

Позитивним моментом збільшення кількості учнів на занятті фізичною культурою до 12-15 чоловік є і те, що вже створюється колектив. Повноцінний колектив - вирішальна умова формування психологічно здорового і соціально активної людини. У здоровому колективі учень не розчиняється, а знаходить умови для виявлення і розквіту своїх кращих якостей. З'являється можливість змагальності між учнями, між групами. Об'єднавши нечисленні класи, ми усуваємо обмеженість спілкування учнів. В об'єднаному колективі можна проводити спортивні і рухливі ігри. Особливо це важливо для учнів молодших класів, де рухливі ігри є одним з основних засобів фізичного виховання [2]. Проблему фізичного виховання в сільській нечисленній школі неможливо вирішити зусиллями тільки школи, без взаємного, зацікавленого, ділового співробітництва з батьками учнів. Щоб допомогти своїм дітям, батьки повинні знати все необхідне про шкільну фізичну культуру. До початку навчального року на батьківських зборах, в особистих бесідах важливо звернути увагу батьків на режим дня, активний відпочинок, ранкову гігієнічну гімнастику, загартовування, а також на навчання контролеві за виконанням учнями домашніх завдань.

Слід зазначити необхідність особистого приклада батьків для забезпечення більшої ефективності занять фізичними вправами, участі дітей у спортивному житті школи, тому що саме в шкільному віці авторитет старших непорівнянний ні з якими іншими заходами педагогічного впливу.

Позакласна робота є продовженням навчальної роботи. Позаурочні заняття можна розглядати як надання учнем можливості додаткового утворення в обраному виді спорту і як істотний фактор підвищення рівня рухової активності. Тільки при системному підході з використанням усіх форм роботи можна домогтися високої результативності фізичного виховання.

Створення в школі кружків, секцій з різновікових груп, проведення внутрішньо-шкільних змагань по різних видах спорту дозволяють учнем удосконалювати спортивна майстерність, дають можливість організувати своє дозвілля відповідно до інтересів і бажанням і, звичайно ж, розширюють коло спілкування. Не секрет, що школа в селі найчастіше виявляється єдиним вогнищем прилучення дітей до занять фізичною культурою і спортом, служить місцем організованого проведення дозвілля, стає єдиним центром інтелектуально-культурного життя села. Оскільки виробниче оточення школи найчастіше не має матеріальної бази, необхідної для забезпечення занять фізичною культурою і спортом, то школа виступає також як центр фізкультурно-оздоровчої роботи на селі.

В організації фізкультурно-оздоровчої роботи в школі бере участь весь педагогічний колектив, залучаються батьки, учні, що були учні, що проживають на території села, що можуть бути не тільки глядачами, але й учасниками, і навіть спортивними суддями.

Доцільне проведення таких занять фізичною культурою і спортом, у яких беруть участь учні декількох прилеглих шкіл. Це вносить розмаїтість у життя дітей, підвищує зацікавленість учасників подібних заходів, збагачує і поліпшує емоційне тло, розширює рамки спілкування школярів, впливає на розвиток особистості, створює більше умов для прояву активності і творчих задатків дітей [2].

1.2 Планування уроків з музичною стимуляцією

Серед базових видів спорту комплексної програми фізичного виховання загальноосвітніх шкіл Російської Федерації найбільша кількість часу в сітці навчальних годин приділяється на уроки, присвячені спортивним іграм. У якості базових спортивних ігор тут рекомендують переважно баскетбол, волейбол, футбол або гандбол, а при наявності відповідних умов і вираженого бажання учнів замість них дозволяється включити в навчальну програму іншу спортивну гру на вибір - хокей з м'ячем, із шайбою, на траві, бадмінтон, теніс і т.п. При сумлінному, грамотному використанні функціональна музика може стати гарним помічником у роботі в кожнім з цих випадків.

Пояснимо даний підхід у навчанні школярів на прикладі однієї з найпоширеніших спортивних ігор - баскетболу.

Розвиваючи такі необхідні школярам якості, як спритність, влучність, швидкість, витривалість, уміння швидке орієнтуватися і приймати рішення в складної, щомиті мінливій ігровій обстановці, баскетбол тим самим робить істотний позитивний вплив і на рішення інших задач фізичного виховання учнів.

На перший погляд, уроки по спортивних іграх, і зокрема з баскетболу, уже самі по собі досить емоційні, привабливі і тому нема чого додатково стимулювати в учнів інтерес до таких занять за допомогою яких-небудь побічних засобів впливу. Однак при більш уважному розгляді цього питання стає очевидним, що ігрові ситуації, що так подобаються дітям, у процесі проведення уроку займають лише незначну його частку [10].

Велика частина типового уроку звичайно присвячується не особливо привабливої для школярів роботі - багаторазовому одноманітному повторенню обумовлених навчальною програмою загально-розвиваючих, підготовчих і спеціальних вправ, різних видів лову м'яча, найбільш ефективних варіантів його передачі, ведення, кидків у кошик і т.д., без чого неможливо грамотне оволодіння, закріплення й удосконалювання навичок гри в баскетбол.

Вільно і невимушено грати діти, звичайно, люблять, а от залучити їх повторювати наполегливо і багаторазово, закріплювати і шліфувати окремі елементи техніки баскетболу в повсякденній, неігровій ситуації без додаткових стимулів виявляється дуже непросто. І от діючу допомогу може зробити функціональна музика (адже в наш час дуже важко знайти школяра, байдужого до музики), особливо якщо учитель фізичної культури досить тонко враховує при умілому використанні в навчальних цілях музичні смаки, інтереси, схильності і естетичні потреби своїх підопічних.

Широкий спектр емоційно індиферентних фізичних вправ і навчальних завдань, традиційно пропонованих на уроках баскетболу, учні будуть виконувати з набагато більшим, ніж звичайно, бажанням і результативністю, якщо їхній завбачливо "підсолодити" підходящої для цього музикою. Зрозуміло, не всі заплановані в уроці навчальні завдання доцільно присмачувати "музичними насолодами", а лише деякі, що об'єктивно бідують у цьому.

У музично стимульовані завданнях з баскетболу включають прості або вже освоєні технічні дії, що не мають потреби в спеціальному поясненні і розучуванні, а виконуються відразу ж у міру їхнього показу вчителем, без традиційної втрати часу між вправами на деталізовані усні пояснення. У даному випадку пояснювальні слова, як показують масові опитування учнів, найчастіше давно уже відомі їм з минулих занять і замість передбачуваної допоможи лише додатково стомлюють і нервують що займаються. Ускладнюють навчання також часті докучливі повтори загальновідомих істин і непомірна дріб'язкова опіка виконуваної діяльності без обліку загостреного чуттєвого самолюбства підлітків органічно випливає з особливостей перехідного періоду їхнього вікового розвитку.

Крім того, варто мати на увазі, що безперервна і зайво тверда педагогічна опіка навчальної діяльності учнів приводить до виховання пасивної особистості споживчого типу, що у майбутньому грозить стати обтяжним соціальним баластом [10].

Шановні колеги, знайдіть, будь ласка, у собі сили хоча б на час вийти з русла сформованих стереотипів, типових педагогічних помилок і оман і критично задумайтеся над таким причинно-наслідковим зв'язком: навіщо ж учням виявляти власна робоча запопадливість і ретельна стежити за якістю й активністю виконуваних ними завдань, якщо це безперервними командами, нагадуваннями і підказками робить за них учитель? Адже в такий спосіб у школярів усяке бажання трудитися на уроці убивається в самому зародку.

Наукові дослідження показують, що сучасна практика проведення шкільного уроку занадто перенасичена щохвилинними повчаннями, зауваженнями, обсмикуваннями і понуканнями учнів, що позбавляють їхньої радості освоєння нових знань, умінь і навичок на тлі вільної творчої активності, генетично властивої юної особистості, що розвивається.

Ми якось непомітно для самих себе стали забувати дуже важливий організаційний принцип будь-якої успішної роботи: "Більше справи, менше слів!". Періодично вчителеві просто необхідно хоч небагато помовчати під час заняття - і самому передохнути, і учням надати сприятливу можливість спокійно і з задоволенням працювати самостійно, без менторського тиску на їхню психіку. Відповідно до законів психології шкільне навчання від цього тільки виграє. А розумне застосування функціональної музики може тут допомогти.

1.3 Навчання метання на уроках

Метання як кидок з розмахом у ціль супроводжує людину з давніх-давен. Мабуть, коли первісна людина побачила плід і, не діставши його, взяла якийсь камінець чи палицю, та й захотіла його збити. Метання -- дуже складна дія, під час якої розгін виконується рухом по колу (кожен складний рух можна уявити як суму елементарних рухів, що виконуються по колу -- гвинтоподібно, по спіралі або по дузі). Успішність метання залежить не тільки від опанування правильних навичок його виконання, а й значною мірою від загальної тренованості, зокрема, від "розробленості" кистьових, стопових, голіностопових. колінних, тазостегнових суглобів.

Під час виконання метання рухи всіх частин тіла мають бути збалансованими відносно центру ваги тіла, що забезпечує збереження рівноваги, усунення травматизму, краси ходи та постави, легкість та "радісність" руху (кисті, неначе розслаблені крила у птаха) [12].

Щодо техніки метання, то на практиці найчастіше виявляються такі основні помилки: по-перше, що особливо типово для дівчат, рух передпліччям та плечем під час кидка виконується скуто, замість послідовного руху, що нагадує "рух батога", спостерігаємо "рух дошки, яка не гнеться"; по-друге, рух кисті або взагалі відсутній або пасивний (цей недолік усувається виконанням вправ для розвитку рухливості кисті та пальців).

Техніки метання можна навчати вже у початкових класах, а помилки не пізно виправляти і у старших. При цьому слід обов'язково пояснювати учням, що в них не виходить і що треба зробити для правильної техніки виконання вправ.

Для навчання метання доцільно використовувати м'ячик. Він може бути гумовим, а на етапі навчання й саморобним, набитим клаптиками тканини (до таких м'ячиків учні згодом можуть пришити хвостики із стрічки, тоді вони під час метання летять наче комети: хвостик у польоті в'ється, вібрує, це виглядає ефектно і діти емоційніше та старанніше виконують завдання).

За розміром м'яч має бути таким, щоб учень міг його захопити пальцями. Якщо під час навчання користуватися м'ячем великого розміру (типу волейбольного), то псується вся техніка виконання, учні метають "скованою дошкою", немає "хльосту" -- послідовної роботи всіх суглобів руки.

Навчати рухів кистю треба починати з гри у молодшій школі. У цьому віці в дітей велика природна потреба рухатися і великий інтерес до опанування нових рухів, особливо, коли навчання відбувається в ігровій формі. Для навчання метання пропонуємо низку таких вправ-ігор [14].

"Пелікан і крокодил" (для відпрацювання руху кисті). Виконується у парах, учні по черзі виконують роль пелікана і крокодила. Пелікан тримає у дзьобі яблуко (м'яч), а потім кидає його крокодилу, який ловить яблуко у пащу. Дзьоб у пелікана -- це кисть однієї руки, яка тримає м'яч, а друга рука тримає верх передпліччя першої так, щоб рука, якою метають, виконувала рух тільки кистю. Відкрита паща у крокодила -- це складені дві долоні, які й ловлять випущений м'яч. Ловити тре-5а його в "гості", а не "відганяючи" (зловивши, плавно згинаючи руки, притягнути його до - „серця", як двома пружинками, „не втикатися" долонями в м'ячик). Якщо не замортизувати руками ("запросити в гості"), він відбивається і, "образившись", падає на землю, відскакує. Результатом навчання з допомогою цієї вправи має бути досягнення необхідної рухливості і розслабленості кисті.

Наступним і, мабуть, головним етапом навчання метання є відпрацювання правильного руху передпліччям-плечем. Без опанування цього елемента ефективність усього руху буде дуже малою.

Під час вправи-гри "Вітрячок" учні опановують елемент кидка -- рух "ліктем вперед", увагу учнів фіксують на досягненні максимальної амплітуди руху та його різкості, щоб "зробити вітер". Пояснюючи, треба підійти до кожного учня, взяти його підняту над головою та зігнуту приблизно на 90° руку за передпліччя біля кисті, а другою повести лікоть на-зад-вперед, задаючи траєкторію і межі руху. При цьому учень повинен розслабити руку і намагатися "дотягнутися" ліктем у задній граничній точці до вуха, а в передній -- до кінчика носа. Якщо ці умови виконуються, то виходить рух з максимальною амплітудою.

Далі завдання ускладнюються: нахилити тулуб вперед і зробити той самий рух двома руками. Потім, поволі піднімаючи тулуб, повторювати рух ("двері відчиняються -- зачиняються") (мал. 1). Повторюючи рух, слабшу руку поступово опустити, щоб прийти до імітації метання сильнішою рукою вперед з одночасним рухом слабшої руки низом назад. Пояснити залежність успішності кидка від різкості руху: чим швидший рух руки назад, тим сильніше метаєш вперед [12].

Під час метання ноги поставити на лінії у напрямку кидка, позаду знаходиться нога, однойменна з рукою, що тримає м'яч, відстань між ногами має бути великою. Вишикуємо клас по парах один проти одного на відстані середнього кидка. Починаємо виконувати серії "Вітрячків" -- від десяти до двох імітацій кидка і потім -- випуск снаряда напарнику на рівні грудей. Обидві руки мають виконувати належні рухи. Пояснити учням, що під час імітації кидка рухи дуже подібні до тих, які виконує гравець водного поло, коли "страшить" чи обманює воротаря, що вони, навіть, можуть уявити, наче стоять по шию у воді, при цьому, щоб виконати метання, рука з м'ячем, особливо лікоть, має бути вище за рівень води.

Відомо, що багаторазовий повтор вправ особливо розслаблено і повільно (можна трохи змінювати рисунок руху) позитивно впливає на запам'ятовування техніки виконання, її удосконалення, набування відчуття руху. Можна виконувати вправи, виключивши зорові аналізатори, тобто закривши очі, але діти мають бути підготовлені до цього на більш простих вправах.

Потім виконуємо вправи "Самурай" і "Сонечко". Вправа "Самурай" включає великі м'язи тулуба в процес метання. Виконується з максимальним поворотом тулуба в сторону -- назад. Рука, яка тримає м'яч, відводиться максимально за спину, друга рука -- до вуха, потім робоча рука неначе рубає мечем в протилежний бік тазової частини вниз (подібно до руху косаря). Рух дуже подібний до руху бейсболіста під час метання. Перед замахом можна вдарити м'ячем в руці по протилежній долоні, у замаху підняти протилежну ногу, зігнуту в коліні, і так само повторити перед випуском снаряда від десяти до двох-трьох разів.

На початковій стадії навчання діти випускають снаряд від тулуба, зовсім не "проводжаючи" його далі вперед і не тільки рукою, а й тулубом і ногами (роблячи ніби за інерцією пару кроків за м'ячем).

Вправа "Сонечко" допомагає продовжити шлях розгону снаряда. При цьому рука, яка метала, після випуску м'яча продовжує рух по дузі і торкається протилежної стопи, а інша рука піднімається вгору назад долонею до сонця. Дітям треба часто нагадувати, щоб вони не забували проводжати м'ячик. Коли матеріал засвоєно, нехай учень після кидка, не зупиняючись, зробить один -- три кроки вперед. Треба наголосити (особливо це стосується дівчаток), що не можна виконувати метання зі стрибка в повітрі -- губиться опора, техніка, швидкість. Навпаки, треба намагатися робити широкий випад і опускати центр ваги нижче до землі.

Для вдосконалення техніки розбігу пропонуємо вправу-гру "Тіп-топ" -- це просто приставні кроки вперед (мал. 2). Нога, що стоїть попереду, робить крок вперед (бажано ноги зігнути в колінах до 90° і робити немалі кроки), а друга ніби підтягується до неї.

Приставні кроки дуже нагадують рухи ногами у фехтувальників. Завершується "Тіп-топ" випуском снаряда. Наголосити, що уявний кут випуску має бути близьким до 45° від поверхні землі. Відстань між учнями в парі від 10 до 15 м. Коли всі учні виконують "Тіп-топ" правильно (ніхто не робить нормальних кроків, а тільки приставні, та ще й за низької посадки), рухаємося далі і ускладнюємо вправи, зв'язуючи окремі ділянки. З'єднуємо три "Вітрячки" з трьома "Тіп-топами" одночасно, потім "проводжаємо" м'яч декількома кроками із "Сонечком". Якщо все виконується технічно правильно, рисунок руху стає досконалим, а значить -- раціональним. Якщо учень успішно виконує зв'язку з декількох нешвидких кроків розбігу з приставними кроками, махів ліктем та "проводжанням" м'яча -- оцінка 8 -- 9 балів йому забезпечена. Ще раз наголосимо на важливості такого елемента кидка, як замах (мал. 3). Під час навчання треба намагатися досягти повного автоматизму у його виконанні. З іншого боку дітей на уроці можна залучати до творчого пошуку альтернативних способів виконання замаху, використовуючи, наприклад, рухи шаблею, коли козаки захищалися від багатьох супротивників, прийоми бейсбольного кидка тощо. Крім того, в кожного вчителя, мабуть, є свої секрети щодо навчання окремих рухів. Наприклад, щоб навчити учня правильного руху під час замаху із положення, коли пряма рука відведена назад і треба провести зігнутий лікоть вперед за плечем, коли передпліччя ще позаду, радимо йому ударити ліктем по долоні протилежної руки, яка знаходиться на рівні протилежного плеча і трохи попереду.

Мал. 1. Рух ліктями -- "Двері"
Мал. 2. Рух ногами -- "Тіп-топ"
Мал. 3. Нахил після метання -- "Проводжаю"

Крім перелічених ігор-вправ ще граємо на уроці у "Морський бій", "Супутник", "Кеглі", "Баскетбол", "Волейбол", "Футбол". Усі ці міні-ігри розвивають відчуття м'яча, м'якість і точність рухів, допомагають відшліфувати техніку рухів. Дуже важливо, що всі вони виконуються в парах, що влучення в ціль супроводжується сигналом: ударами в долоні, присіданням або іншим рухом [12].

"Морський бій" виконується в парах (відстань у парі до 10 м).

З трьома -- десятьма "Вітрячками" попадають у "кораблик"-ціль партнера (кед, кросівок учня, поставлений профіль). Попадання від землі не враховується, кожне вдале влучення сигналізується, наприклад, трьома ударами в долоні.

"Супутник" -- подібна вправа, але намагаються влучити у долоню високо піднятої руки.

"Кеглі" -- виконується сидячи, ноги нарізно -- котити м'ячик (маленький з ганчір'я) і попасти у "ворота" між ногами напарника.

"Баскетбол" -- відстань у парі близько двох метрів, треба попасти м'ячем у кільце із зімкнених рук напарника, випустивши м'яч по дузі.

"Волейбол" -- підкинувши м'яч. передати його напарнику верхньою або нижньою передачею або подачею.

"футбол" -- підкинувши невисоко м'яч, вдарити його ногою знизу, щоб він полетів напарнику до рук (так, як воротар вибиває м'яч у поле, але не сильно).

Гра "Снайпер" дуже корисна дія закріплення техніки метання, особливо у початковій та середній школі. У середній школі доцільно трохи удосконалити правила відповідно до віку учнів. По-перше, нехай команда хлопців грає проти команди дівчат (у змішаних командах переважно грають більш спритні хлопці, а дівчата простоюють). Кому з гравців попав м'яч, той і метає його, намагаючись влучити у гравця суперників. По-друге, щоб урівняти шанси на перемогу, треба обмежити можливості хлопців, наприклад, дозволивши їм влучати тільки у ноги дівчат, або взагалі нижче колін. Можна ускладнити правила, запровадивши систему штрафів: зробив помилку, порушив правила -- віддай м'яч супернику. Гра стає цікавішою, учні самі виправляють помилки, допомагають один одному.

Описані вправи дають змогу розвинути в учнів рухливість у верхніх кінцівках, навчити повороту тулуба, "проводжанню" снаряда, виконанню руху ліктем вперед і швидким "несіпаним" рухам. Набуті навички закріплюються домашніми завданнями.

1.4 Розвиток рухових якостей на уроках

Враховуючи, що розвиток рухових властивостей є одним з найважливіших компонентів фізичного виховання школярів, учителька Ж. О. Твердохліб на своїх уроках основну увагу спрямовує на вирішення цих завдань.

Для розвитку рухових властивостей важливе значення мають правильний підбір і застосування підготовчих вправ. Учителька добирає такі вправи, які за своєю структурою близькі до дій, що розучуватимуться на уроці. Це рухи типу багатоскоків, біг з високим підніманням стегон, біг з діставанням високо підвішених предметів (для цього використовується висувна перекладина) та інші.

У початкових класах Жанна Олексіївна найчастіше використовує метод поєднаного розвитку властивостей і навчання рухових навичок, а у старших класах старається надати урокам чіткої тренувальної спрямованості і сприяти підвищенню фізичної підготовленості школярів [6].

У 7--11 класах певні труднощі викликає необхідність врахування специфіки фізичного розвитку дівчат. Спеціально для них в структуру уроків включаються вправи, що сприяють зміцненню м'язів живота, формують витонченість, граціозність, пластичність рухів.

Для розвитку сили своїх вихованців Ж. О. Твердохліб широко застосовує динамічні вправи. Якщо у залі немає достатньої кількості наборів гантель, гир, іншого потрібного обладнання, вона знаходить вихід -- використовує комплекси вправ з власною вагою, які є досить ефективними: згинання і розгинання рук в упорі лежачи; підтягування; вправи з опорою; вправи з великою кількістю повторень при середньому і малому навантаженні. Застосовує рухливі ігри типу "Виштовхни із кола", "Бій півнів", "Сильніший і спритніший".

Учителька вважає, що в учнів початкових класів не слід формувати окремі групи м'язів -- їх потрібно розвивати гармонійно, тому не використовує вправ з обтяженнями.

У середніх класах кількість вправ з навантаженнями збільшується, вводяться лазіння по вертикальному канату, підтягування, прості й змішані виси, враховується необхідність диференційованого підходу до визначення інтенсивності і обсягу силових вправ для хлопців і дівчат.

Саме у цьому віці серед дітей виділяються лідери, які краще фізично підготовлені, відвідують спортивну школу, гуртки, секції. Виникає можливість застосовувати у залі кругове тренування, коли учні класу тренуються на 4--6 "станціях", це сприяє збільшенню моторної щільності уроків. Жанна Олексіївна контролює роботу дітей на 1 -- 2 "станціях", де виконуються найскладніші вправи, на інших -- роботу учнів, дотримання правил техніки безпеки контролюють призначені вчителькою старші груп з числа активістів, вони ж першими демонструють членам своєї групи виконання вправ, правильні прийоми роботи. Інструктажі для цих дітей вона проводить перед уроком або безпосередньо під час пояснення завдань. Під час підбиття підсумків уроку робота старших груп оцінюється в першу чергу.

У старших класах для юнаків розвиток сили стає найважливішим завданням. Підтягування, вихід силою із вису в упорі на перекладині, підйом ваги -- найбільш ефективні вправи. У залі використовується вісь штанги, гиря вагою 16 кг, включаючи 3 -- 4 серії по 6 -- 12 повторень з інтервалами відпочинку 60 -- 90 с в темпі 12 --15 рухів за хв. Ці вправи поєднуються з біговими навантаженнями середньої і великої інтенсивності протягом 3 -- 6 хв. Для дівчат найбільше підходять вправи, що зміцнюють м'язи живота і спини, малого тазу, але не викликають сильних напружень.

Найсприятливіший вік для розвитку швидкісно-силових властивостей - 9 - 12 років. У 5 - 7 класах учителька використовує такі вправи, як стрибки на одній і двох ногах, стрибки із скакалкою, стрибки в довжину і висоту з розбігу, багатоскоки, метання набивних м'ячів, стрибки з поворотами на 90°, біг з високого старту, вправи з набивними м'ячами, багаторазові стрибки з максимальною висотою підскоку, присідання на одній і двох ногах з акцентом на швидкість, біг на короткі дистанції, метання м'ячів і фанати, рухливі ігри типу "М'яч гравцю", "Перестрілка м'ячем". Рухове навантаження прораховує таким чином, щоб воно поступово зменшувалося під кінець уроку, але перерв більше ніж 1 --1,5 хв. не було.

Витривалість -- базова якість фізичної підготовленості, вона має величезне значення для працездатності організму. З метою її підвищення Ж. О. Твердохліб використовує бігові вправи, кроси, рухливі ігри. Після навантаження протягом 13 -- 14 хв. період відновлення сил складає 3 -- 5 хв., тому на це на уроках відводиться не більше як 16 -- 20 хв. у старших класах, у початкових класах використовуються циклічні вправи протягом 4 -- 6 хв., на початку року -- не більше 1 -- 2 хв., щоб привчити дітей до них.

Приблизно такі ж підходи зберігаються під час розвитку гнучкості та координації рухів [7].

З метою контролю за фізичною підготовленістю у всіх класах весною і восени проводить перевірку рівня розвитку основних рухових властивостей за допомогою таких випробувань, як біг на 30 м, стрибки у довжину з місця, біг протягом 6 хв., підтягування у висі та у висі лежачи, щоб мати змогу оцінити основні рухові властивості.

Протягом чотирьох років такі порівняльні тести вчитель и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.