На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик сторя та перспективи екологчної освти. ї мета, змст та задач. Екологчне виховання та шляхи його реалзацї. Його цль, змст, умови та практика. Екологчне виховання на уроках природознавства. Методологчн особливост екологчної освти.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 14.05.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


ЗМІСТ
ВСТУП
1 ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА ТА ШЛЯХИ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ
1.1 Історія та перспективи екологічної освіти
1.2 Мета екологічної освіти
1.3 Задачі екологічної освіти
1.4 Методологічні особливості екологічної освіти
1.5 Зміст екологічної освіти
2 ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ ТА ШЛЯХИ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ
2.1 Ціль екологічного виховання
2.2 Задачі екологічного виховання
2.3 Зміст екологічного виховання
2.5 Екологічне виховання на уроках природознавства
2.6 Умови екологічного виховання
2.7 Практика екологічного виховання
2.8 Екологічне виховання: сучасні аспекти
3 РЕЗУЛЬТАТИ ОПИТУВАННЯ: „ЧИ НЕОБХІДНЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ ТА ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА?”
ВИСНОВОК
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Важливу роль у розвитку екологічної освіти зіграла поява у вітчизняній психології в середині 90-х рр. досліджень по екологічній психології. Її дані дозволили з'ясувати особливості розвитку екологічної свідомості особистості, механізми її формування, що відкривало можливість встановити чітку відповідність педагогічного процесу екологічної освіти психологічному процесу формування екологічної свідомості.
Все це призвело до виникнення нового методологічного напрямку в педагогічній науці - екологічної психопедагогіки.
Екологічна психопедагогіка - це методологічний напрямок у педагогіці, в рамках якого розробляються критерії добору змісту, а також підходи до створення принципів, методів і форм екологічної освіти.
Екологічна психопедагогіка виникла на стику трьох наукових дисциплін:
- екології;
- екологічної психології;
- педагогіки.
Екологія обумовлює загальну проблематику, породжувану ситуацією екологічної кризи, на основі якої екологічна психопедагогіка виробляє конкретний зміст екологічної освіти: суму знань, умінь і навичок, яку необхідно засвоїти.
Екологічна психологія дає уявлення про закономірності і механізми розвитку екологічної свідомості особистості, на основі чого екологічна психопедагогіка розробляє відповідні специфічні принципи і методи педагогічного керування цим процесом.
Педагогіка визначає загально-педагогічні принципи і методи, а також організаційні форми, що використовуються екологічною психопедагогікою відповідним чином для рішення задач екологічної освіти.
Таким чином, саме в єдності трьох своїх основ:
- екології;
- екологічної психології;
- педагогіки.
Саме в єдності трьох основ, що інтегруються в рамках екологічної психопедагогіки, може ефективно здійснюватися екологічна освіта.
Метою екологічної освіти є формування екологічної особистості. Екологічною особистістю є особистість, що володіє екоцентричним типом екологічної свідомості.
Екологічне виховання - складова частина морального виховання. Тому під екологічним вихованням треба розуміти єдність екологічної свідомості і поведінки, гармонійної з природою. На формування екологічної свідомості впливають екологічні знання і переконання. Екологічні уявлення формуються на уроках природознавства.
1 ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА ТА ШЛЯХИ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ
1.1 Історія та перспективи екологічної освіти

Проблеми екологічної освіти знаходяться в центрі уваги міжнародного співтовариства. Стратегічним напрямком рішення екологічних проблем ЮНЕСКО вважає створення мережі освіти, що передбачає постановку екологічних питань у центр всіх навчальних програм, починаючи з дитячих дошкільних установ і закінчуючи Вузами, підготовкою вчителів та управлінського апарату.
Починаючи з 30-х рр., екологічна освіта здійснювалася в процесі біологічної освіти школярів. З 80-х рр. формується система власне екологічної освіти школярів. Наприкінці 90-х рр. під впливом об'єктивних факторів почалися наукові дискусії про подальші стратегії вітчизняної екологічної освіти, пошук нетрадиційних підходів.
Екологічна психопедагогіка -- це методологічний напрямок у педагогіці, в рамках якого розробляються критерії добору змісту, а також підходи до створення принципів, методів і форм екологічної освіти.
1.2 Мета екологічної освіти
Метою екологічної освіти є формування екологічної особистості. Екологічною особистістю є особистість, що володіє екоцентричним типом екологічної свідомості.
Ексцентричний тип екологічної свідомості характеризується трьома головними особливостями:
1) психологічним залученням людини у світ природи;
2) суб'єктним характером сприйняття природних об'єктів;
3) прагненням до непрагматичної взаємодії зі світом природи.
Відповідно, ці ж особливості є і характеристикою екологічної особистості.
1.Для екологічної особистості властиве психологічне входження у світ природи, що базується на уявленнях про взаємозв'язок світу людей і світу природи, в основі якого лежать наступні положення.
а) Людина не стоїть ізольовано від природи, а включена у якості одного з елементів у складну систему екологічних взаємозв'язків - будь-яка її дія може мати непередбачені наслідки, що порушують баланс в екосистемі. Тому екологічна особистість прагне бути екологічно обережною.
б) Відходи людської діяльності, “викинуті в природу”, не зникають там безвісти, а так чи інакше повертаються назад до людини і впливають на її організм: усі закони функціонування екосистеми є для людини настільки ж обов'язковими, як і для інших живих істот. Тому екологічна особистість прагне бути екологічно помірною.
в) Світ природи є не тільки джерелом матеріальних ресурсів, але фактором особистісного, духовного розвитку людини. Тому екологічна особистість прагне до психологічної єдності зі світом природи, що дозволяє реалізуватися духовному потенціалові, яким володіє взаємодія з ним.
г) Не тільки людське суспільство впливає на природу, але і природа впливає на характер розвитку суспільства. Тому екологічна особистість прагне впливати на інших людей, різні суспільні, економічні і політичні структури, щоб їхня діяльність була екологічно доцільною, не приводила до таких змін у природі, що потім будуть впливати на розвиток суспільства, іншими словами, вона прагне бути екологічно активною.
2. Для екологічної особистості притаманний суб'єктний характер сприйняття природних об'єктів, що виявляється в наступному:
а) природні об'єкти відносяться до сфери “людського”, рівні їй у своїй самоцінності і, відповідно, взаємодія з ними включається в сферу дії етичних норм, правил і т.п.
б) природні об'єкти можуть виступати для неї в ролі референтних осіб, що змінюють її погляди, оцінки, відносини до себе, до речей, природи й до інших людей.
в) природні об'єкти можуть виступати для неї як повноправні партнери по спілкуванню і спільній діяльності.
3. Для екологічної особистості властиве прагнення до непрагматичної взаємодії зі світом природи, що виявляється в чотирьох основних сферах:
а) естетичному освоєнні природних об'єктів і їхніх комплексів.
б) пізнавальній діяльності, обумовленій інтересом до життя природи.
в) практичній взаємодії з природними об'єктами, в основі яких лежить не бажання одержати який-небудь “корисний продукт”, а потреба в спілкуванні з ними.
г) участі в природоохоронній діяльності, продиктоване не розуміннями “далекого прагматизму” (необхідністю зберегти природу, щоб нею могли користуватися майбутні покоління), а потребою піклуватися про природу заради неї самої.
1.3 Задачі екологічної освіти

Загальною задачею екологічної освіти є формування екологічної свідомості особистості. Відповідно до трьох підструктур екологічної свідомості ця загальна задача конкретизується на рівні трьох основних задач екологічної освіти:
1) Формування адекватних екологічних уявлень. Така система уявлень дозволяє особистості знати, що і як відбувається у світі природи між людиною і природою, і як варто діяти з погляду екологічної доцільності.
З позицій екологічної психопедагогіки саме через підструктуру уявлень найбільшою мірою формується психологічне входження у світ природи, що властиве екологічній особистості.
Тому головним орієнтиром при рішенні даної задачі екологічної освіти є формування в особистості розуміння єдності людини і природи, що сприяє виникненню в неї психологічного входження у світ природи.
2) Формування відносин до природи. Сама по собі наявність екологічних знань не гарантує екологічно доцільного поводження особистості, для цього необхідно ще і відповідне відношення до природи. Воно визначає характер цілей взаємодії з природою, його мотивів, готовність вибирати ті або інші стратегії поводження.
З позицій екологічної психопедагогіки саме через підструктуру відносин найбільшою мірою формується суб'єктивний характер сприйняття природних об'єктів, що властивий екологічній особистості. Тому головним орієнтиром при рішенні даної задачі екологічної освіти є формування в особистості суб'єктної модальності суб'єктивного відношення до природи.
3) Формування системи умінь і навичок (технологій) взаємодії з природою. Для того, щоб екологічно доцільно поводитись, особистості необхідно вміти це робити: і розуміння, і прагнення виявиться недостатньо, якщо вона не зможе їх реалізувати в системі своїх дій. Освоєння відповідних технологій і вибір правильних стратегій і дозволяють поводитись з погляду екологічної доцільності.
З позицій екологічної психопедагогіки саме через підструктуру стратегій і технологій взаємодії з природою найбільшою мірою формується прагнення до непрагматичної взаємодії з нею, що властиве екологічній особистості. Тому головним орієнтиром при рішенні даної задачі екологічної освіти є організація такої діяльності особистості, у процесі якої відбувається освоєння непрагматичних стратегій і відповідних технологій взаємодії з природою.
Таке розуміння задач екологічної освіти випливає з аналізу тенденцій розвитку суспільно-екологічної свідомості, що показує, що антропоцентричний тип пануючої суспільної екологічної свідомості є психологічною “базою”, основою екологічної кризи. Альтернативою, що дозволяє знайти шляхи вирішення екологічних проблем, є екоцентричний тип екологічної свідомості, що саме і характеризується психологічним входженням людини у світ природи, суб'єктним характером сприйняття природних об'єктів і прагненням до непрагматичної взаємодії з ними.
1.4 Методологічні особливості екологічної освіти

Постановка таких задач вимагає принципової зміни орієнтації екологічної освіти. Одним з дискусійних питань про стратегії екологічної освіти є питання про те, що повинно стояти в центрі уваги: “природне Середовище” (“навколишнє Середовище”) або “світ природи”.
Базою для такої дискусії є об'єктивно двояке положення, в якому виступають природні об'єкти. З одного боку, вони є елементами навколишнього середовища, що оточують людину, з якими вона взаємодіє як з єдиним, нероздільним цілим. А з іншого, кожен природний об'єкт може бути для людини представником світу природи, що сприймається нею безвідносно до природного середовища (наприклад, сприйняття собаки в будинку ніяк не пов'язано зі сприйняттям природного середовища за вікном).
Природний об'єкт, що виступає як елемент природного середовища, можна порівняти з окремою цеглою у великій цегельній стіні. Для людини, що дивиться на цю стіну, вона практично нічим не відрізняється від інших і може бути з успіхом замінений будь-якою іншою цеглою, - вона взагалі нерозрізнена як щось самостійно існуюче. Саме в цій ролі, як правило, виступають, наприклад, для міського жителя дерева на вулицях: кожне конкретне дерево є скоріше навіть не “деревом”, тобто окремим живим організмом, а лише одним з елементів навколишнього середовища, поряд з тисячами інших, воно як би “розчиняється” у середовищі. Але якщо людина сама, за власною ініціативою посадила дерево, то в навколишньому середовищі людина стане чітко виділяти його з усіх інших, постійно стежити за його розвитком, переживати, якщо воно раптом занедужає, і т.п.
Таким чином, при сприйнятті природи як “середовища” кожен окремий природний об'єкт не має самостійної цінності, він є взаємозамінним іншими аналогічними природними об'єктами. Тому для фахівців з охорони природи, що підходять до неї як до “природного середовища”, важливе збереження тих або інших популяцій тварин і рослин, а не окремих конкретних організмів. При сприйнятті природи саме як “світу природи” - кожен окремий природний об'єкт принципово унікальний і неповторний, так само як і будь-яка людина, з всіма наслідками, що виходять з цього. У цьому випадку зусилля по охороні природи спрямовані на конкретних тварин і рослини, окремі організми, а не їхні популяції.
Таке двоїсте положення, у якому природні об'єкти можуть виступати у взаємодії з людиною, приводять до двоїстого розуміння природи: з одного боку, вона - “природне середовище”, а з іншого боку - “світ природи”. Як правило, у психолого-педагогічній літературі ці два розуміння змішуються, внаслідок чого поняття “природа”, “світ природи”, “природне середовище”, “навколишнє середовище” використовуються як повні синоніми. Але їхні значення принципово розрізняються, в чому можна легко переконатися, порівнявши, наприклад, фрази “пробудження природи”, “пробудження світу природи” і “пробудження природного середовища”, тим більше “пробудження навколишнього середовища” (останнє взагалі неможливо представити).
Подвійність розуміння природи знайшла своє відображення й в екологічній освіті, в якій реалізуються обидві орієнтації: на “природне середовище” і на “світ природи”. У першому випадку екологічна освіта спрямована на формування системи уявлень, відношень, стратегій і технологій взаємодії з природним середовищем, у другому - зі світом природи.
Перша орієнтація втілюється у так званій інвайронментальній педагогіці. З позиції цього підходу, в процесі екологічної освіти необхідне формування, по-перше, системи уявлень про навколишнє природне середовище як цілісну, нерозчленовану систему, що забезпечує життєдіяльність людини як біологічного виду, по-друге, суб'єктивно значимого відношення до природних об'єктів, що мають унікальність, неповторність, по-третє, стратегій і технологій раціонального природокористування.
Друга орієнтація втілюється в екологічній психопедагогіці. З позицій цього підходу, в процесі екологічної освіти необхідне формування, по-перше, системи представлень про світ природи як сукупності конкретних природних об'єктів (і їхніх комплексів), по-друге, суб'єктивно значимого відношення до природних об'єктів, які володіють унікальністю, неповторністю і самоцінністю і, по-третє, стратегій і технологій непрагматичної взаємодії з ними.
При цьому екологічна психологія не заміняє “природу як середовище” на “світ природи”, а доповнює їм екологічну освіту.
1.5 Зміст екологічної освіти

У сфері формування екологічних уявлень зміст екологічної освіти базується на наступних основних положеннях:
а) складність системи внутрішніх взаємозв'язків у природі;
б) енергетичний обмін між техносферою і біосферою;
в) світ природи як духовна цінність;
г) взаємозв'язок природних умов та розвитку суспільства.
Зміст екологічної освіти в сфері формування екологічних уявлень спрямовано на стимуляцію психологічного входження особистості у світ природи.
У сфері формування суб'єктивного відношення до природи зміст екологічної освіти полягає в розвитку цього відношення у школярів. Критерієм сформованості ставлення до природи є високі показники всіх параметрів. Найбільш педагогічне значення має формування суб'єктної модальності відносин до природи.
У сфері формування стратегій і технологій екологічної діяльності зміст екологічної освіти полягає в оволодінні школярами уміннями і навичками:
а) естетичного освоєння природних об'єктів;
б) одержання наукової інформації про світ природи;
в) взаємодії з природними об'єктами в умовах антропогенного середовища;
г) природокористування в природному середовищі;
д) природоохоронної діяльності.
В процесі навчання даним технологіям формуються непрагматичні стратегії екологічної діяльності.
2 ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ ТА ШЛЯХИ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ

Історія людства нерозривно пов'язана з історією природи. На сучасному етапі питання традиційної взаємодії її з людиною переросли в глобальну екологічну проблему. Якщо люди в найближчому майбутньому не навчатися дбайливо відноситися до природи вони знищать себе. А для цього треба виховувати екологічну культуру і відповідальність. І починати екологічне виховання треба з молодшого шкільного віку, тому що в цей час отримані знання можуть надалі перетворитися в міцні переконання.
Екологічне виховання - складова частина морального виховання. Тому під екологічним вихованням треба розуміти єдність екологічної свідомості і поведінки, гармонійної з природою. На формування екологічної свідомості впливають екологічні знання і переконання. Екологічні уявлення формуються на уроках природознавства.
Визначаючи сутність екологічного виховання можна виділити, по-перше: особливості цього процесу:
- східчастий характер:
а) формування екологічних уявлень;
б) розвиток екологічної свідомості і почуттів;
в) формування переконань у необхідності екологічної діяльності;
г) вироблення навичок і звичок поведінки на природі;
д) подолання в характері учнів споживчого відношення до природи;
- тривалість;
- складність;
- стрибкуватість;
- активність;
по-друге: величезне значення психологічного аспекту, що містить у собі:
1) розвиток екологічної свідомості;
2) формування відповідних потреб, мотивів і установок особистості;
3) вироблення моральних, естетичних почуттів, навичок і звичок;
4) виховання стійкої волі;
5) формування значимих цілей екологічної діяльності.
2.1 Ціль екологічного виховання

Ціль екологічного виховання - формування відповідального відношення до навколишнього середовища, що будується на базі екологічної свідомості. Це припускає дотримання моральних і правових принципів природокористування і пропаганду ідей їх оптимізації, активну діяльність по вивченню й охороні природи своєї місцевості.
Відповідальне відношення до природи - складна характеристика особистості. Вона означає розуміння законів природи, що визначають життя людини, виявляється в дотриманні моральних і правових принципів природокористування, в активній творчій діяльності по вивченню й охороні середовища, пропаганді ідей правильного природокористування, у боротьбі з усім, що згубно відбивається на навколишньому середовищі.
Умовою такого навчання і виховання виступає організація взаємозалежної наукової, моральної, правової, естетичної та практичної діяльності учнів, спрямованої на вивчення і поліпшення відносин між природою і людиною.
Критерієм сформованості відповідального відношення до навколишнього середовища є моральна турбота про майбутні покоління.
2.2 Задачі екологічного виховання

Ціль екологічного виховання досягається в міру рішення в єдності наступних задач:
освітніх - формування системи знань про екологічні проблеми сучасності і шляхи їхнього подолання;
виховних - формування мотивів, потреб і звичок екологічно доцільного поводження і діяльності, здорового способу життя;
розвиваючих - розвиток системи інтелектуальних і практичних умінь по вивченню, оцінці стану і поліпшенню навколишнього середовища своєї місцевості; розвиток прагнення до активної діяльності по охороні навколишнього середовища:
- інтелектуального (здатності до аналізу екологічних ситуацій);
- емоційного (відношення до природи як до універсальної цінності);
- морального (волі і наполегливості, відповідальності).
2.3 Зміст екологічного виховання

Зміст екологічного виховання містить у собі систему норм, що випливають з ціннісних орієнтацій. Система цінностей виходить з розуміння унікальності і самоцінності природи. При цьому людина розглядається як частина природи, а при характеристиці природи підкреслюється її багатобічна цінність для людини.
Зміст екологічного виховання засвоюється учнями в їхній різній діяльності. Кожна з форм організації навчального процесу стимулює різні види пізнавальної діяльності учнів:
- самостійна робота з різними джерелами інформації дозволяє нагромадити фактичний матеріал, розкрити сутність проблеми;
- гра формує досвід прийняття доцільних рішень, творчі здібності, дозволяє внести реальний вклад у вивчення і збереження місцевих екосистем, пропаганду цінних ідей.
2.4 Методи екологічного виховання

На перших етапах найбільш доцільні методи, що аналізують і коректують сформовані в школярів екологічно ціннісні орієнтації, інтереси і потреби. Використовуючи їхній досвід спостережень і природоохоронної діяльності, вчитель у ході бесіди за допомогою фактів, цифр, суджень викликає емоційні реакції учнів, прагне сформувати в них особисте відношення до проблеми.
На етапі формування екологічної проблеми особливу роль відіграють методи, що стимулюють самостійну діяльність учнів. Завдання і задачі спрямовані на виявлення протиріч у взаємодії суспільства і природи, на формування проблеми і народження ідей про шляху її рішення з урахуванням концепції досліджуваного предмета. Стимулюють навчальну діяльність дискусії, що сприяють прояві особистого відношення учнів до проблем, знайомству з реальними місцевими екологічними умовами, пошукові можливостей їхнього рішення.
На етапі теоретичного обґрунтування способів гармонійного впливу суспільства і природи вчитель звертається до розповіді, що дозволяє представити наукові основи охорони природи в широких і різнобічних зв'язках з урахуванням факторів глобальних, регіональних, локальних рівнів. Пізнавальна діяльність стимулює моделювання екологічних ситуацій морального вибору, що узагальнюють досвід прийняття рішень, формують ціннісні орієнтації, розвивають інтереси і потреби школярів. Активізується потреба у вираженні естетичних почуттів і переживань творчими засобами (малюнок, розповідь, вірші і т.п.). Мистецтво дозволяє компенсувати переважну кількість логічних елементів пізнання. Властивий мистецтву синтетичний підхід до дійсності, емоційність особливо важливі для розвитку мотивів вивчення й охорони природи.
Засобом психологічної підготовки школярів до реальних екологічних ситуацій виступають рольові ігри. Вони будуються з урахуванням специфічних цілей предмета.
Ряд методів має універсальне значення. Кількісний експеримент (досвіди по виміру величин, параметрів, констант, що характеризують екологічні явища; експериментальне вивчення екологічної техніки, технології; досвіди, що ілюструють кількісне вираження екологічних закономірностей і т.п.) дозволяє успішно формувати структурні елементи екологічного знання і відношення до них як особисто значимим.
Прагнучи викликати в школярів емоційні реакції, показати непривабливість безвідповідальних дій, учитель використовує приклад і заохочення. Покарання - це крайній, винятковий захід впливу на учнів. Якщо дані методи виховання будуть використовуватися на потрібному етапі навчання, з урахуванням психологічної підготовленості учнів і з урахуванням природних умов, то вчитель може сформувати екологічно грамотну і виховану особистість.
 
2.5 Екологічне и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.