На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Екологчна ситуаця на планет та в Україн. Екологя як наука, її завдання та правов основи. Цлеспрямування, розробка та експериментальна переврка ефективност використання екологчного проекту з метою виховання екологчної культури молодших школярв.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 26.02.2011. Сдан: 2011. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):



webkursovik.ru/
ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Екологія та суспільство

1.1 Екологічна ситуація на планеті та на Україні

1.2 Екологія як наука, її завдання та правові основи

1.3. Система екологічного виховання у школі

Розділ ІІ. Екологічний проект як один із засобів екологічного виховання

2.1 Констатуючий експеримент

2.2 Формуючий експеримент (проект)

2.3 Контрольний експеримент

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Екологія - це новий образ мислення. Якби кожна людина за мить до того, як викинути сміття у лісі, чи вилити у річку відходи, замислилась про наслідки своїх дій, то кожна б почувала себе відповідальною за підтримання гарної якості довкілля та усвідомила, що екологічний вибір - це головним чином, вибір політичний. Якби ми всі були громадянами у повному розумінні цього слова, то можна було б з деякою певністю дивитись у майбутнє. Нашій матеріалістичній цивілізації необхідна нова ідеологія. Чому б екології, як новому мисленню, не стати одним із догматів сучасного гуманізму.

П'єр Агесс

Аналіз методичної та наукової літератури, екологічної ситуації в світі свідчить, що проблема формування екологічної культури школярів з метою становлення екологічного мислення у процесі навчання та виховання є досить актуальною. Її популярність та цінність визначається сьогоденною екологічною світовою кризою.

Як відмічає академік Микита Миколайович Моїсеєв: „…людство підійшло до порогу, за яким потрібні і нова моральність, і нові знання, новий менталітет, нова система цінностей” [ 35, 3].

Чому б однією з нових цінностей не бути екологічній вихованості?

Що ми розуміємо під екологічною культурою? Екологічна культура - це якісне утворення особистості, частина її загальної культури. Таким чином показники її сформованості треба досліджувати на двох рівнях: внутрішньому та зовнішньому, - якісні зміни у структурі особистості та їх прояви у взаємодії людини із довкіллям.

На внутрішньому рівні ми оперуємо такими категоріями, як потреби, здібності, інтереси, цінності, мотиви, звички, почуття, емоції, знання, вміння, навички тощо. На зовнішньому рівні ми використовуємо такі категорії, як відношення, поведінка, вчинок, діяльність та взаємодія. На кожному етапі особистісного розвитку загальні критерії мають свій конкретний зміст та форми вираження, що обумовлені психічними особливостями та специфікою віку.

Молодший шкільний вік - це самоцінний етап у розвитку екологічної культури особистості. В цей період проходить якісний вибух, який у значному ступені визначає процес розвитку екологічної культури у подальшому, що виявляється у формуванні у дитини свідомого відношення до навколишнього середовища, у тому, що вона починає виділяти себе із природного середовища, переходить у своєму світосприйманні відстань від „Я - природа” до „Я і природа”, розвиваючи емоційно-ціннісні відношення до навколишнього; інтенсивність накопичення особистого досвіду призводить до формування стійкої наочно-образної картини навколишнього середовища; завершується процес формування основ морально-екологічної позиції особистості до характерних виявів її у взаємодії дитини з навколишнім (природою та людьми, самим собою).

В наш час науки про природу визначають пріоритетні напрямки науково технічного прогресу, відіграють велику роль у науковому світобаченні, розкривають закономірності розвитку природи.

Намагаючись пізнати світ, наука досліджує навколишні предмети та явища, систематизує та узагальнює, робить певні висновки.

Екологія тісно пов'язана з природничими науками. Наукове знання полягає у правильному розумінні відношень між фактами.

Завдання школи в першу чергу полягає у тому, щоб досить швидко та доступно донести наукову думку до суспільства. Із всього екологічного матеріалу для вивчення у школі відібрані лише ті поняття, які складають базу науки.

Екологічне виховання повинно починатися з самого раннього дитинства, оскільки діти особливо чутливі до добра, допитливі. Саме у цей вік слід закладати моральні основи, розвивати почуття прекрасного, вміння бачити красу природи. Важливо, щоб поряд з дитиною знаходився грамотний вихователь, який в змозі розвити у неї зародки екологічної культури.

Традиційна педагогічна технологія, на жаль, не вирішує всіх швидко виникаючих потреб у вихованні. Тому все частіше педагоги та методисти намагаються шукати щось нове, те, що більш відповідає сучасним вимогам щодо формування екологічної культури.

Саме на основі поєднання традиційного та нового є посильним спрямування мислення дітей в екологічне русло.

Об'єктом дослідження виступає формування наукових основ природокористування, необхідних переконань та практичних вмінь, певної орієнтації і активної життєвої позиції в галузі охорони природи.

Предметом дослідження є застосування екологічного проекту в навчальному та виховному процесах з метою виховання екологічної культури молодших школярів.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити вплив, ефективність та перспективність екологічного проекту на формування екологічної культури молодших школярів.

За робочу гіпотезу прийнято твердження, що широке, систематичне використання екологічного проекту у навчальній та виховній діяльності молодших школярів сприятиме активному формуванню екологічної культури, викликатиме зацікавленість в екологічній ситуації країни та світу, впливатиме на ефективність засвоєння матеріалу.

Завдання :

1. Спираючись на дослідження сучасних екологів, розкрити екологічну ситуацію сьогодення;

2. Вивчити стан екологічного виховання в науковій і методичній літературі та шкільній практиці;

3. Визначити та експериментально перевірити ефективність використання екологічного проекту з метою формування екологічної культури молодших школярів.

У нашому дослідженні використано такі методи відповідно до поставлених завдань:

· аналіз психологічної, педагогічної, наукової та методичної літератури з екології;

· анкетування;

· опитування;

· спостереження;

· екологічні завдання.

РОЗДІЛ I. ЕКОЛОГІЯ ТА СУСПІЛЬСТВО

1.1 Екологічна ситуація на планеті та на Україні

Третя світова війна почалася. Вона ведеться проти природи, і природа відступає. Природний світ помирає. Він помирає швидко. Настільки швидко, що, якщо тенденція збережеться, природа не буде мати здібності підтримувати складні форми життя, такі, як існування людини.
Ми повинні подивитися на сучасний світ іншими очима. В його основі - твердження, що наука, техніка та промисловість в змозі створити рай на землі. Домислюється, що наш світ не дуже пристосований до нашого життя, і, щоб його зробити більш відповідним, людина повинна його систематично трансформувати в залежності від своїх потреб.
Сучасна людина фактично обожнює саму себе. Але вона - фальшивий бог. Те, що створено нею на землі, - не рай, а страхіття, до якого вона сама адаптується все в меншому ступені і яке вже не в змозі задовольнити його соціальні, психологічні, духовні та естетичні потреби…
Наш світ перетворюється на світ для роботів, а не для живих істот.

Едвард Голдсміт

Останні десятиліття в нашій країні слово “екологія” стало популярним, набуло реального значення і стало обов'язковим терміном у суспільних діячів, політиків, літераторів, діячів науки, в яких екологічні проблеми - перша тема розмов.
Але з чого все починалося?
Із століття в століття людина “підкорювала” природу, вирубуючи ліси, забудовуючи та освоюючи нові території…
А за останні двісті років наука і техніка опинилися на тому рівні розвитку, коли їх безконтрольне використання може призвести до загибелі всього живого на планеті. Колись Європа була краєм густих лісів, торф'яників та непрохідних боліт. Спочатку поселенці були малочисленими для того, щоб реально впливати на ландшафт, і у I ст. н.е. лише на невеликих територіях існували поселення, а їх жителі обробляли землю навкруги, вибираючи місцевість, де зими не були суворими, а земля була легкою в обробці.
В Центральній Європі придатні умови для життя створювали лісові ґрунти, які виникли 10 тисяч років тому в кінці льодовикового періоду.
Багато лісів знищили римські завойовники. Це був початок. Не одну сотню років вплив людини на природу лишався умовним, і довгий час природа легко чинила опір. Лише відносно недавно в цій багатовіковій “війні” стався злам, і тепер людина вирішує долю природи, навіть до самого її знищення.
У кінці XVIII століття у Старому Світі відбулася аграрно-промислова революція, яка перетворила не лише життя людей, але й ландшафт всього континенту - спочатку в Англії, а потім і в інших країнах. В результаті демографічного вибуху (лише в Британії населення збільшилося з 6 млн. у 1750 до 18 млн. в 1850 рр.). Зросла кількість робочої сили у містах. В сільській місцевості населення, навпаки, зменшувалося за рахунок впровадження ефективних прийомів агротехніки.
Культурний ландшафт поступово набував “дошки” для шахів, практично не залишаючи місць недоторканої природи. Живі огорожі на кордонах земельних наділів надали притулок багатьом рослинам, птахам та звірям, - приклад того, як природа знаходить відлюдні куточки у світі, де панує людина.
В той же час починає створюватись промисловий ландшафт. Коли людина навчилася використовувати силу води, всюди з'явилися водяні млини, а міста і села виникали на схилах пагорбів. А ось використання енергії пари, яку отримували шляхом спалювання вугілля, відіграло протилежну роль. Із заводських труб вугільних басейнів та з домівок людей в небо полетіли клуби густого диму. В перенаселених містах зовсім не залишається місця для зелених насаджень.
Негативний вплив індустріального суспільства на сільський ландшафт не примусив себе довго чекати. Рослини гинули під товстим шаром сажі, вода річок та струмків отруювалася стоками. Досить довго природа якимось чудом справлялася з цими бідами, хоча око все частіше натрапляло на смітники, результатом стали гори шлаку і шахтних відвалів.
З часом деякі жорстокі прояви урбанізації були пом'якшені або ліквідовані законами про охорону здоров'я, фабричними законами, постановами міської влади та іншими мірами, але бруду у містах не стало менше.
Після Другої Світової Європа спочатку справлялася з негативними діями індустріалізації. Але швидкий ріст та міграція населення вкупі з появою нових галузей віднайшли абсолютно нові проблеми, яким довгий час не приділяли особливого значення. На зміну важкій індустрії, “хлібом” якої було вугілля, прийшло використання отрутохімікатів, що не піддаються біологічному розкладу при скиданні у річки або захороненню на смітнику. Атомна енергетика, з усією своєю малокоштовністю та чистотою, теж виявилася дуже шкідливою, крім того, породжувала великі труднощі при переробці ядерних відходів.
Хімічні добрива та пестициди, машинна обробка землі та вирубування лісосмуг не лише загрожує загибеллю дикої флори та фауни, але й шкодять здоров'ю людей. З ростом матеріального благополуччя в сім'ї прийшов автомобіль, а разом з тим - задушливі вихлопні гази. Ще одно джерело екологічної небезпеки - це захоронення отруйних відходів.
Це - на поверхні Землі. Та люди, не замислюючись над майбутнім, нещадно експлуатують зовсім не бездонні ресурси океану, завдаючи їм непоправної шкоди.
Океани використовуються людством як бак для сміття і як місце захоронення промислових відходів. Токсичні отруйні речовини викидаються в море у металевих контейнерах, які рано чи пізно покриваються іржею. І , хоча токсини під впливом сонячного світла та морської води швидко розпадаються, вони встигнуть знищити все живе навкруги.
Забруднені пляжі, отруєна риба та помираючі птахи допомогли людям усвідомити всю масштабність проблеми забруднення світового океану. Наприклад, пролита у морі нафта знищила цілі колонії тупіків, кайр і гагарок вздовж північно-західного узбережжя Європи. Більш за всіх страждають від експлуатації океану морські ссавці, наприклад, кити. Майже повністю винищені кити, взяті під захист Міжнародною китобійною комісією.
Вбираючи сонячну енергію, океани, наче радіатори, поступово віддають накопичене тепло в холодний період і тим самим пом'якшують сезонні коливання температур. Але й цей механізм опинився під загрозою, яку ми самі ж і створили, постійно отруюючи планету. Глобальне потепління, або парниковий ефект, породжений скупченням двоокису вуглецю та інших парникових газів у верхніх шарах атмосфери, справляє потужний вплив на світовий океан. Почалося танення полярного льоду, що обов'язково призведе до підвищення рівня морів і океанів. Підвищення на 1 метр буде достатньо для затоплення більшої частини території Бангладеш і усієї поверхні Мальдівських островів.
Сучасні ліси гинуть від кислотних дощів. Головна причина їх появи - викиди в атмосферу двоокису сірки та окису азоту електростанціями та автотранспортом. Кислотні дощі спричиняють шкоду річкам, озерам, сільському господарству, будівлям та здоров'ю людей: вигорає листя на деревах і трава, гине риба, руйнуються пам'ятки архітектури, знищуються сільськогосподарські посіви. Вода багатьох озер являє собою слабкий кислотний розчин.
Ліси, що займають близько 6% земної суші і служать місцем проживання для більшої половини видів флори і фауни, щорічно зменшують свою площу на 16 млн. га (це становить більш загальної площі Польщі). Кожну секунду на планеті стає лісів менше на площу розміром у 2 футбольних поля. Щоденно через вирубування лісів гинуть 50 видів звірів та рослин. Водойми вкриваються зеленню та стають токсичними через забруднення. Прісна вода перетворюється у розсадник потенційно шкідливих видів бактерій. Такі бактерії, як сальмонела та лістерія, а також найпростіші (наприклад, кріптоспорідія) не менш шкідливі для здоров'я людини, ніж холера. Зелень на поверхні води діє як густий лісовий полог, не пропускаючи сонячне світло вглиб. Це губить продукуючий кисень водоростей, від яких залежить життя водних безхребетних та хребетних. Забруднення свинцем у прісній воді призводить до загибелі лебедів. Ознакою свинцевого забруднення є “зламана шия”, коли м'язи не в змозі тримати довгу шию птаха, і в результаті вона гине від голоду.
Глобальне потепління призвело до підвищення рівня океану зі швидкістю 6 см у 10 років.
При спалюванні палива щорічно вивільняються не менш ніж 14·10Іє Дж теплової енергії, котра розповсюджується в середовищі, змінюючи температурний режим його, а також динаміку процесів у ньому [48;18].
Вага сміття і відходів, котрі скидаються в океан, у три рази перевищує масу риби, пійманої за цей же період. Якщо у 1600 р. існувало приблизно 4226 видів ссавців, то на даний момент 36 видів (0,86%) зникли зовсім, а 120 видів (2,84%) на межі зникнення. Птахів - близько 8684 видів. Із них 94 види (1,09%) зникли і 187 знаходяться під загрозою зникнення. Таким чином, з 1600 р. одна сота частина вищих тварин припинала своє існування, а сорокова частина знаходиться у небезпеці. І тільки чверть з них зникла з природних причин, за загибель інших прямо чи посередньо відповідає людина [48;32].
Становище в Україні таке ж небезпечне. В атмосферу викидається більш як 11 мільйонів тон шкідливих речовин на рік. Очисними спорудами обладнано лише 50% джерел викидів. У водойми та водотоки скидається близько 19 кмі стічних вод, причому 41% - без очищення. На грані екологічної катастрофи Азовське море.
Величезної шкоди завдано землі. За останні 10 років Україна втратила 460 тисяч гектарів сільськогосподарських угідь. На 9% знизився вміст гумусу у ґрунті. Чверть поливних угідь піддається засоленню, заболочуванню. Відмічені підйоми рівня ґрунтових вод, підтоплення зрошуваних і суміжних до них територій. З 50 років ХХ ст. засоленість води в Чорному морі зросла на 13 промілей. Це призвело до появи чорноморських медуз, що різко порушило екологічну рівновагу Азовського моря. Медузи живилися планктоном, яким раніше харчувалася мілка риба, котра, в свою чергу, була їжею для крупнішої риби. Вилов скоротився у 18 разів. Концентрація отруйних речовин у Чорному морі перевищує допустимі значення у десятки разів. Лише 30-40% стічних вод проходять очищення, інші - просто скидаються у річки і моря.
Сьогодні увесь світ знайомий зі словом “Чорнобиль”. Але воно, на жаль, асоціюється не з цілющою травою українських просторів, а з аварією на Чорнобильській АЕС, яка стала трагедією не тільки для України, але й для всього людства.
На наш час не встановлені остаточні причини аварії, але до числа більш вірогідних факторів, на думку експертів, належать: недосконалість конструкції реактора, помилки персоналу, включаючи порушення техніки безпеки; сейсмічні коливання у тектонічному розламі. Радіонукліди, які було викинуто із аварійного реактора на висоту 1200 м, з атмосферними потоками було перенесено на величезні території. Під найбільш сильне радіоактивне забруднення попали Гомельська та Могілевська області Білорусі, Київська та Житомирська області України, Брянська область Росії. Загалом, це територія площею у 155000 кмІ і з населенням 7,1 млн. чоловік (3 млн. з яких - діти).
Потужність викиду радіоактивності у 100 разів перебільшувала аналогічний показник, коли вибухнули атомні бомби, які скинула Америка на Японські острови у 1945 році. Більш за всіх постраждала Україна: основна частина радіонуклідів осіла у 30-кілометровій зоні навкруги станції, так званої зони відчуження. Реактор четвертого енергоблоку було повністю зруйновано і він являв собою відкрите і загрозливе для життя потужне джерело радіації та аерозольного забруднення. Було прийнято рішення спорудити тимчасову локальну оболонку, відому як “Саркофаг”. Під зведеним саркофагом зосередилася основна кількість радіонуклідів: по максимальній оцінці, там “поховано” біля 180 тон ядерного палива. Крім цього там зосереджена велика кількість радіоактивних матеріалів, які складаються із залишків зруйнованого реактора, реакторного графіту, металевих та будівельних конструкцій блока.
Після розпаду СРСР у грудні 1991 р. виникла кризова ситуація, коли Україна залишилася сам на сам із розташованим на її території об'єктом, котрий раніше знаходився у загальносоюзному підпорядкуванні, і країна була примушена самостійно вирішувати проблему планетарного масштабу. Уся відповідальність за ліквідацію наслідків аварії та сховище енергоблоку залишилися Україні. Ця аварія прямо чи опосередковано доторкнулася до усіх регіонів та галузей народного господарства в Україні, нанесла великої екологічної та матеріальної шкоди. Постраждали 74 райони, 11 областей, на території яких розташовані 2230 населених пункти з населенням у 2,65 млн. чоловік. Забруднені ґрунти (4,6 млн. га) та лісові угіддя (1,5 млн.га), водні та рекреаційні ресурси (Дніпро, Прип'ять, Київське водосховище). Велику загрозу для середовища становлять пункти тимчасової локалізації радіоактивних відходів (РАВ) навкруги ЧАЕС.
Єдиним встановленим наслідком Чорнобильської катастрофи в плані впливу на здоров'я людей є зростання захворювання на щитовидну залозу. Вона є критичним органом для радіоактивного впливу, оскільки саме вона накопичує йод у організмі людини, у тому числі і його радіоактивних ізотопів. По оцінці деяких спеціалістів, після 1986 р. люди почали частіше захворювати на такі досить рідкісні хвороби, як тиреотоксикоз, гіпертиреоз, тиреодит. Серед дітей відмічається ріст випадків відхилень у розвитку, вроджених аномалій. Але в результаті численних дослідів медики не виявили тенденції зростання природжених патологій та захворювання лейкемією, причинами яких мала стати радіація. За тими ж даними можна зробити висновок, що захворювання населення не буде зростати і в подальшому. Одначе, за роки, що пройшли після катастрофи, доля практично здорових ліквідаторів з 95% скоротилася до 4%. При цьому троє з чотирьох мають хронічні захворювання. Стрес, який отримали люди безпосередньо після аварії, для багатьох став причиною суїцидів та хронічного алкоголізму.
У звіті ООН про наслідки Чорнобильської катастрофи йде мова про те, що вплив радіації на здоров'я людей виявився більшим, ніж припускалося, а переселення жителів з 30-кілометрової зони принесло більше шкоди, ніж допомогло (зруйнувало товариства, родини, призвело до безробіття, депресій та хвороб). Тяжкий стрес, наслідки якого не піддаються оцінці, отримали всі люди, яких торкнулася аварія.
15 грудня 2000 року, через 23 роки після запуску та 14 років після аварії, ЧАЕС, нарешті, була закрита.
На даний момент усе світове товариство замислилося про наслідки використання “дешевої електроенергії”, співставивши користь із затратами на транспортування та захоронення радіоактивних відходів, безпечність яких для наступних поколінь залишається під великим питанням.
Олесь Гончар писав: ”В Чорнобилі після вибуху, в довколишніх лісах, кажуть, першими посліпли лосі та олені. Не розуміючи причин раптового лиха, що впало на них, довіряючи лише інстинктові, давні жителі поліського краю, друзі людей, вони, безпомічні, виходили з хащ, з'являлися попід вікнами знайомих сіл і, зачувши людський дух, припадали до вікон своїми засльозеними незрячими очима, мовби питали: що це сталося? Звідки, чому? І хто ж порятує цей стражденний, створений для життя світ?” [48,101].
Все це дзвіночки, які сигналізують про те, що у недалекому майбутньому Земля змінить свій вигляд і, можливо, на ній вже не буде людини. Чи можливо це припинити і як саме? Що людина повинна зробити для того, щоб продовжувати жити, не знищуючи саму себе?
1.2 Екологія як наука, її завдання та правові основи

Зовсім недавно виникла наука під назвою “екологія”, яка й намагається надати відповіді на ці запитання.
Слово “екологія” виникло від грецького “ойкос” - дім, житло, що дослівно означає - наука про житло. Але під “житлом” розуміється середовище існування. Сам термін було запропоновано у 1869 році біологом Ернестом Геккелем. Як самостійна наука екологія сформувалася на початку двадцятого століття. У сучасному вигляді екологія розглядає широке коло питань та тісно перетинається з рядом суміжних наук, таких, як біологія, хімія, генетика та інші. У другій половині ХХ ст. з'являється підрозділ - екологія людини, або суспільна екологія, яка вивчає закономірності взаємодії суспільства та оточуючого середовища, практичні проблеми охорони середовища. При цьому виникають філософські, суспільні, етичні та інші аспекти. А саме слово “екологія” у повсякденному житті набуває достатньо широкої суті. Наприклад, в останній час ми частіше можемо почути такі вислови, як: “екологія інтелекту”, “екологія мистецтва”. Саме в цих висловах - збереження цінностей у різних галузях життя людини.
Екологія - універсальна, комплексна наука, яка має велике практичне значення для всіх жителів Землі.
За М.Ф. Реймерсом сучасна екологія - це:
1) частина біології (біоекологія), яка вивчає відносини організмів (особин, популяцій, біоценозів) між собою та навколишнім середовищем, тобто має той предмет вивчення, що його окреслив ще Е.Геккель;
2) дисципліна, яка вивчає загальні закони функціонування екосистем різного ієрархічного рівня;
3) комплексна наука, яка досліджує середовище проживання живих істот, у тому числі й людини;
4) сфера знань, яка розглядає деяку сукупність предметів і явищ під кутом зору суб'єкта чи об'єкта (здебільшого живого і за участю живого);
5) дослідження становища людини як виду і суспільства в екосфері планети, її зв'язки з екосистемами і розмір впливу на них [10,11].
Екологія у своїх дослідженнях використовує широкий арсенал методів - як традиційних, так і нових. Серед них - статистичний метод, який дозволяє отримання, обробку та аналіз первинних статистичних матеріалів; балансовий метод, який дає можливість зіставляти наявність природних ресурсів з їхнім використанням; порівняльний метод - він передбачає вивчення об'єктів через порівняння з іншим (забруднені з екологічно чистими ділянками). Широко використовують методи математичної статистики: обробку варіаційних рядів з визначенням математичного очікування та дисперсії. Великого значення надають аерокосмічним методам, які дозволяють оцінювати всі процеси, що відбуваються в локальному, регіональному або глобальному масштабах. Наприклад, космічні зйомки 1975 р. зареєстрували пилосольові бурі, які несли отруйні для рослин хлориди з території, що зовсім недавно була морським дном. У 1986 р. космічні зйомки, проведені японським супутником, зафіксували поширення теренами Європи чорнобильських радіонуклідів.
Увесь розвиток та самовдосконалення природи відображається у чотирьох законах екології, які окреслив американський біолог, спеціаліст у галузі охорони середовища Баррі Коммонер.
Закон перший - усе пов'язано з усім. Закон відображає існування величезної сітки зв'язків у біосфері між живими організмами та природним (фізико-хімічним) середовищем. Будь-яка зміна якості фізико-хімічного стану природного середовища по існуючим зв'язкам передається як усередині біогеоценозів, так і поміж них, впливає на їх розвиток.
Закон другий - усе повинно кудись подітись. Ніщо не зникає, не залишаючи сліду, та чи інша річ переміщується з міста на місто, перетворюється з однієї молекулярної форми на іншу, впливаючи при цьому на життєві процеси живих організмів. Дія цього закону - одна з головних причин кризи середовища. Велика кількість речовин, наприклад, нафти, видобута із землі, перетворена в нові з'єднання та розповсюджена у середовищі.
Третій закон - ніщо не дається просто так. Глобальна екологічна система - біосфера, являє собою єдине ціле, де те, що взяли, потрібно повернути. Наприклад, при вирощуванні овочів ми дістаємо із землі хімічні елементи (азот, фосфор, калій та ін.) і якщо її не угноювати, то врожаї почнуть знижуватись.
Закон четвертий - природа “знає” краще. Цей закон базується на результатах виникнення і розвитку життя на Землі, на природному відборі у процесі еволюції життя. Таким чином, для будь якої органічної речовини, що виробляється організмом, у природі існує фермент, здатний розкласти цю речовину. В природі жодна речовина не може синтезуватись, якщо не існує засобів для її розкладу. Але людина створила хімічні складники, які у природі не розкладаються (наприклад, поліетилен). Цей закон попереджує про необхідність розумного перетворення природних систем.
У книзі “Замыкающийся круг” Баррі Коммонер писав: “Природа створює величезний, надзвичайно складний живий механізм, котрий створює тонку динамічну оболонку поверхні Землі, і уся людська діяльність залежить від роботи цього механізму - як в цілому, так і окремих його деталей. Якби зелені рослини не були здатні до фотосинтезу, не існувало б кисню для наших двигунів, доменних печей, не було б умов для життя людини та тварин. Якби не біологічні процеси, що проходять у ґрунті на протязі багатьох тисячоліть, ми б не мали ані сільськогосподарських рослин, ані вугілля, ані нафти. Цей механізм - наш біологічний капітал, фундамент, на якому будується вся наша виробнича діяльність. Якщо ми його зруйнуємо, вся наша хвалена техніка виявиться непотрібною і будь-яка економічна або політична система, що базується на ній, піде до дна. Криза середовища - це сигнал близької катастрофи” [48;65-66].
Дуже важко, поступово, людство починає розуміти всю глобальність екологічної катастрофи. Насамперед це відображається у світогляді. Створюються нові моделі світосприймання. Сучасні філософи до глобальних проблем відносять: проблему енергоресурсів, охорона середовища, демографічний вибух, екологічну проблему атмосфери, проблему захисту вод та ін.
Проблема енергоресурсів пов'язана з постійно зростаючими потребами людини в енергії. Отримання її сучасним методом призводить до забруднення середовища. Людство турбує проблема забезпечення енергоресурсами та тісно пов'язане з нею питання про забруднення середовища. Замислюючись над майбутнім, людство бажає отримати відповіді на питання: як довго сучасні методи виробництва будуть задовольняти потребу в енергії? Які можливості використання нових джерел енергії? Чи дійсно теплоенергетичний комплекс здатен порушити екологічну рівновагу планети? Знайти відповіді на ці питання дуже не просто, бо їх рішення пов'язане з проблемою виживання людства.
Охорона середовища є досить складною проблемою відношень між суспільством і природою. Суспільство впливає на природу, використовуючи її ресурси, культивує рослини, тварин та мікроорганізми, перетворюючи саме середовище. Суспільство своєю діяльністю не повинно порушувати природні процеси, механізм функціонування біосфери. Захист природи являє собою ряд проблем захисту атмосфери від забруднення, вод від якісного та кількісного виснаження, ґрунту від руйнування, рослин та тварин від зникнення.
Для вирішення проблем захисту середовища необхідні глибокі та всебічні досліди біосфери, а також техногенного впливу на неї та здоров'я людини, вивчення перспектив виживання людства. Важливу роль у випереджаючому відображенні дійсності відіграє соціальне прогнозування. Практика прогнозування дозволяє передбачати шляхи розвитку, враховуючи особливості соціальних тенденцій, мати науково обґрунтовані прогнози. Соціальне прогнозування можна визначити як випереджаюче відбиття дійсності. [22,414]
Об'єктивна база можливості прогнозування схована у взаємозв'язку минулого з теперішнім. Справа в тому, що майбутнє народжується у сучасному, нове ховається у старому. Звичайно, як те, так і інше є можливістю, що існує об'єктивно в самій дійсності як прихована тенденція її подальшого розвитку. Виходить, що іншого шляху для “можливого майбутнього” нема, крім пізнання реальної дійсності, точніше - пізнання можливостей тенденцій, що містяться у сучасному стані суспільства.
У 1968 році з ініціативи італійця Ауреліо Печчеї створено Римський клуб, членами якого стали представники 25 країн. Мета цієї організації - розробка альтернативних шляхів розвитку цивілізації, створення моделей людського суспільства на віддалену перспективу. В доповідях вчені, розглядаючи глобальні проблеми майбутнього людини, роблять акцент на моральні критерії удосконалення людини. У доповіді Д.Габора говориться, що “сучасний промислово розвинений світ марнотратно використовує природні та людські ресурси, величезна маса сировини йде на воєнні цілі та величезна їх частина руйнується у війнах” [22,417]. Римський клуб ставить на меті створення нового суспільства; воно повинне безперервно покращувати якості життя та гармонізувати відносини між народами, націями, розвиток кожної особистості. Таке суспільство повинне мати економічну структуру, співзвучну з гармонією природи.
Поряд із формуванням нового світогляду існує і правове регулювання охорони навколишнього середовища. Державне управління в царині охорони навколишнього середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, ради народних депутатів та їхні виконавчі й розпорядчі органи з питань охорони природного середовища та використання природних ресурсів. Спеціально уповноваженими державними органами управління в царині охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів в Україні є Міністерство охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки. Нині Мінприроди здійснює координацію всіх природоохоронних робіт в Україні, готує для Кабінету Міністрів пропозиції з питань охорони природи і раціонального використання водних ресурсів, розробляє пропозиції щодо господарського механізму управління процесом природокористування, екологічні нормативи, правила та стандарти; готує довгострокові державні цільові програми з охорони довкілля, здійснює екологічну експертизу схем розвитку і розміщення продуктивних сил України, контроль за дотриманням екологічних норм під час розробки нової техніки, технології та матеріалів, екологічну експертизу проектів усіх новобудов і діючих промислових об'єктів. Мінприроди України працює в тісному зв'язку з Міністерством охорони здоров'я та підпорядкованими йому санітарно-епідеміологічними службами, Міністерством сільського господарства, Державним комітетом з гідрометеорології, Державним комітетом водного господарства, Держкомітетом з питань геології, Держкомітетом земельного господарства, Національним комітетом авіації України. При Міністерстві було створено Державну екологічну інспекцію, до складу якої входять Головна екологічна інспекція, інспекції охорони Чорного та Азовського морів, екологічні інспекції Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Основним завданням Держекологічної інспекції є здійснення державного контролю в царині охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів. Юридичну базу природоохоронного зобов'язання становить Конституція України, де в ст. 16 записано: “Забезпечення екологічної безпеки і підтримування екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов'язком держави.” Стаття 50 проголошує: “Кожен має право на безпечне для життя і здоровся довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.” Існують нормативні акти, що містять норми права з охорони природи і раціонального природокористування. Природоохоронне законодавство як важіль управління процесом природокористування, почало формуватись з 1991 р., коли було прийнято Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”, де сформульовано завдання природоохоронного законодавства.
До об'єктів державної охорони та регулювання використання на території України належать: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природносоціальних умов і процесів, природні ресурси, ландшафти та інші природні комплекси. Особливій охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України. Крім того, держава має охороняти від негативного впливу несприятливих екологічних чинників також здоров'я і життя людей. У 90-х роках Верховною Радою України було прийнято також Закон України “Про екологічну експертизу” (1995), “Про охорону атмосферного повітря” (1992), “Про природно-заповідний фонд” (1992), “Про тваринний світ” (1993), “Про пестициди та агрохімікати” (1995).
Україною ратифіковано міжнародні конвенції „Про охорону біологічного різноманіття” (1994), „Про охорону дикої природи, фауни і природних середовищ існування в Європі” (1996), „Про речовини, що руйнують озоновий шар” (1996).
Що ж реально роблять люди для охорони навколишнього середовища?
Теплоенергетика. Рішення проблем охорони середовища від шкідливого впливу підприємств теплової енергетики потребують комплексного підходу. ТЕС у районі їх розташування вагомо впливають на середовище та на стан біосфери в цілому. Основними забруднювачами є летюча зола, диоксид сірки і оксид азоту. Засоби скорочення викидів залежать від якості палива та умов його спалення, запобігання забруднення досягається очищенням всього об'єму продуктів спалення у високоефективних золоуловлювачах, контроль за викидами ведеться спеціальними приладами. Застосовується в якості джерела енергії водень, бо у процесі його спалення створюються лише пари дистильованої води, а теплота спалення майже втричі більше, ніж у нафти.
В зв'язку з тим, що запаси сировини не нескінченні, вчені шукають нові джерела енергії, які практично не забруднюють середовище. Наприклад, енергія термальних вод, енергія сонця, енергія вітру.
Закон про охорону повітря забороняє введення в дію будь-яких об'єктів, що в процесі експлуатації можуть стати джерелами забруднення або інших негативних впливів на атмосферу; нормує максимально допустимі концентрації забруднюючих речовин у повітря.
У „Земельному законодавстві” визначені основні положення, котрі в умовах розвитку всіх галузей народного господарства та удосконалення виробництва дозволяють дбайливо відноситися до землі та найбільш раціонально використовувати її в інтересах народу.
Багато уваги приділяється охороні флори та фауни.
Дж.Даррелл казав: „Тварини та рослини - своєрідний барометр. Якщо раптово виявиться, що тварини і рослини зникають, то це - попередження, що з екосистемою негаразди. Тому охорона тварин і рослин по суті - охорона самих себе. Коли ми б'ємо тривогу, то робимо це не тільки з естетичних причин. Треба захищати їх тому, що, якщо не буде їх, не будемо існувати й ми” [48; 115].
Прогресуюче збіднення флори і фауни земної кулі призвело до виникнення „Червоної книга”. Ідея створення книги належить відомому англійському зоологу, професору Пітеру Скотту. Червона книга - це унікальне зібрання фактів про унікальні істоти на нашій планеті, які опинилися під загрозою зникнення. Міжнародна книга нараховує декілька солідних томів.
Отже, нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. У державі відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку сировинно-добувних , екологічно небезпечних галузей промисловості.
Економіці України притаманна висока питома вага ресурсномістких та енергоємних технологій, впровадження й нарощування яких здійснювалося найбільш „дешевим” способом - без будівництва очисних споруд . Це було можливим за відсутністю ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів природокористування, законодавства з охорони довкілля.
Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих та підземних вод, повітря й земель, нагромадження в дуже великих кількостях шкідливих відходів виробництва.
Такі процеси тривали десятиріччями і спричинили різке погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням та біологічно-генетичною деградацією народу України.
1.3 Система екологічного виховання у школі
Что значишь ты без трав и птиц,
И без любви к пчеле жужжащей,
Без журавля над хвойной чащей,
Без миловидных лисьих лиц?
Когда поймешь ты, наконец,
Врубаясь в мёртвые породы,
О, человек, венец природы,
Что без природы твой конец?!
С.И. Кирсанов
Науково-технічний прогрес ХХ століття впливає на всі сторони життя суспільства. Різке прискорення прогресу обумовило великий тиск людини на довкілля, що неодмінно призводить до зміни всього середовища. Негативні наслідки діяльності людини завдають шкоди її здоров'ю. Протистояння суспільства і природи призвели до загрози всесвітньої екологічної кризи, подальший тиск на природу людиною може повністю знищити людство. Зовсім недавно більшість людей мали лише опосередковане уявлення про нашу планету як єдину збалансовану систему. На міжнародній конференції ЮНЕСКО з охорони природи у Парижі (1968) було прийняте звернення до держав і народів. У ньому підкреслювалась необхідність міжнародного співробітництва у царині екологічної освіти. Конференція поклала початок Міжнародній програмі наукових дослідів та підготовки спеціалістів, яка повинна була розробити наукову базу збереження та раціонального використання ресурсів біосфери.
Таким чином світове товариство ставить у першу чергу екологічну освіту як засіб уникнення екологічної катастрофи.
В основі будь-якої цивілізації лежить освіта - передача нащадкам отриманого досвіду та знань, культурних та моральних цінностей. У сучасних умовах екологічної кризи, тільки подолання якої допоможе зберегти людство на планеті, основою морального виховання і освіти людини є перш за все розробка принципів взаємовідносин людини і природи. У зв'язку з цим, екологічна освіта та виховання школярів мають велике значення.
Екологічна освіта - це безперервний процес освіти, виховання і розвитку особистості, який спрямований на формування системи наукових та практичних знань, цінностей, поведінки та діяльності, які забезпечують відповідальне ставлення людини до довкілля [30; 23]. Вона являє собою цілісну структуру, яка охоплює все життя людини. Також метою екологічної освіти є формування світогляду, який підкреслює єдність з природою.
Екологічна освіта має декілька аспектів:
· знання екологічних проблем та способів їх вирішення;
· розвиток системи практичних вмінь по вивченню, оцінці, покращання стану довкілля;
· виховання ціннісних орієнтацій екологічного характеру;
· формування мотивів, звичок правильної поведінки та діяльності, здатності наукових та моральних суджень з екологічних питань;
· потяг до активної діяльності з охорони природи.
Екологічне виховання та освіта є стрижнем сучасної освіти та початком перебудови його сучасних систем і суспільства вцілому. Екологічна освіта - основа нової моральності для рішення багато численних питань практичного життя людини. Екологічне виховання повинне починатися з самого раннього дитинства. Діти - допитливі. Саме в цей час слід починати виховувати моральні засади, розвивати почуття прекрасного, вміння бачити красу.
Природоохоронна освіта є обов'язковим елементом загальної освіти. Вона спрямована на те, щоб подати основи екологічних знань, перетворити їх у практичні навички природокористування, закласти творчій інтерес до пізнання природи, сформувати до неї моральне та естетичне відношення.
Олексій Химинець, вчитель ЗОШ м.Ужгород, стверджує, що взаєморозвиток освіти, культури, економічного становища та екологічної ситуації сьогодні визначають самопочуття людства, їх роль в нашому житті зростає з року в рік, а екологічний компонент набуває все більшого значення [42; 31].
Природоохоронна освіта здійснюється в різних напрямках: на уроках, на заняттях гуртків, під час проведення екскурсій, у процесі суспільно корисної праці тощо. Екологічна освіта не під силу вчителеві одного предмета, це робота багатопланова.
Головними завданнями можна вважати:
- засвоєння наукових знань про взаємозв'язок природи, суспільства та людської діяльності;
- розуміння багатогранної цінності природи для суспільства в цілому, та кожної людини зокрема;
- оволодіння нормами правильної поведінки в природному середовищі;
- розвиток потреби спілкування з природою;
- активізація діяльності щодо охорони й поліпшення навколишнього середовища.
Відношення дитини до довкіллям не таке, як у дорослих. До важливих відношень дитини і довкілля відносять:
- фізіологічну взаємодію;
- психологічні відношення;
- поведінкову взаємодію.
В аспекті фізіологічної взаємодії, перш за все, цікавить взаємодія організму молодшого школяра з природним середовищем. Всі екологічні впливи дитина починає відчувати ще в утробі матері. Екологічною особливістю молодого організму є те, що він менш загартований до негативних факторів.
Після народження дитина не в змозі ідентифікувати себе з довкіллям. Ще Ж.Піаже виявив, що основною рисою відношень дошкільника до світу є егоцентризм [20; 16]. Дитина не диференціює своє „Я” та середовище, суб'єктивне та об'єктивне, переносить на реальні зв'язки між явищами у природі свої власні мотиви. Результатом є антропоморфізм по відношенню до середовища, тобто наділення об'єктів і явищ довкілля якостями, які притаманні самій дитині.
Навіть після початку усвідомлення свого „Я” його різницю від навколишнього, об'єктів і явищ, дитина деякий час не диференціює середовище на природне, технічне та суспільне.
Відношення між людьми, які психологічно можна віднести до категорії моральних, малюком переносяться на відношення у світі природи та у світі речей.
Ці відношення проявляються в уособленні. Уособлення - надання об'єктам та явищам природи якостей людини якогось типу. Наприклад, лисиця - хитра, заєць - лякливий. Такі відношення зберігаються і серед молодших школярів.
Таким чином, у дошкільників та і молодших школярів екологічні та моральні відносини переплітаються між собою. Відношення з природою у молодших школярів носять суб'єктивний характер, тобто вони відносяться до об'єктів і явищ природи, як до суб'єктів.
Але таке сприйняття природи швидко руйнується і школяр починає бачити реальні природні утворення. Таке відношення психологами назване суб'єктифікацією. Зміцніються у школяра цілі та мотиви. Прагматизм дошкільника (природа існує не сама по собі, а для нього: річка - щоб купатися, сонце - щоб загоряти) змінюється не прагматизмом, прагненням до безкорисного спілкування з природою.
Метою екологічної освіти є формування екологічної культури особистості та суспільства. Компонентами екологічної культури є: екологічні знання і вміння, екологічне мислення, екологічні цінності та екологічна поведінка.
Джерелами екологічної культури є багатовіковий досвід народу - традиції бережливого відношення до природи, природним багатствам рідної землі. Наші предки гарно знали природу, взаємозв'язки живих організмів з довкіллям. Предки вклонялися духам природи і разом з тим вважали себе її частиною, розуміли свій нерозривний зв'язок з нею. Ще не знаючи грамоти, люди читали книгу природи та передавали накопичені знання дітям. У процесі спілкування з природою люди поступово знаходили норми та правила поведінки в природі. Вони розуміли, що знищивши природу, вони знищать своє майбутнє. Тисячоліттями складались народні традиції, народна педагогіка.
Етнопедагогіка з самого початку базувалася на праці, бережливому відношенні до природи, на повазі до людини як носія народної мудрості.
Тому відродження народних традицій - важлива і вагома задача педагогічної науки.
Формування екологічної культури, яка визначає відношення до середовища, треба розглядати як складний комплексний процес, який багато у чому залежить від вікових особливостей та можливостей учнів. Першим віковим етапом освіти є початкова школа. Мета екологічної освіти молодших школярів - становлення науково-пізнавального, емоційно-морального, практично-дійового відношення до довкілля, до здоров'я на базі єдності чуттєвого та раціонального пізнання природного та соціального оточення людини. Це спирається на такі психофізіологічні особливості молодших школярів, як цілісне світобачення, уроджена допитливість та емоційне сприйняття, намагання оволодіти методами вивчення природного та суспільного оточення, правилами та нормами поведінки, навчитися надавати допомогу природним істотам.
Виходить, що екологічна освіта у початковій школі - це складний процес, який потребує вирішення наступних задач:
- освіта - формування знань про екосистемну організацію природи Землі в межах існування людини; системи інтелектуальних і практичних вмінь по вивченню, оцінці та покращенню стану довкілля своєї місцевості та здоров'я населення;
- виховання потреб (мотивів, збуджень), спрямованих на реалізацію здорового способу життя та покращення довкілля;
- розвиток інтелектуальної сфери - можливість цілісного причинного та вірогідного аналізу екологічної ситуації; емоційної сфери - естетичного сприйняття та оцінки стану середовища; вольової сфери - впевненості у можливості вирішення екологічної проблеми, бажання розповсюджувати екологічні знання та брати участь у практичних справах по захисту довкілля.
Сучасні підходи до змісту освіти у царині довкілля повинні виходити із концепції стійкого розвитку, відповідати новим ціннісним орієнтаціям, дотримуватись етичних принципів взаємовідносин людства та біосфери. При цьому дуже важливими є такі вихідні положення, як гуманізація, єдність пізнання, переживання й дії, міждисціплінарність та інтеграція змісту.
Принцип гуманізації виходить із права кожного громадянина, жителя планети на чисте навколишнє середовище; принцип взаємозв'язку пізнання, переживання й дії дозволяє забезпечити становлення багатогранних відношень до середовища та свого здоров'я.
Принцип міждисциплінарності являє собою узгодження різних аспектів взаємовідносин з довкіллям. Принцип інтеграції різних аспектів екологічних взаємодій дозволяє забезпечити взаємозв'язок усіх сфер теоретичної та практичної свідомості і різних сфер діяльності.
До основних методів навчання екології відносять:
- методи стимулювання пізнавального інтересу та формування відношень;
- методи та прийоми формування знань;
- методи та прийоми формування вмінь.
Процес навчання завжди має якісь певні мотиви. В одних випадках це - бажання отримати гарну оцінку або похвалу вчителя, бажання бути першим серед однолітків, в інших - бажання навчитись чомусь; мотивом може бути пізнавальний інтерес, який деякою частиною залежить від уродженої допитливості, деякою - від стимулювання вчителем різними засобами, прийомами, методами.
До основних методів та прийомів стимулювання відносять: дидактичну гру та цікаві вправи.
Гра спирається на створення в учбовому процесі ігрових ситуацій, які складаються з наступних елементів діяльності: ігрова задача, ігрові мотиви та учбове рішення задач. У дидактичній грі постановка задачі виникає як ігрова задача самої дитини, а способи її вирішення є учбовими.
Всі ігри можна упорядкувати за дидактичним навантаженням.
- ігри, які сприяють формуванню вміння класифікувати;
- ігри, які мають на меті перевірити правильність сформованих уявлень;
- ігри, спрямовані на виявлення природних зв'язків, сутності явищ [20; 121].
Для того, щоб покращити опитування та активізувати розумову працю учнів, в учбовий процес вводять цікаві вправи. Форми цих вправ дуже різноманітні - загадки, кросворди, ребуси, чайнворди і вікторини.
До основних методів і прийомів формування відношень належать - методи формування суб'єктивного відношення, методи трансформації відношень уособлення у відношення суб'єктифікації; методи формування почуття спорідненості з природою; методи формування естетичних відношень до природи [20; 124].
Методи формування суб'єктивного відношення включають у себе: метод екологічної ідентифікації, метод емпатії, метод рефлексії.
Метод ідентифікації міститься у тому, щоб поставити себе на місце того чи іншого об'єкта, занурення себе у ситуацію, в якій знаходиться об'єкт. Наприклад, при розгляданні питання про водойми взимку учням пропонується тиснути пальцями власного носа і, не відкриваючи рота, протриматись якомога більше, а потім відпустивши один палець, відкрити доступ повітря в один отвір. Власні враження проектуються в цій ситуації на стан риб, що знаходяться під кригою, коли їм не достає кисню. Доступ повітря в одну ніздрю супроводжується значним полегшенням та моделює стан риб після того, як у кризі будуть просвердлені дихальні ямки.
Метод емпатії передбачає стимулювання емпатії особистістю стану природного об'єкту, співчуття йому Метод рефлексії - це стимулювання усвідомлення особистістю того, як її поведінка могла б „виглядати” з точки зору тих природних об'єктів, „інтереси” яких вона зачіпає. Важливою задачею в області формування екологічних відносин молодших школярів є трансформація існуючих відношень антропоморфізації, персоніфікації у відношення суб'єктифікації. Загальний принцип управління процесом такої трансформації: не руйнуючи спеціально уявлення антропоморфізації формувати у школяра наукові знання про об'єкти та явища природи, екологічні взаємодії.
Метод сполучання елементів - надання рис людини природі з науковим представленням про об'єкт, що вивчається та явище при поступовому збільшенні долі останніх.
Метод емоційного протиставлення природних об'єктів людині - суб'єктивне відношення людини до природи припускає відношення до природних об'єктів як до реальних створінь. Це значить, що школяр повинен бачити відмінність людини від інших природних об'єктів.
Метод ознайомлення дітей із джерелами існуючих негативних антропоморфічних характеристик деяких об'єктів природи.
Формування відношень суб'єктифікації можуть проходити за допомогою різних прийомів. Один з них - написання листа улюбленим тваринам. Цінність прийому у тому, що поєднуються елементи антропоморфізації з детальним вивченням екології цієї тварини, що сприяє розвитку суб'єктивізації.
Іншим прийомом можуть слугувати рольові ігри, в яких учні грають тварин у визначених ситуаціях, ніби виконуючи якісь дії у вигаданій екологічній ситуації, відтворюючи „думки”, поведінку тієї чи іншої тварини.
Значним компонентом суб'єктивного відношення є почуття спорідненості із довкіллям. Сприяти розвитку відношень можна наступними методами:
1. Метод пошуку схожості природних об'єктів з людиною. Метод реалізується за допомогою таких прийомів: а) виявлення морфологічної схожості, б) виявлення поведінкової схожості, в) проведення аналогій при використанні екологічних понять.
2. Метод звернення до джерел. Реалізується за допомогою прийому - введення у зміст елементів еволюційного вчення.
Головними методами формування естетичного відношення до природи є:
· метод звернення уваги на зовнішні прояви гармонії природи;
· метод розкриття внутрішньої гармонії природи;
· метод „перебільшення” краси природи засобами мистецтва.
Основними методами формування знань є: словесні (розповідь, бесіда, робота з книгою); наочні (спостереження, демонстрація, експеримент); проблемно-пошуковий метод.
Розповідь як метод має сильні та слабкі сторони. Її використання дозволяє економити учбовий час. Розповідь незамінна, коли доступ до об'єкту обмежений для безпосереднього вивчення. Слабкою стороною є пасивність слухачів.
Бесіда - це розмова вчителя з учнями, яка організується за допомогою системи питань, які поступово підводять учнів до засвоєння нового матеріалу. Сутність бесіди у спілкуванні вчителя, який керує нею, з учнями. У ході бесіди реалізуються прийоми: постановка питань, обговорення відповідей та точок зору учнів, корегування відповідей, формування висновків.
Бесіда повинна поєднуватись з іншими методами: з розповіддю вчителя (бесіда по розповіді вчителя), із спостереженням (бесіда по результатам спостережень), з роботою з ілюстративним матеріалом (бесіда по малюнку), з читанням тексту (бесіда за прочитаним).
Робота з текстом книги як метод навчання є одним з важливих засобів як пізнання, так і закріплення знань.
Завдяки спостереженню за природою у школярів формуються уявлення про різні поняття: сезони, форми рельєфу, водойми, погодні явища, рослини, тварини, діяльність людей. При спостереженні використовуються різні прийоми - візуальний огляд, виміри за допомогою приладів, відбір та подальший огляд зразків.
У дидактиці досліди (лабораторний метод) відносять до практичних методів. За своєю функцією досліди сприяють більш глибокому пізнанню дійсності, а основа метода - формування вмінь користування.
За ступенем творчої активності у пізнанні методи навчання поділяються на репродуктивні та проблемно-пошукові. Згідно з класифікацією М.М. Скаткіна та І.Л. Лернера, ці методи включають у свій склад метод проблемного викладу, частково-пошуковий та дослідницький методи [23; 149].
Сутність проблемного викладу полягає в тому, що вчитель ставить проблему і сам її вирішує, при цьому він показує шлях рішення у протиріччі. За формою це - розповідь-пояснення.
Сутність евристичного методу (частково-пошукового) полягає у наближенні учнів до самостійного вирішення проблеми. Учням пропонується питання, на яке вони відразу не можуть знайти відповідь. Процес пізнання будується таким чином, що відповідь діти знаходять, вирішуючи проміжні задачі.
Уміння формуються головним чином у процесі практичних занять. Основними прийомами формування вміння є: пояснення та показ способу дії, виконання способу дії за інструкцією, по пам'яті, імітація способу дії на макеті.
Робота по формуванню вміння починається із ознайомлення школярів з новою для них діяльністю шляхом словесного пояснення або шляхом показу способу діяльності. Частіше за все ці шляхи йдуть паралельно.
Більш складні вміння спочатку виконуються учнями за інструкцією.
В традиційній методиці вивчення природи і суспільства екскурсії розглядаються як одна з форм учбово-виховної роботи - організаційний вихід за межі школи для спостереження явищ у звичайних умовах. Екскурсія являє собою своєрідний урок в умовах безпосереднього спілкування з природою або перетвореною працею людини соціоприродним середовищем . екскурсія показує дітям взаємовідносини у царині природи та допомагає пов'язати отримані факти в одне ціле. Педагоги підкреслюють позитивний вплив спілкування з природою на розумовий, фізичний та емоційний розвиток дитини, який вперше вирізнив К.Д.Ушинський: „А свобода, а простір, чудові куточки містечка, а ці луки, а рожева весна та золотиста осінь невже не були гарними вихователями? Можете назвати мене варваром у педагогіці, але я переконаний, що природний ландшафт має таке виховне значення, з яким важко змагатися впливу педагога” [35; 43].
Поряд з екскурсією важливе значення займає і бесіда, тому що екологічне виховання в першу чергу спрямоване на виховання культури відношень із довкіллям, а виховання, по словам В.О.Сухомлинського, це перш за все постійне духовне спілкування вчителя та дитини.
Виховувати почуття - це означає словом та прикладом викликати у дітей відповідну реакцію, навмисно створюючи ситуацію. Саме участь у бесіді дає можливість дитині зрозуміти правильність чи неправильність вибору того чи іншого зразка поведінки, мотиви свого чи стороннього вчинку.
Таким чином, формування екоцентричної екологічної свідомості базується на таких параметрах:
1. Вища цінність - це гармонійний розвиток людини та природи. Довкілля - це самоцінне, маюче право на існування за межами корисності та некорисності і , навіть, шкідливості для людини. Людина не власник природи, а один з членів природного товариства.
2. Відмова від ієрархічної картини світу. Людина не має привілеїв лише тому, що має розум, навпаки, його розум накладає більші обов'язки по відношенню до навколишнього середовища. Світ людей не протиставляється світові природи.
3. Характер взаємодії з природою визначається „екологічним імперативом”; правильним можна вважати те, що не порушує природної рівноваги.
4. Діяльність людини з охорони довкілля продиктована необхідністю збереження природи заради неї самої
екологічний проект виховання школяр
Розділ ІІ. ЕКОЛОГІЧНИЙ ПРОЕКТ ЯК ОДИН ІЗ ЗАСОБІВ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

2.1 Констатуючий експеримент

Молодший шкільний вік - це етап формування основ морально-етичної позиції особистості.
Базовим в розвитку екологічної культури молодшого школяра є рівень, отриманий ним в дошкільному віці. Новий ступінь розвитку дитини пов'язується з отриманим нею екологічно-орієнтованого особистого досвіду за рахунок:
· спостережень різних станів навколишнього середовища, які супроводжуються роз'ясненнями педагога;
· початкових оцінок діяльності людей (на рівні добре - погано);
· виконання правил поведінки, запропонованих педагогом;
· спілкування з представниками тваринного і рослинного світу та емоційних переживань;
· естетичного задоволення красою природи і творчого виявлення своїх вражень в розповідях, малюнках;
· відчуття потреби в знаннях екологічного змісту;
· бережливого відношення до предметів використання, продуктів харчування і т. ін.;
· спостереження за діяльністю дорослих з покращання навколишнього середовища і своєї участі в ній.
Таким чином можна виділити показники сформованості екологічної культури молодшого школяра:
ь Дитина проявляє інтерес до об'єктів навколишнього світу, умов життя людей, рослин, тварин, намагається оцінити їх стан з позиції „добре-погано”.
ь З бажанням приймає участь в екологічно-орієнтованій діяльності.
ь Емоційно реагує при зустрічі з прекрасним і намагається передати свої відчуття у творчості (розповідь, малюнок тощо).
ь Намагається виконувати правила поведінки на вулиці, під час прогулянок тощо.
ь Проявляє готовність надати допомогу людям, рослинам, тваринам.
ь Намагається контролювати свою поведінку, вчинки, щоб не зробити поганого навколишньому середовищі.
Отже, орієнтуючись на виділені показники сформованості екологічної культури молодших школярів, була проведена дослідницька робота. Вона проходила в 2-х класах ЗОШ № 1 І-ІІІ ступенів міста Слов'янська. Експериментальним був 2-А (26 учнів), а контрольним виступив 2-Б (26 учнів).
У процесі експериментальної роботи використовувалися анкетування, опитування, спостереження та екологічні завдання.
Робота складалася з трьох етапів:
1) констатуючий експеримент;
2) формуючий експеримент (проект);
3) контрольний експеримент.
Завдання констатуючого експерименту - визначити рівень екологічної культури молодших школярів експериментального та контрольного класів.
Рівні сформованості екологічної культури визначали за такими критеріями:
1. Компонент досвіду:
a) знання джерел забруднення навколишнього середовища;
b) навички взаємовідносин молодших школярів з природним середовищем, бережливого ставлення до природи (практична допомога природі, позиція захисника природи).
2. Компонент формування відображенняя:особисте відчуття та сприймання природи (радощі та засмучення, пов'язані з природою та самим собою).
3. Компонент спрямованості:інтерес молодших школярів до природи та екологічних проблем.
На основі визначених компонентів було виділено три рівні екологічної культури молодшого школяра:
- високий;
- середній;
- низький.
Високий рівень сформованості екологічної культури молодшого школяра визначався знанням джерел забруднення навколишнього середовища, місцем людини в цьому процесі, навичкою культурного спілкування з навколишнім середовищем, активною участю у природоохоронній роботі.
Середній рівень визначався неповнотою екологічних знань, недостатньою активністю екологічної діяльності, стриманим і заспокоєним ставленням до природи, нестійкими переконаннями в необхідності збереження навколишнього середовища.
Низький рівень визначався відсутністю належних знань і проявів спілкування з навколишнім середовищем, пасивністю по відношенню до живого організму, споживацьким ставленням до природи.
За допомогою методики „Екологічний світлофор” ми констатували представлення дітей про раціональну взаємодію людини з природою - можливих і неможливих дій на природі; вміння оцінювати результати взаємодії людини і природи (взаємодія завдає шкоди, жодних змін, корисно).
Це дослідження проводилось як індивідуальна робота по картках. Діти на отримані картки наклеювали сигнал світлофора, відповідно до тексту або малюнка. Дитина отримувала набір кольорових кружечків (червоного, жовтого та зеленого) з поясненням, що кожний колір має своє значення. Таким чином, як і світлофор на перехресті, наш екологічний світлофор червоним світлом говорить, що дія під забороною, бо завдає шкоди довкіллю та життю людей; жовтий - попереджає про те, що необхідно бути обережним; зелений дозволяє дії, які допомагають рослинам і тваринам.
Учитель зачитував вчинок людини на природі та демонстрував відповідний малюнок. Учень повинен був оцінити цей вчинок, „включивши” той чи інший сигнал екологічного світлофора і пояснити свій вибір.
Були запропоновані такі ситуації:
1. У вихідний день Толя з батьком пішли до лісу. Невдовзі вони зупинилися біля мурашника, розворушеного якоюсь недоброю людиною. Мурашки ремонтували своє місто, метушливо таскаючи свій матеріал. Толя довго спостерігав за роботою лісових трудівників, а потім став збирати хвоїнки, сухе листя, травинки. Батько зацікавлено запитав: „Що це ти робиш, Толю?”. Толя відповів: „Ти подивись, як важко мурашкам матеріал до мурашника носити. В них же немає ані машин, ані залізничної дороги, все самі тягнуть. Треба їм допомогти”. Взявши зібрані травинки, коріння, листя, він підійшов до мурашника та обережно поклав біля нього в деяких місцях.
2. Іван, Петро та Оля пішли на річку. Цілий день вони просиділи біля дерева та спостерігали за живою природою.
3. Сашко пішов зі своїм класом на екскурсію до лісу. Раптом під великим дубом він побачив маленьке пташеня. Не довго розмірковуючи хлопчик узяв пташку у руки. Хлопці запитали: ” Сашко, навіщо ти це зробив?”. „А я його сам вигодую!”.
4. Після пікніка на галявині залишились папір, сміття на лісовій стежині.
„Екологічний світлофор” викликав багато позитивних емоцій, оскільки завдання базувалось на прикладах з реального життя.
Таблиця №1
Динаміка показників оцінки взаємодії людини і природи молодшими школярами.
Клас
1 ситуація
2 ситуація
3 ситуація
4 ситуація

Ч
Ж
З
Ч
Ж
З
Ч
Ж
З
Ч
Ж
З
2-А (експеримент-таль
ний) 26 чоловік
Кількість
1
2
23
5
17
4
20
2
4
24
2
0

%
3,8
7,7
88,5
19,2
65,4
15,4
76,9
7,7
15,4
92,3
7,7
0
2-Б (контрольний) 26 чоловік
Кількість
0
1
25
7
17
2
21
1
4
25
1
0

%
0
3,8
96,1
26,9
65,4
7,7
80,8
3,9
15,4
96,1
3,8
0

Отримані дані свідчать про те, що обидва класи мають приблизно однаковий рівень екологічної культури та у більшості дітей вже сформовані зародки раціональної взаємодії людини з природою.
З метою виявлення готовності учнів надавати необхідної допомоги природі, виховання в них емпатійних здібностей, нами було запропоновано проблемне завдання „Лист зеленому другові”.
Зміст методики: дітям подавалась наступна ситуація -
„Уявіть, що десь у лісі є малесеньке деревце. Іноді його поливає дощик, іноді гойдає вітерець...іноді на його гілках співає зграйка пташок. Вони спілкуються одна з одною, метушаться або, навіть, б'ються. А потім кудись летять. Ось це деревце сказало по секрету, що більш за все на світі йому потрібен друг - людина. Краще учень, ніж дорослий. І спочатку йому хотілося отримати від нього листа.” Далі вчитель запропонував: „Напишіть дереву. Можливо, хтось і є тим самим другом, якого воно так чекає. Поміркуйте, про що саме дерево бажало б прочитати в вашому листі, на які питання відповісти, що б ви запропонували своєму другові для того, щоб він погодився з вами товаришувати.”
При аналізі дитячих робіт була звернена увага на наступне:
ь Чи переважають в дитячих листах приклади практичної допомоги природі;
ь Чи відбиває лист дитини активну позицію захисника природи;
ь Чи наводять діти приклади вже проробленої ними природоохоронної праці.
Наведемо приклади деяких робіт учнів:
« Здравствуй милая берёзка! Я хотел бы иметь такого друга как ты. К тебе можно прийти и посидеть рядом, поговорить с тобой. А тебе интересно со мной? А кто ещё с тобой дружит?
Я всё время думаю о тебе. Можно я приду к тебе со своим братиком. До встречи». (Саша, 2-Б).
«Милый дубок! Это я пишу тебе письмо. А давай мы будем с тобой дружить, я буду тебя поливать а ты будешь шуметь для меня своими листьями. Как тебе в лесу? Наверное не скучно? Вокруг много других деревьев. И вы все время разговариваете друг с другом.» (Никита, 2-А).
«Дорогие и любимые деревья, я с радостью пишу вам письмо. Я очень люблю природу. Мне нравится быть среди вас, деревьев! Я рада, что дружу с вами. Я приду к вам в гости и буду с вами разговаривать. Ждите меня. Ваша подруга.» (Валя, 2-А).
Проаналізовані твори дали такі результати:
Таблиця №2
Динаміка показників готовності дітей допомагати природі.
Клас
Кількість учнів
Готовність допомагати
Процентне вираження
Експериментальний
26
5
19,2%
Контрольний
26
6
23,07%
Отримані результати свідчать про однаково невисокий рівень готовності практично допомагати природі в учнів обох груп. Переважна більшість дітей в листах звертали більшу на сам факт дружби та можливість спілкування з товаришем, цікавились наявністю інших друзів, шукали взаємовигоду. Лише деякі з них запитували про те, як поживає деревце, чи не нудьгує воно.
Третя методика, яка була використана в констатуючому експерименті, - „Секретна розмова”, яка допомагала розвити емоційну сферу особистості молодшого школяра у процесі спілкування з природою, а також виявити такий досвід спілкування.
Дітям пропонувалося уявити, що на прогулянці в лісі вони зустріли гарне дерево, квітку або улюблену тварину та мали можливість „поспілкуватись”. Далі вони отримували завдання написати, які питання вони б поставили своєму співрозмовнику, що б розповіли самі, а що б хотіли почути. Наведемо деякі приклади секретних розмов:
ь „Я гулял-гулял по лесу. Встретил цветочек. Его звали Василёк. Он был синий. Он улыбался мне своими лепестками и здоровался зелёными листиками. Василёк пахнет вкусно. Я впервые увидел такой необыкновенный цветок». (Миша, 2-А).
ь «Недавно в лесу я увидела тигра. Он был маленький и совсем не страшный. Он рычал, но я его не боялась. Я хотела спросить, почему он полосатый. Тигр мне не ответил и убежал. А я ему не успела сказать, что у меня есть сестричка». (Вита, 2-Б).
При аналізі робіт ми з и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.