На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Формування системи жночої освти в Україн у XIXна початку XX ст. Особливост дяльност деяких типв жночих навчальних закладв: пансонної освти, нституту шляхетних двчат. сторичний досвд органзацї жночої освти в умовах сьогодення.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 26.12.2010. Сдан: 2010. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


30
ЗМІСТ

Вступ
Розділ І. Теоретичні засади формування системи жіночої освіти в Україні у XIX -- на поч.XX ст
1.1 Стан вивчення проблеми
1.2 Етапи та системи розвитку жіночої освіти в Україні.
1.3 Структура формування системи жіночї освіти на українських землях у XIX -- на поч.XX ст
Висновки до розділу І
Розділ ІІ. Особливості діяльності деяких типів жіночих навчальних закладів України
2.1 Жіноча пансіонна освіта
2.2 Навчання в інститутах шляхетних дівчат
2.3 Можливості використання історичного досвіду організації жіночої освіти в умовах сьогодення
Висновки до розділу ІІ
Висновки
Література
Вступ
Актуальність досліджуваної теми зумовлена насамперед розв'язанням в Україні таких кардинальних завдань, як культурно-національне відродження, яке безпосередньо пов'язане із становленням, розвитком та реформуванням жіночої освіти.
Жіноча освіта - виховання «добропорядної матері родини», «жінки-берегині», завдяки якій тримається сім'я і врешті-решт держава, дає можливість розкрити одну із сторінок жіночої історії, з'ясувати роль і місце жінок у подіях минулого та інші проблеми, що знаходяться у центрі досліджень.
Проблема жіночої освіти в Україні детально вивчається лише в останні роки, при цьому все ще зберігається певна фрагментарність цих досліджень. Опубліковано деякі матеріали про жіночі гімназії XIX--поч. XX ст. у Східній Україні; окремі питання жіночої освіти розглядаються в курсах лекцій з історії вітчизняної педагогіки.
Втім, проблема жіночої освіти повинна розглядатись комплексно, в першу чергу в хронологічній послідовності. Тому вважаємо, що тема нашого дослідження актуальна. Тема курсової роботи дає змогу простежити динаміку розвитку навчальних жіночих закладів.
Мета дослідження полягає у комплексному, порівняльному аналізі проблем, напрямків і принципів розвитку жіночої освіти від найдавніших часів до сьогодення.
Завдання:
- Визначити стан дослідження данної проблеми.;
- Простежити динаміку розвитку жіночої освіти в Україні на різних етапах;
- Встановити структуру формування системи жіночї освіти на українських землях у XIX -- на поч.XX ст;
- Проаналізувати собливості діяльності деяких типів жіночих навчальних закладів України;
- Виявити можливості використання історичного досвіду організації жіночої освіти в умовах сьогодення.
Об'єктом дослідження є система жіночої освіти в Україні у XIX -- на поч. XX ст.
Предметом дослідження є зміст, форми та методи організаціі жіночої освіти в Україні.
Методи дослідження:
Відповідно до предмету і завдань досліджувальної теми використовувались такі методи, як історико-генетичний (допоміг визначити напрямок освітніх реформ), порівняльний (залучався для співставлення хронологічних періодів розвитку жіночої освіти), історико-типологічний (дозволив виділити головні типи жіночих учбових закладів), аналіз та узагальнення.
Практичне значення роботи полягає у доцільності використання її матеріалів для розробки лекційних курсів, використання її на семінарських заняттях. Переосмислення досвіду роботи жіночих навчальних закладів бачиться не лише доречним, а навіть необхідним у сучасних умовах культурного життя України, реорганізації системи освіти.
Структура досліджувальної роботи. Курсова робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Робота викладена на 30 сторінках комп'ютерного тексту. Список літератури складає 25 джерел.
Розділ І. Теоретичні засади формування системи жіночої освіти в Україні у XIX -- на поч. XX ст.

1.1 Стан вивчення проблеми

Проблема становлення жіночої освіти завжди була у полі зору науковців. Так, питання загальної жіночої освіти досліджували такі вчені як, М.Демков, О.Лихачова, В.Овцин, М.Пєсковський, С.Рождєственський, М.Ролле (характеристика окремих напрямів політики російського уряду щодо освіти жінок Південно-Західного краю), І.Малевич, О.Малиновський, І.Покровський (особливості навчання дівчаток у церковних школах Волині), А.Буйницький, Н.Маньковський, О.Фотинський, О.Шафранський (специфіка організації духовної жіночої освіти в регіоні), М.Барсов, М.Константинович, С.Миропольський, Н.Мукалов, І.Самойлович, І.Сбитньов (відомості про початкову освіту волинських жінок), Т.Джаман, В.Омельчук, І.Сесак, Т.Сухенко, Т.Тронько (окремі проблеми жіночої освіти на Правобережжі), Д.Бовуа (деякі аспекти розвитку початкової освіти жінок), В.Вельхорського (характеристика пансіонної жіночої освіти). [7, c 110]
Професійна жіноча освіта стала предметом наукового вивчення у працях О.Аніщенко (розвиток професійної освіти жінок) [2, c 39], Н.Дем'яненко (відомості про педагогічну підготовку жінок), Є.Луценко (розвиток середньої спеціальної освіти), В.Постолатія (розвиток комерційної освіти), К.Шамаєвої (особливості музичної освіти).
Великий вплив на розвиток жіночої освіти у ХІХст. справила діяльність видатних педагогів і просвітителів цього часу М. Дрогоманова, М. Пирогова, К.Ушинського, І. Франка, О.Духновича, Т.Шевченка, на ряду з ними положення, викладені у працях з історії України (М.Грушевський, М.Костомаров, П.Куліш, Н.Полонська-Василенко); теорії, методики та історії жіночої освіти в Російській імперії (М.Демков, Е.Днєпров, М.Зінченко, О.Лихачова, В.Овцин, М.Пєсковський, С.Рождєственський, О.Янжул); теорії та історії освіти в Україні (О.Аніщенко, Н.Дем'яненко, М.Заволока, Н.Калениченко, В.Постолатій, Л.Применко, О.Сухомлинська, Т.Тронько, Д.Ярмаченко) та Волині (М.Барсов, М.Константинович, І.Малишевський, Н.Петров, О.Фотинський; Д.Бовуа, Т.Джаман, Н.Сейко, А.Ткачук, П.Ткачук), праці з історії освіти жінок (А.Бикова, М.Левицький, О.Ліхачова, О.Назаревський, М.Песковський, О.Піллер, І.Шапіро, В.Щербина), з жіночої проблематики (М.Богачевська-Хом'як, О.Щепкіна), з історії розвитку загальної та професійно-технічної освіти (А.Веселов, Е.Днєпров, Я.Звігальський, Ф.Паначин, М.Пузанов, С.Сірополко, О.Сухомлинська, Г.Тере-щенко, М.Ярмаченко та інші). [18, 37-39]
Разом з тим, враховуючи малодослідженість цієї теми, окремі її аспекти не розглядались взагалі. Це стосується, насамперед, боротьби жінок за право здобувати вищу освіту або позашкільної освіти жінок, що і досі залишається найменш вивченими напрямама у історико-педагогічних дослідженнях.
Аналіз значної кількості архівних і літературних джерел, що мають історико-педагогічне значення, дав змогу зробити висновок, що в Україні не здійснювалося жодного фундаментального дослідження з проблем розвитку освіти жінок у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття. Це питання не було предметом цілісного історико-педагогічного вивчення.
1.2 Етапи та системи розвитку жіночої освіти в Україні

Перший етап реформування середньої освіти припадає на початок епохи "Великих реформ".
Важливим проявом чого стало формування системи жіночої освіти. Це було ознакою того, що жінки в умовах промислової революції почали змінювати свої традиційні соціальні ролі --матері, дружини, господарки, на нові - робітниця, громадська діячка та ін. Жінки стають суб'єктами промислового перевороту, їх праця використовується у виробничих процесах, торгівлі, в духовній сфері - в шкільництві. [17, c19]
Систему жіночої освіти становили жіночі гімназії, жіночі училища, єпархіальні жіночі школи, професійні початкові й середні навчальні заклади.
Перша жіноча гімназія в Україні була відкрита в 1850 р. у Києві. А 1860 р. жіноча гімназія виникла в Полтаві, в 1870-х рр. - в усіх губернських та інших містах. [14, c65]
Згідно всіх прийнятих статутів можна вивести чотири етапи розвитку жіночої освіти XIX - початку XX століття: [1, c 33-40]
1 етап. (1802-1836рр.) - організаційна діяльність, що передувала створенню жіночих закладів освіти (започаткування Міністерства народної просвіти (1802р.), реформа освіти 1802-1804рр. На цьому етапі переважає початкова освіта, родинне виховання, духівництво вимагає загальної початкової освіти для всіх верств населення, у тому числі й для жінок, конфесійна громада виступає за відкриття національних шкіл. Провідні тенденції і особливості: піднесення зацікавленості та формування позитивного ставлення суспільства до навчання жінок; прагнення влади до авторитарно-релігійної спрямованості їх виховання та навчання; обмеження доступу жінок до навчання;
2 етап. (1836-1866рр. )- відкрито перший крупний навчальний заклад для жінок - Кушніковський дівочий інститут, м. Керч (1836р.). У 1855р. вийшов "Статут середніх жіночих навчальних закладів", на підставі якого було створено єдину систему управління середніми навчальними закладами, що дало можливість уніфікувати статути, програми середніх жіночих навчальних закладів, упорядкувати каталог дозволеної для використання навчальної літератури. Поряд із початковою набуває бурхливого розвитку середня жіноча освіта, змінюється структура системи освіти Таврійської губернії. Провідні тенденції і особливості - посилення протистояння в питаннях організації жіночої освіти між урядом та передовими колами суспільства; прагнення щодо використання європейського і загальноросійського досвіду навчання та виховання жінок; розширення знань з теорії педагогіки; посилення уваги національних громад щодо виховання і навчання жінок з метою збереження національного досвіду;
3 етап. (1866-1905рр.) - відкриваються жіночі навчальні заклади підвищеного типу, зокрема Феодосійська жіноча гімназія (1866р.); національні жіночі навчальні заклади, впроваджуються і апробуються новітні форми навчання, при гімназіях започатковуються педагогічні класи ("Положення щодо жіночих навчальних закладів" (1870р.). Послаблюється вплив церкви на формування змісту й завдань жіночих навчальних закладів Таврійської губернії. Провідні тенденції і особливості - посилення уваги суспільства до гімназійної та університетської освіти; обмеження навчально-виховного процесу в жіночих навчальних закладах офіційною документацією (планами, статутами, положеннями та ін.), переважання світського характеру навчання, переслідування прогресивної педагогічної думки;
4 етап. (1905-1918рр.) - регулювання діяльності жіночих навчальних закладів положенням про "Значні помилки приватних жіночих гімназій Міністерства народної просвіти" (1905р); рішенням Всеросійського жіночого з'їзду (26.12.1912-04.01.1913рр.).
Революційні події 1917р. призвели до припинення діяльності більшості жіночих навчальних закладів, що зумовлювалося зокрема й прагненням радянської влади зрівняти жінок і чоловіків у правах на здобуття освіти. Відкриття першого університету в Таврійській губернії (м. Ялта (Лівадія, 1918р.), куди доступ на навчання отримали й жінки. Провідні тенденції і особливості - університезація, демократизація, спільне навчання чоловіків і жінок, розробка нових форм та методів навчання, залучення жінок до професійної освіти.[10, c 7]
1.3.Структура формування системи жіночї освіти на українських землях у XIX -- на поч.XX ст.

Перші відомості про навчання дівчаток у древній Русі припадають на XI століття. У 1086 році Анна Всеволодівна, сестра Володимира Мономаха, відкрила при Андріївському монастирі в Києві дівоче училище. Дочка полоцького князя Єфросинія в заснованих нею монастирях навчала не тільки монахинь, а й жінок-мирянок. У першій половині XVI ст. митрополит Данило у своїх повчаннях говорив, що навчання необхідно не лише монахам, а й мирянам -- «юнакам і дівчатам».[20, c-340]
На початку XVII ст. хорошу, як на ті часи, домашню освіту одержували царські дочки і дівчата із знатних боярських сімей. За Петра І у Москві І Петербурзі з'явилися приватні світські школи, в яких могли навчатися і дівчатка. В 1724 р. монахи були зобов'язані виховувати сиріт (хлопчиків і дівчаток) і навчати їх грамоти, а дівчаток ще й прясти, шити та ін.
У 1754 р. в Москві і Петербурзі, а згодом і в інших містах, були відкриті перші акушерські школи. В скитах розкольників діяли приватні школи, в яких викладали «майстрині». В середині XV III ст. в Росії з'явилися приватні пансіони, які утримували Іноземці. Початком громадської освіти жінок у Росії вважається 1764 р., коли в Петербурзі за проектом І.Бецького було засноване Виховне товариство благородних дівчат.
Тоді ж було зобов'язано відкрити привілейовані навчальні заклади для дворянських дітей в усіх губернських містах. У створених згідно із статутом
р. малих народних училищах дозволялося навчання дівчаток, але кількість їх, порівняно з хлопчиками, була дуже мала (у 1800 р. в 315 училищах навчалися 18128 хлопчиків і лише 1987 дівчаток, до того ж дві третини з них припадали на столичне народне училище). Шкільна реформа 1804 р., обійшла мовчанкою питання жіночої освіти, що продовжувало розвиватися за межами загальної системи народної освіти. [22,c162-168]
Із 1843 р. починають створюватися єпархіальні училища - середні навчальні заклади для дочок духовенства. У 1844 р. місцеві влади були зобов'язані відкрити особливі жіночі школи в тих районах і населених пунктах, де налічувалося не меньше 25 дівчаток відповідного віку. Однак в умовах кріпосної Росії ці школи не могли залучити до навчання значної кількості учнів. Для розвитку жіночої освіти в Росії, особливо в першій- половині XIXст., характерне прагнення утвердити соціальну організацію жіночих шкіл.
У середині XIX ст. середня жіноча освіта опинилася в цілковитій суперечності з життєвими вимогами. Видатні російські педагоги-демократи К.Ушин-ський, М.Пирогов, М.Вишнеградський, революціонери-демократи М.Черни-шевський, М.Добролюбов, Д.Писарев різко критикували систему закритої привілейованої жіночої освіти, її вузькосоціальний характер, відірваність від реального життя. Вони вимагали виховання жінки як людини, яка має рівне з чоловіком право на освіту, захищали загальноосвітній, відкритий характер виховання жінки, його доступність.[8,c169-174]
Під впливом суспільного руху в Росії в 60-х роках дещо розширилась мережа жіночих навчальних закладів, зросла можливість здобуття дівчатками загальної освіти у спільних школах. В середині 60-х років Росія посідала перше місце в Європі з розвитку середньої жіночої освіти. Проте середні школи все ще були доступні переважно для дівчаток із багатих сімей.
У 60-х роках XIX ст. все активніше обговорювалося питання про необхідність навчання в початковій школі дівчаток із простого народу. В 1861 р. був створений особливий орган з вивчення проблеми спільного навчання в школі дівчаток і хлопчиків. Дівчаток почали навчати в безоплатних недільних школах разом з хлопчиками, одначе дівчаток навчалося в школах вкрай мало. Так, у 1863 р. в усіх початкових навчальних закладах навчалося 708018 хлопчиків і 157833 дівчаток.
У 1864 при Петербурзьких жіночих гімназіях створюються педагогічні жіночі курси. До кінця XIX ст. вступ жінок у ВНЗ був закритий. Перші російські жінки, які здобули освіту, навчалися за кордоном. Лише в 1896 р. жінкам надали право вступати до інститутів та університетів, а в 1897 р. в Петербурзі було відкрито жіночий медінститут.[21,c 76-77]
Важливою подією в історії розвитку жіночої освіти був перший Всеросійський з'їзд з питань освіти жінок, що відбувся в 1912 р. На ньому ґрунтовній критиці піддавалась існуюча система жіночої освіти, гостро постало питання про рівність у правах жінок і чоловіків на освіту.
Після революції 1905-1907 років дещо збільшилась кількість дівчаток у народних школах і середніх навчальних закладах. Але в переважній більшості жінки в дореволюційній Росії були не тільки позбавлені права здобути спеціальну освіту, а й залишалися неграмотними (див. 1.2.1).
За даними перепису 1897 p., у містах Росії грамотними були тільки 12,4%, в сільській місцевості - лише 8,6%. Особливо низькою була грамотність серед жінок національних околиць Росії: у школах навчалися тільки 289 жінок-казашок, серед туркменів до революції було тільки 7 грамотних жінок.[24, c37]
Швидко зростала мережа жіночих гімназій і прогімназій: у 1880 році їх було 79, у 1887 р. - 106 та 180 прогімназій.
Починаючи з 1872 р. в Росії почали відкриватися приватні жіночі гімназії, що пояснювалося нестачею жіночих середніх навчальних закладів та невдоволенням в суспільстві змістом і обсягом навчальних курсів у державних жіночих гімназіях. Відповідно до положення про приватні жіночі гімназії 1972р. передбачалося, що вони користуються тими ж правилами, що й державні, зобов'язані дотримуватися правил та програм, установлених міністерством освіти, і підпорядковуватися місцевому навчальному округу[12,c 33].
В 70-х роках було відкрито 22 такі гімназії: 7 -у Санкт-Петербурзі, 4-у Москві, 5 у Харкові, по одній -- в Орлі, Одесі, Києві, Тифлісі, Омську та Іркутську. В зв'язку з високою платою за навчання в цих гімназіях могли навчатися тільки дівчатка з багатих сімей. У кращих приватних жіночих гімназіях курс навчання відповідав курсу чоловічих. Деякі приватні жіночі гімназії мали становий характер, наприклад, жіноча гімназія аристократичного типу княгині Оболенської у Петербурзі.
Із 1783 р. Крим, у той час Таврійська губернія,[23, c 120] входив до складу Росії і був винятково багатонаціональним районом. Майже половину його населення становили росіяни і українці, майже чверть -- татари. Тут мешкали люди майже сімдесяти національностей. На початок 1913 р. у Таврійській губернії було 1828 початкових одно-класних і двокласних шкіл усіх типів. За приналежністю вони поділялися на земські (в основному в сільській місцевості), міністерства народної освіти, церковно-приходські. Мусульманські мектебе і медресе, єврейські Талмуди-тори і хедери, частина караїмських шкіл були підпорядковані своєму духівництву. Були також відомчі школи Імператорського двору та уділів (Лівадійського і Масандрівського), закладу Імператриці Марії (притулки), міністерства землеробства і державного майна (при Сімферопольському притулку для малолітніх злочинців; нижче сільгоспучилище першого розряду), Міністерства внутрішніх справ (при тюрмах), міністерства шляхів сполучення, міністерства фінансів. У Таврійській губернії нараховувалось 8 чоловічих гімназій, 7 реальних училищ, 18 жіночих гімназій, 5 приватних жіночих гімназій, 4 комерційні училища міністерства фінансів, Таврійське єпархіальне жіноче училище, Таврійська духовна семінарія, Євпаторійське Олександрівське караїмське духовне училище, Керченський Кушніковський жіночий Інститут.
У 1914 р. почалася Перша світова війна. Крим був оголошений прифронтовою зоною. В багатонаціональних кримських селах підсилились антині-мецькі настрої, що мали місце й раніше. За німецьким населенням був установлений адміністративний нагляд. Частина його була вислана в інші райони країни. Різко погіршилося економічне становище. Після Лютневої революції в Петрограді влада в Криму перейшла від губернатора до уповноваженого Тимчасового уряду. [23, c 125]
В таких реальних умовах розвивалась і жіноча освіта. Одним із головних завдань виховного процесу була підготовка дівчат до сімейного життя, усвідомлення ролі матері і дружини.
Великий акцент у вихованні особистості дівчини робився на формування в неї якостей, необхідних для подальшого життя, для створення сім'ї та виховання дітей.
Приділяючи особливу увагу саме формуванню в дівчат жіночності та вихованню всіх якостей, що складають це широке поняття, суспільство як результат мало багато хороших матерів і дружин, справжніх берегинь сімейного щастя і благополуччя.
таб. 1.2.1
Показник

Роки

1856
1896
1911
Кількість учнів дівчаток (тис.)
36,9
810,3
2130,1
Відсоток до всієї кількості учнів
8,2
21,3
32,1
Відсоток до жіночого населення
0,1
1,3
2,6
Висновки до розділу І

В результатi дослiдження виявлено, що цю тему розглядали такі вчені як А.Іванов, Є.Скрипильова, Г.Сухенка, Н.Аніщук та інщі. Великий вплив на розвиток жіночої освіти у ХІХст. справила діяльність видатних педагогів і просвітителів цього часу М. Дрогоманова, М. Пирогова, К.Ушинського, І. Франка, О.Духновича, Т.Шевченка. Разом з тим, враховуючи малодослідже-ність цієї теми, окремі її аспекти не розглядались взагалі.
Нами було встановлено, що систему жіночої освіти становили жіночі гімназії, жіночі училища, єпархіальні жіночі школи, професійні початкові й середні навчальні заклади, пансіони і інститути шляжетних дівчат.
Згідно всіх прийнятих статутів можна вивести чотири етапи розвитку жіночої освіти XIX - початку XX століття. Це періоди, що різняться за змістом і характером ужитих заходів.
Виявили систему жіночої освіти, яка включала в себе різні жіночі навчальні заклади, виявлено їх типи: станові та безстанові жіночі навчальні заклади; конфесіональні (існували при релігійних товариствах) і національні (існували при національно-культурних товариствах); державні і приватні; відкриті (напівпансіони) і закриті (пансіони).
Розділ ІІ. Особливості діяльності деяких типів жіночих навчальних закладів України

2.1 Жіноча пансіонна освіта

На початку ХІХ ст. жіноча освіта найширше була представлена приватними пансіонами, які існували майже в кожному містечку середньої величини. В цей період тільки в одному Кременці нараховувалось п'ять жіночих пансіонів, у яких, як правило, виховувалось декілька дітей, часом абсолютно різного віку і навіть статі. На допомогу пані-господарка запрошувала вчительку з найближчої школи, або якусь іншу жінку. Шкільні вчителі, в більшості випадків, ставились до викладання в пансіонах як до другорядної справи, тому й рівень знань у цих закладах був невисоким. Основними заняттями учениць були молитви, шиття, музика, вивчення мов та лічби. Більш заможніх вихованок додатково вчили малювати й танцювати. [16, c 20]
Мовами пансіонів початку ХІХ століття були польська і французька. Російською розмовляли лише чиновники та військові, яких була меншість, а українська вважалась "холопською", тобто негідною для звучання у благородних закладах. Національна культура в пансіонах засвоювалась дітьми лише через байки та історичні пісні . Загальний рівень навчання дівчат залишався посереднім і погано пристосованим до місцевих реалій. Характериними рисами перших жіночих пансіонів, на відміну від монастирських навчальних закладів, які виховували сувору релігійність і покору, були "благородність", "світськість" і "безтурботність" їх навчально-виховного спрямування. За висловом Гуго Колонтая, там виховували "комедіянток" і "танцюристок". [4, c 49]
Перші кроки до врегулювання навчальної частини цих закладів зробила Едукаційна комісія, запропонувавши створити систему приватних жіночих пансіонів і сформулювавши спеціальні вимоги до освітнього цензу вчителів та організації навчально-виховної діяльності. За статутом 1828 р. всі приватні навчальні заклади могли бути двох видів: школи (лише для навчання) і пансіони (для утримання, навчання і виховання). З 1834 р. заборонялись пансіони, в яких хлопчики і дівчатка навчались разом. Навчати дітей обох статей дозволялось лише в школах. До того ж обов'язково потрібно було стежити, щоб діти віком були не старші одинадцяти років і перебували в окремих класних кімнатах. [13,c 61]
Перші заклади цього типу виникли на початку ХІХ століття в Житомирі -- пастора Руге та баронеси Сабіни де Конті, Бердичеві -- Терези Біндер і монахинь-маріавіток, Теофіполі -- Совинської, а також -- Любарі, Дубно і Луцьку. В 30-х роках відкрились нові пансіони в Житомирі (Єлисавети Колпакевич і Кароліни Ростоцької), Луцьку (Кржижанівської), Рівному (Маріанни Бондіні). В 40-х роках в Житомирі з'являються ще два зразкових жіночих пансіони: Лопатьєвої, який пізніше очолила вихованка Смольного монастиря Любов Іванівна Соколова, та дружини волинського губернського контролера, надворної радниці Елеонори Вілентіївни Жданко. В Житомирі 7 квітня 1859 року почав діяти приватний жіночий пансіон вдови надвірного радника Евеліни Махцевич, а в Острозі 11 квітня того ж року -- вдови колезького асесора, приватної вчительки Пелагеї Бачинської.
Після 1831 року царський уряд застосував цілу систему заходів для підпорядкування навчально-виховного процесу перспективним великодержавним цілям. Відтоді в навчальних закладах Південно-Західного краю заборонялось викладання наук польською мовою, в жіночих приватних пансіонах вводився "суворий нагляд за виконанням християнських обов'язків", підтримувалась закритість навчально-виховного процесу, встановлювалась щільна помісячна звітність, призначались особливі інспектори, головний обов'язок яких полягав у нагляді за тим, "щоб виховання в пансіонах затверджене було на головних началах Російського життя: Православ'ї, Самодержавстві і Народності". Повеління від 4 листопада 1833 р. вимагало, щоб утримувачками жіночих приватних пансіонів обов'язково були російські піддані. Інструкція Міністерства народної освіти від 17 квітня 1834 р. висловлювала побажання, щоб "взагалі всі науки читані були мовою вітчизняною", але практично завжди серед власниць жіночих пансіонів знаходились такі, котрі взагалі не розмовляли російською.
У и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.