На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Шпаргалка Успшнсть професйно-педагогчної пдготовки. Пдвищення вчителем педагогчної квалфкацї. Предмет завдання педагогки. Система педагогчних наук. Процес засвоєння знань. Формування закрплення у школярв позитивних мотивв навчальної дяльност.

Информация:

Тип работы: Шпаргалка. Предмет: Педагогика. Добавлен: 16.01.2011. Сдан: 2011. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


1. Слово "вихователь" має спільний корінь зі словом "ховати", тобто оберігати дітей, допомагати їм легше входити в життя. У Стародавній Греції існували школи, і проводити туди дітей доручали рабу. Цих рабів називали педагогами (сполучення двох грецьких слів: "пайдос" -хлопчик, дитина, "аго" - веду), тобто дітоводами. Учителів називали дидаскалами (від гр. "дидаско" - навчати). Поняття "учитель" виникло в Київській Русі. Часто учителів називали майстрами, підкреслюючи тим самим глибину поваги до них і високий рівень їхньої духовної діяльності.
Деякі педагоги виділяють дві основні функції (призначення) педагога: культурно-просвітницьку та задоволення освітніх потреб членів суспільства.
Інші - розрізняють такі функції:
а) соціальна - трансформація вимог суспільства до особистості учня у вимоги учня до самого себе, допомога йому в адаптації до потреб сучасної соціокультурної ситуації, у розвитку його особистості і творчої індивідуальності;
б) виховна - створення оптимальних умов для гармонійного і всебічного розвитку особистості; цілеспрямований вплив на особистість з метою корекції її поведінки; передача загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей;
в) оберігаюча - охорона від руйнівних впливів деструктивних сил, побудова гуманістичних стосунків;
г) інформуюча - поширення педагогічних знань серед батьків і громадськості, які не мають педагогічної освіти;
д) навчальна - керівництво навчальною діяльністю учнів, забезпечення умов для їх інтелектуального розвитку, озброєння способами самостійної пізнавальної діяльності;
є) організаторська - організація дитячих колективів, керівництво різними видами дитячої діяльності.
Особливості: Педагогічна діяльність - діяльність специфічна, це діяльність, спрямована на розвиток, навчання і виховання школярів у навчально-виховному процесі. І навчання і виховання можливе лише при активній діяльності обох сторін: учителя і учня, вихователя і вихованця. Отже, діяльність педагога - це великою мірою діяльність по організації самостійної навчальної та виховної діяльності дітей. Педагогічну діяльність тому ще називають метадіяльністю.
У педагогічній діяльності суб'єктом є вчитель, вихователь; він є тим, хто здійснює цю діяльність. Але й учень, вихованець теж має бути суб'єктом - активним учасником цієї діяльності. Якщо для вчителя головною особою у навчально-виховному процесі буде учень - з його інтересами, особливостями, можливостями, - то лише тоді педагогічна діяльність буде ефективною - учень буде навченим, вихованим, розвиненим.
Вчитель має:
- ставити учня в позицію активного суб'єкта навчання і виховання;
- розвивати здатність учня до самокерування;
- організовувати процес навчання і виховання як процес розв'язання навчально-виховних завдань на ґрунті творчої взаємодії.
Педагогічна діяльність має свою структуру, яка складається з низки взаємозумовлених компонентів.
Діагностична діяльність - вивчення індивідуально-психічних особливостей і вихованості школярів, виявлення і визначення їхньої освіченості, навичок і вмінь, необхідних для навчальної діяльності та життя.
Оріснтовно-прогностична діяльність - визначення конкретних цілей, змісту і методики навчально-виховної діяльності на основі знання рівня індивідуальної підготовленості окремих вихованців, злагодженості та згуртованості колективу.
Конструктивно-проектувальна діяльність -- підбір матеріалу, композиція його, проектування навчально-виховної роботи, вибір її методів і прийомів. Вона потребує педагогічного мислення, педагогічної спрямованості, ініціативи, творчості, глибоких психолого-педагогічних знань.
Організаційна діяльність -- організація власної поведінки педагогом, педагогічної взаємодії, спільної з учнями діяльності, самостійної роботи учнів тощо.
Комунікативно-стимулююча діяльність - встановлення взаємин зі школярами на гуманістичній основі.
Аналітично-оцінкова діяльність - аналіз власних дій, дій вихованців, виявлення позитивних і негативних сторін власної педагогічної діяльності, порівняння отриманих результатів із запланованими.
Гностична діяльність - самоосвіта.
Дослідницько-творча діяльність -- пошук кращих шляхів здійснення педагогічної діяльності.
3. Високий рівень педагогічної діяльності прийнято називати педагогічною майстерністю. Питанню формування майстерності вчителя приділяли увагу передові педагоги всіх часів: Я.А.Коменський, К.Д.Ушинський, Л.С.Макаренко, В.О.Сухомлянський.
Гуманістичні засади професії педагога та його педагогічної майстерності збагатили вчителі-новатори (80-і роки XX ст.): Ш.Амонашвілі, Є.Ільїн, В.Шаталов, С.Лисенкова, Т.Гончарова.
Автори підручника "Педагогічна майстерність", викладачі Полтавського педагогічного університету, які започаткували вивчення курсу "Основи педагогічної майстерності", на чолі із І.А.Зязюном., тогочасним ректором і натхненником цієї роботи, дають таке визначення.
Педагогічна майстерність -- це комплекс властивостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності на рефлексивній основі.
Вони визначають такі компоненти педагогічної майстерності;
- гуманістичну спрямованість особистості педагога;
- професійну компетентність; педагогічні здібності;
- педагогічну техніку,
Найголовнішим у професії педагога є гуманістична спрямованість його особистості. Менш за все педагог має піклуватися про власне самоствердження, про свій авторитет (хоч це теж потрібно). Головне для вчителя -- вихованець, сприяння його самоактуалізації, допомога йому в адаптації до соціального середовища, вибір таких засобів педагогічної взаємодії, які б найбільше сприяли реалізації виховних ідеалів.
Вчитель, який не любить учнів, не любить свою професію - не педагог, а заробітчанин. Прекрасно висловався з цього приводу російський письменник Л.Толстой. Великого значення особистості вчителя у вихованні надавав К.Д.Ушинський.
Зміст професійної діяльності визначає коло необхідних педагогу знань та умінь, .рівня його компетентності. Професійна компетентність визначається шляхом співставлення конкретних характеристик діяльності вчителя з професіограмою. Професіограма - це психофізичний аналіз, опис і характеристика професійно значущих якостей, що їх вимагає професія (ідеальний образ професіонала).
Компетентний педагог повинен мати:
- глибоку педагогічну ерудицію;
- педагогічну культуру;
- розвинене педагогічне мислення. Він повинен також, уміти:
- формулювати і розв'язувати педагогічні задані;
- організовувати педагогічний процес як взаємодію і співробітництво;
- конструювати навчальний матеріал, як систему пізнавальних завдань, формувати уміння і навички учнів учитися самостійно;
- орієнтуватися на наявний рівень розвитку дитини, її індивідуальні особливості та можливості їх розвитку й саморозвитку;
- прогнозувати і проектувати свою діяльність, передбачати можливі результати, можливі труднощі на шляху їж досягнення і способи їх. подолання;
- доступно пояснювати матеріал, зацікавлювати учнів своїм предметом;
аналізувати й оцінювати результати своєї діяльності;
- постійно вчитися.
Розвитку цих умінь сприяє наявність у вчителя педагогічних здібностей, які забезпечують ефективність педагогічної діяльності:
- академічних (здатності вчитися);
- творчих, (здатності на прийняття, неординарних рішень);
- дидактичних (доступно пояснювати);
- мовних (яскраво, образно, зрозуміло доносити інформацію);
- перцептивних (правильно сприймати людей);
- комунікативних (спілкуватися, вести діалог);
- організаторських;
- прогностичних;
- конструктивних;
- динамічних (впливати словом: переконувати і навіювати).
Компетентний педагог має володіти ще й педагогічною технікою - системою умінь, які допомагають йому яскравіше виразити себе, більш ефективно налагодити навчально-виховний процес, яка складається з уміння управляти своїм самопочуттям, організмом, емоціями, взаємодіяти з учнями.
Педагогічна компетентність характеризується наявністю таких якостей, як:
- педагогічна інтуїція;
- здатність до імпровізації;
- креативність (здатність до творчості);
- педагогічний оптимізм (віра в себе і в своїх учнів);
- педагогічна рефлексія (здатність до самоаналізу);
- педагогічна емпатія (уміння поставити себе на місце учня):
- педагогічна атракція (установка на повагу до учня);
- екстравертність (відкритість у спілкуванні) та моральних характеристик особистості: любов до дітей; гуманність; тактовність; доброта; вимогливість; справедливість; чесність; терпеливість; порядність; відповідальність; об'єктивність; щедрість; доброзичливість; чуйність; самокритичність тощо.
Вершиною педагогічного досвіду та майстерності, розвитку особистості педагога є педагогічна культура. Під педагогічною культурою розуміють оволодіння педагогом педагогічним досвідом людства, ступінь його досконалості в педагогічній діяльності, досягнутий рівень розвитку його особистості.
Основні складові педагогічної культури:
педагогічна спрямованість; психолого-педагогічна ерудиція;
педагогічний досвід;
педагогічна майстерність;
гармонія високо розвинутих інтелектуальних і моральних
якостей;
уміння продуктивно поєднувати навчально-виховну та
науково-дослідницьку діяльність;
педагогічна творчість;
сукупність професійно важливих якостей;
постійнії самовдосконалення.
5. Успішність професійно-педагогічної підготовки у ВНЗ, так і подальшого професійного становлення вчителя великою мірою залежить від того, як він володіє культурою самовиховання як процесу самостійного свідомого саморозвитку особистості, спрямованого на, вироблення у себе професійно значущих якостей та умінь.
Самовиховання супроводжує процес оволодіння педагогічними дисциплінами. Самостійна робота з .матеріалом складає більше половини: часу, виділеного на вивчення педагогіки.
Професійне самовиховання починається із переходу студента з позиції учня на поліцію вчителя. Власне навчання в школі, роботу своїх учителів, класних керівників, зрештою викладачів університету студент починає бачити іншими: очима, аналізувати з позиції „колеги", намагається уявити себе на місці вчителя, уявити, свої дії, вибирати оптимальні засоби педагогічної взаємодії, керуючись педагогічною теорією.
Активніше цей процес відбувається під час практичної педагогічної діяльності. Щоб самовиховання студента не було хаотичним, необхідно скласти чітку систему роботи: над собою: програму професійного самовиховання. Перш за все сформулювати мету. Метою професійного самовиховання є здобуття знань, умінь, навичок, формування особистісних якостей, необхідних учителю.
Загальними умовами для досягнення мети є:
виникнення потреби у самовихованні;
наявність уміння самоспостереження і самопізнання; уміння аналізувати й оцінювати свої вчинки і діяльність; уміння проектувати зміни у своїй особистості; психологічна готовність до активної, цілеспрямованої і
систематичної роботи над собою; свідоме управління своєю поведінкою, своїм фізичним і психічним станом; віра в свої сили і можливості.
Для складання програми роботи над собою в професійному плані необхідно з'ясувати рівень своїх прагнень і можливостей: наявність педагогічних здібностей, інших професійно важливих якостей особистості, особливо тих, які стосуються налагоджених взаємин із людьми, проаналізувати, які якості і властивості розвинені краще, а над якими треба працювати. Тут особливо потрібними будуть самоаналіз та самооцінка, а також самовипробування в діяльності, близькій до педагогічної (у ділових іграх, навчальних вправах, у процесі навчальної практики тощо).
Орієнтовний зміст професійного самовиховання:
- інтелектуальне самовиховання; естетичне самовиховання; піклування про свій фізичний етан, здоров'я, запобігання професійним захворюванням; самовиховання соціальних якостей (самосвідомості, моральної культури, педагогічного такту); самовиховання основних пізнавальних умінь; розвиток пізнавальних процесів; розвиток, педагогічних здібностей; пізнання типу вищої нервової діяльності та темпераменту, розвиток уміння використовувати позитивні їх риси; саморегуляція емоційних станів через зовнішній вияв емоцій; управління мімікою та пантомімікою; розвиток мовленнєвої культури і техніки мовлення та ін.
Для оцінка роботи над собою можна запропонувати використати такі критерії:
- уміння ставити перед собою професійно значущі цілі і завдання самовиховання;
- вибір адекватних засобів, дій, прийомів з метою самовиховання;
- уміння здійснювати співставлення завдань із конкретними результатами та. вносити корективи в роботу над собою.
2. Педагогічна діяльність - це розв'язання низки педагогічних проблем або, як ще кажуть, педагогічних ситуацій. Педагогічна ситуація - це фрагмент педагогічної діяльності, що містить суперечності між досягнутим і бажаним рівнем вихованості окремого учня (чи колективу). Такі ситуації виникають спонтанно в навчально-виховному процесі (хтось чогось не зрозумів, хтось помилився, здійснив негарний непродуманий вчинок) або спеціально створюються вчителем (з виховною метою) чи учнем (навмисне).
Для вчителя важливо усвідомити педагогічну ситуацію і формулювати свою педагогічну мету. Як і всяка діяльність, педагогічна розпочинається з постановиш мети - (інколи її ще її називають педагогічною задачею). Особливість мети педагогічної діяльності полягає в тому, що з одного боку, загальна мета виховання - суспільна мета; вона задається суспільством через державні документи (закони, доктрини, концепції тощо), а з іншого, у кожній педагогічній ситуації учителю треба, пам'ятаючи про загальну мету, розв'язувати ще й негайні завдання, тактичні й оперативні: швидко відреагувати, дати певні настанови, виробити доцільні засоби впливу, організувати діяльність. Тому розрізняють педагогічну мету (завдання):
- віддалену, стратегічну, що потребує мудрості;
- близьку, тактичну, що потребує умінь;
- конкретну, оперативну, що потребує інтуїції (інтуїція - це поєднання мудрості й умінь).
Професійне розв'язання педагогічної ситуації передбачає:
- аналіз ситуації, вивчення особливостей особистості учня;
- детальну розробку проекту рішення;
- його практичну реалізацію;
- аналіз результату.
4. Базова педагогічна дисципліна -- педагогіка. Крім того,
Студенти педагогічних спеціальностей здобувають основи: педагогічної майстерності.
Теоретична педагогічна підготовка має складатися з вивчення таких педагогічних дисциплін:
- вступ до спеціальності; дидактика; теорія виховання; історія педагогіки; педагогічна майстерність; порівняльна педагогіка; сучасні педагогічні технології; основи педагогічного експерименту; педагогічна кваліметрія тощо.
Галузеві стандарти підготовки бакалавра, пропонують вивчення базової дисципліни педагогіки, яка складатиметься з таких розділів:
- вступ до педагогічної професії; загальні основи педагогіки; теорія освіти і навчання; теорія виховання; педагогічні технології; управління педагогічними системами; історія освіти і педагогічної думки,
Практична педагогічна підготовка здійснюватиметься через педагогічні практики (навчальні та фахові). У V семестрі - тижнева навчальна психолого-педагогічна практика, у VI - літня педагогічна практика (8 тижні), у VIII - активна педагогічна практика (6 тижнів) у школах міста.
Бакалавр - випускник зможе працювати на. встановлених галузевим стандартом посадах або продовжувати навчання
освітньо-кваліфікаційним: рівнем "спеціаліст", а можливо - відразу "магістр".
Після закінчення навчання педагогічний працівник через З роки роботи в школі, а потім кожних 5 років здобуває післядипломну освіту у формах перепідготовки на іншу спеціальність (якщо є потреба або бажання) та підвищення кваліфікації у відповідних закладах і підрозділах післядипломної освіти.
Підвищення вчителем педагогічної кваліфікації є основною умовою допуску його атестації, якій він підлягає що п'ять років. Атестація педагогічного працівника - це визначення його відповідності зайнятій посаді, рівню кваліфікації, залежно від якого та стану педагогічної роботи йому встановлюється кваліфікаційна категорія, визначається тарифний розряд оплати пращі, присвоюється педагогічне звання.
Кваліфікаційні категорії визначені кваліфікаційними характеристиками педагогічних працівників, є такими: вчитель, вчитель II категорії, вчитель І категорії, вчитель вищої категорії. Вчителю вищої категорії може бути присвоєне педагогічне: звання: старший вчитель і вчитель-методист.
12. Фактори (чинники) - це причини, які впливають на хід і результати процесу. Серед чинників, які впливають на процес навчання, сучасні педагоги виділяють генеральні, комплексні, загальні, одиничні та специфічні. До найбільш загальних -генеральних -- чинників відносять:
- організаційно-педагогічний вплив; - научуваність учнів;
- навчальний матеріал; - час.
Організаційно-педагогічний вплив містить такі комплексні фактори, як вплив на уроці і поза ним, а також загальні фактори -форми, методи, умови навчання, працездатність вчителя тощо.
Научуваність учнів, тобто здатність їх до навчання і можливість досягнення ними спроектованих результатів у встановлений час, також проявляється на уроці і поза ним і містить такі загальні чинники, як загальна ерудиція, увага, мислення, мотивація навчання, здоров'я, вік учнів, їхні моральні якості.
Навчальний матеріал включає такі комплексні чинники, як інформацію та інтерпретацію її вчителем, і такі загальні, як зміст, кількість, якість, форму, структуру інформації, спосіб її викладу вчителем.
Час - також важливий фактор, який містить затрати часу на навчальну роботу на уроці та поза ним.
Специфічні фактори - це ті причини, які не входять у склад загального або комплексного фактора.
Серед одиничних, факторів провідне місце займає інтерес до наечальної праці, пізнавальної діяльності.
Процес навчання виконує три основні функції: освітню, виховну, розвивальну.
Освітня функція передбачає засвоєння учнями наукових знань, формування у них умінь і навичок, компетенцій.
Реалізація виховної функції в процесі навчання забезпечує формування в учнів світогляду, моральних, трудових, естетичних та інших уявлень, поглядів, переконань, способів відповідної поведінки і діяльності у суспільстві, системи ідеалів, потреб, ставлень, фізичної, економічної, екологічної,тобто сукупності якостей особистості.
Розвивальна функція навчання спрямована на розвиток сенсорного сприймання, рухової, інтелектуальної, вольової, емоційної, мотиваційної сфери особистості учня, удосконалення його розумових здібностей: швидкості та міцності, засвоєння знань, кмітливості та винахідливості, самостійності, критичності мислення, здатності робити порівняння, висувати гіпотези, мовлення, пам'яті, уяви, спостережливості тощо.

6. Предмет і завдання педагогіки. Педагогіка, як і всяка інша наука має предмет і об'єкт вивчення, завдання, категоріальний апарат, методи дослідження. Об'єктом дослідження у педагогіці є педагогічний процес, умови його організації та здійснення, формування особистості та. колективу у взаємозв'язках і стосунках з педагогами у цьому процесі.
Педагогічна наука вивчає виховання як суспільне явище, досліджує його закономірності і принципи, зміст, форми і методи, узагальнює передовий педагогічний досвід, прогнозує результати педагогічного процесу. Це і складає її предмет у цілому.
Основні завдання педагогіки на сьогодні:
- вивчення суті і закономірностей розвитку і формування особистості у процесі навчання і виховання;
- визначення цілей і завдань навчання і виховання;
- розробка змісту навчання і виховання в умовах індивідуалізації та диференціації;
- дослідження форм і методів виховання і навчання, педагогічних технологій, що забезпечують демократизацію і гуманізацію цих процесів.
Основні педагогічні категорії
Основними педагогічними поняттями (категоріями) є: виховання, навчання, освіта, педагогічний процес.
Термін "виховання" вживається у педагогіці у різних значеннях:
- у широкому соціальному -- як соціальне явище, яке включає в себе всю систему взаємовідносин особистості з навколишнім середовищем;
- у широкому педагогічному -- як педагогічну діяльність в умовах навчально-виховних закладів;
- у вузькому педагогічному - як спеціально організовану, цілеспрямовану, систематичну роботу вихователів по формуванню особистості вихованця чи колективу.
Виховання -- категорія загальна, вічна, історична. Виховання - це також процес, взаємодії вихователя і вихованців з метою формування особистості вихованців.
Самовиховання - цілеспрямована, самостійна діяльність людини (а для дітей -- керована дорослим) над удосконаленням своєї особистості.
Перевиховання - цілеспрямована діяльність, пов'язана з усуненням недоліків у формуванні особистості педагогічно занедбаного учня.
Поняття „освіта" також багатозначне. Його можна розглядати як елемент виховання (в процесі виховання людина засвоює; знання, у неї формується світогляд, розвиваються пізнавальні можливості, формуються уміння і навички, тобто людина здобуває освіту). Але разом з тим освіта - це певний результат процесу здобуття знань, умінь, навичок, розвитку особистості.
Самоосвіта - один із способів отримання освіти, самостійне здобуття людиною знань, умінь і навичок, підвищення рівня свого розвитку.
Головним засобом освіти є навчання. Навчання - це спільна, взаємопов'язана діяльність учителя і учнів, у процесі якої реалізуються освітні потреби учнів, також відбувається взаємовплив учасників цього процесу, результатом якого є розвиток особистості школяра. Тому навчання -- цілісний процес .взаємодії вчителя і. учнів, у ході якого здійснюється освіта, виховання, розвиток особистості.
Сучасна педагогіка як одне із найважливіших понять розглядає „педагогічний процес" -- єдиний процес навчання і виховання.
Джерела педагогіки.
Педагогіка, має як теоретичні, так і практичні джерела. До них відносять:
а) народну педагогіку;
б) твори вчених-філософів;
в) твори класиків педагогіки;
г) результати сучасних педагогічних досліджень;
д) передовий педагогічний досвід;
е) державні документи з питань освіти і виховання;
є) дані суміжних з педагогікою наук.
Дамо коротку характеристику цих джерел.
а) Педагогіка виникла з насущних потреб життя суспільства як необхідність передачі молодшим поколінням досвіду, традицій. Покоління за поколінням робили свій внесок у духовну культуру народу, нагромаджували знання про способи передачі цієї культури. Так виникла народна педагогіка.
б) Тривалий час педагогіка як. наука розвивалась у складі філософії.
Філософські системи Стародавнього Китаю, Індії, Греції, Риму, створені такими видатними, мислителями, як Конфуцій, Сократ, Платон, Арістотель, Демокріт містили ідеї і положення, пов'язані з питаннями виховання людини, формування її особистості, визначення її становища у суспільстві. У період середньовіччя значним був вплив церкви на виховання. Багато педагогічних ідей розвивались в рамках богослов'я - теології.
Це наклало свій відбиток і на нинішній розвиток педагогіки. Філософія стала методологічною основою педагогіки, тобто педагогічні дослідження та теоретична інтерпретація їх результатів завжди опираються на сукупність вихідних філософських ідей: ідеалістичних чи матеріалістичних. Філософські теорії лежать в основі численних педагогічних концепцій та виховних систем. Основні з них: неопрагматизм, неопозитивізм, екзистенціалізм, неотомізм, діалектичний матеріалізм.
Неопрагматична педагогіка розуміє виховання як процес соціалізації особистості.
Неопозитивізм прагне осмислити комплекс явищ, викликаних науково-технічною революцій. Основне завдання виховання - формування раціонально мислячої людини, здатної самопрограмувати свій розвиток.
Екзистенціалізм - визнає особистість вищою цінністю, унікальною, неповторною.
Неотомізм -- релігійне філософське вчення. Педагогіка неотомізму стоїть за виховання загальнолюдських доброчинностей.
в) Виділення педагогіки як окремої самостійної науки із складу філософії відбулось у XVII столітті. Англійський філософ Френсіс Бекон у перелік існуючих на той час наук включив і педагогіку. Але справжнє закріплення статусу педагогіки як науки сталося завдяки працям чеського педагога Яна Амоса Коменеького "Велика дидактика", "Материнська школа", "Світ в
малюнках" та ін. У своїй основній праці "Велика дидактика" він виклав свої погляди на роль освіти, підхід до визначення змісту, принципів, методів і форм навчання. Виразником педагогічної думки того періоду став англійський філософ Джон Локк. В основі його педагогічної концепції, викладеної у творі "Думки про виховання"", лежить матеріалістичний емпіризм. Тобто, джерелом знань він вважав досвід.
Україна в цей час переживала розквіт державності, школи, педагогіки. Теоретична педагогічна думка виражалась у працях М.Смотрицького, Ф.Прокоповича.
Серед українських просвітителів найяскравішою фігурою був Г.С.Сковорода, який виступав проти церковно-схоластичного і феодально-аристократичного виховання, проти придушення людського розуму.
г) Сучасна педагогіка розвивається в результаті діяльності значного числа вчених-педагогів, які працюють у науково-дослідних, інститутах та. вищих навчальних закладах. Вища наукова установа в галузі педагогічних і психологічних наук. -Академія педагогічних наук України, створена у 1992 році. Вона, здійснює науковий супровід галузі і забезпечує її перспективний розвиток. Найбільш відомими педагогічними діячами сучасності є такі провідні вченії В.Г.Кремінь, О.В.Сухомлинеька.
д) Важливим джерелом педагогіки є передовий педагогічний досвід. Поява вчителів-новаторів. Вони висунули низку педагогічних ідей, втілення яких дозволяло вчителям, перейти на якісно новий рівень відносин з учнями - відносин співробітництва. Назвали, цю систему ідей педагогікою співробітництва. Вона містила такі ідеї, як навчання без примушування, постановка важких цілей, пошук опори, надання вільного вибору, випередження, викладання великими блоками, різноманітність форм роботи, формування інтелектуального фону класу, залучення учнів до самоаналізу. А основним було ставлення до учня як до особистості, індивідуальності, віра в його можливості і здібності.
е) Основним державним, документом, в якому висвітлюється політика України в галузі освіти, є Закон України "Про освіту" Він утверджує всебічний гармонійний розвиток особистості як мету освіти, визначає право громадян на освіту та соціальний захист учнів. Закон України „Про загальну середню освіту", який визначив правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти, що сприяє вільному розвитку людської особистості, формує цінності правового демократичного суспільства в Україні.
є) Педагогіка пов'язана з низкою суміжних наук,, які теж вивчають людину. Цей зв'язок полягає в:
- спільному дослідженні загальних проблем, як-от переходу до навчання шестиліток, навчання паралельного із лікуванням та ін.;
- використанні результатів досліджень, отриманих іншими науками;
- застосуванні в педагогічних дослідженнях загально-наукових методів;
- розробці понять з різних галузей знань для поглиблення розуміння суті педагогічних явищ.
Певні зв'язки має педагогіка з історією і літературою, антропологією і географією, медициною та екологією, економікою, археологією.
Система педагогічних наук.
Сучасна педагогіка, пройшовши довгий шлях розвитку, перетворилась у розгалужену систему наукових знань. Розвиток виховання як суспільного явища, історію .педагогічних поглядів досліджує історія педагогіки..
Базовою педагогічною дисципліною є загальна педагогіка, яка вивчає загальні закономірності виховання людини, розробляє загальні основи навчально-виховного процесу у навчально-виховних закладах усіх типів. Традиційно вона включає 4 великих розділи:
- загальні основи педагогіки;
- дидактику {теорію навчання);
- теорію виховання;
- школознавство (теорію управління навчально-виховним процесом).
Загальна педагогіка розгалужується на. вікову, професійну з спеціальну.
Вікова педагогіка (дошкільна, шкільна, педагогіка дорослих, геронтогогіка) вивчає особливості виховання людини на різних, вікових етапах.
Професійна педагогіка (педагогіка професійно-гехнічної освіти, вищої освіти., військова, медична, інженерна, спортивна) займається проблемами виховання, професійної підготовки спеціалістів різного фаху.
Спеціальна педагогіка розробляє питання навчання і виховання дітей з певними вадами:
сурдопедагогіка -- навчання і виховання глухонімих,
глухих та з ослабленим слухом дітей;
тифлопедагогіка - навчання і виховання дітей сліпих та з ослабленим: зором;
олігофренопедагогіка -- дітей розумово відсталих.
Соціальна .педагогіка вивчає проблеми позашкільного виховання дітей і дорослих: превентивного виховання, яке має на меті запобігання відхиленням у поведінці, формуванню у школярів шкідливих звичок; перевиховання правопорушників; сімейного виховання; виховання в дитячих організаціях; проблеми жертв насилля та. агресії; проблеми людей похилого віку тощо.
Етнопедагогіка вивчає здобуті народом знання та вміння у справі виховання та навчання, відображені у фольклорі, традиціях, обрядах.
Порівняльна педагогіка - наука, яка наймається порівняльним аналізом різноманітних педагогічних систем..
Окремі (предметні)- методики викладання досліджують закономірності викладання; конкретних навчальних дисциплін у всіх типах, навчально-виховних закладів.
7. Науково-педагогічне дослідження - це систематичне цілеспрямоване вивчення педагогічних процесів і явищ за допомогою засобів і методів педагогічної науки.
Метою педагогічного дослідження є відкриття об'єктивних закономірностей навчання і виховання та застосування їх у навчально-виховній практиці.
До педагогічного дослідження ставляться певні вимоги: актуальності, цілісного вивчення педагогічного процесу чи явища и його розвитку, об'єктивності, комплексного використання методів, наукової новизни, теоретичної і практичної значущості, вірогідності та ефективності результатів.
Процес дослідження має такі етапи.:
обґрунтування актуальності проблеми дослідження; визначення об'єкта, і предмета дослідження; постановки мети і завдань дослідження; вивчення встановлених наукою фактів, положень і висновків з даної проблеми (аналізу літературних джерел); формування гіпотези (передбачення того, як протікатиме
досліджуваний процес); вибору методів, прийомів та засобів, з допомогою яких будуть розв'язані завдання дослідження, перевірена наукова гіпотеза, отримані достовірні результати; проведення дослідження, нагромадження нових фактів,
практична їх перевірка; теоретичної обробки здобутих даних, формулювання висновків, доведення або спростування гіпотези; визнання
надійності результатів дослідження;
апробації результатів, висновків та узагальнень; оформлення результатів дослідження, впровадження їх у
практику.
Метод педагогічного дослідження - це шлях, спосіб вивчення педагогічних процесів і явищ, розв'язання науково-педагогічних проблем.
Педагогічне спостереження -- спеціально організоване, цілеспрямоване сприймання досліджуваного об'єкта. Наукове спостереження відрізняється від побутового наявністю плану, об'єкта спостереження, визначенням мети і завдань, розробленням схеми спостереження, передбаченням певного результату. Результати спостереження обов'язково фіксуються в спеціальному щоденнику або за допомогою технічних засобів. Спостереження застосовується переважно на початковому етапі дослідження і в поєднанні з іншими методами, бо тільки його використання не забезпечує повну об'єктивність інформації.
Інтроспекція -- самоспостереження. Дослідник є ї об'єктом, і суб'єктом спостереження.
Вивчення шкільної документації та результатів учнівської творчості. Бесіда (інтерв'ю) -- метод усного опитування досліджуваних. Використовується для уточнення даних. Одержаних при спостереженні. Дослідник складає план бесіди, фіксує її результати, за згодою співбесідника записує хід бесіди. Бесіда передбачає вільне спілкування з досліджуваним, інтерв'ю - чітке виділення запитань, обов'язкове записування відповідей.
Анкетування -- метод письмового опитування, що використовується для швидкого отримання значної кількості відповідей, які допоможуть отримати інформацію про типовість тих чи інших педагогічних явищ. Запитання в анкетах можуть бути відкритими (передбачати вільну відповідь респондентів) і закритими (містити стандартні наперед задані відповіді), напіввідкритими і полярними. Головною перевагою анкетування перед усним опитуванням є зручність застосування методів математичної статистики для обробки результатів.
Рейтинг -- оцінювання того чи іншого виду діяльності компетентними суддями (експертами).
Педагогічний консиліум - колективне обговорення результатів вивчення певного педагогічного явища.
Педагогічний експеримент - науково поставлений досвід організації педагогічного процесу в точно визначених умовах. Експеримент задумується і проводиться для того, щоб перевірити висунуту наукову гіпотезу. Для експериментальної перевірки гіпотези, формується дві групи досліджуваних: експериментальна і контрольна. Формування нового педагогічного явища відбувається лише в експериментальній групі. Одержані результати порівнюються з результатами контрольної групи і робляться відповідні висновки.
Педагогічні експерименти класифікують за різними ознаками. За місцем, проведення розрізняють природний і лабораторний експеримент.
Педагогічне тестування - цілеспрямоване, однакове для всіх досліджуваних випробування, яке проводиться в строго контрольованих умовах і дозволяє об'єктивно вимірювати необхідні характеристики педагогічного процесу.
Соціометрія - метод вивчення групової диференціації, який дозволяє аналізувати внутрішньоколективні взаємини. Головна його перевага - можливість представити одержані дані в наочній формі за допомогою так званих матриць і соціограм, а також кількісна обробка результатів.
Реєстрація - виявлення певних якостей у процесах і явищах та підрахунок їх кількості. Наприклад, визначення кількості учнів у класі, які мають високий рівень навчальних досягнень, достатній, середній, низький тощо.
Ранжування - розміщення одержаних даних у певній послідовності (зростання чи спадання).
Шкалювання - надання цифрових показників (балів) досліджуваним характеристикам.
Моделювання -- метод створення і дослідження уявної чи матеріально реалізованої системи, яка адекватно відтворює предмет дослідження і здатна замінити його настільки, що вивчення моделі, дозволяє одержати інформацію про цей предмет.
10. Внутрішні зв'язки і залежності педагогічного процесу можна відобразити у таких закономірностях:
1. У педагогічному процесі закономірно пов'язані процеси навчання, виховання і розвитку як основні його компоненти, а також процеси виховання і самовиховання, освіти і самоосвіти, викладання і учіння, педагогічного керівництва і творчої активності вихованців як складові частини цілісного педагогічного процесу.
2. Зміст педагогічного процесу закономірно залежить від поставлених мети і завдань; використані засоби (форми і методи) залежать від завдань і змісту.
3. Ефективність педагогічного процесу залежить від єдності дій вихователя і вихованців. В.О.Сухомлинський серцевиною майстерності педагога вважав уміння, знайти шлях до серця дитини, підійти до неї так, щоб будь-яка справа, до якої її залучають, стала для неї потребою, пристрастю, мрією, а вихователь - її товаришем, другом, однодумцем.
4. Ефективність педагогічного процесу закономірно залежить від врахування індивідуальних, статевих, вікових особливостей учнів, рівня розвитку колективу,
5. Для педагогічного процесу характерна, також закономірність єдності чуттєвого, логічного і практики. Ефективність його зумовлена інтенсивністю і якістю чуттєвого сприймання, логічного осмислення та практичного застосування осмисленого.
Закономірності, педагогічного процесу визначають йото принципи. Принцип - основа, керівна ідея, вихідне положення, вимога до діяльності та поведінки. Принципи педагогічного процесу -- це певна система основних вимог, що визначають загальний напрям, мету, зміст і методику організації навчання і виховання, виконання яких, забезпечує ефективність розв'язання завдань всебічного гармонійного розвитку особистості.
Слід відзначити, значний внесок недагогів-новаторів у розвиток принципів педагогічного процесу. Ними обґрунтовано такі принципи, як природовідповідність, гуманізація, демократизація, колективістська спрямованість педагогічного процесу та принцип розвитку особистості у педагогічному процесі.
Своє бачення педагогічного процесу, побудованого на гуманних засадах, Ш.О.Амонашвілі, грузинський педагог, узагальнив у таких основних принципах:
- пізнання і засвоєння дитиною справді людського;
- пізнання себе як людини;
- виявлення дитиною своєї індивідуальності; - надання можливостей для розвитку природи дитини; - співпадання інтересів дитини із загальнолюдськими інтересами;
- відвернення джерел, здатних провокувати дитину на асоціальні прояви.
Нинішній рівень розвитку педагогіки дає можливість сформувати таку систему основних принципів педагогічного процесу.
1. Цілеспрямованість педагогічного процесу, орієнтація його на всебічний гармонійний розвиток, особистості.
2.Єдність загальнолюдського і національного у навчанні та вихованні.
3. Гуманізація педагогічного процесу - встановлення високогуманних відносин між вихователем і вихованцями.
4. Демократизація педагогічного процесу - формування у вихованців уміння робити свідомий вибір, відповідально ставитись до прийнятого рішення.
5.Природовідповідність педагогічного процесу, врахування вихователем вікових та індивідуальних особливостей вихованців.
6. Зв'язок навчання і виховання з життям, і продуктивною працею,
7.Формування колективістських відносин між суб'єктами педагогічного процесу.
8.Свідоме ставлення до всіх видів діяльності і спілкування на основі самодіяльності та творчої активності.
9. Безперервність, послідовність, наступність, систематичність навчання і виховання.
10.Інтегративність - єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості.
13. Процес навчання як процес пізнавальної діяльності має мету, завдання, зміст, форми і методи, передбачає його мотиви і результат. Виходячи з цього, деякі педагоги розглядають такі, структурні компоненти навчального процесу, як цільовий,стимулюючо- мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулюючий, оцінно-результативний. Усі ці компоненти взаємопов'язані і в сукупності забезпечують цілісний навчальний процес. Мета навчання задається державними документами, вчитель сприймає цю мету, доносить її до. учнів, створює умови для прийняття її учнями, конкретизує її у завданнях, У процесі навчання вчитель використовує різні стимули для формування в учнів мотивів учіння. Готуючись до уроку, вчитель продумує зміст навчання, орієнтуючись на зміст освіти, закладений у державних документах. Для реалізації мети і завдань учитель вибирає найбільш раціональні форми, методи і засоби навчання і контролю навчальної діяльності та самостійної роботи школярів. Організовує регуляцію й саморегуляцію учнями, контроль і самоконтроль, оцінювання і самооцінювання навчальної діяльності, її аналіз і самоаналіз, забезпечуючи при цьому досягнення запланованих результатів.
Призначення діяльності вчителя перш за все в тому, щоб здійснювати управління активною і свідомою діяльністю учнів над засвоєнням навчального матеріалу. Крім того, вчитель створює умови для успішного протікання навчального процесу, надає допомогу учням при виникненні труднощів, піклується про виховання і розумовий розвиток учнів, здійснює контроль за навчальною діяльністю учнів. Діяльності вчителя властиві такі елементи управлінської діяльності, як:
-планування - вчитель складає календарні, тематичні, та поурочні плани;
-організація - вчитель готує необхідні технічні засоби навчання, попередньо проводить досліди, виконує вправи, підбирає навчально-методичну літературу, організовує власні дії, дії учнів;
- стимулювання -- збуджує пізнавальний інтерес школярів і розвиває у них почуття обов'язку та відповідальності;
- контроль і регулювання - виявляє затруднення і недоліки в діяльності учнів, вносить корективи в організацію навчання;
- аналіз результатів - визначає рівень знань і умінь учнів, ступінь їх усвідомленості, причини прогалин у знаннях, намічає заходи щодо їх усунення.

8. Людина - частина природи, біологічна істота, в процесі суспільно-історичного (філогенезу) та індивідуального (онтогенезу) розвитку біологічне в цій істоті олюднюється. Основна роль тут належить діяльності та спілкуванню. Коли людина, взаємодіючи з соціальним оточенням досягає певного рівня свідомості та самосвідомості, здатності до перетворюючої діяльності, тоді вона стає особистістю.
Особистість постійно перебуває в русі, у змінах, у розвитку. Вихователю важливо знати, як відбувається розвиток особистості.
Розвиток -- поняття психологічне і фізіологічне. Розвиток -- процес кількісних і якісних змін в організмі людини, він включає зміни фізичні та соціальні. Зміни в людині відбуваються протягом усього життя, але особливо інтенсивно -- у дитячому та юнацькому віці.
Сучасна школа недостатньо уваги надає особистісному розвитку як цілісному феномену. Більше уваги приділялось завжди розвитку інтелекту школярів.
Рушійною силою розвитку є суперечності. Вони виникають внаслідок зміни потреб людини в процесі розвитку. Розрізняють внутрішні і зовнішні суперечності, загальні (універсальні), властиві усім людям, та індивідуальні -- характерні для окремо взятої особистості. Універсальний характер має протиріччя між потребами, що виникають під впливом об'єктивних факторів, та можливостями їх задоволення. Такий же характер мають зовнішні суперечності людини із середовищем, які призводять до порушення рівноваги між організмом і середовищем і до пристосування організму. Внутрішні протиріччя -- це незгода із самим собою. Ними викликаються індивідуальні прагнення людини.
Саморозвиток -- це процес фізичних і соціальних змін особистості, зумовлених її власною активністю.
Представники біологізаторських (ідеалістичних, метафізичних) концепцій вважають, що особистість формується за наперед заданою програмою, що розвиток - це пряме розгортання закладених природою якостей, яке відбувається саме собою, спонтанно, а виховання відіграє лише допоміжну роль і сприяє реалізації цієї програми. На біологізаторській концепції ґрунтувалася педологія - наука, яка вивчала природні здібності людини.
Існує також соціологізаторська концепція розвитку особистості. В основу розвитку кладуться соціальні відносини, соціальне середовище, в якому розвивається дитина,
Представники соціологізаторських концепцій відкидали природні задатки людини.
Така безмежність впливу соціальних факторів без врахування природних начал перетворює зрештою людину на робота.
Крім вищеназваних, існують теорії взаємодії факторів та персоналістичні теорії розвитку особистості.
Передові педагоги минулого, такі, як Я.А.Коменський, А.Діетервег, К.Д.Ушинський, вважали, що дитина формується в результаті комплексу впливів; спадковості, середовища, виховання і надавали великого значення останньому.
Сучасна наука про розвиток будується на розумінні багатофакторності розвитку. Ці фактори можуть бути зовнішніми і внутрішніми, об'єктивними і суб'єктивними.
Основними з них є спадковість, середовище, виховання і власна активність особистості.
а) Спадкова програма розвитку людини включає постійну і змінну частину. Спадкове з людині проявляється у вигляді задатків - передумов розпитку особистості.
Вчителя в першу чергу цікавить питання вроджених інтелектуальних здібностей та моральних якостей. Варто відрізняти здібності -- індивідуально-психологічні особливості особистості, які визначають успішність певних видів діяльності - від задатків -- потенціальних можливостей для розвитку здібностей. Вчені-матеріалісти вважають, що всі здорові люди від народження мають високі, потенціальні можливості в інтелектуальній сфері. Ідеалісти ж переконані, що першопричиною інтелектуальної нерівності людей є біологічна спадковість.
б) Під середовищем у педагогіці розуміють всю навколишню дійсність, природні й суспільні умови, в яких відбувається розвиток і формування особистості. Географічне середовище-це ті природні умови, в яких розвивається людина. Соціальне середовище -- матеріальні та соціальні умови життя людини, що впливають на характер протікання соціальних процесів і функціонування різних суспільних закладів. Частина соціального середовища, з яким безпосередньо контактує дитина, називається мікросередовищем або середовищем найближчого оточення.
Вплив середовища є негативним і позитивним. Тому виникає проблема педагогізації середовища, тобто корегування і регулювання його впливів.
в) Виховання як фактор розвитку і формування особистості розглядається як управління цими процесами. На відміну від попередніх факторів, виховання - чинник цілеспрямований, ' спеціально організований, систематичний. Слід пам'ятати, що управління може бути жорстким маніпулюванням, діями дитини, я може стати чинником актуалізації її розвитку.
Спеціальні дослідження показують, що влада виховання: не безмежна, але воно може стати вагомим чинником розвитку за певних умов.
Варто нагадати, що виховання - шлях заповнення .прогалин у спадковій програмі, людини. Зрозуміло, що ефективне виховання певних якостей можливе лише при опорі на, закладені природою задатки.
Сила виховного впливу залежить також від уміння вихователя використовувати рушійні сили виховання, розуміти: існуючі суперечності чи навіть спеціально створювати їх. Російський психолог Л.С. Виготський виділяє 2 рівні розвитку дитини: "рівень актуального розвитку" (якого дитина вже досягла) і "зону найближчого розвитку" (можливі досягнення дитини при допомозі дорослих).
г) Людина - не лише об'єкт зовнішніх впливів , а й активний суб'єкт соціального розвитку, більше того суб'єкт саморозвитку, самовиховання.
Становлення особистості відбувається через її активну взаємодію із середовищем через діяльність та спілкування. Представники персоналістичних теорій розвитку активність особистості вважають основним фактором розвитку.
Виховання, на думку прихильників гуманістичної психології, має навчити людину творити себе як особистість. Особливо вагоме значення має самовиховання, яке стимулює розвиток людиною своїх унікальних, неповторних властивостей.
Дитина бере участь у різних видах діяльності: грі, навчанні, праці, у діловому (офіційному) та особистісному (неофіційному) спілкуванні, виявляючи при цьому активність, різну за інтенсивністю (низьку, високу, середню), за характером (репродуктивну і творчу), способом, виявлення і внутрішню і зовнішню).
Усі прояви активності мають спільне джерело - потреби особистості. Вони постійно змінюються. Вихователю важливо оперативно змінювати форми і методи діяльності та спілкування з учнями, допомагаючи їм при цьому задовольняти розумні потреби.
Активність особистості - не лише передумова її формування, і й результат розвитку. Вихователь досягає мети, коли йому вдається сформувати суспільно активну, ініціативну, творчу особистість. 9. Поняття "педагогічний процес" означає єдиний навчально-виховний процес, який забезпечує всебічний розвиток особистості. В практиці роботи школи навчання й виховання завжди, єдині, а в педагогічній науці тривалий час вживалось поняття "навчальний процес" і "виховна робота", які мали різні цілі і зміст. Лише в 70-х роках XX століття російські дидакти звернулись до об'єднання навчання і виховання в єдине ціле.
Педагогічний процес - не механічне поєднання процесів навчання, виховання і розвитку, а нове якісне утворення. Головні характеристики педагогічного процесу - цілісність, спільність, єдність.
Загальні цілі педагогічного процесу залежать від того, на яку філософську основу спирається наука. Історія суспільного розвитку показує, що на формування суспільних цілей виховання впливають різні фактори і визначальними тут є пануюча державна ідеологія,
політика, потреби суспільства у підготовці підростаючого покоління
до виконання певних соціальних функцій, рівень розвитку суспільства. Це означає, що цілі виховання змінні, мають конкретно історичний характер, лежать в основі різних виховних систем. Історія педагогіки - це довга, вервечка появи, існування і відмирання цілей виховання, виховних ідеалів.
Для чого потрібне знання і розуміння цілей виховання? Перш за все, знання цілей виховання дає педагогу уявлення про те, яку людину він. має формувати, надає його роботі необхідну осмисленість і спрямованість.
Сучасний педагог-практик повинен уміти проектувати кожну особистість, спираючись на загальні суспільні цілі виховання, визначені в директивних державних документах, а також, враховуючи фізіологічні та психологічні, особливості особистості, активізуючи при цьому самопрограмування власного життя самою особистістю Цілі виховання у практичному втіленні конкретизуються через завдання. Мета і завдання співвідносяться як ціле і частина, система і її компоненти. Тому справедливо твердити: мета виховання -- це система завдань, які треба розв'язати. У Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти сформульовано основні виховні завдання загальноосвітнього навчального закладу:
- філософсько-світоглядна підготовка школярів, формування у них наукового світогляду;
- розвиток пізнавальної активності й культури розумової праці;
- патріотичне виховання;
- розвиток моральних почуттів і рис поведінки;
- формування розуміння загальнолюдської і народної моралі;
- розвиток національної правосвідомості і самосвідомості;
- вироблення свідомого ставлення до праці як до вищої цінності людини і суспільства, розвиток діловитості, підприємництва;
- формування екологічної культури;
- фізичне вдосконалення;
- статеве виховання учнів, підготовка їх до сімейного життя.
Крім загальних цілей і завдань педагогічного процесу варто виділити і часткові цілі, які ставить перед собою педагог, здійснюючи окремі акти педагогічної діяльності.
Педагогічна взаємодія, тобто взаємовідносини учасників педагогічного процесу визначають його розвиток. У педагогічній взаємодії беруть участь педагоги й учні. Педагогічна взаємодія містить педагогічний вилив, його активне сприймання, засвоєння вихованцем та власну активність вихованця, що проявляється у впливі на педагога і самого себе. Взаємини вчителя і учня можуть складатися по-різному. Це залежить від того, чи вчитель розглядає учня як об'єкт виховання, чи як суб'єкт педагогічного процесу. У першому випадку між вчителем і. учнем складаються непродуктивні відносини підпорядкування. Для них характерна взаємна байдужість, механічне виконання обов'язків. У другому - стосунки вчителя і учнів в педагогічному процесі стають продуктивними, носять характер співробітництва і навіть співтворчості.
До структурування педагогічного процесу можна підходити по-різному.
а) Педагогічний процес у школі включає процеси навчання і виховання. Це і є найголовніші структурні елементи. Можна сказати, що педагогічний процес є органічною єдністю процесів навчання, виховання, освіти і розвитку особистості.
б) Найменша структурна одиниця педагогічного процесу - педагогічна ситуація. Педагогічний процес можна розглядати як неперервний ланцюжок педагогічних ситуацій, які виникають і ставлять перед вихователем педагогічні задачі для розв'язання. в) Стрижнем педагогічного процесу є педагогічна діяльність. У будь-якій діяльності виділяється мета її, засоби та результат. Крім того, діяльність необхідно стимулювати, коригувати,
аналізувати та оцінювати. Виходячи з діяльнісного підходу до характеристики структури педагогічного процесу виділяють такі його компоненти: цільовий; стимулюючо-мотиваційний;
змістовий; операційно-діяльнісний; контрольно-регулюючий; оцінювально-результативний.
г) Педагогічний процес можна структурувати за його логікою. Тоді він матиме такі етапи:
- підготовчий, який включає підготовку навчальних планів,
програм, посібників, підручників, створення умов для успішного протікання педагогічного процесу, складання різноманітних видів планів роботи. - здійснення, який містить такі важливі елементи, як роз'яснення і усвідомлення цілей і завдань діяльності, реалізацію вибраних, методів, засобів і форм діяльності, забезпечення взаємодії всіх суб'єктів педагогічного процесу, створення сприятливих умов для навчання і виховання, стимулювання вихователями активності вихованців, здійснення оперативного контролю, налагодження зворотного зв'язку, внесення коректив у роботу;
- аналіз результатів педагогічного процесу передбачає визначення ступеня розв'язання поставлених завдань, визначення причин недоліків у педагогічному процесі та шляхів їх усунення.
Рушійними силами педагогічного процесу є суперечності: зовнішні, тобто суперечності між педагогічним процесом та іншими соціально-економічними процесами і внутрішні, властиві самому процесу. Основними можна вважати суперечності:
- між новими потребами та інтересами вихованців і рівнем готовності останніх до їх реалізації, що визначається досягнутою культурою діяльності і людських відносин;
- між вимогами, які ставляться до вихованця, та соціальним досвідом і. можливостями задовольнити ці вимоги.
14. Учіння -- система пізнавальних дій учнів, спрямованих на розв'язання навчально-виховних завдань.
Розрізняют два типових варіанти дій учнів: під керівництвом учителя, і самостійно.
Коли навчально-пізнавальна діяльність учнів відбувається під керівництвом учителя, в ній можна виділити такі дії учнів: прийняття мети й завдань, поставлених учителем; формування мотивів діяльності; здійснення, регулювання та аналіз своїх дій разом з учителем. Коли відбувається самостійне учіння, то учень сам планує завдання, вибирає засоби для його виконання, здійснює самоконтроль та самоаналіз власної діяльності.
Дія - це зовнішній прояв діяльності. Навчальна діяльність супроводжується внутрішнім процесом засвоєння учнями знань.
Процес засвоєння знань включає в себе такі ланки: сприймання, розуміння, осмислення, узагальнення, закріплення, застосування на практиці.
Сприймання - це відображення в свідомості людини окремих
властивостей предметів і явищ, що в даний момент діють на органи чуття. Розрізняють безпосереднє (чуттєве) і опосередковане (раціональне) сприймання. На основі безпосереднього сприймання в нам'яті створюються образи предметів, явищ, процесів; раціонального - уявлення.
Розуміння - встановлення зв'язків між явищами і процесами, з'ясування їхньої будови, складу, призначення, розкриття причин явищ і подій, мотивів вчинків літературних героїв чи історичних осіб, пояснення змісту тексту, смислу окремих слів.
Осмислення - розкриття більш глибоких зв'язків між окремими елементами цілого, більш глибоке порівняння, аналіз цих зв'язків. У школярів на цьому етапі з'являється власне ставлення до вивченого, печатки переконання, уміння доводити справедливість висновків.
Узагальнення -- виділення і об'єднання загальних, суттєвих рис предметів і явищ. На основі узагальнень формуються поняття, закони, ідеї, теорії. Узагальнення не обов'язково завершує засвоєння. Закони, визначення, правила можуть даватись і на початку вивчення теми. При узагальненні навчального матеріалу вчителю слід звертати увагу на найважливіші ознаки предметів і явищ.
Закріплення - неодноразове відтворення матеріалу, що вивчається, в цілому і по частинах, повторне осмислення. Здійснюється воно шляхом, заучування деяких основних фактів, визначень, зв'язків, способів доведення, шляхом, відтворення деяких особливо важливих елементів вивчення матеріалу, узагальнень і висновків, виконання письмових і лабораторних вправ. В основі закріплення лежить психологічний процес запам'ятовування - накопичення і збереження в пам'яті інформації та вражень для практичного їх відтворення.
Застосування - забезпечення глибини, міцності, усвідомленості, дієвості знань, умінь і навичок. Досягається на практиці різноманітними вправами. Особливе значення для повноцінного застосування мають міжпредметні зв'язки, вирішення різних життєвих задач, де доводиться використовувати комплекс знань з різних навчальних предметів.
Ефективність засвоєння знань, умінь і навичок залежить від:
- мотивації учіння;
- рівня розвитку емоційної сфери учнів (здатності на. емоційні переживання);
- правильної організації спілкування;
- розвитку самостійності та творчої активності учнів.
Мотивація - це процес формування і закріплення у школярів позитивних мотивів навчальної діяльності. Мотивами у психології називають внутрішні імпульси, що збуджують людину до діяльності.
Зовнішні імпульси називають стимулами. Правильно підібрані стимули сприяють формуванню позитивних мотивів. В.А.Онищук класифікує мотиви за основною цілеспрямованістю навчально-виховного процесу в школі на соціальні, пізнавальні, професійно-цїннісні.
Для стимулювання процесу формування в учнів позитивних мотивів учіння вчителю необхідно: - захоплююче викладати навчальний матеріал, звертатись до емоцій школярів, викликати у них радість, здивування, сумнів; - включати учнів у самостійний пошук; - створювати ситуації успіху школярів у навчальній діяльності; - створювати ситуації затрудненяя (проблемні ситуації) для розвитку самостійного мислення, кмітливості, інтуїції; - створювати ігрові ситуації; - правильно будувати систему навчальних вимог; - оптимально навантажувати учнів; - дозувати навчальні завдання; - справедливо, доброзичливо, регулярно оцінювати навчальну роботу школярів; - піклуватись про свій авторитет.

21. У 60-ті -- 70-ті роки І.Я.Лернер та М.М.Скаткі і обґрунтували систему методів навчання, в основу якої покладено характер пізнавальної діяльності школярів:
- репродуктивні методи: пояснювально-ілюстративний і репродуктивний;
- продуктивні або проблемно-пошукові методи: проблемного викладу, евристичний (частково-пошуковий), дослідницький.
Пояснювально-ілюстративний метод реалізується через розповідь, репродуктивну бесіду, традиційну лекцію, ілюстрацію, демонстрацію.
Репродуктивним метод - через спостереження за даним планом, репродуктивну роботу з книгою чи наочним посібником, підготовчі, пробні й тренувальні вправи, лабораторну або практичну роботу за. інструкцією.
Проблемний виклад матеріалу здійснюється вчителем в ході проблемної лекції або розповіді.
Частково-пошуковий (евристичний) метод реалізується в евристичній бесіді, дискусії, при виконанні ввідних вправ, при роботі, з літературою тощо.
Дослідницький метод передбачає найвищий ступінь пізнавальної і самостійної активності учнів у процесі творчої роботи
з книгою чи наочними посібниками, при. виконанні творчих вправ, лабораторних чи практичних робіт творчого характеру.
У процесі, навчально-пізнавальної діяльності учні використовують логічні методи: індукцію (коли на основі окремих фактів, учні, роблять висновки й узагальнення) та дедукцію (коли учні сприймають загальні закони, формули, а потім ті наслідки, що натікають з них), а також такі, методи - їх часто називають прийомами розумової діяльності, як аналіз (розчленування цілого на частини, виділення у предметів або явищ окремих сторін для вивчення їх), синтез (створення поняття про предмет, як єдине ціле), порівняння (зіставлення предметів з метою визначення їх схожості й відмінності), аналогію (умовивід, що будується на основі схожості, властивості одного предмета з іншим предметом, з іншими ознаками), узагальнення, систематизацію, класифікацію.
15. Сучасна педагогіка по-різному класифікує види навчання: в залежності від дидактичних цілей і змісту виділяють теоретичне, теоретико-практичне, теоретико-дослідницьке та продуктивне навчання; в залежності від того, які переважно використовуються методи -репродуктивне і активне; в залежності від сили навчальної праці - екстенсивне, нормативне і інтенсивне. Навчання, спеціально спрямоване на розвиток, особистості, називають розвивальним, на її виховання -- виховним. Інноваційним називають навчання, побудоване на основі сучасних технологій навчання. Більшість педагогів виділяють такі види навчання (підходи до його організації) за основними способами передачі соціально-історичного досвіду новому поколінню:
- інформаційно-повідомлююче (догматичне);
- пояснювально-ілюстративне (традиційне);
- проблемне;
- програмоване.
Інформаційно-повідомлююче (догматичне) навчання має
на меті передачу і засвоєння готових знань без роз'яснення і осмислення їх. Починаючи з XVII століття поширюється пояснювально-ілюстративне навчання. Лише в XX столітті його стали витісняти інші, види, назвавши його традиційним. Воно великою мірою характерне і для нашої школи. При такій організації навчання знання, які мають засвоїти учні, пояснюються, доводяться вчителем; словесний виклад супроводжується показом таблиць, схем, дослідів, ілюстрацій.
Застосування пояснювально-ілюстративного навчання дозволяє організовувати фронтальну роботу, легко управляти нею, вчасно помічати прогалини у знаннях, виявляти типові помилки і показувати шляхи їх усунення.
В основі цього виду навчання лежить репродуктивна пізнавальна діяльність учнів. Основний його недолік - недостатній розвиток творчого мислення учнів, неможливість повного врахування індивідуальних особливостей учнів, темпу навчальної роботи кожного, його можливостей та інтересів.
Проблемне навчання спрямоване на всебічний розвиток пізнавальних можливостей учнів, на формування їх творчої активності. Це така організація процесу навчання, при якій створюються і розв'язуються проблемні ситуації. Проблемна ситуація -- це ситуація, яка виникає в результаті організації вчителем взаємодії учня з об'єктом пізнання, завдяки чому виявляється пізнавальна суперечність. Між наявним досвідом учнів, рівнем їх знань і об'єктом пізнання виникає перешкода, яку треба усунути, розв'язавши суперечність.
Виділяють такі основні шляхи створення проблемних ситуацій:
- спонукання учнів до пояснення явищ, фактів, їх зовнішньої невідповідності, суперечливості;
- спонукання до вибору правильної відповіді та її обґрунтування;
- перехід від одиничних фактів до узагальнень;
- зіставлення суперечливих фактів, явищ;
- вирішення протиріч між теоретично можливим засобом розв'язання завдання і практичною нездійсненністю обраного засобу діяльності.
Схематично хід проблемного навчання можна побудувати таким чином:
- створення проблемної ситуації вчителем;
- сприймання, розуміння проблеми учнями;
- висунення ними гіпотез її розв'язання;
- доведення: і аналіз цих гіпотез, вибір правильного варіанту розв'язання проблеми;
- висновок;
- самостійне оперування новими завданнями.
Програмоване навчання - особлива організація навчального процесу з використанням програми управління процесом засвоєння знань, умінь і навичок.
Залежно від характеру розміщення навчального матеріалу, зв'язків між його частинами, навчаючі програми можуть бути лінійні, розгалужені, комбіновані, адаптивні (пристосовані до конкретного учня).
Програмоване навчання здійснюється з допомогою програмованих посібників, зошитів з друкованою основою, перфокарт, сигнальних карток, навчаючих і контролюючих машин. Комп'ютер дозволяє реалізувати програмоване навчання більш повно і оперативно.
Останнім часом значної популярності набуло ігрове навчання, Гра - один із видів моделювання дійсності, вид діяльності. В якій реалізуються мотиви й інтереси учасників. У процесі навчання використовуються пізнавальні (дидактичні) ігри. За характером гри виділяють: моногру, тренінг (групову гру), гру-моделювання.
Прагнення до індивідуалізації вивчання привело вченій методистів та вчителів до створення модульного навчання. Модульне навчання це навчання, організоване на основі, пакету навчальних програм для індивідуального навчання. В його основі - модуль - відносно самостійна частина навчального процесу, яка містить одне або кілька, близьких за змістом і фундаментальних за значенням понять, законів, принципів.
Модуль навчальної дисципліни поділяється на змістовий навчальний модулі. Змістовий модуль -- це навчальний матеріал у якому розглядається одне основне фундаментальне поняття або група споріднених взаємопов'язаних понять. Навчальний модуль - це інтеграція різних, видів ї форм навчання, підпорядкованих загальній темі навчальної дисципліни.
Ще одним різновидом навчання, що має на меті, його індивідуалізацію, є диференційоване навчання, яке враховує індивідуальні особливості учнів у такій формі, коли учні групуються па основі певних властивостей для окремого навчання. Розрізняють диференціацію внутрішню і зовнішню.
Внутрішня диференціація (без виділення стабільних груп) може здійснюватись у формі диференційованого підходу та рівневої диференціації. При диференційованому підході розподіл учнів на групи проводиться вчителем: подумки або вголос, не наголошуючи на відмінностях різних груп, хоча навчальні можливості учнів при цьому враховуються. При застосуванні рівневої диференціації плануються обов'язкові результати, створюються (найчастіше на паралелі) групи вирівнювання, обов'язкових вимог, підвищеного рівня.
Зовнішня, диференціація - це створення стабільних груп на основі певних ознак (інтересів, нахилів, здібностей), в яких зміст освіти і навчальні вимоги різні. Така організація навчального процесу дозволяє більш повно врахувати особливості, можливості, інтереси школярів.
22. Особлива увага приділяється сьогодні самостійній роботі учнів. Цей метод застосовується при роботі учнів з підручником, посібниками, довідковою літературою, при розв'язуванні задач, виконанні, вправ, при організації спостережень, виконанні лабораторних і практичних робіт, творчих завдань.

16. Принципи навчання ~ вихідні положення, основні дидактичні вимога: до процесу навчання, виконання яких: забезпечує його необхідну ефективність.
1. Принцип виховного навчання.
Навчання є частиною більш широкого суспільного процесу виховання. Ідея виховного навчання була усвідомлена ще Я.А.Коменським, розділялась Ф.А.Дістервегом, М.І. Пироговим, К.Д.Ушинським, але чітко сформульована німецьким педагогом Й.Ф.Гербартом. Сьогодні вона знаходить відображення у працях дидактів, у підручниках і посібниках з педагогіки. Принцип виховного навчання вимагає поряд із засвоєнням учнями знань, умінь і навичок формування у них у процесі навчання світогляду, ставлень, поглядів, звичок, здібностей та інтересів. Реалізується даний принцип:
- через зміст навчального матеріалу;
- через організацію навчального процесу, його форми і методи;
- через взаємодію учнів між собою та з педагогом, особистий приклад вчителя,
2. Принцип розвивального навчання.
У процесі навчання в учнів розвивається інтелект, емоційно-вольова сфера, почуття, моторика. Принцип розвивального
навчання вимагає створення оптимальних умов для всебічного гармонійного розвитку особистості школяра.
3. Принцип науковості освіти.
Цей принцип вимагає включення в зміст освіти науково-достовірних знань, які відповідають сучасному рівню розвитку науки та віковим особливостям школярів. Він витікає із закономірного зв'язку змісту освіти з рівнем розвитку науки.
Реалізується він переважно при складанні навчальних програм і підручників.
4. Принцип доступності (посильності) навчання.
Принцип доступності чимало дидактів розглядають у діалектичній єдності з принципом науковості. Доступність не означає легкості у засвоєнні, а міру посильної трудності.
Даний принцип вимагає вибирати зміст і методи навчання, враховуючи, вікові особливості школярів та рівень їх навчальних можливостей.
5. Принцип зв'язку навчання з життям, теорії з практикою.
Даний принцип витікає із закономірного зв'язку навчання з вимогами суспільного життя. Він вимагає розуміння учнями значення теоретичних положень для розв'язання практичних завдань, розкриття їх виявів у навколишньому житті, виражав необхідність підготовки учнів до правильного використання теоретичних- знань у різноеторонніх практичних ситуаціях, до перетворення навколишньої дійсності.
6. Принцип наочності навчання.
Принцип наочності оснований на сенсуалістичному підході до навчання. Сучасні дидакти прийшли до висновку, що гіперболізація
ролі наочності у навчанні приводить до гальмування розвитку мислення учнів.
Сьогодні цей принцип трактується як вимога використання на всіх етапах навчання предметних і словесних засобів наочності, показу конкретних предметів, явищ, процесів, моделей або їх образних відтворень.
Реалізовуючи даний принцип, вчитель має пам'ятати, що наочність -- не самоціль, а засіб, який повинен забезпечити розвиток сприймання, мислення, активності й самостійності учнів; що поєднання слова, й наочності допомагає осмислити спостережуване, зрозуміти зв'язки між фактами та явищами; що недоцільно показувати те, що добре відомо учням, достатньо лише створити відповідні уявлення; що надмірна наочність призводить до труднощів сприйняття; що демонструвати наочність треба на необхідному етапі уроку, а не завчасно.
7. Принцип систематичності, системності, послідовності, наступності навчання.
Систематичність навчання відбиває вимогу засвоєння учнями знань у системі, яка б відображала у цілісному вигляді ті предмети і явища, які вивчаються, з усіма їх зв'язками і залежностями.
Послідовність навчання має на увазі побудову його у стрункій логічній послідовності так, щоб нові знання спирались на раніше засвоєні, а ті, в свою чергу ставали фундаментом для наступних знань.
8. Принцип цілеспрямованості та мотивації навчання.
Даний принцип витікає із закономірного зв'язку ефективності навчання і ставлення школярів до засвоєння знань.
Цілеспрямованість навчання вимагає визначення загальної мети, яка задається суспільством і навчальними програмами, конкретних цілей, які визначає вчитель на кожному етапі навчання.
Для успішної реалізації цього принципу вчителю необхідно правильно формулювати цілі (освітні, виховні, розвивальні), будувати свою роботу так, щоб вони були зрозумілі та сприйняті учнями і досягнуті в процесі спільної діяльності.
9. Принцип активності та самостійності учнів у навчанні.
Мотивація навчання, нерозривно пов'язана із формуванням у
школярів пізнавальної активності та самостійності. Принцип активності та самостійності учнів у навчанні вимагає створення умов для вияву учнями творчої активності та пізнавальної самостійності у процесі засвоєння знань.
Активність і самостійність учнів у навчанні тісно взаємопов'язані. Активність виражається у стані готовності, прагненні до самостійної діяльності. Самостійність - у визначенні об'єкта, виборі засобів, діяльності без допомоги ззовні. Джерелом пізнавальної активності й самостійності є потреба учнів у здобуванні, знань, у самовираженні. Завдання вчителя -- стимулювання цієї потреби. Активізація пізнавальної діяльності потребує використання таких методів, прийомів, засобів і форм, навчання, які стимулюють учнів до виявлення активності й самостійності.
10. Принцип свідомості й міцності засвоєння знань, умінь і навичок.
Даний принцип вимагає забезпечення учням умов для глибокого осмислення наукових фактів і узагальнень, способів виконання дій, довгого збереження їх у пам'яті, відтворення і використання у потрібний момент.
Його реалізація забезпечується:
- розумінням суті процесів і явищ, які вивчаються;
- виділенням головного у навчальному матеріалі;
- повторенням матеріалу за розділами і структурними одиницями;
- самостійним аналізом фактів, зв'язків, висновків;
- вивченням нового матеріалу у поєднанні з засвоєним раніше;
- використанням різних прийомів запам'ятовування і відтворення матеріалу;
- самостійним виконанням вправ на творче застосування знань;
- звертанням до раніше засвоєних знань з іншої, наукової точки зору;
- узагальненням і систематизацією отриманих знань, складанням' схем, створенням моделей.
11, Принцип індивідуального та особистісно зорієнтованого підходу до учнів у процесі навчання.
Цей принцип вимагає врахування у навчальному процесі індивідуальних особливостей кожного учня і забезпечення на цій основі підвищення якості навчальної діяльності, а також створення оптимальних умов для розвитку і становлення особистості як суб'єкта навчальної діяльності (саморозвитку).
Реалізації цього принципу сприяє індивідуалізація навчання, тобто: врахування індивідуальних особливостей учнів, здібностей і обдарувань, інтересів і прагнень школярів, їхнього життєвого досвіду, а також диференціація навчання.
12. Принцип оптимізації навчального процесу.
Основні критерії оптимальності:
- досягнення кожним: учнем реально можливого для нього в даний період рівня успішності, вихованості й. розвитку, але не нижчого за. задовільний;
- дотримання учнями і вчителями встановлених для них норм часу на урочну і домашню роботу.
Шляхи оптимізації навчання:
- вивчення реального рівня освіченості, вихованості й розвитку учнів; створення сприятливих умов для навчання;
- визначення конкретних освітніх, виховних, розвивальних цілей і завдань;
- відбір оптимального змісту уроку;
- вибір виду навчання, форм його організації, раціональних методів, прийомів і засобів, темпу роботи.
19. У дидактиці методом навчання називають спосіб взаємопов'язаної діяльності вчителя і учнів, що веде до досягнення певної дидактичної мети.
Метод має своє призначення або функції: освітню, виховну, розвивальну, стимулюючу, контрольно-корекційну.
Метод має свою внутрішню структуру. Він включає такі компоненти, як прийом, дія і операція.
Прийом -- це складова частина методу, яка спрямовує учнів на розв'язання часткових дидактичних завдань. Наприклад, бесіда, як метод, може включати такі прийоми: постановку запитань, слухання відповідей учнів, їх корекцію, висновки. Деякі прийоми можуть бути складовою частиною різних методів: бесіди, лабораторної роботи., роботи з підручником.
Дія -- акт цілеспрямованої діяльності. Характеризується усвідомленням мети, шляхів її досягнення. Дія включає конкретні операції, які слід застосовувати у певній послідовності.
Вчитель обирає необхідну структуру методів навчання а залежності від дидактичних, цілей, змісту навчального матеріалу, особливостей учнівської аудиторії, наявності матеріально-технічної бази, від рівня своєї педагогічної майстерності.
Проблема класифікації методів навчання -- одна із найгостріших у сучасній дидактиці. Наявність різних підходів до класифікації методів навчання свідчить про розвиток педагогічної науки.
Історично найстаршою групою методів є словесні методи, які передбачають передачу інформації за допомогою слова: усного, письмового, друкованого. Розвиток, матеріальної освіти сприяв поширенню іншого способу передачі знань через показ самих предметів вивчення і їх спостереження учнями. Ці методи назвали наочними. В кінці ХІХ - на початку XX століття з'явився новий спосіб ознайомлення учнів із знаннями. Він полягає в організації практичної діяльності учнів, яка є джерелом знань і умінь.
Так і виникла перша класифікація методів навчання за. джерелом знань: словесні, наочні, практичні. До словесних методів традиційно відносили розповідь, пояснення, інструктаж, лекцію, бесіду, дискусію, роботу з підручником; до наочних - ілюстрацію, демонстрацію, спостереження; до практичних -- вправи, лабораторні роботи, практичні роботи. Слід відзначити, що в 20-ті роки XX ст. українським педагогом Григорієм Григоровичем Ващенком була обгрунтована інша класифікація методів навчання. Він поділив методи на дві категорії: пасивні й активні. Він також підкреслював, що при пасивних методах учень є лише об'єктом педагогічного впливу вчителя, при активних -- стає його суб'єктом. Г.Ващенко виділяв ще й третю, перехідну категорію методів -напівактивних.
До пасивних методів навчання або методів готових знань Г..Г.Ващенко відносив: лекційний метод, розповідь учителя, художнє і творче оповідання, метод книжних знань, ілюстрацію і демонстрацію; до напівактивних - сократівський або евристичний метод, активно-ілюстративний метод, лаборатрно-ілюстративний метод. Активними методами Г.Ващенко вважав дослідні (пошукові) методи, такі, як шкільні екскурсії, лабораторно-дослідний метод, рефератно-семінарський метод та метод проектів.
Ще один відомий український педагог -- В.О.Сухомлинський поділив методи, виходячи з їх домінуючої функції в навчальному процесі, на дві групи. Перша - методи, що забєзпечуюті первинне сприйняття знань і вмінь учнями: розповідь, пояснення, лекція, опис, тлумачення понять, інструктаж, бесіда, самостійна читання книжки, демонстрація та ілюстрація, показ трудового процесу, вміння, самостійне спостереження, екскурсія, практична і лабораторна робота, показ фізичних вправ. Друга - методи усвідомлення, розвитку і поглиблення знань: вправи, пояснення, дискусії, творчі письмові, роботи, виготовлення навчальних посібників і приладів, графічні роботи, лабораторій роботи, експеримент, керування машинами і механізмами, тривала трудова діяльність.
Український педагог А.М.Алексюк характеризує методи навчання, описані на основі зовнішніх форм їх вияву, методи проблемного навчання, описані на основі їх внутрішньої психологічної сторони, логічні, методи навчально-пізнавальної діяльності в школі та методи навчання за бінарною класифікацією.
Ю.К.Бабанський узагальнив існуючі підходи до класифікації методів навчання і на основі цілісного підходу до процесу навчання виділив 3 групи методів: методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності; методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.
У класифікації методів організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності він виділив 4 аспекти: аспект передачі та сприймання навчальної інформації, логічний аспект, аспект мислення, аспект управління учінням.
Методи стимулювання і мотивації навчальної діяльності Ю. Бабанський ділить на 2 групи: методи формування інтересу до навчання і методи формування відповідальності у навчанні. Він також виділяє методи усного, письмового і лабораторно-практичного контролю.

20. Класифікація методів навчання за джерелові знань: словесні - джерелом знань служить усне і письмове слово, наочні - джерелом знань є образ, практичні - практична дія. До словесних методів традиційно відносили розповідь, пояснення, інструктаж, лекцію, бесіду, дискусію, роботу з підручником (іншою навчальною літературою); до наочних - ілюстрацію, демонстрацію, спостереження; до практичних -- вправи, лабораторні роботи, практичні роботи.
Розповідь - послідовне розкриття змісту навчального матеріалу. Виклад ведеться вчителем за планом, у чіткій послідовності, з виділенням головного, із застосуванням ілюстрацій і переконуючих прикладів, образно й емоційно.
Пояснення -- словесне тлумачення окремих теоретичних положень, понять, явищ, принципів дії приладів, наочних посібників тощо. Може бути, прийомом лекції чи розповіді.
Інструктаж -- словесне пояснення дій, які мають виконувати учні. Може бути прийомом при застосуванні практичних методів.
Лекція - виклад навчального матеріалу, великого за обсягом і складного за логічною будовою, із значним рівнем узагальнень. Традиційна шкільна лекція передбачає передачу вчителем змісту матеріалу в готовому для запам'ятання вигляді. Сучасна лекція вимагає активізації слухачів різними прийомами: незвичайним початком лекції, постановкою запитань, створенням проблемної ситуації, проблемним викладом матеріалу, включенням в лекцію елементів бесіди, використанням цікавих прикладів, наочності, технічних засобів навчання.
Бесіда -метод навчання, який передбачає постановку запитань
і відповіді на них. Бесіда може бути репродуктивною, тобто вимагати від учнів відтворення відомих, знань і евристичною -вести їх до нових знань через порівняння, аналогію, логічні судження і висновки.
Дискусія -- спосіб обговорення питань, обмін думками між учителем і учнями. Дискусія сприяє розвитку самостійності мислення школярів, здібності до аналізу, аргументації висунутих положень, уміння поважати думку інших.
Робота з книгою - це спосіб самостійної роботи учня з друкованим словом. Цей метод може використовуватися на всіх етанах уроку. Можна використовувати: такі прийоми роботи з книгою:
- читання і аналіз тексту;
- виділення головного в тексті;
- переказ тексту; складання плану, тез;
- складання, конспекту;
- відповідь на. питання з прочитаного матеріалу;
- виконання запропонованих завдань; -- написання реферату.
Робота з книгою підвищує пізнавальну самостійність учнів, якість засвоєння знань, формує уміння учитися.
Метод ілюстрації -- показ учням ілюстративних (плоских) посібників: плакатів, карт, малюнків на дошці, портретів и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.