На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Змст, форми методи пдвищення рвня компетентност педагогчних кадрв нацональної системи вищої освти у рамках магстерського курсу Педагогка вищої школи в унверситет ХП. Вплив Болонського процесу на реформування освтньої системи України.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 16.02.2011. Сдан: 2011. Страниц: 4. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):



КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни: «Моделювання освітньої та професійної діяльності фахівця»
за темою: «Запровадження магістерської
програми “Педагогіка вищої школи” як передумова
до підготовки кваліфікованих викладачів відповідно до вимог Болонського процесу»
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Підвищення рівня компетентності педагогічних працівників вищої школи та способи її реалізації
1.1 Проблеми сучасного суспільства у сфері освіти
1.2 Предмет і завдання педагогіки вищої школи
1.3 Обґрунтування потреби підготовки фахівців заявленого напряму
Висновки до розділу 1.
Розділ ІІ. Зміст, форми і методи підвищення рівня компетентності педагогічних кадрів національної системи вищої освіти у рамках магістерського курсу “Педагогіка вищої школи” у Національному технічному університеті “ХПІ”
2.1 Болонський процес та його вплив на реформування освітньої системи України
2.2 Передумови до відкриття магістерської програми «Педагогіка вищої школи» у Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут»
2.3 Зміст підготовки спеціаліста за магістерською програмою «Педагогіка вищої школи» у Національному технічному університеті «ХПІ»
Висновки до розділу І
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Шлях європейської та світової інтеграції, обраний Україною, зумовлює необхідність інтенсивних змін в політичному, економічному й соціальному житті нашої держави. Саме тому останніми роками відбуваються реформаційні процеси в освітній галузі, спрямовані на досягнення рівня найкращих світових стандартів. Значним поступом стала поява стратегічного документа, - Національної доктрини розвитку освіти, -- який заклав підвалини нової парадигми освіти - орієнтації на новий тип гуманістично-інноваційної освіти, її конкурентності в європейському та світовому просторах, виховання покоління молоді, що буде захищеним і мобільним на ринку праці, здатним робити особистісний духовно-світоглядний вибір, матиме необхідні знання, навички й компетентності для навчання протягом життя. Якість освіти набуває особливої ваги в сучасному світі. Суспільства, зокрема й українське, повною мірою усвідомлюють важливість здобуття якісної освіти для випереджального розвитку країни.
Відповідно до характеру перетворень, особливої уваги потребує підготовка висококваліфікованих педагогічних працівників, зокрема для системи вищої освіти. Вища освіта країни - це понад 900 навчальних закладів першого, другого, третього та четвертого рівня акредитації. Це коледжі та технікуми, інститути, університети та академії. Вищі навчальні заклади відіграють провідну роль у підготовці науково-технічної еліти України, впливають на розвиток особистості та формують світогляд молодих громадян. Відповідно до даних статистики, переважна більшість випускників із повною середньою освітою продовжують своє навчання для здобуття вищої освіти, тому підготовка висококваліфікованих сучасних викладачів, що володіють новими навчальними методиками та інформаційними технологіями, здатні побудувати цікавий та змістовний навчальний процес та продемонструвати високий рівень компетентності, є справою національного значення.
Сьогодення приносить нові виклики та вимагає нового рівня освіченості. Нові економічні умови потребують все більше й більше висококваліфікованих спеціалістів у галузі вищої освіти, отже постає питання створення постійно діючої системи їхньої підготовки [3, c. 27-28].
На Харківщині, наприклад, потенційними замовниками фахівців з педагогіки вищої школи є 26 державних вищих навчальних закладів третього та четвертого рівнів акредитації та 14 - приватної форми власності. За оцінками, тільки у 9 навчальних закладах інженерного профілю частка науково-педагогічних працівників пенсійного та передпенсійного віку сягає трьох тисяч осіб. Прагнення вищої школи адекватно відповідати на виклики часу зумовлює відкриття нових спеціальностей, підготовка за якими також потребує кваліфікованих кадрів викладачів. Тому перспективна потреба у фахівцях з педагогіки вищої школи складає тільки на найближчі п`ять років кілька тисяч осіб. Крім того, потенційними замовниками фахівців з закладів першого та другого рівня акредитації, а також система підготовки та перепідготовки кадрів великих промислових підприємств.
В той же час у регіоні подібних фахівців не готує жоден вищий навчальний заклад. Підготовка фахівців за напрямом «Освіта», яка здійснюється Національним педагогічним університетом ім. Г.С. Сковороди у місті Харків, орієнтована на дошкільне і початкове виховання та на середню школу. Українська інженерно-педагогічна академія готує фахівців з професійного навчання за профілем підготовки, а Харківська державна академія культури - фахівців з соціальної педагогіки. Таким чином, в межах цієї номенклатури спеціальностей цільова підготовка фахівців з педагогіки вищої школи не ведеться, хоча потреба в них існує. Запровадження магістерського курсу «Педагогіка вищої школи» відповідає потребам ринку праці та підвищить рівень професійної компетентності в цілому.
Розділ I. Підвищення рівня компетентності педагогічних працівників вищої школи та способи її реалізації
1.1. Проблеми сучасного суспільства у сфері освіті
Як відомо, життя -- надзвичайно складний і багатогранний феномен у його біологічному та соціальному вимірах. Із філософського погляду, життя -- це активне начало, суттєва ознака біологічних і суспільних форм руху матерії -- процес людського буття. Біологічне життя -- це особлива форма існування матерії та її руху. Суспільне життя становить реальний процес існування соціального субґєкта (особи, соціальної групи, суспільства в цілому), що відбувається в конкретних історичних умовах і характеризується певною системою видів і форм діяльності як способу освоєння людиною реальної дійсності. Отже, життя соціальне в плані дій індивіда. І як таке створює низку суспільно зумовлених норм життєдіяльності (виробничої, політично-правової, культурно-духовної, сімейної), які діалектично взаємоповґязані [17, c. 89-90].
Постає важливе питання: хто або що є головним чинником, навколо якого має вибудовуватися вся система життєдіяльності? Передусім -- це Людина. По-перше, вона -- вершина, вінець творення природи й суспільства. По-друге, людина може свідомо втручатися в різні процеси біологічного й соціального життя: продовжувати рід людський (і в цьому, зрештою, сенс її життєдіяльності), активно впливати на довкілля.
З прадавніх часів центром уваги філософів, учених, митців була Людина. Протягом багатьох століть вивчалися особливості її фізичного, психічного та соціального розвитку. Починаючи з другої половини XIX і впродовж XX ст. увага значної частини вчених концентрується на проблемах науково-технічної революції. Особистість людини все більше почала відігравати роль додатка до технічних систем.
Освітня галузь більшості країн цілеспрямовано працювала в алгоритмі освітньо-дидактичної революції, провідником якої був великий чеський мислитель середини XVII ст. Я.А. Коменський. Головне завдання шкіл усіх рівнів у рамках тогочасної системи зводилося до передання тим, хто навчався, певної суми знань, необхідних для забезпечення суспільного і науково-технічного поступу [13, c.62-63].
Слід зазначити, що в конкретному історичному вимірі такі дії були виправдані. Проте, як показує подальший розвиток суспільства в нових соціально-економічних умовах, такий підхід гальмує природний розвиток. Виникає суперечність між значним обсягом знань, якими володіє людина, і рівнем її моральної, фізичної, естетичної, трудової і розумової вихованості. Про це йдеться і в Євангелії: "У багатій мудрості є багато смутку. Хто примножує знання, примножує скорботу". Щоб більш-менш знівелювати цю суперечність, необхідно забезпечити всебічний розвиток особистості, який, як відомо, передбачає гармонію розумового, фізичного, морального, трудового й естетичного складників виховання. Адже ще Платон застерігав: "Освічена, але погано вихована людина страшніша за будь-якого звіра". Відомий російський учений Д.І. Менделєєв уже на початковій стадії розвитку технічного прогресу писав: "Знання без виховання -- меч у руках божевільного" [12, c.20].
Надалі маємо усвідомити, що розвиток сучасного суспільства інспірує неабияке зростання ролі людського чинника та міжособистісних стосунків на противагу матеріальним цінностям. Тим паче, що нинішній період характеризується стрімкими суспільними трансформаціями. Якщо розвинуті країни здійснюють перехід від інформаційного суспільства до суспільства знань, то Україна перебуває на початковому етапі переходу від індустріального до інформаційного суспільства. Уроки історії, досвід людства свідчать, що матеріальна культура, успіхи в соціально-економічній сфері залежать від глибини розуміння значущості людини в сучасному світі, її інтелектуального й морально-духовного розвитку. Саме морально-духовний та інтелектуальний розвиток особистості й суспільства в цілому визначають рівень суспільно-економічного стану, рівень цивілізованості.
Нині очевидною є розбіжність між матеріальним і духовним вимірами людини. З одного боку, маємо величезні технічні й технологічні досягнення як результат розвитку освіти й науки. Досить лише згадати, що впродовж XX ст. зроблено більше відкриттів і винаходів, аніж за попередні 6 тис. років, що через кожні 5--6 років обсяг знань з усіх галузей науки подвоюється, що понад 80 % учених, які будь-коли жили і працювали на планеті, діють у наш час.
З іншого боку, впадає в око порівняно низький рівень духовності людини. Аналіз історичних подій, асоціальних дій окремих членів суспільства дає підстави говорити про певну моральну й духовну деградацію людства. Прояви жорстокості, злодійства, брехні, підлості, безчестя, безсоромності, підкупу, моральної зради охопили значну частину суспільства. Причин цього багато. По-перше, в розвитку людини перевага надається навчанню. Це підтверджується хоча б тим фактом, що праця педагогів, викладачів ВНЗ оцінюється й оплачується передусім за навчання. Це знижує відповідальність освітньої системи за виховання підростаючих поколінь. Створюється ілюзія, що завдання морального, трудового, фізичного, естетичного виховання розвґязуватимуться автоматично, самі по собі. По-друге, багато дітей позбавлені належного родинного виховання з причин психолого-педагогічної непідготовленості батьків до виховної роботи, низького рівня економічного забезпечення сімґї, зростання кількості неповних і асоціальних сімей. По-третє, утвердження постулатів партійно-класового виховання протягом попередніх десятиріч, замовчування й заборона надбань народних традицій, вилучення з виховної сфери релігійного компонента призвели до збідніння системи виховних впливів на процес формування загальнолюдських і національних соціально-духовних цінностей у дітей та юнацтва. По-четверте, руйнування сільської громади, що слугувала надійним оберегом моральності й духовності, повсюдна урбанізація теж стали однією з причин духовного зубожіння суспільства [7, c. 84-85].
Треба зауважити, що освітня революція також збільшує досить великий і загрозливий розрив між знаннями й вихованістю людей як у нашій країні, так і в усьому світі. А це приховує у собі реальну небезпеку самому існуванню людської спільноти.
Варто звернути увагу ще на один аспект цієї важливої проблеми. Сучасна загальноосвітня і професійна школи зосереджують свої зусилля в основному на засвоєнні вихованцями певної сукупності знань, що здійснюється в рамках пояснювально-репродуктивного навчання. І, як наслідок, учні й студенти витрачають багато зусиль, а результати не відповідають очікуваним. Так, дослідження показують, що й у випускників середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів, і в студентів лишається порівняно невелика частина програмних знань. При цьому не розвґязується головне завдання навчання -- забезпечення в належному обсязі інтелектуального розвитку особистості. Інтелект (лат. intellectus -- відчуття, сприймання, розуміння, усвідомлення, пізнання, розум, глузд) -- це розумові здібності людини: здатність орієнтуватися в навколишньому середовищі, адекватно його відображати й перетворювати, мислити, навчатися, пізнавати світ і засвоювати соціальний досвід; спроможність розвґязувати завдання, приймати рішення, розумно діяти, передбачати. Дослідження відомих психологів (С.Л. Рубінштейна, Б.М. Теплова, Б.Г. Ананьева, Н.С. Лейтеса та ін.) переконують, що інтелект не абстрактне біологічне утворення, а результат соціально-історичного розвитку. Формування інтелекту відбувається в процесі цілеспрямованої діяльності, і насамперед -- пізнавальної. Розвинений інтелект як окремої особистості, так і суспільства в цілому -- найбільше надбання й запорука соціально-економічного поступу. Багатство будь-якої країни визначається не стільки наявністю природних ресурсів (корисних копалин, лісу, землі, водних запасів), скільки інтелектуальним фондом. Тому головне завдання загальноосвітньої та професійної школи полягає в тому, щоб забезпечити оптимальні соціально-економічні й психолого-педагогічні умови для належного інтелектуального розвитку громадян. Це має здійснюватися шляхом перебудови системи навчання, вибору таких типів, форм, засобів, методів і прийомів пізнавальної діяльності, які б забезпечували прилучення кожного учня, студента до самостійної навчальної діяльності. Звідси ефективність навчання на будь-якому рівні слід оцінювати за рівнем інтелектуального розвитку особистості. У програмному документі "Національна доктрина розвитку освіти" визначено: "Освіта -- основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства". Для подальшого розвою і формування здорового, соціально зрілого суспільства необхідно змістити акценти зі знаннєвої парадигми розвитку людини на виховну. Якщо зосередити морально-духовні, інтелектуальні, матеріальні сили й ресурси на вихованні підростаючого покоління, можна домогтися відчутних успіхів у соціально-економічному піднесенні країни [5, c.34-35].
1.2 Предмет і завдання педагогіки вищої школи
Педагогіка вищої школи виникла на базі загальної педагогіки. наука педагогіка, підґрунтя якої заклали древні філософи - "як науки про виховання дітей", пройшла тривалий шлях історичного розвитку. за цей час накопичено значний теоретичний та емпіричний матеріал, чітко сформувалася тенденція диференціації педагогічних знань з урахуванням специфіки об'єктів виховання. Нині існує чимало систем навчання й виховання, які охоплюють людей різних вікових груп і професій. окреслено концепцію безперервної освіти й виховання людини, яка ґрунтується на гуманістичних цінностях суспільства. болонський підвищення компетентність педагог
Педагогіка - наука про педагогічні закономірності, сутність, принципи, методи і форми навчання, виховання, розвитку і професійної підготовки конкретної людини, колективу в інтересах успішної діяльності.
Поява педагогіки пов'язана з першими об'єднаннями людей для спільної життєдіяльності: щоб її здійснювати, проводили відповідну підготовку. як окрема галузь педагогіка сформувалася лише після накопичення загальних і спеціальних педагогічних знань [21, c. 79-80].
Педагогіка виявляє найбільш стійкі й істотні зв'язки, залежності між навчанням, вихованням, розвитком і всебічною підготовкою людей та соціальних груп. Ці зв'язки й відношення постають як найважливіші і до суспільного життя, і для діяльності необхідні умови, які забезпечують ефективність і раціональність навчально-виховної діяльності. Вивчаючи педагогічні аспекти процесу освіти (самоосвіти), навчання, виховання, самовиховання, розвитку, саморозвитку й професійної підготовки людей до певного виду діяльності, педагогіка вищої школи обґрунтовує принципи, методи та організаційні форми навчально-виховної роботи, рекомендації, правила, прийоми керівництва тощо.
Педагогіка вищої школи -- галузь педагогічної науки, яка вивчає педагогічні закономірності й засоби організації та здійснення освітнього процесу (самоосвіти), навчання, виховання (самовиховання), розвитку (саморозвитку) і професійної підготовки студентів (слухачів) до певного виду діяльності й суспільного життя.
Тому предмет педагогіки вищої школи охоплює:
- вищий навчальний заклад як педагогічну систему;
- функціонування та ефективність педагогічного процесу у вищому навчальному закладі;
- педагогічну діяльність науково-педагогічних працівників, "їхню професійно-педагогічну підготовку;
- педагогічні закономірності формування й розвитку особистості студента;
- процес вищої освіти і самоосвіти;
- навчання у вищому навчальному закладі;
- виховання і самовиховання студентів;
- моральну і психологічну підготовку;
- форми, методи і педагогічні технології у вищому навчальному закладі;
- педагогічні аспекти неперервної самостійної роботи студентів під час навчання у ВНЗ та після його закінчення;
- особистість науково-педагогічного працівника;
- педагогічні особливості взаємодії студентів і науково-педагогічних працівників у педагогічному процесі ВНЗ у ході реалізації завдань Болонської конвенції;
- колектив (соціальну групу) науково-педагогічних працівників кафедр, факультетів, ВНЗ;
- студентські колективи (соціальні групи). Докорінні зміни, що сталися в соціально-економічних умовах суспільства, висунули вимогу впровадження науково обґрунтованої підготовки науково-педагогічних кадрів для вищої школи. Така підготовка передбачає не лише глибоке володіння предметною галуззю, до якої належить навчальна дисципліна, а й науковими основами педагогічної діяльності. Одним із реальних шляхів такої підготовки є магістратура та аспірантура [29, c.45-46].
У Законі "Про освіту" мету вищої освіти сформульовано так: "Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації". Стратегічні завдання системи вищої освіти, її пріоритетні напрями реформування викладено у Державній національній програмі "Освіта" ("Україна XXI століття").
Педагогіка вищої школи має забезпечити реалізацію таких функцій: освітньої, науково-пізнавальної, спонукальної, перетворювальної, прогнозуючої, проективної, культурологічної, адаптивної, формуючо-виховної та формуючо-професійної.
Педагогіка вищої школи має свій тезаурус і оперує такими основними поняттями: розвиток, навчання, освіта, виховання, професійна підготовка, самовиховання, самоосвіта, педагогічна система, педагогічний процес, педагогічна діяльність та ін.
Розвиток студента розуміють як різнопланові та закономірні зміни в його індивідуальній психіці, унаслідок чого виникає новий якісний стан об'єкта. Процес може відбуватися по прогресуючій чи регресуючій лініях (у цьому разі об'єкт деградує - втрачає позитивні властивості, не здобуваючи нових).
З погляду педагогіки розвиток студента - цілеспрямований, систематичний і безперервний процес удосконалювання розумової, психічної, фізичної і професійної діяльності за допомогою відповідного навчального матеріалу, доцільного впливу та адекватної організації навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі.
У науці розрізняють загальний інтелектуальний, моральний, психічний, фізичний і професійний розвиток людини [27, c.37-38].
Загальний інтелектуальний (розумовий) розвиток пов'язаний з освітою і вихованням, спрямований на розвиток розуміння й розумових дій, умінь аналізувати, узагальнювати й конкретизувати ситуацію, педагогічне середовище, навколишню дійсність, а в разі необхідності - уміння нестандартно мислити, ухвалюючи виважені рішення.
Моральний розвиток передбачає набування, підсилення, зміцнення сукупності моральних принципів, норм, почуттів, свідомості, ідеалів та ін.
Психічний розвиток - розвиток різних систем індивідуальної психіки студента.
Фізичний розвиток означає високий рівень фізичної підготовленості, необхідний для ефективної діяльності. Має бути спрямованим на підготовку молоді до продуктивної праці.
Професійний розвиток студентів - процес і результат набування знань, навичок і вмінь, необхідних для ефективного здійснення професійної діяльності, та їх удосконалювання.
Навчання - взаємозумовлений, цілеспрямований, організований і систематичний процес передавання знань, навичок, умінь та процес оволодіння ними. Навчання - основний шлях здобути фундаментальну освіту.
Навчання взаємопов'язане з вихованням. Під час виховання формуються певні якості і властивості, під час навчання набувають знань, навичок і вмінь.
Освіту трактують, по-перше, як процес засвоєння певної системи знань, навичок і вмінь, а по-друге, як результат їхнього засвоєння, який виявляється у відповідному рівні теоретичної і практичної підготовленості та розвитку інтелектуальних сил людини. На їхній основі формуються світогляд, моральні якості особистості, творчі здібності тощо.
Виховання буквально означає "оберігати, вирощувати". У давньоукраїнській писемності слова "виховання" і "вигодовування" - синоніми.
Термін "виховання" вживають у широкому соціальному значенні, а також у вужчому педагогічному.
У широкому значенні виховання -- процес систематичного та цілеспрямованого впливу суспільства на духовний і фізичний розвиток особистості через створення умов для продуктивної, суспільної й культурної діяльності його членів. Мету, зміст та організацію соціального виховання визначають панівні суспільні відносини у країні.
У педагогічному значенні виховання варто розуміти як цілеспрямовану, організовану систему впливів на людей в інтересах формування в них певних світоглядних позицій, моральних ідеалів, норм і відносин, естетичного сприйняття, високих прагнень, а також потреби в систематичній праці.
У вужчому значенні виховання розуміють як спеціальну педагогічну чи практичну діяльність щодо певного аспекту виховання (морального, правового, екологічного, професійного, громадянського та ін.).
Самовиховання, у вищому навчальному закладі -- цілеспрямована свідома діяльність студента щодо самовдосконалення й формування в собі необхідних якостей і властивостей особистості.
Самоосвіта - цілеспрямована самостійна робота студента з набування, поглиблення та удосконалення знань, навичок та вмінь [1, c.112-113].
Педагогічний процес у ВНЗ - активний процес взаємозалежної і взаємозумовленої діяльності суб'єктів та об'єктів навчання й виховання, що становить організовану й цілеспрямовану навчально-виховну діяльність його учасників, їхнє навчання й виховання, розвиток, професійну, морально-психологічну й психологічну підготовку, що їх виконують у єдності й взаємозв'язку. Його основна мета - підготовка людей і груп (колективів) до різних видів діяльності.
Між навчанням, розвитком, професійною, морально-психологічною і психологічною підготовкою, освітою й вихованням існують складні та суперечливі взаємозв'язки. На значеннєвому рівні для їхнього опису в педагогіці існує численний понятійний апарат. До найактуальніших понять належать такі: знання, навички, вміння, прийоми, засоби, методи, форми, педагогічні закономірності тощо.
Як і будь-яка інша наука, педагогіка складається з методології, теорії, методів і рекомендацій для педагогічної практики, її зміст складається з фактичного матеріалу, здобутого в результаті спостережень, експериментів, досвіду; наукових узагальнень, сформульованих у законах, принципах, теоріях, гіпотезах, що їх перевіряють і підтверджують практикою. Розвиваючись, педагогіка відкидає застарілі й неправильні положення, збагачується новими, які адекватніше відбивають сутність педагогічних явищ.
Процес підготовки людей і колективів до успішного розв'язання завдань, його різні аспекти вивчає нині чимало наук: філософія, соціологія, етика, естетика, психологія, фізіологія та ін. До дослідження цього процесу долучилися кібернетика, деякі фізико-математичні й технічні науки. Педагогіка взаємодіє з цими науками (як і з низкою інших галузей педагогіки, використовує їхні відомості, а часом і методи в аналізі явищ, що дає змогу глибше проникати в сутність педагогічного процесу, розробляти об'єктивніші критерії діяльності тих, хто навчає, і тих, кого навчають, а також обґрунтовувати точніші практичні рекомендації.
Таким чином, педагогіка збагачується завдяки розвитку інших наук. Водночас інші науки, досліджуючи своїми методами процес підготовки людей, враховують висновки й рекомендації педагогіки, її можливості.
Особливо варто підкреслити зв'язок педагогіки з виховною роботою і морально-психічним аспектом.
Сьогодні зросла роль педагогіки в теоретичному розробленні педагогічних проблем конкурентоспроможної підготовки людей і різних соціальних груп.
Основні завдання педагогіки вищої школи:
- обґрунтування методологічних і теоретичних засад педагогічного процесу у вищій школі на сучасному етапі розвитку науки і людства;
- вивчення сутності, особливостей і закономірностей педагогічного процесу та його складових: навчання, виховання, морально-психічної і психологічної підготовки, розвитку, самовиховання й самоосвіти відповідно до вимог Болонського процесу;
- розроблення методичних систем та окремих методів соціалізації і професійної підготовки майбутніх фахівців, їхнього виховання й розвитку;
- розроблення й конкретизація принципів навчання та виховання студентів (слухачів), їхньої професійної, морально-психічної і психологічної підготовки відповідно до змін, які відбуваються в житті суспільства, ринкової економіки та ін.;
- виявлення та обґрунтування умов успішної реалізації вимог принципів навчання й виховання для діяльності в різних сферах;
- визначення шляхів удосконалення й розвитку організаційних форм навчально-виховної роботи, підвищення ефективності різних способів контролю, оцінки навчально-виховного процесу, рівнів підготовленості студентів і груп;
- прогнозування розвитку педагогічного процесу залежно від перспектив науки і потреб суспільства;
- розроблення нових підходів, принципів, форм і методів професійної, морально-психічної й психологічної підготовки студентів (слухачів) та різних соціальних груп до діяльності в умовах конкуренції;
- пошук шляхів, прийомів, способів і засобів активізації пізнавальної діяльності студентів (слухачів), скорочення часу на їхнє ефективне та якісне професійне навчання;
- виявлення закономірностей педагогічного впливу на студентів (слухачів) з метою формування в них наукового світогляду, національної свідомості, гідності й гордості, національних почуттів і патріотизму, професійної відповідальності;
- формування у студентів мотивації до діяльності, конкуренції, активного суспільного й громадського життя;
- розкриття основних закономірностей, мети, змісту, методики самовиховання й самоосвіти студентів (слухачів), способів і прийомів їхнього стимулювання серед різних категорій людей;
- розроблення сучасних педагогічних технологій соціалізації й професійної підготовки фахівців та різних соціальних груп;
- вивчення різних колективів і розроблення технологій педагогічного впливу на них з метою їхнього згуртування, оптимізації стосунків і забезпечення взаємодії, злагодженості тощо;
- вивчення й критичне осмислення педагогічної спадщини вищої школи минулого, виявлення й використання всього того, що є цінним сьогодні;
- впровадження у систему вищої освіти нових педагогічних технологій освіти, навчання, професійної підготовки, виховання та ін;
- перебудова навчально-виховного процесу у вищій школі відповідно до вимог Болонського процесу.
1.3 Обгрунтування потреби підготовки фахівців заявленого напряму
Підготовка фахівців з педагогіки вищої школи кардинально відрізняється від системи підготовки інших освітянських кадрів. Основні відмінності визначаються такими обставинами. По-перше, освітня підготовка в умовах реформування відповідно до норм Болонського процесу потребує розробки моделі сучасного фахівця з творчим гуманістичним світоглядом. По-друге, підготовка педагогічних працівників для системи вищої освіти потребує концепції формування гуманітарно-технічної еліти країни, що закладає фундамент до якісних перетворень в освітній системі України. По-третє, підготовка викладачів потребує розробки та впровадження інноваційних педагогічних технологій на основі світового досвіду, нових методологічних та методичних підходів [8, c. 66-67].
Історично склалося так, що в нашій країні на всіх рівнях управлінської ієрархії, у різноманітних сферах життя - економіці, політиці, науці і культурі значну частину керівників складають фахівці з базовою інженерною освітою. При безсумнівних перевагах цієї ситуації, таких як аналітичне мислення, системний підхід, орієнтація на кінцевий результат тощо, треба відмітити, що такі спеціалісти були позбавлені в процесі навчання предметів, що розвивають комунікативні навички, вчать знаходити спільну мову в колективі, моделюють перспективну діяльність спеціаліста та багато інших. Це приводило до того, що такий спеціаліст мав отримувати подібні знання самостійно, часто безсистемно та не розуміючи до кінця механізму використання отриманих знань. Комунікабельність, вміння висловити власну думку, гуманістичний підхід взагалі не вважалися складовою компетентності, хоча життя та трудова діяльність доводили зворотнє. Тільки з початком реформування освітньої системи відповідно до стандартів Болонського процесу, коли освітня підготовка спеціалістів почала зазнавати кардинальних змін, гуманітарні предмети зайняли належне місце у системі вищої освіти, насамперед - технічної. Глобалізація, поглиблення стосунків в міжнародній освітній та виробничій практиці продемонструвало важливість та актуальність отримання базових знань з гуманітарних предметів спеціалістами технічного профілю. А ще двадцять років тому вважалося, що технічна еліта - це технократи з надвисоким рівнем розуміння технологічних процесів. І якщо тоді більшість керівників підприємств технічного спрямування були інженерами-технологами, то в наш час світова практика демонструє поступовий перехід до керівників-економістів, керівників-юристів та керівників-гуманітаріїв. На перше місце виходить здатність взаємодії між людьми. Система підготовки спеціалістів сьогодні - це процес, що готує людей, які мають безпосередній контакт із великими групами щоденно, спрямована саме на виховання людини-комунікатора із творчим світоглядом. Задля успішного виконання цього амбітного завдання необхідно підготувати велику кількість викладачів, які самі будуть носіями сучасних навичок та вмінь. Відомо, що людина частіше за все копіює свого найкращого вчителя, тож особистість вчителя має захоплювати та позитивно впливати на майбутнього спеціаліста. Профільні педагогічні вищі навчальні заклади країни, нажаль, не готують викладачів вищих шкіл, тож на ринку освітніх послуг донедавна існував певний дефіцит. Запровадження магістерської програми «Педагогіка вищої школи» змінило цю ситуацію на краще, і від тепер підготовка педагогічних працівників для вищої школи відбувається організовано та компетентно. Педагогічний процес, якому донедавна практично не приділяли часу в процесі підготовки спеціаліста, займає тепер провідне місце в програмі підготовки. Адже будь-який спеціаліст, який працює із людьми вчить. Отже, він і сам є в певній мірі вчителем чи викладачем. Усвідомлюючи усю важливістьь педагогічної освіти та її вплив на суспільство, держава, в рамках реформування освітньої системи відповідно до параметрів Болонського процесу, формує нові освітні програми для вищих навчальних закладів, відводячи прийнятну кількість академічних годин та кредитів предметам, що мають в своїй основі професійні педагогічні знання. Педагогіка - наука майбутнього, адже вона демонструє суспільству структуровану виважену систему взаємодії між науковими знаннями і шляхами реалізацій наукових метод. Педагогіка створює систему, яка спирається на спеціальні знання, використання яких не можливе без грамотного підходу. Спеціальні знання без знань основ педагогіки - це зброя, яка не стріляє, це тягар для людини та шлях до поступового регресу [2, c. 101-102].
Звичайно, на певному етапі розвитку вітчизняної системи освіти вважалося, що викладачем навчального закладу, що готує спеціалістів з вищою освітою, може бути будь-який аспірант - тобто людина, що займається наукою професійно. Але, як виявилося, професійні наукові здібності не завжди поєднанні із професійними педагогічними. Бути успішним науковцем не означає бути успішним викладачем. Це спостереження дало значний поштовх до розробки програм з підготовки викладачів, що базувалися на їх професійних знаннях та сучасних педагогічних методиках та технологіях. Здатність тримати аудиторію та працювати з нею - це талант, яким має володіти кожен викладач. Це талант, який можна розвити. Наукові знання мають бути підкріплені мотивацією підготувати студентів до майбутньої роботи, терпимістю до чужих помилок, вмінням поважати думку іншої людини та завжди знаходити компроміс. Викладач - це надвчитель. Він окреслює шлях до успіху і підтримує на кожному кроці [9, c. 14-15].
21 століття - століття ідей. Майстерність генерувати ідеї та втілювати їх у життя є найкращим проявом компетентності спеціаліста. Компетентність - це риса, яку людина виховую в собі протягом всього життя. Це складний, але цікавий процес. Першу цеглину компетентності в людині закладає викладач його Alma mater. Підготувати високопрофесійного та ерудованого викладача ставить собі за мету магістерський курс «Педагогіка вищої школи».
Висновки до частини I
Шлях європейської та світової інтеграції, обраний Україною, зумовлює необхідність інтенсивних змін в політичному, економічному й соціальному житті нашої держави. Саме тому останніми роками відбуваються реформаційні процеси в освітній галузі, спрямовані на досягнення рівня найкращих світових стандартів. Значним поступом стала поява стратегічного документа, - Національної доктрини розвитку освіти, -- який заклав підвалини нової парадигми освіти - орієнтації на новий тип гуманістично-інноваційної освіти, її конкурентності в європейському та світовому просторах, виховання покоління молоді, що буде захищеним і мобільним на ринку праці, здатним робити особистісний духовно-світоглядний вибір, матиме необхідні знання, навички й компетентності для навчання протягом життя. Якість освіти набуває особливої ваги в сучасному світі. Суспільства, зокрема й українське, повною мірою усвідомлюють важливість здобуття якісної освіти для випереджального розвитку країни.
Відповідно до характеру перетворень, особливої уваги потребує підготовка висококваліфікованих педагогічних працівників, зокрема для системи вищої освіти. Сьогодення приносить нові виклики та вимагає нового рівня освіченості. Нові економічні умови потребують все більше й більше висококваліфікованих спеціалістів у галузі вищої освіти, отже постає питання створення постійно діючої системи їхньої підготовки.
У програмному документі "Національна доктрина розвитку освіти" визначено: "Освіта -- основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства". Для подальшого розвою і формування здорового, соціально зрілого суспільства необхідно змістити акценти зі знаннєвої парадигми розвитку людини на виховну. Тож виникає гостра необхідність інтенсифікувати підготовку викладачів, змінити її якісний рівень. Саме педагогіка виявляє найбільш стійкі й істотні зв'язки, залежності між навчанням, вихованням, розвитком і всебічною підготовкою людей та соціальних груп. Ці зв'язки й відношення постають як найважливіші і до суспільного життя, і для діяльності необхідні умови, які забезпечують ефективність і раціональність навчально-виховної діяльності. Вивчаючи педагогічні аспекти процесу освіти (самоосвіти), навчання, виховання, самовиховання, розвитку, саморозвитку й професійної підготовки людей до певного виду діяльності, педагогіка вищої школи обґрунтовує принципи, методи та організаційні форми навчально-виховної роботи, рекомендації, правила, прийоми керівництва тощо.
Педагогіка вищої школи -- це галузь педагогічної науки, яка вивчає педагогічні закономірності й засоби організації та здійснення освітнього процесу (самоосвіти), навчання, виховання (самовиховання), розвитку (саморозвитку) і професійної підготовки студентів (слухачів) до певного виду діяльності й суспільного життя. Предмет педагогіки вищої школи охоплює вищий навчальний заклад як педагогічну систему, функціонування та ефективність педагогічного процесу у вищому навчальному закладі, педагогічну діяльність науково-педагогічних працівників, "їхню професійно-педагогічну підготовку, педагогічні закономірності формування й розвитку особистості студента, процес вищої освіти і самоосвіти, навчання у вищому навчальному закладі, виховання і самовиховання студентів, моральну і психологічну підготовку, форми, методи і педагогічні технології у вищому навчальному закладі, педагогічні аспекти неперервної самостійної роботи студентів під час навчання у ВНЗ та після його закінчення, особистість науково-педагогічного працівника, педагогічні особливості взаємодії студентів і науково-педагогічних працівників у педагогічному процесі ВНЗ у ході реалізації завдань Болонської конвенції та колектив (соціальну групу) науково-педагогічних працівників кафедр, факультетів, ВНЗ.
Підготовка фахівців з педагогіки вищої школи кардинально відрізняється від системи підготовки інших освітянських кадрів. Основні відмінності визначаються такими обставинами. По-перше, освітня підготовка в умовах реформування відповідно до норм Болонського процесу потребує розробки моделі сучасного фахівця з творчим гуманістичним світоглядом. По-друге, підготовка педагогічних працівників для системи вищої освіти потребує концепції формування гуманітарно-технічної еліти країни, що закладає фундамент до якісних перетворень в освітній системі України. По-третє, підготовка викладачів потребує розробки та впровадження інноваційних педагогічних технологій на основі світового досвіду, нових методологічних та методичних підходів.
Розділ 2. Зміст, форми і методи підвищення рівня компетентності педагогічних кадрів національної системи вищої освіти у рамках магістерського курсу “Педагогіка вищої школи” у Національному технічному університеті “ХПІ”
2.1 Болонський процес та його вплив на реформування освітньої системи України
Болонський процес, або Болонська реформа, започаткована у 1999 році, триває вже майже десятиліття. Сорок шість держав на двох континентах, від Португалії до Азербайджану, від Норвегії до Туреччини. 19 травня 2005 року у норвезькому місті Берген на Конференції міністрів країн Європи Україна приєдналася до Болонського процесу, зобов'язавшись внести відповідні зміни у національну систему освіти та приєднатися до роботи над визначенням пріоритетів у процесі створення єдиного європейського простору вищої освіти до 2010 року.
Мета реформи, визначена у Болонській декларації, полягає у створенні єдиного „Європейського простору вищої освіти” (European Higher Education Area) і „Європейського простору досліджень” (Eurоpeаn Research Area). Створення цього єдиного простору освіти мислиться перш за все у ліберальний спосіб: а саме, як усунення перешкод для руху. За аналогією чотирьох свобод, фундаментальних для спільного ринку Європейського Союзу, а саме: свободи руху капіталу, робочої сили, товарів і послуг, Болонська реформа наполягає на необхідності „п'ятої свободи”, а саме „свободи руху знання”. Ця настанова передбачає усунення перешкод для мобільності студентів, викладачів і дослідників поміж країнами-учасницями. Зняття віртуальних, хоча і відчутних, кордонів між історично різними освітніми системами вимагає введення чіткої і зрозумілої для всіх учасників процесу системи дипломів, прозорість присудження наукових ступенів, еквівалентність кваліфікацій тощо [14, c.67-68].
Згідно із ліберальною настановою реформи, усунення перешкод для руху створить кращі умови для розвитку всіх її учасників. Тому в центрі уваги болонських зрушень знаходяться формальні критерії, що уможливлюють мобільність: спільна європейська триступенева освіта (бакалавр - магістр - PhD), вихід на єдину систему кваліфікацій (що включає шкільну, і навіть дошкільну освіту), еквівалентність і взаємовизнання дипломів, європейська кредитно-модульна система (ECTS, European Credit Transfer and Accumulation System). Всі ці структурні нововведення є формальними критеріями, необхідними для стимулювання руху знання поміж кордонами. За задумом учасників реформи, введення спільного знаменника для вимірювання мусить призвести до гармонізації, а не до уніфікації освітніх систем і суттєво спростити процедури мобільності.
„Європейський вимір” реформи, на інституційному рівні, є визначальним. Так, „повноправним членом” Болонського процесу, окрім сорока шести держав, є Європейська Комісія, яка, до того ж, фінансує чимало пов'язаних із реформою ініціатив. Так, 2004 року під значним впливом настанови Болонського процесу, з'явилася навчальна програма Erasmus Mundus, що вже заснувала понад сто європейських міжнародних магістерських програм, відкритих для студентів з усього світу. Програма буде продовжена і на період 2009-2013, і буде поширена на рівень докторських програм. Іншим цікавим прикладом фінансової підтримки болонських принципів є програма TEMPUS, яка фінансує структурні заходи, що допомагають реформувати освітні системи в напрямку цілей Болонської реформи. До так званих „консультативних членів” реформи входять європейські організації : Рада Європи і ЮНЕСКО, а також п'ять впливових пан-європейських університетських Асоціацій: Європейська університетська Асоціація, Європейська Асоціація інституцій вищої освіти, Європейський студентський союз, Європейська асоціація забезпечення якості у вищій освіті, Міжнародна освітня пан'європейська структура [22, c.145-146].
Основою системи оцінювання у Болонському процесі є кредитно-модульна система організації навчального процесу. Це форма організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологій та використання залікових одиниць -- залікових кредитів. Поширеною є кредитна система, яка ґрунтується на принципах Європейської кредитно-трансферної системи -- ECTS. Кредитно-модульна система організації навчального процесу передбачає можливість складання індивідуальних навчальних планів для окремих студентів [31, c.138-139].
Термін «модульне навчання» семантично пов'язаний з поняттям «модуль», однією з найпоширеніших дефініцій якого є «функціональний вузол, цілісний блок інформації». Отже, наукові підходи до модульної організації змісту освіти, хоч первинно і ґрунтуються на ідеї блочного викладання навчального матеріалу, все ж істотно різняться між собою. Заслуговує на увагу концепція, яка узагальнює різні погляди на шляхи реалізації принципу модульності в освітній практиці. Вона формул и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.