На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Аналз проблеми ндивдуалзацї навчально-виховної роботи. Стан розвиток ндивдуального пдходу до учнв в сторї педагогчної думки. Теоря та практика ндивдуалзацї навчально-виховної взаємодї при робот з обдарованими та творчими учнями.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 13.07.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
Міністерство освіти та науки України
Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка
ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО УЧНІВ ЯК УМОВА ЕФЕКТИВНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ
Курсова робота
студентки ІІІ курсу
Науковий керівник:
Полтава
План
    Вступ
      Розділ І. Історико-теоретичний аналіз проблеми індивідуалізації навчально-виховної роботи
      1.1 Стан і розвиток індивідуального підходу до учнів в історії педагогічної думки
      1.2 Характеристика категоріального апарату досліджуваної проблеми
      1.3 Теорія та практика індивідуалізації навчально-виховної взаємодії при роботі з обдарованими та творчими учнями
      1.4 Специфіка індивідуального підходу в педагогічній роботі з важкими дітьми
      Висновок до І розділу
      Розділ ІІ. Експериментальна робота з вивчення можливостей індивідуального підходу у навчально-виховній роботі з учнями сучасних загальноосвітніх закладів
      2.1 Організація дослідної роботи
      2.2 Кількісно-якісний аналіз отриманих даних
      Висновок до ІІ розділу
      Висновок
      Література
      Додаток

Вступ

Без індивідуального підходу залізо іржавіє,

не знаходячи застосування, стояча вода

на холоді замерзає, а розум людини - чахне.

Леонардо да Вінчі

У ХХІ столітті Національна доктрина освіти в Україні має забезпечити підготовку людей високої культури, кваліфікованих спеціалістів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, мобільності в освоєнні і впровадженні новітніх наукових та інформаційних технологій. Останнє можливе лише за умови індивідуального підходу до кожної дитини. Індивідуалізація являє собою засіб, що дозволяє за рахунок організації освітнього процесу більш повно враховувати інтереси, схильності й здібності учнів, створювати умови для навчання школярів відповідно їх нахилів.

Початок теоретичного рівня розробки індивідуального підходу до учнів у навчанні пов'язаний із великим педагогом, одним з основоположників педагогічної науки і рідної школи, К.Д. Ушинським. Я.А. Коменський дав уперше обґрунтування загальнокласній роботі на уроці в поєднанні з індивідуальною. Значний унесок у розробку питань розвитку особистості, урахування закономірностей розвитку дитини, індивідуального підходу в навчанні й вихованні внесли такі педагоги, як В.Г. Бєлінській, М.Г. Чернишевський, М.О. Добролюбов, Х.Д. Алчевська, П.Д. Юркевич, М.Л. Толстой, М.Ф. Бунаков, В.П. Бехтеров. Прогресивні педагоги минулого індивідуальний підхід розглядають його як засіб просування кожного учня до нових рівнів розвитку.

На сучасному етапі розвитку педагогічної науки у нашій країні однією з найбільш актуальних являється проблема використання засобів індивідуального підходу для ефективності педагогічної роботи з учнями. Тому вивчення ефективності індивідуального підходу до учнів є важливим напрямом педагогічного дослідження.

Вказані вище обставини і зумовили вибір теми нашої науково-дослідної роботи: „Індивідуальний підхід до учнів як умова ефективної педагогічної роботи”.

Об'єкт: теорія та практика реалізації індивідуального підходу в історії педагогічної науки.

Предмет: Індивідуальний підхід до учнів як умова ефективної педагогічної роботи в сучасних вітчизняних закладах освіти.

Мета: на основі теоретичного аналізу психолого-педігогічної літератури узагальнити сутність індивідуального підходу в організації педагогічного процесу; охарактеризувати основні категорії дітей, які його потребують і організувати експериментальну роботу з вивчення ефективності реалізації даного підходу.

Завдання:

1. Висвітлити становлення і розвиток індивідуального підходу до учнів в історії педагогічної думки.

2. Охарактеризувати категоріальний апарат досліджуваної проблеми.

3. Визначити теоретичні аспекти індивідуалізації навчально-виховної взаємодії при роботі з обдарованими і творчими дітьми.

4. Виявити специфіку реалізації індивідуального підходу в педагогічній роботі з важкими дітьми.

5. Провести науково-дослідну роботу з вивчення можливостей використання індивідуального підходу у навчально-виховній роботі з учнями сучасних загальноосвітніх навчальних закладів.

Досягнення поставленої мети і завдань курсової роботи вимагало застосування ряду методів науково-педагогічного дослідження, зокрема: теоретичний аналіз проблеми, шляхом вивчення літературних джерел; педагогічні дослідження, які включають: проведення дослідно-педагогічної роботи з вивчення ефективності застосування індивідуального підходу, систематизація і узагальнення передового педагогічного досвіду, педагогічне спостереження, бесіда.

Дана робота має таку структуру: вступ, 2 розділи, висновки, перелік використаної літератури, додатки.

Розділ І. Історико-теоретичний аналіз проблеми індивідуалізації навчально-виховної роботи

1.1 Стан і розвиток індивідуального підходу до учнів в історії педагогічної думки

Проблема індивідуальних особливостей учнів і можливостей урахування їх в навчально-виховному процесі не нова. Ще за часів стародавнього світу і середньовіччя вчителі стикалися з тим, що учні по-різному сприймали, засвоювали, запам'ятовували навчальний матеріал, проявляли неоднакове ставлення до пізнавальної діяльності, вольові зусилля. Але в умовах індивідуального навчання, коли педагогічна дія вчителя спрямовувалася тільки на одного учня, що знаходиться в колективі, була можливість ураховувати його індивідуальні можливості і здібності. В умовах розвитку і виникнення сучасного суспільства такий підхід виявився неприйнятним, оскільки вже не відповідав новому етапу розвитку соціо-культурного і економічного життя суспільства, поступившись місцем класноурочній системі. З її появою і виникло протиріччя між колективною формою навчання та індивідуальним характером засвоєння знань. З'явилася проблема індивідуального підходу до учнів в навчанні. Становлення і розвиток, розв'язання її відбувалося поступово: від простих правил, вимог ураховувати індивідуальні особливості учнів до виділення їх у відповідний дидактичний принцип. [14, 65]

Не ставлячи перед собою завдання висвітлювати повну історію даного питання, обмежимося лише аналізом основних етапів розвитку і вирішення проблеми, що розглядається нами.

Перший етап її вирішення зводився до розробки найзагальніших рекомендацій з вивченню і врахування індивідуальних особливостей учнів, реалізації цих порад.

Найперші вислови про необхідність упровадження індивідуального підходу до учнів в умовах колективної роботи зроблені Я.А. Коменським, засновником класно-урочної системи. У "Великій дидактиці" він виступив проти індивідуального навчання за його загальний характер і показав необхідність поєднання організації індивідуальної і загальнокласної навчальної діяльності. Звертаючи увагу на доцільність організації загальнокласної навчальної роботи на уроці ("навчати всіх всьому") і, виходячи з принципу природовідповідності, Я.А. Коменський проводить цікаву паралель: "Сонце не займається окремими предметами, будь то дерево або тварина, але освітлює, зігріває і наповнює променями всю землю. Одними і тими ж променями воно освітлює все. Подібно до сонця вчитель повинен "поширювати свої промені на всіх учнів". [8, 47]

Клас є колективом дітей та їх здібностей різного характеру, що створює передумови для позитивного взаємовпливу, надання взаємодопомоги одними учнями іншим. Я.А. Коменський дав уперше обґрунтування загальнокласній роботі на уроці в поєднанні з індивідуальною, виступив проти того, що школа підводить усіх учнів під один шаблон, знеособлює їх. Розкриваючи конкретні шляхи індивідуального підходу до учнів, він дуже образно підтверджує ті ж самі думки.

Значний унесок у розробку питань розвитку особистості, урахування закономірностей розвитку дитини, індивідуального підходу в навчанні й вихованні внесли такі педагоги, як В.Г. Бєлінський, М.Г. Чернишевський, М.О. Добролюбов, хоча спеціально цими питаннями вони не займалися. У цей період навчання носило авторитарний характер, який усіляко пригнічував індивідуальність дитини. Поширеним було твердження про те, що природа людини зумовлює можливості виховання. В.Г Бєлінський стверджував, що природа щедро одаряє людей здібностями і даруваннями, створює, але не розвиває: цим опікується суспільство. Суспільство повинне забезпечити всім людям рівні однакові умови виховання, спрямованого на розвиток їх індивідуальних сил і здібностей. [25,58]

М.Г. Чернишевський дає високу оцінку розумовим можливостям дітей, вимагає більшої уваги до кожної дитини окремо.

Як видно, революційні демократи не тільки висунули ідеї вивчення особистості дитини, її індивідуальних особливостей, але і зробили спробу дати практичні рекомендації по здійсненню індивідуального підходу до дітей, хоча всі вони були виведені емпіричним шляхом. [4, 23]

Початок теоретичного рівня розробки індивідуального підходу до учнів у навчанні пов'язаний із великим російським педагогом, одним з основоположників педагогічної науки і рідної школи, К.Д. Ушинським. Перш за все він вірив і стверджував, що знання, удосконалюючись, можуть перевершити межі людських сил. Основна умова успішного навчання дитини - урахування його вікових, психологічних особливостей. Загальні рецепти в навчанні не приведуть до успіху, тому що діти за своєю природою дуже індивідуальні. Закликаючи вчителів глибоко і всебічно вивчати індивідуальні особливості школяра. Йому належить ідея здійснення індивідуального підходу до учнів в умовах колективної роботи класу, яка і зараз залишається відправною, основоположною, а також ідея поєднання колективних та індивідуальних форм учбової роботи школярів на уроці. У своїх працях К.Д. Ушинський дав психолого-дидактичне обґрунтування цього поєднання. Він стверджував, що спільна навчальна діяльність створює таку обстановку, при якій легше засвоювати факти і думки, що представляють значні утруднення при індивідуальній роботі, для кращої організації навчання пропонувалося об'єднати дітей, які відрізняються одними і тими ж особливостями, у невеликі групи. Розділити клас на дві групи, з яких одна сильніше за іншу, не тільки не шкідливо, стверджував К.Д. Ушинський, але навіть корисно, якщо наставник уміє, займаючись з однією групою сам, іншій дати корисну самостійну вправу.

У подальші роки вислови з питань індивідуального підходу до учнів ми знаходимо у Л.М. Толстого, та і ін. Вони по суті повторювали ті ж думки. Так, Л.М. Толстой стверджував, що всі учні можуть вчитися успішно, а відставання походить від того, що вчитель не звертає уваги на індивідуальні особливості учня і не приймає відповідних заходів до їх удосконалення. У характеристиці школяра його привертало все: як вони слухають вчителя, як відносяться до його слова, до змісту, що є їх творчими роботами, творами, де виявляються особисті риси учнів. Л.М. Толстой висловив цілий ряд методичних рекомендацій. Наприклад, для успішності навчання у вчителя завжди повинно бути під рукою готове роз'яснення того, що викликало труднощі в учня. Навчання буде успішним, на його думку, якщо робота пропускається через фільтр індивідуальної діяльності.

Вітчизняний педагог М.І. Пирогов, також засуджував "валовий" підхід до дітей, він вважав необхідним глибоке вивчення дитини.

Послідовники К.Д. Ушинського, Л.М. Толстого развивали передові ідеї М.Ф. Бунаков, І. Каптєрєв, В.П. Бехтеров та інші. М.Ф. Бунаков робив акцент в індивідуальному підході на природну основу, темперамент.

І. Каптєрєв дав психологічне обґрунтування групповим особливостям учнів на основі їх індивідуальних особливостей.

На думку П.Д. Юркевича, навчально-виховний процес має відповідати індивідуальній природі вихованців. Нехтування індивідуальністю дитини нівелює можливості її потенційного розвитку: „Діяти на вихованця, як на одиницю в масі, загальними методами, методами недостатньо. Це зробило б можливим хіба що управління дітьми, а не виховання їх." [7, 54].

„Навчання може бути справді доступним лише тоді, коли з поля уваги вчителя не випадає жоден учень. Це ставить школу перед необхідністю організації індивідуального підходу", - Алчевська Х.Д. [18, 102]

Багаторічним педагогічним досвідом було підтверджено, що кожному учневі притаманні свої, самобутні і неповторні риси та якості. Учні розрізняються індивідуальними властивостями нервової системи, темпераментом, нахилами, інтересами, здібностями, особливостями мислення, уяви, пам'яті, емоцій, вольових дій, життєвим досвідом, активністю у навчанні і громадському житті, темпами роботи, швидкістю засвоєння навичок, утворення звичок. Ці та інші особливості учнів були підгрунтям у педагогічній роботі С.Ф. Русової.

Теорія А.С. Макаренка врахувала індивідуальний підхід до особистості в процесі колективного виховання. Слід підкреслити, що формуючий колектив і виховуючі відносини у ньому він вимагав „індивідуального корективу”, який розумів, як встановлення кожної окремої індивідуальності, що є важливим аспектом особистісно-орієнтованого виховання.

Не можна не відмітити, що багато педагогічних ідей того часу, не дивлячись на їх прогресивність, були історично обмежені і односторонні. В основному, індивідуальний підхід розглядався як дія вчителя на одиночку-учня.

Нові соціальні, економічні і політичні умови поставили по-новому і питання про роль, призначення школи і виховання в житті суспільства. У нових соціальних умовах індивідуальний підхід до учнів став розглядатися як педагогічний принцип на рівні соціального, педагогічного і психологічного експерименту. Значне поглиблення і різносторонні аспекти в розгляді принципу індивідуального підходу до учнів у навчанні починаються з 50-х років. Ця проблема стає в центр уваги вітчизняної дидактики і психології.

Вона розглядалася в тісному зв'язку із завданнями, поставленими суспільством перед народною освітою, і провідними проблемами подальшого вдосконалення змісту, методів і організаційних форм навчання. [27]

Активно стали досліджуватися такі аспекти проблеми індивідуального підходу до учнів в навчанні: як засобу підвищення ефективності навчання (М.Д. Сонін), пізнавальної активності і самостійності (І.Е. Унт, Є.С. Рабунський, Н.І. Попова), з погляду способів організації фронтальної, групової і індивідуальної роботи що вчаться (Л.П. Книш, Т.М. Миколаєва), використання програмованого підходу до учнів (А.А. Аукум, Р.А. Данілочкіна, І.П. Іванов, М.І. Красногорський), індивідуальний стиль діяльності (В.С. Мерлін, Е.О. Клімов).

Індивідуальний підхід направлений на створення у кожного учня ділового настрою, збудження інтересу до даного уроку. Тому, якщо в учня погане самопочуття, йому необхідно виразити співчуття, дати добру раду і надати необхідну допомогу, при поганому настрої - проявити чуйне відношення, моральну підтримку, постаратися відвернути увагу і привернути до колективної роботи класу. [15, 156]

Також в широкому плані проведено дослідження індивідуального підходу до учнів як найважливішої умови підвищення ефективності навчання М.Д. Соніним. Ним розглянуто здійснення індивідуального підходу до учнів при підготовці до уроку, під час проведення уроку і в позаурочний час. Індивідуальний підхід при підготовці до уроку повинен полягати в тому, щоб на підставі передбачення можливих утруднень при сприйнятті нових знань передбачити, кого про що запитати, кому дати індивідуальне додаткове завдання, які заходи будуть проведені найбільш відстаючим учням, що мають деякі пропуски в знаннях; які питання, які індивідуальні завдання можна буде запропонувати учням-відмінникам, щоб вони не нудьгували на уроці. Окрім цього, відзначає автор, необхідно знати характер, темперамент учня, його здібності та інтерес, зокрема до даного учбового предмету. М.Д. Сонін указує на деякі можливості індивідуального підходу до учнів при викладі нового учбового матеріалу [23].

Після 50-х років значно розширився круг досліджень питань індивідуального підходу до учнів в процесі самостійної роботи. Це було викликано посиленням уваги педагогічної науки і шкільної практики до проблеми самостійної роботи учнів. Коли з'явилися нові напрями в дидактиці, виникла потреба та з'явилися об'єктивні можливості дослідження проблеми індивідуального підходу до учнів у навчанні на тому рівні, коли розглядали її в повному значенні для всіх учнів у формуванні у них знань, навиків і особових якостей. А це можливо тільки при орієнтації індивідуального підходу на цілісну особистості учня і цілісну навчальну діяльність. Така постановка проблеми поставила перед нами завдання системного підходу до індивідуалізації учбової діяльності і розгляду її як цілісної системи. А принцип індивідуального підходу до учнів в навчанні ми стали розглядати як принцип індивідуалізації учбової діяльності.

Проблема індивідуалізації учбової діяльності школярів займає одне з провідних місць в зарубіжній педагогіці і вона визначає стратегію і тактику сучасної зарубіжної педагогічної думки. У основі її теоретичної і практичної роздільності лежить філософія ідеалізму і психологія індивідуалізму. У радянській і зарубіжній педагогіці різні цілі індивідуалізації навчання, різне пояснення її психолого-педагогічних основ, різні шляхи практичного здійснення. [6]

Якщо радянська педагогічна наука підходить до вирішення проблеми індивідуалізації учбової діяльності з позицій вчення про всесторонній розвиток особистості, шукає способи її вирішення в умовах колективної роботи з класом, в рамках загальних завдань і змісту навчання, то в основі принципу індивідуалізації зарубіжної педагогіки і школи лежать ідеалістичні концепції прагматизму, екзистенціалізм, психологічні концепції бихевіоризму, природженої і незмінної розумовій обдарованості та ін., що виключає усесторонній розвиток особистості учнів.

У підході зарубіжних педагогів і психологів до вирішення проблеми індивідуалізації навчальної діяльності виявляється цілий ряд протиріч, властивих сучасному суспільству.

Практична потреба в здійсненні індивідуального підходу в навчанні була викликана високою неуспішністю і масовим другорічництвом школярів, особливо в елементарній школі. На систему індивідуалізації учбової діяльності в американській школі великий вплив зробила прагматична| педагогіка Джона Дьюї, центральною ланкою якої були ідеї педоцентризму і "природженої натури особи".

"Батько" теорії педоцентризму Стенлі Холл вважав, що в процесі навчання слід виходити не з вимог навчальних програм і самого вчителя, а із спонтанних інтересів та інстинктів учня. Ця ж ідея потім була виражена Дьюї в наступних словах: "Зміна, що в даний час починається, в справі освіти полягає в переміщенні центру тяжіння. Ця зміна, революція, подібна тій, яку провів Копернік, коли астрономічний центр був переміщений із землі на сонце. В даному випадку дитина стає сонцем, навколо якого обертаються засоби освіти: він - центр, навколо якого вони організовуються". [21, 134]

Під впливом ідеї педоцентризму в теорії навчання затвердився погляд про природу учня як на щось незмінне, на нерівність дітей, даремність роботи над їх розвитком. Цим пояснювалося, і пристосування навчальних планів і програм до особливостей, індивідуального досвіду, який вивчається, а фактично - це розділення освіти відповідно з нахилами підростаючої особистості учня.

Найбільш широку філософську основу теорії індивідуалізації навчання в США, Німеччині, Франції, Італії представили педагоги зарубіжжя. Вони вважають, що потрібно створювати умови для самореалізації індивідуальної, неповторної за своєю природою особи дитини. При цьому важливо зберігати його таким, який він є і яким захоче сам себе зробити. [30]

Останніми роками у вітчизняній педагогіці стали створювати навчальні посібники, різні дидактичні матеріали, робочі завдання і методичну допомогу. У зарубіжній школі серед способів індивідуалізації навчання є і аудіотьюторна система, вибіркове навчання, центри навчання, мінікурси. Вони з'явилися в кінці 60-х початку 70-х рр. і є різновидами індивідуального підходу до навчання.

Науково-технічна революція зажадала посилення індивідуального підходу в навчанні підростаючого покоління в рамках здійснення реформи сучасної школи. Разом з тим НТР сама сприяла практичному здійсненню індивідуалізації навчання через оснащення учбового процесу технічними засобами, що створило нові умови для організації навчання і управління ним.

При розробці сучасних дидактичних концепцій зарубіжні учені-педагоги спираються на різні методологічні установки, тому у них є розбіжності в питаннях індивідуалізації навчання. Уявлення про сучасну зарубіжну педагогічну думку буде неповним без прогресивних ідей, концепцій педагогів вітчизняних країн. [22]

З розробками індивідуальної теорії виховання активно виступають прогресивні педагоги капіталістичних країн Брайн Саймон (Англія), Коньо Секле Рау (Франція), Меріо Аліката (Італія) Ірвінг Адлер, Патрицій Секстон (США).

З аналізу основних тенденцій індивідуалізації учбової діяльності у зарубіжній та вітчизняній школі слідує висновок, що так само, як і вся система освіти в сучасному суспільстві, індивідуалізація навчання носить класовий характер і здійснюється у повній відповідності із вимогами до навчально-виховного процесу. У цьому питанні добровільно ніколи не змінюються погляди та позиції.

1.2 Характеристика категоріального апарату досліджуваної проблеми

Поняття індивідуалізації та індивідуального підходу до навчання учнів виражають особливо складні явища педагогічного процесу. Часто характерним є те, що вони використовуються в різних, часом у невизначених значеннях. До таких понять відноситься і "індивідуалізація навчання". Аналіз відповідної літератури показав, що точний зміст цього поняття в кожному конкретному випадку залежить від того, які цілі і засоби є, коли говорять про індивідуалізацію. При використанні цього поняття зустрічаються великі відмінності як у різних країнах, у різних авторів, так і в повсякденній шкільній практиці.

Найбільші труднощі при визначенні цього поняття викликає та обставина, що змішуються два таких поняття, як „індивідуалізація" та „індивідуальний підхід”. Перевага того або іншого слова це здебільшого питання традиції або домовленості. [14]

У „Педагогічній енциклопедії” індивідуалізація визначається як „... організація учбового процесу, при| якій вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку їх здібностей до учіння" [19]. Більшість найбільш відомих радянських дослідників індивідуалізації навчання використовують поняття індивідуалізації приблизно в тому ж значенні. Індивідуалізація тут зовсім не припускає обов'язкового обліку особливостей що кожного вчиться, найчастіше дослідники обмежуються обліком груп якостей, що вчаться, схожих по якому-небудь комплексу. З тієї ж позиції, наприклад, дає визначення О.О. Кірсанов. Він розглядає індивідуалізацію учбової роботи як „систему виховних і дидактичних засобів, відповідних цілям діяльності і реальним пізнавальним можливостям колективу класу, окремих учнів і груп учнів, дозволяють забезпечити учбову діяльність учня на рівні його потенційних можливостей з урахуванням цілей навчання” [5].

Проте часто зустрічається використання термінів "індивідуалізація" і "диференціація" як синоніми. Так, в одному і тому ж значенні говорять про індивідуальний і диференційований підхід до учнів на уроці. Термін "диференціація" часто в значно вужчому сенсі, а саме як розділення школи на потоки, іноді навіть як формування спеціальних шкіл і класів. Приблизно так тлумачить це поняття Є.С. Рабунський.

Різні варіанти використання цих понять можна зустріти і в зарубіжній педагогіці. У США поняттям "індивідуалізація" зазвичай охоплюються будь-які форми і методи обліку індивідуальних особливостей учнів. Індивідуалізованій підхід до навчання іноді розглядається як стратегія навчання. На думку Н. Є. Гронлунда, це виявляється в наступних варіантах:

1) від мінімальної модифікації в груповому навчанні до повністю незалежного навчання;

2) варіювання темпу навчання, цілей навчання, методів навчання, навчального матеріалу, необхідного рівня успішності;

3) використання індивідуалізованого навчання на всіх предметах, що вивчаються, по частині предметів, в окремих частинах учбового матеріалу або ж тих, що вчаться окремими. До цих можливостей додаються ще так звані адміністративні стратегії - це формування різних груп на підставі загальних ознак учнів яких, що виділяються, поняття індивідуалізації тут використовується у широкому розумінні. [17]

У французькій педагогіці вже з 1930-х рр. під індивідуалізацією розуміється вдосконалення самостійної роботи учнів, що вчаться відповідно до їх індивідуальних здібностей. Якщо діти, що вчаться в класі самостійно працюють над виконанням одних і тих же завдань, то це вважається індивідуальною роботою; якщо ж завдання підібрані для кожного учня з урахуванням його індивідуальних особливостей, то ми маємо справу з індивідуалізацією.

Зі всього сказаного вище перед нами встає завдання визначити поняття "індивідуалізація" в даній роботі. Виходитимемо з необхідності, щоб це поняття правильно і вичерпно відображало у загальних рисах урахування індивідуальних особливостей дітей та охопило б всі форми і методи обліку цих особливостей. У контексті індивідуалізації навчання поняття індивідуалізація виходить з особливостей індивіда, його особових якостей.

У даній роботі при визначенні і розробці індивідуального підходу ми обмежуємося в основному тими проблемами, які пов'язані з урахуванням індивідуальних особливостей учнів. [24]

Як ми тлумачимо поняття "індивідуальний підхід" і "індивідуалізація"? У першому випадку ми маємо справу з принципом навчання, в другому ж - із здійсненням цього принципу, яке має свої форми і методи. У цьому ж значенні уявляє собі співвідношення принципу індивідуального підходу і індивідуалізації навчання і Є.С. Рабунський учений, який найширше в радянській педагогіці досліджував індивідуальний підхід як принцип навчання. При використанні нами поняття "індивідуалізація навчання" необхідно мати на увазі, що при його практичному використанні мова йде не про абсолютну, а про відносну індивідуалізацію. У реальній шкільній практиці індивідуалізація завжди відносна з наступних причин:

1) зазвичай враховуються індивідуальні особливості не кожного учня, що окремого вчиться, а в групі учнів, які володіють приблизно схожими особливостями;

2) враховуються лише розкриті особливості або їх комплекси і саме такі, які є важливими з погляду навчального процесу.

Людина з усіма її проявами і сторонами психічної діяльності виступає як едине ціле. Але в цій єдності саме індивідуальні якості найбільш яскраво проявляються та мають вплив на оточення, колектив учнів.

1.3 Теорія та практика індивідуалізації навчально-виховної взаємодії при роботі з обдарованими та творчими учнями

Кожний сам повинен бути таким,

яким має робити інших,

кожний педагог повинен володіти мистецтвом

робити інших такими.

Я.А. Коменський

Класно-урочна система потребує удосконалення навчального процесу індивідуалізацією завдань i методикою навчання залежно вiд можливостей учнiв. Навчально-виховний процес, який враховує типовi iндивiдуальнi особливостi учнiв, прийнято називати індивідуальним, а навчання за таких умов - індивідуальним підходом.

У навчальному процесi застосовують такi види індивідуалізації:

За здiбностями. Учнiв розподiляють на навчальиi групи за загальними або за окремими здiбностями. У першому випадку за результатами успiшностi учнiв розподiляють по класах А, Б, В i навчають за вiдповiдними програмами. Можливi переведення з одного класу до іншого. У другому випадку їх групують за здiбностям до певної групи предметiв (гуманiтарних, природничих, фiзико-математичних).

За вiдсутнiстю здiбностей. Учнiв, що не встигають з тих чи інших предметiв, групують у класи, в яких цi предмети вивчають за менш складною програмою i в меншому обсязi (такий розподiл за класами дуже поширений у Францiї). Найбiльший недолiк такого розподілу в тому, що учнi здобувають неоднакову освiту й тому не мають рiвних можливостей для її продовження.

За майбутньою професiю. Навчання дiтей у школах музичних, художнiх, з поглибленим вивченням iноземних мов.

За iнтересами учнiв. Навчання в класах або школах з поглибленим вивченням фiзики, математики. хiмії, iнших предметiв. Такi класи створюють у школах за умови великої кiлькостi учнiв, якi виявляють пiдвищений iнтерес до певних предметiв. Їх формують з восьмого року навчання, коли учнi вже отримали певний рiвень загальноосвтiньої пiдготовки, на базi якої можна органiзувати індивідуалізоване навчання.

За талантами дiтей. Пошук талановиитих дiтей i створення умов для їх всебiчного розвитку. Подiл здiйснюють через проведения рiзноманiтних конкурсiв, олiмпiад. [21]

Індивідуалізоване навчання у практичнiй дiяльностi вчителя може виражатися у тому, що всi учнi отримують завдання однакової складностi, але слабшим з них пiд час їх виконання надають iндивiдуальну допомогу, або слабшим учням дають окремi, посильнi для них завдання. Інколи учням пропонують легкi завдання, згодом ускладнюють додатковим питаннями, яке вони виконують вiдповiдно до св и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.