На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Зародження й розвиток природознавчих методичних дей у Київськй Рус. Розвиток основних природознавчих методичних дей у братських школах. Шкльне природознавство та методика його викладання в XVIII-XIX ст. Розвиток методики навчання бологї в XX ст.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 06.10.2010. Сдан: 2010. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


ІСТОРИЧНІ ДЖЕРЕЛА Й АСПЕКТІ РОЗВИТКУ МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ ПРИРОДОЗНАВСТВУ

Зміст

    Вступ
    Розділ 1. Зародження й розвиток природознавчих методичних ідей у Київській Русі
    Розділ 2. Розвиток природознавчих методичних ідей у братських школах
    Розділ 3.Шкільне природознавство та методика його викладання в XVII1-XIX ст.
    Розділ 4. Розвиток методики навчання біології в XX ст.
    Висновки
    Список літератури

Вступ

Методика навчання природознавству -- явище історичне. Аби зрозуміти його суть, треба дослідити, як воно виникло, як розвивалося й чим стало нині.
Знання історії методики природознавства необхідні для того, щоб усвідомити зроблене нею, щоб не повторювати помилок, не відкривати вже відкритого, а також для використання цінних досягнень минулого в розв'язанні й дослідженні актуальних методичних проблем сучасності.
Визначним етапом в історії розвитку цивілізації стало прагнення людини до освіти, навчання, долучення до скарбниці педагогічної та методичної мудрості. Хоча від стародавніх часів до нас дійшло небагато прямих свідчень про конкретні методи навчання й виховання дітей, однак сучасні археологія й лінгвістика допомогли нагромадити загальні відомості щодо способів передавання знань про природу від покоління до покоління, про формування навичок і вмінь спостерігати за рослинами й тваринами, вирощувати, доглядати та охороняти їх.
Значний внесок у розвиток природознавчих методичних ідей зробили відомі письменники, громадські діячи, автори підручників, учителі братських шкіл -- Осип Кононойн-Горбацький, Іософ Корковський, Лаврентій Зизаній, Єпіфаній Славинецький, Памво Беринда.
У педагогічному відношенні видатним явищем того часу були книги, в яких реалізувалися дидактичні принципи вивчення природи такою, якою вона є насправді.
Розділ 1. Зародження й розвиток природознавчих методичних ідей у Київській Русі

У давнину навчання відбувалося під час трудової діяльності. Дорослі вчили дітей збирати їстівні й лікарські рослини, полювати, вирощувати рослини, які давали людині продукти харчування, слугували будівельним матеріалом тощо. Велике значення в навчанні й вихованні молоді мали народні традиції. Вони наслідувалися за допомогою аграрного календаря, в якому було визначено річний цикл сезонних сільськогосподарських робіт. Прилучаючися до них, діти оволодівали знаннями, набували вміння та навички обробітку ґрунту, сівби, саджання дерев, кущів у певні строки, а це, своєю чергою, сприяло засвоєнню народних агрономічних знань і досвіду.
Діти спостерігали за сезонними змінами в природі, засвоювали народні прикмети про погоду, від якої залежали ріст і розвиток рослин, їхня врожайність, життя тварин, забезпеченість їх кормом тощо. Досліджуючи життя комах, риб, земноводних, птахів, ссавців, діти вчилися передбачати погоду. Вони дізнавалися, що поведінка тварин залежить від стану довкілля.
Набуті знання відображувались у фольклорі -- «книзі» життя. В усному фольклорі яскраво відбито ідеї не лише народної педагогіки, а й народної методики навчання та виховання дітей.
Методи навчання й виховання дітей формували люди, які мали великий життєвий досвід, педагогічну й методичну мудрість.
Важливою подією в розвитку людського суспільства було утворення в IX ст. на землях наших предків -- східних слов'ян Київської Русі, яка стала однією з провідних країн раннього середньовіччя. Висока культура й освіченість населення Київської Русі були загальновизнаними. Настінні написи тих часів у Софійському соборі свідчать про доступність освіти навіть для простого люду. Це підтверджується й матеріалами археологічних розкопок, зокрема на Подолі в Києві.
На всьому шляху розвитку української історії, культури, освіти, починаючи від часів Київської Русі, простежується безперервний пошук ефективних методів навчання й виховання дітей.
Найдавнішою пам'яткою, в якій закладено методичні ідеї стосовно навчання дітей, є «Ізборник» Святослава (1076). Відомий тогочасний педагог-методист Іоанн у вступі до «Ізборника» виклав розроблені й науково обґрунтовані ним методичні поради щодо самостійної роботи учнів із навчальною книгою. Він рекомендував учням читати вдумливо, без поспіху, щоб усвідомити прочитане, й не квапитися переходити до іншого абзацу чи розділу. А якщо раптом учень не зрозуміє прочитаного, то він має кілька разів перечитати, доки зрозуміє, й лише після цього читати далі.
У період правління Ярослава Мудрого для навчання учнів створювалися книгозбірні, про що повідомляється в літописі «Повість временних літ» (1113). При новозбудованому храмі Святої Софії (1037) було відкрито першу на Русі бібліотеку, де в XI ст. зберігалися твори вчених, філософів, письменників -- загалом близько тисячі томів рукописних богослужбових, світських та навчальних книг, в яких, крім богословських текстів, містилися розповіді про природу, рослини й тварин.
Бібліотеки було відкрито також при Києво-Печерському та Києво-Видубицькому монастирях. Тут зберігалося чимало книг античних учених, зокрема Арістотеля, Платона, Сократа, Епікура, Плутарха, Геродота. Вивчаючи їхні твори, учні набували знань із філософії, риторики, історії, географії, медицини, природознавства. Освіта в Київській Русі досягла небувалого розвитку: вона не лише прирівнювалася до європейської, а й багато в чому випереджала її. Зокрема, наприкінці XI ст. княгиня Анна Всеволодівна відкрила в Києві перше в Європі жіноче училище, в якому дівчата навчалися читати, шити, співати. При княжих дворах створювалися ^школи книжного учіння. У школі учні знайомилися навіть із творами англійських філософів, забороненими тоді в Європі.
У школі при Києво-Печерському монастирі викладали досвідчені вчителі. Вони використовували різноманітні методи, прийоми, принципи навчання, за допомогою яких розвивали в учнів творчі здібності, забезпечували свідоме засвоєння ними знань про природу та вчили застосовувати їх у повсякденному житті.
Тодішні вчителі створювали умови для підготовки здібних вихованців, які згодом ставали видатними діячами культури й освіти. Учні вчилися досліджувати природу, малювати рослини, тварин, виготовляти різні предмети.
За часів правління князя Ярослава Осмомисла (1153--1 187), того, що «мислив за вісьмох» (адже він розмовляв вісьмома мовами -- українською, польською, болгарською, грецькою, латинською, німецькою, угорською, арабською), вихідці з України здобували освіту в Краківському, Празькому та інших європейських університетах. Багато випускників цих вищих навчальних закладів стали видатними вченими.
Визначною й найдавнішою пам'яткою вітчизняної педагогічної думки є «Повчання» Володимира Мономаха (ймовірно 1099 або 1106). У цьому творі зокрема містяться дидактичні настанови. Мономах повчає своїх дітей самим учитися й поширювати освіту; радить навчати дітей так, щоб вони були добре обізнані з природою, навколишнім світом, розвивати в них здібності, вимагати від учнів повторювати раніше прочитане, старанно, самостійно, наполегливо навчатися. Мономах уперше у вітчизняній літературі обґрунтував необхідність зв'язку освіти з потребами життя людини та її діяльністю.
На формування й розвиток методичних ідей, поглядів великий вплив справили також літописці Данило Заточник, Кирило Смолятич, Кирило Туровський, Нестор.

Розділ 2. Розвиток природознавчих методичних ідей у братських школах

Після того, як роз'єднана й ослаблена нескінченними усобицями й нападами половців Київська Русь упала під ударами полчищ Батия в 1237--1241 рр., її спадкоємцем стало Галицько-Волинське князівство, в якому продовжувалося поширення шкільної освіти, книг, писемності населення.
У XIV--XV ст. створювалися нові школи в Києві, Львові, Закарпатті та інших регіонах України. В цих школах, якими опікувалися парафії та батьки учнів, учителювали дяки, паламарі (їх називали «дидаскалами»). Тут дістали продовження методичні традиції Київської Русі.
Освіта, школа, вчителі були у великій пошані. Повага до вчителя виявлялася в тому, що під час уроку він сидів, а учні слухали його стоячи.
Видатні педагоги через учнів поширювали в Україні передові наукові ідеї античності, епохи Відродження.
У середньовічній школі головним джерелом знань вважалося слово. Як стверджували педагоги того часу, словом можна цікаво, доступно, зрозуміло описати суспільне або природне явище, рослину чи тварину. Проте в довільних словесних описах часто допускалися помилки, неточності. Зрозуміло, що така методика навчання учнів не задовольняла прогресивних педагогів.
Невпинне зростання інтересу до природознавства, особливо наприкінці XVI--початку XVII ст., сприяло вдосконаленню системи та змісту освіти. Важливу роль у цій справі відіграли братські школи, які почали створюватися церковними братствами в 80-х роках XVI ст. в різних містах і селах України. Тут працювали кваліфіковані вчителі, тому за якістю навчання братські школи вигідно відрізнялись як від церковно-приходських шкіл України, так і від зарубіжних навчальних закладів.
Братські школи були доступними для всіх верств населення, й батьки, які прагнули дати своїм дітям кращу освіту, посилали їх навчатися саме в ці школи.
У тогочасних навчальних посібниках більше місця відводилося елементам природничих знань. Так, відомий педагог братської школи Кирило Транквіліон-Ставровецький (?--1646) у своїй книжці «Зерцало богослов'я» (1602, 1618) з тогочасних природничо-наукових поглядів розповідав, що Всесвіт складається з чотирьох світів: невидимого (вищі сили), видимого (природа), малого (людина), злостивого (диявольського).
К. Транквіліон-Ставровецький рекомендував пояснювати учням, що природа складається з чотирьох стихій: вогню, з якого створені небесні світила, повітря -- дихання людей і тварин, з води -- водяні істоти (риби, плазуни), із землі -- назімні тварини й рослини, й що між цими природними елементами існують взаємозв'язки, і саме ці елементи зумовлюють перетворення в природі. К. Транквіліон-Ставровецький намагався пояснити походження тварин. Зокрема, він доводив, що з води й землі походять чотириногі звірі та плазуни; живуть на землі дикі та свійські звірі й птахи, й існують вони для задоволення потреб людини: одні--для їжі (зубр, куріпка, лось, вівця), інші -- для одягу (рись, соболь, куниця, лисиця). Квіти -- також для людини: одні для втіхи, інші -- для лікування. К. Транквіліон-Ставровецький вважав, що учні мають дізнаватися про рослини й тварин, навчаючися в школі, роздивляючись їх, а також спілкуючися з природою під керівництвом учителя. Він пропонував у навчальному процесі застосовувати способи активізації розумової діяльності учнів -- порівняння, аналогію, протиставлення, наприклад, вивчаючи дихання тварин і людини, порівнювати функціонування легенів із роботою ковальського міха.
Сучасник К. Транквіліона-Ставровецького Йосип Кононович-Гор-бацький (?--1653) також радив учителям під час навчання розвивати мислення дітей, застосовуючи порівняння, що допомагає виявити подібність чи відмінність зовнішньої будови рослин і тварин.
Відомий учений, педагог Інокентій Гізель (бл. 1600--1683) пішов далі: він надавав великого значення формуванню понять у процесі спостережень за рослинами й тваринами. За тогочасними уявленнями, форма, розмір, забарвлення рослин, звуки, які видають тварини, сприймаються органами чуттів людини й передаються в мозок, де відбиваються, ніби на воскових печатках. Чуттєвим шляхом (зором, слухом, нюхом, на смак, на дотик) можна дізнатися лише про окремі властивості рослин і тварин, їхніх органів, а цілісне уявлення формується за допомогою інтелекту, яким наділена тільки людина.
І. Гізель вважав, що інтелект дитини дає змогу осягнути лише суттєві ознаки будови окремих рослин і тварин, явищ в їхньому житті й сформувати окремі уявлення про них, які лише згодом узагальнюються в поняття «кущ», «трава», «дерево», «тварина».
Учителі братських шкіл Києва, Львова, Луцька приділяли увагу реалізації принципу наочності: рекомендували насамперед натуральні наочні «посібники» -- рослини, тварин, і лише за відсутності їх -- користування таблицями або малюнками.
Серед українських педагогів-методистів другої половини XVII ст. необхідно відзначити одного з найталановитіших учених свого часу, вихованця Київського колегіуму, професора Іоанникія Галятовського (бл. 1620--1688). Він був також педагогом і методистом у галузі природознавства.
У наукових працях І. Галятовського, зокрема в такій, як «Ключ к ра-зумению» (1665), міститься багато відомостей із ботаніки, зоології, інших наук, а також про методи їх вивчення в школі. Він вважав природознавство одним із найважливіших предметів у школі, оскільки воно дає учням правильне розуміння природи. Учений не лише торував шлях шкільному природознавству в Україні, а й рекомендував пов'язувати навчання з життям, поєднувати з практичною роботою учнів, з активним пізнанням природи.
І. Галятовський одним із перших повно й переконливо обґрунтовував необхідність застосування різноманітних методів вивчення рослин і тварин у школі. Він заперечував схоластичні методи навчання, високо цінував лекцію, бесіду, диспут, диктант, самостійну роботу, взаємоперевірку знань.
І. Галятовський радив педагогам у процесі вивчення рослин доступно й зрозуміло пояснювати явища в їхньому житті, показуючи, що вони зумовлюються природними причинами, наприклад, дерево на зиму листки скидає, не плодоносить, а як настане літо, воно знову зацвітає, в листя зелене вбирається, плодоносить. Вивчаючи тварин, І. Галятовський звертає увагу на цікаві явища в їхньому житті, наприклад, як павук снує павутину або що дельфіни люблять музику. Аби пов'язати навчання з життям, І. Галятовський радив, наприклад, розповідаючи про рану на тілі, пояснити, що треба негайно знайти ліки або звернутися до лікаря, бо як запустити, то рана розшириться, й людина може померти. Розповідаючи про рослини, треба звертати увагу на їхню користь (оливкове дерево дає оливу, фігове -- плоди, виноград -- вино; якщо зерно посіяти в землю, то воно проросте, дасть урожай).
І. Галятовський наблизився до розв'язання найважливіших проблем методики навчання природознавству, а саме: науковості, доступності, послідовності, систематичності викладу змісту природничих знань.
Він виявів на необхідність застосування натуральної наочності, яка допомогла не лише розпізнати рослину чи тварину, а й правильно зрозуміти, помислити їх практичне значення в природі та житті людини.
У наш час зрозуміло, що І. Галятовський у своїх підходах, методах і визначення природи в школі набагато випередив західноєвропейську та російську методичну думку. Він був видатним педагогом, позитивно вплинув на подальший розвиток шкільної природознавчої освіти в Україні.
Значний внесок у розвиток природознавчих методичних ідей зробили відомі письменники, громадські діячи, автори підручників, учителі братських шкіл -- Осип Кононойн-Горбацький, Іософ Корковський, Лаврентій Зизаній, Єпіфаній Славинецький, Памво Беринда.
У педагогічному відношенні видатним явищем того часу були книги, в яких реалізувалися дидактичні принципи вивчення природи такою, якою вона є насправді.
Створені в той час навчальні книги становлять великий інтерес для Сучасної української методики навчання біології. Хоча в цих книжках було чимало наївного, та їхнє важливе значення незаперечне, бо вони викладали основи для наступного розвитку методики.
Розвиток природознавчих методичних ідей у XVII ст. був нерозривно пов'язаний із досягненнями природничих наук: видатні вчені, дослідники зазвичай вели також викладацьку діяльність, яку будували на основі розроблених ними теоретичних концепцій.
Центром розвитку освіти того часу стала Києво-Могилянська колегія, заснована 1632 р. (з 1701 р. -- Київська академія). Ініціатором її відкриття був митрополит Київський Петро Могила (1597--1647). Він об'єднав лаврську та Київську братську школи. В Київській академії було добре поставлено вивчення таких предметів, як діалектика, арифметика, астрономія, а пізніше тут викладали географію, природничу історію тощо.
Отже, в XVII ст. в Україні створилися передумови для формування Й розвитку методики природознавства як науки. Проте самостійним Шкільним предметом природознавство стало лише після того, як його Виділили зі складу фізики, що в той час об'єднувала в собі всі природничі знання.

Розділ 3.Шкільне природознавство та методика його викладання в XVII1-XIX ст.

У період визвольного руху в Україні створювалася нова за формою та змістом система освіти. Провідна роль у цій справі належала вчителям братських шкіл, викладачам Київської академії. Вони активно пропагували нові методичні ідеї, збагачували своїм досвідом теорію та практику шкільної природничої освіти. Вчителі братських шкіл виховували в учнях патріотизм, дбайливе ставлення до природи свого краю.
Унаслідок імперської політики царського уряду Україна перетворилася на провінцію Росії, що призвело до поступового занепаду освіти в нашій державі, до втрати значних досягнень, зокрема в методах і засобах навчання учнів. Доробок І. Галятовського, К. Транквіліона-Ставровецького та інших педагогів у галузі української методичної науки з часом було забуто.
Відомий російський природодослідник, педагог, методист В. Ф. Зуєв (1754-- 1794) після подорожі Україною (1781) розповідав, що побачив у Кременчуці, Полтаві, Харкові та інших містах «убозтво й темноту серед українського населення». У школах тоді вчителювали відставні солдати, офіцери й писарі. Вони, як могли, навчали учнів читати, писати й рахувати.
Архівні матеріали тодішнього Міністерства освіти також свідчать про низький рівень навчання в школах. Природознавство як шкільний предмет не викладалося. Такий стан освіти був характерний для всієї Росії.
Проте розвиток економіки, зародження капіталізму вимагали освічених людей. Саме це змусило царський уряд здійснити реформу освіти. В Росію було запрошено інспектора однієї зі слов'янських провінцій Австрії, серба за походженням Ф. І. Янковича де-Мерієво (1741--1814). Протягом п'яти років він заснував у 25 губерніях Росії 133 школи, в яких працювали 288 учителів, а до кінця XVIII ст. було відкрито вже понад 300 народних училищ, в яких навчалося близько 20 тис. учнів і викладало більш як 700 учителів.
У цей час розпочали роботу так звані малі й головні училища: в малих -- протягом двох років учні вивчали арифметику, Закон Божий,
Граматику, а в головних -- п'ять років вивчали географію, історію, механіку, фізику, природничу історію, мінералогію, ботаніку, зоологію.
У 1786 р. В. Ф, Зуєв підготував перший російський підручник із природознавства «Начертание естественной истории», що ґрунтувався на матеріалістичному тлумаченні явищ природи. Книгу було надруковано тритисячним накладом. Цим підручником користувалися вчителі й учні 14 губерній Росії, а решта були позбавлені такої можливості. Тому в наступні роки було здійснено ще чотири перевидання.
У зазаначеному підручнику навчальний матеріал уперше викладено Від простого до складного: незцива природа, рослини, тварини. Вміщено методичні поради, як самостійно працювати з підручником, як користуватися наочністю. Вчителеві рекомендувалося (як і в «Ізборнику» Святослава, в працях І. Галятовського) вимагати від учня вдумливо й послідовно читати кожен параграф, а потім пояснювати прочитане. Пояснюючи зміст параграфа або вивчаючи якийсь об'єкт, учитель має показати його в натуральному вигляді або, як виняток, на малюнку.
В. Ф. Зуєв надавав великого значення натуральним наочним посібникам як засобу підвищення якості навчального процесу. Тому він запропонував створити при кожному народному училищі кабінети, де були б зібрані малюнки й натуральні наочні посібники. В. Ф. Зуєв намагався піднести ефективність викладання природознавства не лише різноманітнішими методами, прийомами, засобами, а й організаційними формами навчання, основною з яких він вважав позакласну роботу.
Отже, В. Ф. Зуєва можна вважати продовжувачем багатьох прогресивних методичних ідей українських педагогів-методистів XVII ст. та на початку XIX ст. активізувалася робота з поліпшення змісту й методики викладання природознавства в школі.
Наука збагатилася новими відкриттями, фактами, які не були відоб-ражені в шкільному природознавстві. Підручник В. Ф. Зуєва, виданий у 1786 р., вже не задовольняв багатьох вимог і запитів школи. Проте Чиновників Міністерства освіти така ситуація цілком влаштовувала. А. М. Теряєву навіть було доручено перекласти з німецької посібник Блуменбаха «Керівництво до природничої історії», який У Методичному відношенні значно поступався підручнику В. Ф. Зуєва.
У 1828 p. за наказом Міністерства освіти природознавство взагалі було заборонено вивчати в школі, але під тиском прогресивних представників природничих наук у 1852 р. викладання його в школі було відновлено.
Особливі заслуги в галузі методики природознавства належать педагогові-методисту, учневі В. Ф. Зуева, професорові першого російського педагогічного інституту А. М. Теряєву. Він протягом трьох десятиліть був єдиним російським методистом, який здійснював навчання й підготовку викладачів природознавства. А. М. Теряєв написав багато підручників, навчальних посібників, створив перший шкільний ботанічний атлас із морфології рослин; із його ініціативи школи одержували гербарії, колекції, вологі препарати, схеми, таблиці. Велика заслуга А. М. Теряєва полягає в тому, що він на допомогу вчителям, студентам, учням гімназій переклав російською працю К. Ліннея «Система природи».
У 1827 р. Міністерство освіти припинило постачання шкіл наочністю.
У 40-х роках XIX ст. німецький учитель, методист, реформатор шкільного природознавства Август Любен (1804--1873) надрукував «Методику навчання природознавству». Зокрема, він радив не перевантажувати опис рослин, використовувати наочність, застосовувати порівняння; вивчаючи окремі рослини, обов'язково показувати їх учням, пояснювати причини їхньої різноманітності.
Методичні погляди А. Любена підтримували його послідовники -- німецькі вчені, педагоги, методисти, зокрема Ф. Юнге, О. Шмейль.
Позитивно оцінюючи доробок А. Любена, проте слід зазначити, що написаний ним підручник із природознавства не відповідав його власним методичним поглядам, бо був перевантажений описом систематичних і морфологічних ознак великої кількості рослин (900 видів і 136 родин). Російський ботанік A.M. Бекетов у передмові до російського видання підручника вказав на недопустимість такого перевантаження учнів термінами, які неспроможні запам'ятами зміст книги: «Той, хто вимагатиме цього, вчинить злочин мцчні дітей».
Активним наслідувачем методичних ідей А. Любена був Д. С. Михайлов (1824--1899) -- педагог, методист, організатор освіти. Він автор підручника «Подготовительный курс зоологии» (1862 багатьох і имей, написаних на основі методичних ідей А. Любена. Його праці мали компілятивний характер. У підручника були суттєві вади -- віді у і пість чіткої системи викладу змісту навчального матеріалу, наукові огріхи, що негативно впливало на використання методів і прийомів навчання, знижувало їхню цінність. Д. С. Михайлов рекомендував учителям вивчати зміст уроку, теми методом катехізисної бесіди, хоча матеріал підручника неможливо було вивчати цим методом. Проте на той час це було доцільніше, ніж застосування методики А. Любена.
М. І. Раєвський -- автор підручників із ботаніки, зоології, мінералогії Ії для учнів реальних училищ, викладач природознавства, методист -- рекомендував застосовувати на уроках різноманітні прийоми й методи навчання, особливо такі, як бесіда, спостереження, порівняння. М, І. Раєвський відмовився від перевантаження змісту підручника «(Підготовчий курс ботаніки» великою кількістю назв рослин: скоротим її учетверо порівняно з підручником А. Любена, який пропонував протягом навчального року вивчати лише 84 рослини. Цей досвід запозичили вчителі гімназій. М. І. Раєвський одним із перших створив при школі сад, де вирощував з учнями рослини свого краю, необхідні для вивчення на уроках.
У 1855 р. Міністерство освіти затвердило нову програму для жіночих навчальних закладів, у якій вже рекомендувалося знайомити учнів І предметами і явищами природи, які мають практичне значення.
Неоціненний внесок у подальший розвиток методики навчання природознавству зробив видатний учений-ботанік, педагог А. М. Бекетов (1825--1902). Він був піонером запровадження шкільних дослідів як прийому викладання природознавства, що допомагає розкриттю наукових законів життя й розвитку органічної природи.
Методичні ідеї А. М. Бекетова підтримав російський антрополог і біолог А. П. Богданов (1834--1896), виступивши за перебудову змісту Природознавства та методики його викладання. Прагнучи поліпшити процес навчання й виховання учнів, А. П. Богданов у передмові до свого підручника для середніх навчальних закладів «Зоология и зоологическая хрестоматия» (1883) визначив, що слід вивчати, як добирати матеріал та як його викладати. Він рекомендував широко застосовувати методи бесіди з використанням наочності (живих об'єктів), перевірки засвоєного матеріалу та порівняння. А. П. Богданов намагався розв'язувати проблему взаємозв'язку змісту та методів навчання, хоча в його підручнику обсяг навчального матеріалу не зовсім відповідав віковим особливостям учнів. Та все ж неможливо не відзначити його вплив на поліпшення якості викладання зоології.
Сучасники А. П. Богданова -- видатні російські педагоги К. К. Сент-Ілер (1843--1897), О. Я. Герд (1841--1888) -- збагатили методику як науку новими ідеями.
К. К. Сент-Ілер продовжував справу В. Ф. Зуєва зі створення кабінетів і куточків живої природи в школі.
О. Я. Герд став основоположником наукової методики навчання природознавству.
«Учебник зоологии» (1877) О. Я. Герд також побудував від простого до складного. Він вважав, що такий виклад навчального матеріалу забезпечить формування наукового уявлення про розвиток природи, зокрема тваринного світу. Цей підручник, хоч і перевантажений систематикою, був кращим за всі попередні, зокрема перекладені з німецької.
О. Я. Герд науково обґрунтував і на прикладах показав, як можна цікаво навчати учнів, уникаючи описовості у викладанні природознавства. «Досить корисно, -- писав він, -- організовувати в школі практичні роботи, що можуть виховати в дітей самостійність, яка так необхідна для успіху всіх наступних занять».
У працях О. Я. Герда приділено увагу також методиці проведення спостережень про природу й виховують інтерес до неї.
Ось як він у своїй статті «Жуки» подає методику спостережень за комахами.
У червні-липні часто трапляються на нижньому боці листків дрібні купки брудно-жовтого кольору. Це яєчка сонечка. Роздивіться яєчок у купі. Запам'ятайте місце, де ви знайиіли яєчка, й приходьте через кожні два-три дні для спостереження за їх розвитком. Коли з'являться личинки, роздивіться добре одну з них. Стежте за їхніми рухами, щоб виявити, чим саме вони живляться. Ви зверніть увагу нате, що листки, на яких живуть личинки сонечка, залишаються неушкодженими. Припиніться, й ви напевне побачите на черешках листків, на стеблі багато вошей (попелиць). їх відшукують та поїдають личинки. Зверніть увагу на те, як вони схоплюють маленьку ніжну тварину, підносять її до щелеп. Дізнатися про їжу личинок, візьміть кілька з та додому, посадіть у коробочку з нитками та вошами, щоб простежити за розвитком личинок. Спостерігайте, що відбуваються з личинкою під час лялькування. Роздивіться лічинку, Зачепіть її, прослідкуйте за рухами після цього. Збережіть лялечку доти, доки з неї не вийде жук (приблизно через вісім днів після лялькування).
У дореволюційній Росії було багато шкіл для різних верств населеним, й природознавство викладалося найрізноманітнішими, часто й неефективними способами. Тому поява прогресивних методичних поглядів іще не означала їх поширення в масовій школі. Тому здебільшого викладання мало суто описовий характер.
Передові педагоги того часу намагалися запровадити в практику все передове. їх підтримали учасники Першого (1861) та Другого (1862) з'їздів природодослідників. Перший з'їзд прийняв постанову, в якій рекомендувалося створювати в гімназіях кабінети, обладнані мікроскопами, таблицями, колекціями.
У XIX ст. у науці панувала систематика. Широкої популярності набула «Система природи» (1735) К. Ліннея. В цей час було визнане за Необхідне вивчати природу на морфолого-систематичному рівні. Тому багатьох праць різних учених було скомпільовано й надруковано Шкільний підручник із природознавства. Оскільки він був перевантажений термінами, мав методично непродуману структуру й не враховував вікових особливостей учнів, зміст його треба було зубрити.
Тогочасні шкільні підручники майже не відрізнялися від університетських. Вони не активізували мислення дітей, викликали негативне ставлення до навчання.
Підручник «Руководство к ботанике. Курс гимназический» (1853), Написаний професором І. І. Шиховським, мав 450 сторінок, на яких Викладал и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.