На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик сторя походження казки як жанру лтератури та об'єкту наукових дослджень. Використання казки у творчому вихованн навчанн дтей рзного вку, особливост педагогчної роботи. Експериментальне дослдження значення казок для розвитку школярв.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 17.03.2011. Сдан: 2011. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):



Зміст
Вступ
Розділ1 Казка як вид літературної творчості
1.1 Історія казки
1.2 Походження казки
1.3 Значення казки як жанру літератури
1.4 Казка як об'єкт наукових досліджень
Розділ2 Казка як засіб виховання і навчання учнів
2.1 Казка - учбовий матеріал для дітей різного віку
2.2 Виховання і навчання за допомогою казки
2.3 Особливості педагогічної роботи з казками
2.4 Творче виховання з використанням казки
2.5 Експериментальне дослідження - використання казок для розвитку школярів
Висновки
Література
Вступ
Мета будь якого вчителя - виховати зі своїх учнів цілеспрямованих, чесних, відкритих для спілкування та праці людей. Виховання - процес формування всебічно розвиненої особистості, а навчання - найважливіший засіб виховання, під яким розуміється процесс передачі та активного засвоєння знань, умінь і навичок.
Як казав відомий педагог Я. А. Коменський, "навчання - це процес пізнання. Цей процес включає в себе усвідомлення та осмислення у процесі пізнання, вправи та практичний досвід. У процесі навчання в учня змінюються колишні та з'являються нові форми поведінки". Для раелізації мети виховання використовуються різні засоби та методи.
Серед різноманіття сучасних засобів навчання і виховання я би хотіла звернути вашу увагу на казку. Чи є казка засобом навчання?
Казка як своєрідний жанр народної та літературної творчості посідає значне місце у фольклорі всіх країн світу. Як зазначив В. Гнатюк "казки належать до найдавніших витворів людського духу і сягають у глибину таких далеких від нас часів, якої не досягає жодна людська історія". Казка - невід'ємна складова народної педагогіки. "Казка, гра, фантазія, - пише В.О. Сухомлинський, - животворне джерело дитячого мислення, благород-них почуттів і прагнень… Через казкові образи в свідомість дітей входить слово з його найтоншими відтінками… Під впливом почуттів, що породжені казковими образами, дитина вчиться мислити словами. Діти знаходять велике задоволення у тому, що їхня думка живе у світі казкових образів, в них - перший крок від яскравого, живого, конкретного до абстрактного".
Неможливо уявити дитинство без казок - батьки читають їх дітям, казки застосовуються у навчальній програмі дитячих садків, молодших класах шкіл, але чи можна застосовувати казку та гру як засіб виховання більш дорослих школярів, наприклад, 4 - 5 класу? Сучасні діти розвиваються під впливом СМІ, компьютерних технологій, інтернету, чи доречно буде проводити з ними уроки за допомогою "старої доброї" казки?
Для нас не секрет, що взаємодія батьків зі школою вкрай необхідна для реалізації головної ідеї навчання - виховання всебічно розвиненої особистості. Але чи всі батьки охоче втручаються у шкільне життя своїх дітей? Звісно ні. І яка думка батьків стосовно казок? Звісно, у перші роки життя дитини і поки вона ходить у дошкільний заклад, життя дитини переплетається з казкою, батьки, дідусі та бабусі зазвичай читають, розповідають дитині про чарівний світ казкових пригод. Але коли діти підростають і вже минають початкову школу, батьки намагаються звернути їхню увагу на різний пізнавальний матеріал, залучають до занять у розвивальних гуртках, а казки, як більш "дитячий" жанр, відходять на дальній план. Батьки прагнуть бачити своїх дітей розумними, вихованими, і часом забувають про розвиток душі, який так необхідний дітям у будь-якому віці! Адже казка - дуже поширений жанр, є великий вибір хороших авторів і тематик, можна знайти саме ті, що подобаються дитині. Навіть дорослим іноді кортить перечитати свою улюблену казку, чи може ту, яку в дитинстві читала бабуся, яка вразила, влучила в серце. І з кожним прочитанням можна відкрити в казці щось нове, скрите до цієї пори, а це означає винести для себе якийсь досвід.
Нажаль, не всі вчителі замислюються над впливом казок на учнів, на практиці не всі проводять ігрові заняття, пов'язані з казкою. Вважається, що цей жанр літературної творчості може бути використаний тільки на уроках літератури, часто робота з казками обмежується прочитанням матеріалу і засвоєнням змісту написаного.
Мета даної курсової роботи - довести, що казку можна вважати ефективним засобом виховання і навчання дітей різного віку, у тому числі у 4-5 класі.
Її завдання:
- розглянути позиції відомих педагогів щодо цього питання;
- дослідити, як працює казка у якості засобу виховання та навчання;
- дослідити, як впливає казка та гра на дітей певного віку;
- визначити педагогічні особливості використання казок на уроках, які проводяться у 4 - 5 класі.
Об'єкт дослідження - казка як незмінний та єфективний засіб виховання.
Предмет дослідження - процес використання казки у 4 - 5 класі се-редньої школи.
У курсовій роботі були використані такі методи дослідження як: аналітичний, пошуковий, описовий, порівняльний.
Наукова новизна цієї роботи полягає в дослідженні впливу казки, а також дидактичної гри та роботи з матеріалами, на підвищення єфективності навчання та виховання школярів.
Практичне значення цієї роботи випливає з актуальних завдань удосконалення навчально-виховного процесу у 4 - 5 класах школи і може бути використано вчителями для ефективної реалізації розвивального потенціалу уроків, а також для підвищення зацікавленості учнів та їх активності. На дану курсову роботу, на мій погляд, слід звернути увагу не лише педагогам, але й батькам, які зацікавлені у повноцінному розвитку своєї дитини. Тема що була обрана для курсової, повинна лишитися непоміченою для психологів, бо тема казки широко вивчалася у психології, а в цій роботі вона розглянута з боку педагогіки.
Моїм особистим внеском у дослідженні казки як ефективного засобу виховання і навчання є з'ясування того як можна використовувати казки на уроках образотворчого мистецтва.
Розділ 1. Казка як вид літературної творчості
1.1 Що таке казка. Історія казки
Казка -- це вид художньої прози, що походить від народних переказів, порівняно коротка розповідь про фантастичні події та персонажі, такі, як феї, гноми, велетні тощо. Один з основних жанрів народної творчості, епічний, переважно прозаїчний твір чарівного, авантюрного чи побутового характеру усного походження з настановою на вигадку.
Казка як жанр усної народної творчості своїм генезисом сягає ще часів перших спроб міфотворчості, як жанр художньої словесності - бере початок у ХVІІ ст.
Казка як своєрідний жанр народної творчості здавна посідав важливе місце у фольклорі всіх народів світу. Згадки про казку (як і її зразки) знаходимо в різноманітних писемних пам'ятках, що дійшли до нашого часу крізь віки і тисячоліття. Так, в Китаї ще у XXII ст. до н. є. був відомий збірник казок "Шан-Хої-Кінг". Ряд казок Стародавнього Єгипту було зафіксовано у XIV ст. до н. є. За багато століть до нашої ери активно побутували казки в Індії. Чимало з них увійшло потім до славнозвісного збірника "Панчатантра". Широкого розголосу набули стародавні казки Арабського Сходу, що склали цілий збірник "Тисяча і одна ніч" й були потім перекладені на мови багатьох народів.
На думку багатьох дослідників, казка є найбільш древнім жанром, який "застиг у той період, коли перестав відповідати пізнішим форматам мислення". Казка набула естетичної, частково дидактичної і повчальної функції та сталої форми, що до цього часу залишалась незмінною. Як підтверджують спостереження вчених, це було не пізніше XVI-XVII ст. Усі трансформації жанру та зміни у сприйманні казкової оповіді пов'язані із втручанням дійсності у її сферу.
"Історія казки,-- справедливо відзначає російська дослідниця Е. Померанцева, є насамперед історія її співвідношення з дійсністю".
Казковий епос як частина усної народної прози є значною частиною української словесності. Вперше термін "казка" вжито у граматиці Лаврентія Зизанія "Лексисъ сиречь речения" (1596) поряд з поняттям "баснь", "байка", а пізніше в подібному значенні - у словнику Памви Беринди "Лексіконъ славеноросскій і іменъ толъкованіє" (1627). Таким цей термін ввійшов у науку.
1.2 Походження казки
Як зазначає В. Гнатюк, "казки належать до найдавніших витворів людського духу і сягають у глибину таких далеких від нас часів, якої не досягає жодна людська історія". Тому єдиного погляду щодо походження казок немає. Кожен із наукових напрямів вирішує цю проблему по-своєму. Прихильники міфологічної школи вважали основою казки міф та систему давніх уявлень. Міграційна школа розвинула теорію запозичень, тобто поширення казкових сюжетів зі Сходу (зокрема Індії). Представники антропологічної школи висловлювали думку про самозародження подібних сюжетів на певному етапі розвитку різних народів. Дослідження в руслі ритуально-міфологічної школи поклали в основу виникнення казки систему давніх язичницьких релігійних ритуалів.
Одним з перших дослідників східнослов'янської казки, який дав аналіз української казки з позицій міфологічного напрямку, є Ф. Буслаєв. Він висловив думку, що цей жанр тісно пов'язаний з народною епічною поемою, вважаючи казку модернізованою формою героїчної билини. М.Чумарна теж виводить назву жанру з праміфа, вказуючи на скіфський міф про Маная та його дружину Казку, яка навчила людей мови. М.Грушевський героїчний та казковий епос розглядав як паралельні явища, кожне з яких має свій специфічний характер, форму, шлях еволюції. На думку російського дослідника ХХ ст. В. Проппа, казка виявляє зв'язок з системою давньої релігії (зокрема, обрядом ініціації) та системою первісних суспільних інституцій: "Казка народжується, звичайно, з життя. Всяке архаїчне, сьогодні відмерле релігійне явище більш давнє, ніж його використання в сучасній казці". Але, на його думку, цей жанр генетично пов'язаний з древніми формами оповіді, коли герой втрачає своє ім'я, а розповідь втрачає свій сакральний характер. Тоді міф і легенда перетворюються в казку.
1.3 Значення казки як жанру літератури
Мабуть, жоден з видів народної творчості не відзначається таким багатством нашарувань, як казка. На ній позначився вплив різних історичних епох, починаючи від первісного суспільства і до наших днів. Усе це свідчить про важливе місце казок у культурно побутовій практиці людства уже на ранніх щаблях його історичного розвитку і про тісний зв'язок їх з життям народу.
Звичайно, кожна казка, як, до речі, й твори інших жанрів фольклору, певний елемент нової дійсності засвоювала не механічно, не прямолінійно, а в своєрідному, передусім художньо естетичному аспекті. Тим-то нове в казці тієї або іншої історичної доби щоразу й неминуче "зливається із старим в одне органічне ціле".
Будучи здавна одним з провідних і визначальних жанрів усної народної творчості, істотно впливаючи на процес формування різних видів та жанрів фольклору, на його загальну поетику, на характер жанрової системи тощо, казка разом з тим відіграла важливу роль і в розвитку писемної традиції людства. Ще в античному світі (зокрема, в Стародавній Греції та Римі) казка як пізнавальне і художнє джерело використовувалась істориками, поетами. Дослідники пізнішого часу, наприклад, слушно зауважували, що давньогрецький письменник і філософ Плутарх, який написав багато творів історичного змісту, "у своїх оповіданнях дає більше казок, ніж історичного викладу".
Велике значення мали народні казки для становлення та розвитку багатьох жанрів художньої літератури (передусім пригодницького роману, повісті, новели, байки, літературної казки-алегорії тощо). На щедрому, життєдайному грунті казкової традиції у всіх народів світу започаткувався та розвинувся і такий характерний вид професіональної художньої творчості, як дитяча література.
За своєю природою казка є досить характерним жанром фольклору; вона щільно примикає до інших різновидів народної оповідальної творчості, насамперед до легенди, переказу, оповіді, які, як відомо, особливо тісно пов'язані з конкретною історією, реальним життям і побутом їх творців. Художні образи казок, психологія характерів, ситуації, художні деталі казкового епосу в своїй основі завжди глибоко самобутні й історично конкретні, бо ж вони у специфічній художній формі відбивають життя, погляди, смаки та сподівання певного народу у певний час його історії.
Проте казка має й чимало відмінного від суміжних з нею жанрів оповідального фольклору. Це, зокрема, притаманна їй своєрідна внутрішня установка на вимисел. Якщо в легенді або, скажімо, переказі основним є підкреслення "достовірності" чи "імовірності" того, про що йдеться у творі, то казка завжди розповідає явну "вигадку", яка цікава не сама по собі, а передусім своїм більш або менш прозорим натяком на якесь конкретне життєве явище, захоплює своєю алегоричністю, і це завжди усвідомлюється як самим творцем казки, так і її виконавцем і слухачем.
Установка на вимисел в казці перебуває в органічному зв'язку з іншою не менш характерною ознакою - розважальністю, "Коли казку, слушно підкреслює російський фольклорист О. Никифоров,- розповідають не для розваги, а, напр., з метою дидактичною, повчальною, вона перетворюється в чисту легенду, повчання і при цьому набуває часто навіть нових особливостей побудови". У сиву давнину форми усної поезії були ще слабо диференційовані, до того ж і сама народна творчість тоді досить щільно перепліталась з різноманітними побутовими та ідеологічними чинниками. Ймовірно, що й казка була у ті далекі від нас часи певною мірою зв'язана з міфами, з різними соціальними інститутами, ритуальними відправами, обрядами та всілякими забобонами, відзначалася своїми жанровими особливостями, функціональними рисами і в цілому була не такою, як вона відома нам нині.
Народи світу в своєму розвитку загалом пройшли більш або менш аналогічні історичні стадії. Це відбилось і на казці, про що свідчать однотипні у казковому епосі різних народів нашарування, глибока спорідненість, часом вражаюча подібність багатьох сюжетів, мотивів та образів, хоч безсумнівна при цьому й величезна, особливо у пізніші часи, роль культурного взаємообміну між народами.
До того ж казка як характерна форма художньої розповіді за своєю природою здавна забезпечувала широкий простір для участі в процесі її творення та поширення індивідуального творчого начала. Імпровізаційний елемент у творах цього жанру завжди посідав досить важливе місце, хоч знаходив і не настільки широкий вияв, як, скажімо, в легенді, переказі або оповіді. У казці він більшою мірою, аніж в інших видах оповідальної творчості, стримувався різноманітними чинниками формального порядку (більш або менш усталеною фабулою, внутрішньою цілісністю сюжетів та мотивів, законами композиції, системою так званих "загальних місць" тощо), щоразу сполучався з певною (казковою) традицією.
Крім того, у порівнянні з іншими жанрами фольклору казка надзвичайно сильно виявляє схильність до взаємодії з писемною традицією, що не могло не позначитись на її характері й особливостях розвитку. Можна сміливо твердити: з появою писемності казкова творчість дістала характерне, якісно нове джерело для свого збагачення, поширення й функціональних виявів.
Усе це й склало той специфічний грунт, на якому народна казка в міру культурного поступу людства дедалі більше зростала вшир і вглиб, у кожну історичну епоху своєрідно оновлювалась, переосмислювалась, видозмінювалась, постійно збагачувалась і розвивалась як з погляду генетичного, так і типологічного, щедрим потоком вливалась у культурну скарбницю кожного народу як її неоціненне надбання і водночас активно запліднювала казкову традицію інших народів, проте й сама часто-густо зазнавала при цьому неабияких впливів.
"Доступна практично всім поколінням людей, суспільним верствам, етносам, цивілізаціям", казка прилучає своїх шанувальників до вічності, невимушено навчаючи їх цінностей, що не тліють тисячоліттями".
1.4 Казка як об'єкт наукових досліджень
Об'єктом наукового дослідження казка і казкотворчість стають у ХІХ ст., здебільшого цей феномен вивчають в контексті гуманітарних наук, зокрема філології, історії, філософії, культурології. Відомі мовознавчі та літературознавчі праці, присвячені казці, пов'язані з іменами В. Я. Проппа, В. В. Анікіна, М. В. Васільєва, О. М. Горького, В. І. Даля, С. І. Мінца та ін. Вивченням філософсько-історичних та культурологічних аспектів казки займалися М. М. Бахтін, В. В. Зеньковський, О. Ф. Лосєв, А. В. Дахін та ін.
На початку минулого століття багатоаспектний світ казки стає предметом психолого-педагогічних досліджень. Маємо на увазі праці Т. І. Алієвої, Є. А. Аркіної, А. М. Виноградової, Л. М. Гурович, М. М. Кашиної , Т. І. Морозової, А. М. Орлова та ін. У них досліджено особливості сприйняття казок дітьми, вплив казки на розвиток функціональних характеристик дитини, формування ігрових можливостей у дитини за допомогою казки тощо. Поняття "казкотерапія", "терапевтична казка" з'являються в науковому обігу лише в другій половині ХХ ст. Вони знаменують появу нового напряму досліджень казки - в аспекті читання "з лікувальною метою" - бібліотерапії, чергове розширення жанрових меж казки.
З точки зору книгознавчої, під казкотерапією пропонується розуміти суміжну дисципліну книгознавства, яка вивчає зворотний зв'язок між казковими подіями та поведінкою реципієнта в реальному житті, тобто вплив казки на формування особистості. Психологи детермінують це поняття як частину терапевтичного впливу на особистість, основною метою методу є донесення до читача чи слухача казки ідеї, що все, що є нереальним в житті, стає реальним в казці; це процес об'єктивізації ситуації, спосіб виховання дітей, що втілюється за допомогою здатності казки активувати ресурси особистості.
На сьогодні в багатьох європейських країнах, зокрема в Польщі, відбувається заснування наукових шкіл - інституцій, наукових установ, дослідних центрів, - які працюють у напрямі бібліо- чи казкотерапії. Польські науковці репрезентують досягнення в галузі казкотерапії великою кількістю видань (наукових, науково-популярних, навчальних). На базі відомих університетів готують фахівців-казкотерапевтів (Ягелонський університет (м. Краків), університет Марії Склодовської-Кюрі, Католицький університет (м. Люблін). Існують польські видавництва у Варшаві, Познані, Вроцлаві, зокрема "Media Rodzina" (м. Познань), що спеціалізуються на "літературі, яка лікує", видають збірники терапевтичних казок, навчальні посібники, методичні вказівки тощо. Чимало зроблено для розвитку казкотерапії та дослідженні казки в контексті психологічних наук і в Росії. 1998 р. у Санкт-Петербурзі було засновано Інститут казкотерапії. Працівники Інституту, на чолі з директором Т. Зінкевич-Євстигнєєвою, стали послідовниками відомих дослідників казок - К. Г. Юнга, М.-Л. фон Франц, К. П. Естес, Е. Фромма), З. Фройда, Е. Берна, М. Еріксона, В. Я. Проппа та ін. Саме форму казки та метафору працівники Інституту казкотерапії визнали одним із найефективніших та найзапотребованіших сучасністю засобів вирішення проблем людини (психічних розладів, страхів, стресів, депресій тощо). За десять років науково-дослідної роботи Інститут казкотерапії в Росії розробив методологію комплексної казкотерапії для дітей, підлітків і дорослих із різноманітними проблемами.
Народна казка та її педагогічні можливості стали предметом уваги українських педагогів та методистів. Так, велику увагу казкам як жанрові творчості та засобу виховання школярів приділяли Бібко Н., Бурова Р., Дорошенко С., Ігнатенко Н., Корнійчук І., Кубинський М., Олійник Г., Пабат В., Сиротинко В., Тищенко С., Чуйко Г. та ін.
Зокрема, Н.Бібко вивчала методичні особливості опрацювання народних казок і казок змішаного (перехідного) типу; Р.Бурова аналізувала казковий матеріал з точки зору його можливостей для розвитку мовлення молодших школярів; С.Дорошенко визначив загальні методичні особливості опрацювання казки на уроках читання; Н.Ігнатенко наголошував на специфіці матеріалу казок у плані осмислення їх змісту; С.Козоріз описав нестандартні форми роботи над казкою; І.Корнійчук розробив конспекти уроків читання казки у початкових класах; К.Коханівська розробила методику творчих робіт, пов'язаних із обробкою народної казки на уроках рідної мови; М.Лещенко досліджував вплив казкового матеріалу на формування особистості учнів молодшого шкільного віку; Г.Олійник описав особливості виразного читання народної казки. Інші методисти також зосереджувалися на характеристиці особливостей опрацювання народних казок у початкових класах.
Отже, в казках відобразилися світогляд народу, його морально-етичні та естетичні принципи, педагогічний геній, багатовіковий досвід виховання підростаючих поколінь. Саме тому казки потребують аналітичного підходу і наукового обґрунтування з точки зору жанрових особливостей та вивчення їх педагогічної цінності в плані навчання, виховання та розвитку молодших школярів, формування особистісних якостей та особистості дитини в цілому.
Розділ 2. Казка як засіб виховання і навчання учнів
казка література виховання педагогічний школяр
2.1 Казка - учбовий матеріал для дітей різного віку
Казка відома дітям з дошкільних років. Її привабливість - у сюжетності, таємничості, фантастичності. Неможливо уявити дитяче мислення без казки, живої, яскравої, яка засвоюється свідомістю, почуттями людини як певної сходинки людського мислення.
Діти з захопленням грають у вовків і лисиць, з любов'ю готують маскарадні костюми зайців і півників, а на дитячих ранках з інтересом відтворюють повадки улюблених казкових персонажів. Однак це не може служити підставою для того, щоб вважати, що учні розуміють специфіку казки як літературного жанру. Звичайно, від них не слід домагатися наукового визначення казки, адже діти не усвідомлять його змісту, хоч, можливо, й запам'ятають формулювання. У початкових класах йдеться лише про набуття загального уявлення про казку і її відмінностей від інших творів. Але це не означає, що казка не є повчальною. як було розглянуто вище, казка гарно впливає на дитину у будь-якому віці. У 4-5 класі вже можна ускладнити завдання для дітей.
Важливою рисою казкового епосу є яскраво виражена дидактична спрямованість казок. Це своєрідна історія життя, яка у доступній формі несе дітям історичну правду, інформацію про історію життя українського народу.У М.Горького є таке цікаве спостереження: "У світі немає нічого, що не може бути повчальним" -- немає і казок, які не утримували б у собі матеріал "дидактичний", "повчання" [34, 29]. З ним не можна не погодитись. Справді, хто б у казці не діяв, його вчинки зрозумілі дорослим і дітям. Методика рекомендує скористатися повчальністю казок.
Із казкою молодший школяр ознайомлюється ще у дошкільному віці, у ранньому дитинстві. У 1-4 класах казка для учнів відкривається як жанр народної, а пізніше й літературної творчості, відмінний за певними специфічними ознаками від інших творів. Діти охоче читають казкові пригоди, тому вчитель має використати це бажання для розвитку їхніх пізнавальних інтересів та формування народознавчих понять, для подачі знань про побут, звичаї народу, його морально-етичні та естетичні якості, почуття та уявлення українського етносу. У 5-7 класі діти вивчають композицію казок, обгрунтовують дії персонажів на більш підходящих до їх віку казках.
2.2 Казки як засіб виховання і навчання
Велике значення казок як засобу розвитку мовлення учнів. Текст казок - прекрасний матеріал для формування навичок зв'язного мовлення. Молодші школярі із задоволенням розповідають казки, зберігаючи народні образні вислови та зображувальні засоби (порівняння, епітети), а також прийнятий у казках своєрідний синтаксичний стрій, мовлення, структуру речень, емоційні особливості твору.
У методичних посібниках засуджується намагання окремих класоводів зводити характеристику казки до вказівки, що, мовляв, казкові події видумані. Для цього є підстави, оскільки практика переконує, що умовність казки діти самі відчувають. Вона їм подобається. Вони і в класі ладні грати в придуманих казкових героїв, і це треба всіляко підтримувати. Текст багатьох казок піддається прочитуванню в особах. Методика рекомендує вчителеві скористатися цією можливістю: таким чином учні залучаються до діалогу.
У процесі такої зацікавленої роботи дітей над казкою створюються сприятливі умови для розкриття перед ними особливостей цього виду літературної і народної творчості. Вони ще раз переконуються, що казка -- це розповідь про якусь незвичну подію. В її основі -- видумка, фантазія, адже насправді звірі не розмовляють, а в казках вони користуються людською мовою. Проте дітей це не бентежить. Навпаки, вони цікавляться казкою саме тому, що в ній звірі живуть і розмовляють зрозумілою мовою.
Діти усвідомлюють, що в житті вовк і лисиця не дружать а в казці вони -- нерозлучні друзі. Це й переконує в тому, що казки з участю звірів - фантастичні Поряд із звірами у казках діють явища природи: Зима, Мороз, Сонце та ін. Це фантастика, але вони все ж не дивуються цьому, сприймають як можливе, до того ж захоплено. Тому досить часто вдаються до власного фантазування -- створення казок про звірів, а то й про навколишні предмети: столи, стільці, книжки, зошити. Завдання вчителя -- всіляко заохочувати учнів до написання казок. У меморіальному музеї у Павлиші, де працював В. О. Сухомлинський, зберігається 80 томів казок, написаних учнями. Видатни и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.