На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Обрунтування державного регулювання охорони здоров'я та реформування системи охорони здоров'я в Україн. Особливост дяльност фармацептичної компанї Мкролайф України при формуванн державного замовлення на виробництво лкв лкарських засобв.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: Медицина. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


13
    План
    ВСТУП 2
    1. ОБГРУНТУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я ТА РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я В УКРАЇНІ 3
    2. ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ «МІКРОЛАЙФ УКРАЇНИ» В РАМКАХ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я 11
    ВИСНОВКИ 19
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 21
    ВСТУП
Тепер у більшості економічно розвинених країн діяльність учених: соціологів, медиків, економістів багато в чому пов'язана з пошуками оптимальної моделі розвитку та функціонування системи охорони здоров'я. Однією з їх норм, як відомо, є необхідність постійного зіставлення остаточного результату та витрат на його досягнення. У зв'язку з цим розроблювана модель системи, очевидно, повинна забезпечити отримання найкращих результатів якості, доступності медичної допомоги, покращення показників здоров'я населення при відносно невеликих витратах ресурсів. Процес пошуку триває вже багато років, а потрібної уніфікованої моделі поки не створено. У підсумку кожна країна повинна обирати власний шлях, з урахуванням власних особливостей сформованої структури охорони здоров'я, менталітету населення тощо. Суть таких перетворень зводиться до одного -- максимально відійти від екстенсивного і наблизитись, а, в ідеалі, повністю перейти до інтенсивного шляху розвитку галузі.
Однак, у гострих дискусіях, які розгорнулися в останні роки навколо проблем реформування охорони здоров'я в Україні, досить частими стають аргументи, сутність яких зводиться до банальної думки про необхідність збільшення фінансування галузі. Все ж міжнародний досвід свідчить, що збільшення фінансування без створення ефективних механізмів керування, раціонального використовування наявних ресурсів не дає бажаних результатів. Наприклад, практичним провалом закінчилась спроба реформування російської системи охорони здоров'я через введення обов'язкового медичного страхування громадян. Навіть у США, країні з досить високим нормативом на душу, опитування суспільної думки продемонструвало, що 89% населення незадоволені існуючою системою організації медичної допомоги, наполягаючи на її принципових змінах і навіть вимагаючи повної перебудови системи.
1. ОБГРУНТУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я ТА РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я В УКРАЇНІ
Реалістична оцінка економічної та соціальної ситуації, що склалася в Україні, не дозволяє далі зволікати з радикальними перетвореннями у медицині, бо це загрожує виживанню нації. Безумовно, збереження та зміцнення здоров'я українського народу, забезпечення вільного вибору доступної і якісної медичної допомоги кожним громадянином - один із найважливіших пріоритетів державної політики. Але сьогодні можливості громадян України отримати якісні медичні послуги вкрай обмежені. Головна причина негараздів у медицині полягає в тому, що обмежену кількість державних коштів медична галузь змушена розподіляти на весь загал. Тоді як варто створити принципово іншу ситуацію. Той, хто немає грошей, хай отримує базові, законодавчо передбачені безкоштовні послуги; представник середнього класу лікується за рахунок коштів добровільного медичного страхування, а найзаможніші люди - звертаються до приватних платних клінік.
Без сумніву, вітчизняна система охорони здоров'я має потребу в збільшенні фінансування, причому досить значному. Проте гострота цього питання визначається більшою мірою тим, наскільки ефективно використати фінансові кошти і наскільки збільшені грошові потоки вплинуть на обсяги і якість медичної допомоги для населення, її доступність і остаточний результат. Іншими словами, мова йде про те, наскільки кожен громадянин (він же платник податків) персонально відчує на собі і своїх близьких ці додаткові «вливання». Україні тепер потрібна така система управління охороною здоров'я, основною метою якої було б дійсне забезпечення можливості надання необхідної медичної допомоги кожній конкретній людині у визначений час, у визначеному місці, у повному обсязі і з мінімальними витратами. В основу функціонування такої системи повинні бути закладені два засадничих принципи: медична та економічна доцільність, тобто раціональний розподіл обсягів медичної допомоги і витрат на її надання. Тільки в цьому випадку додаткове фінансування галузі може стати ефективним (забезпечити отримання найкращих результатів якості, доступності медичної допомоги і, як наслідок, поліпшення показників здоров'я населення).
Світовий досвід свідчить, що найбільш оптимальним варіантом практичної реалізації таких умов є інститут сімейного лікаря -- лікаря загальної практики, який виконує, зазвичай базового менеджера. У його завдання входить формування найбільш оптимального маршруту обстеження і лікування своїх пацієнтів і, тим самим, керування потоками й обсягами медичної допомоги, а отже, і вплив на розподіл фондів і зниження нераціональних витрат. Позитивний міжнародний досвід використання моделі базового медичного менеджера сприяв ініціації активного її впровадження і в Україні. Вже нині цілком помітні неоднозначні підходи до цієї роботи, які визначаються різним розумінням питання про відношення сімейного  лікаря  до  управління  фондами.
Наприклад, на думку одних авторів, функція базового медичного менеджера можлива тільки за умови повного або часткового фондоутримання (тобто повного або часткового передання фондів сімейному лікарю). Інші автори вважають, що оптимального керування фондами можна досягнути через інститут сімейного лікаря, але в інтегрованій системі медичних закладів (району, міста). Переваги даного підходу полягають у тому, що він дає змогу в межах наявного фонду чітко розмежувати функції та фінансові потоки первинної ланки, вторинної амбулаторної і госпітальної допомоги, тобто досягнути ефекту керованої медичної допомоги. Крім того, такий підхід, і в цьому полягає його безсумнівна перевага, заснований на безумовному обліку собівартості медичних послуг, реальних можливостей медичних закладів, наявних стандартів, нормативів і рекомендацій. І, нарешті, особливу практичну значимість представленої позиції надає її нова концептуальна основа, яка включає застосування сучасних інформаційних і управлінських технологій.
Та інноваційні технології, навіть найсучасніші, є лише «інструментом» реформ. Визначальна ж роль у реформуванні галузі належить базовим медичним закладам: районним і місцевим лікарням, на яких покладено основну відповідальність за організацію медичної допомоги населенню. Ця обставина, так само як і незаперечна перспективність роботи із запровадження інституту сімейної медицини, стала основою для початку першого в Україні експерименту щодо переводу населення на повне обслуговування сімейними лікарями. Його експериментальним майданчиком, який виник спершу практично спонтанно, став Вознесенськ (Миколаївська обл.). Тут 1999 р. керівництво ЦРЛ і мерії, прагнучи відшукати шляхи пом'якшення проблем, пов'язаних із дефіцитом місцевого бюджету, і, ґрунтуючись при цьому на міжнародному досвіді використання сімейної медицини, почали перші спроби її впровадження в місті.
Проте ця робота проводилася зазвичай безсистемно і у вирішенні проблеми домінував емпіричний підхід. Результатом же навіть таких експериментів, які не відрізнялися достатньою науковою глибиною, стало певне поліпшення ситуації із забезпеченням населення первинною медико-санітарною допомогою. Про це свідчило, зокрема, зменшення кількості викликів швидкої допомоги і т. ін. І все ж радикальних, позитивних змін в організації роботи первинної ланки охорони здоров'я так і не було. У зв'язку з цим організатори експерименту звернулися до МОЗ України з проханням про надання наукової підтримки їх пошукам.
У 2003 р. Міністерством охорони здоров'я було сформовано спеціальну науково-дослідну групу на чолі з А. Голуновим. Серед її завдань були пошук та обробка найбільш придатних механізмів і варіантів економічного стимулювання співробітників амбулаторій сімейної медицини. Після трьох років інтенсивної роботи у цьому напрямі можна з усією визначеністю підсумувати, що проведення реформ у медичній галузі повинно бути обумовлено не стільки пошуками шляхів додаткового фінансування, скільки логікою її інтенсивного розвитку, і успіх тут може бути забезпечено лише за умови, якщо вдасться пов'язати в єдиний алгоритм перетворення всіх ланок і етапів медичної допомоги, насамперед на рівні адміністративної території.
Одним із важливих результатів роботи науково-дослідної групи в м. Вознесенськ стало створення системи потужного інформаційного забезпечення. І нині із його допомогою можна детально проаналізувати становище з організацією медичної допомоги населенню, яке проживає на цій адміністративній території. Так, зокрема, виявилося, що використання сімейної медицини не змінило структури амбулаторної допомоги, про що свідчить питома вага пацієнтів, які були скеровані до поліклініки сімейними лікарями, а вона становила всього 11%. Інші 89% -- диспансерні групи «вузьких спеціалістів», пацієнти, яких були скеровані на профогляди або так званий «самоплив». Ці цифри досить зрозумілі, оскільки із 40 тис. мешканців міста, які перебували під наглядом сімейних лікарів, 32 тис. згідно з діючим наказом МОЗ одночасно перебувають під наглядом «вузьких спеціалістів».
Досить показовими є також дані про те, що в структурі амбулаторної допомоги, яка надається в поліклініці за направленнями сімейних лікарів переважна частина (70%) припадає на консультації. До того ж у цій консультативній роботі найбільший попит мали невропатологи, ЛОР-спеціалісти, кардіологи, хірурги, окулісти, ендокринологи та фтизіатри. Аналіз витрат на консультативну допомогу, проведений за групами захворювань свідчить, що без урахування респіраторних інфекцій, переважну частину наявної патології становлять захворювання нервової системи, хронічні форми ішемічної хвороби серця і гіпертонія. Проте тепер такі витрати, а отже і виправданість пов'язаної з ними відповідної лікарської роботи викликає досить обґрунтований скептицизм. Його основою є часті факти відвертої невідповідності реальної потреби населення в лікарській консультативній допомозі і стереотипів з її надання. У підсумку багато вимог не менш чисельних діючих наказів МОЗ із диспансеризації різних груп захворювань і категорій населення лише сприяють підтриманню таких устояних і значною мірою невиправданих норм, відповідно до яких виконання консультативних профілактичних оглядів населення повинно здійснюватися саме «вузькими» спеціалістами. Робота, проведена у Вознесенську, дала змогу також установити, що в структурі госпітальної допомоги питома вага пацієнтів, направлених сімейними лікарями, становить у середньому 16%. Для порівняння: ця величина не перевищує тих показників, які мають місце у випадках госпіталізації по лінії швидкої допомоги. Інші 68% -- це пацієнти, які госпіталізовані, знову ж таки «вузькими» спеціалістами або потрапили в стаціонар «самопливом».
Важливо зазначити й те, що переважна кількість направлень на госпітальну допомогу (88%), виданих сімейними лікарями, передбачає госпіталізацію пацієнтів у відділення терапевтичного профілю. Причому витрати за групами захворювань (відповідно до даних стаціонарних відділень) найчастіше знову ж таки припадають на хронічні хвороби терапевтичного профілю. А практика свідчить, що профілактику та лікування більшості з них можна проводити в амбулаторних умовах. Проте через відсутність чіткої скоординованої політики у розвитку як сімейної медицини, так і спеціалізованих медичних служб цих давно очікуваних зрушень у роз-витку охорони здоров'я України досі не відбулося. Крім того, не здійснено розподілу структур, а саме: функцій сімейної медицини і «вузьких» спеціалістів. Тому координація роботи вказаних служб повністю відсутня. Крім того, невизначеність у питанні про критерії взаємодії сприяє тому, що амбулаторії сімейної медицини розвиваються і працюють самостійно, істотно не впливаючи на рівень амбулаторної і госпітальної допомоги населенню.
У значної частини громадян виробилася звичка з будь-якого, навіть незначного, приводу, який стосується здоров'я, звертатися до профільного спеціаліста, а не до сімейного лікаря. При цьому, в ролі пацієнтів, вони не розуміють значної різниці між сімейним лікарем і дільничним терапевтом.
Сімейних лікарів, як правило, відрізняють досить високий рівень підготовки в питаннях «вузьких» медичних спеціальностей, а також не менш висока професійна і психологічна готовність взяти під своє динамічне спостереження, крім інших, тяжких кардіальних хворих, пацієнтів із патологією нервової і ендокринної систем, хворих дітей раннього віку. Багато в чому саме через недоврахування керівництвом галузі й окремими керівниками на місцях, указаних професійних переваг сімейних лікарів, у країні не відбулося і якісних змін у роботі первинної ланки. Функціонування сімейних амбулаторій найчастіше зводиться до обслуговування населення за зверненням, а не до проведення системної планової роботи з первинної і вторинної профілактики захворювань. Цей висновок переконливо підтверджують дані експериментального дослідження, проведеного в м. Вознесенськ. Згідно з цими результатами питома вага планових диспансерних оглядів у структурі відвідувань становить лише 14%.
Наведений аналіз підводить до думки про неефективне використання ресурсів первинної ланки охорони здоров'я і, насамперед тих, що є в амбулаторіях сімейної медицини. Крім того, наведені вище дані свідчать, що у підходах, які склалися, до реформування і неефективної системи керування медичною галуззю, не слід очікувати навіть незначної віддачі, на яку покладалися надії, коли наприкінці 90-х років були розпочаті експерименти із впровадження інституту сімейних лікарів в Україні. Зараз вітчизняна охорона здоров'я відчуває гострий дефіцит у дієвій сучасній системі керування, яка була б орієнтована на інтенсивний шлях розвитку галузі. Тільки за цієї умови сімейна медицина повинна і, безумовно, зможе зайняти належне їй гідне місце в загальній системі медичного обслуговування населення.
Нові підходи до керування охороною здоров'я країни, безумовно, мусять базуватися і на нових принципах. В їх основу повинні бути закладені:
· Інститут сімейного лікаря -- лікаря загальної практики, який виконує, передусім, функцію базового менеджера з керування фондами й обсягами медичної допомоги населенню як у межах існуючого нормативу на душу (по суті -- тарифу), так і в межах фонду своєї дільниці.
· Медична послуга, яка, зокрема є економічною категорією, тобто має собівартість та ціну і дає змогу, таким чином, розраховувати як обсяги медичної допомоги, так і витрати на її надання.
· Персоніфікація обсягів медичної допомоги і витрат у межах нормативу на душу для кожного конкретного мешканця.
· Організація медичної допомоги населенню адміністративної території в межах єдиного медичного, фінансового й інформаційного поля.
· Інтеграція можливостей закладів охорони здоров'я регіону в межах існуючого фонду з розподілом обов'язків (функцій) і загальної відповідальності. Причому пріоритет залишається за первинною ланкою.
· Використання медико-соціальних стандартів і рекомендацій.
· Забезпечення мешканцям права вибору сімейного лікаря, переведення відносин із ним на договірну основу, із взаємними правами та обов'язками.
· Зміна системи оплати праці сімейним лікарям і їх помічникам.
· Застосування сучасних інформаційних і управлінських технологій.
Однак практично реалізувати зазначені моменти можна лише в умовах створення системи «керованої медичної допомоги» на рівні адміністративної території. Така система повинна (в обсязі наявного фонду) інтегрувати зусилля медичних закладів регіону, але з обов'язковим розподілом функцій і фінансових потоків, а також загальною відповідальністю за результат, зокрема і фінансовий. Однією з характерних особливостей системи «керованої медичної допомоги» є те, що в її межах фонд, як і норматив на душу, визнають по суті тарифом. Деякі автори називають його «глобальний бюджет». За умови його раціонального використання може бути забезпечений ефект інтенсифікації роботи всієї системи охорони здоров'я. Причому ефективність у цьому випадку буде досягнуто не завдяки нарощування кількості відвідувань у поліклініці або ліжко-днів у госпітальних відділеннях, а через раціональне використання фонду за рівнями надання медичної допомоги. І пріоритет, без сумніву, отримають амбулаторії сімейної медицини, оскільки саме вони виявляться найменш витратною ланкою трьохрівневої системи лікарської допомоги.
В умовах раціонального використання фонду сімейні лікарі отримають, нарешті, можливість реально керувати обсягами медичної допомоги та потоками пацієнтів, тобто виконувати функції базового менеджера («воротаря») в межах всієї системи. Наприклад, направлення, яке сімейний лікар буде видавати пацієнту, який потребує надання медичної допомоги в поліклініці або стаціонарних відділеннях, стане єдиним документом, що санкціонує витрати бюджетних коштів охорони здоров'я. Винятки становитимуть лише випадки ургентної госпіталізації та деякі інші (окремо зумовлені) ситуації.
Технологічний режим функціонування амбулаторій сімейної медицини цілком може забезпечити інформаційна система, яка розроблена й апробована за період експериментальних досліджень у м. Вознесенськ. Хоча детальна інформація про неї вже наведена у попередній публікації, слід ще раз підкреслити, що унікальність цього інформаційного продукту в тому, що з його допомогою вдається відстежити, крім іншого, всі направлення, видані сімейними лікарями, а також повернення і реєстрацію в базі даних амбулаторій консультативних висновків «вузьких» спеціалістів і стаціонарних виписок. У випадку, якщо поліклініка або стаціонар не обладнані комп'ютерною технікою в АРМі (автоматизованому робочому місці), для сімейного лікаря передбачено можливість формувати направлення з відривним маршрутним листом (для забезпечення зворотного зв'язку).
Переваги процесу еволюційних змін системи охорони здоров'я ще і в тому, що тільки він дасть змогу «на марші» побудувати сучасну галузеву управлінську й інформаційну вертикаль. Із її допомогою, володіючи реальною інформацією, можна буде оперативніше керувати ресурсами, проводити зважену, збалансовану політику в питаннях підготовки кадрів тощо. Інформаційне забезпечення та керування охороною здоров'я, підняті на якісно інший, б и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.