На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Характеристика заїкання у дтей дошкльного та шкльного вку, яке проявляється у порушенн темпу, ритму та плавност усного мовлення зумовлене судомним станом мязв артикуляцйного апарату. Застосування комплексного пдходу до подолання заїкання.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 22.04.2010. Сдан: 2010. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ І. Загальна характеристика заїкання у дітей дошкільного та шкільного віку 4
1.1 Причини виникнення та симптоматика заїкання
1.2 Класифікація заїкання
РОЗДІЛ ІІ. Комплексний підхід до подолання заїкання
2.1 Особливості застосування комплексного підходу до подолання заїкання у дітей дошкільного та шкільного віку
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП

На сучасному етапі розвитку логопедії велика увага приділяється проблемі лікування та корекції мовлення при заїканні. Оскільки заїкання є однією з найпоширеніших мовленнєвих вад, цією проблемою займаються не лише логопеди, а вона є актуальною для науковців, працівників-практиків медицини, дефектології та психології.
Корекція заїкання - це важкий і довготривалий процес, ефективність якого залежить від комплексної взаємодії спеціалістів, поєднання медичних та педагогічних підходів до подолання цієї патології.
Велику увагу вивченню цього питання приділяли такі відомі вчені: Г.А. Волкова, М.А. Власова, К.П. Беккер, В.І. Селіверстова, В.М. Шкловський.
Метою використання комплексного підходу до подолання заїкання є застосування всебічного впливу та створення сприятливих умов для корекції та розвитку особистості дитини із заїканням.
Предметом дослідження є характеристика та розкриття значення застосування комплексного підходу до подолання заїкання.
Об`єкт дослідження - діти дошкільного та шкільного віку із заїканням.
Метою даного дослідження є - теоретичне вивчення особливостей застосування комплексного підходу для подолання заїкання у дітей.
Завдання дослідження:
- вивчити та проаналізувати причини виникнення та симптоматику заїкання у дітей;
- з`ясувати розробленість проблеми застосування комплексного підходу до подолання заїкання в науково-методичній літературі;
- дослідити ефективність застосування комплексного підходу до подолання заїкання у дітей дошкільного і шкільного віку.
РОЗДІЛ І. Загальна характеристика заїкання у дітей дошкільного та шкільного віку
1.1 Причини виникнення та симптоматика заїкання

Заїкання - це порушення темпу, ритму та плавності усного мовлення, зумовлене судомним станом м`язів артикуляційного апарату.
У всьому світі визнано, що заїкання - важка проблема як в теоретичному, так і у практичному аспекті. Проблема заїкання залишається не до кінця вивченою через широкий спектр причин його виникнення, різноманітність клінічних проявів, варіантів розвитку, патологічних реакцій логопата на свій дефект.
В етіології заїкання має місце сукупність екзогенних та ендогенних факторів.
До причин, що сприяють виникненню заїкання відносять такі:
- невротична обтяженість батьків (нервові, інфекційні та соматичні захворювання, що послаблюють або дезорганізують функції НС);
- невропатичні особливості заїкуватого (нічні страхи, енурез, емоційна напруженість);
- конституційна схильність (захворювання вегетативної нервової системи, підвищена збудливість вищої нервової діяльності та її чутливість до психічних травм);
- спадкова обтяженість (заїкання розвивається на грунті вродженої слабкості мовленнєвого апарату, яка може передаватись спадково (в якості рецесивної ознаки);
- ушкодження головного мозку у різні періоди розвитку під впливом багатьох шкідливих факторів: внутрішньоутробних та пологових травм, асфіксії, постнатальних - інфекційні, травмуючи впливи при різних дитячих захворюваннях.
Вказані причини призводять до затримки мовленнєвого розвитку, до мовленнєвих розладів які сприяють розвитку заїкання.
Серед вихідних причин відносяться анатомо-фізіологічні, та психічні і соціальні причини.
Анатомо-фізіологічні: захворювання з енцефалітними наслідками, внутрішньоутробні та пологові травми, струси мозку, органічні порушення мозку, виснаження або перевтома нервової системи в результаті інтоксикації та різних соматичних захворювань, які послаблюють центральні апарати мовлення, рахіт, коклюш, хвороби обміну.
Психічні та соціальні: травма психічна, травма або неправильне виховання в сім`ї: розбещеність, виховання «зразкової» дитини, нерівномірне виховання; постійні конфлікти, переживання у вигляді тривалих емоційних напружень; гостра, важка психічна травма, соціальні раптові потрясіння, які викликають гостру афективну реакцію; неправильне формування мовлення в дитинстві; мовлення на вдиху, порушення звуковимови, швидкий темп мовлення батьків; перевантаження дітей молодшого дошкільного віку мовленнєвим матеріалом, невідповідне віку ускладнення мовленнєвого матеріалу та мислення (складні конструкції фрази, абстрактні поняття), поліглосія; наслідування заїкуватих: пасивне - дитина заїкається мимовільно, коли чує неправильне мовлення, активне - копіює неправильне мовлення.
Вперше повна симптоматика заїкання була представлена у роботі І. Сік орського.
Прояви заїкання у різні вікові періоди вивчали В. Гіляровський, М. Зееман, С. Ляпідевський, М. Хватцев. У сучасній теорії і практиці логопедії умовно виділяють дві групи симптомів заїкання, які перебувають у тісному взаємозв`язку.
1. Біологічні (фізіологічні): порушення центральної нервової системи та фізичного здоров`я, загальні та мовленнєві моторики.
2. Соціальні (психологічні): мовленнєві спотикання та інші порушення експресивного мовлення, феномен фіксованості на дефекті, логофобії.
Основними зовнішніми ознаками (симптомами) заїкання є виникаючі в момент мовлення судоми дихального, голосового або артикуляційного апарату. Судоми бувають різними по типу, локалізації і силі вираженості.
Прийнято виділяти два основних типи мовленнєвих судом.
Тонічні мовленнєві судоми - це складні довготривалі спазми, які заважають вимовити слово та проявляються у вигляді напруженої паузи у мовленні або у вигляді напруженої, протяжної вокалізації. Весь мовлене вий апарат заїкуватого ніби скований, рот часто напіввідкритий, або навпаки, губи щільно зімкнені, все обличчя різко напружене і відображає фізичні зусилля, які виконує заїкуватий, щоб вимовити звук. В мовленні спостерігаються довготривалі зупинки на початку або всередині слова.
Клонічні мовленнєві судоми характеризуються мимовільним багаторазовим ритмічним скороченням м`язів мовленнєвого апарату. Заїкуватий повторює окремі звуки або склади.
Часто і тонічні, і клонічні судоми бувають у одного заїкуватого одночасно, тоді тип цих судом є змішаний - клінічно-тонічний або тоно-клонічний (в залежності який тип судом переважає).
Судомне скорочення м`язів в процесі спілкування може проявлятися в будь-якому відділі периферичного мовленнєвого апарату. Виділяють артикуляційні, голосові і дихальні судоми. Зазвичай зустрічаються мішані судоми: дихально-артикуляційні, дихально-голосові, артикуляційно-голосові.
Судоми дихального апарату:
- інспіраторні судоми;
- експіраторні судоми.
Судоми голосового апарату:
- зімкнена голосова судома;
- вокальна судома;
- тремтячий або поштовхоподібний гортанний спазм.
Судоми артикуляційного апарату:
1) лицьові:
- зімкнена судома губ;
- верхньогубна судома;
- нижньогубна судома;
- судома кута рота;
- судома розкриття ротової порожнини;
- складна судома обличчя.
2) язикові судоми:
- судома кінчика язика;
- судомне підняття кореня язика;
- судома виштовхування язика;
- під`язикова судома.
3) судома м`якого піднебіння.
Розрізняють три ступеня заїкання: тяжку, середню, легку.
Заїкання вважають легким, якщо воно ледь помітне і не мішає мовленнєвому спілкуванню дитини. Важким вважається заїкання, при якому в результаті довготривалих судом мовленнєве спілкування стає практично неможливим. При легкому ступені спостерігаються запинки в спонтанному зв`язному мовленні; при середньому - запинки в монологічному або діалогічному мовленні; при важкій - запинки у всіх формах мовлення. Ступінь важкості заїкання залежить від багатьох причин і може бути непостійним у однієї і тієї ж людини. Крім цього, при важкому ступені спостерігаються також супутні рухи.
Супутні рухи виникають при заїкання не зразу, а як правило, проявляються коли заїкання прогресує і набуває більш важкої форми. Проявляються вони в судомних рухах різних груп немовних м`язів лиця, шиї, тулуба, кінцівок.
При хронічному протіканні заїкання практично всі заїкуваті використовують в мовленні монотонні, багаторазово повторні і протяжні висловлювання слів або звуки. Це явище називається - емболофразією, а слова - емболами.
Ще одним характерним симптомом заїкання є страх перед усним мовленням, страх вимовляти ті звуки або слова, які на думку заїкуватого, особливо важкі для промовляння. Це явище називається логофобією або страхом мовлення. Під впливом страху заїкуватий не може промовляти ці звуки і слова або особливо сильно запинається на них.
Страх мовлення (логофобія) призводить до того, що заїкуватий починає замінювати під час мовлення окремі важкі для нього звуки і слова іншими. При цьому зміст висловлювання часто деформується і змінюється, стає важким для розуміння.
Для дітей із заїканням характерний руховий неспокій, який проявляється в постійних і хаотичних рухах, наприклад присідання, підскакування, подьоргування тіла або кінцівок.
Цей неспокій може проявлятися і під час сну: здригування, постійна зміна пози.
Однією із зовнішніх ознак заїкання є порушення дихання. Не мовленнєве дихання, як правило, у заїкуватих поверхневе, ритм неспокійний, легко порушується при емоційному напруженні.
Порушення мовленнєвого дихання у них дуже різко виражене. Інколи дослідники схиляються відносити причину заїкання до порушення регуляції дихальної функції.
Прояви судомних запинок часто пов`язані з фонетичними характеристиками звуків. До звуків, які частіше інших супроводжуються судомами, відносяться глухі і дзвінкі звуки, особливо [п], [т], [к].
Всі симптоми заїкання непостійні і часто змінюються. Зазвичай без спеціального логопедичного впливу заїкання посилюється. Однак у однієї дитини ступінь заїкання може змінюватися, тому що велику роль у цьому відіграють обставини і середовище в яких дитина спілкується. Наприклад, на одинці з собою, з іграшками дитина говорить без запинок, але присутність інших людей, особливо незнайомих дитині дуже негативно впливає на її мовлення. Розмова з людьми, з якими дитина почуває себе спокійно і впевнено, може не викликати труднощів, але розмова з незнайомцями, або тими кого дитина боїться чи соромиться, зразу підсилює заїкання.
Стан мовлення тісно пов`язаний з загальним фізичним і емоційним фоном. Таким чином заїкання зазвичай підсилюється під час хвороби, при перевтомі, при збудженні від рухливих ігор. Спостерігаються також коливання проявів заїкання, які пов`язані з погодою, порами року, умовами життя та харчування дитини.
1.2 Класифікація заїкання

Дослідники виділяють невротичну та негроподібну форми заїкання, зумовлені різними патогенними механізмами.
Неврозоподібна форма заїкання.
Зовнішньо схожий на невроз, цей розлад має не психогенне походження (в межах шизофренії, епілепсії, різних видів олігофренії, внаслідок органічного ураження центральної нервової системи), частіше всього неврозоподібний синдром виникає внаслідок органічного ураження центральної нервової системи у ранньому дитинстві. Після травм голови, струсу головного мозку, менінгоенцефалітів, часто спостерігається неспецифічний комплекс залишкових явищ, подібних ураженню головного мозку. У цьому комплексі поєднуються універсальні загально мозкові синдроми та ознаки ураження тієї чи іншої функціональної системи.
До універсальних синдромів, які виникають практично у всіх, хто переніс подібне ураження відносять церебрастенічний синдром. Він проявляється у негативному перенесенні спеки, перебування у транспорті, у підвищеній млявості та втомлюваності при інтелектуальному або фізичному навантаженні, діти з церебрастенічним синдромом швидко втомлюються, тому їх потрібно викликати до дошки не в кінці уроку або заняття, а спочатку, не на останніх заняттях та уроках, а на перших. Ці хворі потребують суворо дозованих навантажень з частим чергуванням періодів інтелектуальної діяльності та відпочинку. Наявність церебрастенії, з одного боку, завжди підсилює вже наявну патологію головного мозку, а з другого - сприяє виникненню різних нових порушень.
Неврозоподібна форма заїкання починається у дітей поступово, у 3-4 роки без психотравмуючих причин. Заїкання збігається з періодом формування фразового мовлення. У початковому періоді заїкання має хвилеподібний тип плину, але вільних від судом періодів немає. Якщо у цей період була відсутня логопедична допомога, мовленнєве порушення поступово обтяжується. Заїкання «обростає» супутніми рухами, емболофразіями, і судомні зупинки посилюються при фізичній або психічній втомі, соматична ослабленість погіршує якість мовлення.
М`язовий тонус, при цій формі заїкання нестійкий, рухи порушені, не розмірені. Порушена координація рухів рук, ніг, дрібної моторики рук, артикуляційної моторики. Найбільш виразні порушення відмічаються у мімічній, артикуляційній та дрібній моториці рук; страждає динамічний Праксин. Важко відтворювати та утримувати в пам`яті заданий темп, ритм. Спостерігається різьке порушення мовленнєвого дихання: слова вимовляються під час вдиху або в момент повного видиху.
Неврозоподібна форма заїкання характеризується тим, що мовленнєві спотикання проявляються в різних ситуаціях: як наодинці з самим собою, так і в колективі.
Активна увага заїкуватих до процесу мовлення, полегшує мовлення, воно стає кращим.
За умови хронічного перебігу неврозоподібної форми заїкання у дорослих, мовлення нерідко характеризується тяжкими тоно-клонічними судомами у відділах мовленнєвого апарату. Мовлення супроводжується різкими рухами пальців рук, притоптуванням, хитанням голови, спів дружними рухами, які нагадують гіперкінези - насильницькі скорочення м`язів, які не мають маскую чого характеру.
Невротична форма заїкання. Невротична форма заїкання загострюється у віці від 2 до 6 років, коли фразове мовлення вже сформоване. Переважає психогенний початок мовленнєвої патології (психічна гостра або хронічна травматизація).
З анамнестичних даних випливає, що у дітей з цією формою заїкання відсутня патологія внутрішньоутробного розвитку та пологів. Ранній психофізіологічний розвиток відбувається у межах норми. Моторні навички формуються своєчасно.
У мовленнєвому онтогенезі спостерігається ранній розвиток мовлення (перші слова з`являються в 10 місяців). Фразове мовлення формується в 16-18 місяців життя. В короткий період часу діти починають розмовляти розгорнутою фразою, словниковий обсяг швидко поновлюється, темп мовлення прискорений. Діти наче “захлинаються” мовленням, недомовляють закінчень слів, речень: спостерігається велика кількість ітерацій - повторення складів, слів, словосполучень, отже, артикуляційні механізми мовлення в них несформовані, але лексико-граматичний аспект випереджає норму.
При обстеженні виявляється нормальний розвиток загальної моторики. Вони добре переключаються з одного руху, ритму на інший. Дрібна моторика розвивається в межах норми.
У дітей з невротичною формою заїкання часто спостерігається рецидив у 7 років, у зв`язку зі збільшенням емоційного і фізичного навантаження, зумовленого вступом до школи.
У 10-12 років діти починають усвідомлювати свій дефект. У дітей формується логофобічний синдром. Логофобія може поєднуватись із невротичними тиками та сінкінезіями.
Окрім логофобічного варіанту неврозів, виявляють істеричний механізм. При цьому, внаслідок психічної травми шокую чого характеру, паралізуються центральні механізми мовлення, виникає істеричний мутизм, хворий мовчить не тільки під час психотравмуючої ситуації, але й за будь-яких обставин. Після зникнення істеричного аутизму нерідко спостерігаються істерики заїкання (під впливом психотравмуючих хвилювань знову паралізується мовленнєва функція, але у менш вираженому ступені).
При невротичній формі заїкання динаміка порушення має рецидивний характер. Тимчасово мовлення стає плавним, судомні зупинки можуть бути відсутніми, але при емоційному напруженні, соматичному захворюванні, перевтомі заїкування з`являється знову.
Відмінною особливістю цієї форми заїкання є те, що у спокійному стані, внаслідок відволікання від процесу мовлення, наодинці з собою - мовлення чітке, плавне. У практиці трапляються хворі, клінічна картина мовленнєвої патології яких буває мішаною. Такі форми називаються мішаними та важко піддаються корекційним впливам.
РОЗДІЛ ІІ. Комплексний підхід до подолання заїкання
2.1 Особливості застосування комплексного підходу до подолання заїкання у дітей дошкільного та шкільного віку

Становленню сучасного комплексного підходу до корекції заїкання передувала розробка різних методів і шляхів подолання цього захворювання.
Незважаючи на багатовікову історію вивчення і лікування порушень мовлення, заїкання - одне із захворювань, механізми якого і на сьогоднішній час не до кінця досліджені і пояснені.
Методики подолання заїкання розроблялися авторами на основі різного розуміння ними цього мовного порушення. Багато чисельність методичних підходів до подолання цієї патології пояснюється складністю її структурних проявів і недостатнім рівнем знань про її природу.
На необхідність комплексної взаємодії при корекції заїкання вказували І.А. Сікорський, І.А. Хмелевський. Їхні погляди не втратили свого наукового значення і сьогодні.
І.А. Сікорський в лікуванні заїкання включав гімнастику мовлення, психотерапевтичне, фармацевтичне лікування і рухові вправи.
Спираючись на вчення видатних фізіологів І.М. Сеченова і І.П. Павлова і їх наступників вчені і спеціалісти-практики виділяють сучасний комплексний підхід до подолання заїкання. Л.З. Андропова (1993), В.А. Куршев (1973), Р.Є. Левіна (1963), В.І. Селі верстов (2000), В.М. Шкловський (1994), М.Є. Хватцев (1959) своїми дослідженнями сприяли розвиткові лікувально-педагогічного підходу до подолання заїкання.
Під сучасним комплексним підходом до подолання заїкання розуміється медико-педагогічний вплив на різні сторони психофізичного стану заїкуватого різними засобами і зусиллями різних спеціалістів. В комплекс лікувально-педагогічних заходів входять лікувальні препарати і процедури, лікувальна фізкультура, психотерапія, педагогічні заняття, логоритмика, виховні заходи. Їхня мета - усунення або послаблення мовленнєвих судом і супутніх розладів голосу, дихання, моторики; оздоровлення і украплення нервової системи і всього організму в цілому; позбавлення дитини від неправильного відношення до свого мовленнєвого дефекту, від психологічних наслідків, перевиховання його особистості і поведінки, соціальна реабілітація і адаптація дітей із заїканням.
Весь медико-педагогічний комплекс за характером впливу на заїкуватого можна умовно поділити на дві складові частини: лікувально-оздоровчу та корекційно-педагогічну.
Основними завданнями лікувально-оздоровчої роботи, яку проводить лікар є: укріплення та оздоровлення нервової системи і фізичного здоров`я; усунення та лікування відхилень і патологічних проявів в їх психофізичному стані (послаблення або зняття мовленнєвих судом, порушень моторики, відхилень вегетативної нервової системи).
Основним завданням корекційно-педагогічної роботи, яку проводить логопед є: усунення мовленнєвих дефектів (перевиховання неправильного мовлення), і психологічних особливостей заїкуватих. Логопед організовує взаємодію усіх спеціалістів (лікарів, вихователів, музичного працівника, інструктора з ЛФК, батьків), які використовують свої методи і засоби при впливі на заїкуватих.
До лікувально-оздоровчої роботи відносяться: організація сприятливої обстановки для лікування, правильна організація режиму дня і раціонального харчування, загартовуючи процедури, лікувальна фізкультура, медикаментозне лікування, фізіо і психотерапія.
Для заїкуватої дитини в умовах спеціалізованого закладу необхідно створити спокійніші в той же час життєрадісний настрій: відволікти її увагу від тривожних думок про своє захворювання.
У дитини потрібно підтримувати хороший настрій, впевненість в оздоровленні. Систематичне чергування різних видів діяльності, визначений ритм життя також мають важливе значення, тому що сприяють нормалізації і облегшенню роботи вищих відділів нервової системи і всього організму.
В режимі дня важливо виділити вдосталь часу для відпочинку. З цією метою для школярів необхідно спростити навчальний процес, частіше робити перерви при виконанні домашніх завдань, не перевантажувати їх позакласною і домашньою роботою.
Важливе значення для дітей має різноманітність видів діяльності, це викликає у них інтерес. Для надміру збуджених дітей підбираються заняття та ігри спокійні, не шумні. Пасивних дітей потрібно активізувати, розвивати у них самостійність.
В режимі дня для заїкуватої дитини - дошкільника на сон повинно бути відведено не лише 10-11 годин вночі і 2 години вдень. Школярам - 8-9 годин вночі і 1,5-2 години вдень. Необхідно велику увагу приділяти вітамінізації їжі заїкуватої дитини. Вітаміни як біологічні каталізатори всіх ферментних систем благополучно впливають на вищу нервову діяльність, імунну систему організму.
В режим дня заїкуватої дитини включаються загартовуючи процедури. Прогулянки на свіжому повітрі кожного дня, ігри, спортивні розваги укріпляють нервову систему, створюють емоційний підйом. Повітряні ванни викликають активну дію на серцево-судинну систему, нормалізують її роботу.
Важливе значення для загартовування організму дитини мають водні процедури: обтирання, обливання, душ і купання.
Різні види загартовування призначаються лікарем строго індивідуально в залежності від стану здоров`я дитини і особливостей умов її перебування.
Лікувальна фізкультура і фізичні вправи, розвиваючи м'язову систему, укріплюють роботу важливих життєвих органів - легенів та серця, посилюють обмін речовин. Вони сприяють накопиченню сил і морального духа дитини, розвивають координацію і точність рухів, допомагають позбутися скованості, або навпаки сприяють дисциплінованості та зібраності.
Все це сприяє кращому функціонуванню мовних органів дитини із заїканням і позитивно впливає на вироблення у неї правильних мовних навиків. Фізичні вправи для цих дітей набувають лікувального значення.
Медикаментозне лікування заїкання ставить перед собою мету - нормалізацію діяльності центральної і вегетативної нервової системи, мовнорухового апарату, усунення судом, оздоровлення організму в цілому.
Значення медикаментозного лікування з віком заїкуватого збільшується. Це пояснюється ускладненням клініки заїкання внаслідок приєднання вторинних додаткових функціональних нашарувань, пов`язаних з підвищенням ролі слова як фактора соціального спілкування.
Психотерапія в комплексному лікуванні заїкання займає особливе місце. Основне завдання психотерапії - оздоровлення психіки заїкуватого, що здійснюється через:
- виховання повноцінної особистості;
- виховання адекватної установки на свій не достаток і соціальне середовище;
- вплив на мікро соціальне середовище.
Психотерапія поділяється на пряму і ... Пряма психотерапія - це лікувальний вплив словом у вигляді роз`яснення, переконання, навчання. Другий вид психотерапії - це обстановка, оточуюче середовище, колектив, режим, ігри та інше.
В сучасній психотерапії розрізняють два основних види впливу словом: 1) раціональну психотерапію; 2) суггетивну терапію в яку включаються само переконання в бадьорому стані, уві сні (гіпноз), само переконання (аутогенне тренування).
Раціональна психотерапія складається з індивідуальних і колективних спеціальних бесід. Мета їх в тому, щоб пояснити заїкуватому в доступній, образній і запевняючій формі суть заїкання, роль самої дитини в подоланні заїкання, критично розібрати особливості її поведінки. Силою логічного переконання і прикладом психотерапевт намагається допомогти заїкуватому в перебудо и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.