На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Сутнсть культурного пдходу до навчання. Сучасний стан астрономчної освти з точки зору культурологчного пдходу. Астрономчна культура як невдємна складова сучасної людини. Дослдження стану сучасної астрономчної освти у загальноосвтнх закладах.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 09.06.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


ЗМІСТ

    ВСТУП
    РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗАСТОСУВАННЯ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ
      1.1 Сутність культурного підходу до навчання
      1.2 Сучасний стан астрономічної освіти з точки зору культурологічного підходу
      1.3 Застосування культурологічного підходу у фізичної освіті
    РОЗДІЛ 2. КУЛЬТУРНИЙ ПІДХІД ЯК ОСНОВА МОДЕРНІЗАЦІЇ ЗМІСТУ АСТРОНОМІЧНОЇ ОСВІТИ
      2.1 Вплив астрономії на сучасною культуру
      2.2 Астрономічна культура - невід'ємна складова сучасної людини
      2.3 Модернізація змісту астрономічної освіти на основі культурологічного підходу
    РОЗДІЛ 3. ЗАСТОСУВАННЯ КУЛЬТОРОЛОГІЧНОГО ПІДХІДУ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ АСТРОНОМІЇ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ
      3.1 Дослідження стану сучасної астрономічної освіти у загальноосвітніх закладах з точки зору культурологічного підходу
      3.2 Застосування культурологічного підходу під час вивчення астрономії в академічному ліцеї
      3.3 Особливості застосування культурологічного підходу при вивченню астрономії у школі №30
    ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ
    СПИСОК ВИКОРИСТОВУВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Актуальність дослідження. Специфіка сучасної соціокультурної ситуації потребує застосування культурологічного підходу до обґрунтування теоретико-методологічних основ астрономічної освіти в загальноосвітніх учбових закладах. Проблема формування стійкого інтересу у учнів до астрономії є одній з актуальних проблем сучасної системи додаткової освіти дітей.
Культурологічний підхід до проблем загальноосвітніх учбових закладах дозволяє подолати суперечність між духовним і матеріальним, що існує у сфері освіти. Інструментально-нормативна модель навчання сьогодні повинна бути замінена культурно творчою моделлю, яка спирається на визнання принципової незавершеності культурно-освітнього шляху людини, індивідуалізації освітньої траєкторії [6, c.81].
З огляду на актуальність проблеми і була вибрана тема дипломної роботи «Культурологічний підхід як основа модернізації змісту астрономічної освіти у загальноосвітніх навчальних закладах».
В даний час у всіх країнах відбувається розширення культурного простору освіти. Сучасна школа відходить від репродуктивної моделі освіти, що працює на відтворення і стабільність наявних суспільних відносин, до продуктивної, по своїй суті, гуманістичній, культуроориентированої школі, метою якої є виховання людини, здібної до культурного творення, до творчого діалогу з природою, соціумом.
Це зв'язано з використанням культурологічного підходу до формування змісту, з появою нових методик професійної освіти, які полягають в забезпеченні суб'єктивної позиції майбутнього педагога. До умов оновлення педагогічної освіти відносять безперервність загальнокультурної і професійно-освітньої підготовки, якісне оновлення змісту на основі принципів культуро-сообразності, гуманізації, професіоналізації [7, c.54]. Суть культурологічного підходу в освіті також обумовлена процесами гуманізації і гуманітаризації. Вона полягає у вихованні людини культури і моральності, направленої на збереження і відтворення світових і вітчизняних культурних цінностей. Культурологічна діяльність вчителя не є якою-небудь наочною діяльністю, а виступає як деяка метадіяльность, як своєрідний внутрішній план будь-якої іншої діяльності.
Таким чином, існує актуальна потреба синтезу двох магістральних напрямів сучасної освіти: інформатизації і гуманітаризації з метою створення ефективніших методик і умов навчання, які б сприяли вихованню розлитої, активної, гуманної особи, пристосованої до життя на сучасному світі, що швидко змінюється, не декларативна, а по суті.
Реалізувати це завдання, на наш погляд, можна тільки подолавши схематизм технократичного підходу, лежачого основі більшості концепцій комп'ютеризації і виробивши культурологічний підхід, який, ґрунтуючись на конструктивній концепції культури, допоміг би подолати суперечності знеособленого представлення людини як «комп'ютерної метафори» і повернути що навчається його сутнісні людські характеристики як вільною, самоопределаюшейся особі, що знаходиться в безперервному діалозі з самим собою, іншими особами і творами культури, що утілюють в собі всю попередню і справжню культуру [6, c.121].
Аналіз педагогічної літератури по нових інформаційних технологіях, психологічним і технічним аспектам проблеми навчання людини за допомогою комп'ютера дозволили висунути наступну гіпотезу: підвищення ефективності процесу освіти на різних рівнях - від початкової до вищої шкіл, в нових умовах екранної культури лежить на перетині двох зустрічних напрямів: розвитку інформаційно-комп'ютерних технологій і розробки гуманістичних концепцій використання їх людиною.
Необхідність введення астрономії в освітній стандарт, визначається не тільки світоглядною роллю астрономії, але і внутрішньою привабливістю її.
З цієї причини актуальна сама проблема формування і розвитку пізнавального інтересу що вчаться до астрономії і природних наук.
Зміст освіти є віддзеркалення культури певної епохи. В той же час, існуюча система вищої освіти багато в чому побудована на культурних домінантах минулого - раціональному погляді на світ, інтелектуалізмі, утилітарності. Цивілізаційна однобічність виразно виявляється в змісті освіти, в якій знання про цілісний світ людини і досвід цілісної діяльності відсунуті на другий план в порівнянні з науковою монокультурою [4, c.54].
Пошуки моделей освіти, адекватних сучасному типу культури і що відповідають новому етапу розвитку цивілізації, складають одну з актуальних проблем сучасної педагогіки. При цьому на перший план висуваються завдання розробки теоретичних основ цілісного учбово-виховного процесу стосовно таких категорій, як зміст, методи і організація навчання.
Вирішення вказаних завдань викликає необхідність звернення освіти до своїх фундаментальних витоків - розгляди його як частини культури, культуросообразної системи, культуротворчого процесу. Найважливішим завданням розвитку сучасної освіти є подолання роз'єднаності двох компонентів культури - природничонауковою і гуманітарною шляхом їх інтеграції і взаємозбагачення на основі додання змісту вищого утворення культурологічної спрямованості.
Мета дослідження розробка концепції культурного інформаційно-освітнього середовища в умовах екранної культури; вироблення методичних рекомендацій, направлених на створення умов, спонукаючих що навчається в цьому середовищі до розвитку індивідуального, творчого діалогового гуманітарного мислення, що дозволяє людині знайти відчуття власної цілісності і можливість ефективного взаємодіях з швидко змінним світом.
Об'єкт дослідження діяльність ліцею по створенню, освоєнню і впровадженню в учбово-виховний процес застосування культурологічного підходу під час вивчення астрономії програми учбового курсу «Всесвіт. Культура. Людина», а також методика проведення уроку, для кращого засвоєння культурологічного підходу при вивчені теми «Час та календар» в школі № 30.
Предмет дослідження: дидактичні основи застосування культурологічного підходу при розробці і використанні інформаційних диагностико - навчальних систем по астрономії
Відповідно до об'єкту, предмету і мети були поставлені наступні завдання:
– сформулювати основні положення культурологічного підходу при розробці і використанні інформаційно-діагностичних і повчальних систем.
– розробити концепцію, структуру і функції культурного інформаційно-повчального середовища в умовах екранної культури.
– розробити структуру і принципи функціонувань системи психолого-педагогической діагностики і супроводу, що утілює гуманні принципи культурного інформаційно-повчального середовища як її ядро;
– досліджувати основні проблеми викладання астрономії в сучасній школі.
Методи дослідження складають аналіз психолого-педагогической, науково-методичної літератури по темі дослідження; аналіз літератури по астрономії, її взаємозв'язку з іншими природними науками, еволюції поглядів на її викладання; аналіз літератури по використанню комп'ютерних технологій в навчанні астрономії і фізики; вивчення російського і українського досвіду викладання астрономії в школі; аналіз програм і підручників по астрономії.
На рівні конкретного методологічного дослідження основними сталі ідеї цілісного підходу, безперервної педагогічної освіти, ідеї особового і культурологічного підходів в системі в загальноосвітніх учбових закладах:
– вітчизняні теорії діалогу культур і культурологічного розвитку особи (М.М.Бахтін, В.С. Біблер, Е.В. Бондаревськая, М.С. Каган, А.Ф.Лосев);
– зарубіжні концепції культурологічного становлення особи (У.Берч, І.Вутрі, У.Гилфорд, А.Гропле, А.Депаред, Х.Десман, С.Киль, Ч.Кнаппер, Д.Мак-хепрі, Дж.Молл і ін.).
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в нім запропонована і обґрунтована методика використання комп'ютерних глобальних комунікаційних мереж при проведенні занять по фізиці і астрономії, а також обґрунтована методика введення нових складних астрономічних понять в шкільний курс «Фізика і астрономія».
Практична значущість дослідження визначається тим, що теоретичні положення і виводи доведені до конкретної методики культурологічного підходу астрономічної освіти. Розроблені методичні рекомендації застосування культорологічного підходу під час навчання астрономії в загальноосвітніх учбових закладах. Результати роботи можуть використовуватися як практична основа для професійного розвитку вчителів на основі культурологічного підходу, в рамках системи підвищення кваліфікації, у вузівському викладанні на факультетах гуманітарного профілю, вдосконалення загальнопедагогічної системи в цілому, створення нових освітніх продуктів (програм, учбових матеріалів); які застосовні для педагогів, орієнтованих на загальнокультурний особовий саморозвиток.
Структура дипломної роботи складається з вступу, 3-ох розділів, висновків. Обсяг дипломної роботи 86 сторінок, в тому числі 6 таблиць, 9 рисунків, список використаних джерел складає 31 найменувань.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗАСТОСУВАННЯ
КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ

1.1 Сутність культурного підходу до навчання
Що відбуваються в Україні політичні, соціокультурні, духовні і економічні перетворення привели до того, що суспільство зайняте сьогодні фундаментальним переглядом своїх рушійних соціальних механізмів. Мова, перш за все, йде про перехід до демократичної системи соціального розвитку, що вимагає змін і в системі освіти. Освіта виступає як основний чинник забезпечення культурного зрушення, оновлення соціально-економічного устрою і всіх аспектів життєдіяльності суспільства [12, c.26].
Аналіз філософсько-соціологічної літератури показав, що в останні десятиліття вся більша кількість досліджень в цій області приводить до виводу про існування глобальної кризи освіти: різні автори загострюють увагу на різних аспектах цього явища: бездуховність і криза цінностей, недостатність професіоналізму, недостатність спеціалізації і так далі Все це обумовлено поряд чинників таких як:
– недостатній культурний рівень частини учнів і їх сімей.
– недостатній зв'язок і взаємодія установ освіти і культури.
– малокультурне середовище учбових закладів.
– низький рівень культури спілкування (серед дітей і дорослих)
– низький рівень культурної письменності основної маси випускників шкіл (тобто педагогічний брак), які надалі не можуть забезпечити своєю працею необхідну культуру сучасного виробництва.
У педагогіці неухильно росте увага до культурологічних проблем освіти. Це стало результатом різних для різних країн традицій системного розгляду взаємодії культури і освіти. У сучасній теорії і практиці освіти простежується тенденція не тільки пошуків нових підходів до його організації, але і іншого, адекватного сучасній культурі і науці розуміння його культурних особливостей і механізмів.
Зміни в соціокультурній ситуації привели до змін погляду не тільки на культуру, але і на особу в культурі. Розвиток особи, вільний і творчий характер такого розвитку стають пріоритетними цінностями сучасної освіти.
В.М.Розін [3, с.46] в своїх роботах відзначає, що освічена людина - це не тільки фахівець і не тільки особа, а саме людина культурна і підготовлена до життя, до змін способу життя, до зміни своїх уявлень, світоглядів, світовідчування; освічена людина є культурною і в тому сенсі, що приймає і розуміє інші культурні позиції і цінність не тільки з позиції власної незалежності, але і чужий.
Культурологічний підхід представляє для нас особливий інтерес, оскільки допомагає виявити соціокультурні проблеми, вирішити їх на базі ідей і принципів, відповідних сучасній культурі, і ставити нові питання, що дозволяють переосмислювати сучасну педагогіку:
– які зміни необхідні для поглиблення зв'язків з культурою.
– що саме треба міняти в теорії утворення, щоб вона відповідала новим культурним ідеям.
– як наситити зміст і форми освіти культурними компонентами.
Зараз гостро коштує питання про формування культури фахівців, в якій з'єднуються високий професіоналізм, інтелігентність, а також творчий початок. У законі України «О освіті» в основних вимогах до змісту освіти підкреслюється, що воно повинне забезпечити «інтеграцію особи в системі світовий і національних культур» [18, c.21].
Мета професійного навчання полягає в оволодінні складною структурою професійної діяльності, яка відбувається через учення. У професійному навчанні усестороннього розвитку особи і підвищення її культурного рівня набуває великий особовий сенс, оскільки воно пов'язане з майбутньою професією, конкретною спеціальністю і виступає як визначальні характеристики майбутнього фахівця.
Провідна роль в підготовці фахівця такого рівня належить професійним освітнім установам, основна мета яких - виховання соціальне активною, такою, що комфортно відчуває себе в умовах професійної діяльності і соціальної взаємодії особи, здібної до соціокультурної адаптації. А особливе місце в реалізації ідеї соціокультурної адаптації належить природознавчим наукам, за допомогою яких і здійснюється безпосередній і опосередкований «діалог культур». У учбових закладах, де фізика та астрономія є непрофілюючим предметом, на жаль, приділяється мало уваги. Сучасні учбові заклади і вчителя - наочники, за рідкісним виключенням, не забезпечують повною мірою дію культурних механізмів, форм і змісту освітніх процесів, хоча спорідненість культури і освіти самими вчителями номінально признається; з іншого боку, в спробах прищепити таким, що вчиться певний об'єм культурної інформації методами нав'язування і примушення викладачі орієнтують учнів на культурні цінності минулого, відчужувавши їх від цінностей сучасної культури і життя, ускладнюючи тим самим їх входження в сьогоднішній соціум.
Сучасна школа ставить перед учителями та викладачами завдання одночасного формування в учнів та студентів гуманістичного і наукового світогляду. Світогляд є основою узагальненого усвідомлення людиною свого відношення до навколишньої дійсності, усвідомлення мети людської життєдіяльності [19, c.37].
Сучасна школа ставить перед педагогами завдання формування в учнів і студентів одночасно гуманістичного й наукового світогляду. Саме світогляд служить засобом узагальненого усвідомлення людиною свого відношення до навколишньої дійсності, визначення місця у світі, усвідомлення мети й змісту свого життя й діяльності. Всі уявлення, поняття, знання, погляди, які безпосередньо виконують цю функцію, є світоглядними.
Г.М. Голин відзначає, що науковий світогляд є інтегральним баченням й осмисленням світу, він є вищим синтезом знань, умінь, досвіду, переконань, ідеалів і емоційних оцінок. Кожний із цих елементів - необхідна складова частина світогляду, відсутність одного з них змінює всю структуру світогляду як цілісного феномена [3, c.56]. І.М. Лучків та І.І. Бродин [4, c.32] відзначають, що на кожному етапі розвитку фізики необхідною була систематизація знань, об'єднана загальними ідеями й принципами, що і проводиться в рамках фізичної картини світу.
Фізична картина світу - це цілісна система фундаментальних фізичних понять, законів і ідей, які відображають всю сукупність фізичних знань на даному етапі розвитку суспільства, культури і науки. Фізична картина світу є частиною природничої картини світу й входить у загальну наукову картину світу, яка є компонентом загальнолюдської культури. Тому передавати знання, навчати фізики через одночасне формування й наукового, й гуманістичного світогляду в учнів і студентів в ізоляції від загальносвітової культури не можна. Як показують історичні факти, культура і її складові (філософія, наука та ін.) зародилися й розвиваються одночасно разом з людством.
Культура багатогранна, і тільки в системі цінностей можна досить змістовно зрозуміти її прояви. А прояви її нескінченні [2, c.12].
Учителя і викладачі не вчать культури. Вони можуть тільки бути посередниками між культурою і учнями або студентами. Посередницька роль учителя або викладача фізики полягає у використанні в учбовому процесі елементів культурологічних знань, які є актуальними при вивченні певних тем, при складанні задач, при підготовці рефератів. На прикладі застосування знань про античне суспільство, його культуру і науку покажемо, як можна реалізувати гуманістичну спрямованість фізичної освіти на практиці через синтез наукових і культурологічних знань, що має на меті виховання високоосвіченого, інтелігентного громадянина.
Вже в античному суспільстві культура як сукупність навичок і вмінь, а також результатів діяльності людини була виділена в предмет осмислення.
При вивченні історії виникнення науки. Демократична й гуманістична спрямованість грецької культури дозволила їй стати духовною цінністю в повному розумінні слова, забезпечивши європейській культурі можливість зайняти й зберегти провідне місце у світі вже протягом двох тисячоліть [21, c.23].
У Древній Греції виникла теоретична наука (математика, механіка, фізика, астрономія, біологія, географія й т.д.), яка розробляла наукові уявлення про світ, розвивався науковий метод. Наукові фізичні терміни - маса, атом, електрон, ізотоп і т.д. - мають грецьке походження. У фізичних й математичних формулах дотепер уживаються букви грецького алфавіту. Імена грецьких учених: Фалеса, Піфагора, Демокрита, Аристотеля, Архімеда, Евкліда, Птоломея й інших дотепер зустрічаються в підручниках, по яким займаються сучасні школярі й студенти.
У Древній Греції людський розум уперше усвідомив свою силу, і люди стали займатися наукою не тільки тому, що це потрібно, але й тому, що це цікаво, відчули «радість пізнання» (за Аристотелем). Перші вчені стали називатися філософами - «аматорами мудрості». В грецькому суспільстві виникла потреба в учителях мудрості, що привело до появи професій вченого і учителя [5, с.69].
У Древній Греції виникли систематичні наукові дослідження, наукове викладання і наукова інформація. З'явилися перші наукові школи: академія Платона, ліцей Аристотеля, Олександрійський музей, Іонійська школа, Піфагорійська школа. У цих «наукових закладах» на першому етапі зародження науки були поставлені глибокі питання про будову й походження світу, про причину руху, про ролі кількісних відносин у природі й т.д. Намагаючись відповісти на ці питання, іонійці, піфагорійці й елєати поклали початок теоретичному аналізу природи, розробці наукової картини світу. У цих перших спробах багато наївного, помилкового, ще відсутня перевірка гіпотез і доведень досвідом і математичним аналізом. Але вже висловлена чітка ідея про вічність матерії, про розвиток світу в силу природних причин побудовані перші моделі Всесвіту. На зміну міфічним уявленням про виникнення й будову світу прийшла наука [5, c.43].
При вивченні законів збереження. «Ніщо не може відбутися з нічого, і ніяк не може те, що має знищитися», - із цього принципу Емпедокла починається історія законів збереження, що грають фундаментальну роль у сучасній фізиці.
Його ідеї були розвинені Демокритом: «З нічого не відбувається нічого. Ніщо існуюче не може бути зруйновано. Всі зміни відбуваються завдяки з'єднанню й розкладанню частин... Не існує нічого, крім атомів і чистого простору, все інше тільки погляд...»
При вивченні історії виникнення фізики як окремої науки. Хрещеним батьком фізичної науки зараз називають Аристотеля, який написав книгу «Фізика», присвячену дослідженню природи. Назва книги стала назвою фізичної науки. Порожнеча, невагомість, за Аристотелем, неприродні, неможливі. Аристотелівський фізик - це людина, яка живе в повітряному середовищі на нерухомій Землі, у полі тяжіння цієї Землі й не мислить життя без цих атрибутів. Відповідно до повсякденних уявлень Аристотель приймає геоцентричну систему світу й концепцію обмеженого Всесвіту, розшарованого на сфери руху небесних світил.
Природознавству варто було пройти тривалий шлях пошуків і боротьби з Аристотелевским світорозумінням, щоб прийти до іншого світорозуміння [5, c.136].
При вивченні молекулярної фізики. Лукрецій Кар написав знамениту поему «Про природу речей», що стала класичним надбанням наукового природознавства. Представник афінської науки й філософії Епікур розвивав навчання Демокрита про природу, займався проблемами етики («епікурейство» - матеріалістична й земна етика). Лукрецій намалював модель руху атомів, подібну до руху порошин у сонячному промені. Це була перша в історії науки картина молекулярного руху. Сам хаотичний рух атомів Епікур пояснює інакше, ніж Демокрит, він відступає від строгого детермінізму Демокрита. Епікур не визнає розходження у швидкості падіння малих і більших атомів.
Епікур і Лукрецій вважали, що одна необхідність не в змозі пояснити розмаїтість явищ природи й особливості поведінки людей і тварин. Варто допускати невеликі випадкові відхилення - так уперше в історії науки в науковий аналіз поряд з необхідністю вводиться випадковість [9, c.190].
При вивченні механіки. Грецька наука перейшла від розгляду світу в цілому до диференційованого знання, з єдиної науки виділилися й розвилися окремі науки, природні й гуманітарні. Причина цього полягала в зміні історичних умов, у нових суспільних потребах. Походи Олександра Македонського вимагали не тільки полководницького мистецтва, але й конкретних знань. Військо супроводжували інженери й будівельники. Одержала розвиток військова й будівельна техніка. Професія інженера стала користуватися суспільним визнанням і повагою. Астрономія, географія, а з ними й природознавство стали суспільно необхідними. Спадкоємці імперії Олександра проявляли турботу про вчених, створювали умови, які забезпечували їм можливість спокійної наукової праці. Створювалися бібліотеки, обсерваторії, колекції. Так виник Олександрійський музей - попередник сучасних науково-дослідницьких інститутів. В Олександрії жили й працювали великі вчені: геометр Евклід, географ і математик Ерастофен, астрономи Конон, Аристарх Самосский, Клавдій Птоломей. З Олександрією були зв'язані й листувалися знаменитий Архімед, математик Аполлоній Пергський, астроном Гіппарх.
Великий математик, механік і фізик стародавності Архімед поряд з Евклідом є вченим, ім'я якого відомо кожному школяреві. Закон Архімеда століттями не сходить зі сторінок шкільних підручників фізики.
Перші праці Архімеда присвячені механіці. У своїх математичних роботах Архімед опирався на механіку. Він використовує принцип важеля при розв'язуванні ряду геометричних задач. Архімед був представником математичної фізики, вірніше, фізичної математики. Крім механіки й математики Архімед займався оптикою й астрономією.
Твір Архімеда «Про плаваючі тіла» містить знаменитий закон Архімеда, умови плавання тіл. Природа рідини, за Архімедом, така, «що з її часток, розташованих на однаковому рівні й таких, що прилягають одна до одної, менш стиснуті видавлюються більш стиснутими, і що кожна з її часток стискається рідиною, що перебуває над нею, по схилові». Це означення дозволяє Архімедові сформулювати основне положення: «Поверхня всякої рідини, що встановилася нерухомо, буде мати форму кулі, центр якої збігається із центром Землі». Таким чином, Архімед вважає Землю кулею й поверхня важкої рідини, що перебуває в рівновазі, в полі ваги Землі, є сферичною.
Принцип важеля й вчення про центр ваги є найважливішими (разом із законом Архімеда) науковими досягненнями Архімеда. Він був одним з найбільших інженерів свого часу, конструктором машин і механічних апаратів. Він винайшов машину для поливання полів, водопідйомний гвинт і особливо успішно розробляв конструкції військових машин. Це був перший учений, що приділяв багато уваги й сил військовим завданням.
Під керівництвом Архімеда було побудовано в Сіракузах безліч машин різного призначення. Він загинув разом з рідним містом у Другій Пунічній війні. Архімед увійшов в історію як один з перших учених, які працювали на війну, і як перша жертва війни серед людей науки [5, с.96].
На цих прикладах показано, як можна використовувати елементи культурологічних знань в процесі викладання фізики з метою формування цілісного наукового і гуманістичного світогляду. Такий підхід до навчання приводить до всебічного гармонійного розвитку особистості в єдиному зв'язку з формуванням культурних і моральних начал майбутньої людини-громадянина.
1.2 Сучасний стан астрономічної освіти з точки зору культурологічного підходу
Національною доктриною розвитку освіти в Україні одним із пріоритетних напрямків розвитку освіти проголошується постійне оновлення змісту і якості освіти та форм організації навчально-виховного процесу щодо формування у підростаючого покоління національних і загальнолюдських цінностей [6, с.31].
Особливого значення набуває пріоритет гуманістичних цілей навчання. Сучасна гуманістична спрямованість освіти орієнтує навчальний процес (і в тому числі з фізики та астрономії) на виховання особистості, яка володіє високою загальною культурою, має широкий науковий світогляд та культурне світорозуміння.
Гуманістична спрямованість освіти - це спрямованість навчально-виховного процесу на викладання-засвоєння дисциплін технічного та гуманітарного циклів, де здійснюються міжпредметні зв'язки між дисциплінами цих циклів на основі кроскультурного підходу до навчання. Гуманістична спрямованість освіти базується на наукових засадах і формується на досвіді вітчизняного та зарубіжного розвитку науки, освіти, виховання, на знаннях, доведених теорією та перевірених практикою. Гуманістична спрямованість освіти має проникнути в процес навчання на всіх рівнях у середній та вищий школі.
Фізична наука та її досягнення, фізичні знання є тією опорою, на якій формується світогляд учнів і студентів. Формування світогляду забезпечується безперервним характером навчання фізики, формуванням в учнів та студентів цілісної наукової картини світу через систематизацію та узагальнення знань про природу, про відношення людини та природи, людини та суспільства на основі розкриття головних ідей фізичної науки. Розгляд еволюції фізичної картини світу, еволюції розуміння людиною свого місця у Всесвіті в цілісній системі виховання моральної культури майбутньої особистості є одним із засобів формування наукового і, разом з цим, гуманістичного світогляду [17, c.25].
Педагогічна діяльність організовує усередині культури «канал освіти», через який проходить, якщо не все, то найістотніший і основніший для даної культури зміст, щоб стати надбанням конкретного індивіда і його діяльності, а через них знову повернутися в культуру. Ця робота буде ефективною тільки тоді, коли вона відповідає будові культури, логіці організації її матеріалу.
Таким чином, педагогічна культура, будучи особливим феноменом і результатом людської діяльності, виступає основним чинником, що впливає на процес культурологічної підготовки майбутнього вчителя, що пред'являється до діяльності по навчанню і вихованню, і виступає інтеграційною характеристикою педагогічного процесу в єдності його суб'єкта, об'єкту, змісту, процесу, системи і цілей.
Культурологічний потенціал педагогічної освіти в нашому розумінні означає здійснення процесу освіти і розвитку особи вчителя через призму поняття культури. Цей процес здійснюється в персоною культуросообразного середовища, наповненому людськими сенсами і особі, що дає можливість, вільно проявляти свою індивідуальність, здібність до культурного саморозвитку і самовизначення в світі культурних цінностей.
Звернення до культурологічної проблематики дозволяє зробити висновок про те, що сама педагогіка (наука і практика) виступає як значуще явище культури, що розглядається як засіб перетворення суспільної ситуації і окультурення, облагороджування природи людини [17, c.27].
Уявлення про суть, структуру і зміст культурологічної підготовки майбутнього вчителя нами сформульовано за допомогою звернення до процесу моделювання досліджуваного явища.
Специфіка підготовки вчителя з позицій використання теоретичної моделі його культурологічного розвитку полягає в тому, що акцент переноситься із зовнішнього боку організації педагогічної діяльності по підготовці професіонала на «її внутрішню сторону». В центрі такого підходу коштує майбутній вчитель як суб'єкт професійного розвитку, а сама підготовка здійснюється з позицій культуросообразного особово-орієнтованого навчання.
Особливістю сучасного шкільного курсу фізики є вимога обов'язкового включення в зміст предмету астрономічного матеріалу. Крім того, в деяких школах України астрономія як і раніше викладається у випускному (11) класі як самостійний предмет. У школах, як показує практика, астрономію ведуть частіше за всього вчителя фізики, в деяких випадках - викладачі математики або географії.
На нашу думку, професійна підготовка вчителя фізики повинна включати комплексну систему астрономічної освіти, що містить три підсистеми: наочну (курси фізики, астрономії, сучасних концепцій природознавства), методичну (методика викладання фізики) і спеціальну (курси по вибору, факультативи). Кожна підсистема, у свою чергу, є системою [17, c.24].
Наочна підготовка реалізується при вивченні курсів фізики (загальною і теоретичною), концепцій сучасного природознавства, астрономії. Об'єднання вказаних предметів в рамках освітньої системи дозволить погоджувати їх зміст, що виключить повтор матеріалу. Основним засобом при цьому може виступити реалізація міжнаочних зв'язків різного типу, використання завдань з міжнаочним змістом. Узгодженість вивчення астрономічного матеріалу сприяє систематизації астрономічних знань.
Курс методики викладання астрономії в учбових планах педагогічних вузів, що готують вчителів фізики, не передбачений. Частково методична підготовка майбутнього вчителя до викладання астрономії може бути реалізована при вивченні курсу методики викладання фізики. Але як учбовий предмет астрономія має свої особливості, які не завжди можуть бути враховані в програмах вказаного курсу. Доцільне введення спеціального курсу методики викладання астрономії, який дозволив би враховувати всі особливості вивчення астрономії в сучасній школі. Такий курс може бути, наприклад, дисципліну спеціалізації [18, c.14].
Останнім часом в області астрофізики здійснено багато відкриттів, отримано багато нових фактів. Мобільно відстежувати всі зміни, що відбуваються в науці, в систематичному курсі навряд чи потрібно, оскільки це може привести до його перевантаженості, ускладнення. Досвід роботи провідних університетів України підказує введення курсів по вибору, факультативів, присвячених проблемам сучасної астрофізики. Зміст таких курсів більш вариативно, невелико за об'ємом, сприяє формуванню допитливості, розвитку пізнавального інтересу студентів і критичного відношення до псевдонаукових фактів.
Вищесказане лягло в основу концепції комплексної системи астрономічної освіти, яка полягає в наступному:
1) основоположною є наочна підготовка, а саме оволодіння астрономією як наукою, що реалізується при вивченні власне астрономії як учбового предмету, а також курсів фізики, концепцій сучасного природознавства;
2) методична підготовка повинна враховувати особливості викладання астрономії в школі як окремого курсу і в курсах предметів природничонаукового циклу і здійснюється в рамках методики викладання фізики;
3) необхідним елементом системи є спеціальна підготовка (наочна і методична), що реалізовується через курси по вибору, факультативи;
4) три описані підсистеми взаємозв'язані в рамках загальної системи і ефективні лише в комплексі; окремі застосування підсистем не принесуть значущих результатів;
5) реалізація системи астрономічної освіти сприяє формуванню наукового світогляду, підвищенню рівня загальноосвітньої і професійної підготовки майбутніх вчителів фізики.
Приведемо приклади реалізації комплексної системи астрономічної освіти в Херсонському державному університеті [17, c.23].
Для студентів, що навчаються за фахом «фізика», кваліфікація «вчитель фізики» в систематичний курс астрономії введені елементи методики викладання астрономії. Згідно Державному освітньому стандарту вищої професійної освіти для студентів, що навчаються по вказаній спеціальності, передбачено вивчення курсу астрономії в об'ємі 200 годин. Приблизно половина цього часу відводиться на самостійну роботу студентів. Частковий цей час використовується для виконання завдань методичній спрямованості. Приведемо конкретні приклади. На вивчення теми «Елементи небесної механіки» відводиться 10 аудиторних годин (6 годин лекцій і 4 - лабораторних робіт) і 10 годин на самостійну роботу. Студентам пропонуються наступні завдання для самостійної роботи: визначите роль і місце даної теми в шкільному курсі астрономії; складіть зразкове поурочне планування; поясните, які закони фізики використовуються для пояснення будови Сонячної системи, руху небесних тіл; оціните межі застосовності законів класичної механіки у Всесвіту; який матеріал теми може бути використаний при вивченні шкільного курсу фізики (вказати конкретні розділи і теми). Виконання завдань перевіряється під час індивідуальних занять із студентами.
Елементи методики викладання астрономії входять в зміст лабораторних робіт практикуму по астрономії. Так, наприклад, студентам пропонується адаптувати завдання, що виконуються в ході лабораторної роботи, для шкіл, що вчаться.
Паралельно з курсом астрономії (це 7 і 8 семестрів) викладаються курси по вибору «Астрономічна складова природничонаукової картини миру» і «Сучасні проблеми астрофізики». В останній рік навчання студенти мають можливість прослуховувати курси по вибору «Особливості формування системи астрономічних знань» і «Використання інформаційних технологій у викладанні астрономії». Такий порядок курсів обумовлений тим, що до випускного курсу студенти вже вивчають і астрономію, і курс теорії і методики викладання фізики [18, c.20].
Основними завданнями комплексу курсів по вибору є: знайомство з сучасними уявленнями про Всесвіту; визначення місця і ролі астрономічних знань в сучасній природничонауковій картині миру; розвиток у студентів уміння конструювати учбовий процес, моделювати уроки вивчення астрономічного матеріалу; формування навиків організації і проведення астрономічних спостережень; оволодіння основними засобами навчання астрономії і тому подібне
Слухачам курсу по вибору «Сучасні проблеми астрофізики» як завдання для самостійної роботи пропонується виконання проекту з використанням комп'ютера. Кінцевим продуктом проекту є презентація, підготовлена за допомогою редактора Power Point, по одній із заданих тим. Приклади пропонованих тим: пошук і відкриття планетних систем; космічні гамма-всплески; космос як фізична лабораторія. Робота над проектом включає наступні етапи: вибір теми; збір інформації і розробка сценарію презентації; підготовка презентації; експертна оцінка презентації (викладачем або колегами-студентами); захист презентації.
Презентація може включати тексти, фотографії, малюнки, анімацію, питання і інші матеріали і надалі використовуватися в учбовому процесі школи і вузу.
Досвід використання такої форми самостійної роботи довів її ефективність: студенти захоплено працюють над проектом, самостійно шукають необхідний матеріал, зокрема з використанням Internet, підвищується їх пізнавальний інтерес і мотивація вивчення астрономії, формуються уміння роботи з комп'ютером. Підготовлені студентами презентації можуть бути використані (і вже використовуються) в учбовому процесі школи і вузу [18, c.19].
1.3 Застосування культурологічного підходу у фізичної освіті
Розуміння освіти як культуровідповідного процесу дало можливість н ним сформулювати принципи, які склали основу для подальшого розвитку культурологічного підходу до освіти. До числа таких увійшли: принцип зв'язку ревіти і культури (С.Гессен); принцип пріоритету виховання над навчанням (И Зеньковський) та ін. Ці принципи дали підстави розглядати освіту як чистину культури, яка з одного боку розвиває її, а з іншого - живиться нею. Щоб забезпечити підйом людини до загальнолюдських цінностей і ідеалів культури, освіта повинна бути культуровідповідною. Це означає, що основним методом її проектування й розвитку має бути культурологічний підхід, який Передбачає спрямування всіх компонентів освіти на культуру і людину як її і норця і суб'єкта, здатного до саморозвитку [24, c.93].
Розробка культурологічного підходу до навчання, який активно розвивається О.Бондаревською, стала можливою завдяки урахуванню характеристик сучасного етапу розвитку світової педагогічної думки, що полягають у:
– сприйняти освіти як культурного процесу, сутність якого виявляється у иманістичних і творчих способах взаємодії його учасників;
– зміні уявлень про особистість, котра крім соціальних якостей наділена різноманітними суб'єктивними властивостями, що характеризують її автономію, незалежність, здатність до вибору, рефлексії, саморегуляції, які змінюють її роль у педагогічному процесі. Вона стає його системоутворюючим чинником;
– перегляді ставлення до учня як об'єкта педагогічного впливу. За ним укріплюється статус суб'єкта власного життя, що має унікальну індивідуальність;
– створення умов для розвитку та усвідомлення учнем суб'єктного досвіду, індивідуально-особистісних здібностей, педагогічна Підтримка дитячої індивідуальності розглядаються як головні цілі освіти;
– уведенні до педагогіки й методик навчання різних дисциплін новітніх осягнень психології, згідно з якими разом з інтеріоризацією, що розглядалась як основний механізм особистісного розвитку, важливого значення набувають персоналізація, самоідентифікація, самореалізація та інші внутрішні механізми уморозвитку [5, с.43].
Детальне вивчення робіт вчених (М.Бердяєва, О.Бондаревської, С.Гессена, С.Гончаренка, С.Кульневича, І. Лернера, Г.Тарасенка), дозволило встановити, що в світлі культурологічного підходу компонентами особистісної зорієнтованої освіти виступають:
– ставлення до дитини як суб'єкта життя, здатного до культурного саморозвитку;
– ставлення до педагога як посередника між дитиною і культурою, здатного увести її до світу культурного надбання народу, надати допомогу в індивідуальному самовизначенні у світі культурних цінностей;
– ставлення до освіти як культурного процесу, рушійними силами якого є пошук особистих смислів, діалог і співробітництво його учасників;
– відношення до школи як цілісного культурно-освітнього простору, де живуть і відтворюються культурні зразки життя дітей і дорослих, відбуваються культурні полії, здійснюється творення культури і виховання людини культури [9, с.189].
По відношенню до тих, хто навчається, культурологічне особистісне навчання виконує такі функції:
– допомагає набути цінностей і смислів життя;
– підтримує індивідуальність і творчу самобутність;
– забезпечує розвиток як людини культури й цілісної особистості. Реалізація цих функцій обумовлює специфіку цінностей педагогічної культури вчителя, яка визначається:
– не знаннями, а особистісними смислами навчання і життя дитини;
– не окремими предметними уміннями, а індивідуальними особливостями, самостійною навчальною діяльністю і життєвим досвідом особистості;
– не педагогічними вимогами, а педагогічною підтримкою і турботою, співробітництвом і діалогом учителя й учнів;
– не обсягом знань, не кількістю засвоєної інформації, а цілісним розвитком, саморозвитком та особистісним зростанням школярів.
Ці положення характеризують ціннісне ставлення до учня як суб'єкта життя і вимагають відповідного змістовного наповнення та методичного забезпечення наступних компонентів змісту освіти: аксіологічного, когнітивного, діяльнісно-творчого, особистісного [6, c.76]. Аксіологічний компонент, на думку С.Кульневича, передбачає введення дитини до світу цінностей і забезпечення допомоги їй у виборі особистісно значущої системи ціннісних орієнтацій, особистісних смислів [13]. Когнітивний компонент містить наукові знання про людину, природу, культуру, історію, ноосферу як основу духовного розвитку суб'єктів навчання. Діяльнісно-творчий компонент покликаний сприяти формуванню і розвитку в учнів різноманітних способів діяльності, творчих здібностей, необхідних для самореалізації особистості у пізнанні, трудовій, науковій, художній та інших видах діяльності. Особистісний компонент забезпечує пізнання себе, розвиток рефлексивної здібності, оволодіння способами саморегуляції, самоудосконалення, морального і життєвого самовизначення, формує життєву позицію. Цей компонент є системоутворюючим у змісті особистісно зорієнтованої освіти. Він суттєво відрізняється від традиційного змісту освіти, системоутворюючим компитентом якого визнається когнітивний.
З наведеного витікає, що основні зусилля учителів у оновленні змісту
фізичної освіти повинні бути зорієнтовані на підсилення його особистісно смислової спрямованості. Зміст фізичної освіти необхідно наповнити культурними, тобто людськими смислами. Можливими засобами цього виступають гуманітаризація, екологізація, естетизація змісту фізичного матеріалу, історичний підхід до вивчення предмету тощо.
Особистісно зорієнтований зміст освіти вимагає для своєї реалізації адекватних педагогічних технологій їх характерними рисами є: співробітництво, діалогічність, діяльнісно-творчий характер, спрямованість на підтримку індивідуального розвитку дитини, надання учням необхідного простору, свободи для прийняття самостійних рішень, творчості, вибору змісту і способів навчання, співтворчість учителя і учнів. На підставі цих характеристик і вимог до організації освітнього процесу стає можливим відділення трьох основних груп педагогічних технологій: смисло-пошукових, особистісно-розвивальних, технологій педагогічної підтримки. На підставі зазначеного можна дійти висновку, що загальними принципами організації середовища навчання і життєдіяльності учнів у процесі вивчення фізики за умов культурологічного підходу виступають:
– природовідповідність - урахування закономірностей природного розвитку дітей, укріплення їх психічного і фізичного здоров'я;
– культуровідповідність - навчання, виховання та організація життя учнів у контексті культури (розумової, екологічної, фізичної та ін);
– індивідуально-творчий підхід - задоволення інтересів і потреб кожної дитини в різноманітних видах творчої діяльності;
– життєтворчість - включення учнів до діяльності із розв'язування проблем їх колективного життя, навчання технологіям побудови власного життя;
– співробітництво - об'єднання цілей дітей і дорослих, спільна діяльність і узгодженість дій, спілкування і взаєморозуміння, спільна спрямованість у майбутнє і взаємопідтримка [13, c.116].
Підготовка вчителя до реалізації цих принципів у процесі навчання фізики - одне з завдань вивчення методичних дисциплін у вищих навчальних закладах. Проте аналіз існуючої практики підготовки вчителів фізики до виховної діяльності свідчить про недостатню увагу навчальних закладів до розвитку культурного потенціалу майбутніх педагогів. Вища педагогічна школа поки що не стала повноцінним транслятором культури. Абсолютизація значення спеціальних знань з фізики, відсунення на другий план духовно-культурних основ педагогічної освіти - одна з причин того, що вчителі «бояться» постановки й виконання виховних завдань різного типу на уроках. За даними наших досліджень, більше половини випускників педагогічних вищих навчальних закладів України відчувають труднощі в організації виховної роботи на уроках фізики, а більшість працюючих вчителів, позитивно оцінюючи власну підготовку до викладання фізики, незадоволені своєю підготовкою до виховної діяльності [4, с.49].
Тому одним із аспектів методичної підготовки вчителя, пов'язаних з реалізацією культурологічного підходу до навчання фізики, має стати спеціальний курс, орієнтований на розв'язання завдань виховання учнів у процесі вивчення фізики. Його призначення полягатиме в освоєнні майбутніми вчителями можливостей реалізації методів виховання на уроках фізики і розкриття виховного потенціалу даного предмету в екологічному, естетичному, моральному, економічному, громадянському, трудовому вихованні підростаючого покоління засобами цього навчального предмету.
Нами накопичений досвід здійснення такої роботи зі студентами й учителями, який знайшов відображення у монографії «Екологічне виховання учнів під час вивчення фізики» [14, с.39] і понад 20 публікаціях [11, 18, 25 та ін.].
Він свідчить, що якість підготовки педагогів до виховної роботи залежить від створення умов, які сприяють перетворенню майбутнього вчителя на суб'єкта культури, розвинену індивідуальність зі сформованими культурно-ціннісними орієнтаціями, творчим ставленням до взаємодії з природою і суспільством та здатністю до реалізації власних культурних позицій у професійній діяльності.
Спостереження за роботою вчителів фізики і студентів переконують, що культурно-ціннісний потенціал педагога залежить не лише від кількості вузькопрофесійних знань, а й від загальної гуманітарної підготовки, якій на етапі вузівського навчання вчителів не приділяється належної уваги. Тоді як у вузах [Великобританії, США, Франції, Німеччини, Швеції, Японії майбутньому фахівцеві пропонується широкий набір обов'язкових гуманітарних дисциплін, питома вага яких у професійній підготовці досить висока і становить 25 - 30% [23]. У вітчизняних педагогічних вищих навчальних закладах на вивчення дисциплін аналогічного характеру відводиться майже вдвічі менше часу, що є свідченням реалізації тенденції підготовки вчителя-предметника. Гуманітарну ж складову професійної підготовки вчителя і далі ігнорують або відсувають на другий план, надаючи статусу спецкурсів за вибором. І це при тому, що парадигма педагогічної освіти типу: «Знай свій предмет і викладай дохідливо» визнана остаточно застарілою. А прийнята педагогічною спільнотою орієнтація підготовки вчителя до виховної роботи у вигляді тези: «Май власні ціннісні орієнтири та формуй їх у дітей» [19, c.44] не підкріплюється у практиці навчання вчителів фізики.
Одним із стратегічних напрямів шкільної фізичної освіти сьогодні визнано формування екологічної культури школярів. Підготовка вчителя фізики до реалізації цього вектора педагогічної діяльності вимагає озброєння його не тільки системою відповідних знань, але й формування системи поглядів і переконань щодо існування людини в природі. Культурологічний підхід до організації екологічного виховання орієнтує вчителя на аксіологічну й технологічну культуру виховного процесу. Зокрема, аксіологічна культура виховання зобов'язує педагога відмовитися від без особистісної, безоцінної позиції щодо природи та проблем її збереження і стати транслятором екологічно виправданих ціннісних підходів до навколишнього світу, які накопичено в національному й загальнолюдському досвіді. А свідоме прийняття вихованцями загальнолюдських цінностей та гуманістичного ставлення до природи й трансформація їх у стратегічні орієнтири власної життєдіяльності в навколишньому світі є найголовнішими результатами їхньої екологізації.
Питання підготовки вчителя фізики до здійснення екологічного виховання учнів в висвітлені у 12 публікаціях автора [18, 14, 6, 18, 8 та ін.], серед яких 6 виконано за участю студентів.
РОЗДІЛ 2. КУЛЬТУРНИЙ ПІДХІД ЯК ОСНОВА МОДЕРНІЗАЦІЇ
ЗМІСТУ АСТРОНОМІЧНОЇ ОСВІТИ

2.1 Вплив астрономії на сучасною культуру
Людство вступило в 3-є тисячоліття своєї історії. Стрімко набирає обертів ХХІ століття. Відбуваються складні, неоднозначні зміни як у середовищі проживання людини, так і в суспільстві.
Відчутно зміни й у сучасній освіті, викликані в першу чергу корінною зміною в житті нашої цивілізації - переходом від постіндустріального суспільства до суспільства інформаційного. Те, до чого прагнула й чого завжди хотіла людина - інформації - стає в наш час товаром і безпосередньою рушійною силою подальшого суспільного прогресу. Інформатизація цивілізації об'єктивно приводить до її глобалізації й посилення загальнопланетарних комунікативних процесів [30,c.231].
Основні тенденції розвитку цивілізації на сучасному етапі можна охарактеризувати в такий спосіб:
– значне розширення масштабів міжкультурної взаємодії, у зв'язку з чим особливого значення набувають фактори комунікабельності й толерантності;
– виникнення і стрімкий ріст глобальних проблем, які можна вирішити лише співпрацею в рамках міжнародного співтовариства.
Нова реальність, безумовно, знаходить своє «віддзеркалення» в освіті. Вона змушує відмовлятися від багатьох освітніх стереотипів і шукати нові шляхи розвитку освіти, що відповідають вимогам і викликам часу. Сьогодні можна з упевненістю говорити про «кризу знаннєво-просвітницької освіти» [1, с.91]. По-перше, потік інформації в сучасному світі вже неможливо «втиснути» ні в які навчальні програми. По-друге, поступово відпадає необхідність запам'ятовувати, перевантажувати пам'ять, тому що вже існують і розробляються нові технічні сховища інформації, і набагато важливіше навчити учня користуватися ними. По-третє, «соціально-культурні вимоги до особистості в сучасному світі - нестабільному, але такому, що відкриває можливості для вільного вибору й самореалізації в різних сферах соціального життя, спонукають розвивати суб'єктність, індивідуальність, адаптованість дитини, особистісний потенціал, здатність самостійно вирішувати й попереджати життєві проблеми» [2, с.10].
У наш час фактично відбувається заміна старої науково-просвітницької системи освіти новою науково-гуманістичною «…ми маємо справу з процесом поступового оновлення існуючої освітньої парадигми, а саме: мінімізацією її технократичнго змісту й посилення гуманістичної складової нашого «педагогічного світогляду». Освітня діяльність у суспільній педагогічній свідомості тлумачиться вже не як тотальна керований процес цілеспрямованого навчання, розвитку й виховання учнів (формування певної суми знань і умінь, розвиток творчих здібностей і соціально значимих якостей особистості). Поняття «освіта» наповняється новим змістом. Його можна трактувати як «передачу молодому поколінню соціокультурного досвіду (досвіду відтворення й удосконалювання існуючої культури) на основі продукування умов саморозвитку особистості в макроосвітньому просторі» [3. с.56] Згадуючи головну й відмінну рису астрономії як навчального предмета. Найвідоміший радянський астрофізик І.С.Шкловський виразив її так: «...астрономія завжди займала абсолютно особливе місце в «інтелектуальній історії» людства. Хоча значення астрономічних знань для суспільної практики за всіх часів було дуже велике (згадаймо усі світові календарі, способи навігації тощо) головне значення астрономії полягало в тому, що вона насамперед визначала основи світогляду різних епох і народів» [4, с.94].
Отже курс астрономії - один з предметів, що формують світогляд сучасної людини. Не буде зайвим нагадати, що світогляд - «сукупність принципів, поглядів і переконань, що визначають напрямок діяльності й ставлення до дійсності окремої людини, соціальної групи, класу або суспільства в цілому» [15, с.78]. Варто звернути увагу, що в цьому визначенні фраза «окремої людини» стоїть на першому місці цілком природно. Адже світогляд суспільства, якщо говорити дуже спрощено, визначається сумою світоглядів його членів.
Говорячи про астрономію і світогляд, ми поки не використовували фразу «науковий світогляд», хоча в переважній більшості випадків йдеться саме про науковий світогляд, який формує сучасна астрономія. Рішення цієї дуже важливої задачі залишається для астрономії актуальним і в наш час (про це - розмова окрема).
Важливим для розуміння місця й ролі астрономії в сучасній системі загальної освіти є той факт, що світогляд буває не тільки науковим. У цьому зв'язку відзначимо досить важливу тенденцію: сучасне світове товариство (а пострадянське суспільство, однозначно) перебуває нині у своєрідному «новому середньовіччі» - наука, наукові погляди сьогодні не є «думою мільйонів».
Як помітив А.Я.Флієр: «Якими б високими словами ми не намагалися позначити задачі виховання й освіти (або ширше - соціалізації і інкультурації особистості) в плані трансляції загальних і спеціалізованих знань, відтворення культури і її базових цінностей та традицій, неминуче доведеться визнати, що будь-яка узаконена освіта відтворює насамперед існуючий суспільний порядок, готуючи соціалізованих, компетентних і, по можливості, лояльних молодих учасників колективного життя, що дотримуються норм, правил і законів, прийнятих у даній країні (суспільстві)» [6, c.56]. І далі: «Хоча зміст загальної освіти формується через об'єднання багатьох предметних областей, насправді за сукупністю йдеться про комплексне навчання людини найтривіальнішій і одночасно найекзотичнішій з усіх спеціальностей - професії повноцінного члена суспільства. Такий комплекс систематичних знань і уявлень, умінь і навичок, традицій і ціннісної орієнтації може бути названо системою культурної компетентності особистості» [там же].
Таким чином, зважаючи на сказане вище, варто чітко позначити нову, вищу в порівнянні з формуванням наукового світогляду, функцію астрономічної загальної освіти, яку ми визначаємо як культуротвірну функцію. До речі, цю функцію інтуїтивно відчували багато астрономів і деякі педагоги минулого. А про те, що астрономія - частина загальнолюдської культури - сперечатися не доводиться. Можна лише, слідом за А.В.Фесенком, повторити: «Астрономія - невід'ємна частина світової культури, що стосується всіх духовних складових людського досвіду, покликана нести особливу місію - духовну» [17, с.27]. Під культурою ми розуміємо «сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених і створюваних людством у процесі суспільно-історичної практики і характеризуючих історично досягнуту ступінь розвитку суспільства» [15, с.12].
Перш, ніж перейти до розкриття поняття культуротвірної функції астрономічної освіти, зупинимось коротко на понятті культурної компетентності. «Це поняття позначає насамперед той умовно достатній ступінь соціалізованості й інкультурованності індивіда в суспільстві проживання, що дозволяє йому вільно розуміти, використовувати й варіативно інтерпретувати всю суму повсякденних (неспеціалізованих) знань, а почасти і спеціалізованих, які ввійшли у повсякденний побут і які складають норму загальносоціальної ерудованості людини в даному середовищі; суму образів, законів, звичаїв, заборон, правил етикету та інших регуляторів поведінки; вербальних і невербальних мов комуніціювання; систему загальноприйнятих символів, світоглядних основ, ідеологічної та ціннісної орієнтації, безпосередніх оцінок, соціальних і міфологічних ієрархій тощо. Культурна компетентність особистості може бути охарактеризована і як певного роду витонченість параметрів її соціальної адекватності середовищу проживання, як ідеальна форма прояву цієї адекватності» [6. с.90].
Очевидно, що астрономічна наука, будучи складовою науки в цілому як форми суспільної свідомості, є частиною загальнолюдської культури. Особливість астрономії, у порівнянні з багатьма іншими фундаментальними і прикладними науками, полягає лише в тім, що одержувати, накопичувати й застосовувати на практиці астрономічні знання людство почало на зорі свого розвитку. Задовго до того моменту, коли з'явилася наука в нашому нинішнім її розумінні. Це, безумовно, можна пояснити предметом вивчення астрономії - світ небесних явищ, від якого в прямому й переносному сенсі залежало життя наших предків.
Астрономічні знання тим самим впливали, а деякі їхні елементи проникали й у інші форми суспільної свідомості: філософію, релігію, мистецтво й естетику. У цьому зв'язку згадаймо, що астрономія в Древній Греції належала до мистецтва і мала свою музу - Уранію.
Можна впевнено констатувати, що вся історія людства пройшла рука об руку з астрономією, яка сьогодні є органічною, нерозривною частиною загальнолюдської культури.
Астрономічна культура характеризується нами як соціальна й індивідуальна якість особистості, що відбиває ціннісне й особистісне ставлення до мегасвіту (Всесвіту) і яка виявляється в процесі участі в духовно-практичній діяльності по його пізнанню, освоєнню, перетворенню і збереженню.
Зважаючи на те, що культурна компетенція загальної освіти є основою всіх інших компетенції учня до числа найважливіших задач курсу астрономії в загальноосвітніх навчальних закладах варто віднести задачу розвитку й формування в учнів астрономічної культури - складової частини загальної культури людини [29,c.48].
Уже зі шкільної лави учень і через засвоєння астрономічних знань має навчитися розуміти людей іншої культури й усвідомити свою єдність із загальнолюдською культурою, розуміти своє місце і роль у житті довкілля.
Очевидно, що без елементарних знань астрономії сучасна людина не може обійтися. Адже астрономія дозволяє комплексно розглядати середовище життя (життєвий простір) людства, дає знання про те, де живе людина і яке місце вона займає у Всесвіті. Астрономія дає можливість людині сприймати світ не у вигляді набору роз'єднаних природних або суспільних компонентів, а у вигляді єдиної взаємозалежної природної системи, що живе й розвивається за відповідними законами.
По суті астрономія - єдиний загальноосвітній предмет, що синтезує знання з галузей природничих і суспільних наук. Вона охоплює всю систему «природа - людина - техніка». Крім власне астрономічних знань, до її змісту входять дані з інших наукових дисциплін: фізики, космонавтики, хімії, історії, етнографії тощо.
Про роль астрономії в житті суспільства, про її внесок у загальнолюдську культуру висловлювали думки багато видатних особистостей - І. Кант, М. Коперник, Г. Галілей, М.В. Ломоносов та багато ін. Ось слова, що належать відомому математику А. Пуанкаре: «Астрономія корисна тому, що вона піднімає нас над нами самими; вона корисна тому, що вона велична; вона корисна тому, що вона прекрасна. Саме вона являє нам, яка незначна людина тілом і яка вона велична духом, тому що розум її спроможний осягнути сяючі безодні, де її тіло - це лише темна точка, спроможний насолодитися їхньою безмовною гармонією. Так ми приходимо до усвідомлення своєї міці, і це усвідомлення дорого коштує, бо воно робить нас сильнішими».
Під астрономічною культурою ми розуміємо сучасний комплекс матеріальних і духовних цінностей, вироблених людством у процесі практичного пізнання (вивчення) Всесвіту. У свою чергу астрономічна культура особистості - це система життєвих цінностей, що спираються на знання про Всесвіт і регулюють поведінку людини в процесі взаємин «людина-природа-суспільство-культура». Вона містить у собі комплекс астрономічних знань, ідей, цінностей, світогляду, способів пізнання, мислення, досвід творчої і практичної діяльності.
Астрономічна культура як поняття, очевидно, має два аспекти - вузьке (спеціальне) і широке (масове). Засвоїти зазначене поняття потрібно кожній людині, яка повинна мати певні астрономічні знання, хоча б з метою інтеграції в культурне середовище суспільства.
Розгляньмо істотні ознаки поняття «астрономічна культура». З цієї метою виділимо такі основні компоненти: астрономічна картина світу, астрономічне мислення, методи астрономії, мова астрономії - всі вони важливі як ознаки і для спеціальної, і для масової астрономічної культури, але розкриваються з різною глибиною у кожному з аспектів [29,c.61].
На побутовому рівні людина, обізнана в астрономії, може оцінити елементарні астрономічні події. У масштабах нашої планети знання астрономії, володіння астрономічною культурою допоможуть, наприклад, оцінити зміну глобальних кліматичних показників, що відбувається внаслідок діяльності людини, розуміти, наприклад, взаємозв'язок між активністю Сонця і станом біосистем.
На глобальному рівні астрономічна культура дозволяє людині розуміти взаємозв'язок між середовищем її проживання (Землею) і Космосом.
У широкому розумінні астрономічна культура учня складається з наступних складових:
– наукове сприйняття навколишнього світу;
– володіння мовою астрономічної науки (поняттями, термінами, іменами);
– розвинуте аналітичне мислення, пов'язане з умінням визначати причинно-наслідкові зв'язки, що існують у Всесвіті;
– розвинуті просторові уявлення, уміння «перекласти» астрономічне знання зоряного неба на карту, уміння користуватися картою;
– уміння використовувати астрономічні знання на практиці, у повсякденному житті.
Наукове пізнання навколишнього світу полягає у сприйнятті ідеї про те, що Всесвіт - це матеріальна цілісна система; у ній усе перебуває в русі, постійно змінюється й розвивається. Взаємодія компонентів Всесвіту виявляється в перетворенні речовини та енергії. Структура Всесвіту неоднорідна, кожна її частина, усі її складові мають свої індивідуальні особливості, і разом з тим їм властиві загальні закономірності розвитку [28,c.367].
Вивчаючи астрономію, учні засвоюють у визначеному обсязі мову науки. Мова понять і термінів відображена в підручниках астрономії (почасти природознавства), де проведено ретельний добір системи наукових понять, засвоєння яких відбувається від уроку до уроку, від курсу до курсу. При цьому поняття розподілено за змістом: загальастрономічні й фізико-астрономічні; за супідрядністю у певній системі (головні й супідрядні з ними, наприклад зоря - Галактика, галактики тощо); за ступенем абстракції (більш абстрактні, важчі для сприйняття, - сонячна активність, магнітна буря тощо і менш абстрактні - планета, супутник тощо) [29,c.99].
До елементів астрономічної культури варто віднести й оволодіння мовою наукових фактів - основою емпіричних знань, мовою цифр і дат, мовою астрономічних назв. Мова астрономічних назв багато в чому визначає особливості астрономічної мови в цілому. Знання певного обсягу астрономічної номенклатури (імен астронімів) є однією з ознак астрономічної культури людини.
Варто вказати й на дуже актуальну для цивілізації на даному етапі розвитку задачу, яку треба вирішувати, в тому числі, й через астрономічну освіту. Розвиваючи та формуючи астрономічну культуру учнів, астрономія покликана одночасно розвивати й екологічну культуру кожного з них, виховувати переконання в необхідності дбайливого ставлення до природи, міжнародної співпраці у вирішенні проблем навколишнього середовища. Курс астрономії в загальноосвітніх навчальних закладах має розкривати й показувати роль природи в житті людини, їхню взаємодію, а також все зростаючий вплив людини на природу, знайомити з глобальними екологічними проблемами Землі [29,c.98].
Таким чином, астрономія, і тільки астрономія, в силу цілком зрозумілих об'єктивних обставин, виконує важливу роль у розвитку в учнів знань про Всесвіт - величезний, різноманітний і єдиний світ, виховує переконання в необхідності зберегти Землю для тих, хто живе на планеті нині і житиме в майбутньому.
Шкільний курс астрономії формує в учнів комплексне, системне й соціально орієнтоване уявлення про Всесвіт. А це багато в чому сприяє оволодінню ними астрономічною культурою - невід'ємної складової загальнолюдської культури.
2.2 Астрономічна культура - невід'ємна складова сучасної людини
Астрономія, як затверджував відомий історик астрономії кінця 19 ст. О. Буше-леклерк, - «це віра, яка говорить на мові науки, і це наука, яка не в змозі нічим, окрім віри, підтвердити свої принципи» [цит.по: Гоклен, 30, с.126]. Проте нам представляється, що астрономія не просто гідна культурологічного аналізу, але є найважливішим об'єктом дослідження для культуролога: по-перше, як явище, яке мало і продовжує мати місце в культурі, а по-друге, як явно невипадковий феномен (що підтверджується щонайширшим розповсюдженням астрологічних уявлень і багатовіковою тривалістю битовання астрономії). Крім того, астрономія важлива і цікава для культурологів не тільки сама по собі, але і внаслідок того, що вона знаходиться в щонайтіснішому зв'язку з багатьма іншими явищами духовної культури. Тому вивчення астрономії дозволяє пролити світло на цілий ряд важливих питань, пов'язаних з мистецтвом, літературою, політикою, міфологією, релігією, філософією, наукою і так далі. Разом з тим, дослідження цих зв'язків допомагає нам глибше зрозуміти саму астрологію, її фундаментальні принципи і специфіку їх проявів в культурі [30,c.96].
Оскільки висловлена вище теза може викликати сумніви і заперечення, в підтвердження ми приведемо ряд фактів, що його обґрунтовують, і вкажемо на ряд проблем, які встають перед історією і теорією культури у зв'язку з вивченням феномена астрономії.
Перш за все, торкнемося питання про взаємини астрономії і мистецтва. Одна тільки тема астрологічних мотивів в різних видах художньої творчості вже гідна окремого дослідження. Позначимо лише основні точки зіткнення мистецтва і астрономії.
По-перше, у багатьох випадках сама форма художнього твору буває «астрологічною». В першу чергу, це відноситься до музичних творів. Як відомо, основи теорії музики, закладені в античності ученими-піфагорійцями, були тісно пов'язані з астрологічними уявленнями про «гармонію сфер»: вважалося, що кожна з семи планет (включаючи Сонце і Місяць) при своєму русі видає звук певної висоти, а завдяки одночасному руху всіх світил виникає гармонійне звучання, тобто звукоряд в одну октаву. «Гармонія сфер» впливає не тільки на ступені звукоряду, але і на систему нотації, тональність, вокальні форми. Під астрологічну концепцію «гармонії сфер» вже в античності був підведений фундамент физико-акустических теорій [4, с.89]. Цікаво, що подібна система була незалежно створена і в Стародавньому Китаї - з тією лише різницею, що в Китаї використовувалася пентатоника. П'ять нот китайської гамми відповідали п'яти стихіям і п'яти планетам. Таким чином, теорія музики із старовини була нерозривно пов'язана з астрологічними теоріями [30,c.99].
З астрономією бувають зв'язані і інші види мистецтва. Як показав А. Кобзев, в Китаї навіть структура літературних творів і їх розміщення на папері підкорялися астролого-нумерологическим закономірностям [16, с.93]. Японський трактат «Вербами дзесики» (857 р.) схожим чином трактує структуру віршів танка, закріплюючи за кожним з п'яти рядків танка співвідношення з певною астрологічною стихією, порою року, стороною світла і планетою [17, с.24].
Цікавий приклад «астрологічної форми» літературного твору ми знаходимо в творчості відомого німецького мислителя Рудольфа Штейнера. Тема «світового гороскопу» і одночасно - космічних вібрацій, що виявляються в словах людської мови, була майстрово втілена Штейнером у формі 12-строфного вірша «Zwцlf Stimmungen» («12 настроїв», або «12 звучань»): 12 строф співвідносяться із зодіакальними знаками, а в кожній строфі по 7 рядків, присвячених 7 видимим планетам: 1-й рядок - сонячна, 2-а і 3-а присвячені внутрішнім планетам, Венері і Меркурію, середній рядок по сенсу пов'язаний з астрологічним сенсом Марса, за нею слідують рядки Юпітера і Сатурну, і в кінці коштує рядок Місяця з відповідним текстом, зворотним першому сонячному рядку, чим зафіксовано, що Місяць відображає сонячне світло [24, с. 162-167].
Мало відомий той факт, що в європейській літературі існував особливий літературний жанр астрологічного вихваляння новонароджених і їх батьків - генетлиаконик. Такі віршовані вихваляння були переобтяжені астрологічною символікою і зазвичай ґрунтувалися на гороскопі новонародженого. Характерним прикладом генетлиаконика є вірш Сімеона, що зберігся, Полоцького, присвячене народженню майбутнього російського царя Петра I [27, с.10].
Доведено, що багато творів архітекторів старовини (перш за все, різні храми і святилища) мали структуру, обумовлену астрологічними уявленнями. Наприклад, зиккурати Двуречья складалися з трьох (по числу трьох світів: небесного, земного і підземного) або семи (по числу планет) поверхів, кожен з яких мав чотирикутну форму, що символізувала чотири сторони світла і чотири пори року [19, с.97-98]. Єгипетські і американські піраміди, романські і готичні храми і багато інших видів споруд в самій своїй структурі містять вказівки на астрологічні мотиви [25, с.50].
Особливого обговорення вимагає питання про взаємозв'язок між астрономією і міфологією, яка, у свою чергу, лежить в основі багатьох художніх творів. Адже міфологеми богів, іменами яких названі планети, складають базис астрологічних значень цих небесних тіл. З іншого боку, самі міфи (особливо астральні, космологічні і календарні) містять велику кількість астрологічних мотивів. К. Г. Юнг указував, що в міфах і астрологічних символах містяться одні і ті ж загальні архетипі. Цей видатний психолог вважав, що астрономія необхідна для правильної інтерпретації міфів [24. с.185]. Не заглиблюючись в дану проблему, відзначимо лише, що знання астрологічної «мови» необхідне для культурологічної «розшифровки» значного числа витворів мистецтва, заснованих на міфології різних народів. Іншими словами, астрономія виконує своєрідну «мовну» функцію в різних видах мистецтва.
Знання астрономії відкриває нові смислові пласти ряду літературних творів. Релігійні писання (зокрема, тексти Авести, Біблії, Талмуда, Корану), творіння Данте, Гріммельсгаузена, Шекспіра, Кальдерона, Стендаля, В. Скотта і інших письменників в художній формі часто відображають астрологічні концепції, що панували в епоху їх написання. Як у літературі, так і в живописі, книжковій мініатюрі, музиці і скульптурі неодноразово створювалися цикли, пов'язані із знаками Зодіаку і астрологічним значенням планет.
Існує і зворотна дія мистецтва на астрологію. Так, багато астрологічних творів створювалися у вигляді художніх творів. Наприклад, якнайдавніший пам'ятник римської астрономії - трактат Манілія «Астрономіка» - написаний у формі поеми [13, с.59]. Багато інших астрологічних трактатів Стародавньої Греції, Риму, Єгипту еллінізму і Індії також створювалися у віршованій формі. Найбільш знаменитий твір, що поєднує в собі астрологічний зміст і художню форму, - «Центурії» М. Нострадамуса. Вони є катренами з прогнозами, об'єднаними в десять центурій (тобто сотень).
Вже висловленого достатньо, щоб констатувати наявність складних зв'язків між мистецтвом і астрономією, які істотно збагатили культуру багатьох народів миру.
Чекає досліджень і така цікава тема, як проникнення астрологічної термінології і астрологічної символіки в повсякденний ужиток. Серед астрологічних виразів, які увійшли до повсякденної мови: опозиція, «аспект» даної проблеми, «народитися під щасливою зіркою», «планида», «його зірка сходить», англійські слова і вирази «consider», «Ill starred» і так далі [15, с.169]. Застаріла назва грипу «інфлуенца» указує на те, що причини даної хвороби зводилися до впливу планет [19, с.29]. До астрологічних уявлень сходять і характеристика провідних діячів культури і спорту як «зірок», і назви днів тижня в багатьох мовах, і що зустрічаються на прапорах багатьох держав Сонце, Місяць і зірки.
Серед інших сфер культури, з якими астрономія зв'язана безліччю ниток, слід виділити соціально-політичну сферу.
Поза сумнівом, що астрономія грає достатньо суперечливу роль в соціальному житті. Ця роль може істотно мінятися залежно від реалій конкретної епохи. У тих країнах, де пануюча релігія тісно пов'язана з астрономією (наприклад, в Стародавньому Ірані, Індії, Китаї, у індійців Месоамеріки), «наука про зірки» грає роль підтримки традиційних засад, освячуючи порядок земних подій його зв'язком з Небесним порядком. У подібних суспільствах астрологами зазвичай є спеціально навчені жерці або державні чиновники, що стоять на соціальних сходах достатньо високо. У їх веденні виявляється не тільки встановлення цивільного календаря, основні напрями зовнішньої і внутрішньої політики, але часто і регламентація життя конкретних людей. Астрологи визначають обставини вступу нової людини в соціум, контролюють здійснення релігійних обрядів, дають благословення на вступ до браку і так далі. Таким чином, в даних випадках астрономія виконує соціально-організуючу функцію в культурі.
У тих суспільствах, де астрономія не пов'язана з релігійними і державними традиціями, функції астрологів різноманітніші. Наприклад, в Стародавньому Римі, Візантії і в позднесредневековой Західній Європі, де астрономія була дуже популярна, але не зв'язувалася з релігією, соціальні ролі астролога і його клієнтів могли бути дуже разними. Астрологами могли бути учені, освічені дворяни, люди мистецтва і навіть правителі, тому астрономія неодноразово робила вплив на політичне життя цілих країн. Разом з тим, були і бродячі астрологи, і вуличні шарлатани, мало досвідчені в «науці про зірки», але що видавали себе за знавців. У Пізньому Середньовіччі (аж до 17 ст.) астрономія викладалася в університетах і була в основному прерогативою вчених мужів. У 18 - нач. 20 вв. на західному світі астрономією займалися в основному ті, що різні ворожать і містично настроєні любителі. У сучасну епоху серед астрологів знов з'явилася велика кількість людей з вищою освітою, що шукають нові шляхи психологів, істориків, лікарів і інших. Таким чином, в різні історичні періоди астрологію практикували люди, що займають самі різні соціальні ніші. Клієнтура астрологів охоплювала представників практично всіх професій і верств населення. У цьому плані показовий реєстр клієнтів знаменитого англійського астролога, що зберігся до наших днів, 17 ст. У. Ліллі: основний контингент складали клерки, купці, ремісники, дворяни і моряки [17, с.22].
Популярність астрономії в суспільстві - величина непостійна. Проте питання про причини зміни її популярності не так просте. До астрологів у всі часи поводилися з питаннями про тривалість життя, багатство і спадок, про відносини між членами сім'ї, про успіх, дітей, хвороби, втрату грошей, переслідування з боку властей, брак, старість, ганебну смерть, відносини з друзями, славу, відмінності, благі надії, страждання, небезпеки і біди. Людей всі ці проблеми не перестають цікавити ніколи. Чому ж тоді популярність астрономії змінюється з роками?
Списи популярності астрономії часто пов'язують з періодами соціальної і політичної нестабільності, коли люди не упевнені в своєму майбутньому. Коли відсутня стабільність в повсякденному житті, посилюються покладання надії людей на стабільність космічних законів. Поза сумнівом, астрономія виконує в суспільстві психотерапевтичну функцію, проте соціально-психологічні причини тут не єдині і, мабуть, не головні. Представляється, що багато в чому місце астрономії в житті суспільства визначається її взаємодією з такими сферами культури, як релігія, наука і політика.
Очевидно, що світоглядні установки на прийняття або неприйняття астрономії (зокрема релігійні і політичні) дуже сильно впливають на розповсюдження цього учення. Наприклад, астрономія в наший країні була, видно, достатньо популярна в епоху язичницької Русі, коли астрологічні уявлення входили невід'ємною частиною в релігійну систему [19, с.93]. З ухваленням християнства астрономія практично пішла «с сцени» вітчизняної історії. Проте в 16-17 вв. спостерігалося деяке пожвавлення інтересу до «науки про зірки», оскільки вона стала певним чинником придворного життя і не дуже суворо переслідувалася церквою [18]. Епоха політичної нестабільності на початку 20 ст. стала періодом максимальної популярності астрономії в царській Росії. У радянський період вітчизняної історії астрономія була забороненим ученням, а з переходом до демократичної політики і релігійного плюралізму астрономія пережила новий розквіт. Таким чином, релігійна і державна політика входять до числа головних чинників зміни популярності астрономії. Нерідко діє і принцип «від осоружного»: неможливість отримати відповідь від релігії в тому, що стосується близького майбутнього, а також відсутність міцної політичної влади обуславливают успіх астрономії (як у Візантії за часів Македонської династії і Комнінов).
Позиція науки також вельми важлива, оскільки астрономія впродовж століть існувала в науковому руслі і базується на астрономико-математических розрахунках. Так, в Західній Європі раннє Середньовіччя було періодом непопулярності астрономії, оскільки астрономія і математика знаходилися в занепаді і не могли забезпечити належний технічний базис для астрономії. Але як тільки рівень наукових знань дозволив зробити розрахунок гороскопів достатньо легкою процедурою, астрономія швидко знайшла популярність в європейському суспільстві. Зміни наступили із зміною наукової парадигми - астрономії було відмовлено в науковості, і в Новий час вона почала вважатися марновірством і пережитком. Але 21 ст. ознаменувала криза пануючої наукової парадигми, і одним із следствий став новий спалах інтересу до астрономії.
Слід розуміти, що всі ці міркування справедливі, лише коли ми говоримо про західний світ. На Сході астрономія ніколи не переставала бути популярною, і її функції в східному суспільстві відрізняються стабільністю впродовж тисячоліть.
Дуже цікавий той факт, що періоди найбільшої популярності астрономії в Стародавньому Римі, Візантії і державах Західної Європи часто співпадали з гоніннями на астрологів. Причини цих гонінь були дуже різноманітними, але дуже рідко вони були пов'язані з переконаністю правителів в помилковості астрологічних учень. По-перше, ці гоніння часто були направлені проти вуличних шарлатанів, тоді як багато учених і сановники продовжували цікавитися астрономією, і їм це заняття не заборонялося. По-друге, ряд гонінь (перш за все, в Римській імперії) були пов'язані з тим, що правителі надмірно вірили в астрологію і боялися, що практично будь-який охочий може дізнатися долю правлячих осіб і використовувати це знання в корисливих цілях, наприклад, для підготовки перевороту. Наприклад, імператор Тіберій, який, за свідченням Светонія, «був прихильний до астрономії і твердо вірив, що все вирішує доля» [19, с.104], заборонив звертатися до тих, що ворожать таємно і без свідків, а потім і зовсім вигнав астрологів з Риму - окрім свого особистого астролога. По-третє, антиастрологічні укази в країнах, де державною релігією було християнство, часто викликалися тим, що заняття астрономією зв'язувалося з язичницькими культами і вважалося таким, що суперечить ученню церкви.
Астрономія деколи використовувалася і як інструмент політичних маніпуляцій - наприклад, під час другого сіцілійського повстання рабів (104 - 99 до н.е.). Лідер цього повстання Атеніон був, за свідченням Діодора Сіцілійського, знавцем астрономії. Очевидно, Атеніон скористався своєю репутацією астролога, переконавши інших рабів, що їх чекає неминучий успіх, якщо вони повстануть. Атеніон наполегливо стверджував, що боги через зірки відкрили йому, що він стане царем всієї Сіцілії [19, c.176].
Таким чином, поза сумнівом, що астрономія неодноразово виконувала політичні і маніпулятивно-політичні функції.
Слід визнати, що астрономія грала і продовжує грати значну роль в культурному житті (особливо в масовій культурі). І цю роль не слід недооцінювати. Цінну допомогу в ломці стереотипів щодо рівня популярності астрономії в ті або інші століття і в оцінці дійсного місця астрологічних концепцій в житті суспільства дає нам історія книги. Виявляється, вже серед найперших друкарських книг публікації по астрономії мали велику питому вагу, і тиражі астрологічних книг в 16-18 вв. досягали майже немислимих цифр. Тільки у Англії між 1663 і 1673 р. було продано не менше 4 мільйонів екземплярів астрологічних альманахів [19, с.80], при тому, що середній тираж книг в 17 ст. не перевищував 1000-1200 екземплярів [19, с.133]. На тлі подібних фактів твердження про «смерть астрономії» в 17 столітті виглядають щонайменше наївними.
Всі вищеперелічені аспекти взаємодії астрономії з різними сферами культури складають лише невелику частину питання про місце астрономії в світовій культурі. Але навіть такий короткий екскурс дозволяє нам стверджувати, що дана тема має велике значення для культурології і є вельми актуальною.
При цьому необхідно усвідомлювати, що наукова робота в даному напрямі вимагає вирішення цілого ряду серйозних проблем. Виділимо деякі з цих проблем, що представляються нам найбільш вагомими.
Перша проблема, з якою стикається дослідник, прагнучий до коректного і строгого дослідження ролі астрономії в духовній культурі, - це проблема визначень, як самої астрономії, так і тих сфер культури, взаємодія з якими є предметом розгляду (у нашому випадку - науки, релігії і філософії). Очевидно, що залежно від вибраних визначень оцінка співвідношення астрономії з наукою, релігією і філософією буде задоволена сильно мінятися [30,c.99].
Тут слід зазначити, що при подібних дослідженнях необхідно усвідомлювати згубність проектування сучасних уявлень про астрономію на попередні епохи [19, с.118-123]. Якщо сучасні учені відносяться до даного учення вельми скептично, то досить необачним було б стверджувати, що така сама думка панувала в наукових кругах в часи, коли астрономія була університетською дисципліною. А той факт, що ми живемо в епоху справжнього буму популярних астрологічних прогнозів в засобах масової інформації, не повинен спотворювати наше сприйняття культур, в яких астрономія була сокровенним знанням, доступним тільки вузькому коло осіб.
При аналізі взаємодії астрономії і науки важливо враховувати сполучуваність астрологічної методології з тими методами, які вважаються науковими в конкретній науковій парадигмі. Так, для механістичної парадигми, що спирається на експеримент, астрономія є ненауковою. З іншого боку, як вважає ряд дослідників, астрономія заснована на органічній парадигмі, яку краще всього можна зрозуміти через не експериментальні, якісні методи дослідження, подібні до герменевтики, феноменології і загальної теорії систем [19, с.46].
При вивченні взаємодії астрономії і філософії в історії світової культури вимагає пильної уваги проблема незмінності астрологічних систем, методик і тому подібне при постійній зміні філософського осмислення астрономії (з позицій різних філософських учень). Адже не дивлячись на те, що астрономія вимагає певного філософського базису, серед людей, що займаються астрономією, зустрічаються як прихильники астрального фаталізму, так і переконані прихильники теорії свободи волі, як ідеалісти, так і матеріалісти, як містики, так і учені-природодослідники.
Нарешті, при дослідженні взаємовідношення астрономії і теології вимагає особливо ретельного аналізу сполучуваність ідей астрологічних і релігійних. Основний конфлікт тут пов'язаний із сприйняттям астрономії як релігійній концепції. Проте історично астрономія дуже рідко претендувала на роль релігійного учення, що протистоїть всім останнім; набагато частіше астрологічні ідеї органічно впліталися в теологічні концепції представників самих різних релігій.
Астрономія, поза сумнівом, заслуговує пильної уваги культурологів. Слід погодитися з В. В. Ільіним [19, с.47], який відзначає: «У основі астрономії, як і будь-якого знання, лежить специфічний архетип, об'ємна модель дійсності, що задається історичним вимірюванням культури». Кажучи про підходи до вивчення феномена астрономії, він пише, що «слід віддавати звіт в наявності серйозних загальнокультурних обставин і причин, що викликали її [астрономію] до життя. Стратегія розгляду питання статусу астрономії повинна тому вестися в площини культурології: оскільки своїми якостями і законами, що направляють її розвиток, астрономія зобов'язана культурі в цілому, слідує одне за іншим оголяти ланки того динамічного ланцюга, який утворює загальнолюдську культуру, що одного разу породила астрологію» [19, с.123-138].
Проблема ролі астрономії в світовій культурі вимагає обширних і систематичних досліджень, відкриваючи багаті перспективи не тільки для культурологів, але і для фахівців в області філософії, історії науки, религиоведения, соціології, соціальної психології, мистецтвознавства і інших наукових дисциплін.
2.3 Модернізація змісту астрономічної освіти на основі культурологічного підходу
Модернізація освіти, що базується на інформаційно-комунікаційних технологіях, припускає формування нових моделей учбової діяльності, що використовують інформаційні і комунікаційні технології.
Останнім часом в системі утворення України інтенсивно проводяться роботи по впровадженню в освітній процес інтерактивних підручників і курсів, інтеграції телекомунікаційних засобів навчання, научно - і навчально-методичного забезпечення, заснованих на застосуванні сучасних інформаційних технологій. Для формування сучасних астрономічних знань доцільне створення комплексу програмно-педагогічних і телекомунікаційних засобів. Дані засоби були розроблені і упроваджені як для учнів, так і для вчителя [30,c.97].
Під комплексом програмно-педагогічних і телекомунікаційних засобів по астрономії ми розуміємо:
- створення і застосування сучасних мультимедійних повчальних комп'ютерних курсів по астрономії;
- створення системи дистанційного навчання астрономії на спеціальних освітніх сайтах;
- створення віртуального методичного кабінету по астрономії;
д) проведення дистанційної олімпіади по астрономії.
До комплексу програмно-педагогічних засобів по астрономії відноситься, перш за все, створення мультимедійного інтерактивного курсу по астрономії «Відкрита Астрономія 2.0», (компанія «ФІЗІКОН»), який містить електронний підручник, 57 інтерактивних учбових моделей, 750 фотографій, схем, рисунків і карт. Є також інтерактивний планетарій. Це дозволило вирішити проблеми наочності у викладанні астрономії. Для перевірки засвоєння учбового матеріалу є тестуючий блок, який містить тести, контрольні завдання і завдання з рішеннями. Є також щоденник досягнень навчання, в який записуються статистика роботи з курсом, вирішення завдань і тестів, проставляється оцінка роботи. З погляду користувача курс складається з трьох основних блоків: теоретичного, довідкового і такого, що тестує. Даний мультимедійний комп'ютерний курс відразу задуманий як система інтеграції учбового диска і системи індивідуального навчання через Інтернет.
Був також розроблений комплекс навчально-методичних телекомунікаціоних засобів по астрономії, розміщений на сторінках «Відкритого коледжу». При цьому відразу було запропоновано розділення для учнів і для вчителів [15,c.236].
Вчиться пропонується:
1. Інтерактивний підручник по астрономії, тобто повний курс «Відкритої Астрономії 2.0.», розміщеною в Мережі безкоштовно, за винятком інтерактивних моделей.
2. Система пошуку інформації по астрофізиці.
3. Огляд найзначніших професійних і любительських сайтів по астрономії
4. Приклади інтерактивних моделей з комп'ютерного курсу «Відкрита Астрономія 2.0».
5. Вхід в систему дистанційного навчання з тестуванням і форумом.
При цьому були використані можливості інтерактивного сервера college.ru що підтримує зворотний зв'язок з учнями. Окрім великого об'єму теоретичного матеріалу вчиться надається можливість вирішувати завдання, виконувати контрольні тести, спілкуватися з віртуальним вчителем, отримувати електронні консультації і багато що інше. Надаються великі можливості для самотестирования, перевірки своїх знань. При цьому завдання формуються індивідуально, залежно від віку і рівня знань учня за системою диференційованого навчання.
Розроблена спеціальна система управління проектом, яка суміщає функції журналу досягнень і білінгової системи. Учні можуть зробити перерву в навчанні, а потім продовжити його, індивідуальна інформація про їх учбові досягнення збережеться на сервері проекту.
Віртуальний методичний кабінет для вчителя містить:
1. Огляд методичної літератури.
2. Зразкове планування по астрономії 11 клас із застосуванням комп'ютерного курсу «Відкрита астрономія».
3. Методичні рекомендації по застосуванню комп'ютерного курсу «Відкрита астрономія» у викладанні природознавства 5 клас.
4. Стандарти освіти.
5. Приклади учбових планів шкіл, зокрема для різнорівневих і профільних класів.
6. Методичні рекомендації по формуванню індивідуального учбового плану.
7. Базисний учбовий план багатопрофільної школи.
8. Тематика науково-дослідних і учбово-дослідницьких робіт що вчаться по астрономії з використанням Інтернету.
9. Приклади дистанційних уроків по астрономії.
10. Підсумкова атестація учнів по астрономії у вигляді презентації в PowerPoint.
11. Рекомендації по проведенню підсумкової атестації що вчаться у вигляді співбесіди.
12. Форум вчителеві.
Потім робота із створення телекомунікаційних засобів навчання астрономії була продовжена у напрямі проведення телекомунікаційної олімпіади по астрономії, в якій взяли участь 64 команди з різних регіонів країни. Була створена методика проведення телекомунікаційної олімпіади по астрономії з повчальним туром і конкурсним туром [15,c.273].
Важливою подією в розвитку науково-педагогічних телекомунікаційних засобів по астрономії і залучення широкої педагогічної громадськості до проблем астрономічної освіти в Україні з'явилося проведення в Інтернеті секції вчителів астрономії. В рамках секції відбувся інтерактивний опит, який виявив наступне:
1. На питання «Як Ви вважаєте, чи потрібна інтеграція фізики і астрономії в школі?» 58% опитаних відповіли, що немає, 36% відповіли, що, швидше за все так, не знають - 6%.
2. На питання «Якої думки Ви дотримуєтеся?» 62% вважають, що «Астрономія повинна бути самостійним предметом», 15% вважають, що «Курс астрономії повинен бути інтегрований з комплексом інших предметів (географія, природознавство, фізика, філософія, історія), 23% вважають, що «Курс астрономії досить інтегрувати з фізикою».
3. На питання чи «Вважаєте Ви спостереження невід'ємною частиною курсу астрономії?» 94 % опитаних відповіли, що звичайно, тільки 6% вважають, що астрономічні спостереження проводити не обов'язково.
У вирішенні секції вчителів астрономії записано, що практично відсутні методичні посібники з роботи в Інтернет для вчителя фізики і астрономії, відсутній науково-методичний сервер для вчителя астрономії, система дистанційного підвищення кваліфікації вчителя астрономії.
Тому наступним кроком було створення спеціального сайту «Астрономія - віртуальний методичний кабінет» gomulina.orc.ru який відвідало 1600 чоловік за 2 місяці існування.
Таким чином, створений комплекс програмно-педагогічних і навчально-методичних телекомунікаційних засобів по астрономії, що не має аналогів по інших учбових предметах [15,c.276].
РОЗДІЛ 3. ЗАСТОСУВАННЯ КУЛЬТОРОЛОГІЧНОГО ПІДХІДУ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ АСТРОНОМІЇ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ
3.1 Дослідження стану сучасної астрономічної освіти у загальноосвітніх закладах з точки зору культурологічного підходу
Ситуація, в якій опинилися шкільна астрономія і сучасний стан методики навчання (точніше - дидактики) астрономії, детально аналізувалися по-перше двох розділах дипломної роботи. До вже сказаному можна додати, що у зв'язку з різким скороченням курсу фізики в непрофільних класах повної середньої школи, викладати астрономію стає значно важчим, оскільки тепер учні просто не мають достатньої підготовки для глибокого розуміння матеріалу підручника [наприклад, підручника автора «Астрономія-11», 9-е видання. М.: Освіта, 2004].
У обстановці, що склалася, роль обговорення на різних нарадах і конференціях яких-небудь деталей методики навчання і взагалі того, що можна назвати «приватними питаннями», асимптотика наближається до нуля. Найважливіші з таких питань сформульовані у відомій авторській сучасній концепції астрономічної освіти [див., наприклад, Е.П. Льовітан «Земля і Всесвіт», 2003, N 1, а також відповідний параграф в «Дидактиці астрономії»]. В даний час не тільки конструктивне обговорення цієї концепції, але і доповнення новими положеннями продиктовані тим, що твориться зараз з вмістом загальної освіти в середній школі, що знаходиться в стані перманентного (і не дуже зрозумілого вчителям) реформування [15,c.279].
Переконувавшись в тому, що «курс астрономії» повинен завершити природничонаукову і філософську освіту випускників загальн и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.