На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Головний змст та етапи розвитку теорї методв навчання в дидактиц. Поняття та специфка методв, їх класифкаця та рзновиди в навчанн, визначення практичної ефективност кожного. Закономрност вибору тих чи нших методв навчання в дяльност.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 10.05.2011. Сдан: 2011. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):



/
Методи навчання школярів на уроках іноземної мови
Вступ

Впродовж століть школа накопичила достатньо великий досвід навчання дітей. Багато педагогів досліджували форми навчання (І. М. Чередов, В.К. Д'яченко і ін.), таким чином, склалися різні точки зору на поняття, ефективність вживання різних форм процесу навчання. Дотепер немає єдиної думки з даного питання. Ведуться пошуки нових форм навчання і аналізуються традиційні, з метою створення високого рівня освіченості учнів.
Особистісно-орієнтована педагогіка висуває на передній план нетрадиційні підходи до організації процесу навчання в сучасній школі. Зміст освіти складає систему знань, умінь, навичок, рис творчої діяльності, світоглядних і поведінкових якостей особистості, які обумовлені вимогами суспільства і на досягнення яких повинні бути направлені зусилля вчителів і учнів. Якщо при традиційному трактуванні мети і змісту навчання виявляються фактично співпадаючими (головна мета навчання - засвоєння основ наук, зміст навчання - самі ці основи, представлені в знаковій формі навчальної інформації), то в новій вони розходяться. Актуальною метою стає створення особистісного потенціалу людини, виховання його здатностей до адекватної діяльності в майбутніх предметних і соціальних ситуаціях, а змістом - все те, що забезпечує досягнення цієї мети. Успішність досягнення мети залежить не тільки від того, що засвоюється (зміст навчання), але і від того, як засвоюється: індивідуально або колективно, в авторитарних або гуманістичних умовах, з опорою на увагу, сприйняття, пам'ять або на весь особистий потенціал людини, за допомогою репродуктивних або активних форм.
Об'єктом дослідження курсової роботи є методи навчання.
Метою роботи є розгляд традиційних методів навчання та методів навчання іноземної мови.
Потреби суспільства і школи, логіка розвитку проблеми, сучасний рівень психології і педагогіки викликали необхідність систематичного дослідження проблеми методів навчання, щоб наблизитися до її об'єктивного рішення, забезпечити роль методів в досягненні всього різноманіття цілей навчання, обґрунтувати підхід до рішення проблеми, що враховує різні аспекти методів навчання.
Досягнення цілей дослідження проблеми можливе на рівні розгляду рис і процесів, властивих будь-якому навчанню, незалежно від специфіки його змісту.
Таким чином, об'єктом дослідження є проблема методів навчання іноземної мови, а предметом - вибір методів навчання.
Задачі курсової роботи наступні: 1) показати, як розвивалася теорія методів навчання в дидактиці; 2) розкрити поняття методу; 3) проаналізувати класифікації методів навчання; 4) розкрити сутність і зміст методів навчання; 5) розкрити закономірності вибору методів навчання.
1. Методи навчання, їх класифікація

1.1 Поняття «метод навчання»

Поняття методу навчання є досить складним. Проте, не дивлячись на різні визначення, які даються цьому поняттю окремими дидактами, можна виділити дещо загальне, що зближує їх точки зору. Більшість авторів визначає метод навчання способом організації навчально-пізнавальної діяльності учнів. Узявши це положення як початкове, спробуємо детальніше розглянути дане поняття і підійти до його наукового трактування.
Слово «метод» в перекладі з грецького означає «дослідження, спосіб, шлях до досягнення мети». Етимологія цього слова позначається і на його трактуванні як науковій категорії. «Метод - в найзагальнішому значенні - спосіб досягнення мети, певним чином впорядкована діяльність», - сказано у філософському словнику. Очевидно, що і в процесі навчання метод виступає як впорядкований спосіб взаємопов'язаної діяльності вчителя і учнів для досягнення певної навчально-виховної мети. З цієї точки зору кожний метод навчання органічно включає навчальну роботу вчителя (виклад, пояснення нового матеріалу) і організацію активної навчально-пізнавальної діяльності учнів. Тобто, вчитель, з одного боку, сам пояснює матеріал, а з іншого - прагне стимулювати навчально-пізнавальну діяльність учнів (спонукає їх до роздуму, самостійного формулювання висновків і т.д.). Іноді ж, як буде показано нижче, сам вчитель не пояснює новий матеріал, а лише визначає його тему, проводить вступну бесіду, інструктує учнів до майбутньої навчальної діяльності, а потім пропонує їм самим осмислити і засвоїти матеріал по підручнику. Як бачимо, і тут поєднується навчальна робота вчителя і організована ним активна навчально-пізнавальна діяльність учнів. Все це дозволяє зробити висновок: під методами навчання слід розуміти способи навчальної роботи вчителя і організацію навчально-пізнавальної діяльності учнів з вирішення різних дидактичних задач, направлених на оволодіння матеріалом, що вивчається.
Широко поширеним в дидактиці є також термін «прийоми навчання». Прийом навчання - це складова частина або окрема сторона методу навчання. Дещо забігаючи вперед, скажімо, наприклад, що в методі вправ, який застосовується для вироблення в учнів практичних умінь і навичок, виділяються наступні прийоми: показ вчителем, як потрібно застосовувати матеріал, що вивчається, на практиці, відтворення учнями показаних вчителем дій і подальше тренування по вдосконаленню умінь і навичок. Надалі буде показано, що і інші методи навчання складаються з цілого ряду специфічних прийомів.
Не менше складним і дискусійним є питання про класифікацію методів навчання. В 20-ті роки в педагогіці велася боротьба проти методів схоластичного навчання і зубріння, що процвітали в старій школі, і проводилися пошуки таких методів, які забезпечували б свідоме, активне і творче оволодіння знаннями. Саме в ці роки педагог Б.В. Всесвятський розвивав положення про те, що в навчанні може бути тільки два методи: метод дослідницький і метод готових знань. Метод готових знань, природно, піддавався критиці. Найважливішим методом навчання в школі визнавався дослідницький метод, суть якого зводилася до того, що учні повинні були все пізнавати на основі спостереження і аналізу явищ, що вивчаються, і самостійно підходити до необхідних висновків.
У 20-ті роки також здійснювалися спроби насадження в школі так званого методу проектів, в основі якого лежить філософія прагматизму і який був запозичений із США. Проте виявилося, що властиві цьому методу ліквідація окремих навчальних предметів і зведення всієї навчальної роботи до так званого «проектування» і «виконання» різко знижували якість загальноосвітньої підготовки учнів. З тих пір в нашій педагогіці затвердилося положення про те, що в навчанні не може бути ніяких універсальних методів і що в його процесі повинні застосовуватися різні методи навчальної роботи.
Проте, дидактичні дослідження, показують, що номенклатура (найменування) і класифікація методів навчання характеризується великою різноманітністю залежно від того, який підхід обирається при їх розробці. Розглянемо найважливіші з них.
Деякі дидакти (Є.І. Перовський, Є.Я. Голант, Д.О. Лордкипанідзе та ін.) вважали, що при класифікації методів навчання необхідно враховувати ті джерела, з яких учні здобувають знання. На цій основі вони виділяли три групи методів: словесні, наочні і практичні. І дійсно, слово, наочні посібники і практичні роботи широко використовується в навчальному процесі.
І.Я. Лернер і М.М. Скаткін розробляли методи навчання, виходячи з характеру навчально-пізнавальної діяльності учнів по оволодінню матеріалом, що вивчається. З цієї точки зору вони виділяли наступні методи:
а) пояснювально-ілюстративний, або інформаційно-рецептивний: розповідь, лекція, пояснення, робота з підручником, демонстрація картин, кіно- і діафільмів і т.д.;
б) репродуктивний: відтворення дій щодо застосування знань на практиці, діяльність по алгоритму, програмування;
в) проблемний виклад матеріалу, що вивчається;
г) частково-пошуковий, або евристичний метод;
д) дослідницький метод, коли учням дається пізнавальна задача, яку вони вирішують самостійно, підбираючи для цього необхідні методи і користуючись допомогою вчителя.
Ю.К. Бабанський все різноманіття методів навчання підрозділив на три основні групи:
а) методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності;
б) методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності;
в) методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.
Також були зроблені чисельні спроби створення бінарних та полінарних класифікацій методів навчання, у яких останні групуються на основі двох або більше загальних ознак. Наприклад, бінарна класифікація методів навчання М.І. Махмутова побудована на сполученні:
1) методів викладання;
2) методів учіння.
метод навчання дидактика
Методи навчання
Методи викладання
Методи учіння
Інформаційно-узагальнюючий
Пояснювальний
Інструктивно-практичний
Пояснювально-спонукаючий
Спонукальний
Виконавчий
Репродуктивний
Продуктивно-практичний
Частково-пошуковий
Пошуковий
Полінарну класифікацію методів навчання, у якій сполучаються джерела знань, рівні пізнавальної активності, а також логічні шляхи навчального пізнання, запропонували В.Ф. Паламарчук та В.І. Паламарчук.
Кожна з цих класифікацій має певну підставу і дозволяє з різних сторін осмислювати сутність методів навчання. Проте в дидактичному відношенні найпрактичнішою представлена все ж таки класифікація М.О. Данилова і Б.П. Єсипова. Вони виходили з того, що якщо методи навчання виступають як способи організації впорядкованої навчальної діяльності учнів щодо досягнення дидактичних цілей, і вирішенню пізнавальних задач, то, отже, їх можна підрозділити на наступні групи:
а) методи одержання нових знань;
б) методи формування вмінь і навичок щодо засвоєння знань на практиці;
в) методи перевірки і оцінки знань, умінь і навичок.
Вказана класифікація добре узгоджується з основними задачами навчання і допомагає кращому розумінню їх функціонального призначення. Якщо у вказану класифікацію внести деякі уточнення, то всю різноманітність методів навчання можна розділити на п'ять наступних груп:
а) методи усного викладу знань вчителем і активізації пізнавальної діяльності учнів: розповідь, пояснення, лекція, бесіда; метод ілюстрації і демонстрації при усному викладі матеріалу, що вивчається;
б) методи закріплення матеріалу, що вивчається: бесіда, робота з підручником;
в) методи самостійної роботи учнів щодо осмислення і засвоєння нового матеріалу: робота з підручником, лабораторні роботи;
г) методи навчальної роботи щодо використання знань на практиці і вироблення умінь і навичок: вправи, лабораторні заняття;
д) методи перевірки і оцінки знань, умінь і навичок учнів: повсякденне спостереження за роботою учнів, усне опитування (індивідуальне, фронтальне), виставлення поурочного балу, контрольні роботи, перевірка домашніх робіт, програмований контроль.
1.2 Методи усного викладу знань вчителем і активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів

До цих методів відносяться: розповідь, пояснення, лекція, бесіда; метод ілюстрації і демонстрації при усному вивчаємого викладі матеріалу. Перші чотири з цих методів називають також вербальними (від лат, verbalis - усний, словесний). Не можна не відзначити, що в 20-30-ті роки в педагогіці здійснювалися спроби зменшити значення словесних методів навчання, оскільки вони нібито не активізують пізнавальну діяльність учнів і зводять навчальний процес до піднесення «готових знань».
Яка ж сутність і прийоми застосування кожного з методів усного викладу знань вчителем?
Розповідь і пояснення вчителя. Це найпоширеніші методи організації навчальної роботи. Розповідь - це метод оповідально-повідомляючого викладання вчителем навчального матеріалу і активізації пізнавальної діяльності учнів. Найчастіше він використовується при викладі такого навчального матеріалу, який носить описовий характер. В чистому вигляді розповідь застосовується порівняно рідко. Найчастіше він включає міркування вчителя, аналіз фактів, прикладів, порівняння різних явищ, тобто поєднується з поясненням матеріалу, що вивчається. Нерідко викладання нових знань навіть цілком ґрунтується на поясненні вчителя. Все це показує, що якщо розповідь - це оповідально-повідомляючий метод викладу знань, то метод пояснення пов'язаний з поясненням, аналізом, тлумаченням і доказом різних положень пояснювального матеріалу.
_Лекція. Розповідь і пояснення застосовується при вивченні порівняно невеликого за об'ємом навчального матеріалу. При роботі з учнями старшого віку, вчителям доводиться по окремих темах усно висловлювати значний об'єм нових знань, витрачаючи на це 20-30 хвилин уроку, а іноді і весь урок. Виклад подібного матеріалу здійснюється за допомогою лекції.
Слово лекція латинського походження і в перекладі на українську мову означає читання. Традиція викладу матеріалу шляхом дослівного читання заздалегідь написаного тексту (конспекту) бере початок з середньовічних університетів. Втім, в Англії до теперішнього часу вважається обов'язковим, щоб професор університету приходив на заняття з текстом лекції і користувався ним при викладі матеріалу студентам. В інших же країнах ця традиція втратила своє значення, і поняття лекція означає не стільки читання заздалегідь підготовленого тексту, скільки специфічний метод пояснення матеріалу, що вивчається. В цьому сенсі під лекцією слід розуміти такий метод навчання, коли вчитель протягом порівняно тривалого часу усно висловлює значний за об'ємом навчальний матеріал, використовуючи при цьому прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів.
Оскільки лекція - це один з методів усного викладу знань вчителем, виникає питання про її відмінність від розповіді і пояснення. В одному з підручників педагогіки пишеться: «Лекція відрізняється від розповіді тим, що виклад тут не уривається зверненням до учнів з питаннями». В іншій книзі говориться про іншу відмінність: «Лекція порівняно з розповіддю і поясненням характеризується більшою науковою суворістю викладу». Навряд можна погодитися із зазначеннями на ці відмінності лекції від розповіді і пояснення. Насправді, хіба лекція перестає бути лекцією від того, що вчитель по ходу викладу (пояснення) матеріалу звертається до учнів з питанням? Навпаки, іноді (про що мова йтиме нижче) корисно поставити перед учнями питання, примусити їх подумати для того, щоб активізувати їх увагу і мислення. З другого боку, не можна визнати за правильне і твердження, що лекція відрізняється від розповіді більшою науковою суворістю або точністю, оскільки науковість викладу є найважливішою вимогою до всіх методів навчання. Так чим же у такому разі лекція відрізняється від розповіді і пояснення? Єдина відмінність полягає в тому, що лекція використовується для викладу більш менш об'ємного навчального матеріалу, і тому вона займає майже весь урок. Природно, що з цим пов'язана не тільки певна складність лекції як методу навчання, але і ряд її специфічних особливостей.
Бесіда. Розповідь, пояснення і лекція відноситься до числа монологічних, або інформаційно-повідомляючих методів навчання. Бесіда ж є діалогічним методом викладання навчального матеріалу (від грец. dialogos - розмова між двома або декількома особами), що вже саме по собі говорить про істотну специфіку цього методу. Сутність бесіди полягає в тому, що вчитель шляхом вміло поставлених питань спонукає учнів міркувати, аналізувати факти і явища, що вивчаються, в певній логічній послідовності і самостійно підходити до відповідних теоретичних висновків і узагальнень.
Бесіда - це спосіб навчальної роботи щодо осмислення нового матеріалу, який виступає у формі «питання-відповідь». Головне завдання бесіди - спонукати учнів за допомогою питань до міркувань, аналізу матеріалу і узагальнень, до самостійного «відкриття» нових для них висновків, ідей, законів і т. п. Тому при проведенні бесіди щодо осмислення нового матеріалу необхідно ставити питання так, щоб вони вимагали не односкладових стверджувальних або заперечних відповідей, а розгорнутих міркувань, певних доказів і порівнянь, в результаті яких учні виділяють істотні ознаки і властивості предметів і явищ, що вивчаються, і таким чином засвоюють нові знання. «Уміння ставити питання, - писав К.Д. Ушинський, - і поступово посилювати складність і важкість відповідей є одна з найголовніших і необхідніших педагогічних звичок». Не менше важливо і те, щоб питання мали чітку послідовність і спрямованість, які дозволять учням глибоко осмислювати внутрішню логіку засвоюваних знань.
Вказані специфічні особливості бесіди роблять її досить активним методом навчання. Проте вживання цього методу має і свої обмеження, бо далеко не кожний матеріал можна викладати за допомогою бесіди. Цей метод найчастіше застосовується тоді, коли тема, що вивчається, є порівняно нескладною і коли з неї в учнів є певний запас уявлень або життєвих спостережень, що дозволяють осмислювати і засвоювати знання евристичним (від грец. heurisko - знаходжу) шляхом. Якщо ж матеріал складний або в учнів немає щодо нього запасу необхідних уявлень, то висловлювати його краще не за допомогою евристичної бесіди, а використовувати розповідь, пояснення або лекцію.
Слід також відзначити, що виклад матеріалу методом бесіди вимагає значної витрати навчального часу. Ось чому іноді корисно пояснювати матеріал економнішим в значенні витрати часу методом, скажімо, за допомогою того ж пояснення для того, щоб приділи ти більше уваги організації письмових і практичних вправ.
Методи усного викладу нового матеріалу вчителем, як правило, поєднуються із застосуванням засобів наочності. Ось чому в дидактиці велику роль виконує метод ілюстрації і демонстрації навчальних посібників, який іноді називають ілюстративно-демонстраційним методом (від лат. illustratio - зображення, наочне пояснення і demonstratio - показ). Сутність цього методу полягає в тому, що в процесі навчальної роботи вчитель використовує ілюстрації, тобто наочне пояснення, або ж демонструє той або інший навчальний посібник, які можуть, з одного боку, полегшувати сприйняття і осмислення матеріалу, що вивчається, а з іншого - виступати як джерело нових знань.
Ефективність використання ілюстрацій і демонстрацій значною мірою залежить від умілого поєднання слова і наочності, від уміння вчителя виділяти ті властивості і особливості, які в більшій мірі розкривають сутність предметів і явищ, що вивчаються.
При розгляді методів усного викладу знань вчителем особливо слід зупинитися на питаннях, пов'язаних із збудженням активності учнів щодо сприйняття і осмислення матеріалу, що вивчається.
Сприйняття матеріалу на слух - справа важка, що вимагає від учнів зосередженої уваги і вольових зусиль. Недаремно ще К.Д. Ушинський відзначав, що при невмілому веденні уроку учні можуть бути лише зовні «присутніми на заняттях», а внутрішньо - думати про своє або ж зовсім залишатися «без думки в голові». Про це ж писав С.Т. Шацький, вказуючи на те, що нерідко учні можуть занурюватися на уроці в «педагогічний сон», тобто зберігати лише видимість уваги, але бути абсолютно байдужими в роботі і не сприймати висловлюваний матеріал. Проте, ці недоліки, обумовлюються не самими методами усного викладу знань як такими, а їх невмілим вживанням.
Яким же чином можна попередити пасивність учнів при усному викладі навчального матеріалу і забезпечити активне сприйняття і осмислення ними нових знань? Важливе значення в рішенні цієї задачі мають дві дидактичні умови: по-перше, сам виклад матеріалу вчителем повинен бути змістовним в науковому відношенні, живим і цікавим за формою, по-друге, в процесі усного викладу знань необхідно застосовувати особливі педагогічні прийоми, які будуть стимулювати розумову активність школярів і сприяти підтримці їх уваги.
Один з цих прийомів полягає в тому, що при усному викладі знань вчитель створює проблемні ситуації, ставить перед учнями пізнавальні задачі і питання, які їм слід вирішити в процесі сприйняття і осмислення матеріалу, який викладається. Найпростішим в даному випадку є достатньо чітке визначення теми нового матеріалу і виділення тих основних питань, в яких учням необхідно розібратися. В такій ситуації, коли учні переживають внутрішні суперечності між знанням і незнанням, у них виникає потреба у вирішенні цих протиріч, і вони починають проявляти пізнавальну активність.
У стимулюванні пізнавальної активності велику роль виконує уміння вчителя спонукати учнів до осмислення логіки і послідовності у викладі теми, що вивчається, до виділення в ній головних і найістотніших положень.
Хороший результат в активізації розумової діяльності учнів при усному викладанні знань, дає прийом, який ставить їх перед необхідністю робити порівняння, зіставляти нові факти, приклади і положення з тим, що вивчалося раніше. Зокрема, К.Д. Ушинський вказував на величезну роль порівняння в активізації пізнавальної діяльності учнів і вважав, що порівняння є основою всякого розуміння і мислення, що все в світі пізнається не інакше, як через порівняння.
Психологічний механізм дії порівняння на розумову діяльність людини намагався свого часу розкрити ще Гельвеций. «Всяке порівняння предметів між собою, - писав він, - передбачає увагу; всяка увага передбачає зусилля, а всяке зусилля - спонукання, що примушує зробити це».
У активному сприйнятті і осмисленні матеріалу, що вивчається, досить суттєве значення має уміння вчителя додавати своєму викладу захоплюючий характер, робити його живим і цікавим. Перш за все, тут не слід забувати, що навчальний матеріал сам по собі містить безліч стимулів, які викликають допитливість і розумову активність учнів. До них відносяться: новизна наукових відомостей, яскравість фактів, оригінальність висновків, своєрідний підхід до розкриття уявлень, що склалися, глибоке проникнення в сутність явищ і т.д. Враховуючи це, вчителю необхідно постійно піклуватися про те, щоб не зводити свій виклад до простого переказу підручника, а робити його глибшим за змістом, доповнюючи його новими деталями і цікавими прикладами. К.Д. Ушинський писав, що «предмет, що вивчається, повинен представляти для нас новину, але новину цікаву, тобто таку новину, яка або доповнювала б, або підтверджувала, або спростовувала, або розбивала те, що вже є в нашій душі, тобто, одним словом, таку новину, яка що-небудь змінювала б в слідах, вже у нас укорінених».
Гарний результат в навчанні дає, як вже наголошувалося, використання принципу наочності: демонстрація картин, схем, малюнків, приладів, а також дослідів і т.д. Недаремно К.Д. Ушинський вказував, що вчитель, який претендує на розвиток розуму у дітей, повинен перш за все вправляти їх здібність до спостереження, вести їх від нерозподіленого сприйняття до цілеспрямованого і аналізуючого.
Такі найважливіші загально дидактичні прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів при усному викладі знань вчителем.
Робота над новим матеріалом при усному викладанні, як правило, повинна закінчуватися коротким узагальненням, формулюванням теоретичних висновків і закономірностей. Ці узагальнення не завжди обов'язково робити самому вчителю. Нерідко він спонукає самих учнів формулювати основні висновки матеріалу, особливо якщо цей матеріал висловлюється методом бесіди. Все це також активізує розумову діяльність учнів.
Розглянуті положення дозволяють виділити найважливіші прийоми викладу нового матеріалу методами розповіді, пояснення, лекції і евристичної бесіди в поєднанні з ілюстраціями і демонстраціями. До цих прийомів відносяться наступні:
а) постановка теми нового матеріалу і визначення питань, які учні повинні осмислити і засвоїти;
б) виклад матеріалу вчителем із застосуванням ілюстрацій і демонстрацій, а також прийомів активізації розумової діяльності школярів;
в) узагальнення викладеного матеріалу, формулювання основних висновків, правил, закономірностей.
Вказані дидактичні основи навчальної роботи над новим матеріалом властиві всім методам усного викладу знань вчителем. Тут, проте, необхідно зупинитися на тих особливостях, які властиві лекції.
Оскільки в лекції висловлюється значний за об'ємом навчальний матеріал, план теми бажано не тільки повідомляти усно, але і записувати на дошці або ж вивішувати в класі у вигляді спеціальної таблиці. Цей план слід рекомендувати учням записати в своїх зошитах.
Досить важливе значення має використання в процесі читання лекції різноманітних методичних прийомів активізації розумової діяльності учнів і підтримки їх уваги, про які шла мова вище. Окрім цих прийомів, велику роль виконує спонукання учнів робити короткі записи або ж вести конспект лекції.
1.3 Методи закріплення матеріалу: бесіда, робота з підручником

Усний виклад знань вчителем пов'язаний з первинним сприйняттям і осмисленням їх учнями. Але, як відзначав дидакт М.А. Данілов, «знання, які є результатом першого етапу навчання, не є ще знаряддям активного, самостійного мислення і діяльності учнів». Про це ж писав відомий методист-біолог Н.М. Верзілін, вказуючи на те, що наукові поняття формуються не відразу, а проходять через ряд стадій, на кожній з яких відбувається збагачення пам'яті фактичним матеріалом, його більш поглиблений і усесторонній аналіз, сприяючий тому, що засвоюванні висновки, узагальнення або правила стають інтелектуальним надбанням учня. В цьому значенні пояснення матеріалу вчителем слід розглядати як хоча і дуже важливий, але все таки первинний етап навчальної роботи. Виходячи з приведеної вище закономірності, в дидактиці велике значення надається подальшій навчальній роботі щодо засвоєння (закріплення, запам'ятовування і глибше осмислення) викладеного матеріалу. Які ж методи використовуються в цьому випадку?
Метод бесіди. Цей метод найчастіше застосовується тоді, коли викладений вчителем матеріал є порівняно нескладним і для його засвоєння достатньо використовувати прийоми відтворення (повторення). Сутність методу бесіди в даному випадку полягає в тому, що вчитель за допомогою вміло поставлених питань спонукає учнів до активного відтворення викладеного матеріалу з метою його глибшого осмислення і засвоєння (запам'ятовування).
Бесіда як метод засвоєння тільки що сприйнятого матеріалу використовується по всіх предметах шкільного навчання.
Робота з підручником. В курсі кожного навчального предмету є теми достатньо складні, що викликають в учнів труднощі при засвоєнні. В таких випадках вчителю не завжди доцільно одразу ж після викладу нового матеріалу проводити бесіду по його засвоєнню (запам'ятовуванню). Краще всього дати учням можливість попрацювати самостійно з підручником, а потім вже проводити бесіду.
У принципі слід би було на кожному уроці після пояснення вчителя надати учням можливість попрацювати самостійно з підручником. Це обумовлюється закономірностями пізнавальної діяльності. Щоб міцно засвоїти той або інший матеріал, потрібне неодноразове звернення до його вивчення. Всяка подальша робота, якщо вона правильно організована, не тільки сприяє кращому запам'ятовуванню знань, але і дозволяє знаходити в них нові деталі і відтінки, глибше підходити до їх осмислення. На жаль, на це не завжди вистачає часу. Потрібно правильно організувати роботу з підручником, щоб учні не просто читали його, а продовжували більш глибоко осмислювати і засвоювати матеріал, що вивчається. Найважливішими прийомами при використанні цього методу є наступні: а) чітка постановка мети роботи з підручником; б) зазначення питань, які повинні бути засвоєнні учнями; в) визначення порядку самостійної роботи і прийомів самоконтролю; г) нагляд за ходом самостійної роботи і надання допомоги окремим учням; д) бесіда по закріпленню нового матеріалу.
1.4 Методи самостійної роботи учнів щодо осмислення і засвоєння нового матеріалу

Разом з усним викладом матеріалу вчителем значне місце в процесі навчання займають методи самостійної роботи учнів щодо сприйняття і осмислення нових знань.
Це дуже важливі методи. К.Д. Ушинський, наприклад, вважав, що тільки самостійна робота створює умови для глибокого оволодіння знаннями і розвитку мислення учнів.
У чому ж полягає сутність самостійної навчальної роботи? Розкриваючи це питання, Б.П. Єсіпов відзначав, що «самостійна робота учнів, що включається в процес навчання, - це така робота, яка виконується без безпосередньої участі вчителя, але за його завданням в спеціально наданий, для цього час; при цьому учні свідомо прагнуть досягти поставленої в завданні мети, проявляючи свої зусилля і виражаючи в тій або іншій формі результати своїх розумових і фізичних (або тих і інших разом) дій». Розглянемо сутність цих методів.
Робота з підручником щодо осмислення і засвоєння нових знань. Сутність цього методу полягає в тому, що оволодіння новими знаннями здійснюється самостійно кожним учнем шляхом вдумливого вивчення матеріалу по підручнику і осмислення фактів, прикладів і витікаючих з них теоретичних узагальнень (правил, висновків, законів і т.д.), що містяться в ньому, при цьому одночасно із засвоєнням знань учні одержують уміння працювати з книгою. Дане визначення, можливо, і не є бездоганним, але, проте, воно дає достатньо чітке уявлення про характер цього методу і підкреслює в ньому дві важливі взаємопов'язані сторони: самостійне оволодіння учнями матеріалом, і формування уміння працювати з навчальною літературою.
Використання цього методу має свою історію. В 20-30-ті роки, коли в школі здійснювалися спроби впровадження комплексно-проектного, а потім бригадно-лабораторного методу навчання, а замість підручників (в цих методах вони вважалися непотрібними) використовувалися так звані «робочі книги», які містили головним чином місцевий матеріал, самостійна робота учнів щодо одержання знань по підручнику не знаходила широкого використання; до того ж зменшувалася роль вчителя в навчальному процесі. Коли ж ці методи як єдині і універсальні були скасовані, вся важкість навчальної роботи була перекладена на вчителя: він був зобов'язаний сам пояснювати кожну тему. Це знову знижувало значення самостійної роботи учнів з підручником. Більш того, якщо деякі вчителі намагалися організувати на уроці самостійну роботу з підручником щодо оволодіння новим матеріалом, такі спроби піддавалися критиці.
Положення почало змінюватися, коли гостро повстали проблеми підвищення якості знань учнів. В 1958 році у «Вчительській газеті» з'явилася стаття Б.П. Єсипова і Л.П. Аристової з характерною назвою: «Розкрити підручники». Її автори звертали увагу вчителів на те, що питання поліпшення самостійної роботи учнів на уроці не можуть бути вирішені, якщо не використовуватимуться підручники і навчальна література. Тому замість традиційної вимоги «Закрити підручники» на заняттях вони пропонували застосовувати різноманітні форми навчальної роботи з книгою з метою активізації пізнавальної діяльності учнів. Саме з того часу відзначився поворот до ширшого використання і методичного вдосконалення роботи з підручником в процесі навчання.
Щоб робота з підручником на уроці давала навчальний ефект, вчителю необхідно дотримуватися наступних вимог:
а) Перш за все важливе значення має правильний підбір матеріалу (теми) для самостійного вивчення по підручнику на уроці. Відомо, що не всяке питання учні можуть засвоїти самостійно без ґрунтовного пояснення його вчителем. Багато тем містять в собі абсолютно нові відомості, носять вступний або узагальнюючий характер. Їх вивчення викликає у школярів великі труднощі. Природно, що по таких темах не слід відсилати учнів до самостійної роботи з підручником, їх потрібно викладати і пояснювати самому вчителю. Таким чином, дотримання принципу доступності навчання є однією з умов правильної організації самостійної роботи учнів з підручником з метою оволодіння новим матеріалом.
б) Самостійній роботі учнів з підручником, як правило, повинна передувати ґрунтовна вступна бесіда вчителя. Перш за все, потрібно точно визначити тему нового матеріалу, провести загальне ознайомлення з його змістом, звернути увагу учнів на ті питання, які вони повинні засвоїти (іноді їх корисно записати на дошці або вивісити у вигляді таблиці), а також дати докладні поради про порядок самостійної роботи і самоконтролю.
в) В процесі занять вчителю потрібно спостерігати за ходом самостійної роботи учнів, ставити деяким з них питання, як вони розуміють матеріал, що вивчається. Якщо деякі з них зустрічатимуться з труднощами, необхідно допомогти їм розібратися в незрозумілих положеннях.
г) Серйозну увагу слід звертати на вироблення у школярів уміння самостійно осмислювати і засвоювати новий матеріал по підручнику.
д) Нерідко самостійній роботі з підручником може передувати демонстрація дослідів і наочних посібників з метою створення на занятті проблемної ситуації і стимулювати учнів до вдумливішого осмислення вивчаємого матеріалу.
е) Вивчення нового матеріалу по підручнику нерідко проводиться у формі вибіркового читання окремих місць з метою самостійного засвоєння питань описового характеру. У такому разі виклад матеріалу вчителем чергується з роботою учнів над підручником.
ж) При вивченні нового матеріалу нерідко виникає необхідність звернутися до короткого відтворення пройдених раніше тем. Основним методом в таких випадках, як правило, виступає усне опитування. Проте часто він не дає бажаного ефекту, оскільки багато учнів не завжди можуть пригадати і відтворити пройдений матеріал. В таких випадках краще використовувати самостійну роботу з підручником.
з) Робота з підручником у жодному випадку не повинна займати весь урок. Її необхідно поєднувати з іншими формами і методами навчання. Так, після роботи з підручником обов'язково потрібно перевіряти якість засвоєння матеріалу, що вивчається, давати вправи, пов'язані з виробленням умінь і навичок і подальшим поглибленням знань учнів.
Приведені приклади показують, що самостійна робота учнів з підручником по засвоєнню нового матеріалу як метод навчання вимагає від вчителя хорошого знання і практичного володіння різноманітними прийомами її організації.
Лабораторні роботи (заняття) по оволодінню новим матеріалом. В системі роботи щодо сприйняття і засвоєння нового матеріалу учнями широко вживаєтья метод лабораторних робіт. Свою назву він одержав від лат. laborare, що означає працювати. На велику роль лабораторних робіт в пізнанні вказували багато видатних вчених. «Хімії, - підкреслював М.В. Ломоносов, - жодним чином навчитися неможливо, якщо не бачити самої практики і не проводити хімічні операції». В чому полягає сутність лабораторних робіт як методу навчання? Лабораторна робота - це такий метод навчання, при якому учні під керівництвом вчителя і по заздалегідь наміченому плану проводять досліди або виконують певні практичні завдання і в процесі них сприймають і осмислюють новий навчальний матеріал.
Проведення лабораторних робіт з метою осмислення нового навчального матеріалу включає наступні методичні прийоми: 1) постановку теми занять і визначення задач лабораторної роботи; 2) визначення порядку лабораторної роботи або окремих її етапів; 3) безпосереднє виконання учнями лабораторної роботи і контроль вчителя за ходом занять і дотриманням техніки безпеки; 4) підведення підсумків лабораторної роботи і формулювання основних висновків.
Сказане вище показує, що лабораторні роботи як метод навчання багато в чому носять дослідницький характер, і в цьому значенні високо оцінюються в дидактиці. Вони пробуджують в учнів глибокий інтерес до навколишньої природи, прагнення осмислити, вивчити оточуючі явища, застосовувати здобуті знання для вирішення і практичних, і теоретичних проблем. Метод цей виховує сумлінність у висновках, тверезість думки. Лабораторні роботи сприяють ознайомленню учнів з науковими основами сучасного виробництва, виробленню навичок поводження з реактивами, приладами і інструментами, створюючи передумови для технічного навчання.
1.5 Методи навчальної роботи щодо вироблення умінь і навичок і застосування знань на практиці

У процесі навчання велике значення має вироблення в учнів вмінь і навичок і застосування одержаних знань на практиці.
Метод вправ. Уміння і навички формуються за допомогою методу вправ. Сутність цього методу полягає в тому, що учні проводять багатократні дії, тобто тренуються (вправляються) у застосуванні засвоєного матеріалу на практиці і таким чином поглиблюють свої знання, виробляють відповідні уміння і навички, а також розвивають своє мислення і творчі здібності. З цього визначення виходить, що вправи, по-перше, повинні носити свідомий характер і проводитися тільки тоді, коли учні добре осмислять і засвоять матеріал, що вивчається, по-друге, вони повинні сприяти подальшому поглибленню знань і, по-третє, сприяти розвитку творчих здібностей школярів.
На організацію тренувальної діяльності також впливає характер тих умінь і навичок, які потрібно виробляти в учнів. В цьому значенні можна виділити: а) усні вправи; б) письмові вправи; в) виконання практичних завдань з предметів, пов'язаних з проведенням вимірювальних робіт, з виробленням умінь поводження з механізмами, інструментами і т.д.
Для організації тренувальних вправ щодо застосування знань на практиці важливе значення мають ті прийоми, які використовуються в процесі формування вмінь і навичок. До цих прийомів відносяться наступні:
перший - вчитель, спираючись на засвоєні учнями теоретичні знання, пояснює їм мету і задачі майбутньої тренувальної діяльності;
другий - показ вчителя, як потрібно виконувати ту або іншу вправу;
третій - первинне відтворення учнями дій щодо застосування знань на практиці;
четвертий - подальша тренувальна діяльність учнів, направлена на вдосконалення практичних умінь і навичок.
Звичайно, не завжди ці етапи виступають з достатньою чіткістю, проте подібна послідовність в тій чи іншій мірі властива утворенню будь-якого умінь і навичок.
При підборі вправ суттєво важливо, щоб вони поєднували в собі наслідувальну і творчу діяльність учнів і вимагали від них кмітливості, роздумів, пошуку власних шляхів рішення тієї або іншої задачі. Ще К.Д. Ушинський відзначав, що наслідування тільки тоді корисне, коли з нього зростає самостійна діяльність. Ця ідея одержала подальший розвиток в педагогіці. Л.В. Занков вказував, що якщо в основі оволодіння знаннями і тренувальних вправ лежить лише відтворююча діяльність, то мислення і діяльність учнів йде як би по накатаному шляху. Це не тільки не сприяє, але в інших випадках навіть гальмує розумовий розвиток школярів. Вони не привчаються до глибокого аналізу фактичного матеріалу, а прагнуть лише механічно запам'ятати інформацію і способи її вживання на практиці.
З іншого боку, вчителю необхідно знати про ті труднощі, з якими пов'язана тренувальна діяльність. Вправи, особливо якщо вони проводяться творчо, пов'язані з тим явищем, яке в психології і педагогіці прийнято називати перенесенням знань. Суть цього явища полягає в тому, що в процесі навчальної роботи учням доводиться як би переносити засвоєні розумові операції, уміння і навички на інший матеріал, тобто застосовувати їх в інших умовах. Засвоївши на основі конкретних прикладів і фактів те або інше правило, учень не завжди легко оперує їм, коли це правило потрібно застосувати в новій, незнайомій ситуації, або з його допомогою пояснювати нові явища і факти. В зв'язку з цим Н.А. Менчинська підкреслювала, що учням порівняно неважко на основі аналізу прикладів і фактів зробити необхідні теоретичні висновки, сформулювати правила, а набагато важче застосовувати ці висновки до пояснення нових прикладів і фактів. Останнє і має місце при закріпленні засвоєного матеріалу.
Подібна методика організації вправ щодо застосування знань на практиці особливе значення має в даний час, коли ставиться задача інтенсивнішого розумового розвитку учнів. Але розвиваючий характер вправи носитимуть лише тоді, коли вони будуть містити творчі завдання, виконання яких вимагає від учнів нетривіальних поворотів думки, мислення, розумової самостійності.
Подібна методика, якщо вдуматися в її сутність, ґрунтується на поліпшенні самостійної роботи учнів, на глибокому логічному аналізі того фактичного матеріалу, який лежить в основі формування наукових понять, практичних умінь і навичок.
Лабораторні заняття. Організація лабораторних робіт для учнів щодо застосування знань на практиці включає наступні прийоми: а) постановка мети лабораторних (практичних) занять; б) визначення порядку роботи і керівництво над ходом її виконання; в) підведення підсумків роботи. При проведенні лабораторних (практичних) занять учні можуть користуватися підручниками та іншими навчальними посібниками, а також консультуватися з вчителем.
2. Методи викладання іноземних мов

Відомості про вивчення іноземних мов відносяться до віддалених часів: в епоху розквіту культури в Сирії, стародавньому Єгипті, Греції, Римі іноземні мови и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.