На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Педагогчне керування пзнавальною дяльнстю учнв. Принципи виховання в дтей нтересу до занять фзичною культурою. Опис вправ, народних гор та пошукових ситуацй, що використовуються з метою активзацї пзнавального процесу на уроц фзкультури.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 25.09.2010. Сдан: 2010. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


1

ЗМІСТ

    Вступ
    1. Педагогічне керування та виховання активізації пізнавального процесу
      1.1 Педагогічне керування пізнавальною діяльністю учнів
      1.2 Виховання в учнів інтересу до занять фізичною культурою
    2. Засоби активізації пізнавального процесу на заняття фізичної культури
      2.1 Значення пізнавальної активності на уроці
      2.2 Використання різноманітних вправ
      2.2.1 Різноманітність вправ, які використовуються з метою активізації пізнавального процесу на уроці фізкультури
      2.2.2 Застосування різних вправ на уроках фізичної культури
      2.3 Завдання по взаємоаналізу дій учнів
      2.4 Використання пошукових ситуацій
    3. Використання гри з метою активізації пізнавального процесу школярів до занять фізкультурою
      3.1 Ігровий метод
      3.2 Використання народних ігор та їх роль у розвитку пізнавальної активності до фізичної культури
    Висновок
    Список літератури

Вступ

Розбудова національної системи освіти активізувала педагогічні пошуки, зокрема пошуки оптимальної організації навчально-виховного процесу, який поєднує практичні дії: планування, педагогічний аналіз, коригування, збір інформації, аналітичне оцінювання інформації, контроль, стимулювання. Наукова теорія управління школою та навчально-виховним процесом практично почала розвиватися в останні 20 - 25 років.
Важливим моментом ефективного проведення уроків з фізичної культури є активізація пізнавального інтересу на заняттях. Оскільки цей момент проводиться на початку уроку, отже від його якості проведення залежить в більшості випадків весь урок.
Новизна проблеми полягає у розгляді можливостей використання ігрового методу для активізації пізнавального процесу.
Мета роботи полягає в тому, щоб з`ясувати особливості пізнавальної активності на уроці та використання різних методів та засобів для здійснення активізації пізнавального процесу.
У відповідності з поставленою метою виникає необхідність постановки та вирішення деяких завдань:
з`ясувати особливості педагогічного керування та виховання активізації пізнавального процесу;
можливості використання різних засобів та методів активізації пізнавальної діяльності на уроках фізичної культури;
розглянути перспективи використання ігрового методу з метою активізації пізнавального процесу.

1. Педагогічне керування та виховання активізації пізнавального процесу

1.1 Педагогічне керування пізнавальною діяльністю учнів

Управління педагогічним процесом - це впорядковані системи, спрямовані на керування групою, колективом; це складний, багатофакторний, цілеспрямований процес дії методів управління на керований об'єкт, варіативність та добір методичних прийомів, технічних засобів навчання, відповідні технології, координація та взаємодія. Мистецтво управління полягає в здатності виконувати завдання системно, комплексно, з урахуванням усіх обставин. Результат управління залежить від рівня знань, професійної підготовки вчителя, його вміння прогнозувати, використовувати сучасні методики, нові технології, форми й методи.

До понятійного апарату теорії управління входять принципи, функції, методи й засоби управління. Результат управління залежить від рівня знань, професійної підготовки вчителя, його вміння прогнозувати, використовувати сучасні методики, нові технології, управлінські форми й методи роботи. Тому до основних професійних функцій учителя як керівника навчального процесу належать :

- діагностична - спрямована на визначення навчально-виховного процесу, її мета - розроблення стратегії й тактики освітньої та виховної роботи з дітьми;

- конструктивно-організаторська - спрямована на організацію педагогічного процесу й забезпечення його ефективності;

- розвивальна (навчальна й виховна) - об'єднує інформаційну і гностичну функції, є провідною в діяльності педагога;

- комунікативна - характеризує стиль взаємин між педагогами й дітьми, педагогами й батьками;

- досліджу вальна - проявляється в умінні вчителя накопичувати та аналізувати факти поведінки дітей, бачити їх причини та наслідки, аналізувати педагогічні засоби та ефективність їх впливу на колектив і кожну дитину зокрема;

- самоосвіти - забезпечує неперервне підвищення кваліфікації вчителя завдяки поновленню знань і вмінь.

Навчально-виховний процес нагадує типову кібернетичну систему, де відбуваються процеси циркулювання інформації, де є суб'єкт і об'єкт, прямі й зворотні зв'язки тощо. Тому закономірності функціонування навчально-виховного процесу схожі з кібернетичними, хоча мають відмінності, а саме:

1) у дидактичній системі забезпечується керування засвоєнням інформації, ефективність діяльності учня залежить від рівня керівної діяльності вчителя; :

2) навчально-виховна система не може функціонувати нормально, якщо в системі відносин ''учитель--учень" лише прямий зв'язок і немає зворотного;

3) результат керування навчально-виховним процесом визначається двома чинниками: кількістю та якістю інформації про вплив керування на керований об'єкт, суб'єктивними здатностями сприймати цю інформацію та перетворювати її на новий імпульс керування відповідно до заданої мети;

4) система дій, яку виконує учень, залежить від кінцевої мети, регулюється й коригується нею;

5) модель дії, яку треба виконати (іншими словами, "програма мети") випереджає саму діяльність.

У теорії та практиці керування навчально-виховним процесом використовуються графічні, тестові, статичні, динамічні та інші моделі. Використання їх дає змогу об'єктивно дослідити й описати явища; відобразити існуючі зв'язки педагогічних процесів; інтерпретувати результати й галузь їх використання. Наприклад, графічна модель включає похвалинний розклад уроку, основні його складові, проектування діяльності вчителя та учнів. Заповнення програми займає небагато часу і є ефективнішим, ніж написання поурочного плану. Звернімо увагу на складові моделі: час, діяльність, корекцію. Саме тому, готуючи майбутніх спеціалістів до роботи в нових умовах, ми велику увагу приділяємо формуванню їхніх практичних умінь і навичок до управління навчальним процесом у сучасній школі. Під цим поняттям ми розуміємо процес змін в об'єктивних (зміст, організація, методи навчання) і суб'єктивних (зміст і структура розумової діяльності) умовах навчання в бік підвищення їх організованості. У системі навчання об'єктивні умови розглядаємо як підсистему, що керує, а суб'єктивні - як керовану підсистему. Пізнавальною діяльністю учнів можна керувати, спрямування її в потрібному напрямі є головною метою навчально-виховного процесу (Г. Кондратенко, Г. Конфедератов, М. Семикіна, В. Чепелєв, М. Розенберг та ін.).

Увесь цикл керування навчанням можна розділити на такі етапи:

1) попереднє керування: визначення мети, планування, конкретизація завдань, прогнозування;

2) оперативно-коригуюче керування, підбір матеріальної бази, інструктаж, регулювання роботи вчителів, внесення коректив у навчальний процес;

3) кінцевий: контрольний зріз знань і умінь учнів, аналіз одержаних даних, внесення коректив з оптимізації процесу викладання в навчальний процес у цілому.

Учитель керує діяльністю учнів на кожному уроці, формуючи в них прийоми розумової діяльності, вміння аналізувати, встановлювати взаємні й причинно-наслідкові зв'язки, порівнювати, узагальнювати, систематизувати здобуті знання, робити висновки. Перебудовуючи зміст навчального матеріалу, вчитель задає напрям розвитку розумової діяльності учнів і водночас коригує хід пізнання. В даному разі ми говоримо про керування навчанням методом викладання матеріалу.

Внесення нових елементів у структуру розумової діяльності учнів, її збагачення відбувається з урахуванням підготовки школярів до пошукової діяльності, до способів розв'язання проблем. Цей процес є не лише наслідком, а й засобом керування.

Організацію діяльності учнів і керування розв'язанням окремої теми ми називаємо тактикою диференційованого навчання, а послідовність "фрагментів" навчальної програми - стратегією. В інформаційному плані керування суголосне змісту уроку, його зв'язкам з іншими уроками, в структурному - побудові навчального матеріалу уроку, диференційованого навчання [29, 20].

Для підвищення ефективності навчальної діяльності школярів треба продумувати форми уроку, які забезпечували б високу пізнавальну активність учнів, а в першу чергу - чітко сформулювати його мету, створити умови, за яких теорія поєднувалася б із практикою (експеримент, лабораторна робота, робота на навчально-дослідній ділянці).

За традиційної організації навчального процесу на уроці переважає інформаційна діяльність учителя, а школярам відведено роль пасивних слухачів. Тому неабиякого значення надається такій організації навчальної діяльності, яка спрямовувала б учнів на самостійне здобуття знань (самостійна робота з науково-популярною літературою, натуральними об'єктами, підручниками, екранними посібниками тощо).

На уроках фізичної культури учні не повинні бути пасивними слухачами, а активно "діяти". Після пояснень вчителя завдань уроку учні активно виконують рухові вправи.

Зі сказаного можна зробити такі висновки:

1. Правильна організація керування пізнавальною діяльністю школярів за диференційованого навчання активізує її.

2. Стратегія навчання створює змістову основу для оптимальної побудови тактики диференційованого навчання, веде до якісних перетворень у формуванні узагальненого розв'язання завдань.

3. Керування кожним уроком або системою уроків здійснюється за допомогою певної тактики, що приводить до прийняття й розв'язання проблем, задач, передбачених стратегією навчання. Розвивається внутрішня мотивація навчання.

4. Керування пізнавальною діяльністю учнів за диференційованого навчання здійснюється внесенням в її структуру нових способів поряд зі знаннями як інструментом пізнання.

5. Спосіб розв'язання завдань формується успішніше, якщо він є предметом і об'єктом пошукової (продуктивної) діяльності.

1.2 Виховання в учнів інтересу до занять фізичною культурою

Виховання в старших підлітків інтересу до занять фізичною культурою є предметом особливої уваги як у теорії педагогіки, так і в методиці фізичного виховання. Це пов'язано з тим, що в підлітковий вік у школярів відбувається перехід від природної потреби у рухах в усвідомлену необхідність занять фізичними вправами. Такий підхід, як відомо, потребує вольових зусиль учнів, що в підлітковому віці ще не достатньо сформовані. Тому в практичній роботі необхідно спиратися на інтерес, який є великою рушійною силою, може значно підсилити мотиви і заохотити старших підлітків до регулярних занять фізичними вправами [19,25].

Отже, інтерес до занять фізичною культурою належить до мотиваційної сфери особистості. Його психологічною основою є внутрішня мотивація, яка виникає за умов зовнішньої мотивації: вимог учителя, визначення мети занять фізичними вправами, необхідності підготовитися до занять тощо.

Тобто, інтерес як внутрішній мотив діє на учнів силою своєї значущості та емоційної привабливості, яка є виразником естетичних потреб особистості. Намітивши основні орієнтири виховання в старших підлітків стійкого інтересу до занять фізичною культурою, ми прагнули розкрити їх зміст, ефективність методів і прийомів цієї роботи в школі та сім'ї. На першому етапі було також виявлено, фактори, які негативно впливають на виховання в учнів інтересу до занять фізичними вправами.

За даними С. Л. Рубінштейна, А. Н. Леонтьєва, П. В. Сімонова та інших учених виховання в учнів інтересу до будь-якої діяльності багато в чому залежить від впливу на їхню інтелектуальну, емоційно-вольову і мотиваційну сфери. Керуючись цим теоретичним положенням стосовно виховання інтересу до занять фізичною культурою, в роботі були визначені такі основні напрями формуючого експерименту:

* формування в школярів системи знань про вплив фізичних вправ на розвиток організму, вмінь і навичок самостійно займатися фізичними вправами на основі здійснення міжпредметних зв'язків фізичної культури з біологією людини, валеологією та іншими предметами;

* емоційно-вольовий вплив на учнів, спрямований на формування в них позитивного ставлення до занять фізичною культурою на основі широкого застосування ігрового методу;

* вплив на мотиваційну сферу старших підлітків з метою формування в них позитивних мотивів до фізичного самовдосконалення через застосування різних прийомів стимулювання і мотивування.

Враховувались значні розходження в рівнях знань, умінь і навичок учнів з різними рівнями сформованості інтересу, і тому в експериментальній програмі було запропоновано диференційований підхід до учнів різної фізичної підготовленості. В роботі з ними застосовувалися методи переконання, особистого прикладу, стимулювання до участі в спортивних змаганнях тощо. Методи і прийоми, які застосовувалися на уроках, були спрямовані на активізацію в школярів усвідомленого сприйняття значущості фізичних вправ, розвиток мотивації до занять фізичною культурою, формування умінь і навичок самостійно займатися фізичними вправами.

Робота щодо формування інтересу до фізичної культури велася так, щоб словесні форми впливу на їхню свідомість раціонально поєднувалися з практичними методами, показом, повторенням та перевіркою обсягу запам'ятовування змісту й послідовності виконання вправ, усвідомлення їх місця і ролі в режимі дня. Спочатку застосовувалися методи і прийоми роз'яснення, потім демонструвалися вправи, а наприкінці -- інструктування, спрямоване на проведення самостійних занять [19,21].

На наступному етапі експерименту були виявлені шляхи підвищення ефективності процесу закріплення знань, умінь і навичок учнів, рівень використання засвоєних вправ у різних варіантах самостійних занять, які проводилися в позаурочний час. На цьому етапі зверталася велика увага на мотиви, які спонукали до формування інтересу та мали важливе значення у житті учнів. На перших уроках формувалося позитивне ставлення до фізичної культури та розвиток пізнавального інтересу до занять фізичними вправами. Використовуючи приклади з життя учасників Олімпійських ігор, учитель підводив учнів до висновку про те, що спорт, фізична культура -- надійні помічники для кожного, хто прагне стати загартованою людиною.

На наступних уроках ставилося завдання сформувати в учнів мотиви до самостійних занять фізичною культурою. Для закріплення теоретичних знань, умінь і навичок практикувалися домашні завдання з фізичної культури, ведення щоденників самоконтролю, в яких учні записували свої результати, спостереження та приклади впливу занять фізичними вправами на загальне самопочуття. Аналіз даних щоденників самоконтролю і спостереження за учнями показали, що в значної частини з них з'явилися стійкі мотиви до занять. Вони проявлялися в бажанні та прагненні займатися фізичною культурою і спортом. Кращі, ніж в інших школярів, результати позитивно впливали на позицію однолітків у колективі щодо їх ставлення до навчання та суспільне корисної праці. Ці взаємовпливи пояснюються тим, що такі учні краще усвідомлювали соціальну значущість занять спортом, ставили перед собою перспективні цілі стати сильнішими, витривалішими і підготовленішими до життя.

Основним критерієм визначення результативності роботи на уроках фізичної культури вважається наявність в учнів певного рівня сформованості інтересу до занять фізичними вправами. При цьому враховуються: стійкість інтересу; його спрямованість на самостійні заняття фізичною культурою; поліпшення показників підготовленості (з бігу, стрибків, метань); підвищення рівня знань, умінь і навичок з предмету "Фізична культура"; підготовленість до самостійних занять фізичними вправами (чітке визначення виду занять, їх послідовність і місце в режимі дня, самостійна організація активного відпочинку, виконання домашніх завдань тощо).

Виховання інтересу до фізичної культури передбачається на заняттях, які передбачені в режимі дня, в ході позакласної та позашкільної роботи. Більшість занять у режимі дня бажано проводити в ігровій формі. Використання такого підходу запобігає перевантаженню учнів, забезпечує активний відпочинок й сприяє їх нормальному фізичному розвитку та руховій підготовленості. Потрібно регулярно проводити гімнастику до уроків, фізкультхвилинки, спортивні і рухливі ігри на перервах, практикуються домашні завдання. Постановка перед кожним учнем і класом перспективних цілей, сприйняття підлітками посильних обов'язків щодо виконання державних тестів і нормативів позитивно впливають на залучення їх до самостійних занять фізичною культурою, регулярних тренувань у спортивних секціях. Особливою популярністю серед учнів користувалися секції футболу, футзалу, плавання, боротьби та легкої атлетики. Учні експериментальних класів брали активну участь у роботі шкільних спортивних клубів за інтересами. Робота цих клубів набрала популярності після впровадження в школах бігової гри "Супермарафон -- 2001", яка трансформувалася в заочний пробіг по кордонах України, присвячений десятиріччю незалежності України. Цей тривалий пробіг разом з іншими формами клубної роботи сприяв цілеспрямованому вихованню в підлітків інтересу до бігу, появи в них потреби в регулярних заняттях фізичною культурою. При цьому раціонально, з розрахунком поставлених індивідуальних і колективних перспективних завдань організовувався і вільний час, планувалися заняття на кожний день під час канікул. Суспільного значення набули колективні заняття як один з найважливіших стимулів розвитку ініціативи і самостійності учнів [19,22].

У вихованні в підлітків інтересу до занять фізичною культурою велике значення мало тісне співробітництво школи і сім'ї. Учителі школи допомагали батькам здобути необхідні методичні знання, заохочували батьків виконувати роль тренера, пропагували створення в школі та сім'ях фізкультурних традицій і участь у спільних заходах. Цьому, зокрема, сприяли змагання на звання "Краща спортивна сім'я", які проводилися під час зимових і весняних канікул. Для батьків, які мало піклувалися про фізичний розвиток своїх дітей, організовували групові та індивідуальні консультації. В результаті такої роботи деякі з батьків зацікавилися пропозицією ввести щоденники самоконтролю за руховою активністю дітей. Такі щоденники були необхідні вчителю для отримання цінної інформації про індивідуальні потреби учнів у заняттях фізичною культурою, про особливості виховання в них інтересу до регулярних занять фізичними вправами в домашніх умовах.

Спільна робота школи і сім'ї активізувала участь батьків у складанні індивідуального плану та контролю за його виконанням, сприяла значному підвищенню активності дітей під час занять фізичними вправами. У багатьох сім'ях діти разом з батьками почали виконувати ранкову гігієнічну гімнастику, ходити в походи вихідного дня, самостійно займатися фізичними вправами та спортивними іграми у вільний час. Активізувалася фізкультурно-масова робота в цих сім'ях у період зимових і літніх канікул.

У результаті такої цілеспрямованої роботи в експериментальних класах зменшилось число підлітків з низьким рівнем сформованості інтересу до фізичної культури -- від 65,7 до 5,7 %; у контрольних класах також спостерігалося зменшення кількості учнів з низьким рівнем інтересу, але воно було незначним -- від 66,0 до 43,3%. У групі з високим рівнем сформованості інтересу також зафіксовано значне збільшення кількості учнів: у експериментальних класах -- від 17,1 до 78,6 %, а контрольних -- від 16,3 до 40,5 %. Наведені дані свідчать про те, що в експериментальних класах робота з виховання в школярів інтересу до фізичної культури була результативнішою. Причому така закономірність спостерігалася у всіх трьох умовно визначених групах учнів. Це свідчить про ефективність роботи за експериментальною методикою, її результати дають змогу дійти висновку про те, що основним у вихованні інтересу до занять фізичною культурою є: цілеспрямована робота з кожним учнем; включення у виховну роботу пізнавальних елементів (відомостей про історію фізичної культури і спорту, значення того чи іншого фізкультурно-масового заходу в укріпленні здоров'я учнів тощо); формування в школярів системи знань про вплив фізичних вправ на розвиток організму на основі міжпредметних зв'язків фізичної культури з біологією людини та валеологією; широке застосування в підвищенні емоційності уроків фізичної культури ігрового методу; використання стимулів для формування в школярів позитивних мотивів до самостійних занять фізичною культурою; озброєння учнів знаннями, які необхідні для самостійних занять фізичною культурою; ознайомлення з методикою самоконтролю та методикою дозування фізичних навантажень під час самостійних тренувань; створення для підлітків ситуацій успіху, позитивного емоційного настрою під час занять фізичними вправами тощо.

2. Засоби активізації пізнавального процесу на заняття фізичної культури

2.1 Значення пізнавальної активності на уроці

Практика показує що навчання як процес засвоєння знаннь, навичок і умінні протікає успішно лише при досить високій пізнавальній активності дітей -- прагненні до навчання, до оволодіння більш повними і глибокими знаннями.

При навчанні школярів на уроках фізичної культури виховання пізнавальної активності має важливе значення. Психологи стверджують, що, навіть коли людини учать виконувати фізичні дії, то центральна ланка все ж психологічна. В усі практичні дії обов'язково входять елементи дій психологічних, і без них не можна навчитися зовнішнім, практичним діям.

Активізувати пізнавальну діяльність учнів фізичної культури на уроках, важливо ще й от чому. Не один вчитель познайомився на практиці з пасивністю учнів у навчальній діяльності з падінням інтерес до занять фізичними вправами. Причини? Одна з них у тім, що, згідно програмі, навчання тим самим руховим діям, бігу, наприклад, стрибкам, метанням, здійснюється протягом багатьох років, і вчитель часто не різноманітить цей процесс. Інша причина -- нерідко вчителі в своїй практичній роботі обмежуються в своїй практичній роботі обмежуються навчанням репродуктивним, т. т. вимагають виконання завдань за зразком У кращому випадку дається схема дії без пояснення доцільності рекомендованихспособів виконання вправ. Таке навчання позбавляє дітей прояву творчого початку в діях, що і приводить до пасивності [6,42].

Центральною ланкою педагогічної роботи вчителя є активізація пізнавальної активності, яка відбувається на уроці. А тому з точки зору організації кожен урок повинен бути зорієнтованим, спроектованим, інструментованим, а потім -- виконаним, проаналізованим, оціненим. Навчальний процес-- головна ланка в діяльності вчителя, який становить 90 відсотків часу спілкування вчителя з учнями.

Специфіка активізації пізнавальної діяльності вчителем на уроці полягає в тому, що він співпрацює з учнями, його успіх значною мірою залежить від взаєморозуміння та взаємодії всіх суб'єктів навчально-виховного процесу, розподілу і кооперації їх спільної праці. У його обов'язки входить забезпечення, перш за все організації власної діяльності, яка реалізується у зовнішньому та внутрішньому аспектах. Це особливо важливо, тому що, як доведено вченими, коефіцієнт залежності організованості учнів від організованості вчителя досить високий [17]. З точки зору зовнішньої-- організація діяльності вчителя реалізується у створенні комфортної зони праці: обладнання робочого місця необхідними приладами, різновидами наочних посібників, класним журналом, учнівськими зошитами та ін. Їх наявність та організація повинні відповідати вимогам ергономіки (зручності і швидкодії у використанні).

Важливо також забезпечити відповідні санітарно-гігієнічні умови для продуктивної навчальної роботи в класі (освітлення класної кімнати чи навчального кабінету, температурний і повітряний режим у класі, усунення шумових завад). Учитель планує і оптимально розподіляє навчальне навантаження на учнів на кожному етапі уроку і уроці в цілому з врахуванням динаміки їх працездатності протягом уроку, робочого дня, тижня. До зовнішньої організації, як було зазначено вище, відноситься також організація кожної складової структури уроку.

Організації пізнавальної діяльності учнів та їхньої поведінки на уроці передбачає реалізацію певних завдань уроку, а саме:
донесення до свідомості учнів розуміння поставлених завдань,
використання різних установок (переконання, навіювання),
досягалися стійкість і зосередженість уваги учнів, їхня підготовленість до уроку,
актуалізування попереднього досвіду учнів у процесі вивчення нового матеріалу,
використання прийомів і форм роботи, за допомогою яких досягає вчитель активності учнів, їхньої самостійності,
відповідність викладу матеріалу встановленим вимогам до учнів;
рівень особистої відповідальності учнів за якість та ефективність навчальної роботи,
прагнення учнів до вирішення проблемних ситуацій, оволодіння знаннями, вміннями, навичками здійснювати самоконтроль, самооцінки, взаємооцінки,
прагнення учнів зрозуміти значення засвоєного і використати його у власній руховій діяльності,
інтерес учнів до власного розвитку, успіхів та рівень їхньої відповідальності за власний фізичний стан,
стабільний емоційний стан учнів

2.2 Використання різноманітних вправ

2.2.1 Різноманітність вправ, які використовуються з метою активізації пізнавального процесу на уроці фізкультури

В сучасній теорії фізичного виховання найбільш науково обґрунтовані для практичного застосування виділяють фізичні вправи за такими ознаками.

Фізичні вправи за ознакою переважного впливу на прояв і розвиток фізичних якостей:

* силові, що передбачають подолання опору;

* швидкісні, що передбачають короткочасне виконання рухових дій з великою швидкістю;

* швидкісно-силові, які вимагають прояву великих зусиль за якомога коротший час;

* на витривалість, які передбачають тривале виконання рухових дій без перерви для відпочинку або їх повторне виконання до втоми;

* на спритність, виконання яких вимагає складнокоординаційних дій, незвичайних вихідних положень, перебудови рухової діяльності відповідно до зміни ситуації;

* на гнучкість, що виконуються з великою амплітудою;

* на рівновагу, які виконуються на обмеженій площі опори -- на підвищенні та рухомій опорі.

Фізичні вправи за їх значенням для вирішення освітніх завдань:

* основні (змагальні), які є предметом засвоєння відповідно до вимог програм фізичного виховання або конкретного виду спорту;

* підготовчі, за допомогою яких розвивають необхідні для виконання основної вправи рухові якості;

* підвідні, за допомогою яких легше засвоїти техніку складних за структурою основних вправ.

Фізичні вправи за їх значенням для розвитку тої чи іншої групи м'язів: вправи для м'язів рук і плечового пояса; вправи для м'язів тулуба і шиї; вправи для м'язів ніг і тазу.

Фізичні вправи за видами спорту (гімнастичні, ігрові, легкоатлетичні тощо). В свою чергу, кожен вид спорту має власну класифікацію вправ.

Окрім вище зазначених класифікацій існують і інші, наприклад, у біомеханіці вони поділяються на статичні, динамічні, циклічні, ациклічні, комбіновані та ін.; у фізіології -- вправи максимальної, субмаксимальної, великої, помірної потужності та ін.
Фізичні вправи мають педагогічне значення. Знання видової різноманітності фізичних вправ дозволяє вчителю орієнтуватись у великій масі рухових дій, що є засобами фізичного виховання, і для вирішення конкретних його завдань обрати ті з них, які для даної ситуації будуть найефективнішими.
2.2.2 Застосування різних вправ на уроках фізичної культури
Багато вчителів стимулюють діяльність школярів, варіюючи способи виконання знайомих вправі, способи організації навчальної діяльності учнів і т д. Подібна різноманітність створює визначений емоційний фон, викликає інтерес до фізичних вправ. Однак більш широкі можливості для підвищення в дітей інтересу до занять полягають, на наш погляд, в організації пізнавальної діяльності учнів та шляхом надання їм більшої самостійності, творчої ініціативи, шляхом ускладнення (у межах доступного) пізнавальних задач, що вимагають застосування набутих знанні і навичок в різних змінних умовах навчальної діяльності.
Які же реальні можливості виховання пізнавальної активності на уроках фізичної культури?
Щоб активізувати пізнавальну деятельность учнів було намічено: підвищити рівень знанні по фізичній культурі в школярів, виробити у них свідоме відношення до освоєння рухових дій [11,13].
Насамперед важливо було визначити, які знання по техніці досліджуваних рухових дій треба дати учням. Враховувалося, що по нашому предметі немає підручника. Тому, щоб компенсувати цей недолік, звернулися до міжпредметних зв'язків. При повідомленні теоретичних відомостей з фізичної культури використовуються знання, що одержують школярі на уроках з інших навчальних предметів. Але спиратися тільки на наявні знання (коли пройдені відповідні теми) виявилося недостатнім. Важливо ще і роз'ясняти незнайомі поняття, що входять у зміст інших дисциплін загальшкільного курсу, необхідні для засвоєння, поглиблення знанні по фізичній культурі (якщо предмет або тема ще не вивчалися, але їхнє вивчення передбачається в інших чвертях навчального року або в наступних класах). При цьому встановлюється контакт із викладачами інших навчальних дисциплін, а безпосередньому повідомленню теоретичних відомостей передує підготовча робота:
намічена до вивчення рухових дій, аналізується -- визначається його біодинамічна рухова структура з'ясовуються гігієнічні вимоги до його виконання і вплив на розвиток рухових якостей;
визначається зразковий обсяг і зміст теоретичних відомостей, знання яких допоможе учнем зрозуміти закономірності виконання досліджуваних вправ й успішно освоїти їх;
установлюються, які предмети шкільного курсу і якої саме теми використовувати при повідомленні конкретних зведенні по фізичній культурі;
уточнюється, які з намічених тем по інших предметах вивчалися вже, а які тільки мають вивчатись (опора на знання або роз'яснення понять що ще не вивчалися);
визначається послідовність викладу теоретичних відомостей в серії уроків намічених на навчання конкретній руховій дії, на кожен урок планується визначений обсяг інформації, органічно (без збитку для рухової діяльності) вхідний у структуру і зміст уроку;
рекомендується учнем повторити відповідні теми по інших предметах; оскільки працюємо в контакті з вчителями інших предметів, вони на своїх уроках перевіряють виконання цього завдання.
Зрозуміло, міжпредметні зв'язки не самоціль. Вони використовуються при навчанні руховим дій, освоєння яких у значній мірі залежить від розуміння учнями біомеханічних закономірностей і структури руху, при виконанні вправ, що викликають значні функціональні зрушення в організмі учнів, які займається, потребуючи забезпечення визначених гігієнічних умов, а також вправ, що неоднозначно впливають на розвиток фізичних якостей.
Вправи, прості по коо и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.