На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Теоретичн основи вивчення дєслова у початковй школ, сутнсть дєслова як частини мови, його лексико-граматичн ознаки. Експериментальне дослдження особливостей вивчення дєслова у початкових класах. Результативнсть експериментального дослдження.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 24.09.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


89
ДИПЛОМНА РОБОТА
Методика вивчення дієслова в початкових класах
ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ДІЄСЛОВА У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

1.1. Сутність дієслова як частини мови

1.2. Лексико-граматичні ознаки дієслова

1.3. Система вивчення дієслова у початкових класах

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ВИВЧЕННЯ ДІЄСЛОВА У ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

2.1. Методика вивчення дієслова на уроках рідної мови

2.2. Організація і зміст експериментального дослідження

2.3. Результативність експериментального дослідження

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Входження України у світовий освітній простір супроводжується суттєвими змінами в педагогічній теорії й освітній практиці. На думку О.Я.Савченко, „основна засада, на якій ґрунтується загальна орієнтація навчальної та виховної роботи - скерованість на розвиток особистості” [53, 17]. Такий підхід потребує перегляду змісту початкової освіти та пошуку нових педагогічних технологій. Це дасть змогу уникнути авторитарних способів передачі знань учням, оскільки суб'єктами пізнання вони можуть стати лише тоді, коли освіта для них стане життєвою потребою.

Провідна мета початкового етапу навчання української мови полягає насамперед у мовленнєвому розвитку школярів. Відповідно до Державного стандарту початкової загальної освіти „українська мова як навчальний предмет будується за такими трьома змістовими лініями: мовленнєвою (комунікативною), лінгвістичною (мовною), соціокультурною, які пронизуються діяльнісною” [14, 2], що і забезпечує формування практичних умінь і навичок, передбачених програмою з мови.

Мовленнєва (комунікативна) змістова лінія як основна передбачає розвиток усного і писемного мовлення учнів, набуття ними елементарних знань про особливості висловлювань, зумовлені їх комунікативними завданнями, ситуацію спілкування. Мовною (лінгвістичною) основою формування в учнів початкових класів умінь зв'язно висловлюватися є, на думку М.С.Вашуленка, „вивчення функціонування мовних одиниць у складі зв'язного висловлювання (тексту)” [18, 31].

У процесі вивчення мовного матеріалу, визначеного програмою початкового курсу української мови, значна увага має приділятися ролі мовних засобів у побудові зв'язних висловлювань. Цьому сприяють різні вправи і завдання на спостереження, вибір, заміну мовних явищ. Значення цього процесу у формуванні особистості неодноразово підкреслювали психологи, педагоги, методисти. Так, К.Д.Ушинський наголошував, що „уміння бачити предмет з різних боків, у різних ракурсах, ситуаціях є надзвичайно важливим для особистості” [30, 65].

Дидактичні дослідження показують, що „на початковому етапі навчання цю важливу якість можна розвинути в усіх дітей, здійснюючи роботу з розвитку мовлення, причому не лише на спеціально відведених уроках, а й у процесі вивчення фонетичного, орфографічного, граматичного та лексичного матеріалу” [41, 75]. Побудова висловлювань різних типів є як результатом, так і засобом удосконалення спостережливості, розвитку уяви, узагальнення сприйнятого.

У психолого-педагогічній літературі підкреслюється нерозривний зв'язок розвитку мовлення дітей з розумовим розвитком. К.Д. Ушинський наголошував, що „розвивати мовлення окремо від думки неможливо” [30, 84]. Саме тому в роботі з розвитку зв'язного мовлення важливою складовою є психолого-педагогічна концепція розвивального навчання, що знайшла своє відображення у працях Л.С.Виготського, П.Я.Гальперіна, В.В.Давидова, Л.В.Занкова та інших. У їхніх працях знаходимо визначення основних критеріїв розвивального навчання, характеристику факторів, які забезпечують інтелектуальний розвиток молодших школярів, аргументовану оцінку готовності учнів до оволодіння прийомами мовленнєвої діяльності.

Визначаючи психолого-педагогічні передумови формування умінь зв'язно висловлюватись, необхідно брати до уваги вчення Л.С.Виготського про «зону найближчого розвитку» [53, 62], яка засвідчує хід процесів, що характеризуються станом становлення, дозрівання. Цей рівень досягається в результаті вирішення тих завдань, які дитина не може виконати самостійно, але може розв'язати з допомогою вчителя, у процесі колективної діяльності всього класу.

Важливе місце у навчанні учнів початкових класів відводив розвитку мовлення М.І.Жинкін. У дослідженні учений підкреслював, що «будь-який твір учня дев'яти-десяти років свідчить про значно більші можливості дітей аналізувати сприйняте, ніж передавати його у тексті» [36, 27]. Це дозволяє стверджувати, що уміння будувати зв'язне висловлювання може бути сформоване у всіх учнів з урахуванням індивідуальних особливостей.

Відомо, що дієслово, як ніяка інша частина мови, відповідає психіці молодшого школяра. Мова дитини цього віку динамічна, предикативна, насичена дієслівними формами. У мовленні молодших школярів „переважають групи дієслів, що означають рух, роботу, різні процеси і дії. Ось тому ці слова найбільш близькі і зрозумілі дітям” [25, 67]. Вивчення дієслова значною мірою сприяє розширенню і конкретизації словника молодших школярів, надає висловлюванням точності та змістовності.

Поняття про дієслово у молодших школярів формується поступово [50]: від оволодіння суттєвими ознаками як частковими явищами (наприклад: означає дію предмета, відповідає на питання що робити? що зробити? і т. ін.) до поєднання їх у граматичне поняття і формулювання його визначення.

Проте педагогічні й методичні дослідження свідчать, що проблемі вивчення дієслова як частини мови у початкових класах приділяється недостатньо уваги. Така актуальність даної проблеми, з одного боку, та недостатнє її вивчення, з іншого, й зумовило вибір теми дослідження.

Об'єкт дослідження - процес вивчення дієслова як частини мови у початкових класах.

Предмет дослідження - методичне забезпечення даного процесу.

Мета дипломної роботи - дослідження особливостей формування поняття про дієслово як частину мови в початкових класах.

Завданнями дослідження є:

1. Виявити стан дослідження проблеми у лінгводидактичній літературі.

2. З'ясувати лінгвістичні основи вивчення дієслова у початковій школі.

3. Окреслити методику опрацювання дієслова як частини мови у початкових класах.

4. Організувати і провести експериментальне дослідження, проаналізувати його ефективність у формуванні поняття про дієслово у молодших школярів.

Гіпотеза дослідження: якщо забезпечити лінгводидактичний підхід до формування поняття про дієслово як частину мови, то ефективність засвоєння даної граматичної категорії буде більш ефективною.

Методи дослідження: теоретичні: аналіз та узагальнення наукової інформації з проблеми дослідження; аналіз, синтез, узагальнення і систематизація теоретичних та практичних даних; моделювання проблеми вивчення дієслова на уроках української мови в процесі виконання вправ; практичні: спостереження за навчально-виховним процесом; бесіди з вчителями, викладачами, студентами; навчальна робота на уроках української мови, виконання вправ на вироблення вмінь і навичок в учнів; проведення цікавих завдань та ігор на виявлення індивідуальних знань кожного учня з розділу «Дієслово».

Теоретичне значення дипломної роботи полягає у визначенні особливостей реалізації методики опрацювання дієслова як частини мови у початкових класах; у впливі цього процесу на мовленнєвий розвиток учнів.

Практичне значення дослідження визначається з'ясуванням ролі дієслів у лексичному та естетичному збагаченні дітей при виконанні цікавих вправ і завдань. А це сприятиме поглибленню вивчення дієслова як частини мови та вмілому використанні одержаних знань, умінь і навичок у власному мовленні в сучасних умовах.

Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи становить 92 сторінки.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ДІЄСЛОВА У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

1.1. Сутність дієслова як частини мови

Усі слова мови поділяються на великі лексико-граматичні розряди -- частини мови. Кожна частина мови характеризується своїми граматичними, лексико-семантичними і функціональними особливостями. Слова відносяться до певних лексико-граматичних розрядів за спільними найзагальнішими семантичними, словотвірними, морфологічними й синтаксичними ознаками.

В українській мові десять частин мови. Шість із них (іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово й прислівник) самостійні, три (прийменник, сполучник, частки) службові й окремо стоїть вигук. Змінюваними є тільки п'ять частин мови: іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово, усі інші -- незмінювані.

„Дієслово називає дію або стан предмета як процес і відповідає на питання що робити? що зробити?” [52, 9].

Дієслово, на відміну від прикметника чи іменника, називає дію або стан як змінну ознаку, як процес, що триває в часі. Якщо іменник тиша називає ознаку опредмечено, як певну річ (можна домогтися тиші, скористатися тишею тощо), прикметник тихий передає ознаку безвідносно до часу й до будь-яких змін, то дієслово тихнути подає це саме явище як змінний процес певної тривалості. В одних формах дієслова ця його властивість більше виражена, в інших -- менше, але вона властива всім його формам.

Усі дієслівні форми бувають „доконаного або недоконаного виду, перехідними чи неперехідними” [54, 366]. У них розрізняємо, крім того, „дві основи: основу інфінітива й основу теперішнього часу” [59, 24]. „Одні дієслова називають дію, обмежену в часі початком або кінцем, а інші -- дію, не обмежену ні початком, ні кінцем. За цією ознакою дієслова поділяються на два види: доконаний і недоконаний” [60, 63]. Видові значення властиві всім дієсловам та всім дієслівним формам.

„Дієслова доконаного виду вказують на початок, кінець або одноразовість дії (тобто виражають обмежовану в часі ознаку) і відповідають на питання що зробити?” [55, 135]. Наприклад, дієслова заговорити, вилетів, рушимо, заспівавши вказують на початок дії; прогуркотіти, прилетів, напишемо, сказаний, скошено, посидівши -- на кінець дії; мигнув, гукнете, допоможуть, ударивши -- на одноразовість дії.

Від дієслів доконаного виду творяться тільки давноминулий, минулий і простий майбутній часи (був згадав, згадав, згадаю), пасивні дієприкметники (прочитаний), активні дієприкметники доконаного виду (позеленілий) та дієприслівники доконаного виду (прочитавши, позеленівши).

„Дієслова недоконаного виду не вказують ні на початок, ні на кінець дії або ж означають повторювану дію (тобто виражають не обмежовану в часі ознаку) і відповідають на питання що робити?” [20, 265]. Наприклад, дієслова говорити, гуркочуть, летів, пишемо не вказують ні на початок, ні на кінець дії; стукати, мигав, гукаєте -- вказують на повторюваність дії.

Від дієслів недоконаного виду творяться минулий, теперішній та складний і складений майбутні часи (згадував, згадую, згадуватиму, буду згадувати), рідко пасивні дієприкметники (читаний), активні дієприкметники недоконаного виду (зеленіючий) та дієприслівники недоконаного виду (зеленіючи, читаючи).

Видове значення не впливає на основне лексичне значення дієслова; дієслово, змінюючи свій вид, завжди називає ту саму дію, але з різними відтінками значення: будувати -- збудувати, добудувати, перебудувати; нести -- принести, віднести, занести.

Для дієслів різного виду характерні різні типові відтінки значення [22]. Дієслова доконаного виду можуть передавати такі значеннєві відтінки дії, як початок (заговорити, захворіти, побігти), результативність (дочекатися, домогтися, випросити, записати), вичерпаність (відслужити, перехворіти, втомитися), достатність (наговоритися, обійти), одноразовість (відвідати, гримнути, війнути), інтенсивність (шугонути, штурхонути, попоходити), поширеність (поприлітати, поприходити, позаписувати) тощо.

Дієсловам недоконаного виду властиві такі відтінки значення, як невизначена тривалість (рухатися, лежати, перебувати, шуміти), повторюва-ність (відвідувати, постукувати, перегукуватися), односпрямованість (летіти, пливти, прямувати), різноспрямованість (літати, плавати, розходитися) тощо.

„Форми одного виду дієслів творяться від форм іншого виду за допомогою різних засобів:

а) додаванням і відкиданням префіксів: світити -- засвітити, дружити -- подружити, вабити -- привабити, ростити -- виростити, годувати -- нагодувати; у разі додавання префікса ви- наголос переходить на префікс нести -- винести, слухати -- вислухати, волокти - виволокти;

б) додаванням і відкиданням суфіксів: допомагати -- допомогти, грюкати -- грюкнути, кінчати -- кінчити, лишати -- лишити; при цьому може змінюватися наголос: руша'ти -- ру'шити, крича'ти - кри'кнути, завойо'вувати -- завоюва'ти, стріва'ти -- стрі'ти;

в) чергуванням звуків у корені: збирати -- зібрати, надсилати -- надіслати, виїжджати -- виїхати;

г) зміною наголосу: розкидбти -- розкъдати, скликбти -- склъкати, вслухбтися -- вслэхатися,

ґ) від інших коренів: брати -- взяти, ловити -- упіймати, заходити -- зайти, шукати -- знайти” [23, 168-169].

Є невелика кількість дієслів, які завжди виступають у формі або тільки недоконаного, або тільки доконаного виду. Тільки у формі недоконаного виду вживаються, наприклад, дієслова лихоманити, температурити, марити, піклуватися, досліджуватися, шпигувати, імпонувати, тріумфувати, вібрувати, балансувати, даленіти тощо. Тільки доконаний вид мають, наприклад, дієслова розговоритися, розкричатися, насидітися, нанюхатися, наплакатися, попоходити тощо.

Окремі дієслова поєднують у собі водночас обидва види (що робити? і що зробити?): мовити, розслідувати, женити; зокрема дієслова іншомов-ного походження: адресувати, авансувати, акредитувати, ампутувати, аргументувати, асигнувати, атакувати, атестувати, рекомендувати, телеграфувати та ін.

Дієслова можуть означати дію, яка переходить або не переходить на інший предмет. Залежно від цього вони поділяються на перехідні і неперехідні. Як зазначає А.О.Грищенко, „перехідні дієслова означають дію, спрямовану безпосередньо на якийсь предмет. Після них стоїть прямий додаток, виражений іменником або займенником у знахідному відмінку без прийменника: зустрічати (кого? що?) друзів, виорати (кого? що?) поле, прочитати (кого? що?) книжку, готувати (кого? що?) питання, виконати (кого? що?) роботу.

Додаток, залежний від перехідного дієслова, може стояти і в родовому відмінку без прийменника:

а) якщо перед дієсловом є заперечна частка не: розроблено (кого? що?) заходи -- не розроблено (кого? чого?) заходів, проклали (кого? що?) дорогу -- не проклали (кого? чого?) дороги, посадили (кого? що?) дерева -- не посадили (кого? чого?) дерев,

б) якщо дія переходить не на весь предмет, а тільки на його частину: принеси сіль (усю) -- принеси солі (частину), розвантажити цукор (увесь) -- купив цукру (частину)” [27, 41-42].

Лише від перехідних дієслів творяться пасивні дієприкметники (прочитаний) та безособові форми на -но, -то (прочитано).

„Неперехідні дієслова означають стан або дію, яка не спрямована на якийсь предмет. Неперехідні дієслова не мають при собі прямого додатка (іменника в знахідному відмінку без прийменника): іти, працювати, дякувати, зустрічатися, турбуватися, ходити” [22, 137].

Характерною ознакою неперехідності дієслова є наявність у нього частки (постфікса) -ся: сміятися, спізнитися, рухатися (виняток становить дієслово дивитися, яке тепер набуло перехідності: дивитися фільм). Частка -ся, приєднуючись до перехідного дієслова, нейтралізує його перехідність: готувати -- готуватися, зустрічати -- зустрічатися. Показником перехідності чи неперехідності бувають суфікси -и- та -і-: білити -- біліти, коптити -- коптіти тощо.

Лише від неперехідних дієслів творяться активні дієприкметники (зеленіючий, позеленілий) [32, 63].

Деякі дієслова, залежно від контексту, бувають то перехідними, то неперехідними. Наприклад, у словосполученнях малює картину, вишиває рушник, співає пісню, пише листа всі дієслова перехідні (бо мають при собі додатки в знахідному відмінку без прийменника). А в реченні Петрусь уже гарно малює й пише, а Олеся не гірше від нього співає та вишиває ті самі дієслова вже неперехідні (бо не мають при собі відповідних додатків і не потребують їх). Відрізняються ці дієслова й відтінками значення: у першому випадку (як перехідні) вони означають дію, спрямовану на певний предмет; у другому (як неперехідні) -- мають додатковий відтінок «уміти».

Від таких дієслів, залежно від контексту, можуть утворюватися як пасивні (писаний), так і активні (пишучий) дієприкметники.

Перехідні дієслова можуть по-різному передавати зв'язок між носієм дії і предметом, на який спрямована дія. Це досягається за допомогою частки (постфікса) -ся. Відповідно розрізняють два стани дієслова: активний і пасивний.

„Дієслова, що означають дію, спрямовану від її носія, вираженого в реченні називним відмінком, на предмет, названий знахідним відмінком без прийменника, належать до активного стану” [35, 17]: науковці вивчають питання, робітники ремонтують будинок, співак виконував пісню, мама вмиває дитину, вітер похилив дерево, друг зустрів друга. Сюди належать усі перехідні дієслова.

Дієслова, що означають дію, спрямовану на предмет, виражений у реченні називним відмінком, від її носія, названого орудним відмінком, належать до пасивного стану” [38, 134]: питання вивчається науковцями, будинок ремонтується робітниками, пісня виконувалася співаком. При цьому до перехідного дієслова приєднується частка (постфікс) -ся і воно втрачає свою перехідність.

Українська мова уникає пасивних конструкцій. Тому слід, де можливо, надавати перевагу дієсловам активного стану над пасивними дієсловами. Адже природніше сказати: комісія складає план, ніж: план складається комісією; вас запрошує директор, ніж: ви запрошуєтеся директором.

Від форми пасивного стану треба відрізняти зворотні дієслова, що „означають дію, носій якої в реченні виражений називним відмінком. За значенням вони поділяються на такі підгрупи:

а) власне зворотні -- означають дію, спрямовану на самого її носія: дитина вмивається (тобто: вмиває сама себе), хлопець одягається, ящірка ховається;

б) непрямо-зворотні -- означають дію, виконувану в інтересах її носія: люди будуються (тобто: будують для себе), білка запасається (тобто: робить запас для себе);

в) взаємно-зворотні -- означають дію двох і більше діячів, яка взаємно спрямована: друзі зустрілися (тобто: зустріли один одного), знайомі листуються, спортсмени змагаються;

г) загально-зворотні -- означають стан діяча: мати хвилюється, брат усміхається;

г) безоб'єктно-зворотні -- означають дію, спрямовану від її діяча: кінь б'ється, собака кусається” [39, 113-114].

Усі дієслівні форми творяться від двох основ:

1) основи інфінітива;

2) основи теперішнього часу [32, 63].

Основу інфінітива визначають, відкинувши від неозначеної форми дієслова суфікс -ти, а також -сти: працюва(ти), говори(ти), позелені(ти), бра(ти), жи(ти), чу(ти), мог(ти), розцві(сти), опа(сти); але: нес(ти), рос(ти), тряс(ти).

Від основи інфінітива творяться форми минулого часу (працював, брав, жив), умовний спосіб (працював би, жив би), активні дієприкметники доконаного виду (позеленілий, опалий, зігнилий), пасивні дієприкметники з основою на -а-(прочита(ти) -- прочитаний, поча(ти) -- початий) та відповідні форми на -но, -то (прочита-но, поча-то) і дієприслівники доконаного виду (позелені-вши, поча-вши, розцві-вши).

Основу теперішнього часу визначають, відкидаючи від 3-ї особи однини особове закінчення -є або -ить (-іть): жив(е), почн(е), розцвіт(е), працюй(е), умій(е), позеленій(е), говор(ить), лов(ить), прос(ить), стой-іть, гой-іть [35, 17].

Від основи теперішнього часу творяться форми наказового способу (живи, почни, працюй, умій), активні дієприкметники недоконаного виду (живучий, працюючий, стоячий) та дієприслівники недоконаного виду (живучи, працюючи, цвітучи, стоячи, гоячи).

Основа інфінітива й основа теперішнього часу, як правило, різняться між собою: писа(ти) -- пиш(е), кува(ти) -- куй(е), бра(ти) -- бер(е), ду(ти) -- дм(е), мог(ти) -- мож(е), гна(ти) -- жен(е). Іноді ці основи можуть збігатися: плив (ти) -- плив(е), вез(ти) -- вез(е), нес(ти) -- нес(е).

Неозначена форма дієслова називає „дію або стан безвідносно до часу, особи, роду, числа, способу. Вона незмінна. У цій формі дієслова відповідають на питання що робити? що зробити? і завжди закінчуються суфіксом -ти” [37, 116] (у поезії допускається також суфікс -ть): Земле, моя всеплодющая мати, сили, що в твоїй живе глибині, краплю, щоб в бою сильніше стояти, дай і мені! Силу рукам дай, щоб пута ламати, ясність думкам -- в серце кривди влучать, дай працювать, працювать, працювати, в праці сконать! (І. Франко).

У пестливій мові в неозначеній формі деяких дієслів у суфіксі -ти замість кінцевого звука и виступають суфікси -ки, -оньки, -очки, -усі тощо: спатки, їстоньки, питоньки, спатусі.

Між коренем і суфіксом -ти бувають суфікси -ува- (мудрувати, переказувати, працювати), -ну- (дихнути, вернути, стукнути), -а- (орати, писати, рушати), -и- (косити, ліпити), -і- (виднітися, уміти). Кінцеві кореневі зубні приголосні д і т перед суфіксом -ти ще в прадавні часи внаслідок дисиміляції (розподібнення) змінилися на с: веде -- вести, кладе -- класти, цвіте -- цвісти, плете -- плести, їда -- їсти. У дієслові йти звук д (йде) злився із звуком суфікса т.

Неозначена форма вважається початковою формою дієслова. Тому в словниках дієслова подаються саме в цій формі.

У реченні неозначена форма дієслова виступає:

а) присудком або частиною присудка: Молодість здатна творити несподіване й неймовірне (Я. Качура). Як любо йти коханою землею і рідний вітер пити без кінця! (В. Сосюра);

б) підметом: Лиш боротись -- значить жить (І. Франко);

в) додатком: Ті пісні мене вчили (чого?) поважати труд людський і піт, шанувать Вітчизну мою милу, бо вона одна на цілий світ (В.Симоненко);

г) означенням: Стала наближатися година (яка?) рушати в дорогу (С.Васильченко);

ґ) обставиною: Прилітає зозуленька (з якою метою?) над ним покувати (Т. Шевченко) [51, 45].

Неозначена форма дієслова в контексті може набувати значення:

а) дійсного способу; Цап крутнувсь, зіп'явсь на дибки і... тікать, задравши хвіст (С. Олійник). Люди жати, а ми на межі лежати (Нар. творчість);

б) умовного способу (у такому разі до неозначеної форми додається частка б: Все вдається, все біжить, тільки б жити, тільки жить (П.Тичина);

в) наказового способу: Раптом ранило їй в руку... Пересилюючи муку, крикнула: -- Не відступать! (П. Тичина) [43, 152].

Отже, систематичне спостереження за дієсловом-присудком у його зв'язку з підметом дозволяє розвивати в учнів навички координації головних членів речення і правильного написання особових закінчень. Цікавими в плані логічного мислення є спостереження над дієслівними словосполученнями, а запам'ятовування норм керування ряду дієслів організовує мовленнєву практику дітей.

Опрацювання дієслова як частини мови спрямоване на поглиблення знань учнів про граматичне і лексичне значення слова, про особливості словозмінювання і словотворення в українській мові, про синтаксичну роль у мовленні. При цьому вивчення дієслова відкриває великі можливості для усвідомлення граматичної будови мови, засвоєння та застосування навичок правильного вживання дієслівних форм, зв'язку їх з іншими словами.

1.2. Лексико-граматичні ознаки дієслова

Оскільки дієслово -- це одна із найважливіших і найбільш складних частин мови, що характеризується різноманітністю семантики, відтінків лексичних значень, широкими синтаксичними можливостями та системою різноманітних граматичних форм, то все це дає змогу стверджувати, що опрацювання її вимагає більш детального розгляду всіх аспектів мовознавчої науки у системних взаємозв'язках із граматичним матеріалом.

У систему дієслова входять такі п'ять основних форм (дієслівних утворень):

1) неозначена форма (інфінітив): працювати, написати, розвиднятися;

2) способові форми (у дійсному, умовному й наказовому способах): працюю, напишуть, розвиднилося, працював би, написали б, працюй, напишіть;

3) дієприкметник: працюючий, написаний, забутий;

4) безособова форма на -но, -то: написано, зроблено, забуто;

5) дієприслівник: працюючи, написавши, зробивши [52, 35-36].

Форма дієслова
На яке питання відповідає
Як змінюється
Яким членом речення виступає
Неозначена
що робити? що зробити?
незмінна форма
будь-яким
Способова
Що роблю? що робив? що буду робити? що робив би? що роби? тощо
за способами, часами, особами або родами, числами
присудком
Дієприкметник
який?
за відмінками, родами й числами
означенням, іменним присудком

Безособова форма

на -но, -то
що зроблено?
незмінна форма
присудком у безособовому реченні
Дієприслівник
що роблячи? що зробивши?
незмінна форма
обставиною

Кожна з форм дієслова відповідає на певні питання, буває змінною або незмінною і виступає тим чи іншим членом речення.

Спосіб дієслова виражає відношення дії до реальності. Є три способи дієслів: дійсний, умовний і наказовий. Форми дієслова в дійсному, умовному або наказовому способі називаються способовими. У реченні способові форми дієслова виступають у ролі присудків.

„Дійсний спосіб означає реальну дію, яка відбувалася, відбувається або відбуватиметься: будували, будуємо, побудуємо. Дієслово в дійсному способі обов'язково має часову характеристику: реальна дія може відбуватися в минулому (писав, написав), теперішньому (пишу) або майбутньому (писатиму, буду писати, напишу) часі.

Умовний спосіб означає дію, можливу за певних умов або бажану: збудували б, закінчив би. Дієслово в умовному способі на час звичайно не вказує (учора написав би, зараз написав би, завтра написав би), тому й не має часових форм, за винятком віднесення можливої дії до минулого часу, коли дієслово в умовному способі таки вказує на минулий час (був би написав).

Наказовий спосіб означає наказ, заклик, прохання, побажання діяти: розкажи, заспіваймо, збудуйте. Дія, названа дієсловом у наказовому способі, може відбуватися лише після повідомлення про неї, тому часова характеристика такої дії зайва: дієслово в наказовому способі часових форм не має” [54, 377].

Способові форми дієслів у контексті можуть набувати невластивого їм значення, тобто одна форма може вживатися замість іншої.

Форма майбутнього часу дійсного способу в певному контексті може виражати наказ, побажання, спонукання: Ти поїдеш із людьми, а тоді повернешся назад (Григорій Тютюнник). -- Ну що ж, сину... -- сказав дід зітхнувши. -- Я б тебе й не пустив, так не маю права, бо... хто знає, як краще? Хай же Бог тобі помагає... Йтимеш отак навпростець, на Вербовий хутір, а тоді -- як хоч, шляхом, а як хоч -- навпростець... А як живий будеш, даси вістку... (І. Багряний).

Форма умовного способу іноді так само може передавати спонукання: Відпросився б ти в командира, прийшов би до мене хоч на часину (О.Гончар). Таточку, голубчику, ви б краще лежали (1. Тобілевич).

Форма наказового способу може виступати в значенні:

- дійсного способу: А хтось у нашому загоні візьми та й пусти чутку, що я звідкись переписав той вірш (М. Стельмах);

- умовного способу: Часом і досі здається мені, що й зараз поклепай косу хто-небудь під моїм вікном, я зразу помолодшав би (О. Довженко) [57, 135].

„Дієслова в теперішньому й майбутньому часах дійсного способу та в наказовому способі змінюються за особами.

Дієслово в першій особі називає дію тієї особи чи осіб, хто говорить: (я) вважаю, (ми) подумаємо, (ми) скажімо.

Дієслово в другій особі називає дію тієї особи чи осіб, до кого звертаються: (ти) допоможеш, (ти) розкажи, (ви) керуєте, (ви) поясніть.

Дієслово в третій особі називає дію як особи чи осіб, так і предмета чи предметів, про кого або про що мовиться: (він) малює, (вони) знайомляться, (дерево) зеленіє, (дні) минають” [55, 142-143].

Дієслова в минулому часі дійсного способу і в умовному способі за особами не змінюються -- вони змінюються лише за родами й числами: радів, раділа, раділо, раділи; радів би, раділа б, раділо б, раділи б. Форми роду й числа дієслів тут виконують синтаксичну функцію -- вказують на зв'язок між словами (день змінив ніч і день змінила ніч).

Число дієслова несе інформацію про кількість діячів. Однина вказує, що дія чи стан приписується:

а) одному виконавцеві (особі, тварині чи предметові): (я) допомагаю, (мотоцикліст) мчить, (мурашка) повзе, (листок) тріпоче;

б) сукупності однорідних предметів: (селянство) голосує, (молодь) вчиться, (листя) опадає, (жито) достигає;

в) предметам, що не піддаються лічбі (речовинам, сферам діяльності, поняттям тощо): (вода) тече, (бджільництво) розвивається, (історія) не повторюється [21, 138].

Особові й числові форми дієслів у контексті можуть набувати невластивих їм значень [27, 43].

Форма першої особи однини й множини може позначати дію, не пов'язану з конкретною особою (у загадках, прислів'ях, приказках): Мету-мету -- не вимету, несу-несу -- не винесу, пора прийде -- само вийде. То снідаю, то обідаю -- і погуляти ніколи. Як робимо, так ходимо, Як дбаємо, так маємо (Нар. творчість).

Форма першої особи множини в науковому й публіцистичному стилях позначає автора із співучастю читача: Нагадаємо один показовий у цьому відношенні епізод. У першій половині 1906 року в Києві виходив український сатиричний журнал «Шершень» (О. Ставицький). Як бачимо, імпершові-ністів страхало відродження України навіть на правах автономії (Р.Іванченко).

Форма другої особи однини й множини вживається в узагальнено-особовому значенні (у прислів'ях, приказках, описах): Коли починаєш, думай про кінець (Нар. творчість). Та пісня має в собі щось отруйне. Будить жадобу. Чим більше слухаєш, тим більше хочеться чути. Чим більше ловиш, тим трудніше зловити (М. Коцюбинський). Ви дивитесь і дивуєтесь; вам здається, що ви їдете не по вбитій дорозі зеленого степу, а якимсь невідомим краєм краси та чару та вільного пахучого повітря (Панас Мирний).

Форма другої особи множини при звертанні до співбесідника, зокрема до старшої людини, виражає ввічливість: Підскочив Петро, схопив діда Савку за плече: -- А що, діду, не можете? Здаєтеся? (С. Тельнюк).

Тільки форму третьої особи однини мають безособові дієслова: Фортунить вам, Маріє Кирилівно, просто інший раз аж не віриться (І.Левада). Форма третьої особи множини вживається в неозначено-особовому значенні: Багато таких суден тепер списують, ріжуть, вантажать на платформи й відправляють на металургійні заводи (О.Гончар).

Частина дієслів, змінюючись за способами й часами, не змінюється, проте, за особами, родами й числами. Їх називають безособовими. Вони вживаються тільки або у формі 3-ї особи однини, або у формі середнього роду: світати -- світало, світає, світатиме, світало б, нехай світає; щастити -- щастило, щастить, буде щастити, щастило б, нехай щастить. „Ці дієслова, - як вказує І.О.Ладоня, переважно означають:

а) явища природи: розвидняється, дніє, вечоріє, смеркає, мрячить, похолодало, замело;

б) стан людини: морозить, лихоманить, не спиться, хочеться, кортить, живеться, працюється, не сидиться;

в) уявлення про долю: щастить, таланить, фортунить;

г) міру наявності чогось: не вистачає, бракує” [39, 127].

У безособовому значенні можуть вживатися й деякі особові дієслова: Пахла земля, пахли недавно зрубані дерева... (Г. Хоткевич). Над Ташанню пахло вербовими кладками (Григорій Тютюнник). У першому реченні від дієслів пахла, пахли ставиться питання хто? що? (отже, ці дієслова пов'язуються з особами), у другому -- від дієслова пахло такого питання поставити не можна (отже, воно тут вжите в безособовому значенні).

Безособові дієслова виступають у ролі присудків у безособових реченнях. При них „підмета не буває, але нерідко потрібен додаток у родовому, давальному, знахідному чи орудному відмінку: мені не спиться, йому не вистачає грошей, дорогу замело снігом [37, 132].

Деякі дієслова не вживаються у формі 1-ї і 2-ї осіб через своє лексичне значення (дії, названі ними, не можуть виконуватися людьми), наприклад: текти, капати, жевріти, минутися, телитися, ягнитися, колоситися, рясніти тощо.

Дієслова в дійсному способі мають форми минулого, давноминулого, теперішнього й майбутнього часів. Час дієслова визначається за моментом повідомлення про дію.

„Минулий час означає дію, яка відбувалася або відбулася до повідомлення про неї” [29, 254]: читав, писала, слухали, ухвалили, доповів, доповнила. Минулий час дієслів недоконаного виду означає тривалу або повторювану дію без зв'язку з теперішнім часом: Мені тринадцятий минало, я пас ягнята за селом. Чи то так сонечко сіяло, чи так мені чого було? (Т.Шевченко).

Минулий час дієслів доконаного виду може означати:

а) завершену минулу дію, наслідки якої тривають і в теперішньому часі: Чую, що смерть, потайна й ненажерная, в вічні обійми мене обхопила (В. Мова);

б) завершену минулу дію без зв'язку з теперішнім часом: Та на зорі, в золотаву пору птиці зелені рвонулись вгору. Тільки злетіть не змогли, не зуміли: переплутались крила (Л. Костенко) [51, 65].

„Давноминулий час означає дію, що відбулася чи відбувалася перед іншою минулою дією” [57, 138]: рушив був (та й зупинився), домовилися були (але нічого не вийшло), збиралися були (та не поїхали).

„Теперішній час означає дію, яка відбувається під час повідомлення про неї” [20, 365]. Проте ця дія може відбуватися по-різному:

а) у певний конкретний проміжок (актуальний час): Сосни шумлять, і дроти гудуть, і дощ накрапає -- так ніби й вдома. Лиш серце щемить, мов на страту ведуть, і щелепи зводить страшна оскома (1. Багряний);

б) постійно, періодично (неактуальний час): Земля обертається навколо Сонця (З підручника). І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю, як я тебе згадаю, у грудях серце з туги, з жалю гине (Леся Українка). Полюють зайців в основному трьома способами: з підйому, з-під собак-гончаків і на засідах (Остап Вишня).

Форму теперішнього часу мають тільки дієслова недоконаного виду.

„Майбутній час означає дію, що відбуватиметься після повідомлення про неї. Дієслова в майбутньому часі мають три форми:

- просту доконаного виду: прочитаю, розглянемо, збудують;

- складну (синтетичну) недоконаного виду: писатиму, читатимете, виступатимуть;

- складену (аналітичну) недоконаного виду: будемо писати будете вдосконалювати, будуть працювати” [38, 129].

Останні дві форми за своїм значенням синонімічні.

Часові форми дієслів у контексті можуть набувати невластивих їм значень, тобто одна форма може вживатися замість іншої.

Форма теперішнього часу може вживатися для позначення дії, що відбувалася в минулому:

а) в емоційних розповідях про несподівані випадки, про насичені пригодами події: Пішов я з рушницею в ліс, може, думаю, де зайця підніму. Вийшов на личакову поляну -- зирк! -- а передо мною, ну, не далі як до комори, стоять дві [кози] й дивляться на мене... Не витримав: приложився -- б-бах! Одна на місці! А друга втекла! Я біжу до неї і світу під собою не бачу! Прибіг, здіймаю череска, путаю ноги! А руки тремтять, а ноги тремтять! (Остап Вишня);

б) в розповідях про нерегулярно повторювані дії (зі вставним словом було): Було, роблю що, чи гуляю, чи Богу молюся, усе думаю про його (Т.Шевченко);

в) в описах природи для створення ефекту присутності: Ліс чимдалі густішає. Праворуч і ліворуч великі дерева -- дуби й берези, а де-не-де трусить листом боязка осика (І. Сенченко);

г) в описах історичних подій (історичний час): Наприкінці березня 1917 року в Києві заявляє про себе нова українська державотворча сила. За ініціативою відомого українського громадського діяча адвоката Миколи Міхновського збирається військовий з'їзд (Р. Іванченко) [39, 117].

Якщо форму майбутнього часу доконаного виду вжито поряд із формами минулого й теперішнього часів, то ця форма вказує на дію, що відбулася в минулому: Дощі випадали щоденно. Вискочить сонце на мить на блакитну поляну, щоб обсушитись, гляне на себе в калюжу -- і знов лізуть на нього важкі розтріпані хмари (М. Коцюбинський). У цьому уривку, де йдеться про минуле, дієслово випадали вжито в минулому часі, вискочить і гляне -- в майбутньому, лізуть -- у теперішньому. Іноді на минулий час вказує вжите в реченні вставне слово було: Було, вийду, сяду на призьбі, прислухаюся, придивляюся (Марко Вовчок).

Зрідка, щоб підкреслити неминучість якоїсь дії, минулий час вживають у значенні теперішнього або майбутнього [29, 265]. Наприклад, Лісовик у «Лісовій пісні» Лесі Українки, застерігаючи Мавку від підступності людських стежок, каже: «Обминай їх, доню: раз тільки ступиш, і пропала воля!». Форму дієслова пропала тут вжито в значенні пропаде.

Форми минулого часу творяться від основи інфінітива:

а) для чоловічого роду -- за допомогою суфікса -в- або без нього, якщо основа закінчується на приголосний: читав, мандрував, розцвів, побіг, затих, причому о, є в закритому складі чергується з і: мести -- мів, везти -- віз, могти -- міг, рости -- ріс;

б) для інших родів і для множини -- за допомогою суфікса -л- та закінчень -а, -о, -и: розцвіла, розцвіло, розцвіли, затихла, затихло, затихли, чергування о, є з і в цих формах не відбувається: мести -- мела, мело, мели, рости -- росла, росло, росли.

Суфікс -ну- при цьому може випадати: мерзнути -- мерз, збліднути -- зблід, заслабнути -- заслабнув, стерпнути -- стерп (і стерпнув); але: стукнути -- стукнув, гукнути -- гукнув, крикнути -- крикнув [52, 89].

Дієслова в минулому часі за особами не змінюються, змінюються тільки за родами (в однині) і числами: (я, ти, він) ріс, (я, ти, вона) росла, (я, ти, воно) росло, (ми, ви, вони) росли.

Дієслова в теперішньому і простому майбутньому часах (доконаного виду) однаково змінюються за особами й числами. За характером особових закінчень дієслова поділяються на першу, другу та архаїчну дієвідміни.

„До І дієвідміни належать дієслова, які в закінченнях усіх осіб, крім 1-ї особи однини і 3-ї особи множини, мають е (на письмі -- також є), а в 3-й особі множини -- закінчення -уть (на письмі -- також -ють): кажеш, каже, кажемо, кажете, кажуть; зуміє, зумієш, зуміємо, зумієте, зуміють.

До II дієвідміни належать дієслова, які в закінченнях усіх осіб, крім 1-ї особи однини і 3-ї особи множини, мають и, і (на письмі -- ї), а в 3-й особі множини -- закінчення -ать (на письмі -- також -ять): мовчиш, мовчить, мовчимо, мовчите, мовчать; склеїш, склеїть, склеїмо, склеїте, склеять” [54, 372-373].

В українській мові немає таких дієслів, що в якихось формах належали б до 1 дієвідміни, а в якихось -- до II: якщо дієслово в будь-якій особовій формі має закінчення І дієвідміни, то й у всіх інших формах матиме звукову характеристику цієї дієвідміни; те саме стосується й дієслів II дієвідміни.

Отже, дієслова 1 та II дієвідмін на письмі мають такі особові закінчення:

Число
Особа
І дієвідміна
II дієвідміна
Однина
1-а 2-а 3-я
-у, -ю -еш, -єш -е, -є
-у, -ю -иш, -їш -ить, -їть
Множина
1-а 2-а 3-я
-емо, -ємо -ете, -єте -уть, -ють
-имо, -їмо -ите, -їте -ать, -ять

До архаїчної дієвідміни належать дієслова дати, їсти й повісти та префіксальні похідні від них на зразок додати, продати, виїсти, розповісти тощо (суфіксальні похідні дієслова давати, поїдати, відповідати належать до І дієвідміни) [43].

Дієслово бути в теперішньому часі в усіх особах має форму є. Лише в художній літературі можуть траплятися архаїчні форми 2-ї та 3-ї осіб єси, єсть, єсте, суть. У майбутньому часі дієслово бути має закінчення І дієвідміни: буду, будеш, будемо, будете, будуть.

Дієвідміну дієслова можна визначити:

а) за 3-ю особою однини, якщо наголос падає на закінчення: веде, береже, принесе (І дієвідміна); біжить, кричить, шумить (II дієвідміна);

б) за 3-ю особою множини за закінченнями -уть (-ють) і -ать (-ять): пишуть, виконують, клопочуться (І дієвідміна); нівечать, чистять, дивляться (II дієвідміна) [54, 371].

Безпохибно дієвідміна дієслова визначається за основою інфінітива (неозначена форма без суфікса -ти: працювати, терпіти, чистити, допомогти). Якщо основа інфінітива закінчується суфіксами -і- (-і-), -и- або після шиплячого -а- і цей суфікс у 1-й особі однини випадає, то дієслово належить до II дієвідміни. Якщо дієслово не відповідає цим умовам, то воно належить до 1 дієвідміни.

Наприклад, дієслова гуркотіти -- гуркочу, гоїти -- гою, ходити -- ходжу, бачити -- бачу, кричати -- кричу, одержати -- одержу (у яких суфікси -і-, -и- та після шиплячого -а- випадають) належать до II дієвідміни: гуркотиш, гуркотить... гуркотять; гоїш, гоїть... гоять. Дієслова молоти, боротися, в'янути, класти, повзти, гуркотати, дихати, стругати (у яких немає суфіксів -і-, -и- та після шиплячого -а-), радіти -- радію, синіти -- синію, бажати -- бажаю, помічати -- помічаю (у яких ці суфікси не випадають) належать до 1 дієвідміни: гуркочеш, гуркоче... гуркочуть; радієш, радіє... радіють.

Іноді дієслова, подібні за звучанням і однакові або близькі за значенням, залежно від їхнього звукового оформлення можуть належати до різних дієвідмін, наприклад: брязкотати -- брязкочу, брязкочеш... брязко-чуть і брязкотіти -- брязкочу, брязкотиш... брязкотять; слати -- стелю, стелеш... стелють і стелити -- стелю, стелиш... стелять; волокти -- волочу, волочеш... волочуть і волочити -- волочу, волочиш... волочать.

Таким чином, ознайомлення з поняттям дієслова як частини мови у початковій школі підпорядковується вирішенню таких завдань: узагальненню та розширенню уявлення учнів про лексичне значення дієслів; удосконаленню уміння точно і влучно добирати дієслова для передачі своєї думки; формуванню початкових уявлень про основні граматичні категорії дієслова; виробленню навичок правопису.

1.3. Система вивчення дієслова у початкових класах

Взаємопов'язане вивчення компонентів мовної системи -- це одна із визначальних умов шкільного навчання. Історія розвитку школи свідчить про те, що коли одній із сторін мови приділяється в школі більше уваги або будь-яка сторона ізолюється із загальної системи роботи з мови, то навчання не буде оптимально результативним і виникає необхідність його перебудови.

Ідея вивчення мови в школі як цілісного явища вперше одержала розвиток у працях К.Д.Ушинського [30, 68]. Принцип взаємопов'язаного вивчення лексики, фонетики, етимології, синтаксису, орфографії був упроваджений в його "Рідному слові". Сьогодні ж особливої уваги набули обґрунтування, відображення в програмах та реалізація в навчально-методичних комплексах ідеї міжрівневих мовних зв'язків.

У сучасній лінгвістичній науці визначено п'ять основних рівнів мови: фонетико-фонематичний (фонологічний), лексико-семантичний, словотворчий, морфемно-морфологічний і синтаксичний [38]. Діалектична єдність існуючих сторін (рівнів) мови виражається в її комунікативній функції, де кожен із названих мовних компонентів органічно взаємопов'язаний з іншими.

Структуру початкового курсу української мови, яка існує нині в чотирирічній початковій школі, побудовано за принципом змістового узагальнення. Цей принцип, визначений В.Давидовим, полягає в тому, "що засвоєння знань загального й абстрактного характеру передує знайомству з більш частковими і конкретними знаннями -- останні мають бути виведені з перших як із своєї єдиної основи" [53, 85].

Але аналіз діючих підручників з української мови для 1-4 класів свідчить, що основну увагу в роботі над словом у них спрямовано на опрацювання окремих граматичних категорій. Робота над розділом "Морфо-логія" в цих підручниках зводиться до вивчення частин мови. Завдання ж лексичного, фонетичного, синтаксичного характеру є епізодичними, а в багатьох вправах, які стосуються вивчення частин мови, вони відсутні. Тому вивчення слова, його лексичних, фонетичних і граматичних значень на синтаксичній основі є тим продуктивним шляхом, який допоможе органічно поєднати в єдиний процес оволодіння молодшими школярами елементами лексики, фонетики, морфології та синтаксису в процесі їхньої активної мовленнєвої діяльності.

За словами методиста М.Н.Пархоменка, „дієслово -- це найгнучкіша частина мови, яка має величезну кількість граматичних форм, що з успіхом можуть замінювати одна одну. Все це дає можливість проведення лексико-граматичної роботи” [47, 45]. Тому методисти (С.Дорошенко [30], Т.В.Чуйко [58]) ознайомлення з поняттям дієслова як частини мови підпорядковують вирішенню таких завдань:

- узагальненню та розширенню уявлення учнів про лексичне значення дієслів;

- удосконаленню уміння точно і влучно добирати дієслова для передачі своєї думки;

- формуванню початкових уявлень про основні граматичні категорії дієслова;

- виробленню навичок правопису [30, 168-169].

Одночасно проводиться лексична робота у таких напрямах:

1) збагачення словника -- засвоєння нових слів або нових значень уже відомих учням слів;

2) уточнення словника -- виявлення відмінності між антонімами, синонімами, аналіз багатозначності слів;

3) активізація словника -- введення виучуваних лексем у мовленнєву діяльність учнів;

4) усунення з дитячого словника нелітературних слів -- діалектних, просторічних, заміна їх літературними [58, 187].

Виконання вправ дає змогу простежити вживання видо-часових форм як засобу зв'язності тексту. Вивчення формальних ознак дієслова поглиблює знання учнів про значення цієї частини мови, сприяє розвитку абстрактного мислення.

Дієслово -- досить складна граматична одиниця, тому вивчення цієї частини мови, її форм і правопису в початкових класах дається в елементарному вигляді і розподілене за класами.

Програма [50] орієнтує на організацію роботи з теми «Дієслово» у таких напрямках: формування загального поняття про дієслово, розвиток умінь встановлювати його зв'язок у реченні з іншими словами; розвиток уявлень про здатність дієслова змінюватися за часами та родами (у минулому часі), спостереження за використанням дієслів-синонімів, дієслів-антонімів, за вживанням дієслів у переносному значенні у текстах; спостереження за функціонуванням неозначеної форми дієслова; формування вмінь використовувати дієслова, що відповідають ситуації спілкування.

У 1 класі відбувається лише практичне ознайомлення з дієсловами. Учні називають слова, які відповідають на питання що робить? або що роблять?, і визначають можливих виконавців перелічених дій.

У 2 класі діти дізнаються, що слова, які означають дії осіб і предметів, відповідають на питання що робити? що робить? що роблять? що робив? що буде робити?, називаються дієсловами. Постановка цих питань фактично становить собою підготовчу роботу над часовими формами дієслова й формами однини/ множини. Крім цього, другокласники вчаться ставити питання до різних часових та особових форм дієслова, змінюють форми дієслів, орієнтуючись на кількість виконавців за зразком «один -- багато», спостерігають за дієсловами, близькими й протилежними за значенням, складають речення з різними формами дієслів за поставленими питаннями.

Основним завданням вивчення дієслова в 3 класі є формування поняття «дієслово як частина мови», ознайомлення учнів із зміною дієслів за часами, числами й родами (в минулому часі), визначення часу за питаннями, усвідомлення специфіки неозначеної форми дієслова.

Робота над дієсловом у 4 класі становить собою вищу сходинку в системі його вивчення. Поряд із поглибленням знань про дієслово як частину мови, здобутих учнями на попередніх етапах навчання (лексичне значення дієслова, зміна за числами, часами, родами (в минулому часі), четвертокласники оволодівають дієвідмінюванням дієслів, вчаться розпізнавати особу дієслова, свідомо вживати дієслова в різних часових формах, працюють із текстами, в яких дієслова в неозначеній формі замінюються в різних часових формах або одні часові форми замінюються іншими, усвідомлюють правопис особових закінчень дієслів І та II дієвідмін.

Під час вивчення теми «Дієслово», як наголошує С.І.Дорошенко, слід „сформувати в учнів початкове уявлення про дієслово як частину мови; розвинути уміння свідомо вживати дієслова в усному і писемному мовленні; виробити навички правопису особових закінчень найбільш уживаних дієслів І та II дієвідмін. Усі ці завдання розв'язуються одночасно” [30, 168].

Формуючи в учнів загальне поняття про дієслово, учитель показує дітям, що:

– дієслова -- це слова, що називають дію;

– дієслова відповідають на питання що робить? що зробить? [60, 64].

Для того, щоб учні наочно уявили, що дієслова називають дію, можна запропонувати їм пригадати дії, які вони виконують, наприклад, під час фізкультхвилинки. Учитель записує названі дітьми дієслова на дошці і просить пояснити, чим схожі ці слова? (Називають дію.) Термін «дієслово» повідомляє учитель.

Наявність значної кількості граматичних категорій дієслова зумовлює поступове засвоєння дітьми питань, на які відповідає ця частина мови. Якщо в період навчання грамоти учні усвідомлюють необхідність постановки до слів - назв дій питань що робить? що роблять?, які допомагають розпізнавати дієслова серед інших слів, то пізніше вони знайомляться з питаннями, які готують їх до усвідомлення категорій часу і виду [27, 43].

Звичайно, учні початкових класів ще не можуть розібратися в смислових і формальних особливостях видів дієслова, хоча практично вони майже правильно володіють видовими значеннями і формами цього класу слів. Загальне поняття про дієслово в основному формується в 2 класі, у 3--4 класах воно розширюється і поглиблюється внаслідок організації спостереження за дієсловами становлення (червоніти, біліти) і стану (спати, хворіти) [50]. У цьому плані корисно організувати словотворчу роботу: утворити дієслова від прикметників (зелений -- зеленіти) або іменників (вечеря -- вечеряти).

Під час вивчення дієслова систематично проводиться робота над усвідомленням учнями смислового значення дієслів і їх точним уживанням. З цією метою слід організувати спостереження учнів за використанням у мові дієслів-синонімів і дієслів-антонімів, а також за вживанням дієслів у прямому й переносному значенні [27, 44].

Дієслово відзначається різноманітністю граматичних значень, синтаксичних зв'язків. Морфолого-синтаксична робота при опрацюванні дієслова починається ще в 1 класі. Її завдання полягають у встановленні зв'язків між словами-назвами дій і словами-назвами предметів, введенні цих сполучень слів у речення, створення прийменниково-відмінкових конструкцій. За допомогою вправ морфолого-синтаксичного характеру учні засвоюють основні поняття про дієслово та його роль у будові мови.

Дієслово в реченні найчастіше виконує роль присудка, вступаючи у різноманітні зв'язки з іншими членами речення. Для усвідомлення ролі присудка використовуються вправи на розбір речень і конструювання речень.

Мовне конструювання є продовженням розбору. В основі конструювання лежить синтез, однак воно передбачає й аналітичну діяльність учнів.

У навчанні застосовують такі види граматичного конструювання:

1) добір прикладів до правила;

2) робота з деформованим реченням і текстом;

3) письмове конструювання речень потрібного типу з виучуваною формою слова, письмові відповіді на питання;

4) розширення тексту;

5) вільні диктанти з граматичним завданням, перекази зі зміною форм слів, твори [32, 63].

Спочатку добираються вправи, що вимагають знань лише однієї теми (добір за граматичними ознаками частини мови, визначення частини мови за схемою). З часом вправи ускладнюються, враховуючи знання учнів з кількох тем чи розділів.

Найдоцільніше проводити граматичне конструювання у процесі вивчення дієслова, поєднуючи роботу з будови слова і морфології, синтаксису і морфології [51]. Виконання конструктивних вправ із синтаксису у процесі вивчення дієслова дає змогу стежити за утворенням словосполучень і речень, роллю дієслів у них. При цьому вчимо учнів добирати слова, ставити запитання, встановлювати зв'язки між членами словосполучення і речення. Така багатогранна навчальна робота відіграє позитивну роль в усвідомленні учнями граматичної будови мови, у розвитку їх мовленнєвих умінь.

Ознайомлення зі словами-назвами дій у початковій школі проводиться з урахуванням такої системи роботи:

1) конкретне значення слова;

2) багатозначність слів, синоніміка, переносність значень;

3) звукова сторона слова;

4) слово у синтаксичній структурі речення;

5) життя дієслова у складі текстів [30, 169-170].

Лексико-стилістична робота є невід'ємним компонентом під час вивчення основних форм дієслова, бо кожний лексичний факт може зливатися з фактом граматичним або безпосередньо мати вплив на функціонування граматичного явища.

У 1-2 класах проходить знайомство з багатозначними словами та переносним значенням слів на основі спостереження за певними словами у реченнях. З часом лексико-стилістичні завдання ускладнюються (спостереження за зв'язними текстами) [58, 210].
Спостерігаючи за функціональною роллю дієслів у текстах, школярі мають усвідомити, що в художніх текстах дієслова допомагають емоційно, образно описати картини природи або ж розповісти про якісь події, охарактеризувати властивості певного предмета. У ділових текстах дієслова допомагають дати певну інформацію, а лексичне значення їх пов'язане з конкретними діями. Одночасно проводиться і фразеологічна робота, яка сприяє поглибленню інтересу дітей до вивчення мови [57]. У результаті лексико-стилістичної роботи в учнів формуються уміння бачити відмінність між лексичним і граматичним значенням слова, вживати відомі слова у властивому їм значенні.
Отже, знання про дієслово як частину мови успішно застосовується учнями на практиці у тому випадку, якщо вони засвоїли суттєві ознаки, що складають сукупність поняття, уміють виявити ці ознаки у частковому явищі, виконуючи у визначеній послідовності розумові операції. Все це забезпечує цілеспрямовану, гармонійну роботу, яка полягає у вивченні певної системи шляхом усвідомлення лексичного та семантичного значення слова, його синтаксичної ролі та стилістичного використання.
РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ВИВЧЕННЯ ДІЄСЛОВА У ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

2.1. Методика вивчення дієслова на уроках рідної мови

Робота над розділом "Морфологія" у початкових класах зводиться до вивчення частин мови. Завдання ж лексичного, фонетичного, синтаксичного характеру є епізодичними, а в багатьох вправах, які стосуються вивчення частин мови, вони відсутні. Тому вивчення дієслова, його лексичних, фонетичних і граматичних значень на синтаксичній основі є тим продуктивним шляхом, який допоможе органічно поєднати в єдиний процес оволодіння молодшими школярами елементами лексики, фонетики, морфології та синтаксису в процесі їхньої активної мовленнєвої діяльності.
Дієслово -- це „найгнучкіша частина мови, яка має величезну кількість граматичних форм, що з успіхом можуть замінювати одна одну. Все це дає можливість проведення лексико-граматичної роботи” [1, 17]. Тому сучасні методисти ознайомлення з поняттям дієслова підпорядковують вирішенню таких завдань: узагальнення та розширення уявлення учнів про лексичне значення дієслів; удосконалення уміння точно і влучно добирати дієслова для передачі своєї думки; формування уявлень про основні граматичні категорії; вироблення навичок правопису [1; 27; 30; 59]. Одночасно проводиться словникова робота.
Дієслово - досить зручна із словотворчого погляду частина мови. Спостереження над спільнокореневими дієсловами сприяє збагаченню лексичного запасу, опрацюванню будови слова, дозволяє пропедевтично ознайомити дітей зі способами творення слів. Учні знайомляться із словами-родичами, вчаться виділяти у них спільну частину - корінь (будівельник, будувати, будівля) і від даного кореня утворювати різні слова (синь: синій, синюватий, синіти, посиніти). Для запобігання помилкам, пов'язаним із розрізненням омонімічних коренів, слід звертати увагу на лексичне значення слова (гора, гірський, горіти; вода, водний, водити). Добираються також вправи на розрізнення спільнокореневих слів і словоформ (зима, зими, прозимувати, зимовий; пишу, пишеш, писати, писар).
На основі спостережень можна підвести дітей до висновків про роль префіксів і суфіксів у творенні дієслів та їх форм. Додавання префіксів - це один із найпродуктивніших способів творення дієслів. При цьому вони набувають нового значення, іноді антонімічного (влетіти, вилетіти, прилетіти, відлетіти і т.д.), можуть означати завершену чи незавершену дію (грати - виграти, співати - проспівати). За допомогою суфіксів утворюються дієслова, що означають завершену дію (кричати - крикнути, свистіти - свиснути), дієслова минулого часу (бажати - бажав, бажала, бажало, бажали) [1, 18]. Таким чином, дотримуючись морфолого-словотвірних вимог, учні засвоюють граматичний та морфемний матеріал.
Важливим завданням при опрацюванні дієслова є вироблення орфоепічних і орфографічних навичок, що передбачає цілеспрямоване, поглиблене застосування фонетичної, орфоепічної та орфографічної роботи під час опрацювання дієслова [30]. На початковому етапі вивчення дієслова добираються вправи на вимову окремих звуків і слів. З орфографічних вправ використовується списування із граматичними завданнями (наголошення, складоподіл, пояснення орфограм).
Після ознайомлення з дієсловом як частиною мови вправи ускладнюються, до них добираються таблиці (на правильну вимову, наголошення, утворення особових форм із чергуванням приголосних в основі слів та ін.) [11, 53]. З метою кращого засвоєння правопису ненаголошених особових закінчень дієслів використовуються алгоритми, схеми, проводяться тренувальні вправи.
Засвоєнню правопису дієслів на -ся сприяє звуковий та звукобуквений розбір:
Вимовляємо Пишемо
ІІ особа [с'с'а] -шся
Ш особа [ц' ц' а] -ться
Систематична робота над правилами літературної вимови і написання дає змогу виробити в учнів міцні орфоепічні та орфографічні навички.
Лексика - один із найбільш цікавих для учнів розділів: слова - об'єкт вивчення лексики - своїми значеннями безпосередньо пов'язані з предметами і явищами реального світу, який оточує школярів. Формування лексичних уявлень і понять є одним із засобів збагачення, уточнення та активізації словника. Опанування найпоширеніших понять лексикології проводиться з метою закріплення отриманих знань та створення умов для роботи зі стилістики і культури мовлення.
У початковому курсі навчання мови найбільше значення мають такі лексичні та фразеологічні поняття: слово, лексичне значення слова, омоніми, синоніми, антоніми, фразеологізми [1, 18].
Сучасні програми з мови передбачають, що учні, поряд із засвоєнням основних лексико-граматичних ознак дієслова, спостерігають за функціонуванням цієї частини мови у різних текстах, вчаться доцільно використовувати дієслова у мовленні.
Пропонуємо вправи та методичні рекомендації до них, завдяки яким учні засвоюватимуть належні відомості про дієслово, збагачуватимуть словниковий запас дієсловами, привчатимуться використовувати мовні засоби, що найбільшою мірою відповідають меті висловлювання.
Використовуючи ці вправи поряд з тими, що в підручнику, вчитель має змогу диференціювати, урізноманітнити та пожвавити процес засвоєння знань, викликати в учнів інтерес до оволодіння рідною мовою. Крім того, пропонований дидактичний матеріал допоможе класоводові організувати вивчення теми «Дієслово» так, як і орієнтує програма [50],-- з опорою на текст. Покажемо це на прикладах.
1. Вправи на спостереження за роллю дієслів у текстах, різних за стилістичними ознаками.
Спостерігаючи за функціональною роллю дієслів у текстах, школярі мають усвідомити, що в художніх текстах (віршах, оповіданнях, загадках, прислів'ях) дієслова допомагають емоційно, образно описати картини природи або ж розповісти про якісь події, скажімо:
-- Прочитай. Скажи, який це опис -- художній чи науковий, чому? Спиши. Підкресли у тексті дієслова. Що вони означають? Яку пору року допомагають описати авторові?
Тануть сніги, біжать гомінливі струмки. Видзвонюють краплинами бурульки. Повертаються з вирію птахи. В синяву неба глянули сині проліски.
Стрепенулась береза. Вся її кора прогрілась. Кожна гілочка соком наливається. Сонечко зимовий сон геть прогнало.
До тепла і сонця потяглись комахи й рослини. Ось-ось буйно розквітнуть садки. Весна! Вес-на! (За Г. Демченко).
У наступній вправі з допомогою вчителя учні мають дійти висновку, що у загадках дієслова можуть досить точно, змістовно характеризувати предмети. За дієсловами можна пізнати той чи інший предмет, дізнатися про його властивості.
Прочитай. Відгадай загадку. За допомогою яких слів вдалося з'ясувати, про що в ній говориться?
Хоч буваю часто битий,
Але зовсім не сердитий,
Я стрибаю, веселюся...
Чи вгадаєте, як звуся?
(Н. Деркач)
Учитель зосереджує увагу дітей на словах стрибаю, веселюся. Пропонує поставити до них питання, визначити, яку роль виконують дієслова у загадках.
Закріпленню відомостей про роль дієслів у художньому мовленні підпорядковані й наступні вправи:
1. Прочитай вірш. Про яку пору року розповідається у ньому?
Холодно зараз в лісах і лугах,--
Все потонуло в глибоких снігах.
Бігають зайчики, мерзнуть, тремтять,
Затишок хочуть собі відшукать... (О. Олесь, „Над колискою”)
-- Постав питання до виділених слів. Скажи, яку думку автора вони допомагають передати.
2. Прочитай. Знайди слова, що відповідають на питання що робить? Про яку пору року розповів за допомогою них автор? Як ти розумієш значення слова дзвенять?
Все навколо зеленіє,
річка ллється і шумить.
Тихо, тихо вітер віє
і з травою гомонить.
Як тут всидіти у хаті,
коли все живе, цвіте,
скрізь дзвенять пташки крилаті,
сяє сонце золоте. (О. Олесь, „Все навколо зеленіє”)
3. Прочитай. Визнач, який це текст. Поясни значення виділених висловів.
П о м а х а л а о с і н ь останнім жовтим л и с т я м і попрощалася з нами. Не видно сонця. Зрідка-зрідка в и х о д и т ь воно п о г у л я т и. Важкі хмари табунами бродять, небо застилають. Похолодало. Затулив нору борсук і спить. А маленька білочка вертуха по гілках стрибає. Що їй! Є в неї і гриби, і горішки. Весело тарабанить дятлик на сосні. Шишки роздовбує.
Д и х н у в м о р о з, пробіг на срібних ковзанах річкою. Запурхали лапаті сніжинки. Прийшла сніжна зимонька. (Г. Демченко, „Зима”).
Підсумовуючи, вчитель говорить, що за допомогою дієслів можна досить точно, влучно розповісти про предмет, явище, охарактеризувати його якості, властивості.
У ділових текстах дієслова допомагають дати певну інформацію. Емоційне забарвлення тексту вони не надають, а їх лексичне значення пов'язане з конкретними діями. Наприклад:
-- Прочитай. Визнач, який це текст -- художній чи діловий. Спиши. Підкресли дієслова. Скажи, яку інформацію вони допомагають передати.
Як треба поводитися за столом
Коли їси, треба сидіти прямо, не класти лікті на стіл. Не можна їсти з ножа. Якщо користуються тільки виделкою, то її тримають у правій руці, а якщо виделкою й ножем, то виделку тримають у лівій, а ніж -- у правій. Адже різати зручніше правою рукою. Після їжі виделку, ніж та ложку треба класти на свою тарілку, а не на стіл.
Їсти треба спокійно, неквапливо пережовуючи їжу. Коли на дні тарілки трохи залишилось, не варто нахиляти її до себе або від себе. Інакше можна пролити на скатертину або собі на коліна.
2. Спостереження за дієсловами-синонімами і дієсловами-антонімами.
Особливої уваги потребує робота над дієсловами-синонімами та дієсловами-антонімами. Вчитель має розвивати у дітей вміння практично користуватися дієслівною синонімікою, враховувати смислові, емоційно-експресивні та стилістичні відтінки дієслів. Робота з синонімами є одним із засобів підвищення ефективності засвоєння мови в цілому. Зокрема збагачення словникового запасу дітей дієсловами-синонімами починається зі спостереження за функціонуванням їх у текстах, з'ясування їх значення:
-- Прочитай. Скажи, який це текст. Знайди і випиши дієслова, близькі за значенням.
...У ці осінні дні багато птахів готуються у вирій. Вже полетіли ластівки, швидкокрилі стрижі. Зостаються зимувати рябчики, тетеруки, куріпки. У гамірні зграйки збираються шпаки, відлітають на південь співочі птахи. В дальню путь вирушають дикі гуси, покидають рідні болота довгоногі журавлі. (І. Соколов-Микитов)
Від спостереження школярі мають перейти до вправ, пов'язаних із добором подібних синонімів мотивування їх у висловлюваннях.
1. Прочитай. Випиши дієслова разом із словами, що з ними зв'язані. Скажи, яку роль виконують дієслова у тексті.
Білі гуси летять над лугами,
в синім небі біліють снігами,
в синім небі хмарками зникають,
довго-довго їх очі шукають.
Білі гуси на озеро впали.
Тихі води кругом розгойдали...
Розцвіли, як купави великі...
Довго-довго їх чуються крики.
Навмивалися, накупалися,
нагойдалися, нагулялися.
Закричали, знялись і полинули,
тільки пір'я на спогад покинули.
(О.Олесь, „Білі гуси летять над лугами”)
До виділених дієслів добери синоніми. Скажи, чому автор використав саме ці слова.
2. Прочитай. Поясни значення виділених висловів. Випиши і добери до них синонімічні. Які кращі -- твої чи авторські?
В пухнасті сукні і свитки
ялини повдягались,
кущі насунули шапки
і вовною пишались.
Укрилось ряднами село,
безмежний степ біліє,
стежки й дороги занесло,
і цяточки не мріє.
Безмежна тиша навкруги --
Ні голосу, ні шуму...
На все навіяли сніги
якусь глибоку думу. (О. Олесь, „Зимою вдосвіта”)
3. Прочитай. Спиши, розкриваючи дужки, дієслова, що найбільш влучно характеризують прихід весни. Мотивуй свій вибір.
Аж ось весна (прийшла, завітала). Привітно посміхнулася вона сонцю, небу, лісу, степу. І ожили вони після зимової дрімоти, посвітлішали, повеселішали. Берізка сережками зашелестіла, тополя листячком затріпо-тіла, дзвіночки задзвеніли. А пташки (загомоніли, заметушилися, заспівали, радіючи сонцю й теплу. Скрізь співи, крики. Весна прийшла.
4. Прочитай вірш. Доведи, що це художній опис. Поясни, як розумієш значення виділених висловів. Добери до них близькі за значенням і склади з ними речення.
Ходить осінь по покосах,
В золоте фарбує ліс,
І горять шовкові коси
У зажурених беріз.
Вітер грає, нахиляє
Срібні віти яворів.
Понад луками, за гаєм,
Чути сурми журавлів.
Пада, в'яне лист багряний.
Золотиться сіножать.
Клен в сорочці вишиваній
Вийшов літо проводжать.
Мов мережка, в лузі стежка,
Осінь в гай по ній пішла
За калинові сережки
В сонця вимінять тепла. (Н.Забіла)
3. Спостереження за дієсловами з переносним значенням.
Вчитель має добирати стилістично виразні тексти, постійно звертаючи увагу учнів на те, що такі дієслова допомагають образніше передати висловлювану думку, і використовуються у художніх текстах. Для наукових та ділових текстів вживання дієслів із переносним значенням не властиве, оскільки, може призвести до двозначності або просто до нерозуміння змісту.
Покажемо на прикладах, як можна організувати такі спостереження.
1. Прочитай. Розкажи, що зробила весна. В якому значенні вжито у вірші дієслова -- прямому чи переносному?
Як прийшла весна-красна,
Не складала рук вона:
Спершу пташку із мандрівки
Повернула до домівки,
Потім з хмари на лану
Полила озимину.
Сонцем бризнула навколо,
Трактор вивела у поле,
Звеселила луки, гай
І увесь наш рідний край. (Л. Компанієць, Весна-красна)
4. Спостереження за неозначеною формою дієслова.
Учні повинні ознайомитися з неозначеною формою дієслова, причому вчитель добирає такі дидактичні вправи, які б ілюстрували функціонування цих дієслів у прислів'ях, загадках і ділових текстах -- інструкціях, правилах, порадах. Розглядаючи й аналізуючи загадки, зосереджуємо увагу школярів на здатності інфінітиву виконувати живописну функцію: характеризувати предмети, досить точно, емоційно називати дії. Доцільно звернути увагу й на те, що, використовуючи неозначену форму, можна передати думку більш категорично. Проілюструємо це на прикладах:
1. Прочитай. Визнач, який це текст -- діловий чи художній. Чому? Спиши. Підкресли дієслова, що стоять в неозначеній формі.
Для того, щоб допомогти птахам узимку, треба вивішувати годівниці. У них щоденно слід насипати крихти хліба, зерно, залишки їжі.
Годівницю можна виготовити самому. Для цього беруть мотузки та коробку. У кутках коробки треба зробити швайкою отвори, протягти через них мотузки, закріпити їх вгорі вузлом. Після цього годівницю вивішують на гвіздку або гілках.
2. Прочитай прислів'я. Поясни, як ти їх розумієш. Спиши. Підкресли дієслова, що стоять в неозначеній формі. Яку роль вони виконують?
1. Як без діла сидіти, то можна одубіти. 2. Щоб рибу їсти, треба в воду лізти. 3. Краще не обіцяти, як слова не тримати. 4. По роботі пізнати майстра. 5. Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися. 6. Тяжко тому жить, хто не хоче робить. 7. Краще раз побачить, як тричі почуть.
3. Прочитай. Скажи, яка тема і мета тексту. Спиши, підкресли дієслова неозначеної форми. Яку роль вони виконують у текс и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.