На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Метання як один з видв легкої атлетики, його особливост та вплив на фзичний розвиток школярв. Теоретичне обрунтування та розробка методики навчання молодших школярв метанню малого м'яча на основ цлсност метального руху, оцнка її ефективност.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 14.07.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка
Факультет підготовки вчителів початкових класів


Кафедра фізичного виховання


Дипломна робота
«МЕТОДИКА НАВЧАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ МЕТАННЮ МАЛОГО М'ЯЧА»

Вступ
Складні умови економічної кризи, реформування державних структур, недостатнє фінансування сфери освіти і охорони здоров'я стали причиною погіршення соціальних умов проживання населення, зниження прожиткового мінімуму населення, зростання наркоманії, алкоголізму і тютюнокуріння, що привело до погіршення здоров'я населення, зокрема школярів.
Практично здорові діти складають сьогодні лише 1-4% від всього дитячого населення. Кількість дітей з порушенням постави в Україні за останніх 30 років збільшилося в 3 рази і складає, за даними різних досліджень, від 60-80%. Поширення плоскостопості складає сьогодні 40%, що також в 3 рази більше, ніж на початку 60 років. У 2-3 рази збільшилася частота виявлення важких форм сколіозу, інтенсивно зростають прояви дистрофічних змін опорно-рухового апарату (остеохондроз, остеопороз). Більше половини підлітків страждають хронічною патологією, кожна четверта дитина має третю групу здоров'я [48].
Разом з цим у системі шкільної освіти має місце збільшення кількості годин на вивчення предметів гуманітарного циклу, і зниження ролі фізичної культури. Різко скоротилося навантаження на позакласну спортивну і фізкультурно-оздоровчу роботу. Система додаткової освіти в галузі фізичної культури майже повністю перейшла на комерційну основу і стала не всім доступною. Все це привело до збільшення кількості учнів з низьким рівнем фізичного розвитку, зниження рухової активності (гіпокінезією) і, як наслідок, зростанню кількості захворювань серед школярів.
За час навчання в початковій школі у дітей в 5 разів зростає частота порушення зору, в 4 рази - порушення постави, в 3 рази патології органів травлення. Прийшовши в перший клас школи, дитина вимушено, через організацію режиму шкільного життя в 2 рази знижує свою рухову активність. [48].
Так якщо в дитячій дошкільній установі на заняття з фізичної культури відводиться мінімум 20% від всього часу, передбаченого на заняття, то в 1 класі всього 10%, що в 2 рази менше. І чим старші школярі, тим кількість годин, передбачена програмою на заняття фізичної культури зменшується, при збільшенні навчального навантаження в цілому (за рахунок предметів гуманітарного циклу).
У цих умовах виникає проблема пошуку оптимальних підходів, засобів, методів фізичного виховання школярів [5; 10].
Базовий компонент програми по фізичному вихованню учнів 1-4 класів середньої школи включає наступні розділи: гімнастика, легка атлетика, лижна підготовка, рухливі ігри з елементами спортивних. У розділ легка атлетика, разом з ходьбою, бігом і стрибками входять метання і є обов'язковою руховою дією для вивчення школярами.
Метання, як вид спорту і засіб фізичного розвитку є прикладна, координаційно-складна рухова дія, в процесі виконання якої бере участь велика кількість рухових ланок тіла, необхідні узгодженість в їх русі і визначає зусилля у просторі, в часі і за м'язових зусиль.
Часто метанням, у зв'язку з їх координаційною складністю, браком інвентарю, відсутністю обладнаних місць занять, складністю організації великого числа що вчаться і по ряду інших причин приділяється недостатньо часу і уваги на уроках фізичної культури у школі. Хоча вправи з м'ячем і саме метання сприяють розвитку всіх видів координації (внутрішньо м'язової, міжм'язової, сенсорно-м'язової) [22]. М'яч, знаходиться в безпосередньому контакті з пальцями рук, розвиває кисть, як «пізнавальний орган» (форма, об'єм предмету, щільність, температура), так само сприяє розвитку дрібної моторики рук, яка у свою чергу знаходиться в тісному взаємозв'язку з рівнем розвитку розумових здібностей [27]. Виконання метання в повній координації, за участю великих м'язів тулуба і кінцівок сприяє розвитку тілесної спритності, формуванню «схеми тіла», що є важливою умовою забезпечення життєдіяльності організму, що розвивається. Як вказують [25] «схема тіла» або «модель тіла» це - функціональний орган, що забезпечує як узгоджену цілісну діяльність багаторівневої біомеханічної системи з величезною кількістю мір свободи, так і орієнтування в навколишньому середовищі. Таким чином, роль метання, як засобу фізичного розвитку дітей, особливо молодшого шкільного віку, очевидна [8; 25; 32; 57].
Вивчення методичної і наукової літератури показало, що в даний час в практиці існують переважно два підходи до послідовності навчання метанню: один з них широко використовується в тренуванні метальників-спортсменів (В.Н. Тутевіч, 1960; А. Сулієв, 1961, 1982; B.C. Фарфель, 1975; В. Кліменко, Л. Літвіненко, 1976 і ін.) Відповідно до такого підходу навчання здійснюється у наступній послідовності: спочатку відбувається навчання рухів ніг, потім тулуба і метальної руки. Тут наголошується така послідовність роботи м'язів, що найповніше використовує їх силу і що забезпечує якнайкращий результат у метанні: на початку скорочуються сильніші м'язи, що забезпечують повільні рухи великих ланок тіла, потім менш сильні і до кінця зусилля - м'яза дистальних ланок тіла. Інший підхід - загальноприйнята методика навчання метання у школі (А.Н. Макаров, 1974 [60]; А.В. Бондарчук, К.І. Буханцев, 1984; І.В. Лазарев, В.С. Кузнецов, 1999 і ін.) В ній представлена зворотна послідовність навчання: рухи метальної руки, тулуба, потім ніг. Велика увага надається саме рухам метальної руки - хлестоподібний рух кисті, з нього і починається навчання. А робота ніг часто відбита тільки в початковому положенні, що приймається перед виконанням метання. Переважно використовується метод навчання по частинах, що також не відповідає структурі цілісного руху. У результаті, на практиці ми маємо низькі результати у метанні в школярів, явно не відповідні їх фізичним можливостям. Отже, причиною таких показників є низький рівень технічної підготовленості учнів, яка у свою чергу обумовлена неефективністю вживаної методики навчання. [8]. У зв'язку з цим актуальність роботи полягає:
У зв'язку з цим актуальність роботи полягає:
- у збільшенні кількості учнів з низьким рівнем фізичного розвитку і рухової активності;
- у недостатній кількості навчального навантаження, що відводиться на заняття фізичною культурою школярів;
- у значенні метання, як засобу фізичного розвитку дітей молодшого шкільного віку;
- у відсутності єдиних підходів до методики навчання метанню
молодших школярів;
- низьких результатах учнів у метанні;
- у необхідності розробки ефективних засобів і методів навчання метанню молодших школярів.
Мета дослідження - вдосконалення методики навчання метанню малого м'яча молодших школярів.
Об'єкт дослідження - процес фізичного виховання молодших школярів.
Предмет дослідження - методика навчання метанню малого м'яча молодших школярів.
Гіпотеза дослідження передбачає впровадження в навчальний процес фізичного виховання молодших школярів методики навчання метання малого м'яча, що враховує цілісність техніки метального руху і орієнтовної основи діяльності, що передбачає організацію навчання, що прискорить процес оволодіння дітьми технікою метального руху.
Завдання дослідження:
1. Вивчити місце і роль метання у фізичному вихованні молодших школярів і виявити найбільш раціональні підходи в навчанні.
2. Теоретично обґрунтувати та розробити методику навчання молодших школярів метанню малого м'яча на основі цілісності техніки метального руху.
3. Експериментально перевірити ефективність розробленої методики.
Наукова новизна проведеного дослідження полягає в обґрунтуванні і експериментальній перевірці методики навчання, яка дозволяє в найкоротші терміни навчити метанню молодших школярів з урахуванням їх вікових особливостей і структури самого метального руху.
Теоретичне значення проведеного дослідження полягає в тому, що отримані результати доповнюють систему знань в галузі фізичного виховання молодших школярів:
Практичне значення роботи полягає у вдосконаленні методики навчання метанню молодших школярів і можливості її використання в навчальному процесі фізичного виховання в умовах загальноосвітньої школи.
На першому етапі жовтень-листопад 2007 року аналізувався стан питання в науково-педагогічній літературі, проводилось тестування студентів та розроблялися комплекси вправ.
На другому етапі грудень (2007) - квітень (2008) року проводилась корекція експериментальної методики, знімалися проміжні та кінцеві показники фізичної підготовленості, аналізувалися результати дослідження та літературно оформлялася робота.
Методи дослідження:
- Аналіз наукової та методичної літератури з проблеми дослідження, аналіз нормативної документації вищих закладів освіти.
- емпіричні: цілеспрямоване педагогічне спостереження, анкетування, бесіди, тестування, вивчення результатів діяльності учнів.
- педагогічний експеримент.
- статистична обробка результатів експериментальної роботи та інтерпретація здійснювалася за допомогою методів математичної статистики.
Структура та об'єм дипломної роботи. Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, практичних рекомендацій, списку літератури та додатків. Основна частина роботи викладена на 85 сторінках машинописного тексту. Список літератури налічує 62 джерела українських і зарубіжних авторів.
1. Проблема навчання метанню молодших школярів

Метання, як один з видів легкої атлетики, входить в базовий компонент програми по фізичному вихованню загальноосвітніх шкіл. Навчання метанню починається з першого класу і продовжується впродовж 11 років навчання в школі. Здавалося б, в результаті навчання повинен бути досить добре сформований руховий навик в даній дії. Але на практиці ми маємо сформований руховий навик і, як наслідок, низькі результати в метанні у учнів. Причиною такої невідповідності, на наш погляд, може бути або координаційна складність даної рухової дії не відповідна можливостям дітей молодшого шкільного віку, або неефективність традиційно використовуваних в школі методик навчання. У зв'язку з цим необхідно розглянути вікові особливості дітей молодшого шкільного віку, техніку метання малого м'яча і існуючі методики навчання.
Метання дуже різноманітні. Тільки до спортивних видів метань входять: метання диска, метання молота, метання списа. Так само метання має і прикладний характер - метання гранати в армії. Метання м'яча може виконуватися на дальність кидка і в ціль: вертикальну, горизонтальну, рухому. Залежно від поставлених цілей метання може використовуватися як засіб загальної або спеціальної фізичної підготовки, як засіб розвитку сили, координаційних здібностей, просторового орієнтування, здатності диференціювати м'язове зусилля.

1.1 Розвиток фізичних якостей в молодшому шкільному віці

У молодшому шкільному віці відбуваються зміни і в основних видах рухових дій. У бігу і стрибках за рахунок фази польоту і підвищення гнучкості суглобів збільшується довжина кроку, швидкість бігу стає в 4 рази більше швидкості ходьби, збільшується довжина і висота стрибка. У кидках і метаннях з 7-8 років помітно поліпшується влучність попадання в ціль, і зменшуються відхилення від заданого напряму.

У розвитку фізичних якостей школярів є періоди, коли педагогічні дії дають найбільші результати (табл. 3). Установлено, що від 7 до 12 років йде інтенсивне наростання рухових здібностей. Завдання педагога в цей період - встигнути сформувати рухові вміння, навики і якості. Практика показує, що найбільш успішне розвиток рухових здібностей відбувається у тому випадку, коли дитина достатньо багато рухається, удосконалюючи різноманітні рухи. Чим більша кількість рухів відпрацьовуватиметься в період від 7 до 12 років, тим легше надалі дитина навчиться спеціальній техніці рухів [8].

Таблиця 1. Фізичні якості, що підлягають акцентованому розвитку на уроках фізичної культури у молодших школярів (за А.А. Гужаловським 1988)

Клас
Фізичні якості
Вік
сила
швидкість
Швидкісно-силові
Витривалість
гнучкість
Рівновага
статична
динамічна
загальна
Хлопчики
1 кл (7-8)
X
X
2 кл (8-9)
X
X
3 кл (9-10)
X
X
4 кл (10-11)
X
Дівчатка
1 кл (7-8)
X
X
X
2 кл (8-9)
X
X
X
3 кл (9-10)
X
X
X
X
X
X
4 кл (10-11)
X
X
X
X
X
X

Для хлопчиків 1-2-х класів найбільш ефективні уроки фізичної культури, змістом яких є вправи, що розвивають швидкість. У 2-4-х класах добре розвиваються такі фізичні якості, як загальна витривалість, гнучкість і рівновага.

У дівчаток вправи на швидкість повинні бути присутніми на всіх уроках фізичної культури. Витривалість у них добре розвивається з 2 класу. Дівчаткам молодшого шкільного віку характерні вправи, що розвивають статичну, динамічну і загальну витривалість і рівновагу. Вже з 4 класу дівчаткам можна пропонувати силові вправи для крупних м'язових груп.

Швидкість збільшується від 8 до 10 років і продовжує зростати до 12 років, а потім її розвиток гальмується і навіть декілька знижується. По-цьому, в даний період слід більше водити вправ на розвиток швидкості, включаючи їх в різноманітні рухливі ігри.

За даними А.А. Гужаловського, сила розвивається достатньо інтенсивно до 9 років, а потім її розвиток гальмується. З 11 років сила починає збільшуватися неухильно, особливо інтенсивно з 13 до 14-16 років. Силові вправи на різні групи м'язів, присутні в достатній кількості в 1 і 2 класах, повинні бути дещо збільшені в 3-4 класах.

У молодшому шкільному віці існують передумови для розвитку загальної витривалості. У дівчаток даного віку періодом найбільших приростів в розвитку загальної витривалості є 8-11 років.

Велика рухливість хребетного стовбура, висока розтяжність зв'язкового апарату в 6-10 років сприяють розвитку гнучкості. Основними засобами розвитку гнучкості є вправи на розтягання, які можуть бути динамічного (пружинисті, махові рухи) і статичного (збереження максимальної амплітуди при різних позах) характеру. Досягнутий рівень гнучкості необхідно постійно підтримувати.

Молодший шкільний вік також сприятливий для розвитку координаційних здібностей (КЗ). Природний приріст показників КЗ з 7 до 10 років складає в середньому у дівчаток 63,3%, у хлопчиків 56,2%. Цей вік є ключовим для координаційно-рухового вдосконалення. Упущені у віці 7-12 років можливості навряд чи вдається надолужити пізніше [21; 45]. Але окремі показники координації розвиваються нерівномірно (табл. 2).

Вдосконалення рухових здібностей, і зокрема координації рухів, повинне співпадати з періодом посиленого розвитку рухових функцій і тим підвищувати і прискорювати хід цього розвитку. Тому починати активне цілеспрямоване вдосконалення координації рухів слід з 7-річного віку, тобто з першого року навчання у школі [39].

Таблиця 2. Сенситивні періоди розвитку координаційних здібностей дітей

Координаційні

здібності
Вік
7-8
8-9
9-10
10-11
11-12
12-13
13-14
14-15
15-16
16-17
прості координації
д х
д х
д
х
складні координації
д
х
д
х
рівновага
д
д х
д
д
х
точність рухів
д х
д
х
гнучкість
д
д х
д
д
д х
д
д

Слід зазначити, що у хлопчиків і дівчаток від 7-8 до 11-12 років істотно покращуються показники, що характеризують вміння оцінювати рухи в просторі і в часі [43; 58; 53]. Найважчим для дітей молодшого віку є диференціювання ступеня м'язових зусиль. Інтегральна оцінка просторово-часових характеристик можлива для дітей з 8-9 років.

Вивчення елементів рухових дій в період інтенсивного розвитку відповідних рухових якостей приводить до найбільш ефективного формування рухових умінь [53].

Як один з основних засобів розвитку координаційних здібностей в даному віці використовуються рухливі ігри, які позитивно впливають на всі психофізіологічні функції і якості школярів [2; 9].

1.2 Основи техніки метання

Навчання будь-якої нової рухової дії починається із створення в учнів уявлення про його техніку. Відповідно, розглядаючи метання, як один з видів легкої атлетики, який є обов'язковим для освоєння ним школярами, доцільно зупинитися на основах техніки метань і безпосередньо на техніці виконання метання малого м'яча. Основи техніки - це сукупність взаємозв'язаних рухів, що визначає структуру даної рухової дії.

Метання - це спосіб переміщення снаряду у просторі. Мета метання - метнути або штовхнути снаряд на можливо велику відстань, не порушуючи правил змагань.

За структурою руху куля і диск можна віднести до ациклічних видів метань, а спис, гранату і молот - до змішаних видів. За своєю спрямованістю дії на організм спортсмена, метання є швидкісно-силовими видами легкої атлетики і пов'язані з проявом сили і швидкості у спортсмена. Зважаючи на складну техніку від спортсмена вимагається висока координація рухів.

Відповідно до ваги і форми снаряду легкоатлетичні метання можна розділити на наступні категорії: метання легких снарядів (спис, граната); метання середніх за вагою снарядів (диск); метання важких снарядів (куля, молот). Також необхідно виділити види метань, в яких використовуються снаряди, що володіють підвищеними плануючими властивостями, - це метання списа і диска [4; 32]

Легкоатлетичні метання можна також розрізняти за особливостями виконання попереднього розбігу снаряду: прямолінійний розгін (поступальний) - спис, куля; поворотом (обертальні метання) - молот; поворотно-поступальною ходою - диск, куля. Метання гранати і тенісного м'яча, передбачені шкільною програмою, відносяться до першої групи метань - прямолінійні і поступальні метання, оскільки всі точки снаряду, коли він знаходиться в руках метальника, рухаються, описуючи практично однакові траєкторії. У фінальному русі є також відмінності: метання з-за голови через плече (спис, граната); метання через сторону (диск, молот); виштовхування від плеча (куля). Метання з природним «важелем» руху (спис, диск); метання з природним і штучним «важелем» руху (молот); метання без «важеля» руху (куля).

Тому окремі види метань мають свої характерні особливості, загальні закономірності. Дальність польоту (L) снаряду, кинутого під кутом до горизонту, залежить від:

- початкової швидкості вильоту (F);
- висоти випуску снаряду над землею (И);
- кута вильоту (И);
- стани атмосферного середовища (висота над рівнем моря і географічної широти розташування місця метання);
- аеродинамічних властивостей снаряду.
Дальність польоту снаряду визначається формулою [32].
V2Sin2a+h g

(g - прискорення вільного падіння)
Початкова швидкість вильоту робить найбільший вплив на дальність польоту снаряду.
Висота вильоту снаряду має найбільший внесок в результат у штовханні ядра і практично не впливає на дальність в довгих метаннях. Висота вильоту снаряду залежить від росту метальника і довжини його рук.
Кут вильоту має оптимальні параметри для кожного виду метань:
- для списа - 35-38 градусів
- для диска - 33-36 градусів
- для ядра - 38-39 градусів
- для молота - 43-44 градуси
- для гранати і м'яча - 44 градуси
Опір повітря зменшує дальність польоту ядра до 0,9% і молота до 2,5% [32,25]. Вплив попутного і зустрічного вітру збільшується в чотири рази в метанні гранати і м'яча.
Сумарний вплив трьох показників: кута вильоту, висоти вильоту снаряду і опір повітря на результат в метанні складає 10%, тому основний чинник збільшення результату - підвищення початкової швидкості вильоту снаряду.
У метаннях відбувається в основному долаюча балістична робота м'язів. У зв'язку з тим, що шлях дії на снаряд обмежений, метальникові потрібно отримати найбільший приріст швидкості в одиницю часу, тобто найбільше прискорення, оскільки тільки в цьому випадку метальник встигне реалізувати свою силу і повідомити найбільшу швидкість снаряду. Таким чином, метальник повинен збільшувати прискорення снаряду, прагнучи безперервно збільшувати силу дії на снаряд.
Зростання швидкості снаряду відбувається поетапно [27,11].
Починати розвиток швидкості снаряду необхідно з включення в роботу найбільш великих груп м'язів. Проте ці м'язи розвивають прискорення в першу чергу самого тіла або, вірніше, всієї системи метальник - снаряд. Між етапом - розвитку швидкості тіла та снаряду, як єдиної системи, і етапом - прискорення одного снаряду існує ще проміжний етап - передачі енергії від нижніх частин до верхніх, що призводить до збільшення швидкості верхніх частин тіла і снаряду.
Перший етап - розвивається швидкість всієї системи метальник - снаряд. Система прискорюється, головним чином, за рахунок сили і швидкості ніг.
Другий етап - швидкість розвивається у верхній частині системи метальник - снаряд, тобто тулуба і снаряду. Це здійснюється в першу чергу за рахунок роботи м'язів, а також шляхом передачі набраної енергії верхнім частинам тіла і снаряду від нижніх частин, швидкість руху яких повинна для цього бути різко загальмованою.
Третій етап - потрібно спрямувати зусилля тільки на розвивання прискорення снаряду. При цьому, природно, доводиться витрачати енергію і на рух тих частин тулуба, які пов'язані з просуванням снаряду (плечовий пояс, рука) [38]. Метання є специфічною руховою дією. Це обумовлено координаційною складністю даної рухової дії. Необхідна узгоджена взаємодія великої кількості рухових біоланок тіла, що беруть участь у метанні. До складної координації рухової дії додається і необхідність швидкості його виконання [44]. У метанні на влучність - точність попадання в ціль, із заданою амплітудою, напрямом або із заданою швидкістю виконання кидка високі вимоги пред'являються до роботи рухового аналізатора, оскільки необхідно розподіляти свої зусилля відповідно до поставлених завдань, уміти диференціювати кидок за силою, за напрямом, за швидкістю виконання кидка і так далі [52]. Таким чином, у метанні, при виконанні даної рухової дії, знаходять свій прояв різні функції рухового апарату, такі як:
- джерело сили (енергії);
- накопичувач енергії (куперація м'язів);
- орган чуття.
Оскільки при виконанні метального руху відбувається в основному долаюча балістична робота м'язів метальникові завжди потрібно прагнути до збільшення сили своїх м'язів, як шляхом регулярних тренувань, так і за рахунок додаткової мобілізації сил за допомогою вольових зусиль. При виконанні метального руху, перед фінальним зусиллям, має місце попереднє розтягування м'язів в оптимальних межах, що сприяє скороченню з більшою силою і швидкістю [12].
Метання є чудовим засобом розвитку сили та швидкості, координації і гнучкості. Метання в різні цілі і на задані відстані розвивають окомір, орієнтування в просторі, здатність диференціювати м'язове зусилля і ін.
Метання малого м'яча
У шкільну програму фізичного виховання входять прикладні види метань: метання малого м'яча і гранати, які по структурі техніки схожі з метанням списа.
Метання гранати і малого м'яча - це один з найпростіших і доступніших способів метань, які можуть використовуватися як допоміжні вправи для оволодіння технікою метання списа.
Найдетальніше, техніка метання малого м'яча викладена в книзі В. Ломана «Біг, стрибки, метання» (1985). У техніці метань умовно виділяють наступні частини: тримання снаряду, розгін і фінальне зусилля.
Тримання снаряду. М'яч захоплюють кінцями пальців і залежно від сили кисті мають в своєму розпорядженні ближче або далі від долоні. Вказівний і середній пальці розміщені позаду м'яча, а великий до безіменний підтримують його збоку. Технічно правильне тримання снаряду повинно забезпечити вільне виконання руху по великій амплітуді, сприяти передачі зусиль метальника в снаряд, створити умови для забезпечення необхідного кута вильоту снаряду.
Розгін. Основне завдання - створити попередню швидкість розбігу метальника з снарядом. Величина попередньої швидкості руху повинна бути оптимальною, тобто такий, при якій спортсмен міг би контролювати свої дії для створення сприятливих умов для фінального зусилля. При розгоні тіло метальника і снаряд накопичує певну кількість руху (mv), який в подальших фазах передається від тіла до снаряду для збільшення його швидкості.
Механізм передачі цієї енергії аналогічний дії батога пастуха при клацанні: коли після розбігу батога відбувається різка зупинка його нижньої частини, то енергія руху передається від нижніх частин до верхніх, доводячи швидкість тонкого кінчика батога до надзвукової. Саме перехід надзвукової межі і дає різке, гучне клацання. Те ж саме відбувається з метальником м'яча (гранати), коли після розбігу він різко зупиняється, займаючи початкове положення перед фінальним зусиллям, то зупинка ніг різко збільшує швидкість пересування верхніх частин тіла.
Оптимальна довжина розбігу складає 13 кроків. Швидкість розбігу може досягати 6-8 м/с. При правильно виконаному розгоні швидкість повинна збільшуватися до кінця розбігу. Розгін складається з попередньої і завершальної стадії. Як правило, при розмітці розбігу використовуються дві контрольні відмітки: одна - на початку розбігу, інша - перед завершальною стадією розбігу - кидковими кроками. Зазвичай цю відстань визначають певним шляхом з урахуванням точності попадання на контрольні відмітки. Розбіг виконується з прискоренням на передній частині стопи, при цьому довжина кроків приблизно на 30 см менше, ніж в спринтерському бігу. Права рука з м'ячем зігнута в лікті, і м'яч знаходиться над плечем (при виконанні метання правою рукою).
Завдання завершальної стадії розбігу полягає в тому, щоб, не знижуючи швидкості бігу, виконати відведення м'яча і підійти в найбільш вигідному положенні до фази фінального зусилля. Відведення м'яча може виконуватися на 3, 2 або 1 крок. Існують три способи відведення снаряду: прямо назад, по дузі вгору-назад, по дузі вперед - вниз-назад. Спосіб відведення по дузі вперед-вниз-назад простіший для навчання, відповідає природним рухам, сприяє повороту осі плечей направо, при його виконанні можна здійснювати зоровий контроль. Даний спосіб відведення м'яча може бути використаний надалі при метанні гранати, тому саме спосіб відведення м'яча по дузі вперед-вниз-назад рекомендуємо при вивченні техніку метання м'яча. Відведення снаряду виконується на три кроки (крок лівою, правою, лівою), рука з снарядом рухається вперед-вниз, випрямляючись у ліктьовому суглобі. Далі пряма рука продовжує рух у тій же площині назад-вгору і приходить в положення перед фінальною фазою метання. Кисть метальної руки знаходиться не нижче рівня плечей, тулуб тримається вертикально (для збереження швидкості руху). Так само відведення снаряду способом по дузі вперед-вниз-назад можна виконувати на 1 крок лівої. Відведення закінчується до моменту постановки лівої ноги на доріжку.
Наступний крок називається «перехресним». Права нога виставляється як можна далі вперед, її стопа дещо розгортається носком назовні. Крок виконується при значному повороті осі тазу убік руки, яка метає і з, значним схрещуванням стегон ніг. При цьому випередження плечей нижньою частиною тулуба ще більше збільшується. Далі відбувається переставляння правої стопи на носок із згинанням ноги в колінному суглобі. Одночасно ліва нога виставляється вперед, виконуючи останній крок розбігу, пружно ставиться дещо ліворуч від напряму розбігу і напряму метання м'яча. Це забезпечує стійкіше положення того хто метає, дозволяє ефективніше провести зусилля у фінальній частині кидка. Стопа лівої ноги ставиться трохи поверненим носком управо, що створює кращі умови для більшого гальмування нижньої частини тіла у фінальній частині кидка. Гальмування нижньої частини тіла метальника забезпечує значне прискорення руху вперед-вгору верхньої частини тіла і швидшого і могутнішого скорочення заздалегідь розтягнутих м'язів.
Фінальне зусилля. Завдання цієї фази - повідомити снаряду максимальну швидкість під оптимальним кутом вильоту до горизонту. Ефективність фази фінального зусилля залежить від правильності попередніх рухів: 1 - дія на снаряд повинна бути безперервною і плавною (його прискорення); 2 - шлях додатку сили до снаряду повинен бути по можливості максимальним; 3 - ліва нога повинна працювати як упор для припинення руху метальника; 4 - м'язи по черзі повинні включатися в роботу, починаючи розганяти одну частину тіла за іншою (ноги, таз, тулуб, плечі, рука), причому розгін наступної маси починається тоді, коли швидкість попередньою досягла максимуму [28].
Фінальна фаза метання починається услід за постановкою лівої ноги. До цього моменту вага тіла знаходиться практично на правій нозі, яка на початку фази фінального зусилля сильно зігнута в колінному суглобі. Верхня частина тулуба відведена назад, плечі повернені вправо, пряма рука з м'ячем відведена назад. Вся ліва половина тіла (від ноги до плеча) метальника випрямлена і грає роль осі, навколо якої відбувається прискорення снаряду. У фінальній фазі відбувається просування правої сторони тазу вперед за рахунок зусилля правої ноги. Рух тазу захоплює за собою тулуб і приводить метальника в положення «натягнутого лука». Права рука, повертаючись в плечовому і, дещо згинаючись в ліктьовому суглобах, виводиться ліктем вперед - вгору. Після чого рука зі снарядом хлистоподібним рухом виноситься вперед і дещо пізніше за момент вертикалі відбувається випуск снаряду. Закінчення цієї фази характеризується повним випрямлянням ноги, тулуба, руки. Стрімкий рух вперед, що виникає під дією інерції розбігу, необхідно погасити на короткому відрізку. Це досягається виконанням стрибка - перестрибування з лівої ноги на праву ногу.
При розборі техніки виконання, необхідно завжди враховувати, що навіть у близьких за технікою виконання метань: малого м'яча, гранати і списа; разом із загальними технічними елементами є і істотні відмінності.
Загальні технічні елементи:
1. Кидок всіх трьох снарядів відбувається ривковим рухом.
2. Розгін виконується по доріжці шириною по можливості 4 метри. При розгоні не можна допускати обертання тулуба.
3. Перехід до кидка відбувається за допомогою передостаннього, «перехресного» кроку, коли права нога виноситься вперед.
4. Послідовність роботи ланок тіла у фазі фінального зусилля у всіх видах метань однакова: спочатку розгинаються ноги (спочатку права, потім ліва), потім повертається таз, тулуб - плечовий пояс і в кінці розгинається рука зі снарядом.
5. Рух тіла вперед після кидка «гаситься» наступним кроком.
Відмінності в техніці виконання метань:
1. Захват м'яча, гранати і списа виконується по-різному.
2. При метанні м'яча розгін значно коротший, ніж при метанні двох інших снарядів.
3. У метанні списа кількість кидкових кроків більша, ніж у метанні гранати і м'яча (від 4 до 6 кидкових кроків)
4. Через різні льотні якості м'яч і граната описують балістичну, а спис аеродинамічну траєкторію (з меншим кутом вильоту). Тому м'яч і граната знаходяться при замаху дещо нижче (на рівні плеча), ніж спис (на висоті плеча або голови).

1.3 Аналіз навчальних програм з фізичного виховання і планування змісту навчання для учнів 1-4 класів

Аналіз програм загальноосвітніх шкіл показав, що на заняття фізичною культурою відводиться 10% від загальної кількості навчальних годин в 1 класі, в 2-му і 3-му класах - 9% від всього навчального навантаження. Якщо звернутися до дитячих дошкільних установ, то там 20%, а то і 30% від загальної кількості часу, доводиться на заняття з фізичної культури залежно від програми (табл. 3).

Таким чином, очевидно, що з приходом в школу час, що відводиться на організовану рухову активність дитини, зменшується в 2 рази через організацію навчального процесу. Отже, потрібно постійно шукати шляхи ефективнішого використання даного часу, щоб дефіцит руху не привів до збільшення кількості учнів з низьким рівнем фізичного розвитку, зниженню рухової активності і як наслідок, зростанню числа захворювань серед школярів.

Таблиця 3. Співвідношення часу, передбаченого на заняття фізичною культурою до загального бюджету навчального часу

КЛАСИ
Підготовча група д/с
1 клас
2 клас
3 клас
«Дитинство»
Типова
Загальна кількість навчального навантаження (к-ть годинн-100%)
10
15
20
22
22
Заняття гуманітарного циклу (к-ть годин -%)
7-70%
12-80%
18-90%
20-91%
20-91%
Заняття з фізичної культури (к-ть годин -%)
3-30%
3-20%
2-10%
2-9%
2-9%

Якщо проаналізувати, як в комплексній програмі фізичного виховання учнів 1-4 класів загальноосвітньої школи розподілений час по розділах, то побачимо (табл. 4), що на заняття гімнастикою, легкою атлетикою і варіативну частину програми відводиться по 23,5%, а на рухливі ігри 29,5% (від загальної кількості годин).

Таким чином, розподіл часу по розділах програми майже рівномірно. Трохи більше час відводиться на рухливі ігри. Мабуть, це пов'язано з тим, що основний характер діяльності в дошкільній установі - ігровий, тобто зберігається послідовність. А так само існує величезне різноманіття і різноманітність рухомих ігор, з їх допомогою можна розвивати будь-які рухові якості і здібності дитини; ігри можуть і повинні бути присутніми на уроках будь-якої спрямованості, будь то легка атлетика, гімнастика або лижна підготовка.

Таблиця 4. Зразковий розподіл часу на розділи навчальної програми при дворазових заняттях в тиждень (на прикладі Комплексної програми фізичного виховання учнів 1-4 класів загальноосвітньої школи)

№ п/п
Вид програмного матеріалу
1 кл
2 кл
3 кл
4 кл
%
%від загальної кіль-ті
1.
Базова частина
52
52
52
52
76,5
6,9
1.1.
Основи знань
В процесі уроку
1.2.
Способи рухової діяльності (вміння, навики, рухові здібності)
1.2.1.
У рухомих іграх
20
20
20
20
29,5
2,7
1.2.2.
Гімнастичні
16
16
16
16
23,5
2,1
1.2.3.
Легкоатлетичні
16
16
16
16
23,5
2,1
2.
Варіативна частина
16
16
16
16
23,5
2,1

Аналіз розподілу часу за видами легкої атлетики показав, що в неї входять, починаючи з першого класу, ходьба, біг, стрибки і метання. До 4 класу години, що відводяться на освоєння різних способів ходьби, перерозподіляється на інші види легкої атлетики, зменшується відсоток часу, що відводиться на стрибки, а роль бігу і метання збільшується. І в 4 класі на біг і різні його види доводиться до 45% часу, 33% - на метання і 22% - на стрибки (табл. 4).

В даний час в педагогічній практиці загальноосвітніх шкіл існує декілька навчальних програм. Аналіз цих програм дозволить нам виявити роль і місце, що відводиться метанню, використовуваний метод навчання, послідовність освоєння елементів метання, використовувані снаряди, вправи для вирішення завдань навчання і контролю ступеня освоєння даною руховою дією, що рекомендуються.

Таблиця 5. Розподіл годин за видами легкої атлетики в%

Види легкої атлетики
Класи
Середній% для початкової школи
1
2
3
4
Ходьба
23
20
5
0
12% -0,25%
Біг
25
33
40
45
36%-0,75%
Стрибки
31
23
24
22
25%-0,53%
Метання
21
24
31
33
27%-0,57%

У програмі [48] для учнів середньої загальноосвітньої школи» розділ легка атлетика відноситься до базових засобів рухової діяльності і на нього відводиться близько 12 годин навчального часу. Матеріал з метання входить в розділ легка атлетика і передбачений для вивчення, починаючи з 1-го класу.

Педагогічні завдання для 1-4 класу:

вдосконалення навиків базових рухових дій і їх варіативного використання на заняттях; розширення рухового досвіду за допомогою зміни і ускладнення просторово-часових і динамічних параметрів базових рухових дій і освоєння нових рухів різної координаційної складності; направлене виховання координаційних здібностей.

Практичні вміння: правильно виконувати комплекси фізичних вправ направленої дії, зокрема, на розвиток координації.

Тест, що рекомендується програмою для оцінки рівня фізичної підготовленості після закінчення начальної фізкультурної освіти (4 клас), - човниковий біг 3x10 метрів (табл. 6).

Таблиця 6. Контрольні нормативи в бігу 3 х 10 м (сік)

Хлопчики
Дівчатка
Оцінка
5
4
3
5
4
3
Результат
9,0
9,6
10,5
9,5
10,2
10,8

У комплексній програмі фізичного виховання учнів 1-11 класів[48] матеріал представлений таким чином:

Завдання фізичного виховання для 1-4 класів - розвиток координаційних здібностей: точність відтворення і диференціювання просторових, тимчасових і силових параметрів рухів, рівновага, ритм, швидкість і точність реагування на сигнал, узгодження рухів, орієнтування в просторі.

Рухові вміння, навики і здібності: метати невеликі предмети масою до 150 грам на дальність з різних початкових положень (стоячи, з коліна, сидячи), правою і лівою руками (з місця і з 1-3 кроків розбігу), штовхати набивний м'яч вагою 1 кг з одного кроку, потрапляти малим м'ячем всередину гімнастичного обруча, встановленого на відстані 10 метрів для хлопчиків і 7 метрів для дівчаток.

Тестом для оцінки рівня розвитку координаційних здібностей пропонується використовувати човниковий біг 3x10 м/с (такий же, як в програмі 1993 р. спрямований на розвиток рухливих здібностей).

У програмі [22; 48] фізичного виховання учнів 1-11 класів, створеною на одному з видів спорту (баскетбол) (1996) метання розглядається, як прикладна вправа, навик в метанні переноситься на гру в баскетбол. Метання є як засобом загального фізичного розвитку (у 1-му класі), так і засобом спеціальної підготовки для гри в баскетбол (табл. 7).

Таблиця 7. Розподіл навчального матеріалу, пов'язаного з метаннями, по класах

Види підготовки
1 клас
4 клас
Загальна фізична підготовка
Метання малого м'яча в ціль і на дальність
Метання малого м'яча на дальність
Спеціальна підготовка
Кидки, ловля м'ячів, передача партнерові. Зупинка в русі і за звуковим сигналом. Рухливі ігри і різні вправи, що розвивають рухові якості і удосконалювальні володіння прийомом і передачею м'яча.
Ловля і передача м'яча 2-ма руками від грудей на місці і в русі. Ведення м'яча правою і лівою рукою по прямій. Кидки м'яча 2-ма руками від грудей з віддзеркаленням від щита після ведення і зупинки. Поєднання прийомів техніки. Рухливі ігри з елементами баскетболу.

Як показник рівня рухової підготовленості для учнів 4-го класу в даній програмі рекомендується метання м'яча вагою 150 грам на дальність (у метрах) і оцінка результату в метанні в балах (табл. 8):

Таблиця 8. Контрольні нормативи в метанні м'яча (м)

Хлопчики
Дівчатка
Оцінка
5
4
3
5
4
3
Результат
27
22
18
17
15
12

Важливо розглянути, яким чином здійснюється планування змісту уроків фізичної культури (1-11 класів). Так за даними І.І. Должікова. (1997) матеріал по метанню розподілений по уроках фізичної культури таким чином (див. додатки):

Аналіз поурочного планування [31] показав:

навчання метанню здійснюється з 1 по 11 клас;

матеріал по метанню повторюється, майже не змінюючись з 1 по 11 клас;

навчання метанню здійснюється тільки в 1 і 4 чверті в основному по 4 уроки, в кожній чверті.

Таким чином, в кожній з розглянутих вище навчальних програм має місце матеріал з навчання техніки метання. В основному він входить у розділ легка атлетика, але може бути і в розділі гімнастика і спортивні ігри. Що, на наш погляд, свідчить про можливість включення метання і його елементів в уроки різної спрямованості і уникнення дискретності в навчанні.

Значущість і місце, що відводиться навчанню метанню в програмах різні, залежно від спрямованості програми. У одній воно входить в розділ - рухові вміння і навики, в іншій - є засобом загальної фізичної або спеціальної підготовки, в третій розглядається, як засіб розвитку координаційних здібностей або як підготовча рухова дія для гри в баскетбол. Тому кількість годинника, що відводиться на оволодіння даною руховою дією різна. Але у всіх програмах з 1-4 клас метання входить в базовий компонент програми і є обов'язковим для вивчення. Частіше матеріал по метанню розподілений в I і IV чвертях на 2-9 і 62-68 уроків відповідно. У підготовчих вправах часто використовуються полегшені м'ячі і набивні м'ячі, вагою 1 кг, для самого метання - м'яч 150 грам (для 1-4 класу). Як правило, уроки по метанню проводяться на спортивних майданчиках (стадіонах). Метання проводиться по горизонтальних і вертикальних цілях (на точність попадання) і на дальність виконання кидка (дальність відскоку). Безумовно, різноманітність завдань в метанні підвищує інтерес учнів до заняття, служить хорошим емоційним фоном. Але необхідно пам'ятати, що при використанні полегшених снарядів в метанні не будуть задіяні крупні м'язи (спини і ніг). Метання в горизонтальну мету викликає у дітей мимовільне виконання нахилу вперед, що є помилкою, так само при метанні в горизонтальну ціль кут вильоту снаряду менший, ніж при метанні на дальність і у вертикальну ціль. Тому, ми вважаємо, не варто захоплюватися метанням по горизонтальній цілі.

Основний метод навчання, використовуваний в школі, - розучування рухової дії з частин. Тривале вивчення елементів техніки не сприяє надалі узгодженій роботі ланок тіла, що є обов'язковою умовою успішності формування навику в метанні.

Основний метод організації учнів - фронтальний метод або груповий.

Навчання елементів техніки метання рекомендується в такій послідовності: від завершального руху кистю у момент викидання м'яча до початкового положення перед початком розбігу (кроки розбігу згадуються не швидше, ніж в 3-му класі). Дана послідовність навчання не відповідає роботі рухових ланок тіла у фазі фінального зусилля.

Тестом для оцінки рівня розвитку координаційних здібностей в 3-х програмах пропонується використовувати човниковий біг 3 х 10 метрів, сек., в одній програмі для оцінки освоєння навику в метанні пропонується виконати метання малого м'яча, вагою 150 грам, на дальність кидка і в одній з них на влучність попадання. На наш погляд, саме метання в мету наочніше відображає рівень сформованості навику в метанні.

1.4 Методики навчання метанню

Ознайомившись з особливостями і технікою метання малого м'яча, доцільно вивчити вже існуючі підходи до навчання даної рухової дії представлені в спеціальній літературі.

Техніці виконання метання присвячено достатньо літератури: «Методика фізичного виховання з основами теорії» [57,58; 45]. В. Логман (1974) дає великий набір вправ для вивчення техніки, але методика навчання, послідовність вирішення завдань по навчанню метанню не дана.

Безпосередньо методика навчання саме метанню малого м'яча дана А.А. Зданевічем в журналі «Фізична культура в школі» [12]. Учням пропонуються завдання по навчанню в певній послідовності, з докладним описом фізичних вправ необхідних для виконання з метою рішення того або іншого завдання навчання, так само дані організаційні і методичні вказівки і контрольні вправи, що рекомендуються, для перевірки якості засвоєння навчального матеріалу. Всі завдання навчання метанню, окрім останнього - 6-го завдання («Удосконалювати навик в метанні у вертикальну і горизонтальну цілі»), А.А. Зданевіч рекомендує вирішити вже в першому класі. Але він в своїй методиці припускає навчання метанню в ціль і на дальність виконання кидка, але тільки з місця, немає ні слова про кроки розбігу.

Добре даний опис вправ в метанні і проходження матеріалу по даній темі по класах в книзі В.М. Качашкина «Фізичне виховання в початковій школі» [22], але характер підібраних вправ не відповідає динамічній структурі метальної рухової дії і невиправдано багато часу витрачається на вивчення елементів техніки.

При зверненні до літератури, що відноситься до спортивних метань, такий як В.Н. Тутевич «Теорія спортивних метань»; В. Маззалітіс «Метання списа»; А.Л. Сулієв «Підвищення ефективності навчання метанню списа», ми зустрічаємося з іншим підходом до питання навчання. Вони говорять про необхідність обліку послідовності включення в роботу м'язових груп при навчанні руховій дії. І відзначають в метаннях наступну послідовність: на початку руху беруть участь крупніші м'язові групи, хоча і повільніші. В кінці вступають в роботу менш крупні, але швидші м'язи. Так само відзначають перевагу використання цілісного методу у поєднанні з методом навчання - по частинах.

Таким чином, аналіз літератури показав, що багато авторів розглядають саму техніку метань, але не достатньо висвітлюють методику навчання.

Не залежно від різниці у вазі і формі снаряду, його аеродинамічних властивостей, методика навчання метанню гранати, списа і малого м'яча схожі між собою. Отже, при оволодінні однієї з них можливе позитивне перенесення.

Багато авторів пропонують починати навчання з освоєння тримання снаряду і випуску його рукою, яка метає, тобто в статиці, а потім в динаміці, що не відповідає послідовності рухів при виконанні метання і затягує процес навчання, робить його менш ефективним. Основний метод навчання - по частинах, спочатку засвоюються елементи рухової дії, а потім їх поєднують в ціле.

Існують деякі суперечності: щодо послідовності засвоєння елементів метання, переважному використанню методів навчання та характеру вправ, які використовуються у методиці навчання метання в спорті і методиці навчання метанням, яка традиційно використовується у школах.

2. Методика навчання молодших школярів метанню малого м'яча на основі цілісності техніка метального руху

2.1 Теоретичне обґрунтування експериментальної методики навчання метанню молодших школярів

Процес фізичного виховання школярів характеризується формуванням у них спеціальних знань, рухових навиків, розвитком фізичних якостей, поліпшенням антропометричних показників.

Стосовно рухової діяльності заняття фізичною культурою сприяють формуванню найбільш важливих навиків і розвитку основних фізичних якостей.

До сьогодні серед вчених - представників педагогіки, психології, фізіології, теорії і методики фізичної культури існують суперечливі думки у визначенні понять «навики» і «вміння».

Всі їх погляди можна об'єднати в дві групи. Представники однієї групи вважають, що спочатку формується рухове вміння, яке закріплюється потім за рахунок численних повторень, оформляючись в автоматизовану дію - навик (В.Н. Кряж, В.М. Видрін, М.М. Боген, А.А. Гужаловський, Л.П. Матвєєв).

На їх думку, руховим вмінням є такий рівень володіння руховою дією, який відрізняється необхідністю докладного свідомого контролю дії у всіх окремих операціях, невисокою швидкістю, нестійкістю до дій сумуючих чинників, невисокою міцністю запам'ятовування.

Руховий же навик характеризує такий рівень, володіння руховою дією, який відрізняється мінімальною участю свідомості і автоматизованим виконанням дій. При цьому дії у стадії навику відрізняються швидкістю виконання, стабільністю підсумку, стійкістю до сумуючих дій, високою міцністю запам'ятовування.

Відзначимо, що визначення, що даються даним категоріям вище переліченими авторами, відрізняються трактуванням, але схожі в тому, що навик є вищим ступенем управління рухами і ефективнішим автоматизованим руховим актом, ніж вміння.

Інша група вчених (Н.І. Пономарев, Б.А. Ашмарін, А.Ц. Пуні, С.В. Янаніс, В.В. Міронов і ін.) вважають, що в теорії і методиці фізичного виховання процес навчання рухових дій включає три етапи:

- формування початкового рухового вміння або рухового
уявлення;
- формування рухового навику;
- формування рухового вміння вищого порядку.
При всьому різноманітті трактувань вищезгадані автори сходяться в тому, що зупиняти процес оволодіння руховими діями і здатність застосовувати їх в умовах постійної зміни навколишнього оточення на рівні лише автоматизованої дії, тобто навику, не тільки не коректно, але і не реально.
При такому підході до оцінки ступеня засвоєння довільних рухів під початковим руховим вмінням розуміється здатність виконувати рухові дії з підвищеною концентрацією уваги на складових його операціях і не завжди із стабільним підсумком досягнення мети.
Руховий навик можна охарактеризувати, як здатність виконувати рухову дію з високим ступенем надійності, в звичних умовах, коли управління рухами відбувається автоматизовано і увага учнів концентрується не на окремих рухах, а на результаті.
Рухове ж вміння вищого порядку характеризує здатність людини, в умовах постійної змінної обстановки вибірково використовувати сформовані знання, початкові рухові вміння і навики для раціонального вирішення рухових завдань [46].
У дослідженнях останніх років як методологічна база теорії навчання рухових дій використовуються положення наступних теорії і концепцій:
- діяльності (Л.С. Виготський, 1956; З.Л. Рубінштейн, 1976; Л.Н. Леонтьев, 1977);
- побудови рухів (Н.Н. Бернштейн, 1966; В.П. Бізін, 1995);
- функціональних систем (П.К. Анохин, 1970,1975);
- теорія поетапного засвоєння розумових дій (А.Н. Леонтьев, П.Я. Гальперін, 1964; П.Я. Гальперін, 1964, 1967; Н.Ф. Тализіна, 1969).
Дослідження Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейна, А.Н. Леонтьева і їх послідовників в науці свідчить про єдність свідомості і діяльності, психіки і діяльності, що веде роль психіки в здійсненні свідомого і вольового контролю процесу і результатів.
Діяльність протікає у зв'язку з наявністю відповідною мотивацією. Мотив діяльності виникає як певна потреба, як об'єкт, спонукаючий людину до дії, причина його усвідомленої активності [54].
Оскільки структурними компонентами діяльності виступають дії, то в рамках мотивації, стимулюючого вольового зусилля школяра до занять фізичною культурою, зокрема до навчання метання, формуються конкретні цілі в оволодінні окремими руховими навиками. Мета виникає з потреби отримати той чи інший результат.
Для досягнення мети і отримання певного результату, нехай навіть незначного, згідно з проявленими параметрами рухової активності і енергетичних витра и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.