На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Поняття звязного мовлення розвиток мовних функцй. Порушення звязного мовлення у дтей з вадами мови шляхи їх корекцї. Розвиток далогчного мовлення. Методика навчання дтей описовим розповдям. Роль дидактичних гор у розвитку звязного мовлення.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 22.10.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НПУ ім.М.П.ДРАГОМАНОВА
ІНСТИТУТ КОРЕКЦІЙНОЇ ПЕДАГОГІКИ ТА ПСИХОЛОГІЇ
КАФЕДРА ЛОГОПЕДІЇ
КУРСОВА РОБОТА
ТЕМА: Методика розвитку зв'язного мовлення у дітей-дошкільників з вадами мовлення

Курсову роботу виконала
студентка 4 курсу 43 групи
Спеціальність: Логопедія
і початкове навчання
Нагородна Тетяна
Володимирівна
КИЇВ - 2009
ЗМІСТ

ВСТУП
І. Поняття зв'язного мовлення і розвиток мовних функцій
ІІ. Порушення зв'язного мовлення у дітей з вадами мови та шляхи їх корекції
ІІІ. Розвиток діалогічного мовлення
3.1 Методика проведення бесід з дітьми
ІV. Розвиток монологічного мовлення
4.1 Види дитячих розповідей і прийоми навчання розповіді
4.2 Методика навчання дітей описовим розповідям
4.3 Переказ художніх творів
V. Дидактичні ігри та їх роль у розвитку зв'язного мовлення дітей з вадами мови
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Додатки
ВСТУП

Мова -соціальне явище, що існує незалежно від того чи іншого індивідуума. Розвиток людини - це складний процес поступового перетворення біологічного індивіда в соціальну істоту - особистість. Добре відомо, що без мовлення не буває людини. Психічні функції та здібності , людські форми поведінки , комунікація через мовлення не надані дитині від народження . Вони формуються в перші роки життя під впливом цілеспрямованого виховання, навчання та умов життя в суспільстві.
Процес розвитку дитини проходить у трьох напрямках: фізичному, когнітивному та психосоціальному. В нормі розвиток у цих трьох напрямках відбувається одночасно та взаємопов'язано. Для нормального розвитку дитини з перших місяців найважливішим є спілкування , у процесі якого малюк може опанувати людське мовлення , що відіграє головну роль як в діяльності дитини, так і в пізнанні навколишнього світу. Розвиток мовлення у процесі онтогенезу відбувається паралельно з фізичним і розумовим розвитком. Усі психічні процеси у дитини - сприйняття, пам'ять, увага, мислення, цілеспрямована поведінка - постають за безпосередньої участі мовлення. У дитини з мовленнєвими вадами без своєчасних корекційних заходів може затримуватися темп інтелектуального розвитку. Формування мовлення, патологія або відхилення в розвитку, засоби відновлення мови є об'єктом вивчення логопедії, корекційної педагогіки, неврології а в останній час і медичної реабілітації.
Відсутність мовленнєвого спілкування значно затримує безперервний і багатогранний процес соціалізації, що триває все життя людини з особливими потребами.
Важкі мовленнєві дефекти (дитяча афазія, моторна й сенсорна алалія, анартрія) спричинені ураженням головного мозку, супроводжуються специфічними особливостями формування інтелектуальної діяльності дитини. Це виявляється у диспропорціональному розвитку деяких вищих психічних функцій та в зниженні темпів психічного розвитку у цілому. Ці відхилення негативно впливають на формування у дитини різних форм діяльності, спричиняють труднощі у засвоєнні математичних знань та рідної мови .
Мовленнєві дефекти порушують можливість вільного спілкування дитини з іншими людьми. Усвідомлення власної мовленнєвої недостатності зазвичай викликає негативні емоціональні стани: почуття соціальної неповноцінності , страх мовлення, страх переживання. Усе це ставить під загрозу соціальну значимість особистості і сприяє формуванню своєрідних психологічних і патопсихологічних особливостей , що вимагає проведення спеціальної роботи , спрямованої на соціальну адаптацію і реадаптацію дитини.
Своєчасне оволодіння мовою - основа розумового розвитку дитини. Запорука повноцінного її спілкування з навколишніми людьми. Різні відхилення мовного розвитку негативно позначаються на сприйманні мови, висловлюванні власних думок, оволодінні знаннями та формуванні особистості дитини. Мовлення маленької дитини формується в спілкуванні з дорослими. В процесі спілкування виявляється його пізнавальна і наочна діяльність. Оволодіння мовленням зміцнює всю психіку малюка. Дозволяє йому сприймати явища більш усвідомлено і довільно. Великий російський педагог К.Ушинський говорив, що рідне слово є основою всякого розумового розвитку і скарбницею всіх знань. Тому так важливо піклуватися про своєчасний розвиток мовлення дітей , приділяти увагу її чистоті й правильності. Чим багатше і правильніше мовлення дитини, тим легше їй висловлювати свої думки, тим ширша її можливість в пізнанні дійсності , змістовніші й повно цінніші взаємини з дітьми і дорослими, тим активніше відбувається її психічний розвиток. Будь-яке порушення мовлення може відбитися на діяльності і поведінці дитини. Діти, що погано розмовляють, починають усвідомлювати свій недолік, стають мовчазними, сором»язливими, нерішучими. Особливо важливе значення має розвиток зв'язного мовлення дитини дошкільника. Адже зв'язне мовлення - це вища форма мовномисленної діяльності , яка оприділяє рівень мовного і розумового розвитку дитини. Оволодіння зв'язним мовленням складає найважливішу умову успішної підготовки дитини до навчання у школі.
Розділ І. Поняття зв'язного мовлення і розвиток мовних функцій

Однією з невід'ємних складових навчально-виховного процесу в дитячому дошкільному закладі є навчання дітей мовлення. Не треба нікому довго пояснювати , яким важливим для людини є дар слова. Слово відтворює світ всередині самої людини. І дуже важливо допомогти дитині якомога успішніше оволодіти цим даром. Щоб дитина прийшла до школи з добре розвиненим мовленням , треба з нею якомога частіше грати в те, що сприяє розвитку мовлення, мислення,фантазії.
Завдання розвитку зв'язного мовлення посідають центральне місце в загальній системі роботи з розвитку мовлення в дошкільному освітньому закладі. Навчання зв'язному мовленню одночасно є і метою і засобом практичного опанування мовою. Воно має надзвичайне значення для розвитку інтелекту та самосвідомості дитини, позитивно впливає на формування її важливих особистісних якостей таких , як комунікабельність, доброзичливість,ініціативність, креативність, компетентність. За допомогою добре розвиненого зв'язного мовлення дитина навчається чітко та ясно мислити , легко встановлює контакт із оточуючими, ініціює власні ідеї. Бере участь у різних видах дитячої творчості.
В опануванні мовленням дитина йде від частини до цілого: від слова до зчеплення двох-трьох слів, далі до простої фрази, а пізніше до простих речень. Наслідком стає зв'язне мовлення, що складається з низки розгорнутих речень. Зв'язним називають таке мовлення, яке може бути зрозумілим на основі його власного предметного змісту.
Сучасна лінгвістика та лінгводидактика розглядають поняття зв'язного мовлення у двох аспектах - як процес створення зв'язного висловлювання та як продукт мовлення. Зв'язне мовлення визначається як єдине смислове та структурне ціле, що складається з тематично та логічно пов'язаних між собою відрізків і відбиває всі суттєві сторони свого предметного змісту ( А.М.Богуш, Л.С.Виготський, М.І.Жинкін, І.О.Зимня, О.О.Леонтьєв).
У створенні зв'язного мовленнєвого продукту науковці відокремлюють діяльнісний та особистісний компоненти.
Перший - пов'язується з процесами народження і сприймання повідомлення, регуляції та контролю власної мовленнєвої діяльності. Другий - з тим, що в мовленні особа виявляє свою індивідуальність - характер, темперамент,рівень загальної культури.
Наслідком зв'язного мовлення є текст - словесно виражений продукт мовленнєво-розумової діяльності людини, якому властива завершеність, структурна цілісність, визначена цілеспрямованість та прагматична настанова.
Перед вихователями дитячого садка та логопедами стоїть завдання навчити дитину з вадами мовлення користуватись усною мовою як засобом спілкування, знаряддям мислення. Розвиваючи мову і усне мовлення вихователь або логопед працює над удосконаленням звукової культури мови дітей. Учить їх правильно вимовляти звуки і слова; правильно користуватися силою голосу залежно від умов ( на заняттях говорити голосно, щоб всім було чути, в грі з товаришем - тихо, щоб не заважати іншим); правильно ставити наголос, змінювати інтонацію; розвиває нормальний темп мови; вчить користуватись диханням.
Вихователь постійно працює над словником дітей, збагачуючи його новими словами; уточнює значення тих слів, які є в словнику дітей, але за ними не стоять точні і широкі уявлення; активізує словник - учить користуватись в безпосередньому живому спілкуванні всіма словами всього словникового запасу, тобто працює над переведенням слів з пасивного в активний словник.
Удосконалюючи граматичну правильність мови дитини, вихователь учить дітей правильно змінювати слова та узгоджувати їх. Вихователь повинен стежити за тим, щоб діти висловлювали свої думки закінченими простими і поширеними реченнями. Розвиваючи зв'язне мовлення , вихователь розвиває його діалогічну і монологічну форму. Вчить дитину правильно відповідати на запитання, залежно від характеру їх - коротко або розгорнуто, чітко формулювати запитання, логічно, послідовно, граматично правильно побудованими реченнями розповідати про свої враження , про те,що бачив чи чув, складати коротеньку розповідь так, щоб вона була зрозумілою для всіх.
В своїй роботі логопед повинен користуватися такими принципами розвитку мовлення та навчання дітей дошкільників рідної мови :
1. Комунікативна спрямованість навчання.
Цей принцип означає , що навчання дітей з рідної мови повинно бути спрямоване на оволодіння рідною мовою як засобом спілкування, на засвоєння дітьми навичок розмовної літературної української мови та вмінь практично їх використовувати відповідно до ситуації спілкування.
2. Комплексний підхід до розвитку мовлення , який передбачає вирішення на одному занятті кількох різних мовленнєвих завдань.
3. Принцип сенсорно-лінгвістичного розвитку( термін Є.І.Тихєєвої) дитини в процесі навчання її рідної мови. Навчально-мовленнєву діяльність дитини потрібно організувати так , щоб дитина засвоювала нові слова на основі чуттєвого досвіду(сенсорики) за допомогою різних аналізаторів.
Дитина спочатку повинна побачити предмети, відчути всі його властивості та ознаки, сприйняти цей предмет у взаємозв'язку його якостей, властивостей, ознак. У дитини повинно формуватися уявлення, образ предмета , а вже потім це уявлення вона позначає словом , яке згодом перетворюється в поняття.
4. Принцип взаємозв'язку мислення , мови і мовлення передбачає практичне ознайомлення дітей з граматичними формами рідної мови, артикуляцією звуків, багатозначністю слів, синонімами,антонімами, композицією тексту тощо.
Ознайомлення відбувається в процесі мовленнєвої діяльності дітей( ігрові вправи, мовленнєві ситуації, дидактичні ігри) спрямованої на активізацію їхнього мовлення і розвиток мислення.
Оволодіваючи мовою, дитина водночас вчиться мислити.
5. Домінуюча роль діяльності в розвитку мовлення та навчання дітей рідної мови.
У лінгводидактиці ствердився діяльнісний підхід до мовлення. Мовлення розглядається як мовленнєва діяльність, у якій у процесі спілкування використовуються мовні засоби. Навчально-мовленнєва діяльність проходить у вигляді занять, уході яких вихователь може використовувати й інші види діяльності. Діяльнісний підхід до мовлення сприяє підвищенню ефективності розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови, дає змогу чіткіше спрямувати роботу на формування мовленнєвих умінь і навичок, виступає « показником засвоєння мови»
6. Принципи забезпечення максимальної мовленнєвої активності дітей у процесі діяльності та на заняттях.
Цього можна досягти , якщо проводити заняття з невеличкими групками дітей, створюючи можливість для активного говоріння кожній дитині.
7. Емоційна насиченість заняття забезпечується використанням сюрпризних моментів, ігрових прийомів, різних ігор, віршів, малих фольклорних жанрів, активної діяльності дітей.
8. Національна спрямованість розвитку мовлення і навчання рідної мови. Спілкування з дитиною рідною мовою з перших років життя повинно відбуватися в царині кращих зразків українського фольклору: забавлянки, потішки, пісні, ігри-забави, жарти. Впродовж дошкільного віку дітей знайомлять з національними іграшками, посудом, одягом, символами та оберегами. Дитяче мовлення набуває окраси національного колориту.
9. Принцип оцінки виразності мовлення - це розуміння внутрішнього світу людини, втіленого в мові , вміння висловлювати свої емоції, почуття, оцінювальні судження.
10. Принцип розвитку чуття мови. За допомогою мовленнєвого зразка вихователь розвиває у дітей у процесі мовленнєвої діяльності лексичне , фонетичне, граматичне, орфоепічне та стилістичне чуття.
11. Прискорення темпів розвитку мовлення і збагачення мови ( або принцип мовної наступності).
Полягає у поступовому ускладненні змісту , методів і прийомів навчання від групи до групи.
Ці принципи стосуються всіх мовних розділів і використовуються у взаємозв'язку . Крім того , кожний мовний розділ має свої часткові спеціальні принципи, яких також потрібно дотримуватися.
Спеціальні принципи у галузі зв'язного мовлення:
а) навчання за зразком вихователя;
б) принципи самостійної побудови тексту, тощо.
У дитячому садку здійснюються дві форми роботи з навчання дітей зв'язного мовлення: навчання під час занять і розвиток зв'язного мовлення дітей у повсякденному житті. Заняття з рідної мови мають свою особливість. Такі заняття спираються на спільну роботу всього колективу. У дитячому садку робота над розвитком мислення і активного словника тісно пов'язана з навчанням дітей зв'язної мови. Для того , щоб дитина могла розповідати, вона повинна мати запас вражень і відповідних слів. Так , наприклад , щоб дитина могла розповісти про працю будівельників, яку вона спостерігала, вона повинна знати слова на позначення дій робітників( кладуть цеглу, мурують, штукатурять). Не можна відокремлювати ознайомлення дітей з навколишнім світом від навчання рідної мови, виконувати ці завдання треба одночасно. Дитина повинна говорити,розповідати про те, що вона бачила переживала. Наприклад, за програмою ми , з метою збагачення словника дітей, ознайомлюємо їх з працею дорослих в дитячому садку, а для розвитку зв'язної мови можна провести бесіду на тему: « Праця дорослих в дитячому садку». Здійснюючи розвиток мови дітей дошкільників з вадами мови дитячий садок розвиває усну мову дитини, навчає її користуватись рідною мовою в спілкуванні з людьми . Працюючи над усною мовою дитини вихователь або логопед розвиває дві її форми: розмовну(діалогічну) і розповідну ( монологічну).
Розділ ІІ. Порушення зв'язного мовлення у дітей з вадами мови та шляхи їх корекції

Законом України «Про освіту» визначено, що основною метою освіти є всебічний розвиток дитини як особистості, розвинення її талантів, розумових здібностей, збагачення інтелектуального, культурного потенціалу народу. Важливу роль на шляху досягнення цієї мети відведено початковій ланці освіти. Саме на цьому етапі навчання у дітей формуються основи наукового світорозуміння , визначаються способи навчальної діяльності. Одним із основних завдань корекційного навчання дітей з психофізичними вадами розвитку є підготовка їх до практичної соціальної активності. Вирішення цього питання у спеціальному закладі пов'язано з визначенням оптимальних умов для подолання, корекції та компенсації відхилень у розвитку дитини. Інтенсифікація навчально- виховного процесу дітей з вадами мовлення вимагає проведення низки досліджен, спрямованих на вдосконалення системи їх навчання і виховання в сучасних умовах розбудови нашої держави. Вирішення цієї важливої психолого-педагогічної проблеми є надзвичайно актуальним завданням у вихованні та навчанні дітей з вадами мови, де одним із основних є навчання української мови, рівень засвоєння якої значною мірою обумовлює якісне оволодіння іншими навчальними дисциплінами, збагачення знаннями про оточуючу дійсність. У процесі вивчення рідної мови дітьми з вадами мовлення формуються спеціальні мовні знання , поповнюється їхній словниковий запас виробляються навички усного й писемного мовлення, реалізуються важливі розвивальні та виховні завдання.
При побудові системної методичної роботи , спрямованої на формування дитячого мовлення в умовах глибокого його недорозвинення, принципове значення має врахування закономірностей розвитку мовлення дітей. Які нормально говорять , що дозволяє визначати вимоги до розвитку тих або інших рівнів мовленнєвої діяльності на різних етапах його формування.
Необхідно також враховувати рівень розвитку патологічного мовлення, його особливості й потенційні можливості оволодіння дітьми мовою у процесі колекційного впливу.
Основна мета роботи з усунення недоліків у розвитку мовлення дітей з вадами мови полягає у формуванні передумов повноцінного засвоєння ними знань про системність семантичних полів, парадигматичні й синтагматичні зв'язки слів, контекстуальні значення слів.
Весь курс навчання мови у спеціальному дошкільному закладі носить практичну мовленнєву спрямованість. Це означає , що головним завданням є формування мовленнєвих умінь і навичок у процесі мовленнєвої діяльності.
З метою розвитку таких умінь і навичок діти отримують елементарні уявлення про засоби мови, які необхідні для мовленнєвого спілкування. З цією метою дітьми засвоюються мовні ( лінгвістичні) знання, виробляються уміння й навички. Що сприяють оволодінню мовленням.
Наукові дані про частотність різних порушень мовлення у дітей старшого дошкільного віку містяться у дослідження багатьох учених. Досягнуто значних успіхів у вивченні проблеми загального недорозвинення мовлення, прояви якого вивчалися дослідниками в різних аспектах: психолого-педагогічному (Р.Левіна), психолого-лінгвістичному (В.Орфінська), медико-педагогічному (С.Ляпідевський), фізіологічному (Н.Траугот). Це дало можливість виявити характерні особливості даної мовленнєвої вади, проаналізувати структуру і природу цього порушення, висунути ряд критеріїв і провести на їх основі диференціацію аномалій розвитку мовлення, обґрунтувати наукові основи методики впливу дошкільного закладу на дітей з різними формами мовленнєвого недорозвинення ( А.Винокур, Г.Нікашина, Є.Соботович, Л.Спірова, Т.Філічева)
Неповноцінна мовленнєва діяльність негативно впливає на формування у дітей із вадами мовлення інтелектуальної, сенсорної та аферентно-вольової сфери, що пояснюється взаємозв'язком мовленнєвих порушень з іншими сторонами їх психічного розвитку.
Спеціально організовані дослідження свідчать, що в дітей із вадами мовлення спостерігається досить низький рівень розвитку основних властивостей уваги: недостатня стійкість, дифузність, обмеженість можливостей у розподілі уваги. Смислова,логічна пам'ять у дітей відносно збережена, але відзначається зниження вербальної пам'яті, продуктивності запам'ятовування. Дітям важко запам'ятовувати складні, багатоступеневі інструкції. Вони не можуть відтворити завдання в певній послідовності, забувають, «гублять» елементи завдань. У деяких випадках це призводить до обмеження можливостей розвитку їх пізнавальної діяльності.
Діти з вадами мовлення у цілому мають повноцінні передумови для оволодіння мовленнєвими операціями, але первинний недорозвиток їхнього мовлення зумовлює специфічні особливості мислення, відставання в розвитку наочно-образного мислення. Такі діти не можуть самостійно оволодіти аналізом, синтезом, порівнянням, їм властива ригідність мислення.
У ряді досліджень вітчизняних та зарубіжних авторів (Р.Левіна, С.Ляпідевський,О.Мастюкова,Є.Соботович, Дж.Брунер та ін..) відзначається , що у дітей з вадами мовлення поряд із не сформованістю мовленнєвих процесів має місце своєрідність перебігу психічних процесів, що негативно впливає на формування особистості дитини, також вказується на необхідність подолання такого стану під час корекційного навчання.
Є.Соботович стверджує, що у дітей з вадами мовлення виявляються порушення всіх розумових операцій: аналізу, синтезу, абстрагування, порівняння, узагальнення на вербальному матеріалі. У них тією чи іншою мірою не сформовані всі пізнавальні процеси, структура порушень яких характеризується нерівномірністю, мозаїчністю.
Наявність мовленнєвих та психофізіологічних порушень у дітей з вадами мовлення викликає специфічні утруднення, які гальмують оволодіння знаннями з мови, стають причиною неграмотності таких дітей. У дітей логопатів природа дефекту визначає послаблення взаємодії між першою і другою сигнальними системами. Досить незначний активний та пасивний словниковий запас дітей , невизначене дифузне значення слів потребують значної роботи з формування зв'язку слова і поняття.
Оволодіння граматичною будовою мови відбувається на основі складної динаміки встановлення граматичних стереотипів , генералізації та наступної їх диференціації. У нормі діти оволодівають граматичними значеннями на інтуїтивному рівні, несвідомо, без спеціально розроблених методик. Діти з вадами мовлення ніколи самостійно, без спеціального навчання не засвоять систему граматичної словозаміни та словотворення. Тому необхідно в процесі корекційної роботи враховувати, що найбільш характерним і суттєвим для дітей з вадами мовлення є недостатнє вміння спостерігати й узагальнювати явища мови, її звукові і морфологічні особливості, форми словозміни та способи словотворення.
Мовлення дітей з вадами мови складається з шаблонів, що використовуються в певній ситуації. Це є причиною того, що виявляється несформованим зв'язок між окремо взятою морфемою та її значенням поза конкретним словом. Усі морфеми в мові пов»язані між собою й організовані в морфемну систему, зміст кожної морфеми виходить з їх сукупності й положення в системі. У дітей з вадами мови не формується зв'язок між звукокомплексом, який відповідає морфемі, та її значенням, тому засвоєні морфологічні елементи (суфікси, префікси) дитина вживає хаотично, нерегулярно, що позначаються на лексичному значенні слова, а значить дитина з вадами мови не засвоює правил використання морфем у відповідності до законів мови, хоч і володіє їх набором. У процесі роботи над граматичним матеріалом у дітей формуються вміння й навички творення слів за допомогою різноманітних афіксів, а також активного й адекватного використання їх з метою спілкування в різних навчальних ситуаціях, відпрацьовується вміння встановлювати зв'язки між формою слова і його значенням(єдність змісту і функції) та користуватися мовленням як засобом спілкування.
Головним об'єктом вивчення рідної мови на заняттях є слово, його вимова, значення і вживання у мовленні. Реалізація ідеї вивчення мови як цілісного явища потребує комплексного підходу до вивчення слова. Важливе практичне значення має робота над будовою слова. Уміння визначати морфемний склад слова відноситься до числа спеціальних умінь, які складають основу формування знань, умінь та навичок з мови.
Словотворча робота дітей з вадами мови має, насамперед , спиратися на спостереження явищ словотворення, які допоможуть глибокому засвоєнню дітьми лексики, сприятимуть загостренню їхньої уваги до слова, розвитку чуття мови та мовленнєвого мислення.
Як зазначав Л.Виготський , саме « зміст навчання є основним фактором корекції розвитку аномальних дітей і розвитку взагалі».
Мовлення повинно стати засобом спілкування і пізнання. Певна сума знань, які отримують діти з вадами мови , допомагає коригувати негативні наслідки аномального розвитку.
Розвиток зв'язного мовлення - одне з пріоритетних завдань навчання української мови дітей з вадами мови. Ефективність корекційного навчання дітей з особливими потребами полягає в тому , що зміст освіти повинен бути комунікативно - практичної спрямованості. Це дасть змогу дібрати такий матеріал, який буде необхідний для формування умінь та навичок дітей, конкретизувати у слові весь свій досвід і на словесній основі розвивати пізнання довкілля.
Розділ ІІІ. Розвиток діалогічного мовлення

Оволодіння зв'язною діалогічною мовою - одне з головних завдань мовного розвитку дошкільників з вадами мови. ЇЇ успішне вирішення залежить від багатьох умов ( мовного середовища, соціального оточення, сімейного благополуччя, індивідуальних особливостей особистості, пізнавальної активності дитини й т.п.), які необхідно врахувати в процесі ціле направленого мовного виховання. У дошкільному віці дитина опановує насамперед діалогічною мовою, що має свої особливості. Діалогічна мова являє собою особливо яскравий прояв комунікативної функції мови. Вчені називають діалог первинною природною формою мовного спілкування, класичною формою мовного спілкування. Головною особливістю діалогу є чергування говоріння одного співрозмовника із прослуховуванням і після-говорінням іншого. Усна діалогічна мова протікає в конкретній ситуації й супроводжується жестами, мімікою й інтонацією. Для діалогу характерні : розмовна лексика й фразеологія; стислість; прості й складні речення; короткочасне й попереднє обдумування. Зв'язність діалогу забезпечується двома співрозмовниками. Розвиток діалогічної мови особливо важливо враховувати в методиці навчання дітей рідної мови. У ході навчання діалогічної мови створюються передумови для оволодіння оповідання, описом.
Діалогічна мова є первинною формою мови дитини (А.М.Леушина).
В зв'язку з обговоренням сутності зв'язної мови є з'ясування поняття «розмовна мова». Діти дошкільного віку опановують насамперед розмовним стилем мови, що характерний головним чином для діалогічної мови. Розвиток діалогічної мови відіграє провідну роль у процесі мовного розвитку дитини й займає центральне місце в системі роботи з розвитку мови в дитячому садку. Вихователь повинен домогтися того, щоб кожна дитина легко й вільно вступала у діалог з дорослими й дітьми. Треба привчати дітей виражати словами свої прохання, відповідати словами на питання дорослих. Навчання дітей уміти вести діалог завжди поєднується з вихованням навичок культурної поведінки: уважно слухати того хто говорить, не відволікатися, не перебивати співрозмовника.
Отже, необхідною умовою повноцінного соціального розвитку дитини - є оволодіння діалогічною мовою.
Вимоги програми дошкільного закладу в частині навчання діалогічної мови в основному зводяться до того, щоб навчити дітей користуватися такими необхідними формами усного мовлення, як питання, відповідь,коротке повідомлення, розгорнута розповідь. Ці вимоги здійснюються головним чином на заняттях , а також в мовному спілкуванні дітей один з одним і з вихователем у повсякденному житті.
Можна виділити кілька груп діалогічних умінь:
1. Властиво мовні вміння:
- вміння вступати у спілкування (уміти і знати , коли і як можна почати розмову зі знайомою й незнайомою людиною)
- вміння підтримувати й завершувати спілкування; слухати й чути співрозмовника; проявляти ініціативу у спілкуванні, перепитувати;доказувати свою точку зору; виражати відношення до предметної розмови, викладати свою думку. Приводити приклади, оцінювати, погоджуватися або заперечувати, запитувати ,відповідати, висловлюватися логічно , складно;
- вміння говорити виразно в нормальному темпі, користуватися інтонацією діалогу.
2. Уміння мовного етикету. У мовний етикет включаються: огляд, знайомство, вітання,увага, запрошення, прохання,згода й відмова, вибачення,скарга,співчуття,несхвалення,поздоровлення, подяка, прощання.
3. Уміння спілкуватися у парі, групі з 3-5 чоловік, колективі.
4. Уміння спілкуватися для планування спільних дій, досягнення результатів і їхнього обговорення, участь в обговоренні певної теми.
5.Немовні(невербальні) уміння - доречне користування мімікою та жестами.
Розглянемо вимоги до діалогічної мови у різних вікових групах.
У групах раннього віку ставиться завдання розвитку розуміння мови навколишніх використання активної мови дітей як засобу спілкування.
Дітей вчать виражати прохання й бажання словом, відповідати на деякі питання дорослих( Хто це? Що робить? Який? Яка?). Розвивають ініціативну мову дитини, спонукають звертатися до дорослих й дітей з різних приводів, формують уміння ставити запитання.
У молодшому дошкільному віці вихователь повинен домагатися , щоб кожна дитина легко й вільно вступала в спілкування з дорослими й дітьми, учити дітей виражати свої прохання словами, зрозуміло відповідати на питання дорослих, підказувати дитині приводи для розмов з іншими дітьми. Варто виховувати потребу ділитися своїми враженнями, розповідати про те, що зробив, як грав, користуватися простими формами мовного етикету( здороватися, прощатися в дитячому садочку й родині, схвалювати спроби дітей задавати питання із приводу найближчого оточення ( Хто? Що? Де? Що робить? Навіщо?).
У середньому дошкільному віці дітей привчають охоче вступати в спілкування з дорослими й однолітками , відповідати на питання й задавати їх із приводу предметів, їхніх якостей, дій з ними, взаємин з оточуючими, підтримують прагнення розповідати про свої спостереження та переживання. Вихователь більше уваги приділяє якості відповідей дітей: учить відповідати як в короткій так і в розповсюдженій формі, не відхиляючись від отриманих питань. Поступово він залучає дітей до участі у колективних бесідах, де потрібно відповідати тільки тоді, коли запитує вихователь, слухати висловлення товаришів.
Триває виховання культури спілкування: формування вмінь привітати рідних,знайомих ,товаришів по групі, з використанням синонімічних формул етикету( Здрастуйте! Добрий ранок!). відповідати по телефону , не втручатися в розмову дорослих, вступати в розмову з незнайомими людьми, зустрічати гостя , спілкуватися з ним.
У старших групах варто вчити більш точно відповідати на запитання , поєднувати в розповсюдженій відповіді репліки товаришів. Відповідати на одне і теж саме питання по різному, коротко й поширено. Закріплювати вміння брати участь у загальній бесіді , уважно слухати співрозмовника, не перебивати його, не відволікатися.
Особливу увагу необхідно приділяти вмінням формулювати й задавати питання , у відповідності з почутим будувати відповідь, доповнювати, виправляти співрозмовника, зіставляти свою точку зору з точкою зору інших людей. Варто заохочувати розмову із приводу речей , які не знаходяться в полі зору дитини, змістовне мовне спілкування із приводу ігор, прочитаних книг, переглянутих кінофільмів. Для молодшого дошкільника найбільш ефективним є індивідуальне спілкування дитини з дорослим на основі спільної діяльності. Дуже важливо стимулювати дітей до коментування ( супроводу мовою) своїх дій у предметній діяльності й поступово вправляти в умінні планувати свою діяльність( проговорювати вголос свої наступні дії).У цьому віці дітей привчають охоче вступати у спілкування з дорослими й однолітками. Вихователь більше приділяє уваги якості відповіді дітей . Діти 4-5 років активно вступають у розмову, можуть брати участь у колективній розмові, переказують казки й короткі розповіді , самостійно розповідають про іграшки. Разом з тим їх зв'язна мова ще не досконала. Вони не вміють правильно формулювати питання, доповнювати й поправляти відповіді товаришів. Їхні розповіді в більшості випадків копіюють зразок дорослого, містять порушення логіки.
Під час занять та в повсякденній роботі з дітьми логопед повинен дотримуватися таких завдань з розвитку діалогічного мовлення:
-Вчити дітей відповідати на запитання та звертатися до інших із запитаннями ;
- підтримувати розмову; продовжувати її відповідно до ситуації спілкування;
- виявити ініціативу в розмові з дорослими та дітьми;
- будувати діалог на запропоновану тему;
- під час спілкування дивитися в очі, розмовляти з усмішкою на обличчі, не відволікатися, уникати сторонніх жестів, дотримуватися відповідного тону, інтонації.
Основні методи розвитку діалогічного мовлення:
1.Бесіда - один із основних методів. Це організована цілеспрямована розмова вихователя з дітьми на певну тему, яка складається із запитань і відповідей .
2. Дидактичні ігри. ( Див. додаток № 1)
3.Розмова з дітьми.
Тематика розмов повинна спиратися на їхній досвід, знання і уявлення про навколишнє життя, про явища природи. Тепле, чуйне ставлення педагога до кожної дитини зближує їх між собою, заохочує дитину поділитися своїми думками, враженнями і переживаннями.
4. Ігри-драматизації та інсценізації.
Для драматизації використовуються казки з чітким динамічним сюжетом, повторами,короткими діалогами («Колобок», «Ріпка», «Рукавичка», Котик і півник»)
5. Тематичні ігри мовленнєвої ситуації.
( «Знайомство», «Зустріч друзів», «У лікаря», «Розмова по телефону»).
Для активізації дітей на заняттях слід використовувати різноманітні методичні прийоми, серед них уявний діалог дітей з літературним героєм. Дитина повинна сама сформулювати питання і дати відповідь на нього від імені героя. У таких уявних діалогах діти висловлюють своє ставлення до героїв, змінюють хід подій по-своєму, дають оцінку окремим вчинкам, діям, розвивають діалогічне мовлення.
6. «Кумулятивні казочки» - це ланцюг питань та відповідей, витриманих у межах одного логічного ряду. Такі твори співзвучні з характером мислення дитини, що й забезпечило їм беззаперечний успіх у дітей.
( Див. додаток № 2)
7. Мовленнєві ситуації.
Щоб навчити дітей діалогічного мовлення слід використовувати ігрові мовленнєві ситуації, побудовані на діалозі. Це можуть бути невеликі інсценізації ( « На пошті», «У зоопарку»,» У магазині»).
8. Схеми- моделі.
Використовуючи схеми-моделі , потрібно запитання до дітей ставити так, щоб вони спонукали їх до інтелектуальної активності, щоб були спрямовані більше на мислення дитини і менше - на її пам'ять. Будувати діалог потрібно так , щоб дитина не лише відповідала на питання , які виходять від дорослого, але й мала щораз більше стимулів сама ставити запитання.
Отже успішне оволодіння діалогічною мовою має на увазі цілеспрямоване навчання, формування певних навичок побудови зв'язних висловлювань.
Щоб краще розвинути діалогічне мовлення дошкільників з вадами мови, потрібно працювати спільно з родинами. Тільки в тісному співробітництві з дорослими дитина досягне таких висот, які їй одній не доступні і така творча співдружність створить для дитини найбільш сприятливу основу для розвитку мовленнєвих норм спілкування, дасть можливість оволодіти більш складними навичками та вміннями.
3.1 Методика проведення бесід

Одним з основних методів навчання дітей з вадами мови діалогічного мовлення є бесіда - організована, цілеспрямована розмова вихователя з дітьми на певну тему. Вона складається із запитань і відповідей . Запитання вихователя спрямовують думку дитини і допомагають їй сформулювати відповідь. Бесіда сприяє цілеспрямованому мисленню. Вихователь ставлячи запитання , вчить дитину логічно мислити не відволікаючись від теми випадковими асоціаціями. Для того, щоб брати активну участь у бесіду , діти повинні уважно слухати відповіді своїх товаришів і розуміти запитання вихователя. Під час бесіди розвивається уміння слухати , розуміти співбесідника , давати зрозумілі і чіткі відповіді.
Бесіда, як цілеспрямоване обговорення з дітьми предметів, подій, явищ є методом уточнення і систематизації уявлень, які дитина здобула на всіх інших заняттях і в повсякденному житті. Це неодноразово підкреслював К.Д.Ушинський: « Сократичний метод вносить світло в темну голову, вводить потроху в розумову систему, зрозумілу для свідомості, все, що зберігається в темряві цієї голови і тим самим віддає у владу свідомості матеріали, які випадково і відривчасто відклалися в пам'яті».
Бесіда збагачує також дитину новими знаннями, дитина вчиться зосереджувати свою думку на одному предметі, пригадує те, що знає про нього, привчається логічно мислити, розвиває пам'ять.
Правильно проведена бесіда допомагає дитині з вадами мови поступово перейти від конкретного мислення до абстрактного , що дуже важливо для підготовки дитини до навчання в школі.
З розвитком дитячого мислення тісно пов'язаний розвиток мови дитини. У бесіді вихователь вчить дитину чітко, зв'язно висловлювати думки. Дитина вчиться послідовно викладати факти , не відволікаючись від теми . Великого значення бесіді як методові розвитку розмовної мови і мислення надавала Є.І.Тихєєва у своїй роботі « Розвиток мови дошкільників» : «Розмова і бесіда по суті два майже тотожні прояви одного і того ж процесу: мовного спілкування дітей, але ми виділяючи бесіду , як один з найцінніших методів розвитку мови дітей, розуміємо під ним організоване, планово проведене заняття , мета якого поглибити , уточнити і систематизувати за допомогою слова уявлення і знання дітей, вільна невимушена бесіда , зігріта інтересом , є одним з могутніх факторів розвитку мови дітей».
Бесіда має також велике виховне значення . Вона формує у дитини відповідне ставлення до фактів навколишньої дійсності , сприяє вихованню організованості і формуванню певних моральних якостей. Під час бесіди можна навчити дітей висловлюватися в колективі, в разі потреби відстоювати свої думки, соромливі діти під час бесіди легше переборюють свою боязкість, дуже балакучі привчаються до дисципліни, учаться не перебивати товариша, відповідати лише тоді коли їх запитують. Бесіда, як цінний метод морального виховання , допомагає формуванню поглядів і якостей дитини.
Зміст бесіди повинен бути цінним в педагогічному розумінні. Бесіда повинна бути психологічно близькою дитині дошкільного віку з вадами мови, тоді бесіда буде активною, збуджуватиме думку дитини, допоможе підтримувати увагу дітей і залишить глибокий слід в її свідомості. Питання про доступність змісту бесіди для дітей дошкільників неодноразово вирішувалися в педагогічній літературі. Цим питанням займали я і класики педагогіки - Ян Амос Коменський , Й.Песталоцці, які радили, добираючи теми для бесід ,Керуватися принципом доступності матеріалу - йти від близького до далекого, від простого до складного.
Є.І.Тихєєва також радить вести бесіди з дітьми про предмети, які безпосередньо впливають на зовнішні почуття дітей. Це можуть бути предмети, які є в кімнаті, частини людського тіла, предмети одягу, тварини, рослини тощо.
Наші діти не живуть в умовах замкненої сім'ї. Картини, дитячі книжки, ілюстрації в газетах і журналах, дитячі радіопередачі, телепередачі. Іграшки, багате суспільне життя, яке спостерігають наші діти , - все це розширює кругозір дитини, розширює коло її уявлень і понять, збуджує нові інтереси. Таким чином, «далеке» стає близьким нашим дітям, знаходить своє відображення в дитячих іграх, розмовах, малюнках. Тому ми можемо розповідати дітям міста про працю і життя людей на селі, а дітям в сільських дитячих садках розповідаємо про місто, ведемо бесіди про батьківщину, про космічні польоти.
Змістом бесіди повинні бути явища, в основному знайомі дітям, але вони вимагають ще додаткових пояснень і підносять свідомість дитина більш високий рівень знань. Бесіду можна проводити тоді , коли діти безпосередньо розглядають той чи інший предмет, коли вони добре уявляють його або бачать на картині.
Тематику бесід логопед визначає згідно з програмою навчання та виховання дітей дошкільного віку з вадами мовлення.
Всі бесіди залежно від того, коли логопед проводитиме їх, можна поділити на вступні , заключні і супроводжуючі. Це залежить від мети та задач логопедичної роботи. Вступна бесіда допомагає уточнити знання, уявлення дітей про щось. Заключна бесіда проводиться для закріплення та диференціювання умінь та навичок , отриманих дитиною в процесі корекції порушення. При використанні бесіди в логопедичній практиці логопед повинен дотримуватися наступних умов:
· Повинна бути опора на знання і уявлення, які вже є у дитини;
· Необхідно враховувати особливості мислення дитини;
· Треба активувати мислення дитини, використовуючи різні види питань;
· Питання повинні бути чіткими, зрозумілими і вимагати однозначної відповіді;
· Бесіда повинна дотримуватись завдань та мети спланованої роботи.
Завдання можуть бути різними: розвиток пізнавальної діяльності; закріплення правильної вимови; розвиток граматичної та лексичної сторони мови; розвиток плавності та зв'язності мови.
Значне місце в успішному проведенні бесіди займає серйозна підготовка до неї вихователя і дітей. Готуючи дітей до бесіди , логопед дає їм певні знання про предмет чи явище , про яке йтиме мова в бесіді. Ці знання слід обов'язково формувати на грунті безпосереднього сприймання предметів чи явищ об'єктивної дійсності під час спостережень, екскурсій чи сприймання зображення їх на картинах , в іграшках, літературних творах тощо. Це потрібно для того , щоб будувати бесіду на грунті життєвого досвіду і знань дітей.
Умілий добір і постановка запитань в ході бесіди впливає на її педагогічну ефективність. Запитання поставлені дітям ,повинні спиратися на їхній життєвий досвід, бути стислими, точними, послідовними, випливати одне з одного, щоб кожне наступне , вносячи щось нове, доповнювало і поглиблювало попереднє. Всі запитання можна поділити , як зазначає Є.І.Радіна, в основному на дві групи. Велика група запитань - це запитання, які вимагають від дітей простої назви чи описування предметів, явищ. Це запитання : що? який? як? Логопед ставить їх на початку бесіди , для того, щоб поновити в пам'яті дитини те, що вона бачила,переживала.
Друга група запитань вимагає від дітей деяких логічних узагальнень, умовиводів, встановлення причинових зв'язків, розкриття змісту теми. Це запитання: для чого? чому? Їх здебільшого ставлять після того , як у пам'яті дитини поновились образи , знання, на грунті аналізу яких дитина робить висновки. Питання повинно бути чітко сформульовано, не повинно бути не зрозумілих дітям слів. Крім основних запитань повинні бути і допоміжні. На початку бесіди краще запитати першими дітей з більш розвиненою мовою, щоб їхня відповідь була прикладом для інших. Потім запитати дітей , які гірше володіють мовою. Малоактивним дітям слід ставити легші, посильні запитання. Проводячи бесіду , логопед завжди мусить пам'ятати , що вона повинна мати характер організованої розмови, яка проходить у вільній , невимушеній обстановці, що сприяє розвитку живої, образної мови дитини.
Розділ ІV. Розвиток монологічного мовлення

Розповідна ( монологічна) мова - це мова одного. Це більш складний , порівняно з діалогічною , вид усної мови. Вона вимагає від оповідача зв'язно, послідовно викладати свої думки, надавати їм закінчену форму. Дуже важливо при цьому уміти стежити за своєю мовою і за слухачами , відчувати їхню реакцію. Монологічна м и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.