На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Статья Розробка нової освтньої стратегї полкультурної освти. Проблема полкультурної освти в полетнчному багатонацональному суспльств. Дослдження сторичних та соцокультурних чинникв, що сприяють зародженню розвитку полкультурної освти.

Информация:

Тип работы: Статья. Предмет: Педагогика. Добавлен: 17.12.2008. Сдан: 2008. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


8
МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЗНАЧЕННЯ СУТІ, ЗМІСТУ ТА ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ ПОЛІКУЛЬТУРНОЇ ОСВІТИ

Зближення країн та народів, посилення їх взаємодії є важливою закономірністю розвитку сучасного суспільства. Глобалізація світу - явище неоднозначне. З одного боку, вона об'єднує народи, руйнуючи історичні бар'єри між ними, сприяє науково-технічному прогресу, з іншого - несе загрозу стирання етнічної і культурної своєрідності, уніфікації життя згідно інших стандартів. Сучасна людина має бути готовою до життя в умовах багатонаціонального полікультурного середовища, до спілкування і співпраці з людьми різних національностей, рас, віросповідань.
Проблема полікультурної освіти набуває особливої актуальності та складності в поліетнічному багатонаціональному суспільстві. Сучасні педагогічні реалії вимагають, з одного боку, врахування етнокультурного чинника, з іншого - створення умов для пізнання культури інших народів, виховання толерантних відносин між людьми.
Тому світова співдружність взялася за розробку нової освітньої стратегії - полікультурної освіти, суть якої полягає в підготовці молоді до життя й ефективної діяльності в умовах поліетнічного й полікультурного суспільства.
Метою статті є дослідження історичних та соціокультурних чинників, що сприяють зародженню і розвитку полікультурної освіти, осмислення цілей та завдань полікультурної освіти.
Термін “полікультурна освіта” є калькою поняття “multicultural education”, сформованого в західній інтелектуальній культурі в 70-х роках ХХ ст. Перші спроби визначення цього поняття були зроблені авторами міжнародного педагогічного словника, виданого в Лондоні в 1977 році, які кваліфікували феномен полікультурної освіти (multicultural education) як віддзеркалення ідеалів культурного плюралізму у сфері освіти [7]. Найбільш вичерпне визначення поняття “multicultural education” представлено у Міжнародній енциклопедії освіти, де воно розглядається як “педагогічний процес, в якому репрезентуються дві або більше культури, що відрізняються за мовною, етнічною, національною або расовою ознакою” [8].
В англійській мові термін “multicultural education” (полікультурна освіта) використовується в роботах дослідників освіти у США, Канаді й Австралії. В учбовій та методичній літературі Європи (окрім Великобританії), використовується вираз “міжкультурна освіта” (intercultural education).
У науковому вжитку обидва поняття використовуються як синоніми. ЮНЕСКО та Рада Європи рекомендують і використовують в своїх документах поняття “міжкультурна освіта”, в той же час Організація з економічного розвитку і співпраці використовує поняття “полікультурна освіта”.
Історично найбільш ранньою була монологічна форма осмислення світу культури, основу якої складав культурний монізм. Її наочно демонструє історія європейської освіти, яка в своїх початкових формах була монокультурною. Втіленням культурного монізму виступав середньовічний університет - пронизуюча університетську науку християнська теологія, що кваліфікувала нехристиянські культури як втілення зла, гріха. Регламентація поведінки студентів, бакалаврів, ліценціатів, магістрів, деканів, ректорів робила університети схожими на монастир. Секуляризація освіти в епоху Просвітництва не відмінила монокультурні стратегії, лише змінила її спрямованість - освіта почала розглядатись як залучення до європейської культури, інші культури кваліфікувалися як відсталі. У XIX столітті європейська просвітницька монокультурна модель освіти набуває, в певному значенні, статусу універсальної [11].
Полікультурна освіта є відносно новою сферою наукового педагогічного вчення, освітньої практики і суспільно-педагогічної діяльності. У США вона з'явилася в другій половині XX століття як відповідь на вимоги покласти край расизму, дискримінації, нерівноправності, сегрегації, етнічному та іншим видам насильства. Ці могутні соціальні рухи привели до істотного розкріпачення індивіда, усвідомлення ним своєї значущості не тільки в персональному, але і в соціальному контексті. Відповідно, зросли бажання та прагнення індивіда бути визнаним іншими членами суспільства, перш за все як особистість зі всіма її індивідуальними проявами, зацікавленнями, що має в своєму розпорядженні можливості для повної, різнобічної, багатопланової самореалізації.
Теоретичні та практичні багатокультурні елементи, що були внесені до американського педагогічного життя в 60-70-их роках ХХ ст., відомі як багатоетнічна освіта (multiethnic education), і вони ставила за мету формування та розвиток гармонії у відносинах між членами різних етнічних груп. Проте, з часом вона трансформувалася в полікультурну освіту (multicultural education), концептуальне оформлення якої сформувалося на початку 90-х років ХХ ст.
Представниками цього напряму є К.Беннет, Дж.Бенкс, Д.Голлнік, К.Кемпбелл, С.Ньєто, Д.Садкер і М.Садкер, Е.Холлінс, Ф.Чінн та інші, які вважають, що метою полікультурної освіти є розробка освітньої політики, програм підготовки вчителів, змісту освіти, встановлення психологічного і морального клімату та відносин між всіма учасниками освітнього процесу на всіх його рівнях, при яких кожен студент мав би всі необхідні можливості для свого інтелектуального, соціального і психологічного розвитку [10].
Вважаємо за доцільне зазначити, що власне ідеї полікультурності та полікультурного середовища не є породженням сучасності. Їх у тій чи іншій мірі торкалися та розробляли багато видатних науковців людства минулого. Так, великий чеський мислитель Ян Амос Коменський розробив програму “Панпедія”, в якій, спираючись на думку про спільність людей, їх потреб та устремлінь, обгрунтував програму універсального виховання людства. Істотну частину “Панпедії” становлять настанови формування в дітей умінь жити в мирі та дружбі з іншими, виконувати взаємні обов'язки, поважати і любити людей [5].
Ідеї М.Реріха про “добродійний синтез”, під яким він розуміє “єднання культур”, а також ідеї видатних істориків та філософів сучасності (М.Данилевський, Е.Мейлер, А.Тойнбі, Ю.Яковець) про цілісність культурно-історичного розвитку людства і наявність деяких схожих принципів функціонування культур різних народів допомагають розумінню суті, цілей та функцій полікультурної освіти [10].
Надзвичайно цікавими для розуміння значення полікультурної освіти в становленні особистості є ідеї П.Каптєрєва про взаємозв'язок національного і загальнолюдського в педагогіці [3]. Згідно його ідей, педагогічна діяльність спочатку здійснюється на основі національного ідеалу, а потім трансформується в діяльність спрямовану на досягнення загальнолюдського ідеалу.
Для розуміння суті полікультурної освіти мають значення ідеї М.Бахтіна про культуру як діалог, де людина виступає як унікальний світ культури, що взаємодіє з іншими особистостями-культурами і таким чином формує себе в процесі цієї взаємодії [1].
Методологічну основу полікультурної освіти складають філософські, культурологічні, етнологічні, соціологічні, історичні, педагогічні теорії, концепції та ідеї:
- розвитку етносів та їх культур (Ю.Бромлей, В.Вавілін, Л.Гумільов, М.Данілевський, В.Ключевський, А.Геллнер, Р.Парсонс, А.Тойнбі та ін.);
- культури, міжкультурних контактів в житті людства (А. Арнольдов, М.Бахтін, М.Бердяєв, В.Біблер, С.Іконников, А.Лосєв та ін.);
- культуровідповідності

Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.