На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


разработка урока Вивчення норм української лтературної вимови, виправлення допущенних орфоепчних помилок в усному мовленн. Досягнення умння розрзнювати звуки букви шляхом запису транскрипцї. Необхднсть грамотно вимовляти слова, норми української вимови.

Информация:

Тип работы: разработка урока. Предмет: Педагогика. Добавлен: 03.03.2011. Сдан: 2011. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):



План заняття 2


Тема заняття:
Загальна характеристика звукового складу мови. Норми вимови. Склад і наголос. Правила переносу слів. Милозвучність української мови - характерна ознака всіх її стилів. Норми вимови.
Мета заняття:
Дидактична
Навчити студентів дотримуватися норм української літературної вимови; визначати і виправляти допущені в усному мовленні орфоепічні помилки
Виховна -
виховувати патріотичні почуття до рідної мови.
Розвиваюча -
досягти уміння розрізнювати звуки і букви шляхом запису транскрипції; навчити студентів грамотно вимовляти слова, познайомити з основними нормами української вимови;
Вид заняття:
Практичне заняття
Форма проведення заняття:
Виконання вправ
Методичне забезпечення:
картки, опорні конспекти
Література:
Обов'язкова:

Ющук І.П. Практикум з правопису української мови. 1997.

Пазяк О.М., Українська мова і культура мовлення.-К., 1995 Український правопис.-К., 1994.
Додаткова:

Збірник диктантів.-Д., 1999.

Беляєв О.М. Українська мова/Підручник для 10-11 кл.-К., 1998.

Орфографічний словник української мови. - К., 1999.
Технічні засоби навчання
комп'ютер
Хід заняття
1. Організаційний момент
1.1 Привітання студентів. Перекличка.
1.2 Підготовка аудиторії до заняття, перевірка наявності студентів.
2. Ознайомлення студентів з темою та навчальними цілями заняття
Подати загальну характеристика звукового складу мови. Особливу увагу звернути на норми вимови. Повторити правила щодо складу і наголосу; правила переносу слів. Милозвучність української мови - характерна ознака всіх її стилів. Норми вимови.
3. Мотивація навчання
Навчити студентів дотримуватися норм української літературної вимови; визначати і виправляти допущені в усному мовленні орфоепічні помилки
4. Актуалізація опорних знань - виконання вправ
1. Прочитайте текст. Визначте його тему та мікротеми. Обґрунтуйте поділ тексту на абзаци. До якого стилю мовлення він належить?
КУДИ ПЛИВЕ МІСТО
У ХІХ столітті про катастрофічні наслідки глобального потепління ще й не чули, вважаючи його початком райського життя для землян. Тоді мріяли про різні способи покращення клімату.
Один учений, наприклад, запропонував розтопити льоди, посипавши чорним пилом арктичну кригу, адже темний колір добре притягує сонячну енергію. Понад 100 років тому не зважали на те, що рівень води підвищиться. Навпаки, сподівалися, що на узбережжі Північного Льодовитого океану стане значно тепліше. Отоді, мовляв, людство не знатиме горя-біди, сіятиме на Півночі пшеничку та садитиме картопельку.
А рясні дощі, може, випадуть аж в азійських та африканських пустелях.
Зараз учені далекі від думки влаштувати з доброго дива новий всесвітній потоп. Їх тривожить загроза танення крижаної шапки Землі. Тож найвидатніші уми планети пропонують свої проекти, як цього уникнути. По-перше, радять вивести на космічну орбіту величезні дзеркала, що відбиватимуть надлишки сонячної енергії, по-друге, розпилювати в атмосфері хімічні речовини, які б не пропускали частину сонячних променів до земної поверхні, по-третє, вивести рослини з листям, що відбивало б сонячне проміння.
Поки вчені роблять свою справу, архітектори обмірковують, як ми житимемо, коли вся поверхня Землі опиниться під водою. За прогнозами, протягом ХХІ століття рівень Світового океану підніметься на 20-90 см!
Нещодавно зодчі запропонували проект плавучих міст-островів, що нагадують велетенські лілії. Такі міста триматимуться на воді, як поплавки, і вміщатимуть до 50 тисяч мешканців. Життя городян забезпечать екологічно чисті види енергії - вітру, сонця, припливів і відливів; а рослини, якими ці міста будуть озеленені, постачатимуть смачні овочі та фрукти (Із журналу).
5. Коментар відповідей та робіт студентів
6. Викладення та вивчення нового матеріалу (зміст позначених питань подається у вправах, які студенти мають виконувати)
6.1. Стилістичні засоби фонетики. Загальна характеристика звукового складу мови.
6.2 Норми вимови. Милозвучність української мови - характерна ознака всіх її стилів.
6.3 Склад і наголос. Правила переносу слів.
7. Закріплення вивченого матеріалу:
ФОНЕТИКА
Розрізняють три аспекти вивчення звуків мови - акустичний (фізичний), фізіологічний (артикуляційний) і соціальний, або функціональний. Саме останній і є найважливішим аспектом вивчення звукових засобів у фонетиці.
Звук як функціональна одиниця мови, або фонема, становить об'єкт вивчення окремого розділу мовознавчої науки - фонології. Найповніше дослідження фонологічної характеристики української мови від початків як діалектної групи у складі праслов'янської мови й аж до нашого часу здійснив Ю. Шевельов - «Історична фонологія української мови».
ЗВУКИ МОВИ
Звук у мові - найдрібніша акустично-артикуляційна неподільна одиниця мовлення. Окремо взятий звук не має будь-якого значення, він його набуває лише у складі слів і морфем, виконуючи функцію розпізнання та розрізнення їхніх значень, наприклад: бік - вік - лік; зір - кір; дар - дер - дур; іди - іде - іду - ідеш - ідуть - ішов і под.
Цікавим видається вислів Б. Грінченка: «Погляньмо насамперед на слово - що воно собою являє, з яких елементів складається. На першому плані стоять у ньому два елементи: звукова форма і значення - без них слово немислиме, а заберіть у будь-якого слова, наприклад, «стіл», поєднання звуків, які його складають, і слова вже не буде, воно перетвориться в чисте поняття або уявлення; і навпаки: позбавлене свого значення, слово перестає бути словом і перетворюється, за висловом О. Потебні, у «штучний фонетичний препарат»
Звуки створюють зовнішню (звукову) оболонку слова. Для того щоб відрізнити звук від літери на письмі, звук беруть у квадратні дужки, наприклад: літера с (ее) позначає звук [с], літера б (бе) позначає звук [б] і т.д.
Цікаво, що гавайська мова налічує лише 11 звуків (6 голосних і 5 приголосних), але від цього не видається бідною чи немилозвучною.

Фонетичні закони мови і правила правопису

Можна по-різному підходити до визначення правил правопису. Наприклад, у сербській, білоруській мовах, слова пишуться так, як вони вимовляються, і через це іноді одне й те саме слово в різних формах набуває дуже відмінного вигляду. Наприклад, сербське слово отац «батько» в родовому відмінку має форму оца, у кличному - оче; білоруське сястра «сестра» в називному множини має форму сёстры, а в родовому множини - сясцёр.
В українському правописі після багатьох пошуків встановився фонетично-морфологічний принцип написання слів. За цим принципом, з одного боку, враховується сьогоднішнє звучання слова, а з другого - його зовнішній вигляд залишається майже незмінним незалежно від фонетичних відмінностей в різних формах. І все-таки тут переважає фонетичний принцип. Це зобов'язує при укладанні правописних правил максимально враховувати фонетичні закони мови.
Тривалий час український алфавіт був позбавлений букви ґ, незважаючи на те, що звук, позначуваний нею, в українській усній мові існував колись і є сьогодні (ґанок, ґелґотати, ґедзь, ґава, ремиґати, дриґати та ін.). Ігнорування його загрожувало порушити систему приголосних звуків української мови, у якій усі приголосні об'єднуються в групи по чотири: є чотири шиплячі ж, дж, ш, ч, чотири свистячі з, дз с, ц, чотири зубні несвистячі л, н, д, т, було б також чотири губні м, в, б, п, якби не п'ятий запозичений звук ф; так само є чотири задньоротові приголосні ґ, г, к, х. Отже, група задньоротових приголосних без звука ґ стала б винятком у загальній фонетичній структурі мови.
Букву ґ після гострих дискусій було повернуто в український алфавіт 1990 року, але тільки для позначення відповідного звука в небагатьох питомих українських, давно запозичених і зукраїнізованих словах. Тим часом питання про використання букви ґ в іншомовних словах недавнього походження, надто у власних назвах людей, залишилося неврегульованим. Без жодних змін це правило було перенесене і в нині чинний правопис 1993 року видання. Отже, повернення букви ґ в наш алфавіт поки що не можна вважати послідовним і завершеним: деякі видання й далі ігнорують її, а деякі вживають її зовсім недоречно. Така невизначеність розхитує як правописні, так і орфоепічні норми української мови.
Виникають проблеми також із використанням букви (і звука) ф. Звук, позначуваний нею, чужий для української мови: він прийшов до нас з іншомовними словами і виявився п'ятим (отже, зайвим) у групі губних приголосних. Тому українська мова закономірно тривалий час не приймала його, передаючи іншими звуками (Хома, Пилип, Марта, квасоля тощо). І хоч він уже прижився в нашій мові, але й тепер є цілком виправдане, зумовлене фонетичним ладом української мови прагнення по можливості звузити обсяг його вживання. Природі української мови більше відповідає звучання (й написання) слів зі звуком т (логаритм, ортографія, ортопедія, пітон, Тадей, Голгота, Гетсиманський), ніж із звуком ф (логарифм, орфографія, орфопедія, піфон, Фадей, Голгофа, Гефсиманський тощо). Тим часом чинний правопис, посилаючись на традицію (насправді запроваджену верховенством російської мови, у якій звук ф цілком природний: він вписується в систему як парний дзвінкому в), нерідко закріплює звук ф і в тих словах, які свого часу були засвоєні українською мовою із звуком т (міт, ортографія, патос, катедра, Бористен тощо).
Закон милозвучності української мови вимагає усунення насамперед збігу голосних, а потім - збігу приголосних. Пишемо й вимовляємо з року в рік, балка в степу, поле й ліс, дощі йдуть, хоч рік у рік, яр у степу, ліс і поле, дощ іде. Зіяння, тобто збіг голосних, у питомих українських словах допустиме лише на межі префікса й кореня: виорати, приозерний, наодинці. В інших позиціях у незапозичених словах зіяння не буває. Цю закономірність мова прагне перенести й на запозичення. Наприклад, латинські слова materia, patiens, ruina в нашу мову запозичено із вставним приголосним звуком й: матерія, пацієнт, руїна; усунено зіяння в запозичених іменах Маркіян, Купріян; нема його в таких словах, як маніяк, парафіяльний; більшість латинських слів із збігом голосних au передано через ав: autor - автор, inauguro - інавгурація. Проте в чинному правописі цього принципу дотримано далеко не завжди, через що маємо чимало слів із невластивими українській мові зіяннями, які можна було б усунути за вже наявними зразками: матеріальний - матеріяльний, геніальний - геніяльний, тріумф - тріюмф, аудиторія - авдиторія, аудієнція - авдієнція тощо.
Зіткнення двох голосних можливе лише тоді, коли між ними, цими голосними, є пауза, бо пауза в цьому випадку сприймається як приголосний. У чинному правописі це враховано тільки для випадків, якщо паузу позначено розділовим знаком. А як же бути, коли паузу на письмі не позначено і немає підстав позначати її, як, наприклад, у реченнях: Восени і горобець багатий; Ви утрьох та злякались вовка, а ми усеми та тікали від сови (нар. творчість)? У цих прикладах збіги голосних цілком відповідають законам мови, але не узгоджуються з правилами правопису. У такому разі, очевидно, треба вдосконалювати правила.
В українській мові м'якими не можуть бути губні м, в, б, п, ф, шиплячі ж, дж, ш, ч (пом'якшуються лише подовжені шиплячі: затишшя, роздоріжжя, річчю), задньоротові ґ, г, к, х, як це властиво російській чи польській мовам. Якщо ж в українській мові колись таке траплялося, то або виділявся звук й (п'ять), або приголосний подовжувався (ніччю), або відбувалося чергування приголосних (могти - можу), або в запозичених словах іноді така незакономірна м'якість ігнорувалася (парашут, журі, парфумерія). Тому з погляду української мови неприродно звучать слова в такому написанні, як бюро, купюра, фюзеляж, гяур, Кяхта, Пясецький тощо. Українець (якщо не пристосовується до французької чи російської орфоепії) їх звичайно вимовляє із звуком й: б'юро, куп'юра, ф'юзеляж, г'яур, К'яхта, П'ясецький і под. Навіть більше того, звук й чується (може, й не так виразно) між губним та голосним а і в таких словах, як свято, різдвяний, морквяний (через що нерідко трапляються помилки в написанні подібних слів), не кажучи вже про позицію, коли губний стоїть після сонорного: мавпячий, черв'як, комп'ютер, парфянський (у цих словах після губного приголосного чітко чується звук й). Тим часом чинний правопис, як це й видно з вище наведених прикладів, не завжди в таких випадках дозволяє ставити апостроф.
Подовження приголосних в українській мові відбувається або на межі морфем (беззвучний, туманний, розрісся), або перед закінченням між двома голосними внаслідок повної прогресивної асиміляції звука й (життя, колосся, осінню, ніччю), або як результат інших фонетичних процесів (козаччина, бовваніти, останній). Ще може подовжуватися приголосний н зокрема в суфіксах прикметників із значенням великої міри якості та в старослов'янізмах (здоровенний, нескінченний, огненний).
Тому перенесення з інших мов в українську подвоєння букв на позначення приголосних не завжди закономірне й доцільне (це лише створює додаткові правописні труднощі). Зокрема, видається штучним подвоєння букв у власних географічних назвах, бо хіба не все одно, як написати: Гаванна (так писали колись) чи Гавана; Ліссабон (росіяни тут подвоюють букву с) чи Лісабон (ми не подвоюємо букви с); Аппеніни, Апенніни, Апенінни чи Апеніни. До речі, американці назву своєї річки пишуть з трьома подвоєннями: Mississippi, ми ж тим часом робимо лише одне: Міссісіпі, а можна було б обійтися й без нього: Місісіпі. Без подвоєння букв ми пишемо неукраїнські за своїм походженням назви Одеса, Тиса, і це аж ніяк не перешкоджає ідентифікації цих топонімів. Подвоєння приголосних доцільне тільки в іншомовних власних назвах людей - таким чином ми уникаємо плутання з деякими близькими за звучанням, але не тотожними прізвищами та іменами різних народів.
Зайвою з фонетичного погляду є буква й, яка дублює звук й, позначуваний буквами є, ї, я, у словах типу фойє, Гавайї, Гойя, Фейєрбах, як і, наприклад, у словах буєр, рояль, фаянс, у яких за чинним правописом її вже не треба писати.
Фонетика мови перебуває в постійному, хоч і малопомітному русі. У давнину, на певному етапі розвитку української мови, сталося ототожнення звуків і та и (на письмі вони тоді позначалися відповідно буквами и та ы). Отже, прадавня форма родового відмінка однини іменника ІІІ відміни [радості] закономірно була перетворилася на [радости]. Ще Т. Шевченко писав (користуючись російською графікою): благодаты, сповиды, висты. Але з якихось причин (скоріш усього під впливом кінцевого м'якого приголосного) закінчення - и прижилося не в усіх іменниках цієї відміни, у частини з них залишилося закінчення , а далі сталося вирівнювання закінчень іменників ІІІ відміни, які всі були переорієнтовані на . У проекті найновішої редакції українського правопису (1999 рік) пропонується повернутися до попереднього стану: «У родовому відмінку однини іменники ІІІ відміни на - ть за другим приголосним кореня (основи), а також слова кров, любов, осінь, сіль, Русь, Білорусь мають закінчення - и: вісти, незалежности, радости, смерти, чести; крови, любови, осени, соли, Руси, Білоруси. Всі інші іменники мають закінчення -і: боязні, галузі, ночі, осі, печі, подорожі, тіні, сталі та ін.» Внаслідок такого повернення до давніх форм, по-перше, втрачається уніфікація закінчень іменників ІІІ відміни і, по-друге, виникають омонімічні форми, як-от: дерть - дерти, борть - борти, старість - старости, напасть - напасти, повість - повісти, масть - масти, хворість - хворости, злість - злости, зарість - зарости, парость - парости, круговерть - круговерти, повсть - повсти, брость - брости, кисть - кисти, користь - користи і под. Очевидно, зважаючи на це, та ще на те, що всякі правописні новації сприймаються суспільством неохоче, тим більше якщо вони, ці новації, не підкріплюються розмовною мовою і не випливають із сучасних мовних законів, варто було б не наполягати на прийнятті цієї зміни до чинного правопису.
Удосконалюючи правила правопису, слід передусім виходити з мовних закономірностей. Тільки правопис, побудований на чіткому врахуванні фонетичних законів мови, якнайкраще сприяє піднесенню загальної мовної культури мовців і усуває причини багатьох орфографічних помилок на письмі.
Основні правила української вимови (орфоепічні норми мови)
Краса і неповторна мелодика кожної мови - у її звуковому ладі. Літературна мова має свої норми вимови звуків - орфоепічні норми. Основний принцип українського правопису - фонетичний, тому переважно читаємо, як написано. Важче записувати з почутого. Треба добре знати правила вимови.
Українська мова повнозвучна - у ній немає коротких звуків.
Ця мова дзвінкозвучна - глухі у кінці слова чи складу не оглушуються, хіба що всередині слова можуть уподібнюватися до глухого: [казка], а не [каска], ['лід], а не [літ], але [к'іхт'і] - кігті, [йаґбй] - якби.
Українські голосні звуки вимовляються чітко, і лише ненаголошені е або и можуть вимовлятися як [ие] або [еи]: [киешен'а], [сеило] та ненаголошений о перед складом з наголошеним у та наголошеним і вимовляється як [оу]: [коужух], [гоулубка], [тоуб'і], [соуб'і].
Транскрипція - це точна передача на письмі вимови звуків з тими змінами, яких звук зазнає у процесі мовлення, за допомогою спеціальних графічних знаків. Від латинського - переписую.
Основні правила фонетичного запису слова такі:
1. Не вживаються великі букви, букви я, ю, є, ї, щ, ь.
2. Текст чи слово, що траскрибується береться у квадратні дужки.
3. Значки еи, ие, оу використовуються для передачі слабкої позиції: сеило.
4. Скісна рисочка над голосним позначає наголос.
5. Менша скісна рисочка вгорі після приголосного означає м'якість (зубні).
6. Кома вгорі після приголосних передає напівпом'якшення.
7. Для позначення довготи звука вживається двокрапка.
8. Для позначення злиої вимови африкат використовується дужка вгорі (над буквами).
9. Маленька дужка над і або у вказує, що це напівголосний-напівприголосний.
10. Одна вертикальна риска - звичайна пауза, дві - тривала на межі речення, т.як не використовуються розділові знаки.
Вправа. Знайдіть і випишіть слова, у яких кількість букв і кількість звуків однакова. Поясніть свій вибір.
Переддень, мільйонний, небеса, явний, прокидаються, твоя.
Життя, твоєї, щастя, з'єднання, теща, єдиний, химера.
Щемливий, щедрість, осінній, завія, світитися, сім'я, бистрінь.
Товща, висміяний, сирітський, осяють, стрімкий, суцвіття, моє.
Вправа. Прочитайте і випишіть слова, у яких всі приголосні звуки - м'які. Чому ви так вважаєте?
Тінь, білий, бій, зілля, підійдіть, зіллють, північ, дія.
Дрімав, вітер, чуєш, сміх, сойки, між, забуття, знаю.
Плечі, тітка, жура, дружина, спочатку, плавні, дім.
Ніч, липа, липень, звечора, мої, сім, верховіття.
Затранскрибувати.
Однією з головних умов надійної звукоізоляції перегородок виступає усунення в них щілин та нещільностей. Через це установлення перегородок на перекриття здійснюють на розчинному шві або пружній прокладці, а у місцях сполучення перегородок із стінами та стелею передбачають зазори товщиною 10-15 мм з старанним їх проконопаченням та зашпаруванням з обох боків гіпсовим розчином.
Ненаголо и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.