На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Педагогчна культура батькв. Заповд традицйної смейної педагогки: Материнська школа Яна Амоса Каменського; Думки про виховання Джона Локка; педагогчн деї Жан-Жака Руссо; погляди Костянтина Ушинського на змст методику виховання дтей.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2010. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
Міністерство освіти і науки України
Педагогічний коледж
Львівського національного університету імені Івана Франка


ВИПУСКНА РОБОТА
із педагогіки
на тему:
«Місце і роль сім`ї у вихованні дитини»

Виконала:
студентка групи ШКВ-43
спеціальності «Початкове навчання»
Куровець Оксана Василівна
Керівник роботи:
викладач педагогіки
Михайлинин Рома Романівна
Львів 2010
ЗМІСТ

Вступ
Розділ 1. Тепло отчого дому
1.1 Педагогічна культура батьків - запорука успішного виховання дітей та молоді
1.2 Світом править рука, що гайдає колиску
1.3 Сімейний обов`язок.
1.4 Діти - радість життя
Розділ 2. Заповіді традиційної сімейної педагогіки
2.1 «Материнська школа» Яна Амоса Каменського та її значення для сучасної сім`ї
2.2 «Думки про виховання» Джона Локка
2.3 Педагогічні ідеї Жан-Жака Руссо з проблем сімейного виховання
2.4 Педагогічна спадщина Йоганна-Генріха Песталоцці та його заповіді сімейного виховання
2.5 «Народна педагогіка…» Олександра Духновича - один з основоположних творів української сімейної педагогіки
2.6 Погляди Костянтина Ушинського на зміст і методику виховання й навчання дітей у сім`ї та школі
2.7 Національно-родинна педагогіка Михайла Драгоманова
ВСТУП

Сім'я -- могутній соціальний феномен, який найтісніше об'єднує людей на основі шлюбних і кревних взаємозв'язків. Відомий педагог, академік АПН України Мирослав Гнатович Стельмахович, який уперше в історико-педагогічній науці дослідив національну систему сімейного виховання в Україні, дав таке визначення сім'ї:
* Сім'я -- це життєдайний осередок, що приводить на світ Божий, плекає найвищу цінність людства -- дітей, цвіт нації, майбутнє народу, завдяки яким кожен батько і мати мають реальну можливість повторити та продовжити себе у своїх потомках.
* Сім'я -- святиня людського духу, благородних емоційних переживань -- кохання, любові, вірності, піклування, щоденного живого спілкування, поваги, співпереживання, синівської й дочірньої вдячності, родинної солідарності, теплоти людських сердець. Тож до кінця свого життя кожна людина береже світлу задушевну згадку про сім'ю, рідну батьківсько-материнську світлицю.
* Сім'я -- невсипуща хранителька моральних чеснот, національних звичаїв і традицій, пам'яті предків, невтомна плекальниця родоводу, совісті та честі минулих, сучасних і прийдешніх поколінь. Таким чином, високоорганізована, національне свідома українська сім'я -- це духовний храм України-матері. Тому й виховний вплив родини на формування й етнізацію особистості, на щоденне наше буття переоцінити неможливо. Хто нам дав повний душевний спокій і соціальну захищеність від різних життєвих бід, прикрощів, як не сім'я? Хіба ми часто-густо не дивимося на світ очима тієї сім'ї, з якої ми вийшли? Життя у колі родини, серед рідних і близьких людей дає нам натхнення для щоденної творчої праці.
* Сім'я -- найбільша вихователька підростаючих поколінь за всіх часів й у всіх народів, невтомна плекальниця високої духовності та гуманізму, національного духу, характеру, свідомості, психології і патріотизму. Справжня сім'я є совістю, честю та доблестю, національною гордістю кожного народу, нації, надбанням педагогічної культури людства.
Понад п'ятдесят років педагогіка й педагогічна діяльність є сенсом мого життя. Працюючи вчителем і директором школи, завідувачем районного та обласного відділів освіти, доцентом і професором вищих навчальним закладів та закладів післядипломної педагогічної освіти, головним науковим співробітником, мені досить часто доводилося стикатися з фактами, коли вчителі й керівники навчальних закладів виявляли педагогічну безграмотність, оскільки не були обізнані з найважливішими положеннями педагогічних творів Я.А. Коменського, Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г. Песталоцці, О. Духновича, К. Ушинського, не знали історії української педагогіки, навіть не читали «Педагогічної поеми» А. Макаренка чи «Серце віддаю дітям» В. Сухомлинського. Здійснюючи програми педагогічного всеобучу батьків та виступаючи з лекціями чи порадами, чимало керівників навчальних закладів, учителів і викладачів винаходять власний «велосипед», бо ні в студентські роки, ні після закінчення вищого навчального закладу не тримали в руках і не читали «Материнської школи» і навіть «Великої дидактики» Я.А. Коменського, «Еміль, або Про виховання» Ж.-Ж. Руссо і послуговуються лише окремими крилатими висловами великих педагогів.
Щоб заповнити цю прогалину, допомогти педагогам і керівникам навчальних закладів, що відроджують педагогічний всеобуч батьків, у першому розділі подано стислий огляд заповідей класичної сімейної педагогіки. Це азбучні істини, без знання яких не можна готувати майбутніх учителів та будувати систему сімейного і шкільного виховання.
Усе найкраще, що є на землі, йде від сім'ї. Виховний феномен сім'ї, як і саму сім'ю, нічим замінити не можна, а тим більше поширеною сьогодні «дружбою і любов'ю» без будь-яких зобов'язань одного перед одним. Сім'я дає дитині життя і продовжує рід людський. До цього мають себе готувати кожний юнак і кожна дівчина. Діти -- майбутнє роду й народу, найбільший скарб. Відсутність дітей -- велике нещастя для подружжя.
Найкраща батьківська спадщина -- це добре виховані діти. В основу української сімейної педагогіки закладено прагнення зробити дітей щасливими. Про це має пам'ятати кожний, кого називають батьком, матір'ю, учителем, вихователем. Виховання дітей у- не лише особиста справа батьків, а й їхній громадянський обов'язок.
Об`єктом дослідження є місце і роль сім`ї у вихованні дитини.
Предметом дослідження є методи і прийоми виховання дитини в сім`ї.
Метою дослідження є виділення методів і прийомів виховання дитини в сім`ї та перевірка їх ефективності.
Практичне значення дослідження полягає у виділенні місця і ролі сім`ї у вихованні дитини.
РОЗДІЛ 1. ТЕПЛО ОТЧОГО ДОМУ

1.1 Педагогічна культура батьків - запорука успішного виховання дітей та молоді

Ще до народження дитя відчуває свій зв'язок з мамою. І не тільки фізичний, а й психічний, соціальний. Не позбавлена дитина й відчуття присутності тата. Він лагідною рукою доторкається до лона мами -- своєї дружини, розмовляє з нею, психологічно позитивно впливає на стан дружини й своєї майбутньої дитини. Тому природно, що дитина хоче надовго зберегти свою близькість з мамою й татом. Слушною є думка дитячих лікарів, що для кожної дитини з усіх вітамінів найважливішими є "М" і "Т" ("Мама" і "Тато").
Які є батьки? Неоднакові. Тому дітям живеться по-різному. Та все ж несхожі батьки мають певні подібні параметри ставлення до дітей.
Психологи й педагоги виділяють варіанти батьків, що характеризуються різними стилями стосунків з дітьми1. Звернемо увагу на окремі типи поведінки мам:
1. Спокійна, урівноважена мама. Це найбільш оптимальний варіант. Він може слугувати своєрідним еталоном материнства. Така мама зосереджує свою увагу на дитині, завжди все знає про своє дитя, готова прийти йому на допомогу. У такої матері дитина відчуває психологічний і соціальний комфорт, що якнайкраще впливає на її всебічний розвиток.
2. Турботлива мама. Вона протилежна у своїх діях спокійній, урівноваженій мамі, їй постійно здається, що з дитиною можуть трапитися якісь негаразди, що здоров'я її малюка під загрозою. На цьому концентрується увага всієї сім'ї, яка перебуває у стані постійних хвилювань за дитину, хоча ці хвилювання й безпідставні.
3. Тужлива мама. За своєю поведінкою вона дещо подібна до турботливої мами. Обидві вони напружені, чимось незадоволені. Але тужлива мама турбується не стільки про майбутнє дитини, скільки про своє майбутнє. Вона бачить у малюкові певний тягар, мороку, що стають перепоною на шляху досягнення якихось кар'єрних успіхів, свободи у своїх діях.
4. Упевнена, владна мама. Вона твердо знає, що їй треба від дитини, в яких рамках вона має розвиватися й діяти. Тому така мама постійно тримає дитину в наперед заданих параметрах, ніколи не дозволить своєму синові чи дочці виявляти власні інтереси. У такому разі незаперечне діє авторитарний стиль спілкування, подавления волі особистості дитини. А це нерідко призводить до конфліктів, коли дитина вже у зрілому віці намагається зламати цю авторитарну клітку, виявити своє "Я".
Зрозуміло, що названі типи матерів -- лише певна умовність. Хоча нею не варто нехтувати. Але яка ж мама потрібна дитині? Без будь-яких застережень -- ідеальна. Дитина щодня чекає від своєї мами життєдайного духовного вітаміну "М". Мама має бути доброю, ніжною, турботливою, справедливою, розумною, стриманою, дбайливою, чуйною, люблячою, упевненою, передбачливою. Словом, найкращою. І дитя для мами має бути вродливим, ніжним, красивим, а головне -- любимим. Ще на стадії зачаття дитина для мами й тата має бути очікуваною й любимою. Любимою на все життя.
А які ж тaтa? Як і мами -- різні. На перший погляд ніби й немає особливих відмінностей батьків від матерів. Однак з психологічного погляду у відмінностях тата від мами має проглядатися чоловічий відтінок. Виділяють різні варіанти типів батьків, які так чи інакше впливають на розвиток дитини.
1."Taтo-мама". Для нього характерна материнська турботливість. Він усі функції мами бере на себе. Якщо все ладиться, то такий тато виявляє турботу, ніжність, доброту. Коли ж не вдається домогтися злагоди в спілкуванні з дитиною, батько виявляє роздратованість, нестриманість, запальність. Тому дитина весь час перебуває під своєрідним пресом мінливого настрою батька.
2. "Мама-тато". Нагадує особливості дій попереднього типу, є певним його різновидом. Головна турбота в "мами-тата" -- якомога краще догодити дитині. А це призводить до того, що дитина сидить у нього не лише на шиї, а й на голові. Такий "мама-тато" несе весь тягар відповідальності на собі і намагається поводитися з дитиною надто обережно, їй усе дозволено, немає ніяких заборон, бере гору тенденція всепрощення. Подібна м'якість часто стає шкідливою у вихованні дитини. Не варто забувати народну мудрість: "Якщо хочете виховати в особі дитини домашнього деспота, дозвольте їй робити все, чого вона забажає".
3."Карабас-Варабас". Тато-опудало, страховище, якого в сім'ї всі мають боятися. Змій, жорстокий, схильний тримати дітей у міцних руках. Побоювання батька змушує членів родини, й передусім дітей, постійно перебувати в напруженому стані, очікувати на покарання. У такій родині діти перебувають у своєрідній психологічній клітці. А це може призвести до прояву в дитини ненависті до батька, своєрідного вибуху-протесту, продукти якого можуть обпалити й самого Карабаса, породити родинну трагедію. У результаті таких дій тата діти нерідко вириваються з клітки й залишають родинне гніздо, бо воно для них виявилося колючим, жорстоким і непривітним.
Близький до типу тата "Карабаса-Барабаса" є тато "Міцний горішок". Він виявляє жорстокість, необґрунтований авторитаризм, ніколи не схильний до будь-якого компромісу. Його принцип -- непорушність у своїх намірах і діях.
4.Стрибунець-бабка. Це тип тата, який живе в родині, але не відчуває себе поки що батьком. Для нього дитина є лише гостем, про якого має турбуватися тільки мама. Дитині він може подарувати якусь частину часу, іграшку. Його життя має бути позбавлене будь-яких турбот, як це було до появи дитини. Адже для нього ідеал життя -- залишатися вільним, без дітей і зайвих клопотів. Такому "стрибунцю" неприємні проблеми дитини, будь-яке спілкування з нею. З часом такий тип тата перетворюється на особу, яка перебуває в сім'ї у статусі квартиранта. А дитині потрібен тато щодня, постійно, а не в ролі випадкового гостя. Згодом такий тато або сам полишає родину, або родина психологічно витісняє його.
5. "Добрий молодець". "Хлопець-друзяка". Цей тато виявляє себе не просто татом для своєї дитини, а схильний грати роль брата, товариша. Він здатний до спілкування із сусідами, знайомими, співробітниками, але йому бракує часу на систематичне спілкування з дитиною. Таке ставлення чоловіка до своєї дитини дратує дружину, й вона нерідко ремствує. Дитина живе в атмосфері сімейних конфліктів, залишається в ізоляції, відчуває психологічний дискомфорт. Часто такий тато втягує дитину в конфлікт, а ще частіше -- залишає родину.
6. "Ні риба, ні м'ясо". "Під каблуком". Представник цього типу не вирізняється як тато. Скоріше це манекен. Він не має власного голосу в родині, може лише підспівувати в цьому сімейному хорі, де диригує й виконує сольні партії його дружина. Такий матріархат, у гіршому розумінні цього слова, створює несприятливий соціальний клімат у сім'ї. Ще гірше, коли мама перетягує на свій бік дитину й вони дуетом виконують партію. Тато боїться залучити дитину до отримання авторитаризму мами, аби не зіпсувати стосунки з дружиною. Дитині в такій ситуації доводиться тяжко.
То який же тато потрібен дитині? Передусім -- найкращий: добрий, справедливий, розумний, сильний, хоробрий, працьовитий, турботливий. А головне -- любимий, авторитетний.
Ми зупинилися лише на деяких типах матері й батька. Кожен має певним чином зіставляти себе з означеними вище типами й робити ті чи ті висновки на користь своїх дітей.
Оскільки виховання -- головна сфера діяльності старших поколінь, то до батьків обставини життя ставлять вагомі соціально-психологічні й педагогічні вимоги. Наведемо деякі з них:
* почуття високої відповідальності перед собою й людьми за виховання дітей в ім'я майбутнього;
* фізичне здоров'я батьків, що має забезпечити народження здорового потомства й створити належні умови для розвитку й виховання дітей;
* генетична грамотність;
* достатня психолого-педагогічна культура;
* любов до дітей;
* володіння справжнім авторитетом;
* знання досвіду народної педагогіки у вихованні дітей;
* створення в сім'ї умов для всебічного гармонійного розвитку особистості;
* здатність формувати в сім'ї культ Матері й Батька;
* добре розвинені почуття материнства й батьківства.
Найважливішою якістю батьків, зокрема матері, є розвинене почуття материнства. Без цієї якості не відбудеться справжня сім'я, не сформується соціально-психологічне багатство дитини.
Суттєву роль у виховній роботі батьків відіграє батьківський авторитет, який, за висловом A.C. Макаренка, містить у собі "все батьківське і материнське життя -- роботу, думку, звички, почуття, прагнення"1.
Авторитет (від лат. autoritas -- влада, вплив) -- це відмінні особливості окремої особи, групи чи організації, завдяки яким вони заслуговують на довіру й можуть здійснювати вплив на погляди й поведінку інших людей у будь-якій галузі життя.
Батьківський авторитет відіграє особливо велику роль у сімейному вихованні. Адже діти ще не мають достатнього соціального досвіду. Відбувається активний процес соціального успадкування. Тому прояви авторитету батька та матері можуть позитивно чи негативно впливати на збагачення дітей їхнім соціальним досвідом. Виділяють два види авторитету: істинний (справжній) і фальшивий. Істинний авторитет містить усю гаму красивого повноцінного життя батьків. Він об'єднує певні особливості їх поведінки.
Авторитет любові до дітей, здатність творити духовне тепло, радість. "Праця любові, -- писав В.О. Сухомлинський, -- це і є свідоме прагнення до того, щоб у дітях утвердити самого себе, продовжити свою внутрішню духовну красу. Якщо ви по-справжньому любите своїх дітей, якщо віддані й вірні їм, ваша любов до дружини з роками не тільки не слабшає, але стає глибшою і єдиною. Любов -- ніжне, тендітне, вередливе дитя мужності. Продовжувати себе в своїх дітях -- це означає бути мужнім у любові".
Авторитет знання передбачає обізнаність батьків з особливостями фізичного й соціально-психічного розвитку дитини, її повсякденними успіхами й труднощами в навчанні, знання інтересів та уподобань, кола друзів, товаришів.
Авторитет допомоги має виявлятися не в поспішному виконанні за дитину її обов'язків у сфері праці, навчання, а в методичній допомозі: як доцільніше виконати те чи те завдання, у створенні сприятливих ситуацій для подолання труднощів. Адже в самостійній наполегливій діяльності відбувається активний розвиток особистості. Виконання за дитину її обов'язків ослаблює, збіднює особистість.
Авторитет вимогливості передбачає достатній і об'єктивний контроль матері і батька за ретельним виконанням дочкою чи сином своїх обов'язків, доручень у всіх сферах діяльності. Якщо це робиться систематично, у дитини поступово формуються звички відповідальності за виконання обов'язків і доручень.
Авторитет правди ґрунтується на загальнолюдській моральній нормі "Не бреши". Лише правда у взаєминах батька з матір'ю, з дітьми, іншими членами родини найвище цінується дітьми. Брехні приховати не можна. Рано чи пізно брехня стає видимою, приносить дитині страждання й розчарування в тих, хто виявився автором неправди.
Авторитет поваги ґрунтується на гуманістичній сутності виховання. Маленька дитина -- це не лише біологічна істота, а й Людина, Особистість. Вона перебуває на шляху активного розвитку, вступає у взаємини з іншими людьми, припускається помилок, у неї ще мало соціального досвіду, знань.
Поряд з проявами справжнього авторитету в поведінці батьків нерідко зустрічаються прояви, за словами A.C. Макаренка, так званого фальшивого авторитету. Батьки повинні знати різні види фальшивого авторитету, аби унеможливити їх або подолати ці прояви в собі.
A.C. Макаренко вказував на такі види фальшивого авторитету.
Авторитет придушення -- це найгірший вид авторитету. Найчастіше таким авторитетом характеризується батько. Якщо батько вдома завжди кричить, завжди сердитий, за кожну дрібницю вибухає громом, при кожній слушній чи неслушній нагоді хапається за палицю чи пасок, на кожне запитання відповідає грубістю, кожну провину дитини відзначає покаранням, -- то все це і є авторитет придушення. Такий батько тримає в страху всю сім'ю, не тільки дітей, а й матір. Він завдає шкоди, знецінюючи матір, убачаючи в ній тільки служницю. Не треба доводити, наскільки шкідливий такий авторитет. Він нічого не виховує, він тільки привчає дітей якнайдалі триматися від страшного татуся, він породжує дитячу брехню та людське боягузтво і водночас виховує в дитині жорстокість. Із затурканих і безвольних дітей виходять потім або нікчемні люди, або самодури, які все своє життя мстяться за пригноблене дитинство. Цей найдикіший вид авторитету буває тільки в некультурних батьків.
Авторитет віддалі. Є такі батьки та й матері, які серйозно переконані: щоб діти слухалися, треба менше з ними розмовляти, триматися від них якнайдалі, зрідка тільки вдавати із себе начальство. Особливо полюбляли цей вид у деяких старих інтелігентських сім'ях. Тут часто в батька був окремий кабінет, з якого він появлявся коли-не-коли, немов первосвященик. Обідав він окремо, розважався теле окремо, навіть розпорядження щодо своєї сім'ї передавав через матір. Є й такі матері: у них своє життя, свої інтереси, свої думки. Діти перебувають у віданні бабусі або навіть домашньої робітниці.
Авторитет чванства. Це особливий вид авторитету віддалі, але, мабуть, ще шкідливіший. У кожного громадянина держави є свої заслуги. Але деякі люди вважають, що вони -- найбільш заслужені, найповажніші діячі, й показують цю важність на кожному кроці, зокрема й своїм дітям. Удома вони навіть більше бундючаться та надуваються, ніж на роботі; вони тільки те й роблять, що говорять про свої достоїнства, з погордою ставляться до інших людей. Трапляється дуже часто, що вражені таким виглядом батька, починають чванитись і діти. Перед товаришами вони теж виступають не інакше, як з хвастовитим словом, на кожному кроці повторюючи: мій тато -- начальник, мій тато -- письменник, мій тато -- командир, мій тато -- знаменитість. Трапляється такий авторитет і в матерів: яка-небудь особлива сукня, важливе знайомство, поїздка на курорт -- усе це дає їм підставу для чванства, для відокремлення від інших людей і від власних дітей.
Авторитет педантизму. У цьому разі батьки більше звертають увагу на дітей, більше працюють, але працюють як бюрократи. Вони переконані, що діти повинні кожне батьківське слово вислуховувати з трепетом, що їхнє слово -- це святиня. Свої розпорядження вони дають холодним тоном, і оскільки воно вже дане, то негайно має стати законом. Такі батьки найбільше бояться, щоб діти не подумали, що тато помилився, що тато -- людина нетверда. Якщо такий тато сказав: "Завтра буде дощ, гуляти не можна", то хоч би завтра була й добра погода, все одно гуляти не можна. Татові не сподобалась яка-небудь кінокартина, він узагалі заборонив дітям ходити в кіно, зокрема й на хороші фільми.
Тато покарав дитину, потім виявилось, що дитина не така винна, як здавалося спочатку, тато нізащо не скасує свого покарання: "Оскільки я сказав, так і має бути".
На кожний день вистачає для такого тата діла, у кожному русі дитини він бачить порушення порядку й пристає до неї з новими вимогами та розпорядженнями. Життя дитини, її інтереси, її ріст проходять повз такого тата непомітно; він нічого не бачить, крім свого бюрократичного начальствування в сім'ї.
Авторитет резонерства. Тут батьки просто заїдають дитяче життя нескінченними повчаннями та повчальними розмовами. Замість того, щоб сказати дитині кілька слів, може, навіть і в жартівливому тоні, батько садовить її проти себе й починає нудну й надокучливу промову. Такі батьки певні, що в повчаннях полягає головна педагогічна мудрість. У такій сім'ї завжди мало радості та усмішки. Батьки щосили намагаються бути доброчесними, вони хочуть в очах дітей бути непогрішними. Але водночас забувають, що діти -- це не дорослі, що в дітей своє життя і треба це життя поважати. Дитина живе більш емоційно, більш палко, ніж дорослий, вона щонайменше вміє міркувати. Звичка мислити повинна приходити до неї поступово й досить повільно, а постійні нотації батьків, постійні пиляння й балаканина проходять майже безслідно для дитячої свідомості. У резонерстві батьків діти не можуть побачити ніякого авторитету.
Авторитет любові. Це найпоширеніший вид фальшивого авторитету. У багатьох батьків панує переконання: щоб діти слухалися, треба, щоб вони любили батьків, а щоб заслужити цю любов, необхідно на кожному кроці показувати дітям свою батьківську любов. Ніжні слова, нескінченні поцілунки, лестощі надміру сипляться на дітей. Якщо дитина не слухається, її негайно питають: "Отже, ти тата не любиш?" Батьки ревниво стежать за виразом дитячих очей і вимагають ніжності й любові. Часто мати при дітях розповідає знайомим: "Він страшенно любить тата, а ще сильніше любить мене, це така ніжна дитина..."
Така сім'я настільки занурюється в море сентиментальності й ніжних почуттів, що вже нічого іншого не помічає. З уваги батьків випадає багато важливих дрібниць сімейного виховання. Дитина все повинна робити з любові до батьків.
У цій лінії багато небезпечних місць. Тут виростає сімейний егоїзм. У дітей, зрозуміло, не вистачає сил на таку любов. Дуже скоро вони помічають, що тата й маму можна як завгодно обманути, тільки треба це робити з ніжним виразом обличчя. Тата й маму можна навіть залякати, досить лише надутися й показати, що любов минає. Змалку дитина починає розуміти, що до людей можна підлещуватися. А через те, що вона не може любити так само сильно й інших людей, то підлещується до них уже без ніякої любові, з холодним і цинічним розрахунком. Іноді буває, що любов до батьків зберігається надовго, але всі інші люди розглядаються як сторонні й чужі, до них немає симпатії, немає почуття товариськості.
Це дуже небезпечний вид авторитету. Він вирощує нещирих і брехливих егоїстів. І дуже часто першими жертвами такого егоїзму стають самі батьки.
Авторитет доброти. Це найнерозумніший вид авторитету. В цьому разі дитяча слухняність також організується через дитячу любов, але вона викликається не поцілунками й ласкавими словами, а поступливістю, лагідністю, добротою батьків. Тато або мама виступають перед дитиною в образі доброго ангела. Вони все дозволяють, їм нічого не шкода, вони не скупі, вони чудові батьки. Вони бояться всяких конфліктів, вони люблять сімейний мир, вони ладні чим завгодно пожертвувати, аби тільки все було гаразд. Дуже скоро в такій сім'ї діти починають просто командувати батьками, батьківський неспротив відкриває найширший простір для дитячих бажань, примх, вимог. Іноді батьки дозволяють собі невеликий опір, але вже пізно -- у сім'ї утворився шкідливий стиль відносин.
Авторитет дружби. Досить часто ще й діти не народились, а між батьками вже є договір: наші діти будуть нашими друзями. Узагалі це, звичайно, добре. Батько й син, мати й дочка можуть бути друзями й повинні бути друзями, але все-таки батьки залишаються старшими членами сімейного колективу, а діти -- вихованцями. Якщо дружба досягне крайніх меж, виховання припиняється або починається протилежний процес: діти починають виховувати батьків. Такі сім'ї іноді трапляються серед інтелігенції. У цих сім'ях діти називають батьків Петькою або Маруською, сміються з них, грубо обривають розмову, повчають на кожному кроці, ні про яку слухняність не може бути й мови. Але тут немає й дружби, бо ніяка дружба не можлива без взаємної пошани.
Авторитет підкупу. Найбільш аморальний вид авторитету, коли слухняність просто купується подарунками та обіцянками. Батьки, не соромлячись, так і кажуть: будеш слухатись, куплю тобі коника, будеш слухатись, підемо в цирк.
Зрозуміло, в сім'ї теж можливе певне заохочування, щось подібне до преміювання; але ні в якому разі не можна дітей преміювати за слухняність, за добре ставлення до батьків. Можна преміювати за добре навчання, за виконання справді якоїсь важкої роботи. Але й у такому разі ніколи не можна наперед оголошувати премію й підхльостувати дітей у їх шкільній або іншій роботі спокусливими обіцянками.
Виховання дітей -- справа надзвичайно важлива і складна, це окрема галузь нашого життя. Діти -- майбутні громадяни України. Вони творитимуть її історію. Діти -- це майбутні батьки й матері, які також стануть вихователями своїх дітей. За словами А. Макаренка: «Наші діти -- це наша старість. Правильне виховання -- це наша щаслива старість, погане виховання -- це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша вина перед іншими людьми, перед всією країною». Виховати дитину правильно набагато легше, ніж перевиховувати. Поговоримо про найголовніше -- про взаємини батьків і дітей, про те, як встановити і постійно підтримувати з дітьми родинний контакт, як поводити себе в різних ситуаціях, як виховувати в дітей високе почуття власної людської гідності та дбайливе ставлення до гідності кожної людини. Розглянемо коротко окремі положення педагогічної науки та важливість оволодіння нею батьками.
Педагогіка -- це наука про виховання і розвиток дитини. К. Ушинський у своїх творах наголошував, що педагогіка не лише наука, «а й -- найширше, найскладніше, найвище і найнеобхідніше з усіх мистецтв». Він вбачав мистецтво педагогіки у задоволенні однієї з найбільших потреб людини -- прагнення до самовдосконалення її душі та тіла, щоб с гати гармонійно розвиненою особистістю. А для цього, на думку видатного педагога, батьки і вихователі мають пізнати дитину, якою вона є насправді, з усіма її чеснотами і недоліками, якою вона є в сім'ї, наодинці зі своєю совістю, в радощах і в горі та в інших ситуаціях. Тому завжди слід керуватися настановою К. Ушинського: «Якщо педагогіка хоче виховати людину різнобічне, вона передусім має пізнати її так само різнобічне».
Педагогічна культура батьків насамперед передбачає психолого-педагогічні знання, педагогічну етику, педагогічний такт, культуру поведінки і культуру спілкування, високу моральність і духовне багатство матері та батька. Один лише перелік того, чим повинні володіти батьки, виховуючи своїх дітей, зобов'язує їх досконало знати головні завдання сімейного виховання. Розглянемо зміст основних понять педагогічної культури.
Педагогічна етика -- це сукупність правил моральної поведінки педагога, батька й матері в типових ситуаціях та обставинах виховної діяльності і в ставленні до вихованця.
Педагогічний такт -- це вміння обирати доцільний тон та стиль спілкування з дитиною і в кожному окремому випадку застосовувати найефективніший за даних обставин засіб виховного впливу. Складовими педагогічного такту є спостережливість, довіра й повага до дитини, справедливість, витримка, самовладання, чуйність, милосердя, обережність, делікатність, вимогливість.
Культура мовлення -- досконале володіння державною мовою та вміле використання мовно-літературних засобів для виховання дитини.
Культура педагогічного спілкування -- ціла система способів, умінь і навичок, комунікативних засобів, метою яких є виховний вплив та створення сприятливого психологічного клімату у спілкуванні з дітьми, батьками чи колегами. Ще античний філософ Квінтіліан говорив: «Річ не стільки в тому, про що ви говорите, скільки в тому, як ви говорите».
У кожній сім'ї свої проблеми. Спробуємо їх узагальнити.
По-перше, батькам слід звертати увагу на формування мотивів поведінки дітей в сім'ї. Під впливом економічних негараздів та низького рівня матеріального забезпечення у значній частині сімей спостерігається егоїзм, самолюбство, жадібність у поведінці дітей. Неабияке значення має, ким стануть наші діти, але стократ важливіше -- якими вони стануть. А стати вони повинні насамперед громадянами України, людьми на землі. До цієї професії -- бути людиною, громадянином -- діти готуються в процесі своїх стосунків з дорослими, з батьками і між собою.
По-друге, дуже важливим є ставлення людини до праці. До праці, що спрямована на користь людям, на духовний розвиток, праці вільної, яка виховує гідність і повагу До людини. Сім'я і школа мають виховати в дитині звичку до праці й повагу до людей праці, допомогти їй знайти працю до душі. Дитина має усвідомити, що потреба в праці -- це найважливіша соціальна потреба людини. На превеликий жаль, 60 відсотків дітей не мають постійних домашніх обов'язків. Чимало з них не мають уявлення про працю своїх батьків. А ще Жан-Жак Руссо попереджав: «Звільніть дитину від будь-яких обов'язків -- і ви отримаєте морального виродка».
По-третє, батьки, як і вчителі, мають керуватися принципом А. Макаренка: якомога більше вимогливості до вихованця і якомога більше поваги до нього. Треба знайти в дитині позитивне, не поспішати робити висновки, підходити до неї з оптимізмом, тобто вірити в добре, хороше в ній. Слід з повагою ставитися до дитини, хоч іноді вона і не заслуговує на це. Така позиція пробуджує найпрекрасніше в душі кожної людини, і це прекрасне не повинно в ній загинути. Вихователь чи батько має стати «садівником», який доглядає за деревами: обрізає сухі гілки, використовує добрива, ліки, які знешкоджують небезпечних ворогів саду.
По-четверте, не слід навішувати дітям ярликів: «складна дитина», «важкий підліток», «поганий характер», «педагогічне занедбаний» тощо. Таку славу треба зупиняти всіма можливими засобами: будучи великим тягарем для вихованця, вона породжує негативні почуття до батьків, до вчителя і стимулює погані вчинки. Разом з повагою до вихованця необхідна висока вимогливість. Гуманістична педагогіка виступає проти підозри, недовіри, крику, зауважень нетактовного характеру. Батьки мають не просто повчати дітей, а навчати їх навчатися, запалювати потяг до знань і при цьому завжди залишатися добрими і чуйними людьми; вчити дітей бути веселими, здоровими, енергійними, отримувати задоволення від праці, від навчання, розвивати фантазію і силу. Разом з тим слід пам'ятати, що діти -- великі правдолюби. Вони не терплять найменших відступів від правди.
Щоб правильно обирати мету виховання для конкретної дитини, а також його засоби і зміст, не слід припускатися педагогічних помилок. Не варто захоплюватися якимось одним методом виховання, пам'ятаючи, що немає ані хороших, ані поганих методів, а є конкретна дитина, конкретна педагогічна ситуація, конкретні умови життя.
Індивідуальне виховання -- це делікатна й тонка справа, а тому треба володіти талантом індивідуального впливу, так званим педагогічним дотиком, відчувати, якою дитина є зараз і якою вона може стати в майбутньому.
Найбільша помилка в сімейному вихованні -- це застосування до дітей фізичних засобів впливу та надмірна суворість у взаєминах з ними.
Дитина завжди має відчувати материну любов і ніжність, батькове тепло й увагу. Вчені дослідили, що без батькового тепла та ніжності, без материної ласки діти хворіють, у них часто стаються серйозні психічні зриви. Для того щоб дитина нормально фізично й розумово розвивалась, її необхідно приголубити 7-8 разів на день, поцілувати, похвалити, подякувати тощо. Коли мати чи батько інстинктивно гладить дитину по голівці, притискає до себе, бере на руки, цілує, говорить ласкаві слова, вони навіть не усвідомлюють всієї значущості цих лікувально-профілактичних процедур. Дитину-невдаху потрібно пестити вдвічі більше, і тоді кожний день у неї буде радісним. Михайло Булгаков, до речі, писав: «Що гірше людині, то більше її треба хвалити», а Михайло Зощенко застерігав: «Без ласки помирають не тільки діти, а й дорослі».
Молоді матері мають якомога раніше усвідомити, що поширена мода не годувати малюка груддю, як і «не привчати до рук», не звертати уваги на дитячі крики-волання -- це жорстока мода, що неминуче позначиться па психічному й фізичному розвитку дитини. Ласка -- одна з біологічних потреб дитини. Тому батькам слід утримуватися від зайвих зауважень, особливо за дрібні і ненавмисні провини. Дотримуйтеся правила: краще бути щедрим на похвалу, ніж на осуд.
Дайте дитині пережити радість успіху в навчанні. Робіть усе, щоб дитинство і майбутнє ваших дітей були прекрасними.
Використовуйте для цього чарівність нашої української природи. В. Сухомлинський в одному зі своїх оповідань пише про третьокласника Василька, що якось уранці поїхав з татом в поле і вперше побачив схід сонця:
«Як красиво! -- тихо промовив Василько. -- Невже так починається кожен день? Скільки таких ранків я проспав?»
Цей приклад свідчить, що учень має втішатися не з того, яку одержав оцінку, а з того, як він розвиває свої обдаровання, увагу, уяву, пам'ять, мислення, як зміцнює здоров'я, виробляє риси, необхідні в житті, -- спостережливість, організованість, наполегливість, самостійність, творчість.
По-п'яте, В. Сухомлинський розглядає сім'ю як первинний чинник громадянського виховання. Першоджерелом такого виховання є, на думку педагога, взаємини між батьками, культ матері в сім'ї, розуміння дітьми невичерпності материнської любові. Особливий акцент робиться на повазі до літніх людей, дідусів і бабусь, до старості взагалі. В. Сухомлинський наголошував на необхідності вже з раннього віку привчати дитину бачити в інших людях, як у дзеркалі, свої душевні пориви, прагнення, бачити себе. Він радив батькам і вихователям навчати дітей відчувати поруч із собою людину, розуміти її душу, бачити в її очах радість, горе, біду, не бути байдужим, розвивати чутливість своєї совісті. Разом з тим видатний педагог застерігав: якщо дитина знає лише радість споживання, вона буде безсердечною і байдужою.
По-шосте, розвиток людини неможливо уявити без спілкування її з іншими людьми. Відлучення від спілкування нерідко призводить до повної втрати людської особистості, її соціальних рис і властивостей. Спілкування -- це спосіб зв'язку з людьми в процесі їхньої взаємодії. Культура спілкування -- невід'ємна частина загальної культури людини.
Культура ж педагогічного спілкування -- поняття надзвичайно складне, це соціально-психологічний фундамент, який дає змогу творчо розв'язувати складні навчально-виховні завдання, вона обов'язково передбачає ґрунтовні психолого-педагогічні знання, високу моральну культуру, культуру етичного мислення, а також культуру почуттів та поведінки й обов'язково -- ставлення до дитини як до рівноправного суб'єкта спілкування.
Велику роль у культурі спілкування й виховання дітей відіграють такі правила:
* Ставлення до дітей не повинно бути авторитарним і деспотичним.
* Вияв батьківської любові не повинен бути надмірним, бо це тільки завдає шкоди дітям.
* Батьки мають бути для дітей прикладом в культурі спілкування з іншими людьми.
* До кожної дитини необхідно підходити індивідуально, відповідно до її характеру та особливостей.
* Треба любити дітей, поважати їхню гідність, бути справедливими й тактовними у стосунках з ними.
* Щоденно знаходити час для спілкування з дітьми, цікавитися їхніми успіхами й невдачами, радити, допомагати і пам'ятати, що спілкування з дітьми нічим замінити не можна.
По-сьоме, відомий український громадський діяч В'ячеслав Липинський у своїй книжці «Україна на переломі» писав: «Кожне національне відродження починається з відродження еліти». То будьмо ж горді з того, що кожний з нас, виховуючи дітей високоосвіченими й національне свідомими патріотами України, наближає сьогодні це відродження.
На жаль, значна частина батьків не володіє педагогічною культурою і психолого-педагогічними знаннями. Дослідженнями встановлено, що 65 відсотків молодих людей, які народжують дітей, не мають навіть уявлення про зміст, форми та методи виховання дітей в сім'ї, 20 відсотків керуються батьківською педагогікою, виховуючи своїх дітей так, як їх самих виховували в сім'ї, і лише 15 відсотків мають психолого-педагогічні знання та уявлення про зміст і завдання сімейного виховання. От вони й дають школі та суспільству той незначний відсоток учнів, що навчаються на добре і відмінно. Решта ж дітей, не маючи належного впливу сімейного виховання, не готові до навчання в школі.
Вихід лише в одному -- відродити систему педагогічного всеобучу батьків.
Першим кроком на цьому шляху має стати запровадження обов'язкових курсів для майбутніх і молодих батьків при дитячих дошкільних закладах і школах. Пропонуємо таку тематику курсів:
* Як створити здорову сім'ю?
* Як народити здорову дитину?
* Як розвивати й виховувати дитину переддошкільного віку?
* Роль батьків, дошкільного закладу і школи в підготовці дітей до навчання.
* Організація життя і навчання дітей молодшого шкільного віку.
* Педагогіка і психологія культури сімейного спілкування.
Другим кроком мають стати постійні батьківські педагогічні лекторії при школах. Вони передбачають:
-- лекції з педагогіки, психології та методики сімейного виховання;
-- проведення семінарських занять та педагогічних дискусій;
-- проведення навчально-педагогічних ігор;
-- круглі столи та педагогічні конференції для батьків, що має сприяти обміну кращим досвідом виховання дітей;
-- аналіз та розв'язання складних педагогічних ситуацій.
Третім кроком має стати відкриття педагогічних віталень та батьківських лекторіїв при міських, районних, сільських і відомчих будинках культури, де мають проводитись:
-- консультації для батьків;
-- вечори запитань і відповідей;
-- виставки педагогічної літератури для батьків.
Четвертий крок -- це активізація діяльності шкільних і класних батьківських комітетів, створення громадських організацій «На допомогу сім'ї та школі».
І п'ятий крок -- це організація педагогічного всеобучу батьків через радіо- і телевізійні передачі у зручний для батьків час, а також створення постійних педагогічних рубрик для батьків у найбільш масових та авторитетних газетах і журналах, висвітлення через них форм і методів сімейного виховання, національних традицій народної педагогіки та досвіду сімейного виховання.
Лабораторія сімейного виховання Інституту проблем виховання Академії педагогічних наук України розробила чудову концепцію «Сім'я і діти» та програму педагогічного всеобучу батьків, але зрушень щодо їх впровадження досі немає.
Керівникам навчальних закладів слід усвідомлювати, що без озброєння батьків педагогічними знаннями, без грамотного й цілеспрямованого впливу батьків на дітей система освіти не впорається із завданнями, які стоять перед нею, щодо формування гармонійно розвинених, високоосвічених, національне свідомих і духовно багатих громадян України.
1.2 Світом править рука, що гойдає колиску

«Важко знайти таку націю, в історії якої залишили б про себе пам'ять так багато видатних жінок, як це ми бачимо в українській. Ярославна -- дружина князя Ігоря, княгиня Ольга, дочки Ярослава Мудрого (Анна -- королева Франції, Єлизавета -- королева Норвегії, Анастасія -- королева Угорщини), Євпраксія (онука Мономаха) -- це доба Київської Русі. А ось доба козацтва і гетьманства: Маруся Богуславка, Маруся Чурай, Роксолана (дружина турецького султана Сулеймана), Анастасія Заславська (видавець знаменитого Пересопницького Євангелія) та багато інших. Згадаємо тут і видатних жінок більш пізньої пори: Марко Вовчок, Леся Українка, Марія Заньковецька... можна перераховувати й перераховувати» (Юрій Канигін, Зеновій Ткачук. Українська мрія).
Особливе становище жінки в українському суспільстві пов'язане з розв'язанням ключових проблем українського відродження. Це і проблеми моралі, яка закладається в дитинстві, і мови. Немає потреби доводити, що діти говорять мовою своїх родин -- материнською мовою. І соборність України так чи інакше випливає з душевної соборності (єдності) її громадян і формується насамперед у сім'ї. Розвиток дошкільного та шкільного виховання («горнила людських душ») -- справа жіночих рук і характерів. Особистість жінки тут ніким і нічим не замінити. Істинний патріотизм -- любов до України -- у людини невідривний від любові до своєї малої батьківщини, її калинових кущів, вишневих садків, білої хати і мами на порозі із сумними чи радісними очима, лагідною усмішкою, тихим голосом... і проникливими словами пісні: «Я козачка твоя, я дружина твоя, пане полковнику мій синьоокий». Ось де закладено фундамент школи патріотизму! Козак, до якого звертається дружина з такими словами, непереможний у будь-якому герці...
Рівень ставлення до жінки визначає зрілість суспільства, а наша турбота про матерів -- його моральну висоту чи навпаки -- зіпсованість і моральну вбогість. У народі кажуть: «Нещаслива та сім'я, де жінка сумна». Не може бути щасливою і країна, де невлаштовані сім'ї, не створено або порушено сімейний лад і затишок. А благополуччя сім'ї залежить від жінки-матері -- її внутрішнього світу, усмішки, теплого погляду. Жінка дає нове життя людині, вигодовує і виховує її. Про лагідну материнську усмішку, теплоту її рук ми пам'ятаємо все своє життя. Недарма давня народна мудрість говорить: виховуючи хлопчика --- виховують чоловіка, виховуючи дівчинку -- виховують націю.
Мати -- невичерпне джерело добра, всерозуміння та всепрощення. Завдяки її життєлюбству, милосердю й безкорисливості створюється, міцніє і зростає сім'я. Жінка, яка втратила почуття доброти, відданості, турботи, готовність зігрівати своїм коханням, -- це нещастя. Нещастя і для неї, і для всього світу. Жінка, яка перестала бути жінкою, -- це кінець, виродження людського роду.
Побожні люди стверджують, що тільки молитви матерів долинають до Всевишнього. Найвагоміша присяга--заприсягання матір'ю, найпринизливіша образа -- лихе слово про неньку. Невдячність взагалі ганебна, невдячність до матері -- мерзенна. Не можна вірити в порядність людей, які забули своїх матерів.
П'єр-Огюстен Бомарше якось сказав, що кожна людина -- чиясь дитина. Людиною, особистістю, громадянином дитину насамперед виховує мати. Для матері немає більшої радості, ніж похвальне слово про її дітей. І немає більшого болю й горя, ніж поганий поговір про них.
Так кажуть українці і додають: «Коли міцна родина, то й держава сильна». «Тільки високе становище жінки в українському суспільстві забезпечувало першість духу над тілом у статевих стосунках (а саме цим і відрізняється людина від тварини). Тому і модель української сім'ї виступає як святиня людського духу, шляхетних емоцій, кохання, вірності, постійного живого спілкування, взаємоповаги, вдячності синів і дочок, сімейної солідарності, теплоти людських сердець. Це невмируща берегиня моральних засад, національних звичаїв і традицій, пам'яті предків, духовної єдності минулих і теперішніх поколінь. Усе це визначає зміст поняття «національне відродження», усім цим була сильною наша нація в минулому, цим вона явить свою привабливу силу та авторитет у майбутньому!» -- пишуть автори книжки «Українська мрія».
Пріоритет жінки виявляється у формах сватання та шлюбу, в системі подружніх стосунків, у міфології та демонології, фольклорі. Постійна відсутність чоловіка, який пішов у військовий похід або загинув, сприяла формуванню в української жінки стійкості, незалежного характеру. Треба було вирішувати важкі й важливі справи, самій виховувати дітей, синів -- мужніх патріотів рідної землі. Все це підносило на вищий щабель її власну гідність та авторитет, виховувало самостійність і волелюбність. Як ніде в Європі, жінка була рівноправна з чоловіком, якщо того бажала. І ніколи чоловік не нехтував її думкою. Дружина одного з визначних ватажків національно-визвольної війни в Україні 1648-1654 років, сподвижника Богдана Хмельницького, черкаського полковника Максима Кривоноса за його відсутності нерідко давала вказівки козакам та козацьким старшинам, і жоден з них не смів їй заперечити, називаючи її матір'ю. Жінки з українських аристократичних родин брали участь у підписанні найважливіших державних угод. Широкі юридичні права мали не лише жінки вельможних чоловіків. Велика повага до жінки, матері роду, виявлялася і в тому, що її підпис, у разі втрати чоловіка, за укладення цивільних угод важив більше, ніж підпис її дорослих синів з усіма їхніми становими правами, і ставився першим.
Жінка постійно виконувала обов'язки Берегині сімейної оселі. У чарівному світі, що його створювала в сім'ї українська жінка-мати, брали початок ідеали народної педагогіки -- виховання працьовитості, взаємодопомоги, людської гідності та патріотизму.
На думку багатьох учених, найважливіше значення для формування національної психіки та моралі має саме ця особливість життя української родини: становище в нім жінки, зокрема жінки-матері. До матері звернена глибока любов її дітей упродовж їхнього життя. Це пояснюється матріархальним характером української родини, де майже вся влада належить матері, яка до того ж виховує дітей.
Я, полтавець, лише нещодавно дізнався, що дівоче прізвище матері поета було Щербань, і мені мимоволі пригадалося наше козацьке село Щербані, що на Полтавщині. Наш великий рід пишається тим, що в ньому всі подружжя були вірні палкому коханню юності. Жодне подружжя не розлучилося і жодна дитина не лишилася без батька, хіба що той загинув на бойовищі, захищаючи Батьківщину.
І сучасну, і традиційну оселю в Україні важко уявити без рушників. А придивіться, де саме матері -- справжні берегині хатнього вогнища -- розвішують рушники. Над вікнами і над дверима, на покуті -- це обереги від усього злого, що може зайти в дім.
Наше дитинство починається з матері. Вона -- найрідніша та найдорожча в цілому світі людина. Кожне її слово, мудрі поради і добрі діла -- це Книга життя, з якою ми вирушаємо в далекі світи. І перший усміх сонця, і перший «добридень» людям -- це теж від матері. І оте одвічне «не вкради», «не убий», «шануй старших», «люби ближнього свого»...
Мамина Книга життя... Вона про радощі й тривоги. Про вміння творити правду і доброту. А серед усіх премудрощів материнської науки найперша -- любити людей. Без цього ніхто не зможе піднятися на крилах своєї мрії.
Світом править рука, що гойдає колиску. Тому якнайтепліше відзначаймо в кожній родині другої неділі травня свято Матері. Хай у цей день, особливий для кожного з нас, кожна мати відчує тепло і ласку своїх дітей і всієї родини. Для одних це свято приходить уперше, а для когось повертається з небуття. У 30-ті роки минулого століття його святкували в Західній Україні, а потім ця традиція урвалася на кілька десятиліть.
Усім відомо, що батько й мати -- перші вихователі своїх дітей, але не лише в побуті, а й у педагогічній науці здебільшого йдеться про роль матері у вихованні дітей, про материнську школу. Матір називають Берегинею сімейного вогнища і духовності, Берегинею нації. Найдорожчій у світі людині -- мамі -- українські поети та композитори присвятили найкращі твори. Вірш Андрія Малишка «Пісня про рушник» («Рідна мати моя»), покладений на музику Платоном Майбородою, став улюбленою народною піснею. Про особливу повагу до матері з натхненням писав Тарас Шевченко. Та чомусь про роль батька у вихованні дітей в поезії і сучасній педагогічній науці говорять мало. Більше наголошують на ролі батька як голови сім'ї, що повинен забезпечувати побутові умови, добувати гроші, аби одягти, нагодувати і вивчити дитину. Але такий підхід не зовсім виправданий.
Авторитет батька у вихованні дітей в народній педагогіці дуже високий. Для вираження поняття «рідний батько» вживають слова: батько, тато, няньо. У народі кажуть: «Не навчив батько, не навчить і дядько», «Не хочеш слухати тата, то послухаєш колись ката», «Добре тому, хто має батька, бо в батька найтепліша хатка», «Таткова хата усім багата».
Запам'ятайте кілька порад чоловікам-батькам: Чоловік -- опора сім'ї, а дружина -- її окраса.
Батьку, виховай сина, щоб було кому перевершити тебе. В цьому рух життя. В кожному «гидкому каченяті» живе білий лебідь -- не губи, а пробуджуй його. Дитина цікава тим, чим вона відрізняється від інших, а не тим, чим вона схожа на всіх.
Батьки і діти повинні вчитися разом -- одні навчатися, інші -- доучуватися. Не вимагайте зубріння, бо воно не лише вбиває інтерес до навчання, а й створює «живих роботів». Дитина пізнає світ дивуючись, підліток -- сумніваючись, юнак -- утверджуючись. У народі кажуть: «Дурень вчиться на власному досвіді, а розумний -- на чужому». Неоціненність чужого досвіду в тому, що він розвиває в тобі почуття співпереживання, співчуття, розуміння дійсності. «Найкраща людина та, яка живе переважно своїми думками і чужими почуттями. Найгірший сорт людини -- яка живе чужими думками і власними почуттями» (Лев Толстой).
Батьку, не перекладай своїх обов'язків допомагати дітям у навчанні на дружину. Вона й так має потрійне навантаження, працюючи на виробництві чи в установі, ведучи домашнє господарство та годуючи дітей і тебе.
Виховання дитини починається з виховання дорослих. Шляхетність душі батьків не завжди передається у спадок дітям.
Душа -- це трансформатор, що поєднує палкі почуття і холодний розум. У душі поєднуються віра, надія "і любов. «Любов до дітей виховується тільки любов'ю -- як вогник запалюється тільки від вогню» (Василь Сухомлинський).
Батько має задовольнятися не тим щастям, яке він відчуває, а тим щастям, яке він дає дитині.
Що довша проповідь батька, то менше в ній смислу й користі.
Той, хто негідно себе поводить, не виховає гідності в іншого.
«Якщо ви хочете своїм синам щастя, іноді, а то й якнайчастіше, будіть їх на світанку. Відкривайте перед ними дивовижний світ праці. Прагніть до того, щоб життя ваших синів було неспокійним, тривожним, клопітливим -- це і є щастя» (Василь Сухомлинський). Робіть усе, щоб для ваших синів і дочок думка про творчу працю на благо незалежної України була щастям Батько не повинен обурюватись і лаяти сина чи доньку за те, що вони вдягаються в такий одяг, який він сам ніколи б не дозволив собі вдягти, що син відпустив вуса чи бороду, а донька підстриглася, обрізавши гарне волосся, що його діти сьогодні танцюють такі танці, яких він ніколи не танцював у своєму житті. У кожного покоління своя мода і свої танці.
Батько повинен бути для своїх дітей прикладом високоморальної поведінки, культури спілкування, працьовитості, вірності коханій дружині та бути впевненим, що його діти ніколи не допустять аморального чи антипатріотичного вчинку, не образять старшого чи меншого від себе.
Автор цієї книжки належить до покоління, яке в тяжкі роки Другої світової війни зі зброєю в руках стало на захист Батьківщини. Тому насамкінець хоче дати батькам таку пораду: виховуючи своїх дітей на героїчних прикладах історії українського народу, в день пам'яті загиблих і померлих скажіть своїм синам і дочкам: ось лежить твій дід, мій батько, а он там -- батько мого батька. І я колись лежатиму в цій землі. Шануй, синку, цю землю, бо вся вона -- це ми і наші батьки, це Батьківщина. Боронити, захищати її від загарбників -- наш обов'язок, важливіший за будь-що в житті, бо Батьківщина -- дорожча за життя!
Виховуйте своїх дітей національне свідомими патріотами України. Продовжуйте себе у своїх дітях -- і ви залишите слід в історії українського народу.
Основою культури спілкування є гуманне ставлення людей одне до одного. А тому батьки мають дбати про формування в дітей відвертості, довіри й доброзичливості. Людина не може жити, працювати, задовольняти свої матеріальні й духовні потреби, не спілкуючись з іншими людьми.
Уже в материнському лоні дитина сприймає світ звуків, голоси матері та батька. Через емоційне забарвлення почутого й формується майбутня особистість. Отже, спілкування в сім'ї є для дитини першою школою громадянства, яка формує її особистість, розвиває в неї почуття власної гідності й заразом виховує повагу до батька, матері, бабусі, дідуся, братів та сестер.
Батьки повинні пам'ятати, що найкращі вихователі дитячого будинку чи школи-інтернату не зможуть замінити дитині рідну матір та рідного батька. Щоб виховувати дитину, треба віддавати їй своє серце, любити її. Але й цього замало. Потрібні ще почуття відповідальності, терпіння, знання особливостей дитини та вміння виховувати.
Лише в умовах достатнього спілкування в сім'ї дитина привчається шанобливо ставитися до інших, вчиться бути щирою, перейматися радощами й прикрощами близьких, турбуватися про них.
Досить часто можна чути нарікання на брак часу для виховання дітей. І це справді так (не більше 17 хвилин на добу батьки можуть виділити для виховання дітей). Але ж працюють усі: і ті батьки, хто добре виховує, і ті -- хто погано. Тому річ не лише в кількості часу. Важливо, щоб той короткий час, який приділяється дитині, був насичений увагою й інтересом, щирістю й довірою, приносив взаємне задоволення, щоб дитина нетерпляче чекала зустрічі з батьком і матір'ю.
Батьки мають усвідомити, що виховання -- це організоване спілкування, різноманітність духовних і ділових стосунків як між дорослими, так і між дорослими та дітьми. Через це в сім'ї ніколи не можна розділяти життя батьків і дітей на життя дорослих -- справжнє, і життя дітей -- несправжнє. Тільки у спільному житті з дорослими, поділяючи його радощі й турботи, беручи на себе частину відповідальності, дитина стає справжньою людиною.
Батьки передають дітям знання, своє розуміння навколишнього світу, досвід суспільних стосунків, соціальних форм поведінки. Спілкування між дорослими і дітьми формує духовний світ дитини, дарує естетичну насолоду від прочитаного, побаченого, почутого. Тому розмовляйте з дітьми! Якщо не вмієте -- вчіться. Якщо не знаєте про що -- думайте, читайте!
Ваш син має знати, і ви теж, що навіть кілька хвилин ранкової веселої, доброзичливої розмови з татом чи мамою -- це щастя!
Ваша донька має поглядати на годинника під час прогулянки з друзями: «Наші вже готуються до вечері. І мені треба допомогти накрити стіл та про дещо поговорити з татом і мамою».
Я категорично проти російського прислів'я: «Когда я ем, я глух и нем». У дружній розумній сім'ї за обідом обговорюють прочитану книжку, переглянутий фільм, розмірковують над проблемами, що виникли у когось із членів сім'ї, радіють успіхам у праці чи навчанні. Для цього в сім'ї має бути встановлене обов'язкове для всіх правило -- хоч один раз на день треба збиратися за сімейним столом.
Деяких батьків звинувачують у сентиментальності й «телячих ніжностях» до дітей. Не слухайте таких мудрагелів. Не бійтеся любити своїх дітей! Будьте з ними ніжними й лагідними. Умійте любити свою дитину не за те, що вона гарна та розумна, а просто за те, що вона є і вона -- ваша. Навчайте дітей доброзичливості, вміння її виявляти. Звичні слова, сказані по-доброму, з усмішкою, доречно, роблять інколи дива. Дуже хотілося б, щоб батьки полюбили слово «можна» -- чудове слово:
«Можна я залізу на дерево?» -- «Можна».
«Можна я не їстиму супу?» -- «Можна».
«Можна я покличу друзів на день народження?» -- «Можна».
Намагайтесь якнайчастіше говорити це слово. Що більше буде в житті дитини доброзичливих «можна», то менше буде в її характері схильності до шкоди. Але коли вже не можна -- то таки не можна!
Одна мама розповідала: «Чотири заборони є в моїх дітей. Перша -- не можна ображати маму -- навіть поглядом. Друга -- не можна ображати маленьких. Третя--не можна завдавати болю нікому, тим більше -- усьому живому. Четверта -- не можна завдавати прикрощів іншій людині». Це і Е глибока материнська мудрість.
Дім, ваша квартира --- це не дві кімнати і кухня. Це -- світ вашої сім'ї. А тому не будьте занудами. Не смикайте, не лайте дитину. Не робіть непотрібних зауважень. Не примушуйте дітей дорослішати, не позбавляйте їх дитинства. Кожній дитині потрібна материнська та батьківська любов. Василь Сухомлинський стверджував: «Мистецтво виховання передбачає насамперед мистецтво говорити, звертаючись до людського серця». Виховання -- одне з найпрекрасніших і найпочесніших занять людини. Проте батько-вихователь і батько-зануда -- це далеко не одне й те саме. Ось чому, що коротше зауваження, то воно краще.
Батьки над усе мають шанувати духовну красу українського народу, його традиції, педагогічну мудрість і культуру сімейного спілкування, пам'ятаючи, що українська етнопедагогіка
схвалює:
засуджує:
Розум і силу,
Злих та сердитих,
Знання, працю милу,
Упертих, ненаситних,
Науку, освіту,
Скупих та лукавих,
Усмішку, подібну до цвіту,
Дурних та поганих,
Хоробрість і мужність,
Крикливих, невдячних,
Гарну вдачу, мудрість,
Заздрісних, необачних,
Совість і чесність,
Гульвіс, вередливих,
Гуманність і чемність,
Ледачих, нещирих,
Працелюбних, вірних,
П'яниць, скалозубів,
Чуйних і надійних.
Нікчем, душогубів.
Виховати з дитини справжнього громадянина-патріота України -- мабуть, найскладніше завдання. Воно є найголовнішим не лише в шкільному і громадському, а й у сімейному вихованні. І допомагають у цьому народні традиції.
Для українців це традиційна працьовитість, скромність, чесність, гостинність, моральність, родинність, пісенність, акуратність в одязі та облаштуванні помешкання, любов до рідної землі, злагода з природою, вірність в коханні, пошана до батьків, дідуся й бабусі, звертання на «Ви». У традиціях української сім'ї визначне місце посідає культ предків. У кожному регіоні відзначають День пам'яті (проводи) померлих людей, загиблих воїнів. Це дуже важлива з виховного погляду традиція. Таким є свято 9 травня -- День Перемоги. А тому вшановувати померлих і загиблих на війні, розповідати про їхні добрі справи, героїчні вчинки разом з дорослими повинні й діти, щоб вони переймалися повагою до своїх предків.
Дуже важливою народною традицією є відзначення дат родинного календаря. В сім'ях у щирій атмосфері святкують дні народження, ювілеї та інші знаменні події як усієї родини, так і окремих її членів -- матері та батька, бабусі та дідуся, синів, дочок та онуків. Велике виховне значення для молоді має ювілей весілля батька й матері, дідуся й бабусі, зокрема «срібного» та «золотого» весілля (25 і 50 років спільного подружнього життя). А ще ж буває і «діамантове» та «коронне» весілля (60 та 75 років). Традиції та обряди родинного календаря зміцнюють сім'ю як джерело найглибших людських почувань, найгуманніших стосунків.
Українське родинно-сімейне виховання, використовуючи народні виховні традиції, має формувати національні почуття. Костянтин Ушинський стверджував, що почуття національного є вроджене, що воно вічне, властиве кожній людині і помирає разом з нею. Він писав: «Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до Батьківщини».
Любов до Батьківщини починається з любові до матері та батька, які мають зробити все, аби всюди дитину оточувала ясна, сонячна атмосфера життєрадісності, бадьорості, оптимізму, турботи про фізичне та духовне здоров'я дитини. Батьки завжди повинні пам'ятати, що родина -- це мала батьківщина, на ґрунті якої виростає Батьківщина велика.
Культура нашого народу є віддзеркаленням універсальної української національної ідеї, внутрішні чинники якої визначають самобутність національної культури, свідомості, світогляду і характеру українців.
Батьки! Виховуйте у своїх дітях, а особливо в синів, бажання дотримуватися в житті й поведінці лицарських правил, і завжди наголошуйте: будь чистим душею, зміцнюй свій дух самовихованням та самоосвітою, будь добрим, чесним, справедливим, правдивим, красивим, прагни бути першим у гідній поведінці, добрих справах, праці, будь сміливим і розважливим, дисциплінованим й організованим, мужнім, долай труднощі на шляху до добра, правди, краси, шануй і захищай честь і гідність дівчини, жінки, матері й усіх людей, борони слабких, цінуй побратимство, шануй батьків своїх, їхні звичаї і традиції, люби рідну землю, батьківську хату, материнську мову та пісню, калинову Україну, люби рідну природу, вмій берегти і примножувати її багатства та красу, усвідомлюй себе частиною природи, що є основою життя.
Вихованню любові до України, формуванню національної самосвідомості дітей та молоді сприяє українська народна пісня.
Найкраще привчати дитину до пісні й музики ще до її народження. Майбутнє немовля її чує. Пісня і музика -- «...це мова почуттів. Без музики важко переконати людину, яка вступає у світ, в тому, що людина прекрасна», --писав Василь Сухомлинський. Тож якомога більше спілкуймося з нашими дітьми за допомогою української народної пісні, прилучаючи їх до світу прекрасного та передаючи їм у спадок емоційне, естетичне, моральне багатство народної душі, її високу духовну красу.
Давньогрецький філософ Платон так говорив про роль морального виховання: «Людина -- істота найпокірливіша і божественна, якщо вона буде вгамована справжнім вихованням, якщо ж її не виховувати або давати неправильне виховання, то вона буде найдикішою твариною з уcix, кого творить земля». Основоположник наукової педагогіки Ян Амос Коменський стверджував: «Основа доброго виховання в тому, щоб усі навчилися розуміти, чим відрізняється людина від тварини, чим відрізняється добра людина від злої, вчений від невченого, мудрий від дурня...». Батькам і вчителям треба пам'ятати, що в будь-яку історичну добу живе не абстрактна людина, а представник того чи того народу, носій певної національної культури. Тому, виховуючи молоде покоління, сім'я і школа мають сформувати у нього почуття національної самосвідомості, звички і навички моральної поведінки відповідно до норм моралі рідного народу та його духовних надбань -- мови, традицій і звичаїв. Дитина до п'яти років має засвоїти близько 80 відсотків норм моральної поведінки. Решта (20 відсотків) засвоюються у шкільному віці.
Про високоморальність людини можна судити з її повсякденної поведінки в побуті, спілкуванні, зі стосунків з іншими в різних видах діяльності. Моральними цінностями українського народу завжди вважалися працьовитість, чесність, духовність тощо. Дуже яскраво це відображено в народних прислів'ях та приказках, в яких звеличується дружба, вірність і розум: Нащо й ліпший клад, коли в сім'ї лад; Краще догана мудрого, ніж похвала дурня; Мудрий не все каже, що знає, а дурень не все знає, що каже; Маєш голову, май же й розум; Дурний язик голові не приятель; Бережи честь змолоду; Сумління -- найкращий подарунок; Добре ім'я -- найкраще багатство; Які мама й татко, таке й дитятко; Яке дерево -- такі його квіти, які батьки --- такі й діти; Вірний приятель -- то найбільший скарб; Яку дружбу заведеш, таке й життя проживеш; Будь правдивим, май мужність щиро визнати свою провину, не перекладай своєї провини на інших; Дав слово -- тримай його, дав обіцянку -- виконай; Справжній друг пізнається не лише в радості, а й у біді -- він завжди допоможе, втішить, утримає від лихого вчинку; Живи і чини так, щоб навколишнім -- дорослим та дітям -- було з тобою приємно і радісно.
Неодмінною ознакою вихованості української дитини є її ввічливість. Проте це не спадкова риса характеру. Моральність, духовність і ввічливість формуються впродовж усього життя. Тактовна, ґречна, ввічлива людина завжди готова вислухати, застерегти інших від можливих помилок та прикрощів. Вона не тільки делікатна, приємна у спілкуванні, а й доброзичлива, щира.
Хотілося, щоб таких людей у нашому суспільстві ставало дедалі більше. Дуже повчальним є золоте правило: «Треба ставитися до інших так, як ти хотів би, щоб вони ставилися до тебе».
Знати лише правила ввічливої поведінки недостатньо. За багаторічним досвідом виховної роботи педагогічний колектив Павлиської середньої школи під керівництвом Василя Сухомлинського виробив Десять «Не можна». Дотримання цих заборон вважалося справою честі й гідності, порушення -- ганьбою і моральним невіглаством. Ось ці Десять «Не можна»:
1. Не можна ледарювати, коли всі працюють.
2. Не можна сміятися зі старості і старих людей; про старість треба говорити тільки з повагою; у світі є три речі, з яких ніколи не можна сміятися, -- патріотизм, справжня любов до жінки і старість.
3. Не можна сперечатися з шанованими і дорослими людьми, особливо зі старенькими.
4. Не можна виявляти незадоволення тим, що в тебе немає якоїсь речі... у товариша твого є, а про тебе батьки не подбали: від своїх батьків ти не маєш права щось вимагати.
5. Не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі, -- кращий шматочок на столі, смачнішу цукерку, кращий одяг.
6. Не можна робити того, що осуджують старші, -- ні на очах у них, ні деінде; кожен свій вчинок розглядай з погляду старших: що подумають вони.
7. Не можна залишати старшу рідну людину самотньою, особливо матір, якщо в неї немає нікого, крім тебе.
8. Не можна збиратися в дорогу, не запитавши дозволу і поради в старших, особливо в діда, не попрощавшись з ними, не дочекавшись від них напутнього слова і не побажавши їм щасливо залишатися.
9. Не можна сідати до столу, не запросивши старшого.
10. Не можна сидіти, коли стоїть доросла, особливо літня, людина, тим більше -- жінка; не чекай, поки з тобою привітається старший, ти повинен першим привітати його при зустрічі, а прощаючись, побажати йому здоров'я.
Зменшення народжуваності в Україні пояснюється не лише економічною кризою та безробіттям, а й втратою ідеалу кохання. Модною стала статева розбещеність, що нерідко призводить до безпліддя. Кожна п'ята жінка в Україні не може мати дитини і, створивши сім'ю, молоді люди не мають щастя бути батьками, продовжити рід. Слово «кохання» для багатьох стало чужим і незрозумілим. Телебачення замінило художню літературу, театр, виставки. Сьогоднішня молодь не читає романів, не знає чи байдужа до настанов великого романіста Стендаля, який писав: «Сором'язливість -- мати найпрекраснішої з усіх пристрастей людського серця -- кохання». Чомусь неактуальними стали й слова Івана Франка:
Немає друга понад мудрість,
Ні ворога над глупоту,
Так, як нема любові в світі
Над матірну любов святу.
Першими у справі викорінення такої тенденції сприймання життя молоддю повинні бути батьки й учителі. Треба зробити все, щоб хлопці й дівчата усвідомили: юність -- це неповторний романтичний період першої любові, пошуку подружнього ідеалу, моделі сімейного життя. Одним з найдосконаліших інститутів, які витворило людство впродовж своєї історії, є сім'я. Сім'я--основа суспільства. Сьогодні потрібно відновлювати й оздоровлювати колись таку міцну українську родину, утверджувати красу традиційних родинних цінностей і моральних засад.
Великий гуманіст нашого часу, неперевершений вихователь Василь Сухомлинський, керуючись традиціями української етнопедагогіки, уже 12-13-літнім підліткам прищеплював думку про те, що «любов -- переддень материнства та батьківства» і що «любов тільки тоді високоморальна, коли вона розумна, мудра, передбачлива». Він наголошував: «Моральне право на кохання має той, хто вміє відповідати за майбутнє -- за своїх дітей».
Раджу звернутися до порад Василя Сухомлинського, які він виклав у своїй книжці «Як виховати справжню людину». Ними мають керуватися батьки, вчителі й сама молодь.
* Юначе, ти народився людиною, але нею ще треба й стати. Справжня людина виявляє себе в переконаннях і почуттях, волі й прагненнях, у ставленні до інших і до самої себе, у здатності любити й ненавидіти...
* Ти відчув симпатію до дівчини. Це пробуджується інстинкт продовження роду. Він уже тисячі років облагороджується людською культурою. Відтоді як людина піднялася над світом усього живого, її статевий інстинкт перестав бути сліпим бажанням. У ньому лише перша іскра для великого багаття людської любові.
* Поважай дівчину, бережи її честь, гідність, гордість, незалежність. Дівчина, що пробудила в тебе почуття симпатії, може стати твоєю дружиною, матір'ю твоїх дітей. Вона повторить тебе й себе в новому поколінні. Це і є безсмертя роду людського.
* Любов -- це Не лише захоплене милування, втіха красою, створеною для тебе, а й нескінченне творення краси в коханій людині. Любов -- це відповідальність. Перед тим як створювати сім'ю, перевір себе, чи готовий ти до цього: чи вмієш бути відданим, вірним людині; чи немає в тебе лінощів душі, егоїзму, безсердечності; чи вмієш володіти своїми бажаннями; чи готовий забезпечити сім'ю матеріально.
* Мати з немовлям на руках, мати біля колиски -- те саме, що прикордонник на посту. Вона творить майбутнє, вона ж і захищає його. Вона творить велич нашої Батьківщини. Мільйони сімей--це мільйони найтонших корінців, що живлять вічне дерево, ім'я якому -- Вітчизна. Ставши чоловіком, ти став громадянином двічі, бо створив сім'ю.
* Умій любити матір своїх дітей, дорожити її здоров'ям, красою, честю, оберігати її від хвороби, втоми, несправедливості. Хороший чоловік творить красу дружини своєю любов'ю. І ця любов, як сонячне тепло і світло, зібрані у квітці троянди, стає моральною красою твоїх дітей.
* Дівчино, будь мудрою і вимогливою в любові. Жіночність -- найвищий вияв людської краси. Любов -- палке почуття, але панувати над серцем має розум. Щасливою ти відчуватимеш себе лише тоді, коли будеш мудрою. Людина, якій чарка горілки дає більше радості, ніж ти, розмова з тобою, -- не зможе зробити тебе щасливою. Коли в присутності юнака або навіть на саму думку про нього в тебе частіше заб'ється серце, коли тобі захочеться, щоб він дивився на тебе з подивом і захопленням, вважаючи єдиною у світі, -- це означає, що в тобі прокинулася Жінка-Матір.
* Жінка -- це могутня, ласкава і ніжна сила, що виховує справжнього чоловіка. Мужність жінки творить духовну шляхетність, красу, відданість, вірність чоловіка.
* Любов -- це діти! Любов -- це висока відповідальність! Любов -- це висока людська культура. З того, як людина любить, можна зробити безпомилковий висновок, яка вона людина.
* Сімейне життя ніколи не буває й не може бути суцільним святом: у ньому більше тривог, хвилювань, турбот, ніж чистої радості. В сімейному житті треба зважати на думки, переконання, почуття, прагнення коханої людини. Оберігаючи свою гідність, треба вміти поступатися одне одному. З тої хвилини, як ви почули крик своєї дитини, почалася ваша складна й відповідальна громадянська діяльність -- виховання людини.
* Велике зло -- принижувати людську гідність, зраджувати найвище людське почуття -- любов. Вірність обов'язку чоловіка, батька, матері, дружини--для дітей це школа людської відданості й вірності. Зрада в батьківстві, в материнстві, в подружжі -- підлість, яку не можна прощати. Найвища педагогічна мудрість -- це вміння бачити в маленьких дітях завтрашніх батьків та матерів.
* «Життя прожити -- не ниву перейти», -- говорить народна мудрість. У тому, яка людина в сімейному житті, виявляється її справжнє моральне обличчя. Від характеру взаємин у сім'ї залежить духовне багатство суспільства.
Батьки й матері, вчителі й вихователі, скористайтеся цими мудрими порадами видатного педагога. Поясніть своїм дітям та учням, що найчистіше почуття кохання не тимчасове й не хвилинне, а постійне й святе. Розкажіть їм про жіночу й чоловічу вірність у роки Другої світової війни, коли наречені і дружини чекали коханих довгими роками. Чимало жінок до останнього подиху залишилися вірними своїм любим, які загинули на війні. Поясніть своїм дітям та онукам примітивність і безглуздість слів популярної сьогодні пісеньки: «Вот такая вот зараза девушка моей мечты». Якщо дівчина юнацької мрії сьогодні «зараза», то ким вона буде, коли стане дружиною, коли з часом вік змінить привабливі риси обличчя та обриси її статури?
Дорогі батьки і вчителі, не гасіть у серцях своїх вихованців юнацьке кохання. Кажуть, воно швидкоплинне, але буває лише першим та останнім. Не позбавляйте своїх дітей щастя кохати та бути коханими. Виховуйте в них красу і чистоту почуттів, високу відповідальність одне за одного.
Хочеться звернутися до майбутніх батьків і нагадати, що, беручи шлюб, ви повинні не лише кохати одне одного, а й усвідомлювати відповідальність та обов'язок дбати про здоров'я своїх майбутніх дітей.
* Перед одруженням обов'язково проконсультуйтеся в лікарів на відповідність резусу крові, відсутність спадкової шизофренії, того, що може стати причиною народження дітей із психофізичними вадами.
* Запам'ятайте -- зачаття має бути плановим, а не випадковим. Запліднення, здійснене навесні або на початку осені, дає найліпші результати. Спека чи мороз негативно впливають на майбутню дитину. Хвилини перед сходом сонця найпридатніші для таїнства зачаття: організм відпочив і набрався сил після міцного сну.
Красива сім'я любов'ю, міцна злагодою, багата -- дітьми. І щасливим є дім, який повниться радісним дитячим багатоголоссям, де діти ростуть та виховуються у дружному гурті своїх братів і сестер.
Кожна сім'я в нашій країні перебуває під захистом держави. Піклування Комуністичної партії і Радянської держави про сім'ю дістає вияв у створенні та розвитку широкої мережі дитячих закладів, організації і вдосконаленні служби побуту та громадського харчування, виплаті допомоги в разі народження дитини, наданні допомоги і пільг багатодітним сім'ям, а також інших видів допомоги сім'ї.
І сім`я, як надійний барометр, чуйно реагує на це піклування, виховуючи юне покоління достойними громадянами, патріотами своєї Батьківщини.
Материна, батькова наука... Як багато вона значить у житті! Прищепити дітям любов до праці, виростити колективістами, справжніми людьми, навчити цінувати ті блага, якими наділило їх суспільство, дбайливо ставитися до державної власності, примножувати народний добробут -- це та сімейна наука, яка не забувається. Вона -- на все життя. Виховуючи дітей, батьки роблять справу величезної державної ваги: вони закладають у своїх дітях фундамент особистості, від надійності якого залежить міцність будови всього суспільства.
...Отчий дім. У спогадах ми часто повертаємося сюди. Адже це не просто домівка, де людина народжується, де проходить її дитинство, де мати і батько, сестри і брати. Отчий дім -- уособлення доброго, чистого, світлого. Тут дитина вперше відкриває для себе красу світосприймання, яка найповніше проявляється у красі стосунків, починає усвідомлювати, що справжнє, людяне, прекрасне торжествує над нечесним, недостойним. Скільки отаких великих і малих істин пізнають діти в сімейному університеті життя! Вони впливають на формування характеру, світогляду, на утвердження особистості. Від того, як людина засвоїть їх, залежить, чи буде вона щасливою, чи зможе приносити щастя іншим.
І в тому пізнанні життєвих істин поряд з дітьми йдуть найдорожчі люди -- батько, мати. Як часто вони виступають найбільшими авторитетами у з'ясуванні того чи іншого питання, розв'язанні проблем, що постають перед малечею або підлітками. З порогу отчого дому починається дорога у великий світ, де людину чекають серйозні випробування. Вийти з них переможцем -- значить довести міцність підвалин, які заклали батьки в дитині, готуючи її до самостійного життя.
1.3 Сімейний обов'язок

Об'єктивна система «сім'я -- суспільство» характеризується складними взаємозв'язками, і найперший з них -- взаємні обов'язки сім'ї і суспільства. Поняття «обов'язок» відображає в нашій свідомості об'єктивну необхідність, виражену в моральних вимогах, що ставляться як до окремого індивіда, так і до групи людей. У класове антагоністичних формаціях, особливо в умовах монополістичного капіталізму, сім'я досить часто виконує функцію «психологічного сховища» від соціальної дійсності, хоча, звичайно, повністю сховатися від неї всередині сім'ї неможливо. Найчастіше соціальні хвороби уражають і сім'ю.
На противагу цьому при соціалізмі відносини в системі «сім'я -- суспільство» не мають антагоністичного характеру. Соціалістичне суспільство всіма наявними у нього засобами підтримує і захищає сім'ю, а соціалістична сім'я, у свою чергу, «відчуває себе» часткою єдиного соціального організму. Інтереси суспільства радянська сім'я сприймає і засвоює як свої власні; ними вона керується, узгоджуючи зі своїми, властивими їй як малій соціальній групі.
Сім'я має певні моральні обов'язки перед суспільством, а також перед іншими сім'ями. Це -- суспільні обов'язки, до яких належать безпосереднє відтворення населення, соціалізація молодого покоління, організація побуту і дозвілля своїх членів, забезпечення їх морального й естетичного задоволення життям та ін. Суспільні обов'язки сім'ї осмислюються людьми як виконання нею певних функцій, а з точки зору соціальної психології -- як «програвання» відповідних ролей.
Є різні види обов'язків. Одні з них ширші за змістом, як-от обов'язок перед суспільством, інші вужчі, як, Наприклад, обов'язок перед сім'єю. Як моральна категорія, обов'язок має суспільну і особистісну значущість залежно від того, усвідомлюється він особою чи соціальною групою. Осмислений, усвідомлений обов'язок спонукає людину виконувати його добровільно, без примусу. Невиконання ж усвідомленого обов'язку постає перед внутрішнім судом людини, перед її совістю.
Обов'язок має велику орієнтуючу і регулюючу силу: він визначає в головних рисах поведінку людини у колі сім'ї, серед друзів і товаришів по роботі, щодо держави й суспільства.
Стосовно життєдіяльності сім'ї моральна категорія обов'язку конкретизується насамперед як сімейний (родинний) обов'язок. Виконувати його повинні всі. А чи не є це ущемленням свободи особистості? Звідки об'єктивні корені такого обов'язку? Чи не довільні вони? Виявляється, ні. Об'єктивні причини виникнення сімейного обов'язку -- в реальному існуванні групової форми буття людей. Люди змушені об'єднувати свої зусилля для продовження людського роду, для навчання і виховання молодих поколінь, для того, щоб допомагати одне одному і працею, і матеріально, і духовно. А як тільки двоє, людей об'єдналися в групу, відразу виникає нова закономірність: розподіл ролей і встановлення відповідальності одного перед одним. У сімейному мікроколективі особливість стосунків відповідальної залежності полягає в тому, що, по-перше,, чоловік і жінка беруть шлюб, керуючись високим моральним почуттям -- коханням; по-друге, члени сім'ї зв'язані між собою родинними почуттями і турботою одного про долю іншого.
Родинний обов'язок -- складне і багатоякісне поняття. В ньому можна виділити: подружній обов'язок, батьківський (материнський), а також обов'язки діти щодо своїх батьків і прабатьків. Розглянемо коротко кожен з них. Як відомо, цементуючою силою сім'ї, її визначальними чинниками є двоє -- жінка і чоловік, подружжя. В суспільстві розвинутого соціалізму чоловік і жінка вступають у шлюбний союз добровільно, як рівноправні учасники. Добровільно вони беруть на себе і подружній обов'язок.
Вільний вибір партнера істотно змінює зміст подружнього обов'язку. Власне кажучи, це вже не стільки обов'язок, скільки добровільний вибір і моральне тяжіння двох людей до спільного життя. На стадії знайомства осіб двох статей, у перші роки їх подружнього життя велике значення має їх статева любов, фізіологічний потяг одне до одного. З роками цей потяг поступово приглушується. І тут нового звучання дістає подружній обов'язок. До того ж чоловік (жінка) продовжує любити свою «половину» як матір (батька) своїх дітей, подругу (друга), з якою (яким) пройдено нелегкий життєвий шлях. Подружній обов'язок у звичайних щоденних буднях може виявлятися не дуже відчутно. Та ось у сім'ї горе -- захворів один з подружжя. і тоді подружній обов'язок засвічується новими гранями -- величезною турботою, піклуванням про свою дружину (чоловіка).
Найважливішими елементами подружнього обов'язку є взаємна повага, трудове співробітництво між чоловіком і жінкою, їх турбота одне про одного, про дітей, про сімейну честь і благополуччя. У поєднанні з коханням подружній обов'язок виступає основою шлюбно-сімейних відносин і правильного виховання дітей.
Шлюбне життя є надто складним. На нього справляють вплив сотні важливих чинників і тисячі всіляких дрібниць. Життя подружжя -- це передусім чуттєво-конкретне життя; воно неможливе без співчуття, співпереживання. Подружній обов'язок містить у собі і співпереживання, в якому, напевне, найповніше відбивається рідкість (спорідненість) душ подружися, їх здатність до психологічної єдності в сімейному житті.
В українській мові синонімом слова «сім'я» є «родина». Яке красиве, повноцінне і милозвучне слово! Саме жити родиною, бути рідними одне одному, що може бути краще? У багатьох народів подружнє життя розуміється як життя в постійній взаємодопомозі, недарма у росіян слово «супруг» означає «йти в одній .супрязі», інакше кажучи, ділити навпіл і радість і невдачі на нелегкій подружній пиві.
Любов з'єднує двох людей, щоб вони підтримували одне одного і матеріально, і морально, і фізично. І якщо між ними е всі основні компоненти сумісності, то і за цієї умови роль подружнього обов'язку в цементуванні сім'ї величезна. Вона тим більш значуща, якщо з об'єктивних чи суб'єктивних причин якийсь з названих компонентів слабкий або зовсім відсутній. Практика подружнього життя переконує: раптова захопленість або взаємна образа, невдоволеність або стомленість, буденність і невпорядкованість побуту, тяжіння до новизни, до перемін -- реальні ситуації в більшості сімей. Тим частіше вони зустрічаються в молодих сім'ях. Потрібні воля, витримка, інтелектуальна стійкість, аби не потонути в дріб'язковостях чи хвилинних прагненнях. І тут добрим моральним помічником для подружжя виступає їх взаємний подружній обов'язок. Осмислення його і переживання оберігає членів родини від неправильних дій і швидкоплинних настроїв.
Глибоке розуміння подружнього обов'язку, а ще важливіше -- неухильне і постійне його виконання -- надійна моральна основа сім'ї. У подружньому обов'язку відображаються вимоги до представників обох статей як членів сім'ї, так і членів усього суспільства: загальне конкретизує себе в особливому і одиничному. Кожна сім'я виконує свій обов'язок перед соціалістичним суспільством по-своєму, вносячи часточку чогось неповторного, індивідуального. В ході виконання подружніх обов'язків формуються такі цінні риси особистості, як уміння кожного координувати свої дії з іншим, здатність підпорядковувати свої бажання спільним інтересам сімейного мікроколективу, вірність, дбайливість, щирість, чуйність, здатність до компромісів, особливо в щоденних дрібницях, готовність до самопожертви тощо.
Вище и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.