На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Суть, функцї та органзацйно-педагогчн передумови здйснення мжпредметних зв'язкв. Взаємозвязок курсв Валеологя та Фзична культура в шкльному курс. Приклади нтегрованих завдань валеологчного змсту в шкльному курс фзичної культури.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2010. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


ПЛАН

    ВСТУП РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ЗДІЙСНЕННЯ МІЖПРЕДМЕТНИХ ЗВ'ЯЗКІВ
      1.1 Суть і функції міжпредметних зв'язків
      1.2 Організаційно-педагогічні передумови здійснення міжпредметних зв'язків
      1.3 Підготовка вчителя до здійснення міжпредметних зв'язків на уроці
    РОЗДІЛ 2 ВЗАЄМОЗВ`ЯЗОК КУРСІВ “ВАЛЕОЛОГІЯ” ТА “ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА” В ШКІЛЬНОМУ КУРСІ
      2.1 Інтегративний зміст валеологічної освіти
      2.2 Основні складові шкільного курсу “Валеологія”
      2.3 Сучасні засоби занять фізичною культурою оздоровчої спрямованості
      2.4 Зв`язок фізичної культури та валеології
    РОЗДІЛ 3 ІНТЕГРОВАНІ ЗАВДАННЯ ВАЛЕОЛОГІЧНОГО ЗМІСТУ В ШКІЛЬНОМУ КУРСІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
    ВИСНОВКИ
    СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність. Аналіз передової наукової і науково-методичної літератури вказує на необхідність звернути увагу на взаємозв`язок дисциплін фізичної культури та валеології. Головним фактором поєднання цих предметів є досягнення спільної мети - виховати фізично та психічно здорову дитину. Фізичне виховання є головним напрямком впровадження фізичної культури і становить органічну частину загального виховання, покликану забезпечувати розвиток фізичних, морально-вольоввих, розумових здібностей та професійно-прикладних навичок людини.

Предмет дослідження: взаємозв`язок фізичного виховання та валеології.

Проблема: особливості організації занять з фізичної культури з врахуванням можливостей використання на заняттях завдань валеологічного спрямування.

Робоча гіпотеза: можна вважати, що важливим моментом поєднання фізичної культури та валеології є гармонійний розвиток дитини.

Ідея теми - на основі фахових знань валеології та фізичної культури дисциплін вузу навчити учнів поєднувати знання валеології ф фізичної культури як шкільних предметів.
Мета дослідження: обгрунтування можливості поєднання курсів “Фізичне виховання” та “Валеологія” з метою підвищення ефективності навчально-виховного процесу .
Задачі дослідження:
Охарактеризувати суть та функції міжпредметних зв`язків.
Проаналізувати значення підготовки вчителя до здійснення міжпредметних зв`язків на уроці.
З`ясувати в чому полягає зв`язок курсів “Валеологія” та “фізична культура” для шкільного курсу.
Охарактеризувати можливість використання інтегрованих завдань валеологічного змісту в шкільному курсі фізичної культури
Методи і організація дослідження:
Аналіз наукової і науково-методичної літератури.
Педагогічне спостереження.
Аналіз і синтез.
Організація дослідження включала аналіз наукової інформації щодо використання знань валеологічного змісту на уроках з фізичної культури.
На основі одержаних даних дослідження були проаналізовані:
відомості наукової і науково-методичної літератури;
досвід провідних спеціалістів в даній області;
порівняння змісту курсів “фізична культура” та “валеологія” в шкільній та вузівській прграмах.
На захист виносяться: результати проведеного дослідження та важливість використання інтегрованих завдань валеологічного змісту на уроках фізичної культури.
Наукова новизна: узагальнені сучасні дані про взаємозв`язок фізичного виховання та здорового способу життя сприяють більш повному використанню різноманітних вправ валеологічного спрямування для забезпечення виховання гармонійно розвиненої особистості.
Практична значимість: Для раціонального поєднання фізичного та валеологічного виховання на уроках фізичної культури використовуються засоби оздоровчої спрямованості. Оздоровча спрямованість занять фізичної культури сприяє зміцненню та збереженню здоров`я дитини.

РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ЗДІЙСНЕННЯ МІЖПРЕДМЕТНИХ ЗВ'ЯЗКІВ

1.1 Суть і функції міжпредметних зв'язків

Найістотніші недоліки у знаннях учнів шкіл -- фрагментарність, безсистемність, формалізм, невміння аналізувати, узагальнювати, застосовувати вивчене у нестандартних ситуаціях. Одна з причин цього полягає в тому, що для молодих викладачів відомості, здобуті під час вивчення певного предмета, так і залишилися сумою фактів, понять, законів, теорій, мало пов'язаних між собою. У їхній свідомості утворюється не гнучка, рухлива система знань, а механічна сукупність переважно ізольованих блоків інформації з окремих шкільних курсів.

Ще К. Д. Ушинський застерігав від того, що «не науки повинні схоластичне вкладатися в голові учня, а знання та ідеї, прищеплювані будь-якими науками, мають органічно будуватися у світлий і, по змозі, обширний погляд на світ та його життя».

Отже, мета навчання полягає не лише в набутті знань окремих предметів, а й у всебічному пізнанні навколишнього світу за допомогою цих предметів. Саме така організація навчального процесу дає змогу підвищити його ефективність. Досягти цього допоможуть систематично здійснювані міжпредметні зв'язки.

Процес навчання в школі здійснюється на основі ряду дидактичних принципів; у яких відображені нормативні основи цього процесу і які відповідають меті навчання і виховання майбутніх будівників сучасного національного суспільства.

Серед найважливіших дидактичних принципів соціалістичної школи -- принципи науковості, свідомості і активності учнів у навчанні, зв'язку навчання з життям. Реалізація кожного з них у навчальному процесі досягається забезпеченням певних умов його протікання. Однією з перших серед цих умов стоять міжпредметні зв'язки. .

Справді, наукове пізнання навколишнього світу неможливе без, виявлення і усвідомлення притаманних йому взаємозв'язків і взаємозалежностей. Звідси випливає потреба відображати ці зв'язки «у поняттях людини, які повинні бути... гнучкі, рухливі, релятивні, взаємозв'язані, єдині у протилежностях, щоб обійняти світ». Оволодіваючи навчальними дисциплінами, учні ознайомлюються з характерними для кожної з них сторонами, властивостями, характеристиками того чи іншогр процесу, предмета або явища. Однак про справжнє пізнання факту чи предмета можна говорити тільки тоді, коли ці властивості розглядаються в.певній системі, у комплексі, у взаємозв'язках і взаємообумовленостях. А це потребує спеціально організованої цілеспрямованої діяльності всіх вчителів.

Науковість навчання передбачає також відповідність змісту шкільної освіти рівню наукового розвитку людства, врахування тенденцій розвитку основних галузей знань. Однією з характерних особливостей сучасної науки є міжнаукова взаємодія, взаємне проникнення наук, їх інтеграція і взаємозв'язок. Ці об'єктивно існуючі міжнаукові зв'язки диктують необхідність встановлення тісних зв'язків між навчальними предметами.

Міжпредметні зв'язки є міцним фундаментом забезпечення свідомості знань. Розрізнені, не пов'язані між собою знання не можуть вважатися свідомими у повному розумінні слова. Відповідно до фізіолого-психологїчних даних про системність роботи мозку людини її розумовний розвиток відбувається на основі утворення і нагромадження в корі великих півкуль різноманітних систем нервових зв'язків (асоціацій). Вищий ступінь таких зв'язків -- міжсистемні асоціації, на основі яких узагальнюються й усвідомлюються знання [4,6].

Формуванню міжсистемних асоціацій сприяє розкриття взаємозв'язків між знаннями, здобутими при вивченні різних навчальних предметів. Інакше кажучи, усвідомлення знань неможливе без установлення міжпредметних зв'язків.

Міжпредметні зв'язки багатопланові за своєю суттю і функціями. Це, очевидно, і є причиною того, що досі ще немає єдиного визначення цього поняття. Одні автори (В. П. Шуман) вважають міжпредметні зв'язки засобом формування в учнів матеріалістичного розуміння взаємозалежностей явищ природи, інші (М. С. Антонов) називають їх специфічною конструкцією змісту освіти, а також одним із засобів інтеграції знань, треті (К. П. Корбльова) відносять їх до особливостей змісту освіти, що проявляється в погодженості навчальних програм і виявляє себе у процесі навчання в принципі систематичності; четверті (В М. Федорова, Д. М. Кдрюшкін) вважають їх дидактичною умовою що забезпечує послідовне відображення у змісті шкільних природничо-наукових дисциплін об'єктивних взаємозв`язків, які існують у природі. Очевидно, обмежитись одним з, названих аспектів для повного розкриття суті міжпредметних зв'язків неможливо Міжпредметні зв'язки слід розуміти ширше, як загальнопедагогічну категорію, що характеризує основні компоненти навчально-виховного процесу. Правомірно стверджувати, що ці зв'язки є відображенням у навчально-виховному процесі принципу загального зв'язку, який належить до основних принципів матеріалістичної діалектики. Це виявляється у відображенні діалектичного взаємозв'язку між предметами і явищами природи, фактами і подіями суспільного життя у змісті освіти та розкритті всіх сторін цього взаємозв'язку за допомогою спеціальної організації викладання і навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Для всебічної характеристики поняття «міжпредметні зв'язки» істотне значення має, їх класифікація. Є різні підходи щодо такої класифікації. Відомі, зокрема, класифікації за структурними елементами навчальних предметів (К. П. Корольова), за змістом навчального матеріалу (В. М. Федорова, Д. М. Кірюшкін), за метою використання суміжних знань (Н. М. Черкес-Заде). Деякі автори (М. Ф. Борисенко, Н. М. Розенберг, В. І. Паламарчук) використовують для класифікації міжпредметних зв'язків з деякими корективами класифікацію міжнаукових зв'язків тощо. Не аналізуючи переваги і недоліки кожної із зазначених класифікацій, зауважимо, що найефективнішою для визначення змісту міжпредметних зв'язків та їх практичної реалізації у навчальному процесі вечірньої школи на наш погляд є класифікація за структурними елементами навчальних предметів або пропонована нижче класифікація за видами знань.

Відомо, що знання, які учні здобувають у процесі навчання, можна поділити на три основні групи: знання змісту навчального матеріалу, що є основою формування в свідомості учнів наукової картини світу, знання способів діяльності, що лежать в основі формування в учнів умінь пізнавати дійсність, і знання, на основі яких формуються мотиви навчання. Багато з цих знань мають міжпредметний характер. Такі, наприклад, поняття «матерія», «речовина», «енергія», «рух», «розвиток», «суспільний лад» та ін. Те саме можна сказати і про фундаментальні закони (збереження речовини, періодичний закон Д. І. Менделєєва, закони матеріалістичної діалектики), теорії (будови речовини, електролітичної дісоціації). За своєю суттю вони є міжпредметними. Повністю розкрити їх неможливо засобами одного лише предмета. Це стосується також способів діяльності та мотиваційних знань. При розглянутому підході класифікація міжпредметних зв'язків набуває такого вигляду:

І. Зв'язки між знаннями з окремих предметів, що стосуються змісту навчального матеріалу:

1) зумовлені вивченням одних і тих самих фактів (явищ, процесів, подій);

2) зумовлені вивченням одних і тих самих понять;

3) зумовлені вивченням (застосуванням) одних і тих самих законів, теорій, формуванням світоглядних ідей.

II. Зв'язки між знаннями окремих предметів, що стосуються способі в діяльності учнів:

1) зумовлені формуванням (використанням) основних прийомів розумової діяльності (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, конкретизація, абстрагування, аналогія);

2) зумовлені формуванням (використанням) основних прийомів навчальної роботи, що стосуються як загальної її організації (планування, самоконтроль у процесі виконання, раціональне чергування праці й відпочинку), так і власне учіння (прийоми роботи з книжкою, з наочним матеріалом, приладами, прийоми застосування знань та ін.), а також використанням одного й того ж самого методу пізнання (дослідження) реального світу (спостереження, експеримент, моделювання, математичні методи та ін.) [4,10].

III. Зв'язки між знаннями з окремих предметів, що стосуються формування мотивів навчання:

1) зумовлені розкриттям практичного значення наукових знань та методів пізнання навколишнього світу;

2) зумовлені розкриттям значення засвоєння учнями прийомів розумової діяльності та практичних умінь і навичок.

Для практичної реалізації міжпредметних зв'язків виникає потреба враховувати взаємне розташування в часі вивчення навчального матеріалу. Це зумовило класифікацію міжпредметних зв'язків за часовою ознакою. Вона має такий вигляд:

1) попередні зв'язки, коли у процесі навчання використовують матеріал, уже відомий учням з попередніх уроків. Наприклад, під час вивчення законів матеріалістичної діалектики учитель суспільствознавства ілюструє їх, спираючись на знання учнів з фізики, хімії, біології та інших дисциплін;

2) супутні, коли розглядаючи певне питання, використовують матеріал суміжного предмета, що вивчається в той же час;

3) перспективні, коли для пояснення певного положення чи факту необхідні знання, яких учні набудуть пізніше, під час вивчення певних предметів. Розглядаючи, наприклад, на уроці ботаніки живлення рослин, учитель не має змоги розкрити механізм цього процесу, оскільки тут. потрібно послатися на явище капілярності, з яким учні ще не знайомі. Тому він залишає відкритим це питання, зазначаючи, що відповідь на нього учні дістануть пізніше на уроках фізики. Учитель фізики у процесі вивчення явища капілярності може використати це питання для створення проблемної ситуації.

Міжпредметні зв'язки можуть мати внутрішньоцикловий (коли зв'язок здійснюється між предметами одного циклу) і міжцикловий (між предметами різних .циклів) характер. Важливу роль у навчальному процесі відіграють внутрішньопредметні (внутрішньокурсові) зв'язки (між фактами, поняттями, законами, теоріями, що вивчаються в одному предметі (курсі), а також між прийомами діяльності і уміннями, що при цьому використовуються чи формуються). Вони хоч і не належать до міжпредметних, але виконують схожі з ними функції.

1.2 Організаційно-педагогічні передумови здійснення міжпредметних зв'язків

Педагогічний колектив, реалізуючи міжпредметні зв'язки, повинен діяти поетапно. Перший етап передбачає підготовку вчителів до роботи над проблемою, теоретичне осмислення. На цьому етапі слід визначити ті аспекти проблеми, над якими колектив працюватиме найближчим часом і в перспективі. Не слід прагнути відразу охопити всі сторони проблеми; треба уводити проблему в навчальний процес поступово. Визначальним в успішному здійсненні міжпредметних зв'язків є цілеспрямованість і погодженість дій усіх учителів. Для цього основні питання теорії і практики міжпредметних зв'язків доцільно обговорювати на засіданнях педагогічної ради, виробничих нарадах, де виробляється єдиний підхід, накреслюються напрями роботи педагогічного колективу з даної проблеми, аналізується зроблене, вносяться відповідні корективи в плани на майбутнє. Серед тем, які варто розглядати на загально-шкільних учительських форумах, назвемо для прикладу такі: «Система міжпредметних зв'язків у процесі вивчення навчальної теми». «Міжпредметні зв'язки на уроках систематизації і узагальнення знань», «Методи і прийоми використання міжпредметного матеріалу», «Основні шляхи формування узагальнених умінь і навичок навчальної діяльності учнів», «Міжпредметні зв'язки в позакласній роботі з учнями» та ін. [4,11].

У навчальних програмах з основ наук фізичного виховання вміщено вказівки щодо використання міжпредметного матеріалу у процесі вивчення кожної теми чи розділу навчального предмета. Однак ці вказівки є тільки орієнтовними. Значну роль, у визначенні змісту міжпредметних. зв'язків і способів їх реалізації мають відіграти міжшкільні методичні об'єднання. На першому етапі їх роботи доцільно практикувати огляди змісту шкільних курсів, що проводить фахівець відповідного предмета в розрізі кожного класу. Мета таких оглядів -- ознайомити учителів суміжних предметів з основними теоретичними положеннями і світоглядними ідеями курсів, уміннями та навичками, що їх набувають учні у процесі вивчення певної навчальної дисципліни, спільно відібрати споріднені в теоретичному, світоглядному чи практичному плані теми навчальних предметів для встановлення зв'язків між ними.
З цією метою спочатку визначають час вивчення відібраних тем, щоб установити характер зв'язків (попередні, супутні, перспективні). На наступному етапі визначають і деталізують зміст зв'язку, аналізуючи відібрані теми за структурними елементами їх змісту. При цьому доцільно використовувати наведену вище класифікацію міжпредметних зв'язків та описове означення навчального предмета, запропоноване М. М. Скаткіним. Воно включає:
а) найважливіші факти, поняття, закони, теорії науки, що повідомлятимуться учням;
б) світоглядні ідеї, етичні та естетичні норми, які формуються на матеріалі даного предмета;
в) методи дослідження і наукового мислення, якими повинні оволодіти учні й без яких неможливе засвоєння знань;
г) деякі питання історії науки;
д) способи пізнавальної діяльності, логічні операції, мислительні прийоми, якими повинні оволодіти учні;
е) уміння та навички, в тому числі й уміння застосовувати знання.
У плануванні міжпредметних зв'язків та в їх здійсненні можуть певною мірою допомогти так звані сіткові графіки, у яких відбито час вивчення певного матеріалу з окремих предметів за класами, визначено найбільш важливі, вузлові питання для міжпредметних зв'язків, характер цих зв'язків та ін.
На основі здобутої інформації за сітковим графіком, керівники школи і вчителі можуть у разі потреби коригувати час і послідовність вивчення деяких тем з метою повнішого врахування міжпредметних зв'язків. Це створює сприятливі умови для дійового контролю і вивчення, системи роботи вчителів різних предметів щодо реалізації міжпредметних зв'язків.
Досить оригінальний спосіб виявлення, зберігання і видавання інформації про міжпредметні зв'язки пропонує А. Ф. Єлісєєв. Навчальний матеріал з одного предмета він розподіляє на двадцять умовних тем, у кожній з яких виділяє до десяти вузлових питань, що охоплюють основний матеріал теми. Далі шукає зв'язки теми в розрізі виділених питань з матеріалом інших тем і предметів. Для фіксації знайдених зв'язків проти номера даної теми записують номери тем, з якими вона пов'язана. Спеціально сконструйоване електротабло дає змогу оперативно здобувати повну інформацію про міжпредметні зв'язки з потрібного питання будь-якої теми навчального предмета [4,13].
Для успішного здійснення міжпредметних зв'язків учитель у кожному конкретному випадку повинен чітко усвідомлювати, з якою метою і в якій формі встановлюється зв'язок. Виходячи із суті й класифікації міжпредметних зв'язків, можна виділити такі напрями їх реалізації у навчальному процесі вечірньої школи:
1) розширення, поглиблення відомостей про певний факт, поняття, закон, теорію;
2) систематизація, узагальнення знань;
3) формування світоглядних висновків;
4) вироблення умінь та навичок.
У межах кожного з цих напрямів використання міжпредметних зв'язків можна диференціювати за конкретнішими цілями, їх визначення залежить від змісту матеріалу, що вивчається на уроці, навчально-виховних завдань, які при цьому розв'язуються. Наприклад, важливим аспектом четвертого-напряму є формування в учнів уміння застосовувати знання з певного предмета у процесі вивчення інших дисциплін, а також у практичній діяльності. Так; усі знають, як широко використовується математика при вивченні фізики, хімії та інших предметів. Однак нерідко учні стають безпорадними, коли стикаються з графічним зображенням залежностей між даними фізичними чи хімічними величинами, характеристикою певного процесу за його графіком, визначенням окремих компонентів рівняння або формули, з виконанням обчислень під час лабораторних і практичних робіт тощо. Тому важливе завдання вчителя математики -- підготувати учнів до використання математичних знань у процесі вивчення інших предметів. Доцільним у цьому випадку є розв'язування різних задач, складених на матеріалі інших дисциплін, а також задач виробничого чи практичного змісту, розв'язання проблем міжпредметного характеру та ін. Аналогічну роботу мають проводити також учителі інших навчальних предметів.
Не менш важливе й вироблення узагальнених умінь та навичок,, які використовуються у процесі вивчення не тільки однієї, а кількох навчальних дисциплін. Спеціальні дослідження показують, що найбільшої ефективності можна досягти тоді, коли вчителі різних предметів, додержують єдиних методів і прийомів, формуючи в учнів названі уміння. Для цього рекомендується попередньо аналізувати структуру дії, розчленовувати її на складові елементарні операції, визначати раціональну послідовність їх виконання і додержувати її. У деяких випадках корисною виявляється алгоритмізація певних видів навчальної діяльності (наприклад, характерне тики явища, закону, теорії, розв'язування задач тощо).
На різних етапах уроку використання міжпредметного матеріалу може мати й інші, вужчі цілі.
Ефективність роботи по встановленню міжпредметних зв'язків досягається плануванням. Найдоцільніше планувати її за навчальними темами предмета.
Конкретний зміст зв'язку, місце його у загальній канві уроку вчитель визначає, готуючись до уроку. Слід пам'ятати, що міжпредметні зв'язки не можна перетворювати на самоціль. Вони мають органічно випливати із змісту навчального матеріалу, не порушувати його структури, логіки викладу і служити досягненню певних навчально-виховних цілей.
Серед ефективних форм реалізації міжпредметних зв'язків -- міжнредметні семінари, диспути і конференції, комплексні екскурсії, практичні й самостійні роботи міжпредметного характеру, виконання спеціальних міжпредметних завдань тощо. Доцільним є узагальнююче повторення, що проводиться на міжпредметних уроках, які спільно готують учителі різних дисциплін. Основні з цих форм реалізації міжпредметних зв'язків характеризуються в наступних розділах.

1.3 Підготовка вчителя до здійснення міжпредметних зв'язків на уроці

Підготовка вчителя до реалізації міжпредметних зв'язків включає ряд послідовних взаємозв'язаних етапів, однак педагогічній практиці бракує цілеспрямованості. Багато вчителів не аналізують навчальний матеріал щодо міжпредметного змісту, без чого між-предметні зв'язки реалізуються формально. Адже подані в програмах орієнтовні вказівки щодо міжпредметних зв'язків передбачають ознайомлення вчителя із відповідним матеріалом суміжних дисциплін та його докладний аналіз.

Більшість учителів не виявляють рівня вмінь учнів здійснювати міжпредметне перенесення знань, що перешкоджає ефективно керувати розвитком цих умінь. Міжпредметні зв'язки реалізують, як правило, тільки під час пояснення нового матеріалу. Такий підхід збіднює функції цих зв'язків, зокрема, узагальнюючу.

Багато вчителів спеціально не продумують методи та прийоми реалізації міжпредметних зв'язків, або ж при їх відборі відчувають значні труднощі.

Усе це призводить до переважно репродуктивного використання міжпредметних зв'язків, недостатньо чіткого їх формулювання, перевитрат навчального часу, перевантаження учнів [4,16].

Здійснюючи міжпредметні зв`язки, учителі повинні керуватися встановленим у дидактиці положенням про те, що вони є важливим засобом активізації навчальної; діяльності учнів в умовах застосування різних, і особливо пошукових, методів навчання (під активізацією учнів розуміється інтенсифікація їхньої діяльності, на уроках та під час домашньої підготовки.).

Практика показує, що виявлення міжпредметних зв'язків становить значні труднощі для учнів. Уникнути цих труднощів певною мірою допомагає урізноманітнення методів навчання. При цьому вчитель керується загальною метою навчання, а в умовах конкретного уроку -- метою цього уроку.

Наводимо структуру підготовки вчителя до використання міжпредметних зв'язків на уроці, розроблену Сабадом Г. Г. Вона включає:

1. Відбирання знань міжпредметного характеру на основі мети уроку і порівняльного аналізу змісту навчального матеріалу суміжних дисциплін.

2. Розподіл міжпредметного матеріалу відповідно до питань плану уроку (якщо питань у темі кілька).

3. Визначення конкретної мети реалізації кожного міжпредметного зв'язку, підпорядкованої загальній меті уроку.

4. .Усвідомлення змісту міжпредметного зв'язку і його лаконічне вираження у словесній формі.

5. Оцінювання складності міжпредметного матеріалу, можливостей його наочного відображення, а також включення в навчальні ситуації.

6. Аналіз стану готовності учнів до усвідомлення міжпредметного зв'язку.

7. Встановлення етапу уроку, коли здійснюється зв'язок.

8. Відбирання способів, методів та прийомів реалізації міжпредметного зв'язку.

На прикладі вивчення важливого міжпредметного поняття білки розглянемо, як учитель готується до здійснення міжпредметних зв'язків, приділивши при цьому основну увагу відбиранню методів навчання.

Виходячи з цілей уроку вчитель здійснює порівняльний аналіз змісту навчального матеріалу суміжних дисциплін.

Отже, мета реалізації міжпредметного зв'язку -- об'єднати відомі учням з валеології розрізнені факти, розглянути їх як складові у ширшому за обсягом факті з іншого предмета (фізичної культури). Таким чином, треба здійснити перенесення відомих знань у нові умови, певною мірою узагальнити знання.

Проаналізувавши навчальний матеріал та встановивши мету реалізації міжпредметного зв'язку, вчитель "фіксує для себе зміст міжпредметного зв'язку: вплив здорового способу життя, занняття фізичними вправами на загальний розвиток особистості.

Отже, ми розглянули три послідовних етапи у підготовці вчителя до використання міжпредметних зв'язків на уроці: аналіз навчального матеріалу на основі мети уроку, формулювання мети реалізації міжпредметного зв'язку і лаконічне вираження змісту зв'язку в словесній формі. Наступний етап наведеної вище структури -- розподіл міжпредметного матеріалу відповідно до питань плану уроку -- в даному випадку відсутній, бо на уроці розглядалось лише одне питання [4,18].

Після того, як учитель добре усвідомив міжпредметні знання і зміст міжпредметного зв'язку, він спрямовує увагу на відбирання методів навчання.

Визначений міжпредметний зміст можна реалізувати за допомогою репродуктивних чи пошукових методів навчання з більшою чи меншою мірою самостійності учнів. При відбиранні методів навчання вчителя певним чином орієнтує мета реалізації міжпредметного зв'язку. Є ще три проміжних етапи, які допомагають ефективніше відібрати методи для здійснення міжпредметного зв'язку. Це аналіз змісту міжпредметного матеріалу щодо його складності, специфічної можливості відтворення у наочній формі, включення в певні навчальні ситуації; аналіз готовності учнів до усвідомлення міжпредметних зв'язків; встановлення етапу уроку, на якому розкривається зв'язок. Якщо вміння розкривати міжпредметні зв'язки в учнів недостатньо сформовані, можна зорієнтувати їх тільки на пригадування відомих з біології процесів. Це найкраще зробити за допомогою запитань на етапі актуалізації знань.

Якщо учні добре підготовлені і не раз розкривали міжпредметні зв'язки, доцільно залучити їх до самостійного встановлення міжпредметних зв'язків.

Отже, мета реалізації міжпредметного зв'язку і можливість .відтворення міжпредметного матеріалу у формі певних питань, завдань, наочності, побудови на його основі певних навчальних ситуацій- є важливими критеріями добору методів навчання для реалізації міжпредметних зв'язків. При вивченні перебування азоту в природі внаслідок такого відбору один і той же міжпредметний зміст відтворено за допомогою репродуктивного і пошукового методів навчання.

Спрямовуюча діяльність учителя при здійсненні міжпредметних зв'язків на уроці охоплює такі дії.

1. Застосування передбаченого при підготовці до уроку методу чи прийому реалізації міжпредметного зв'язку і коригування цього методу залежно від того, як учні справляються з поставленим завданням.

2. Заключний аналіз дій учнів та висновки.

Важливими критеріями добору методів для реалізації міжпредметних зв'язків є складність міжпредметного навчального матеріалу і підготовленість учнів до реалізації міжпредметного зв'язку.

Якщо міжпредметний матеріал досить складний і може статись так, що учні не зможуть відповісти на жодне з поставлених питань. Тоді необхідно спростити їх, виділити допоміжні питання або подати деякі додаткові фактичні відомості. Якщо учні не справляються з розв'язанням пошукових ситуацій навіть при умові їх спрощення, вчитель показує учням, як можна творчо використовувати певні знання з іншого предмета [4,21].

Отже, при реалізації міжпредметних зв'язків у навчанні слід додержувати поступовості й систематичності. Поставивши і обговоривши репродуктивні питання, треба перейти до розв'язання окремих пізнавальних задач міжпредметного характеру, а потім -- і до розгляду проблемних ситуацій на міжпредметній основі. При цьому з можливих методів реалізації даного міжпредметного зв'язку завжди необхідно відібрати придатні для певного уроку в даному класі.

РОЗДІЛ 2 ВЗАЄМОЗВ`ЯЗОК КУРСІВ “ВАЛЕОЛОГІЯ” ТА “ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА” В ШКІЛЬНОМУ КУРСІ

2.1 Інтегративний зміст валеологічної освіти

Досвід упровадження курсу валеології у школах засвідчує необхідність коригування його змісту, розкриття взаємозв'язків валеології з іншими навчальними курсами. Інтегративна природа валеології виявляється і в історії розвитку галузі, і в її нинішньому статусі.

Археологічні знахідки підтверджують, що заходи щодо збереження здоров'я населення мали місце не лише в античному Римі, а й задовго до нього -- в Ассирії. Ваішлоні, Єгипті. Індії, Китаї та інших країнах.

Елементи охорони здоров'я в Україні існували ще за дохристиянських часів. Народна медицина використовувала лікарські рослини, водолікування, масаж та примітивну психотерапію у формі замовлянь. На формування гігієнічних знань значний вплив мала давньогрецька та арабська медицина.

Активний розвиток засад охорони і збереження здоров'я припадав на IX ст. -- час утворення Київської держави та X ст. -- розповсюдження християнства.

Населення Київської Русі відзначалося високим рівнем санітарної культури, її «Історії» Геродота {485--425 рр. до н. е.) згадуються парові лазні, милоподібні речовини, використання з метою дезінфекції сірки, техніка бальзамування. На Русі належна увага приділялася питанням зміцнення здоров'я.

Онуці Володимира Мономаха Євпраксії (XII ст.) належить медичний трактат із 29 розділів («Про спосіб життя в різні пори року», «Про їжу, питво, сон і спокій», «Про лазню» тощо). Вже в XI--XII ст. при Києво-Печерському монастирі існувала одна з перших лікарень (лікарня Феодосія). Ченці монастиря разом із наданням медичної допомоги приділяли велику увагу питанням гігієни і санітарії у повсякденному побуті: харчуванні, використанні питної води, видаленні сміття тощо. Великого поширення набули миття в лазнях, гартування організму.

Середньовіччя характеризується розвитком гігієни, пов'язаним із заснуванням академій та іменами видатних українських учених: Юрія Дрогобича (Котермака), Петра Могили, Данила Са-мойловича, Хоми Борсука-Мойсеева та ін.

У 1593 р. на Львівщині була заснована Академія з медичним факультетом (Замойська академія), де спільно з медичним факультетом Паду-анського університету в Італії вивчали вплив житлово-побутових умов на захворюваність гуцулів гірських районів Галичини.

Праці лікаря Юрія Дрогобича (бл. 1450--1494) висвітлювали проблеми гігієни і профілактичної медицини. Під ім'ям Георгія Михайла сина Доната з Дрогобича він закінчив Краківський університет, потім -- Болонський в Італії, де в 1478 р. став доктором філософії, а в 1482 р. --доктором медицини. З 1488 р. Юрій Дрогобич викладав медицину в Краківському університеті. Саме йому належить одна з перших друкованих книжок з медицини, де висвітлені й питання гігієни.

Відомий діяч православної церкви і просвіти, засновник Києво-Могилянської колегії (1632 р.) митрополит Петро Могила (1597--1647) приділяв увагу проведенню занять з медицини. У статуті цього закладу були відповідні вказівки щодо дотримання правил гігієни [13,33].

Доктор медицини, член дванадцяти іноземних академій Данило Самойлович (1742--1804) все життя працював в Україні і присвятив наукову діяльність боротьбі з чумою та іншими інфекційними захворюваннями. Він відомий в історії країни як один з фундаторів системи профілактики цих захворювань.

Конкретні рекомендації щодо гігієни харчування, одягу, приміщень містяться в медичних настановах для військовослужбовців, автором яких був випускник Чернігівської колегії Юхим Білопольський (штаб-лікар полководця О. В. Суворова).
Початок гігієні як окремій науковій дисципліні, що тісно пов'язана з валеологією, дали твори Г. М. Леві, Естерлена (Франція), Е. Паркса (Англія) та досягнення в галузі біології, хімії, математичної статистики, мікробіології.
Плідний розвиток науки про чинники збереження здоров'я відзначався в Україні наприкінці XIX -- на початку XX ст.
Сучасна валеологія як наука про здоров'я здорових (за І. Брехманом) може бути представлена у трьох іпостасях. Етимологічне -- це «наука про здоров'я», яка розкриває його вияви і сутність, базується на відповідних валеологічних теоріях, розглядає здоров'я як багатовимірний феномен у його цілісності.
Онтовалеологія покликана на основі теоретичних знань реалізувати на практиці завдання збереження і зміцнення здоров'я. Саме через це її називають практичною валеологією.
Валеологія як галузь освіти об'єднує в собі науково-теоретичні знання, практичні вміння і навички (онтовалеологічні), освітні, що передбачають тісний взаємозв'язок процесу засвоєння валеологічних знань з валеологічним вихованням, результатом якого є формування валеологічного світогляду.
На відміну від гігієни та санології, предметом вивчення яких є колективне та індивідуальне здоров'я, валеологія -- це інтегративний курс, що об'єднує багато «людинознавчих» дисциплін.
Зародившись разом із лікувальною медициною, гігієна досить довго існувала як єдина профілактична галузь. Відповідно до принципу єдності організму з навколишнім середовищем, який сформулював І. М. Сєченов (1863 р.), гігієна вивчає колективне та індивідуальне здоров'я в постійному взаємозв'язку з чинниками довкілля.
Засновник експериментальної гігієни в Англії Е. Парке сформулював мету гігієни як науки, що переслідує велику і благородну мету -- зробити розвиток людського організму найдосконалішим, життя -- найсильнішим, згасання -- найуповільненішим, а смерть -- найвіддаленішою.
Формування вчення про санологію -- науку про суспільне здоров'я пов'язується зі змінами в стратегії охорони здоров'я в наш час. Основою санології є концепція здорового способу життя як сучасного стрижня профілактики захворювань [13,33].
Санологія не абстрагується від вивчення та оцінки патології, закономірностей зміни динаміки і структури існуючих показників здоров'я, вона має на меті знайти справжні критерії та мірила саме здоров'я. Враховуючи основні закономірності виникнення і розвитку хвороб в організмі (патогенез), санологія досліджує, виявляє механізми і шляхи формування здоров'я (саногенез), узагальнює їх не лише до рівня індивідуального, а й, що особливо важливо, суспільного здоров'я. Най-гостріша проблема науки -- формування суспільної думки на установку щодо здорового способу життя.
Всі проблеми санології підпорядковані одно- му завданню -- розробці ефективних рекомендацій щодо охорони, примноження, відновлення, підвищення рівня та якості здоров'я в оптимальні строки. Таке завдання стосується лише перебудови охорони здоров'я як основної його стратегії.
Об'єктом вивчення валеології є здорова людина, а показником стану здорової людини є категорія «здоров'я».
За визначенням ВООЗ, під здоров'ям розуміють стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороби або фізичних вад. Здоров'я -- це категорія соціальна, оскільки належить до всього людського суспільства, і його характеристика потребує не тільки біологічних, медичних, психологічних знань, а й філософських.
Закони і категорії діалектики, яка є теорією і методом пізнання і перетворення особою навколишньої дійсності, не лише застосовуються в процесі вивчення валеології, а й сприяють осмисленню причин, які породжують негативні явища.
Валеологія має також свою предметну методологію, яка виявляється в системі науково обгрунтованих методів і методик діяльності закладів освіти.

2.2 Основні складові шкільного курсу “Валеологія”

На сучасному етапі розвитку суспільства науково-технічний прогрес характеризується стрімким зростанням обсягу наукової інформації. Це, в свою чергу, зумовлює необхідність упровадження нових дисциплін у систему освіти, серед яких важливе місце займає валеологія. Програма цього курсу спрямована на формування міцних теоретичних знань, а також на вироблення вмінь та навичок школярів з питань культури здоров'я.

Успішне вирішення завдань навчального курсу пов'язане з усвідомленням і засвоєнням учнями основних понять валеології. Зокрема, в шкільному курсі валеології для 1 -- 11 класів розглядають поняття здоров'я, третій стан, хвороба, здоровіш спосіб життя, валеологія, культура здоров'я та інші. З'ясуємо зміст цих понять.

Здоров'я. Здоров'я - це дарунок природи. Людина від природи має високовдоскона-лений функціональний організм, оптимальної форми тіло для життєдіяльності, з універсальним захистом від різних зовнішніх та внутрішніх негативних впливів -- холоду та спеки, ран та отрут, стресів та травм, голоду та хвороб тощо.

Здоров'я -- це стан зовнішньої та внутрішньої рівноваги людини з самою собою та навколишнім світом на духовному, психічному і фізичному рівнях. Здоров'я слід розглядати не статично, як щось придбане, що може зберігатись тривалий час, а в динаміці змін зовнішньої та внутрішньої рівноваги, у здатності адаптуватись у середовищі. Цей стан постійно змінюється залежно від віку людини, довкілля тощо. Необхідно за ним слідкувати і підтримувати його в рівновазі (як необхідно систематично їсти, щоб почувати себе добре і не помирати від голоду). Потрібно вести здоровий спосіб життя.

Зовнішню гармонію з навколишнім світом слід розуміти так, що людина почуває себе в рівновазі з середовищем проживання (температура повітря, тиск та і тлі фізичні параметри землі, а також вплив різноманітних випромінювань з космосу). А ще людина почуває себе комфортно у соціумі, при спілкуванні з людьми, які приносять їй радість.

Під внутрішньою рівновагою організму людини розуміється збалансована робота всіх його функціональних систем: серцево-судинної, дихальної, нервової, гуморальної та інших. Внутрішня рівновага передбачає стан психологічно адекватної поведінки людини та духовної цілісності особи, яка свідомо керується в поведінці гуманістичними ціннісними орієнтаціями.

Розуміючи сутність здоров'я людини як систему, що має три аспекти, визначимо їх.

Під духовним аспектом здоров 'я людини слід розуміти цілісність особи, сформованість у неї гуманістичних ціннісних орієнтацій, що забезпечують гармонійність у спілкуванні з навколишнім світом і самою собою. Духовний аспект передбачає розуміння сенсу життя, усвідомлення цінності життя, а також сформованість оптимістичного світосприйняття.

Психологічний аспект здоров'я означає збалансованість психічних процесів, явищ та адекватні реакції людини на стан зовнішнього і внутрішнього світу [5,47].

Під фізичним аспектом здоров'я розуміється оптимальне функціонування всіх органів і систем організму людини -- серця, шлунку, зубів, легенів, м'язів тощо.

Людину та її здоров'я слід розглядати як систему з пірамідальним принципом побудови, у якій виділяються три рівні: верхній -- духовний, середній -- психічний, нижній -- фізичний. У цій системі провідне місце займає вершина -- духовний аспект здоров'я.

Розуміння здоров'я як ба-гатоаспектної системи дозволяє правильно усвідомлювати значення здоров'я в житті людини. Кожна особа прагне прожити довге, плідне життя. Це можливо тільки за умови високого рівня здоров'я інших членів суспільства. Суспільство зацікавлене в тому, щоб усі його громадяни були здорові, і тоді вони зможуть принести максимально велику користь у його розвитку.

Третій стан, або передхвороба. Ми рідко чуємо це поняття і його значення не дуже розуміємо. Кожна людина являє собою єдність двох протилежностей -- здоров'я та хвороби. Здоров'я та хвороба -- це явища живої природи, що мають спільне і розбіжне. Абсолютно здорових людей дуже мало, більшість перебувають у третьому стані, проміжному між здоров'ям і хворобою.

Уся сума факторів негативного впливу фізичної, хімічНої, біологічної, психічної, соціальної та іншої природи, властивих сучасним умовам життя, призводить не тільки до розвитку захворювань, а й до появи ряду загальних симптомів (неврастенія, втрата апетиту, дратівливість, головний біль, сухість шкіри та інші), властивих третьому стану.

Люди, котрі вживають наркотики, алкоголь та палять, в основному перебувають у третьому стані, тому що алкоголь, наркотики та нікотин забирають у них частину здоров'я. Особливий фізіологічний стан також пов'язаний із обмеженням життєдіяльності людини (у школярів -- період статевого дозрівання, у жінок -- вагітність та післяпологовий період, у людей похилого віку -- старість).

Найбільше людей опиняється у третьому стані через неправильне харчування та невміння вести здоровий спосіб життя. Дії різних несприятливих факторів проявляються швидше у зміні загального стану, самопочуття та працездатності, ніж у захворюваності, гцо с проявом третього стану.

У третьому стані -- витоки всіх хвороб. Якщо хвороба триває добу, тижні, місяці й більше, то третій стан зберігається роками, десятиліттями і навіть усе життя. У третьому стані людина розпоряджається приблизно тільки половиною духовних та психофізичних можливостей, закладених у ній природою, а це означає, що вона не зможе зробити багато корисного в житті.

Одне із завдань, що стоїть перед школярами під час вивчення валеології, -- навчитися розпізнавати цей стан, запобігати йому та вчасно усувати його. Цьому сприятимуть конкретні знання та широкий спектр умінь і навичок різних оздоровчих технологій, якими школяр оволодіє, розробляючи індивідуальну оздоровчу систему.

Ми часто чуємо слово «хвороба». У «Великій медичній енциклопедії» хвороба визначається як «порушення життєдіяльності організму під впливом надзвичайних подразників зовнішнього та внутрішнього середовища, що характеризується зниженням пристосованості при одночасній мобілізації захисних сил організму».

Хвороби виникли з появою життя на Землі. Хворіє все живе. Хвороба зумовлюється впливом на організм шкідливих природних та соціальних факторів. Одним з факторів, що викликає хвороби людини, є недостатня пристосованість її організму до умов довкілля. Комплекс умов життя людини дуже складний. Він містить умови навчання, праці та побуту, кліматогеогра-фічні особливості проживання людини, звичаї та звички, фізіологічні особливості організму, статі, віку та індивідуальні особливості людини.

Другим фактором хвороби людини є спадковість. Хвороба може передаватись від покоління до покоління, при цьому велике значення належить генетичним процесам. Можна виділити ще один фактор -- це роль внутрішніх причин, що діють у людському організмі. Вони пов'язані з дитинством, подальшим розвитком та старінням організму [5,48].

Одним із симптомів хвороби є біль. Біль ми можемо розглядати як сигнал небезпеки загрозливих явищ для організму та як захисне пристосування, яке викликає спеціальні захисні рефлекси та реакції.

Допомогти організмові в боротьбі з хворобою може лікар, його всебічна кваліфікована допомога та сам хворий. У період видужання людини величезну роль у боротьбі з хворобою відіграє настрій хворого, його «закодованість» на видужання. Тут до речі нагадати слова давнього сирійського лікаря А. Фараджа, звернені до хворого: «Дивись, нас троє: я, ти і хвороба. Якщо ти будеш на моєму боці, нам удвох буде легше перемогти її».

Краще, звичайно не хворіти і бути здоровим. Цьому, зокрема, сприятимуть знання суті та розуміння основних понять з курсу валеології.

Дуже велике значення для здоров'я має спосіб життя людини. Здорова людина може і повинна засновувати свій спосіб життя на позитивному досвіді старшого покоління, а не на негативному досвіді хворих людей.

Здоровий спосіб життя -- це діяльність, спрямована на формування, збереження і зміцнення здоров'я людей як умови та передумови здійснення, розвитку інших сторін та аспектів способу життя.

Здоровий спосіб життя передбачає знання та вміння дотримуватись режиму навчання і відпочинку, правил особистої гігієни, визначення і обов'язкове виконання оптимального рухового режиму. дотримання збалансованого харчування, усвідомлення шкідливості вживання наркотиків, алкоголю, тютюну, гуманістичне ставлення до оточуючих.

Здоровий спосіб життя передбачає визначення та виконання оздоровчих технологій індивідуальної оздоровчої системи, котрі впливають на духовний, психічний і фізичний аспекти здоров'я. Це самомасаж, загартування, дихальні вправи, аутогенне тренування, самовиховання та інші.

Здоровий спосіб життя людини відіграє велику роль у стані її здоров'я. Вчений І. П. Павлов стверджував: «Здоров'я -- це безцінний дарунок природи, воно дається, на жаль, не навіки, його треба берегти. Але здоров'я людини здебільшого залежить від неї самої, від її способу жит- тя, умов праці, харчування, звичок».

Здоровий спосіб життя впливає на формування,збереження і зміцнення здоров'я та опосередковано -- на успіхи в навчанні, сприяє інтелектуальному та духовному розвиткові особи. Оптимальний руховий режим сприяє гармонійному розвиткові тіла людини та високому рівню функціонування систем її організму, що є умовою підвищення працездатності.

Людина, яка веде здоровий спосіб життя, легко переносить психоемоційні труднощі, легше переборює стресові ситуації, що трапляються на життєвому шляху. Це означає, що в неї високий рівень психічного здоров'я, який ефективно формує збалансоване функціонування психічної сфери і якому сприяють релаксація, аутогенне тренування, метод словесно-образного емоційно-вольового керування станом людини та інше.

Здоровий спосіб життя впливає на духовний аспект здоров'я, на гуманістичні ціннісні орієнтації, оптимізм, моральні та. вольові якості, на позитивно-творчі цілі тощо. Духовне здоров'я нерозривно пов'язане з красою, а краса -- це гармонія природних та соціальних якостей особи, ЇЇ цілісність.

Здоровий спосіб життя закладається в якостях особи, яка самореалізується по-своєму, а спосіб самореалізації залежить від того, що особа цінує і чого хоче досягти на користь собі та суспільству.

Таким чином, здоровий спосіб життя включає висо-ковартісні цінності, бо він спрямований на гуманізацію та активізацію людської діяльності, удосконалення індивідуальних якостей особи.

Валеологія -- наука про формування, збереження і зміцнення здоров'я людини у всіх його аспектах: духовному, психічному і фізичному.

Наука валеологія народжується на стику таких наук, як медицина, фізіологія, психологія, педагогіка, соціологія та інших. Предметом вивчення сучасної медицини є хвороба, хвора людина та людина, яка перебуває в третьому стані. Вона стала наукою переважно лікувальною, а зусилля профілактики, які розглядає медицина, спрямовані головним чином на захист від конкретних захворювань.

Предмет вивчення науки валеології складають здоров'я, здорова людина і людина, яка перебуває у третьому стані. Людина живе в реальному і складному світі, насиченому негативними факторами впливу, що призводять її до третього стану. Проте недостатньо констатувати третій стан, необхідно змінити його в бік підвищення здоров'я, чим і займається валеологія [5,49].

Таким чином, валеологія зосереджує свої зусилля не на усуненні хвороб, а на їх недопущенні, забезпечуючи всі можливі умови, щоб попередити їх виникнення. Вона має переважно прикладний характер, дає людині практичні рекомендації, як підтримувати здоров'я на всіх рівнях: духовному, психічному і фізичному.

Культура здоров'я -- це важливий складовий компонент загальної культури людини, зумовлений матеріальним та духовним середовищем життєдіяльності суспільства, що виражається в системі цінностей, знань, потреб, умінь та навичок формування, збереження і зміцнення здоров'я.

Хворими можуть бути люди різного рівня загальної культури. Питання формування, збереження і зміцнення здоров'я особистості здебільшого залежать від рівня її культури здоров'я. Людина, яка має високий рівень культури здоров'я, є не тільки «споживачем» свого здоров'я, а й його «виробником». Високий рівень культури здоров'я людини передбачає комфортне спілкування з природою та гармонійні, гуманні взаємостосунки з оточуючими. Елементом культури здоров'я людини є ставлення до самої себе, пізнання себе як соціальної та біологічної істоти, формування, розвиток та самовдосконалення.

Культура здоров'я -- це не тільки сума знань, обсяг відповідних умінь та навичок, а й здоровий спосіб життя, орієнтований на гуманістичні цінності. Рівень культури здоров'я визначається знанням резервних можливостей людини у всіх його аспектах та вмінням їх залучити, аж до збільшення тривалості активного та щасливого життя.

Якщо людина часто хворіє, має надмірну масу тіла, вживає алкоголь, палить, часто буває в стані роздратованості, некомфортно почуває себе з оточуючими, веде нездоровий спосіб життя, -- це свідчить про низький рівень культури здоров'я. Позитивна мотивація бути здоровим, культ здоров'я -- це елементи культури здоров'я, якими повинна володіти сучасна людина.

І з цього погляду метою шкільного курсу валеології є формування високого рівня культури здоров'я школярів.

Засвоєння основних понять шкільного курсу валеології, вміння ці поняття вживати в наукових та навчальних дискусіях, розуміння їхньої суті, а також використання їх у побутовому спілкуванні дозволить учням виявити свою освіченість із питань здоров'я та сформувати прагнення бути здоровими, що в свою чергу, буде показником високого рівня культури здоров'я школярів.

2.3 Сучасні засоби занять фізичною культурою оздоровчої спрямованості

Нині здоров'я людини визнається як один з найважливіших соціальних чинників, що свідчить про загальне здоров'я суспільства, сприятливі екологічні умови, ефективність системи виховання, освіти та організації виробництва.

Під "здоров'ям" розуміють динамічний стан людини, що забезпечує її повноцінне біо-соціальне функціонування, фізичну та інтелектуальну працездатність, а також здатність до пристосування в довкіллі.

Слово здоров'я походить від англійського, що означає завершеність, досконалість організації, тобто життєву надійність, гармонію функцій, енергію і свободу від будь-яких напружень, скутості.

Вивченням здоров'я займається багато наук: педагогіка, медицина, психологія, гігієна та ін. Створено спеціальну науку про здоров'я -- валеологію внаслідок усвідомлення значення проблеми оздоровлення людини, суспільства, середовища перебування.

Академік Микола Амосов серед основних умов, необхідних для здоров'я (крім щасливого життя, що стимулює бажання жити) називає: фізичні навантаження, раціональ- не харчування, час і вміння відпочивати.

Отож здоров'я людини тісно пов'язане з її професією, фізичною активністю, харчуванням, звичками, характером відпочинку, психоемоційним станом, тобто її способом життя.

Значення фізичної активності в житті людини з'ясоване давно. "Ніщо так не виснажує і не руйнує людину, як тривала фізична бездіяльність", -- казав Аристотель. Авіцена мудро зазначав, що "людина, яка помірно і послідовно займається фізичними вправами, не потребує ніякого лікування".

Фізичні вправи зміцнюють мускулатуру, покращують діяльність серцево-судинної системи, зберігають рухомість у суглобах і міцність зв'язок, стимулюють обмінні процеси, позитивно впливають на нервову систему, підвищують опір організму простудним захворюванням, є профілактикою гіподинамії.

З поглибленням знань про здоров'я людини стає зрозумілим, що фізичне тренування не може компенсувати наслідків шкідливих звичок і неправильного харчування. Кажуть, що людина помирає не від певної хвороби, а від способу життя. Тому неправильно дібрані вправи та організовані заняття, надмірні фізичні навантаження можуть стати факторами ризику.

"Старий принцип -- чим більше, тим краще, -- пише Кеннет Купер, -- викликає серйозні сумніви, якщо він співпадає з голодуванням або супермарафонськими пробіга-ми. Якщо ви будете пробігати більше 5 км п'ять разів за тиждень, то ви прибіжите до чого завгодно, тільки не до здоров'я".

Микола Амосов зазначає, що у виникненні більшості хвороб винні не природа і суспільство, а сама людина (її лінощі, жадібність, нерозумність). и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.