Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Антропоцентрична парадигма наукових дослджень як основна риса сучасного суспльства. Роль учителя у суспльному розвитку особистост. Основн функцї вчителя: виховна, навчальна, органзаторська, обергальна, нформувальна, комункативна та корекцйна.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 27.11.2010. Сдан: 2010. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


19

Міністерство Освіти і Науки України
Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна
Кафедра теорії та практики перекладу англійської мови
Реферат
на тему: Морально-духовний розвиток і фізичне виховання вчителя
Харків 2010
Вступ

Основною рисою сучасного суспільства є антропоцентрична парадигма наукових досліджень. Індивідуальний розвиток кожної людини як особистості - головна передумова соціально-економічного прогресу [5: с.11]. Ось чому найпріоритетнішими сферами у ХХІ столітті стають наука, як сфера, що продукує нові знання, та освіта, як сфера, що олюднює знання і, насамперед, забезпечує індивідуальний розвиток людини» [2].
Освіта - стратегічна основа розвитку особистості, суспільства, нації і держави, запорука майбутнього. Вона є засобом відтворення і нарощування інтелектуального, духовного потенціалу народу, виховання патріота і громадянина, дієвим чинником модернізації суспільства, зміцнення авторитету держави на міжнародній арені. Розвиток освіти значною мірою залежить від кваліфікації та майстерності вчителів, розуміння зростаючої відповідальності за результати навчальних досягнень учнів, бажанням руйнувати старі стереотипи свого педагогічного мислення і готовності до сприйняття гуманної педагогіки співробітництва. На розв'язання проблеми ефективної професійної підготовки вчителя до роботи у сучасних умовах орієнтують Конституція України, Закон України “Про освіту”, Закон України “Про загальну середню освіту”, Національна доктрина розвитку освіти, Концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи, Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), Державна програма “Вчитель”[ 1:с.20].
Трансформації, які відбуваються у сучасній системі освіти, вимагають від учителів постійного самовдосконалення, підвищення професійної компетентності. Дуже важливим аспектом є вивчення особистісних факторів, які впливають на рівень професійного самовдосконалення вчителя, врахування необхідності подальшого розвитку його творчих якостей, оволодіння вміннями та навичками професійної самоосвіти і самовиховання. Крім того, необхідність виявлення психолого-педагогічних чинників, які впливають на ефективність професійного самовдосконалення, пов'язана з впровадженням нових організаційних форм педагогічної діяльності, які б сприяли реалізації особистістно-орієнтовної парадигми навчання.
Актуальність роботи зумовлена тим, що морально-духовне та фізичне самовдосконалення, як важливий напрям професійної освіти будь-якого вчителя, впливає на ефективність навчально-виховної роботи в цілому, сприяє розвитку дидактичного мислення вчителя, його уяві й інтуїції, здатності до швидкої орієнтації в реальних освітньо-виховних системах, вмінню передбачати і ефективно діяти в різних ситуаціях, які виникають у процесі шкільного навчання і виховання.
Об'єкт дослідження: професійна діяльність вчителя
Предмет дослідження: морально-духовне та фізичне самовдосконалення вчителя.
Мета дослідження полягає у виявленні особливостей та шляхів самовдосконалення вчителя як морально, так і фізично.
Теоретичне значення роботи полягає у обґрунтованні положення щодо необхідності самовдосконалення вчителя відповідно до вимог освітньої реформи.
Практичне значення роботи полягає у викладенні методичних рекомендацій щодо організації діяльності вчителів з самоосвіти і самовиховання в системі професійного самовдосконалення, а також у власному збагаченні і надбанні нових ідей, які можна буде застосувати на практиці під час викладання іноземної мови для студентів вищого навчального закладу.
1. Учитель і суспільство

Людина - суб'єкт суспільно-історичного процесу, розвитку матеріальної і духовної культури на землі. Спорідненим поняттям є особистість як суб'єкт суспільних відносин, що носієм свідомості та системи суспільно значимих якостей, зумовлених історичними умовами життя суспільства. Становлення особистості з її багатим генофондом можливе лише за наявності соціального середовища, цілеспрямованого виховного впливу, позитивного і багатого фонду для соціального успадкування та активної діяльності самої людини. Формування особистості не проходить стихійно за якимись внутрішніми законами саморозвитку. Помітну роль у цьому процесі відіграють конкретні люди, які займаються вихованням професійно. Учитель для суспільства - це уособлення мудрості [2: с.45-48.]. Виміри такого високого рівня досконалості щодо поведінки та професійної діяльності вчителя обумовлені тим, що суспільство очікує від нього, перш за все, збереження здоров'я (фізичного, душевного, морально-духовного та соціального благополуччя) дітей, які на протязі багатьох років знаходяться під впливом його особистості [10:с.150].
1.1 Роль учителя у суспільному розвитку
За словами С.І. Болтівця, особистість вчителя - інструмент педагогічного впливу на вихованців, що зумовлює необхідність постійного руху до набуття ним нових вимірів досконалості, Адже за результатами сучасних досліджень встановлена така закономірність: «зростання кількості аморальності серед дорослого населення зумовлює підвищення громадської вимогливості до особи педагога; особистісні оцінки педагогів стають значно суворішими й безкомпроміснішими» [2:с.45]. На необхідності здоров'язберігаючої педагогічної діяльності невтомно наполягав і видатний український Педагог В,0, Сухомлинський: «Я не боюсь ще й ще раз повторити: турбота про здоров'я - це найважливіша праця вихователя, Від життєрадісності, бадьорості дітей залежить їх духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, віра у свої сили» [12:с.341]. Аналіз творів великого Вчителя дає підстави говорити про те, що як непересічний мислитель В,0, Сухомлинський заклав міцні філософсько-психологічні підвалини для сучасної здоров'язберігальної педагогіки, ставлячи шляхетну мету: сформувати у дитини вміння вищої міри духовності - «уміння жити», При цьому В.0. Сухомлинський, безсумнівно, розумів, що це особливе уміння: воно не може бути зведене, як тепер уважають, лише до компонента «можу». Це вміння, за В,0,Сухомлинським, має бути одухотвореним, Тож уміння жити має бути інтерпретоване як єдність «можу» і «хочу» (емоційного компонента), У досягненні означеної мети педагог окреслює своєрідну програму мінімум - навчити вихованця розуміти, цінувати, берегти життя як найвищу цінність, Програма максимум пов'язана з формуванням у школяра не просто вміння як однопорядкової сукупності власне шкільних умінь, а надуміння будувати своє життя, власну долю.
Проте щоб бути спроможним навчати, прививати дітям любов та позитивне ставлення до життя, вчитель (педагог) сам мА постійно удосконалюватись, працювати над собою, щоб бути гідним взірцем.
Так, Лоський Н.О. писав: «Любов до особи включає співчуття, але лише як підлеглий момент: основне прагнення, що витікає з любові, є турбота про повноту життя і розкриття активності улюбленої істоти. Це позитивний вміст любові необхідний зв'язано і з негативним моментом звільнення коханого від страждання шляхом встановлення причин його або шляхом піднесення над ним. Таке позитивне поняття любові тісно пов'язане з християнським світоглядом, згідно з яким індивідуальне особисте життя є абсолютною цінністю»[6:с.243].
Отже, можна говорити про одну з найголовніших морально-етичних рис вчителя - прагненням любити навколишній світ та людей, такими які вони є, сіяти любов навколо себе, прививати відчуття щастя та позитиву дітям та студентам, що контактують з ним і знаходяться під безпосереднім впливом.
2. Функції учителя

Професійні функції -- це ті, які мають безпосереднє відношення до учбово-виховної діяльності педагога. Їх так само багато, як і видів діяльності. Вони стосуються стосунків з дітьми (вихованцями) і їх батьками, з колегами (вчителями) і з адміністрацією навчального закладу, відділів освіти, з представниками громадськості і з різними іншими, окрім школи, виховними установами.
Функції учителя зумовлюються потребами суспільно-економічного розвитку нашого суспільства, а також особливостями розвитку загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей.
Загалом варто акцентувати увагу на таких функціях учителя-вихователя.
Якщо вести подальший виклад питання таким чином, то важко буде “осягнути неосяжне” і прийти до певних висновків. Тому ми зведемо види педагогічної діяльності в сім груп, виходячи з їх провідного вмісту, що розкриває основний напрям цій діяльності.
1. Виховна функція: передбачає необхідність здійснювати цілеспрямований вплив на особистість з метою створення оптимальних умов для її всебічного гармонійного розвитку; акумулювання в особі учителя загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей і передавання їх нащадкам. Ця функція пов'язана з вихованням людини в широкому значенні.
Вона займає провідне місце в складному процесі формування особистості.
Навчальна: виявляється в організації учнів з метою оволодіння знаннями, вміннями і навичками з основ наук, забезпеченні умов для інтелектуального розвитку учнів, озброєння їх методами самостійної пізнавальної діяльності. Учитель має виступати не інформатором, а організатором навчально-виховного процесу.
Організаторська: полягає в необхідності організації дитячих колективів, цілеспрямованого керівництва різними видами дитячої діяльності безпосередньо в навчально-виховних закладах і поза їх межами.
Оберігальна: учитель має бути хранителем загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей, оберігати їх від руйнівних впливів деструктивних сил, розумно будувати гуманістичну систему виховання.
Інформувальна: передбачає поширення педагогічних знань серед батьків, працівників соціальної і виробничої сфер. Питаннями виховання мають займатися по суті усі дорослі громадяни. Та всі вони відчувають певні труднощі у такій неспецифічній для них діяльності через брак спеціальних знань з психології та педагогіки. Тому вчителі, маючи професійну підготовку з педагогіки та психології, і повинні займатися педагогізацією непрофесійних вихователів.
6. Комунікативна функція. Педагогічна діяльність не можна уявити без спілкування. Педагог саме завдяки спілкуванню, в процесі спілкування впливає на вихованців, координує свої дії з колегами, батьками учнів, веде всю учбово-виховну роботу. Значить, і комунікативна функція є професійно-педагогічна. Вона настільки важлива, що останнім часом дослідженням проблем педагогічного спілкування і педагогіки спілкування займаються багато вчених педагогів (І. І. Риданова, Л. І. Л. И. Рувинский, А. В. Мудрик, В. А. Кан-Калик и др.), психологи (С. В. Кондратьева, К. В. Вербова, А. А. Леонтьев, Я. Л. Коломинский и др.).
7. Корекційна функція пов'язана з тим, що педагог постійно відстежує, діагностує хід учбово-виховного процесу, оцінює проміжні результати. Її ж результат не завжди і не відразу буває таким, яким був в (ідеально) думках задуманий, який очікувався. Педагогові по ходу роботи доводиться вносити корективи (виправлення) до своїх дій і дій вихованців. Якщо на основі діагностики не коректувати учбово-виховний процес, то його результат виявиться непередбачуваним. Цим і пояснюється, що корекційна функція також є професійною для педагога [8].
3. Морально-духовні якості учителя-вихователя

Праця вчителя важка і надзвичайно відповідальна. В.О. Сухомлинський писав: "Праці вчителя ні з чим не можна ні порівняти, ні зіставити. Ткач уже через годину бачить плоди своєї роботи. Сталевар через кілька годин радіє з вогненного потоку металу. Хлібороб, сіяч через кілька місяців милується колосками і жменею зерна, вирощеного в полі... А вчителеві треба працювати роки, щоб побачити предмет свого творіння, буває, минають десятиріччя, і ледве-ледве починає позначатися те, що ти замислив... Учитель зобов'язаний -- перед суспільством, перед батьками -- працювати тільки правильно, тільки добре..." [13:с.243].
Учителеві для якісного виконання головних функцій, виправдання довір'я суспільства щодо виховання підростаючого покоління необхідно мати добру професійну підготовку, яка залежить і від певних якостей особистості. Говорячи про хорошого вчителя, В.О. Сухомлинський наголошував, що він має володіти науковими знаннями зі свого фаху, знати психологію і педагогіку, володіти основами педагогічної майстерності.
Кожна професія вимагає від людини володіння певними особистими якостями як базою для формування професіоналізму в галузі тієї чи іншої діяльності.
Учитель має володіти такими основними якостями.
Любов до дітей, вміння бачити у своїх вихованцях юних громадян з невичерпними потенціальними можливостями.
Почуття національної гідності, гордість за свій народ, його історичні звершення, готовність всіляко служити своєму народові. Ця якість базується на історичній пам'яті, зміцнюється генетичною спорідненістю.
Чесність, совісність, справедливість, об'єктивність. Це ті якості, які вихованці найбільше цінують в учителеві. Чесність - це поняття моральної свідомості й категорія етики. Вона розкриває ставлення людини до самої себе і в першу чергу готовність і вміння підтримувати і виправдовувати ту репутацію, яку має, або колективу, групи, до якої належить. Совість - також категорія етики. Це не що інше, як здатність особистості
до морального самоконтролю, об'єктивної самооцінки відповідно до моральних норм, традицій; ця якість ґрунтується на самосвідомості людини і забезпечує внутрішній контроль власного "Я", дій та вчинків. Справедливість є поняттям моральної свідомості, що виражає співвідношення певних цінностей, певний порядок людського співіснування відповідно до розуміння того, що людина має бути в центрі уваги усіх сфер діяльності.
4. Витримка, стриманість, терпеливість. Без цих рис учителеві аж ніяк не можна. Адже йому щоденно доводиться спілкуватися з дітьми, які ще не мають достатнього соціального досвіду, не завжди діють відповідно до встановлених правил і норм, схильні до пустощів тощо. Учитель завжди повинен вміти стримувати себе, не квапитися приймати необдумані рішення, особливо у збудженому стані. Виховання - досить тривалий процес. Інколи педагогові доводиться роками чекати результатів своєї діяльності.
Тому без терпеливості, сподівання на результативність власних дій у майбутньому вихователеві аж ніяк не можна.
Організаторські здібності, вміння працювати з дитячим колективом. Учитель повинен вміти організувати як себе, так і вихованців для різних видів діяльності. У навчально-виховному процесі встановлюються не лише парні стосунки: учитель -- учень, а взагалі стосунки між учителем і дитячим колективом. Почуття колективізму -- споконвічна риса людини, прагнення до її ствердження і задоволення. Вміння організувати колектив, працювати з ним -- це, з одного боку, запорука успіху навчально-виховної роботи, а з другого -- підготовка учнів до активної діяльності в умовах співіснування в соціальних колективах дорослих.
Всебічний розвиток. Діти схильні до активного пізнання оточуючої дійсності, бажають на безліч питань отримати відповіді. І, насамперед, вони чекають задоволення своїх пізнавальних інтересів від батьків та вчителів. Оскільки більшість батьків не має належної педагогічної підготовки, то вчителеві доводиться самому щоденно допомагати учням свідомо пізнавати невідомий для них світ природи і суспільних стосунків. Тому, окрім глибоких знань в межах своєї навчальної дисципліни, учитель має володіти певним рівнем знань з різноманітних галузей. А це досягається лише щоденною копіткою працею. Адже учні досить високо цінують обізнаність свого вихователя.
Принциповість і вимогливість. Ці якості лежать в основі педагогічного спілкування з вихованцями. Принципи (від лат. ргіпсіріит -- начало, основа) -- це вихідні положення певної діяльності, що ґрунтуються на внутрішніх переконаннях особистості. У сфері виховання вчитель повинен мати міцний ґрунт, певне вістря, навколо якого і будується уся його діяльність. Принциповість педагога має випливати з глибокого розуміння ним виховних завдань, знань закономірностей навчально-виховного процесу, особливостей анатомо-фізіологічного і психічного розвитку дітей певної вікової групи. Вимогливість діалектично пов'язана з процесом переконування. Вимогливість -- це той інструмент, за допомогою якого учитель допомагає вихованцеві сформувати у собі певні вміння і навички.
Оптимізм, любов до життя. Учитель завжди працює з колективом дітей. А для них характерні почуття радості, веселості, мажорності. Тому вчитель передусім повинен задавати тон оптимізму. Одночасно, він має вірити у силу вихованців, в те, що в процесі виховання можна сформувати благородні риси навіть у безнадійного школяра.
Чуйність, гуманне ставлення до людей. Праця вчителя-вихователя спрямована на створення найбільших цінностей на землі -- скарбів розуму і душі. В умовах масового технократичного впливу на особистість відірваність значної частини дітей від природи, багатолітній прес жорстокого тоталітаризму вкрай негативно впливають на формування ніжності, чуйності, глибокої поваги до людини, бачення в ній найбільшої цінності в житті. Тому учитель своєю чуйністю, гуманістичною спрямованістю має в першу чергу компенсувати те негативне, що не дає змоги прорости у дитячих серцях паросткам доброти. Школа в особі вчителя має стати тим духовним храмом, де кожна дитина відчула б справді чуйне, гуманне ставлення до себе, мала змогу знайти у цьому храмі спокій і захист від впливу жорстокості, зневаги до неї.
10. Творчий склад мислення. Ця якість також зумовлюється винятковими особливостями професії учителя. З одного боку,учителеві необхідно постійно перебувати у творчому пошуку при підготовці уроку. Урок -- це своєрідна невелика вистава. Тому учителеві доводиться виступати в ролі і автора сценарію,і режисера, і актора. Без творчого підходу тут не обійтися. З іншого боку, вихователь постійно спілкується з учнями на уроці,поза уроком, щоденно потрапляє в різні педагогічні ситуації, в яких йому доводиться невідкладно вирішувати безліч завдань, і використовувати тут певні формули або рівняння ніяк не можна. Усе залежить від майстерності педагога-вихователя.
Тому, щоб стати кваліфікованим педагогом потрібно постійно працювати над собою та вдосконалювати свої навички та моральні якості, такі як:
1) комунікативні вміння (забезпечення адекватних стосунків з колективом та окремими вихованцями);
2) організаторські вміння (надання допомоги діяльності дітей, забезпеченні спілкування з батьками та залучення дітей/студентів до громадськості);
3) дидактичні вміння (здатність пояснювати матеріал та спонукати учнів до пізнавальної діяльності, розкриття їх потенційних можливостей);
4) перцептивні вміння (розвиток здатності сприйняття та розуміння внутрішнього світу вихованця та надання допомоги у разі необхідності);
5) пізнавальні вміння (вивчення нової психолого-педагогічної та іншої літератури, використання досягнень науки у практиці; аналіз передового педагогічного досвіду і його творче використання у власній практиці).
6) Вміння в галузі педагогічної техніки. Педагогічна техніка -- це сукупність раціональних засобів і прийомів та особливостей поведінки учителя-вихователя, скерованих на ефективну реалізацію обраних ним методів навчально-виховної роботи з окремим вихованцем або колективом відповідно до потреб і особливостей конкретних об'єктивних та суб'єктивних обставин. У процесі оволодіння педагогічною технікою учитель має виробити такі вміння:
одягатися з урахуванням індивідуальних особливостей, прийнятого у суспільстві стилю, вимог культури та особливостей діяльності;
володіти собою, оцінювати свої почуття у конкретній ситуації, психічний стан вихованців, обирати потрібну тактику дій відповідно до педагогічних завдань;
володіти голосом, тоном, темпом, ритмом педагогічного мовлення;
володіти жестами і мімікою;
уміння ходити, стояти, сидіти;
-- володіти навиками психотехніки (вміння застосовувати знання про психіку людини для розв'язання практичних завдань).
Процес оволодіння педагогічними вміннями досить складний. Він триває у період отримання професійної освіти, а також у процесі практичної діяльності.
4. Фізичне виховання вчителя (на матеріалі дисципліни «Фехтування»)

Вчительська професія характеризується напруженою розумовою і фізичною працею. Фізичне виховання, як практична дисципліна повинна сприяти різнобічному розвитку майбутніх вчителів. Але,сьогодні ми бачимо, що молодь має менше можливостей займатися фізичною культурою. Це насамперед недостатня матеріально-спортивна база ВНЗ,скорочення годин, які виділяються на роботу спортивних секцій, перехід роботи багатьох спортивних гуртків на платну основу. Державні стандарти деяких спеціальностей педагогічних вузів передбачають всього 216 годин курсу «Фізичне виховання» на весь період навчання, що складає менш ніж 2години на тиждень і лише І-ІІІ курси. Недостатня освіченість студентів щодо необхідності займатися фізичними вправами суттєво знижує оздоровчий ефект від занять (Петров О.П., Платонов С.І., Щєліна Т.Т., Бєлов В.І., Волков В.Ю., Волкова Л.М. та інші). Фізична культура і спорт для більшості вчителів, нажаль, ще не стали особистісною цінністю і не знаходять відображення в їх власному образі життя,хоча вихователь, за висловом К.Д.Ушинського, сам має бути вихованим. В.І.Пятков вважає, що формування фізичної культури майбутніх вчителів повинно розглядатися як невід'ємна частина професійно-педагогічної підготовки студентів вищих навчальних закладів і засоби формування різнобічно розвиненої особистості. Для досягнення цієї цілі у педагогічному вузі необхідно враховувати вплив різних факторів і створювати відповідні умови для занять фізичними вправами [9:с.180.]. Аналіз учбових планів та навчальних програм, які діють у вищих педагогічних навчальних закладах доводить, що майбутні педагоги вивчають такі дисципліни як валеологія, екологія, анатомія,фізіологія, санітарно-гігієнічне просвітництво, психологія. Всі ці предмети спрямовані на здійснення функцій фізичної освіти, а саме навчальної, виховної, фізкультурно-валеологічної. В професійній підготовці вчителя будь-якої спеціальності повинні мати місце знання і вміння, які необхідні для проведення різних форм фізичного виховання із дітьми. До таких форм відносяться: організація гігієнічної гімнастики, фізкультурної паузи, рухливих ігор,прогулянок, екскурсій, походів, різних спортивних заходів на протязі всього навчання школярів і студентів. Випускники педагогічних навчальних закладів виконують функції класного керівника, вихователя груп продовженого дня, організатора виховної роботи, вихователя дитячого садка та ін.
З урахуванням цього професійно-педагогічна фізична підготовка майбутніх педагогів повинна бути націленою на вирішення наступних завдань: 1. Розкрити студентам значення фізичного виховання у загальній системі освіти і виховання підростаючого покоління; 2. Навчити майбутніх педагогів правильному використанню засобів, методів і різноманітних організаційних форм фізичного виховання школярів,для того щоб сприяти зміцненню здоров'я, закалюванню, формуванню правильної постави; сприяти вихованню фізичних якостей; прищеплювати інтер-ес до систематичних занять фізичними вправами.
Реалізація змісту навчальної програми з фізичного виховання, на думку деяких дослідників [3:с.65-70], не зазнає помітного впливу на світогляд, свідомість студентів, формування переконань, установок, ціннісних орієнтирів на фізичну культуру, активну позицію щодо неї.
Багато студентів, а часто викладачів і деканів, не сприймають фізичне виховання як навчальну дисципліну, яка має свій науково-практичний зміст, поняття, принципи, закономірності, методи, правила і способи діяльності, не мають досвіду її творчого використання. Для багатьох вона є дією механічного характеру.
Щоб змінити це, необхідно творчо підходити до викладання цього предмету, урізноманітнювати завдання,пояснювати все що відбувається на уроці. Наприклад, з 1995 року у Харківському, тоді ще державному, педагогічному університеті на 4-х гуманітарних факультетах як обов'язкова дисципліна введено фехтування. Студенти вперше знайомляться з цим видом спорту на 1-му курсі. Розроблена програма курсу «Фехтування» з урахуванням всіх вимог до навчальної програми з фізичного виховання. Фехтувальники педагогічного сьогодні, є найкращими в Харківській області, вдало виступають вони і на світовій арені. Фехтування, як протиборство двох суперників не може бути механічним відтворенням певних рухів, кожна дія фехтувальника несе певне змістове навантаження.
Пояснюючи для чого вивчаються ці рухи, або прийоми, як можна переграти противника, тактику бою, психологічні особливості можливих противників і для чого потрібні фізичні якості,ми викликаємо зацікавленість у студентів фехтуванням. Фехтування, старовинний вид спорту який має свої моральні цінності, шляхетність відносин.
Практична цінність фехтування як бойового мистецтва очевидна, але не менш важливими є естетична та духовна спрямованість поєдинку, тому що перемогти противника необхідно красиво і шляхетно,поважаючи його чесноти і гідність, одночасно не втратити своїх в його очах і очах глядачів.
Всі фехтувальні рухи при обдуманому підході до їх виконання несуть у собі виховну, тактичну і стратегічну спрямованість. Фехтування - це один з видів єдиноборств, але на відміну від багатьох з них, тут немає вагових категорій, контакт з супротивником опосередкований через холодну зброю, немає такого частого травматизму як в інших видах єдиноборств (боротьбі, боксі, східних одноборствах). Фехтування спрямоване на взаємодію суперників.
Тут важливим є контроль за рухами противника і ситуацією бою, що постійно змінюється. Фехтування сприяє розвитку взаємодії не тільки на фізичному, а й психологічному рівні, що є важливішим для прийняття майбутніми педагогами особистісно-орієнтованої парадигми освіти.
Все цінне, в історії педагогічної думки, творчо використовується в сучасній школі і вищій зокрема.
Фізичне виховання сприяє формуванню рис і якостей особистості які вкрай необхідні їй у повсякденному житті, навчанні, творчості, праці, при виконанні військового обов'язку, є складовою її культури. Фізичне виховання як навчальна дисципліна повинна забезпечити високий рівень професійної готовності соціально активної, и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.