На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Поняття та сутнсть виховання. Цл та завдання виховного процесу в сучаснй школ. Основн риси менеджменту освти. Органзацйно-педагогчн умови, форми методи, як забезпечують ефективну оптимзацю виховного процесу у загальноосвтнй школ.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 15.02.2010. Сдан: 2010. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


1
Зміст

Вступ
1. Поняття та сутність виховання
2. Цілі та завдання виховного процесу в сучасній школі
3. Основні риси менеджменту освіти
Висновки
Список літератури
Вступ

На сучасному етапі становлення Української держави за умови складного політичного і соціально-економічного її стану особливо відчутний негативний вплив на сучасну школу таких суспільних явищ, як посилення аморальності, злочинності, зубожіння та інше, що призводить до знецінення освіти, падіння авторитету учителя, росту агресивності, жорстокості, нігілізму підлітків. Аналіз цих деструктивних процесів у сучасному суспільстві дозволяє зробити висновок, що є небезпека виростити бездуховне покоління, не "обтяжене" інтелігентністю, порядністю, яке зневажливо ставиться до культурних та загальнолюдських цінностей, не прагне до здорового способу життя.
Розв'язання цієї проблеми, як підтверджує вітчизняний і світовий досвід, можливе за умови оптимізації управління процесом виховання за допомогою гуманізації освіти, що має забезпечити утвердження пріоритету загальнолюдських цінностей у суспільстві. Гуманізація освіти передбачає, насамперед, сприяння розвитку творчих можливостей людини, її інтелектуальної свободи, створення максимально сприятливих умов для розкриття особистості.
Гуманні цінності і відповідні їм норми є тим культурним кодом, який визначає повсякденну поведінку і регулює взаємини людей, забезпечує раціональність і людяність їхнього способу життя, а отже життєздатність суспільства. Це актуалізує проблему гуманізації навчально-виховного процесу загальноосвітніх шкіл, яка набуває виключної актуальності в останні роки.
Саме гуманне виховання особистості сприяє олюдненню суспільних відносин, формуванню взаємодії людей за суб'єкт-суб'єктною моделлю, зміст якої безпосередньо впливає на спрямованість і характер потреб, цілей, інтересів особистості, тоді як процеси дегуманізації суспільства негативно впливають на моральний та емоційний стан його членів, їхнє фізичне та психічне здоров'я.
Окрім зазначеного, зміна способу, змісту праці, науково-технічний прогрес сучасного суспільства визначає потребу не тільки у вузькій професійній підготовці людини, вдосконалення її кваліфікаційного рівня, але й у більш широкому культурному розвитку працівників, формуванню у них високих моральних якостей. Сьогодні спостерігається протиріччя між потребами суспільства у таких високогуманних особистостях та реальністю нашого повсякденного життя: дефіциту людяності, милосердя, співчуття, доброти. Все це посилюється прискоренням темпів життя, бурхливим розвитком засобів масових комунікацій, в результаті чого людина впродовж дня вступає в безліч стосунків. Закономірно, що для неї важливо, на якому рівні здійснюється її взаємодія та контакти з іншими людьми, як це впливає на її емоційний стан, самопочуття, життєвий тонус.
Система гуманістичних поглядів, створена українськими педагогами, філософами та діячами культури є надбанням громадської і педагогічної думки впродовж століть.
Так, український філософ Г.Сковорода, утверджуючий ідеї гуманізму, писав, що виховання повинно сприяти злиттю людини з народом, служити справі утвердження людського щастя, формувати "благородне серце" і "високі думки".
Проблемам виховання дітей і молоді в дусі гуманізму особливу увагу надавав В.О.Сухомлинський. Він неодноразово підкреслював, що нема і не може бути виховання гуманіста без людської любові і поваги до вихованців, бо саме розумна любов і повага роблять дитину здатною піддаватись впливові педагога і колективу.
Гуманізацію навчання і виховання прагнули втілити в своїй практичній діяльності педагоги - новатори - В.Ф. Шаталов, С.М.Лисенкова, І.Л.Волков, Є.М.Ільїн, Т.І.Гончарова та інш. Цій проблемі присвячено також значну частину робіт Ш.О.Амонашвілі. Вони усвідомлювали, що педагогіка, яка нав'язувалась їм діючою на той час суспільно-політичною системою, не відповідає завданням виховання особистості, де пріоритетом є духовні цінності. Тому в центр навчально-виховного процесу вони намагались поставити дитину - не тільки як об'єкт, але й суб'єкт виховання. Саме це, на нашу думку, у поєднанні з особистісними якостями і педагогічною майстерністю зумовило успіх їхньої педагогічної діяльності.
Різні аспекти проблеми виховання розглядали такі дослідники, як В.Г.Бутенко, О.І.Виговська, О.І.Вишневський, Г.І.Іванюк, Б.З.Козак, Л.І.Макарова, В.М.Оржеховська, П.П.Осухова, Е.Ю.Парамонов, В.С.Петрович, Г.П.Пустовіт, С.В.Рудаківська, А.Й.Сиротенко, О.В.Сухомлинська, О.В.Столяренко, І.Г.Тараненко, Л.В.Ткачук та інші, авторами сучасних концепцій особистісно зорієнтованого навчання і виховання є І.Д.Бех, В.О.Білоусова, С.У.Гончаренко, Ю.І.Мальований, О.Я.Савченко, І.С.Якиманська та ін. Ці, та багато інших авторів переконливо доводять необхідність гуманізації освіти як однієї з найважливіших умов відродження національної освіти. Гуманізація освіти проголошена вихідним принципом реалізації державної національної програми "Освіта (Украіна ХХІ століття)", і полягає в "утвердженні людини як найвищої соціальної цінності, у найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітянських потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії стосунків людини і навколишнього середовища, суспільства і природи".
Різні аспекти гуманістичного навчання і виховання знайшли також відображення у працях В.О.Білоусової, Є.В.Бондаревської, С.У.Гончаренко, О.А.Донченко, І.Г.Єрмакова, Ю.І.Мальованого, В.М.Оржеховської, Г.П.Пустовіта, О.І.Савченко, Л.В.Сохань, В.М.Хайруліної та інш. Так, сучасні вчені-дослідники С.У.Гончаренко та Ю.І.Мальований розробили цілісну концепцію гуманізації освіти. О.І.Савченко простежує шлях руху від людини освіченої до людини гуманної та умови її формування. В.О.Білоусова, Є.В.Бондаревська, В.А.Киричок розкривають шляхи, методи та нові технологічні засоби гуманізації навчально-виховного процесу.
Поряд з цим аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження вказує на те, що до цього часу недостатньо вивчені педагогічні умови гуманізації виховного процесу; результати застосування особистісно орієнтованих технологій у вихованні школярів; педагогічні можливості альтернативних шкіл сімейного типу у гуманізації шкільного життя; не розроблені критерії та рівні гуманізації виховного процесу загальноосвітньої школи.
Таким чином, актуальність і недостатня розробленість проблеми в теорії та практиці шкільного виховання обумовили вибір теми дослідження “Наукові основи організації виховного процесу в сучасній загальноосвітній школі”.
Об'єкт дослідження: виховний процес у загальноосвітній школі.
Предмет дослідження: зміст, форми, методи оптимізації управління процесом виховання у загальноосвітній школі.
Мета дослідження полягає у дослідженні теоретичних підходів і практики організаційно-педагогічних умов, змісту, форм і методів, які в сукупності забезпечують ефективну оптимізацію виховного процесу у загальноосвітній школі.
Методологічною основою дослідження є: філософські та психологічні ідеї й концепції, що розкривають діалектичний зв'язок явищ об'єктивної та суб'єктивної дійсності; принцип вивчення їх у розвитку та перспективі на основі загального, особливого, індивідуального; засади детермінації становлення, розвитку і функціонування особистості.
Методи дослідження: теоретичні: метод аналізу наукових джерел з проблеми дослідження; компаративний метод; прогностичні методи (моделювання і екстрополяція); аналіз і синтез результатів експерименту з формування особистісно орієнтованого навчально-виховного процесу;
Емпіричні: опитування (анкетування, бесіда з учнями та вчителями, інтерв'ювання); діагностичні методи (тести, рейтинг, педагогічна ситуація); обсерваційні методи (пряме, опосередковане і включене спостереження); аналіз продуктів творчої діяльності (міні-твори, „незакінчені речення”); експериментальні методи (інформаційно-пошуковий, констатуючий, формуючий експеримент), конструювання форм та способів взаємодії педагогів, батьків і учнів з позицій гуманізму і ціннісного ставлення до людини.
1. Поняття та сутність виховання

У Законі про освіту України, державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ ст.) підкреслюється, що реалізація виховних функцій здійснюється в системі навчально-виховної діяльності вчителя. Важливе місце в цій системі посідає позаурочна виховна діяльність, спрямована на всебічний і гармонійний розвиток особистості школяра, що поєднує духовне багатство, моральну чистоту і фізичну досконалість [56, с. 5].
У Законі про загальну середню освіту [57, с.17], у Положенні про загальноосвітній навчальний заклад [61], наголошується на тому, що виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах здійснюється у процесі урочної, позаурочної та позашкільної роботи з ними; підкреслюється значення чітко організованої позаурочної діяльності для гармонійного розвитку учнів. Закон України про позашкільну освіту відповідно до Конституції України визначає державну політику у сфері позашкільної освіти, її правові, соціально-економічні, а також організаційні, освітні та виховні заходи. Основними напрямками виховання пропонуються такі, як художньо-естетичний, туристсько-краєзнавчій, еколого-натуралістичний, науково-технічний, дослідницько-експериментальний, фізкультурно-спортивний, військово-патріотичний, соціально-реабілітаційний, оздоровчий, гуманітарний.
Виховання - це головне родове поняття педагогіки як емпіричної і теоретичної науки, від якої походять видові категорії: педагогічна діяльність, цілісний педагогічний процес, освіта і навчання, саморозвиток особистості. Проблема виховання досліджувалася в різних напрямках: як цілеспрямований процес формування особистості (Баранов С.П., Гончаренко С.У., Ільїна Т.А., Кобзар Б.С., Курлянд З.Н., Лозова В.І., Мойсеюк Н.Є., Троцко Г.В. та ін.), виховання як фактор соціалізації особистості (Галагузова М.А., Закатова І.М., Клейберг Ю.А., Матвієнко О.В., Підкасистий П.Ю., Приходько М.І., Смирнов В.І., Фельдштейн Д.І., Шевченко С.О., Шульгин В.М. та ін.); культурологічний аспект виховання як системи формування творчої особистості (Бондар В.І., Бурлака І.Я., Зязюн І.А., Коваль Л.Г., Фіцула М.М., Фоменко В.П., Шапошнікова І.М., Ярмаченко М.Д. та ін.).
В багатьох сучасних наукових працях, педагогічних і психологічних словниках, посібниках під вихованням розуміється:
цілеспрямоване створення умов для розвитку і саморозвитку людини (Баранов С.П., Гончаренко С.І., Петровський А.В., Ярошевський М.Я. та ін.);
управління процесом розвитку (формування) особистості шляхом створення необхідних для цього умов (Бєлова В.В., Ільїна Т.А., Коваль М.В., Рувінський Л.І., Фіцула М.М. та ін.);
головним системоутворюючим елементом пропонується педагогічна взаємодія (Бех І.Д., Воробйов Г.Г., Киричук О.В., Кондрашова Л.В., Курлянд З.Н., Харламов І.Ф та ін.).
Так, в Українському педагогічному словнику С.Гончаренка пропонується таке визначення виховання:
“Виховання - процес цілеспрямованого систематичного формування особистості, зумовлений законом суспільного розвитку, дією багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів” [59, с.53].
Слід зазначити, що за традиційного підходу виховний процес уявляють і здійснюють як моносуб'єктивний, виховання ж в цілому розглядається як спеціально організований педагогічний вплив на особистість дитини. Це визначення відображає тільки зовнішню сторону виховного процесу, тобто діяльність вихователя. Якщо ж процес виховання трактувати як закономірну неперервну і послідовну зміну моментів розвитку взаємодіючих суб'єктів (Киричук О.В.), то його можна розглядати як соціально-особистісне явище, в якому і педагог і вихованець виступають суб'єктами педагогічно доцільної й морально-етичної взаємодії на рівні співробітництва і співтворчості.
“Процес виховання - це закономірна, послідовна, неперервна зміна моментів розвитку взаємодіючих суб'єктів. Основним системоутворюючим елементом цього процесу виступає педагогічна взаємодія”, - визначає З.Н.Курлянд [60, с.168].
Питання організації дозвілля дітей та молоді в позаурочний час хвилює багатьох учених, проблему виховного процесу в сучасній школі досліджують у різних аспектах: концептуальні засади організації позаурочної виховної роботи (Гончаренко С.У., Демиденко В.К., Дем'янюк Т.Д., Новосельський В.Ф., Оржеховська В.М., Постовий В.Г., Хлєбникова Л.О., Чорна К.І. та ін.); розробка виховної системи школи (Вульфов Б.З., Демчук В.М., Караковський В.М., Карпенчук С.Г., Красовицький М.Ю., Мартиненко С., Новикова К.І., Остапенко М., Сидорків А.М. та ін.); питання гуманізації відносин учнів у позаурочній роботі (Бех І.Д., Білоусова В.О., Воловик А.Ф., Канішевська Л.В., Кобзар Б.С., Красовицький М.Ю., Мандрикіна Т.С., Матвієнко О.В., Шевченко С.О. та ін.); зв'язок шкільної системи виховання з роботою позашкільних закладів (Вербицький В., Кириленко С.В., Науменко Р.А., Пустовіт Г.П., Сущенко Т.І. та ін.).
Виховна робота, що проводиться в позаурочний час, доповнює і поглиблює виховання, яке здійснюється у процесі навчання. Для визначення цієї роботи в педагогічній літературі використовують низку термінів: “позаурочна”, “позанавчальна”, “позакласна”, “позашкільна робота”. Інколи у практиці зустрічається протиріччя у використанні означених термінів. Спробуємо з'ясувати ці поняття.
В Українському педагогічному словнику зазначається, що позакласна робота у школі організовується і проводиться в позаурочний час органами дитячого самоврядування за активною допомогою і при тактичному керівництві з боку педагогічного колективу, особливо класних керівників, вихователів, організаторів позакласної і позашкільної роботи [59, с.263].
Б.С.Кобзар використовує термін позанавчальна виховна діяльність, під якою він розуміє складову професійно-педагогічної діяльності педагога. На його думку, це “цілеспрямована навчально-виховна робота зі школярами, що її організують і здійснюють вчителі, вихователі в різних школах в позаурочний час”.
Позакласну роботу розглядають як один з основних шляхів у здійсненні різних напрямків виховання, як підсистему загального виховного процесу в школі.
І.А.Підласий [61] підкреслює, що практична реалізація принципу єдності виховних впливів вимагає створення єдиної системи виховання як під час занять, так і в позаурочний час.
Виховання, за І.Ф.Харламовим, здійснюється у системі навчальних занять і позакласної роботи. Всебічному розвитку особистості повинні сприяти різноманітні форми позакласної навчально-виховної роботи, які тією чи іншою мірою сприяють розумовому, технічному, моральному та естетичному вихованню учнів, виявленню і розвитку їхніх творчих здібностей [62, с.64].
2. Цілі та завдання виховного процесу в сучасній школі

Становлення в Україні якісно нової системи освіти здійснюється в умовах різкого загострення виховних проблем, посилення негативних явищ у шкільному середовищі. Як свідчать соціологічні та психолого-педагогічні дослідження, у значної частини молоді спостерігаються світоглядна індиферентність, пасивність, втрата ідеалів, відчуженість до дорослих. Відбувається нехтування освітою, професійною кваліфікацією, значний спад інтересу учнів до культури, мистецтва, літератури, духовних цінностей. Причини цього містяться, перш за все, в економічній нестабільності і духовному розладі сучасного українського суспільства, зниженні життєвого рівня переважної частини населення.
Не менший вплив на загострення виховних проблем в учнівському середовищі має діяльність самої школи, яка, здійснюючи радикальні перетворення, поки що не змогла до кінця позбавитись одноманітності педагогічної діяльності, традиційного способу мислення педагога, ставлення до учнів як до об'єкту виховного впливу. Аналіз результатів дослідження дозволяє констатувати, що до цього часу спостерігаються: уніфікація педагогічної діяльності, недооцінка природних основ формування людини; нехтування найкращими традиціями народної педагогіки; відсутність повноцінної системи виховання, в основі якої суб'єкт-суб'єктна взаємодія вчителя і учня, перевага в педагогічній технології повчального виховання, монологічний підхід у спілкуванні педагога та учнів, недооцінка у вихованні методів самопізнання та рефлексії з опорою на вплив, а не на саморозвиток особистості.
Усі зазначені вище негативні процеси і явища визначають низький рівень оптимізації виховного процесу традиційних загальноосвітніх шкіл, негативно впливають на формування духовності учнів та не сприяють виробленню їхнього ціннісного ставлення до життя і людини.
Отже, аналіз сучасної соціально-педагогічної ситуації дозволяє зробити висновок, що досліджувана нами проблема оптимізації управління виховним процесом у загальноосвітній школі потребує визначення і наукового обгрунтування оновленої мети, змісту і технологій, які б ґрунтувались на новій філософії навчання і виховання.
Результати досліджень літератури з питань виховання дозволяють зробити висновок, що протягом ХХ століття у науці утвердився гуманістичний напрям вивчення природи людини, що значно наблизив суспільство до розуміння самоцінності людської особистості, до необхідності наповнення реальним змістом того принципу, який був проголошений ще в античні часи Протагором - "людина - мірило всіх речей", до важливості збереження загальнолюдських цінностей, які є "золотим фондом" справжнього гуманізму: доброти, справедливості, чесності, сумлінності, милосердя, великодушності, правдивості, людської гідності тощо.
Відсутність почуття відповідальності, співпереживання, людської гідності розширює культурний вакуум у країні і негативно позначається на соціально-економічному розвитку Української держави. Все це зумовлює поширення масового явища напівінтелігентності серед інтелігентів за фахом, духовно-моральну і естетичну убогість молоді. Ось чому, як підтверджують результати нашого дослідження, сьогодні найактуальнішим напрямком оптимізації управління виховним процесом у школі є впровадження ідей гуманізму в процеси виховання учнів.
Гуманізація освіти, за визначенням Г.І.Біленького, це її спрямованість на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості, її творчих здібностей, громадянских якостей 4. Як зазначає Н.Осухова, поняттю “гуманізація школи” сучасні дослідники дають різне трактування: зміну змісту освіти, збільшення в ньому долі гуманітарних знань і ціностей загальнолюдської культури в цілому (тобто за своєю сутністю - гуманітаризацію); демократизацію педагогічного спілкування, створення в кожному навчальному закладі належного морально-педагогічного клімату; звернення до мотиваційно-потребнісної сфери дитини. На її думку, все перераховане, безперечно є необхідними аспектами вирішення проблеми гуманізації освіти, але тільки аспектами. А найбільш повне і глибоке розуміння поняття гуманізації освіти за трактуванням Н.Осухової, це - “…олюднення особистості кожного педагога та кожної дитини” [43, с. 32].
За О.І.Вишневським, гуманізація освіти - це відродження поваги до людини, до її духовності, до морально-етичних засад життя. Він стверджує, що “суть гуманізації - у відході від культу сили, від зневаги до людини та в реабілітації загальнолюдських цінностей.... У більш глибоких вимірах це означає відмову від погляду на людину як на засіб здійснення якихось глобальних абстрактних ідей і планів, як на “гвинтик” у класових процесах і перехід до трактування її як господаря життя. Людина перестає бути “додатком” до чогось, “фактором”, вона розглядається як суб'єкт власної діяльності” [11, с. 43].
На сучасному етапі розвитку системи освіти в Україні відбувається становлення нової гуманістичної парадигми освіти - перехід до особистісно орієнтованого навчання та виховання, що полягає у створенні максимально сприятливих умов для розвитку і саморозвитку особистості учня, виявлення та активного використання його індивідуальних особливостей у навчальній діяльності. Саме поняття гуманізації освіти в українському педагогічному словнику за редакцією С.У.Гончаренка визначається як “процес переосмислення, переоцінки всіх компонентів педагогічного процесу у світлі їхньої людинотворчої функції. Гуманна освіта - це особистісно зорієнтована освіта, що проголошує особистість найвищою соціальною цінністю” [16, с. 32].
Вирішальним фактором впровадження принципу гуманізму в реальне життя загальноосвітньої школи є створення в ній особистісно орієнтованого виховного середовища, яке ми визначаємо як сукупність ціленаправлено створених соціальних і педагогічних умов, які забезпечують формування духовно збагаченої особистості з гармонійним поєднанням загальнолюдських та національних цінностей, здатної до соціального самовизначення та самореалізації.
Тоді все викладене дозволяє охарактеризувати гуманізацію виховання як процес формування особистісно орієнтованого виховного середовища на засадах взаємодії всіх учасників педагогічного процесу.
Отже, можна констатувати, що процеси гуманізації освіти масштабні та складні, це процеси морально-психологічної перебудови людини, внутрішньої переорієнтації системи духовних цінностей, усвідомлення власної гідності і цінності іншої людини, формування почуттів відповідальності і причетності до минулого, сучасного і майбутнього.
Таким чином, за результатами проведеного теоретичного аналізу ми дійшли до висновку, що основними положеннями сучасної концепції гуманізації виховання є:
- визнання пріоритету особистості, її унікальності;
- співробітництво всіх суб'єктів педагогічного процесу в розв'язанні навчально-виховних завдань;
- опора на загальнолюдські і національні духовні цінності;
- широкий культурологічний підхід до вибору виховних технологій;
- гуманізація виховного середовища, міжособистісних стосунків у всіх підсистемах педагогічної навчально-виховної системи;
- засудження і безумовне усунення з педагогічної практики методів адміністрування, примусу, авторитаризму, волюнтаризму;
- звернення до скарбниці народної педагогічної думки і досвіду.
Практична реалізація принципів гуманізації виховання означає посилення у всіх без винятку закладах системи освіти особистісного фактору, більш повне врахування індивідуальних особливостей школярів, реалізацію творчого потенціалу вчителів.
Так, О.І.Вишневський називає кілька особливо важливих сфер, які можуть сприяти формуванню гуманізму в дітях: історія минулого нашого народу, оскільки історичне забуття означає втрату зв'язку поколінь; культ сім'ї і рідного дому, адже діалог поколінь - одне із потужних джерел духовності; література, вид мистецтва, який має доступ до глибин духовно-емоційного життя дитини; рідна мова, через яку найперше повинно здійснюватись сприймання духовних цінностей; народознавство - предмет про духовне коріння людини, її витоки; дисципліни естетичного циклу - вони стосуються сфери емоційного сприймання світу; природознавство, бо природа - “мати”, яка потребує любові, добра, милосердя; живі стосунки учнів з учителями, з керівниками школи, з товаришами [11].
Проблема формування особистісно зорієнтованого, а значить, гуманного виховного середовища надзвичайно складна, багатогранна та мало досліджена. І.Д.Бех зазначає, що „…ідеї гуманістичної педагогіки охопили все наше суспільство..., однак нині загальна ейфорія, пов'язана з цією проблематикою змінилася глибоким її осмисленням, розумінням складності сутнісної трансформації сучасного освітнього процесу” [7]. Масові втрати в моральному вихованні підростаючої особистості свідчать про те, що виховні методи, які ігнорують почуття старших школярів, їхнє право на свободу та самостійність, не призводять до бажаного результату. Тому дослідник обгрунтовує необхідність введення нових особистісно орієнтованих технологій виховання, які б функціонували за такими принципами:
- цілеспрямованого створення емоційно збагачених виховних ситуацій;
- особистісно розвиваючого спілкування;
- використання співпереживання як психологічного механізму у вихованні особистості;
- систематичного аналізу вихованцем власних і чужих вчинків.
Такі дослідники, як І.С.Якиманська, С.В.Рудаківська, О.І.Виговська порівнюють мету, сутність, технологію, зміст, форми та методи педагогічної діяльності за умов особистісного орієнтованого навчання і виховання з традиційним. Виходячи з цього, суттєво відрізняються і здобуті результати: якщо за умов традиційного навчання в учнів прослідковується адаптивність до вимог дорослих (педагога, вихователя, батьків), які створюють для них нормативні ситуації, а також певний рівень здобуття наукової інформації, то результатом особистісно орієнтованого навчання є здатність учнів до перетворення науково-педагогічної інформації на підставі власного досвіду, тобто побудови суб'єктивної моделі пізнання. Сюди включаються не тільки логічно-суттєві, але й особистісно значущі ознаки об'єктів, що пізнаються. Крім цього, за умов особистісно орієнтованого навчання і виховання виникає креативність учнів, яка дозволяє їм постійно шукати та знаходити вихід із ситуацій; будувати для себе нову модель, спираючись на знання, засоби дій, що є в індивідуальному досвіді [45; 55].
Всі наведені аспекти особистісно орієнтованого навчання та виховання, що досліджувались, мають сприяти розвитку ціннісного ставлення до особистості й усвідомлення нею своєї індивідуальності та неповторності, формувати в неї почуття власної гідності, а отже, стимулювати позитивні прояви свого „Я”.
Таке оновлення цілей, завдань і змісту освіти, що відбувається на сучасному етапі, вимагає дослідження впливу різних технологій індивідуалізованого навчання та виховання на зміни в структурі навчально-виховного процесу сучасної загальноосвітньої школи, дослідження умов застосування технологій індивідуалізованого навчання і виховання, моделювання оптимальних варіантів їх застосування для різних типів навчальних закладів та систем виховання. На думку дослідників Л.Липової, С.Ренського, М.Кушнір „…за нової парадигми освіти саме осучаснені перспективні освітні технології здатні забезпечити на засадах індивідуалізації у відповідності до синергетичної теорії розвиток, саморозвиток і самостійність дитини, вільну реалізацію її природних задатків” [31, с. 16]. Автори також визначають поняття „індивідуалізоване навчання” як такий вид навчання, який „здійснюється на засадах індивідуалізації із застосуванням особистісно зорієнтованих технологій, метою яких є розвиток індивіда у відповідності до його здібностей і в притаманному йому темпі”.
Поряд з розробкою нових технологій індивідуалізації процесів навчання і виховання для визначення мети та цілей оптимізації процісу управління вихованням набуває особливого значення вивчення досвіду класичних педагогічних систем, які грунтуються на ідеях гуманізму, та узагальнення їх спільних надбань у цій сфері. На нашу думку, педагогічний успіх таких вітчизняних і зарубіжних систем навчання і виховання значною мірою зумовлений саме їх гуманістичною спрямованістю та орієнтацією на особистість.
Однією з найвідоміших зарубіжних гуманістичних педагогічних систем, як підтверджують результати нашого дослідження, є виховна система Селестена Френе - французського педагога ХХ століття, яка характеризується глибокою увагою до психології дитини, оригінальним вирішенням проблем організації шкільного життя, інтенсивними пошуками нових методів виховної діяльності школи.
Педагогічна система С.Френе має такі ознаки особистісно зорієнтованого навчання і виховання:
у центрі навчально-виховного процесу - дитина, а визначальний фактор формування особистості - її життєвивий досвід;
побудова виховного процесу за результатами наукового вивчення особистості учнів;
широке запровадження нових оригінальних матеріальних засобів навчання та виховання (типографія, „вільні тексти”);
індивідуалізація та диференціація процесу навчання і виховання особистості дитини, здійснення його у індивідуальному режимі учнів;
гуманізація форм контролю знань, оцінювання не тільки формального результату, але й зусиль, затрачених на виконання роботи.
пріоритетність морального виховання особистості;
У контексті досліджуваної нами проблеми, актуальною є також ще одна педагогічна система гуманістичної спрямованості - це вальдорфська педагогіка, міжнародний культурно-освітній рух, представлений нині біля 500 Вільними Вальдорфськими школами, 1000 дитячих організацій. Вальдорфські школи та дитячі садки розповсюджені у Західній Європі, Скандинавії, США, Південній Америці, ЮАР, Японії та інш. З кінця 80-х років вони інтенсивно розвиваються у Східній Європі, Польщі, Угорщині, Чехії, Словакії, Східній Німеччині.
У витоків вальдорфської педагогіки стоїть німецький вчений, філософ, дослідник творчості Гете, засновник нового духовного руху - антропософії - Рудольф Штейнер (1861-1925).
Сутність вальдорфської педагогіки полягає у тому, щоб уникати давати навчальний матеріал учневі у готовому вигляді. Тобто у школі дається мінімальне, решту дитина доповнює сама - фантазією, мисленням і відчуттям, тому у вальдорфській школі немає готових рецептів та визначень. Отже, ми можемо констатувати, що сутність штейнеровської теорії пізнання полягає у тому, що людина доповнює те, що приходить до неї "неготовим" (наприклад, зміст книги - це не ті слова, що в ній написані, зміст її у тому, наскільки ми її можемо доповнити). На принципі доповнення побудований світ сприйняття, світ природи, тоді педагогіка, що побудована на цьому принципі, є за своєю сутністю природною педагогікою. З принципу доповнення виходить ще один важливий принцип - простота. Вальдорфські школи частково заперечують технічні засоби навчання, зокрема телебачення. Адже, на їх думку, готові іграшки, техніка - це те, що дитина отримує у готовому вигляді, а значить це уповільнює її розвиток. Простота ж збуджує фантазію. Тому діти разом з вчителем самі виготовляють іграшки з дерева, шишок, черепашок, соломи, каштанів та інше. Отже, ми можемо зробити висновок, що саме так у цій системі навчання та виховання розвивається уява, фантазія, відчуття та мислення дитини.
Загальним законом для вальдорфських шкіл є закон гетеаністичного методу пізнання. Це означає: пізнавати світ, пізнаючи себе, та пізнавати себе, пізнаючи світ, тобто зрозуміти себе, щоб зрозуміти іншу людину, „…побачити багатогранність її душі, її неповторність, щоб відкривати красу оточуючого світу, особливим, духовним зором осягати тайни життя” [54, с. 47]. Отже, ми можемо стверджувати, що вальдорфські школи застосовують надзвичайно ефективний метод, який дозволяє зберегти здатність дітей дивуватись, фантазувати. Цей метод - образне викладання педагогом навчального матеріалу на будь-якому уроці, є одним з головних методів вальдорфської педагогіки.
Ще одним з основних принципів вальдорфської педагогіки є принцип свободи. Завдання вчителя - виховувати дитину вільною, через те, що пізнання дає їй чітку уяву про нетривалість світу; за такого підходу вихователю слід переконати дитину, що світ цей можна пізнати і знайти у ньому своє місце. Тому дорослі повинні допомогти дитині увійти у світ так, щоб вона не перестала його любити. На нашу думку, застосування цього важливого принципу вальдорфської системи виховання забезпечує значний позитивний результат: у такій школі діти не знають страху, тому що там не допускається насильство та принизливі порівняння. Їх розвиток будується на успіхах та на взаємодії всіх учасників педагогічного процесу, що відповідає принципам гуманістичної педагогіки.
Наступним є те, що багато процесів життєдіяльності людського організму підпорядковуються особливим біологічним ритмам, тому природовідповідна та гуманна педагогіка має враховувати ці життєві ритми. За результатами нашого дослідження, вальдорфська педагогіка враховує і ритм індивідуального розвитку дитини, і ритм навчального дня, тижня, року, і внутрішній ритм уроку. За нашими висновками, значення цього важливого принципу важко переоцінити, адже його реалізація - одна з основних вимог особистісно орієнтованого виховання, яка сьогодні лише починає запроваджуватись у життя масової загальноосвітньої школи.
Таким чином, за результатами нашого дослідження, вальдорфська педагогічна система (Р.Штейнера) грунтується на принципах гуманізму і відповідає основним вимогам особистісно и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.