На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Психолого-педагогчна лтература з дослджуваної проблеми. Нетрадицйн уроки у систем навчання мови учнв початкових класв. Дослдно-експериментальна робота на уроках рдної мови в 2 клас. Органзаця експериментального навчання, його результати.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 24.05.2010. Сдан: 2010. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ДИПЛОМНА РОБОТА

НЕТРАДИЦІЙНІ УРОКИ ЯК ЗАСІБ ВИХОВАННЯ ІНТЕРЕСУ
МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ДО УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
ЗМІСТ

Вступ
Розділ І. Теоретичні основи виховання інтересу молодших школярів до навчання
1.1 Аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми
1.2 Нетрадиційні уроки у системі навчання мови учнів початкових класів
Висновки до першого розділу
Розділ ІІ. Дослідно-експериментальна робота на уроках рідної мови в 2 класі
2.1 Стан досліджуваної проблеми в сучасній початковій школі
2.2 Організація експериментального навчання
2.3 Результати дослідно-експериментальної роботи
Висновки до другого розділу
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ

Сучасна початкова школа діє в умовах швидкого розвитку науки, зростання обсягу нової інформації. Саме вона, на думку Ю.Бабанського, повинна « підготувати активних, самостійних людей, які б мали високі творчі здібності та володіли певними якостями: уміли самостійно критично та творчо мислити; знаходили шляхи вирішення проблеми; грамотно опрацьовували інформацію; удосконалювали розвиток особистої моральності, інтелекту, культурного рівня » [ 4, 7 ].
Основне завдання сучасного вчителя - залучити учнів до активної та самостійної діяльності, перетворити їх у суб'єктів цієї діяльності. Зацікавленість, викликана педагогом на уроці, за певних умов може перерости в стійкий інтерес до знань. Тільки в разі такого підходу формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров'я, яке є одним із стратегічних завдань реформування освіти в Україні, згідно з Національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ столітті, стане можливим [ 13 ].
Учіння - цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, оволодіння уміннями й навичками. Компонентами учіння виступають, як зазначає З.Друзь, « мета, мотиви, зміст, засоби роботи, результати » [ 16, 10 ].
У зв'язку з цим педагоги та психологи (І.Лернер, О.Савченко, Л.Виготський, Г.Костюк, О.Леонтьєв та інші) все більше усвідомлюють гостру потребу в удосконаленні традиційних форм навчання, одним із головних недоліків якого залишаються об'єктивно-суб'єктивні взаємини між учителем і учнем. Так, наприклад, О.Савченко, академік АПН України, дидакт початкової школи, підкреслює, що « провідним принципом організації навчальної діяльності має бути розвивальне навчання, смисл якого - у створенні найсприятливіших умов для інтенсивного розвитку тих здібностей і якостей дитини, що перебувають у стадії формування » [ 46,104]. Цю стадію Л.Виготський назвав « зоною найближчого розвитку » [ 8, 26 ].
Науковці (Г.Костюк, О.Скрипченко, Б.Друзь, О.Киричук, Н.Бібік, О.Савченко та інших) надають винятково важливого значення інтересу до пізнання в процесі шкільного навчання. Г.Костюк наголошує на тому, що « в умовах, коли навчання стає активною пізнавальною і практичною діяльністю учнів, важливого значення набувають пізнавальні інтереси, любов до знання…» [ 21, 369 ].
Нестандартні уроки як розвивальне проблемне та випереджаюче навчання виступає альтернативною формою організації навчання молодших школярів з метою виховання в них пізнавального інтересу. Це збагачення обох сторін навчального процесу інтелектуальними почуттями, це шанс вчителя спілкуватися з дітьми душею, це почуття краси, співпереживання, це радість пізнання, подолання труднощів та насолода від праці. Нестандартні уроки дають можливість ефективно оволодіти тим максимумом знань, який потрібен сильним дітям для розвитку, а слабким - для полегшення програмного мінімуму [ 32, 8 ]. Саме це і зумовило вибір теми нашого наукового дослідження: «Виховання інтересу молодших школярів до уроків рідної мови засобом нестандартних уроків ».
Об'єктом дослідження виступає процес організації навчальної діяльності молодших школярів.
Предмет - нестандартні уроки як засіб виховання інтересу молодших школярів до уроків рідної мови.
Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність нестандартних уроків у системі навчання мови учнів початкових класів.
Ми припускаємо, що використання нестандартних уроків як активної форми навчання дозволить виховати інтерес учнів до рідної мови.
Досягнення мети і необхідність доведення гіпотези передбачає вирішення таких завдань:
- проаналізувати наукову психолого-педагогічну та методичну літературу з даної теми;
- теоретично обґрунтувати проблему нестандартних уроків як дієвого засобу виховання пізнавального інтересу молодших школярів до навчання;
- вивчити досвід роботи вчителів-практиків;
- розробити дослідно-експериментальну програму та експериментальним шляхом перевірити її ефективність.
Дослідження проводилося з опорою на наступні методи:
- теоретичні: метод теоретичного аналізу і синтезу при визначенні об'єкта, предмета, мети та завдань дослідження, висування гіпотези, узагальнення матеріалу, отриманого в результаті експерименту;
- емпіричні: аналіз наукової психолого- педагогічної та методичної літератури, відбору фактичного матеріалу, педагогічні спостереження, аналіз досвіду роботи вчителів загальноосвітніх шкіл і результатів діяльності учнів, анкетування вчителів, педагогічний експеримент та аналіз результатів експерименту.
Практичне значення роботи полягає у тому, що матеріали дослідження та його висновки можуть бути використані вчителями початкових класів в їх практичній діяльності.
Експериментальна робота проводилась у 2-А (учні) та 2-Б (учнів) класах на базі середньої загальноосвітньої школи № 103 м.Миколаїва упродовж 2006- 2007 навчального року.
Результати роботи доповідалися на методичному об'єднанні вчителів початкових класів ЗОЩ № 103 м. Миколаїва (січень 2008); на студентській науково-практичній конференції МДПУ (квітень 2008).
Розділ І. Теоретичні основи виховання інтересу молодших школярів до навчання
1.1 Аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми

Запорукою ефективності навчальної діяльності й процесу учіння молодших школярів є результативність пізнавальної діяльності, від якої залежить цілеспрямованість розумової активності, розвиток інтелектуальної рефлексії та природжених задатків учнів тощо.
Л.Артемова справедливо зазначає: « Щоб навчання було легким і бажаним, важливо пропонувати такий зміст знань, який дитина на даному етапі розвитку своєї психіки може сприйняти найбільш оптимально - зацікавлено, з найменшими труднощами » [ 2, 6 ].
Виховання в учнів інтересу до вивчення будь-якого предмета - одне з важливих завдань, що стоять перед учителем. В « Українському педагогічному словнику » С.Гончаренка знаходимо таке визначення: «Інтерес - це вибіркове емоційно-пізнавальне ставлення особистості до предметів, явищ, подій навколишньої дійсності, а також до відповідних видів людської діяльності. Тут виступають в єдності об'єкт інтересу, що має захоплюючі, привабливі сторони, і суб'єкт, для якого ці сторони життєво важливі » [ 9, 147 ]. Науковець пропонує розрізняти:

Схема 1
Стійкість інтересу, на думку Б.Друзя, виражається в тривалості його збереження і в його інтенсивності [ 16, 12 ].
Г.Щукіна виділяє такі види інтересів:
Емоційний інтерес дарує радість творчості, радість пізнання. Він міцно пов'язаний з гостротою сприймання навколишнього світу, увагою, пам'яттю, мисленням і волею.
Інтереси до самого процесу діяльності - оволодіння знаннями, до творчості і до результатів діяльності - до набуття професії, до матеріальних результатів праці. У активних особистостей ці інтереси поєднуються.
У навчанні фігурує особливий вид інтересу - інтерес до пізнання, або, як його зараз прийнято називати, пізнавальний інтерес. Його область - пізнавальна діяльність, у процесі якої відбувається оволодіння змістом навчальних предметів і необхідними засобами або уміннями й навичками, за допомогою яких учень отримує освіту [ 59, 96 ].
Досліджуючи проблему виховання пізнавальних інтересів молодших школярів, Б.Друзь визначив характерні ознаки пізнавального інтересу: динамічність, поступальний рух, перехід від явища до сутності, встановлення глибоких зв'язків, оволодіння закономірностями. На його думку, інтереси різняться змістом, широтою, стійкістю, силою і дієвістю. Зміст інтересів визначається тим, на що вони спрямовані (наприклад: на читання, математику, спорт); широта визначається різнобічністю, спрямованістю на різні об'єкти при наявності основного, стрижневого інтересу; стійкість характеризується часом, протягом якого вони зберігають свою силу і впливають на поведінку людини, її життя й діяльність [ 16, 6 ].
У школярів одного й того ж класу пізнавальний інтерес може мати різні рівні свого розвитку:
- елементарним рівнем пізнавального інтересу може враховуватись відкритий інтерес до нових фактів, явищ, які фігурують в інформації, що отримують учні на уроці;
- більш високим рівнем його є інтерес до пізнання істотних властивостей предметів та явищ. Цей рівень вимагає пошуку й активного оперування знаннями;
- ще більш високий рівень пізнавального інтересу складає інтерес школярів до причинно-наслідкових зв'язків, до виявлення закономірностей, до встановлення загальних принципів явищ, діючих в різних умовах. Цей рівень характеризується пошуковою творчою діяльністю, з придбанням нових і більш досконалих способів навчання [ 59, 97 ].
Аналіз психологічної структури пізнавального інтересу привів психологів (С.Рубінштейн, Г.Костюк, О.Леонтьєв) до висновку, що пізнавальний інтерес це сугубо особистісне утворення, пов'язане з потребами, в якому в органічній єдності представлені усі важливі для особистості процеси: інтелектуальні, емоційні, вольові [ 59, 103 ].
1. Про інтелектуальну активність можна судити за такими діями:
- питання учнів, звернені до вчителя. Як показують спеціальні дослідження (Г.Щукіна, О.Савченко та ін.), питання учнів носять різний рівень пізнавальної цінності, тому слід звертати особливу увагу лише на ті питання, які дійсно мають пізнавальний сенс, бажання учня або уточнити неясності, або відкрити перед собою перспективу пізнання даної області. Однак будь-яке самостійне питання це вже показник існуючого пізнавального інтересу [ 49, 124 ];
- прагнення учнів до власної участі у діяльності, в обговоренні піднятих на уроці питань, у доповненнях, виправленнях відповідей товаришів, у бажанні відстояти свою точку зору;
- активне оперування придбаними знаннями та уміннями говорить про пізнавальний інтерес високого рівня.
- прагнення поділитися з іншими (товаришами, учителем) новою, свіжою інформацією, отриманою з різних джерел за межами навчання.
2. Емоційні прояви. Так, об'єктивними апаратурними методиками (по замірам орієнтовних реакцій у дослідженнях Ю.Кулюткіна) зафіксовано, що кульмінація емоцій у ситуаціях пошуку досягає піку у той самий момент пошуку рішення, коли складається визначене відношення до нього. Тоді ж, коли вибір зроблений і відношення визначене, емоційна напруга знижується. Ці дослідження дають ключ до вирішення багатьох питань при аналізі процесу навчання [ 59, 106 ].
3. Вольові прояви, а саме:
- зосередження уваги;
- поведінка учня при виникненні ускладнень. Стійкий і достатньо глибокий інтерес знаходиться у тісному зв'язку з прагненням подолати труднощі, спробувати різні шляхи для вирішення складної задачі;
- прагнення до завершеності учбових дій. Інтерес завжди пов'язаний з поглинаючою діяльністю, з уходом у діяльність, незважаючи навіть на зовнішні подразники (наприклад, дзвоник з уроку). Лише завершивши роботу, школярі реагують на них.
В.Онищук звертає увагу на чотири якісні етапи розвитку інтересу.
Формування пізнавальних інтересів - процес тривалий. Дослідження Г.Костюка, О.Скрипченка, Б.Друзя, Г.Щукіної та інших виявили такі основні етапи процесу формування пізнавального інтересу:
- підготовка ґрунту для появи пізнавального інтересу - створення умов, які сприяють виникненню потреби в даних знаннях і відповідному виді діяльності;
- створення позитивного ставлення до навчального предмета і до діяльності;
- організація діяльності, за якої формується справжній пізнавальний інтерес [ 16, 16 ].
Науковці зазначають, що формування позитивного ставлення до навчальної діяльності залежить від багатьох умов:

Схема 2

1). розуміння дитиною змісту і значення виучуваного;
2). наявність нового як у змісті виучуваного, так і в самому підході до його розгляду;
3). емоційна привабливість навчання;
4). наявність оптимальної системи тренувальних творчих вправ і пізнавальних завдань до відповідної «порції» програмового матеріалу;
5). зміст навчального матеріалу - ступінь добротності інформації, що визначається такими якостями, як систематизованість, відповідність інтересам даного класу, предметність, новизна;
6). самостійність у пізнавальній діяльності;
7). оцінка успіхів учнів з боку вчителя [ 16, 29-30 ].
Видатний педагог В.Сухомлинський вважав, що навчальний процес у сучасній школі повинен розвивати всемогутню радість пізнання, а школа повинна бути справжнім « будинком радості »: « дати дітям радість праці, радість успіху в навчанні, пробудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності - це перша заповідь виховання » [53, 164]. Щоб реалізувати цю вимогу, треба насамперед знати, який навчальний предмет найбільше приваблює учня і чому; про що хотілося б учневі довідатися на уроках, прочитати у книжках; чим любить займатися дитина у вільний час; з якого шкільного предмета їй найбільше доводилося готуватися і чому. Дослідженнями встановлено, що учнів приваблює можливість набувати знання в процесі активної пізнавальної діяльності.
С. Логачевська теж відмічає, що молодші школярі вчаться з інтересом тоді, коли їм цікаво і, найголовніше, коли навчальні дії стають для них особистісно значущими, тобто коли ними рухає пізнавальна потреба - знати, міркувати [ 25, 21 ]. « На уроці цікаво, коли знаєш, розумієш і працюєш. А якщо не працюєш і не розумієш, сидиш і мовчиш, - нудно », - така характерна відповідь більшості опитаних учнів. Тому слід так організувати навчальний процес, створити таку атмосферу на уроці, щоб кожний відчував, що його праця - то частка загальної роботи.
На вихованні дитячих інтересів позначаються:
1. Глибоке знання вчителем свого предмета і любов до нього, прагнення до постійного вдосконалення педагогічної майстерності.
2. Висока ефективність кожного уроку, раціональна його будова, використання наочних посібників.
3. Цілеспрямованість уроків, уміння вчителя зосередити увагу на головному, основному. Залучення всіх учнів до роботи шляхом створення проблемно-пошукових ситуацій, дослідницького підходу до засвоюваного матеріалу.
4. Практична спрямованість викладання з урахуванням особистого досвіду учнів.
5. Індивідуалізація підходу до дітей і диференціація вимог до них.
6. Піклування вчителя про успіхи кожного учня. Створення моделі педагогічної структури особистості.
Роботу з виховання пізнавальних інтересів на уроках доцільно будувати у такій послідовності: « цікаво » « знаю » « вмію » [ 16, 24 ].
Виховання відбувається за допомогою різних методів. Методи виховання - це «сукупність найбільш загальних способів розв'язання завдань і здійснення виховних взаємодій, способів взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованих на досягнення цілей виховання; сукупність специфічних способів і прийомів виховної роботи, які використовуються в процесі формування особистісних якостей учнів для розвитку їхньої свідомості, мотиваційної сфери і потреб, для вироблення навичок і звичок поведінки й діяльності, а також їх корекції і вдосконалення» [ 9, 206 ]. Сучасна дидактика озброює вчителя такими методами:
І. Методи формування суспільної поведінки й організації діяльності школярів:
1. Гра сприяє інформаційному збагаченню сприймання, мислення і почуттів дітей за рахунок залучення цікавого матеріалу; вимагає від учнів активної вдумливої роботи та уважного аналізу; інтенсифікує навчання; сприяє не лише емоціональному, а й інтелектуальному збудженню, що, без сумніву, позитивно позначається на засвоєнні матеріалу.
2. Доручення - це залучення дітей у різноманітну навчальну діяльність з метою забезпечення набування учнями досвіду виконання поставлених перед ними завдань.
3. Змагання сприяє розвитку творчих сил і підвищенню активності учнів з метою досягнення вищих показників у навчанні.
ІІ. Методи формування свідомості - бесіди, диспути, лекції, обговорення матеріалів преси, літературних творів, кінофільмів.
Слід зазначити, що ці групи методів спрямовані не лише на зміну особистості у позитивний бік, а й на виникнення у школярів потреб, почуттів, думок, інтересу, які спонукають їх до певних вчинків, поведінки та діяльності [30, 94 ];
ІІІ. Методи заохочення і покарання не створюють нового у становленні особистості школяра, вони виступають як регулятор тих дій, які здійснюються за допомогою основних методів виховання. До заохочень і покарань вдаються у випадках, коли треба посилити позитивні мотиви або, навпаки, загальмувати негативні [30, 102 ].
Г.Щукіна, досліджуючи динаміку пізнавального інтересу учнів протягом 45 хвилин уроку, виявила найбільш типові прояви динаміки пізнавального інтересу:
* самою сприятливою тенденцією руху пізнавального інтересу на уроці є його поступове наростання від початку до кінця. У перші 5 хвилин, пов'язаних з організацією діяльності, пізнавальний інтерес ще мало помітний. З усвідомленням поставленої задачі, яка реалізується або у проблемному навчанні, або за допомогою цікавої інформації вчителя, інтерес починає проявлятися, підтримується протягом уроку різноманіттям самостійних робіт, проблемною ситуацією, цікавою інформацією, яка поступає як від вчителя, так і від учнів;
* самою неблагополучною лінією руху інтересу є його «ниспадаючий» характер. У значній частині досліджуваних уроків фіксувалася висока напруга уваги після перших 5 хвилин, пов'язаних з орієнтуванням учнів у запропонованих задачах. Частіш за все це був інтерес-очікування (викличуть - не викличуть). Він тримався під час опитування, коли, по-перше, шанси на виклик до відповіді є у кожного і, по-друге, коли можна приєднати свої міркування до відповіді товариша. Потім, коли мотив очікування виключається, інтерес до уроку згасає навіть при наявності цікавої інформації, але слабкій її подачі, а також без необхідної стимуляції самих учнів;
* сходинкова динаміка пізнавального інтересу така, що інтерес непостійний і виступає в якості загального мотиву діяльності. Даний тип динаміки пізнавального інтересу на уроках - це свідчення їх аморфності, недостатньої стійкості. Успіх у формування пізнавального інтересу на таких уроках вирішують останні 10-15 хвилин;
* своєрідність 4-го типу динаміки пізнавального інтересу учнів на уроці у тому, що в ньому дуже яскраво помітні кульмінації та точки падіння [ 59, 124 ].
1.2 Нетрадиційні уроки у системі навчання мови учнів початкових класів

В останні роки зроблено чимало спроб удосконалити побудову уроку як форми організації навчальної діяльності учнів, що диктує необхідність застосування так званих « нетрадиційних » форм навчання.
Нетрадиційні форми навчання можна визначити як такі, які відрізняються нестандартністю організації навчального процесу, забезпечуючи оптимальність розв'язання навчально-виховних завдань [26, 30]. У сучасній дидактиці вживається поняття « нетрадиційний урок », «нестандартний урок ».
Поняття « нестандартний урок » введене в методику майже всіх навчальних предметів педагогами-новаторами наприкінці 80-х років ХХ століття. Воно означає імпровізаційне навчальне заняття, яке має нетрадиційну (невстановлену) структуру і специфічну цільову установку [39, 8 ].
Аналіз педагогічної літератури дає можливість розкрити значення нетрадиційних форм навчання, яке полягає в тому, що вони:
- урізноманітнюють форми роботи з учнями;
- сприяють вихованню творчої особистості школярів;
- дозволяють повніше врахувати особливості навчального матеріалу;
- вимагають розробки технології застосування нових освітніх форм;
- сприяють раціональному використанню навчального часу;
- підвищують продуктивність роботи учнів на уроці;
- розширюють функції вчителя [ 19, 344 ].
Уперше спроба класифікувати нетрадиційні форми навчання, залежно від їх способу спілкування суб'єктів навчання була зроблена у дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук Н.Стяглик у 1994 році « Нетрадиційні форми навчання і їх вплив на якість навчального процесу в школі » [ 52 ].
Залежно від історії їх розвитку, Н.Стяглик визначає дві групи:
- « пульсуючі», тобто форми навчання, які відомі в педагогіці давно, але в силу соціальних та інших умов, потреб частота їх застосування в практиці різна;
- « нестандартні форми» - це форми, які раніше не застосовувались і відрізняються оригінальністю їх організації. Вони в основному виникли в останні роки під впливом засобів масової інформації.
Відповідно до реалізації основних компонентів навчання під час розв'язання дидактичних завдань освітнього процесу дослідниця виділяє такі групи:
- нетрадиційні форми цілісного розв'язання завдань навчання (прийняття мети, організація сприйняття, осмислення, закріплення, застосування змісту того, що засвоюється, контроль та самоконтроль);
- « пролонговані» форми, які не реалізують дидактичних завдань під час проведення, вони потребують тривалої підготовки.
Для ефективної організації навчально-виховної діяльності школярів необхідно враховувати способи взаємодії суб'єктів навчального процесу, що дозволяє виділити такі моделі нетрадиційних форм навчання:
Модель А. Нетрадиційні форми, що забезпечують однобічну дію на учня (учитель - учень, учень - учень). Організація спілкування за даними схемами робить дитину об'єктом дії, а вчителеві належить провідна роль. Дана модель застосовується тоді, коли необхідно подати інформацію, якої немає в навчальних посібниках, для її наступної поглибленої переробки.
Модель В. Нетрадиційні форми навчання, які забезпечують взаємодію у процесі спілкування суб'єктів навчання в умовах парної роботи, роботи малих груп, між групової роботи. У даній моделі організації спілкування учень є одним із рівноправних суб'єктів. Між учителем і школярем (учнем і учнем) виникає співтворчість. Організовуючи взаємодію, учитель керує пізнавальною діяльністю, творчим пошуком дітей.
Модель С. Нетрадиційні форми навчання, які передбачають, як однобічну дію, так і взаємодію суб'єктів навчання.
Ця класифікація нетрадиційних форм представлена в таблиці [52 ].
Таблиця 1.1
Класифікація нетрадиційних форм відповідно
до способу взаємодії суб'єктів навчального процесу
Модель А
Модель В
Модель С
Інтегрований урок
Урок - лекція
Урок - мандрівка
Урок - екскурсія
Урок - новела
Урок - парадокс
Урок - семінар
Урок - есе
Урок - залік
Урок - суд
Урок - лото
Урок - композиція
Урок - огляд знань
Урок - аукціон
Урок - казка
Урок - диспут
Урок - діалог
Урок - «круглий стіл»
Урок - турнір
Урок - КВК
Урок - Брейн-ринг
Урок - Що? Де? Коли?
Урок - форум
Урок - телеміст
Залежно від змісту, форм і методів у рамках даної моделі може бути як одностороннє діяння суб'єктів, так і взаємодія, тобто може бути або Модель А, або Модель В; або обидві моделі разом.
Багато вчених і педагогів замислювалися над визначення поняття «нестандартний урок». На думку науковців (О.Антипової, В.Паламарчук,
Д.Румянцевої), сутність нестандартного уроку полягає в такому структуруванні змісту і форми навчання, яке б викликало насамперед інтерес учнів і сприяло їхньому оптимальному розвитку й вихованню [1 ]. Л.Лухтай (м. Дніпропетровськ) називає нестандартним уроком такий урок, який не вміщується (повністю або частково) у рамки сформульованого дидактикою, на якому вчитель не дотримується чітких етапів навчального процесу, методів, традиційних видів роботи [27 ]. Е.Печерська (м. Одеса) вбачає головну відміну нестандартного уроку у викладанні певного матеріалу у формі, пов'язаній з численними асоціаціями, різними емоціями, допомагає створити позитивну мотивацію навчальної діяльності [43]. О.Митник і В.Шпак (м. Київ) наголошують на тому, що нестандартний урок народжується завдяки нетрадиційній педагогічній теорії, поміркованому самоаналізу вчителя, психологічному передбаченню перебігу тих процесів, які відбуваються на уроці, а найголовніше - завдяки відсутності штампів у педагогічній технології [28 ].
Класифікація нестандартних уроків ще не склалася, але « бібліотечка » їх уже досить різноманітна. На сучасному етапі для початкової школи можливе таке групування нестандартних уроків (за формами проведення) [39, 11 ]:
1. Бінарні уроки (І - ІV клас; 2 рази на семестр).
Бінарними називаємо заняття, на яких матеріал даної теми уроку подається блоками різних предметів. При цьому такий нестандартний урок готується вчителями - предметниками, кожний із яких проводить етапи (блоки) уроку стосовно того предмета, що викладає. Тому проведенню таких занять передують етапи підготовки:
- ознайомлення вчителів - предметників з діючими програмами;
- знаходження сумісних програм з різних предметів;
- складання структури майбутнього уроку;
- написання спільного плану - конспекту [34, 50 ].
2. Віршовані (римовані) уроки (І - ІV клас; 1 раз на місяць):
Віршовані (римовані) - це такі нестандартні уроки, що проводяться у віршованій формі. Всі етапи такого заняття, всі завдання, задачі, пояснення - римовані тексти. Як правило, ці уроки підсумовують вивчені теми, тобто є узагальнюючими (систематизуючими), і за своєю структурою нічим не відрізняються від традиційної форми організації навчання. Римовані уроки максимально зосереджують увагу школярів, бо матеріал подається стисло - віршами, і не можна пропустити основне, треба зуміти виділити головне й зробити певні висновки [51, 52 ].
3. Інтегровані (міжпредметні) уроки (І - ІV клас; 3 рази на семестр).
У сучасному педагогічному процесі значного розвитку набула ідея між- предметної інтеграції - поповнення, відновлення; об'єднання в ціле будь-яких окремих частин. Такі нестандартні заняття дають можливість учителеві опанувати з учнями значний за обсягом навчальний матеріал, домогтися міцних, усвідомлених міжпредметних зв'язків, усунути дублювання у вивченні ряду питань, досягти цілісності знань.
Підготовка інтегрованих уроків включає:
- аналіз річного календарного планування;
- зіставлення матеріалу різних предметів для виділення тем, близьких за змістом або метою використання;
- « конструювання » занять;
- визначення завдань уроку.
О.Савченко у праці « Дидактика початкової школи » розробила класифікацію цих нестандартних уроків [47, 243 ]. На думку науковця, інтегровані уроки можуть поділятися залежно від:
1). навчального предмета, з яким інтегруються:
- урок української мови і мовлення з уроком образотворчого мистецтва;
- урок української мови і мовлення з уроком курсу « Я і Україна »;
- урок української мови і мовлення з художньою працею;
- урок української мови і мовлення з народознавством;
2). постановки мети уроку:
- урок з автономними цілями;
- урок з домінуючими та супровідними цілями;
3). форми проведення уроку:
- класна форма;
- позакласна (урок у залі музею, на виставці; урок творчості серед природи);
- комплексна форма;
4). часу:
- академічний урок;
- спарений (2-3 45-ти чи 30-хвилинних уроки);
5). кількості інтегрованих уроків:
- подвоєні (інтегрування змісту двох навчальних предметів);
- потроєні (інтегрування змісту трьох навчальних предметів).
4. Уроки - дискусії (урок-діалог, урок-диспут, урок запитань і відповідей, урок-засідання, урок-круглий стіл, урок-конгрес, урок-конференція, урок-семінар, урок-телеміст) (ІV клас; 2-3 рази на семестр).
Уроки -дискусії проводяться після вивчення певної теми, розділу програми. Мета таких занять - поглиблення і систематизація знань школярів з предмета.
Обов'язково такі нетрадиційні уроки мають підготовчий етап. Учням повідомляється тема діалогу (диспуту, засідання), основні питання теорії, за якими буде проведено опитування, вказуються номери завдань підручника. Діти повинні показати на уроці різні раціональні способи їх виконання.
Дискусія дає прекрасну нагоду виявити різні позиції з певної проблеми або суперечного питання та залучити дітей до активної роботи, сприяє розвитку пізнавальних інтересів школярів, збагаченню учнівського лексичного запасу, необхідного для висловлювання своїх думок як в усній, так і в письмовій мовах. О.Митник та В.Шпак зауважують, що такі уроки розширюють також досвід спілкування, бо особлива увага під час їх проведення приділяється саме формуванню умінь запитувати і відповідати [28, 19 ].
5. Уроки - дослідження (урок-знайомство, урок-панорама ідей, урок-пошук, урок-самопізнання, урок «Слідство ведуть знавці», урок-усний журнал) (І ІІ - ІV клас; 3 рази на семестр).
Створюють умови для самостійної роботи учнів з вивчення навчального матеріалу за рахунок розвитку інтелектуальних умінь зокрема такого важливого, як уміння працювати з інформацією, що самостійно добута з різних джерел, оперативно подавати її в згорнутому та розгорнутому виглядах.
Такі нестандартні заняття мають певні особливості:
- учні, спираючись на раніше здобуті знання, в процесі самостійної діяльності опановують нові;
- діти вчаться застосовувати за різних умов ці знання, навички, уміння;
- молодші школярі займаються конструюванням і розв'язуванням життєвих ситуацій, які вимагають від них творчої самостійності та відповідного емоційного стану.
Цінність уроків - досліджень у тому, що під час проведення таких нестандартних занять поєднуються індивідуальні та групові форми роботи, завдяки яким у школярів формується позитивна мотивація до плідного співробітництва. А це сприяє активізації пізнавальних здібностей учнів, стимулює процес їх мислення [29, 95 ].
6. Уроки - звіти (урок-аукціон, урок-захист, урок-інтерв'ю, урок-ерудит, урок-композиція, урок-концерт, урок-огляд знань, урок-практикум, урок-ярмарок) (І - ІV клас; 3-4 рази на семестр).
Ці уроки, як правило, проводяться в кінці семестру (навчального року) з метою перевірки знань, умінь і навичок учнів з однієї або декількох тем.
Програма уроків - звітів планується завчасно. Вчителем або дітьми обирається ведучий (ведучі) концерту, конферансьє презентації, журналісти, опоненти захисту, вчена рада огляду знань тощо.
Значущість таких уроків безсумнівна: це і повторення вивченого матеріалу (віршів, пісень, розв'язування нетрадиційних завдань), і розширення кругозору дітей. Особливо цінним у педагогічному плані є те, що в процесі проведення таких нестандартних занять у школярів формується пізнавальний інтерес - бажання виконати музичний (поетичний) твір чи розповісти про нього своїм однокласникам. А цей інтерес може впливати на подальшу освіту (самоосвіту) дитини. Також уроки - звіти сприяють розвитку артистизму, мислення, мовлення, вміння спілкуватися, виховують культуру поведінки. Не слід забувати і про психологічні особливості молодшого школяра: кожній дитині треба дати можливість самоствердитися [30].
7. Уроки - змагання (урок «Брейн-ринг», урок « Що? Де? Коли?», урок-вікторина, урок КВД - конкурс кмітливих та допитливих, урок КВК - конкурс веселих та кмітливих, урок-турнір) (І - ІV клас; 3-4 рази на семестр).
Готуючись до уроку - змагання, вчитель проводить таку роботу (п. 6, 7 - розробляються всім класом):
1. Спостереження за учнями.
2. Проведення різноманітних тестувань, індивідуальних бесід з метою виявлення лідерів класу.
3. Підготовка декількох школярів для роботи в ролі консультантів команд і асистентів учителя для запису отриманих балів на дошці.
4. Опрацювання на звичайних уроках окремих ігрових ситуацій.
5. Розв'язання критеріїв оцінки журі (артистизм, виразність співу, ерудиція, оригінальність виконання танку, ритмічність гри на музичному інструменті, чітка дикція під час виконання поетичного твору).
6. Визначення кількості балів, одержаних за правильну відповідь чи обґрунтоване доповнення.
7. Виготовлення наочності, дидактичного матеріалу, добір ТЗН та музичних творів.
8. Розподіл учнів класу на команди.
Уроки - змагання дають змогу учням працювати активно, зацікавлено: виконавці знову зазнають радощі творчості, а їхні друзі - судді матимуть можливість проявити самостійність, продемонструвати вміння оцінювати почуте й обґрунтовано висловлюватися. При цьому в учня, навіть найслабшого, формується почуття відповідальності за власні знання. Бажання не підвести однокласників спонукає дитину підвищувати свій рівень знань, тренувати навички та вміння, допомагає розкрити особисті здібності задля користі команди, до складу якої вона входить. Робота на кінцевий результат, на перемогу змушує школяра працювати самостійно, виробляє навички самоаналізу, формує правильну самооцінку [10, 50 ].
Не слід забувати, що такі уроки сприяють розвитку творчості, виробленню особистих поглядів на проблеми, які вирішуються. Під час цих занять молодші школярі вчаться співставляти, узагальнювати, систематизувати й збагачувати власну мову за рахунок інтеграції знань.
8. Уроки - мандрівки (урок-екскурсія, урок-екскурс, урок - «картинна галерея», урок-марафон, урок-подорож) (І - ІV клас; 3-4 рази на семестр).
Особливість цих нестандартних занять у тому, що педагогічний процес реалізується як в умовах класного приміщення, так і поза ним.
Зрозуміло, що в умовах класного приміщення проводяться заочні уроки - мандрівки. Їх різновидами можуть бути уроки - екскурси (у минуле, у майбутнє) та уроки - подорожі (за планом чи за картою). В свою чергу власне мандрівки (очні) - це уроки - екскурсії (у природу, на виробництво, до музею, до зоопарку тощо) та уроки - марафони (за зупинками чи за маршрутом).
Складовими компонентами уроку - мандрівки вважають:
1. Підготовку вчителя та учнів до уроку.
2. Проведення заняття.
3. Підведення підсумків уроку.
Також фахівці продумали організаційні заходи та шляхи підготовки дітей до заняття. Для очних мандрівок це:
1) знайомство малюків з темою, метою, місцем проведення та зупинками екскурсій (марафонів);
2) актуалізація знань про правила дорожнього руху; правила поведінки на вулиці; правила поводження в природі;
3) демонстрація відеофільмів з метою мотивації та пробудження інтересу до майбутнього уроку;
4) поділ класу на групи - поїзди по 8-10 чоловік у команді;
5) знайомство дітей з проблемно - пізнавальними завданнями;
6) добір необхідного обладнання (наочності) [17, 6 ].
Уроки - мандрівки, що проводяться в умовах класної кімнати, передбачають виготовлення карти чи плану, за якими буде здійснена подорож (до країни Музики, до замку Граматики, у космос) та влучний добір музичного матеріалу. Ця карта, а також усе необхідне для виконання завдань (подолання перешкод) обладнання, наочність прикріплюються на дошку.
Проведення уроків - мандрівок привертає увагу багатьох вчителів тому, що ці нестандартні заняття по-перше, зацікавлюють майже усіх учнів; по-друге, базуються на грі, яка розряджає напружену обстановку, допомагає створити атмосферу невимушеності та веселий настрій у дітей; по-третє, стимулюють до розвитку творчих задатків учнів: кмітливості, логічного мислення, уяви.
9. Уроки - сюжетні замальовки (урок-вечорниці, урок-драматизація, урок-казка, урок-ранок, урок-спектакль, урок-фестиваль) (І - ІV клас; 2-3 рази на рік).
Уроки - вечорниці, казки, ранки, спектаклі та інші школярі завжди чекають з нетерпінням, бо такі заняття проводяться рідко (2-3 рази на рік) та вимагають великої підготовки, до якої залучаються навіть батьки, що допомагають надрукувати тексти, виготовити афішу - запрошення, декорації, записати музичні твори на плівку тощо.
Основна робота, безумовно, лягає на плечі вчителя. Класовод складає план - конспект майбутнього нестандартного уроку, тема якого заздалегідь обговорюється з учнями. Проводячи спостереження за дітьми, педагог приходить до висновку: кому доручити виконання певної ролі. В І - ІІ класах учитель сам розподіляє ролі між школярами, а в ІІІ - ІV класах - цю роботу виконують діти, але під мудрим керівництвом класовода.
Сам же урок по суті - театральне дійство, яке ніколи не повторюється, а кожного разу вимагає від вчителя й учнів кращої підготовки та проведення. Виконуючи ролі, школярі розвивають свої мовленнєві навички, набувають досвіду спілкування з аудиторією, самостійно відкривають для себе системні зв'язки у вивченому матеріалі, роблять власні висновки, тобто всебічно розвиваються й удосконалюються [20, 60 ].
Із поданої « бібліотечки » видно, що вона не суперечить технології, розробленій у дидактиці. Бо головне завдання педагога - не тільки чітко усвідомлювати мету кожного окремого уроку, а й розуміти важливість проведеного заняття як органічної ланки загального перебігу даної теми, розділу, курсу, циклу, всього навчально-виховного процесу.
Стимулюючи творчість учителя та його вихованців, нетрадиційні заняття створюють сприятливі умови для співробітництва, що надзвичайно важливо в роботі початкової школи, якій належить значне місце у формуванні всебічного розвитку людини. А тривалі спостереження вчителів - практиків Д.Демчук й І.Гукач [12, 65 ] дають змогу зробити висновок, що нетрадиційні форми роботи захоплюють учнів новизною, дозволяють вести міжпредметну розмову під час проведення занять, сприяють задоволенню навчальних інтересів школярів, а також забезпечують фундаментальні засвоєння або глибоку перевірку набутих знань.
Висновки до першого розділу

Сучасність висуває серйозні проблеми розвитку й удосконалення освіти. Від якості, глибини та обсягу знань, якими оволодіває підростаюче покоління , значною мірою залежить прогрес нашого суспільства.
У молодших класах в учнів формуються основні інтелектуальні уміння, розвиваються пізнавальні сили і здібності, змінюються їх уміння й навички самостійно засвоювати та осмислювати навчальний матеріал. Найважливішою умовою виховання цих цінних якостей є підвищення пізнавальної активності дітей, розвиток у них пізнавальних інтересів.
У навчальному процесі пізнавальний інтерес виступає, з одного боку, як мотив навчання, а з другого, - як умова успішного навчання. Інтерес - це особливість людини, що виявляється в її спрямованості на певні об'єкти, в прагненні пізнати їх, оволодіти ними.
Виховання стійкого інтересу - процес тривалий і складний. Основними шляхами виховання інтересу є виховання свідомого, відповідального ставлення до навчальної діяльності; виховання позитивних емоцій, пов'язаних з навчальними заняттями; опосередковане виховання інтересу (використання наявних у дітей інтересів для виховання нових).
Формуванню пізнавальних інтересів школярів сприяє використання нестандартних уроків, які дають матеріал для роздумів, можливість виявляти ініціативу і самостійність, потребують розумового напруження, винахідливості та творчості. Пізнавальна діяльність учнів при таких способах її організації в основному має колективний характер, що створює передумови для взаємодії суб'єктів навчання, дає можливість обміну інтелектуальними цінностями, зіставленню і узгодженню різних точок зору про об'єкти, що вивчаються на уроці.
Уміле поєднання традиційних і нетрадиційних форм роботи, використання вчителем таких занять у певній системі та досконале володіння методикою їх проведення забезпечують високу ефективність нестандартних уроків.
Розділ ІІ. Дослідно-експериментальна робота на уроках рідної мови в 2 класі

2.1 Стан досліджуваної проблеми в сучасній початковій школі

Ми виходили з припущення, що використання нетрадиційних уроків української мови як активної форми навчання дозволить виховати у молодших школярів інтерес до цього шкільного предмету.
Експериментальна робота проводилася на базі СЗОШ № 103 м. Кривого Рогу у 2-А (30 учнів) та 2-Б (29 учнів) класах..
Щоб перевірити гіпотезу дослідження, необхідно було провести педагогічний експеримент у три етапи:
І етап - констатувальний експеримент.
Його мета полягала в тому, щоб:
1). вивчити досвід роботи вчителів щодо виховання у молодших школярів інтересу до уроків української мови;
2). виявити ставлення педагогів-практиків до нетрадиційних уроків;
3). виявити ставлення учнів 2-х класів до уроків української мови та рівень навчальних досягнень з рідної мови;
4). розробити програму експериментального навчання.
Досвід роботи вчителів початкових класів ми вивчали методом спостереження. Так, наприклад, Лариса Володимирівна Кацюк, вчитель-методист СЗОШ № 103, відмінник освіти України використовує у своїй практичній діяльності нетрадиційні уроки. Саме вони, на її думку, забезпечують ґрунтовне засвоєння учнями матеріалу з рідної мови. Володіння рідним словом на високому рівні - це один із показників загальної культури особистості.
Проводячи урок читання в період навчання грамоти, Лариса Володимирівна вибрала форму гри-фантазії.
Мотивація навчальної діяльності почалася грою « Нісенітниці »:
· Послухайте уважно текст. Які нісенітниці ви помітили. Доведіть, що такого не може бути.
У лісі було гарно, тихо. Раптом ми побачили білочку. Яка ж вона чудова! Вся біленька, пухнаста. У неї була довга мордочка, маленькі чорні очі і куций хвостик. Білочка щось тримала в лапках - це була маленька срібляста рибка. Але, побачивши нас, білочка перелякалася і втекла.
Надзвичайно цікавими виявилися завдання, які учні виконували за власним вибором:
1. Прочитайте зашифровані слова 2. Прочитайте лист від
казкових героїв.
ратіноБу У вітіс ликаве стькількі
рашкаЧебу зокка. В жнійко з инх
булино Ци їство роїте. Зки
васикІ - лесик Ка чатьв асн
Те брудо.
Ніна Іванівна Резніченко, вчитель вищої категорії, старший вчитель ЗОШ І -ІІ ступенів № 4 м. Лебедин Сумської області [ 46, 8-11 ] пропонує своїм вихованцям різноманітні граматичні ігри та цікаві вправи. Наприклад:
· Діти, Весняний Вітерець приніс слова, щоб ви їх запам'ятали, правильно вимовляли і писали.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.