На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Органзаця навчального процесу в початковй школ. Особливост педагогчного спвробтництва. Експериментальне дослдження ефективност застосування форм методв колективної пзнавальної дяльност учнв. Творч знахдки вчителв початкової школи.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 19.10.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


45
Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національний педагогічний університет
Імені Володимира Гнатюка
предметна комісія
викладачів психолого-
педагогічних дисциплін

Дипломна робота
"Організація колективної пізнавальної діяльності школярів у навчальному процесі початкової школи"

Виконала:
студентка
групи ПК54
Трохимчук Юлія
Степанівна
Науковий керівник:
доктор педагогічних наук, професор
Вихрущ Віра Олександрівна
Тернопіль - 2009 р.
Зміст

    Вступ
    Розділ І. Особливості організації навчального процесу в початковій школі
      1.1 Основи теорії організації навчальної діяльності
      1.2. Сутність та особливості педагогічного співробітництва
      1.3 Колективна форма навчання як фактор ефективності навчального процесу у початковій школі
    Розділ ІІ. Експериментальне дослідження ефективності застосування форм і методів колективної пізнавальної діяльності учнів
      2.1 Взаємозв'язок колективної форми з іншими формами організації навчального процесу у практиці роботи вчителів початкової школи
      2.2 Творчі знахідки вчителів початкової школи з проблеми організації колективної пізнавальної діяльності молодших школярів
      2.3 Методика дослідження та його результати
    Висновки
    Список використаних джерел
    Додатки
    Вступ

    Актуальність теми. Провідними завданнями початкової ланки освіти є встановлення потенційних можливостей учнів та цілеспрямований їх розвиток у різних видах діяльності. Інтенсивне впровадження колективного навчання актуалізує проблему диференціації учбової діяльності школярів, з метою поліпшення їх загальної успішності. Створення умов для підвищення ефективності навчально-виховного процесу у школі передбачає обов'язкове врахування індивідуальних відмінностей дитини в процесі колективної роботи. Для цього необхідне різнобічне вивчення підростаючої особистості, яке можливе при використанні комплексного підходу у розв'язанні проблеми колективного навчання.
    За останні десятиліття психологічна наука зробила значний крок до пізнання законів колективної діяльності та з'ясування основних напрямків у її розвитку. Існує ряд фундаментальних досліджень окремо взятих процесів і явищ психіки людини, на яких грунтуються психологічні характеристики різних вікових періодів особистості. Так, О.В. Скрипченком було здійснене дослідження інтелектуального розвитку молодших школярів. Близькими до його ідей є роботи Н.А.Побірченко, Т.М.Лисянської та інших. Комплексний підхід був застосований О.Г. Баллом при вивченні умов розв'язання математичних завдань та В.О.Моляко при визначенні факторів, які зумовлюють розв'язання учнями творчих задач.
    Оскільки психічні функції виявляються не ізольовано, а у взаємозв'язку, виникає необхідність у системному вивченні їх розвитку, яке є оптимальним варіантом інтеграції даних про різноманітні прояви особливостей психіки людини, що виявляються у внутрішньофункціональних зв'язках її детермінант.
    Становлення пізнавальної сфери дитини як цілеспрямованої розумової активності та інтелектуальної рефлексії починається з появою навчальної діяльності у молодшому шкільному віці. Водночас, як зазначає спеціаліст з проблем молодшого шкільного віку Л.О. Кондратенко, початкова школа є “останньою межею”, коли ще можна зупинити процес занепаду розумових здібностей дитини.
    Система навчальної діяльності покликана виявляти і розвивати природжені задатки учнів. Все ж, частіше вона виступає лише засобом розвитку дитини, який повинен бути скерований педагогами, чия вчасна професійна допомога відіграє далеко не останню роль у формуванні підростаючої особистості.
    Питання підвищення ефективності навчальної діяльності було поставлене ще А.Біне і до цього часу не втратило своєї актуальності. На кожному етапі розвитку психолого-педагогічної науки створюються певні орієнтири щодо розв'язання даної проблеми. Аналіз наявних досліджень свідчить про необхідність перегляду, уточнення та розширення наукових уявлень про визначальні фактори навчальної успішності учнів початкових класів. Детального вивчення вимагає пізнавальний аспект колективної навчальної діяльності молодших школярів, якість становлення якого у даному віці є основою подальшого їх розумового розвитку.
    Для підвищення ефективності навчальної діяльності молодших школярів важливою є колективна діяльність, яка обумовлює успіхи з навчальних предметів. Однак, на сучасному етапі даних про колективні види роботи для об'єднання їх у структурні моделі, які мають вплив на успішність учнів початкових класів з навчальних предметів ще недостатньо, а наявні дослідження мають деякі розходження і тому вимагають уточнення. Все вище перераховане обумовило вибір теми дипломної роботи «Організація колективної пізнавальної діяльності школярів в навчальному процесі початкової школи».
    Тема дипломної роботи: колективна навчально-пізнавальна діяльність школярів у навчальному процесі початкової школи.
    Об'єкт дослідження: колективна навчальна діяльність молодших школярів.
    Предмет дослідження: форми організації колективної навчально-пізнавальної діяльності учнів початкових класів.
    Мета дослідження полягає у виявленні і систематизації умов організації колективного навчання та встановлення їх взаємозв'язку із навчальною успішністю молодших школярів.
    Відповідно до мети поставлені такі завдання дослідження:
    - здійснити теоретичний аналіз проблеми колективної навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів в науковій психолого-педагогічній літературі та практиці роботи школи;
    - дослідити особливості організації навчального процессу в початковій школі.
    -розглянути колективну форму навчання як фактор ефективності навчального процессу в початковій школі.
    Для розв'язання поставлених завдань використовувався комплекс теоретичних та емпіричних методів: вивчення і аналіз психологічної, педагогічної та філософської літератури з даної проблеми; методики з дослідження даної теми, усне і письмове опитування вчителів та учнів; спостереження; систематизація та узагальнення отриманих даних; методи статистичної обробки даних.
    Вірогідність і надійність результатів дослідження забезпечувалася: застосуванням системного підходу до вивчення молодшого школяра; методологічною і теоретичною обгрунтованістю вихідних даних дослідження, сукупністю стандартизованих, взаємодоповнюючих, валідних методів, адекватних меті і завданням дослідження, репрезентативністю вибірки, поєднанням кількісного та якісного аналізу отриманих результатів; застосуванням методів математичної статистики.
    Теоретичне значення дослідження полягає: у поглибленні психологічних знань про особливості пізнавальної сфери навчальної діяльності учнів початкових класів; у розширенні наукових уявлень про організацію колективної діяльності молодших школярів.
    Практичне значення плягає: у формуванні колективу класу під час підготовки до уроків та навчанні, з метою підвищення ефективності навчального процесу в початковій школі.
    Структура роботи: Робота складається зі вступу двох розділів та підрозділів, висновків, списку використаної літератури та лїдодатків.

Розділ І. Особливості організації навчального процесу в початковій школі

1.1 Основи теорії організації навчальної діяльності


Колективна навчально-пізнавальна діяльність учнів є одним із найважливіших факторів не тільки у формуванні особистості школяра, а й у забезпеченні продуктивного характеру процесу пізнання вцілому. На цьому наголошували відомі вітчизняні та зарубіжні психологи (А.К.Дусавицький, А.В.Петровський, Л.В.Занков, Д.Б.Ельконін, Л.Б.Ітельсон, А.А.Леонтьєв, Л.М.Фридман) та педагоги Х.Й.Лійметс, А.В.Мудрик, В.К.Дяченко, І.В.Страхов, Е.Страчар, В.Оконь та інші. Разом з тим, проблема використання колективних форм учбової діяльності у початковій школі була і залишається актуальною й достатньо не вивченою. У науково-методичній літературі зустрічаються лише окремі її розробки, разом з тим вивчення іноземної мови у школі І ступеня передбачає саме колективну пізнавальну діяльність як основу нової комунікативної методики.
Колектив (від лат.- збираючий) - це соціальна спільність людей, об'єднаних на основі суспільно значущих цілей, спільних ціннісних орієнтацій, спільної діяльності і спілкування. Колективна учбова діяльність - це безпосередня взаємодія учнів, об'єднаних суспільно значущими і суспільно оцінюваними цілями і мотивами діяльності, спрямованої на розв'язання колективом учбових завдань [3].
Дослідження в галузі педагогіки колективу та дидактичного потенціалу колективної учбової діяльності стали особливо інтенсивними у 60-х - 70-х роках XX століття. Основою інтеграції знань про дитячий колектив став і системний підхід до нього як до об'єкту дидактичного дослідження. Він дав змогу з'єднати наявні в науці дані в єдину систему уявлень про дитячий колектив як мету, об'єкт і суб'єкт навчання [4].
Маючи чітке уявлення про структуру і закономірності малої групи, вчитель одержує засіб дидактичного впливу на колектив класу вцілому (спрямовує взаємостосунки суб'єктів навчального процесу, впливає на пізнавальну мотивацію навчання та на пізнавальні інтереси окремого учня і всього класного колективу тощо). А для уроків в початкових класах особливо важливим є те, що на цій основі здійснюється вільне спілкування молодших школярів новою для них мовою, що надає такому засвоєнню функціонального характеру і позитивно впливає на мовлення учнів [6].
Така робота педагога дуже складна і завжди потребує творчого підходу. Отже, сам творчий акт у діяльності вчителя та учня під час вивчення рідної мови спирається на обдарування і ініціативу кожної творчої особистості, на чому у свій час наголошували класики вітчизняної педагогіки А.С.Макаренко та В.О.Сухомлинський.
Результати наукового дослідження дозволяють стверджувати, що ніякі педагогічні зусилля не перетворять групу учнів у колектив, якщо ця група не залучена до спільної дидактичної діяльності: навчальна праця один заради одного, заради групи в цілому, на благо суспільства.
Отже, колективні форми учбової діяльності молодших школярів є ефективним засобом формування колективу першокласників, якщо вони використовуються у системі зокрема, під час вивчення англійської мови. Такий підхід до організації діяльності учнів сприяє активному формуванню у них позитивного ставлення до іноземної мови як до засобу спілкування та інтенсивно збагачує лексику дитини.
Молодший шкільний вік - найвагоміший період у моральному становленні особистості, енергія дитинства невичерпна, необхідно тільки вміло спрямовувати її, розчинити двері у складніший, суперечливіший, але такий цікавий для молодшого школяра навколишній світ.
Як зазначається у психолого-педагогічній літературі, діяльність -- не системно творча основа всього навчально-виховного процесу, головна сила у розвитку особистості в цілому та у формуванні міжособистісних стосунків молодших школярів.
Аналіз психологічних передумов розвитку гуманних відносин молодших школярів виявив вирішальне значення середовища, у якому вони живуть і виховуються. За визначенням, яке наводиться у довідковій літературі, середовище складають суспільні, матеріальні і духовні умови, що визначають обставини існування і діяльності людини. Зокрема, суспільно-економічна система в цілому, її виробничі сили, суспільні відносини й інституції, суспільна свідомість і культура, а у вузькому -- безпосереднє оточення людини. Людина -- продукт і творець свого середовища, яке дає їй фізичну основу для життя і уможливлює її інтелектуальний, моральний, суспільний духовний розвиток.
Освітнє середовище становить підсистему соціокультурного, що існує як сукупність історично сталих факторів, обставин, ситуацій і як цілісність спеціально організованих педагогічних умов розвитку особистості учня: «...освітнє середовище може бути охарактеризоване як сукупність суспільних, культурних, а також спеціальних психолого-педагогічних і просторово-часових умов, у результаті впливу яких на індивіда відбувається становлення і реалізація індивідуальностей суб'єктів освітнього процесу» [12].
Отже, освітнє середовище -- це така спільнота, яка з огляду на вікові особливості характеризується: взаємодією дитини з дорослими та іншими дітьми; такими важливими процесами, як взаєморозуміння, комунікація, рефлексія власного досвіду; з'ясування для себе, звідки щось виникає і куди зникає.
Психологічна характеристика освітнього середовища передбачає міжособистісне спілкування дітей, учителів і вихователів, батьків, адміністрації навчального закладу, всіх, кого сьогодні визначають суб'єктами навчально-виховного процесу.
Особливої значущості природа спілкування набуває у педагогічному контексті, оскільки динаміка психічних процесів і станів людини суттєво залежить від умов, засобів, способів і форм її спілкування з іншими людьми.
Створюючи освітнє середовище в умовах шкільних інтернатів для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, треба враховувати, що за певних причин досвід їхніх вихованців накопичувався поза сім'єю. Отже, діяльність навчально-виховного закладу має пом'якшувати відсутність у дитини сім'ї, сприяти створенню умов, які здатні компенсувати її відсутність. За традицією, у школах-інтернатах найбільша увага приділяється матеріальному забезпеченню дітей і їх навчанню. Значно менше -- виховній роботі, особливо тій, яка здійснюється у позаурочний час. Зумовлено це не тільки тим, що працівники шкіл-інтернатів не завжди знають і враховують специфічні особливості розвитку дітей, а й тим, що результати виховної роботи не є показовими щодо ефективності діяльності цих навчальних закладів. З нього приводу Б.С. Кобзар писав: «...У наш час виховна робота нерідко витісняється із навчальних закладів або просто пересувається па другорядне місце. Дуже помітною є розгубленість серед педагогів стосовно соціальних і моральних орієнтирів виховання, визначення його пріоритетів. А це, в свою чергу, негативно впливає й на молоде покоління. «Розгублене покоління» перетворюється на покоління втрачених людей» [9].
І далі: «Виховання і розвиток особистості -- комплексна проблема, її вирішення здійснюється у багатьох взаємопов'язаних напрямах. Перший - це виховний вплив середовища: школи, сім'ї, громадськості. Другий -- матеріальні і моральні потреби особистості. Однак зовнішні впливи не дадуть належного ефекту, якщо не узгоджуватимуться з внутрішніми потребами. Особливо малоефективний вплив, що здійснюється через примус. Обов'язковість не запалює, не розвиває почуттів, не створює стимулів. ...Розуміти дітей - означає не підкорити їх нашій владі, а, спираючись на їхнє нинішнє життя, плекати паростки їхнього завтрашнього життя» [11-12].
Наголошуючи на неординарному підході до організації виховної роботи у школах-інтернатах для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, Б.С.Кобзар звертає увагу на важливість творчості дітей: «тільки довір'я, свобода творчості виховує почуття відповідальності за свої вчинки і дії, прагнення до самоврядування. На заміну методам вимоги і заборони приходять у школу методи переконання, довір'я, розвитку активності І самодіяльності» [17].
Отже, головний принцип педагогічного керування позаурочною виховною діяльністю у школі-інтернаті - це інтерес до самої дитини. її довільного вибору улюбленої справи, якою у неї є бажання займатися у вільний від навчальних занять час. Проте індивідуальний підхід не можна протиставляти колективному характеру виховної роботи. Багаторічна практика засвідчує, що виховна робота в школах-інтернатах лише тоді плідна, коли вона яскрава, насичена грою, гумором, романтикою.
Досвід роботи багатьох шкіл-інтернатів показує, що колективні творчі справи (КТС) посідають у методиці виховної роботи одне з головних місць. це спосіб організації наповненого працею, ініціативою, творчістю, товариством і радістю життя.
Колективна творча діяльність (КТД) - спільно розподілена діяльність вихователів і вихованців, ігрове інструментування дітей, колективний і творчий характер, особистісна орієнтованість. В основу методики колективних творчих справ покладено поняття «спільної турботи» що, за визначенням І.П.Іванова, -- особливий зміст і характер діяльності, який задовільняє життєво-практичні, виховні погреби та інтереси особистості і колективу, в якому вона існує. У загальній турботі виявляється сутність активної громадської позиції особистості, її гуманістична спрямованість. Ніщо так не звеличує вихованця і не розвиває його всебічно, як роль і обов'язки молодшого товариша, вихователя по спільній діяльності, спрямованої на покращення довкілля. І ніщо так не підносить вихователя, як позиція старшого товариша вихованців по спільній турботі про інших і про себе.
Види роботи як складові КТС ми прогнозуємо у вигляді відповідних стадій, що відповідають етапам розвитку КТС: І стадія - попередня робота колективу дітей і вихователів; II стадія - колективне планування; ІІІ стадія - колективна підготовка КТС; IV стадія - проведення КТС; V - колективне підбиття підсумків КТС; VI - стадія найближчого застосування КТС.
Успішне використання КТС у виховній системі як загальноосвітньої школи, так і школи-інтернату можливе тільки за умов розвитку взаємостосунків:
-- вихователів і вихованців у творчій співпраці;
-- між старшими і молодшими дітьми;
-- між самими вихователями та вчителями. Форми КТС для молодших школярів: гра-подорож у «Читай-місто», «Весела спартакіада», турнір ерудитів, операції «Золота фантазія», «Птахам нашу турботу», «Святковий сюрприз», естафета улюблених занять, казка-естафета, естафета дружби, концерт-блискавка «Жива газета», літературні карнавали, аукціон знань, аукціон народної творчості, пошук корисних справ, панорама творчих справ, вечір розгаданих і нерозгаданих таємниць, конкурс фантастичних професій, ігри-змагання, ігри-атракціони, мандрівка у веселкову республіку, вечір таємниць, захист фантастичних проектів, місто веселих майстрів, клуб веселих та кмітливих, фестиваль мальованих фільмів.
Колективні творчі справи -- пізнавальні, художні, спортивні, суспільно-політичні, організаторські -- це, насамперед, спільне повнокровне життя вихователів і дітей, які діють разом.

1.2 Сутність та особливості педагогічного співробітництва


Сучасне суспільство представляє складні вимоги до підвищення якості освітнього процесу. Управління різними учбовими процесами стає все більш необхідним з урахуванням досягнень психологічної науки. Завдання педагога в учбовому закладі можна позначити як психологічне забезпечення педагогічною діяльністю. Будучи включеним в учбове життя, спостерігаючи і досліджуючи її, педагог-психолог може вийти на кризову ситуацію на самому початку її виникнення до того, як вона буде усвідомлена учнями або ж іншими педагогами.
Сучасна ситуація переосмислення орієнтирів розвитку суспільства і окремої людини, робить проблеми надання психологічної допомоги особливо значущими і гострими. У практичній психології особа психолога є невід'ємна частина методу. Практична психологія є не наочно-орієнтованою, а проблемно - центрованою, тобто направленою на пошук вирішень життєвих проблем. Майстерність педагога - психолога полягає в умінні подивитися на не вирішувану проблему в такому світлі, що вона стає вирішуваною наявними засобами. У ситуації надання допомоги педагог-психолог має справу з людиною як цілісністю.
Людина постає перед психологом цілісно. Центральною фігурою освітнього і виховного процесів є учень як особа. Решта всіх учасників, у тому числі і педагог - психолог, лише допомагають становленню особи, що вчиться, цілеспрямовано забезпечують його віковий розвиток з урахуванням природних передумов, схильностей і здібностей. Від психолога потрібний особливий тип відношення до дитини, заснований на допомозі в розвитку, послідовному проведенні принципів діалогу, проблемної розгляду кожної дитини як унікальної істоти. Весь процес виховання можна охарактеризувати як взаємодія його учасників. Не тільки вихователь впливає на виховуваних, але і вони впливають на вихователя. Так в процесі спільної діяльності педагог - психолог і учні вступають в певні види міжособової взаємодії. При цьому між ними виникають конкретні відносини, встановлюється як нормативний, так і особовий психологічний контакти. Здійснюється координація, узгодження індивідуальних зусиль окремих індивідів зі всією системою сумісних дій в досягненні поставлених завдань.
Спілкування при цьому виступає як засіб формування спільності індивідів, що виконують спільну діяльність. Спільна діяльність педагога - психолога і учнів включає ряд специфічних процесів і чинників, найважливішою з яких є співпраця - взаємодія. Динаміку спілкування істотно визначають міжособові відносини, що склалися між учасниками спільної діяльності, їх характер і рівень розвитку, і індивідуально-психологічні особливості індивідів, що спільно діють.
Співпраця - оскільки вона приймає розділення функцій, робить істотний вплив на спеціалізацію здібностей різних учасників. При успішній співпраці кожен повинен довіряти один одному, спиратися один на одного при виконанні сумісних дій, коли обидва партнери по взаємодії активно допомагають один одному, активно сприяють досягненню індивідуальної мети кожного і загальних цілей.
Аналіз літератури з даного питання показав, що когнітивні елементи цієї взаємодії можуть бути у взаєминах збалансованими, а можуть переважати один над одним. У формуванні кон'юнктивних взаємин, при яких педагог і учні прагнуть до соціального єднання, підтримки іншої сторони, можна виділити декілька етапів, кожний з яких несе певні функції. Психолог виступає як дослідник. Важливий показник - включеність всіх учасників процесу.
Основні фази моделі організації практичної співпраці
- утворення тотожного уявлення про мету
- планування мети
- виконання конкретних дій і операцій
- фаза формування - установка мети|ціль|, спілкування, узгодженість
- фаза планування - планування, договір, діяльність
- фаза виконання - початок вибору початкового змісту.
У фазах учасники вирішують певні когнітивні і комунікаційні задачі.
Педагогічна діяльність завжди була жорстко орієнтована на кінцевий результат, який виявлявся в знаннях, уміннях, навиках. Сформована у педагогів потреба в чітко певному результаті сприяє розвитку нетерпимості до невизначеності. Разом з тим будь-яка інновація супроводжується різного рівня невизначеністю. Уміння терпимо сприймати невизначеність, що породжується інноваційною діяльністю, бути толерантними до змін в сучасних умовах життєво необхідно для системи освіти. У зв'язку з цим пріоритетним завданням психологічного супроводу є| формування психічної готовності до інноваційної діяльності, активно позитивного відношення до неї і до професійного розвитку [5].
Використання даних психотехнології| на курсах підвищення кваліфікації педагогів і керівників загальноосвітніх шкіл сприяє підвищенню рівня толерантності до інновацій і формує нове покоління людей, здатних ширше використовувати свій потенціал і здібності, терпимо відноситися до нових ідей в освіті і в суспільстві в цілому.

1.3 Колективна форма навчання як фактор ефективності навчального процесу у початковій школі


Досвід свідчить, що колективне навчання має багато переваг. По-перше, воно допомагає учням розібратися, що саме їм потрібно, щоб знайти рішення або взяти участь у творчій роботі, і для цього їм не обов'язково знати всі відповіді або бути фахівцями. У невеликих групах вони вчаться думати й говорити про те, що вивчають. Колективне навчання покращує творче й критичне мислення, учить самооцінці та повазі до своїх товаришів. Ще одна перевага колективного навчання полягає у взаємодії учнів один з одним. Для них стане далеким дух суперництва, їм більш не захочеться «побити» кого-небудь кращим знанням предмета, а навпаки, вони будуть схильні допомогти своїм товаришам, і не тільки в навчанні [37].
Проведені в США дослідження свідчать, що в змішаних групах учні із середніми та слабкими здібностями при колективному навчанні можуть досягти позитивних результатів у навчанні. Під час традиційного навчального змагання й індивідуалізмі цього досягти не можна. Водночас встигаючі учні в разі використання колективного методу навчання вчаться також добре, як і при традиційному, заснованому на змаганні й індивідуалізмі.
Колективне навчання буде найефективнішим, якщо кожен учень класу буде поділяти почуття відповідальності лідера за клас, практикуватися в колективній роботі й одержувати індивідуальну оцінку. Ефективній колективній роботі також сприяють добре продумані ролі для кожного учня, щоб він знав, чого саме від нього чекають товариші та вчитель, відчував відповідальність не тільки за себе, а й за інших [16].
Незважаючи на те, що колективне навчання може бути надзвичайно ефективним, особливо під час вивчення питань географічного й екологічного характеру, це зовсім не означає відмову від інших методів навчання. Наприклад, змагання «Я виграю, ти програєш» може сподобатись учням, оскільки вони матимуть можливість розвивати здатність самостійно вирішувати поставлені перед ними завдання. Але в основному рекомендується застосовувати стратегію колективного навчання, гармонійно включаючи змагання і самостійне вивчення матеріалу в структуру домінуючої навчальної стратегії.
Під час розробки уроків з природи й екології можна використовувати запропоновані стратегії (методи), що, як показують дослідження, зроблять процес різноманітним і якісним. Застосовуючи на практиці стратегії, ви навчите учнів колективній роботі, критичному мисленню, що обов'язково стане в нагоді їм у подальшому житті, а також умінню правильно оцінювати себе й вірити у свої сили.
«Мозковий штурм»
Мета «мозкового штурму» полягає в тому, щоб зібрати якнайбільше ідей, що стосуються якоїсь проблеми, від усіх учасників уроку за обмежений
час. Після презентації проблеми учасники називають ідеї, фрази або слова, пов'язані з цією проблемою. Усі вони записуються на дошці або великому аркуші паперу в порядку надходження без обговорення, запитань чи коментарів. Перелік ідей використовується потім у подальшій роботі, що може проходити у формі дискусії з розподілом висловлених ідей у групи, з виділенням одних і відкиданням інших.
На уроках природознавства таку форму можна використовувати під час вивчення нового матеріалу, коли необхідно виявити знання учнів з певного питання. Цей метод дає змогу вчителю не переказувати відомі істини, а приділити увагу новому матеріалу, а учням -- вільно висловлювати ідеї й створити почуття відсутності цензурних обмежень. Також «мозковий штурм можна використовувати й на уроках узагальнюючого повторення.
«Дискусія в групі»
Дискусія -- загальновідомий метод, що використовується як правило в комбінації з іншими відомими метолами. Дискусія у великій групі корисна для вивчення досвіду всіх учнів і дає змогу всім присутнім зробити висновки. Учитель має заохочувати всіх до рівної участі в дискусії [23].
Проте відомо, що під час дискусії учні хочуть висловити свою думку, і при цьому всі одночасно. Створюється гамір. Тому на самому початку уроку або перед початком дискусії пропонується розглянути й обговорити деякі правила роботи в класі (цю ідею запропонували Девід і Роджер Джонсони, дослідники в галузі педагогіки й освіти університету Міннесоти).
Правила записують на дошці або аркуші паперу й повторюють на початку кожного уроку різноманітними засобами. Наприклад, можна показати правило пантомімою, рядком з пісеньки тощо.
Учні молодшого шкільного віку пропонують прості правила:
* не перебивати;
* не викрикувати;
* дати можливість висловитися іншим;
* правило «піднесеної руки» та ін.
У старшокласників правила для дискусії можуть бути такі:
* я буду намагатися не просто перемогти в суперечці, а прийти до найбільш правильного рішення;
* я постараюся залучити до участі в обговоренні всіх своїх однокласників;
* я буду терпляче вислуховувати думки інших, навіть якщо не буду з ними згоден;
* я зміню свою точку зору, коли побачу, що змушений зробити це.
Під час обговорення складних питань, зокрема природничих і екологічних, учні розвивають такі здібності:
¦ спілкуватися;
¦ засвоювати й інтерпретувати інформацію;
¦ бачити різницю між думкою і фактом;
¦ шанувати думки й погляди інших людей;
¦ злагоджено працювати зі своїми однолітками;
¦ робити логічні висновки;
¦ глибше розуміти предмет обговорення;
¦ приймати найефективніші рішення;
¦ розглядати предмет з різних точок зору;
¦ продуктивно брати участь у процесі розв'язання проблеми.
„Обговорення великою групою”
Це метод, коли вся група обговорює ідеї або події, що стосуються певної теми.
Ключем ефективності обговорення великою групою є те, як учитель ставить запитання. Потрібно уникати запитань, на які можна відповісти «так» або «ні». Запитання повинні починатися словами «як», «чому», «який».
Те, як учитель реагує на запитання і коментар є вирішальним у створенні атмосфери уроку. Увага, подяка за запитання і висловлення, делікатність стимулюють учнів продовжувати ділитися цінною інформацією.
Не можна дозволяти будь-кому домінувати над великою групою під час дискусії.
Більшість завдань і вправ виконується в малих групах або парах. Пояснюється не тим, що молодші школярі легше висловитися в невеличкій групі, бо почувають себе комфортніше. Робота в малих групах дає змогу заощадити час, оскільки немає необхідності вислуховувати кожну людину у великій групі.
Розподіл по групах здійснюється різноманітними способами -- це може бути постійна група протягом усього уроку або різні групи для кожної вправи [25].
„Обговорення в малих групах”.
У цьому навчальному процесі беруть участь 3 - 6 чоловік, щоб вирішити ті або інші питання, або обговорити проблеми й знайти її розв'язання або оцінити ідеї. Ідеї можуть бути висловлені під час рольової гри або «мозкового штурму».
Невелика група дає широкі можливості для роботи. Використовуючи цю методику, можна кожному учню дати можливість вільно вибрати свій ритм.
Дискусія в малій групі стимулює роботу командою. Висловлення власних думок додає впевненості учням, учить аналізувати реальні ситуації, прищеплює вміння слухати і взаємодіяти з іншими, показує різноманіття можливих розв'язань проблеми.
«Рольова гра (або психодрама)»
Метод групової дискусії, коли учні грають ролі, моделюють ситуації, що мають велике значення для них. Мета рольової гри -- висловити ставлення до конкретної ситуації, набратися досвіду шляхом гри.
Цей метод дуже важливий в екологічному вихованні, тому що учні можуть уявити себе на місці рослин, тварин або будь-яких неживих предметів, що потребують допомоги. Розглядаються різноманітні ситуації в навколишньому середовищі, екологічні проблеми.
Проективне малювання (творча робота) Допоміжний метод групової роботи, що дає змогу проявити свою творчість і фантазію під час обговорення різноманітних питань, зокрема й природничих. Учням пропонують завдання: використовуючи вирізки з газет, часописів, свої малюнки, створити «колаж» на тему «Джерела забруднення повітря (води)», а також інші завдання.
«Психогімнастика
Допоміжний метод роботи в групі, при якому учасники виявляють себе і спілкуються без допомоги СЛІВ.
Психогімнастика передбачає таку мету: допомогти коригувати неадекватні емоції, дає змогу для інтерпретації й налагодження зворотного зв'язку, інформацію для взаємодії в групі.
«Дебати»
Можуть допомогти з'ясувати ставлення до конкретних проблем і дати змогу передбачати реальну перспективу. Як форму можна використовувати дебати «акваріум» і «теледебати».
«Коло»
Вправа, під час проведення якої кожний має змогу сказати щось дуже швидко по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свої думки чи позицію. «Коло» корисне для швидкого дослідження того, як клас або кожен учень окремо засвоює матеріал, шо вивчається.
«Круглий стіл»
Метод роботи як у великій, так і малій групах, коли один аркуш паперу й олівець передаються по колу. Наприклад, один учень записує ідею, потім
передає аркуш іншому. Учні можуть користуватися кольоровими олівцями або фломастерами.
«Кути»
Метод, що дає учням можливість вибирати й обговорювати варіанти теми. Щоб полегшити роботу, плакати, на яких перераховані різні аспекти теми, розміщують у різних кутах класу. Потім кожний учень вибирає окремий аспект відповіді й переходить у відповідний кут.
«Ігри й розминки»
Корисні для ослаблення монотонності, збудження активності учнів і спонукання їх до подальшої роботи. Ігри й розминки підвищують значення основної вправи легким і невимушеним шляхом.
Як же на практиці здійснити інтерактивне навчання? Необхідно зауважити, що найважливішою умовою для цього є особистий досвід участі в тренінгах з інтерактиву. Іншими словами, освоєння вчителем активних методів і прийомів навчання просто неможливе без безпосереднього включення в ті або інші форми. Можна прочитати гори літератури про активні методи навчання, але навчитися їм можна тільки шляхом особистої участі в грі, мозковому штурмі або дискусії. Тим педагогам, хто вирішить працювати з інтерактивними технологіями, варто знати деякі правила.
Правило перше. До роботи мають залучатися тією чи іншою мірою всі учні [36].
Правило друге. Треба подбати про психологічну підготовку учнів. Не всі, учні що прийшли на урок, психологічно готові до безпосереднього включення до тієї чи іншої форми роботи. Виявляються скутість, традиційність поведінки. У зв'язку з цим корисні розминки, постійне заохочення учнів до активної участі в роботі, надання можливостей для самореалізації.
Правило третє. Кількість тих, хто навчається технології інтерактиву, не повинна перевищувати ЗО чоловік (краще до 20). Тільки за цієї умови можлива продуктивна робота в малих групах. Адже важливо, щоб кожен був почутий.
Правило четверте. Приміщення для роботи має бути підготовлене з таким розрахунком, щоб учням було легко пересідати для роботи у великих і малих групах. Добре, якщо заздалегідь будуть підготовлені матеріали, необхідні для творчої роботи.
Правило п'яте. Будьте уважні до питань процедури й регламенту. Про них треба домовитися із самого початку й не порушувати їх.
Правило шосте. Розподіляти учнів на групи слід на основі добровільності. Якщо цього з якихось причин не можна зробити, потім доречно скористатися принципом випадкового вибору.
У загальному вигляді структура уроку складається з трьох основних елементів: початок уроку, основна частина, заключна частина. Початок уроку містить у собі вступ і два етапи.
Вступ (5 % часу)
Коротке повідомлення теми, мети і завдань уроку. Завдання, що випливають з мети, можуть визначати самі учні.
І етап. Прийняття або повторення правил роботи на уроці (5 % часу)
На першому уроці клас визначає й приймає правила і готовий їх виконувати. На наступних уроках не обов'язково придумувати нові правила, а потрібно їх просто повторювати.
II етап. Очікування учнів (3 % часу) На цьому етапі учні висловлюють думку, що вони очікували від уроку. Дуже важливо, щоб більшість учнів зробили це вголос.
Основна частина уроку (чотири етапи)
III етап. Оцінювання рівня інформованості (5-10% часу)
Щоб не повторювати добре відому учням інформацію, учитель має з'ясувати, що їм відомо з даного питання. Для цього можна ставити запитання, використовувати анкети, тести, вікторини, географічні диктанти. Також можна запропонувати учням написати на аркушах паперу, про що б вони хотіли дізнатися з цієї теми. Відповіді на їхні запитання можуть стати основою інформаційного блоку.
IV етап. Актуалізація проблеми (10--30 % часу)
Цей етап проходить червоною ниткою через увесь урок. Учитель може використовувати його для того, щоб збуджувати в учнів інтерес до проблеми, формувати в них мотивацію зміни ставлення, а також для того, щоб вони осмислили проблему як важливу.
Завдання цього етапу -- зробити проблему актуальною для кожного учня. Етап можна провести:
за допомогою запитань: «Що для вас це значить...», «Що ви відчуваєте, коли чуєте про це?», «Чи знайома вам подібна проблема?» та ін.;
Доручити учням, що виконують завдання в парах, розповісти будь-яку історію, пов'язану з темою уроку, яку вони дивилися по телебаченню чи про яку читали в періодичній пресі, і поділитися враженнями, що виникли в них під час розповіді; за допомогою ігор і групових вправ.
V етап. Інформаційний блок (20--40 % часу)
Інформаційний блок необхідно розбити на кілька логічно завершених частин. Завдання вчителя так поінформувати, щоб учні зрозуміли проблему. Крім красномовства, учитель має застосовувати навчальні посібники, дискусії, рольові ігри.
VI етап. Набуття практичних навичок (20-60 % часу)
1. Комунікативні.
Вони набуваються під час усього уроку за допомогою різних вправ та ігор.
2. Навички прийняття рішень.
Для розвитку цих навичок учитель може використовувати «мозковий штурм»; обговорення однієї проблеми всім класом; ігри, спрямовані на виявлення й розв'язання проблеми; алгоритм ухвалення рішення.
3. Навички зміни стратегії ставлення. Ці навички допоможуть учню:
гнучко реагувати на які-небудь ситуації;
краще пристосовуватися до навколишнього середовища;
45
швидко знаходити вихід із складних ситуацій; 45
реалізовувати свої плани й досягати мети.
Слід знати, що інформаційний блок, етапи ак45
туалізації й вироблення навичок повинні мати дуже гнучку структуру. У них немає чітких тимчасових обмежень і обов'язкового порядку проведення; вони накладаються один на одного або відбуваються паралельно.
Заключна частина уроку
VII етап. Завершення уроку. Очікування на зворотний зв'язок (5 % часу)
Завдання цього етапу; підбити підсумок уроку; з'ясувати, чи виправдалися чекання учнів; оцінити зміни рівня інформованості.
Усі уроки з використанням інтерактивних методів складаються з тих самих етапів. Проте обсяг часу етапу на кожному окремому уроці може бути різним. Це залежить від;
- мети уроку (це може бути урок одержання нових знань, урок узагальнення знань, практична робота);
- тривалості уроку (45 хв, 60 хв, 90 хв)
- рівня підготовленості класу (якщо учні добре підготовлені, більше часу можна присвятити набуттю практичних навичок, обговоренню екологічних і соціальних проблем) [47].

Розділ ІІ Експериментальне дослідження ефективності застосування форм і методів колективної пізнавальної діяльності учнів

2.1 Взаємозв'язок колективної форми з іншими формами організації навчального процесу у практиці роботи вчителів початкової школи


Забезпечення організації виховної та навчальної роботи на засадах співробітництва учнів, колективістських взаємозв'язків-важлива умова формування особистості громадянина нашої держави. Педагогічна доцільність і продуктивність активного спілкування між учасниками навчального процесу була доведена ще Сократом. Твердження про необхідність такої роботи знаходимо у педагогічній спадщині І. Песталоцці, П. Блонського, С. Шацького, Т. Пінкевича та інших зарубіжних вчених. Як зазначають відомі педагоги В. Оконь, Ч. Куписевич, Е. Дрефенштедт, Е. Рауш, Е. Страчар, 3. Фабіан та відомі вчені із країн близького зарубіжжя й вітчизняні педагоги Ю. Бабанський, В. Давидов, В. Загвязинсысий, Л. Занков, В. Котов, О. Киричук, І. Казанцев, X. Лійметс, Б. Первін, М. Скаткін, основною характеристикою навчального процесу, зокрема роботи безпосередньо на уроці, на сучасному етапі є його індивідуалістична спрямованість. Зокрема, М. Скаткін підкреслює, що класно-урочна система «...в основному організує індивідуальну пізнавальну діяльність учнів і в ній зовсім немає місця для дійсно колективної роботи, коли у всіх учнів одна спільна мета і один працює на всіх й всі -- на одного... Найкращий засіб виховання колективізму -- активна участь у колективній діяльності. А основна діяльність учнів -- учбова -- майже позбавлена елементів справжнього колективізму» [1].
Вочевидь, причиною цього є передусім суперечність, яка ще не знайшла розв'язання у практиці роботи вчителя початкової і середньої школи, суперечність між індивідуальним способом засвоєння знань і колективним способом навчання. У зв'язку з цим у процесі засвоєння матеріалу учні відірвані один від одного. Натомість завданням виховання людини є формування громадянина як активного члена суспільства.
Водночас, незважаючи на існуючу суперечність, яка визначає характер учбової діяльності школярів, в теорії та практиці навчання зроблені спроби її усунення. У навчальному процесі вводиться так звана « колективна робота» (X. Лійметс, В. Котов, І. Чередов, І. Первін, М. Дежнікова). Хоча слід зазначити, що знак «дорівнює», який ставлять між цим поняттям та фронтальною роботою, є неправомірним, оскільки в їх основі лежить різна за своїм характером дидактична взаємодія.
Доцільність введення колективної учбової діяльності у старших класах доведена тривалими експериментальними дослідженнями, проведеними групою вчених Тартуського університету під керівництвом X. Лійметса та названими вище авторами.
Для початкової школи характерним є введення в урок окремих елементів колективних форм учбової діяльності учнів. Цілісне дослідження на матеріалі окремих навчальних предметів (трудове навчання, українська мова, образотворче мистецтво), проведено переважно у країнах близького зарубіжжя авторами Т. Кружиліною, І. Турро, Г. Цукерман. Психологічним підґрунтям для використання колективної дидактичної взаємодії між учнями є теорія Л. Виготського про закономірності розвитку вищих психічних функцій людини, яку продовжили і поглибили П. Гальперін, А. Лурія, О. Запорожець, В. Репкін, О. Леонтьев, В. Давидов, Д. Ельконін. Сутність її полягає в тому, що у процесі засвоєння досвіду людства дитина спочатку інтериоризує, тобто переводить сприйняте з рівня зовнішнього (слово, зоровий образ, тощо) у внутрішній, формуючи поняття про нього, потім екстериоризує сприйняте -- назовні проявляє через різні за характером дії те, як вона засвоїла нове. Процеси інтериоризації -- екстериоризації, як відзначає О. Леонтьев, органічно поєднані між собою і часто їх важко відокремити. Дослідження сучасних психологів, зокрема Д. Ельконіна та В. Давидова, доводять доцільність використання поряд із традиційними індивідуальними різновидами (індивідуальною, індивідуально-груповою та індивідуально-фронтальною) колективних форм учбової діяльності.
Водночас, їх наявність у процесі пізнання молодших школярів є об'єктивною. Організація діяльності учнів на уроці, незаперечно, повинна їм підпорядковуватися. Це проявляється перш за все у тому, що засвоєння нового відбувається у взаємодії того, хто пізнає, з чимось або з кимось (спілкування). Для молодших школярів пізнання відбувається зазвичай у процесі спілкування із вчителем.[12].
По можливості використання колективних форм діяльності свідчать результати анкетування вчителів початкових класів: усі без винятку вчителі вважають за можливе використання колективної роботи учнів у навчальному процесі. Разом із тим, як суттєві фактори, що не дозволяють втілити такі можливості у практичній діяльності, називають недостатню сформованість у учнів окремих навичок навчальної роботи (94 % опитаних), низьку дисциплінованість школярів в умовах демократичного спілкування (75 %), недостатню матеріальну базу кабінетів і школи та деякі інші (68 %).
Натомість у самих учнів існує велика потреба у спілкуванні, яке забезпечує колективна учбова діяльність.
Як свідчать дані, частина учнів, які надають перевагу самостійній роботі на уроці, вдома під час виконання завдань користуються сторонньою допомогою, а всі інші учні і у класі, і вдома потребують її. Доля допомоги однокласників під час виконання домашнього завдання не є великою. Це, очевидно, пов'язано з тим, що лише незначна частина школярів у класах, де проводили опитування, відвідує групу продовженого дня і має досвід колективної дидактичної взаємодії, а вдома таку допомогу використати майже неможливо.
Отже, проблема поєднання індивідуальних та колективних форм учбової діяльності школярів в навчальному процесі з метою підвищення його ефективності. Розв'язання цієї проблеми та її реалізація можуть бути втілені не тільки на уроці, а й у вільний від уроків час (на заняттях предметних гуртків, на екскурсіях, під час самостійної підготовки в групах продовженого дня).
Методика організації колективної учбової діяльності учнів різниться залежно від того, які дидактичні, розвивальні та виховні завдання мають бути вирішені в процесі роботи. Це -- взаємоконтроль, взаємодопомога та взаємонавчання.
Найбільш доцільними в практиці початкової школи є різноманітні види взаємоконтролю у формі взаємоперевірки, взаємоопитування та взаємо рецензування [16].
Високий дидактичний та виховний потенціал мають форми взаємодопомоги, які, як засвідчили результати експериментальної роботи, можуть бути здійснені у формі роботи парами або групами (по 4-6 осіб). Різновидами взаємодопомоги є робота консультантів, здобувачів знань, взаємонавчання.
Наведені нами різновиди форм колективної учбової діяльності учнів початкової школи частково знаходять місце у практиці роботи вчителя. Водночас, відбувається це досить рідко і спонтанно. Досвід використання колективної учбової діяльності молодших школярів на уроці вимагає вивчення і узагальнення.
Результати роботи з досліджуваної проблеми свідчать, що використання оптимальних варіантів сполучення індивідуальних та колективних форм учбової діяльності молодших школярів є одним із важливих шляхів підвищення ефективності навчального процесу у початковій школі. Крім того, мала обізнаність вчителів -- практиків у цій проблемі, недостатнє її методичне забезпечення, стихійність, яка спостерігається у використанні різновидів колективної взаємодії на уроці не дають змоги повно реалізувати дидактичний, вихов и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.