На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Поняття творчий розвиток особистост. Психологчн механзми, вков особливост та функцональн компоненти творчої дяльност молодших школярв. Творчо-розвивальн можливост засобв трудового навчання у початковй школ, його критерї та рвн.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Педагогика. Добавлен: 26.09.2014. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Зміст

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Теорія і практика особливостей дитячої творчості на уроках трудового навчання в початкових класах
1.1 Методологічні основи дослідницької роботи
1.2 Науково-технічний прогрес і вдосконалення трудової політехнічної підготовки молодших школярів
РОЗДІЛ 2. Експериментальне дослідження особливостей дитячої творчості на уроках трудового навчання в початкових класах
2.1 Організація і зміст експериментального дослідження
2.2 Основи експериментальної гіпотези, методика і результати дослідження
2.3 Обґрунтування ефективних шляхів і засобів формування дитячої творчості на уроках трудового навчання в початкових класах
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП

Актуальність дослідження. Одним із пріоритетних завдань, визначених Національною доктриною розвитку освіти в Україні, є створення передумов для виховання особистості, здатної творчо мислити, самостійно приймати нестандартні рішення, гнучко реагувати на зміни в умовах докорінної перебудови всіх сфер життєдіяльності суспільства. У зв'язку з цим нині відбувається модернізація національної системи освіти та вироблення новітніх концепцій виховання людини.
Формування творчої особистості, реалізація її природних нахилів і здібностей в освітньому процесі є стратегічним завданням, визначеним ІІ Всеукраїнським з'їздом педагогічних працівників. На перехід від директивної до особистісно зорієнтованої моделі навчання і виховання, що націлює на пошук нових шляхів і засобів розкриття неповторного творчого потенціалу особистості, також орієнтують Національна програма “Діти України”, Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа), концепція національного виховання та концепція художньо-естетичного виховання учнів [21; 23; 27 та ін.].
Актуальність дослідження проблеми творчого розвитку молодших школярів зумовлена такими факторами: по-перше - потреба у зростанні творчих ресурсів дитини в умовах глобалізації суспільства; по друге - необхідність активізації творчої активності у всіх сферах конструктивної діяльності у зв'язку з прискоренням розвитку всіх сфер духовного і матеріального виробництва в суспільстві; по-третє - провідна роль творчості як суб'єктивного й об'єктивного факторів розвитку загальної і, зокрема, художньої культури самої особистості учня [24, 11].
Дослідження сучасного стану початкової школи на тлі ринкових реформ та їх впливу на освітню галузь дали змогу виявити основну організаційну суперечність системи освіти. Це «протиріччя між необхідністю забезпечення надзвичайно широкого спектру засобів навчання і виховання, які б сприяли творчому розвитку учнів, і відсутністю стрункої системи змісту, форм і методів цієї роботи на рівні кожної школи» [20, 13]. Частково розв'язати цю суперечність можливо, «забезпечивши педагогічні умови творчого розвитку молодшого школяра, науково обґрунтованою системою педагогічного впливу на особистість учня засобами трудового навчання і виховання» [17, 19].
Варто відзначити, що проблема творчого розвитку особистості школяра не є новою. Значний внесок у теоретико-методологічне та психолого-педагогічне забезпечення навчально-виховного процесу зробили: Я. Коменський, Й. Песталоцці, В. Сухомлинський, К. Ушинський та інші схарактеризували сензитивність молодшого шкільного віку до творчості, зокрема, художньо-образної; І. Бех, Л. Божович, Л. Виготський, В. Давидов, С. Діденко, О. Леонтьєв, А. Щербо та інші довели, що молодший шкільний вік є періодом найінтенсивнішого креативного становлення; Б. Ананьєв, Р. Арн-хейм, Н. Брюсова, Т. Шпікалова дійшли висновку, що трудове навчання - унікальний навчальний предмет, який надає учням багато можливостей для творчого самовтілення, розвитку образно-асоціативного мислення, уяви, фантазії, художнього сприйняття тощо [56, 14-15].
Використання предметів художньо-естетичного циклу як чинника розвитку творчої особистості було предметом ряду досліджень у галузі філософії (Є. Басін, І. Зязюн, Л. Коган, Г. Шевченко та ін.), мистецтвознавства (В. Аронов, М. Волков, Є. Маймін, Ф. Шміт та ін.), психології (О. Бакушинський, Л. Виготський, В. Кузін, та ін.), педагогіки (В. Вільчинський, В. Кузь, М. Лещенко, Л. асол, М. иропольська, Б. Нєменський, О. Рудницька, О. Савченко, Г. Тарасенко, А. Щербаков, А. Щербо та ін.). Більшість авторів цих досліджень мають «спільну позицію щодо необхідності збагачення особистості дитини цінними духовно-художніми враженнями, емоційністю сприйняття навколишнього світу, розвитком її здібностей, творчою самореалізацією» [25, 48].
Оскільки, як зазначають провідні вітчизняні вчені (Г. Костюк, О. Леонтьєв, В. Моляко, Я. Пономарьов та ін.), «особистість найінтенсивніше формується у період шкільного віку, то саме школа покликана відіграти провідну роль у творчому розвитку молодших школярів. Проте, в сучасній педагогіці початкової ланки загальної освіти існують певні прогалини щодо творчого розвитку учнів. Вони зумовлені репродуктивно-виконавчими видами робіт, практикою залучення до творчої діяльності здебільшого обдарованих дітей» [17, 19]. Внаслідок цього переважна більшість школярів перебуває поза цією своєрідною і важливою сферою виховного впливу.
Отже, виникає необхідність у глибшому вивченні сучасної вітчизняної і зарубіжної практики креативної педагогіки, теорії творчого розвитку молодших школярів, педагогічного досвіду навчання, виховання і розвитку особистості молодшого школяра засобами трудового навчання і виховання.
З цього випливає, що проблема розвитку творчої особистості молодшого школяра має комплексний характер і недостатньо ґрунтовно вивчена, а тому не знайшла повного відображення у психолого-педагогічній теорії і практиці. А такий її аспект, як функціональний вплив засобів трудового навчання і виховання на творчий розвиток учнів початкової школи практично залишається поза увагою вчених. Це й зумовило вибір теми дослідження: “Особливості дитячої творчості на уроках трудового навчання в початкових класах”.
Об'єкт дослідження - процес формування особливостей дитячої творчості на уроках трудового навчання в початкових класах.
Предмет дослідження - шляхи і засоби підвищення ефективності особливостей дитячої творчості на уроках трудового навчання в початковій школі.
Мета дослідження - теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити педагогічні умови особливостей дитячої творчості молодших школярів засобами трудового навчання.
Гіпотеза дослідження - рівень творчого розвитку молодших школярів зростатиме, якщо максимально враховувати їхні індивідуальні особливості, стимулювати емоційно-почуттєву сферу, сприяти дієвості уяви і фантазії, урізноманітнювати способи реалізації художнього образу на основі засвоєння засобів трудового навчання в конструктивній діяльності учнів початкової школи, використовувати міжпредметні зв'язки різних навчальних дисциплін із трудовим навчанням.
Завдання дослідження:
1. З'ясувати стан проблеми у педагогічній теорії та сучасній освітній практиці, визначити зміст поняття “творчий розвиток особистості”.
2. Виявити психологічні механізми, вікові особливості та функціональні компоненти творчої діяльності молодших школярів
3. Охарактеризувати творчо-розвивальні можливості засобів трудового навчання у початковій школі.
4. Визначити критерії та рівні творчого розвитку молодших школярів засобами трудового навчання і виховання.
5. Науково обґрунтувати й експериментально перевірити ефективність виявлених педагогічних умов творчого розвитку молодших школярів на уроках трудового навчання.
Теоретико-методологічну основу становлять: філософська концепція творчої діяльності, зокрема, теорія особистісно-діяльнісного підходу до творчого розвитку школяра (В. Андрєєв, І. Зязюн, Є. Басін, Б. Богоявленська, Г. Заїченко, та ін.); психолого-педагогічні дослідження з питань творчості учнів (Ш. Амонашвілі, Б. Ананьєв, Н. Брюсов, В. Моляко та ін.); положення про значення емоцій в художньо-творчому процесі (Л. Виготський, П. Теплов, Б. Тализіна та ін.), дослідження з питань використання трудового навчання з метою впливу на розвиток творчої особистості (В. Аронов, М. Волков, М. Кириченко, Є. Маймін та ін.), положення дидактики про взаємозв'язок навчання і виховання у творчому процесі (Н. Бібік, Я. Коменський, В. Кузь, М. Лещенко, О. Савченко та ін.), а також “Національна доктрина розвитку освіти”, концепція національного виховання, Державний стандарт початкової загальної освіти (галузь “Технології”).
Методи дослідження. Для досягнення мети та завдань застосовано комплекс різноманітних методів: теоретичні - аналіз, порівняння й узагальнення психолого-педагогічної та методичної літератури, статей у періодичних виданнях, матеріалів наукових досліджень з цієї проблеми; емпіричні - педагогічне спостереження, педагогічний аналіз, анкетування, методики діагностики, констатуючий і формуючий експерименти, кількісна та якісна інтерпретація отриманих експериментальних даних.
Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилася протягом 2006-2008 років на базі Соколівської ЗОШ І-ІІІ ступенів та Переволочнянської ЗОШ І-ІІ ступенів Буського району Львівської області.
Дослідження здійснювалося у два взаємопов'язані етапи:
На першому етапі (2006-2007 рр.) - проаналізовано психолого-педагогічну та методичну літературу з обраної проблеми. Визначено вихідні теоретичні положення, об'єкт, предмет мету, сформульовано гіпотезу дослідження, конкретизовано завдання.
На другому етапі (2007-2008 рр.) - проведено констатуючий експеримент: розробка критеріїв та педагогічна діагностика рівнів творчого розвитку молодших школярів; розроблено та обґрунтовано педагогічні умови творчого розвитку учнів початкових класів. З метою перевірки висунутої гіпотези розроблялись шляхи науково-методичного забезпечення формуючого експерименту.
Опрацьовано результати педагогічного експерименту, проаналізовано та узагальнено емпіричний матеріал, сформульовано висновки, розроблено рекомендації, які втілено у практику трудового навчання молодших школярів.
Структура та обсяг роботи. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.
РОЗДІЛ 1. Теорія і практика особливостей дитячої творчості на
уроках трудового навчання в початкових класах

1.1 Методологічні основи дослідницької роботи

Світова практика свідчить, що завдання, які постали перед сучасною цивілізацією, примушують постійно удосконалювати освітні системи, шукати шляхи їх якісного оновлення. У цій сфері закладаються основи стратегії розвитку кожної країни і людства в цілому. Тому, беручи до уваги такі освітні принципи, як гуманізація та демократизація, ми маємо побудувати такий педагогічний процес, в якому б пов'язувалися в єдине ціле потреби суспільства та інтереси особистості, громадські запити і самореалізація дитини, розвиток закладених у неї можливостей. Важливою складовою цього процесу є робота з обдарованими дітьми.
У наш час не існує стрункої психолого-педагогічної системи роботи з розвитку творчості та обдарованості ні в Україні, ні за кордоном. Все ще поширена тенденція штучного поділу дітей у молодшому віці на дуже здібних (обдарованих), здібних і невстигаючих. Проблема творчості вирвана з системи організованого навчання і виховання, що породжує ряд труднощів організаційного, економічного, соціального та психологічного плану [26, 143].
Наукове осмислення сутності творчого розвитку особистості у межах пропонованого дослідження значною мірою пов'язане з аналізом класичних філософських (Г. Гегель, І. Кант, Г. Сковорода, І. Франко та ін.) і психологічних (М. Бахтін, П. Блонський, Д. Богоявленська, Л. Виготський, П. Енгельмеєр, Я. Пономарьов та ін.) підходів до трактування цього феномена, як продуктивної людської діяльності, здатної породжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності і спрямованої на самовираження і самоактуалізацію особистості .
У філософських працях (Г. Гегель, І. Кант, Л. Фейєрбах та ін.) на перше місце ставиться категорія розвитку - поетапного руху індивіда у напрямі особистісних кількісних змін у якісні. Це розширює поняття “творчість” в аспектах вищої форми активності людини - її утвердження, формування, відтворення і розвитку [45, 9].
У контексті нашого дослідження, аналіз психологічних теорій творчості вітчизняних (В. Андреєв, О. Лук, О. Матюшкін, В. Моляко, Я. Пономарьов, В. Роменець та ін.) і зарубіжних авторів (Ф. Беррон, Дж. Брунер, Дж. Гілфорд, П. Торренс та ін.) дав змогу трактувати поняття творчого розвитку як «процес формування особистості, спрямований на збагачення образно-асоціативного мислення, уяви, фантазії, емоційності, пізнання, практично-дієвого фонду та креативності, яка є особистісним утворенням, що є базою для творчості у її процесуальному та результативному аспектах» [15, 80-81]. На цій підставі нами сформульовано власну інтерпретацію категорії “творчий розвиток” - це динамічний процес формування особистості, спрямований на розширення спектру здібностей та особистісних якостей, які проявляються і збагачуються у практиці різних видів конструктивної діяльності, результати її характеризуються новизною та оригінальністю.
Наведене розуміння категорії “творчий розвиток” стало підґрунтям для генерування ідеї щодо виключної ролі трудового навчання у творчому розвитку особистості молодшого школяра. Внаслідок цього вченими запропоновано структурно-функціональну модель творчого розвитку молод-ших школярів. Стрижнем її виступають засоби трудового навчання, які мають творчо-розвивальне значення. На цій основі в учнів формується емоційність: відчуття форми, прекрасного, гармонії, естетичні почуття насолоди, задоволення, радощі та муки творчості тощо; пізнання: розуміння і знання явищ та процесів природи, дійсності і праці, активізація логічного, абстрактного й художнього мислення, збагачення уяви, фантазії, підсилення інтуїції і т. ін. [13, 103]; мотивація: збудження інтересу до знань і набуття навичок творчої діяльності, активізація будь-якого виду конструктивної діяльності, результати якої обов'язково мають характеристики новизни й оригінальності [60, 8].
Аналіз вітчизняних (В. Алексєєва, Л. Виготський, Е. Ігнатьєв, В. Мухіна, Б. Нєменський, М. Ростовцев, П. Сакуліна, Н. Сокольникова та ін.) і зарубіжних (Р. Арнхейм, Е. Геккель, Г. Гроддек, В. Келлер, Г. Рід, З. Фрейд та ін.) підходів щодо природи трудового навчання дітей дав змогу зробити принципово важливий для нашого дослідження педагогічний висновок про те, що «творчість молодших школярів потрібно розвивати на основі репродуктивної і продуктивної трудової діяльності як найдоступнішого прояву дитячої активності, індивідуальності з метою самовираження» [20, 14].
Аналіз діяльності учнів початкової школи на уроках трудового навчання показав, що у ній:
1) мнемічна підсистема виступає як активний процес, який виконує продуктивну функцію організації і регуляції трудової діяльності;
2) сенсорно-перцептивний блок визначає якість створюваного візуального образу у відповідності з реальною ситуацією і забезпечує свого роду програму для організації творчої роботи учнів, активізації творчого мислення;
3) інтелектуальний блок, включаючи такі операції мислительні операції як аналіз, синтез, порівняння, виявлення аналогій тощо, здійснює функцію пошуку і прийняття рішення, вибору найбільш доцільного і пластичного способу зображення із всіх можливих, які дають змогу генерувати образотворчий задум;
4) підсистема моторних операцій для практичної реалізації сформованого задуму [17, 19-20].
На цій основі відбуваються процеси, завдяки яким складаються стосунки між людиною, мистецтвом і навколишнім світом, збагачуються способи і корекція життєвого досвіду окремої людини, створюються моделі життя, дитина входить до світу творчості й залучається до скарбів художньої культури комунікативними засобами.
Розуміння терміну "творчість" на протязі XX століття зазнало значних змін. Спочатку це поняття відносилося лише до дорослих, досягнення яких вважались видатними. Потім його почали застосовувати до дітей, маючи на увазі їхній інтелектуальний розвиток, виключно успіхи в учінні. З часом і накопиченням досвіду визначення творчості розширилося. Творчість стали визначати як здатність до видатних нестандартних досягнень у будь-якій сфері людської діяльності [31, 22-23].
Різнобій у визначеннях творчості поступово долається. На сучасному етапі розвитку психолого-педагогічної науки обдарованими і талановитими учнями вважають тих, у кого професійно підготовлені люди виявили наявність потенціалу до високих досягнень. Ці діти мають видатні здібності і вимагають диференційованих учбових програм і/або допомоги, яка виходить за межі звичайного шкільного навчання, щоб змогти реалізувати свої потенції і зробити внесок у розвиток суспільства. Це визначення ми взяли за основу, виходячи з наступних теоретичних положень:
1.Проблема творчості тісно пов'язана поняттям "здібності", являючись їх комплексом. Здібності - це такі індивідуально-психологічні особливості людини, які сприяють успішному виконанню тієї чи іншої діяльності і не зводяться до наявних у неї знань, умінь, навичок. Необхідною умовою виявлення і розвитку здібностей є відповідна діяльність [44, 421].
Людина не народжується з готовими здібностями. Вродженими с лише задатки, тобто анатомо-фізіологічні передумови формування здібностей [48, 83]. На їх основі під впливом навчання і виховання, у процесі взаємодії з оточуючим світом розвиваються здібності.
Кількісно-якісне сполучення здібностей і задатків визначає рівні творчості [18, 1]:
Обдарованість - це сукупність здібностей, яка обумовлює особливо успішну діяльність людини у певній галузі і виділяє її серед інших осіб, які навчаються цієї діяльності чи виконують її в тих же умовах. Обдарованість розглядається і як "... передумова спеціальних здібностей, і як якісно своєрідне їх поєднання...". Вона, як правило, проявляється в різносторонніх здібностях і межує з талантом.
Талант - "вищий рівень розвитку обдарованості", "... це здібності до певної діяльності, які проявляються як творчість". Талановитість близька до геніальності, але менша за значенням.
Геніальність - це "...особистісна характеристика людини.., яка виявляється у творчій діяльності, результати якої мають соціальну та вселюдську значущість".
Творчими є діти, в яких у ранньому віці виявляються здібності і здатність до виконання певних видів діяльності. За здібностями вони далеко випереджають своїх ровесників і характеризуються "високою активністю розуму, підвищеною схильністю до розумової діяльності, інтересом до певного виду діяльності, елементами оригінальності в ній, потягом до творчості" [15, 80].
Психологічно творчість є потребою людини, адже «творча діяльність -- це не лише відкриття в певній галузі науки, художні досягнення, певні продукти, що є значущими для суспільства, творчості вимагає повсякденне життя, з його малими і великими проблемами, які людина досить часто мусить вирішувати» [44, 473]. Для неї подібне вирішення буде особисто творчим, і суб'єктивно вона переживає його як відкриття, як створення оригінального продукту, як новий підхід до вже відомого. На користь твердження про те, що творчість є потребою людини, свідчать ті почуття невдоволення, суму, пригніченості, яких зазнає людина, коли їй доводиться виконувати одноманітну роботу. Відомі експерименти, в яких піддослідні мусили протягом деякого, досить тривалого терміну ставити крапки на папері у суворо регламентованій послідовності. Через певний час у піддослідних з'являлося почуття втоми, роздратованості, невдоволення, і вони починали якось урізноманітнювати свою роботу. Такі одноманітні ситуації, що не дають особистості можливості виявляти свою творчість, містить у собі внутрішній конфлікт.
Оскільки саме творчі люди створюють нове у всіх видах людської діяльності, «пошук творчо обдарованих дітей і розвиток креативності -- цієї важливої якості особистості -- в умовах шкільного навчання набуває неабиякого значення, що, однак, супроводжується деякими труднощами, пов'язаними, головним чином, із необхідністю засвоєння учнями певних стандартних програм навчання» [48, 107]. Крім того, дослідженнями встановлено, що «творчі здібності не є синонімом здатності дітей до навчання; нерідко коефіцієнт інтелекту, що визначається за відповідними тестами, у дітей творчих значно нижчий, порівняно з рештою» [1, 86]. Отже, академічні успіхи школярів не збігаються з їх креативними здібностями.
Заслуга узагальнення результатів досліджень творчості належить Дж. Гілфорду. Він, зокрема, виділив два типи мислення: конвергентне (необхідне для знаходження єдино правильного розв'язання задачі) і дивергентне (завдяки йому виникають оригінальні думки). Індивіди з домінуючим конвергентним мисленням здатні з допомогою наявних знань та логічних міркувань розв'язати задачу єдино вірним, на їхню думку, способом. Особи з дивергентним мисленням починають шукати розв'язання у всіх можливих напрямках, щоб розглянути якнайбільше варіантів; результатом найчастіше є оригінальні, нестандартні рішення [18, 2].
Сучасна шкільна система сприяє розвитку в учнів конвергентного мислення і пригнічує задатки дивергентного. Відомо, що Ейнштейн і Черчілль погано вчилися у школі, але не через недисциплінованість чи неуважність, а через нездатність прямо відповідати на поставлені запитання.
Творчі люди, із домінуючим дивергентним мисленням, схильні утворювати нові комбінації із елементів, котрі більшість людей використовують стереотипно, або формувати зв'язки між двома елементами, які на перший погляд не мають нічого спільного.
На думку Дж. Гілфорда, творче мислення є оригінальним -- людина шукає власне розв'язання проблем; гнучким -- людина вміє при потребі змінити свою попередню думку, по-новому підійти до розв'язання наболілих питань; глибоким -- людина вміє бачити нові, приховані від сприйняття проблеми задачі [44, 479].
Рівень мислення творчої особистості характеризується: самостійністю, гнучкістю, аналітичністю, розсудливістю, винахідливістю, глибиною думки, дотепністю, кмітливістю [15, 83-84].
Самостійність -- вміння побачити і сформулювати нову проблему без сторонньої допомоги; осмислити і використати суспільний досвід, при цьому бути незалежним у своїх поглядах, сміливо висловлювати думку. Особистість, якій притаманна самостійність мислення, не боїться поразок, над нею не тяжіють попередні невдачі, вона вірить у себе. На превеликий жаль, люди хочуть бути такими, як усі, їм властива конформність, тобто такий стан, при якому людина відмовляється від власної думки, поглядів, а приймає думку більшості.
Гнучкість -- вміння змінити шлях рішення проблеми, якщо він не задовольняє умову. Людина з гнучким розумом уміє розглядати всі, навіть суперечливі точки зору, зважувати їх істинність. Вона -- толерантна, схильна до міркувань, смілива, незалежна, рішуча у змінах і спростуванні, їй притаманне почуття новизни. Уміння радикально змінити свої погляди є дуже важливим, оскільки стереотип, зашкарублість думки не сприяють прогресу, творчості. Догматичність і непоступливість є протилежними гнучкості.
Аналітичність, логічність думок -- уміння виділяти істотне й узагальнювати, послідовно та чітко приймати рішення, доречно висловлюватися. Наскільки важливо вдумливо підходити до проблеми розв'язання задач, висловлювати свої думки, свідчить народне прислів'я: "Мудрий не все каже, що знає, а дурний не все знає, що каже".
Розсудливість -- вміння оцінити ситуацію, відповідно до цього будувати свою поведінку.
Винахідливість -- уміння знайти вихід з будь-якої ситуації, розв'язати будь-яку проблему.
Глибина думки -- здатність детально аналізувати, порівнювати та знаходити істотне, здійснювати різносторонній підхід до розв'язання проблеми, аргументувати її рішення і не обмежуватися вузьким колом ідей.
Дотепність -- мистецтво з гумором розв'язувати ті чи інші проблеми, влучно висловлюватися.
Кмітливість -- природний дар, який дає змогу зрозуміти, розпізнати недоступні іншим речі, можливість наблизитись до істини.
Ми по-різному оволодіваємо розумовою діяльністю: одні -- репродуктивним шляхом (шляхом відтворення наявного), інші ж -- творчим (оригінальним, своєрідним). В останні роки у результаті експериментальних досліджень встановлено, що творча діяльність людини забезпечується специфічними, особливими здібностями, які назвали креативність - виявляється як здатність висувати неординарні та нестандартні ідеї, уникати в мисленні традиційних схем, швидко розв'язувати проблемні ситуації. Креативність охоплює певну сукупність мислительних процесів та якостей особистості.
Дивергентне мислення тісно пов'язане з активністю пізнавальних процесів і високою чутливістю сенсорики. Пізнавальна сфера творчо спрямованих людей відрізняється наявністю загальних понять, широких категорій, синтетичністю сприймання навколишнього світу, високим рівнем когнітивної гнучкості. Це новий погляд на старі істини, вихід за межі стереотипів, оригінальність ідей і відсутність стандартів [20, 13]. Такі якості дивергентного мислення наче протидіють конвергентному, що зорієнтоване на знання, логіку, певну послідовність, оперує чіткими логічними категоріями і підводить під них існуючу проблему, намагаючись вирішити її відповідно до певних правил, законів, формул. Залежно від того, яке мислення переважає, люди можуть бути творчими і репродуктивними більшою чи меншою мірою.
Були спроби встановити зв'язок між інтелектом та творчими здібностями. Дослідження дали змогу виявити кілька груп людей з різними співвідношеннями інтелекту та творчості [1, 52-53].
Діти першої групи (з високим рівнем творчості та інтелекту) впевнені у своїх можливостях. Вони добре контролюють свої дії, залишаючись вільними у своїх вчинках; легко переходять від дитячого до дорослого стилю поведінки, добре інтегруються в соціумі і виявляють великий інтерес до всього нового.
У дітей з високим рівнем інтелекту, але слабкими творчими здібностями вся енергія спрямована на досягнення успіху. Будь-яка невдача сприймається як катастрофа. Саме тому вони уникають ризику і не люблять висловлювати власну думку, обмежуючись відповідями на запитання. Така стриманість не дає їм можливості відкритися своїм друзям. Відчуття неспокою виявляється лише тоді, коли діти надані самим собі в оцінці своєї діяльності чи можливих наслідків власних вчинків.
Діти з низьким рівнем інтелекту, але високим творчим потенціалом найгірше адаптовані у традиційній системі освіти. Вони постійно відчувають страх через суперечності між власними уявленнями та вимогами школи, які не можуть виконати; це призводить до появи “комплексу неповноцінності”. Діти цього типу бояться оцінки своїх вчинків іншими і почувають себе комфортно лише тоді, коли можуть поводитися відповідно до власного ритму діяльності і власної фантазії.
Діти з низьким рівнем інтелекту та незначними творчими здібностями найбільше адаптовані і задоволені собою. Вони вірять у свої можливості і компенсують нестачу інтелекту великою кількістю соціальних контактів чи певною пасивністю (див. табл.).
Таблиця
Особливості школярів з різними рівнями інтелекту і творчих здібностей
Інтелект
Творчі здібності
Високий
Середній
Високі
Віра в свої можливості
Хороший самоконтроль
Хороша соціальна інтеграція
Висока здатність до концентрації уваги і великий інтерес до всього нового
Постійний конфлікт між власними уявленнями про світ та шкільними вимогами
Недостатня віра у себе і недостатня самоповага
Страх перед оцінкою оточуючих
Низькі
Енергія спрямована на досягнення успіху у навчанні
Невдачі сприймаються як катастрофа
Страх перед ризиком та висловлюванням власної думки
Знижена комунікабельність
Страх самооцінки
Хороша адаптація і задоволеність життям
Недостатній інтелект компенсується соціальною комунікабельністю чи деякою пасивністю
Таким чином, труднощі в адаптації найбільше характерні для осіб з двох проміжних типів.
Дж. Гілфорд вважав, що «творча обдарованість містить у собі здатність до дивергентного мислення та перетворення (IQ)» [44, 428]. На його думку, інтелект визначає успішність розуміння нового матеріалу, а дивергентне мислення детермінує творчі досягнення. Окрім того, успішність творчої активності зумовлена об'ємом знань, який у свою чергу, залежить від інтелекту. Вчений висловив припущення, що IQ визначає “верхню мету” успішності розв'язання задач на дивергентне мислення.
Результати досліджень К. Амамото, Д. Хардгрівса та І. Болтона дали змогу ввести гіпотезу “нижнього порогу”: конвергентний інтелект (IQ) обмежує прояви креативності при низьких значеннях IQ; при IQ вище деякого “порогу” творчі досягнення від інтелекту не залежить.
У дослідженнях Дж. Гілфорда та П. Крістіансена також було виявлено, що при низькому IQ практично не буває проявів творчої обдарованості, а серед людей з високим IQ зустрічаються особи як з високим, так і з низьким рівнем дивергентного мислення [18, 3].
Е.П. Торранс, узагальнивши власні дослідження, прийшов ло висновку, зо зв'язок між рівнем інтелекту і креативності односторонній. Він запропонував модель інтелектуального порогу: до рівня IQ > 120 креативність та інтелект утворюють єдиний фактор, вище цього порогу фактори креативності й інтелекту проявляються як незалежні. Іншими словами. До певного рівня IQ обмежує прояви креативності; за порогом креативність інтелектом не обмежується [44, 484].
Результати досліджень Н. Когана та М. Волаха заперечили гіпотезу “нижнього” порогу. Вчені модифікували процедуру тестування, в результаті чого фактори креативності та інтелекту виявились незалежними. Була описана група дітей з високим рівнем креативності та IQ нижче середнього. Таким чином, зняття регламентації поведінки випробуваного при тестуванні креативності призвели обґрунтування креативності та інтелекту як незалежних факторів. Окрім того, зняття регламентації більше впливає на зменшення креативності творчих дітей й менше - дітей нетворчих. Тобто адекватною для проявів креативності є система завдань, при якій поведінка випробуваного регламентована мінімально. З іншого боку, виявлено факт, що зовнішня мотивація творчих проявів (з допомогою інструкцій) впливає на покращення результатів роботи некреативних дітей, але мало впливає на творчу продуктивність креативів.
Отже, відсутність регламентації поведінки (зняття ліміту часу, змагальності, оцінювання) дає можливість виявити внутрішню мотивацію, адекватну креативній поведінці творчої дитини. Зовнішня мотивація може тимчасово стимулювати активність некреативів, але наслідки її дуже короткочасні [28, 3].
Д.Х. Доуд та Р.М. Уайт, досліджуючи зв'язок між IQ та оцінкою дивергентної продуктивності, виявили, що інтелект обмежує “зверху” рівень творчої продуктивності. Найвищі показники за тестами дивергентного мислення мають індивіди з максимальними значеннями IQ, причому зворотна залежність не виявляється.
Креативом, як і інтелектуалом, не народжуються. Все залежить від того, які можливості надасть оточення для реалізації природного потенціалу. Як відмічає Фергюссон, “творчі здібності не створюються, а вивільняються” [44, 421]. Тому, щоб зрозуміти, як розвивається творча діяльність, необхідно оцінити не лише і не стільки необхідний для цієї діяльності базовий рівень інтелекту, скільки особистість людини та умови її розвитку.
Будь-яка система виховання, створена суспільством, ґрунтується на конформізмі. Це надійний шлях забезпечення єдності усіх членів соціальної групи, але разом з тим вірний спосіб пригнічення розвитку дивергентного мислення. Проте творча особистість не сприймає конформізму. Їй властива незалежність суджень. Людина з високим рівнем дивергентного мислення важко входить в життя соціальної групи, хоча й відкрита для оточуючих і користується певною популярністю. Вона приймає загальноприйняті цінності лише в тому випадку, якщо вони співпадають з її власними. Разом з тим творча особистість недогматична, і її уявлення про життя й суспільство, як і усвідомлення смислу власних вчинків, можуть бути дуже неоднозначними.
Щоб креативність сформувалась як глибинна (особистісна), а не лише поведінкова (ситуативна) якість, процес повинен відбуватися саме під впливом умов середовища. Ґрунтуючись на дослідженнях Д.Б. Богоявленської [1] та А.М. Матюшкіна [31], згідно яким творчість можна визначити як вихід за межі (наявної ситуації чи знань), можна стверджувати, що творчість як глибинна властивість особистості виражається в оригінальній постановці проблеми, наповненій особистісним смислом. Тому необхідно здійснювати системні непрямі формуючі впливи, а таким вимогам відповідає вплив через певний комплекс умов мікросередовища.
Середовище, у якому креативність могла б актуалізуватися, має високий рівень невизначеності та потенційної багатоваріантності (багатство можливостей). Невизначеність стимулює пошук власних орієнтирів, а не прийняття готових; багатоваріантність забезпечує можливість їх знаходження. Окрім того, таке середовище повинно містити зразки творчої поведінки та її результати.
1.2 Науково-технічний прогрес і вдосконалення трудової
політехнічної підготовки молодших школярів

Використання людського інтелекту, що винаходить нові товари або більш ефективні технології виробництва - найважливіше джерело економічного зростання. За останні 250 років розвиток техніки буквально перетворив наше життя. Спочатку парова машина, потім - двигун внутрішнього згоряння, електрика і ядерний реактор замінили м'язи людини і тварин як основне джерело енергії. Автомобілі, автобуси, поїзди і літаки витіснили коня і віз як основні способи пересування. Технічний прогрес продовжує змінювати наше життя і сьогодні. Лазерні програвачі, мікрокомп'ютери, текстові редактори, відеокамери, магнітофони, автомобільні кондиціонери істотно змінили характер нашої роботи і дозвілля протягом останніх двадцяти років.
Науково-технічний прогрес, визнаний у всьому світі як найважливіший чинник економічного зростання, все частіше і в західній, і в вітчизняній літературі зв'язується з поняттям інноваційного процесу. Це, як справедливо відмітив американський економіст Джеймс Брайт, єдиний в своєму роді процес, об'єднуючий науку, техніку, економіку, підприємництво і управління. Він перебуває в отриманні нового продукту і тягнеться від зародження ідеї до її комерційної реалізації, охоплюючи таким чином весь комплекс відносин: виробництва, обміну, споживання [19, 24].
У цих обставинах інновація спочатку націлена на практичний комерційний результат. Сама ідея, що дає поштовх, має меркантильний зміст: це вже не результат "чистої науки", отриманий університетським вченим у вільному, нічим не обмеженому творчому пошуку. У практичній спрямованості інноваційної ідеї і перебуває її приваблива сила для підприємств, що працюють у ринковій економіці.
Потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва визначаються передовсім науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-економічними результатами. Щоцілеспрямованіше й ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, котрі є першоджерелами розвитку продуктивних сил, то успішніше вирішуються пріоритетні (щодо виробничих) соціальні завдання життєдіяльності суспільства. Науково-технічний прогрес (НТП) у буквальному розумінні означає безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки; у ширшому суттєво-змістовому значенні -- це постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки [24, 8].
НТП можна тлумачити також як процес нагромадження та практичної реалізації нових наукових і технічних знань, цілісну циклічну систему «наука -- техніка -- виробництво», що охоплює кілька стадій: фундаментальні теоретичні дослідження; прикладні науково-дослідні роботи; дослідно-конструкторські розробки; освоєння технічних нововведень; нарощування виробництва нової техніки до потрібного обсягу, її застосування (експлуатація) протягом певного часу; техніко-економічне, екологічне й соціальне старіння виробів, їхня постійна заміна новими, ефективнішими зразками [41, 52].
НТП властиві еволюційні (зв'язані з накопиченням кількісних змін) та революційні (зумовлені стрибкоподібними якісними змінами) форми вдосконалення технологічних методів і засобів виробництва, кінцевої продукції. До еволюційних форм НТП відносять поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів чи технології їхнього виготовлення, модернізацію або створення нових моделей машин, обладнання, приладів і матеріалів у межах того самого покоління техніки, а дореволюційних. -- зміну поколінь техніки й кінцевої продукції, виникнення принципово нових науково-технічних ідей, загально-технічні (науково-технічні) революції, у процесі яких здійснюється масовий перехід до нових поколінь техніки в провідних галузях виробництва.
Науково-технічна революція (НТР) відбиває докорінну якісну трансформацію суспільного розвитку на засаді новітніх наукових відкриттів (винаходів), що справляють революціонізуючий вплив на зміну знарядь і предметів праці, технології, організації та управління виробництвом, характер трудової діяльності людей. Зміст сучасної НТР найбільш повно розкривається через її особливості, зокрема:
* перетворення науки на безпосередню продуктивну силу (втілення наукових знань у людині, технології і техніці; безпосередній вплив науки на матеріальне виробництво та інші сфери діяльності суспільства);
* новий етап суспільного поділу праці, зв'язаний з перетворенням науки на провідну царину економічної і соціальної діяльності, що набирає масового характеру (наука перебрала на себе найбільш революціонізуючу, активну роль у розвитку суспільства; сама практика потребує випереджаючого розвитку науки, оскільки виробництво все більше стає технологічним утіленням останньої);
* прискорення темпів розвитку сучасної науки і техніки, що підтверджується скороченням проміжку часу від наукового відкриття до його практичного використання;
* інтеграція багатьох галузей науки, самої науки з виробництвом з метою прискорення й підвищення ефективності всіх сучасних напрямків науково-технічного прогресу;
* якісне перетворення всіх елементів процесу виробництва -- засобів праці (революція в робочих машинах, поява керуючих машин, перехід до автоматизованого виробництва), предметів праці (створення нових матеріалів з наперед заданими властивостями; використання нових, потенційно невичерпних джерел енергії), самої праці (трансформація її характеру та змісту, збільшення в ній частки творчості) [60, 7-8].
Науково-технічний прогрес, що завжди здійснюється у взаємозв'язаних еволюційних і революційних його формах, є домінантою (визначальним чинником) розвитку продуктивних сил, невпинного підвищення ефективності виробництва. Він безпосередньо впливає передовсім на формування й підтримування високого рівня техніко-технологічної бази виробництва, забезпечуючи неухильне зростання продуктивності суспільної праці. Спираючись на суть, зміст та закономірності сучасного розвитку науки і техніки, можна виокремити характерні для більшості галузей народного господарства загальні напрямки НТП, а для кожного з них -- пріоритети принаймні на найближчу перспективу (рис. 1).
ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ, НАУКОВІ ВІДКРИТТЯ
»
ВИНАХОДИ, ПРИКЛАДНІ НАУКОВІ ТА ДОСЛІДНО-КОНСТРУКТОРСЬКІ РОЗРОБКИ
НАПРЯМКИ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ
ЗАГАЛЬНІ
ПРІОРИТЕТНІ
Створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій
«
Застосування прогресивних базових технологій
Створення нових і вдосконалення існуючих засобів праці та кінцевої продукції
«
? Системи машин для легкої та харчової індустрії
? Багатоопераційні верстати з ЧПК
? Робототехнічні та роторно-конвеєрні комплекси
? Гнучкі автоматизовані системи
? Персональні комп'ютери
Створення нових і поліпшення якості застосовуваних матеріалів
«
Застосування нових синтетичних, композиційних, керамічних, надчистих матеріалів із заданими властивостями
Механізація та автоматизація виробництва
«
Комплексна автоматизація на базі впровадження САПР, ГВС, АСУПТ, АСУВ
За умов сучасних революційних перетворень у технічному базисі виробництва ступінь його технічної досконалості та рівень економічного потенціалу в цілому визначаються прогресивністю використовуваних технологій -- способів одержання й перетворювання матеріалів, енергії, інформації, виготовлення продукції. Технологія стає завершальною ланкою і формою матеріалізації фундаментальних досліджень, засобом безпосереднього впливу науки на сферу виробництва. Якщо раніше її вважали забезпечуючою підсистемою виробництва, то зараз вона набула самостійного значення, перетворившись на авангардний напрям НТП [24, 19].
Сучасним технологіям властиві певні тенденції розвитку й застосування. Головними з них є: по-перше, перехід до малостадійних процесів через поєднання в одному технологічному агрегаті кількох операцій, що раніше виконувались окремо; по-друге, забезпечення в нових технологічних системах мало- або безвідходності виробництва; по-третє, підвищення рівня комплексності механізації процесів на засаді застосування систем машин і технологічних ліній; по-четверте, використання в нових технологічних процесах засобів мікроелектроніки, що дає змогу одночасно з підвищенням ступеня автоматизації процесів досягати більш динамічної гнучкості виробництва.
Технологічні методи все більше й усе частіше визначають конкретну форму і функції засобів та предметів праці, а отже, ініціюють появу інших напрямків НТП, витискують з виробництва технічно та економічно застарілі знаряддя праці, породжують нові машини та устаткування, засоби автоматизації [41]. Зараз принципово нові види техніки розробляються й виготовляються під нові технології, а не навпаки, як це було раніше, коли панував примат засобів праці.
НТП у галузі знарядь праці довів, що технічний рівень та якість сучасних машин (устаткування) безпосередньо залежать від прогресивності характеристик застосовуваних для їхнього виробництва конструкційних та інших допоміжних матеріалів. Звідси випливає величезна роль створення й широкого використання нових матеріалів, що характеризує один з важливих напрямків НТП [29, 11].
У галузі предметів праці варто виділити такі тенденції НТП:
1) істотне поліпшення якісних характеристик матеріалів мінерального походження, стабілізація і навіть зменшення питомих обсягів їхнього споживання;
2) інтенсивний перехід до застосування у все більшій кількості легких, міцних й корозійностійких кольорових металів (сплавів), що став можливим унаслідок появи принципово нових технологій, які значно зменшили вартість їхнього виробництва;
3) істотне розширення номенклатури і форсоване нарощування обсягів продукування штучних матеріалів із наперед заданими та унікальними властивостями [37, 189-190].
Перша тенденція виявляється в значному збільшенні випуску низьколегованої сталі, листового і термообробленого прокату, поширенні порошкової металургії, беззливкового прокату кольорових металів, що забезпечують підвищення надійності й зниження металомісткості різних технічних конструкцій; друга тенденція -- у всезростаючому використанні як конструкційних матеріалів алюмінію, титану, магнію та їхніх сплавів, що уможливлює кількаразове (у 2--10 разів) зменшення маси машин і устаткування, транспортних засобів; третя тенденція, найперспективніша за своєю прогресивністю та економічною ефективністю, -- у випереджаючому розвитку виробництва полімерних, композиційних (полімерних із наповнювачем) і керамічних матеріалів, що порівняно з традиційними мають більш високу термічну, абразивну та ерозійну стійкість, меншу питому щільність, є інертними до агресивних середовищ, а нерідко мають цілком унікальні властивості, завдяки чому стають незамінними конструкційними матеріалами для багатьох найновіших типів сучасної техніки.
До сучасних виробничих процесів ставляться такі вимоги, як досягнення максимально можливої безперервності, безпеки, гнучкості й продуктивності, що можуть бути реалізовані лише за відповідного рівня їхньої механізації та автоматизації -- інтегрованого та завершального напрямку НТП. Механізація й автоматизація виробництва, яка відображає різний ступінь заміни ручної праці машинною, у своєму безперервному розвитку послідовно, паралельно або паралельно-послідовно переходить від нижчої (часткової) до вищої (комплексної) форми.
За умов інтенсифікації виробництва, гострої необхідності багаторазового зростання продуктивності праці та радикального поліпшення її соціологізації, докорінного підвищення якості продукованих виробів автоматизація виробничих процесів стає стратегічним напрямком НТП для підприємств більшості галузей народного господарства [41, 37].
Пріоритетне завдання полягає в забезпеченні комплексної автоматизації, оскільки впровадження окремих автоматичних машин та агрегатів часто не дає бажаного економічного ефекту, через значний залишок ручної праці. Новий і досить перспективний напрямок комплексної автоматизації зв'язано зі створенням і впровадженням гнучких автоматизованих виробництв. Форсований розвиток таких виробництв, передовсім у машинобудуванні та деяких інших галузях, зумовлено об'єктивною необхідністю постійно забезпечувати високоефективне використання дорогого автоматичного устаткування і достатню мобільність виробництва з частим оновленням номенклатури продукції.
Головна мета освітньої галузі «Технологія» полягає у формуванні технічно, технологічно освіченої особистості, підготовленої до життя й активної трудової гуманістичної і природовідповідної перетворюючої діяльності в умовах сучасного високотехнологічного інформаційного суспільства, життєво необхідних знань, умінь і навичок ведення домашнього господарства і сімейної економіки, основних компонентів інформаційної культури учнів, забезпеченні умов для їх професійного самовизначення, виробленні в них навичок творчої діяльності, вихованні культури праці, здійсненні допрофесійної та професійної підготовки за їх бажанням і з урахуванням індивідуальних можливостей [19, 52].
Через зміст освітньої галузі «Технологія» забезпечуються:
– формування в учнів технічного кругозору і відповідного рівня технічного рівня освіти, закріплення на практиці знань і вмінь про перетворюючу діяльність, спираючись на закони та закономірності розвитку природи, суспільства, виробництва і людини;
– ознайомлення школярів з місцем і роллю інформаційно-комунікаційних технологій в сучасному виробництві, науці, повсякденному житті та їх підготовка до раціонального використання комп'ютерних засобів при розв'язуванні задач, пов'язаних з опрацюванням інформації, її пошуком, систематизацією, зберіганням, поданням, передаванням;
– ознайомлення та залучення учнів до різних видів предметно-перетворюючої діяльності, формування необхідних для цього знань і вмінь, навчання їх способи поводження з різноманітними засобами праці;
– створення умов для професійного самовизначення учнів, обґрунтованого вибору ними професії з урахуванням власних здібностей, уподобань і інтересів;
– формування в учнів культури праці, навичок раціонального ведення домашнього господарства, культури побуту, відповідальності за результати власної діяльності, комплексу особистісних якостей, потрібних людині як суб'єкту сучасного виробництва і культурного розвитку суспільства;
– виховання активної життєвої позиції, професійної адаптивності, готовності до безперервної професійної освіти, конкурентної боротьби на ринку праці, потреби ініціативно включатися в систему нових економічних відносин, в підприємницьку діяльність;
– створення умов для реалізації особистісно-орієнтовного підходу до навчання, виховання та розвитку особистості [43].
Зазначені функції конкретизуються з урахуванням вікових особливостей розвитку молодших школярів, змісту та доступності навчального матеріалу, його зв'язків з іншими освітніми галузями.
У нових умовах соціально-економічного розвитку України існуюча система трудової підготовки учнів вичерпала свої можливості. Відбувається стрімка переорієнтація ціннісних орієнтирів у суспільстві, перебудова системи суспільного виробництва, що відображається відповідними змінами на ринку праці. Тому стає цілком очевидною невідповідність між традиційним змістом трудового навчання і потребами суспільного розвитку.
Сьогоднішні школярі повинні володіти великим гнучким арсеналом знань і вмінь необхідних для використання у будь-якій галузі. Щоб відповідати таким вимогам, виникає необхідність у реформуванні шкільної освіти. Модернізація освіти в Україні, яка охопила всі рівні і ланки освітньої системи, триває вже понад 10 років. Вона зумовлена двома основними причинами: приведення системи освіти у відповідність із ринковими перетвореннями суспільства і узгодження вітчизняної системи освіти з прийнятими у Європі й світовими освітніми стандартами.
Звичні для багатьох поколінь уявлення про зміст уроків трудового навчання стали причиною відвертого принизливого ставлення до ролі і місця трудової підготовки в системі загальної середньої освіти. Причинами, що викликали незадоволення у суспільстві існуючою системою трудового навчання, слід вважати:
v недостатню сформованість особистості учня до трудової діяльності у нових соціально-економічних умовах;
v відрив змісту трудової підготовки від потреб сучасного суспільства та ринку праці, недооцінку сучасних досягнень в галузі техніки і технологій;
v надмірну спрямованість трудового навчання на виробниче середовище і применшення інших життєво необхідних сфер діяльності - господарчої, надання послуг соціального обслуговування тощо;
v низьку інтелектуальну насиченість змісту предмета, що призвело до уповільнення саморозвитку учнів, а трудове навчання - до розряду другорядних у навчальному плані;
v розрив, який посилюється від класу до класу, між системами загальноосвітньої і трудової підготовки і знецінення її в очах учнів та їхніх батьків;
v відчуження учнів від процесу реалізації виготовленої ними продукції, що призвело до деформації розуміння цивілізованих соціально-економічних відносин і зсуву в структурі мотивації діяльності школярів;
v недостатнє використання різноманітних форм організації трудового навчання [30, 21-22].
Про наслідки не дуже позитивного ставлення до предмету суспільства яскраво свідчать показники останніх років набору до ВНЗ із технічними напрямками. Діти не хочуть іти до навчальних закладів з технічних нахилом насамперед тому, що в школах не проводиться на належному рівні профорієнтація дітей, не проводиться робота з батьками, не достатньо проводиться виховних заходів з роз'ясненням значення трудового навчання.
Поки не зміниться ставлення суспільства до предмету „Трудове навчання”, ніякі намагання вчених не будуть спроможні довести протилежне, що „Трудове навчання” - загальноосвітній навчальний предмет, який можна поставити з усіма іншими в один ряд РОЗДІЛ 2. Експериментальне дослідження особливостей дитячої
творчості на уроках трудового навчання в початкових класах

2.1 Організація і зміст експериментального дослідження

Шкільний курс трудового навчання має великі можливості для здійснення творчого розвитку молодших школярів. І одним з найважливіших завдань, що стоять перед учителем, є здійснення цілеспрямованої систематичної роботи щодо їх реалізації.
Дослідження науковців та наші спостереження за навчальним процесом на уроках трудового навчання у початкових класах засвідчили, що творчість -- це досить складний і своєрідний процес, якому можна навчитися. Для цього необхідно виявити його закономірності, на основі яких можна використати певні методи або прийоми, володіння якими дозволило б молодшим школярам більш ефективно займатися винахідництвом чи елементарним проектуванням технологічних об'єктів.
На заняттях з трудового навчання дитина сприймає предмет найбільше з точки зору його форми, кольору, конструкції і розмірів. Тому сприймання, як психічна діяльність, складає основу розумової діяльності людини, сенсорний розвиток - важливий етап для розвитку мислення. Зір привчається сприймати предмет в цілому, а також розчленовувати предмет, виділяти його різні властивості, форму, величину, взаєморозміщення частин. Уявлення дитини, отримані від зорових відчуттів, доповнюються тактильними відчуттями, які виникають від дотику з матеріалом, з якого виготовлений виріб.
В основі практичної діяльності учнів на заняттях з трудового навчання лежала діяльність рук і зору: руки діють, а зір перевіряє і направляє їх наступні рухи, і знову руки діють, виправляючи недоліки. Розвивається сенсомоторика, яка активно впливає на розумовий розвиток дитини [22, 9].
Для успішного виконання завдання в процесі праці від учня часто вимагалося не тільки сприйняття заданої конструкції об'єкта, але й передбачення її в новому просторовому положенні або уявлення як зміниться форма предмета, якщо змінити розміри окремих деталей, тобто розв'язати якусь просторову задачу. Таким шляхом розвивалося, поповнювалося просторове уявлення дитини, яке необхідно їй для правильного сприйняття предметів навколишнього світу, пізнання предметів дійсності в їх взаємозв'язку.
Ми враховували, що в трудовій діяльності учнів необхідна участь уяви. В різних видах праці вимагається різна частка участі уяви, різний рівень її самостійності й оригінальності. Виконуючи роботу за ескізом, схемою, учні формували у своїй уяві майбутній виріб. Вони планували свою діяльність згідно визначених розмірів, матеріалу. Така уява називається відтворюючою. На відміну від неї уява творча створює нові образи, не користуючись готовими графічними зображеннями.
Для розвитку обох видів дитячої уяви виявилося необхідним, щоб учні брали участь у процесі планування трудових дій, у виборі необхідних матеріалів та інструментів, контролювали хід виконання робот и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.