Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Становлення емоцйної сфери молодших школярв та зв`язок емоцй з ншими психчними процесами. Проблеми шкльної дезадаптацї. Емоцйн порушення учнв з затримкою психчного розвитку та нтелектуальною недостатнстю. Корекцйно-розвивальна робота.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 24.10.2010. Сдан: 2010. Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Зміст

    Вступ
    Основна частина
      1. Становлення емоційної сфери молодших школярів
      2.
      Зв`язок емоцій з іншими психічними процесами
    3. Емоційні негаразди
      3.1 Проблеми шкільної дезадаптації
        3.2 Емоційні порушення учнів із затримкою психічного розвитку
        3.3 Емоційні порушення в учнів з інтелектуальною недостатністю
      4. Характеристика емоційних реакцій молодшого школяра
    Практична частина
      1. Експериментальна частина
      2. Корекційно-розвивальна робота
      3. Рекомендації батькам
      і вихователям
        3.1 Основні аспекти виховання емоційної культури молодших школярів
        3.2 Рекомендації щодо соціально-психологічної профілактики дивіантної поведінки дітей молодшого шкільного віку
        3.3 Засоби допомоги при шкільної дезадаптації
    Висновок
Література

Вступ

Молодший шкільний вік - початок шкільного життя. Вступаючи в нього, дитина здобуває внутрішню позицію школяра, навчальну мотивацію. Навчальна діяльність стає для нього ведучої. Протягом цього періоду в дитини розвивається теоретичне мислення; він одержує нові знання, уміння, навички - створює необхідну базу для усього свого наступного навчання. Але значення навчальної діяльності цим не вичерпується: від її характеру і результативності безпосередньо залежить розвиток особистості молодшого школяра. Розвиток мотивації навчання закріплює диференціацію ліній, що намітився в кінці дошкільного віку, онтогенезу життєвого світу. Шкільна успішність є важливим критерієм оцінки дитини як особистості з боку дорослих і однолітків. Статус відмінника або невстигаючого відбиває на самооцінці дитини, його самоповазі і самоприйнятті. Успішне навчання, усвідомлення своїх здібностей і умінь якісно виконувати різні завдання приводять до становлення почуття компетентності - нового аспекту самосвідомості, що поряд з розвитком сфери довільності можна вважати центральним новотвором молодшого шкільного віку. Якщо почуття компетентності в навчальній діяльності не формується, у дитини знижується самооцінка і виникає почуття неповноцінності; можуть розвитися компенсаторні самооцінка і мотивація.
Досить важливим моментом у житті молодшого школяра є розвиток емоційної сфери. Дитина підростає, а разом з тим і змінюється чуттєва сфера.
Отже мета нашої роботи з`ясувати в чому є полягають особливості емоційних реакцій молодших школярів.
Відповідно для досягнення даної мети перед нами постає певна кількість завдань, а саме:
- з`ясувати особливості становлення емоційної сфери молодшого школяра;

- встановити зв`язок емоцій з іншими психічними процесами;

- охарактеризувати негаразди емоційного розвитку;

- охарактеризувати емоційні реакції молодшого школяра;

- запропонувати методику для експериментального дослідження;

- з`ясувати особливості корекційно-розвивальної роботи з учнями молодшої школи;

- подати рекомендації для батьків та вихователів щодо розвитку та корекції емоційних реакції молодших школярів.
Об`єктом нашого дослідження являються діти молодшого шкільного віку.
Предметом дослідження є емоційні реакції молодших школярів.

Емоційні процеси молодшого шкільного віку характеризуються багатогранністю проявів, але досить часто учні даного віку мають певні проблеми психічного характеру, які потребують досить детального вивчення, з`ясування причин їх виникнення та можливостей надання допомоги. Це пояснює актуальність даної теми та досить значний інтерес до її вивчення у багатьох професійних науковців психолого-педагогічної спрямованості.

Основна частина

1. Становлення емоційної сфери молодших школярів

У процесі навчання змінюється зміст почуттів молодшого школяра і відбувається їхній подальший розвиток у плані усе більшої усвідомленості, стриманості, стійкості.
З приходом дитини в школу його почуття й емоції починають визначати не стільки гра і спілкування з дітьми в процесі ігрової діяльності, скільки процес і результат її навчальної діяльності, та потреба, яка її задовольняє, і в першу чергу оцінка вчителем її успіхів і невдач, виставлена оцінка і пов'язане з нею відношення оточуючих.
Правда, зустрічаються іноді випадки байдужного відношення дітей до навчання, коли оцінка не викликає переживань, що не сприяє формуванню позитивної мотивації навчання.
Однак у вільне від занять час молодший школяр із задоволенням грає. Навчальна діяльність стимулює прояв інтересу до ігор, що вимагають кмітливості, елементів змагання. Це - гри з правилами, настільні, спортивні. Позитивні почуття виникають тепер і від рішення інтелектуальної ігрової задачі й у процесі спортивного суперництва. Таким чином, і зміст ігор, і почуття, що виявляються в них, змінюються.
З'являються почуття й у процесі трудової діяльності. Вони насамперед зв'язані з засвоєнням узагальнених способів дії на уроках праці.
Разом з тим можливості усвідомлення молодшим школярем своїх почуттів і розуміння чужих почуттів обмежені. Як з'ясувалося в дослідженнях Н. С. Лейтеса і П. М. Якобсона, семирічна дитина часто не вміє правильно сприймати вираження гніву, страху і жаху. Недосконалість у сприйнятті і розумінні почуттів спричиняє суто зовнішнє наслідування дорослих у вираженні почуттів. Так, у більшості випадків доброзичливий або недоброзичливий стиль спілкування з людьми передається і дитині.
Формування стриманості почуттів та індивідуальні прояви. Участь у навчальній діяльності і відповідно спілкування з учителем, колективом класу вимагає стриманості в почуттях, що на початку дається учневі нелегко.

Імпульсивність поведінки, особливо на першому році навчання, часто ще виявляється в першокласника. То він засміявся на уроці, побачивши у вікно стрибучих по гілці пташок, то при колективному перегляді спектаклю, захопившись сюжетом, порушив правила поведінки [7].

До ІІ, ІІІ класу починає виявлятися усе більша стриманість у прояві почуттів. Учневі необхідно керувати своїми почуттями, виконуючи повсякденні шкільні обов'язки, вимоги вчителя, класного колективу. Моторні імпульсні рухи, характерні для дошкільника і часто ще і для першокласника, починають замінятися мовними. До ІІІ класу помітно розвивається мовна виразність, збагачується інтонація. Молодший школяр, починаючи з І класу, намагається справитися із сильним хвилюванням, побороти свої бажання, підкоритися вимогам, тобто поступово довільність поведінки починає відбиватися і на сфері почуттів.
Наприклад, учень без сліз і шуму може чекати, коли дійде його черга виконувати цікаву роль у грі, коли звільниться книжка або альбом, де йому дуже сподобалися малюнки. Діти намагаються стримати свої сльози, не показати, що відчувають страх, сховати задоволення від похвали вчителя.

У цілому загальний настрій молодшого школяра життєрадісний, бадьорий, веселий. Це - вікова норма емоційного життя.

Жвавість і безпосередність дітей дають можливість вихователеві досить швидко виявити індивідуальні особливості їх почуттів і відповідно на них реагувати. У деяких учнів вже в цей період, як показали дослідження Л. С. Славиної, починає виявлятися схильність до гострих афективних станів, що пояснюється, на думку дослідника, розбіжністю між домаганнями дитини і можливістю задовольнити їх. Наприклад, школяреві в новому колективі не вдається домогтися раніше звичної для нього високої оцінки особистих якостей і умінь, доброго стосунку з боку товаришів. "Уся ця ситуація, - пише Л. С. Славина, - породжує постійне переживання своєї неспроможності, і викликала в дитини досить гострі афективні переживання". Такі стани виявляються в брутальності, запальності, емоційній нестійкості, неадекватно сильних негативних емоційних реакціях [7].

При вивченні особистісних особливостей слабовстигаючих учнів були виявлені і деякі їхні емоційні особливості. Так, виявилося, що учні, для яких характерна емоційна стабільність, схильні зберігати позитивні відносини до навчання.
У слабовстигаючих з високим рівнем тривожності, підвищеною чутливістю і моторно-розгальмованих, нестриманих, у більшості випадків спостерігається негативне відношення до вчителя і шкільних занять. Поводження таких учнів часто приводить до конфліктів.
Усе більш глибокими, усвідомленими стають вищі почуття школяра: моральні, інтелектуальні, естетичні.

2. Зв`язок емоцій з іншими психічними процесами

Відчуття, емоція, свідомість
На дійсному етапі розвитку науки ми змушені розглядати відчуття як найбільш елементарний компонент свідомості. На нейрофізіологічному рівні відчуття - це електрохімічна реакція організму, що виникає у відповідь на стимуляцію, як зовнішню, так і внутрішню. На рівні свідомості відчуття являє собою переживання цієї електрохімічної реакції. Задаючи питанням "як переживається відчуття?", ми мимоволі повертаємося до проблеми розмежування матерії і розуму.
Західні мислителі, як правило, виключають можливість переживання відчуття "у чистому вигляді", вважаючи, що відчуття, досягаючи свідомості, перетвориться в перцептивний образ. Таким чином, сприйняття визначається ними як відчуття, яке має зміст, причому передбачається, що цей зміст віднаходиться миттєво. "Ми чуємо музику, а не звук; ми бачимо предмети, а не відбите ними світло". Однак дослідники (Натан) усе-таки допускає можливість роздільного існування відчуття й образи і висловлює припущення, що неосмислене відчуття - це тема, що повинна стати предметом майбутніх наукових досліджень.

Відчуття, смисл і емоція

Наша позиція по цьому питанню така. Ми розглядаємо відчуття як окремий феномен, однак вважаємо, що для свідомості характерна сильна тенденція трансформувати відчуття, або сенсорну інформацію, в афект, сприйняття і когнітивний образ. Сенсорна інформація спочатку трансформується в афект, що у свою чергу організує подальші сенсорні повідомлення, адресуючи їхній перцептивно-когнітивним процесам.

Сенсорна інформація спочатку, як правило, трансформується в емоцію інтересу. Ряд авторів підкреслює, що в деякій мері емоційність властива звичайним станам свідомості, що вона передує когнітивним процесам. Шпитц довів, що звичайний стан свідомості завжди характеризується визначеним рівнем емоцій. Ґрунтуючись на його міркуваннях, Ліпер приводить вагомі доводи на користь того, що емоція фактично є необхідним елементом перцептивного процесу [17].

Трактування західними вченими і філософами сприйняття у вигляді відчуття, яке має зміст, подібна з позицією теорії диференціальних емоцій, - при тім умові, що під смислом будемо мати на увазі емоцію (інтерес, радість, сум або гнів). Емоція може бути представлена у свідомості дуже слабко, і її вплив може бути майже невловимим, але цей вплив є і воно постійно, він виявляється в трансформації когнітивних процесів або навіть у конкретних діях.
Афекти і рівні свідомості

Теорія диференціальних емоцій і психоаналітична теорія сходяться в думці, що емоція по своїй природі є феноменом свідомості, однак перша на відміну від другої вважає суб'єктивне переживання емоцій головним організуючим фактором свідомості й основою вибірковості і цілеспрямованості людського розуму. Емоція завжди "свідома", але не завжди розпізнається, не завжди символізується. - на відміну від нижчих рівнів недиференційованого порушення, що можуть бути не тільки несимволізованими, але і неусвідомленими. Відносно висока інформаційна специфічність емоцій у порівнянні з недиференційованим порушенням робить їхній винятково важливими для адаптації й ефективності поводження індивіда. Так, наприклад, емоція інтересу забезпечує селективность сприйняття і спрямованість уваги, характерні для звичайних станів свідомості [22].

Мені представляється безглуздим витлумачувати розходження між поняттями "переживання", "свідомість" і "усвідомлення", - у всіх цих поняттях утримується екзистенціальна дихотомія (переживання - відсутність переживання, що усвідомить - не усвідомить, усвідомлення - неусвідомлення). Однак подібні протиставлення не завжди доречні, якщо ми беремося описувати явища в сфері розуму. Адже різні явища можуть бути представлені на різних рівнях усвідомлення, усвідомлюватися в більшому або меншому ступені. Як правило, рівень усвідомлення феномена може служити показником його мотиваційної цінності для поточної діяльності.
Емоція і сприйняття
Класичні дослідження сприйняття (Htelson, Kіlpatrіck) продемонстрували, що в дорослої людини процес сприйняття не обмежений простим перетворенням сенсорної інформації. Відчуваючи, сприймаючи комплекс стимулів, що породжують визначене відчуття, людина привносить у це відчуття щось своє. Це привнесене їм "щось" звичайно трактується як функція минулого досвіду. Ітельсон і Кілпатрик приводять ряд досліджень, у яких було показано, що незвичайні і несподівані конфігурації стимулів можуть стати причиною помилок сприйняття, і роблять висновок:
Ці і безліч інших експериментів наочно показують нам, що сприйняття ніколи не буває абсолютно точним відображенням того, що "є насправді". Ми бачимо не предмет, не явище, а свій прогноз, свою власну, особистісно обумовлену конструкцію, що дає нам найкращу можливість для перетворення наших задумів у дії.
Цей висновок можна переформулювати в такий спосіб: ми сприймаємо світ виходячи зі своїх бажань, потреб і цілей; наші бажання, потреби і мети - це наші емоції або їхні похідні.

Ми сприймаємо все різноманіття стимулів, що впливають на нас, дуже вибірково, і цю вибірковість сприйняття й уваги логічно трактувати як функцію афекту. Афектом, що найчастіше направляє наше сприйняття й увага, є емоція інтересу. Однак варто помітити, що інтенсивність емоції інтересу може бути як дуже слабкої, так надзвичайно високої, і в останньому випадку ця емоція переживається нами як порушення [26].

Свідомість, навіть у звичайному стані, завжди характеризується деяким ступенем емоційності, тому можна затверджувати, що сприйняттю предметів, явищ або людей обов'язково передує емоція або комплекс емоцій. Емоції безпосереднім образом впливають на процес сприйняття; вони фільтрують і модифікують сенсорну інформацію, що надходить у свідомість від рецепторів. Саме від того, що емоція взаємодіє зі свідомістю вже на етапі прийому сенсорної інформації, відчуття не реєструється у свідомості "у чистому вигляді". Емоція може трансформувати зорові, слухові, соматичні і навіть смакові і нюхові відчуття. І справді, викладач скоріше, дочекається утішної оцінки собі і своєму курсові лекцій від студента, що успішно здали іспит, чим від його невдачливого однокласника. Хитромудрі або погано сформульовані питання перший студент рахує випадковою і пробачною помилкою викладача, а другий - жорстокою несправедливістю або навіть злим наміром.

Кожний з афектів і кожна з нескінченної безлічі їхніх комбінацій впливають на наше сприйняття по-своєму. Так, радуючись, ми бачимо світ у рожевому світлі, воно здається нам прекрасним і виконаним гармонії, тоді як, віддаючи сум. ми скажемо, що всі навколо сіре і похмуре. Розгнівана людина в усьому бачить перешкоду і перешкоду, а сповнений відрази завжди знайде привід поморщитися. Людина, до якого ми випробуємо презирство, здається нам низьким і в. якомусь змісті збитковим. Коли ми переживаємо жах, поле нашого сприйняття звужується, ми не бачимо нічого, крім об'єкта, що лякає. Відчуваючи сором, ми дріб'язково перебираємо в пам'яті свої помилки, наше самоусвідомлення в такі моменти стає надзвичайно загостреним. Обвинувачуючи себе в погіршенні відносин або в розриві з людиною, ми сприймаємо його зовсім інакше, чим колись. Перефразуючи Синшеймера (Sіnsheіmer, 1971), можна сказати, що дуже багато образів. які ми називаємо образами сприйняття, насправді є нашими представленнями, породженими взаємодією свідомості й емоцій.

Експеримент, проведений Ізардом, Вемером, Лівсі і Дженнінгсом (Іzard, Wehmer, Lіvsey. Jennіngs, 1965), наочно демонструє вплив емоцій на перцептивні процеси. Дослідники відібрали рівну кількість фотографій людей, зроблених у момент переживання ними позитивної або негативної емоції. Потім була відібрано така ж кількість фотографій, що запам'ятала епізоди позитивних і негативних міжособистісних взаємодій.

Проводилися також експерименти по вивченню вплив настрою на сприйняття й оцінку людиною інших людей. Так, наприклад, було встановлено, що в радісному настрої в людини формується набагато більш сприятливе враження про людей, чим у смутному [18].

Взаємодія між емоцією і когнітивним процесом і свідомість
Більшість операцій свідомості припускає ті або інші процеси репрезентації. Усвідомлювати об'єкт - значить репрезентувати його розумові. Рецептори формують репрезентацію і по нервових каналах посилають неї в мозок (наприклад, репрезентацію суб'єктивного переживання емоції). Будь-яка подія у свідомості породжується внаслідок унікальних репрезентаційних механізмів, за допомогою яких суб'єкт "репрезентує" (репродукує, імітує) характеристики зовнішнього світу своєму "Я".
Умовно-рефлекторні активатори емоції

Емоція може проникати у свідомість у виді відгуку на умовний стимул, тобто за допомогою класичних умовно-рефлекторних механізмів. При виробленні "травматичного умовного рефлексу" реакції тварин найчастіше описувалися як "емоційне порушення, що зовні виявляється як фізіологічна активація" (Janіs.Kagan, Mahl.Holt,). Крім того, окремі дослідження процесу научения у тварин також дозволяють припустити, що страх як дискретна емоція може бути викликаний за допомогою "травматичного умовного рефлексу", і тому страх можна розглядати як умовну реакцію (УР).

Класичне обумовлювання також можна розглядати як джерело інформації, якою оволодівають випадково. Умовний стимул: 1) може не помічатися або усвідомлюватися дуже слабко, або 2) він може бути випадковим світлом, звуком або іншим стимулом, що не має логічного зв'язку з безумовним стимулом (БС) або з безумовною реакцією (БР). Таким чином, зв'язок УС-БР може бути недоступної для логічного усвідомлення. Якщо безумовною реакцією є емоція або недиференційоване порушення, то "випадковий" або "не замічений" стимул може викликати серйозні наслідки.
Сучасні дослідження показали, що обумовлювання не в змозі пояснити цілий ряд важливих емоційних реакцій, а тим більше деякі види страхів і фобій (або "проявів невротизма").

Джейкобе інейдел (Jacobs, Nadel) представили дані, що свідчать про те, що негативні емоційні стани, або стрес, можуть бути викликані порушеннями орієнтації в просторі або в обстановці. У такому випадку послідовність "емоційно-когнітивний процес-дія" позбавляється властивої їй цілеспрямованості. Крім того, у свідомості людини частіше виникають ті страхи, що він придбав у раннім дитинстві до дозрівання гіпокампа (мозкова структура, опосередковуюча контекстуальне учіння).

Інший напрямок наукових досліджень, що займаються впливом емоцій на свідомість, стосується ефекту конгруентності настрою. Основна ідея цих експериментів полягає в тім, що емоції людини і його настрій безпосередньо впливають на процес навчання, простіше говорячи - людин краще засвоює той матеріал, що відповідає його настрою [19].

Вікові зміни в емоційних процесах и в операціях свідомості
Якість окремо узятого емоційного переживання залишається незмінною протягом усього людського життя, однак причини, його зухвалі, і його наслідки залежать від ступеня зрілості індивіда. Активація окремих емоцій стає можливої тільки з розвитком когнітивних функцій. У перші місяці життя дитина ще не цілком відокремлює себе від навколишніх його людей.
На цій стадії розвитку дитина ще не може переживати емоції, зв'язані із самосвідомістю або породжувані ім. Тільки навчивши розпізнавати себе як окреме ціле, він зможе переживати такі емоції, як сором (загострена самосвідомість, усвідомлення своєї нездатності, неадекватності), презирство (усвідомлення своєї переваги над іншими) і провину (усвідомлення своєї гріховності, порушення інтерналізованих норм і стандартів). З розширенням і ускладненням концепції пов'язані із самосвідомістю емоції викликаються усе більш різноманітними ситуаціями [21].
Що стосується інших емоцій, то причини їхнього виникнення і їхнього наслідку також залежать від ситуації й обставин. Якщо говорити конкретніше, те причини виникнення і наслідку емоції в якомусь ступені залежать від того, наскільки людина голодна, наскільки утомився, наскільки сильне сексуальний потяг він випробує. Крім того, причини і наслідки емоцій різні для різних культур (і ці розходження іноді бувають дуже яскравими), вони можуть розрізнятися в межах однієї окремо узятої культури. Вони можуть варіюватися навіть від однієї родини до іншої, від однієї людини до іншої. Ця мінливість є наслідком індивідуальних особливостей розвитку людини і різноманіття емоційних реакцій і подій, здатних активувати емоцію. Для драйвів, на відміну від емоцій, характерно менша розмаїтість стимулів. Наприклад, почуття голоду або сексуальний потяг викликаються обмеженим набором стимулів, ще більш обмежений набір об'єктів може задовольнити ці потреби.

3. Емоційні негаразди

3.1 Проблеми шкільної дезадаптації

Проблема шкільної дезадаптації досить актуальна, і ця актуальність має чітко виражену тенденцію до росту, оскільки труднощі в навчанні і поводженні дітей до підлітків ставлять серйозні задачі перед родиною, школою і суспільством у цілому. З одного боку, соціально-емоційні порушення, що є найчастіше безпосередньою причиною дезадаптації, обумовлюються впливом факторів різної природи: біологічних, онтогенетичних, психологічних, педагогічних, соціальних і ін. З іншого боку, соціально-емоційні порушення приводять до дезгармонізації відносин особистості із соціальним середовищем. Серед дезадаптантів у масовій школі переважають учні з відхиленнями у велінні, труднощами в навчанні, спілкуванні. Найчастіше дезадаптація виникає внаслідок тривалого впливу на дитину ситуацій, що травмують, у родині і школі, порушення міжособистісних відносин з батьками, учителями, однолітками, що формує в нього внутрішню напруженість, тривожність, агресивність, конфліктність, відчуття неповноцінності, непотрібності, відштовхуваності [40].

Дезадаптація, що спостерігається в більшості дітей із затримкою психічного розвитку й інтелектуальною недостатністю навіть в умовах адекватного їхнім можливостям навчання (у спеціальних класах і школах), володіє поруч специфічних факторів, найбільш виражених в особливостях емоційно-особистісної сфери. У силу ряду специфічних факторів ці діти заслуговують спеціального вивчення. Вони складають у цілому групу ризику по порушеному поводженню. Так, якщо 20 років тому серед дітей і підлітків шкільного віку діти з відставанням в інтелектуальному й емоційно-вольовому розвитку складали 0,3-0,5%, те зараз - 3-5%. При цьому в силу їхніх особистісних якостей і відсутності належної соціальної допомоги ці діти і підлітки дають близько 15-20% усіх правопорушень і злочинів [40].
Невід'ємною частиною соціальної адаптації і надання комплексної допомоги дітям-дезадаптантам, у тому числі і з проблемами в розвитку, є система їхнього вивчення, спрямована не на постановку діагнозу як такого і навішення ярликів, а на підбор відповідних психорозвиваючих, корекційних і реабілітаційних програм, умов їхнього навчання і підготовки до майбутнього життя, інтеграції в "нормальний" соціум.

Групою американських психологів під керівництвом К. Рубіна проводиться вивчення ранніх форм соціальної ізоляції дітей, механізмів її виникнення і зв'язку з наступним соціально-емоційним розвитком, особливо в плані прогнозу майбутніх труднощів у спілкуванні дитини з іншими людьми. У контексті цих досліджень аналізуються труднощі, що виникають у взаєминах дитини з навколишнім світом. Вони зв'язані з особливостями темпераменту, досвіду спілкування з батьками, економічного становища родини, утворення батьків і характеру взаємин у родині. Прихильність до дорослої людини є біологічною необхідністю і споконвічною психологічною умовою для розвитку дитини. Найбільш значимим дорослим для дитини при становленні первинного міжособистісного зв'язку є мати. Сьогодні в нашій країні в дитячих будинках і школах-інтернатах росте біля півмільйона дітей, що залишилися без батьківського тепла. Не зникла, а, навпаки, катастрофічно розрослася внаслідок алкоголізму, утрати духовних цінностей і морального розкладання проблема сиріт при живих батьках. У результаті в дитячих будинках і школах-інтернатах виявився зосередженим досить специфічний контингент дітей, що відрізняються, з одного боку, обтяженої і часто не цілком ясною спадковістю, а з іншого боку - яскраво вираженим деприваційним синдромом. Серед причин соціально-емоційних порушень - материнська депривация, соціальна, психічна, емоційна і т.д. Визначити поняття материнської депривації досить складне, оскільки воно узагальнює ряд різних явищ. Це і виховання дитини в дитячих установах, і недостатня турбота матері про дитину, і тимчасовий відрив дитини від .матері, зв'язаний із хворобою, і. нарешті, недолік або втрата любові і прихильності дитини до матері. Відсутність довіри до світу розглядається багатьма дослідниками як найперше, найважче компенсуємо наслідок материнської депривації. Воно породжує страх, агресивність, недовіру до інших людей і до самого себе, небажання пізнати нове, учитися. Два стани складають неодмінну умову виникнення в дитини довіри до світу: теплота материнської турботи і її сталість. Існує гіпотеза, що в дітей, що ростуть у дитячих установах, спостерігається не просте відставання в розвитку або недорозвинення особистісних утворень, а інтенсивне формування деяких принципове інших механізмів, за допомогою яких дитина пристосовується до життя в цих установах. Це, очевидно, відбувається не тільки внаслідок порушення ранніх емоційних зв'язків з матір'ю або іншими близькими дорослими, але і тому, що життя в дитячій установі найчастіше не жадає від особистості тієї її функції, що вона виконує або повинна виконувати в нормальному житті. На жаль, по своєму психічному розвитку діти, що виховуються без піклування батьків, відрізняються від однолітків, що ростуть з родині. Темп розвитку перших уповільнений, крім того, мається ряд якісних негативних особливостей, що відрізняються на всіх ступінях дитинства - від дитинства до підліткового віку і далі. Тип особистості, що формується в умовах материнської депривації називають беземоційним. Така дитина відрізняється млявістю емоційного поводження, невмінням вступати в значимі відносини як з однолітками, так і з дорослими. Порушення емоційних контактів приводить до того, що він почуває себе слабкіше інших, у нього розвивається низька самооцінка, почуття неповноцінності. Основним переживанням таких дітей є удавана ворожість світу стосовно нього [40].

Спостереження за дітьми з неблагополучних родин свідчить про те, що ці діти значно відстають у фізичному і психічному розвитку від своїх однолітків із благополучних родин. Діти з неблагополучних родин випробують стан сильного незадоволення своїх основних психічних потреб. Деякі дослідники вважають, що в неблагополучних родинах ступінь депривації навіть сильніше, ніж у дитячих установах інтернатного типу. При відсутності в родині батька мати виявляється змушеної піклуватися переважно про економічне благополуччя родини. Тому вона не має можливості приділити досить уваги своїй дитині. Відповідно його психічний розвиток не здобуває конструктивної спрямованості. Поява в родині нової людини, що бере на себе роль відповідального батька, може зменшити імовірність депривації. Соціально-емоційна депривація може виникнути й в умовах повної родини. Причиною стає алкоголізація батьків, незадоволеність взаєминами, емоційна незрілість батьків, їхнє жорстоке відношення і холодність у відношенні до дитини. Нереалізована потреба в любові і визнанні, емоційна нестабільність положення дитини відкриває йому "право на правопорушення". Діти інтуїтивно розуміють: покладатися можна тільки на себе - і тому затверджують себе у всіма доступними способами порушують норми, грублять і т.п.

3.2 Емоційні порушення учнів із затримкою психічного розвитку

Вивчення дітей, що страждають психофізіологічними і психосоматичними порушеннями, невротичними розладами, труднощами в спілкуванні, розумовій діяльності або в навчанні, показує, що всі ці явища значно частіше спостерігаються в тих, кому в дитинстві бракувало батьківської уваги і тепла. У важкій ситуації дитина починає поводитися непередбаченим образом. Л.С. Виготський, відзначаючи існування специфічних закономірностей аномального розвитку, указував на утруднення у взаємодії з навколишніми. Показано, що діти зі ЗПР мають полюсні переживання: позитивні і негативні. Диференційованих тонких відтінків переживань, як у нормі, майже немає. Почуття часто неадекватні, непропорційні впливам зовнішнього світу по своїй динаміці: від надмірної легкості і поверхні переживань серйозних життєвих подій до надмірної сили й інертності переживань, що виникають по малоістотні .ч ознакам. Проявом незрілості особистості в дітей зі ЗПР є вплив егоцентричних емоцій на оцінні судження. Найбільше високо дитина оцінює тих, хто їй приємний, хто ближче до неї. Так само оцінює він і події навколишнього життя - добре те, що приємно [21].

Спостереження за діяльністю дітей зі ЗПР на уроках у школі, позаурочний час дозволили уточнити їхньої проблеми - часті конфлікти. агресивність, непевність у собі, що відхиляється поводження. Педагоги не знають, як правильно оцінювати різні поведінкові реакції дитини, специфіку його розвитку, особливості емоційного стану в момент спілкування, мало хто зв'язує ці прояви зі станом тривоги в дитини. Хоча найчастіше подібне поводження не завжди відбиває реальний стан вихованця, а спрямовано винятково на те, щоб дорослі звернули на нього увага. Про це свідчать дослідження Я.Рейковського, Т.А. Власової. М.С. Певзнер, A.M. Парафіян. Н.Н. Толстих і ін.

Результати дослідження з використанням тесту "Казка" за Л. Дюсом, дозволили виявити основні джерела тривоги молодших школярів з нормальним і затриманим розвитком. У результаті дослідження виявлені деякі загальні проблеми в обох група; дітей: це ревнощі і позбавлення увагою дорослих, невиправдана тривожність і страхи. Але. крім того, діти зі ЗПР бояться скелетів чудовиська, примар, маніяків, мерців, вампірів, казкових персонажів, тварин, смерті і фізичного збитку. Рідко хто боїться темряви, вітру, грому, ночі; своєї тіні. Є в них і проблем іншого плану, чого ми не побачили в нормальних дітей: сексуальні проблеми, відношення до смерті, схована агресія, провина і сам бичування [40].

Загальними проблемами в молодших школярів незалежно від рівня розвитку психіки виявляють проблеми взаємини однолітками, труднощі в спілкуванні, в оцінці об'єктивних життєвих ситуацій і наявність невизначеної тривожності, страхів.

3.3 Емоційні порушення в учнів з інтелектуальною недостатністю

Емоції розумово відсталих дітей часто бувають неадекватні, непропорційні впливам навколишнього світу. В одних дітей можна спостерігати надмірну легкість і поверховість сприйняття серйозних життєвих подій, швидкі переходи від одного настрою до іншого, в інших дітей (такі зустрічаються часто) спостерігаються надмірна сила й інертність переживань, що виникають по малоістотних ознаках і приводам. Наприклад, незначна образа може викликати дуже сильну, тривалу емоційну реакцію. У багатьох дітей з порушенням інтелекту спостерігаються дисфорії (епізодичні розлади настрою), нерідко відзначаються тривога й агресивні прояви, спрямовані на себе і дорослих. Наприклад, це може виявлятися в такий спосіб. Учень, що протягом тривалого часу був спокійний, слухняний, раптом приходить у клас у пригнобленому стані і зі злістю реагує на зауваження. Через день або два такі розлади настрою безвісти проходить саме по собі. Якщо вчитель зрозумів, що в дитини наступив період дисфорії, його краще не торкати і не запитувати. Іноді розладу настрою виявляються у виді особливого, також нічим не мотивованого підвищення настрою - ейфорії. У цьому стані діти стають нечуттєвими до об'єктивної реальності. Вони продовжують сміятися, веселитися навіть після одержання "двійки" і т.п. Зустрічаються також і інші порушення емоційного стану - апатія; іноді учні з інтелектуальною недостатністю висловлюють думки, зовсім не властиві дитячому вікові: байдужність до життя, до людей, утрата дитячих інтересів. Емоційної депривації піддані не тільки ті діти, що у силу різних обставин у дитинстві виявилися позбавленими умов, надзвичайно важливих для особистісного розвитку (емоційного контакту з матір'ю, батьківського тепла і т.п.), але і діти, що проживають у родині, але страждають від недоліку батьківського тепла. Дослідження особливостей емоційно-особистісних якостей дітей з порушенням інтелекту, що виховуються в різних умовах, показали:

Соціально-психологічна депривація, що присутня в дитячому будинку і родині, порушує психічний розвиток дитини і є причиною деформації особистості [29].
У розумово відсталих дітей, що виховуються в проблемних родинах, тривожність вище відповідних показників розумово відсталих дітей, що виховуються в дитячому будинку.
Відносно високий рівень тривожності в дітей із проблемних родин і високий рівень агресивності в дітей з дитячого будинку дають підставу для розробки психолого-педагогічних програм, спрямованих на зниження тривожності й агресивності й організації психотерапевтичної роботи з дітьми і батьками.
Неблагополучні психологічні ситуації в проблемних родинах свідчать про необхідність корекційних заходів на рівні школи для хоча б часткової зміни психологічного клімату в родинах.

4. Характеристика емоційних реакцій молодшого школяра

Моральні якості. У молодшому шкільному віці в процесі навчання йде розвиток таких моральних почуттів, як любов до країни, колективізм, почуття товариства, дружби, боргу, честі.
Усвідомленість моральних почуттів до ІІІ класу виявляється в тому, що діти вибирають друга, товариша не за випадкових зовнішніх обставин (поруч живуть, разом йдуть додому), а мотивують свій вибір, характеризуючи моральні риси, що сприяли зближенню з однокласником.

Безумовно, розуміння і розкриття школярем того або іншого морального поняття (товариш, друг, патріот і ін.) ще не завжди говорить про прояв самого почуття. Усвідомленість і дієвість моральних почуттів виявляється і формується у вчинках [11].

Розвиткові моральних почуттів, їх усвідомленості сприяє життя в колективі, що поєднує навчальна діяльність, участь у справах громадських та шкільних дитячих організацій, особистість самого вчителя. Любов і відданість учнів нерідко стають для вчителів мотивом, що спонукує, їх до педагогічної діяльності в початкових класах, стимулом підвищення кваліфікації.
Під впливом вчителя в спільній навчальній, трудовій і ігровій діяльності в учнів з'являється здатність до співпереживання. Але вчитель повинний пам'ятати, що мало викликати в дитини жалість, співчуття, симпатію; необхідно, щоб ці почуття впливали на вчинки, поводження дитини і стали одним з ланок його морального досвіду.

Досвідчені вчителі домагаються, що вже до кінця першого року навчання, якщо хтось занедужав під час уроків, усі готові проводити його додому і потім щодня дізнаватися в батьків і повідомляти в класі про стан здоров'я товариша. Якщо в кого-небудь у родині відбулися радісні події, то вони стають надбанням усього класу. З радістю, наприклад, зустрічають звістка про повернення брата з армії й ін. Участь кожного в житті однокласників указує на почуття товариства, що розвивається [9].

Одночасно з почуттям товариства розвивається і почуття колективізму. Почуття відповідальності за успіхи свого колективу народжує прагнення допомогти відстаючої, причому мотиви бувають уже настільки сильні і діючі, що учень для досягнення наміченої мети переборює чималі перешкоди: і лінь підопічного, і нерідке невдоволення своїх батьків.
Колективізм як риса характеру формується в дитини поступово. У процесі колективної роботи діти переконуються, що будь-яка справа краще виконувати всім разом.
У цілому виявлено три рівні розвитку моральних почуттів молодших школярів. Дітям з високим, рівнем розвитку моральних почуттів властиві стійкість і дієвість таких якостей, як чуйність, відповідальність, чуйність, доброта.
У школярів із середнім рівнем розвитку моральних почуттів ці ж якості виявляються тільки стосовно друзів.
Діти з низьким рівнем розвитку таких почуттів, а дослідження показали, що це значна група учнів, рідко виявляють ці якості у взаєминах з однолітками.
Очевидно, що при вихованні моральних почуттів необхідно враховувати обмеженість морального досвіду молодших школярів. Тому необхідно систематичну роботу вчителя по нагромадженню і збагаченню особистого морального досвіду учнів. Дослідники підкреслюють1, що для цього важливо використовувати і досвід реальних зустрічей з визначеними життєвими ситуаціями, створити в класі обстановку взаємоповаги, емоційної чуйності до переживань інших, вимогливості у взаєминах (допомога хворому товаришеві, осудження поганого вчинку), а також уміти викликати переживання на основі образів представлення й уяви. Так, наприклад, щоб у школяра виникла ворожість до жорстокості, підлості, бездушшю, "не обов'язково проводити його через відповідну негативну практику". Варто ретельно підготувати його емоційне сприйняття, його співпереживання кінофільму, художнього твору, театральної п'єси. Непрямий вплив може дати більший ефект завдяки відсутності захисних бар'єрів, що іноді виникають при прямому впливі [10].
Інтелектуальні почуття. До цих почуттів відносяться допитливість, подив, сумнів, задоволення від удалого рішення задачі, розчарування при невмінні її вирішувати. Першокласник відчаває величезну радість від того, що навчився читати, писати, вирішувати задачі. Процес пізнання, викликаючи задоволення, сприяє формуванню пізнавальних інтересів. "Успіх у навчанні - єдине джерело внутрішніх сил дитини, що народжують енергію для подолання труднощів, бажання учитися".
Молодший школяр прагне довідатися, що було, де, коли і як, його більше цікавлять самі факти, чим причини. Але він не повинний зупинятися на конкретно-емпіричному мисленні. "Образне мислення - необхідний етап для перехід, до мислення поняттями. Я прагнув того, - писав І. Л. Сухомлинський, - щоб діти поступово оперували такими поняттями, як явище, заподій, наслідок, подія, обумовленість, залежність, розходження, подібність, спільність, сумісність, несумісність, можливість, неможливість і ін. Ці поняття відіграють велику роль у формуванні абстрактного мислення. Я учив своїх вихованців спостерігати конкретні явища природи, шукати причинно-наслідкові зв'язки. Завдяки тісному зв'язкові мислення з конкретними образами хлопці здобували навички поступового оперування абстрактними поняттями".

Засвоєння програмного матеріалу вимагає розумової напруги. Неважкі завдання звільняють учнів від необхідності мислити, викликають у них почуття незадоволеності. А. А. Люблинська наводить приклад з досвіду експериментальної роботи в ленінградських школах. На другому році навчання по нових програмах на урок російської мови принесли картину з зображенням граючих дітей. Клас запитали, що на ній намальовано. Реакція виявилася несподіваною: учні мовчали і бажаючих відповідати не було. Один з учнів на питання, чи може він відповісти, сказав: "Звичайно, розповісти це я можу, але я чекав, що зараз поставлять запитання, щоб думати".

Як видно, інтелектуальні почуття при правильній організації навчання стають для учнів потребою.
Естетичні почуття. Це особливі почуття насолоди, переживання, випробовувані при сприйнятті прекрасного.
Естетичні почуття виявляються в найрізноманітніших формах. Джерела естетичних почуттів - твору мистецтва: література, живопис, музика й ін. Учнів захоплюють учинки героїв художніх творів, вони з хвилюванням стежать за їхнім життям, захоплюються ними, співпереживають. Книга відкриває перед дітьми одну зі сторінок культури людства, будить уяву, пізнавальний інтерес, розвиває розум.
"Дитяча душа однаковою мірою чуттєва і до рідного слова, і до краси природи, і до музичної мелодії... Почуття краси музичної мелодії відкриває перед дитиною власну красу - маленька людина усвідомлює своє достоїнство".

Спілкування з мистецтвом повинне приносити дитині величезну радість. Але власна його активність в області того або іншого виду мистецтва низка, тому в розвитку естетичних почуттів велика роль вихователя. Так, при читанні художніх творів, перегляді кінофільмів оцінки хлопців зв'язані головним чином з моральними рисами героїв. Очевидно, що естетична сторона твору мистецтва повинна особливо підкреслюватися вчителем. Підготовка учнів до сприйняття і переживання прекрасного на цих уроках проходить кілька етапів: від пасивного сприйняття окремих добутків до активного, з вираженням власного емоційного відношення, і, нарешті, до власної діяльності, де діти можуть у своїх малюнках виявити естетичне відношення, що виникло в них при сприйнятті твору мистецтва [10].

Таким чином, "однієї з головних задач учителя початкової школи є виховання потреби в красивому, котра багато в чому визначає весь лад духовного життя дитини, його взаємини в колективі. Потреба в красивому затверджує моральну красу".

Вирішення внутрішніх протиріч як механізм розвитку почуттів. Розвиток почуттів молодшого школяра є найважливішою умовою всебічного розвитку особистості, але "гармонійний розвиток особистості зовсім не означає, що в емоційному світі дитини панує, спокій, що в особистості школяра не будуть виникати ніякі конфлікти. Наприклад, конфлікт між прагненням до задоволення і почуттям боргу; між особистими прихильностями і суспільними вимогами, між особистою симпатією і почуттям справедливості і т.д. Погано, якщо такі конфлікти не будуть виникати у внутрішньому світі школяра й усі в нього буде проходити без боротьби, без внутрішніх протиріч".

Наявність таких протиріч і їхній продуктивний дозвіл вчителем або вихователями на користь розвитку позитивних почуттів і буде процесом формування почуттів як особистісних рис учнів, властивому духовному виглядові радянської людини.

Практична частина

1. Експериментальна частина

Визначення ступеня тривожності

Мета: визначення ступеня тривожності

Хід виконання. Тест складається з 58 питань, що можуть зачитуватися школярам, а можуть і пропонуватися в письмовому виді. На кожне питання потрібно однозначно відповісти "Так" або "Ні".
Інструкція

- Діти, зараз вам буде запропонована анкета, що складається з питань про те, як ви себе почуваєте в школі. Намагайтеся відповідати щиро і правдиво, тут немає вірних або невірних, гарних або поганих відповідей. Над питаннями довго не задумуйтеся. На аркуші для відповідей вгорі напишіть своє ім'я, прізвище і клас. Відповідаючи на питання, записуйте його номер і відповідь "+", якщо ви згодні з ним, або "-" якщо не згодні.

Текст анкети
1. Чи важко тобі встигати разом із класом?
2. Чи хвилюєшся ти, коли вчитель говорить, що збирається перевірити, наскільки ти знаєш матеріал?
3. Чи важко тобі працювати в класі так, як цього хоче вчитель?
4. Чи сниться тобі іноді, що вчитель у люті від того, що ти не знаєш уроку?
5. Чи траплялося, що хто-небудь із твого класу бив або вдаряв тебе?
6. Чи часто тобі хочеться, щоб учитель не квапився при поясненні нового матеріалу, щоб ти зрозумів, про що він говорить?
7. Чи сильно ти хвилюєшся при відповіді або виконанні завдання?
8. Чи буває так, що ти боїшся викликатися відповідати, тому що боїшся зробити дурну помилку?
9. Чи тремтять у тебе коліна, коли тебе викликають відповідати?
10. Чи часто твої однокласники глузують з тебе, коли ви граєте в різні ігри?
11. Чи трапляється, що тобі ставлять більш низьку оцінку, ніж ти очікував?
12. Чи хвилює тебе питання про те, чи не залишать тебе на другий рік?
13. Чи намагаєшся ти уникати ігор, у яких робиться вибір, тому що тебе, як правило, не вибирають?
14. Чи буває часом, що ти весь тремтиш, коли тебе викликають відповідати?
15. Чи часто в тебе виникає відчуття, що ніхто з твоїх однокласників не хоче робити те, що хочеш ти?

16. Чи сильно ти хвилюєшся перед тим, як почати виконувати завдання?

17. Чи важко тобі одержувати такі оцінки, яких чекають від тебе батьки?
18. Чи боїшся ти часом, що тобі стане дурно в класі?
19. Чи будуть твої однокласники глузувати з тебе, якщо ти зробиш помилку при відповіді?
20. Чи схожий ти на своїх однокласників?
21. Виконавши завдання, чи турбуєшся ти про те, чи добре з ним справився?

22. Коли ти працюєш у класі, чи упевнений ти в тім, що всі добре запам'ятаєш?

23. Чи сниться тобі іноді, що ти в школі і не можеш відповісти на запитання вчит и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.