Здесь можно найти учебные материалы, которые помогут вам в написании курсовых работ, дипломов, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.
Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение оригинальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения оригинальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, РУКОНТЕКСТ, etxt.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии так, что на внешний вид, файл с повышенной оригинальностью не отличается от исходного.
Результат поиска
Наименование:
курсовая работа Соціально-економічна природа грошей
Информация:
Тип работы: курсовая работа.
Добавлен: 15.12.2014.
Год: 2014.
Страниц: 34.
Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%
Описание (план):
Розділ І. Соціально-економічна
природа грошей
1.Передумови виникнення грошей.
Еволюція форм власності
Не слід ототожнювати товарну
форму грошей лише з використанням у цій
ролі золота та срібла. Розглядаючи ці
коштовні метали як носії грошових відносин,
слід враховувати, що золото і срібло не
відразу почали монопольне виконувати
зазначену функцію завдяки своїм специфічним
властивостям. Локальність ринків, їхня
функціональна відокремленість на попередніх
етапах розвитку дозволяли множинність
товарів, що використовувались у ролі
грошей. Як правило, це був товар найбільшого
попиту і воднораз найцінніший для певного
ринку, і його будь-коли можна було обміняти
на іншу споживчу вартість. Йдеться про
такі товари, як худоба, хутро, тютюн, риба,
мушлі, оливкова олія, різні види металів,
у т.ч. золото і срібло.
Подальшим ступенем у розвитку
грошей стало карбування металевих монет.
Вважається, що перші монети з'явилися
в Китаї та в країнах Близького Сходу у
VIII-VII ст. до н.е. Це були здебільшого мідні
монети. Близько 4 тис.років тому в Ассирії
почали карбувати монети із золота.
Перші металеві монети Китаю
Перші металеві монети Китаю. Перші металеві
монети Китаю.
Залізні гроші використовували
стародавні спартанці, бритти, японці,
деякі африканські народи. Олов’яні вживались
у стародавній Мексиці, Римській імперії,
середньовічній Англії, на острові Ява.
Мідні – у стародавньому Китаї та Стародавньому
Римі. Свинцеві кульки використовувалися
при дрібних платежах у Північній Америці.
Срібні гроші широко вживались
на рубежі ІІІ і ІІ тис. до н. е. в
Китаї, Персії та Месопотамії. Перші золоті
монети, на думку Геродота, запровадив
лідійський цар Гігес ( 5 ст. до н. е. ). Спочатку
злитки золота клеймили ( в Єгипті клеймо
з написом фараона ставили на злитках
золота вагою 14 кг, а чеканити монети почали
в Малій Азії у 12 ст. до н.е.)
Слово "монета" вперше
з’явилось як титул богині Юнони в 279 р.
до н. е. В Римі при храмі ( Юнони – Монети
) карбувалися гроші. Монети в Індії з’явилися
раніше на 600 років. Протягом багатьох
століть функцію загального еквівалента
відігравало срібло, яке поступилося місцем
золоту. Довгий час у різних країнах використовували
обидва метали—срібло і золото. При цьому
між ними існувало суворо визначене кількісне
співвідношення.
Врешті-решт, саме золото стало
виконувати роль грошей. це пояснюється
тим, що завдяки своїм природним властивостям
( однорідність, подільність, компактність,
добре зберігається ) воно придатніше
до виконання суспільної функції загального
еквівалента. Золоті гроші були повноцінними
, оскільки їх номінальна вартість в основному
відповідала вартості металу, що в них
містився, і золото виконувало всі функції
грошей.
Металеві гроші були в обігу
і на території Київської Русі: в IX-XI ст.-здебільшого
срібні, частково- золоті монети, що витіснили
хутро окремих пухнастих звірів - куниць,
білок та інших тварин, використовуване
до того як гроші. Вважається, що однією
з перших карбованих монет Київської Русі
була гривна - срібний злиток вагою в півфунта.
У книзі "Історія України" М.Грушевського
розповідається про те, що за Візантійською
угодою 911 р. греки зобов'язалися виплачувати
князеві Олегові данину по 12 гривень, тобто
по 6 фунтів срібла, на кожного члена його
дружини і князів, що лишалися в Києві,
Чернігові, Переяславі та інших містах.
Рубель з'явився в XIV ст. Це також срібна
монета, частка гривні, або рублена гривня.
За даними В.К.Ключевського,
попервах новгородський та московський
срібні рублі мали різну вагу. Перший був
удвічі вагомішим. За Петра І почалося
карбування золотої монети.
Протягом тривалого часу в обігу
використовувалися повноцінні монети,
реальний зміст яких відповідав їхній
номінальній вартості. Вважалося, що емісія
монет, чия номінальна вартість менша
за їхній металевий вміст, є ошуканством
населення. Тому скарбниці окремих країн
не мали права отримувати прибуток від
випуску монет. За цих умов грошова одиниця
могла служити масштабом цін за власним
ваговим виміром. Та й назви багатьох грошових
одиниць окремих країн встановлювалися
відповідно до ваги їх металевого вмісту.
Так, приміром, фунт стерлінгів став грошовою
одиницею Англії як фунт срібла ( повноцінний,
справжній, чистий, повної ваги). Мірою
ваги та масштабом цін була, як зазначалось,
і гривня.
Від 2-ї половини XIX ст. становище
змінилося. Номінальна вартість монет
почала відділятися від їхньої реальної
(вагової) вартості. В обігу з'явилися розмінні
монети, номінальна вартість яких значно
перевищувала їхню вагову вартість. Емісія
таких монет стала прибутковою справою.
Прибуток, отриманий від різниці між номінальною
вартістю випущених в обіг грошей та витратами
на їх емісію, дістав назву сеньиорат.
Сеньйорат присвоювався скарбницями або
центральними банками, що здійснювали
грошову емісію. 1 Рубель - половина гривні
(рубалася навпіл).
Прикладів такої емісії є багато.
Зокрема, в Англії срібна монета - пенні
1300 р. важила 22 грами, а 1364 - лише 12 грамів.
У Франції з однакової кількості срібла
1309 р. карбувалося 2 ліври, а 1720 р.- 98 ліврів.
Як наслідок- вага монети з тим же номіналом
зменшилася майже в 50 разів. У Німеччині
1326 р. з 234 грамів срібла карбувалося 2 марки,
1378 р.- 4. а 1506 р.- 12 марок. Аналогічні приклади
характерні і для інших країн. Ясна річ,
що в кожному з таких випадків знаходимо
обмеження функцій металевої грошової
одиниці, її використання лише як своєрідного
знаку вартості повноцінної монети. В
даному разі не йдеться про факти прямих
фальсифікацій, що часто траплялися в
таких випадках.
Показовим у цьому відношенні
є приклад Росії. Намагаючись вирішити
проблеми державних фінансів за допомогою
емісійного процесу, уряд царя Олексія
Михайловича випустив в обіг 1656 р. срібну
рублеву монету, що важила вдвічі менше
попередньої. Після цього в обігу з'явився
мідний рубель, який надзвичайно швидко
витіснив навіть знецінену срібну монету.
Відомі й наслідки цієї заміни - так званий
мідний заколот, жорстоко придушений урядом.
Що ж до нещасливої мідної монети, то її
перегодом було повністю вилучено з обігу
через викуп - копійка за рубель.
Для багатьох країн із функціонуванням
товарних грошей було характерним використання
системи біметалевого обігу - одноразової
(паралельної) емісії золотих і срібних
монет. У цьому випадку державою встановлювалися
фіксовані пропорції між їх номінальними
визначеннями, які відповідно до змін
в емісійних витратах коли-не-коли коригувалися.
Паралельний обіг золотих і
срібних монет породжував труднощі. Цінніші
монети вряди-годи зникали. Суть цього
явища було вмотивовано на основі закону
англійського банкіра Т.Грешема (1519-1579),
широко відомого в теорії грошей.
Погані гроші витісняють з обігу
хороші. Йдеться про те, що при біметалевій
системі гроші, вартість яких на ринку
цінних металів нижча'за їхню номінальну
вартість, витісняють ті грошові одиниці,
що коштують дорожче своєї офіційної ціни.
Ілюстрацією дії цього закону може служити
приклад із випуском за царя Олексія Михайловича
мідних грошей та витіснення ними срібних
монет.
Розглядаючи цей економічний
закон, варто враховувати і те, що ним аргументується
особливість подвійного обігу металевих
грошей. Його механічне перенесення на
визначення закономірностей паралельного
обігу паперових грошей, як це інколи трапляється
в окремих наукових працях з теорії грошових
відносин, є некоректним..
Епоху товарних (металевих)
грошей заступила епоха грошей паперових.
Як знаки вартості повноцінних товарних
грошей, паперові гроші почали використовуватися
у функції засобу обігу понад тисячу років
тому. Вважається, що вперше паперові гроші
з'явились у Китаї ще у VIII ст. н.е. У Європі
це сталося значно пізніше. У Франції їх
емісія розпочалася 1783 р. Наприкінці XVIII
ст. банкнотний обіг мав місце в Англії.
Право емісії паперових грошей було надано
Віденському банкові ще 1762 р. Попервах
їх випуск мав епізодичний характер, але
з 1771 р. здійснювався на регулярних засадах.
Емісія паперових грошей у Північній Америці
розпочалася наприкінці XVII ст.
В Росії паперові асигнації
з'явилися 1769 р., в період царювання Катерини
II. Спочатку вони вільно розмінювались
на срібні гроші, заступаючи в обігу громіздкі
мідні монети. В 1774 р. було емітовано асигнацій
майже на 18 млн. рублів, значна частина
яких запроваджувалася в обіг замість
розписок скарбничих установ. Курс асигнацій
становив 99-98 коп. сріблом за рубель асигнаціями.
В 1786 р. емісія вказаної грошової одиниці
досягла 45,3 млн.рублів.
З'ява розмінних на золото і
срібло паперових грошей, що запроваджувалися
в обіг силою держави і спиралися на її
авторитет, не була чимось аномальним.
Йдеться про цілком природний історично-прогресивн й
процес розвитку грошей, пов'язаний із
розширенням масштабів товарного обміну
та ринкових відносин. Розмінні паперові
гроші не вносили істотних змін у принципи
функціонування грошових відносин. Ба
більше - вони спрощували грошовий обіг,
надаючи йому більшої гнучкості.
Нові якісні моменти в системі
грошових відносин почали формуватися
з появою в обігу не розмінюваних на золото
чи срібло паперових грошей. Від початку
припинення обміну знаків вартості на
реальні (товарні) гроші розглядалось
як аномальне явище, як виняток з дійсної
практики, викликаний особливими (надзвичайними)
політичними чи економічними явищами
в житті певної держави. Скажімо, в Англії
припинення обміну банкнот на золото з
1797 по 1821 р. було викликане наполеонівськими
війнами та фінансуванням їх (значною
мірою) надмірною емісією паперових грошей.
Подібні факти мали місце і в інших країнах.
В Росії обмін асигнацій на золото було
припинено 1854 р. у зв'язку з Кримською війною.
Відновити обмін вдалося лише в 1895-97рр.
з проведенням грошової реформи, автором
якої був царський прем'єр-міністр граф
Вітте.
Повний відхід од конвертованості
(обміну) паперових грошей в золото відбувся
значно пізніше. Більшість країн Заходу
припинила такий обмін під час великої
депресії - економічної кризи 1929-33 рр. і
в перші післякризові роки. Проте, як буде
показано у 12-й темі, такий обмін залишився
у сфері міжнародних валютних відносин.
Як наслідок, зв'язок національних паперових
грошових одиниць із золотом здійснювався
опосередковано - через функціональні
структури світових грошей. Одначе від
середини 1970-х рр. практика конвертованості
паперових грошей у золото зовсім припинилась
і на рівні міжнародних валютних відносин.
Відбулось цілковите витіснення дорогоцінного
металу зі сфери грошових відносин. Золото
повністю втратило грошові функції. Сталася
його демонетизація, і воно перетворилось
на звичайний товар.
Власне, на цій базі здійснився
остаточний перехід до епохи паперових
грошей. Гроші втратили свою внутрішню
вартість - ту, що безпосередньо втілювалась
у монетарному товарі як носії грошових
відносин. Суть грошей, їхню внутрішню
природу почали уособлювати в собі паперові,
а не товарні гроші. Паперові гроші перестали
бути знаком вартості монетарного товару.
Епоха паперових грошей є епохою
грошей, що розвиваються на кредитних
засадах. Це водночас і епоха банківських
грошей - грошей, що функціонують значною
мірою на безготівкових засадах, грошей,
які поступово трансформуються в електронні
символи і знаки.
2. Системна сутність та
основні функції грошей
Більшість сучасних економістів
пропонують визначення сутності грошей,
адекватні реаліям ХVI- XIX ст.
Так, у "Сучасному економічному
словнику" гроші охарактеризовано як
"особливий вид універсального товару,
що використовується в якості всіх інших
товарів". У "Великому економічному
словнику" гроші визначено як "...міра
вартості при купівлі-продажу і виконують
роль всезагального еквівалента, тобто
виражають вартість всіх інших товарів
і обмінюються на будь-який з них". В
"Економічній енциклопедії" за редакцією
Л. Абалкіна грошима називають "блага,
які виконують функції засобу вимірювання
цінності інших благ (загального еквівалента)
або засобу здійснення розрахунків при
обміні (засобу обміну); блага, що мають
повну (рівну або близьку до одиниці) ліквідність".
Різнопланові визначення грошей
дають і українські економісти. Так, А.
Задоя та Ю. Петруня стверджують, що гроші
— це "загальновизнач ний в економічних
відносинах засіб обміну", а з урахуванням
функції грошей — це "будь-який товар,
який функціонує в якості обігу, міри цінності
і засобу збереження цінності".
У "Словнику сучасної економічної
теорії Макміллана" за редакцією англійського
економіста Д. Пірса охарактеризовано
паперові гроші, металеві, товарні та інші,
але визначення цієї категорії відсутнє1.
Найбільш спрощене визначення
сутності грошей, яке повністю позбавлене
пізнавальної цінності, дається в одному
з підручників "Економікс" : гроші
— "зручний засіб для обміну товару",
все те, "що виконує функцію грошей".
У підручнику за редакцією В.
Камаєва гроші визначаються як "активи,
суспільні засоби платежу, що служать
засобом обігу, одиницею рахунку і засобом
нагромадження", а функція міри вартості
не названа.
Основними недоліками наведених
визначень є обмеження сутності грошей
лише окремими функціями; їх трактування
у найпростішому сенсі (як загального
еквівалента); відсутність концептуального
визначення сучасних грошей з урахуванням
історичного аспекту; перерахування виконуваних
грошима функцій без узагальнюючої характеристики
їх сутності на основі цих функцій.
Основні функції грошей
Вітчизняні та зарубіжні економісти
функції грошей розглядають неоднозначно.
Як правило, українські вчені, наслідуючи
Маркса, виділяють п'ять основних функцій
грошей: міра вартості, засіб обігу, засіб
утворення скарбів, засіб платежу і світові
гроші. Деякі науковці виділяли таку функцію
грошей, як засіб експлуатації. А. Гальчинський
вважає, що єдність функцій міри вартості
й засобу обігу у матеріальному значенні
внаслідок ускладнення економічних зв'язків
стає неможливою, а формою вирішення цієї
суперечності є якісно нова єдність функцій
— поєднання функцій нагромадження і
грошей як загального засобу платежу.
М. Савлук замість функції засобу платежу
виокремлює функцію засобу нагромадження.
Функція міри вартості. Полягає
в тому, що гроші виражають вартість усіх
інших товарів. І у товарах, і у грошах
втілена уречевлена людська праця, за
допомогою грошей порівнюється вартість
товарів, а вартість породжує міру вартості.
Вартість товару, виражена в грошах, є
його ціною. Отже, вартість виявляється
в ціні товару лише на основі функції міри
вартості. Таке визначення ціни правильно
відображало реальні відносини економічної
власності лише за умов простого товарного
виробництва.
Виконання грошима функції
міри вартості є об'єктивною функцією,
а масштаб цін — вагова кількість металу,
прийнята в країні за грошову одиницю
— це технічна функція, яка залежить від
волі держави і встановлюється законодавчим
шляхом.
Останніми десятиліттями XX
ст. штучність масштабу цін постійно посилювалася.
Передусім це зумовлював зростаючий відрив
офіційної (встановленої державою) ціни
золота від його реальної вартості. Так,
у 1934 р. казначейство США визначило ціну
золота: 35 дол. за одну трійську унцію (31,1
г чистого золота), яка зберігалася до
1973 p., у той час як ринкова ціна сягнула
до 200 дол. за унцію у 1974 р. З 1975 р. золотий
стандарт припинив функціонування. Більшість
країн відповідно до рекомендацій МВФ
перестали фіксувати масштаб цін.
Проте функція грошей як міри
вартості збереглася. Класики політичної
економії виконання грошима цієї функції
пов'язували з наявністю повноцінних товарних
грошей (золота або срібла), які внаслідок
затраченої на них праці мали власну вартість.
Після відміни золотого стандарту паперово-кредитні
гроші представляють насамперед загальну
масу товарів і послуг, що перебувають
в обігу, отже, мають представницьку вартість
без внутрішньої субстанціональної вартості.
Мінової вартості неповноцінні гроші
набувають у процесі обігу, реалізації
товарів і послуг, але формують за інерцією
представницьку вартість грошей у наступному
циклі.
Функція засобу обігу. Гроші
виконують функцію засобу обігу як посередник
у процесі обігу товарів, служать інструментом
їх реалізації. Цю функцію можуть виконувати
лише реальні гроші, тобто золоті монети,
злитки та ін., або їх паперові та кредитні
замінники.
В обігу золоті і срібні монети
поступово стиралися, але певний час функціонували
як повноцінні. Держава встановлювала
ступінь зносу, який робив благородні
метали непридатними для обміну (ремедіум).
Згодом вона сама почала карбувати неповноцінні
срібні й мідні монети як замінники повноцінних.
Ця практика та роль благородних металів
як миттєвих посередників у сфері обміну
уможливили заміну грошового товару знаками
(символами) вартості — металевими й паперовими.
Починаючи з кризи 1929—1933 pp. у більшості
країн, а з 1936 р. — в усіх капіталістичних
країнах функцію засобу обігу виконували
тільки грошові знаки.
Забезпечуючи перехід товару
від виробника до споживача, гроші у будь-якій
формі залишаються в обігу (на відміну
від реалізованих товарів), що впливає
на співвідношення товарної і грошової
мас. Остання повинна бути меншою від суми
товарних цін, оскільки грошова одиниця
забезпечує реалізацію кількох товарів
Функція засобу платежу. У процесі
еволюції товарно-грошових відносин функція
засобу обігу поступово звужується. Так,
при сталих відносинах між товаровиробниками
зростає взаємна довіра як передумова
продажу товару в кредит (лат. credo — довіряю).
Це зумовлює появу функції грошей як засобу
платежу і виникнення кредитних грошей.
Один товаровиробник за кредитних відносин
стає кредитором, другий — боржником.
Отримуючи товар, боржник дає кредитору
письмове боргове зобов'язання (вексель),
в якому підтверджує своє зобов'язання
в певний строк сплатити грошову суму.
Після сплати за векселем кредитор повертає
видане боржнику зобов'язання. Гроші в
цьому випадку є функцією засобу платежу.
Цю функцію вони виконують також при виплаті
заробітної плати, позик, податків, орендної
плати та ін. Банки скуповують звичайні
векселі, а розраховуються банківськими
банкнотами, які є кредитними грошима.
Розвиток кредитних відносин (разом з
іншими причинами) зумовлює появу кредитних
грошей (векселів, чеків та ін.), які водночас
з паперовими грошима обслуговують процес
обігу товарів і послуг.
У розвинутих країнах постійно
розширюється сфера функціонування грошей
як засобу платежу і водночас діалектично
заперечується (звужується) функція засобу
обігу. Внаслідок здійснення платежів
шляхом зарахування взаємних зобов'язань
економляться грошові кошти, прискорюється
обіг фондів. Найкраще виконати цю функцію
гроші можуть при їх стабільній власній
номінальній вартості. Однак у процесі
виконання функції засобу платежу боржник
може несвоєчасно виплатити необхідну
суму, спричинивши ланцюгову реакцію у
виплаті інших боргів, а це, у свою чергу,
зумовлює виникнення грошово-кредитних
криз. Функції грошей як міри вартості
та засобу обігу — дві найважливіші функції,
які формують основну сутність грошей.
У розвинутих країнах функцію засобу обігу
гроші виконують переважно лише у сфері
роздрібної торгівлі, купівлі і продажу
послуг та міжнародної торгівлі. В Україні,
навпаки, в 90- ті роки XX ст. сфера цієї функції
поширювалась, що завдавало немалих збитків
народному господарству.
Функція утворення скарбів
та нагромадження. Оскільки благородні
метали в епоху золотого стандарту були
основною формою багатства, його суспільним
вираженням, то товар іноді продавався
з метою заволодіти цим багатством. Таке
накопичення грошей здійснювалося й для
того, щоб застрахувати себе від випадковостей
ринку, а з появою лихварського капіталу
воно стало самоціллю. Так гроші випадали
зі сфери обігу і перетворювались у скарб.
Історично функція грошей як
засобу утворення скарбів виникла після
функції засобу обігу. Обов'язковою умовою
цього була поява таких обсягів додаткового
прибутку, які дали змогу відкласти на
майбутнє частину отриманих від реалізації
продуктів грошей.
Процес утворення скарбів кількісно
та якісно змінюється з розвитком товарного
виробництва. Спочатку накопичення здійснювалось
у формі дорогоцінних металів, потім виникла
естетична форма скарбів (предмети розкоші,
твори мистецтва та ін.), а згодом скарби
нагромаджувались як резерв платіжних
засобів для розширеного відтворення
і отримання прибутків. За капіталістичного
способу виробництва функція грошей як
засобу утворення скарбів набуває якісно
нової форми — функції нагромадження.
її поява не повністю, а діалектично заперечує
попередню форму, що зумовлює їх співіснування,
взаємодію, взаємоперехідність. Водночас
еволюція форм цієї функції супроводжується
посиленням ролі паперових і кредитних
грошей. Щоб забезпечити постійний процес
нагромадження, гроші вкладають в банки,
в купівлю цінних паперів, що сприяє розвитку
структури й інфраструктури ринку.
Накопичення грошей за капіталізму
здійснюється з метою придбання засобів
виробництва (амортизаційні відрахування),
предметів тривалого користування, предметів
розкоші та ін.
За золотого стандарту скарби
виконували роль стихійного регулятора
грошового обігу (при скороченні виробництва
і обігу товарів частина грошей ставала
зайвою, перетворювалася на скарб, і навпаки).
В сучасних умовах вони не виконують цієї
функції, оскільки грошові знаки на золото
не обмінюються.
Функція світових грошей. З
розвитком міжнародного поділу праці
і міжнародного ринку гроші починають
обслуговувати і міжнародну торгівлю,
виконуючи функцію світових грошей. Найкраще
це робило золото. Оскільки за золотого
стандарту грошові одиниці різних країн
містили різну за вагою кількість золота,
при розрахунках грошові одиниці зіставлялися,
що означало встановлення монетного паритету.
У другій половині XIX ст. (за
золотого стандарту) широко застосовувалися
кредитні засоби міжнародних розрахунків
і безготівкові платежі, а золото — здебільшого
для регулювання сальдо міжнародних розрахунків
(для покриття дефіцитів зовнішньоторговельни
балансів), що обмежувало його використання
у світовому обігу. Із середини 70-х років
XX ст. (у зв'язку з припиненням обміну доларів
на золото) центральні банки використовують
золото як світові гроші, лише продаючи
його на приватних ринках золота. Нині
міжнародним платіжним і купівельним
засобом слугують резервні національні
валюти — американський долар, англійський
фунт стерлінгів та інші.
Отже, з урахуванням усіх виконуваних
функцій можна комплексно визначити економічну
категорію "гроші".
Гроші (у сучасному контексті)
— це особливий товар, що слугує загальним
еквівалентом та найважливішим об'єктом
рухомої власності, на основі чого виконуються
всі функції грошей, значною мірою встановлюються
та розвиваються економічні відносини
між людьми (передусім відносини економічної
власності) в межах окремих країн і світового
господарства.
Еволюція грошей супроводжується
виникненням грошових систем.
3. Закони грошового обігу
Кількість грошей, яка перебуває
в обігу, не може бути необмеженою, оскільки
для реалізації товарів, що надійшли в
сферу обігу, слід чітко визначити кількість
грошей. Чим більша сума цін товарів, тим
більше грошей необхідно для їхньої реалізації.
Тут існує пряма залежність. Другим важливим
елементом є швидкість обігу грошей, оскільки
гроші весь час повертаються в обіг. І
чим швидше кожна грошова одиниця здійснює
свій оборот, тим менше потрібно грошей.
Тут існує зворотна залежність.
На кількість грошей, які потрібні
для сфери обігу, значно впливає функція
грошей як засіб платежу. Оскільки продаж
товару в кредит означає, що тепер для
руху товару гроші непотрібні, це зменшує
кількість грошей в обігу. Водночас кількість
грошей збільшується на суму цін товарів,
які були продані в кредит і термін платежу
за якими вже настав, що потребує додаткових
сум для здійснення цих платежів. Крім
того, частина платежів взаємопогашається.
Врахування усіх цих чинників дає змогу
достатньо точно визначити кількість
грошей, потрібних для обігу.
Закон грошового
обігу полягає у дотриманні в обігу необхідної
кількості грошей, це закон кількості
грошей в обігу. Кількість грошей, необхідних
для обігу, можна визначити за такою формулою:
де КГ - кількість грошей;
СЦ - сума цін усіх реалізованих
за рік товарів; К - сума цін товарів, проданих
в кредит;
П - сума платежів по зобов’язаннях
(по кредиту минулого періоду);
ВП - сума платежів, що взаємно
погашаються; О - швидкість обігу грошей
(середнє число обороту грошей на рік).
Закон обігу повноцінних грошей
(золота) може бути виражений таким чином:
при даній сумі вартості товарів, що реалізуються
за готівку, і платежів, що надходять (за
відрахуваннями тих, які взаємно погашаються)
і при даній середній кількості оборотів
маса грошей залежить від вартості грошового
матеріалу (золота). Якщо, наприклад, вартість
золота зменшилася внаслідок зростання
продуктивності праці в золотодобувній
галузі, то знадобиться відповідно більша
його кількість, щоб забезпечити процес
реалізації тієї ж маси товарів, адже ціни
останніх зростуть
В умовах золотомонетного обігу
перебувала така кількість повноцінних
грошей, яка необхідна. Коли потреба в
грошах зменшувалася, частина золотих
монет випадала з обігу, перетворюючись
у скарб; якщо ж потреба в грошах зростала,
їх додаткова кількість із скарбу надходила
в обіг.
Якщо в сферу обігу випускалася
така кількість паперових грошей, яка
дорівнювала кількості золотих грошей,
необхідної для обігу, то паперові гроші
функціонували так само як і золоті і мали
таку ж купівельну силу. Але становище
змінюється, якщо в обіг випускають більше
грошей, ніж потрібно було б золотих. Паперові
гроші на відміну від золотих не випадають
з обігу, продовжуючи там зоставатися.
Тому вартість паперових грошей залежить
від їх кількості в обігу, про що й говорить
кількісна теорія грошей.
Вказана вище формула відображає
закон обігу повноцінних грошей (золотих)
або їх готівкових знаків (банкнот і розмінної
монети). З розвитком товарно-грошових
і кредитних відносин в розвинутих країнах
готівка почала складати лише 10-15 % агрегату
М1. Абсолютна більшість товарів і послуг
тепер реалізується через безготівковий
обіг, що є специфікою системи нерозмінних
кредитних грошей. Зростання значення
безготівкових грошей зробило непридатним
застосування описаного методу визначення
необхідної кількості грошей і зумовило
необхідність нового підходу до цієї проблеми,
який і був запропонований американським
теоретиком І. Фішером. Виведене ним рівняння
має такий вигляд:
де М - пропозиція грошей (грошовий
агрегат М1); V - швидкість обігу; Р - загальний
рівень цін (індекс цін);
<2 - пропозиція товарі
і послуг (реальний суспільний
продукт - У).
Для того, щоб визначити необхідну
кількість грошей, потрібно знайти М1.
Однак, сьогодні важко передбачити
ймовірну економічну ситуацію в країні
і на світовому ринку. Тому врахування
вимог закону грошового обігу у ринковій
економіці здійснюється на основі визначення
стану грошового обігу, тобто фактичної
збалансованості Мф і Мн та розробки і
впровадження у життя відповідної грошово-кредитної
(монетарної) політики, що базується на
сучасному мо-нетаризмі, з позицій якого,
закон грошового обігу виражається таким
рівнянням:
де Мф - фактична грошова маса
в обігу;
Мн - об’єктивно необхідна для
обігу маса грошей.
Якщо Мф > Мн, у обігу знаходяться
зайві гроші, а коли Мф < Мн, то існує нестача
грошей в обігу. Звідси суть закону грошового
обігу полягає у тому, що протягом даного
періоду в обігу повинна бути лише певна,
об’єктивно зумовлена грошова маса.
Із сформульованого закону
випливає важливий принцип грошового
обігу. Його суть полягає в тому, що грошова
маса повинна відповідати потребам обігу.
Підтримування рівноваги в економіці,
збалансованості попиту і пропозиції
значною мірою залежить від обсягу грошової
маси.
Водночас грошова маса мусить
зростати пропорційно зростанню обсягу
товарів і послуг або зменшуватися у відповідності
із зменшенням обсягу товарної маси (це
випливає з рівняння І. Фішера). Зміна грошової
маси визначається через так званий грошовий
мультиплікатор, який відображає роль
банківської системи у регулюванні грошової
маси.
Розділ ІІ. Особливості грошового
обігу в сучасних умовах
1.Сучасні форми грошей
Гроші пройшли тривалий і складний
шлях розвитку від предметів першої необхідності
до так званих електронних грошей. Високий
рівень розвитку фінансово-економічни
відносин та істотне ускладнення вимог
ринку до грошового еквівалента зумовлювали
зміну форм грошей, більш адекватних новим
умовам.
Повноцінні гроші – гроші, у
яких номінальна вартість відповідає
реальній вартості, тобто вартості матеріалу,
з якого вони зроблені. Наприклад, до таких
грошей відносяться металеві гроші(мідні,
срібні, золоті монети)
Неповноцінні гроші – це гроші,
які не мають власної(субстанціона ьної)
вартості.