Здесь можно найти учебные материалы, которые помогут вам в написании курсовых работ, дипломов, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.
ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

 
Поиск учебного материала на сайте
Поиск по названию работы
Поиск по тексту работы

Повышение оригинальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение оригинальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения оригинальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, РУКОНТЕКСТ, etxt.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии так, что на внешний вид, файл с повышенной оригинальностью не отличается от исходного.

Результат поиска


Наименование:
реферат Проблеми та перспективи України на світовому ринку озброєнь

Информация:

 Тип работы: реферат. Добавлен: 15.12.2014. Год: 2014. Страниц: 9. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):



Зміст
Вступ
1. Характерні риси та місце ринку зброї в світовій економіці.
2. Попит, пропозиція, кон'юнктура ринку.
3. Регіональні відміни ринку.
4. Проблеми та перспективи України на світовому ринку озброєнь.
Висновок
Список використаної літератури
Додатки


Вступ
Світовий ринок як економічна категорія являє собою систему взаємовідносин між країнами світу в різних сферах суспільного життя, які ґрунтуються на матеріальному інтересі. Зброя — знаряддя для нападу чи оборони. Озброєння - сукупність засобів для полювання та ведення війни чи бою.
Ринок озброєнь загалом можна визначити як сукупність економічних відносин між його суб’єктами продажу та купівлі, тобто торгівлі виробленою зброєю всередині держав та на міжнародній арені, що ґрунтується на взаємній згоді, еквівалентності й конкуренції.
Торгівля зброєю є широко визнаним чинником міжнародних відносин. Будучи одним з аспектів зовнішньої діяльності держави, ця сфера завжди привертала підвищену увагу світового співтовариства, потенційних конкурентів і покупців, експертів-політологі , підприємців і приватних осіб. У світовому товарообороті частка експорту озброєнь і послуг військового призначення становить від 1,5% до 2 %. Тобто виробництво та торгівля зброєю є стратегічно важливою сферою господарства кожної держави як частини світової економіки.


    Характерні риси та місце ринку зброї у світовій економіці
Одним з наслідків закінчення «холодної війни» у 1992 році є формування світового ринку зброї. Фактори, що сприяли розвитку збройних технологій, але перешкоджали розвитку конкурентного ринку озброєнь протягом цього конфлікту, були:
• розірвання або призупинення всіх науково-технічних зв’язків і військової кооперації між США та союзниками й СРСР та союзниками протягом 46 років;
• форсування перегонів озброєнь, створення військово-політичних союзів при одночасної інформаційної закритості для членів інших блоків;
• торгівля зброєю велася лише всередині блоків, передусім, між стратегічними союзниками.
Політичні фактори, які домінували на ринку озброєння у 70-80-ті роки, поступаються місцем ринковим, змінюються традиційні уявлення про торгівлю зброєю як про міждержавний імпорт (експорт) в основному великих систем ОВТ. Ця форма торгівлі вже не домінує, вона дедалі частіше витісняється новими.
На цьому етапі на світовий ринок озброєння впливають інші фактори, які можливо поділити на:
• міжнародні: контроль за експортно-імпортними операціями, які здійснюються в межах національних законодавчих систем та міжнародних домовленостей;
• політичні: логіка біполярного протистояння була винесена у сферу так званих країн «третього світу». Внаслідок цього суто комерційні відносини продовжували підпорядковуватися політичним факторам: введення ембарго на поставки зброї (Ірак, Лівія, Югославія), курс на активний розвиток власної військової промисловості (Бразилія, Ізраїль, Індія, Туреччина, ПАР, Індонезія);
• торгові: обмеженість кола виробників й експортерів зброї та військової техніки. Поява так званих офсетних поставок, коли частина замовленої продукції виробляться у країні замовника, з подальшою передачею технологій та ліцензій. Передача у лізинг військової техніки тощо.
На відміну від багатьох критичних груп товарів, виробництво яких може й не розгортатися в самій країні, національне військове виробництво організовується завжди. Зброя ж є й залишатиметься в доступній для огляду перспективі матеріальною запорукою національної безпеки держав за наявності потенційно конфліктного міжнародного оточення.
Контроль за рухом товарів і технологій військового призначення, а також реєстрація експортно-імпортних операцій є досить складними. Це, у першу чергу, пов'язано з переданням озброєнь, яке сторони з політичних інтересів та міркувань далеко не завжди бажають афішувати. Особливо це стосується відносин з так званими "проблемними&qu t; країнами або учасниками збройних конфліктів, до яких світовим співтовариством вжито обмежувальних санкцій чи ембарго.
Політичні наміри доповнюються й чисто меркантильними міркуваннями: торгівля зброєю — справа досить прибуткова, а її постачання всупереч заборонам дає ще більший зиск. Внаслідок цього існують легальний "білий" ринок озброєнь, "чорний" нелегальний та ринок "сірої" торгівлі, коли офіційних міжнародних заборон не існує, але країна-експортер з певних міркувань не бажає здійснювати торговельні операції за схемою "постачальник - кінцевий користувач" або декларувати їх на державному рівні.
Розробка нових зразків озброєння, що задовольняють запити покупців з одного боку, обмежується інтересами власної безпеки, а з іншого - високий рівень складнощів, значна частка унікальних зразків викликають необхідність встановлення тісних контактів заздалегідь, до початку виробництва товару, тобто вже на стадії проектування та розробки техніко-економічних параметрів. Постачання складних видів техніки вимагає встановлення між продавцем та покупцем тривалих відносин, які не припиняються й після поставки виробів у зв'язку з монтажем, налагодженням та введенням в експлуатацію, а також технічним обслуговуванням у процесі експлуатації (навчання персоналу тощо).
Змінюються способи передачі товарів військового та подвійного призначення замовникам. Все більше країн схиляються до використання офсетних схем, пов'язаних з купівлею технологій та розгортанням виробництва озброєнь на власній території.
На ринку зброї не існує будь-яких квот і незважаючи на величезну відмінність у цінах виробників, ніким і ніколи не запроваджувалися антидемпінгові заходи, що є усталеною практикою ГАТТ/СОТ на ринках звичайних товарів. Провідна роль держави у воєнній сфері вносить специфіку в механізм ціноутворення. Існує монополія — єдиним споживачем виступає держава. Йде боротьба за весь ринок певного товару, або конкуренція відсутня зовсім, тому ціни тут монополістичні та олігополістичні. Вони зростають при скороченні попиту. Вартість виробів постійно підвищується.
При цьому, споживання зброї розподілилося на ситуативне та довгострокове. Ситуативне викликано кількістю збройних конфліктів, війнами, національно-етнічним конфліктами. Довгострокове споживання залежить від застарілості парків воєнної техніки, матеріального та морального зносу стрілової зброї, та інтенсивності її використання, впровадження нових розробок ВПК у серійне виробництво зброї, переозброєння внаслідок посилення політичної та економічної позиції.


2. Попит, пропозиція, кон'юнктура ринку
Згідно з даними Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру (SIPRI), тільки за останні 10 років через світовий ринок озброєння та військової техніки (ОВТ) пройшло продукції на загальну суму близько 300 млрд. дол.(Додаток Д). Цим видом діяльності займаються близько 50 країн-експортерів (Додаток А,В) і 120 імпортерів (Додаток Б,Г). При цьому слід зазначити, що левова частка світової торгівлі зброєю концентрується в руках вузького кола експортерів і покупців. Так, на 10 основних країн-експортерів припадає близько 90% усіх продажів, а на 30 основних країн-імпортерів — близько 85% закупівель озброєння і військової техніки у світі.
На протязі 1997-1999 рр. з’явилася тенденція до зміни товарної структури експорту і імпорту, а саме: почала знижуватись частка озброєнь і військової техніки для військово-повітряних сил при одночасному зростанні сегменту морських озброєнь. Це викликано тим, що більшість конфліктних зон розташовано в районах островів і морських проток. Відносна безлюдність цих територій, відсутність на ній економічної інфраструктури одночасно з високим стратегічним і економічним значенням даних пунктів підвищує виникнення там збройних конфліктів. Це означає, що ринок військово-морських озброєнь буде зростати.
Нині цей ринок практично поділений між США та європейськими країнами (Англія, Франція, ФРН, та ін.), Росією, Китаєм. Але починають з’являтися нові військово-промислові держави – Ізраїль, Індія, Тайвань, Туреччина, Бразилія, Аргентина, Іран. Власні проекти окремих бойових засобів і незначне виробництво налагодили Єгипет, Південна Корея, Пакистан.
США контролюють 50% – 60% світового ринку озброєнь, а на Близькому Сході – до 70%. США ще з початку 90-х років вдалося помітно розширити свою присутність на всіх регіональних ринках озброєння і військової техніки (ОВТ). Їх питома вага в поставках зброї державам Центральної, Південної, Південно-Східної Азії і Далекого Сходу досягла приблизно 34%. На латиноамериканському ринку озброєнь частка США склала 25%. На ринках Близького та Середнього Сходу частка зросла до 47%. На африканському військовому ринку часта США також зросла і на даний момент становить 3,7%.
Серед головних об’єктивних причин посилення впливу США можна вважати розпад СРСР та ліквідацію Організації Варшавського Договору, що послабили експортний потенціал цих держав переважно через порушення колишніх зв’язків і роботу на загальний ринок озброєнь: відповідно до санкції ООН, закриття для пострадянських країн-постачальникі ОВТ ринків зброї Лівії, Іраку та Югославії, а також складне фінансово-економічн становище ряду держав, що орієнтувалися на радянську зброю.
Новим аспектом завоювання ринків США є продаж надлишків озброєнь за заниженими цінами або безкоштовна їх передача тій чи іншій країні для посилення свого впливу в регіоні. Такий підхід сприяє недопущенню проникнення конкурентів на традиційні американські ринки і додатково зв’язує військову інфраструктуру імпортерів системою взаємних послуг.
Нині представники урядів шести провідних країн Західної Європи – Великобританії, Франції, ФРН, Італії, Іспанії та Швеції – досягли взаєморозуміння в питаннях необхідності об’єднання зусиль для повної ліквідації конкуренції на ринках озброєнь і реструктуризації існуючих військових програм в “Єдину європейську оборонну ініціативу” (ЄОІ). Дана ініціатива орієнтована на розробку єдиної європейської оборонної стратегії на основі міждержавних угод і серії відомчих актів для удосконалення схеми інформаційного й технологічного обміну між державами-учасникаси військово-технічного співробітництва.
Друге місце за обсягами експорту у світі займає Російська Федерація. Структуру російського експорту, зазвичай, формують авіаційна промисловість (62%), військове суднобудування (24%), системи протиповітряної оборони (6%) та сухопутне озброєння (6%).
Найбільшу частку російського експорту складає військова авіаційна техніка, яка представлена літаками, гелікоптерами та авіаційними системами озброєння (авіаційні кулемети та швидкострільні авіаційні пушки, керовані ракети), системами навігації та спостереження.
У структурі російського ВПК у галузі авіаційної промисловості працюють дослідно-конструкто ські бюро та авіаційні заводи, на яких виробляють широкий спектр оснастки та агрегатів.
Авіаційну техніку військового призначення проектують ДУП «АВПК «Сухой», ЗАТ «Авіатор Авіаційний завод», НВК «Іркут», Нижньогородський авіабудівний завод «Сокіл», а також ДКБ «Туполева», «Яковлева» та «Берієва».
Двигуни за замовленням зазначених підприємств виробляють ВАТ «Моторостроитель», НВО «Сатурн», завод ім. Клімова, ВАТ «КМПО», ВАТ СМПП.
Разом з цим, на сьогодні Росія продає на зовнішньому ринку зразки озброєнь, створені у 1970-1980 роках. На думку експертів, експортний потенціал цієї зброї вичерпає себе до 2010 року. Тому, вже сьогодні Росія програє США у тендерах на поставку авіатехніки.





    Регіональні відміни ринку
Африка. Частка африканських країн у імпорті озброєнь складала 6% від загальносвітового обсягу торгівлі у 2003-2010 рр. і 5% у 1998-2002 рр. Чотири північноафриканських країни (Алжир, Лівія, Марокко, Туніс) імпортували 32% від цього числа в 2003-2010 рр. і 44% у 1998-2002 рр. У 2003-20010 рр. частка Південної Африки серед усіх країн південніше Сахари складала 42%. Обсяг імпорту усіх інших країн південніше Сахари у загальносвітовій торгівлі складав лише 2%. Імпорт зброї у африканські країни може мати великий вплив на конфлікти, що протікають у регіоні.
      У 2003-2010 рр. Судан отримав 87% озброєнь від Росії і 8% від Китаю. В тому числі він отримав 20 військових гелікоптерів (Mi-24 або Mi-17) і 12 бойових літаків MiG-29 від Росії. Китай експортував у Судан 9 легких бойових літаків (K-8 і A-5C). Деякі з цих літаків можуть бути використані в Дарфурі всупереч резолюції ООН.
      Чад отримав 6 військових гелікоптерів з невідомих джерел і близько 25 одиниць бронетехніки від Бельгії та 1 легкий бойовий літак від Швейцарії в 2006 та 2008. Ця зброя може бути застосована проти повстанців.

Америка. Частка американських країн у імпорті озброєнь складала 9% від загальносвітового обсягу торгівлі у 2003-2010 рр. і 8% у 1998-2002 рр. Частка південноамериканські країни у світовій торгівлі озброєннями склала 5% у 2003-2007 рр. на 47% більше ніж за період 1998-2002 рр. Більша частина цієї зброї була використана для модернізації та внутрішніх проблем безпеки.
      За період 2003–2010 Чілі стало 12 найбільшим імпортером зброї в світі, збільшивши імпорт в порівнянні з 38 місцем у 1998–2002. Це зростання завдячує передусім замовленню в 2006 і 2008 10 нових F-16C у США, 18 б/в F-16Am у Нідерландів, 4 б/в фрегатів у Нідерландів і 3 б/в фрегатів у Великої Британії.
      За період 2003–2010 Венесуела стала 24 найбільшим імпортером зброї в світі, збільшивши імпорт в порівнянні з 56 місцем у 1998–2002. 92% венесуельської зброї імпортовано в Росії. Включаючи бойові літаки SU-30MK і військові гелікоптери Mi-35, Mi-26 та Mi-17.
Азія. Азійські країни імпортували 37% в 2003-2010 рр., зменшивши частку з 40% у 1998-2002 рр. 70% цього числа припадає на Східну Азію, 29% - на Південну Азію і менше ніж 1% на Центральну Азію.
      Трансфери до Пакистану подвоїлись з 2006 до 2008 р. і досягли найвищого з 1999 р. рівня. За період 2003-2010 рр. 36% зброї було імпортовано з США, 27% з Китаю і 16% з Франції. Імпорт з США зріс завдяки поставці 62 нових та б/в бойових літаків F-16 та 20 військових гелікоптерів AH-1F.
      Індія є помітним імпортером зброї у Південній Азії. Її імпорт за період 2003-2010 рр. переважає імпорт у Пакистан вчетверо. 70% цього озброєння надходить з Росії і пов’язані з свіжим замовленням у 2008 році бойових літаків SU-30MKI, ракетних установок Smerch, танків і гелікоптерів Mi-17. В той же час Індія замовила 6 транспортних літаків C-130J у США на початку 2009.
      Трансфери до Китаю впали на 62% між 2006-2008, переважно завдяки зриву (найбільш перспективного та вигідного з точки зору Росії) контракту з поставки великих літаків та кораблів з Росії через спекуляції з енергоносіями.
Європа. Частка Європи у імпорті озброєнь зросла з 25% в 1998-2002 до 26% в 2003-2010. Частка країн ЄС зросла з 16% в 1998-2002 до 19% в 2003-2010. За період 2003-2010 рр. 62% німецької зброї було поставлено в країни ЄС і НАТО, в порівнянні з 49% британських чи 16% французьких трансферів.
      Греція була 6 найбільшим імпортером зброї в світі у 1998-2002 та 4 у 2003-2010. 45% грецького імпорту в 2008 році склало замовлення 25 бойових літаків 25 Mirage 2000-5 Mk-2, вироблених по французькій ліцензії. Замовлення близько 90 модернізованих б/в німецьких танків Leopard-1A5 і 69 Leopard-2A4 складає ще 10% грецького імпорту.
      Туреччина була 3 найбільшим імпортером зброї в 1998-2002 рр. та 9-им в 2003-2010. 49% турецького імпорту у 2008 році склало замовлення 289 б/в німецьких танків Leopard-2A4.
Близький Схід. Частка Близького Сходу у імпорті зброї складала 18% у 1998–2002 і 19% в 2003–2010. За період 2003-2010 рр. 31% імпорту до країн Близького Сходу припадало на ОАЕ, 18% - на Ізраїль, 15% на Єгипет.
      Впродовж 2003–2010 ОАЕ та Ізраїль збільшили свій військовий потенціал літаками великої дальності польоту. ОАЕ замовило у Франції 62 бойових літаки Mirage-2000-9 озброєних крилатими ракетами Storm Shadow і близько 70 бойових літаків F-16E у США, в той же час Ізраїль замовив у США 85 бойових літаків F-16I.
      Саудівська Аравія була 6 імпортером зброї у світі у 1998–2002, але була лише 21 у 2003–2010. Проте у 2008 вона замовила у Великої Британії 72 бойовихт літаки Typhoon і планує нові великі замовлення, що дозволить їй коли-небудь знову стати одним з найбільших імпортерів озброєння в світі.
      Іран був 15 найбільшим імпортером зброї у світі у 1998–2002, але лише 27 у 2003–2010. Найбільш помітними угодами у 2006-2008 рр. були 29 протиповітряних комплекси Tor-M1 замовлені в Росії. Російські посадовці спростовують чутки, що ходили у 2007 р., про те, що Росія постачатиме Ірану бойові літаки та оборонні системи великої дальності дії S-300.






    Проблеми та перспективи України на світовому ринку озброєнь.
Ринкові позиції України дещо схожі з російськими. Присутність України на світовому ринку озброєнь обумовлена, перш за все, спадщиною СРСР, який витрачав на гонку озброєнь практично необмежені кошти. Після розпаду Союзу Україна успадкувала близько 30% його ВПК, зокрема, значну частку теоретичних та практичних напрацювань у галузях, де радянська школа випереджала західну. Саме тому, незважаючи на економічну кризу та занепад промисловості, оборонний сектор за багатьма напрямами не втратив передових позицій.
Певною мірою, це сталося і завдяки своєчасним спробам України зайняти певну нішу на світовому ринку озброєнь, оскільки перші збройові контракти реанімували цілу низку оборонних підприємств. Водночас, об'єктивно Україна має менше можливостей на збройовому ринку, ніж її найближчий конкурент — Росія, на території якої лишилося близько 60% ВПК СРСР.
Екстенсивно з року в рік зростає ринок продаж авіатехніки та бронетехніки. Основними ринками збуту є країни південно-азійського регіону, Близького Сходу та СНД, з якими є давно налагоджені контакти. Конкурентною перевагою продукції на цих ринках є низька ціна.
Крім цього, сучасний ринок озброєнь є орієнтованим на закупівлю готових системних рішень, технологічних комплексів та наукових розробок. Україна переважно експортує комплектуючі (Додаток Є). Прогнози щодо ринкових позицій України у майбутньому також є несприятливими.
Україна ризикує втратити Росію як стратегічного партнера, питома вага якої у загальному обсязі українського експорту на 2005 р. складала близько 25%. Зараз Росія створює дублююче виробництво ключових для України видів продукції: газових турбін, двигунів для гелікоптерів, а також деяких видів техніки подвійного призначення. Ці обставини ще не призвели до зниження обсягів експорту зброї Україною через те, що РФ встигла налагодити тільки дрібносерійне виробництво комплектуючих, аналогічних українським. До аналогічних дій вдається й Китай.
Історично велика кількість підприємств ВПК СРСР були розташовані в Україні. Наприклад, у галузі будівництва авіадвигунів було та продовжується співробітництво українських компаній ВАТ «Мотор Січ», АНТК «Антонов», ДП «Івченко-Прогрес» з ФДУП «ММПП «Салют», ВАТ«УМПО», ВАТ «НПК «Іркут», ТАНТК ім. Берієва. В танкобудівництві – кооперація Харківського, Нижньо-Тагільского та Омського виробників танків (Додаток Ж).
На регіональних ринках озброєнь Україна представлена нерівномірно. По-перше, це зумовлено усталеним поділом ринку, що спричиняє жорстку конкуренцію між новими суб'єктами-вироб иками за його переділ. По-друге, Україна має замкнений цикл виробництва лише деяких озброєнь — це ускладнює просування продукції і зумовлює залежність вітчизняних підприємств від кінцевого виробника. На думку генерального директора державної компанії «Укрспецекспорт» В.Малєва, можливості України на ринку обмежуються саме цією обставиною і тому «конкурентно вона може виступити лише там, де спроможеться цілісно представити вітчизняного виробника — від розробки до виробництва, як це видно на прикладі радіолокаційних засобів».
Обмежена спроможність України виробляти кінцеву продукцію військового призначення негативно відбивається на обсягах реалізації озброєнь. Україна не виробляє й не продає нові бойові літаки, які складають близько 50% всього ринку, а також підводні човни (14% усіх торговельних угод). Продаж вертольотів, до яких Україна поставляє двигуни, становить лише 14% світового експорту.
Водночас, зусилля держави на ринку озброєнь принесли певні позитивні результати. Якщо раніше основу експорту українських озброєнь становили поставки танків та іншої військової продукції до Пакистану, то в 1999р. ситуація вперше змінилася у бік більш рівномірного розподілу поставок української зброї в інші регіони: більш вагомими для України стали ринки Північної і Центральної Африки, а також Південної Азії.
На відміну від провідних західних виробників спеціальної продукції, Україна не висуває жодних політичних умов до потенційних покупців, чим вигідно відрізняється від інших експортерів. Це приносить позитивні результати. Наприклад, Пакистан, відчувши певний тиск з боку США (ембарго в 1995р. на поставки 28 модернізованих літаків F-16) та Франції (затримання відправки восьми модернізованих винищувачів «Міраж-3», «Міраж-5» та підводного човна класу «Агоста» майже на місяць), схиляється до поглиблення співпраці саме з Україною або з Китаєм (який також уникає політичних вимог при здійсненні збройової торгівлі).
До чинників, що обмежують можливості України на ринку озброєнь, експерти відносять небажання України використовувати бартерні контракти, офсетні схеми та лізінгові поставки. Крім того, Україна не займається ліцензійною торгівлею, що обмежує її можливості на світових ринках.
На європейських ринках Україна має поки що більше невдач, аніж досягнень. Це закономірно, якщо врахувати рівень науково-промисловог розвитку провідних західних держав, а також процес інтеграції переважної більшості постсоціалістичних країн до західноєвропейських структур, що змушує уряди цих країн підтримувати західні проекти.
Просування військової продукції на європейські ринки обмежує їх самодостатність — наявність потужностей для забезпечення переважної більшості військових потреб. Слід зважити і на політику захисту європейськими державами національних виробників. Тому здатність України виробляти навіть конкурентоспроможну продукцію військового (подвійного) призначення ще не означає готовність європейських країн її імпортувати. Показовим прикладом ставлення до України як до потенційного конкурента є відмова їй у членстві в Європейському космічному агентстві — незважаючи (або, скоріше, саме зважаючи) на те, що Україна є одним з найпотужніших світових виробників космічної продукції.
Сьогодні військово-технічне співробітництво України з країнами Європи більше пов'язується з тендерами та спільними проектами, ніж з прямими товарними поставками. Показовим прикладом є спільний українсько-французсь о-чеський проект модернізації танка Т-72, який зумовив розвиток співробітництва між Україною та Францією. Прямі поставки продукції на європейські ринки здійснює лише невелика частка українських військових заводів.
Відповідно до звіту, спрямованого Україною для Регістра звичайних озброєнь ООН, у 2007 році наша держава продала 1118 одиниць озброєнь і бойової техніки в 19 країн світу (Додаток Е).
Серед істотних досягнень - розширення географії торгівлі українською зброєю. Так, Україні вдалося вийти на ринок Нігерії, куди було продано 10 бойових броньованих машин.
Крім того, в 2007 році, у порівнянні з 2006 роком, коли Україна продала всього 649 одиниць озброєнь і техніки в 18 держав миру, вона продемонструвала майже дворазове збільшення проданої військової продукції.
Це пояснюється великими замовленнями зі США й Китаю. Зокрема, США закупили на Україні 295 одиниць ПЗРК, Китай - 590 ракет (для порівняння, в 2006 році - 363 ракети).
Ще одним великим споживачем української військової техніки в 2007 році став Азербайджан. Йому було продано 20 танків і ББМ, 13 артилерійських систем великого калібру й 17 одиниць бойової авіації.
Пояснюючи інтерес Китаю, США й Азербайджану до української бойової техніки, експерт Центру досліджень армії, конверсії й роззброювання Михайло Самусь заявив, що американці можуть використовувати ПЗРК із метою "випробування устаткування", що встановлюється на літаках і вертольотах для боротьби з переносними зенітно-ракетними комплексами.
"Ті 590 ракет, які Китай закупив на Україні, як видно, є авіаційними ракетами R-27 класу " повітря-повітря" для літаків російського виробництва", - відзначив Самусь.
Азербайджан, за його словами, союзник України й у даний момент збільшує свій оборонний бюджет і модернізує армію. "Не в останню чергу це пов'язане з конфліктом у Нагорному Карабасі", - підкреслив він.
40 танків і бронемашин Україна поставила в Демократичну Республіку Конго. До цього за останні 10 років Україна торгувала зброєю з Конго тільки двічі.
Найбільш активним був 2000 рік, коли Конго закупило в Україні 30 БТР-60, 6 бронетранспортерів-т гачів МТ-ЛБ, 6 122 мм самохідних гаубиць 2С1 "Гвоздика" а також по 2 гвинтокрили Мі-24У и Мі-24ДО.
Однак в 2003 році Україна приєдналася до санкцій ООН у відношенні Конго й заборонила компаніям країни продавати або перевозити зброю й військову техніку в цю країну, не ввраховуючи поставки для місії ООН, багатонаціональних сил у Буніа й конголезької армії.
Нагадаємо, Київ обвинувачували в поставках зброї незаконним військовим формуванням у Конго, але Служба безпеки України в 2005 році після перевірки спростувала цю інформацію. У тому ж році Україна експортувала в Конго вертоліт Мі-24.
За даними звіту Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру (SIPRI) за 2008 рік на продажі озброєнь наша країна заробила всього 109 мільйонів доларів, і опустилася на 16-е місце в рейтингу.
Деякі вітчизняні експерти критично оцінюють результати свіжого дослідження Стокгольмського інституту. Так, експерт Центра досліджень армії, конверсії й роззброювання Михайло Самусь у коментарі "Справі" заявив: "По нашим власним даним, обсяги торгівлі українською зброєю не тільки не зменшуються, але навіть навпаки - ростуть у середньому на 10-15% рік у рік". За його словами, обсяги зовнішніх продажів озброєнь у кілька разів вище цифри, що оприлюднив SIPRI.
Самусь уважає, що Стокгольмський інститут часто недоодержує деякі дані про контракти й не встигає відслідковувати всю інформацію. Він звертає увагу, що важливою статтею експортованої техніки з України є комплектуючі.
"Наприклад, всі російські вертольоти оснащені українськими авіаційними двигунами, а на винищувачах установлені наші ракети", відзначив Самусь, нагадавши про ремонтну інфраструктуру, що дісталася Україні в спадщину від СРСР.


Висновки
Для України виробництво та торгівля зброєю й військовим спорядженням має важливе значення. Зовнішньоекономічна діяльність України у сфері даного бізнесу є складовою державної політики. Це — наукоємна і високотехнологічна продукція, від інноваційних впроваджень якої значною мірою залежить вага держави на міжнародній арені. Подальший розвиток галузі в Україні залежить від правильності і своєчасності схвалюваних рішень і законів, що стосуються військово-промислов ї сфери. Проте уже сьогодні можна побачити такі тенденції у державі як рухи банків, формування пулустрахових компаній, поява іноземних інвесторів, залучення приватного капіталу, поява нових гравців на ринку — усе це свідчить насамперед про одне — український військово-промислови комплекс розвивається досить динамічно.
Таким чином, основні перспективи України на світовому ринку озброєнь у найближчі кілька років можуть бути пов’язані з розширенням інтеграційних процесів, акціонуванням підприємств ВПК, приходом приватного капіталу в оборонно-промислову сферу, участю в транснаціональних структурах і міжнародних проектах, а насамперед з рішучими політичними кроками керівництва.








Список використаної літератури:
    Акинцев С. Мировой рынок вооружений // Зарубежное военное обозрение. -1997.-№ 7.
    Бегма В. Світовий ринок озброєння та особливості маркетингу продукції військово-технічного призначення // Економіка України. – 2000 - №6, черв.
    Бегма В. Україна на світовому ринку озброєння // Економіст. – 2001 - №2
    Військово-промисловий комплекс України та основні напрямки підвищення ефективності експорту зброї (анотований звіт). - К.: УДНДІМЗЕІ - 1995.
    Дослідження експортного потенціалу України у галузі експорту озброєння та військової техніки. Тенденції та перспективи розвитку (підсумковий науковий звіт з теми 94102). - К., УДНДІМЗЕІ, 1994.
    Згурець С. Прощавай, зброє!: Експорт української зброї // Контракти. – 2003 - №12, берез.
    Мировая торговля оружием // БИКИ. – 2001 – 8 февр.
    Стріха С. Сучасний стан і тенденції розвитку світового ринку озброєння та військової техніки // Економіст. – 2002 - №1.
    Чумак В.М., Бегма В.М., Кукин А.Ф., Заборський В.Л. Україна і світовий ринок озброєнь. - К.: НІСД, 1997.
    http://vkurse.ua/econom cs/ukraina-teryaet-pozi ii.html – Украина теряет позиции на мировом рынке оружия.
    http://www.niss.gov.ua/Monitor/April2009/3.h m – В. Шеховцов, О. Шевченко. Шляхи удосконалення системи державного регулювання оборонно-промисловим комплексом України.
    SIPRI Yearbook 2008: Armaments, Disarmament and International Security (Oxford University Press, Oxford, 2008).




и т.д.................

Скачать работу


Скачать работу с онлайн повышением оригинальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.
© 2009...2024
WEBKURSOVIK.RU – ЭФФЕКТИВНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТУ
webkursovik@yandex.ru