Здесь можно найти учебные материалы, которые помогут вам в написании курсовых работ, дипломов, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.
ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

 
Поиск учебного материала на сайте
Поиск по названию работы
Поиск по тексту работы

Повышение оригинальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение оригинальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения оригинальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, РУКОНТЕКСТ, etxt.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии так, что на внешний вид, файл с повышенной оригинальностью не отличается от исходного.

Результат поиска

Обходим антиплагиат


Наименование:
Лекции Лекции по "Хозяйственному праву"

Информация:

 Тип работы: Лекции. Добавлен: 15.12.2014. Год: 2014. Страниц: 39. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):

Тема 1 ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО ЯК КОМПЛЕКС ПРАВОВИХ НОРМ, СФОРМОВАНИЙ IЗ НОРМ ГАЛУЗЕЙ ПРАВА
Вступ до дисципліни
Сучасне господарське право можна розглядати як юридичну форму розв'язання суперечностей між приватними та громадськими інтересами під час здійснення господарської діяльності. Але загальним регулятором господарських відносин воно стало лише в XX сторіччі. Перед цим воно не було правом загального характеру. Як і будь-яке історичне явище, господарське право мало свій початок і зазнало певних змін, перш ніж досягти сучасного стану.
Російський спеціаліст у галузі торговельного права Г.Ф.Шершеневич наприкінці минулого сторіччя зробив усебічний та надзвичайно цікавий аналіз еволюції торговельних законів (звичаєве торговельне право), які були регулятором відносин у середовищі середземноморських, а згодом й інших купецьких гільдій Він запропонував розрізняти три періоди в розвитку торговельного права: італійський, французький та німецький
1 У перший період (XI - XIII сторіччя) торговельне право ще не було загальним правом. Воно являло собою звичаї, на грунті яких регулювалися відносини між купцями всередині середземноморських купецьких гільдій. Торговельні звичаї різних гільдій суттєво відрізнялися один від одного, оскільки кожна гільдія об'єднувала купців однієї місцевості та, як правило, одного різновиду торговельної діяльності Для розв'язання суперечок між членами гільдій призначалися особливі особи (консули). Рішення консульських судів занотовувалися в хронологічній послідовності в особливі книги (статути), які, по суті, вже були нехай ще й місцевим, але вже прецедентним правом.
2 У XIV - XVIII сторіччях торговельне значення Італії зменшується, зростає роль інших морських держав - Іспанії, Англії, Франції, яка опиняється в центрі найбільш економічно розвинених країн, і саме тому цей період запропоновано називати французьким. Торговельне право, як і раніше, має кастовий (купецький) характер (особливо на початку періоду). Проте розвиток торговельного обігу як усередині країни, так і між країнами вимагав уніфікації торговельних звичаїв, у тому числі і в поширенні торговельного права. Найпростіше це можна було зробити, надавши торговельним звичаям законодавчого характеру. Перші систематизовані нормативні акти з'явилися у Франції. У 1673 році прийнято королівський ордонанс "Про торгівлю", а у 1681 році - "Про мореплавство" Вони поширювали свою чинність на всю Францію У них закріплювалося право купецького прошарку Франції на здійснення торговельної діяльності. Французька революція 1789 року знищить кастові привілеї та проголосить свободу підприємницької діяльності. У 1807 році прийнято Французький комерційний кодекс, що набирає чинності 1 січня 1808 року. 3 цього дня юридично закріплюється подвійне регулювання господарської діяльності за допомогою норм торговельного та цивільного права, що отримало назву "дуалізм приватного права". Сфери його дії визначаються субсидіарно, тобто норми цивільного права застосовуються в тих випадках, коли бракує норм торговельного права.
За прикладом Франції поділ приватного права на торговельне та цивільне поширився в більшості країн континентальної Європи. Торговельні кодекси приймаються в Іспанії (1829), Португалії (1833), Німеччині (1861 Німецький торговельний звід) та в інших країнах.
3 Німеччина в розвитку торговельного права посідає особливе місце Особливість торговельного права країни була пов'язана з тим, що на початку XIX сторіччя Німеччина все ще була державою, що складалася з численних королівств, герцогств, князівств, в яких діяли власні закони. Формування торговельного права тут відбувалося на вже існуючому міському праві (Магдебурзькому, Любекському).
Перший загальнонімецький торговельний звіт з'явився в 1861 році, який складався з п'яти книг про торговельних діячів, про торговельні товариства, про негласне товариство та об'єднання для поодиноких операцій, про торговельні угоди, про моральне право. На думку деяких вчених, торговельний звід 1861 року був не додатком до цивільного законодавства, а справді паралельним щодо нього законодавством.
У 1897 році в Німеччині приймається новий торговельний звід, що містить чотири книги про торговельний прошарок, про торговельні товариства та негласне товариство, про торговельні угоди, про моральне право. Його було введено в дію в січні 1900 року і з додатками та змінами він діє дотепер.
Наприкінці XIX сторіччя в Німеччині формується промислове право, а на початку XX сторіччя в цій країні виникли гострі суперечності між приватними та публічними інтересами, розв'язання яких вимагало більш інтенсивного вторгнення держави в приватну господарську діяльність.
У XX сторіччі державне втручання в господарську діяльність стає загальним. Упродовж усього XX сторіччя здійснювався пошук оптимального варіанта вторгнення держави в господарську діяльність. Розвиток господарського права йшов шляхом помірного або максимального втручання в економіку. За першим напрямком розвивається господарче законодавство в країнах з ринковою системою господарювання. Другий напрямок є характерним для країн із системою централізованого державного керівництва економікою (В'єтнам, Китай, Північна Корея, Радянський Союз, Чехословаччина та інші).
Після 1991 року в східноєвропейських країнах та в країнах, що утворилися внаслідок розпаду Радянського Союзу, інтенсивно формується господарське законодавство, що виключає монопольне становище державної власності. За короткий термін були прийняті закони про господарські товариства, про підприємництво, власність та ін. Але вони мають де-які проблеми та розбіжності.
У жовтні 1991 року Президія Верховної Ради України прийняла рішення про підготовку Торговельного кодексу, Цивільного кодексу та Кодексу законів про працю. Було розроблено та подано уряду України Торговельний кодекс та його концепцію, в якій багато уваги приділено зарубіжному досвіду правового регулювання господарської діяльності.
У кожній країні були свої історичні, економічні та національні особливості. Разом з тим у всіх країнах виникнення та подальший розвиток торговельного права має подібні риси, що загалом характерні для формування права. Спочатку виникають звичаї (звичаєве право), тобто такі історично сталі риси поведінки, що через багаторазовість повторення ставали звичайними для виконання, їхнє виникнення диктувалося потребою охопити загальними правилами поведінки щоденно повторені акти виробництва та обміну продуктів. Згодом звичаї набувають державного характеру. Торговельне право щодо цього не було винятком.
Виходячи з цього, в розвитку торговельного права можна відокремити такі періоди XI -XIII сторіччя: виникнення та розвиток торговельного права, XIV - XVIII сторіччя - одержавлення торговельних звичаїв, формування купецького права, XIX сторіччя - формування промислового права, XX сторіччя - формування господарського (економічного, торговельного, комерційного, підприємницького) права.
Розвиток промисловості та торгівлі зробив приватну господарську діяльність справою всього суспільства. Спочатку вона була винятково привілеєм купців, що закріплював їхні кастові інтереси. Згодом ідеї "свободи, братерства, рівності", що перемогли в суспільстві, перетворили привілеї купців на надбання всіх громадян, а точніше тих з них, хто зажадав займатися господарською діяльністю. Суб'єкти господарської діяльності не можуть тепер вести свої справи без урахування інтересів усіх громадян країни. У зарубіжних наукових джерелах вони, як правило, називаються публічними інтересами У вітчизняній науковій літературі - це громадські інтереси.
Виникнення й розвиток господарського права з моменту виникнення і до сьогодення є відображенням у праві боротьби між приватними та публічними інтересами під час здійснення господарської діяльності, є історією того, як за допомогою норм права в тканину приватних інтересів упліталися публічні економічні інтереси.
Норми господарського права є юридичною формою розв'язання суперечностей між приватними та публічними інтересами під час здійснення господарської діяльності. У них закріплений певний рівень централізації та децентралізації в управлінні економікою.
У розвитку господарського права можна відокремити періоди звичаєвого торговельного права, купецького (торговельного) права, промислового права та господарського права.
У XI - XIII сторіччях торговельне право являло собою торговельні звичаї, що регулювали відносини між купцями всередині, як правило, однорідних за різновидом здійснюваної торгівлі купецьких гільдій. Оскільки кожна гільдія діяла в межах одного міста або місцевості, торговельні звичаї різних гільдій відрізнялися один від одного. Ведеться їхня систематизація в хронологічній послідовності в особливих книгах (статутах).
У період купецького права (XIV - XVIII сторіччя) зростають тенденції до усунення місцевих особливостей в статусах різних міст, окремі частини звичаєвого торговельного права набувають державного характеру, у той самий спосіб регулюються торговельні відносини між купцями.
У період промислового права (XIX сторіччя) усувається становий характер купецького права, його норми стають загальними правилами поведінки для всіх громадян, розвивається процес його поширення на сферу виробництва товарів. У більшості країн видаються торговельні кодекси або спеціальне законодавство.
У XX сторіччі завершується процес поширення норм торговельного (господарського) права на сферу виробництва. Інтенсивні пошуки більш досконалих форм державного регулювання економіки призвели в першій половині - середині XX сторіччя низку країн Східної Європи, Китай, Північну Корею, В'єтнам, Кубу до створення систем з централізованим управлінням народним господарством. В інших країнах тривав пошук поєднання ринкового господарства з його державним регулюванням. Між першими (східними) та другими (західними) країнами виникло економічне протистояння. Відповідно до цього розділилося на дві гілки й господарське право: соціалістичне господарське право (східна гілка) та західне господарське право.
Наприкінці XX сторіччя з'ясувалося, що поєднання ринкової економіки з державним регулюванням більш ефективне, ніж централізоване управління господарством. Більшість країн соціалістичного спрямування відмовились від монополії державної власності. Сьогодні у цих країнах здійснюється перехід від централізованого господарювання до ринкових відносин. Цей процес впливає на стан і сутність господарського законодавства. Що стосується в цілому господарського права в Польщі, Угорщині, Чехії, Словаччині, Румунії, Болгарії та в країнах, які утворилися після розпаду Радянського Союзу, то воно сприймає ідеї західного господарського права. Але правове регулювання господарської діяльності в цих країнах зараз ще не стабільне. Потрібен час для того, щоб сформувались економічні умови для його становлення
2 ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО ЯК КОМПЛЕКС ПРАВОВИХ НОРМ, СФОРМОВАНИЙ ІЗ НОРМ ГАЛУЗЕЙ ПРАВА

Стисла характеристика системи права та її підсистем - галузей права
Під системою розуміється складно організована сукупність елементів, об'єднаних різноманітними зв'язками і взаємовідносинами, що мають на меті досягнення визначених цілей.
Під системою права розуміється історично сформована сукупність норм, інститутів та галузей права, що розвиваються та обумовлені характером регульованими відносинами суспільного розвитку.
Первинним елементом системи права є норма права - правове розпорядження, в утримання якого входять:
    - гіпотеза - визначення конкретних обставин, при яких дана норма набирає чинності;
    - диспозиція - вираження правил поводження суб'єктів, перерахованих у гіпотезі;
    - санкція - можливе заохочення або покарання, що спонукає суб'єктів діяти відповідно до правил, наведених у диспозиції.
Правовий інститут - первинна правова структура, де правові норми групуються за їх юридичним змістом. Правовий інститут регулює визначений вид однорідних відносие (наприклад, відносин власності; відносин, що виникають при купівлі і продажі; процедури створення, реорганізації і ліквідації юридичної особи і т.п.).
У основу розділу права на окремі частини покладено матеріальний критерій - характер суспільних відносин, які підлягають правовому регулюванню, тобто предмет правового регулювання.
Додатковим критерієм виділення галузей із системи права є метод правового регулювання, під яким розуміється сукупність юридичних прийомів і засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання якісно однорідних, порівняно відособлених правових відносин (економічний метод, адміністративний метод і т.д.). Це юридичний критерій. Проте даний критерій не може бути використаний для формування комплексних галузей права, до яких належить господарське право. Це пов'язано з тим, що механізм керування виробничо-господарс кою діяльністю має комплексний характер (про це сказано вище), тому в ньому повинні комплексно використовуватися різноманітні методи правового регулювання.
Головною галуззю права є державне, або конституційне право. Воно містить правові норми й інститути, що регулюють устрій держави, принципи і функції діяльності органів, закріплює права, свободи та обов'язки держави та особи, порядок обрання представницьких органів влади і т.д. Ці норми знаходять своє вираження у Конституції.
Конституція України гарантує єдність економічного простору держави, вільне переміщення товарів, послуг і фінансових засобів, підтримку конкуренції, свободу економічної діяльності. Признаються і захищаються так само приватна, державна, й інші форми власності.
Цивільне право містить норми, що регулюють особисті відношення громадян між собою. На відміну від інших галузей права предмет цивільного специфічний тим, що його суб'єкти у своїх взаємовідносинах займають однакове положення.
Цивільне право - галузь права, норми якої регулюють товарно-грошові відносини і пов'язані з ними особисті немайнові відносини. У передбачених законом випадках цивільне право регулює й інші особисті немайнові відносини, наприклад, захист честі і гідності. Цивільне право закріплює утримання права власності, регламентує купівлю-продаж, інші угоди, відносини постачань, будівельного підряду, взаємовідносини сторін при різноманітного роду зобов'язаннях, авторських, спадкових і винахідницьких відносин.
Норми цивільного права дозволяють формувати цілий ряд правових інститутів господарського права стосовно до предмета регулювання останнього. У рамках цивільного права у даний час формується акціонерне право - невід'ємна частина господарського права.
У цивільному праві використовується в основному економіко-правовий метод регулювання.
Фінансове право - сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які укладаються в процесі фінансової діяльності держави. Фінансове право містить у собі правові норми, що регулюють відносини, пов'язані з накопиченням, розподілом і перерозподілом коштів державними й іншими органами. У першу чергу це пов'язано з формуванням бюджету, збором податків, позик і т.п.
У фінансовому праві можуть бути виділені такі підгалузі, як: бюджетне право, податкове право, банківське право, фондове право. Останнє, як уже показано вище, входить до складу сформованого у міру розвитку підприємництва комерційного права.
Фондове право являє собою сукупність правових норм, що регулюють відносини, які укладаються на ринку цінних паперів (на фондовому ринку).
Ряд правових норм і правових інститутів фінансового права також входять до складу господарського права. Фінансове право не має самостійного методу регулювання і використовує адміністративно-прав вий метод.
Адміністративне право регулює суспільні відносини, що виникають у сфері державного керування у процесі організації і виконавчо-розпорядни ької діяльності органів державного керування, визначає структуру і компетенцію, закріплює виконавчо-розпорядн цьку діяльність управлінських органів (урядів, кабінетів міністрів), міністерств, державних комітетів, відомств, органів місцевого самоврядування. Адміністративне право справляє визначений регулюючий вплив і на недержавні організації з метою забезпечення законності їхніх задач і функцій. Це досягається встановленням обов'язкової державної реєстрації, регламентацією їхніх відносин із суб'єктами виконавчої влади, здійсненням державного контролю і нагляду за відповідністю їхньої діяльності вимогам закону і т.д.
Трудове право - галузь права, що регулює працю робітників та службовців на підприємствах, установах, організаціях і інших юридичних особах та регламентує їхні взаємовідносини з приводу безпосередньо праці, відносин адміністрації з профкомом із приводу участі робітників у керуванні виробництвом, встановлення і застосування умов праці, відносин розгляду трудових суперечок. Право соціального забезпечення (пенсійне право) - система юридичних норм, що регулюють відносини в системі матеріального забезпечення й обслуговування громадян у старості, у випадку хвороби, повної або часткової втрати працездатності, утрати годувальника, а також сімей, у яких є діти.
У трудовому праві використовуються економіко-правові, адміністративно-прав ві і мотиваційно-правові методи регулювання. Норми й інститути трудового права в тій частині, де вони впливають на відносини окремих осіб, не входять до складу господарського права, проте їхня реалізація безпосередньо впливає на виробничо-господарсь ий потенціал підприємств. У тій самій частині, де мають місце внутрішньогосподарсь ий розрахунок і організаційно-майнов відокремлення структурних підрозділів підприємства, виникають господарські відносини. Ця область відносин є прикордонною, і в ній трудове право повинно взаємодіяти з господарським.
Митне право - комплексна галузь права, що подає собою сукупність правових норм і правових інститутів, що регулюють відносини в сфері митної справи. До предмета регулювання митного права належать: характер і утримання митної справи, основи митної політики, статус і функції митних органів, порядок переміщення через митний кордон товарів і транспортних засобів, митні режими, митні платежі, митне оформлення і контроль. Основним методом регулювання в митному праві є адміністративний метод.
Оскільки господарське право покликане регулювати господарську діяльність, пов'язану з експортом та імпортом товарів, до нього належить митно-тарифне регулювання і митні платежі.
Земельне право - галузь права, завданням якої є регулювання земельних відносин із метою забезпечення в інтересах сучасних і майбутніх поколінь науково обгрунтованого, раціонального й ефективного використання та охорони земель, створення умов підвищення ефективності їхнього використання, охорона прав різноманітних організацій і громадян як землекористувачів, зміцнення законності у сфері земельних відносин.
До останнього часу земельні відносини не розглядалися як сфера господарських відносин, у той час як земля (природні ресурси) є одним з основних чинників виробництва. З розвитком ринкових відносин господарське значення землі, очевидно, буде посилюватися, і земельне право усе більше буде впливати на регулювання господарської діяльності.
Екологічне право - система норм, що регулюють суспільні відносини, спрямовані на зберігання, відновлення і поліпшення сприятливих природних умов, охорону навколишнього середовища. Підгалузі - лісове, водне, гірське й ін.
Ця галузь права розвивається також відокремлено від господарського права, незважаючи на те, що порушення екологічного стана є насамперед результат виробничо-господарсь ої діяльності. Реалізація норм екологічного права практично неможлива, якщо вони не будуть впливати на господарські відносин.
Арбітражне процесуальне право - галузь права, що встановлює порядок вирішення арбітражним судом господарських суперечок, сукупність норм і правових інститутів, що визначають права і обов'язки органів правосуддя, позивачів, відповідачів та інших учасників арбітражного процесу.
Арбітражне процесуальне право не входить до складу господарського права (яке є галуззю матеріального права), але взаємодіє з ним. Поділ матеріального і процесуального права на самостійні галузі права відповідає принципу поділу гілок влади.

Тема 2 ГОСПОДАРСЬКI ПРАВОВIДНОСИНИ ТА ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО

1 Предмет регулювання господарського права
Господарське право, як і будь-яка інша юридична дисципліна, може бути визначене насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права. З цієї точки зору господарське право є системою норм, що регулюють господарські відносини, тобто відносини, в які вступають організації, підприємці у процесі своєї господарської діяльності. Господарські відносини у сфері економіки України становлять предмет господарського права.
Зміст предмета господарського права визначається двома основними поняттями: « організація господарської діяльності» та « здійснення господарської діяльностіі».
Зазначені поняття вживаються в Господарському кодексі України від 16 січня 2003р.,який набрав чинності з 1 січня 2004р. (Відомості Верхов. Ради України – 2003р- № 18- Ст. 144;№19-20. – Ст144; №21-22.-Ст 144) та в інших актах законодавства України.
Під господарською діяльністю у Господарському кодексі розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ч.1 ст.3 ГК).
Отже, господарська діяльність розглядається як суспільно-корина діяльність членів суспільства, їх спілок (об’ єднань щодо виготовлення продукції, надання послуг, виконання робіт.)
Така суспільно-корисна господарська діяльність має наступні ознаки:
По-перше, вона полягає у виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг не для власних потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб (сфера суспільного виробництва)
По-друге, вона виконується на професійних засадах;
По-третє, результати такої діяльності мають вартісний характер, вони реалізуються за плату, тобто функіонують як товар;
По-четверте,ця діяльність поєднує як приватні інтереси виробника, так і публічні інтереси( держави, суспільства, значних прошарків населення тощо).
Залежно від мети і способу організації та здійснення господарської діяльності ч.2 ст.3 ГК виділяє два її види – господарську комерційну діяльність і некомерційну господарську діяльність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та зметою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти такої діяльності (підприємництва) є підприємцями. Основні положення щодо здійснення підприємництва встановлені нормами глави 4 ГК (статті 42-51).
Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).(ч 1,ст.52 ГК)
Господарське право України розвивається як система норм, які регулюють три сектори економіки. Домінуючим є державний сектор, до якого належать різноманітні суб'єкти господарювання, що базуються на державній власності (близький до нього сектор, що базуються на комунальній власності). Другий сектор становлять підприємства, засновані на колективній власності (західні економічні теорії вважають його приватним, але він у нашій країні настільки одержавлений, що вважати його приватним немає достатніх підстав). Це - колективні підприємства, виробничі кооперативи, господарські товариства.
Третім, найбільш цікавим сектором, що швидко розвивається, є приватний сектор. З розвитком процесу приватизації майна державних підприємств питома вага цього сектора зростатиме. Норми господарського права України будуть «комерціалізуватися» (зменшуватиметься елемент державного регулювання). Воно перетворюватиметься у комерційне право, яке діятиме паралельно з цивільним.
У країнах ринкової економіки правові системи традиційно містять комерційне (не господарське, як у нас) право. Це системи норм права, що регулюють комерційну діяльність у широкому розумінні, тобто виробництво і купівлю-продаж товарів, робіт, послуг (а не в розумінні «правил торгівлі»). У таких країнах, як Німеччина, Франція, Сполучені Штати Америки, комерційне право кодифіковане у формі комерційних кодексів, що діють паралельно з цивільними кодексами.
2. Господарські правовідносини, їх ознаки та види
У сфері економіки виникають і функціонують різноманітні відносини, пов'язані з господарською діяльністю. Зокрема, держава здійснює функції загального управління економікою. З цією метою у центрі й на місцях діють органи державної виконавчої влади - міністерства, державні комітети, інші центральні органи. Отже, у народному господарстві складаються управлінські відносини між цими органами і підприємствами. Ці відносини регулюються адміністративним правом, тобто є адміністративними правовідносинами.
У народному господарстві застосовується наймана праця працівників. Відносини щодо організації її застосування, оплати праці, часу праці і відпочинку, гарантій та компенсацій тощо регулює трудове право.
Суб'єкти господарювання в процесі господарювання володіють і користуються природними ресурсами. Відносини щодо природокористування регулюються природоресурсними галузями права (земельне, водне, гірниче, лісове, екологічне тощо).
Суб'єкти господарювання формують з прибутку і використовують власні фінансові ресурси, є платниками податків тощо. Отже, вони є суб'єктами фінансових правовідносин.
Між господарюючими суб’єктами та громадянами-споживач ми виникають майнові відносини щодо задоволення особистих потреб громадян у товарах, роботах, послугах. Ці відносини регулює цивільне право.
Визнавати всі зазначені відносини господарськими, як це іноді робиться в літературі, означало б, що спеціальної категорії господарських відносин взагалі не існує. Об'єктивно необхідні для здійснення господарської діяльності, вони за своєю економічною природою не є господарськими. Ці відносини лише створюють організаційні, матеріальні, фінансові та інші передумови функціонування господарських відносин.
Господарсько-правов концепція і Господарський кодекс (ст.1) визначають господарські відносини у власному (спеціальному) розумінні. А саме: господарськими є відносини, що виникають у процесі організації та здійснення гшосподарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Господарські відносини як предмет регулювання складаються лише з двох елементів - організаційного (організація виробництва, обігу) і майнового. Сукупність господарських відносин у такому вузькому розумінні є предметом господарського права. За предметом у такому розумінні господарське право вирізняється з інших галузей права, норми яких діють у сфері господарювання.
Господарські відносини мають певні ознаки. Перша ознака - це обмежене, порівняно з цивільним правом, коло суб'єктів. Такими суб'єктами згідно ст.2 ГК є:
    суб'єкти господарювання;
    споживачи;
    органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією;
    громадяни,громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господ рські повноваження на основі відносин власності.
Особливим суб'єктом господарських відносин є держава, від імені якої діють її органи.
Другою характерною ознакою господарських відносин є існування організаційно-госпо арських зобов’зань, а також поєднання в них організаційних і майнових елементів. Таке поєднання викликане тим, що однією з правових підстав виникнення та функціонування господарських правовідносин між суб'єктами господарювання та їх контрагентами є, зокрема державні замовлення і державні завдання (ст.13 ГК). Правовою підставою виникнення господарських правовідносин є рішення їхніх суб'єктів укласти відповідний договір:господарськи (ст.184 ГК) або організаційно-господ рський (ст.186 ГК). Ці рішення грунтуються на планах підприємств (плани економічного і соціального розвитку, бізнес-плани).
Третя ознака господарських відносин - їх матеріальний зміст, тобто суспільне виробництво і реалізація (оборот) суб'єктами господарювання продукції (виконання робіт, надання послуг).
За наведеними ознаками господарських відносин можна розмежувати предмети регулювання цивільного і господарського права. Отже, норми цивільного права універсальні і поширюються на фізичних і юридичних осіб незалежно від діяльності, якою вони займаються. Норми господарського права спеціальні в тому розумінні, що діють лише стосовно юридичних осіб, їх структурних підрозділів, окремих підприємців, які здійснюють суспільну господарську діяльність і споживають її результати. Тобто предмет господарського права вужчий від предмета цивільного права. Цивільне право складається з норм однієї галузі, які на засадах юридичної рівності суб'єктів регулюють майнові і особисті немайнові відносини; господарське право відповідно до законодавства є комплексною галуззю. Воно грунтується на загальних нормах цивільного права про правоздатність юридичних осіб, зобов'язання та нормах про окремі види господарських договорів. У господарському праві об'єднуються також ті норми адміністративного, фінансового й інших галузей права, які регулюють господарську діяльність підприємств та інших суб'єктів господарювання.
Сукупність господарських відносин, які складаються між суб'єктами господарювання господарюючими суб'єктами, їхніми контрагентами, органами управління в процесі організації і здійснення господарської діяльності: виробництва і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг, становить предмет господарського права.
Виходячи з цього господарське право можна визначити як систему правових норм, що регулюють господарські відносини у процесі організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності.

3 Методи господарського права

Методи господарського права — це сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів господарських правовідносин. Концептуально методи господарського права будуються на двох принципах: загальнодозвільному («дозволено все, що не заборонено законом»), за яким діють підприємства і підприємці, та зобов'язальному («суб'єкти господарського права зобов'язані і мають вчиняти те, що на них покладено законом»). Цей принцип в основному стосується органів державного управління економікою. Як зазначається в ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Господарські відносини є комплексними відносинами. Вони поєднують у собі організаційні і майнові (вартісні) елементи. Тому у господарському праві як комплексній галузі права загалом діють три (а не один, як у некомп-лексних галузях) основні методи правового регулювання.
Передусім це метод автономних рішень суб'єктів господарських відносин. Він грунтується на тому, що підприємства, підприємці мають право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України. Це означає, що суб'єкти господарських відносин самостійно: а) планують свою господарську діяльність; б) в межах законодавства вільно обирають предмети господарських договорів і визначають зобов'язання в них, всі необхідні умови господарських взаємовідносин.
Існує ще метод владних приписів (вимог законів і вказівок компетентних органів, обов'язкових для суб'єктів господарських відносин). Згідно з ним діяльність (поведінка) суб'єктів підпорядковується обов'язковим моделям правовідносин, визначеним законодавством. Це, зокрема, обов'язковість дотримання заборон закону щодо здійснення господарської діяльності (ліцензії, квоти, спеціальні режими тощо), обов'язок визначених у законодавстві підприємств укладати з державою державні контракти та ін.
У господарському праві діє також метод рекомендацій. Держава регулює поведінку суб'єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин. Наприклад, зразкові форми договорів щодо окремих видів відносин, методичні рекомендації стосовно окремих видів діяльності у сфері господарювання - це приклади застосування державою зазначеного методу.
Залежно від конкретних господарських ситуацій, інтересу держави стосовно тих чи інших господарських відносин та інших чинників, що регулюють господарське життя, можуть використовуватися будь-які із зазначених методів, виходячи з того, який з них буде найефективнішим.

Тема 3 ГОСПОДАРСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО

1 Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства

Норми господарського права як загальні правила поведінки суб'єктів господарських відносин функціонують завдяки своїй нормативній формі - формі нормативних актів. Саме у формі нормативних актів норми господарського права приймаються, вивчаються і застосовуються, тобто функціонують як загальні обов'язкові правила господарювання. Відповідно господарське законодавство загалом можна визначити як систему нормативних актів, які згідно із законом є інституційними джерелами господарського права. Основними джерелами господарського права є саме закони та інші нормативні акти. Такі форми права, як звичай, судовий прецедент, у цій сфері застосовуються рідко.
Система господарського законодавства загалом обумовлена предметом регулювання. Офіційно межі цього предмета визначені сьогодні у кодифікованому нормативному акті - Господарському кодексі України.
Згідно зі ст.1 ГК він визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської двяльності між субєктами господарювання, а також між цими субєктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Отже, предметом господарського законодавства є господарські відносини у спеціальному розумінні, тобто відносини між організаціями щодо виробництва і реалізації (поставки, купівлі-продажу, міни) продукції, відносини у капітальному будівництві, відносини у закупівлі сільськогосподарсько продукції в аграрних товаровиробників (агропідприємств та фермерських господарств), відносини організацій всіх видів транспорту з клієнтами та між собою, відносини у державному страхуванні, зовнішньоекономічній діяльності, планові та господарсько-процесу льні відносини. Це точка зору представників теорії господарського права. Згідно з нею господарське законодавство являє собою самостійну галузь - систему нормативних актів, правила яких регулюють господарські відносини щодо організації та здійснення господарської діяльності в галузі суспільного виробництва і обігу.
Теорія господарського права виходить з того, що як галузь господарське законодавство окреслене лише господарськими відносинами і не містить всіх нормативних актів (фінансового, адміністративного, трудового права тощо), які теж регулюють народне господарство. У такому спеціальному значенні господарське законодавство кодифіковане шляхом прийняття Господарського кодексу.
Друге визначення предмета господарського законодавства формулюється не за предметом регулювання («господарські правовідносини»), а за «критерієм адресата» — за відношенням нормативних актів до народного господарства, адресуванням їх цьому об'єктові.
Згідно з цим визначенням господарське законодавство є сукупністю нормативних актів, які регулюють усі, а не тільки господарські правовідносини у народному господарстві. Таке визначення терміна «господарське законодавство» узагальнює адресоване економіці цивільне (насправді господарське), трудове, фінансове, земельне, екологічне та інші окремі системи законодавства. Тобто це безмежно широка «суперсистема» законодавства («безмежний нормативний масив»). Прихильники цієї теорії називають господарське законодавство не галуззю, а «нормативним масивом» - терміном, змістовно-понятійні межі якого з'ясувати важко. Він охоплює всі нормативні акти, котрі так чи інакше стосуються народного господарства. З урахуванням того, що і суто господарсько-правови актів у нас дуже багато, наукова цінність цієї теорії досить сумнівна.
Ознаки та особливості господарського законодавства, однією з яких є комплексний зміст основних нормативних актів, більш повно характеризують цю галузь законодавства. Переважна більшість нормативних актів господарського законодавства містить норми двох і більше галузей права.
Як приклад можна навести транспортні кодекси і статути.
Другою ознакою і особливістю господарського законодавства є те, що воно містить одногалузеві акти господарського законодавства. Такими, зокрема, слід вважати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання. Вони одногалузеві, бо регулюють відносини щодо укладання та виконання відповідних господарських договорів.
Об'єктивною ознакою господарського законодавства є множинність актів, зумовлена тим, що:
    це законодавство регулює різні види господарської діяльності (промислову, будівельну, транспортну, комерційну тощо), кожен з яких має суттєві особливості, які враховуються у спеціальних актах;
    в економіці наявні різні форми власності (приватна, колективна, державна), що теж відповідним чином диференціює акти господарського законодавства;
    на території України застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України (в тому числі і стосовно законодавчого регулювання господарських відносин), за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України;
    тривалий час був відсутній кодифікований акт господарського законодавства, натомість, діяла значна кількість актів, прийнятих вищим та центральними органами державної виконавчої влади.
Наступною ознакою господарського законодавства України є його поєднання з комерційним правом інших країн та міжнародними договорами з господарських питань. Воно здійснюється згідно з певними принципами, зазначеними нижче.
Принцип пріоритету спеціальних норм міжнародного договірного права над загальними нормами господарського права України. Цей принцип сформульований, зокрема у ст.50 ГК: « У разі, якщо чинним міжнародним договором, згоду на обов’язковість якого надано Верховною радою України, встановлено інші правила щодо підприємництва, ніж ті, що передбачено законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору.
Принцип надання нормам міжнародних економічних договорів статусу національного законодавства України. Законом України від 29 червня 2004р. «Про міжнародні договори України» ( Голос України. - 2004. – 3серпня.)чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, міжнародні договори є частиною національного законодавства України й застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства». Якщо такого порядку не встановлено, пріоритет, згідно з нормами міжнародного права, мають норми міжнародних договорів.
Третім принципом поєднання господарського законодавства України з комерційним правом інших країн є право сторін зовнішньоекономічних договорів обирати (погоджувати вибір) право країни, яким визначаються права та обов'язки сторін договорів. Законодавством України також передбачено, що за відсутності згоди сторін щодо застосовуваного права діє право країни місцезнаходження (основного місця діяльності, заснування, проживання) сторони -виконавця договору: продавця, наймодавця, перевізника, кредитора, поручителя тощо (ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»). Це так званий принцип місця. Територіальний принцип діє також стосовно деяких видів договорів (про створення спільного підприємства, про виконання будівельно-монтажни робіт та ін.), коли застосовується право країни, на території якої створюється та реєструється СП, виконуються роботи чи здійснюється інша діяльність.
Завершуючи розгляд цього питання, слід зазначити, що поняття «господарське законодавство» охоплює як господарські закони у власному значенні, так й інші нормативні акти з питань господарської життєдіяльності. Це законодавство містить і так зване відомче господарське законодавство. До відомчих нормативних актів належать у такому разі ті, що мають нормативну силу стосовно прав і обов'язків суб'єктів господарських відносин. Це нормативні акти міністерств, державних комітетів, інших органів виконавчої влади, що здійснюють державне управління економікою.
Незважаючи на те, що стосовно господарських відносин впроваджено принцип прямої дії законів і сфера дій відомчого господарського законодавства, таким чином, обмежується, його питома вага у складі господарського законодавства ще досить значна. З метою забезпечення законності актів відомчого законодавства, їх відповідності законам та підзаконним нормативним актам Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» в Україні введено державну реєстрацію відомчих нормативних актів. Її здійснюють Міністерство юстиції України (щодо актів, прийнятих центральними органами) та управління юстиції областей і міст Києва і Севастополя (щодо актів місцевих органів управління).
До господарського законодавства належать також нормативні акти, які в теорії права називають локальними, або статутними. Це статути і установчі договори підприємств, господарських товариств, господарських об'єднань, положення про структурні підрозділи підприємств, у тому числі відособлені (філії, представництва, відділення). Сукупність цих нормативних актів є, з юридичної точки зору, своєрідним елементом господарського законодавства.
По-перше, зазначені акти приймаються (затверджуються), як правило, тими суб'єктами, статутні процедури функціонування яких вони регулюють, тобто підприємствами (щодо державних підприємств діє порядок затвердження їхніх статутів уповноваженими на це органами), товариствами, концернами, корпораціями, асоціаціями тощо. Звідси джерелом юридичної сили статутів, установчих договорів тощо є нормотворчі повноваження саме цих осіб як таких, що базуються на законі соціальних інститутів. Межі таких повноважень визначені законом, тобто статутне право грунтується на законі. По-друге, за колом осіб такі акти є “суб'єктними&quo ;, тобто поширюються лише на тих суб'єктів, що їх прийняли. Звідси визначення локальні.

2. Нормативні акти господарського законодавства: поняття і види

Визначення нормативного акта господарського законодавства грунтується на загальнотеоретичному понятті “ нормативний акт ".
Нормативний акт господарського законодавства являє собою офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який є джерелом норм господарського права, тобто встановлює (змінює) або припиняє норми господарського права.
Норма господарського права - це елемент системи комплексної галузі господарського права. Нормативний акт діє як елемент зовнішньої форми господарського права, елемент комплексної галузі господарського законодавства.
З цього визначення випливають дві основні ознаки нормативного акта господарського законодавства. Перша стосується змісту, за яким нормативний акт є офіційним джерелом правової інформації про чинні норми права у сфері господарської діяльності. Друга ознака стосується форми. Нормативний акт - це юридично-технічна форма встановлення, опублікування і застосування норм господарського права.
Як форма господарське законодавство є основним видом правової інформації, визначення якої дає Закон України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію» (Відомості Верховної Ради України- 1992-№ 48-Ст. 650).
Згідно із ст. 22 цього закону господарське законодавство є «сукупністю документованих або публічно оголошених відомостей» (про господарське право України). Це означає, що державні органи зобов'язані забезпечувати видання законів та інших нормативних актів господарського законодавства, причому «у найкоротші строки після набрання ними чинності». Ця норма, на жаль, виконується не належним чином, особливо щодо підзаконних актів господарського законодавства.
Поняття нормативного акта господарського законодавства багатозначне. Воно визначає різноманітні щодо юридичної сили, форми і сфер дій нормативні акти. Тому вони класифікуються на види шляхом визначення актів господарського законодавства за двома основними критеріями: юридичною силою актів та змістом норм господарського права, які вони встановлюють.
Згідно з юридичною силою господарське законодавство функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів. Структура цієї системи обумовлена структурою органів законодавчої і державної виконавчої влади, які мають законодавчі і нормотворчі повноваження щодо регулювання господарської діяльності. В ній можна виділити декілька блоків, головними з яких є господарське законодавство, що грунтується на статтях і нормах Конституції України про власність, про підприємництво, про компетенцію вищих органів державної влади (Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів) у нормативному регулюванні господарської діяльності.
Згідно із ст.5 ГК „Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання” правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саиорегулювання економічних відносин суб’єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної та незалежної, демократичної, соціальної, правової держави (ч.1 ст.5 ГК)
Другий блок становлять господарські закони, їх можна класифікувати як:
    загальні (Господарський кодекс України від 16 січня 2003р.,Закон України „Про власність”, Цивільний кодекс від 16 січня 2003р. який регулює основні види господарських відносин і договорів);
    закони про види і правовий статус суб'єктів господарювання (Закони «Про господарські товариства», «Про колективне сільськогосподарське підприємство» тощо);
    закони про окремі види господарської діяльності (Кодекс торговельного мореплавства, Повітряний кодекс України);
Ще один блок нормативних актів господарського законодавства становлять так звані законодавчі акти:
    а) постанови Верховної Ради України з господарських питань, які приймаються як акти поточного законодавства;
    б) Декрети Кабінету Міністрів з господарських питань, які приймалися Кабінетом Міністрів України на підставі тимчасових повноважень, делегованих йому Верховною Радою України.
Великий за обсягом блок господарського законодавства становлять підзаконні нормативні акти:
    а) укази Президента України з господарських питань (наприклад, «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» від 19 лютого 1994 р., «Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку» від 11 грудня 2002 р.);
    б) розпорядження Президента України з окремих господарських питань, які видаються як оперативні господарські акти (наприклад, «Про заходи щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» від 24 травня 1994 р., «Про заходи щодо врегулювання відносин заборгованості підприємств» від 14 травня 1997 р.);
    в) постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України з господарських питань, які приймаються відповідно до ст. 117 Конституції України;
    г) господарські нормативні акти міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади. Ці акти приймаються у вигляді положень, інструкцій, правил тощо, затверджуваних наказами відповідних міністрів. До цієї групи відомчого законодавства належать також акти, прийняті господарськими об'єднаннями (асоціаціями, корпораціями, концернами тощо), та локальні нормативні акти суб'єктів господарювання;
    д) нормативні акти господарського законодавства місцевих рад та місцевих держадміністрацій (нормативні господарські акти територіальної дії).
Важливою як у теоретичному, так і в практичному аспекті є загальна класифікація нормативних актів господарського законодавства на види за змістом тих норм господарського права, які офіційно встановлюють ці акти. Залежно від змісту доктрина господарського права розрізняє чотири види актів:
    акти, норми яких є загальними правилами функціонування господарських правовідносин. Такі норми містяться у кодексах(передусім, у Господарському кодексі), які кодифікують окремі інститути господарського права. Зокрема, Цивільний кодекс кодифікує норми про договірні господарсько-правові інститути: купівлю-продаж, поставку та інші форми обміну; загальний і будівельний підряди; перевезення вантажів; інститут майнової відповідальності суб'єктів господарювання і т. ін. Щодо окремих видів правовідносин діють спеціальні кодифіковані акти господарського законодавства. Це, зокрема, транспортні кодекси та статути, іагальні правила перевезення вантажів;
    компетенційні акти, які визначають види суб'єктів господарювання, а також їхні права і обов'язки щодо господарювання, тобто господарську компетенцію;
    нормативні документи, що регулюють технічні параметри виробництва та його результати, зокрема, технологічні процеси, якість продукції (робіт, послуг), витрати (норми витрат матеріальних і трудових ресурсів, норми виробітку тощо). Формами нормативних документів є стандарти (державні, галузеві, підприємств, технічні умови), а також державні будівельні норми і правила;
    нормативні акти, що виражають норми-завдання, тобто визначають своїм адресатам конкретні результати, яких мають досягти суб'єкти господарських відносин при належній правомірній поведінці, а не загальні правила поведінки. Юридично-технічною формою актів цього виду є акти планування, програми (технічна форма) і закони та постанови про їх затвердження (юридична форма).

3. Система господарського законодавства

Крім вертикальної (згідно з юридичною силою актів) системи, господарське законодавство має так звану горизонтальну систему. Вона визначається предметом регулювання у широкому розумінні, тобто видами господарської (продукція, роботи, послуги) і функціональної (управління, фінансування, ціноутворення, стандартизація) діяльності, галузями народного господарства, видами господарських відносин. Отже, основою системи господарського законодавства у такому розумінні є матеріальний критерій, зміст предмета регулювання.
Оскільки на сьогодні господарське законодавство України до певної міри кодифіковане, його система визначається структурою Господарського кодексу.
Структурними підрозділами системи господарського законодавства є окремі законодавчі (нормативні) інститути. Інститут становить собою групу (підсистему) нормативних актів, предметом яких є комплекс однорідних відносин чи вид діяльності.
Основою господарського законодавства є система статусних, або компетенційних, законів, тобто таких, які визначають правове становище суб'єктів господарювання (законодавчий інститут суб'єктів господарювання). Ці закони класифікуються залежно від кола осіб, на які вони поширюються.
Зокрема, це Закон України від 19 вересня 1991 р. «Про господарські товариства», яким визначаються поняття, види, умови створення і діяльності господарських товариств, тобто підприємств, які утворюються і діють на договірних умовах шляхом об'єднання майна і підприємницької діяльності їх учасників. Закон України від 17 липня 1997 р. «Про сільськогосподарську кооперацію» (Відомості Верхов. Ради України.- 1997.- №39.- Ст.261) враховує особливості правового становища кооперативів у сільському господарстві та їх об'єднань. Ще один приклад - Закон України від 19 березня 1996 р. «Про режим іноземного інвестування» (Відомості Верхов. Ради України- 1996- № 19.- Ст. 80), в якому розділ IV «Підприємства з іноземними інвестиціями» врегульовує особливості правового становища підприємства з іноземною інвестицією. Аналогічно регулюється правове становище інших окремих видів підприємств: виробничих кооперативів, колективних сільськогосподарськи підприємств та ін.
Іншим інститутом господарського законодавства є група нормативних актів, які регулюють правове становище об'єднань підприємств: асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів тощо.
Загальний порядок створення і державної реєстрації об'єднань підприємств регулюється ГК (об'єднань кооперативів у сільському господарстві - Законом «Про сільськогосподарськ кооперацію»). До цього правового інституту входять також Декрети Кабінету Міністрів України та укази Президента України про об'єднання підприємств окремих галузей (вугільної промисловості; зв'язку; транспорту та дорожнього господарства; електроенергетичних підприємств; нафтової, газової, нафтопереробної промисловості та нафтопродукто-забезп чення). Сюди відносять і відповідні локальні акти: установчі договори, статути об'єднань.
Об'єднання підприємств створюються відповідно до вимог антимонопольного законодавства України, зокрема, Закону України від11 січня 2001р. „Про захист економічної конкуренції”.
Фундаментальним інститутом господарського законодавства є система нормативних актів, які на основі Закону України від 7 лютого 1991 р. «Про власність» (Відомості Верхов. Ради України.- 1991.- № 20.- Ст. 249) регулюють відносини щодо управління (володіння, користування) нерухомим майном у народному господарстві. До цього інституту (крім ГК) входять нормативні акти:
    про управління державною власністю. Це в основному укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів, які деталізують положення ст.31-39 (про державну власність) Закону України «Про власність». Стосовно державного сектора ці акти встановлюють правовий режим державного майна, яке перебуває у повному господарському віданні державних підприємств або оперативному управлінні казенних підприємств та державних установ;
    про оренду державного та комунального майна;
    про приватизацію державного майна.
Окремим важливим інститутом господарського законодавства є інститут господарського договірного (контрактного) права. Значення його обумовлене тим, що інститут господарського зобов'язання і господарського договору є фундаментальним для всіх видів господарських відносин. Діюча система законодавства про договірне господарське право грунтується на кодифікованих законах і нормативних актах про окремі види договорів. Кодифіковані акти - це: Господарський та Цивільний кодекси України, що містять норми про зобов'язальне право, окремі види зобов'язань, господарські договори; До цього інституту належать також кодифіковані закони і підзаконні акти України і Союзу РСР, якими регулюються окремі види договорів (поставки - Положенням про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положенням про поставки товарів народного споживання; підряду на капітальне будівництво - Законом України від 18 вересня 1991 р. «Про інвестиційну діяльність» (Відомості Верхов. Ради України- 1991.- № 47- Ст. 646), концесії-Законом України від 16 липня 1999р. „ Про Концесії”( Відомості Верхов. Ради України- 1999.- № 41- Ст. 372).
Законодавство про регулювання ринків капіталу, яке грунтується на Законі «Про власність», охоплює такі основні закони і декрети:
    Закон України від 20 травня 1999р. „ Про Національний банк України”, яким визначено юридичний статус, завдвння, функції, повноваження і принципи організації Національного банку України”;
    Закон України від 7 грудня 2000 р. «Про банки і банківську діяльність»;
    Закон України від 30 жовтня 1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (Відомості Верхов. Ради України.- 1996.- № 51.- Ст. 292), який визначає правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні;
    Закон від 10 грудня 1997 р. «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» (Відомості Верхов. Ради України.-1998.- № 15.- Ст. 67), який визначає правові основи обігу цінних паперів у Національній депозитарній системі та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні;
    Закон України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу» (Відомості Верхов. Ради України. 1991.-№ 38.- Ст. 508), який визначає умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницьку діяльність щодо обігу цінних паперів в Україні;
    Декрет Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 р. «Про довірчі товариства» (Відомості Верхов. Ради України.-1993.- № 19.- Ст. 207), яким визначено поняття довірчого товариства, особливості його створення та діяльності;
    Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (Відомості Верхов. Ради України.- № 17.-Ст. 184). Він установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функцій банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства;
    Указ Президента України від 19 лютого 1994 р. «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» (Урядовий кур'єр.- 1994.- 19 березня). Затверджене цим Указом Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії визначає поняття інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, порядок створення та умови їхньої діяльності, здійснення державного контролю, а також заходи щодо захисту інтересів їхніх учасників.
Законодавство про страхування регулює відносини між страховиками (страховими компаніями, створеними у формі акціонерних, повних, комакдитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю) і страхувальниками (юридичними особами та дієздатними громадянами) щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів (страхових внесків, страхових премій). Дія цього законодавства не поширюється на державне соціальне страхування.
Законодавство про захист економічної конкуренції, як атрибут правової системи ринкового спрямування, представлене. В першу чергу. Законом України від 11 січня 2001р. 2 Про захист економічної конкуренції”, який визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки Укрвїни на основі розвитку конкурентних відносин. До нього відносяться Закон України від 26 листопада 1993 р. “Про Антимонопольний комітет України” (Відомості Верхов. Ради України- 1993.- № 50- Ст. 472), Закон України від 7 червня 1996р. «Про захист від недобросовісної конкуренції» (Відомості Верхов. Ради України.- 1996.- № 36-Ст. 164), який визначає правові засади захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції, та інші нормативні акти.
Законодавство про зовнішньоекономічну діяльність. Основним нормативним актом тут є Закон України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність», який регулює такі види зовнішньоекономічної діяльності: зовнішню торгівлю; економічне і науково-технічне співробітництво; спеціалізацію та кооперацію виробництва, науки і техніки; економічні зв'язки в галузі будівництва; транспортні відносини: експедиторські операції; надання різноманітних послуг; банківські (кредитні, розрахункові та ін.) операції
Законодавство про нормативні документи (технічні норми) та умови їх застосування. Воно в основному представлене Декретами Кабінету Міністрів: від 8 квітня 1993 р. «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» (Відомості Верхов. Ради України.- 1993.- № 23.- Ст. 247), від 10 травня 1993 р. «Про стандартизацію і сертифікацію (Відомості Верхов. Ради України.- 1993.- № 27.- Ст. 289), а також Законом України від 18 листопада 1997 р. «Про державне регулювання видобутку і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» (Відомості Верхов. Ради України.- 1998. - № 9.-Ст. 34) та Законом України від 11 лютого 1998 р. «Про метрологію та метрологічну діяльність» (Відомості Верхов. Ради України- 1998- № 30-31.- Ст. 194.
Зазначене законодавство:
    встановлює правові основи державного нагляду за додержанням стандартів, норм і правил суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями), визначає їхню відповідальність за порушення цих стандартів, норм і правил;
    спрямоване на захист інтересів народного господарства і громадян України, має на меті сприяння науково-технічному і економічному прогресу на основі використання результатів вимірювань гарантованої точності, виражених у тих одиницях, що допускаються до застосування, і створення сприятливих умов для розвитку міждержавних зв'язків;
    визначає правові та економічні основи систем стандартизації та сертифікації, встановлює організаційні форми їхнього функціонування на території України;
    встановлює правові основи державного контролю за видобуванням, виробництвом, використанням, обігом, обліком і зберіганням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контролю за операціями з ними.
Законодавство про арбітражні суди та арбітражний процес визначає організацію та діяльність арбітражного суду - незалежного органу у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також організацію та діяльність міжнародного комерційного арбітражу (третейського суду) щодо вирішення спорів, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельни та інших видів міжнародних економічних зв'язків.

4. Проблеми вдосконалення господарського законодавства

Однією з умов функціонування ринкових відносин є правове забезпечення господарської діяльності, яке передбачає, зокрема, створення її законодавчої основи, тобто системи нормативних актів (головним чином у формі законів), що визначають правовий статус суб'єктів господарювання та регламентують різні аспекти господарської діяльності.
Становлення національного господарського законодавства в Україні пов'язане з труднощами, викликаними насамперед економічними та соціально-політичним факторами.
По-перше, прийняття законодавчих актів відбувається в умовах існування старого загальносоюзного законодавства, яке склалося у період панування державної власності як основи економічної системи, директивного планування та принципу демократичного централізму в керівництві економікою. І хоча так званий пакет нормативних актів з питань радикальної економічної реформи (липень 1987р.) вніс певні демократичні засади у правове регулювання господарських відносин, проте суперечності з старим законодавством періоду адміністративно-кома дної економіки так і не були усунені. Ось чому основоположні закони у галузі економіки («Про власність», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні») одразу ж після набуття чинності вступили у суперечність з чинним законодавством (передусім з Цивільним кодексом, робота над оновленням якого невиправдано затягується). Суперечності нового законодавства з старим не лише перешкоджають творенню правопорядку в господарських відносинах, а й іноді безпосередньо є причиною правопорушень та зловживань з боку суб'єктів підприємництва.
По-друге, деякі з прийнятих нормативних актів (закони «Про цінні папери та фондову біржу», «Про товарну біржу», «Про селянське (фермерське) господарство». Декрет Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства», укази Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» та «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації» тощо) на момент прийняття були розраховані на регулювання неіснуючих або малорозвинених суспільних відносин. А оскільки будь-який закон покликаний регулювати конкретні, а не абстрактні відносини, виникли труднощі як з дією прийнятих, так і з прийняттям нових нормативних актів (як це було з антимонопольним законодавством та законодавством про приватизацію). Крім того, відсутність чіткої і однозначної концепції побудови ринкової економіки в Україні іноді ставить законодавця в складне становище у ході розроблення та прийняття законопроектів, спричиняє невизначеність та очікування природного розвитку подій.
По-третє, ще одна складність викликана припиненням існування СРСР та проголошенням державної незалежності його колишніх республік. Визнання верховенства законодавства незалежних держав як одного з атрибутів державного суверенітету поставило перед законодавцем завдання заповнити в господарському законодавстві вакуум, який склався внаслідок того, що загальносоюзне господарське законодавство містило ряд принципово важливих для правового регулювання господарської діяльності актів, не продубльованих республіками (транспортні кодекси та статути, Положення про поставки. Правила про договори підряду на капітальне будівництво тощо).
Крім того, функціонування міждержавних господарських зв'язків (насамперед з державами «близького зарубіжжя»), необхідність їхнього відновлення та зміцнення вимагає вирішення ще однієї проблеми - створення правової бази міждержавної господарської діяльності, узгодженої з уже прийнятими актами національного законодавства, яке, в свою чергу, має бути узгоджене з нормами міжнародного права. З огляду на це навряд чи можна погодитися з тим, що Україна не підписала Угоду про принципи зближення господарського законодавства держав - учасниць Співдружності, вчинену у Бішкеку 9 жовтня 1992 р. державами -учасницями СНД. Ця угода передбачає проведення роботи щодо зближення законодавства, яке регулює господарську діяльність; у таких, зокрема, напрямах: цивільне законодавство (в частині, що регулює господарську діяльність); законодавство про підприємства та підприємницьку діяльність, про порядок розгляду господарських спорів, антимонопольне законодавство; транспортне законодавство; законодавство про зовнішньоекономічні відносини, включаючи законодавство про іноземні інвестиції та валютне регулювання; законодавство, що регулює митні правила і тарифи. Підписанням зазначеної угоди можна було б не лише усунути наявні колізії в законодавстві колишніх республік, а й уникнути їх появи в майбутньому.
На стані господарського законодавства негативно позначається відсутність чіткої регламентації процесу розробки, узгодження, експертизи та внесення на розгляд відповідних органів проектів законів та підзаконних нормативних актів. Не можна вважати нормальним для законотворення явищем внесення змін до нормативних актів невдовзі після їх прийняття, як це було, наприклад, із Законом «Про підприємства в Україні». До цього закону, який був одним з базових нормативних актів господарського законодавства, з часу його прийняття3 вже близько сорока разів вносилися зміни. Вадами законотворчого процесу можна пояснити і той факт, що до Закону «Про підприємництво» вносилися зміни і доповнення чотирма законами, прийнятими в один день - 16 грудня 1993 р., причому три з цих законів мали однакову назву: «Про внесення змін і доповнень до ст. 4 Закону України «Про підприємництво». Всього ж до зазначеного Закону зміни і доповнення вносилися близько 30 разів.
Звичайно, наявність у Конституції України ст.91—94 з питань законодавчого процесу має внести порядок у діяльність Верховної Ради щодо розгляду і прийняття законопроектів, проте багато в чому недопущення зазначених недоліків залежить від урегулювання законодавчого процесу поза межами діяльності Верховної Ради, а також від урегулювання діяльності самої Верховної Ради в її Регламенті.
У законотворчій діяльності слід також суворо дотримуватися принципу правової економії, який означає прийняття меншої кількості нормативних актів з одних і тих самих питань, використання методів інкорпорації та кодифікації як основних видів систематизації правових норм.
Важливим напрямом нормотворчої діяльності української держави у сфері правового регулювання господарських відносин є видання нормативних актів міністерствами, іншими органами державної виконавчої влади, органами господарського управління та контролю. В юридичній літературі та у практиці нормотворення зазначені акти називаються відомчими нормативними актами.
Відомчі нормативні акти, які видаються на виконання і в межах закону, покликані забезпечити чітке функціонування всіх ланок ринкового механізму. Вони є однією з форм державного регулювання підприємницької (господарської) діяльності, спрямовані на усунення прогалин у правовому регулюванні тих або інших суспільних відносин.
Принцип верховенства закону та його реалізація в механізмі правового регулювання зумовлюють підвищені вимоги до змісту відомчих нормативних актів господарського законодавства, відповідності їх іншим законодавчим актам та узгодженості з раніше прийнятими актами. Як вже зазначалося, з метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами державної виконавчої влади нормативних актів щодо забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій в Україні з 1 січня 1993 р. було введено державну реєстрацію Міністерством юстиції відомчих нормативних актів.
Відповідно до Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992р. №731 (ЗП України- 1993- №1-2- Ст. 28), на державну реєстрацію подаються акти, що містять правові норми (правила поведінки), розраховані на невизначене коло осіб, підприємств, установ, організацій і неодноразове застосування, незалежно від строку їхньої дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами «Для службового користування» , «Не для друку», «Таємно» та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.
Практика державної реєстрації нормативних актів дає підстави позитивно оцінити заходи щодо недопущення до застосування відомчих нормативних актів, які не відповідають чинному законодавству як з точки зору створення правової бази ринкової економіки, так і з огляду на правовиховне та профілактичне значення відомчого господарського законодавства.
Водночас запровадження державної реєстрації відомчих нормативних актів допомогло виявити окремі прогалини у відомчому нормотворенні. Так, поза межами державної реєстрації опинилися нормативні акти Національного банку України, що регулюють відносини, суб'єктами яких є юридичні особи, оскільки державній реєстрації згідно зі ст. 16 Закону «Про банки і банківську діяльність» підлягають лише ті нормативні акти, що регулюють відносини з участю фізичних осіб. Виходячи з того, що багато з прийнятих Національним банком України нормативних актів мають міжвідомчий характер і є обов'язковими не лише для всіх фізичних, а й для всіх юридичних осіб (ст. 16 Закону «Про банки та банківську діяльність»), було б доцільно поширити режим державної реєстрації, встановлений Указом Президента України від 3 жовтня 1992р. та постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731, на всі акти Національного банку, що мають міжвідомчий характер. Це дало б змогу, крім усього іншого, привести деякі акти НБУ у відповідність до вимог, встановлених Єдиною державною системою діловодства, оскільки такі види документів, як листи, телеграми, що їх практикує Національний банк України, є узагальненою назвою різних за змістом документів, що виділяються у зв'язку з особливим способом передачі тексту , але не є нормативними актами відомчого характеру, які можуть видаватися, зокрема, у вигляді постанови, наказу, інструкції, вказівок тощо .
Незважаючи на встановлений п. 15 Положення про державну реєстрацію нормативних актів... обов'язок робити посилання на номер і дату державної реєстрації нормативних актів, що публікуються, деякі засоби масової інформації цього не роблять, чим дезінформують читачів щодо чинності опублікованих актів. За даними Мін'юсту України, в 1993 р. було виявлено понад 200 опублікованих у пресі незареєстрованих документів або їх проектів .
Ці та інші упущення в українському законотворенні мають бути враховані новим парламентом України та іншими суб'єктами нормотворчого процесу, якщо ми як держава хочемо мати стабільне і добротне законодавство, яке б не лише виконувало роль регулятора суспільних відносин, а й сприяло недопущенню правопорушень суб'єктами господарювання.

Тема 4 СУБ'ЄКТИ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА

1 Поняття та види суб'єктів господарського права

Поняття суб'єкта господарського права обгрунтоване теорією господарського права, яка виходить з того, що суб'єктами господарського права є учасники господарських відносин.
Серед організацій-суб' ктів господарського права можна виділити:
    а)суб’єкти господарювання;
    б)споживачі;
    в)органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділенні господарською компетенцією;
    г) громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господа ські повноваження на основі відносин власності.
Найбільшу і найважливішу для господарської діяльності групу суб'єктів господарського права складають суб’єкти господарювання.
Ч.1 ст.55 ГК визнає суб’єктами господарювання учасників господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав і обов’язків),мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Наведене визначення дає підстави виділити наступні ознаки суб’єкта господарювання:
    - цей суб’єкт є учасником господарських відносин;
    - він безпосередньо здійснює господарську діяльність;
    - він наділений господарською компетенцією (сукупністю господарських прав і обов’язків), яку реалізує при здійсненні господарської діяльності, набуваючи при цьому нових прав і обов’язків. Цю ознаку суб'єкта господарського права ще називають господарською правосуб 'єктністю. Суб'єкт господарського права має засновану на законі можливість набувати від свого імені майнові та особисті не-майнові права, вступати в зобов'язання, виступати у судових органах. Правосуб'єктніст суб'єкта господарювання доктринально визначається як господарська компетенція, тобто сукупність встановлених законодавством і набутих у господарських правовідносинах прав і обов'язків.
    - він має відокремлене від інших суб'єктів ( в тому числі й від власника ) майно;
    - він несе відповідальність за своїми зобов’язаннями у межах закріпленого за ним майна.
Суб'єктами господарювання згідно з ч.2 ст.55 ГК є:
    господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
    громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;
    філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.
Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління та права оперативного використання майна відповідно до визначення цієї компетенції у ГК та інших законах.
Суб'єкти господарювання –господарські організації, які діють на основі права власності, права господарсьго відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та Господарським кодексом.
Суб'єкти господарювання – відокремлені підрозділи( структурні одиниці) господарських організацій – можуть діяти лише на основі права оперативного використання майна, без статусу юридичної особи.

2. Завдання, права та обов'язки суб’єкта господарського права

Кожен з видів суб'єктів господарського права має свої певні завдання. Підприємство здійснює виробничо-господарсь у діяльність, банк - кредитну, розрахункову та іншу діяльність, орган державної виконавчої влади - управлінську діяльність в економіці і т. ін. Правовою формою, в якій врегульовані завдання суб'єктів господарського права, є їхні статутні господарсько-правов акти - установчі документи (установчий договір і статут), статут державного або іншого підприємства, положення (про міністерство, про державний комітет). Виходячи із завдань, статутні акти врегульовують такі поняття, як цілі і предмет діяльності суб'єкта господарського права (функції щодо органів управління).
Згідно з ч.1 ст.62 ГК підприємство –це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГК та іншими законами.
Як господарюючий суб'єкт підприємство здійснює свою діяльність з метою одержання прибутку. Як правило, підприємства належать до комерційних, спрямованих на прибуток організацій, хоч можуть створюватись і для некомерційної діяльності (ч.2 ст.62 ГК).
Право визначати цілі і предмет діяльності підприємства належить його засновникам, які виходять при цьому з своїх підприємницьких можливостей. Закон дозволяє вносити до статуту будь-яку кількість видів діяльності, не забороненої законом.
Юридичним засобом досягнення завдань і цілей суб'єкта господарського права є його права, захист яких гарантує держава. Права суб'єктів визначаються го
и т.д.................

Скачать работу



Смотреть полный текст работы бесплатно


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.
© 2009...2024
WEBKURSOVIK.RU – ЭФФЕКТИВНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТУ
webkursovik@yandex.ru