Наименование:

Информация:

Описание (план):

Розділ І. Економічні інтереси

Сутність та структура економічних інтересів

Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби задоволення їх відбивають причину та форму прояву економічних інтересів. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Наприклад, не може, окрім специфічних випадків (схимники тощо), бути інтересом суб'єкта зниження рівня задоволення потреб.
Усвiдомлення потреб i прагнення задовольнити їх зумовлюють мотивацiю поведiнки людини, спонукаючи до певних дій. У реальнiй дiйсностi потреби набувають конкретної форми iнтересiв.

Економічні інтереси: класифікація та їх особливості

Економiчнi інтереси - це причина та умова взаємодiї й саморозвитку

економiчних суб’єктiв. Кожне окреме економiчне вiдношення iснує спочатку

потенцiйно, у формi очiкувань та ще незадоволених домагань людини.

Економiчнi вiдносини реалiзуються як дiйснi, коли набувають форми

взаємного зв’язку.

«Найближчий погляд на iсторiю, писав Ф. Гегель, переконує нас в тому,

що дії людей виникають з їх потреб, пристрастей, їх інтересiв...»

Економiчнi iнтереси мають такi особливостi:

а) вони є об’єктивними, оскiльки об’єктивнi самi економiчнi вiдносини;

б) вони є матерiальними.

Економічні інтереси класифікуються за різними критеріями:

- За суб'єктами: державні; групові (колективні); особисті (індивідуальні).

- За об'єктами: матеріальні (майнові, фінансові); духовні (інтелектуальні); соціальні ( влада, місце у суспільстві).

- За ступенем задоволення розрізняють абсолютні, дійсні та платоспроможні (фактичні) потреби.

- За ступенем усвідомлення: дійсні; бажані.

- За способом реалізації: завдяки зростанню доходів; за рахунок накопичення колективного й національного багатства; за рахунок підвищення соціально-економічно ефективності.

- За ознакою часу: поточні; перспективні.

- За поширенням: національний, регіональний, відомчий, сімейний.

- За сферою дії: виробничий (пов’язаний з організацією виробництва), невиробничий (пов’язаний із задоволенням особистих потреб члена суспільства);

-За демографічними групами: працюючих, вже не працюючих, ще не працюючих, не бажаючих працювати.

За суб'єктами:

Груповий iнтерес - це сума однорiдних iнституйованих приватних iнтересiв, носiями яких можуть бути споживачi, акцiонери, фондова бiржа тощо. Форми прояву групового iнтересу рiзноманiтнi: корпоративний iнтерес бюрократiї, пiдприємств, асоцiацiй суб’єктiв господарської дiяльностi, трудових колективiв. При цьому iнтерес трудового колективу залежить вiд форми власностi: на державних, акцiонерних приватних пiдприємствах вiн має рiзний змiст. В умовах ринкових вiдносин груповий iнтерес може бути представленим i через тiньову економiку у виглядi мафiозно-кримiнальни структур.

Визначальним у системі інтересів суспільства завжди є особистий інтерес, навіть якщо людина є членом певного колективу. Різноманітність суб’єктів господарювання та їхніх особистих інтересів визначають і складність їхньої реалізації, складність економічних відносин. Особистий iнтерес охоплює потреби, що пов’язанi з реалiзацiєю приватної власностi, прав володiння та користування, управлiння, отримання доходiв. Кожна людина одночасно є носiєм рiзних iнтересiв, оскiльки вона виступає в рiзних iпостасях: по-перше, як iндивiд; по-друге, як представник певної верстви суспiльства; по-третє, як член певного трудового колективу. Суспільний i колективний iнтереси персонiфiкуються тiльки в iндивiдi.[11]

Найбільш важливою є класифікація інтересів за ознакою суб’єктивності. Відповідно до цього підходу виділяють такі види інтересів: особисті (найманого працівника і роботодавця, учителя, депутата), сімейні інтереси домогосподарств, фірм, окремих демографічних груп, колективні, національні, визначається їх вагомість та роль у системі економічних інтересів, що склались на тому чи іншому етапі розвитку суспільства.

Об'єкти економічних інтересів — економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

За ступенем задоволення: абсолютні економічні потреби визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг, які могли б бути спожиті суспільством за найсприятливіших умов. Так, у розвинутих країнах не завантажені майже 25 % виробничих потужностей, є мільйони безробітних та десятки мільйонів бідних. Тому там існує можливість для значного збільшення виробництва та споживання матеріальних благ і послуг.

Платоспроможні (фактичні) економічні потреби — це потреби у формі задоволеного платоспроможного попиту, які визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення.

За ступенем усвідомлення: дійсні — це та частина абсолютних потреб, яка реально існує в даний період і може бути задоволена, виходячи з доходів населення. Однак частина цих потреб може не задовольнятися через відсутність необхідних товарів та послуг. Дійсні потреби набувають форми платоспроможного попиту. Узагалі економічні інтереси як усвідомлені потреби відповідають та відображають види і структуру потреб. Людина усвідомлює свої потреби, прагне максимально задовольнити їх. Проте задовольнити всі потреби одразу неможливо. Тому кожен суб'єкт завжди повинен вирішувати, яку потребу він може задовольнити в даний час, а яку відкласти на майбутнє. Отже, людина розставляє свої потреби за ступенем важливості та можливості їх задоволення. Бажані це ті, котрі людина прагне отримати, ставить собі за мету[23].

Спонукання ж економічних суб'єктів до певних дій породжує конкретний результат у вигляді задоволення потреб (чи не задоволення), таким чином утворюючи логічний ланцюжок активної діяльності, який подано у схемі 1.2

1.3 Економічні інтереси, як прояв соціальних потреб

Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню.

По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби задоволення їх відбивають причину та форму прояву економічних інтересів.

По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Наприклад, не може, окрім специфічних випадків, бути інтересом суб'єкта зниження рівня задоволення потреб.

Потреби - інтереси не тільки відображають існуючі відносини, а й самі є першою "цеглиною" в структурі соціально-економічн х відносин.

У кожному економічному відношенні - між підприємцями і виробниками, між виробниками і споживачами, державою і недержавним сектором економіки стабілізації свого становища і орієнтується на зміцнення конкретного підприємства. Внаслідок цього його інтерес потенційно може суперечити інтересу власника, який заінтересований у своєчасному переливі капіталу в ефективніші сфери.

Одним з аспектів класифікації економічних інтересів є виділення інтересів власника, підприємця та робітника.

Інтерес власника полягає в зростанні власності та в одержанні від неї гарантованого доходу. Реалізація цього інтересу передбачає вибір правильної ринкової стратегії, забезпечення конкуренто-здатності а при необхідності - переміщення капіталу в інші об'єкти власності, де він може принести більший дохід. Інтерес власника передбачає також ефективне поточне використання капіталу з метою отримання задовільної норми прибутку в кожен певний момент. Головне, що характеризує власника, - його турбота про перспективу, адже саме цього вимагає зростання власності. Він може погодитися навіть на скорочення поточних доходів, наприклад під час реконструкції, якщо це необхідно для зростання доходів у майбутньому.

Ще більш незацікавленими в переливі капіталу виявляються наймані робітники, інтереси яких пов'язані з конкретним підприємством як джерелом доходу і місцем роботи. Інтереси найманих робітників спрямовані на максимізацію поточних доходів, тому на підприємствах, де наймані робітники є власниками, а також залучаються до прийняття стратегічних рішень, спостерігається "проїдання" прибутків замість їх спрямування на розвиток виробництва. У деяких країнах на підприємствах із власністю робітників передбачені механізми, що стимулюють трудову професійну активність, проте обмежують повноту і свободу в реалізації функцій власників. Самоуправління здійснюється в таких формах, коли стратегічні рішення приймаються професійними менеджерами, а не робітниками.

Інтереси менеджера полягають насамперед у забезпеченні поточної ефективності використання капіталу, максимізації доходу в кожний певний момент. У той самий час менеджери високого класу здатні забезпечити високу ефективність і на перспективу. В цьому відношенні інтереси менеджера збігаються з інтересами власника. Однак професійна діяльність менеджера пов'язана з конкретним об'єктом власності, тому він заінтересований у стабілізації свого становища і орієнтується на зміцнення конкретного підприємства. Внаслідок цього його інтерес потенційно може суперечити інтересу власника, який заінтересований у своєчасному переливі капіталу в ефективніші сфери.[5, c.127]

Основним інтересом планової форми економіки є суспільний інтерес, або інтерес суспільства як асоціації власників засобів виробництва і асоціації робітників. Цей інтерес відбиває такі істотні риси соціалізованої економічної системи, як суспільна власність на засоби виробництва і співробітництво.

Отже, потреба споживача спонукає виробника до певних дій - до виробництва необхідної продукції належної якості і з прийнятною ціною. Щоб задовольнити цей інтерес, виробник змушений впроваджувати нові технології, засоби.

1.4 Державна політика в сфері економічних інтересів

Державна полiтика в сфері економiчних iнтересiв виходить з того, що,

по-перше, за рiзних умов суспiльного розвитку на перший план можуть

виходити тi чи iнші iнтереси. Якщо вчасно не зробити в економiчнiй

полiтицi акцент на певну групу iнтересів, то результатом буде вiдсутнiсть узгодженостi iнтересів, що гальмує соціально-економiчни розвиток. При цьому важливо досягти якомога повнішої внутрiшньої узгодженостi iнтересiв. По-друге, державна полiтика також може мати рiзні засоби впливу на iнтереси людей:

а) неекономiчний примус;

б) економiчний примус;

в) моральний і соцiальний мотиви трудової активності.

В останньому випадку має мiсце пiдмiна впливу на iнтереси спонукальними мотивами, до працi.

Державний інтерес має такі складові свого прояву:

а) суспільно-економічні інтереси - частина інтересів держави та інших суб'єктів господарювання збігається (оподаткування в розумних межах, виділення державних інвестицій та субвенцій, тарифне стимулювання експорту та ін.);

б) інтереси державної бюрократії - інтереси саморозвитку державної системи, що є корпоративним придатком до інтересів держави;

в) інтереси самоконтролю та оптимізації громадянського суспільства - держава не може бути виразником інтересів одного класу чи прошарку, в демократичному суспільстві вона частіше виступає як інститут консенсусу.

В умовах ринкових відносин груповий інтерес може бути представленим і через тіньову економіку у вигляді мафіозно-кримінальни структур [4, c.143].

Інтерес охоплює потреби, що пов'язані з реалізацією приватної власності, прав володіння та користування, управління, отримання доходів.

Кожна людина одночасно є носієм різних інтересів, оскільки вона виступає в різних іпостасях: по-перше, як індивід; по-друге, як представник певної верстви суспільства; по-третє, як член певного трудового колективу.
Механізм узгодження інтересів визначається насамперед сутністю існуючої економічної системи.

Основним інтересом планової економіки:

1) Суспільний інтерес, або інтерес суспільства як асоціації власників виробництва і робітників. Цей інтерес відбиває такі істотні риси соціалізованої економічної системи, як суспільна власність на засоби виробництва і співробітництво. Трансформація суспільної власності в державну в умовах адміністративно-кома дної системи обумовлює перетворення державного інтересу на основний інтерес. Саме реалізація державного інтересу як основного забезпечує відтворення цієї системи.

2) В адміністративно-кома дній економіці існує жорстка ієрархія інтересів: інтереси держави мають пріоритет перед регіональними, регіональні - перед колективними, колективні - перед особистими. Засобом забезпечення субординації інтересів було централізоване директивне планування економіки.

Підпорядкування особистих інтересів колективним та державним запроваджувалось у масовій свідомості пропагандою, яка проголошувала, що людина має передусім дбати про суспільство та своїх товаришів, тобто колектив, у якому працює. Чим краще всі будуть працювати один на одного і на суспільство в цілому, тим більшим буде суспільний продукт, а отже, і частка кожного в ньому, тим повніше можна буде реалізувати особистий інтерес.

Проте в реальній дійсності абсолютизація суспільного інтересу призвела до абсолютизації державного інтересу. Звідси, по-перше, підпорядковане, другорядне значення особистого інтересу в адміністративно-кома дній економіці призвело до серйозних збоїв в економіці і утворило гальма її розвитку:

1) позбавило людину економічних стимулів до праці;

2) породило психологію утриманства;

3)обумовило ігнорування особистих інтересів працюючих, економічну залежність їх від держави;

4) призвело до деформації уявлень про шляхи реалізації особистого інтересу - значна частина членів суспільства вбачала їх не в особистій ефективній праці, а в перерозподілі суспільного продукту.

По-друге, процес ототожнення суспільного інтересу з державним, а останнього - з груповим інтересом правлячої еліти - партійно - державної бюрократії створив умови для першочергового задоволення саме останнього інтересу. Фактичне ж підпорядкування особистих інтересів працюючих інтересам партійно-державної бюрократії обумовило специфічну експлуатацію останньою більшості членів суспільства.

Примат інтересів партійно-державної бюрократії виявився і під час перебудовчих процесів в Україні. Саме колишня номенклатура, намагаючись розв'язати суперечність між фактичним привласненням нею суспільних засобів виробництва і формально (юридичне) державною власністю на них, першою включилася в процеси роздержавлення та приватизації, найбільше вигравши від них. На плечі більшості членів суспільства вона переклала тягар інфляції, безробіття і зубожіння.

У висновку можно зазначити, що з одного боку, становлення ринкової економіки в Україні створює певні умови для активізації економічних інтересів особистості. Проте такі інтереси далеко не завжди співпадають з інтересами розвитку суспільства. Економічний монополізм, недосконалість законодавства, ігнорування вже діючих законів створюють умови для задоволення особистих інтересів незначної частини суспільства методами, що суперечать інтересам більшості, насамперед це розкрадання державного майна, залучення до незаконних видів бізнесу (рекету, торгівлі наркотиками), монопольне підвищення цін у поєднанні із скороченням обсягів виробництва.

З другого боку, держава (передусім завдяки надмірному оподаткуванню) стримує розвиток особистого інтересу, перетворення його на головний стимул економічної діяльності. Внаслідок цього, а також гонитви торгово-фінансового компрадорського капіталу, що народжується, за надприбутками особисті інтереси часто реалізуються в сфері "тіньової економіки". У системі економічних інтересів на кожному конкретному історичному етапі економічного розвитку, крім основного, можна виділити головний інтерес, який має такі особливості:

а) відбиває специфіку та економічні проблеми певного етапу;

б) є квінтесенцією реальних особистих інтересів і суспільного інтересу в цілому;

в) трансформується в певну економічну політику, спонукаючи до діяльності, спрямованої на вирішення проблем, властивих пев-ному етапу економічного розвитку [16].

Наприклад, в Україні головний інтерес суспільства полягає в здійсненні ринкових реформ, що є передумовою подальшого економічного і соціального прогресу суспільства. В умовах відновлення української державності головним стає також національний інте-рес. Проведення ринкових реформ і трансформація суспільства як головний інтерес властиві в цілому всім країнам колишньої командно-адміністрат вної системи. Так, для США, Великобританії у 80-і роки головний інтерес полягав у трансформації економіки відповідно до сучасного етапу технологічної революції, що знайшло свій прояв в політиці "рейганоміки&qu t; та "тетчеризму&quo ;.

Розділ 2. Економічні потреби – основа економічних інтересів

Визначні мислителі, політологи, економісти минулого і сучасності - Дж. Гобсон, К. А. Гельвецій, Ф. Гегель, К. Маркс, М. Вебер, Ф. Гайєк та інші бачили в потребах вираження природи людини, відносили їх до ключових економічних категорій.

Потреби як визначальний чинник доцільної поведінки економічних суб’єктів є однією з фундаментальних категорій економічної науки.

Потреби - це категорія, що відбиває ставлення людей до умов їх життєдіяльності. В структурі потреб суспільства можна виділити кілька типів відносин, що характеризують зв'язок людей з умовами життєдіяльності: ставлення до природи (потреби у спілкуванні з природою, в охороні природи); до існуючих засобів життя (потреби у засобах виробництва і предметах споживання); до себе та інших людей (потреба у самовираженні, саморозвитку, у соціальному статусі, спілкуванні); до праці та дозвілля (потреба у цікавій, творчій праці, у відпочинку та ін.).

Сутність потреб можна проілюструвати на прикладі становлення нових потреб, які завжди виникають із такого ставлення людей до умов життєдіяльності, що характеризується бажанням змінити ці умови. Наприклад, потреба у підвищенні швидкості пересування, яка виникає як бажання змінити існуючі способи пересування. Матеріальні засоби реалізації цього бажання ще відсутні, тому воно втілюється в казкових килимах - літаках. Проте потреба вже виникла, і вона спонукає людство до пошуків реальних шляхів її задоволення - до винаходу автомобіля, поїзда, літака.

На підставі загального визначення можна конкретизувати уявлення про потреби як предмет дослідження економічної теорії [17].

Економічні потреби - це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності їх, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби мають об'єктивно-суб&# 9;єктивний характер.

Потреби виникають разом із виникненням самої людини, і в процесі розвитку людського суспільства можуть змінюватись як кількісно, так і якісно, відповідно до зміни умов виробництва споживчих благ, удосконалення техніки і технології, зміни поглядів людей на споживання, моди, соціального стану, грошових доходів та ін.

Потреба – це нужда в чому-небудь, об’єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній збудник активності. Потреби в найбільш загальному вигляді є усвідомленою індивідом необхідністю в певних матеріальних і духовних благах та послугах. Характер походження потреб досить складний, але в їх основі лежить дві визначальні причини.

Перша причина має фізіологічний характер (людина - це жива істота, яка потребує певних засобів існування).

Друга причина є результатом суспільних умов (зміст потреб залежить від рівня розвитку економіки, продуктивних сил, панівних відносин власності, взаємозв’язків з іншими країнами світу, стану економічної безпеки, національних, історичних особливостей розвитку економіки тощо).

Виникнення нових потреб супроводжується постійним урізноманітненням, примноженням, збагаченням та ускладненням їхньої структури. Прагнення задовольнити зростаючі потреби е спонукальним мотивом удосконалення економічної діяльності, нарощування виробництва економічних благ та поліпшення їхніх якісних характеристик. Однак зростання та розвиток потреб завжди випереджає можливості виробництва і не збігається з рівнем фактичного споживання. У цьому виявляється авангардна роль потреб, що знайшла відображення в економічному законі зростання потреб.

Потреби людини - працівника зароджуються у виробництві й пов'язані з процесом праці, з можливістю працювати. Це передусім потреби в якісному вдосконаленні умов праці: санітарно-гігієнічні умови (ступінь забруднення повітря, вібрація, освітленість, вологість, рівень температури, наявність або відсутність кондиціонерів, інтенсивність шуму), фізичні небезпеки, контакти з іншими людьми. Близькі до них фізичні вимоги, серед яких важливу роль відіграють темп роботи, тривалість робочого циклу, прив'язаність до робочого місця тощо. Умови праці повинні стимулювати працівника до ефективної, високопродуктивної праці, до творчого пошуку в процесі виробництва. З розгортанням НТР, розвитком автоматизованого виробництва вирішальними стануть потреби у вільній і творчій праці, власному вдосконаленні, виявленні здібностей і талантів, максимально можливому подовженні активного життя. Всебічний розвиток людини як самомета уже домінує в деяких розвинутих країнах. Україна з недосконалим технологічним способом виробництва відстає на кілька десятиліть у формуванні таких потреб і створенні умов для їх реалізації [24].

Потреби людини-власника - це потреби в отриманні гідної для сучасного суспільства і продуктивності праці величини заробітної плати, у привласненні частини прибутку через механізм володіння акціями підприємства, в отриманні частини доходу від вкладених в ощадні банки трудових заощаджень. Крім того, потреби людини - власника передбачають, що вона забезпечена окремою зручною квартирою, товарами тривалого користування (автомобілем, телевізором, відеомагнітофоном тощо), а по змозі — дачною ділянкою.

У структурі потреб сучасного працівника розрізняють також потреби у товарах повсякденного попиту та тривалого користування, потреби у послугах та духовні потреби. До середини 50-х років XX ст., тобто до початку формування технологічного способу виробництва, що ґрунтується на автоматизованій праці, у розвинутих країнах переважали потреби першого виду. На їх задоволення витрачалася значна частина сімейного бюджету. З 50-х років починають переважати потреби у послугах (у побутовому обслуговуванні, спорті, відпочинку, освіті, медицині тощо), а в Україні на початку XXI ст. переважали фізіологічні потреби, оскільки середня заробітна плата трудящих у 2003 р. була не вищою від величини штучно заниженого прожиткового мінімуму.

Найважливішою ознакою потреб є їхній динамічний, мінливий характер. На думку видатного українського дослідника М.Х. Бунге, "в ученні про потреби можна назвати найбільш правдоподібними такі три положення:

1) розвиток як окремих осіб, так і цілих суспільств, без розвитку потреб не можливий;

2) розвиток індивіда залежить від гармонійного розвитку притаманних йому потреб;

3) розвиток суспільства передбачає відповідність між потребами приватних осіб, з яких складається суспільний союз".

Спектр потреб надзвичайно широкий, проте в течії розглядаються тільки ті потреби, які пов’язані зі сферою господарської діяльності. Вони дістали назву економічних потреб.

Економічні потреби – це частка суспільних потреб, це ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до ефективної діяльності з метою забезпечення як власного добробуту, так і добробуту своєї сім’ї.

Економічні потреби тісно пов’язані з виробництвом, обміном і споживанням. Цей взаємозв’язок проявляється таким чином:

Скачать работу

Скачать работу с онлайн повышением оригинальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru

Смотреть полный текст работы бесплатно