Здесь можно найти учебные материалы, которые помогут вам в написании курсовых работ, дипломов, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.
Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение оригинальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения оригинальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, РУКОНТЕКСТ, etxt.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии так, что на внешний вид, файл с повышенной оригинальностью не отличается от исходного.
Результат поиска
Наименование:
реферат Загальна характеристика філософія Стародавнього Сходу
Информация:
Тип работы: реферат.
Добавлен: 16.12.2014.
Год: 2014.
Страниц: 9.
Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%
Описание (план):
Реферат на тему:
«Загальна характеристика
філософія Стародавнього Сходу»
План
Вступ
Становлення давньосхідної філософії та її особливості
2. Давньоіндійська філософія
3. Давньокитайська
філософія
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Філософія - не тільки сфера
раціонально-понятій ого осмислення першопочатків
сущого, а й значна духовна сила, що робить
вплив на світовий процес. Вона безпосередньо
бере участь у формуванні суспільного
ідеалу, основних ціннісно-світоглядних
і методологічних принципів, нагадуючи
людині про соціально-практичної значущості
цілісних уявлень про світ, ставлячи перед
мислячим історичним суб'єктом питання про моральних підставах буття.
Важкозрозумілі
є та обставина, що приблизно в середині
I тис. до н.е. майже в один і той же час в
Індії, Китаї та Греції виникають перші
філософські системи. Починається інтенсивне
витіснення міфологічних уявлень на периферію культурного
простору, подальший розвиток думки починає визначати філософія.
У всіх трьох зазначених вогнищах цивілізації
переосмислюються колишні ціннісні установки,
має місце нове тлумачення історії та
міфології, складаються різні, часто протилежні,
напрямки думки.
Разом з тим Схід у певному відношенні
старше Європи, оскільки перші цивілізації
з'явилися саме там. У різних регіонах Сходу
сформувалися світоглядні концепції, в яких своєрідно
були сплавлені релігійні та філософські
уявлення. Найбільш відомими і впливовими
виявилися філософські вчення, які виникли
в Індії та Китаї.
Будучи за духом східними, вони мали не
тільки загальні моменти, але й істотні
відмінності, які зробили величезний вплив
на культуру цих країн і тих народів, які
стикалися з ними. Ці відмінності дозволяють
говорити окремо про індійський, китайською
та грецькою типах філософії. Традиційно
в історії філософії давньоіндійська
і старокитайська філософія об'єднуються
як філософія
Стародавнього Сходу.
РОЗДІЛ І. Становлення
давньосхідної філософії та її особливості
У середині I тисячоліття до н.е. одночасно з Грецією
виникає філософія в Індії та Китаї, що
є осередками стародавніх цивілізацій.
На основі економічних, соціальних, політичних
і духовних передумов складалася духовна атмосфера, що сприяли народженню філософії. Філософія виникає як вирішення протиріччя
між міфологічної картиною світу, побудованої
за законами уяви, і новим знанням і мисленням. Однак філософія з'являється
не безпосередньо з міфології як такої,
а з перехідних світоглядних форм, які можна назвати предфілософія.
У ній, поряд з міфологічними формами,
виникають і функціонують своєрідні «філософеми»,
нерозвинені філософські формоутворення.
Існують загальні
закономірності розвитку староіндійської
і давньокитайській філософії. По-перше,
самосвідомість стародавніх індійців
і стародавніх китайців конструюється
за типом родових субстанціальним-гене ичних
зв'язків. Рід об'єктивує свою свідомість в природі, але себе з неї не
виділяє. Таке співвідношення природи,
людини та свідомості в первісної або першої індійської та китайської
філософії реалізується в світоглядних
концепціях про духовне і тілесне єдності
людини і природи. По-друге, рід виступає
рушійним підставою структурно-функціональних
трансформацій родового свідомості. Геометрія і стереометріякосмічного часу, простору і
пластики свідомості давніх індійців
і китайців містять у собі можливість
числової абстракції філософської категорії,
яка потім проявляється у філософських
вченнях. По-третє, тілесно-духовні опозиції
категорій верху і низу передують активну
пізнавальну роботу мислення у всіх сферах виникає філософії. Вибір предфілософський типу фіксації
свідомості - міфу, ритуалу чи табу - як
вихідної основи і філософського напряму
диктується не свавіллям філософа, а його
соціальними умовами і класовими інтересами.
Зокрема, у китайців даосизм обирає міф, конфуціанство - ритуал, легізм - табу; в індійців
веданта обирає міф, міманса - ритуал і
т.д.
За всієї специфіки індійської та китайської
предфілософіі, зумовленої культурним тлом і відмінністю в мовах
в обох народів, в цілому вона обумовлена
??загальнокультурним закономірностями.
Предфілософія починається в родовому
суспільстві колективними формами свідомості. Кожен етап
її розвитку супроводжується якісними
змінами самосвідомості: дорефлектівное
родова свідомість змінюється післяпологовими світоглядними моральними пошуками мудреця.
У сучасному суспільстві з державним устроєм
предфілософія змінюється філософським
пізнавальним творчістю, першою філософією.
Понятійні образи предфілософіі потрапляють
у філософську розробку і виливаються
в абстрактну загальність. При цьому філософія
зберігає у своєму категоріальному арсеналі
понятійний образ першопредка, хоча і трансформує
його, надаючи йому інші значення.
Перша філософія закладає міцні основи
традиціоналізму в свідомості. Тим самим
вона починає обслуговувати стійкі соціально-економічні
системи, що збереглися в Індії та Китаї
аж до ХХ ст. На кожному історичному етапі
розвитку індійського і китайського товариств
духовна старовину тісно межувала з сучасністю.
Спільність генезису не виключала своєрідності
шляхів формування систематизованого
філософського знання. Якщо в Індії численні філософські
школи так чи інакше співвідносилися
головним чином з брахманізмом і буддизмом, то в Китаї - переважно з Конфуціанська
ортодоксією. В Індії розмежування на
окремі школи не призвело до офіційного
визнання пріоритету будь-якого одного
з філософських напрямів, а в Китаї конфуціанство
у II ст. до н.е. домоглося офіційного статусу
державної ідеології, зумівши зберегти
його до початку ХХ ст.
Відзначимо деякі, найбільш загальні риси
давньосхідної філософії, що відрізняють
її від філософії давньогрецької. По-перше, індійська
філософія як і китайська, характеризується
неповною отчлененіе від предфілософіі.
Але якщо у давньоіндійській філософії
переважало релігійно-міфологічн й світогляд, що задавали древнім індійцям
свої вищі цінності, то в давньокитайській
предфілософіі переважало буденна свідомість.
По-друге, для давньосхідної філософії
є ??характерним те, що природничо-наукові знання (астрономія, фізика) не знаходили, за невеликим
винятком, більш-менш адекватного вираження
у філософії. По-третє, для давньосхідної
філософії був характерний глибокий традиціоналізм. Якщо,
наприклад, в західноєвропейській традиції
філософія постійно асоціюється зі скепсисом,
неустанностью пошуку істини, то для китайської
типово засудження сумнівів, затвердження
їх безплідності, а тому шкідливості. Східна
традиція, незважаючи на різноманітність
шкіл, демонструвала сталість і наступність
протягом багатьох століть. У цей же час
західна філософія розвивалася через
боротьбу ідей, в процесіякої нові теорії визрівали
в надрах старих і, долаючи їх, приходили
їм на зміну.
Виявлення та пояснення специфічних рис
філософії Сходу і Заходу, а також виявлення
спільних рис між ними сьогодні стоїть
на порядку денному. Це необхідно для того, щоб представити філософський розвиток
людства як єдиний і різноманітний процес.
РОЗДІЛ ІІ. Давньоіндійська
філософія
Індійська культура є однією
з найстародавніших в історії людської
цивілізації. В її рамках була створена
оригінальна філософія, яка виявилася
великий вплив на творчість найбільших
мислителів Нового і новітнього часу як
у самій Індії, так і за її межами, зокрема,
в західній Європі. В історії давньоіндійської
філософії зазвичай виділяють три періоди:
ведичний (1-я пол. I тис. До н.е), епічний
(2-га пол. I тис. До н.е.) і класичний (з I тис.
Н. е.). В ведичний період були створені
тексти Вед, в яких викладено міфологічне
світогляд родового суспільства. Заключним
етапом еволюції Вед вважаються Упанішади,
які з'явилися перехідною формою від міфології
до філософії в древнеиндийском суспільстві.
В епоху переходу від родового
суспільства до раннеклассовому відбувалося
формування різних шкіл і напрямів давньоіндійської
філософії. Залежно від ставлення до Вед
філософські школи поділяються на ортодоксальні
(веданта, санкх'я, ньяя, вайшешика), що
визнають авторитет Вед і неортодоксальні
(джайнізм, буддизм, локаята-чарвака), що
відкидають авторитет Вед.
Філософія веданта
Філософською системою, безпосередньо
спирається на Веди, є веданта («завершення
вед»), яка служила теоретичним обгрунтуванням
брахманізму. Для цієї філософії спекулятивна
частина ведичного комплексу (Упанішади)
є те ж саме, що для християнської філософії
Новий завіт. З Упанішад запозичується
насамперед вчення про Брахмане-Атмане
як абсолютної субстанції, основі всього
сущого. Найважливішими древніми джерелами
з філософії веданти є трактат Бадараяни
(II в. Н.е.), а також коментарі Шанкар (VIII-IX
ст. Н.е.).
Згідно веданте абсолютної
духовної сутністю світу є Брахман - причина
всього сущого. Тотожною з Брахманом вважається
душа (джива), яка вічна, безначальна і
неучтожіма. «Вічність цієї душі осягається
зі священних текстів, оскільки ненароджених
і сталість природи (властиві) незмінному
брахману, (здатному) виступати як брахман
і як індивідуальна душа». Душа - це свідомість,
що розглядається як вічно існуюча, самоочевидна
реальність. За своєю внутрішньою природою
вона чужа якої б то не було діяльності.
На рівні емпіричного світу існує безліч
душ. До тих пір, поки душа знаходиться
в системі тіло-розум-почуття, вона залишається
лише подобою, образом Брахмана, тому вона
множинна, чи не едінослітна з Брахманом.
Світ явищ, який ми сприймаємо
почуттями, є кажимость, викликана впливом
ілюзій (майя) з їх трьома інгерентамі
якості (гуна). Причина кажимости криється
в незнанні (авидья). Вихід з круговороту
народжень полягає в знанні, веденні (видья),
на основі якого пізнається, що світ - суцільний
обман, а справжньою реальністю володіє
Брахман-Атман (душа). Шлях до осягнення
цього знання полягає в дотриманні морального
кодексу і насамперед медитації. Під останньою
розуміється концентроване роздум про
приховані проблеми Упанішад. При цьому
учень повинен покірно слідувати за вчителем,
присвяченим в мудрість веданти. Він повинен
вправлятися в постійному міркуванні
над її істиною доти, поки не досягне безпосереднього
і притому постійного споглядання істини.
Згідно веданте, пов'язана зі своїм тілом
душа невільна, вона жадає чуттєвих задоволень
і випробовує довгий ряд перевтілень.
Перемога над незнанням, поневолює душу,
досягається вивченням веданти.
Філософія джайнізму
Засновником джайністской релігійно-філософськ го
вчення вважається Махавіра Вардхамара
(VI ст. До н.е.). Це вчення є дуалістичним,
оскільки його представники, джайністи,
виділяють частини буття - неживе (аджива)
і живе (джива). Неживе включає в себе складається
з атомів матерію, час, середу, а живе ототожнюється
з одушевленим. Джива вічна і непреходяща,
але вона розпадається на безліч наділених
в найрізноманітніші матеріальні оболонки
душ, які переходять з одного тіла в інше
(самсара). Однак у всьому живому укладена
одна душа і звідси випливає обітницю
ахимса.
Повне і остаточне роз'єднання
Джива і аджіви є мокша, а їх з'єднання
є кармою. Джайністи детально розробили
концепцію карми, розрізняючи вісім карм,
які в своїй основі мають два фундаментальні
властивості. Злі карми негативно впливають
на головні властивість душі, які вона
придбала будучи досконалої у своїй природній
формі. Добрі карми утримують душу в круговороті
перероджень. Коли людина поступово позбудеться
обох карм, відбудеться його звільнення
від пут самсари. Для звільнення ще за
життя необхідні правильна поведінка,
правильне пізнання і правильна віра.
Метою звільнення є особисте спасіння,
бо людина може звільнитися лише сам і
ніхто йому не може допомогти. Людина за
допомогою своєї духовної суті може контролювати
матеріальну суть і управляти нею. Лише
він сам вирішує, що добро і до чого віднести
все те, що зустрічається йому в житті.
Цим пояснюється егоцентричний характер
джайнистской етики.
Характерною особливістю етичної
системи джайнізму є ретельна розробка
правил і зовнішніх форм аскетичного поведінки
і вимога найсуворішого їх дотримання.
До числа подібних правил відноситься
і ахинса, ненанесение шкоди живому. Джайністской
розуміння ахінса логічно випливає з його
метафізичної теорії потенційного рівності
всіх душ і визнання принципу оборотності.
Згідно з цим принципом люди повинні надходити
по відношенню до інших так, як вони хотіли
б, щоб чинили з ними. Шлях до звільнення
в джайнизме пов'язаний головним чином
з певним моральним настроєм людини, постійним
почуттям жалю до оточуючого. Співчуття
до всіх живих істот є одним з головних
в джайнизме.
Досить розробленої у джайністов
є теорія пізнання. Вони розрізняють «шрути»
- авторитарне знання і «мати», в якому
беруть участь пам'ять, впізнання і висновок.
В «мати» входить безпосереднє сприйняття
зовнішніх і внутрішніх об'єктів як органами
почуттів, так і розумом. Від цього безпосереднього
пізнання відрізняється «сверхнепосредственно
пізнання», коли душа (джива) не спирається
ні на почуття, ні на розум. При останньому
душа замикається з предметами пізнання
без всякого посередництва почуттів і
розуму, але для цього треба усунути ті
карми, які перешкоджають таким контактам.
На першій ступені такого знання душа
сприймає як дрібні, так і віддалені предмети,
на другому ступені душа отримує прямий
доступ до сьогоденням і минулим думкам
людей, на третьому щаблі досягається
всевідання. Абсолютне знання доступно
лише джин - звільненим душам.
Складовою частиною джайністской
вчення є уявлення про космос. Космос вважається
вічним, він не був ніколи створений і
не може бути знищений. Існує декілька
розташованих один над одним світів. У
двох нижчих мешкають демони, що мучать
душі грішників, середній світ - це наша
земля, в більш високому світі живуть боги,
а в найвищому світі - джини. Разом з тим,
джайністи заперечували існування бога,
вважаючи, що всі докази його буття є помилковими.
Тому вони поклоняються Джин, що мешкають
на вищому небі, на небі мокши.
Філософія буддизму
Філософія буддизму розвинулася
з вчення Сіддхархі Гаутами (бл. 583-483 рр.
До н.е.), названого згодом Буддою. Це релігійно-філософськ
вчення мало споглядальний характер. Філософська
позиція буддизму являє собою природний
результат інтроспекції, тобто того простого
спостереження, коли потік свідомості
є ланцюгом безперешкодно і миттєво змінюються
моментів. У зв'язку з цим представникам
усіх філософських шкіл буддизму властива
яскраво виражена психологічна інтерпретація
буття, в якій закладені тенденції до суб'єктивного
ідеалізму.
Буття розглядається як динамічне
існування миттєвих елементів (дхарм),
що знаходяться в безперервній казуальної,
а отже, «болісної» зв'язки. Кожен елемент
- це єдність об'єктивного і суб'єктивного.
Питання про існування зовнішнього світу
усунутий, так як немає можливості розділити
світ внутрішній і світ зовнішній. Точніше
кажучи, зовнішній матеріальний світ є
складовою частиною психічного життя
людини. У зв'язку з цим аналізу піддається
тільки людина, що бачить сонце, а не людина,
сонце відображає. Немає ні зовнішнього
світу, ні людського «я», немає нічого
сталого, справжнього крім вихору елементів
буття. Звідси центральне місце в буддійської
філософії займає ідея загальної мінливості,
а також загального взаємозв'язку і взаємозумовленості.
Все це висловлюється в інтуїтивно-символічн й
формі.
В буддійської філософії боги
і люди не є творцями світобудови, а самі
підлеглі дії безособового світового
порядку, закону карми, морального впливу
за минулі чесноти або гріховні вчинки.
Тут заперечується не тільки безсмертя
душі, а й саме її існування. Вона, як і
тіло, є процесом миттєвого взаємодії
кінцевих і мінливих елементів буття -
дхарм. Все суще є рух дхарм, їх миттєве
взаємодія, про який людина не відає в
силу недосконалості свого пізнання. Єдиний
засіб осягнення абсолюту - махаянистского
філософія, що була розвитком буддизму
і що проголошувала інтуїцію святих. Її
представники вважали, що Всесвіт духовна
і вона управляється моральними законами.
Таким чином, створено вчення про буття,
яке не потребує для свого пояснення ні
бога-творця, ні вільно творять свідомості
і волі. Виникає, природно, питання: як
на цій основі створити моральність, адресовану
будь страждає? Уникаючи таких крайнощів,
як аскетизму, так і надмірного емоційно-чуттєвого
ставлення до життя, Будда знаходить свій,
«серединний шлях». Вчення про шлях морального
порятунку викладається їм на загальнодоступному
мовою повсякденних образів і понять.
В центрі цього вчення знаходяться
«чотири благородні істини». Перша істина
полягає в тому, що існування людини нерозривно
пов'язане зі стражданням. До стражданню
ведуть народження, хвороба, старість,
смерть, зустріч з неприємним і розставання
з приємним, неможливість досягти бажаного.
Згідно з другою істині причиною страждання
є жадоба, ведуча через радості і пристрасті
до переродження, прихильність людини
до життя, задоволення своїх чуттєвих
пристрастей. Усунення причин страждання
полягає в усуненні цієї спраги - така
третя істина. І, нарешті, як четвертої
істини проголошується шлях до усунення
страждань.
Досягнення повної незворушності
і байдужість до всього - це стан нірвани,
стан надлюдського насолоди. Цей благородний
вісімковій шлях полягає в наступному:
правильне судження, правильне рішення,
правильна мова, правильне життя, правильне
прагнення, правильне увагу і правильне
зосередження. У приписі восьмеричного
шляху виділяються три основних етапи:
пізнання, поведінку і зосередження. Ці
три етапи розкривають основний зміст
ненасильства в буддійської етики. Удосконалення
пізнання неможливо без моралі. Тому моральний
ідеал буддизму з'являється як абсолютне
непрінесеніе шкоди навколишнього.
Таким чином, вісімковій шлях
Будди включав цілісний образ життя, в
якому єдність знання, моральності та
поведінки мало завершитися очищенням
людини в світлі істини.
Філософія локаята
Матеріалістична лінія в давньоіндійської
філософії була представлена насамперед
вченням локаятіков-чарваків. Локаята
означала філософію цього світу, філософію
народу, оскільки в ньому знайшло відображення
народний світогляд. Засновником цього
вчення вважають Брихаспати. Локаятики
піддали критиці світогляд Вед, заперечували
життя після смерті, закон карми і сансару,
відкидали існування бога.
Вони зводили все суще до чотирьох
початків («махабхут»): земля, вода, повітря
і вогонь. З поєднання махабхут складається
все суще в світі. З'єднуючись, вони утворюють
живе тіло, органи почуттів, на їх основі
виникає свідомість. Середньовічний філософ
Мадхавагарьі писав: «У цій школі зізнаються
чотири елементи: земля, вода, вогонь, повітря.
Саме з цих чотирьох елементів виникає
свідомість, аналогічно як при змішанні
кінви та інших (речовин) виникає п'янка
сила ». При розпаданні живого тіла на
махабхут зникає і свідомість.
Заперечуючи існування загробного
життя, локаятики говорили про необхідність
користування реальним життям. «Поки живеш,
- стверджується в одному тексті, - живи
радісно, бо смерті не може уникнути ніхто.
Коли тіло буде спалено, перетвориться
на попіл, зворотне перетворення ніколи
не здійсниться ». Сенс життя вони бачать
в щастя, а щастя розуміється переважно
як насолода. Тому, на їх погляд, людина
не повинна відмовлятися від задоволень,
що доставляються чуттєвими речами.
Локаятики заперечували надприродне
знання, авторитети і розум як самостійний
джерело знання. Все знання вони виводили
з органів почуттів, з відчуттів. Оригінальність
положень індійського матеріалізму більш
відображена в негативних судженнях, ніж
в позитивних. Це було обумовлено тим,
що природознавство, до якого апелювали
локаятнікі, знаходилося ще в зародковому
стані.
РОЗДІЛ ІІІ. КИТАЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ
Китай - одна з найдавніших цивілізованих
держав світу. Письмова історія Китаю
складає майже п'ять тисячоліть, а ідеал
високої давнини, вічності небесної імперії
і в сучасних умовах спонукає китайських
мислителів порівнювати сучасність з
коріннями великої китайської культури,
що сягають глибин тисячоліть.
Трепетне ставлення до традицій в Китаї
має особливий культурний зміст, що породжує
у європейців уявлення про Китай, як про
суспільство традиціоналістського (патріархального)
типу. Якщо на ранніх етапах розвитку філософської
думки на передньому краї стояли безособово-узагальне і
уявлення про світ, то згодом дедалі більше
уваги приділяється проблемам Людини,
її життя.
В самій же китайській культурі така
проблема поставлена ще в VI ст. до н. е.
Конфуцієм, який намагався осмислити поняття
писемність, культура, словесність.
Для ознайомлення з поглядами і життям
Конфуція стала складена його учнями книга
«Лунь юй», де записані його вислови і
вчинки.
