На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Бологчн основи паразитологї. Класифкаця паразитичних форм тврин. Вплив паразита на хазяїна. Шляхи розселення та пошук хазяїна. Еколого-бологчн особливост облгатних та факультативних паразитв надцарства Protozoa, їх класифкаця та опис.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Медицина. Добавлен: 16.01.2008. Сдан: 2008. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


3
ЗМІСТ
Вступ.................................................................................................................4
1 Літературний огляд.........................................................................................6
1.1 Біологічні основи паразитології................................................................6
1.2 Класифікація паразитичних форм тврин..................................................9
1.3 Вплив паразита на хазяїна........................................................................11
1.4 Шляхи розселення та пошук хазяїна.......................................................16
2 Еколого-біологічні особливості облігатних та факультативних паразитів надцарства Protozoa.........................................................................................24
2.1 Тип найпростіші (Protozoa).................................................................24
2.1.1 Клас Саркодові (Sarcodina).......................................................26
2.1.2 Клас Джгутикові (Flagellata)......................................................28
2.1.3 Клас Споровики (Sporozoa)........................................................31
2.1.4 Клас Імфузорії (Imfusoria)..........................................................34
2.2 Тип Плоскі черви (Plathelimintes).......................................................36
2.2.1 Клас Сисуни (Tpematodes).........................................................36
2.2.2 Клас Стьожкові черви (Castoidea).............................................39
2.3 Тип Круглі черви (Nemathelimites).....................................................41
2.3.1 Клас Власне Круглі черви (Nematoda)...........................................42
2.4 Тип Кільчасті черви (Annelida)..........................................................44
2.5 Тип Членистоногі (Arthoropoda).........................................................46
2.5.1 Клас Ракоподібні (Crustacea).....................................................48
2.5.2 Клас Павукоподібні (Arachnaidea)............................................48
2.5.3 Клас Комахи (Insecta).................................................................51
2.6 Тип Хордові (Chordata).......................................................................54
Висновок.........................................................................................................57
Література.......................................................................................................59
ВСТУП
Паразити людини зустрічаються у типах найпростіших, плоских і круглих червів, членистоно-гих. Паразитичних червів із типів пло-ских і круглих червів звичайно об'єд-нують під загальною назвою гель-мінтів.
Паразитизм широко розповсюджений у природі (бактерії, гриби, багато без-хребетних). Паразитичний спосіб життя ведуть і віруси. Серед вищих рослин також зустрічаються парази-тичні, які селяться на інших росли-нах.
На відміну від інших організ-мів основою зовнішнього середовища паразитичних організмів е інший жи-вий організм, а не нежива природа.
Справжніми паразитами є тільки ті організми, для яких парази-тичний спосіб життя -- обов'язкова форма існування. Bід справжніх (облігатних) паразитів необхідно відрізняти несправжніх. До них належать організми, які живуть вільно, але, потрапивши у інший організм, здатні прожити у ньому деякий час. До них відносяться, наприклад, личинки мух, які залишаються живими при прохо-дженні через кишки людини.
Паразитизм --форма антагоністичного співжиття онанізмів, щo від-носяться до різних видів, при якому один з організмів (паразит) використовує - інший, організм (хазяїн) як се-редовище існування, і джерело живлення, існуючи за його рахунок, чим, Звичайно, завдає шкоди хазяїну, але, як правило, не такої значної, щоб ви-кликати його загибель. В. О. Догель дає паразитизму таке визначення: «Паразити -- це такі організми, які використовують інші живі організми як середовище існування Т джерело їжі, покладаючи при цьому (частково або повністю) на своїх, хазяїв завдан-ня регулювання своїх взаємовідносин з навколишнім середовищем».
Різниця між паразитизмом і хижа-цтвом полягає у тому, що хижак ви-користовує свою здибич раз, при цьо-му вона гине; паразит використовує свою жертву тривалий час, і, як пра-вило, вона не гине.
Паразит і хазяїн становлять єдину взаємозв'язану систему, яка існує у певних умовах середовища. Тривала сумісна еволюція системи паразит -- хазяїн привела до певної взаємопристосованості. Між паразитом і хазяї-ном на рівні організму виникають тісні взаємовідносини. Але для хазяїна при-сутність паразита не байдужа. Якщо паразити не викликають захворюван-ня, то виникають захисні реакції. Так, навколо тканинних паразитів (мета-церкарії сисунів, трихінела) формую-ться сполучнотканинні капсули, які у певній мірі ізолюють паразита. Вини-кають також у хазяїна імунні реакції, тобто на видовому рівні між хазяїном і паразитом відбувається взаємна адаптація, яка забезпечує існування паразита і хазяї як біологічних видів.
1 ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД
1.1 Біологічні основи паразитології
Тварини становлять значну частину біосфери і відіграють важливу роль у кругообігу речовин у природі й еко-номіці. Тварини -- джерело основного білкового харчування, незамінних амінокислот. Від тварин людина отримує сировину для виготовлення одягу (шкіра, шерсть) і багато інших про-дуктів, у тому числі й лікарські за-соби.
Медичне значення мають: 1) тварни-паразнти --збудники хвороб; 2) пе-реносники збудників хвороб (вірусів, бактерій, тварин-паразитів); 3) твари-ни, які хворіють на ті ж хвороби, що й людина, і, отже, можуть бути джере-лом захворювання для людини або природним осередком збудників хво-роб, якими може хворіти людина; 4) отруйні тварини; 5) тварини -- про-дуценти лікарських речовин.
У антропобіоценозі, як і в будь-якому біоценозі, між ного співчленами встановлюються аліментарні зв'язки, які включають у себе продуценти, консументи і редуценти; є різні форми співжиття (симбіозу) -- як синергічні, так і антагоністичні. Людина як співчлен антропобіоценозу не ізольована від процесів, які відбуваються в ньому. З цими про-цесами нерідко пов'язані шляхи роз-повсюдження збудників хвороб, тому на деяких закономірностях, які харак-терні для біоценозів, спинимося де-тальніше [1].
Будь-яке співжиття, організмів, які нале-жать до різних видів, необхідно вва-жати симбіозом (гр. simbiosis -- спів-життя). Є три форми симбіозу: мутуалізм -- кожний з організмів при-носить іншому певну користь, де пози-тивний симбіоз; синойкія і коменсалізм -- симбіоз з однобічною користю, без шкоди для іншого партнера; пара-зитизм антагоністичний, негативний для одного із партнерів симбіозу. Між цими формами співжиття існують перехідні форми. Нерідко у одних і тих же партнерів спостерігаю-ться зміни взаємовідносин. Так, для людини вегетативні дрібні форми ди-зентерійної амеби є коменсалами, а вегетативні великі її форми -- пара-зитами.
Мутуалізм (лат. mutus -- вза-ємний) досить поширений серед рос-лин і тварин. Наприклад у комарів, вошей, оводів, мухи цеце і ряду інших комах у різних органах є спеціальні утвори, які заселені бактеріями або одноклітинними грибами. Нерідко ці утвори розташовані поблизу яєчників; і симбіонти, потрапляючи у яйцеві клі-тини, передаються з покоління в по-коління. У клітинах комах партнери мають сприятливі умови для існуван-ня і в свою чергу, виділяють речови-ни, які сприяють перетравлюванню їжі їхніми хазяїнами.
У кишках людини постійно живе кишкова паличка (Escherichia coii), яка живиться їхнім вмістом, одночасно з її діяльністю пов'язаний синтез у кишках вітамінів групи В і стримуван-ня розвитку хвороботворних бактерій (черевного тифу, дизентерії).
Синойкія (rp syn -- разом, oikos -- будинок) --співжиття, при якому один партнер використовує ін шого як житло. Коменсалізм (франц. commen-sal-- співтрапезник) --такий тип сим-біозу, при якому один партнер викори-стовує організм іншого як житло і як джерело харчування, але не шкодить йому.
Паразитизм --форма антагоністичного співжиття онанізмів, щo від-носяться до різних видів, при якому один з організмів (паразит) використовує - інший, організм (хазяїн) як се-редовище існування, і джерело живлення, існуючи за його рахунок, чим, Звичайно, завдає шкоди хазяїну, але, як правило, не такої значної, щоб ви-кликати його загибель. В. О. Догель дає паразитизму таке визначення: «Паразити -- це такі організми, які використовують інші живі організми як середовище існування Т джерело їжі, покладаючи при цьому (частково або повністю) на своїх, хазяїв завдан-ня регулювання своїх взаємовідносин з навколишнім середовищем».
Різниця між паразитизмом і хижа-цтвом полягає у тому, що хижак ви-користовує свою здибич раз, при цьо-му вона гине; паразит використовує свою жертву тривалий час, і, як пра-вило, вона не гине [2].
Паразитизм широко розповсюджений у природі (бактерії, гриби, багато без-хребетних). Паразитичний спосіб життя ведуть і віруси. Серед вищих рослин також зустрічаються парази-тичні, які селяться на інших росли-нах, наприклад повитиця, вовчок та інші.
На відміну від інших організ-мів основою зовнішнього середовища паразитичних організмів е інший жи-вий організм, а не нежива природа (вода, грунт, повітря). Вчення про організм як середовище існування най-більш повно розроблене Є. Н. Павловським. Середовищем по відношенню до паразита будуть як органи хазяїна, так і інші організми, які населяють хазяїна. Це середовище першого роду. Але па разити, пов'язані і з зовнішнім середовищем, яке оточує хазяїна (се-редовище другого роду) і діє на пара-зитів опосередковано, через тіло, ха-зяїна.
Сукупність усіх паразитів які одно-часно живуть у якому небудьорганізмі, Є. Н. Павловський назвав паразитоценозом, оскільки у будь-якому організмі одночасно поряд із паразитами є й інші симбіонти,то О.П. Мар-кевич запропонував сукупність їх ра-зом з організмами хазяїна називати симбірценозом. Компонентами симбіо-ценозу є віруси, рикетсії, спірохети, бактерії, гриби, найпростіші, гельмін-ти, членистоногі тощо: Всередині сим-біоценозу між окремими компонентами і організмом хазяїна встановлюються складні,взаємовідносини [1].
Взасмовідносини між хазяїном і усім комплексом симбіонтів, які складають симбіоз, забезпечують нормальне уснування організму хазяїна.
У нормі в тілі людини і тварин кіль-кість мікросимбіонтів більша, ніж власних клітин. З ними пов'язаний синтез ряду білків -- ферментів, віта-мінів, яких не можуть самостійно син-тезувати багато макроорганізмів. Тіль-ки у присутності паразитичних сим-біонтів формується імунітет, утворю-ються імунокомпетентні клітини.
Взаємовідносини між організмом ха-зяїна і усім комплексом симбіоценозу є також джерелом патологічного про-цесу (хвороби) у організмі хазяїна.
Розвиток патогенних грибків у тілі людини стримується симбіотичними бзктеріями-коменсалами. Існування їх може бути пригнічене при лікуванні хворого антибіотиками, чим створю-ються сприятливі умови для патоген-них грибків, тому впровадження у медичну практику антибіотиків неспо-дівано викликало почастішання захво-рювань, які викликаються паразитич-ними грибами, зокрема роду Candida (кандидамікоз).
Численні факти переконують у тому, що захворювання, які викликаються паразитами, розвиваються внаслідок різноманітних відносин між макро-організмом і комплексом усього сим-біоценозу. Встановлено, що люди, які страждають гельмінтозами (тобто вра-жені паразитичними червами -- гель-мінтами), важче хворіють на туберку-льоз, черевний тиф, деякі хвороби нер-вової системи і багато інших. Це обо-в'язково має знати і враховувати лікар і при лікуванні будь-якої хвороби -- необхідно лікувати пацієнта і від су-путніх хвороб, які викликаються па-разитичними організмами. При цьому не слід забувати, що кожний організм разом з усім своїм симбіоценозом є частиною біоценозу (з усіма його біо-тичними і абіотичними факторами). Щодо людини, то окрім перерахованих факторів відіграють роль і соціальні умови [3].
1.2 Класифікація паразитуючих, форм тварин
Справжніми паразитами є тільки ті організми, для яких парази-тичний спосіб життя -- обов'язкова форма існування. Bід справжніх (облігатних) паразитів необхідно відріз-няти несправжніх. До них належать організми, які живуть вільно, але, по-трапивши у інший організм, здатні прожити у ньому деякий час. До них відносяться, наприклад, личинки мух, які залишаються живими при прохо-дженні через кишки людини [2].
У особливу групу виділяють факуль-тативних паразитів, тобто тварин, які звичайно живуть у вільному стані, але при випадковому потраплянні до від-повідних хазяїв можуть існувати за їх рахунок. Так, у 1925 р. гельмінтологіч-на експедиція, яка працювала під ке-рівництвом К. І. Скрябіна, при обсте-женні шахтарів Донбасу виявила у їхніх кишках яйця, личинки і дорослі у черви двох видів із роду Rhabdites, які звичайно живуть у грунті. Личин-ки одного із ґрунтових круглих червів (Aloinema) можуть селитися у кишках молюска Аrion, при цьому вони дося-гають значно більших розмірів, ніж у вільній природі, правда, завершити свій розвиток у таких умовах не мо-жуть. В. О. Догель відзначає, що фа-культативний паразитизм має інтерес з точки зору питання про походження паразитизму.
За часом, який перeбувaють паразити у хазяїна, їх ділять на тимчасових і постійних. Перші пов'язані з хазяїном тільки під час приймання їжі. Паразитизм порівняно слабо відбився на їх організації, бо більшу частину життя вони проводять у вільному ста-ні. Це п'явки, ґедзі, комар мухи-жигалки, блохи тощо. Постійні паразити, як правило, не залишають хазяїна. Для них хазяїн не тільки джерело їжі, а й постійне місце існування. Такими є малярійні плазмодії, лямблії, кариди трихінел, коростяні свербуни і багато інших. У цьому випадку разом з хазяїном гине і паразит. За місцем існування розрізняють па-разитів: зовнішніх та, або ектопаразитів, які живуть на зовнашніх покривах, (наприклад, п'явки, кровосисні кома-хи), і внутрішніх, або ендопаразитів (паразити крові, кишок та інших органів, наприклад, малярійний плазмодій, аскарида, трихінела) [4].
Багато ектопаразитів виникло від хижаків. Наприклад, клопи із роду Reduvins е вільноживучнми хижаками, які жив-ляться комахами, але один із видів цього роду може нападати на людину і живитися кров'ю. Тут тільки один крок до облігатного ектопаразитизму. У деяких випадках переходу до екто-паразитизму сприяв сидячий спосіб життя. Так, вусоногі рачки прикріп-ляються до підводних предметів, але для ряду видів рачків такими предме-тами стають живі організми, а один з видів навіть став глибоко проникати у шкіру китів. 1 тут можливий перехід від синойкії до паразитизму. На ряді прикладів вдається прослідкувати перехід від екто- до ендопаразитизму. Так, один із сисунів є екто-паразитом на зябрах пуголовків жаби, але у процесі метаморфозу переселяє-ться у сечовий міхур, де завершує свій розвиток і перетворюється на ендопа-разита. Пухоїди -- ектопарази-ти птахів-- виникли від комах, які спочатку поселилися у гніздах і живи-лися нагромаджуваними там рослин-ними і тваринними рештками, а з ча-сом перейшли до живлення пір'ям мешканців гнізда. Але пухоїд пелікана мігрував у його піддзьобок і почав жи-витися кров'ю. Тут видно поступовість переходу від синойкії до екдо-, а потім до ендопаразитизму.
Moжливий перехід до кишкового ендопаразитизму деяких паразитів із типу найпростіших і нематод, які були, спочатку факультативними, В. О. Догель, розвиваючи гіпотезу про подіб-ний перехід від вільноживучих форм до паразитичних серед ґрунтових круг-лих червів, писав: «Знахідка Скрябіним Rhabdites саме у Донбасі не ви-падкова. Там, у глибоких підземних шахтах, тисячі людей щоденно і на не-великому порівняно просторі досить тісно контактують із землею, у якій живуть вільні паразити; таким чином, для цього організму відкривається шлях до переходу у паразитичний стан».
Походження кровопаразитів у де-яких із хребетних хазяїв пов'язано Із зміною місця локалізації колишніх кишкових паразитів, проникнення їх у кров'яне русло. Можливий також інший шлях. Найпростішими кровопа-разитами хребетні заражаються зви-чайно через кусання членистоногими [5].
Можна припустити, що у ендопарази-тів первинним місцем мешкання були кишки членистоногих, із яких вони при смоктанні крові спочатку випадково потрапляли у кров'яне русло нового хазяїна, а потім уже пристосовува-лись і до нового хазяїна і нового спо-собу передавання від одного хазяїна до іншого.
1.3 Вплив паразита на хазяїна
Вплив паразита на хазяїна різнома-нітний. Перш за все паразит, знахо-дячись у тілі хазяїна, діє механічно. Так, міхур ехінокока тисне на органи, порушуючи їх функціонування. Стьож-кові черви і аскариди можуть викли-кати кишкову непрохідність. Кишкова непрохідність може бути наслідком не тільки механічної закупорки, а й реф-лекторних спазмів у відповідь на по-дразнення стінки кишок паразитами. Печінкові сисуни і аскариди можуть закупорювати жовчні протоки і стати причиною жовтяниці.
Паразити кишок використовують ча-стину їжі, яка перетравлена їх хазяїном, що може зумовити виснаження хазяїна. Виділяючи продукти життєдіяльності, паразити постійно отрую-ють організм отруйними хімічними ре-човинами -- токсинами. Токсини малярійних плазмодіїв викликають приступи малярії. Аскариди і анкілостоми виробляють речовини, які розчиняють еритроцити. Спеціальним експериментами було доказано, що екстракт із стьожкового черв'яка впливає на мо-торну фінкцію кишок. Слина крово-сисних членистоногих також має ток-сичні властивості [6].
Ряд паразитів сприяє проникненню у тіло хазяїна інших хвороботворних організмів. Наприклад, волосоголовці, анкілостоми, личинки аскариди, пору-шуючи цілісність стінок кишок, сприя-ють проникненню хвороботворних мік-роорганізмів у порожнину тіла. Збудники деяких хвороб проникають у організм ха зяїна через укуси крово-сисних членистоногих тобто трансмі-сивним шляхом.
Продукти життєдіяльності багатьох паразитів токсичні. Вони призводять до приступів гарячки (при малярії), недокрів'я (при дифілоботріозі), загального нездужання, зниження праце-здатності (при багатьох гельмінтозах), до затримки розвитку у дітей (при анкілостомідозі). Патогенна дія пара-зитичних червів часто виражається у алергічних реакціях враженого орга-нізму, а вони призводить до порушен-ня регулюючих систем хазяїна, зокре-ма його нейрогуморальної системи [4].
Паразит і хазяїн становлять єдину взаємозв'язану систему, яка існує у певних умовах середовища. Тривала сумісна еволюція системи паразит -- хазяїн привела до певної взаємопристосованості. Між паразитом і хазяї-ном на рівні організму виникають тісні взаємовідносини. Але для хазяїна при-сутність паразита не байдужа. Якщо паразити не викликають захворюван-ня, то виникають захисні реакції. Так, навколо тканинних паразитів (метацеркарії сисунів, трихінела) формую-ться сполучнотканинні капсули, які у певній мірі ізолюють паразита. Вини-кають також у хазяїна імунні реакції, тобто на видовому рівні між хазяїном і паразитом відбувається взаємна адаптація, яка забезпечує існування паразита і хазяї як біологічних видів.
Як уже відзначалось, паразитизм характеризується антагоністичними взаємовідносинами у системі пара-зит-- хазяїн, проте вираженість цього антагонізму у різних системах різна і склалась вона у процесі філогенетич-ного розвитку. У процесі сумісної ево-люції макро- і мікроорганізми ніби "притирались" один до одного. У філогенетично молодих системах пара-зит-- хазяїн антагонізм більш гострий, ніж у старих системах, де він вираже-ний значно слабше. Існує думка, що у ряді випадків згладжування анта гонізму у цій системі зумовлене біохімічним зближенням антигенних структур обох партнерів. У зв'язку з цим, як правило, при гельмінтозах стійкого імунітету не виникає. Тому одними і тими ж гельмінтозами люди-на може хворіти багаторазово, що не-обхідно мати на увазі при проведенні профілактичних заходів. З іншого боку, при паразитуванні ряду найпро-стіших (лейшманій, трипаносом) ви-робляється стійкий імунітет, що дає можливість проводити профілактичну імунізацію [2].
Знаходячись у організмі хазяїна, по-стійний паразит забезпечений їжею. Зв'язок із зовнішнім середовищем, особливо ендопаразитів, опосередко-ваний через організм хазяїна. Внаслі-док цього у будові багатьох паразитів є тенденція до спрощення. Типовим прикладом зміни організації у зв'язку з паразитичним способом життя є ра-коподібне - сакуліна. Ця тварина, яка паразитує на інших ракоподібних, втратила членистість тіла, органи чут-тів, травну систему. Воно складається із безформного мішка, який наповне-ний статевими залозами і яйцями. Про належність сакуліни до класу рако-подібних стало відомо тільки завдяки вивченню її зародкового розвитку.
Нерідко спрощення організації су-проводжується зменшенням розмірів паразита, що сприяє проникненню його до хазяїна. Можна припустити, що у вірусів надзвичайно малі розміри і спрощення організації (аж до втрати клітинної будови) пояснюються при-стосуванням до внутрішньоклітинного паразитування. У багатьох паразитів спрощення супроводжується втратою органів чуттів, а в деяких, які живуть у кишках або крові, відсутні травні системи. Навпаки, у тимчасових екто-паразитів у кишках є пристосування до можливого більшого наповнення. У цьому одна з причин того, що у киш-ках п'явок і кліщів є бічні вирости.
У паразитів добре розвинені,органи прикріплення; присоски у сисунів; при-соски, гачки, ботрії у стьожкових, червів; чіпкі кінцівки у ряду паразитич-них членистоногих тощо. Ендопаразити живуть у безкисневому середовищі, тому у них з'явились спеціальні при-стосування для процесів життєдіяль-ності в цих умовах. У гельмінтів -- мешканців кишок -- клітини на поверх-ні тіла виділяють речовини, які перешкоджають перетравленню паразитів ферментами травних соків хазяїна [7].
Характерними рисами паразитів е добрий розвиток органів розмноження і величезна плодючість, що викликано двома причинами. По-перше, багате харчування забезпечує можливість інтенсивного розмноження. По-друге, у результаті природного добору ви-живають тільки ті паразити, які набу-вають здатності до, інтенсивного роз-множення у зв'язку з труднощами поширення, необхідністю зміни хазяї-нів і загибеллю великої кількості за-родків. Крім того, яйця гельмінтів і цисти найпростіших дуже стійкі до несприятливих умов абіотичного се-редовища.
У результаті імунної відповіді ха-зяїна на паразитів, які у ньому посе-лилися, нерідко у останніх знижується інтенсивність росту та падає продук-тивність статевих клітин.
На систему паразит -- хазяїн впли-вають фактори зовнішнього середови-ща. Встановлено, що несприятливі впливи абіотичного, біотичного і со-ціального середовища на організм ха-зяїна можуть сприяти підсиленню па-тогенної дії паразитів.
Чисельність паразитів у будь якій популяції хазяїнів, як і в тілі кожного окремого хазяїна не по-винна перевищувати певного рівня, бо виникає загроза існування популяції хазяїна, а за ним і паразитів. У взаємовідносинах у системі пара-зит -- хазяїн існує кілька механізмів, які грунтуються на принципі зворотного зв'язку і підтримують чисельність популяції паразитів на певному рівні. Інколи вслід за перенаселенням попу-ляції паразитів у тілі хазяїна настає зниження росту паразитів, загибель частини з них, зниження репродуктивності.
Для запобігання загибелі хазяїна у результаті надмірного, збільшення чи-сельності паразитів, у дроцесі. еволюції з'явився феномен зміни хазяїнів у жит-тєвих циклах паразитів. Так, сисун ча-стину життєвого циклу проводить у тілі молюсків, де інтенсивно розмножує-ться партеногенетично. Велика кіль-кість паразитів може загрожувати життю хазяїна. Наступні стадії роз-витку сисуни проходять у хазяїнів ін-ших типів тваринного світу, Це сприяє збереженню і сисунів, і молюсків.
Як відзначалось вище, на рівні осо-бини паразит звичайно наносить шко-ду хазяїну. Але у популяції хазяїнів він може відігравати позитивну роль, регулюючи чисельність хазяїнів. Інтен-сивне збільшення чисельності популяції хазяїнів може призвести до висна-ження її харчових ресурсів і виклика-ти загибель усієї популяції. У таких випадках звичайно виникають епізоотії (масове захворювання тварин) пара-зитарних хвороб. Це призводить до загибелі частини тварин, і оптимальна чисельність популяції відновлюється. Виживає і популяція паразитів. У цьо-му проявляється позитивна роль пара-зитів (як і хижаків) у біогеоценозах. Але якщо можна говорити про певну позитивну роль паразитизму у природ-них біогеоценозах, то це ніяк не сто-сується людського суспільства. Пара-зитарні хвороби у людей обов'язково слід виявляти і лікувати, а в колекти-вах людей необхідно здійснювати про-філактичні заходи [1].
Розподіл паразитів у популяції ха-зяїнів має певну закономірність. У популяції не всі особини рівною мі-рою вражені паразитами. Звичайно вражена тільки частина популяції, але у вражених особинах нагромаджується велика кількість паразитів. Це. пояс-нюється рядом причин: дещо різними умовами середовища, у які потрапляють окремі особини популяції хазяїнів і паразитів; зниженням резистентності уже вражених особин; розмноженням паразитів у тілі хазяїна (дизентерійна амеба, малярійний плазмодій у люди-ни, личинкові стадії сисунів у молю-сків).
1.4 Шляхи розселення паразитів та по-шук хазяїна
Розселення тварин -- важлива умова збереження виду.
Особливо важливо розселення для па-разитів, оскільки суперінвазія призво-дить до смерті хазяїна і загибелі паразита. Тому паразити мають здат-ність залишати на певній стадії роз-витку одного хазяїна та знаходити інших.
Перехід від одного хазяїна до іншо-го, забезпечуючи розселення паразита, супроводжується високою його смерт-ністю, оскільки ймовірність знахо-дження нового хазяїна, як правило, дуже невелика. Загибель більшої ча-стини особин на різних стадіях циклу розвитку паразита компенсується ве-ликою плодючістю паразитичних форм. Перехід від одного хазяїна до іншого здійснюється двома шляхами; 1) за допомогою вільноживучої активно рух-ливої личинки, 2) за допомогою не-активної (в стані спокою: яйце, циста, спора) стадії. Остання має захисні пристосування, (оболонка), які забез-печують перечікування несприятливих умов.
Активна рухлива стадія (церкарій, рабдитна, філярієвидна личинка) сприяє розселенню паразита у просто-рі, звичайно не живиться і живе не довго. Крім функції розселення вона винокує функцію пошуку хазяїна.
Включення в цикл розвитку проміжного хазяїна дає можливість паразитові уникнути несприятливих впливів середовища і продовжувати строк свого існування.
Розселенню паразита сприяє також переміщення хазяїнів. Особливо ефек-тивне переміщення остаточного хазяї-на, який е носієм статевозрілих форм паразита і розсіює його яйця на тери-торії свого житла.
Якщо цикл розвитку включає пере-носника, то функцію пошуку нового хазяїна виконує переносник. При наяв-ності в циклі проміжного хазяїна, як правило, паразит не бере участі в по-шуку остаточного хазяїна, а потрап-ляє до нього завдяки наявним харчо-вим зв'язкам [8].
Паразити можуть змінювати пове-дінку проміжних хазяїнів таким чином, що шанси потрапити до остаточного хазяїна будуть підвищуватися. На-приклад, мурашки, які вражені метацеркаріями трематоди, вилазять на кінчик травинки і тут ціпеніють, що забезпечує ковтання їх травоїдними тваринами. Риби, які вражені деякими видами цестод, плавають значно по-вільніше, тому частіше стають здобич-чю хижаків.
У багатьох паразитів ймовірність зустрічі з хазяїном полегшується , за рахунок синхронізації їх циклу роз-витку з біоритмамн і поведінкою ха-зяїна. Наприклад, яйця Schistosoma hаеmatobium виділяються з організму людини із сечею, причому найбільша їх кількість надходить у порожнину сечового міхура в другу половину дня, коли ймовірність купання досить ве-лика (проміжний хазяїн -- водний мо-люск).
Прикладом синхронізації циклів па-разита і переносника можуть бути філярії Wuchereria bankrofti, личинки якої переходять в периферичні судини людини вночі, тобто в той час, коли переносник -- комар роду Mansonia нападає на людину для смоктання кро-ві. Вдень личинки концентруються .в судинах внутрішніх
Шляхи проникання паразита в тіло людини можутъ бути різними Напри-клад через рот -- перорально: цисти дизентерійної амеби, яйця аскариди, гострики, фіни ціп'яків, личинкові стадії сисунів. У деяких паразитів (анкілостома, шистосома) личинка вбуравлюється в шкіру (перкутантне проник-нення) . Можливе зараження статевим шляхом, (трихомонади)
К. І.,Скрябін і Р.С. Шульц (1931) серед , паразитичних червів , виділили дві групи у залежноеті від характеру роз ви тку : гео- і біогельмінтів, найсприятливішим середовищем є грунт, що й дало підставу називати їх геогельмінтами. Враження, людини геогельмінта ми відбувається через немиті овочі ї фрукти на яких можуть знаходитися яйця геогельмінтів (на-приклад, аскариди, волосоголовця), або при безпосередньому контакті з грунтом, в якому є личинки (наприк-лад, кривоголовки).
Біогельмінти проходять життєві цикли із зміною хазяїнів. Між хазяїнами біогельмінтів існують трофічн (харчові) зв'язки, завдяки чому здійснюється передавания паразитів. Наприклад, людина вражається неозброєним ціп'я-ком, поїдаючи яловичину. Життєві цикли паразитів включають личинкові стадії і статевозрілі форми. Частину життєвого циклу з певними стадіями паразит проходить у тілі одних хазяїнів, частину -- в інших. Організм, у тілі якого паразит знахо-диться у статевозрілій стадії і роз-множується статевим шляхом, називається остаточним, або дефінітивним, хазяїном (лат. dеfinitivus -- остаточ-ний). Організм, у тілі якого паразит проходить личинкову стадію чи стадії або розмножується безстатевим шля-хом, називається проміжним хазяїном. У життєвому циклі деяких паразитів личинкові стадії послідовно перехо-дять від одного до іншого хазяїна. У такому випадку першого з них на-зивають першим проміжним, а друго-го-- другим проміжним, або додатко-вим, хазяїном [3].
У деяких паразитів може існувати резервуарний хазяїн. Вони не обов'яз-кові у життєвому циклі паразитів, але, потрапивши в організм такого хазяї-на, паразит не гине, хоч і не розвиває-ться далі. Кількість таких паразитів у тілі резервуарного хазяїна може збільшуватися. При поїданні резер-вуарного хазяїна остаточним хазяїном паразит завершує розвиток. Резервуар-ний паразитизм полегшує паразиту проникати в організм остаточного ха-зяїна.
У кишках людини може паразиту-вати стьожковий черв'як -- лентець широкий. Людина для нього є остаточ-ним хазяїном. Першим проміжним хазяїном є рачок-циклоп, другим -- бага-то видів риб, у тому числі щука. Остаточний хазяїн вражається, поїдаючи рибу. Але рибу може з'їсти інша риба, наприклад щука. Личинки лентеця широкого -- плероцеркоїди -- при цьому не гинуть, а переселяються у м'язи щуки. Тут плероцеркоїди можуть нагромаджуватися. Остаточний хазяїн вражається, поїдаючи сире м'ясо й ікру щуки. Отже, для лентеця широкого щука може бути як лопатковим, так і резервуарним хазяїном.
Способи проникання паразита в ор-ганізм хазяїна залежать від біологіч-них особливостей паразита. Переда-вання біогельмінтів найчастіше здійс-нюється при поїданні одного хазяїна іншим. Інколи живі організми можуть бути механічними переносниками збуд-ників захворювань. Наприклад, мухи і таргани можуть переносити на по-верхні тіла і в кишках хвороботворні бактерії, цисти найпростіших і яйця гельмінтів. Але участь цих переносни-ків не обов'язкова, значно частіше вра-ження здійснюється без них. Такі не-обов'язкові і неспецифічні переносники називаються факультативними.
У інших випадках необхідна участь специфічних переносників. Так, пере-давання кров'яних паразитів пов'язане з харчуванням специфічних перенос-ників із типу членистоногих на тепло-кровних тваринах. Звичайно у тілі та-ких переносників паразит проходить певні стадії розвитку або розмножує-ться (наприклад, малярійний плазмо-дій у тілі комара). Специфічні обов'яз-кові переносники називаються облігатними.
Отже, у розповсюдженні деяких па-разитів беруть участь облігатні пере-носники. Наприклад, збудник маля-рії -- малярійний плазмодій -- передає-ться людині малярійним комаром Ano-pheles. Такий шлях передачі збудника хвороби називається трансмісивним (лат. transmissio -- передавання), а хвороби, які передаються таким шля-хом, називаються трансмісивними.
Є. Н. Павловський виділив особливу групу хво-роб, яка характеризується природною локалізацією, Природно-осередковими називаються хвороби, які пов'язані з комплексом природних умов. Вони іс-нують у певних біогеоценоз ах неза-лежно від людини, але коли люди по-трапляють у ці біогеоценози, то мо-жуть бути враженими [9].
Існування осередків таких хвороб зу-мовлене наявністю трьох груп орга-нізмів: І) організмів, які є збудника-ми хвороби; 2) організмів, які є хазяї-нами збудника (природний резервуар збудника хвороби); 3) організмів -- переносників збудника хвороби, якщо ця хвороба поширюється трансмісивне. Збудник лейшманіозу -- один з видів найпрості-ших-- лейшманія (Leischmania ma-jor). Природним резервуаром для лейшманій є дрібні гризуни, які жи-вуть у пустині,-- піщанки. Облігатними переносниками є комахи із ряду двокрилих -- москіти.
Багато паразитичних хвороб є при-родно-осередковими. При розробці заходів боротьби з природно-осередкови-ми хворобами необхідно враховувати особливості збудника, переносника і тварин, які функціонують як резервуа-ри збудника. Переважна більшість природно-осе-редкових хвороб передається трансмі-сійним шляхом, але існують природно-осередкові хвороби і з іншими шляха-ми передавання (опісторхоз, дифілоботріоз, трихінельоз).
Із майже півтора мільйонів видів тварин близь-ко 60 тис. ведуть паразитичний спосіб життя, у тому числі близько 500 видів можуть паразитувати в людини і лока-лізуватися в багатьох її органах (рисунок 1.1).
Рисунок 1.1 - Локалізація паразитів у тілі людини
У зв'язку з цим одним з розділів науки про паразити -- парази-тології -- є медична паразитологія.
Характерна риса паразитів -- їхня патогенність (гр. pathos -- страждан-ня, genos -- народження), тобто здат-ність викликати захворювання. Назви хвороб, які спричинюють паразити, утворюються з кореня родової назви паразита, до якого додається суфікс -оз, іноді -ез або -аз. Звідси захворю-вання, яке викликається одноклітин-ним паразитом, лейшманією, називає-ться лейшманіозом, дизентерійною амебою -- амебіазом, печінковим сису-ном, або фасцілою,-- фасціольозом тощо.
Хвороби, збудники яких вражають тільки людину, називаються антропо-позами. Біологічним хазяїном і джере-лом збудників цих хвороб € вражена людина. Хвороби, збудники яких вра-жають організм тварин і людини, на-зиваються зоонозами. При цьому дже-релом збудників хвороби е свійські й дикі тварини.Багатьом із зоонозів властива при родна локалізація. Захворювання, які викликаються вірусами і збудниками рослинної природи, наприклад спірохе-тами, бактеріями, рикетсіями, назива-ються інфекційними. Хвороби, які по-в'язані зі збудниками тваринної при-роди -- найпростішими, гельмінтами, членистоногими, називаються інвазій-ними [7].
Стадії розвитку паразита, в яких він здатний проникати у тіло хазяїна і після цього продовжувати свій розви-ток, носять загальну назву інвазійних. Так, малярійний плазмодій у організ-мі людини проходить ряд стадій, але тільки стадія гаметоцита, потрапивши у тіло комара, буде продовжувати по-дальший розвиток. Отже, для комара інвазійною стадією є гаметоцит. У тілі комара плазмодій також проходить ряд стадій, але з них тільки стадія спорозоїта є інвазійною для лю-дини.
Для запобігання враженню парази-тарними хворобами проводять профілактичні заходи. Розрізняють особисті і громадські профілактичні заходи. До особистих відносять ті заходи, які має виконувати кожний. Громадські профі-лактичні заходи проводять у великих колективах, у масштабах населеного пункту, певного адміністративного або географічного районів або навіть усієї країни. В організації та контролі за виконанням їх велика роль належить медичним працівникам. Морфологія, біологічні особливості, географічне по-ширення паразитів людини, як і хво-роби (паразитози), які вони виклика-ють, заходи профілактики, лікування і шляхи ліквідації паразитів людини становлять предмет вивчення медичної паразитології.
Роль вітчизняних учених у розвитку паразитології. Вітчизняні вчені зробили немалий внесок у паразитологію, зокрема медичну. О. П. Федченко розшифрував життєвий цикл ришти. Ф. О. Леш відкрив амебу -- збудника амебіазу, П. Ф. Веронський -- збудни-ка одного з видів лейшманіозу, Д. Ф. Лямбль -- паразитів органів травлення-- лямблій. В. Я. Данилев-ський виявив плазмодіїв -- збудників алярії птахів, що сприяло виявленню збудників малярії людини Важливі дослідження малярії виконали В. В. Фавр і Д. Л. Романовськнй. 1. І. Меч-ников першим висловив припущення, що кліщі є переносниками збудників спірохетозів. М. О. Холодковський про-водив дослідження паразитичних чер-вів і надрукував перший атлас гельмін-тів людини.
Успішним розвиток паразитології привів до формування паразитологічиих шкіл, творцями яких стали видат-ні вчені.
В. О. Догель (1882--1955) першим у світовій науці обгрунтував екологічий напрямок у паразитології і ство-рив найбільшу паразнтологічну школу. В. М. Беклемішев (1890--1962) ав-тор вчень про малярійні ландшафти і життєві цикли кровосисних членисто-ногих. Ці вчення лягли в основу захо-дів по ліквідації малярії, сприяли і сприяють боротьбі не тільки з маля-рією, а й іншими хворобами, які передаються членистоногими. Створений В. М. Беклемішевим науковий напря-мок успішно розвивається його числен-ними учнями і послідовниками.
Є. Н. Павловський (1884--1965) ввів у науку вчення про трансмісивні хвороби і природну локалізацію деяких хвороб, яке відіграє важливу роль в оздоровленні територій, з якими пов'я-зане існування цих хвороб. Учні й послідовники Є. Н. Павловського успіш-но продовжують розвивати створений ним напрямок у науці [5].
К. І. Скрябін (1878--1972)--орга-нізатор найбільшої у світі школи гельмінтологів, а також численних експе-дицій, які вивчали поширення гельмінтозів у людини, свійських і диких тва-рин на величезній території нашої країни. Він відкрив і описав більше 200 нових видів гельмінтів. Велику роль у дослідженнях К. І. Скрябіна відіграла розробка заходів у боротьбі з гельмінтозами, методів їх діагности-ки, терапії і профілактики. Численні учні й послідовники К. І. Скрябіна працюють сьогодні у багатьох парази-тологічних установах нашої країни і за кордоном.
О. П. Маркевич створив найбільшу школу паразитологів на Україні. Організоване за його ініціативою Україн-ське республіканське наукове товариство паразитологів об'єднало науково-дослідницьку І практичну діяльність паразитологів усіх профілів. Розробив методику комплексного вивчення паразитологічної ситуації, створив і розви-нув учення про паразитоценози [3].
2 ЕКОЛОГО-БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІГАТНИХ ТА ФАКУЛЬТАТИВНИХ ПАРАЗИТІВ НАДЦАРСТВА PROTOZOA
2.1 Тип Найпростіші (Protozoa)
До цього типу відносять приблизно 20 -- 25 тис. видів. Найпростіші дуже по-ширені на нашій планеті і живуть у найрізноманітніших середовищах: у морях і океанах, прісних водоймах, а деякі види -- у грунті. Багато най-простіших пристосувались до життя у тілі інших організмів -- рослин, тва-рин, людини.
У зв'язку з великим поширенням і практичним значенням найпростіших виділилась спеціальна наука про них -- протозоологія і як її розділ -- медична протозоологія.
До типу найпростіших організмів відносять організми, тіло яких скла-дається з цитоплазми і одного або кількох ядер. Це дає підстави вважа-ти, що найпростіші зберігають риси клітинного рівня організації. Прото-плазма тіла найпростіших утворює одну клітину, тому їх називають одно-клітинними (Monocytozoa). У цьому відношенні їх протиставляють усім іншим типам тварин, які включають багатоклітинні організми (Metazoa).
Проте необхідно відзначити, що при морфологічній подібності клітин най-простіших з клітинами багатоклітин-них вони суттєво відрізняються одна від одної. Клітина найпростішого -- са-мостійна особина, яка виконує усі функції цілісного організму, тоді як клітини багатоклітинного організму тварини становлять тільки частини ці-лого, повністю від нього залежать і ви-конують спеціалізовані функції.
Переважна більшість найпростіших має мікроскопічні розміри, які коли-ваються у межах від 3 до 150 мкм. Тільки найбільші представники цього типу, наприклад раковинні корененіж-ки, які живуть у північних морях, та викопні нумуліти, досягають у діаметрі 2--3 см.
Частини тіла найпростіших, які ви-конують різні функції, називають ор-ганелами, або органоїдами. Є органої-ди двох типів: загального призначення, які характерні для будь-яких клітин (мітохондрії, центросоми, рибосоми то-що), і спеціального призначення, які виконують життєві функції одноклітин-них як самостійних організмів.
Органоїдами руху у різних представ-ників типу можуть бути несправжні ніжки (псевдоподії), джгутики, війки. Органоїди травлення складаються з травних вакуолей. У тілі деяких най-простіших є скоротливі (пульсуючі) вакуолі, які відіграють роль органої-дів саморегуляції, виділення і дихан-ня. Багато найпростіших, які живуть вільно, мають зовнішній скелет у ви-гляді раковини.
У протоплазмі найпростіших можна розрізнити два шари -- екто- і ендо-плазму. Ектоплазма розташована зов-ні; вона однорідна (гомогенна) і більш щільна, ніж внутрішній шар, тобто ендоплазма. Поверхня ектоплазми найбільш ущільнена. Із неї утворює-ться периферична плівка -- пелікула, яка є частиною живої цитоплазми. На поверхні пеликули іноді утворюється кутикула. Кутикула не має властиво-стей живої цитоплазми.
Багато найпростіших у несприятли-вих умовах утворюють цисти, тобто стають нерухомими, набувають круг-лої форми, перестають живитися, про-цеси обміну речовин у них уповільню-ються, зовні вони вкриваються щіль-ною оболонкою, яка захищає від виси-хання, несприятливої температури, впливу шкідливих речовин. У інцистованому стані найпростіші легко розсе-ляються. Зараження протозойними хворобами, тобто такими, збудники яких належать до типу найпростіших, відбувається при попаданні цист у ор-ганізм людини із забрудненою їжею і водою.
Явище подразливості у найпрості-ших проявляється у вигляді таксисів. Захоплення їжі нерідко відбувається шляхом фагоцитозу. Інколи органічні речовини всмоктуються осмотичне, у деяких із вільноживучих найпростіших є хлорофіл, і вони здатні певною мі-рою до аутотрофного типу живлення шляхом фотосинтезу.
Тип Найпростіші поділяється на чоти-ри класи: саркодові (Sarcodina), джгутикові (Flagellata), споровики (Sporozoa) та інфузорії (Infusoria) [10].
Клас Саркодові (Sarcodina)
Клас Саркодові налічує близько 10 тис. видів. Більше 80% сучасних саркодових -- мешканці мо-ря, деякі живуть у прісних водоймах і грунті. Ряд видів перейшов до парази-тичного способу життя. Основна влас-тивість саркодових -- здатність утво-рювати псеидоподії, або несправжні ніжки, які служать для руху і захоп-лення їжі.
Амеба дизентерійна ( Еntаmoeba hislolytica) --збудник амебної дизентерії (амебіозу). Відкрита петер-бурзьким ученим Ф. О. Лешем у 1875 р.
Локалізується у товстих кишках людиини та зустрічається у трьох формах: великої вегетативної тканинної, патогенної (forma magna)дрібної вегетативної, яка живе у порожнині кишок (formammuta); цисти (Рисунок 2.1).
Рисунок 2.1 - Схема життєвого циклу амеби дизентерійної (Entamoeba histolytica)
Умови, які необхідні для перетворен-ня одних форм амеби дизентерійної у інші, вивчені російським протистологом В. Гнєзділовим. Виявилось, що різ-ні несприятливі фактори -- переохо-лодження, перегрівання, недоїдання, перевтома тощо сприяють переходу forma minuta у forma magna. Необхід-ною умовою є також присутність пев-них видів кишкових бактерій.
Амеби, занурюючись у стінки ки-шок, утворюють кровотечні виразки. Властиві також кров'яні випорожнен-ня, частота яких досягає 3--10 і біль-ше разів за добу. Хвороба може закін-читися смертю. Діагноз ставиться у випадку виявлення вегетативних форм і цист у фекаліях, проте необхідно па-м'ятати, що цисти можуть виділятися і практично здоровими людьми. Прак-тично здорові носії -- явище досить по-ширене. Профілактикою є собиста гігієна -- миття рук перед прийманням їжі і після від-відування туалету; термічна обробка їжі і питної води, ретельне миття ово чіві фруктів, які використовуються у їжу у сирому вигляді; оберігання про-дуктів і води від потрапляння пилу і від мух, які можуть механічно пере-нести різних збудників хвороб [11].
Амеба кишкова (Entamoeba coli). Непатогенна, морфологічно по-дібна до амеби дизентерійної. Вона також утворює вегетативні форми і ци-сти, але протеолітичного (тобто, який розщеплює білок) ферменту не виді-ляє і в стінку кишки не проникає. Циста мі-стить звичайно 8 ядер, але зустрічаю-ться цисти і з іншою кількістю ядер. Для цист Е. соїі властиві розміри 13-- 25 мкм (Рисунок 2.2).
Рисунок 2.2 - Цисти амеб кишок людни
Амеба ротова (Entamoeba gingivales). Перша паразитична амеба, яку знайшли у людини. Ця амеба час-то зустрічається у каріозних зубах і в білому налипанні, що вкриває зуби. Розміри тіла коливаються від б до 60 мкм. Живиться бактеріями і лейко-цитами. Патогенне діяння -- сумнівне.
Вільноживучі водяні амеби здатні давати мутантні форми, які поселяються в організмі людини і викликають тяжкі запальні процеси у центральній нервовій системі (менінгоенцефаліти) [10].
2.1.2 Клас Джгутикові (Flagellata)
Ві-домо приблизно 6--8 тис. видів джгу-тикових. Для усіх пластина плинність двох, а інколи і більшої кількості джгутиків, за допомогою яких вони ру-хаються. Розташовані джгутики на пе-редньому кінці тварин. Джгутик -- ниткоподібний виріст цитоплазми. Під електронним мікроскопом видно. Ідо він складається із гомогенної речови-ни, в якій є 9 подвійних (зониі) і 2 одинарні (в центрі) фібрили (нитко-подібні структури) завтовшки 25-- 60 им; тому фібрили й називають мікротрубочками. Прикріплюється джгу-тик до базального зернятка, яке зна-ходиться в ектоплазмі. Якщо джгути-ків кілька, один із них може бути спрямований назад. Інколи між ним і пеликулою утворюється хвилеподібна цитоплазматична перетинка, яку нази-вають ундулюючою мембраною. Фор-ма тіла звичайно стала.
Джгутикові -- гетеротрофи. Деякі вільноживучі здатні до аутотрофного живлення і є міксотрофами. Більшість живе у морських і прісних водах. Ба-гато перейшли до паразитичного спо-собу життя. Медичний інтерес станов-лять джгутикові, які паразитують у тілі людини.
Трипаносома (Trypanosoma brucei gambiense)--збудник трипаносомозу -- африканської сонної хво-роби. У тілі людини й інших хребетних живуть у плазмі крові, лім-фі, лімфатичних вузлах, спинномозко-вій рідині, тканинах спинного і голов-ного мозку. Зустрічає-ться у ряді екваторіальних районів За-хідної Африки.
Розміри від 13 до 39 мкм. Тіло зігнуте, сплю-щене у одній площині, звужене на обох кінцях, має один джгутик і ундулюючу мембрану. Живиться осмотично. Розмножується трипаносома безстатевим шляхом (поздовжній по-діл).
Трипаносома -- ти-пова трансмісивна хвороба з природ-ними осередками. Збудник розвивається із зміною хазяїнів. Перша части-на життєвого циклу трипаносоми про-ходить у травному каналі мухи цеце (їх є 20 видів, найбільш поширений вид Glossina palpalis), за межами аpeaлу цих мух трипаносомоз не зуст-річається. Друга частина життєвого циклу проходить у нового хазяїна, яким є людина та деякі ссавці (ве-лика і дрібна рогата худоба, спині, собаки, також дикі тварини). За остан-німи даними, саме людина -- основний резервуар збудника.
При смоктанні мухою крові хворої людини трипаносоми потрапляють до її шлунку. Тут вони розмножуються і проходять ряд стадій розвитку. Пов-ний цикл розвитку триває близько 20 днів. Мухи, у тілі яких є трипано-соми інвазійної стадії, при кусанні мо-жуть вражати людину.
У хворого трипаносомозом спостері-гаються м'язова слабість, виснаження, розумова депресія, сонливість. Хвороб-ливий стан триває 7--10 років І при відсутності лікування закінчується смертю. Особиста профілак-тика зводиться до приймання лікар-ських препаратів, які можуть запобіг-ти зараженню при кусанні мухами це-це [12].
Лейшманії -- збудники лейшма-ніозів, трансмісивних.хвороб, з природними осередками. Лейшманії відкрив російський лікар П. Ф. Боровський у 1898 р. У 1.903--1904 pp. нові види лейшманій відкрили англійські лікарі У. Лейшман і Ч. Донован. Лейшманії можна поділити на: дерматотропні (локалізуються у шкірі) і вісцеротропні (локалізують-ся у внутрішніх органах).
До збудників дерматотропного лейшманіозу відносять види Leischmania tropica minor, L. tropica major, L. tropica mexicana та ряд інших. Локалізується у клітинах шкіри.
Лейшманії дуже малі (2-- 4 мкм, іноді до 8 мкм). Це внутрішньоклітинні паразити. У життєвому циклі вони проходять дві стадії: безджгутикову, круглясту, або овальну (у організмі людини та інших хребет-них), і джгутикову, яка має видовже-не тіло (у організмі комах переносників). Джгутикові форми утворюються також у штучних культурах. Перенос-ником збудника є дрібні комахи -- мо-скіти (Phlebotomus). Природним ре-зервуаром для L. tropica minor слу-жить людина, а для L. tropica major -- гризуни (піщанки, ховрашки, хом'яки тощо), які у природних умовах враже-ні іноді до 70 %.
При шкірному лейшманіозі утворю-ються круглясті виразки на відкритих частинах тіла, переважно на обличчі, які довго не заживають. Особиста профілак-тика полягає в індивідуальному захис-ті від кусання москітами.
Лейшманії зу-стрічається у країнах Середземномо-р'я і Середній Азії (збудник -- L. in-fantum). У ряді країн Азії, Африки і Південної Америки захворювання лейшманіозом викликається також ін-шими видами лейшманій. Найчастіше хворіють діти до 12 років. Захворювання супроводжується непе ріодичним підвищенням температури, збільшенням селезінки і печінки, зменшенням вмісту еритроцитів у крові.
Профілактикою є ндиві-дуальний захист від москітів.
Трихомонади -- збудники хво-роб, які загалом називають трихомо-нозами.
Трихомонада кишкова(Trichomonas hominis) -- збудник киш-кового трихомонозу.
Локалізується у товстих кишках.Географічне поширення -- повсюдне.Трихомо-нада кишкова -- маленький джгутиконосець завбільшки 5--15 мкм, овальної форми, з одним міхуроподібним ядром, З--4 джгутиками і ундулюючою мем-браною. Тіло пронизане опірним стрижнем, який закінчується загостре-ним шипом на задньому кінці тіла. Живиться бактеріями, які ковтає клітинним ротом, а також осмотичне -- рідкими речовинами. Зараження відбувається через їжу і воду, які забруднені фекаліями, що містять трихомонади. Патогенне зна-чення не встановлене, бо .трихомонада кишкова зустрічається у кишках здо-рових людей і хворих кишковими хво-робами.
Профілактика та, що й при і и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.