Здесь можно найти учебные материалы, которые помогут вам в написании курсовых работ, дипломов, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

 

Повышение оригинальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение оригинальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения оригинальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, РУКОНТЕКСТ, etxt.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии так, что на внешний вид, файл с повышенной оригинальностью не отличается от исходного.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Особливості технологій соціальної роботи з особами, які мають функціональні обмеження

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 22.12.2014. Год: 2014. Страниц: 27. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):




НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені М. П. ДРАГОМАНОВА

___Кафедра теорії та технології соціальної роботи___





КУРСОВА РОБОТА
з ___ _Технології соціальної роботи___
(назва дисципліни)

на тему:_ «Особливості технологій соціальної роботи з особами, які мають функціональні обмеження»

Студентки _ІІІ_ курсу _34СРПП__
напряму підготовки___
спеціальності Соціальна робота. Практична психологія.
Корнієнко Валентини

Керівник: кандадат педагогічних наук,
доцент Артеменко Інна Едуардівна

Національна шкала ___
Кількість балів: ___Оцінка: ECTS ___


Члени комісії ___ ___ ___ (підпис) (прізвище та ініціали)
___ ___ (підпис) (прізвище та ініціали)
___ ___ (підпис) (прізвище та ініціали





Київ 2013
ЗМІСТ

ВСТУП………………3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО - МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ОСОБАМИ, ЯКІ МАЮТЬ ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОБМЕЖЕННЯ

      Особи, які мають функціональні обмеження як об’єкт соціальної роботи та їх особливості……………….5

      Основні напрямки технологізації соціальної роботи з людьми, які мають функціональні обмеження……….…..12

Висновок до першого розділу……….….20

РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ОСОБАМИ, ЯКІ МАЮТЬ ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОБМЕЖЕННЯ

2.1. Зміст, методи та форми соціальної роботи з людьми, які мають функціональні обмеження………….21

2.2. Специфіка технологій соціальної роботи з особами, які мають функціональні обмеження………..27

Висновок до другого розділу………42

ВИСНОВКИ………………44

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………46











ВСТУП

Актуальність дослідження. Одним із найважливіших чинників прогресивного розвитку суспільства є толерантне ставлення до людей, які мають функціональні обмеження.
Інвалідність обмежує участь людини в активній діяльності. Така особа відірвана від соціуму, важливих для її формування як особистості. Це позначається на її баченні самої себе, на адекватності самооцінки, на реалізації свого професійного та особистісного потенціалу. Неадекватна, занижена самооцінка суттєво впливає на поведінку інваліда. Її невпевненість у власних силах знижує можливість досягти успіху. Хвора людина внаслідок викликаних нездоров‘ям обмежень вважає себе неповноцінною, що виражається в спілкування з іншими людьми.
Особливого значення проблема соціального захисту людей з функціональними обмеженнями набуває у зв’язку з постійним зростанням їх частки в загальній структурі населення України. За останні десять років чисельність осіб з особливими потребами в Україні перевищила 2,77 млн. осіб, що становить понад 5% населення держави.
Аналіз психолого-педагогічн ї літератури свідчить, що проблемами інвалідності займалося багато науковців, зокрема Л.С. Вавіна, Т.А. Власова, М.С. Певзнер, Л.І. Плаксіна, К.С. Лебединська, Л.І. Солнцева, Т.Г. Єгорова, Т.Д. Ілляшенко та багато інших.
Соціальна робота з особами які мають функціональні обмеження є дуже важливим процесом, має свій план, мету та завдання і передбачає надання даній категорії різних видів соціальних послуг, які забезпечать їх повноціне функціонування у суспільсті.
Виходячи з цього об‘єктом нашого дослідження виступають особи з обмеженими функціональними можливостями.
Предметом дослідження є особливості соціальної роботи з особами з обмеженими функціональними можливостями.
Мета дослідження полягає у виявлені технологічних особливостей соціальної роботи з особами, що мають функціональні обмеження.
Виходячи з актуальності обраної нами теми ми виділили наступні завдання:
1. Здійснити теоретичний аналіз характерологічних ознак, класифікації та законодавчо-правових актів захисту прав осіб з особливими потребами.
2. Проаналізувати особливості технологізації соціальної роботи з даною категорією осіб.
Методи дослідження: теоретичний, хронологічний, системний, порівняльно-історичн й, узагальнення та систематизації.
Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 49 сторінок.
























РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ОСОБАМИ, ЯКІ МАЮТЬ ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОБМЕЖЕННЯ

      Особи, які мають функціональні обмеження як об’єкт соціальної роботи.

Демократичні перебудови українського суспільства у соціальній сфері, які будувалися, формувалися і впроваджувалися в соціум протягом багатьох століть призвели до встановлення гуманістичного ставлення та допомоги особам з обмеженими можливостями. Так, наприклад, наприкінці ХVI століття психічно хворі люди часто сприймалися населенням з містичним жахом, як жертви вселення нечистої сили, їх лякалися, вважаючи здатними на будь-які несподівані вчинки. Психіатрія також довгий час відставала від інших галузей медицини, не розуміючи природи психічної патології. „Божевільних” тримали у ланцюгах, застосовували болісні та неефективні засоби лікування, не визнавали їх людські права.
Але поступово це ставлення змінювалося на більш гуманне. Наприкінці ХVIІІ століття французький лікар Ф. Пінель вперше „зняв ланцюги” з психічно хворих, що передалося і в інші держави. У країнах Європи з’являються психіатричні лікарні. Київський військовий госпіталь госпіталізував психічно хворих ще у 1705 році. У ХІХ столітті мешканці бельгійського села Гель взяли психічно хворих у свої сім’ї, що справило велике враження і на інші народи. Така динаміка ставлення суспільства до психічно хворих є характерною і для розвитку відношень до інвалідів всіх категорій.
В наш час допомога людям з порушеною дієздатністю стає більш важливим суспільним завданням. Це стало наслідком, з одного боку економічного розвитку та збільшенням можливостей соціального захисту населення, а з іншого – вдосконалення суспільної етики та поширення гуманістичних концепцій. Власне, яскраві гуманістичні теорії існували ще з Епохи гуманізму, а то і раніше, на них побудовані світові релігії, але тільки у ХХ столітті вони вийшли на рівень державної політики та розвиненої правозахисної системи .
Стосовно самого поняття „інвалідність”, то в українській мові до кінця ХVIІ століття людина з вадою розвитку тлумачилася як каліка, калька, хромець, сліпець, що було відображено у пам’ятках давньоруської літератури. Наприкінці ХVIІІ століття у слов’янських мовах починає вживатися слово „інвалід”, яке за походженням означає – безсилий, слабкий, тяжко поранений, що прийшло в українську і російську мови з французької і до кінця ХІХ століття вживалося в значені „той, хто відслужив, заслужений воїн, який непристосований до служби через каліцтво, поранення, старість” [21].
У науковій літературі немає єдиного терміна стосовно осіб, котрі мають психічні та фізичні відхилення у здоров’ї. Їх визначають як „аномальних”, „неповноцінних”, „неповносправних”. Але відповідно до міжнародних та українських державних стандартів гуманізму таку категорію суспільства називають „люди з особливими потребами”, , „люди зі спеціальними потребами”, „особи з обмеженнями”, „люди з обмеженими розумовими та фізичними можливостями”, „люди з обмеженими психофізичними можливостями”, „люди з функціональними обмеженнями”, „особи, які знаходяться в особливо складних надзвичайних умовах”, „люди з особливими потребами в розвитку”, „маломобільні групи населення” . Таке неоднозначне визначення характеризує різні аспекти і підходи до вирішення проблем навчання, лікування, соціального захисту і реабілітації людей не тільки в Україні, але й в усьому світі [8].
Взагалі, людина з особливими потребами (або інвалід) – це особа, яка не може самостійно повністю або частково забезпечити потреби нормального особистого та/або соціального життя в силу обмежень, будь то вроджених або його (її) фізичних чи розумових здібностей . В українському законодавстві дане тлумачення поняття „інвалід” знаходить своє відображення в Статті 2 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів України”, яка визначає: інвалідом є особа з стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, потреб в соціальній допомозі і захисті [3].
На думку, О. І.Холостової та Н. Ф. Дементьєвої , інвалідність - це специфічна ситуація розвитку й стану особистості, що супроводжується обмеженнями життєдіяльності в найрізноманітніших її сферах [19].
У словнику за редакцією Капської А. Й, Пінчук І. ,Толстоухової С. М. інвалідність розглядається як обмеження в можливостях, зумовлених фізичними, психічними, сенсорними, соціальними, культурними, законодавчими та іншими бар'єрами, які не дають змогу людині бути інтегрованою у суспільство і брати участь у житті сім'ї і держави на тих умовах, як і інші члени суспільства [14].
В Україні інтеграція в суспільство людей з обмеженими можливостями за останні 5 років стала одним із пріоритетів державної політики. Адже на сьогодні чисельність інвалідів в Україні складає 2,66 млн. осіб. Майже кожен 18-й наш співвітчизник – інвалід, тобто людина, яка потребує допомоги та підтримки від держави не тільки в грошовому еквіваленті, а, перш за все, допомоги у створенні умов для інтеграції в суспільне життя [11].
Є багато класифікацій відхилень у здоров'ї та розвитку. Однією з найпоширеніших є британська тризіркова шкала обмежених можливостей:
— недуга — втрата чи аномалія психічних або фізіологічних функцій, елементів анатомічної структури, що утруднює певну діяльність;
— обмежена можливість — втрата здатності (унаслідок наявності дефекту) виконувати певну діяльність у межах того, що вважається нормою для людини;
— недієздатність — наслідок дефекту або обмежена можливість конкретної людини, що перешкоджає чи обмежує виконання нею певної нормативної ролі, виходячи з вікових, статевих або соціальних факторів.
В українській соціальної-педагогіч ій літературі існує класифікація, розроблена А.Й. Капською, за якою інвалідність визначається за допомогою певних чинників. Так, в залежності від міри порушення здоров’я людини з стійким розладом функцій організму, що призводить до повної чи значної втрати дієздатності, значних труднощів у житті, визначаються три групи осіб з обмеженими можливостями. Перша група інвалідності встановлюється для осіб з повною чи довготривалою втратою дієздатності, що потребують постійного догляду (допомоги і нагляду), в тому числі і тим, які можуть бути пристосовані до окремих видів трудової діяльності в особливо організованих індивідуальних умовах (спеціальні цехи, робота, яку можна виконувати вдома та ін.). Друга група інвалідності дається при повній чи довготривалій втраті дієздатності особами, які не потребують постійної по сторонньої допомоги чи нагляду, а також в тих випадках, коли всі види праці на довгий термін протипоказані через можливість погіршення перебігу захворювання (наприклад, при тяжких хронічних захворюваннях, комбінованих значними дефектами верхніх і нижніх кінцівок та інших пошкодженнях, значній втраті зору). Третя група інвалідності встановлюється при необхідності переведення особи за станом здоров’я на менш кваліфіковану роботу внаслідок неможливого продовження роботи за своєю спеціальністю; при необхідності за станом здоров’я значних умов праці своєї професії, що призводять до зменшення обсяг виробничої діяльності; при значному обмежені можливості працевлаштування осіб низької кваліфікації або осіб, які раніше не працювали; при анатомічних дефектах чи деформаціях, що значно утруднюють виконання професійних обов’язків. При встановленні інвалідності, в залежності від встановленої групи, причини, а при необхідності і часу настання, призначаються пенсії, встановлюються пільги, надаються інші види соціального забезпечення і обслуговування.
В залежності від виду обмежень у здоров’ї виокремлюють такі відхилень (Табл.. 1.1.1):
Табл.1.1.1.
Основні види відхилень (за А.Й. Капською)
Види відхилень
Сутність
Фізичні
    тимчасові чи постійні відхилення в розвитку і (або)функціонування органу(ів) людини;
    хронічні соматичні захворювання;
– інфекційні захворювання;
Психічні
– тимчасові чи постійні відхилення у психічному розвитку людини (порушення мови; пошкодження мозку; порушення розумового розвитку; затримка психічного розвитку; психопатії)
Складні
– поєднання фізичних та психічних відхилень (ДЦП тощо)
Тяжкі
– поєднання фізичних та психічних відхилень, при яких оволодіння освітою в обсязі державних стандартів є неможливим ідіотія, аутизм тощо.


Причинами інвалідності можуть бути як зовнішні (екзогенні), так і внутрішні (ендогенні) фактори.
До зовнішніх факторів належать: механічні (поранення, удар), фізичні (дія електроструму, тепла, холоду), хімічні (дія отруйних речовин), біологічні (хвороботворні мікроби, віруси), психічні (переляк, стрес, психотравмуючі фактори), порушення харчування (голодування, нестача вітамінів, переїдання).
До внутрішніх факторів належать: спонтанні зміни у генетичному матеріалі, внутрішньоклітинні метаболіти, хвороби, що передаються спадковим шляхом, вроджені вади [12].
Головними причинами в структурі інвалідності в 2012 року займають вроджені аномалії - 28,3%, хвороби нервової системи - 28,1% і розлади психіки та поведінки - 14,4%, інші чинники – 29, 2.
Найбільша чисельність людей-інвалідів у 2012 р. реєструвалася в Донецькій (13 717 дітей - 8,3%), Дніпропетровській (11 290 - 6,8%), Львівській (10 355 - 6,3%) і Харківській (8806 - 5,3%) областях [11].
Також Холостова О.І. та Дементьєва Н.Ф. виділяють наступні соціально-психологіч і характеристики осіб, з функціональними обмеженнями.
У першу чергу можна говорити про фізичне обмеження, або ізоляції інваліда, - це обумовлено або фізичними, або сенсорними, або інтелектуально-психі ними недоліками, які заважають йому самостійно пересуватися й (або) орієнтуватися в просторі. З іншого боку, фактори зовнішнього середовища можуть збільшити або, навпаки, компенсувати вплив цих індивідних недоліків. У цьому аспекті прийнято говорити не тільки про безбар'єрне середовище для інваліда, але також про дружнє або недружнє середовище. Це обмеження спричиняє багато наслідків, що ускладнюють положення інваліда, і вимагає вживання спеціальних заходів, що усувають просторову, транспортну, побутову ізоляцію інваліда, емоційну депривацію й забезпечують можливість трудової адаптації.
Наступною характеристикою інвалідів виступає малозабезпеченість, що є наслідком соціально-трудових обмежень: ці люди змушені існувати або на невисоку заробітну плату, або на допомогу (яке теж не може бути достатнім для забезпечення гідного рівня життя індивіда). Втім, в останні роки з'явилися особи із числа підприємців, що одержали інвалідність внаслідок травми, терористичного акту й таке інше. Фінансові обмеження не є для них значимими. Проте подолання всіх інших бар'єрів вимагає від них малих зусиль.
Ще однією особливістю життя особи, яка має функціональні обмеження є трудова сегрегація, або ізоляція людини: через свою патологію індивід з обмеженими можливостями має вкрай вузький доступ до робочих місць або не має його зовсім. У ряді випадків інвалід абсолютно не здатний до трудової діяльності, навіть найпростішої. Однак в інших ситуаціях інвалідам представляються (або виявляються доступні) робочі місця, що вимагають низької кваліфікації, що передбачають монотонну, стереотипну працю та невисоку заробітну плату. Таке положення обумовлене не тільки (або не стільки) обмеженістю їх індивідуальних фізичних або інтелектуальних ресурсів, скільки нерозвиненим характером ринку праці для осіб з особливими потребами. В умовах "дикої" ринкової економіки адаптація робочих місць для таких індивідів розглядається роботодавцями як невигідна й небажана.
Важливим і досить важко подоланим бар'єром для інваліда є просторово-середовий Навіть у тих випадках, коли особа з фізичними обмеженнями має засоби пересування (протез, крісло-коляска, спеціально обладнаний автомобіль), сама організація житлового середовища й транспорту не є поки дружньої до інваліда. Бракує встаткування й пристосувань для побутових процесів, самообслуговування, вільного пересування. Люди із сенсорними порушеннями відчувають дефіцит спеціальних інформаційних засобів, що сповіщають про параметри навколишнього середовища. Для осіб з інтелектуально-психі ними обмеженнями відсутні можливості орієнтуватися в середовищі, безпечно пересуватися й діяти в ній.
Також, для всіх типів інвалідів важливою перешкодою представляється інформаційний бар'єр, що має двосторонній характер. Інваліди утруднені в одержанні інформації як загального плану, так і тієї що має безпосереднє значення для них (вичерпні відомості про свої функціональні порушення, про міри державної підтримки інвалідів, про соціальні ресурси їхньої підтримки). Це викликано й економічними причинами (наприклад, неможливість купити або відремонтувати телевізор або радіоприймач, передплатити газету), і дефіцитом спеціальних носіїв інформації (телепередачі із сурдоперекладом, книги брайлевського шрифту, касети й диски для сліпих і таке інше), і нерозвиненістю сучасних глобальних інформаційних систем (Інтернет) у нашій країні. Звичайно, структурована інформація потрібна тільки тим інвалідам, які мають збережений або відносно збережений інтелект, якийсь мінімальний рівень здатностей до пізнання, критичної оцінці навколишньої дійсності й до самооцінки. Дефіцит інформації або її недостатня насиченість можуть привести до необоротного вгасання інтелектуальних здатностей таких осіб. З іншого боку, існує інформаційний бар'єр, що відгороджує суспільство від інваліда: особам з обмеженими можливостями набагато складніше презентувати свої погляди й позиції, донести до суспільства свої потреби й інтереси. Тому можуть виникати перекручені погляди про потреби інвалідів, особливостях їх особистості. На основі таких перекручених поглядів виникають забобони й фобії, що ускладнює комунікації між інвалідом і соціумом
Емоційний бар'єр також є двостороннім, він може складатися з непродуктивних емоційних реакцій навколишніх із приводу інваліда - цікавості, глузування, незручності, почуття провини, гіперопіки, страху й таке інше та фруструючих емоцій інваліда: жалість до себе, недоброзичливість стосовно навколишніх, очікування гіперопіки, прагнення обвинуватити когось у своєму дефекті, прагнення до ізоляції й таке інше. Подібний комплекс ускладнює соціальні контакти в процесі взаємин інваліда і його соціального середовища. І сам індивід з обмеженими можливостями, і його найближче оточення гостро мають потребу в тому, щоб емоційний фон їх взаємин був нормалізован [19].
Отже, можна зробити висновок, що на даний час у соціальній системі нашої країні існують різні класифікації інвалідності в залежності від різних факторів і чинників, на основі яких ми маємо можливість розробляти підходи соціальної роботи з даною категорією. З розвитком цивілізованого соціального суспільства виникає необхідність у допомозі обмеженій у своїх фізичних та інтелектуальних можливостях невід’ємної категорії населення – людей з особливими потребами. Тому в Україні на сьогодні існує розгалужена система законодавчо-правової бази по забезпеченню прав осіб з обмеженими можливостями, а також система соціальних служб і центрів, які використовують велику кількість методів і технік щодо реабілітації і психічної корекції людей з особливими потребами.

      Основні напрямки технологізації соціальної роботи з людьми, які мають функціональні обмеження.

Основними напрямками соціальної роботи і надання допомоги дітям з функціональними обмеженнями є:
    Соціальний захист осіб з функціональними обмеженнями;
    Соціальне обслуговування;
    Соціальне забезпечення
    Соціальна робота з питань працевлаштування інвалідів;
Соціальний захист інвалідів є дуже важливим адже ставлення до громадян з обмеженими можливостями здоров’я є характерною ознакою цивілізованості держави та її демократичності. За роки незалежності України державна політика по відношенню до інвалідів зазнала кардинальних змін. Якщо за часів СРСР основні зусилля держави спрямовувалися на соціальне забезпечення цієї категорії громадян, то в даний час державна політика базується на соціальному захистові громадян з особливими потребами. В основі принципу соціального захисту інвалідів лежить не соціальне забезпечення, як пасивна функція соціального захисту, а захищеність інвалідів через створення для них у суспільстві відповідних умов та рівних можливостей для реалізації життєвих потреб, здібностей та творчого потенціалу.
На сьогодні в Україні за рахунок коштів державного бюджету здійснюється реалізація ряду програм соціального захисту інвалідів. Серед них такі, як забезпечення протезно-ортопедични и виробами та спеціальним автотранспортом, санаторно-курортне оздоровлення, виплата грошових компенсацій на бензин, ремонт, технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування інвалідів, безкоштовне та пільгове встановлення інвалідам 1 та 2 групи телефонів.
Соціальне обслуговування інвалідів являє собою діяльність по задоволенню їхніх потреб у соціальних послугах. Воно включає в себе сукупність соціальних послуг, які надаються інвалідам вдома або в установах соціального обслуговування.
Соціальне обслуговування інвалідів здійснюється за допомогою наступних принципів:
- Дотримання прав людини і громадянина;
- Надання державних гарантій у сфері соціального обслуговування;
- Забезпечення рівних можливостей в отриманні соціальних послуг та їх доступності для інвалідів;
- Наступності всіх видів соціального обслуговування;
- Орієнтації соціального обслуговування на індивідуальні потреби інвалідів;
- Пріоритету заходів щодо соціальної адаптації та реабілітації інвалідів;
- Відповідальності органів державної влади та установ, а також посадових осіб за забезпечення прав інвалідів у сфері соціального обслуговування.
До форм соціального обслуговування інвалідів можна віднести: соціальне обслуговування в стаціонарних установах соціального обслуговування незалежно від їх найменування; соціальне обслуговування у відділеннях напівстаціонарних денного (нічного) перебування установ соціального обслуговування; термінове соціальне обслуговування; соціальне обслуговування вдома (включаючи соціально-медичне обслуговування); соціально-консультат вну допомогу.
Стаціонарне соціальне обслуговування передбачає надання різнобічної соціально-побутової допомоги інвалідам, частково або повністю втратили здатність до самообслуговування і потребують за станом здоров'я постійного догляду та спостереженні.
Напівстаціонарне соціальне обслуговування складається з соціально-побутового медичного обслуговування, організації харчування, відпочинку, трудової діяльності інвалідів, що зберегли здатність до самообслуговування і активного пересування.
Термінове соціальне обслуговування здійснюється в цілях надання екстреної допомоги одноразового характеру інвалідам.
Соціальне обслуговування вдома направлено на продовження перебування інвалідів у соціальному середовищі з метою підтримки їх соціального статусу, включає захист їх прав і законних інтересів.
Соціально-медичне обслуговування на дому надається інвалідам, які потребують постійної або тимчасової (до 6 місяців) сторонньої допомоги, у зв'язку з частковою або повною втратою здатності до самообслуговування. Соціальні працівники надають соціально-побутові, соціально-правові, соціально-економічні послуги. У штат даного відділення введені медичні сестри, які здійснюють патронаж інвалідів на дому та надають такі послуги: спостереження за станом здоров'я, годування ослаблених хворих, санітарно-гігієнічни процедур.
Фахівець з соціальної роботи сприяє в наданні соціально-консультат вної допомоги інвалідам, результатом якої є адаптація громадян з обмеженими можливостями в суспільстві, створення сприятливих стосунків у сім'ї. Дана форма соціальної роботи застосовується і в практиці стаціонарних установ соціального обслуговування інвалідів [7].
Соціальне забезпечення інвалідів становить собою державну систему соціально-економічно підтримки громадян з обмеженими можливостями здоров'я. Воно включає пенсійне забезпечення та щомісячні грошові виплати інвалідам.
Основною формою соціального захисту громадян є державна система пенсійного забезпечення, в яку включено пенсійне забезпечення та пенсійне страхування. Пенсія по державному пенсійному забезпеченню - це щомісячна державна грошова виплата, право на отримання якої визначається відповідно до умов і нормами, встановленими законодавством, та яка надається громадянам з метою компенсації їм заробітку (доходу), втраченого у зв'язку з припиненням державної служби при досягненні встановленої законодавством вислуги при виході на трудову пенсію по старості (інвалідності); або з метою компенсації шкоди, завданої здоров'ю громадян при проходженні військової служби, в результаті радіаційних або техногенних катастроф, у разі настання інвалідності або втрати годувальника, при досягненні встановленого законом віку; або непрацездатним громадянам з метою надання їм засобів до існування.
Трудова пенсія - це щомісячна грошова виплата з метою компенсації громадянам заробітної плати чи іншого доходу, яку отримували застраховані особи перед встановленням їм трудової пенсії або втраченого непрацездатні членами сім'ї застрахованих осіб у зв'язку зі смертю цих осіб, право на яку визначається відповідно до умов і нормами російського законодавства.
До основних видів пенсій, по даному напрямку відносять: трудову (призначається застрахованим громадянам); по державному пенсійному забезпеченню (виплачується військовослужбовцям учасникам Великої Вітчизняної війни, громадянам, постраждалим внаслідок радіаційних та техногенних катастроф).
Призначення трудової пенсії особам з обмеженими можливостями проводиться виходячи з групи інвалідності, незалежно від наявності у людини ступеня обмеження здатності до трудової діяльності.
Право на трудову пенсію мають громадяни, визнані у встановленому порядку інвалідами I, II або III групи. Розмір фіксованої базової частини встановлюється від групи інвалідності. При цьому, якщо людина визнана інвалідом до 1.01. 2010 р., то визначення розмірів виплат здійснюється без додаткового переогляду за наступною схемою:
Даний порядок нарахування пенсії дозволяє збільшити розмір виплат, тим, у кого група інвалідності вище, ніж ступінь обмеження працездатності, а також призначити пенсію, особам з обмеженими можливостями, які не мають ступеня обмеження здатності до праці. Перерахунок розміру пенсії по інвалідності та щомісячних грошових виплат здійснюється Пенсійним фондом Російської Федерації без додаткової заяви, якщо людина вже є інвалідом на максимально вигідних умовах.
Трудова пенсія по даних підставах призначається на строк, протягом якого відповідна особа визнана інвалідом:
1. Але не більше ніж до дня призначення трудової пенсії по старості (у тому числі дострокової). При досягненні загальновстановлено о пенсійного віку (55 років - для жінок, 60 років - для чоловіків) за наявності п'яти років страхового стажу.
2. У разі відсутності у громадянина права на трудову пенсію по старості - до досягнення віку для призначення соціальної пенсії по старості (60 років - для жінок, 65 років - для чоловіків).
Усім громадянам, визнаним інвалідами, надано право на трудову пенсію, або на виплати по інвалідності в рамках державного пенсійного забезпечення. Розмір виплат не може бути зменшений, при переході від трудової пенсії по інвалідності до забезпечення по старості [4].
Також провідним напрямком соціальної роботи з людьми, які мають функціональні обмеження їхнє працевлаштуванняє . Право інвалідів на працю встановлено законами України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та "Про зайнятість населення", які спрямовані на створення інвалідам реальних можливостей продуктивно працювати і передбачають конкретні механізми їх реалізації. У Законі України "Про зайнятість населення" і Кодексі про працю визначаються загальні засади зайнятості та працевлаштування населення.
У Законі "Про основи соціальної захищеності інвалідів" в розд. IV висвітлюється порядок працевлаштування, освіти і професійної підготовки інвалідів. У ст. 17 зазначається, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (в об'єднаннях), в установах і організаціях зі звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Держава захищає інвалідів від різних форм дискримінації. Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я.
Ст. 18 визначає органи влади, які здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю і несуть відповідальність за виконаня законодавства. Працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці та соціальної політики, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, його професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства (об'єднання), установи та організації незалежно від форми власності й господарювання, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
У ст.19 і 20 визначається норматив робочих місць для інвалідів. Для підприємств (об'єднань), установ та організацій незалежно від форми власності й господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працівників, а якщо працює від 15 до 25 осіб — у кількості одного робочого місця. Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Підприємства (об'єднання), установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працівників-інваліді менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст. 19 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів", щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені із суми недоїмки за кожний день прострочення, включаючи день сплати, в розмірі, передбаченому законом. Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи та організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи та організації в порядку, передбаченому законом [3].
Працевлаштування інвалідів є ефективним та необхідним напрямком соціальної роботи про що свідчать статистичні дані Міністерства соціальної політики.


Соціальні працівники сприяють активній адаптації інвалідів до професійної діяльності у звичайних трудових умовах, забезпечують створення нових робочих місць, захищають права інвалідів, що в свою чергу сприяє інтеграції людини з особливими потребами у суспільне життя держави [11].


Висновок до першого розділу

Аналізуючи наукову літературу ми бачимо, що є різні тлумачення терміна особа з обмеженими можливостями, але ми зупинилися на визначенні відповідно до чинного законодавства, що інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що приводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі та захисті Також незаперечним фактом є те, що діти, які в ранньому віці втрачають батьківське піклування, за соціально - психологічними характеристиками відрізняються від дітей, які виховуються в родині.
Демократичні перебудови українського суспільства у соціальній сфері, які будувалися, формувалися і впроваджувалися в соціум протягом багатьох століть призвели до встановлення гуманістичного ставлення та допомоги особам з обмеженими можливостями.
В наш час допомога людям з порушеною дієздатністю стає більш важливим суспільним завданням. Це стало наслідком, з одного боку економічного розвитку та збільшенням можливостей соціального захисту населення, а з іншого – вдосконалення суспільної етики та поширення гуманістичних концепцій.
В українській соціальної-педагогіч ій літературі широко використовується класифікація фізичних відхилень, розроблена А.Й. Капською, на яку опирається соціальний працівник під час організації спільної діяльності з клієнтом.
Також основними напрямками соціальної роботи і надання допомоги особам з функціональними обмеженнями є:
1) Соціальний захист осіб з функціональними обмеженнями;
2) Соціальне обслуговування;
3) Соціальне забезпечення
4) Соціальна робота з питань працевлаштування інвалідів;
РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ОСОБАМИ, ЯКІ МАЮТЬ ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОБМЕЖЕННЯ

2.1. Зміст, форми та методи соціальної роботи з людьми, які мають функціональні обмеження.

Соціальна робота належить до числа професій, які виникли і розвиваються на основі замовлення суспільства щодо створення системи соціальної допомоги населенню.
Особливістю соціальної роботи з людьми, які мають функціональні обмеження можна назвати те, що діяльність соціальних працівників має на меті допомогти адаптуватись їм повноцінно жити та не відчувати себе виключеними з соціуму і відповідно до цього використовуються рзні методи та форми організації роботи фахівця соціальної сфери з даною категорією осіб.
Основними формами організації соціальної роботи з людьми з обмеженими фізичними можливостями є групова та індивідуальна.
Важливою формою соціально-педагогічн ї роботи з дітьми, які мають особливі потреби є індивідуальна робота:
- аналіз індивідуальних біологічних функцій і функціональних можливостей (біологічний і соціальний вік, рівень функціонального обмеження, біологічні ритми, психофізичні можливості);
- виявлення специфіки соціокультурного розвитку (вплив різнорівневих соціальних факторів, соціальні потреби, ролі, статус, соціальні очікування, культурні й субкультурні цінності, норми);
- усвідомлення психологічних характеристик (сприйняття, пам'ять, здатність до вирішення проблем, характер самооцінки, рівень залежності, адекватність реакцій);
- дослідження особливостей психосоціальної адаптації, процесу взаємного впливу індивіда і його оточення;
- залучення людини до процесу соціалізації [10].
Безпосередня практика соціальної роботи з людьми, які мають функціональні обмеження включає конкретні методики, прийоми, засоби і техніки, які застосовуються соціальним працівником відповідно до її мети, завдань і рівнів.
Основними завданнями групової роботи є:
- допомога членам групи створити систему взаємодопомоги;
- урахування у процесі роботи характеру і змісту групових процесів, використання їх для досягнення цілей групи, допомога в цьому кожному члену групи;
- посилення здатності членів групи діяти незалежно;
- допомога кожній особистості усвідомити свою спільність з іншими в момент припинення діяльності групи.
У своєму розвитку група проходить декілька стадій. На першому етапі ("орієнтування — включення") члени групи знайомляться, затверджується склад групи і приймаються групові цілі. Другий етап пов'язується із незадоволеністю і суперництвом. Третя стадія — етап продуктивної спільної роботи, інтеграція. Четверта стадія — припинення роботи групи, її ліквідування.
Виділяються два основні типи груп:
- групи, які створюються спеціально для роботи з їх членами для вирішення внутрішньогрупових проблем (внутрішньо спрямовані); вони в свою чергу поділяються на два типи:
1) групи, спрямовані на соціалізацію особистості;
2) групи, мета яких — виправлення відхилень, які виникають під час попереднього розвитку (групи ресоціалізації);
- групи, які створюються для досягнення будь-яких зовнішніх щодо групи цілей. Кожен з цих типів, у свою чергу, диференціюється залежно від завдань і мети діяльності.
Групова робота проводиться для дітей дошкільного, підліткового віку, їхніх батьків, братів і сестер.
Діяльність груп спрямована на вирішення таких завдань:
- полегшення самотності та ізоляції дітей;
- емоційна підтримка;
- забезпечення необхідною інформацією;
- реалізація рольових моделей поведінки;
- формування порівняльної бази.
Залежно від змісту групової роботи розділяють групи з навчальним компонентом, терапевтичним компонентом та інтегровані. Головне завдання груп з навчальним компонентом — надати близьким та рідним людини, яка має особливі потреби інформацію про певні аттитюди, що є в суспільстві, особливості поведінки таких осіб у різноманітних життєвих ситуаціях. Терапевтична модель зумовлює обговорення медичних аспектів інвалідності в групі, роботу якої спрямовують різні спеціалісти (терапевт, психолог, реабілітолог, юрист). Інтегрована модель побудована на припущенні, що сімї де є люди з особливими потребами потребують необхідних знань та емоційної підтримки інших сімей, які мають такі ж проблеми. Найбільш поширеною формою роботи, що прямо чи опосередковано сприяє адаптації людей, які мають особливі потреби, є групи взаємодопомоги [12].
Щодо методів, які використовують в соціальній роботі з дітьми, які мають особливі потреби, до них можна віднести:
    психологічні методи (діагностика, корекція, психотерапевтичні тренінги, психологічний відбір, методи психотерапії),
    педагогічні методи (формування свідомості, методи організаційної діяльності, методи стимулювання, ігрові методи, методи включення, арттераії, соціальне навчання, методи схвалення),
    соціологічні методи (метод спостереження, соціометричний метод, експеримент, метод експертних оцінок, аналіз документів).
Серед методик є такі як проективні методики (“Моя сімя”, “Неіснуюча тварина”, "Будинок, дерево, людина", тест Роршаха) та методики психологічних тренінгів. Також для дослідження особистих якостей даної категорії осіб (тест Кеттелла),акцентуацій характеру (тест Акцентуаций характеру).
Слід зазначити, що на свідомість і поведінку людей впливає багато взаємопов'язаних факторів, тому методи соціальної роботи слід застосовувати у комплексі. Тим більше що вони органічно пов'язані й ефективні лише за одночасного застосування, а не ізольовано. Це підтверджує необхідність комплексного підходу як принципу використання методів соціальної роботи.
Спостереження, як метод соціальної роботи, передбачає ознайомлення з проблемами інваліда в природних, звичних для нього умовах життя. За ознакою часу розрізняють епізодичне, систематичне, клінічне спостереження. Епізодичне спостереження може бути одноразовим. Систематичне спостереження передбачає тривале ознайомлення з проблемами інваліда в природних, звичних для нього умовах життя. Клінічне спостереження - тривале вивчення життя інваліда в процесі виконання ним будь-якої діяльності (навчальної, трудової, ігрової і т.д.) спеціаліст з соціальної роботи проводить за допомогою клінічного спостереження. Він веде щоденник, де вказує дату, час, місце проведення спостереження і основні факти, що дозволяють зробити припущення про наявні у інваліда соціальних уміннях і навичках.
Спостереження дозволяє виявити, як формуються відносини інваліда з оточуючими: з приводу чого він вступає у відносини з людьми, у яких формах висловлює співчуття, увагу, радість, як чинить або не робить допомогу іншому, як сам приймає допомогу, як складаються у нього взаємини з опонентом після сварки.
За допомогою спостереження можна діагностувати також інтереси інваліда. Результати спостереження заносяться в щоденник. Періодичність записів залежить від складності важкій життєвій ситуації інваліда. Важливо, щоб факти грамотно і своєчасно фіксувалися і оброблялися спеціалістом з соціальної роботи. Це допоможе отриману інформацію піддати аналізу, уточнити гіпотезу виникнення проблеми клієнта.
Широко використовується у практиці соціальної роботи для вивчення думки інваліда, встановлення фактів щодо причин його важкій життєвій ситуації метод інтерв'ю. Дуже важливо, щоб інтерв'ю повинно бути стандартизованим: спеціаліст заздалегідь розробляє його сценарій, продумує і формулює питання і т.д.
Для отримання інформації про важкій життєвій ситуації інваліда використовується і такий метод як анкетування. Анкета починається з вступу, в якому повинні бути присутніми наступні елементи: звернення до учасника дослідження, інформація про організацію, що проводить дослідження, контактний телефон, мета проведення анкетування, пояснення, як будуть використовуватися результати, інструкція щодо заповнення опитувального листа (Додаток 1.). Важливо, щоб в основній частині анкети питання розташовувалися в наступному порядку: від початку до середини опитувального листа - від простих запитань до складних; від середини до кінця опитувального листа - від складних до простих.
Складними для інваліда вважаються відкриті питання, що мають кілька варіантів відповідей (до 10). Демографічну частину, що містить відомості про громадянина з обмеженими можливостями, заповнює анкету, рекомендується розміщувати в кінці опитувального листа. Текст закінчується висловленням подяки учаснику дослідження за співпрацю.
Формулювання відкритого питання не припускає варіантів відповідей. Клієнт відповідає на нього в довільній формі. Наприклад: «Яка Вам потрібна допомога?».
При формулюванні закритого питання потрібно запропонувати різні варіанти відповідей, причому вибір одного з них може бути альтернативним (клієнт вибирає тільки один варіант або кілька за своїм бажанням). У даному випадку для клієнта розробляються пояснення про вибір тільки одного або декількох варіантів відповіді.
В процесі написання нашої курсової роботи ми використали даний метод для того, щод дослідити ставлення української молоді до людей, які мають функціональні обмеження. В нашому анкетуванні взяли участь 20 студентів 3 курсу. Аналізуючи відповіді на питання анкети, яку ми їм запропонували (Додаток А) ми дійшли таких результатів, що на питиння про те чи доводилось Вам спілкуватися з людиною –інвалідом всі учасники відповіли “так”, на питання “Як ви відноситесь до інвалідів?” досліджувані відповіли таким чином: із співчуттям – 11 осіб, з бажанням допомогти – 8, байдуже – 1 особа; на питання “Які позитивні риси особистості ви можете відзначити у інвалідів? ” відповіли так: - наполегливість у досягненні мети – 8 осіб;
- терпіння – 3; - життєрадісність – 5; - щирість – 2; - інше – 2.
На наступне питання “Які негативні риси особистості ви можете відзначити у інвалідів? ” ми отримали результати у такому вигляді: озлобленість – 9 учасників, надмірне почуття жалю до себе – 3, почуття неповноцінності – 3, агресія – 5. На 5 запитиння у нашій анкеті “В якій школі найкраще було б навчатися інвалідам?” всі досліджуванні відповіли що інваллідам необхідно навчатися в спеціалізованих школах. Щодо питання при те чи потрібні пільги інвалідам то всі учасники відповіли – “Так”. При питанні “Чи потрібен при школі спеціальний центр, де інваліди мали б можливість спілкування зі здоровими людьми” всі відповіли “так”. На питання “Чи допомогли б Ви інвалідові вирішити якесь важливе питання?” ми отримали наступні результати: так – 16 осіб, ні - 2 людина, не знаю – 2. І на останє запитання нашого анкетування “Чи пішли б Ви працювати з інвалідом” учасники відповіли, що 15 осіб – “так”, 1 особа - “ні”, 4 людини – “не знаю”.
Таким чином, кожна людина протягом свого життя неодмінно контактує з людьми, які мають функціональні обмеження, але в кожного з них своє індивідуальне відношення до даної категорії осіб.
Цінну інформацію, що розкриває причини виникнення важкій життєвій ситуації, фахівець з соціальної роботи може отримати методом аналізу документів. Вивчаючи носій інформації, що характеризує життєдіяльність людини, спеціаліст з соціальної роботи вибирає для себе основні моменти, що розкриває проблему інваліда, далі він інтерпретує її і використовує для постановки гіпотези, а згодом соціального діагнозу. При відборі документів фахівець перевіряє їх адекватність (наскільки документ відповідає предмету дослідження); достовірність, справжність документа (з'ясування історії його появи, авторства, намірів укладача, обстановки складання). При вивченні документа необхідно звертати увагу на дату його складання: первинний надійніше вторинного, офіційний вірніше неофіційного, особистий - безособового. До документів можна віднести джерела, що характеризують соціально-правовий та економічний статус клієнта: паспорт, свідоцтва про шлюб, народження дитини, довідки про склад сім'ї, її доходи, характеристика на клієнта [10].

2.2. Специфіка технологій соціальної роботи з особами, які мають функціональні обмеження.

Технології соціальної роботи з інвалідами припускають послідовність дій фахівця з соціальної роботи, заснованих на його професійній майстерності, індивідуальних технік, спрямованих на активізацію особистісних ресурсів людини з обмеженими можливостями і досягнення його виходу з важкої життєвої ситуації. Результатом застосування технологій соціальної роботи є повне або часткове відновлення здібностей інваліда до побутової, суспільної та професійної діяльності.
Технології соціальної роботи з інвалідами істотно розрізняються за своїм змістом. Назвемо найбільш важливі, які частіше застосовуються в практичній діяльності фахівця з соціальної роботи: технологія соціальної реабілітації, соціальної адаптації, соціальної терапії, соціальної діагностики та ін.
Важливу роль у формуванні та розвитку технологій соціальної роботи з інвалідами має соціальна діагностика. Вона є методичним інструментом, що дає спеціалісту з соціальної роботи необхідні знання, на підставі яких ставиться соціальний діагноз проблеми інваліда, вибираються технології соціальної роботи, що дозволяють вирішити наявні труднощі в життєдіяльності людини з обмеженими можливостями.
Соціальна діагностика - інтегративна технологія, яка включає в себе сукупність методів, прийомів і передбачає готовність фахівця з соціальної роботи розпізнавати особистісні ресурси інваліда, резервні можливості його соціального оточення, що забезпечують досягнення успіхів у відносинах з людьми, самореалізації інваліда в різних сферах.
Таким чином, соціальна діагностика вивчає діяльність і поведінку інваліда в повсякденному житті, причини його важкої життєвої ситуації і виявляє зміни в ній у процесі надання соціальних послуг. Метою соціальної діагностики є встановлення спеціалістом з соціальної роботи об'єктивного соціального діагнозу проблеми інваліда та оформлення висновку. Аналіз проблеми інваліда здійснюється за допомогою трьох способів. По-перше, фахівець з соціальної роботи на основі результатів соціально-діагностич их методів конкретизує причини і хід розвитку проблеми клієнта. По-друге, характеризує готовність інваліда до вирішення проблеми (наявність соціальних умінь і навичок, знань і соціального досвіду), описує його взаємодію з членами сім'ї, друзями в даний час. По-третє, систематизує всю інформацію про сім'ю (структура, соціальне і економічне становище, міжособистісні відносини членів сім'ї), виробничому колективі, куди входить інвалід. При описі сім'ї особлива увага приділяється психологічному мікроклімату і економічним умовам, які впливають на діяльність інваліда і його готовність до вирішення проблеми.
Виявлення соціальних умінь і навичок інваліда, визначення рівня їх сформованості здійснюється за допомогою методів соціальної діагностики: спостереження, анкетування, інтерв'ювання, обстеження житлово-побутових умов, аналізу документів.
Застосовуючи метод спостереження, фахівець з соціальної роботи може визначити ставлення інваліда до конкретного виду діяльності. Для отримання уявлення, наприклад, про включеність інваліда в суспільно-корисну діяльність він звертає увагу на такі обставини:
- Громадянин з обмеженими можливостями сам активно включається в різні види суспільно-корисної діяльності, проявляє ініціативу в її організації та відповідальність (відзначаємо, як він здійснює діяльність, що він робить);
- Виконує суспільно-корисну діяльність за допомогою іншого (до кого найчастіше звертається за допомогою);
- Ухиляється від різних видів суспільно-корисної діяльності.
Таким чином, технологія соціальної діагностики сприяє виявленню причин виникнення проблеми інваліда, його ресурсів і потенційних можливостей. Соціальний діагноз, як результат реалізації соціально-діагностич их методів, відображає індивідуальні особливості громадянина з обмеженими можливостями, включає рекомендації до вибору заходів щодо його соціальної реабілітації [7].
Технологія соціальної реабілітації - послідовність дій фахівця з соціальної роботи складається з комплексу методів, прийомів і процедур, сприяють відновленню соціального статусу інваліда, досягнення його матеріальної незалежності. Вона включає соціально-побутову , соціально-середовищн орієнтацію, соціокультурну, соціально-педагогічн , соціально-психологі ну реабілітацію, фізкультурно-оздоро чі заходи і спорт.
Соціально-побутова - передбачає формування готовності громадянина з обмеженими можливостями здоров'я до самообслуговування, пересування і розвиток у нього самостійності при орієнтації в часі і просторі (орієнтування на місцевості, знання інфраструктури мегаполіса, міста, сільського поселення).
Соціально-середовищ а орієнтація - процес підготовки інваліда до виконання ним громадської, сімейної і трудової діяльності, в ході якого клієнт розвиває умінні і навички спілкування, самоконтролю, уміння планувати свій бюджет і т.д.
Однією з основних форм розвитку соціальних умінь і навичок громадян з обмеженими можливостями здоров'я може бути практичне заняття. Дана форма навчання інваліда проводиться під керівництвом фахівця з соціальної роботи і служить для закріплення соціальних умінь і навичок у сфері організації харчування, догляду за тілом, одягом і взуттям, за житлом. Клієнти вивчають підприємства та установи обслуговування населення, способи проведення дозвілля. На практичних заняттях фахівець з соціальної роботи здійснює їх підготовку до самостійного сімейного життя.
Важливою формою закріплення умінь і навичок інвалідів є екскурсії. Вони можуть підрозділятися на екскурсії-спостереже ня і практикуми відповідно до ролі інваліда (спостерігача або практика) під час відвідання установи.
Екскурсія-спостереж ння може проводитися для ознайомлення з досліджуваним об'єктом (магазин, пошта, бібліотека та ін) у інвалідів під час її проведення формуються уявлення про соціальну інфраструктуру. Даний вид екскурсії необхідно організовувати таким чином, щоб інваліди не тільки спостерігали об'єкти, але і обов'язково могли самі здійснювати певні дії, бачачи особистий приклад фахівця з соціальної роботи, оточуючих людей. Наприклад, при відвідуванні магазину у інваліда розвиваються не тільки навички орієнтації в торговому залі, здобуваються знання про призначення різних відділів, вміння вибрати товар, відповідний йому за ціною, попросити необхідний товар у продавця, сплатити покупку і т.п. Екскурсія дозволяє включити людину з обмеженими можливостями здоров'я в соціальне середовище, максимально наблизити його до природних умов організації життєдіяльності.
Екскурсія-практикум передбачає організацію застосування інвалідом соціальних умінь і навичок в реальній ситуації. Наприклад, вихід інваліда в магазин, вибір ним покупки, розрахунок свого бюджету і оплата товару виконується ним самостійно, фахівець з соціальної роботи тут присутній в якості спостерігача.
Розвиток соціальних умінь і навичок інваліда відбувається за допомогою соціокультурної реабілітації. Вона реалізується за допомогою соціальних інститутів: держави, сім'ї, церкви тощо), традицій, духовних цінностей, які виконують функцію соціальної орієнтації громадянина з обмеженими можливостями здоров'я в суспільстві і сформовані шляхом підсумовування соціального досвіду багатьох поколінь.
Соціокультурна реабілітація інваліда в цьому випадку здійснюється за допомогою духовних цінностей переданих йому у творчій формі. У людини з обмеженими можливостями здоров'я з'являється почуття радості від побаченого, бажання спробувати себе в ролі актора, музиканта, конкурсанта, учасника гуртка, студії, клубу та ін
Формами соціокультурної реабілітації інвалідів є: концерти художньої самодіяльності; вернісажі виставок образотворчого творчості; заняття музично-драматичного колективу, вокальної студії, школи ремесел, студії «Декоративний костюм», в гуртках вишивання, в'язання, шиття, скульптури, хореографічної студії і т.д.
Цілісне уявлення інваліда про світ і життя людей відбувається в результаті відвідування закладів культури і мистецтва: театрів, музеїв, концертів, вихід в кіно і т.д.
Соціокультурна реабілітація інвалідів організовується у формі занять музично-драматичног колективу громадян з обмеженими можливостями здоров'я. У регіональної громадської організації соціально-творчої реабілітації дітей та молоді з відхиленнями у розвитку та їх сімей «Коло» (м. Москва) розроблена авторська модель введення дитини з інвалідністю в театральну діяльність. На початку для дітей та молоді з обмеженими можливостями здоров'я проводяться сюжетно-рольові ігри, організовуються постановки народних казок. Надалі молода людина, маючи досвід театральної діяльності, приходить в студію, де відбувається постановка сюжетно-рольового спектаклю.
Наступною формою соціокультурної реабілітації інвалідів є конкурс. Як приклад можна навести конкурс краси для жінок-інвалідів, який проводився у м. Донецьку і називався «Краса без перешкод». Вони демонстрували свої таланти у таких номінаціях: «Візитка», «Танець на візку», «Стиль і образ».
Необхідно відзначити особливе значення в соціокультурній реабілітації інвалідів різних об'єднань (клубів, гуртків, секцій тощо). Внутрішній мотив, що сприяє включенню людини, що має обмежені можливості здоров'я, в роботу об'єднання, заснований на інтересі до того, що відбувається на зустрічах, колективних справах, де учасник розвиває самостійність у вираженні своїх думок, поглядів і досягає самореалізації у спільній діяльності.
Позитивний досвід соціокультурної реабілітації накопичений в молодіжному клубі інвалідів «Надія» (м. Черкаси). Для членів об'єднання проводяться наступні соціально-реабіліта ійні заходи: персональна виставка художніх робіт одного з членів клубу; свято День іменинника; концерт, присвячений Дню матері; благодійний вечір «Ми можемо» та інші. Фізкультурно-оздоров і заходи та спорт також включені до переліку заходів соціальної реабілітації громадян з обмеженими можливостями і застосовуються для відновлення у них здоров'я, розвитку самодисципліни, вольових якостей і т.д. Як правило, соціальну реабілітацію інваліда за допомогою фізкультурно-оздоров их заходів організовує фахівець з фізичної культури і спорту. У завдання його діяльності входить: проведення фізкультурно-оздоров их заходів, інформування та консультування громадянина з обмеженими можливостями здоров'я щодо вибору переліку вправ з фізичної культури і виду спорту, який найбільше йому підходить. Наприклад, інваліди з захворюваннями органів зору, слуху, опорно-рухового апарату можуть займатися біатлоном, боулінгом, велосипедом, дзюдо, колясочні баскетболом, колясочні волейболом, кінним спортом, легкою атлетикою, настільним тенісом, плаванням, стрільбою з лука, сидячим хокеєм, шахами, футболом та ін
Для розвитку вольових якостей і демонстрації рівня спортивної підготовки інвалідів проводяться заняття з фізичної культури в оздоровчих групах, що складаються від 2 до 5 осіб. Фахівець з фізичної культури і спорту може організувати майстер-класи для інвалідів і в якості тренера, ведучого майстер-клас, запросити спортсмена-професіон ла з виду спорту, яким займаються громадяни з обмеженими можливостями здоров'я. Заняття фізкультурою проводяться, як правило, в спортивному залі установи соціального обслуговування, де є тренажери та спортивний інвентар. Всі фізкультурно-оздоров і заходи для інвалідів організовуються спеціалістом з фізичної культури і спорту під наглядом лікаря і медичної сестри [19].



Технологія соціальної адаптації - це послідовність дій і способів взаємодії фахівця з соціальної роботи та інваліда з допомогою індивідуальних і групових форм соціальної роботи (ігри, соціальні тренінги та ін), що сприяють розвитку умінь і навичок включення в середу життєдіяльності. Соціальна адаптація включає інваліда в доступну соціально-професійну сферу і процес придбання умінь, навичок спілкування в малій групі. Соціальну адаптацію одночасно розглядають як соціальну технологію, процес і результат.
Соціальна адаптація крім усього включає інваліда в малу групу і середовище життєдіяльності, сприяє засвоєнню їм сформованих норм, відносин, зразків поведінки. Людина, що має інвалідність, знаходиться в пошуку соціального середовища, яка сприятлива для його самореалізації, розкриття ресурсів. У даному випадку найближче оточення людини з обмеженими можливостями здоров'я (сім'я, клубне об'єднання, актив громадської організації, друзі) є малою групою, які поділяються на формальні і неформальні.
Результатом соціальної адаптації інваліда є поява почуття задоволеності життям, відносинами з близьким оточенням, зростання творчої активності, досягнення успіху в спілкуванні та спільній діяльності малої групи і середовищі життєдіяльності.
Застосування технологій соціальної адаптації громадянина з обмеженими можливостями здоров'я дозволяє йому відчувати себе вільно в малій групі і включатися в різні види діяльності. Це дозволяє інваліду збагачувати свій внутрішній світ за допомогою нових цінностей і соціальних норм, використовувати соціальний досвід при організації діяльності в малій групі.
Виділяють кілька рівнів соціальної адаптації людини з обмеженими можливостями здоров'я до соціального середовища: високий, середній і низький.
Високий рівень соціальної адаптації характеризується творчим відношенням до сформованим в середовищі нормам і стереотипам (він вносить пропозиції щодо поліпшення спілкування, розвитку толерантності при вибудовуванні міжособистісних відносин в малій групі). Людина з обмеженими можливостями здоров'я засвоює цінності і норми незалежного життя, беручи участь у соціальних, політичних та економічних процесах, вільному виборі та доступі до житлових, суспільних будинків, транспорту, засобам комунікації, страхуванню, праці й освіті. Інвалід сам здатний визначати і приймати рішення, керувати ситуаціями, у нього є життєві плани і перспективи. Він задоволений своїм способом життя, прагне змінити свої його недостатки, проявляє ініціативу щодо їх усунення, є активним учасником громадського життя. Для високого рівня соціальної адаптації інваліда характерно досягнення ним повного самообслуговування, високого рівня санітарної грамотності, чіткого виконання лікувальних процедур.
В інваліда з середнім рівнем соціальної адаптації відбувається пристосування до норм і цінностей малої групи без їх зміни, засвоєння загальноприйнятих форм і способів життєдіяльності, властивих для даного оточення (сім'я, клубне об'єднання, друзі, актив громадської організації). Як правило, він включається в діяльність і спілкування за допомогою іншої особи (одного з батьків, одного, фахівця з соціальної роботи), у нього може бути незначно або помірно знижений рівень самообслуговування.
Для низького рівня соціальної адаптації людини з обмеженими можливостями здоров'я характерно прояв самоізоляції, самітництва, обмеження контактів з людьми з причини відсутності бажання спілкуватися, встановлювати відносини. Він не вміє вести діалог з опонентом, вступає з ним у конфлікт. У нього спостерігається значне зниження соціальних умінь і навичок з самообслуговування, відсутній або значно обмежена досуговая, трудова, професійна діяльність, в поведінці відзначається залежність від інших осіб, відсутня ініціатива і самостійність у подоланні життєвих труднощів.
Успішній реалізації технології соціальної адаптації людини з обмеженими можливостями здоров'я сприяють наступні умови: по-перше, оточення людини з обмеженими можливостями здоров'я сприяє реалізації його потреб, розвитку індивідуальності, по-друге, коли організаційна культура малої групи будується на прояві дружньої підтримки, поваги, відповідальності , зацікавленості в кожній людині, по-третє, оточення інваліда визнає і дає позитивну оцінку досягаються ним результатів, по-четверте, забезпечує участь громадянина з обмеженими можливостями здоров'я в соціальному та культурному житті малої групи і середовищі життєдіяльності.
Технологія соціальної адаптації інвалідів може реалізовуватися і за допомогою таких форм, як гра, соціальний тренінг, екскурсія, бесіда. Гра як форма технології соціальної адаптації інваліда імітує реальну соціальну середу, в якій інвалід може опинитися в дійсності. У процесі соціальної адаптації громадян з обмеженими можливостями здоров'я широко застосовуються різні види ділових ігор: імітаційні ігри, «діловий театр» та ін
У цілому соціальна адаптація як технологічний процес, дозволяє: включити інваліда в малу групу, допомогти йому засвоїти сформовані норми, відносини, зразки поведінки, розвинути вміння і навички спілкування, включиться в доступну для нього соціально-професійну сферу.
Ознаками соціальної адаптованості інваліда є: задоволеність своїм положенням у групі, свідоме підтримання норм і традицій, що існують у даному співтоваристві, прагнення і готовність збагатити зміст, форми і способи взаємодії з оточуючими в об'єднанні, толерантність [1].
Технологія соціальної терапії в соціальній роботі з інвалідами - сукупність форм і методів, що забезпечують вплив на громадянина з обмеженими можливостями здоров'я з метою його включення в соціальне середовище, розвитку або компенсації його здібностей, активності, вирівнювання або підвищення його соціального статусу. Вона заснована на соціальному прийнятті, визнання, схвалення результатів творчої діяльності інваліда. У соціальній терапії використовуються такі прийоми:
• систематичне заохочення спеціалістом з соціальної роботи всіх успіхів клієнта;
• визначення видів діяльності, де клієнт може проявити свої здібності, розкритися, показати високі результати і бути успішним;
• підтримка його ініціативи у виборі видів діяльності, встановленні відносин з оточуючими людьми;
• відмова від негативної критики дій клієнта і його особистості
и т.д.................


Скачать работу


Скачать работу с онлайн повышением оригинальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.