Здесь можно найти учебные материалы, которые помогут вам в написании курсовых работ, дипломов, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.
ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

 
Поиск учебного материала на сайте
Поиск по названию работы
Поиск по тексту работы

Повышение оригинальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение оригинальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения оригинальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, РУКОНТЕКСТ, etxt.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии так, что на внешний вид, файл с повышенной оригинальностью не отличается от исходного.

Результат поиска


Наименование:
курсовая работа Розвиток фондового ринку України та системи його регулювання

Информация:

 Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 22.12.2014. Год: 2014. Страниц: 29. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):





МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ






Кафедра економічної теорії
та економіки сільського господарства







КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Економічна теорія”

на тему:

“Розвиток фондового ринку України та системи його регулювання”





Виконав:

Науковий керівник:







Дніпропетровськ – 2012




ЗМІСТ

Вступ………………3

1. Ринок цінних паперів як складова частина фінансового ринку……….4
1.1. Сутність, функції та види цінних паперів………...4
1.2. Ринок цінних паперів та його інфраструктура…………...8
1.3. Організація та функціонування фондового ринку……….10

2. Формування і розвиток ринку цінних паперів в Україні………...12
2.1. Становлення ринку цінних паперів та його інфраструктури
в українській економіці………....12
2.2. Особливості розвитку організованого ринку цінних паперів в Україні………………...17
2.3. Національна депозитарна система – основа інфраструктури
фондового ринку………...21

3. Регулювання ринку цінних паперів та напрямки його удосконалення…...25
3.1. Державне регулювання ринку цінних паперів………...25
3.2. Саморегулювання фондового ринку………...26
3.3. Перспективи підвищення ефективності функціонування ринку
цінних паперів в Україні………...28

Висновки та пропозиції………...31

Список використаної літератури………....34

Додаток


Вступ

В Україні триває складний процес становлення і розбудови суверенної, демократичної, правової держави та інтеграції її у світову політичну і економічну системи. Та незалежність будь-якої держави передбачає не тільки політичну, а й економічну самостійність. На сучасному етапі головним фактором стабілізації та піднесення економіки є розвиток ринкових відносин.
Процеси ринкових реформ у суверенній Україні проходять дуже непросто. Особливо це відчутно в такій галузі ринкових відносин, як операції з цінними паперами. Сьогодні в Україні триває активний процес розвитку ринку цінних паперів та формування його інфраструктури. Успішне досягнення цієї мети безпосередньо залежить від створення необхідної правової бази у сфері цінних паперів. Формування фондового ринку в Україні стимулює розвиток економіки в цілому, забезпечуючи входження країни в систему міжнародних економічних відносин.
Проте у ході становлення фондового ринку виникло багато злободенних питань, які не знайшли свого вирішення у законодавчій базі і у практичній діяльності та потребують негайного врегулювання.
Метою курсової роботи є аналіз становлення ринку цінних паперів в Україні та визначення ролі фондових бірж у розвитку економіки.
Виходячи з поставленої мети у курсовій роботі вирішувались наступні завдання:
– визначення сутності, функцій і видів цінних паперів;
– дослідження змісту та інфраструктури ринку цінних паперів;
– з’ясування організації та механізму функціонування фондового ринку;
– аналіз становлення ринку цінних паперів та його інфраструктури в українській економіці;
– виявлення особливостей розвитку організованого ринку цінних паперів в Україні;
– визначення ролі депозитарної системи і комерційних банків у розбудові фондового ринку в Україні;
– з’ясування механізмів регулювання ринку цінних паперів;
– визначення напрямків підвищення ефективності функціонування ринку цінних паперів в Україні.
У процесі написання курсової роботи була вивчена і проаналізована законодавча база фондового ринку України, використані підручники, навчальні посібники і монографії провідних вчених і фахівців у цій галузі, джерела періодичного видання та офіційні повідомлення Державного комітету статистики України і Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку.






Розділ 1. Ринок цінних паперів як складова частина фінансового ринку.

1.1. Сутність, функції та види цінних паперів.

Цінні папери є товаром, який обертається на фондовому ринку. Тому перш, ніж перейти до розгляду особливостей побудови та функціонування фондового ринку, необхідно розглянути, що містить в собі поняття цінного паперу і які документи можуть обертатися на ринку цінних паперів. Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Відповідно до чинного законодавства в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів:
– акції;
– облігації внутрішніх державних і місцевих позик;
– облігації підприємств;
– казначейські зобов'язання держави;
– ощадні сертифікати;
– приватизаційні чеки;
– векселі.
Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника: іменні цінні папери, якщо інше не передбачено законом, або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи ). Цінні папери на пред'явника обертаються вільно.
Цінні папери можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.
Цінні папери являються фінансовим інструментом, засобом обігу учасників ринку. З розширенням ринку здійснюється процес перетворення двосторонніх контрактів в цінні папери.
Цінні папери є також юридичним інструментом, так як за ним - угода з приводу купівлі-продажу фінансових фондів.
Ознаками цінних паперів є:
– законність;
– стандартність (наявність визначених реквізитів);
– обіговість;
– ліквідність (здатність швидко реалізовуватись з мінімальними збитками);
– спекулятивність;
– ризикованість;
– серійність, що поширює розповсюдження цінних паперів (серія А, Б, В і т. д.).
Акція – цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.
Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими.
Обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством. До неї має бути внесено відомості про власника, час придбання акцій, а також кількість таких акцій у кожного з акціонерів (форма №1).По акціях на пред'явника у книзі реєстрації зазначається їх загальна кількість.
Привілейовані акції дають власнику переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акційне мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачене його статутом. Привілейовані акції можуть випускатись із фіксованим у процентах до їх номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі, коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів по привілейованим акціям провадиться за рахунок резервного фонду.
Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого проценту (якщо інше не передбачене умовами випуску). Облігації всіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.
Мінімальна номінальна вартість облігації не може бути меншою встановленого законом ліміту. Номінальна вартість облігації більша ліміту повинна бути кратною мінімальній вартості облігації.
В Україні випускаються облігації таких видів:
– облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;
– облігації підприємств.
Облігації підприємств випускаються підприємствами всіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні.
Державне казначейське зобов’язання – вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.
Випускаються такі види казначейських зобов'язань:
– довгострокові – від 5 до 10 років;
– середньострокові – від 1 до 5 років;
– короткострокові – до 1 року.
Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань приймається Кабінетом Міністрів України.
Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов’язань приймається Міністерством фінансів України. У рішенні про випуск казначейських зобов'язань визначаються умови їх випуску. Порядок визначення продажної їх вартості встановлюється Міністерством фінансів України, виходячи з часу їх придбання.
Ощадний сертифікат – письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту та процентів по ньому.
Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є не дійсним.
Вексель – цінний папір (документ), який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання певного строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
Випускаються такі види векселів:
– простий,
– переказний.
Простий вексель містить такі реквізити:
а) найменування – "вексель";
б) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму;
в) зазначення строку платежу;
г) зазначення місця, в якому, повинен здійснитися платіж;
д) найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійсненний;
є) дату і місце складання векселя;
ж) підпис того, хто видав документ (векселедавця).
Переказаний вексель повинен містити крім реквізитів,передбаче их у підпунктах "а", "в", "ж" простого векселя, також: просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму, найменування того, хто повинен платити.
Функції ринку цінних паперів.
Найбільш повно суть ринку цінних паперів можна розкрити аналізуючи функції, яки ним виконуються в економіці. До них відносяться:
– мобілізація та концентрація тимчасово вільних грошових нагромаджень та заощаджень шляхом продажу цінних паперів посередниками на первинному та вторинному ринках;
– кредитування та фінансування держави і приватного сектора шляхом придбання їхніх цінних паперів на первинному ринку, а також біржових спекулянтів і фінансово-кредитних закладів на вторинному ринку;
– концентрація операцій з цінними паперами, встановлення цін на них, що відбивають рівень попиту та пропозиції, а також формування фіктивного капіталу;
– забезпечення публічності цінних паперів.
– залучає вільні грошові капітали і нагромадження на первинний ринок.
Залучені ринком цінних паперів засоби використовуються для купівлі нових цінних паперів уряду та корпорацій на первинному ринку, тим самим їх покупці якби надають кредит під заставу облігацій та інших грошових боргових зобов'язань або фінансують приватні підприємства та державу, отримуючи в обмін акції або безстрокові облігації. При фінансуванні або кредитуванні приватних компаній відбувається формування прав власності на дійсний та позичковий капітал. Виконуючи цю функцію ринок цінних паперів сприяє концентрації та централізації капіталу [16, c. 116 – 121].
Мобілізація довгострокових капіталів на ринку акцій і облігацій обмежуються двома головними факторами. По-перше, в окремі періоди зменшується частка зовнішніх позичених коштів в загальному капіталі корпорацій в результаті використання самофінансування для здійснення своєї діяльності. Дія цього фактора підсилюється інфляцією. По-друге, існує конкуренція між емісією цінних паперів та отриманням банківської позики, яка дешевше в обслуговуванні однак, не дивлячись на декотре зменшення ролі ринку акцій як джерела фінансування корпорацій, вони все ж звертаються до їх послуг в двох основних випадках:
а) коли альтернативні можливості залучення грошей вичерпані;
б) для фінансування компаній, які засновані в молодих перспективних галузях виробництва.
Емітенти використовують ринок цінних паперів не тільки в якості посередника при мобілізації грошових коштів. Оскільки однією з передумов отримання ними кредитів та позик є сприятлива ситуація руху цінних паперів (ринкового курсу, дивідендів, загального прибутку на акції та ін.), то емітенти прагнуть підтримувати курс цінних паперів на високому рівні різними методами, навіть вдаючись до їх скуповування.
Питання про роль ринку цінних паперів є одним з ключових у розумінні взаємозв'язку грошових та виробничих факторів у розвитку економіки, так як власність на засоби виробництва є основою способу виробництва. Відносини, які виникають з приводу емісії та розміщення, а також купівлі-продажу цінних паперів, опосередковують рух позичкового капіталу, відбивають процес виробництва та привласнення додаткової вартості. Цінні папери виступають своєрідним товаром, який не маючи вартості (за виключенням праці, яка була витрачена на їх виготовлення, перевезення і т.д.), має споживчу вартість, яка є правом на отримання витраченої частини прибутку, яка за сучасних умов складає приблизно половину його маси.
Таким чином, аналіз змін, які виникають у функціонуванні ринку цінних паперів показує, що він зберігає свою сутність в якості важливого елемента економіки, який обслуговує процес мобілізації, концентрації та перерозподілу грошових капіталів. Ринок цінних паперів виступає в якості посередника між грошовими та функціонуючими капіталами і впливає на процес інвестування, який є однією з рушійних сил економічного розвитку [10, с. 35 – 50].


1.2. Ринок цінних паперів та його інфраструктура.

Ринок цінних паперів – це складна ієрархічна система, до складу якої входить упорядкована сукупність взаємопов’язаних та функціонально взаємозалежних підсистем, однією з яких є інфраструктура ринку цінних паперів. Кожна з виділених підсистем залежно від мети дослідження може виступати як окрема система нижчої ієрархічної підпорядкованості відносно ринку цінних паперів. Вважаємо, такий підхід дає можливість виділити основні функції і завдання, які повинна виконувати інфраструктура ринку ЦП. Інфраструктура ринку, як і сам ринок цінних паперів, динамічна система, функції і завдання якої безперервно розширяються і змінюються відповідно до основних тенденцій розвитку світових та національних ринків цінних паперів, змін настроїв і побажань основних суб’єктів ринку – емітентів та інвесторів. І все ж залишаються основні функції, які виконує інфраструктура ринку цінних паперів. На основі синтезу різних функціональних властивостей інфраструктури та з огляду на цільове спрямування інфраструктури ринку ЦП виділяємо такі її основні функції:
– посередницьку – забезпечення взаємодії емітентів та інвесторів, опосередкування обігу цінних паперів на ринку;
– організаційну – створення умов для торгівлі цінними паперами;
– технічну – забезпечення всіх технічних моментів, що виникають у процесі здійснення операцій із цінними паперами;
– інформаційну – налагодження прозорого інформаційного простору для функціонування ринку [5, c. 101 – 110].
Інфраструктура ринку цінних паперів – одна з внутрішніх підсистем ринку ЦП, елементи якої згруповані в підсистеми інфраструктури відповідно до функцій, які вони виконують на ринку цінних паперів (посередницькі, організаційні,техніч і та інформаційно-консалт нгові).
Внутрішній поділ елементів підсистем певною мірою умовний, адже на вітчизняному ринку цінних паперів професійні учасники можуть поєднувати певні види професійної діяльності і, таким чином, бути присутніми одразу в кількох підсистемах. При детальнішому аналізі функцій інфраструктури відзначаємо, що їхня реалізація можлива через спільну діяльність елементів, які її формують. Зокрема, у межах окремої країни цілісність ринку має забезпечуватись наявністю єдиної національної фондової біржі як єдиного місця котирування цінних паперів, єдиного Центрального депозитарію цінних паперів і єдиного Клірингового банку. Від якості та вартості послуг, що надають торгівці цінними паперами, банки, інститути спільного інвестування, компанії з управління цінними активами і т. д., залежить, як швидко, дешево та в яких обсягах на фондовому ринку відбуватиметься мобілізація і розміщення фінансових ресурсів.
Забезпечення безперервності інвестиційного процесу та створення надійного ліквідного ринку цінних паперів здійснюється через взаємодію фінансових посередників,фондови бірж та інших елементів системи.
Рейтингові агенції, інформаційно-аналіти ні системи, консалтингові та маркетингові компанії спільно з іншими підсистемами інфраструктури повинні забезпечувати дієве розповсюдження інформації про цінні папери, учасників ринку та ризики,пов’язані з інвестуванням.
Контрольованість ринку цінних паперів – це одне з пріоритетних завдань технічної підсистеми інфраструктури (депозитаріїв, зберігачів, реєстраторів), котра веде облік і контроль за обігом цінних паперів на ринку. Зокрема, «особові рахунки і журнали мають реквізити, що уможливлюють не тільки констатацію, а й контроль за станом фондового ринку. Під контролем реєстратора перебувають такі дії емітента, як випуск цінних паперів, їх розміщення, анулювання й викуп, виплата доходів, передача паперів у заставу» Захист та представництво інтересів інвесторів здійснюють інститути спільного інвестування. Приймаючи інвестиційні рішення в рамках, наперед визначених і обговорених, інституційні інвестори тим самим оберігають дрібного інвестора від ризику прийняття неправильного рішення.
Дослідження інфраструктури ринку цінних паперів з точки зору основних завдань, які вона покликана виконувати, дозволило виділити такі положення:
1. Формування інфраструктури ринку цінних паперів зумовлене самим розвитком та вдосконаленням цього ринку. Отже, основне її завдання – обслуговувати інтереси учасників ринку цінних паперів, а також забезпечувати:
– виконання угод із цінними паперами і похідними інструментами з мінімальним ризиком;
– здійснювати поставки фондових інструментів покупцю чи його довіреній особі з перереєстрацією прав власності в обумовлений термін;
– своєчасну оплату поставлених цінних паперів;
– відповідальне зберігання й облік цінних паперів;
– підготовку і надання інформації про стан фондового ринку;
– управління активами різних клієнтів.
2. З позиції впливу на ефективність функціонування ринку ЦП його інфраструктура повинна забезпечувати два головних взаємопов’язаних завдання:
– зменшення витрат щодо обігу цінних паперів;
– зменшення і розподіл ризиків між учасниками ринку.
Зменшення витрат щодо обігу цінних паперів та розподіл ризиків досягається за рахунок функцій, що виконуються інфраструктурою фондового ринку
– забезпечення інвесторів інформацією про емітентів цінних паперів, можливості продажу і купівлі паперів, рівень цін, що склався на ринку. Інформаційна прозорість зменшує витрати часу і грошей на вибір паперів, пошук контрагента з угоди, зменшення ризиків утрат;
– стандартизації процедури торгівлі знижує затрати на її проведення;
– розподілу функцій з обліку, зберігання цінних паперів, укладання контрактів купівлі-продажу, обробки і надання інформації, що дозволяє зменшити витрати інвестора з розрахунку на одну операцію;
– у випадку виникнення втрат інфраструктура забезпечує реалізацію відповідальності тим учасником, котрому відповідний ризик був оплачений. Відповідно, ризик курсових утрат може бути перекладений на фондового спекулянта за умови оплати опціонної премії чи варіаційної маржі за ф’ючерсним контрактом; ризик утрат,пов’язаних з обігом і зберіганням, беруть на себе відповідні спеціалізовані інститути – депозитарії, клірингова система і т. д.
Основні завдання інфраструктури ринку цінних паперів тісно пов’язані з найважливішими завданнями, що стоять перед ринком цінних паперів.
Основним показником, що характеризує ринок цінних паперів, є його ефективність, що оцінюється відношенням отриманого доходу до витрат. Керуючись таким підходом та загальноприйнятими принципами визначення економічної ефективності, пропонуємо виокремити такі завдання інфраструктури ринку цінних паперів:
– мінімізація витрат інвесторів та емітентів;
– забезпечення стабільного обігу цінних паперів;
– зменшення та перерозподіл інвестиційних ризиків;
- спрощення та гарантування виконання укладених угод на ринку;
- надання інформації, необхідної для прийняття інвестиційних рішень;
- прискорення процесу акумуляції інвестиційних ресурсів.
Ураховуючи функціональний зв’язок підсистем інфраструктури ринку ЦП та їхніх елементів, розподілено основні завдання інфраструктури ринку цінних паперів, які покликана виконувати кожна з підсистем інфраструктури. Таким чином, елементи інфраструктури забезпечуватимуть максимальну ефективність і своєчасне виконання угод, що укладаються на ринку цінних паперів. Слід також зазначити, що йдеться не про внутрішню ефективність інфраструктури як замкнутого об’єкта, а про ефективність для ринку в цілому.

1.3. Організація та функціонування фондового ринку.

Фондова біржа – важлива складова фондового ринку України.
Фондова біржа – це організаційна форма ринку, на якому здійснюється торгівля цінними паперами – акціями, облігаціями, зобов'язаннями державної скарбниці, сертифікатами, документами, пов'язаними з рухом кредитних ресурсів і валютних цінностей. На відміну від товарних бірж, що регулюють рух товарів, фондова біржа забезпечує рух капіталу, адже цінні папери – не що інше, як різні форми його еквіваленту. Прискорення руху капіталу сприяє підвищенню ефективності економіки. Це є одним із завдань фондової біржі.
Фондова біржа сприяє придбанню на певних умовах і на певний строк вільних грошей, залученню коштів за рахунок випуску і продажу акцій, облігацій і спрямування їх на технічне оновлення підприємства, його переорієнтацію на випуск продукції, яка має найвищий попит. Біржа може сприяти переливу капіталу з однієї галузі в іншу, а завдяки державному регулюванню цих процесів він може спрямовуватись у ті соціальне важливі сфери, які найбільше його потребують.
Як вторинний ринок цінних паперів фондова біржа сприяє здійсненню переходу фондових цінностей від одного суб'єкта до іншого. На первинному ринку цінності емітують ся, тобто випускаються в обіг і розповсюджуються серед інвесторів. В окремих випадках на біржах можуть розповсюджуватися цінні папери. Емітентами цінних паперів можуть бути юридичні особи, держава, державні органи, органи місцевої адміністрації, підприємства, іноземні юридичні особи. Громадяни або юридичні особи, що купують цінні папери від свого імені та за свій рахунок, є інвесторами. Ними можуть бути також іноземні громадяни та юридичні особи. Ще один учасник ринку цінних паперів – інвестиційна інституція, якій надається право юридичної особи, що дає їй можливість виконувати функції посередника (фінансового брокера), інвестиційного консультанта, інвестиційної компанії, інвестиційного фонду. Інвестиційні компанії можуть займатися організацією випуску цінних паперів та видаванням гарантій щодо розміщення їх на користь третім особам, вкладати кошти у цінні папери від свого імені та за свій рахунок, у тому числі через котирування цінних паперів, за якими інвестиційна компанія зобов'язується їх продавати і купувати [8, c. 456 – 460].
Загальні відомості про Українську фондову біржу (УФБ).
Українська фондова біржа – це перший створений в Україні організований ринок цінних паперів.
Створена у відповідності до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" і зареєстрована постановою Кабінету Міністрів України 29 жовтня 1991 року.
Акціонерне товариство закритого типу, статутний фонд якого розподілений на 222 прості іменні акції, що розміщені виключно серед юридичних осіб.
Відповідно до чинного законодавства України здійснює діяльність з організації торгівлі цінними паперами на підставі Свідоцтва про реєстрацію фондової біржі від 10 червня 2001 року та ліцензії на право здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів від 23 липня 2001 року, виданих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку
З червня 1998 року має статус саморегульованої організації ринку цінних паперів. Кількість філій – 5.
Провідна структура приватизаційних процесів. В 1993 році виступила піонером грошової приватизації із застосуванням біржового механізму ціноутворення.
Член Координаційної ради з питань функціонування ринку цінних паперів при Президентові України.
Член Консультаційно-експе тної ради при Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.
Член Виконавчого комітету Федерації Євро-Азіатських фондових бірж.
Член Робочої групи з фондового ринку в Організації по економічній співпраці та розвитку (OECD) [11, c. 33 – 41].



Розділ 2. Формування і розвиток ринку цінних паперів в Україні.

2.1. Становлення ринку цінних паперів та його інфраструктури в українській економіці.

Становлення ефективного ринку цінних паперів в Україні неможливе без активізації процесу соціально-економічн х та політичних реформ. Будь-які масштабні економічні перетворення залишаться незавершеними без створення конкурентоспроможног фінансового сектора, здатного мобілізовувати та надавати реформованій економіці інвестиційні ресурси.
Розвиток вітчизняного ринку має свої характерні особливості, пов’язані з реформуванням форм власності в суспільстві. У процесі приватизації з 1992 по 1998 рік понад 60,5 тис. підприємств змінило форму власності, в тому числі 9,5 тис. – шляхом перетворення у відкриті акціонерні товариства, що становить 16 відсотків від загальної кількості приватизованих товариств в Україні.
Отже, фондовий ринок формується не еволюційним, а досить-таки революційним шляхом. Але немало на ньому і перешкод, а саме: недовіри вітчизняних інвесторів до фінансових інструментів, обмеженості вітчизняних інвестиційних ресурсів, відсутності відповідної інфраструктури, практики активного просування акцій на ринку, досвіду та культури корпоративного управління товариствами, недосконалості правової бази, непослідовності у проведенні приватизації, негативного іміджу цінних паперів, що був сформований у населення в ході трастових скандалів.
Аналізуючи процес реформування системи власності шляхом приватизації, можна вивести таку закономірність: починаючи з 1994 року держава все більше й більше позбавляється функцій безпосереднього управління підприємствами, але водночас з кожним роком посилюється і потреба у державному регулюванні ринку цінних паперів. Його розвиток також має свої особливості, оскільки відбувається одночасно з проведенням ринкових реформ та пошуком оптимальних методів державного регулювання економікою в цілому.
Нині в Україні налічується понад 35 мільйонів власників акцій приватизованих підприємств. Населення, якому традиційно притаманне підвищене почуття соціальної справедливості, покладає надії не тільки на розвиток державою різноманітних форм інвестування як засобу збільшення грошових заощаджень, а й на забезпечення захисту своїх фінансових вкладень. Відновлення довіри населення до держави і фондового ринку є необхідною умовою соціальної підтримки курсу ринкових реформ та забезпечення соціальної стабільності в суспільстві. На цих засадах і була започаткована державна політика регулювання ринку цінних паперів в Україні [15, c. 74 – 77].
На фондовий ринок, як на складову частину фінансового ринку держави, звичайно, впливають кризові процеси, які мають місце в економіці. Проте, незважаючи на погіршення інвестиційного клімату, фондовий ринок продовжує свій розвиток.
Значним недоліком вітчизняного ринку є і відсутність такого поширеного на світових фінансових ринках інструменту, як корпоративні облігації. Якщо протягом 1996 – 1997 років було зареєстровано випусків облігацій підприємств на загальну суму 117,1 млн. грн., то в 1998 р. таких випусків зареєстровано лише на суму 8,19 млн. грн. Існують дві основні причини, через які підприємства не використовують можливості залучення додаткових коштів цим шляхом. Насамперед це податкове законодавство, яке не стимулює випуск боргових корпоративних цінних паперів. Іншою причиною можна вважати високу прибутковість облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), ринок яких протягом останніх років відволікав значні обсяги інвестиційних ресурсів з ринку капіталів. Тому в листопаді 1998 року Комісією підготовлено, а урядом відповідно внесено до Верховної Ради законопроект "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що передбачає звільнення від оподаткування надходження коштів при випуску корпоративних облігацій.
На жаль, особливості перехідного періоду у вітчизняній економіці, зростання державного боргу зробили проблематичним ефективне покриття дефіциту державного бюджету шляхом випуску ОВДП. Тому ще одним важливим напрямком розвитку цінних паперів для розв'язання проблем фінансування економіки та розвитку соціально-економічно інфраструктури міст може стати випуск муніципальних та регіональних цінних паперів. Україна вже має певний досвід в цій сфері, оскільки облігації місцевої позики існують фактично вже більше трьох років.
Останнім часом в Україні набули поширення – як засіб подолання кризи неплатежів – векселі.
Вони зайняли серед фінансових інструментів домінуюче становище, вільно продаються та купуються на вітчизняному вторинному ринку. Це пояснюється спадом ринку державних цінних паперів та акцій. Збільшення обсягів продажу векселів є також наслідком збільшення кількості емітентів. Ними, зокрема, стали органи Пенсійного фонду, обласні державні адміністрації, інші органи місцевого самоврядування.
Становлення цілісного та ефективного фондового ринку в Україні неможливе без наявності спеціалізованих фінансових інститутів, які працюють на ниві спільного інвестування. Провідна роль в обслуговуванні громадян при здійсненні ними інвестицій належить інвестиційним фондам та інвестиційним компаніям. Понад чверть громадян України реалізували своє право власності шляхом спільного інвестування. До участі в приватизації з інституціональних інвесторів були допущені лише закриті інвестиційні фонди.
Серед головних проблем, що заважають діяльності інститутів спільного інвестування, слід зазначити подвійне оподаткування доходів інвесторів, невизначеність деяких аспектів ведення бухгалтерського обліку, що іноді призводять до неправильного відображення фінансових результатів.
Для підвищення ефективності функціонування фінансового ринку Комісія ставить собі також за мету посилити вимоги щодо інформаційного забезпечення акціонерів та учасників інвестиційних фондів шляхом встановлення стандартів складання фінансової звітності фондів.
У 1991 – 1993 роках уряд започаткував на основі Української фондової біржі створення національної централізованої системи організованої торгівлі цінними паперами, реєстрації прав власності і забезпечення обігу цінних паперів. Комісія вже видала дозволи на діяльність п'яти спеціалізованих бірж та Позабіржовій фондовій торговельній системі (ПФТС).
На жаль, останніми роками не вдалося повною мірою створити національну централізовану систему, забезпечити її подальше ефективне функціонування: на організаційно оформлені ринки припадає менш ніж три відсотки від загального обсягу торгів всіма видами цінних паперів. Внаслідок цього не повною мірою забезпечуються інтереси держави та громадян у функціонуванні прозорого, ефективного та справедливого ринку.
Однією з головних умов ефективного функціонування ринку цінних паперів є наявність розвинутої ринкової інфраструктури, яка забезпечує прискорення обігу цінних паперів та реєстрацію прав власності на цінні папери.
Прийняття і введення в дію в січні 1998 року Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" викликало необхідність приведення професійними учасниками фондового ринку своєї діяльності у відповідність до його норм.
Саме існування Національного депозитарію є ознакою економічної цивілізованості та гарантованого захисту прав власності, що збільшує привабливість країни для вітчизняних та іноземних інвесторів.
Але якщо враховувати, що Національний депозитарій України відповідно до законодавства є системоутворюючим елементом Національної депозитарної системи, який забезпечує стандартизацію документообігу, кодифікацію цінних паперів і міжнародні зв'язки з депозитаріями інших держав, то стає зрозумілим, що створення Національної депозитарної системи України мало б передувати приватизації, чи, як мінімум, збігатися з її початком. Позаяк це своєчасно не було зроблено, єдиним виходом з ситуації, що склалася, є прискорення процесу створення Національної депозитарної системи України і розв'язання проблеми випуску і забезпечення обігу повноцінних паперів (в документарній та бездокументарній формах) в процесі завершення приватизації [17].
Вважається, що 1999 рік був роком виходу українського фондового ринку з кризи. Уже в липні торішній обсяг торгів у ПФТС був перевищений і стало остаточно зрозуміло, що це не випадкові коливання, а впевнене зростання усіх показників ринку. Це яскраво продемонструвало триразове збільшення обсягів торгів, зростання індексу ПФТС, капіталізації та кількості угод, укладених у торговельній системі.
У першій половині 2000 року тривало зростання ринку, але з липня уже спостерігалося незначне зниження котирувань українських акцій. Обсяг торгів акціями становив 270,9 млн. дол. США, що на 14% більше ніж попереднього року. За підсумками цього року ринкова капіталізація компаній, що входить до лістингу ПФТС, становила 2,23 млрд. дол. США, або 7,2% ВВП.
Порівняно з 2000 роком 2001 рік став роком падіння цін на акції. Індекс ПФТС за 2001 рік знизився на 23,3% – від 55,53 до 42,65. Сумарна капіталізація ринку ПФТС за цей період знизилася на 14,1%. На частку ВАТ “Укрнафта” припадало 10,3% загальної ринкової капіталізації. Головною проблемою ринку 2001 року була відмова нерезидентів від інвестування в українські акції. Фінансові ресурси внутрішніх інвесторів є недостатніми для зростання фондового ринку в Україні.
Слід зауважити, що 2001 та 2002 роки яскраво продемонстрували, що на неліквідному ринкові немає чіткої кореляції між фундаментальними показниками діяльності підприємств зокрема та економіки країни загалом, з одного боку, та динамікою ринку цінних паперів, з іншого. Індекс ПФТС та інші фондові індекси, які розраховують українські компанії протягом цих років, впевнено знижувалися, або тривалий час були без змін.
Ринок цінних паперів у 2001 – 2002 роках характеризувався такими особливостями:
    величезний брак ліквідних акцій та стабільних, прибуткових емітентів;
    портфельні інвестори поступово втрачають інтерес до українського фондового ринку. Однією з головних особливостей 2002 року є перетворення фондового ринку в місце торгівлі великими стратегічними пакетами акцій;
    популярність одних цінних паперів зростає (облігації), інших знижується (акції). У зв’язку зі змінами українського законодавства деякі цінні папери випускати або заборонено (фінансові векселі), або проблематично (депозитні сертифікати на пред’явника).
Протягом 2003 року індекс акцій ПФТС зріс на 57,91%. Зростання індексу забезпечили всі цінні папери, що входили до індексного кошика. Негативними чинниками, що вплинули на стан фондового ринку України 2003 року, були: зниження кількості акцій, які перебувають у вільному обсязі на ринку; неприйняття Верховною Радою України Закону “Про акціонерні товариства”, змін до Закону “Про цінні папери та фондову біржу”; зменшення пропозиції інвестиційно привабливих підприємств для продажу на організованому ринку ФДМУ (2003 року для продажу було запропоновано 369 пакетів акцій, 2002 року – 490 пакетів акцій) [8, с. 446 – 449].
Наприкінці 2008 року макроекономічні процеси в країні характеризувалися певною нестабільністю, на що відповідно відреагував і національний фондовий ринок.
Фондовий ринок України зазнав погіршення показників ліквідності, що пов’язано з внутрішніми ризиками та впливом ситуації на світовому фінансовому ринку. Зокрема, за підсумками 2008 року спостерігається втрата позицій основних українських індексів фондового ринку, значне зниження біржового курсу акцій “блакитних фішок”. Починаючи з вересня у зв’язку із “ціновою нестабільністю” неодноразово призупинялися торги на Фондовій біржі ПФТС.
У 2009 році головними стримуючими чинниками для інвестиційної активності на фондовому ринку залишатимуться як внутрішні, так і зовнішні фактори, зокрема спостерігатиметься вплив загальносвітової фінансової кризи. Перспективи фондового ринку України повною мірою залежать від рівня ліквідності світових і українського фінансового ринків.
При цьому інвестори цікавитимуться в основному якісними українськими активами. Основний попит у 2009 році буде зосереджений на українських "блакитних фішках" та підприємствах, які очікують на приватизацію. Інвесторам, імовірно, будуть цікаві цінні папери компаній, які в регулярній інформації за 2008 рік розкриють перспективи розвитку бізнесу, істотні фактори ризику, що можуть вплинути на діяльність емітента в майбутньому, рентабельність тощо. Серед найцікавіших секторів можна виділити компанії аграрного сектора, харчової промисловості, фармацевтики та машинобудування.
У корпоративному секторі економіки, який складають 31,4 тисяч акціонерних товариств (відкритих – 10 111, закритих – 21 287), поступово зменшується їх кількість. З початку року станом на 01.01.2009 р. кількість зареєстрованих на території України акціонерних товариств зменшилась, зокрема ВАТ – на 4,1%, ЗАТ – на 1%.
За підсумками 2008 року найважливішим джерелом залучення фінансових ресурсів на ринку цінних паперів виступали такі види цінних паперів, як акції, облігації підприємств та інвестиційні сертифікати.
Протягом 2008 року обсяг випуску акцій, зареєстрованих центральним апаратом Комісії, становив 46,83 млрд. грн., що порівняно з 2007 роком більше на 14,89 млн. грн. На обсяги випуску акцій активно впливає банківський сектор, який нарощує власний капітал.

















Рис. 1. Обсяг зареєстрованих Комісією випусків інвестиційних сертифікатів пайовими інвестиційними фондами КУА протягом 2003 – 2008 років (млрд. грн.).

Емітентами продовжувалось залучення коштів шляхом запозичень через боргові цінні папери. Комісією зареєстровано 774 випуски облігацій підприємств на суму 28,45 млрд. грн. Обсяг зареєстрованих облігацій підприємств зменшився на 16 млрд. грн. порівняно з даними за 2007 рік.
Обсяг зареєстрованих Комісією випусків інвестиційних сертифікатів КУА ПІФ становив 65,37 млрд. грн., що порівняно з даними за 2007 рік більше на 34,25 млрд. грн., або у 2,1 рази (рис. 1). Також активно продовжувалась реєстрація випусків акцій КІФ, обсяг яких збільшився порівняно з даними за 2007 рік на 3,41 млрд. грн. (або у 1,6 рази) та становив 8,89 млрд. грн. (рис. 2).















Рис. 2. Обсяг зареєстрованих Комісією випусків акцій корпоративних інвестиційних фондів протягом 2003-2008 років (млн. грн.).

Серед фінансових інструментів найбільші обсяги випусків зареєстровано з акціями – 37,52% та облігаціями підприємств – 33,38% від загального обсягу зареєстрованих випусків цінних паперів у 2008 році.


2.2. Особливості розвитку організованого ринку цінних паперів в Україні.

Сучасне відродження біржової діяльності в Україні започатковане лише 1990 р. На нинішньому етапі вже завершився організаційний період становлення, й розпочали торги більш як 80 бірж. Звичайно, їх ще не можна порівняти з сучасними центрами біржової торгівлі, та вже й вони починають відігравати самостійну і досить значну роль у процесі оптової торгівлі. З числа зареєстрованих бірж 49 з них сформувалися як універсальні й товарно-сировинні біржі, 8 – спеціалізовані, 8 – фондові й товарно-фондові, 5 – агропромислові, 2 – цукрові, 1 – нерухомості і 1 – міжбанківська валютна біржа. Щоправда, працювали й проводили регулярні торги лише 43 з них. Більше того, і в 1994 – 1996 рр. продовжувався процес скорочення числа бірж. Лише у 1993 р. було ліквідовано або перепрофільовані в інші комерційні структури 15 бірж. Серед причин, що викликали цей негативний процес, основними є: загальна криза економіки, скорочення виробництва, поступове відновлення прямих господарських зв'язків між виробниками й споживачами на основі бартеру, інші кризові та інфляційні фактори.
Основними принципами діяльності бірж України є рівноправність учасників торгів, застосування вільних ринкових цін, гласність та публічність проведення біржових операцій. Установлюючи правила торгівлі,обов’язков для всіх учасників торгів,біржі України створюють умови для прискорення товарообігу, регулювання цін на підставі співвідношення попиту та пропонування.
Однією із провідною у біржовій торгівлі України є Українська фондова біржа. Тут концентрується необхідна інформація про потреби виробництва, попит та пропонування предметів народного споживання, укладаються угоди на їх поставки,виставляють я зразки товарів, які потім, залежно від попиту на них, будуть випускатися в масовій кількості.
Українська фондова біржа була створена у 1991 році відповідно до постанови Кабінету міністрів. Вона отримувала фінансування по лінії французького гранту українському уряду у розмірі 5 млн. дол. Розпочала операції у січні 1992 року як фондова біржа на основі традиційної “голосової системи” щоденного котирування цін на цінні папери. ДКЦПФР надала УФБ статус саморегулюючою організації СРО у червні 1998 року. За статутом УФБ є неприбутковим некомерційним закритим акціонерним товариством.
Інформація про операції з купівлі-продажу цінних паперів, які були здійснені на Українській фондовій біржі за 2009 рік наведена у додатку 1.

Таблиця 1
Структура торгівлі на УФБ фінансовими інструментами за 2008-2009 рр.

В той же час слід відмітити, що сесій проводяться дуже рідко. Майже 65% всіх угод, що уклалися були угодами з похідними цінними паперами, тобто деривативами або опціонами на придбання товарів. У 2009 р. у порівнянні з 2008 роком зросла торгівля акціями з 15,26% до 35,39%, в той час як торгівля облігаціями майже припинилася (див. табл. 1) [20]. Отже, як можна побачити, нажаль, Українська фондова біржа не спромоглася розвинутися то такого рівня, щоб задовольняти потребам ринку сьогодні і у майбутньому.
У першому кварталі 2010 року, також і як в попередні роки у структурі торгів переважав вторинний ринок торгівлі похідними цінними паперами (рис. 3).










Рис. 3. Структура торгів на УФБ за перший квартал 2010 року (за видами ринків).

Протягом першого кварталу 2010 року на УФБ та її філіях відбулося 6 торгівельних сесій (за аналогічний період 2009 року – 7 сесій). Середньомісячний обсяг торгівлі склав 75,7 тис. грн. (відповідний показник 2009 року – 870 тис. грн.), за торгівельну сесію – 37,8 тис. грн. (в 2009 році – 370 тис. грн.) (див. додаток).
За звітний період на УФБ та її філіях укладено 18 угод (в середньому 3 угоди за торговельну сесію). В розрізі фінансових інструментів найбільшу кількість угод (13) було укладено на вторинному ринку акцій [21].
На кінець звітного періоду у біржовому списку налічуються цінні папери 38 емітентів, які перебувають у позалістинговому котируванні. Структура інструментів біржового списку УФБ на кінець березня 2010 року суттєво змінилася у порівнянні з відповідним періодом 2009 року. Якщо в 2009 році переважну частину біржового списку складали корпоративні облігації (51% інструментів), то в 2010 році спостерігається переважна питома вага акцій в біржовому списку (94%) [23].
Практика торгівлі на біржах виявила ряд недоліків, які пов'язані з браком відповідної допоміжної техніки й обладнання, недостатнім посередницьким досвідом брокерів, відсутністю (і це головне) стандартизованості товарів, зокрема загальновизнаного обсягу товарних партій, який був би кратним біржовій одиниці – лоту, уніфікованого показника якості різних товарів і товарних груп, що дало б змогу об'єктивно зіставити споріднені товари навіть в одній біржовій секції. Не сприяє розвитку біржової справи й відсутність вільного обертання контрактів між різними секціями в межах однієї біржі та інших загальновизнаних у світі правил і стандартів. Негативно впливають на біржову торгівлю також державне замовлення, бюрократичні структури, працівники яких виховані на догматах розподільчої економіки, фондування матеріально-технічни ресурсів й управління економікою як одним підприємством.
Діяльність з організації торгівлі здійснювалась 10 біржами та 1 торговельно-інформац йною системою. З 16.12.2008 р. ВАТ «Українська біржа» отримало ліцензію на впровадження діяльності з організації торгівлі на ринку цінних паперів.
За результатами торгів на організаторах торгівлі протягом 2008 року обсяг виконаних біржових контрактів з цінними паперами становив 37,5 млрд. грн., що порівняно з даними за 2007 рік більше на 2,35 млрд. грн.














Рис. 4. Обсяг торгів на організаторах торгівлі протягом 2003-2008 років (млрд. грн.).

Станом на 01.01.2009 р. відповідно до вимог у біржові списки організаторів торгівлі включено 2 178 цінних папери 1 035 емітентів.
Кількість цінних паперів, які входять до біржових реєстрів організаторів торгівлі, становить 267 (або 12,26% від кількості цінних паперів, які входять до біржових списків організаторів торгівлі).
У біржовому реєстрі до котирувального списку за І рівнем лістингу включено 15 цінних паперів, за ІІ рівнем лістингу – 252.
Найбільшу кількість цінних паперів, які входять до біржового списку організаторів торгівлі, займають позалістингові цінні папери.
Розподіл кількості емітентів, цінні папери яких включено до біржових списків організаторів торгівлі, наведено в діаграмі.



Рис. 5. Розподіл кількості емітентів, цінні папери яких включено до біржових списків організаторів торгівлі

В розвитку біржової торгівлі однаково заінтересовані всі підприємства, незалежно від форм їхньої власності. Світовий досвід підтверджує, що вона відповідає інтересам і державних структур. Навіть біржова спекуляція, не бажаючи того, збільшує попит (пропозицію) товарів, що врівноважує сезонні цінові відхилення, тому здійснює позитивний вплив на суспільне виробництво і споживання [14, с. 220 – 225].

2.3. Національна депозитарна система – основа інфраструктури фондового ринку.

Одним із головних елементів інфраструктури ринку цінних паперів є депозитарна система. Національна депозитарна система відіграє винятково важливу роль на ринку цінних паперів, особливо в питаннях переходу прав власності на цінні папери. Відтак формування єдиної депозитарної системи, яка об'єднує професійних учасників ринку цінних паперів, котрі виступають основними інститутами інфраструктури, є важливим та актуальним завданням.
Формування ефективної депозитарної системи є необхідною умовою для стимулювання трансформації заощаджень в інвестиції, а також забезпечення всього комплексу прав інвесторів.
Проблемам формування та розвитку Національної депозитарної системи (НДС) приділяли увагу чимало вчених і практиків. Однією з основних причин нерозвинутості фондового ринку України вважається відсутність цілісної депозитарної системи, тож необхідним є поетапний перехід до централізованої депозитарної системи.
В Україні наразі роль Центрального депозитарію виконують три структури: Національний депозитарій України, Міжрегіональний фондовий союз (для корпоративних цінних паперів), Національний банк України (для державних цінних паперів). Національний депозитарій України є ключовим елементом вітчизняної депозитарної системи, він забезпечує її формування та розвиток, функціонування системи обліку й обігу цінних паперів та інтеграцію України у Міжнародну систему депозитарних установ, що забезпечують діяльність світових ринків капіталу.
Українська депозитарна система на сьогодні не відповідає вимогам інвесторів та акціонерних товариств і практично не відповідає аналогічним системам розвинених країн. У останніх обслуговування 95% організованого ринку забезпечується центральними депозитаріями.
Згідно із Законом України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» в країні діє дворівнева депозитарна система: нижній рівень – зберігачі та реєстратори; верхній – Національний та інші депозитарії [2]. Крім того, опосередкованими учасниками Національної депозитарної системи є організатори торгівлі цінними паперами, банки, торговці цінними паперами та емітенти.
Потребує розв'язання проблема формування центрального депозитарію. В Україні функції, які згідно з рекомендаціями групи 30-ти «Про кліринг і розрахункову систему світових ринків цінних паперів» мав би виконувати Центральний депозитарій, розподілені між Національним депозитарієм України, депозитарієм національного банку та Міжрегіональним фондовим союзом (МФС). З одного боку, такий розподіл зумовлений чинним Законом України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» а з іншого – суперечить основному принципу цілісності ринку та його систем, передбаченого Концепцією функціонування і розвитку фондового ринку від 1995 року.
Але іноді чинне законодавство розходиться з практикою [6, c. 68 – 70].
Недосконале законодавство – не єдиний камінь спотикання при формуванні центральної депозитарної системи України. Є чимало інших проблем, які потребують нагального вирішення. Зокрема, на даний час в Україні немає системної інфраструктури фондового ринку, а діє певний набір її інститутів (організатори торгівлі, депозитарії, зберігачі, реєстратори). Організатори торгівлі функціонують автономно за своїми окремими правилами. Вони не пов'язані ані технологічно, ані інформаційно.
Крім того, актуальною проблемою сьогодення не лише фондового ринку, а й економіки України загалом є відсутність дієвих довгострокових програм розвитку країни та її ринків.
Проблема розрахунку за договорами щодо цінних паперів за принципом «поставка проти оплати» нині є однією з найважливіших, оскільки без цього неможливе подальше вдосконалення депозитарної системи України, її інтеграція до світових депозитарних систем, налагодження кореспондентських відносин, зменшення ризиків у розрахункам між учасниками фондового ринку тощо. Варто зауважити, що нині обов'язковість застосування цього принципу передбачена лише депозитарієм Національного банку України. Операції з недержавними цінними паперами в основному обслуговує Міжрегіональний фондовий союз – єдиний ліцензований комерційний депозитарій, що належить найбільшим гравцям фондового ринку (ПФТС, Ощадбанк України, Укрсоцбанк, ПУМБ тощо), а держава контролює 15% його акцій.
Зокрема, доцільно було б створити в Україні дворівневу Національну депозитарну систему. Перший (вищий) рівень – це Центральний депозитарій, який здійснював би облік корпоративних цінних паперів та муніципальних облігацій, і Національний банк України, що здійснював би депозитарну діяльність з державними цінними паперами. Другий (нижчий) рівень складається зі зберігачів та реєстраторів власників іменних цінних паперів, а також організаторів торгівлі, при яких створено розрахункові установи. При цьому Центральний депозитарій створюється виключно державою та професійними учасниками ринку цінних паперів. З одного боку, депозитарій повинен зосередитися на веденні обліку прав власності і не займатися грошовими розрахунками, але з другого – можливий комплексний, більш привабливий підхід, коли в одному місці здійснюється передача власності і відповідний до неї грошовий розрахунок. Перевага другого варіанта полягає у спроможності Центрального депозитарію забезпечити захист розрахунків від ризику шляхом надання усього комплексу розрахунково-кліринг вих операцій.
Загалом побудова Центрального депозитарію в Україні має базуватися на принципі незалежності, прозорості, некомерційного характеру діяльності, державної підтримки, запровадження доступних та рівних умов і тарифів для усіх користувачів, використання міжнародних стандартів та рекомендацій, мінімізації витрат.
Стан та перспективи розвитку депозитарних послуг в Україні багато в чому зумовлюються ступенем розвитку фондового ринку (наявність основних учасників, насиченість фінансовими інструментами, система розкриття інформації тощо) та Національної депозитарної системи (наявність системних інститутів, забезпечення повних і своєчасних розрахунків, мінімізація ризиків тощо) як середовища надання депозитарних послуг.
За результатами аналізу діяльності депозитаріїв у нашій країні можна зробити висновок про істотне відставання вітчизняної депозитарної системи від західних аналогів, зокрема в частині формування ефективної, швидкодіючої та дешевої системи розрахунків за підсумками угод з цінними паперами, які здійснюються інвесторами.
У таблиці 2 відображена інформація щодо кількості емітентів, які самостійно ведуть реєстри власників іменних цінних паперів та реєстраторів, які здійснюють ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.
Самостійно здійснювали ведення реєстрів власників іменних цінних паперів 283 емітенти.



Таблиця 2
Кількість емітентів, які самостійно ведуть реєстри власників іменних цінних паперів, та реєстраторів, які ведуть реєстри власників іменних цінних паперів


Здійснення діяльності шляхом створення підпорядкованих підрозділів, найбільш характерно для банківських установ, що мають ліцензію на право здійснення діяльності щодо ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Станом на 01.10.2009 р. загальна кількість підпорядкованих підрозділів у реєстраторів становила 81 установу.
Емітенти продовжують активно користуватися послугами реєстраторів, про що свідчать дані таблиці 3.
Таблиця 3
Дані щодо кількості емітентів, які користуються послугами реєстраторів


Станом на 01.10.2009 р. у реєстраторів на 12,01 млн. особових рахунках обліковувались іменні цінні папери загальною номінальною вартістю 187,7 млрд. грн.
Починаючи з 2002 року спостерігається тенденція зменшення кількості емітентів, які самостійно ведуть реєстри власників іменних цінних паперів.
Відтак чинна депозитарна система потребує вдосконалення, але – не повної перебудови. Так основними напрямами розвитку Національної депозитарної системи мають бути: по-перше, удосконалення законодавства та уніфікація обліку цінних паперів, по-друге, централізація депозитарної системи та її інтеграція у міжнародний ринок цінних паперів [9, с. 49 – 52].





Розділ 3. Регулювання ринку цінних паперів та напрямки його удосконалення.

3.1. Державне регулювання ринку цінних паперів.

Державне регулювання ринку цінних паперів полягає в здійсненні державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері (ст.1. Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні").
Воно здійснюється у формах, передбачених ст. 3 зазначеного Закону:
– прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів;
– регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів;
– видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю;
– заборона та зупинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності спеціального дозволу (ліцензії) на цю діяльність та притягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності згідно з чинним законодавством;
– реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів;
– контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією;
– створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;
– контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контролюючим органам;
– проведення інших заходів щодо державного регулювання і контролю за випуском та обігом цінних паперів.
Державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Інші державні органи здійснюють контролюють діяльність учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством. З метою координації діяльності державних органів з питань функціонування ринку цінних паперів створюється Координаційна рада.
За порушення законодавства, що регулює ринок цінних паперів, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, відповідно до ст. 11 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", накладає на юридичних осіб штрафи.
Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про накладення штрафу може бути оскаржено в суді [7, c. 111 – 114].

3.2. Саморегулювання фондового ринку.

Саморегулювання фондового ринку – це нормативне регулювання ринкових відносин щодо цінних паперів, яке здійснюється саморегулювальними організаціями (інститутами).
Саморегулювальні організації фондового ринку – це об’єднання суб’єктів фондового ринку,що встановлюють для своїх членів формальні правила та процедури.
Основними ознаками саморегулювання фондового ринку є:
– саморегулювання здійснюється на підставі або відповідно до державного регулювання,але не заміняє останнього;
– саморегулювання ґрунтується на принципах добровільності та вигідності участі;
– самоорганізація і владні повноваження,які виходять із самоуправлінських початків – це основа саморегулювання фондового ринку.
Головними функціями саморегулювання фондового ринку є:
1) виступає допоміжним засобом (по відношенню до державного регулювання) впорядкування фондового ринку;
2) здійснює регулювання замість державних органів у випадках,коли останні делегують частину своїх повноважень саморегулювальним організаціям;
3) сприяє забезпеченню ринку цінних паперів;
4) інші.
Для того,щоб саморегулювання змогло виконувати свої функції, воно повинно відповідати таким вимогам, як:
– послідовність;
– раціональність;
– концептуальність.
Основні ознаки організації, що саморегулюють фондовий ринок:
– добровільність об’єднання;
– наявність різноманітних видів діяльності;
– захист інтересів членів організації;
– встановлення для своїх членів “правил гри” на ринку;
– виконання низки регулюючих функцій, які недоцільно виконувати державі.
Саморегулювальна організація (СРО) забезпечує представництво інтересів кожного з її учасників у таких процедурах:
– прийняття, внесення поправок або скасування будь-якого правила чи положення про СРО;
– висунення кандидатів на керівні посади і вибори до органів управління та участь в управлінні справами СРО;
– розподіл обґрунтованих виплат, відрахувань чи інших витрат, пов’язаних з діяльністю СРО, серед учасників саморегулювальної організації.
Саморегулювальна організація:
– забезпечує захист від неправомірних дій інших учасників СРО;
– розробляє правила, які обмежують маніпулювання цінами під час проведення операцій з цінними паперами;
– здійснює контроль за виконанням санкцій та заходів, що застосовуються до учасників СРО;
– розробляє правила та стандарти здійснення своїми учасниками професійної діяльності і здійснює контроль за їх дотриманням.
Учасники СРО мають право:
– брати у встановленому порядку участь у роботі СРО;
– виступати з пропозиціями та зауваженнями, пов'язаними з діяльністю СРО, її органів;
– безкоштовно брати участь у первинних торгах акціями приватизованих підприємств, що виставляються на продаж Фондом держмайна України;
– бути звільненими від сплати разового абонемента споживача на первинних торгах ФДМУ;
– бути звільненими від сплати реєстраційного збору за акредитацію брокерської контори на фондовій біржі;
довготривалої оренди брокерського місця на пільгових умовах.
Протягом останніх років Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, відповідно до сучасного стану фондового ринку, проводиться послідовна робота щодо встановлення єдиного підходу до створення та функціонування СРО та передачі частини регуляторних повноважень на здійснення державного регулювання ринку цінних паперів від Комісії до СРО, створення уніфікованої правової бази за кожним видом професійної діяльності на ринку цінних паперів, направленої на забезпечення стабільності ринку та безпеки діяльності на ньому як для професійних учасників, так і для інвесторів; посилення контролю за дотриманням учасниками фондового ринку регуляторних вимог, уніфікованих правил та стандартів, підвищення дієвості саморегулювання та покращення взаємодії з державними органами.
За станом на 31.12.2008 на ринку цінних паперів здійснювали діяльність 11 саморегулюючих організацій (див. табл. 4).
Великий досвід операцій з цінними паперами, що нагромаджений протягом століть, втілився у традиції ведення цього бізнесу, які відображають історію розвитку фондового ринку та особливості національної політики і менталітету нації. Ринкові операції, наприклад, у США, Європі чи Японії об’єднані лише зовнішньою подібністю – купуються та продаються цінні папери, діють однакові за функціями суб’єкти ринку тощо, але ці операції відповідають особливій економічній моделі конкретної країни, тому є, по суті, різними [7, c. 114 – 116].



Таблиця 4
Кількість членів саморегулюючих організацій в Україні


Проте існують і загальні етичні норми, що відповідають принципам функціонування фондового ринку у будь-якій країні. Прикладом таких норм можуть бути “Повсюдно прийняті принципи ведення бізнесу з цінними паперами”, затверджені в 1992 р. Міжнародною фундацією фондових бірж [10, с. 25 – 26].

3.3. Перспективи підвищення ефективності функціонування ринку цінних паперів в Україні.

Фондовий ринок України, хоча поволі, але розвивається, що дає змогу говорити про наслідки підвищення інвестиційного поля в економіці, в основному створена нормативна база і прийнятий новий Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23.02.2006 р. [1]. Але багато питань залишається відкритими. Питання які потребують докладного вивчення і впровадження в нормативну базу.
Першим поштовхом стало створення сьомих робочих груп з Національного банку України за участю Асоціації українських банків, Першої фондової торгівельної системи, банків України, Світового банку, Міністерства фінансів України, профільних комітетів Верховної Ради України та учасників фондового ринку визначення заходів щодо активізації діяльності банків України на ринку цінних паперів. Фахівці розглядали проблемні питання вексельного обігу, ринків облігацій зовнішньої державної позики, корпоративних облігацій та акцій, розвитку інфраструктури фондового ринку, а також вдосконалення бухгалтерського обліку операцій банків.
Результатом діяльності зазначених груп стало визначення негативних моментів і проблем, які заважають ефективному функціонуванню банків у відповідних сегментах фондового ринку, а також розробка механізмів їх усунення.
На нинішньому етапі тимчасові робочі групи визначили і розробили комплекс заходів, які необхідно здійсни
и т.д.................

Скачать работу


Скачать работу с онлайн повышением оригинальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.
© 2009...2024
WEBKURSOVIK.RU – ЭФФЕКТИВНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТУ
webkursovik@yandex.ru