Здесь можно найти учебные материалы, которые помогут вам в написании курсовых работ, дипломов, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.
Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение оригинальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения оригинальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, РУКОНТЕКСТ, etxt.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии так, что на внешний вид, файл с повышенной оригинальностью не отличается от исходного.
Результат поиска
Наименование:
реферат Поняття стилю мовлення
Информация:
Тип работы: реферат.
Добавлен: 26.12.2014.
Год: 2014.
Страниц: 11.
Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%
Описание (план):
План
Вступ
Основна частина :
2.1.Поняття стилю мовлення.
2.2. Характеристика основних функціональних стилів.
Висновки
Список використаної лытератури
1.Вступ
Стиль (від латин. Stilus -
паличка для письма). Стиль літературної мови - різновид мови (її функціонувальна підсистема), що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в
даних умовах. Це своєрідне мистецтво добору й
ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в
конкретних умовах й
обставинах. Д. Свіфт влучно зауважив, що стиль - це власне слова на власному місці.
Кожний стиль має:
1)
сферу поширення і
вживання (коло мовців);
2)
функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);
3)
характерні ознаки (форма та спосіб викладу);
4)
система мовних засобів і
стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).
Ці складові конкретизують, оберігають, певною, мірою обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Оскільки стилістична норма є
частиною літературної, вони не забезпечує
останню, а лише використовує слова чи форми в
певному стилі чи з
певним стилістичним значенням.
Наприклад, слова акт, договір, наказ, протокол, угода є нормативними для офіційно-ділового стилю, хоча в
інших стилях вони також можуть нести забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично виправдане.
Досконале знання специфіка кожного стилю, його різновидів, особливостей -
надійна запорука успіхів у
будь-якій сфері спілкування.
2.Основна частина
2.1. Поняття стилю мовлення
Термін "стиль мовлення' слід розглядати як спосіб функціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови -
спілкування, повідомлення і
діяння. впливу.
Високорозвинута сучасна літературна українська мова має розгалужену системі стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий та конфесійний.
Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови -
усна й
писемна, розмовна і
книжна. Усі стилі мають усну й
писемну форми, хоча усна форма більш притаманні розмовному стилю, а інша - переважно писемна. Оскільки останні сформувалися н книжній основі їх називають книжними.
Структура текстів різних стилів неоднакова, якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог) то для інших -
переважно монолог.
Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є
те,
що
вони - різновиди однієї мови, представляють усе багатство їх виражальних засобів і виконують важливі функції в
житті суспільства - забезпечують спілкування в різних його сферах і
галузях.
У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди -
підстилі - для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань.
Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін.
2.2. Характеристика основних функціональних стилів
Розмовний стиль. Сфера використання
- усне повсякденне спілкування в побутів,
у сім'ї, на виробництві.
Основне призначення - бути засобом впливу
й невимушеного спілкування, жвавого обміну
думками, судженнями, оцінками, почуттями,
з'ясування виробничих і побутових стосунків.
Слід відрізняти неформальне й формальне
спілкування. Перше - нерегламентоване,
його мета й характер значною мірою визначаються
особистими (суб'єктивними) стосунками
мовців. Друге - обумовлене соціальними
функціями мовців, отже, регламентоване
за формою і змістом.
Якщо звичайне спілкування попередньо
не планується, не визначаються мета його
і зміст, то ділові контакти передбачають
їх попередню ретельну підготовку, визначення
змісту, мети, прогнозування, можливих
висновків, результатів.
У повсякденній розмові мовці можуть
торкатися різних, часток не пов'язаних
між собою тем, отже, їхнє спілкування
носить частіше довільний інформативний
характер.
Ділова ж мова, як правило, не виходить
за межі визначеної теми, має конструктивний
характер і підпорядкована розв'язанню
конкретних завдань, досягненню заздалегідь
визначеної мети.
Основні ознаки:
безпосередня участь у спілкування;
усна форма спілкування;
неофіційність стосунків між
мовцями (неформальне);
невимушеність спілкування;
непідготовленість до спілкування
(неформальне);
використання несловесних
засобів (логічних наголосів, тембру, пауз,
інтонації);
використання позамовних чинників
(ситуація, поза, руки, жести, міміка);
емоційні реакції;
потенційна можливість відразу
уточнити незрозуміле, акцентувати головне.
Основні мовні засоби:
емоційно-експресивна лексика
(метафори, порівняння, синоніми та ін.);
суфікси суб'єктивної оцінки
(зменшено-пестливого забарвлення, зниженості);
прості, переважно короткі
речення (неповні, обірвані, односкладові);
часте використовування різних
займенників, дієслів із двома префіксами
(поп-, пона-, поза-);
фразеологізми, фальклоризми,
діалектизми, просторічна лексика, скорочені
слова, вигуки й т.д.);
заміна термінів розмовними
словами (електропоїзд - електричка, бетонна
дорога - бетонка.
Типові форми мовлення - усні діалоги
та полілоги.
Норми розмовного стилю встановлюються
не граматиками, як у книжних стилях, а
звичаєм, національною традицією - їх відчуває
і спонтанно обирає кожен мовець.
Жанри реалізації - бесіда, лист. Художній
стиль.
Цей найбільший і найпотужніший стиль
української мови можна розглядати як
узагальнення й поєднання всіх стилів,
оскільки письменники органічно вплітають
ті чи інші стилі до своїх творів для надання
їм більшої переконливості та достовірності
в зображенні подій.
Художній стиль широко використовується
у творчій діяльності, різних видах мистецтва,
у культурі й освіті.
Як у всіх зазначених сферах, так і в белетристиці
(красному письменстві - художній літературі)
це стиль покликаний крім інформаційної
функції найсуттєвішу - естетичну: впливати
засобами художнього слова через систему
образів на розум, почуття та волю читачів,
формувати ідейні переконання, моральні
якості й естетичні смаки.
Основні ознаки:
найхарактерніша ознака художнього
відтворення дійсності - образність (образ
- персонаж, образ колектив, образ - символ,
словесний образ, зоровий образ);
поетичний живопис словом
навіть прозових і драматичних творів;
естетика мовлення, призначення
якої - викликати в читача почуття прекрасного;
експресія як інтенсивність
вираження (урочисте, піднесене, увічливе,
пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне,
жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе
та ін.);
зображуваність (тропи, епітети
порівняння, метафори, алегорії, гіперболи,
перифрази, тощо; віршова форма, поетичні
фігури); конкретно-чуттєве живописання
дійсності;
відсутня певна регламентація
використання засобів, про які йтиметься
далі, та способів їх поєднання, відсутні
будь-які приписи;
визначальним є суб'єктивізм
розуміння та відображення (індивідуальне
світобачення, світовідчуття і, відповідно,
світовідтворення автора спрямоване на
індивідуальне світосприйняття та інтелект
читача).
Основні мовні засоби:
наявність усього багатства
найрізноманітнішої лексики, переважно
конкретно-чуттєвої (назви осіб, рече,
дій, явищ, ознак);
використання емоційно-експресивно
лексики (синонімів, антонімів, анонімів,
фразеологізмів);
запровадження авторських
новаторів (слів, значень, виразів, формування
індивідуального стилю митця);
уведення до творів, зі стилістичною
метою, історизмів, архаїзмів, діалектизмів,
просторічних елементів., навіть жаргонізмів;
поширене вживання дієслівних
форм: родових (у минулому часі й умовному
способі): Якби ми знали, то б вас не питали
(Н. тв.); особових (у теперішньому й майбутньому
часі дійсного способу): Все на вітрах
дзвенітиме, як дзбан (Л.Костенко); у наказовому
способі: В квітах всі вулиці кричать:
нехай, нехай живе свобода! (П. Тичина);
широке використання різноманітних
типів речень, синтаксичних зв'язків, особливості
інтонування та ритмомелодики;
повною мірою представлені
всі стилістичні фігури (еліпс, періоди,
риторичні питання, звертання, багатосполучниковіст ,
безсполучниковість та ін.).
За родами й жанрами літератури художній
стиль поділяється на підстилі, які мають
свої особливості мовної організації
тексту:
Сфера використання - наукова діяльність,
науково-технічний прогрес, освіта.
Основне призначення - викладення наслідків
дослідження про людину, суспільство,
явище природи, обґрунтування гіпотез,
доведення істинності теорій, класифікація
й систематизації знань, роз'яснення явищ,
збудження інтелекту читача для їх осмислення.
Основні ознаки:
ясність (понятійність) і предметність
тлумачень;
логічна послідовність і доказовість
викладу;
узагальненість понять і явищ;
об'єктивний аналіз;
точність і лаконічність висловлювань;
аргументація та переконливість
тверджень;
однозначне пояснення причино-наслідкових
відношень;
докладні висновки.
Основні мовні засоби спрямовані на інформування,
пізнання, вплив і характеризуються:
великою кількістю наукової
термінології (транскрипція, турбуленція,
дистиляція, реорганізація, атомна маса
й т. ін.);
наявність схем, таблиць, графіків,
діаграм, карт, систем математичних, фізичних,
хімічних та ін. знаків і значків;
оперування абстрактними,
переважно іншомовними словами (теорема,
вакуум, синус, параграф, ценз, шлак та
ін.);
використовуванням суто наукової
фразеології, стійких термінологічних
словосполучень;
залучення цитат і посилань
на першоджерела
як правило, відсутністю авторської
індивідуальної манери та емоційно-експресивно
лексики;
наявністю чіткої композиційної
структури тексту (послідовний поділ н
розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи,
абзаци із застосування цифрової або літерної
нумерації);
окрім переважного вживання
іменників т відносних прикметників наявні
дієслівні форми, частіше безособові,
узагальнені чи неозначені, як правило,
теперішнього часу; що констатують певні
явища й факти; значну роль відіграють
дієприслівникові та дієприкметникові
звороти, які додатково характеризують
дії, предмети та явища;
монологічним характером текстів;
переважанням різнотипних
складних речень стандартних виразів
(кліше).
Науковий стиль унаслідок різнорідності
галузей науки та освіти складається з
таких підстилів:
а) власне науковий )із жанрами текстів:
монографія, рецензія, стаття, наукова
доповідь повідомлення, курсова й дипломна
роботи, реферат, тези) який, у свою чергу,
поділяється на науково-технічні та
науково-гуманітарні тексти;
б) науково-популярний - застосовується
для дохідливого, доступного викладу інформації
про наслідки складних досліджень для
нефахівців, із використанням у неспеціальних
часописах і книгах навіть засобів художнього
та публіцистичного стилів;
в) науково-навчальний - наявний у підручниках,
лекціях, бесідах для доступного, логічного
й образного викладу й н включає використання
елементів емоційності.
Публіцистичний стиль.
Сфера використання - громадсько-політична
суспільно-виробнича культурно-освітня
діяльність, навчання.
Основне призначення:
інформаційно-пропагандистськими
методами вирішувати важливі актуальні,
злободенні суспільно-політичні проблеми;
активний вплив на читача (слухача),
спонукання його до діяльності, до необхідності
зайняти певну громадську позицію, змінити
погляди чи сформувати нові;
пропаганда певних думок, переконань,
ідей, теорій та активна агітація за втілення
їх у повсякдення.
Основні ознаки:
доступність мови й формування
(орієнтація на широкий загал);
поєднання логічності доказів
і полемічності викладу;
сплав точних найменувань,
дат, подій, місцевості, учасників;
висловлення наукових положень
і фактів емоційно-експресивно образністю;
наявність низки яскравих
засобів позитивного чи негативного авторського
тлумачення, яке має здебільшого тенденційний
характер;
широке використання художніх
засобів (епітетів, порівнянь, метафор,
гіпербол і т. ін.).
Основні мовні засоби:
синтез елементів наукового,
офіційно-ділового, художнього й розмовного
стилів;
лексика насичена суспільно-політичним
та соціально-економічни и термінами,
закликами, гаслами (електорат, багатопартійність,
приватизація та ін.);
використовується багатозначна
образна лексика, емоційно-оцінні слова
(політична еліта, епохальний вибір та
ін.), експресивні сталі словосполучення
(інтелектуальний потенціал, одностайний
вибір, рекордний рубіж), перифрази (чорне
золото - вугілля, нафта, легені планети
- ліси та ін.);
уживання в переносному значенні
наукових, спортивних, музичних, військових
та інших термінів (орбіти співробітництва,
президентський старт і под.);
із морфологічних засобів
часто використовується іншомовні суфікси
і ст. (ист), - атор, - акція та ін. (полеміст,
реваншист, провокатор); префікси псевдо;
- нео-, сурес-, ін тре- та ін. (псевдотеорія,
неоколоніалізм, супердержава, інтернаціональний);
синтексисові публіцистичного
стилю властиві різні типи питальних,
окличних та спонукальних речень, зворотний
порядок слів, складні речення ускладненого
типу з повторюваними сполучниками ті
ні.)
ключове, вирішальне значення
мають влучні, афористичні, інтригуючи
заголовки;
ключове, вирішальне значення
мають влучні, афористичні, інтригуючі
заголовки;
Публіцистичний стиль за жанрами, мовними
особливостями т способом подачі інформації
поділяється на такі підстилі:
а) стиль ЗМІ - засобів масової інформації
(часописи, листівки) радіо, телебачення.
тощо);
б) художньо-публіцистич ий стиль (памфлети,
фейлетони, політичні доповіді, нариси
тощо);
в) есе (короткі нариси вишуканої форми);
г) науково-публіцистичн й стиль (літературно-критичн
статті, огляди, рецензії тощо).
Епістолярний стиль.
Сфера використання - приватне листування.
Цей стиль може бути складовою частиною
інших стилів, наприклад художньої літератури,
публіцистики ("Посланія' І. Вишенського,
"Листи з хутора' П Куліша та ін.).
Основні ознаки - наявність певної композиції:
початок, що містить шанобливе звернення;
головна частина, у якій розкривається
зміст листа; кінцівка, де підсумовується
написане, та іноді постскриптум. (Р.S. -
приписка до закінченого листа після підпису).
Основні мовні засоби - поєднання елементів
художнього, публіцистичного та розмовного
стилів.
Сучасний епістолярний стиль став більш
лаконічним (телеграфним), скоротився
обсяг обов'язкових раніше вступних звертань
та заключних формувань увічливості.
Конфесійний стиль.
Сфера використання - релігія та церква.
Призначення - обслуговувати релігійні
потреби як окремої людини, так і всього
суспільства. Конфесійний стиль утілюється
в релігійних відправах, проповідях, молитвах
(усна форма) й у "Біблії' та інших церковних
книгах, молитовниках, требниках тощо
(писемна форма).
Основні засоби:
суто церковна термінологія
і слова - символи;
непрямий порядок слів у реченні
та словосполученні;
значна кількість метафор,
алегорій, порівнянь;
наявність архаїзмів.
