Здесь можно найти учебные материалы, которые помогут вам в написании курсовых работ, дипломов, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

 

Повышение оригинальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение оригинальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения оригинальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, РУКОНТЕКСТ, etxt.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии так, что на внешний вид, файл с повышенной оригинальностью не отличается от исходного.

Результат поиска


Наименование:


реферат Явка з повинною як привід та підстава для порушення кримінальної справи

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 30.12.2014. Год: 2014. Страниц: 13. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):













РЕФЕРАТ





На тему: «Явка з повинною як привід та підстава для порушення кримінальної справи».

























Зміст

Вступ.

1. Поняття і значення стадії порушення кримінальної справи.

2. Порядок порушення кримінальної справи.

2.1 Органи і посадові особи, що мають право порушувати кримінальні справи.

2.2 Приводи і підстави порушення кримінальної справи.

3. Явка з повинною як привід та підстава для порушення кримінальної справи.

4. Кримінально-процесуа ьні відносини між слідчим, органом дізнання, прокурором, судом (суддею) й особою, яка з'явилася з повинною.

Висновки

Список використаної літератури.























Вступ

Сучасні якісні зміни судочинства визначають необхідність не тільки удосконалення законодавства, але і значне підвищення якості й ефективності кримінально-процесуа ьної діяльності. Це вимагає від кожного співробітника правоохоронних органів усебічного знання тих теоретичних питань, від яких безпосередньо залежить підвищення рівня судової та слідчої роботи. До зазначеного числа, крім інших, відносяться й питання, пов'язані зі стадіями кримінального процесу, провідне місце, у якому, з нашої точки зору, займають питання порушення кримінальної справи, як початкової стадії кримінального процесу.
Своєчасне, основане на законі порушення кримінальної справи і провадження розслідування сприяє ефективній боротьбі зі злочинністю, зміцненню правопорядку, вихованню громадян у дусі неухильного виконання законів.
Водночас порушення кримінальної справи без достатніх на це підстав також як і необґрунтована відмова в порушенні кримінальної справи, є грубим порушенням законності, що приносять велику шкоду суспільству, державі, правам і законним інтересам громадян.
Нерідко порушення і прийняття до свого провадження кримінальної справи при відсутності на те підстав спричиняє й інші більш серйозні наслідки порушення законності - необґрунтована затримка, притягнення особи в якості обвинувачуваного, проведення обшуку, застосування інших мір державного примусу (привід, звільнення з посади і т.д.). Дані порушення законів приносять людям великі моральні та фізичні страждання.
При вивченні питань, що стосуються порушення кримінальної справи важливо дослідити питання порушення кримінальної справи за матеріалами явки з повинною. Адже, явка з повинною, як привід та підстава до порушення кримінальної справи, з’явилась відносно недавно (Закон України від 9 квітня 2002 р. „Про внесення змін до Кримінально-процесуа ьного кодексу України ”), що породжує певні складності при застосуванні норм закону. Крім того, явку з повинною використовують злочинці за для пом’якшення покарання чи звільнення від покарання за окремими епізодами злочину. Важливого значення набувають питання порушення кримінальної справи за матеріалами явки з повинною одного з учасників злочинної групи, адже основною ціллю такої явки є звільнення від кримінальної відповідальності інших учасників злочинної групи.
Таким чином, задля повного та всебічного розкриття злочину, а також для того, щоб усі винні у його вчинення були притягнені до відповідальності, необхідно висвітлити основні правові та процедурні аспекти порушення кримінальної справи за матеріалами явки з повинною, з’ясувавши проблемні питання, які можуть виникнути при цьому та можливі шляхи до їх вирішення.
















1. Поняття і значення стадії порушення кримінальної справи.

Порушення кримінальної справи - це початкова й обов'язкова стадія кримінального процесу по кожній конкретній справі.
Порушення кримінальної справи як стадія кримінального процесу виражається в тому, що повноважні органи держави і посадові особи при одержанні відомостей про вчинений злочин або злочин, що готується, встановлюють наявність необхідних умов для провадження по кримінальній справі і приймає рішення почати це провадження.
Порушення кримінальної справи - самостійна стадія кримінального процесу, якій властиві всі ознаки, що характеризують стадію кримінального процесу (конкретні завдання, своєрідне вираження основних принципів кримінального процесу, специфічне коло кримінально-процесуа ьних дій і правовідносин та ін.).
Незалежність стадії порушення кримінальної справи від інших етапів провадження справи обумовлена характером дозволених питань. Зокрема тут не тільки приймаються повідомлення про вчинений злочин, але і перевіряються отримані відомості, а також приймається обґрунтоване рішення про порушення кримінальної справи або відмові в ній. При цьому здійснюється двоєдина задача. З одного боку, реагування на кожен факт вчинення злочину, з іншого боку - відмежування наступних етапів кримінального процесу, зокрема стадії попереднього розслідування, від розгляду фактів: а) яких насправді не було; б) які не є злочинними, тобто в котрих немає хоча б одного з обов'язкових ознак об'єктивної сторони складу злочину, у тому числі малозначних (адміністративних, дисциплінарних і інших проступків).
На цьому етапі діють специфічні кримінально-процесуа ьні відносини, що відрізняються від існуючих у стадії попереднього розслідування. Самостійний характер стадії порушення кримінальної справи виявляється й у тому, що вона являє собою етап кримінально-процесуа ьної діяльності, причому жодна кримінальна справа не може виникнути поза ним.
Стадію порушення кримінальної справи складає комплекс кримінально-процесуа ьних дій і правовідносин, що не може бути зведено тільки до того, що пов'язано із самим актом порушення кримінальної справи. Якщо в результаті перевірки відомостей про вчинений злочин або злочин, що готується, компетентний орган держави (посадова особа) виносить рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, це не означає, що стадії порушення кримінальної справи не було. Вона була. Результатом її стала постанова про відмову в порушенні кримінальної справи.
Своєчасне порушення кримінальної справи сприяє найбільш повному виявленню і закріпленню необхідних доказів. Спізніле рішення значно ускладнює подальшу діяльність по розкриттю злочину і викриттю винних (змінюється обстановка вчинення злочину, знищуються його сліди, наслідки вчиненого, свідки забувають подію і т.п.). Тому порушення кримінальної справи багато в чому забезпечує подальше розслідування. Нерідко акт порушення кримінальної справи припиняє злочинну діяльність, що почалася, або запобігає настання суспільно небезпечних наслідків.
Таким чином, стадія порушення кримінальної справи - це перша самостійна стадія кримінального процесу, що виражається у встановленні компетентним органом держави (органом дізнання, слідства, прокуратури, судом) умов, необхідних для порушення кримінальної справи, і в прийнятті рішення про порушення кримінальної справи, або, при відсутності таких умов, про відмову в цьому.









2. Порядок порушення кримінальної справи.

2.1 Органи і посадові особи, що мають право порушувати
кримінальні справи.

При порушенні кримінальної справи вирішуються багато важливих питань, що торкаються прав та законних інтересів громадян. Тому відповідно до ст. 4, 97, 98 КПК України це право надане тільки суду, прокурору, слідчому й органу дізнання.
У кожному випадку виявлення ознак злочину ці органи “зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочини і до їх покарання (ст. 4 КПК).
Ніякі інші органи держави таким правом не володіють, а їхнє звернення про притягнення особи до кримінальної відповідальності може розглядатися тільки як привід до порушення кримінальної справи.
До числа осіб, зобов'язаних порушувати кримінальні справи, насамперед відноситься прокурор.
Прокурор має право порушити кримінальну справу на будь-який злочин, незалежно від підслідності справи. Це випливає з покладеної на прокурора функції нагляду за виконанням законів, виконуючи який, він, виходячи з характеру порушення закону посадовою особою, виносить мотивовану постанову про порушення кримінальної справи.
Прокурор, при наявності законного приводу і достатньої підстави, виносить постанову про порушення кримінальної справи і передає його з усіма матеріалами для розслідування слідчому або органу дізнання . А слідчий, що одержав цю постанову, справу не порушує тому що вона вже порушена прокурором, а виносить постанову про прийняття справи до свого провадження і приступає до попереднього слідства.
Слідчий порушує кримінальні справи в межах своєї компетенції, виходячи з правил про підслідність (ст.112 КПК). Слідчий порушує кримінальну справу, якщо дані про злочин отримані безпосередньо ним. В даному випадку він виносить постанову про порушення кримінальної справи і приймає його до свого провадження для розслідування. У даному випадку слідчий виносить одну постанову, але в ньому юридично містяться дві постанови, що відносяться до різноманітних стадій кримінального процесу: 1) постанова про порушення кримінальної справи, що відноситься до стадії порушення кримінальної справи, 2) постанова про прийняття справи до свого провадження, що складає початковий момент попереднього слідства (ст.113 КПК) . Про порушення кримінальної справи слідчий повинен повідомити прокурора.
Суддя порушує кримінальну справу одноособово своєю постановою, якщо відповідна заява або повідомлення про злочин подано безпосередньо в суд і в ньому вбачається підстава до порушення кримінальної справи.
Перелік органів і посадових осіб, уповноважених порушувати кримінальні справи, є вичерпним.
Поряд із загальним порядком порушення кримінальних справ законодавством встановлений особливий порядок порушення справ у відношенні визначених категорій осіб. У першу чергу це стосується судів, присяжних і народних засідателів, слідчих, прокурорів. Це обумовлено необхідністю забезпечення незалежності судів, прокурорів і слідчих і належного виконання ними своїх обов'язків.
Заява або повідомлення про злочин повинні бути розглянуті не пізніше трьох діб з дня її надходження. Протягом цього строку прокурор, слідчий, орган дізнання чи суддя зобов’язані прийняти рішення про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи чи про направлення заяви або повідомлення за належністю, тобто за підслідністю чи підсудністю (ч.2 ст. 97 КПК).
Якщо питання про порушення кримінальної справи не може бути вирішено на підставі даних, що є в заяві чи повідомленні, провадиться перевірка цих документів у строк 10 днів. Така перевірка здійснюється, в основному, здійснюється шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів (ч. 4 ст. 97 КПК). В окремих випадках виникає потреба звернутись до відповідних організацій чи установ з вимогою провести ревізію (ч. 1 ст. 66 КПК) чи відомчу перевірку. Органи дізнання можуть здійснювати перевірку оперативним шляхом.
Рішення про порушення кримінальної справи оформляється постановою прокурора, слідчого, органа дізнання, судді або визначенням суду.
У постанові, що складається з вступної, описової і резолютивної частин, повинно бути відзначено час і місце винесення рішення, ким воно складено, тобто ким збуджена дана справа, привід і підстава до порушення кримінальної справи, стаття Кримінального кодексу України, по ознаках якої справа порушується, а також подальше направлення справи, тобто кому воно передано для розслідування або судового розгляду. Стаття особливої частини кримінального кодексу може бути зазначена тільки приблизно, тому що деякі обставини, від яких залежить точна кваліфікація діяння, у момент порушення кримінальної справи бувають ще невідомі або відомі не цілком. Тобто мається на увазі та стаття КК , під ознаки якої найбільше підходять фактичні обставини справи в тому вигляді, у якому вони відомі в момент порушення справи. Але при всій умовності і приблизності кримінальної кваліфікації діяння у момент порушення справи така кваліфікація повинна бути зроблена обов'язково, тому що тільки таким способом можна забезпечити порушення кримінальної справи по злочину (кримінально карного діяння), а не по відношенню фактів, які не являються злочином.



2.2 Приводи і підстави порушення кримінальної справи.

Для порушення кримінальної справи необхідні привід і підстава.
Приводом до порушення кримінальної справи є встановлені законом джерела інформації про вчинений злочин або злочин, що готується, яким закон надає значення юридичних фактів, що зобов'язують орган дізнання, слідчого, прокурора і суд (суддю) прийняти рішення про те, чи варто приступати до провадження по кримінальній справі.
Відповідно до ст.94 КПК України ними можуть бути:
1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян;
2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місті вчинення злочину або з поличним;
3) явка з повинною;
4) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.
Заяви або повідомлення громадян - це найбільш поширений привід до порушення кримінальної справи. Заява громадянина являє собою усне або письмове повідомлення про злочин, зроблене конкретною особою й адресоване органам, уповноваженим порушувати кримінальні справи, незалежно від того, чи заподіяна злочинним діянням шкода заявнику чи іншим особам і організаціям. Усна заява заноситься до протоколу, що підписується заявником і особою, що прийняла заяву, тобто співробітником дізнання, слідчим, прокурором, суддею. Письмова заява підписується особою, яка її подала.
При прийнятті заяви роз'ясняється відповідальність за явно неправдивий донос (по ст. 96 КПК України), про що робиться запис в протоколі, і засвідчується підписом заявника (ч.1 і 2 ст.95 КПК України).
Рішення про порушення кримінальної справи у відношенні свідка за дачу явно неправдивих показань приймається судом тільки одночасно з постановою вироку. Що стосується анонімних заяв, то вони не можуть бути приводом до порушення кримінальної справи, вони є приводом лише для перевірки фактів, що утримуються в них, шляхом оперативно-пошукової діяльності або іншого процесуального засобу, а приводом порушення кримінальної справи можуть бути отримані в результаті цієї перевірки дані.
Заяви громадських організацій, державних установ і підприємств у якості приводу служать тоді, коли вони мають дані про вчинений злочин, які отримані в процесі роботи або іншим шляхом. Наприклад, проведена відомча ревізія, що виявила різноманітні факти зловживань, унаслідок чого керівник передає акт ревізії в прокуратуру.
Велике значення мають публікації в пресі, що вказують на різноманітні факти злочинних діянь. Якщо подібні публікації містять конкретні факти про злочин, то це може бути приводом до порушення кримінальної справи. Ті статті, замітки, повідомлення, що не були опубліковані і переслані в прокуратуру або органи слідства, можуть також бути приводом до порушення кримінальної справи в якості заяв громадських організацій або державних установ або заяв і листів громадян.
Явка з повинною як привід до порушення кримінальної справи - це особиста заява особи про вчинений нею злочині діяння. У такому випадку встановлюється особа що явилась і складається протокол, у якому докладно викладається вчинене ним злочинне діяння. Протокол підписується особою, що з’явилась, і особа, що клала протокол (ст. 96 КПК України). Якщо факти злочину, вчиненого особою, що з’явилася з повинною, - це є приводом порушення кримінальної справи.
Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину як привід до порушення кримінальної справи означає, що ці органи самі, без повідомлення, по своїй ініціативі виявляють вчинення діяння передбаченого кримінальним законом як злочин. На органах дізнання слідства, прокуратури і суду лежить обов'язок активної й ініціативної боротьби зі злочинністю, тому вони зобов'язані порушувати кримінальну справу не тільки тоді, коли до них звертаються зацікавлені особи або до них надходять повідомлення про вчинені злочини, але і тоді, коли вони в процесі виконання покладених на них задач безпосередньо виявляють вчинене злочинне діяння або діяння, що готується.
Так органам дізнання в процесі здійснення їхньої оперативно-пошукової діяльності стають відомі факти злочинних дій.
У відповідності зі ст. 6 Закону України "Про оперативно-пошукову діяльність" оперативно-пошукова діяльність може проводитися і до порушення кримінальної справи, а результати цієї діяльності можуть бути приводом і підставою для порушення кримінальної справи, а також використовуватися в доведенні по кримінальних справах. Прокурор може при здійсненні своїх функцій по загальному нагляду за законністю перевірити, що виявлене їм порушення закону повинно бути розцінений як злочин.
Іноді злочин безпосередньо виявляється прокурором, слідчим, органом дізнання, суддею, якщо злочин був зроблений у їхній присутності (наприклад, хуліганство, опір представнику влади й ін.). У даній ситуації прокурор, слідчий або представник органа дізнання можуть затримати особу, що вчинила злочин, у порядку, передбаченому законом, склавши про це протокол. Тим самим прокурор, слідчий або співробітник органа дізнання, що зробив затримку, порушує кримінальну справу.
Такий перелік приводів до порушення кримінальної справи. Перелік цей вичерпний. Привід, що тягне за собою порушення кримінальної справи відповідно до закону, називається законним приводом. Для того, щоб порушити конкретну справу, у кожному окремому випадку потрібен законний привід, але одного законного приводу недостатньо: необхідно, щоб у наявності була також підстава для порушення справи.
Підставою порушення кримінальної справи називають отримані з джерел, перерахованих у ст. 94 КПК України, достатні дані про наявність ознак злочинного діяння і відсутності передбачених законом обставин, що виключають порушення справи. (ст. 94 КПК України "справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, що вказують на наявність ознак злочину").
Підстава до порушення кримінальної справи включає два необхідних елементи:
· ознаки кримінально карного діяння (склад злочину) у факті, події, що стала відомим органу дізнання, слідчому, прокурору або суду;
· достатньо серйозні дані про те, що злочин дійсно був вчинений (або готувався).
Відсутність в отриманих відомостей будь-якого з цих елементів (юридичного або фактичного) перешкоджає порушенню кримінальної справи. Так, якщо повідомляється, що в діях особи є ознаки злочину, але немає даних, що ці дії в дійсності зроблені, то підстав для порушення кримінальної справи немає. Немає підстави й у випадку, коли отримане повідомлення про дійсно вчинене діяння незлочинного характеру.
У якості підстави для порушення кримінальної справи виступає попередній висновок про ознаки злочину. Проте це повинно базуватися на аналізі конкретних даних, що містяться у визначених джерелах. Кримінальна справа не може бути порушена на підставі чуток, домислів, припущень. Для того, щоб визнати наявність підстави для порушення кримінальної справи, у поданих матеріалах повинні бути необхідні і достатні передумови для їх подальшої процесуальної перевірки.

3. Явка з повинною як привід та підстава для порушення
кримінальної справи.

Згідно зі статтею 96 КПК України явка з повинною - це особисте, добровільне письмове чи усне повідомлення заявником органу дізнання, дізнавачу, слідчому, прокурору, судді або суду про злочин, вчинений чи підготовлюваний ним, до порушення проти нього кримінальної справи.
Поняття явки з повинною вперше було процесуально визначено Законом України від 9 квітня 2002 р. „Про внесення змін до Кримінально-процесуа ьного кодексу України ” як особисте, добровільне письмове чи усне повідомлення заявником органові дізнання, дізнавачу, слідчому, прокуророві, судді або суду про злочин, вчинений чи підготовлюваний ним, до порушення проти нього кримінальної справи. Якщо кримінальну справу вже порушено за наявністю ознак злочину, таке повідомлення заявником має бути зроблене до винесення постанови про притягнення його як обвинуваченого.
Відповідно до КПК України, усна заява заноситься до протоколу, в якому зазначаються відомості про особу заявника й викладається зміст заяви від першої особи. Протокол підписують заявник і посадова особа, котра склала протокол.
Якщо усна заява про явку з повинною зроблена в судовому засіданні, то відомості про особу заявника та зміст його заяви заносяться до протоколу судового засідання й підписуються заявником. Головуючий упродовж трьох днів надсилає витяг із протоколу судового засідання відповідному прокуророві.
Письмова заява про явку з повинною має бути підписана заявником і посадовою особою органу дізнання, дізнавачем, слідчим або прокурором, якими прийнята заява, із зазначенням на заяві дати прийняття.
Розв’язуючи питання про порушення кримінальної справи на підставі явки з повинною (п. 3 ч. 1 ст. 94 КПК), слідчому необхідно встановити, що явка до належного державного органу (його службової особи) була добровільною й до того, як стало відомо про особу, яка вчинила злочин. Вважаємо дискусійною точку зору, що явка з повинною не обов’язково повинна бути особистою1). Навіть у тому разі, коли особа, у зв’язку з хворобою, не може з’явитися, заява про явку з повинною (наприклад, слідчому, що прибув до особи), з дотриманням установленої форми, повинна бути нею зроблена особисто. Явка з повинною ще не означає, що в усіх випадках буде порушено кримінальну справу. На практиці мають місце випадки самообмови чи неправильної, помилкової оцінки своїх дій, як злочинних. Тільки після встановлення слідчим законності явки як приводу та наявності даних, що вказують на ознаки злочину, рішення про порушення кримінальної справи буде обґрунтованим.
Погоджуючись із В.С. Зеленецьким, зазначимо, що, оскільки особа звертається до відповідного правоохоронного органу з повинною, то важливим у змісті такого правового акту є встановлення та відображення ставлення особи до злочину2. З цієї точки зору явка з повинною повинна характеризуватися тим, що особа визнає свою вину у вчиненні злочину та розкаюється у вчиненому. Саме тому необхідно з’ясовувати причину (причини) явки з повинною. На підставі аналізу теорії та практики провадження по кримінальних справах можна виділити причини, що спонукали осіб зробити заяву про явку з повинною.
1. Заяви про явку з повинною роблять особи, щодо яких в органу дізнання, слідства та суду є відомості про причетність їх до злочинної діяльності групи. Явка з повинною зазначених осіб викликана отриманням інформації про хід слідства від членів групи, притягнутих до кримінальної відповідальності, їх родичів та близьких, з інших джерел. Зазвичай особи вважають свою роль під час учинення злочинів незначною й розраховують на те, що явка з повинною сприятиме отриманню можливості в ході слідства перебувати поза слідчим ізолятором та буде врахована як пом’якшувальна обставина під час постановлення вироку.
2. Заяви про явку з повинною роблять особи, які притягнуті до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів у складі ОГ. Такі особи, як правило, заявляють про вчинення ними самостійно або за попередньою змовою в групі осіб злочинів невеликої або середньої тяжкості, розраховуючи на те, що така явка з повинною буде врахована як обставина, що пом’якшує покарання (відповідно до п. 1) ч. 1 ст. 66 КК України).
Крім того, у протоколі прийняття явки з повинною необхідно вказати відомості про співучасників злочину й коло осіб, котрі можуть підтвердити обставини злочину. Це дозволить швидко з’ясувати те, наскільки відповідає дійсності повідомлена інформація, оскільки у справах про злочини, вчинені ОГ, поширеним є такий спосіб протидії розслідуванню, як неправдиві явки з повинною. Уповноважені особи зобов’язані відобразити в протоколі всі обставини зробленої заяви, про що мова йшла вище.
Як відомо, коли особа повідомляє про вчинений злочин під час провадження дізнання, досудового слідства або судового розгляду, явку з повинною фіксують в окремому протоколі. Лише суд, дізнавшись про явку з повинною в процесі розгляду справи, фіксує отримані ним відомості в протоколі судового засідання. Залежно від характеру зробленої заяви, її обґрунтованості та специфіки зв’язку з предметом пред’явленого особі обвинувачення, слідчий або суд вирішують питання про порушення нової кримінальної справи або про необхідність включення отриманих даних до вже пред’явленого обвинувачення як нового епізоду злочинної діяльності. В останньому випадку слідчий повинен пред’явити особі нове обвинувачення за правилами ст. 141 КПК України, а суд – направити справу на додаткове розслідування (ст. 276 КПК України). Якщо ж виявлений новий злочин не має зв’язку з обвинуваченням, інкримінованим особі, слідчий і суд, порушивши кримінальну справу, направляють її для самостійного розслідування.

4. Кримінально-процесуа ьні відносини між слідчим, органом дізнання, прокурором, судом (суддею) й особою,
яка з'явилася з повинною.

На відміну від заявника, особа, яка з'явилася з повинною, повідомляє компетентні державні органи (їх посадових осіб), що ведуть кримінальний процес, про злочин, який було вчинено нею самою або за її участю. Ця обставина свідчить про те, що такий суб'єкт процесу усвідомив протиправність своєї поведінки та її антисоціальну спрямованість. Сказане вказує на специфіку кримінально-процесуа ьних відносин між слідчим, органом дізнання, прокурором, судом (суддею) й особою, яка з'явилася з повинною.
Слід зазначити, що в законі не розкривається поняття явки з повинною. Це викликає певні утруднення серед працівників правоохоронних та судових органів щодо відмежування названого правового явища від схожих дій заявника. Немає єдності у поглядах на явку з повинною і серед учених-юристів.
Так, деякі правознавці під явкою з повинною розуміють звернення громадянина, який повідомив про злочин, до органів влади, наділених повноваженнями порушувати кримінальні справи3. Інші автори вважають під нею особисту явку особи, яка вчинила злочин, у слідчо-судові органи, для визнання себе винною у цьому4. Окремі вчені стверджують, що явка з повинною являє собою добровільно виражене в заяві громадянина повідомлення про злочин, вчинений ним самостійно або в співучасті з іншими особами, адресоване органам дізнання, слідства, прокуратури і суду для вирішення питання про його відповідальність за вчинене5. Низка правників взагалі пропонує розглядати явку з повинною лише як звернення особи із заявою або повідомленням про вчинений злочин6.
Беручи до уваги те, що на практиці часом буває дуже важко відмежувати явку з повинною від «суміжних», іноді подібних юридичних дій заявника, пропонуємо виділити такі ознаки, сукупність яких, на нашу думку, і буде характеризувати цей привід до початку кримінально-процесуа ьної діяльності, а разом з тим і специфіку виникаючих при цьому кримінально-процесуа ьних відносин: а) явка з повинною – це дії самої особи, яка заявила про вчинений нею самостійно чи за її участю злочин; б) при цьому заявник має намір передати себе в руки правосуддя; в) дії особи, яка заявила про злочин, повинні бути добровільними; г) у заяві мають міститися відомості про злочин, вчинений самостійно цією особою або за її участю; д) заява повинна бути представлена безпосередньо громадянином; е) вона має адресуватися суду (судді), прокурору, органам слідства або дізнання7.
Особливість правового статусу особи, яка з’явилася з повинною, полягає в тому, що її не попереджають про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий донос. Така правова регламентація є правильною по суті, оскільки відповідає принципу забезпечення зазначеному суб'єкту кримінально-процесуа ьних відносин права на захист, що реалізується на початковому етапі досудового провадження.
Таким чином, явка з повинною – це добровільне, особисте і безпосереднє звернення особи, яка вчинила злочин, із заявою про нього до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури чи суду з наміром передати себе в руки правосуддя.
Не викликає сумнівів, що явка з повинною – це процесуальна дія. Але вона стає такою, лише тоді, коли набуває належної процесуальної форми. І саме зі здійсненням дій, передбачених ст. 96 КПК, ми і схильні пов'язувати момент виникнення кримінально-процесуа ьних відносин між компетентним державним органом (його посадовою особою) й особою, яка з'явилася з повинною.
Повідомлення громадянина про вчинений ним злочин до органу, що не передбачений чинним кримінально-процесу льним законом, як звернення до неналежного адресата, на нашу думку, не можна розглядати як явку з повинною. Виходячи з цього, ми не поділяємо точку зору окремих авторів, які під явкою з повинною розуміють «заяву громадянина, адресовану не тільки слідчим органам, а і в редакцію газет, установ, громадських організацій, за умови що в ній заявник повідомляє про вчинений ним злочин»8.
Деякі учені-юристи вважають, що явка з повинною має місце і тоді, коли особа заявляє про вчинений нею самостійно або за її участю злочин через інших громадян9. З такою думкою також не можна погодитися, тому що суб'єкт явки з повинною є незамінним. Переуступка такою особою своїх процесуальних прав та обов'язків іншим суб'єктам кримінально-процесуа ьних відносин не припустима, як незаконним є і суміщення ними декількох процесуальних статусів (наприклад, свідка і потерпілого).
Не можна вважати явкою з повинною і заяву особи про вчинений нею злочин, що надійшла поштою або зроблена по телефону. Це положення випливає з наших попередніх міркувань. Однак, як нам здається
и т.д.................


Скачать работу


Скачать работу с онлайн повышением оригинальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.