На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


магистерская работа Проблема педагогчної занедбаност молодших школярв в психолого-педагогчнй лтератур. Системний пдхд до її подолання в процес навчання. Пдвищення рвня успшност педагогчно занедбаних школярв шляхом використання ефективних дидактичних пдходв.

Информация:

Тип работы: магистерская работа. Предмет: Педагогика. Добавлен: 14.07.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Міністерство освіти та науки України
Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка
Кафедра педагогіки та
методики початкового навчання


МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА
Педагогічна занедбаність молодших школярів: дидактичний аспект
Зміст
    Вступ
      Розділ І. Педагогічна занедбаність молодших школярів як наукова проблема
      1.1 Проблема педагогічної занедбаності в психолого-педагогічній літературі
      1.2 Психолого-педагогічні особливості педагогічної занедбаності молодших школярів
      1.3 Системний підхід до подолання педагогічної занедбаності в процесі шкільного навчання
      Розділ ІІ. Теоретико-методичні засади подолання педагогічної занедбаності в процесі учбової діяльності
      2.1 Шляхи подолання педагогічної занедбаності молодших школярів в процесі навчання масової початкової школи
      2.2 Технологія експерименту
      2.3 Результати та перспективи розробки проблеми подолання дидактичної занедбаності учнів молодшого шкільного віку
      Висновок
      Список використаних джерел
      Додаток А
      Додаток Б
      Додаток В
      Додаток Г

Вступ

Учні молодшого шкільного віку - це діти, праця з якими викликає у нас почуття радості та задоволення. І не має різниці - це встигаючий учень чи учень, у якого виникають труднощі в навчанні. Всі вони для нас рівні, і кожна маленька особистість вимагає до себе певного підходу, змушує нас замислитись над власними потенційними можливостями співпраці з школярами.

Разом із цим, внаслідок соціально-економічних та політичних змін, що відбуваються в нашому суспільстві, особливо гостро постала проблема педагогічної занедбаності учнів початкових класів. Зокрема, значну увагу в вирішенні та обґрунтуванні даної проблеми приділяли такі вчені-педагоги та психологи, як Ю. Бабанський, М. Данилов, Л. Славіна, В. Цетлін, Ю. Гільбух, Н. Менчинська, С. Лисенкова, С. Логачевська, В. Сухомлинський, С. Костроміна тощо. Аналіз психолого-педагогічної літератури з питань занедбаності школярів молодшого шкільного віку дає можливість сформулювати актуальність даної проблеми для сьогодення: першочерговим завданням є всебічний розвиток особистості педагогічно занедбаного учня, створення умов для більш повної реалізації інтелектуального та духовного потенціалу школяра, своєчасне виявлення учнів, яким потрібна допомога та підтримка в навчанні.

Зокрема, з кожним роком поповнюється число невстигаючих учнів. Аналізуючи успішність учнів основної та старшої школи, педагоги дійшли висновку, що неуспішність, а отже втрата інтересу до навчання закладається у початкових класах. Якщо на першому етапі навчання учням не прищепити інтерес до навчання, спостерігається низька мотивація навчальної діяльності, зокрема в невстигаючих школярів поступово формується мотивація уникнення невдачі та компенсаторна мотивація, а отже відсутність інтересу.

Тому питання шкільної неуспішності є одним із найважливіших у шкільній практиці. Значення проблеми педагогічної занедбаності школярів початкової школи для науки полягає в тому, щоб з'ясувати основні риси занедбаності, її причини, фактори, що її спричиняють та проаналізувати різноманітні ефективні шляхи подолання через призму сьогодення із урахуванням практичного досвіду педагогів і психологів у даній галузі.

Для того, щоб явище педагогічної занедбаності не набувало масового характеру, а кількість невстигаючих учнів зменшувалась, слід будувати навчально-виховний процес із урахуванням різноманітних факторів, які відображатимуть сутність раціональних форм і методів, засобів роботи з категорією невстигаючих учнів із орієнтацією на особистість, її запити та роль у процесі навчання й виховання як частинки великого суспільства.

Власне, центральною і головною структурною частинкою у процесі навчання і виховання є особистість кожного учня. Вирішення проблеми педагогічної занедбаності для школярів, що відчувають труднощі в навчанні, сприятиме не лише покращенню їх успіхів у навчанні, але й формуванню позитивного ставлення до оточуючої дійсності та почуття власної значущості, впевненості в можливості досягнення очікуваних результатів.

Ми обрали проблему педагогічної занедбаності тому, щоб не лише розкрити її сутність на сучасному етапі розвитку як в психології так і педагогіці, практиці, але й щоб з'ясувати, в чому полягають основні шляхи її подолання у початковій школі.

У кожному класі є учні, які навчаються гірше, ніж вони могли б. Вони не вміють систематично працювати, з великим зусиллям опановують навчальний матеріал. Кожен крок у процесі навчання базується на певному рівні підготовки дітей, який підвищується залежно від їх успіху. Власне, наскільки кількісно і якісно накопичується досвід учнів - знання, уміння та навички, в деяких з них з'являються прогалини, недоліки в знаннях, уміннях, навичках. Якщо такі прогалини та недоліки збільшуються, то на певному етапі навчання спостерігається недостатня підготовка для подальшого успішного навчання. Зрештою й виникає явище неуспішності. Вона охоплює проблеми освіченості, вихованості та розвиненості, утворюючи єдине ціле.

Зокрема, педагогічна занедбаність характеризується певними психолого-педагогічними причинами, вивчення яких сприятиме правильній організації навчально-виховної роботи з невстигаючими школярами.

Знання та розуміння педагогом конкретних причин, які викликають педагогічну занедбаність, вимагає від вчителя вміння розпізнавати ці причини та надавати конкретну дидактико-методичну допомогу.

Як підтверджують дослідження неуспішність зумовлюється не однією, а декількома причинами, кожної з яких окремо вистачило б для того, щоб учень погано вчився. На початкову причину нашаровуються нові, вторинні явища, які виникли внаслідок педагогічної занедбаності.

Незважаючи на це, на сучасному етапі постала необхідність у визначенні конкретних шляхів, які б не лише вказували на теоретико-методологічні рекомендації щодо діяльності з занедбаними школярами, але й попереджали виникнення проблеми невстигаючих учнів початкової школи.

На нашу думку, різноманітне поєднання форм організації навчання таких учнів, дає можливість найповніше враховувати індивідуальні та типологічні особливості кожної дитини та сприятиме створенню оптимальних умов для її навчання і розвитку.

Завдання дорослих полягає в тому, щоб не ставити перед собою мету виховання дитини "вундеркінда", а дбати про загальний розвиток дитини, пробуджувати інтерес до різних видів діяльності та залучити дитину до участі в них.

Власне, працюючи над темою "Педагогічної занедбаності молодших школярів: дидактичний аспект", ми звертаємо увагу на саме поняття педагогічної занедбаності, причин, що її викликають та конкретних шляхів усунення цього негативного явища в процесі навчання.

Проблемою нашого дослідження є підвищення рівня успішності педагогічно занедбаних школярів шляхом використання ефективних дидактичних підходів, засобів.

У зв'язку з вище зазначеним, із врахуванням специфіки даної проблеми, її актуальності та значення для науки, суспільства, особистості метою даного дослідження є:

а) визначення сутності явища педагогічної занедбаності молодших школярів, її особливостей;

б) вивчення та узагальнення причин, що її викликають;

в) рекомендація щодо конкретних шляхів подолання педагогічної занедбаності учнів молодшого шкільного віку в процесі навчання.

Для досягнення цієї мети необхідна реалізація певних завдань.

Завдання дослідження:

а) ознайомлення зі станом дослідження проблеми педагогічної занедбаності молодших школярів у психолого-педагогічній літературі, а також у практиці початкового навчання;

б) ознайомлення зі станом дослідження проблеми педагогічної занедбаності молодших школярів у практиці початкового навчання;

в) виділення, обґрунтування та аналіз причин педагогічної занедбаності;

г) розробка оптимальних шляхів подолання проблеми педагогічної занедбаності в сучасній початковій школі.

Об'єктом дослідження є: педагогічна занедбаність молодших школярів.

Предмет дослідження - шляхи подолання педагогічної занедбаності в навчальному процесі початкової школи..

Гіпотеза дослідження - система пропонованих дидактичних умов подолання педагогічної занедбаності сприятиме розвитку пізнавальних інтересів учнів молодшого шкільного віку та подоланню у них педагогічної занедбаності.

Для розв'язання поставлених завдань було використано комплекс методів дослідження: теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження; вивчення та узагальнення педагогічного досвіду; цілеспрямовані педагогічні спостереження, тестування, анкетування, опитування; відвідування уроків, педагогічний експеримент; методи математичної обробки даних.

Методологічну і теоретичну основу дослідження становлять: теорія наукового пізнання, системний, комплексний, діяльнісний підходи до навчання і розвитку особистості учня; теорія розвивального навчання; концепція індивідуального та диференційованого підходу;концепція оптимізації навчального процесу Ю. Бабанського, праці В. Сухомлинського, та М. Данилова тощо.

Дослідження проводились протягом 2003-2006 рр. у школах м. Тернополя, м. Чорткова та шкіл Тернопільської області.

Наукова та теоретична значущість проведеного дослідження полягає в уточненні змісту поняття „педагогічна занедбаність молодших школярів", в обґрунтуванні методичних рекомендацій щодо використання пізнавальних завдань у подоланні педагогічної занедбаності, в збагаченні знань про методичну роботу з категорією педагогічно занедбаних учнів.

Практична значущість дослідження: обумовлюється розробкою і перевіркою методичних рекомендації щодо роботи з педагогічно занедбаними школярами. Основні висновки щодо формування пізнавального інтересу в таких учнів можуть бути використані вчителями початкових шкіл та іншими педагогічними працівниками для роботи в оздоровчих класах.

Основний зміст роботи відображено в двох публікаціях у „Студентському науковому віснику" за 2005-2006 рр.

Структура магістерської роботи: вступ, два розділи, шість параграфів, висновки, список використаних джерел, який містить 93 позиції, додатки, один графік та дві таблиці.

Розділ І. Педагогічна занедбаність молодших школярів як наукова проблема

1.1 Проблема педагогічної занедбаності в психолого-педагогічній літературі

Труднощі в навчальному процесі, які часто проявляються в учнів початкових класів, істотно заважають оволодінню дитиною обов'язковою шкільною програмою. Саме в початковий період навчання закладається фундамент системи знань, який "надбудовується" в подальші роки, в цей час формуються розумові й практичні операції, дії та навички, без яких неможливе навчання і практична діяльність у наступних класах. Відсутність цього фундаменту, не володіння початковими знаннями та вміннями призводить до надмірних труднощів у оволодінні навчальною програмою у старших класах. І, зокрема, частина дітей, які відчувають труднощі в навчанні, потрапляють до категорії неуспішних, тобто педагогічно занедбаних учнів.

Власне, аналізуючи проблему занедбаності молодших школярів, слід звертати увагу як на досвід та дослідження відомих вітчизняних педагогів і психологів, так і педагогів новаторів, які ґрунтовно і системно вивчали дану проблему.

У психолого-педагогічній літературі дана проблема розглядалася через поняття неуспішності в навчальному процесі. Встановлено, зокрема, що неуспішність школярів закономірно пов'язана з їх індивідуальними особливостями , з тими умовами, в яких протікає їх розвиток. Найважливішою із цих умов педагоги вважають доцільну організацію навчання і виховання дітей у школі, що базується на системі принципів, які забезпечують особистісно орієнтоване спрямування.

Дослідження проблеми все більше пов'язується із широким колом соціальних питань, вимагає використання даних всіх наук про людину, індивіда, особистість. Відчувається гостра необхідність систематизації різноманітних матеріалів про умови, що породжують неуспішність і шляхи її подолання. Суттєвим завданням сучасної дидактики є розкриття сутності педагогічної занедбаності, виявити її структуру, зазначити ознаки, які свідчать про її прояви, дати обґрунтовані та розроблені заходи щодо попередження та уникнення явища неуспішності в початковій школі.

Слід зазначити, що саме дидактика покликана дати визначення неуспішності, оскільки це поняття є перш за все дидактичним і пов'язане із такими основними категоріями дидактики як зміст і процес навчання.

Поняття неуспішності в психолого-педагогічній літературі в системі педагогічної занедбаності не є достатньо вивченим, дослідженим і обґрунтованим. Так, М. Данилов пов'язує неуспішність із рушійними силами процесу навчання - його суперечностями. Згідно цієї позиції вона виникає тоді, коли є суперечність між можливостями самих учнів і вимогами, що до них ставляться у навчальному процесі [35, с.132]. В. Оконь визначає неуспішність як порушення взаємодії між учнями, вчителями та зовнішніми умовами [64, с.18]. Підхід до вивчення неуспішності шляхом аналізу умов, що породжують її, на думку В. Оконя, дає можливість визначити систему завдань щодо її подолання. Проте дослідження, проведені в цьому руслі, були спрямовані лише на з'ясування зовнішніх явищ, залишаючи поза увагою внутрішні причини неуспішності.

Завдання розкриття внутрішньої сутності поняття "неуспішності" були зазначені в роботах А. Бударного, який виділив два види неуспішності, справедливо зазначає, що неуспішність є поняттям умовним, конкретний зміст якого залежить від встановлених вимог щодо переходу в наступний клас. Тобто мінімум вимог до знань, умінь і навичок, де "трійка" є достатньою, а неуспішність виражається оцінками "двійка" і "одиниця". Це так звана "абсолютна" неуспішність. Було висунуто й інше поняття, співвіднесене не тільки із мінімумом вимог, але й з можливостями окремих учнів. Цей вид неуспішності названо "відносною" неуспішністю - недостатнє пізнавальне навантаження учнів, які можуть перевищити обов'язкові вимоги.

Визначення видів неуспішності подано в роботах А. Гельмонта, який виділив три види неуспішності, залежності від кількості навчальних предметів і стійкості відставання:

загальне і глибоке відставання - це тривалий час із декількох навчальних предметів або з усіх;

часткова або відносно стійка неуспішність - один-два найскладніші предмети;

неуспішність епізодична - поодинокі випадки неуспішності з певного предмета чим предметів.

Гельмонт, виділяючи види неуспішності згідно ступеня їх занедбаності та виходячи з труднощів їх подолання, називає глибоким і повним відставанням самий складний випадок неуспішності. В багатьох інших роботах використовується тільки термін "неуспішність". Так, Ю. Бабанський виділяє короткочасну та періодичну неуспішність. Ці види наближаються до відставання, однак цей термін не був використаний.

Визначення сутності неуспішності слід розглядати через типологію невстигаючих учнів. Є цілий ряд науково обґрунтованих типологій таких школярів. Зокрема запропоновано ряд типологій, які можна класифікувати як психолого-педагогічні.

Л. Славіна виділяє такі типи невстигаючих [78, с.28]:

учні, в яких відсутні особистісно-значущі пізнавальні мотиви учіння;

діти з слабкими можливостями до навчання;

школярі з неправильно сформованими навичками навчальної діяльності.

В основі цієї класифікації покладено існуючі причини неуспішності. Згідно цього напряму щодо визначення типології неуспішних школярів Л. Славіна, А. Бударний, Ю. Бабанський та інші автори, знань про внутрішню сутність неуспішності в типологіях не зазначали.

Згідно типології П. Блонського, за основу якої було взято характеристику навчальної діяльності учнів і структуру їх особистості було названо такі типи неуспішних школярів:

учні, які не вміють і не хочуть правильно організовувати власну учбову діяльність;

невпевнені в власних силах, важко переносять труднощі в навчанні.

Р. Гінзбург спрямував свої дослідження на вивчення внутрішньої сутності неуспішності. Слід звертати увагу на те, що одні учні, в силу своїх можливостей, легше сприймають пояснення вчителя, а в _ інших навпаки, виникають труднощі в роботі з підручниками тощо.

Чимало досліджень було спрямовано на визначення сукупності причин, які породжують явище неуспішності в початковій школі. Зокрема, слід зазначити прізвища відомих дослідників, педагогів, таких як А. Гельмонт, П. Борисов, Ю. Бабанський, які при визначенні причин неуспішності враховували зовнішні і внутрішні фактори, що породжують їх.

А. Гельмонт, характеризуючи причини неуспішності, співставляв їх з відповідними категоріями, а саме з впливом зовнішнього середовища, навчанням і вихованням в школі, розумовим розвитком.

Також, класифікація причин відповідно до теоретичних вимог була зроблена П. Борисовим.

Охарактеризуємо ідеї В. Цетлін щодо причин неуспішності школярів. На основі праць Ю. Бабанського, А. Гельмонта, причини неуспішності автор визначила тими факторами, які свідчать про недоліки в навчанні чи вихованні. Також нею було запропоновано систему завдань щодо попередження явища неуспішності в масовій школі.

Сьогодні особливо поширеним є аналіз поняття неуспішності через систему ідей і поглядів педагогів-новаторів. Вони вбачали основну причину в недосконалості методів викладання. З цим не можливо не погодитися. Досвід роботи педагогів С. Лисенкової, С. Логачевської, В. Сухомлинського підтверджують цю думку.

Так, С. Лисенкова встановила, що пасивність школяра виникає на певному етапі пізнання й важливо його не пропустити. Включати кожного учня в активну діяльність протягом усього уроку, довести уявлення із теми, що вивчається, до рівня формування понять, стійких навичок - мета діяльності щодо попередження неуспішності. Невстигаючих учнів у неї не буває. А в попередженні неуспішності допомагають схеми-опори, коментоване управління навчальним процесом, логічне випереджувальне засвоєння матеріалу тощо [48].

"Урок співробітництва" в класі Ш. Амонашвілі не проходить без активної творчої діяльності дітей та їх учителя. "Урок, ти не думай, що існуєш від дзвінка до дзвінка… Ти, можливо, зовсім не закінчуєшся, бо після дзвоника ми залишаємо тебе з бажанням швидше зустрітися. Ти виряджаєш нас додому з неспокійними думками" [5, с.114].

Досить ґрунтовно зазначено думки та досвід роботи С. Логачевської щодо педагогічно занедбаних учнів. Зокрема, автор чималу увагу приділяє пізнавальним інтересам, їх формуванню у молодших школярів. Слід завжди пам'ятати, що до кожної дитини в класі потрібно виявляти чуйність, надмірно не приділяти увагу обдарованим учням і не принижувати особистості слабших: "Правильно організована робота допоможе кожному учневі відчути себе здібним, потрібним, цікавим для вчителя і своїх товаришів. Саме це - надійний стимул подальшої навчальної роботи із захопленням, із відчуттям власної гідності" [50, с.3].

Від природи діти допитливі, тому слід роботу вчителеві в класі будувати так, щоб ця природна допитливість не зникала, а з кожним днем посилювалася.

При роботі з невстигаючими учнями потрібно "...насамперед - встановити причину незнання: неуважність учня на уроці через ослаблення організму, недодержання режиму дня й таке інше. Слід вчасно порадитись із вчителем, як можна вдома допомагати дитині в навчанні. А фізичне покарання тільки залякує дитину, придушує її ініціативу й активність" [50, с.21].

Уся робота була побудована на основі диференційованого підходу у навчанні.

Чималу увагу на проблему неуспішності учнів звернув В. Шаталов. Розроблена ним методика введення знань великими блоками завдяки опорним сигналам сприяє не лише поглибленому розумінню нового матеріалу, а й закріпленню його в пам'яті через пряму установку на запам'ятовування. При цьому реалізується одна із важливих психологічних умов формування фонду дієвих знань: неминучість і повнота контролю за засвоєнням знань і їх оцінювання.

Незважаючи на те, що в психолого-педагогічній літературі накопичено чимало досвіду, все ж проблема неуспішності учнів молодшого шкільного віку залишається актуальною і потребує свого вирішення.

Погодьтесь, що одним із найголовніших показників якості та рівня навчання у школі є успішність школяра. Хоча накопичено чимало досвіду роботи щодо уникнення і попередження занедбаності учнів, та чи вміємо ми вирішувати її, "бачити" причини неуспішності, застосовувати всі можливі способи та засоби при усуненні її у навчально-виховному процесі?

Проте, так чи інакше, ми намагатимемось ознайомити з усіма тонкощами та специфікою даної проблеми в дидактичному аспекті, враховуючи досвід педагогів і психологів, що займалися даною проблемою.

1.2 Психолого-педагогічні особливості педагогічної занедбаності молодших школярів

Проблема педагогічної занедбаності вимагає свого вивчення і обґрунтування із різних аспектів. Зокрема, для її успішного вирішення, слід звертати увагу на психолого-педагогічні особливості категорії педагогічно занедбаних учнів. Взагалі, явище неуспішності в сучасній школі є досить поширеним і непоодиноким. Вчителі часто стикаються з дітьми, які відчувають певні труднощі в засвоєнні знань, набутті практичних умінь і навичок, в адаптації до шкільного життя. Недостатня обізнаність вчителів загальноосвітньої школи з причинами та сутністю неуспішності молодших школярів призводить до помилкових дій, які стримують психічний розвиток. Власне, психолого-педагогічна література, розкриваючи особливості занедбаних учнів, звертає увагу як на педагогічні чинники, так і на специфіку психічного розвитку таких дітей.

В залежності від того, що є першопричиною неуспішності, визначають два типи невстигаючих: педагогічно занедбані школярі та учні зі зниженою здатністю до навчання [46, с.12].

В обґрунтуванні даного питання ми будемо звертати увагу на категорію педагогічно занедбаних учнів молодшого шкільного віку.

Діти, прийшовши до школи на свій перший урок, сідають за парти, відкривають першу сторінку підручника та нові зошити - так розпочинається їх довгий навчальний шлях. Всі вони однакові, рівні один перед одним і немає серед них "здібних" і навпаки, "відмінників" та "невстигаючих". В усіх єдине бажання - вчитися. Проте, в процесі навчання стає зрозумілим: деякі діти важко адаптуються до навчання, не засвоюють навчальну програму, як наслідок - потрапляють до категорії невстигаючих. Чимало вчителів на початку навчального року ділять дітей на дві групи - здібних і малоздібних, залишаючи поза увагою останніх. Проте, лише співпраця школи та сім'ї може допомогти занедбаній дитині уникнути труднощів у навчанні.

Слід визнати, що сучасна школа, її вимоги до учнів щодо навчання, часто відображають розходження між їх потенційними можливостями й тими вимогами, які до них ставляться. І саме тоді, коли дитині не під силу навчальна програма чи шкільний режим, вона стає невстигаючою.

Педагогічна занедбаність виникає у сім'ях, які не приділяють належної уваги власним дітям. "Якщо в дошкільному віці, - писав В. Сухомлинський, - дитина представлена сама собі, якщо старші не дають того потоку інформації, без якого немислиме звичне оточення людини, дитячий розум перебуває в інертному стані: зникає допитливість, цікавість, розвивається байдужість до всього" [84, с.515]. Як наслідок, дитина не є підготовленою до навчання у сучасній школі й дуже легко потрапляє до категорії педагогічно занедбаних.

В основі занедбаності лежить соціальна незрілість особистості. Інтелектуальна нерозвиненість таких учнів полягає у несформованості в них достатнього об'єму знань, умінь і навичок, необхідних для подальшого навчання у школі.

Головною метою в навчанні є розвиток кожної особистості: розвиток всіх психічних процесів, якостей, які забезпечують перехід від простіших до складніших форм і способів навчання.

Проте, аналізуючи психічний розвиток занедбаних учнів, спостерігаємо, що вони характеризуються низьким рівнем розвитку окремих сторін психічної діяльності (сприймання, увага, мислення, пам'ять тощо).

Мислення є одним із найважливіших процесів, що відображає розуміння дитиною навчального матеріалу. Саме недоліки в розвитку мислення впливають на успішність кожного учня. Психолог Н. Мурачковський, досліджуючи особливості розвитку мислення невстигаючих учнів, встановив, що вони не володіють раціональними прийомами запам'ятовування. У них спостерігається низька концентрація уваги, важко зосереджуються на одному предметі чи явищі, швидко стомлюються. Це пояснюється тим, що в силу особливостей власного мислення, учні не залучені до активної навчальної діяльності. Внаслідок цього, на уроці вони відволікаються від процесу навчання, "замикаються" в собі, а запитання вчителя викликають у них розгубленість [38, с. 194]. При характеристиці психологічних особливостей мислення занедбаних школярів слід звернути увагу на їх вікові особливості. Шкільне навчання потребує від них вміння абстрагувати і узагальнювати. Виникає трудність у виділенні головного та другорядного. Особливо це помітно на уроках читання, розвитку зв'язного мовлення тощо. Засвоюючи поняття, діти не вирізняють суттєве від несуттєвого, намагаються однаково запам'ятати як одне, так і друге. При аналізі, узагальненні забувають головні, суттєві ознаки, що характеризують певне поняття чи явище, а усунення другорядних ознак відбувається із труднощами.

Друга особливість мислення занедбаних учнів молодшого шкільного віку - невміння вивчати, аналізувати предмет чи певну ситуацію із різних сторін, оперувати при цьому одночасно всіма необхідними для вирішення поставлених завдань даними. Тому при аналізі, узагальненні причинно-наслідкових зв'язків певного явища, якому притаманні декілька причин, - вони називають дві чи одну з багатьох [38, с. 195].

При розв'язанні навчальних завдань від учнів вимагають уміння побачити щось по-новому, з іншої сторони. Уміння подолати "одноманітність" мислення, знайти нові шляхи пошуку правильних відповідей, творчий підхід до вирішення завдань - важлива якість творчого мислення, яку слід розвивати в невстигаючих учнів, а невміння і небажання активно та творчо мислити - це та ознака, яка відрізняє їх від "звичайних" учнів.

Проте вчителеві слід цілеспрямовано вивчати особистість занедбаного школяра, щоб дидактично правильно організувати процес навчання. "Знедолена природою людина, - писав В. Сухомлинський, - не повинна знати про те, що вона малоздібна, що у неї слабкий розум. Виховання такої людини повинно бути в сто разів чуйнішим, ніжнішим, дбайливішим" [84, с.590].

Л. Славіна, Г. Антонова, Н. Менчинська та інші на основі результатів власних досліджень вважали, що значна кількість невстигаючих учнів намагаються уникати будь-якого розумового навантаження. Навіть елементарні завдання затрудняють логіку їх мислення, в результаті чого вони взагалі не виконують завдання або виконують його частково без свідомого розуміння способів виконання та розв'язання.

При запам'ятовуванні діють механічно, запам'ятовуючи лише той матеріал, який викликає інтерес або близький до їх життєвого досвіду. При відтворенні знань говорять перше, що "спаде" їм на думку. Крім того, засвоєні ними знання, через механічне, неусвідомлене, неосмислене вивчення, не є гнучким, що в подальшому викликає труднощі в засвоєнні нових знань, умінь та навичок і практичній реалізації. Причиною цього є недостатньо розвинені методи запам'ятовування, неволодіння раціональними й ефективними способами навчання. Переважно у педагогічно занедбаних учнів молодшого шкільного віку переважає короткочасне запам'ятовування, що пов'язано зі специфікою розвитку пам'яті.

Усіх невстигаючих школярів, щодо психологічних особливостей їх розвитку, можна умовно поділити на дві основних групи:

а) надмірно рухливі;

б) надмірно повільні.

Надмірно рухливі діти швидко відволікаються на уроці, неуважні при поясненні нового матеріалу. Не можуть довгий час зосередити свою увагу на деякому предметі чи явищі, що вивчається, будь-який порух, звук відволікає їх від уроку. Коли вчитель звертається до таких дітей, вони, не дослухавши запитання до кінця і не осмисливши його, одразу поспішають відповісти або задають зустрічне запитання. Такі школярі, в силу своїх психологічних особливостей, не можуть спокійно сидіти на уроці, часто порушують дисципліну. Не завершують почату ними справу до кінця.

На відміну від надмірно рухливих школярів, надмірно повільні діти ведуть себе спокійно, інертно. Уважно слухають пояснення вчителя, але, здебільшого, воно не сприймається ними. Виконують усі завдання на уроці, старанні, але самостійного інтересу, власної ініціативи на заняттях не проявляють. Вчителеві слід уважно ставитися до таких дітей, постійно залучаючи їх до роботи на уроці.

Все це пов'язано з особливостями їх нервової системи (швидка стомлюваність). Іноді навіть легке розумове навантаження викликає роздратованість і небажання його виконання.

Аналізуючи сутність психологічних особливостей у розвитку педагогічно занедбаних учнів варто звернути увагу й на інші підходи щодо визначення ступеня занедбаності.

Психологи виділяють три групи дітей за ступенем педагогічної занедбаності. Діти, що належать до першої групи, ступінь їх педагогічної занедбаності незначний. Негативні риси й якості нестійкі. Інтерес до школи в них зберігається, відношення до навчання в основному позитивне. Дітей цієї групи відрізняє легка навіюваність, нестійкість, невпевненість в собі. Їм властиві такі якості як байдужість, невміння протистояти своїм негативним ситуативним бажанням, неуважність, неорганізованість, несамостійність. Становище таких дітей у колективі може бути благополучним, вони, як правило, не є ізольованими від класу.

До другої групи молодших школярів, за ступенем педагогічної занедбаності, відносяться діти, в яких спостерігається низька успішність, конфліктні відносини з однолітками. Пізнавальні інтереси розвинені недостатньо, не можуть засвоїти елементарних способів, прийомів навчальної діяльності. Для них є характерним те, що основні інтереси спрямовані на поза навчальну діяльність. Емоційно-вольова сфера характеризується невмінням зосередитись на певному предметі чи явищі. На рівень успішності впливають успіхи і невдачі в навчальній діяльності.

Діти третьої групи характеризуються дуже низькою успішністю, нерозвиненістю якостей спілкування, низьким рівнем знань, несформованістю умінь і навичок організовувати власну діяльність: як навчальну, так і позанавчальну.

Головне протиріччя, яке притаманне особистості занедбаного учня, полягає у прагненні до визнання успіху як базової потреби. Не вирішення цього протиріччя, з однієї сторони, викликає зовнішню і внутрішню конфліктність дитини, а з другої - загострює її недоліки, призводить до виникнення комплексу неповноцінності [60, с.106].

Для невстигаючих учнів, як правило, є характерним неадекватна самооцінка, яка або завищена або занижена. Вирізняються недовірливістю, надмірною знервованістю, слабкою інтуїцією у міжособистісних стосунках. Гостро реагують на невдачі, невпевнені в собі, важко адаптуються до нових умов.

Відношення таких учнів до процесу навчання, подолання труднощів пов'язане з оцінкою власних досягнень. Сутність даного аспекту в процесі навчання виділялося як педагогами, так і психологами. Так, А. Липкіна вказує на необхідність "враховувати при аналізі просування дитини в навчанні не лише її інтелектуальні якості та особливості засвоєння системи знань, але й ті складні розумові характеристики дитини, які в концентрованій формі виражені в її самооцінці" [49, с.35].

Для успішного навчання і виховання важливо формувати в учнів адекватну оцінку власних досягнень, зміцнювати віру в власні сили. Лише така самооцінка стимулюватиме до активної самостійної та творчої діяльності.

Характерною якістю емоційної сфери занедбаних учнів є надмірна чутливість до того, як ставляться до них інші учасники навчального процесу. Цінують ласку, увагу та турботу. Психологи стверджують: якщо ці діти займуть достойне місце в шкільному колективі, вони "важкими" не стануть.

Допомогти дитині самовизначитися і самоствердитись у колективі - важлива педагогічна задача, яка потребує свого вирішення.

Часто, з метою привернути до себе увагу, невстигаючі учні можуть вчинити необдумані, ризиковані вчинки. Ставлення дорослих до себе пов'язують в першу чергу з оцінною діяльністю вчителя, орієнтуються на позитивні оцінки їх дій ("молодець", "старанний", "уважний"). Тому для занедбаних, як і для всіх інших учнів молодшого шкільного віку, прикладом для наслідування є сам вчитель.

Становлення молодшого школяра як суб'єкта спілкування, залежить від взаємодії із вчителем, однокласниками, від ставлення дитини до навчальної діяльності та рівня розвитку соціально-комунікативних якостей, як всебічно-розвиненої особистості [59, с.108].

Розглянемо особливості невстигаючих учнів щодо ставлення до навчальної діяльності. Слід зазначити, що педагогічна занедбаність учнів молодшого шкільного віку характеризується такими особливостями в навчальній діяльності [59, с.108-109]:

1- неуспішність, важкість, неактивність, низький рівень у навчанні пов'язані з незбалансованим розвитком індивідуально-психічних якостей особистості, низьким рівнем розвитку культури, пізнавальних інтересів і мотивації, непідготовленістю до навчання, зосередженістю лише на ігрових видах діяльності тощо;

2- соціально-психологічна дезадаптація в школі - полягає в слабкому оволодінні новою соціальною роллю учня.

Шкільна тривожність є характерною для всіх молодших школярів, різниця полягає в рівні її прояву та предметі переживання. "Звичайні" діти переживають через досягнення найкращих результатів, а занедбані - через труднощі в навчанні.

Мотив уникання негативних оцінок, неприємностей і намагання досягнути успіхів у навчальній діяльності, стає провідним, особистісно-значущим для невстигаючих учнів. Успішність у навчанні пов'язана, перш за все, з розвитком пізнавальної мотивації. Вони намагаються досягнути визнання. Проте, рівень навчально-пізнавальної активності все ж залишається низьким.

Пізнавальні інтереси невстигаючих учнів характеризуються нестійкістю, слабкістю та пасивністю. Пізнавальні інтереси таких учнів носять вузький характер. Це означає, що вони виникають у зв'язку з деякими окремими питаннями та зникають тоді, коли ці запитання є вичерпаними. Інтерес у даному випадку повинен викликати розвиваючий, цікавий матеріал, екскурсії, спостереження тощо [38, с.214].

У зв'язку з тим, що продуктивність пізнавальної діяльності, виявлення її рівня насамперед залежить від розумового розвитку молодшого школяра, тому несформованість його основних компонентів призводить до труднощів та неуспішності в навчанні.

Часто в педагогічно занедбаних учнів спостерігається невміння організовувати власну навчальну діяльність. Не завжди вона є правильною і раціональною. Лічба, списування букв за зразком, вивчення віршів напам'ять можна виконати різними способами. Але не завжди, стикаючись із необхідністю виконувати певний вид навчальної діяльності, дитина може обрати найоптимальніший спосіб її вирішення.

До найбільш поширених і малоефективних способів навчальної діяльності можна віднести такі, як вивчення матеріалу без попереднього логічного опрацювання, виконання вправ без засвоєння відповідних правил тощо. Неадекватні способи навчання педагогічно занедбаних школярів носять індивідуальний характер.

Можливі випадки, коли учень формально засвоює навчальні прийоми, беручи за зразок лише зовнішню сторону виконання. Тому невстигаючі учні в процесі засвоєння навчальних умінь спрощують їх. Наприклад, вони можуть поділити основні частини тексту за кількістю абзаців, а не за смисловими зв'язками у ньому.

Неуспішність учнів молодшого шкільного віку характеризується вибором неадекватних способів організації навчальної діяльності, може носити чітко визначений вибірковий характер і проявляється на окремих навчальних предметах або окремих розділах навчальної програми.

Але вона може носити й загальний характер, бути "присутньою" у прогалинах із багатьох чи з усіх навчальних предметів.

При підготовці до уроків роблять це поспішно, не аналізуючи навчального матеріалу або схиляються до кількаразового читання з метою заучування напам'ять, не розуміючи сутності вивченого. Педагогічно занедбані учні не працюють над систематизацією засвоєних знань, умінь і навичок, не вміють встановлювати зв'язки між новим матеріалом і раніше вивченим. Внаслідок цього знання таких учнів носять безсистемний, фрагментарний і тимчасовий характер.

Для шкільної практики важливі також знання психологічних причин та механізмів ставлення дитини до навчання, яке може бути позитивним, негативним чи нейтральним.

Нейтральне та негативне ставлення до навчальної праці викликане особливими процесами в мотиваційній сфері. Це може бути її односторонність, бідність домінуючої спрямованості особистості учня через наявні у нього обмежених, вузьких мотивів та недостатньої сформованості зрілих, соціально-значущих, переважання мотивів особистого самоствердження.

Така мотивація викликає дуалістичну, егоїстичну спрямованість особистості: пізнавальні мотиви - тільки першого рівня - вузько-наслідкову спрямованість (наприклад, лише для одержання задовільної оцінки вчителя); відсутнє вміння ставити мету, переборювати труднощі, віднаходити різі способи розв'язання задач тощо.

Велике значення має порівняння мотивації і форм роботи з невстигаючими.

Зниження мотивації може бути в школярів і з високим, і з низьким рівнем розвитку прийомів організації навчальної діяльності. Якщо учень з першого класу відчуває труднощі, постійно одержує негативні оцінки, то в нього згасає бажання працювати, бо занедбані способи його навчальної роботи: з часом він потрапляє до категорії невстигаючих.

В іншому випадку дитина приходить до школи з достатньо відпрацьованим вміннями та навичками, набутими ще в дошкільному віці. Уроки їм здаються нудними та нецікавими. Таке негативне ставлення до навчання закріплюється, внаслідок чого уповільнюється або й зовсім припиняється оволодіння новими способами роботи.

В учнів із різким коливанням успішності спостерігаються недоліки вольових процесів, невміння ставити мету і досягати її.

У таких випадках, коли низький рівень успішності учнів викликається ослабленістю нервової системи, підвищеною стомлюваністю, необхідно особливу увагу звертати на виховання особистісно значущих пізнавальних мотивів навчальної діяльності. Для досягнення цієї мети слід зацікавити учнів процесом і результатами навчальної діяльності, частіше заохочувати до праці, стимулювати прагнення, пробуджувати інтерес, сприяти розвитку активності, щоб отримати бажані результати. Через конкретну участь у різних видах навчальної діяльності та роз'яснення вихованцям значення і мети навчання, педагог виховує у них потребу в знаннях.

Важливо пробудити в занедбаного учня інтерес до навчання, сформувати такі мотиви, які б викликали в самої дитини бажання вчитися, пізнавати щось нове.

"У притупленні допитливості, у згасанні бачення довколишнього світу саме й полягає, - на думку В. Сухомлинського, - та ниточка, котра допомагає досвідченому педагогові добратися до клубочка - знайти способи та засоби розумового розвитку важких дітей" [84, с.516].

Проте, якщо допомога вчителя обмежується лише поясненням матеріалу, якого не засвоїв на уроці учень, воно не сприятиме розвитку здібностей і пізнавальних інтересів учня, оскільки він повторюватиме те, що не зміг зробити під час уроку. Тому вчителеві слід організовувати роботу щодо подолання недоліків у знаннях як на самому уроці, так і в поза урочний час із орієнтацією на рівень і характер труднощів.

Ш. Амонашвілі наголошував, що перетворення невстигаючого учня в "учителя", наставника, що допомагає учневі з попереднього класу, викликає в такого занедбаного молодшого школяра відчуття впевненості і того, що він комусь потрібен [6, с.213].

Слід пам'ятати, що навчання повинно бути радістю для дітей. Цю думку зазначав ще В. Сухомлинський. Важливо дати відчути школяреві радість успіху, перемоги. "Від успіху й до успіху - в цьому й полягає розумове виховання дитини", - зазначав В. Сухомлинський [84, с.512].

У невстигаючих учнів основною пізнавальною діяльністю залишається гра. Слід використовувати ігрові форми в навчальній діяльності школярів.

Якщо в учня спостерігається уповільнений темп навчальної діяльності, невпевненість у собі, якщо він навіть у грі не виявляє ініціативи, вчителю необхідно тактовно знайти правильний дидактичний підхід до нього, зважаючи на його індивідуальні та психологічні особливості.

У таких випадках бажано добирати менші за обсягом завдання, спрощувати структуру та зміст навчального матеріалу, збільшувати час на виконання завдань, давати змогу завершити розпочату роботу.

Досить важливо розвивати в педагогічно занедбаних школярів молодшого шкільного віку самостійність. Це досягається тим, що педагог скорочує допомогу (пряму) та пропонує дітям переходити від максимально розрізнених дій до словесних узагальнень із поступовим нарощенням швидкості виконання окремих видів навчальної роботи - письма, лічби тощо.

Неуспішність спричиняє за собою небажання вчитися, ходити до школи, виконувати будь-які види навчальної діяльності. Здавалося б, школа, в якій діти проводять стільки часу, повинна доставляти радість, будучи місцем набуття досвіду та освіти в широкому значенні цього слова. Вчителі вважають основним своїм завданням навчити дітей читанню, письму, арифметиці, але не звертають увагу на той факт, що потрібно навчаючи виховувати, виховуючи навчаючи, тим самим всебічно впливати на розвиток кожної особистості.

Слід враховувати психологічні, емоційні потреби дітей у навчанні. Занедбані учні, не відчуваючи підтримки з боку вчителя, "замикаються" в собі, залишаються поза увагою школи.

Врахування психолого-педагогічних особливостей педагогічно занедбаних школярів молодшого шкільного віку, сприяє не лише успішному навчанню, а й допомагатиме вчителю правильно організовувати роботу як на уроці, так і в позаурочний час. І лише розуміння вчителем особливостей психології таких дітей сприятиме утвердженню їх у класному колективі, не вдаючись до поділу на "здібних" та "неуспішних".

Щоб дитина не відчувала труднощів у навчанні, успішно оволодівала необхідними знаннями, уміннями та навичками, необхідні чотири умови:

відсутність недоліків розумового розвитку;

достатня педагогічна та культурна освіченість сім'ї;

матеріальне забезпечення;

майстерність вчителів, що працюють з дитиною у школі.

1.3 Системний підхід до подолання педагогічної занедбаності в процесі шкільного навчання

В науково-педагогічній літературі немає однозначного визначення поняття педагогічної занедбаності. Разом із поняттям "педагогічна занедбаність" (Г. Медвєдєв, В. Давидов) можна зустріти "соціально-педагогічна занедбаність" (А. Бєлкін), "діти з відхиленням в етичному розвитку" (В. Обухів), "важко виховуваний" (А. Кочетов).

Проблема педагогічної занедбаності в психолого-педагогічній літературі не є досить вивченою. Саме поняття "педагогічна занедбаність" в сучасній теорії і практиці часто вживається як синонім поняттю "важкі діти". Проте між ними є певна відмінність - поняття "педагогічна занедбаність" характеризує процес навчання і виховання дитини, а "важкий" - вказує на результати такого виховання і навчання. Педагогічно занедбаний учень, який "випадає" на певний період із навчально-виховного процесу школи, рано чи пізно стає "важким".

Російська педагогічна енциклопедія поняття "педагогічна занедбаність" розглядає як стійке відхилення від норми в моральній свідомості та поведінці дітей, обумовлені негативним впливом середовища та недоліками виховання.

Педагогічний словник під редакцією Кирова це ж поняття розглядає як відхилення у нормі поведінки особистості, що обумовлене недоліками виховання. У педагогічній енциклопедії поняття "педагогічна занедбаність" розглядається як відхилення від норми поведінки, в учбовій діяльності, обумовлене недоліками навчально-виховного процесу.

С. Гіль пропонує наступне визначення педагогічної занедбаності - це нерозвиненість дитини, відставання у розвитку, викликане педагогічними причинами та піддається корекції педагогічними засобами.

Тобто, проаналізувавши дані підходи до визначення педагогічної занедбаності, виділивши загальні риси, на які вказують автори, ми будемо дотримуватися наступного визначення. Педагогічна занедбаність - це стійке відхилення від норми в поведінці, навчальній діяльності, що проявляється в нерозвиненості, неосвіченості та невихованості дитини, відставання у розвитку, що обумовлено впливом сім'ї, школи, навколишнього середовища. Власне, ця проблема викликана педагогічними причинами, і, отже, усувається за допомогою корекції педагогічними способами та засобами.

Під педагогічною занедбаністю розуміють такий стан особистості, який є наслідком неправильної організації вчителем навчальної роботи.

Вона обумовлюється такими чинниками [89, с.86]:

недоліками в навчально-практичних і соціально-етичних знаннях учнів молодшого шкільного віку;

недоліками в розвитку рис і якостей особистості;

недоліками в набутті соціальних ролей у суспільстві;

недоліками у взаємостосунках із оточуючими;

недоліками в реалізації власної особистості в шкільному колективі.

Розглянемо сутність педагогічної занедбаності учнів молодшого шкільного віку в дидактичному аспекті. Для неї є характерними певні ознаки, динаміка та прояви.

У дошкільному віці це:

а) неуспішність у рольовій грі як провідному виді діяльності;

б) непідготовленістю до навчання у школі, яка проявляється у несформованості уявлень дитини про навколишнє середовище віковим можливостям, у дисгармонійній емоційно-вольовій сфері, нерозвиненості психічних процесів, відсутністю або слабкою мотивацією навчання, невміння виділяти конкретні навчальні завдання у грі чи інших видах діяльності;

в) відхилення у поведінки.

Педагогічна занедбаність молодших школярів характеризується:

а) психологічною і етичною непідготовленістю до навчання, в основі якої - незбалансований розвиток індивідуально-психологічних якостей особистості, що є наслідком виховання у сім'ї, навчання і виховання у дитячому садку чи школі;

б) неуспішністю, важкістю у навчанні, наявністю прогалин у засвоєних знаннях;

в) несформованістю пізнавальних інтересів;

г) несформованістю особистісно-значущих пізнавальних мотивів навчання;

ґ) наданню учнями переваги грі, в якій його супроводжує успіх;

д) нерозвиненістю якостей спілкування;

е) неадекватною самооцінкою.

У зв'язку з вище зазначеним ми можемо виділити певні стадії "розвитку" занедбаності. А саме.

Перша стадія припадає на дошкільний вік і виникає у результаті неправильного виховання у сім'ї, через помилки вихователів дошкільних закладів, що призводить до несприятливого становища дитини в колективі.

Друга стадія - це наслідок низької психологічної і педагогічної підготовки до шкільного навчання. У молодших школярів з'являються початкові форми негативного ставлення до норм і правил поведінки в дитячому колективі. Основною причиною цього є відсутність успіху в навчанні.

Третя і четверта стадії проявляються здебільшого в підлітковому віці, коли учні не мають можливості не мають можливості реалізувати себе в групі тощо.

Дитина проходить через три стабільних виховних середовища: сім'я, дошкільний заклад і школа, кожне з яких створює чимало соціально-педагогічних ситуацій для її розвитку, що врешті-решт впливає на рівень успішності школяра.

Таким чином, можна зробити висновок, що педагогічна занедбаність закладається як "фундамент" ще в ранньому дитинстві в дошкільному віці, і якщо не вживати заходів щодо її подолання, то вона продовжує розвиватись і переходить на етап закріплення негативних рис і якостей у процесі шкільного навчання, і як наслідок це призводить до того, що школяр не формується як суб'єкт навчальної діяльності.

Елементами педагогічної занедбаності, в залежності від перебігу навчальної діяльності учнів є [38, с.225]:

неоволодіння мінімально необхідними операціями творчої діяльності, комбінування і використання у новій ситуації наявних знань, умінь і навичок;

небажання одержувати нові знання теоретичного характеру;

уникання труднощів творчої діяльності ;

пасивність у виконанні завдань підвищеної складності;

небажання оцінювати власні досягнення, удосконалювати набуті уміння і навички;

незасвоєння понять у системі.

Педагогічна занедбаність включає такі три компоненти:

по-перше: відхилення від норм поведінки та невиконання поставлених навчальних завдань, як наслідок проявами цього є неуспішність, невстигання, важкість у навчанні. Тут особлива роль приділяється віковим особливостям учнів, їх індивідуальному досвіду;

по-друге: відставання у розвитку пам'яті, мислення, уяви, емоційно-вольових, етичних , рис і якостей особистості. Це пояснюється віковими особливостями учнів - нестійкість настрою, швидка стомлюваність, конфліктність тощо;

по-третє: це відхилення у ставленні педагогічно занедбаних учнів до себе та до своїх власних можливостей, до однолітків, вчителів, а також батьків. Все це впливає на організацію навчальної діяльності. Тому вчителі педагогічну занедбаність визначають як непідготовленість до школи, нерозвиненість, неосвіченість та невихованість учня.

Систематична неуспішність веде до педагогічної занедбаності, під якою на сучасному етапі розвитку школи розуміють комплекс негативних якостей особистості, що суперечать вимогам школи, суспільства. Це явище вкрай небажане та негативне явище з моральної, соціальної, економічної позиції. Неуспішність - складне та багатовимірне явище шкільної діяльності, що вимагає різносторонніх підходів при її вивченні та обґрунтуванні.

Причини труднощів у навчальній діяльності молодших школярів у загальноосвітній школі розглядалися багатьма педагогами і психологами (М. Данилов, Н. Менчинська, Т. Власова, А. Леонтьєв, А. Смірнов, Л. Славіна, Ю. Бабанський та ін.). Вони вважали, що причинами неуспішності є

непідготовленість до шкільного навчання (соціальна і педагогічна занедбаність);

вади розумового розвитку;

вплив оточення.

У психолого-педагогічній літературі неуспішність дітей молодшого шкільного віку пояснюють багатьма факторами:

недосконалістю навчального процесу;

нестачею підручників, наочних і дидактичних матеріалів;

непідготовленістю вчителів індивідуально працювати з такими учнями.

Педагоги, які необізнані з індивідуальними та психологічними особливостями розвитку таких дітей, тимчасове відставання у навчанні пояснюють патологічними процесами, а отже, не надають їм кваліфікованої педагогічної допомоги. Не використовують значні компенсаторні можливості дитячого організму, тому з кожним наступним роком такі учні дедалі більше відстають у розвитку.

Складність дослідження цієї проблеми обумовлюється тим, що причинами неуспішності водночас постають як педагогічні фактори, так і особливості психічного розвитку, і саме тому проблема має вивчатися шляхом комплексного аналізу, визначення адекватних умов навчання дидактично занедбаних учнів [42, с.12].

Часто неуспішність обумовлена недосконалістю педагогічного процесу: програмні вимоги не дають змоги вчителеві довгий період спинятися на тому чи іншому, важкому для учнів матеріалі У деяких школах не завжди регулюється та контролюється загальний обсяг домашніх завдань, виконання яких потребує не лише наявності певних здібностей, а й ретельнішої працездатності [42, с.16].

Відсутність спокійних і позитивних взаємин у сім'ї, несприятливі умови навчання, негативно впливають на весь процес розвитку особистості, її навчальну діяльність і поведінку. На жаль, часто трапляються випадки антигуманного поводження батьків із своїми дітьми через негативні оцінки, невдачі в школі. Це породжує у дитини страх покарання, загальмовує її розумову діяльність і сприяє негативному ставленню до навчання.

Головне завдання вчителя - запобігти неуспішності.

Різке погіршення успішності дітей викликане, насамперед, розходженнями між їх потенційними можливостями та вимогами, що до них ставляться, проте слід зазначити, що іноді вимоги бувають надто легкими і тому не активізують пізнавальну діяльність таких школярів.

Коли вони без особливих труднощів виконували завдання у початкових класах, їх хвалили, в них сформувалася підвищена самооцінка. У підсумку, учні не звикли долати труднощів, легкі завдання не стимулювали їх пізнавальної активності. У середніх класах, де трудність засвоєння навчального матеріалу зросла, школярі, як і раніше продовжували працювати недостатньо, а тому не досягали успіхів у навчанні.

Це викликало в них спочатку негативне ставлення до вчителя, а згодом і до всієї навчальної діяльності. Замість того, щоб працювати самостійно та долати труднощі в навчанні, вони трудилися все менше і менше. Розрив між знаннями та вимогами до них все зростав, зростало також і негативне ставлення до школи та навчання.

Таким чином, діти не реалізували своїх можливостей. Власне, для подолання вказаних недоліків необхідно враховувати потенційні можливості учнів і давати їм адекватні завдання.

Розкриваючи сутність і особливості причин занедбаності молодших школярів, слід зазначити, що в основі неуспішності лежить не одна причина, а декілька, і що характерно - всі вони взаємопов'язані та діють у комплексі.

Буває і так, що на первинну причину неуспішності нашаровуються нові, вторинні причини, і як наслідок це призводить до тривалого відставання у навчанні.

Причини педагогічної занедбаності є різноманітними за своїм характером, по-різному впливають на процес навчання й самі школярі не однаково реагують на свою неуспішність.

Виділяють три групи причин педагогічної занедбаності [62, с.155-156].

Перша група:

низький педагогічний і культурний рівень батьків;

неблагополучна сім'я;

відсутність чіткої організації життя та діяльності дитини в сім'ї;

порушення єдності вимог до дитини, їх послідовності;

негативне ставлення до дитини, приниження її гідності, фізичне покарання, надмірна опіка.

Друга група:

незнання педагогами особистості дитини, умов виховання у сім'ї;

недостатня робота щодо психолого-педагогічної підготовки батьків дошкільників (молодших школярів);

низька індивідуальна робота щодо усунення відхилень у поведінці, етичному вихованні та розвитку дітей;

недосконалість навчально-виховного процесу;

педагогічна некомпетентність вчителя.

Третя група:

вади в загальному розвитку дитини;

генотип;

стан здоров'я;

психоемоційний стан;

внутрішня позиція;

рівень активності при взаємодії із навколишнім середовищем.

Так як явище педагогічної занедбаності взаємопов'язане з неуспішністю, розглянемо класифікацію причин неуспішності.

Так, наприклад, А. Гельмонт своїм завданням вбачав співвіднесення причини неуспішності з її категоріями. Ним виділені причини трьох категорій неуспішності: глибокого і загального відставання (І категорія), часткової, але стійкої неуспішності (ІІ категорія), епізодичної неуспішності (ІІІ категорія).

Зазначимо причини першої категорії:

низький рівень попередньої підготовки учня до навчальної діяльності;

вади фізичного розвитку;

недоліки виховання;

слабкий розумовий розвиток.

Для другої категорії притаманними є такі причини:

недопрацювання вчителем у попередніх класах щодо формування у школярів адекватних способів організації навчальної діяльності;

недостатній пізнавальний інтерес учня до предмету, що вивчається;

слабка воля до подолання труднощів.

Причини третьої категорії:

недоліки в методиці викладання навчального предмету;

формалізм у засвоєнні нових знань;

слабкий поточний контроль;

невміння зосередитись на об'єкті, предметі, що вивчається;

нерегулярне виконання домашніх завдань.

Ближче до всіх до вирішення завдань опису системи причинно-наслідкових зв'язків неуспішності, що відповідає теоретичним вимогам, підійшов Ю. Бабанський [10].

До внутрішніх причин неуспішності він виділив:

дефекти здоров'я дітей, їх розвитку;

недостатній об'єм знань, умінь і навичок.

Зовнішніми причинами неуспішності є:

недоліки дидактичних і виховних дій;

причини організаційно-педагогічного характеру (організація педагогічного процесу в школі, матеріальна база);

недоліки навчальних планів, програм.

Також Ю. Бабанський виділяє умови, якими слід керуватися в організації навчання:

І. Умови внутрішнього плану:

особливості психологічного розвитку школяра;

рівень сформованості навичок організації навчальної діяльності.

ІІ. Умови зовнішнього плану:

побутові умови;

особливості виховання у сім'ї;

особливості навчання і виховання у школі.

Спроби згрупувати причини неуспішності представлені автором П. Борисовим. Він розглядає три групи причин:

а) загально-педагогічні:

недотримання принципів і правил дидактики в організації процесу навчання;

недооцінка ролі позакласної та позашкільної роботи з дітьми.

б) психофізіологічні:

порушення нормального фізичного розвитку дітей;

порушення інтелектуального розвитку дітей.

в) соціально-економічні:

матеріальна база школи;

низький рівень дошкільного виховання дітей;

культурний рівень батьків;

компетентність вчителів.

Таким чином, класифікація причин педагогічної занедбаності (неуспішності) має за мету показати не лише різні підходи до її побудови, але й зазначити головне і спільне, що є притаманне вище зазначеному явищу.

Зокрема, педагогічна занедбаність може також розглядатися через певні форми, які відображають ступінь і характер занедбаності.

Перша форма - несформованість елементів і навичок навчальної діяльності. Причиною цього є індивідуальні особливості інтелектуального розвитку, недоліки в розвитку пам'яті, неуважність, невпевненість, занижена самооцінка.

Друга форма - несформованість мотивації навчання. Причиною цього може бути неадекватна оцінка навчальної діяльності, міжособистісні стосунки.

Третя форма - нездатність довільної регуляції уваги, навчальної діяльності. Недоліки виховання і навчання в сім'ї, дошкільному закладі, школі - ось причина такого явища.

Під труднощами навчальної діяльності молодших школярів С. Костроміна розуміє [45, с.128]:

пропуск букв у письмових роботах;

орфографічні помилки, при знанні правил;

неуважність;

труднощі при розв'язанні математичних завдань;

труднощі при переказі тексту;

невміння правильно та раціонально організовувати навчальний час у поєднанні з поза навчальною діяльністю;

невміння виділяти головне та суттєве при засвоєнні нового матеріалу;

трудності у виконанні завдань творчого характеру, які вимагають застосування знань у нових, незвичних умовах.

Характеризуючи педагогічну занедбаність молодших школярів зазначимо, ознаки відставань, що проявляються у навчальних предметах, які вимагають творчої діяльності та активності.

Учень не може сказати в чому полягає трудність завдання, охарактеризувати план його вирішення, розв'язати це завдання самостійно чи відповісти на запитання вчителя, щодо виконання, що нового він дізнався із нього.

Учень не задає запитань по суті того, що вивчається, не працює з додатковими джерелами із метою пошуку цікавої, ще не вивченої інформації.

Школяр не активний і відволікає свою увагу в ході пояснення нового матеріалу чи закріплення раніше вивченого.

Не реагує емоційно (мімікою, жестами) на успіхи та невдачі, не може дати оцінку власних дій, вчинків.

Учень не може пояснити мету виконаної ним вправи, навести приклад, зробити певні узагальнення. Не перевіряє отримані ним результати та хід виконання роботи.

Не може відтворити визначень, понять, правил, відійти від готового тексту, щоб висловити власну думку.

Системою показників успішності є:

по-перше: робити хоча б один опосередкований висновок, комбінувати наявні знання, уміння та навички при набутті нових знань;

по-друге: застосовувати нові знання, уміння і навички до невідомої ситуації, комбінуючи, формулюючи певні узагальнення, висновки;

по-третє: прагнути знань теоретичного характеру, до самостійного пошуку необхідної інформації;

по-четверте: активно долати труднощі в процесі навчання;

по-п'яте: прагнути оцінки власних досягнень в навчальній діяльності.

Критеріями оцінки педагогічної занедбаності молодших школярів є [60, с.101-102]:

характер динаміки занедбаності (кількісна, інтегративна);

вираженість ознак занедбаності (нерозвиненість соціально-комунікативних якостей, низька здібність до оволодіння соціальних ролей);

загальна неуспішність;

рівень середовища адаптації (сім'я, школа, дошкільний заклад тощо);

рівень оволодіння соціально-значущою діяльністю (рольова гра, навчання).

Отже, педагогічна занедбаність - це стан, який протилежний розвитку, освіті, навчанню, а це: відсутність необхідного запасу знань, слабке оволодіння способами і прийомами їх набуття, а отже, як наслідок - неуспішність у навчанні. Важливо звернути увагу на явище педагогічної занедбаності з врахуванням специфіки даної проблеми. І саме систематичність у вивченні та вирішенні завдань неуспішності - ось першочергове завдання шкільної освіти, зокрема дидактики. Усю сутність педагогічної занедбаності слід розглядати в єдності всіх ознак, причин, явищ, критеріїв, форм її прояву в навчанні.

Таким чином, педагогічна занедбаність виникає там, де не створюються умови для повноцінного розвитку та індивідуалізації кожної особистості молодшого школяра: оточуюче середовище, а це перш за все, батьки і вчителі, в значній мірі, впливають на рівень навчання, успішності учнів, - на формування особистості дитини як суб'єкта навчально-виховного процесу.

Важливо допомагати кожному реалізувати себе в різних видах діяльності, враховуючи принципи індивідуалізації та врахування вікових особливостей кожного учня.

Розділ ІІ. Теоретико-методичні засади подолання педагогічної занедбаності в процесі учбової діяльності

2.1 Шляхи подолання педагогічної занедбаності молодших школярів в процесі навчання масової початкової школи

На відміну від того, що проблема педагогічної занедбаності є не досить вивченою, все ж чимало досягнень зроблено при визначенні конкретних шляхів її подолання в процесі навчання молодших школярів.

Сучасна дидактика щодо подолання занедбаності пропонує такі шляхи її усунення:

педагогічна профілактика;

педагогічна діагностика;

педагогічна терапія;

виховна дія.

Розглянемо ці шляхи більш детально.

Педагогічна профілактика - це система попередніх заходів, пов'язаних із усуненням зовнішніх причин, факторів і умов, що викликають певні недоліки в розвитку дітей. Це пошуки оптимальних педагогічних систем, в тому числі використання активних форм і методів навчання, нових педагогічних технологій, проблемного та програмованого навчання, інформатизація педагогічної діяльності. Ю. Бабанським для такої профілактики була запропонована концепція оптимізації навчально-виховного процесу [60, с.117].

Загальні принципи профілактики та корекції педагогічної занедбаності школярів згідно даної концепції [60, с.117]:

Комплексний підхід до діагностики, оптимізації і корекції.

Врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей і специфіки розвитку у них занедбаності.

Орієнтація на гармонізацію розвитку особистості.

Єдність і взаємодоповнюваність психологічних і педагогічних методів.

Диференційований підхід.

Рання профілактика занедбаності безпосередньо пов'язана з якістю навчально-виховного процесу, і тому відображає загальнопедагогічний характер. В залежності від вікових особливостей дітей виділяють чотири групи методів профілактики [60, с.118]:

І. Стимулювання і мотивація навчально-пізнавальної та ігрової діяльності:

створення ситуації емоційного переживання;

пізнавальні ігри;

створення ситуації з опорою на життєвий досвід;

створення ситуації успіху в навчально-пізнавальній та ігровій діяльності.

ІІ. Організація життя та діяльності дитячого колективу:

створення ситуації особистісної та групової перспективи;

колективні ігри;

вироблення колективно-єдиних вимог;

колективні змагання;

колективне самообслуговування.

ІІІ. Спілкування і взаємодія в різних ситуаціях:

педагогічна вимога;

переконання;

довіра;

осуд;

аналіз вчинків;

розв'язання конфліктних ситуацій.

ІV. Психолого-педагогічний вплив і стимулювання активності дитини:

приклад, пояснення;

очікування радості;

виховання самоповаги;

вимогливість.

Педагогічна діагностика - це системний контроль і оцінка результатів навчання, своєчасне виявлення недоліків у засвоєнні навчального матеріалу, що спрямовано на підвищення ефективності цілісного педагогічного процесу. Метою педагогічної діагностики є виявлення ознак і проявів педагогічної занедбаності школярів, визначення шляхів і способів профілактики і корекції, прогнозування подальшого розвитку дитини [60, с.110].

Методичними критеріями комплексної діагностики занедбаності в дитячому віці є:

виявлення домінуючих тенденцій, виявлення рівня розвитку;

діагностика цілісної індивідуальності;

єдність прогностичних та діагностичних функцій.

Діагностико значимими ознаками педагогічної занедбаності є:

неадекватна самооцінка;

низький соціальний статус;

неуспішність у навчальній діяльності;

неадекватна поведінка в соціальних ситуаціях.

Педагогічна терапія - заходи щодо усунення відставань у навчанні. Це можуть бути індивідуальні, додаткові заняття.

Виховна дія. Оскільки неуспішність часто пов'язана з недоліками у вихованні, то з занедбаними учнями слід проводити індивідуальну виховну роботу, яка включає і роботу з батьками.

Педагогікою накопичений значний досвід щодо подолання неуспішності. Аналіз різноманітних практичних заходів дозволяє виявити деякі принципові положення.

На перший план в роботі з неуспішними школярами висуваються виховні та розвивальні педагогічні дії. Метою роботи з такими учнями є не лише "заповнення" прогалин у навчанні, але й одночасно розвиток їх пізнавальної самостійності.

Отже, розробка шляхів вдосконалення навчально-виховного процесу, як правило полягає у створенні сприятливих умов для навчання і виховання занедбаних школярів. Розробляються також окремі заходи, що розповсюджуються на всіх учнів; вони служать для загального поліпшення умов навчання. Сюди відносяться пропозиції до покращення обліку та контролю, рекомендації щодо способів активізації діяльності учнів і їх самостійності, посилення творчих елементів у ній, стимулювання розвитку інтересів тощо.

Позитивними є ідеї щодо постановки перед учнями таких завдань, в яких би вони досягнули успіху.

Від успіху, навіть незначного, може бути прокладений "місток" до позитивного відношення до навчання. З цією метою використовують ігрову та практичну діяльність.

Щоденне вивчення учнів, постійна підтримка, стимулювання їх зусиль - важлива умова попередження неуспішності. Об'єктами вивчення виступають навички навчальної діяльності школярів, рівень розвитку їх мислення та пам'яті, стан здоров'я, побутові умови, вплив оточуючого середовища. У психологічних роботах об'єктами вивчення виступають також самооцінка учнів, стосунки в колективі, ставлення до вчителя і до школи [88; 89; 9; 10].

Вивчення учнів слід вести на основі спостережень, з допомогою анкетувань, бесід із батьками та школярами. Зокрема, вчителі, перевагу надають спостереженню, ефективність цього методу зазначалась ще педагогами та психологами А. Бударним, А. Гельмінтом тощо.

Аналізуючи розроблені в науці та практиці засоби попередження неуспішності, зазначимо конкретні форми організації роботи з занедбаними школярами. Дидактикою розроблено цілий ряд заходів щодо покращення умов навчання в школі: одні з них реалізовуються на уроці (індивідуальна, групова форма), інші - в позаурочний час (різного виду додаткові заняття). Зокрема, широко розповсюдженими були класи вирівнювання, навчання в яких велось за окремою програмою з врахуванням вимог і особливостей розвитку таких учнів. На сучасному етапі ці класи є поодинокими і називаються вони класами оздоровлення або оздоровчі класи. Щодо впровадження таких класів, то 85 % опитуваних вчителів початкових класів ставляться до них негативно, мотивуючи думки тим, що у звичайному класі дитина не відчуває себе іншою і слабшою, на відміну від класів оздоровлення, де діти розуміють свою відмінність від інших встигаючих учнів.

Одним із ефективних шляхів подолання неуспішності є індивідуалізація навчання на уроці. Індивідуалізація стосується змісту роботи учнів, дозування навчального матеріалу та характеру їх навчальної діяльності. Для слабких учнів рекомендуються картки з індивідуальними завданнями, окрема методика аналізу помилок у письмових роботах. Зокрема, під час самостійної роботи на уроці завдання таким учням слід ділити на етапи, більш ґрунтовно, осмислено давати інструктаж до виконання завдань.

Індивідуалізація досягається також із допомогою програмованих посібників.

Що стосується опитування невстигаючих учнів, то рекомендується давати їм більше часу на обдумування, при цьому можна використовувати допоміжні засоби навчання: план, схеми, плакати, алгоритми. Опитування таких учнів слід поєднувати з самостійною роботою інших школярів, щоб індивідуально працювати з невстигаючим учнем, при потребі використовувати навідні слова, запитання.

Чимала увага в педагогічній літературі звернена щодо диференційованої роботи вчителя на уроці з тимчасовими групами учнів. Виділяють три групи учнів: слабкі, середні та сильні. Завдання вчителя полягає не лише в тому, щоб "підтягнути" в навчанні слабких учнів до певного рівня, але й в тому, щоб надати посильні завдання щодо рівня складності середнім та сильним школярам. Під час уроку організовується самостійна робота по групах і учні приступають до виконання різного рівня складності завдань.

Вчитель надає індивідуальну допомогу щонайперше слабким учням. На кінцевому етапі виконання завдань вони виступають зі звітом пор виконану роботу, формулюють певні висновки, узагальнення, звертаючи увагу на позитивні та негативні сторони під час виконання запропонованих завдань.

Слід зазначити, що такі групи носять тимчасовий характер і перехід з однієї групи в іншу проводиться за бажанням самих дітей, а також із врахуванням вчителем рівня успішності в навчанні кожного учня.

Що стосується диференціації домашніх завдань для невстигаючих школярів, то використовують програмовані посібники, створення проблемних ситуацій та індивідуалізація домашніх завдань.

Ще одним важливим питанням залишається все ж таки обов'язкове відвідування груп продовженого дня.

Висувають вимоги вчителів щодо удосконалення навчальних програм і підручників. Підручники повинні містити: мінімум програмованого матеріалу, основний матеріал у повній мірі, завдання логічного та творчого характеру.

Слід зазначити, що ефективним шляхом попередження неуспішності є підвищення кваліфікації вчителів, їх періодична атестація. Підвищення рівня методичної, загально-педагогічної і психологічної підготовки вчителів щодо роботи з невстигаючими школярами. Проведення лекцій, семінарів щодо впровадження позитивних способів та засобів щодо навчання дітей даної категорії.

Для попередження неуспішності основне значення має своєчасне виявлення причин неуспішності та їх усунення .

Якщо у молодших класах у дитини не виробилися навики та бажання вчитися, то корекція занедбаності відбуватиметься з труднощами, тому, що у дитини сформувалося негативне ставлення до навчання, не має свідомих знань, не сформовано навички та вміння навчальної діяльності. У цьому випадку слід безпосередньо щодо окремого учня визначити причини, які безпосередньо передували отриманню ним незадовільних оцінок і могли вплинути на його успішність.

Це можуть бути: пропуск пропускання уроків, невиконання домашніх завдань, неактивність, неуважність на уроці тощо.

Корекція неуспішності молодших школярів повинна відбуватися із врахуванням зовнішніх та внутрішніх факторів, що впливають на неї. Вчитель, аналізуючи сутність причин, що викликають неуспішність і відставання у навчанні учнів молодшого шкільного віку обирає ті, які є притаманними та індивідуальними для конкретного учня.

Опираючись на результати свого аналізу, визначає ті шляхи та способи, які будуть ефективно сприяти усуненню неуспішності.

Рекомендації вчителя батькам невстигаючих учнів зводяться до наступного:

формувати в дітей бажання читати та пізнавати нове;

проводити максимум вільного часу з дітьми;

обговорювати з ними їх успіхи та невдачі в школі; и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.