На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Мета залучення шестирчних дтей до шкльного життя. Шестирчний вк: найсприятливший (сенситивний) перод розвитку й соцальної пдготовки дитини. Учитель як посередник мж дитиною духовними цнностями. Граматичний аспект формування мовленнєвих умнь.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Педагогика. Добавлен: 19.07.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
Реферат на тему:
Педагогічна робота з шестирічними дітьми
План
    І. Шестирічні діти - особливий народ у країні дитинства
      ІІ. Мета залучення шестирічних дітей до шкільного життя
      ІІІ. Реформування освіти в Україні
      IV.1-й клас для шестирічних дітей початкового ступеню школи
      V. То яким вимогам повинен відповідати педагогічний процес
      VІ. Граматичний аспект формування мовленнєвих умінь
      Література

І. Шестирічні діти - особливий народ у країні дитинства

І. Шестирічні діти - особливий народ у країні дитинства. Тому нам, їхнім учителям і вихователям, необхідно, по-перше, знати, які через це можуть виникнути проблеми, по-друге, працювати з ними потрібно інакше, до кінця усвідомлюючи, що це за партами сидять інші діти, а не такі самі або майже такі, як семирічні, по-третє, визначити свою педагогічну позицію й обумовлює нею форми та методи навчання, виховання і, що найголовніше, спілкування з шестирічними.

Які ж індивідуальні якості повинні мати ми, вчителі шестирічних дітей?

По-перше, ми повинні бути людьми доброї душі й любити дітей такими, якими вони є. Потрібно однаково любити і пустуна, і слухняного, і кмітливого, і тугодума, і лінивого, і старанного. І ще потрібно, щоб нашу доброту душі ми ділили порівну між своїми вихованцями, проте в тих формах, які будуть необхідні в кожному конкретному випадку. Доброта і любов до дітей повинна бути не тільки станом, що внутрішньо переживається а й провідними мотивом, стимулом нашої педагогічної діяльності, спілкування з дитиною або з усім класом.

Доброта і любов до дітей не дозволять нам грубо поводитися з ними, ображати їхнє самолюбство й гідність, кричати на них і залякувати, не помічати прикростей і не радіти успіхам кожного з них, не приходити їм на допомогу негайно, виявляти недовіру. Педагог доброї душі, який усім серцем любить дитину, частіше посміхається, рідко хмуриться, він живе справжнім педагогічним життям і тим самим знаходить своє професійне щастя.

По-друге, ми повинні вміти розуміти дітей. Дитина маленька, але діла і турботи в неї великі. Не будемо ж вважати, що ми робимо більш важливу справу, навчаючи дітей різних наук, аніж діти, які граються до самозабуття. Діти живуть щохвилинно, щогодинно, щоденно, живуть без перепочинку, і педагогічна формула, що ми нотуємо їх до життя, для них немає ніякого значення. І якщо ми дійсно хочемо виростити наших дітей справжніми людьми, то зовсім не обов'язково уповільнювати їхнє сьогоднішнє дитяче життя й примушувати з усією серйозністю думати про своє майбутнє. Розуміти дітей - означає стати на їхню позицію, шанувати їхні почуття, ставитися до їхніх турбот і справ як до серйозних й рахуватися з ними. До цих турбот і справ слід виявляти не поблажливість, а повагу, зацікавленість, ділове ставлення. Розуміти дітей - означає не підкорити їх нашій владі, а, спираючись на їхнє сьогоднішнє життя, плекати паростки їхнього завтрашнього життя. Розуміючи порухи душі й сердечні переживання дитини, й почуття, прагнення і входячи в життя дітей як своя, близька людина педагог зуміє зайнятися глибинним вихованням, коли сама дитина стає його соратником у своєму ж вихованні. Розуміти дітей - означає оволодіти щонайвищою майстерністю виховання маленької людини.

По-третє, ми повинні уособлювати людину майбутнього, людину нового складу. Такою людиною на зробить відданість загальній справі, глибоке усвідомлення нашого виняткового обов'язку перед народом, державою, перед дітьми, перед майбутнім людства. Кожний з нас - творець долі кількох сотень дітей, у наших класах, немов у кузні, виковується щастя наших вихованців. Ми маємо полонити всім6 і посмішкою, вимогливістю, і стриманістю, і скромністю, і одягом, і одягом, і знаннями, і чуйністю, і відвертістю, і інтелігентністю, і товариськістю, і любов'ю до життя. Нам має бути притаманне все найкраще, що людям подобається в людині.

Навчаючи й виховуючи, вчитель прилучає дітей до матеріальних і духовних цінностей минулих і сучасних поколінь. Але як це прилучення відбувається? Учитель - посередник між дитиною і названими цінностями, тільки через нього діти пізнають дійсність, пізнають людей. І це “через” означає, різні цінності, знання, морально-етичні норми не доходять до дітей у стерилізованому вигляді, а несуть у собі індивідуальні риси вчителя, його оцінки, його ставлення, його світогляд. Гуманний педагог, прилучаючи дітей до знань, одночасно передає їм свій характер, стає перед ними як взірець людяності. Для дитини знання не існують без вчителя. І якщо малюк полюбить свого вчителя, то, без сумніву, приохотиться до знань. Якщо ж він недолюблює вчителя, боїться його, не бачить в ньому свого друга, то навчання втрачає для нього будь-яку цінність. Завоювати любов дітей - найнагальніша турбота першого і кожного наступного вчителя, бо тільки через любов до свого вчителя дитина входить у світ знань і опановує моральні цінності суспільства. Методи, прийоми, способи, форми навчання і виховання, пройшовши через душу педагога, зігріту любов'ю до дітей, сповнену почуттям гуманності, стають витонченими, гнучкими, цілеспрямованими і тому ефективними. Не можна говорити про ефективні методи виховання і навчання, якщо невідомо головне: що за людина педагог, який буде використовувати ці методи, яка в нього душа і яке серце.

ІІ. Мета залучення шестирічних дітей до шкільного життя

Слід виділити три аспекти цього питання.

1. Можливо здаватися парадоксальним, якщо сказати, що шестирічна дитина більш готова до початку шкільного життя, ніж семирічна. Проте тут немає нічого парадоксального. Річ у тім, що за останні десятиріччя незрівнянно зріс культурний рівень сім'ї, суспільства загалом. Усі батьки сьогоднішніх дітей, як правило, мають середню і професійну освіту. А багато хто з них і вищу. Це якісно змінило соціальне середовище, в якому росте дитина. Значною мірою на її розвиток впливають засоби масової інформації - телебачення, радіо, дитячі журнали, книжки, кінофільми. Нового змісту набули ігри, з'явились іграшки, які все більше сприяють фізичному й розумовому розвитку дітей. Допомагають їм різнобічно знайомитися з навколишньою дійсністю, життя і працею людей.

2. Шестирічний вік - найсприятливіший (сенситивний) період розвитку й соціальної підготовки дитини. Необхідно скористатися цією схильністю, реалізувати її. Інакше без необхідного, відповідного цьому віку розумового й морального поживку і без мудрої турботи дорослого в дитині можуть не розкритися повною мірою її задатки. Організоване, систематичне навчання - провідна форма й умова цілеспрямованого розвитку дитини. В цьому віці слід успішно вдосконалювати її мовлення, на основі природної допитливості пробудити пізнавальний інтерес, жадобу до знань, навчити елементарних способів навчальної діяльності.

Шестирічні діти, які навчаються й виховуються в умовах школи за особливою програмою і методикою, значно випереджають у своєму розвитку однолітків, котрі починають учитися з семи років без такої спеціальної підготовки. Це виявляється в більш високому рівні спостережливості, кмітливості, мислення, володіння мовою. Загально інтелектуальні вміння, ясна річ, цілеспрямовано вдосконалювались у процесі опанування читання, письма, образотворчої, музичної, трудової діяльності. Подальше навчання в початкових класах не викликає в цих дітей таких ускладнень, подолання яких за допомогою вчителя було б для них не під силу.

3. Впровадження класів для шестирічних у цілісну систему початкової школи дасть можливість більш раціонально скласти навчальні плани й програми, скоротити навчальне навантаження молодших школярів, збільшити час на навчання рідної мови, математики, праці, музики, малювання.

Коли дитині виповнюється шість років? Питання це не зайве. Іноді батьки приводять до школи дитину, якій шість років виповниться в жовтні-грудні, і, коли її не зараховують в 1-й клас, дивуються: ”Чому: хіба 4-3 місяці мають значення? ” так, безумовно, мають: чим менший вік, тим більшого значення у його визначенні надається місяцям і навіть тижням. У перший рік життя немовляти слід говорити не тільки про те, скільки йому місяців, а й тижнів, бо кожний день, кожний тиждень змінюють його і фізично, і психічно. За кількістю місяців необхідно визначати вік дитини до 7-8 років, надалі вже можна не уточнювати, скільки їй цілих років і місяців, оскільки розвиток набуває порівняно рівномірного характеру. Можна дати загальну психологічну характеристику дітям 10 і 11, 13 і 14 років, 15-16-річним підліткам. Проте цього не можна зробити стосовно 6-7-річних дітей, оскільки вони за своїми психофізіологічними властивостями належать до якісно відмінних вікових груп. Тут особливої ваги набуває кожний місяць, тим паче, якщо до шести років не вистачає трьох, чотирьох місяців. Це не шестирічні, а п'ятирічні діти, які мають свої, відмінні від шестирічних риси характеру. Батьки, котрі приводять таких малюків до школи, звичайно не усвідомлюють того, що дітям буде важко призвичаюватись до шкільних умов, сидіти на заняттях і бути зосередженими, вникати в суть пояснень учителя, розуміти й виконувати його завдання. Виходячи з досвіду нашого експериментального навчання можна сказати: вчителям надзвичайно важко працювати в класі, де є хоча б двоє-троє п'ятирічних дітей, адже вони вимагають не тільки особливої турботи, особливого підходу, а й іншої, відмінної від шкільної методики навчання. У педагога виникає безліч складностей через маленький зріст п'ятирічної дитини, через її незграбність і вразливість. Шкільне життя ставить такого “учня" в надзвичайно складне становище: його спонукують зовсім не ті інтереси й потреби, на які орієнтує школа. Йому стає нудно, він не встигає за іншими і врешті-решт втрачає бажання вчитися.

Певна річ, трапляються випадки, коли п'ятирічна дитина встигає в навчанні, звикає до шкільних умов, зберігає активність, життєрадісність. Однак винятки не складають правил. Віддаючи п'ятирічного малюка до школи, батьки іноді посилають на те, що дитина “дуже хоче” вчитися, знає багато віршиків, уміє рахувати до десяти, ставить розумні запитання, знає деякі літери. Слід сказати з усією певністю: знання віршиків, вміння лічити, нехай навіть до ста, обізнаність з літерами не означають готовності дитини до школи. Необхідно, щоб був цілісний комплекс передумов, які формуючись саме до шестирічного віку, забезпечують швидку адаптацію дитини до школи й успішність її подальшого розвитку.

ІІІ. Реформування освіти в Україні

Реформування освіти в Україні змінило термін шкільного навчання.

У зв'язку з початком навчання дітей з 6-річного віку в умовах загальноосвітнього навчального закладу проблема функціональної готовності та збереження здоров'я - одне з найскладніших питань у роботі вчителів початкових класів, шкільних психологів та гігієністів.

Дитячий вік - це та стадія життя, яка має найбільший потенціал для інтелектуального і фізичного розвитку. Водночас стан здоров'я дітей і підлітків України сьогодні викликає серйозне занепокоєння. За даними статистики, вже наприкінці дошкільного віку в 17-21% дітей виникають хронічні захворювання. Відхилення в роботі опорно-рухового апарату мають 30-32% дітей, носоглотки - 21-25%. У морфофункціональному розвитку дітей 6-річного віку з'явилися такі негативні тенденції, як збільшення кількості дітей з затримкою процесів росту, зменшенням маси тіла, життєвої ємності легенів, схильністю до астенізації.

Дитина 6-річного віку, вступаючи до школи, повинна бути “зрілою" у фізіологічному соціальному розумінні - вона має досягти відповідного рівня розумового та емоційно-вольового розвитку, мати позитивне ставлення до навчання, здатність коригувати свою поведінку, виявляти вольові зусилля для виконання поставлених завдань. Для успішності шкільного навчання також важливі і навички мовлення, розвиток дрібної моторики руки і зорово-рухової координації. Важливе значення для успішності шкільного навчання, формування здоров'я та забезпечення гармонійного фізичного і нервово-психічного розвитку учнів мають медико-гігієнічні показники функціональної готовності: досягнутий рівень фізичного та біологічного розвитку, рівень резистентності організму, стан здоров'я дитини на початок навчання у школі.

Проведені дослідження в різних типах шкіл показали, що рівень функціональної готовності до систематичного навчання дітей 6-річного віку в загальноосвітній школі становить 74%, у приватній школі - 77,8%, у школі-дитячому садку - 76,9%.

Навіть наприкінці навчального року функціонально “незрілі” залишаються від 22,2 до 26% шестирічних першокласників.

Дослідження засвідчили: у 28,2% шести річок у динаміці навчального для вже на 4-му уроці відзначається значне зниження рівня розумової працездатності, в динаміці навчального нижня працездатність знижується у 22,2% учнів.

Таким чином, учні початкових класів, які розпочали навчання в школі з 6-річного віку потребують медико-психолого-педагогічного супроводження та відповідної корекції. “Хочу вчитися!" Усе частіше чуємо ми від шестирічних дітей: ”Хочу до школи, хочу вчитися! ” Однак прагнення дошкільнят змінити своє “дитяче" життя - це ще не мотив навчальної діяльності. Їх приваблює не саме учіння, а його результат: вони хочуть уміти читати, писати, не маючи уявлення про те, яких зусиль їм доведеться докласти, щоб опанувати ці уміння і навички.

От і виникає питання: чи відповідає процес навчання, який ми організовуємо, сподіванням дитини, природі й розвитку, чи знайде дитина в цьому процесі те життя, до якого вона прагне, чи стане учіння особистісно значущою для неї діяльністю?

Можна було б обмежитися однозначною і простою відповіддю: школа є школа, а учіння - складний і серйозний труд, тому зовсім не обов'язково, щоб процес навчання з його змістом і взаємовідносинами, що склалися, викликав у школярів позитивні емоції. Деякі вчені думають саме так: шестирічна дитина, яка прийшла до школи, повинна скоритися шкільним порядкам, умовам процесу навчання, що склався, а не навпаки: останні мають бути модифіковані, перебудовані відповідно до її сподівань, бажань, тобто вікових особливостей. На таких самих позиціях стоять і вчителі, які працюють з шестирічними дітьми як з семирічними. Однак подібний механічний підхід не відповідає меті залучення шестирічної дитини до систематичного навчання, тому що не дає можливості забезпечити максимальний розвиток всіх її задатків і особистості в цілому. Для того, щоб це відбулося, необхідно, щоб спрямованість і характер навчання відповідали потребам психологічних сил, що визріли, і стимулювали б їх подальше вдосконалення. Інакше кажучи, в педагогічному процесі хотіння дитини вчитися й виховуватися повинно перерости в потребу пізнання й самовиховання. Які ж психологічні фактори необхідно при цьому враховувати?

Вчасно реалізувати можливості. Народжуючись, дитина успадковує універсальну здатність засвоювати людську культуру, потенційну можливість стати людиною. Це універсальна здатність включає в себе систему функціональних сил, механізмів можливих людських умінь. Однак усі ці можливості можуть реалізуватися тільки за наявності відповідного соціального й матеріального середовища, цілеспрямованого навчання й виховання. Властивість багатьох функцій, потенційних можливостей та їх механізмів така, що вони можуть проявлятися й розвиватися у чітко визначений час і не підлягають консервації. Не можна відкласти розвиток тієї чи іншої функції на більш зручний час. Фактично це буде означати штучне гальмування розвитку, і втрачене ніколи вже не надолужити.

Сучасна дитина приходить до школи з величезними потенційними можливостями. Але щоб вони не перетворилися в реальні сили, особистісні властивості і щоб на їхній базі вона “навчилася бути людино”, потрібен цілеспрямований педагогічний процес, який виховує, навчає, формує, розвиває. Завдяки залученню до цього процесу часові періоди дії й становлення функціональних сил немов би продовжуються, що дає змогу зробити їх досконалими. А це означає підготувати людину до життя в суспільстві, зробити її здатної до пізнання світу й самої себе, до творчої праці й перетворення дійсності, до збагачення культури.

Ось чому не може бути сумнівів у доцільності вступу дітей до школи з шести років. Все питання в тому, як має бути організовано навчально-виховний процес, щоб він відповідав їхнім потенційним можливостям і потребам. Іншими словами, чи буде шкільне життя маленьких учнів багатогранним, емоційно багатим, таким, що стимулює інтенсивний розвиток їхніх функціональних сил і задатків.

Орієнтуватися на завтрашній день розвитку. Л.С. Виготський висунув ідею про дві взаємопов'язані зони розвитку: актуального і найближчого.

Зона актуального розвитку відображає систему вмінь і навичок, які дитина вже опанувала і на основі яких вона спроможна розв'язувати пізнавальні та інші задачі. Рівень актуального розвитку обумовлює зону найближчого, тобто коло умінь, які дитина зможе опанувати самостійно або за умови сприяння старших у процесі навчання. Зона найближчого розвитку - це завтрашній день дитини. Якщо матиме місце збіг сприятливих обставин, вона раніше або пізніше самостійно увійде у свій завтрашній день. В умовах спеціально організованого, цілеспрямованого педагогічного процесу це трапиться набагато швидше і ефективніше. Якщо ж зовнішні умови не сприятимуть розвитку тих чи інших внутрішніх сил, то останні можуть зовсім не розкритися або ж набути спотворених форм функціонування.

Зона найближчого розвитку, взаємодіючи з зоною актуального розвитку, поступово освоюється дитиною. У такий спосіб вона піднімається на новий щабель актуального розвитку і, відповідно, виникає нова зона найближчого розвитку. Останню можна порівняти з небосхилом, який все віддаляється в міру того, як наближається до нього. Однак тут є і відмінність, яка полягає в тому, що небосхил віддаляється безкінечно, а зона актуального розвитку з віком дитини все більше наближається до зони найближчого розвитку, тобто потенційні можливості завершують своє становлення.

Таким чином, завдання педагогіки - націлити дитину на її завтрашній день. Однак уся складність у тому, щоб правильно визначити рівень актуального і найближчого розвитку. Стосовно окремих навчальних завдань критерієм може бути ступінь самостійності під час їхнього вирішення. Якщо дитина виконує завдання самостійно, можна вважати, що уміння, необхідні для цього, перебувають у зоні актуального розвитку. Якщо ж вона не в змозі справитися з ним без допомоги дорослого, отже, механізми, на які необхідно спиратися в процесі вирішування, ще не визріли, знаходяться в зоні найближчого розвитку. В тих випадках, коли дитина навіть за допомогою дорослого не може зрозуміти завдання, осягнути розумом смисл явища, слід гадати, що відповідні цій навчальній діяльності функціональні сили перебувають за межами зони найближчого розвитку. Зрозуміло, що визначення можливостей і ефективність їх реалізації залежать від майстерності вчителя, від його уміння вчасно прийти на допомогу, встановити стосунки співробітництва з учнем.

Навчальний матеріал - учитель-учень. Д.Н. Узнадзе, як і Л.С. Виготський, основне завдання початкового навчання вбачав у забезпеченні умов для розвитку внутрішніх сил і можливостей дитини. Головне у навчанні не стільки той предмет, стосовно якого воно відбувається, скільки розвиток тих сил, що активізуються в цьому процесі. Певна річ, цілеспрямований розвиток усіх сфер психіки не може відбутися без певного навчального матеріалу, на засвоєння якого направлено пізнавальні, вольові, емоційні зусилля. Цей навчальний матеріал підноситься дитині ззовні, зміст його визначено заздалегідь. У цьому розумінні процес навчання несе в собі характер примусу: необхідні знання і уміння мають бути засвоєні учнем, щоб задіяти певні потенції й спрямувати їхнє становлення. Однак яким повинно бути співвідношення між внутрішніми силами дитини й навчальним матеріалом, щоб процес навчання сприяв їхньому розвитку?

Насамперед потрібно, щоб навчальний матеріал, з одного боку, відповідав актуальному рівню розвитку, з іншого ж, - був віддаленим від нього, тобто за складністю перевершував його. Інакше розвиток втратить ґрунт. Якщо навчально-пізнавальні завдання, що пропонуються дитині, еквівалентні його силам, останні не одержать імпульсу до подальшого розвитку. Але ж як учневі опанувати навчальний матеріал, вищий за його сили? Сам він, зрозуміло, не в змозі мобілізувати їх і спрямувати на опанування навчального матеріалу: він не знає, як це зробити. Тут і стає зрозумілою роль педагога-посередника між учнем і навчальним матеріалом. Саме вчитель допомагає дитині зрозуміти, усвідомити те, що вивчається, опанувати способи дії з ним, пов'язує незнайоме зі знайомим, нове з відомим і тим самим підносить школяра на вищий щабель знання. Систему управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів учитель визначає, виходячи з методичної обробки навчального матеріалу, який вони повинні засвоїти. Якщо при цьому не враховувати тенденцій розвитку внутрішніх сил школяра і запропонувати йому складніший матеріал, то це викличе в нього негативне ставлення до знань і до вчителя. Це може статися і в тому випадку, якщо пояснення не адекватне навчальному матеріалу й силам дитини.

Д.Н. Узнадзе особливо наголошував на значенні особистості педагога в навчанні. Дитина прагне, ясна річ неусвідомлено, до розвитку своїх можливостей через навчання, розраховуючи на допомогу вчителя. Більше того, школа для неї - це перед усім вчитель! Звідси зрозуміло, яке велике значення для дитини і для її успішного навчання має особистість учителя. Навчання без учителя не відбудеться, однак і він сам без авторитету не є вчителем. Лише в тому випадку, коли вчитель є авторитетом, учень стає відкритим до педагогічного впливу, а допомога, поради й вказівки педагога будуть не стримувати, а навпаки, заохочуватимуть його навчальну активність.

Чи можна вважати шестирічну дитину учнем? Дитину, яка вступила до школи, називають учнем, школярем. Що це означає? Це означає, що починається якісно новий період її одинадцятирічного життя, в процесі якого вона повинна засвоїти знання основ наук, систему умінь і навичок, морально-етичні норми поведінки, виробити необхідні риси особистості. Це життя, по суті, набуває характеру “професійної” діяльності, яка вимагає від учня опанування способів навчання, пізнання, самовиховання. Дитина тільки тоді може називатися учнем, коли вона знає, як вчитися, і має мотиви навчання. А малюк приступає до навчання, ще не знаючи, як потрібно вчитися, не опанувавши систему вмінь і навичок, які лежать в основі “професії" учня. Іншими словами, його не можна вважати учнем у справжньому значенні, так само, як водієм людину, котра сідає за кермо, але не вміє управляти машиною. На жаль, у педагогічній науці й шкільній практиці цій проблемі донедавна приділялося недостатньо уваги. Вимога вчити дітей учитися ще не одержала належної реалізації й у шкільних програмах, підручниках, методичних посібниках.

Все це підводить нас до думки, що призначення класу для шестирічних - готувати дітей до ролі учнів. У чому має полягати зміст підготовки?

Щоб стати учнем, дитина, окрім засвоєння загально навчальних умінь, повинна досягти певного рівня психічного і соціально-морального розвитку, а саме:

уміти вчитися, тобто володіти початковими способами навчально-пізнавальної діяльності, прагнучи до їх вдосконалення і збагачення;

мати мотиваційну основу учіння, тобто хотіти вчитися;

мати достатню розвинену волю, тобто здатність мобілізувати зусилля для вирішення різноманітних завдань;

усвідомлювати свій суспільний обов'язок учня;

бути готовим жити в колективі; активно включитися в колективну пізнавальну й суспільно-корисну діяльність;

бачити себе очима товаришів, учителів, близьких людей і прагнути до самовдосконалення.

Певна річ, всі ці якості набуваються не відразу, а поступово, як наслідок цілеспрямовано організованої вчителем колективної діяльності дітей на кожному уроці. Спочатку їх потрібно вчити слухати вчителя, зосереджувати увагу, розуміти суть навчальних завдань, брати участь у колективній пізнавальній діяльності, товаришувати з однокласниками. Надалі, після опанування читання і письма, простої лічби, діти засвоюють способи вирішення навчально-пізнавальних завдань. Одночасно слід розвивати їхню спостережливість, кмітливість, мислення, вчити приходити на допомогу один одному, коли виникають ускладнення в роботі. В кінці першого навчального року шестирічна дитина засвоює в елементарному вигляді всі необхідні вміння і якості для успішного навчання, тобто стає учнем.

и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.