На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат ндивдуалзаця освти, виховання самостйност, творчост, активност життєвої позицї. Органзаця навчально-виховного процесу в молодшй школ. Форми навчання та виховання в сторичному аспект. Духовно-моральне виховання, гуманстична спрямовансть.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Педагогика. Добавлен: 17.09.2010. Сдан: 2010. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


11
Зміст
    Вступ
      1. Історичний аспект розвитку питання
      2. Теоретичні аспекти
      Висновки
      Список використаної літератури

Вступ

Розвиток сучасної української школи ставить нові завдання і вимоги перед тими, хто готує майбутнє нашої держави. Відхід від стереотипізації, перехід до особистісного спрямування, індивідуалізації процесу освіти, виховання самостійності, творчості, активності життєвої позиції у тих, хто навчається, вимагають від педагогів та студентів педагогічних ВНЗ широкої обізнаності у галузі свого фаху, знання багатьох супутніх наук, вміння органічно поєднувати та застосовувати їх у своїй діяльності.

Сучасний вчитель несе велику відповідальність за якість результатів своєї праці. Педагог працює з дітьми - найкритичнішими та найприскіпливішими суб'єктами нашого суспільства, які не вибачають нещирості, ханжества, блюзнірства. А перед учнями молодших класів педагог несе подвійну відповідальність, тому що він допомагає зробити перші самостійні кроки у суспільстві новій генерації. І від того, як вчитель організує, навчить, підготує до подальшого життя цих “маленьких громадян", залежить майбутнє нації, майбутнє нашої України.

На першому місці, враховуючи специфіку молодшої школи, стоїть особистість вчителя, його ерудиція. Не останню роль відіграє й вміння правильно, грамотно і цікаво організувати навчально-виховний процес отримання нових знань, формування відповідних вмінь та навичок практичного застосування цих знань учнями 1-4 класів.

Організація навчально-виховного процесу в молодшій школі повинна здійснюватися у розвивальному середовищі, яке утворюється сукупністю природних, предметних, соціальних умов та простором власного "Я" дитини. Відсутність такого середовища є однією з проблем підготовки сучасних вчителів. Практичні зусилля педагогів мають підпорядковуватися інтересам дитини та її розвитку у різних сферах життєдіяльності. Розвивальний характер середовища має забезпечуватися педагогічно виправданим використанням його можливостей і систематичним, цілеспрямованим його збагаченням.

Серед головних проблем сьогоднішньої молодшої школи можна назвати організацію та застосування індивідуального підходу; застосування особистісного підходу, всебічне та ергономічне формування та розвиток самостійності, як сучасної риси школяра і підготовленості його до здобуття вищої освіти у контексті вимог Болонського процесу; виховання національної свідомості та гідності, поваги до себе та оточуючих, до своєї Батьківщини.

Урок ніколи не буде ефективним, якщо вчитель виявляє низький рівень підготовки до уроку. Важливу роль також відіграє майстерність проведення та засоби заохочення дітей. Для обґрунтування цих положень доречним буде вивчити досвід наших попередників в організації та проведенні уроків.

Ці проблеми сучасної дидактики початкової школи і зумовили вибір такої теми “Підготовка вчителя молодших класів до організації та проведення уроку". В ході дослідження ми висуваємо гіпотезу, що навчання і виховання будуть найбільш ефективними, якщо органічно поєднувати під час підготовчого етапу всі складові педагогічної майстерності. Метою дослідження є аналіз проблеми і вироблення певного алгоритму підготовки вчителя молодших класів до проведення уроку. Основними завданнями даної роботи є аналіз історичного розвитку питання дидактики молодшої школи; аналіз сучасної теорії і практики організації уроку в молодших класах; вироблення алгоритму підготовки сучасного вчителя початкової школи до проведення заняття.

Ми вважаємо, що ця проблема є досить актуальною і відповідає контексту проблематики сучасної молодшої освіти, адже від готовності вчителя до уроку, залежить, чи будуть сприймати новий матеріал діти, чи буде їм цікаво пізнавати нове у своєму житті, чи зусилля педагога будуть витрачені даремно.

1. Історичний аспект розвитку питання

Навчання і виховання своїм корінням сягають у часи, коли люди почали усвідомлювати себе як мислячі істоти. У первісному суспільстві людина робила свої перші кроки, навчаючись життю, перебираючи досвід своїх батьків, оточуючих її осіб. Від успішності такого навчання залежала майбутня доля цієї людини. Основними засобами пізнання для неї були спостереження та імітація дій дорослих. Ми не можемо із впевненістю говорити про певні системи організації навчання та виховання у ті часи, але вже був присутній сам факт формування особистості, зароджувалася тенденція формування освіти.

Певних форм організація навчання та виховання набуває за часів Стародавньої Греції та Риму. Юнаків готували до суспільного життя у “гімназіях” та “академіях”. Нам, правда відомо небагато про навчання дітей молодшого віку. Чи не єдиними фактами є відомості про те, що у Спарті дітей віком 6-ти років забирали від батьків і навчали їх військовій справі, готуючи до воєн та виховуючи з них справжніх чоловіків.

У добу середньовіччя та раннього Відродження, наприклад, в епоху Київської Русі вже з'являються школи для дітей на теренах сучасної України. Так, освіту здобували хлопці віком від 12 років, а попередня підготовка проводилася в родинах так званими “батьками", які передавали свій досвід та знання, проводячи з дітьми весь час. Дівчата здобували досвід дорослого життя, спілкуючись з “мамками", няньками. Тобто, початкова освіта відбувалася на рівні родинного навчання і полягала у передачі знань через народний фольклор, історію, традиції та культуру тогочасності. “Вся справа навчання дітей була підпорядкована вихованню у них народного світогляду, оволодінню основами хліборобської культури... надзвичайної ваги набуло патріотичне виховання." [16, с.77].

Така система освіти не змінювалася протягом декількох століть. Перші ж відомості про початкову школу відносяться до середини XVII століття. Саме на Україні були організовані перші заклади для дітей віком 8-9 років. Основоположником молодшої школи був Мелетій Смотрицький, який у своєму маєтку організував школи для обдарованих хлопців, у які набирали з 8 років. На першому місці у навчанні у таких школах стояла духовна освіта. Таким чином, виховувалася національна свідомість та гідність майбутньої генерації українців, передавалося багатство моральної та культурної традиційності, зв'язок з українським народом, рідною землею. Недарма серед провідних полковників Війська Запорізького було багато саме вихованців таких шкіл.

Більш ретельно до навчання дітей молодшого віку підійшли вже у XIX столітті. Саме тоді були організовані церковно-приходські школи, ліцеї, гімназії. Щодо організації навчально-виховного процесу у молодших класах тогочасних освітніх закладів можна сказати небагато: Освітня програма була поділена на уроки, які тривали часом до 2-х годин, класи складалися з 40-50 учнів, вчитель міг вести всі дисципліни і не завжди був особою висококваліфікованою та компетентною. Методика навчання полягала у простому заучуванні цілих сторінок з підручників, не існувало ніякої методики навчанню грамоти, викладання велося переважно російською чи церковнослов'янською мовами, українська мова була заборонена. Така ситуація створювала певні труднощі для учнів: незнання чужої мови, необхідність заучувати цілі слова замість детального аналізу звуків та літер, відсутність індивідуального підходу, існування інституту фізичних покарань - все це робило навчання важким та нецікавим.

Багато українських просвітителів звертало увагу на необхідність українізації освіти з метою формування національно свідомого покоління і для досягнення кращих результатів в освіті. Так, крім духовної освіти Костомаров наполягав на оволодінні учнями рідної мови, граматики, розширення знань з природознавства, основ народного життя [16].

Всі прогресивні педагоги того часу наголошували на важливості виховання в батьківському середовищі, як паралельного з початковою школою педагогічного впливу: “у рідному мовному оточенні важливим фактором є наслідування батьків, шляхом якого дитина оволодіває не тільки мовою, а й засвоює різні життєві навички та етику народу - відбувається становлення почуття поваги до старших, любові до батьківського краю, його звичаїв. Якщо підмінити дитині її природний мовний грунт, починають руйнуватись, так би мовити, автоматизовані компоненти, що сприяють утворенню динамічних стереотипів. ” [4, с.87].

Великий внесок у розвиток загальної освіти в цілому, і початкової зокрема, зробив видатний українець-педагог Костянтин Дмитрович Ушинський. Основою педагогічної системи Ушинського є принцип народності, який ґрунтується на думці, що народ має право й повинен мати школу рідною мовою, побудовану на власних національних засадах. “Є лише одна загальна для всіх природжена схильність, на яку може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народністю..." [25, с.99].

Духовно-моральне виховання, на думку Ушинського, повинно розвивати в дитини гуманність, почуття національної і власної гідності у поєднанні із скромністю, чесність і правдивість, патріотизм, працьовитість, дисциплінованість [16].

Інший основоположник української педагогіки Б.Д. Грінченко вважав, що нова школа повинна надати освіті розвиваючий, виховуючий характер. Він не вважав, що головним завданням школи є наповнення учнівських голів певною сумою знань. вся суть народної школи полягає, на думку педагога, в тім, щоб виховати розум дитини, розвинути, зміцнити його, зробити дитину придатною для подальшої діяльності. Б.Д. Грінченко стояв на тій позиції, що всі знання, які учень набуває в школі, повинні бути тільки засобами для розвитку розумової сили учнів, і всі предмети її навчального курсу повинні строго відповідати цій меті. Для того, щоб розвивати розумові здібності дітей, вчитель має добирати відповідні методи навчання. Педагог у своїй практиці відкидав зазубрювання, неусвідомлене запам'ятовування, протиставляючи їм навчальну роботу, що розвивала образне і абстрактне мислення, забезпечувала глибину знань. Він залучав до самостійного читання, обговорення прочитаного. Читання дає дитині новий грунт для роботи свого мислення [16].

“Діти спочатку вивчались розкладати слова на склади й на окремі звуки, потім доходило до того, що з показаних їм звуків самі складали слова." [7, с.61-62].

Усна робота у першому класі завершувалася сполученням звуків у склади й слова. Б.Д. Грінченко рекомендує після опрацювання звукової системи української мови приступати до читання та писання. Значне місце в книзі для першокласників приділялося завданням граматичного характеру, які подавалися до кожної теми. Замість крапок дітям необхідно було відшукати потрібну граматичну форму. Це, на думку Грінченка, зацікавлює учнів і привчає їх свідоміше порядкувати мовою.

Грінченко зауважував, що на особі вчителя ґрунтується все навчання і виховання. Він хотів його бачити високоосвіченою, високоморальною особою, яка досконало знає свою справу, сумлінно виконує вчительський обов'язок, є справедливою, послідовною і цілеспрямованою в своїх діях. [16].

За часів Української Народної Республіки молодша школа проходить суттєву реорганізацію. Вона виділяється у окрему частину загальноосвітньої системи. Вводиться обов'язковість початкової освіти, знижується віковий освітній ценз: він становить 7-8 років. Проводиться всебічна українізація та індивідуалізація навчання, на перше місце виходить особистість школяра як суб'єкта навчально-виховного процесу. Організовуються “системні школи", які в народі назвали “петлюрівськими". Системність їхня полягала у неперервності освіти від молодшої школи до здобуття професії. Одним з найактивніших реформаторів школи був відомий український вчений, політик, педагог Михайло Грушевський. Першоосновою громадянського виховання він вважає історію рідного краю. Наслідком її вивчення має бути культ рідних традицій, рідної сторони, моральних вартостей, виявлених нею - справ попередніх поколінь [16].

Неоцінимий внесок у розвиток початкової освіти внесла педагог С.Ф. Русова. Головним завданням педагога, на її думку, є розвиток самостійності дитини. Треба не вчити дитину, не давати їй готове знання, хоч би й саме початкове, а більш усього збудити в дитині її духовні сили, розворушити цікавість, виховати її почуття, - щоб очі дитини вміли бачити, вуха дослухатися до всього, рученята вміли заходжуватися й коло олівців, і коло ножиць, і коло глини, й коло паперу [23].

Категорично засуджує Русова бездумну сувору шкільну дисципліну, виступає за панування у навчальному закладі жвавого настрою, веселості, поваги, уваги і любові до дітей.

Педагог переконана в тому, що в рідній школі розкриватимуться всі природні задатки дитини, яка набуватиме гармонійного розвитку. Це можливе за умов, якщо виховання буде індивідуальним, пристосованим до природи дитини; національним, відповідатиме соціально-культурним вимогам життя.

Педагог постійно нагадує вчителям про необхідність врахування індивідуальних особливостей дітей [16].

Україна радянського періоду зазнавала руйнації власної освітньої системи. На перший план виходили принципи виховання колективізму та засобами колективу. Негативного впливу освіта зазнала через втручання адміністративно-командної системи, що намагалася повністю контролювати не лише саму освіту, а й навіть і думки освітян. Проте, серед невизначеності та одноманітності освітніх підходів можна виділити цікавий підхід А.С. Макаренка до ролі вчителя у процесі навчання та виховання. Вчитель, на його думку, має виступати не керівником, диктатором шкільного буття, а спільником.

Педагог стояв на тому, щоб спілкування вчителів і учнів базувалося на дружніх взаєминах, повазі вчителя до особистості учня, вірі в його сили й можливості [16].

І на завершення історичного огляду розвитку початкової освіти та методики організації та визначення основних цілей навчально-виховного процесу згадаємо про В.О. Сухомлинського, який був чи не першим новатором в шкільній освіті Радянського Союзу. Найголовнішим аспектом педагогічної системи Сухомлинського є виховання у кожного вихованця поваги до самого себе. Він вважав, що до того часу, поки є самоповага, існує й школа.

Виховання дітей 6-10 років Сухомлинський називав “школою сердечності" Він радив педагогам і батькам дітей вчити добру, любові, милосердю. Для цього треба, щоб діти постійно бачили гуманістичний зміст вчинків і поведінки тих, хто їх оточує [16].

Гуманізм Сухомлинського особливо яскраво виявився у його ставленні до організації навчання учнів. Розумову працю дітей педагог розглядав як засіб розвитку розумових сил і здібностей, засуджуючи механічне заучування і неусвідомленість знань. Чим вищий рівень духовного життя дитини, тим більшу радість приносить праця [16].

Розв'язання проблеми міцних осмислених знань можливе за умови напруження власних зусиль, досягнення працею успіху, радості розумової праці - цих трьох сходинок на шляху пізнання.

Навчальну діяльність Сухомлинський розглядав необхідною умовою формування духовно багатої особистості. Вона (діяльність) має бути активною і творчою, чому допомагає спеціальна організація розумової праці на уроках і в позакласний час, включення учнів до творчості, пошуково-експедиційної роботи тощо [16].

“Не втратити на уроці жодної хвилини, жодної миті без активної розумової праці, що може бути не розумнішим у такій тонкій справі, як виховання людини. Така цілеспрямованість у роботі вчителя просто означає: витиснути з дітей все, що вони можуть дати. Після таких “ефективних" уроків дитина повертається додому стомленою. Вона легко роздратовується і збуджується. ” [24, с.119].

Таким чином, ми бачимо, що протягом багатьох століть дидактика початкової школи проходила складний шлях становлення і розвитку. Методика організації навчання і виховання молодших школярів ускладнювалася і ставала все більш розгалуженою і насиченою. Існували різноманітні підходи та системи, які акцентували увагу як на вузьких аспектах навчання, наприклад, духовному вихованні, так і поєднували в собі різноманітні положення освітнього процесу, використовували зв'язки з іншими галузями науки; розвивалися від загально-колективного до індивідуального, творчого підходу до навчання і виховання. Поступово було вироблено гуманізаційний підхід, який взятий на озброєння сучасною системою початкової школи, як це зазначається у Державній програмі “Освіта: Україна XXI століття” [9]. Школа перетворюється з закладу, де навчають, у заклад, де вчаться, де учень стає не об'єктом, суб'єктом навчально-виховного процесу. А початкова школа стає першою ланкою у системі формування нової особистості, нового громадянина, патріота своєї держави. А успішність цього процесу цілком залежить від професійної компетентності, всебічної обізнаності, педагогічної майстерності та психологічної і моральної чистоти вчителя, як першого дорослого, хто зустрічає дітей на їхньому шляху соціалізації та становлення.

Саме ці аспекти педагогічної діяльності вчителя молодших класів і досліджуються у наступній частині нашої роботи.

2. Теоретичні аспекти

На першому місці у професіоналізмі вчителя, на наш погляд, стоїть педагогічна майстерність вчителя, яка складається з таких характеристик: гуманістична спрямованість, професійна компетентність, здібність до педагогічної діяльності, педагогічна техніка. Педагогічна майстерність є основою навчальної і виховної роботи вчителя. Як визначає В.В. Ягупов, “Педагогічна майстерність - це комплекс властивостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності на рефлексивній основі” [30, с.166]. Від рівня цієї майстерності залежить якість навчання, його відповідність основним принципам дидактики: поступовості, наочності, зв'язку з життям, послідовності, поєднанні теорії і практики, доступності, науковості тощо.

Отже, ми пропонуємо детальніше розглянути всі аспекти педагогічної майстерності та з'ясувати їхню значимість та вплив на процес підготовки вчителя молодших класів до проведення заняття.

Гуманістична спрямованість - спрямованість на особистість іншої людини, утвердження словом і працею найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосунків. Це вияв професійної ідеології вчителя, його ціннісного ставлення до педагогічної дійсності, її мети, змісту, засобів, суб'єктів. Слід ураховувати той факт, що діяльність вихователя зіткана з педагогічних драм, якщо драмою вважати зіткнення думок, боротьбу за утвердження позиції. Причому, що вищий рівень майстерності, то чіткіша виявляються конфлікти, бо новизна систем, які пропонуються талановитими вчителями, часто натрапляє на опір сталих поглядів. Суть у тому, як співвідносяться особисті установки вчителя з головною метою виховання і на що спрямовані їхні думки, прагнення, дії.

Отже, педагогічна спрямованість особистості кожного вчителя багатоаспектна. ЇЇ становлять ціннісні орієнтації:

на себе - самоутвердження (щоб бачили в мені кваліфікованого, вимогливого, справжнього вчителя);

на засоби педагогічного впливу (коли найважливіше для вчителя - програма, заходи, способи їх пред'явлення);

на школяра (дитячий колектив в актуальних умовах - адаптація);

на мету педагогічної діяльності (на допомогу школяреві в розвитку - гуманістична стратегія).

Для педагога провідною є орієнтація на головну мету за гармонійної узгодженості всіх інших: гуманізації діяльності, гідного самоутвердження, доцільності засобів, врахування потреб вихованців. Лише за умови почуття відповідальності перед майбуттям, усвідомлення мети і великої любові до дітей починає формуватися професійна майстерність учителя.

Гуманістична спрямованість як надзавдання у повсякденній роботі майстра завжди визначає його конкретні завдання. Порівняймо дві позиції. Учитель дізналася про думку учня щодо непорядків у школі, яку хлопець висловив перевіряючим. Думка школяра була критична, гостра, але висловлена від щирого серця. Завуч виявив невдоволення через те, що виникла конфліктна ситуація. Марія Василівна, класний керівник, захистила хлопця, запропонувавши звучу разом з учнями обговорити проблему поведінки в класі, схваливши небайдужість Миколи і давши йому і його товаришам можливість обміркувати, як змінити обставини. Ми бачимо, що в одного педагога переважає думка про престиж закладу. І це було б добре, коли б через це не страждали учні. Другий учитель вболіває за розвиток учня, дбає, щоб критичний запал Миколи переріс у творчу енергію, щоб у нього формувалася громадянська позиція.

Гуманістична спрямованість педагога визначає стратегію його уроку. Якщо спрямованість педагога гуманістична, вона завжди виявляється як активна позиція. Проте нерідко трапляються й такі ситуації: якщо ти, вчитель, не маєш змоги змінити обставини, то що заважає сказати дітям чесно: тут коїться неподобство, - та й подумати, що слід зробити.

Гуманістична спрямованість є виявом здатності бачити великі завдання у малих справах. Вона дає змогу оцінювати свою діяльність з точки зору не лише безпосередніх, а й опосередкованих результатів, тобто тих позитивних індивідуальних змін у життєдіяльності і структурі особистості своїх вихованців, частковим організатором яких він є сам як особа, відповідальна за якість організації виховного проце и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.