На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Засади порвняльно-юридичної роботи. Органзацйно-правове забезпечення навчання у вдомчих закладах освти системи МВС України. Система пдготовки кадрв полцї в навчальних закладах вищої служби полцї Нмеччини, Бельгї, нших країн Захдної вропи.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 05.07.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ЦЕНТР ПІДГОТОВКИ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ КАДРІВ
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВОГО ІНСТИТУТУ УПРАВЛІННЯ
КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ ТА КАДРОВОЇ РОБОТИ
8.060101 - “Правознавство"
Порівняльний аналіз нормативного регулювання підготовки кадрів міліції (поліції) України та Європейських країн
Курсова робота
з навчальної дисципліни “Педагогіка вищої школи"
Науковий керівник:
кандидат філологічних наук, доцент
Київ 2009
Зміст
    Вступ
      Розділ 1. Засади порівняльно-юридичної педагогіки
      1.1 Методологія порівняльно-юридичної роботи
      Розділ 2. Система підготовки кадрів у вищих начальних закладах МВС України
      2.1 Сучасний стан підготовки кадрів у вищих навчальних закладах МВС України
      2.2 Організаційно-правове забезпечення навчального процесу у відомчих закладах освіти системи МВС України
      Розділ 3. Система підготовки кадрів поліції в навчальних закладах вищої служби поліції Німеччини та Бельгії
      3.1 Сучасний стан поліцейської освіти у країнах Західної Європи
      3.2 Програма навчання кадрів поліції та порядок проходження служби поліцейськими Німеччини та Бельгії
      Висновки
      Список використаних джерел
      Додаток А

Вступ

Сучасну професійну підготовку працівників міліції з вищою юридичною освітою (оперативних працівників, слідчих, експертів-криміналістів тощо), неможливо уявити без відповідного багажу знань у галузі міжнародного права, а також права і законодавства іноземних держав. Такий підхід продиктований насамперед соціально-політичними тенденціями в Україні щодо інтеграції до європейської та світової співдружності, положеннями міжнародних нормативно-правових актів, вимогами навчальних програм, практичною необхідністю використання найкращих зарубіжних зразків у галузі національної юриспруденції та правоохорони. Вивчення, аналіз і запозичення іноземного досвіду для правоохоронної діяльності мають забезпечувати високий професійний рівень і дієвість працівників міліції, які першими стають на захист суспільства від злочинності. Разом з тим, в ході реформування галузі нам не вдалося уникнути ряду суттєвих прорахунків. Насамперед, це стосується експертизи нормативно-правової бази та її вдосконалення, використовуючи при цьому досвід Європейських країн в регулюванні порядку та системи підготовки кадрів поліції в навчальних закладах вищої служби поліції Німеччини та Бельгії. Одним із упущень у процесі утвердження незалежної держави стали недооцінка системи підготовки кадрів органів внутрішніх справ України у вищих навчальних закладах, що негативно відображається на практичній діяльності правоохоронних органів.

В усуненні допущених недоліків, створенні належних умов для вирішення проблем підготовки кадрів міліції важливе значення має їх законодавче закріплення. Динамічні зміни в житті суспільства так чи інакше призводять до невідповідності раніше прийнятих законів вимогам сучасності. Працювати над його постійним удосконаленням - головне завдання парламенту, вчених, громадськості. У країнах Західної Європи питанню нормативного регулювання підготовки кадрів правоохоронних органів приділяється велика увага, постійно удосконалюється правова база в цій сфері.

Виходячи з цього, ефективне вирішення завдань направлених на побудову в Україні правової держави, не можливе без використання всього позитивного, що накопилось не тільки у вітчизняній, але й зарубіжній теорії і практиці. Опираючись на досвід цивілізації і використовуючи його, ми можемо виробити більш виважені підходи.

Не можна недооцінювати той факт, що в Західній Європі досягаються визначені позитивні результати в боротьбі з протиправними проявами, і не можна не враховувати цього при вдосконаленні нашого законодавства і роботи вітчизняних правоохоронних інститутів.

Тринадцять років незалежності України дало унікальний досвід реформування суспільства загалом і його окремих галузей діяльності. Не є винятком і така людиноємка суспільна підсистема, як освіта. В результаті реформаторських кроків останнього десятиріччя (кожен з яких осмислювався поетапно і "доктринальним" чином) частка освіти, яка дісталась нам у спадок від колишнього СРСР, перетворилась у досить збалансовану національну систему освіти незалежної держави, визнану в Європі і в світі.

Актуальність теми дослідження визначається колом умов, які склалися на даний період та проблем правового та організаційного характеру. На сучасному етапі оновлення системи освіти в Україні спрямоване на підвищення рівня фахової підготовки спеціалістів. Виходячи з теперішнього стану підготовки кадрів міліції, одним із основних завдань організації навчально-виховного процесу є формування і розвиток особистості, яка має високий рівень знань та загальну і професійну культуру, причому її формування і розвиток мають здійснюватись протягом всього життя.

Джерелом для розробки основ якісного нормативного регулювання підготовки кадрів міліції України може стати досвід діяльності зарубіжних кадрів поліції, їх здобутки закріплені в нормативних базах правоохоронних систем.

Основна мета курсової роботи полягає у порівняльному аналізі систем підготовки кадрів міліції України та кадрів поліції країн Західної Європи, на прикладі Німеччини та Бельгії. Виявлення перспективних інноваційних технологій та перспектив щодо вдосконалення навчально-методичного забезпечення, яке впливає на рівень освіти; а також у розробленні рекомендацій щодо впровадження Європейського досвіду у діяльність органів внутрішніх справ України.

Об'єктом дослідження є навчально-виховний процес та система нормативного регулювання підготовки кадрів міліції України та поліції Німеччини, Бельгії.

Предметом курсової роботи є особливості процесу підготовки кадрів міліції (поліції), формування та практичного втілення вимог нормативного забезпечення правоохоронної діяльності міліції України та поліції Німеччини, Бельгії.

Мета дослідження - вивчити зарубіжний досвід підготовки кадрів поліції з подальшим розробленням методичних рекомендацій щодо його впровадження у діяльність органів внутрішніх справ України.

Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв'язання наступних завдань:

1) визначити педагогічні та нормативно-правові аспекти підготовки кадрів міліції у вищих навчальних закладах системи МВС України;

2) визначити педагогічні та нормативно-правові аспекти підготовки кадрів поліції в навчальних закладах вищої служби поліції Німеччини та Бельгії;

3) розробити рекомендації і пропозиції, спрямовані на вдосконалення та ефективне впровадження Європейського досвіду у діяльність органів внутрішніх справ України.

Методи дослідження. У курсовій роботі, крім аналізу нормативної бази, що регулює порядок підготовки кадрів міліції (поліції), здійсненого з метою вивчення стану досліджуваної проблеми, використано порівняльний та описовий методи порівняльної педагогіки, які дали змогу описати і відповідно порівняти стан освіти в навчальних закладах підготовки кадрів поліції (Німеччини, Бельгії) та кадрів міліції України. Проведено систематичний і порівняльний аналіз наукових праць, підручників, посібників, періодичної перси з даної проблематики, а також використано методи систематизації і узагальнення матеріалів, документів, підведення підсумків, висновків, одержаних в результаті дослідження нормативних та літературних джерел.

Структура курсової роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, три розділи, загальні висновки, список використаних джерел та додатки.

Розділ 1. Засади порівняльно-юридичної педагогіки

Одним із важливих, а в сучасних умовах і обов'язкових напрямків творчого пошуку і вдосконалення роботи щодо зміцнення законності і правопорядку виступає вивчення світового досвіду, його аналіз, оцінка і обґрунтоване використання.

Наша країна більше 70 років йшла „своїм шляхом”, мало рахуючись з світовим досвідом правоохоронної діяльності й освіти. В цьому можна побачити і позитивні сторони, але й негативні є очевидними. Досвід більшості країн завжди в чомусь є повчальним, ніж досвід однієї країни, і буде не розумно його не знати і не враховувати. Порівнювати те, що ми створили з світовим досвідом непросто цікаво, але є й багато обіцяючим.

Українське суспільство використовує зусилля, щоб стати повноправним членом світового співтовариства, культури. Не можна успішно жити і працювати, не знаючи, що відбувається за кордоном, і не стверджуючи себе на міжнародній арені. Країна, яка володіє досягненнями науки, юриспруденції, педагогіки, психології і таке інше, отримує не малі доходи і нові імпульси для саморозвитку. Щоб мати успіх в цьому необхідно добре знати міжнародний досвід, порівнювати його із своїм.

Шляхи розвитку країн, боротьби зі злочинністю, вирішення завдань освіти мають виражену тенденцію до зближення, до зростання спільного, міжнародного, що об'єктивно обумовлено характером науково-технічної революції, глобальними проблемами виживання людства (погроза війни із застосуванням всіх видів і засобів масового враження, погроза екологічної катастрофи, розвитку міжнародної злочинності, нестачі продуктів харчування, спустошення енергетичних ресурсів) і заволодіння космосом, які потребують вирішення однакових наукових, освітніх, політичних, моральних завдань підготовки молодого покоління.

В цих умовах одним з важливих напрямків творчого пошуку й удосконалювання роботи зі зміцнення законності і правопорядку виступає вивчення світового досвіду правоохоронної діяльності, його аналіз, оцінка й обґрунтоване використання. Чималу роль у цьому може зіграти порівняльно-юридична педагогіка.

1.1 Методологія порівняльно-юридичної роботи

Особливу цінність мають порівняльно-наукові дослідження, що є необхідним елементом розвитку науки, у тому числі і педагогіки. Проводячи порівняльне дослідження, ми можемо вийти з рамок своєї педагогічної традиції, подивитися з боку на наші педагогічні концепції і категорії, що необхідно і корисно для кращого розуміння й удосконалювання власних шляхів і способів рішення вітчизняних науково-практичних проблем.

Порівняльна робота рідко активізовувалась у нас в останні 10 - 15 років, в тому числі і в поліцейських органах все ж таки поки що ми знаходимося лише на її початковому етапі. Поки що по організації, змісту, якості і конструктивності вона ще є не досконалою. Необхідно:

підвищити науковий рівень (в тому числі і педагогічний) порівняльно-юридичної роботи, забезпечуючи компетентне вивчення, аналіз, оцінку і використання досвіду;

охопити вивченням досвіду організації всієї правової сфери суспільства, діяльності правоохоронних органів, окремих спеціалістів і посадових осіб юридичної освіти і роботи з персоналом не відокремлено, а в системних зв'язках і взаємозалежностях;

забезпечити суворе наукове використання уроків вивчення зарубіжного досвіду, виключивши крайності консерватизму і сліпого наслідування.

Не малу роль в цьому може зіграти порівняльно-юридична педагогіка. Її завданням є:

дослідження досвіду вирішення педагогічних проблем на світовому рівні при створенні і утвердженні правового суспільства в діяльності правоохоронних органів і їх співробітників, в юридичній освіті, в роботі з персоналом правоохоронних органів;

вивчення історії розвитку і стану юридичної і порівняльно-юридичної педагогіки в світі, організації участі в міжнародних порівняльно-педагогічних проектах;

порівняльно-педагогічна експертиза зарубіжного досвіду;

визначення можливостей, шляхів і умов використання зарубіжного педагогічного досвіду у вирішенні правових проблем і педагогічного супроводження процесу використання в Україні.

Перше враження від знайомства із зарубіжним досвідом - багато нового, не співпадаючого з нашим досвідом, що викликає цікавість, заслуговує вивчення і оцінки. Друге - велике різноманіття, причому вузловим питанням, причини якого викликають здивованість і думки, є питання в якому все вирішується за принципом: „хто на що здатний". Такий вплив посилюється коли виявляється, що існуюче різноманіття є не тільки в досвіді різних країн, але в одній і тій же країні.

Отже, це підштовхує до здійснення порівняльно-педагогічної роботи як різновиду наукової, юридично-педагогічної роботи. Порівняльна педагогіка користається не тільки методами дослідження самої педагогіки, але, будучи наукою міждисциплінарною і інтегральною, використовує весь арсенал суміжних з нею наук. Специфічне значення для порівняльної педагогіки мають кілька методів:

описовий - вимагає точності, об'єктивності, угрупування, систематизації й інтернаціоналізації фактів; нагромадження необхідної і достатньої інформації для аналізу, передбачає визначення одиничного і типологічного в системі освіти. Динаміка цього методу виражається в послідовному зростанні питомої ваги дослідницького аналізу;

історичний - передбачає аналіз генезису й особливостей розвитку педагогічних проблем, сприяє більш глибокому розумінню сучасного стану вивчення педагогічних явищ;

соціологічний - припускає оцінку відповідності організації освіти потребам розвитку даного суспільства;

статистичний - характеризує аналіз і інтерпретацію кількісних показників освіти. Складність використання методу полягає в тому, що параметри національної статистики освіти піддаються міжнародним порівнянням;

порівняння - основний, за допомогою якого виявляються риси подібності і розходження систем правоохоронної діяльності, освіти, роботи з кадрами та інше, фіксуються загальні і специфічні прояви педагогічних закономірностей.

У сучасній вітчизняній порівняльно-юридичній педагогіці наукові принципи і методи вивчення, оцінки і використання закордонного педагогічного досвіду діяльності правоохоронних органів розроблені професором А.М. Столяренко [21, 458]. Ним визначений і комплекс можливих різних підходів у педагогічному вивченні і використанні закордонного досвіду:

ознайомчо-інформаційний - полягає тільки у відтворенні картини того, що відбувається за кордоном, наприклад у перекладі і публікаціях закордонних джерел інформації про педагогічний досвід або в описі того, що спостерігали окремі працівники системи МВС України, які виїзджали за кордон;

аналітико-інформаційний - виражається в наданні практикам матеріалів, що відбивають перший результат педагогічного осмислення досвіду з чітким виділенням всіх елементів педагогічної системи;

порівняльно-аналітичний - закордонний досвід не тільки описується, але і зіставляється з нашим, виділяються подібності і відмінності, а на основі порівнянь робляться оцінки і висновки;

науково-прикладний - зв'язаний з науковим обґрунтуванням процесу, процедур, методів, практичного осмислення закордонного досвіду, витягу ідей, їхньої трансформації у варіанти (версії) прикладних рішень по реалізації досвіду;

впроваджуючий - виражає практичні шляхи реалізації досвіду, експериментальну перевірку ефективності його впровадження, вибір найкращих варіантів.

При порівняльно-педагогічній роботі виявляється своєрідність зв'язків вітчизняного і зарубіжного досвіду. Їх розуміння і врахування при використанні зарубіжного педагогічного досвіду в недалекому минулому нашої країни було засмічено класово-ідеологічними догмами: споконвічною упередженістю в непримхливості; тенденційному відборі матеріалу з ціллю критики і замовчуванням того, що не погоджувалося із критичною позицією; необ'єктивністю в оцінках зарубіжного досвіду і самолюбством в оцінках соціалістичної освіти. Те, що робилось за кордоном, оцінювалось переважно як прояв „занепаду ”, „загнивання", „антинародності". Очевидно, що тепер потрібні інші наукові, забезчуючи безпристрасність і наукову коректність підходи. Цьому і слугують спеціальні методологічні принципи забезпечуючи наукові орієнтири порівняльно-педагогічної роботи.

Принцип об'єктивності зобов'язує суворо прагнути до пошуку істини, правди і тільки їх, звільнюючись від всіх крайностей, суб'єктивізму, волюнтаризму, симпатій і антипатій. Уваги заслуговує не тільки новизна і привабливість рішень, форм і методів роботи за кордоном, але головне - наукова коректність і практичний результат, який вони забезпечують.

Принцип комплектності відображає об'єктивну залежність особливостей правових систем і освіти в кожній країні від соціальних, політичних, економічних, культурних, національно-етнічних, соціально-психологічних та інших особливостей суспільства і його громадян. Те, що добре в одній країні - може бути неприйнятним в іншій. Кожна країна по-своєму унікальна і те, що робиться в ній, завжди повинно відповідати її унікальності.

Принцип конкретно-історичного (генетичного) підходу, має на увазі те, що довід завжди знаходиться в розвитку, пов'язаний з окремими тимчасовими рамками, обумовлений історичними суспільними факторами. Тому один закордонний досвід може бути для нас застарілим, а для іншого - час у нас ще не настав.

Принцип системності полягає в тому, що цілі, завдання, зміст, форми навчання, методи, способи контролю оцінки, забезпечення педагогічного процесу - завжди елементи якоїсь цілісної педагогічної системи, які функціонують як відокремлені інструменти в складному оркестрі і добре „звучать” тільки в гармонії, у згоді один з одним.

Принцип протиріччя педагогічного досвіду відображає факт внутрішньої діалектичної неоднозначності.

Отже, розглянуті спеціальні принципи порівняльної педагогіки та її методи і напрямки дослідження свідчать проте, що використання зарубіжного педагогічного досвіду - „важке мистецтво”. Треба навчитися використовувати зарубіжний досвід, але не менш важливим є вміння не зловживати ним.

Педагогіка в практичній діяльності поліції країн Західної Європи

Величезне різноманіття різних концептуальних схем діяльності правоохоронних органів (переважно поліцейських) в різних країнах, які мають свої педагогічні аспекти, можна згрупувати в чотири моделі, які розташовані в послідовності збільшення відповідності ідеалам демократичного, правового суспільства [30, с.118-123].

Перша модель - поліція „політиків-спостерігачів” характеризується політичною корумпованістю, службі політичній силі, низьким рівнем професіоналізму, репресивністю, неформальним, особистісним поводження співробітників. Поліцейські органи цієї моделі знаходяться під пресом критики суспільства, мають негативний імідж.

Друга модель - поліція „юристів-професіоналів". Надається більше значення владі права, порядку, а не політичним вподобанням. Від поліцейських вимагається не вірність конкретній особі у владних структурах, а компетентність, професіоналізм, почуття відповідальності. Їх робота носить адміністративний, вузько і сухо правовий характер. Поведінка співробітника регламентована, а оцінка його діяльності носить статистичний характер (кількість арештів, штрафів, розкритих злочинів). Із наглядача він перетворився в соціального солдата, холодного, формально справедливого, але не в корумпованого.

Третя модель - поліція „служіння суспільству". Органи повинні займати не реактивну позицію (діяти після правопорушення), а активну, займатись профілактикою можливих соціальних напружень, попереджуючи злочинність через вирішення проблем громадян і просування програми самообслуговування у сфері забезпечення безпеки. Фігура поліцейського становиться уже не „спостерігачем", не „солдатом”, а „вчителем", який грає не негативну автократичну роль, а позитивну, підтримуючу функцію. Важливе значення прибічники цієї моделі надають вихованню, навчанню і етичним стандартам. Поліцейські повинні відрізнятися чесністю, правдивістю, поважати людей в їх багатообразності, дотримуватись законів і прав людини, відноситися до людей не авторитарно, а як до споживачів їх значних і якісних соціальних послуг. Вислуховувати громадян терпеливо, бути складовою частиною „команди", перевагу віддавати не авторитарному типу керівництва, а спільній праці в якості лідера, вчителя, тренера, демонструвати контроль у використанні сили і зброї, працювати над собою. Модель „служіння суспільству" („соціального обслуговування”), як стверджують аналітики, буде більше притягувати на службу в правоохоронні органи кращих кандидатів, сприяти їх особистому росту та інтересам суспільства.

Застосування цієї моделі в ряді держав на заході в 70-90 роки дало позитивні результати. Так, інститут Геллапа, з'ясовуючи у лютому 1994 року думки громадян про чесність і дотримання етичних стандартів представниками різних професій виявив таку пріоритетність: фармакологи - 61%, священики - 54%, дантисти - 51%, викладачі - 50%, поліцейські опинилися на почесному п'ятому місці - 46%. При чому рівень довіри і поваги до поліцейських виріс з 1977 року на 7%. Нова модель позитивно склалась і на моральній атмосфері у самих правоохоронних органів, так як супроводжувалась постановкою нових завдань, використанням нового змісту і методів виховання і навчання, більш гуманних і демократичних. В колективах пропагувалась атмосфера прозорості, довіри, взаємної відповідальності, спільних зусиль, взаємодопомоги, колективних обговорювань шляхів покращення роботи (по типу „кружків якості", створених в Японії ще в п'ятидесяті роки).

Четверта модель - „раціоналістична”. За цією моделлю співробітники перетворюються в аналітиків, що досліджують світ соціуму і передбачають результати забезпечення законності, правопорядку і боротьби зі злочинністю. Поки що ця модель знаходиться в стані розвитку, поелементно випробується, в правоохоронних органах повністю не використовується, але розглядається як перспективна.

Якщо зробити аналіз цих моделей з позиції практики органів внутрішніх справ України, то можна сказати, що остання відноситься до симбіозу першої і другої з перевагою елементів другої, хоча пропорції відчувають зрушення в окремих моментах діяльності держави, і звичайно, варіюють в конкретних органах.

В концепціях удосконалення діяльності наших правоохоронних органів спостерігається дефіцит принципово нових підходів, а окремі цікаві ідеї не витримують випробувань життя. Фактично і історично є необхідним перехід до третьої моделі соціального обслуговування, виправданий із всіх позицій (соціальних, правових, економічних, моральних, етичних, психологічних, педагогічних та інших). Педагогічна перевага його полягає в різкому покращенні правового виховання населення, позитивних змінах у всій системі соціально-педагогічних факторів, які впливають на стан законності і правопорядку, підвищення здорового престижу професії юриста, збільшення потоку в правоохоронні органи найбільш досвідчених, вихованих, культурних і розвинених громадян, в якості більш високого рівня соціальної і педагогічної підготовленості співробітників правоохоронних органів, їх культури, багатогранності професіоналізму, в закріпленні партнерських відносин співробітників з громадянами. Більш прогресивна модель правоохоронної діяльності відповідає потребам і можливостям радикального удосконалення виховання, навчання й освіти в правовій системі, внесенню в них нових, більш гуманних, демократичних, особистісних задач, змісту, форм і методів роботи з персоналом, у більшості співробітників, що відповідають інтересам особистісного росту, підвищення освіченості і професіоналізму, самоствердженні і повазі. Більш того, прийняття третьої моделі на перспективу вже сьогодні вимагає реалізації всіх можливостей юридичної педагогіки для удосконалення юридичної освіти і системи роботи з кадрами органів внутрішніх справ України, тому що тільки освіта, культурні, морально-виховані, гуманно і демократично навчені кадри міліції можуть створити ґрунт, що забезпечує реальний підхід у моделі соціального обслуговування. Не випадково розгляд питань і необхідність прийняття концепції обслуговування зараз викликає критичні побоювання лібералів про можливість виникнення "поліцейської держави", що при сучасному педагогічному рівні підготовленості кадрів мають визначені підстави. У згоді з підходом, що затверджується в розвинутих країнах - поліція - орган по наданню масових соціальних послуг, об'єктивно розширюється коло педагогічних задач і потреба в їхньому якісному вирішенні. У країнах Західної Європи (Німеччина, Бельгія) першочерговими питаннями, що стоять перед поліцією, є організація роботи по взаємодії з емігрантами. Загальним педагогічним напрямком діяльності країн Заходу є взаємодія з населенням, що знаходить вираження у всіляких формах та змісті. Тому, зокрема, в останні двадцять років у поліції з'явилися особливі служби, що умовно називаються суспільною поліцією ("комунальною поліцією"), відповідальної за виховання законослухняних громадян, що роблять, у свою чергу, посилену підтримку поліції.

З метою більш тісної взаємодії з громадянами, пропагандистськими заходами створений позитивний образ ініціатив громадян, іменованих "сусідським спостереженням". Громадяни тримають у полі зору власність, розташовану у своєму районі (на роботі, на фермі, у кафе, лікарнях і інше), виявляють підозрілих людей, дивні транспортні засоби і передають дану інформацію до поліції.

Поліція розвинутих країн спрямована на позиції педагогіки співробітництва із самими широкими верствами населення, включаючи літніх людей і дітей. Зокрема, широке визнання одержало "Рух Тріада": суспільство - люди похилого віку - правоохоронні органи. Воно орієнтоване на допомогу старим і дає їм можливість почувати себе потрібними людям. Велике значення приділяється використанню всіляких добровільних помічників поліції, волонтерів і резервістів.

Існує план розвитку суспільної поліції, що включає методи і засоби попередження злочинності за допомогою громадян, методика проведення міських зборів, залучення штатських добровольців, розширення поліцейських зв'язків із громадськістю.

Проводиться спеціальна робота з дітьми і молоддю для розуміння ними ролі поліції як захисника інтересів населення. З раннього віку їх привчають бачити в поліцейському друга, помічника і навіть рятівника. Маються і поліцейські служби, спеціально орієнтовані на роботу з дітьми. Їхні обов'язки передбачають правове виховання дитини і надання допомоги. [13, с.165 - 212].

Таким чином, система педагогічної роботи в органах внутрішніх справ України повинна мати зараз випереджаючий, орієнтований на модель "служіння суспільству" ("соціального обслуговування") характер, і такий перехід не може бути здійснений за наказом, "із завтрашнього дня". Тобто вся система педагогічної роботи сьогодні не повинна зводитися до "виліковування болячок", а містити все прогресивне, що наближає бажане майбутнє.

Розділ 2. Система підготовки кадрів у вищих начальних закладах МВС України

Стратегія реформування органів внутрішніх справ передбачає втілення нової кадрової політики. Її основною метою є формування високопрофесійного персоналу органів внутрішніх справ. Постало вважливе завдання: навчити майбутніх слідчих, оперативних працівників та експертів самостійно набувати знання і творчо використовувати їх у різних життєвих ситуаціях під час виконання професійних обов'язків.

Центральною фігурою в навчально-виховному процесі був і залишається викладач. Якість підготовки фахівців залежить від професійної компетентності викладацького складу, гостра потреба в яких за профілем спеціалізації обумовлена реорганізацією системи навчальних закладів, щоб вирішити дане питання щодо підготовки кадрів органів внутрішніх справ на плановій основі залучаються до навчального процесу керівники правоохоронних підрозділів, практичні працівники, які мають багатий досвід роботи в окремих службах.

Науково-педагогічні працівники кафедр, які викладають прикладні дисципліни (кримінальний процес, криміналістику, оперативно-розшукову діяльність), проходять стажування в практичних підрозділах - як в управлінських апаратах, так і “на землі", беручи безпосередню участь у розкритті й розслідуванні злочинів.

Враховуючи сьогоденні вимоги до підвищення професіоналів міліцейських кадрів, з поточного року було розпочато формування фахових навчальних груп для карного розшуку, служб з боротьби з економічною та організованою злочинністю, адміністративної служби, слідства, але не при вступі до відомчого навчального закладу, а починаючи з другого курсу навчання, коли більше вивчається особа, її схильності, бажання, внутрішня готовність до оволодіння професією. І робиться це за персональним замовленням комплектуючого органу відповідно до кадрових потреб конкретної служби.

2.1 Сучасний стан підготовки кадрів у вищих навчальних закладах МВС України

Сьогодні відомча система освіти складається з 13 вищих закладів освіти, в яких навчається понад 27,6 тисяч курсантів та слухачів [29, 10]. Звідси зрозумілою стає та роль і важливість відомчих закладів освіти в забезпеченні змісту навчального процесу, метою якого є професійна підготовка висококваліфікованих фахівців правоохоронної справи, здатних на високому рівні захищати, охороняти і забезпечувати права, свободи та законні інтереси учасників суспільних відносин. Забезпечити зміст навчально-виховного процесу в сфері професійної підготовки особового складу органів, служб та підрозділів внутрішніх справ України можуть лише такі відомчі заклади освіти, які мають необхідні для цього права і обов'язки, чітко визначені в нормативно-правовому забезпеченні.

З розвитком нових суспільних відносин, на працівників органів системи МВС України покладаються нові функції, яким, певною мірою, відповідає новий перелік спеціальностей, що вони набувають у процесі підготовки у відомчих закладах.

Отже, деякі напрямки підготовки фахівців за вимогами замовників, тобто галузевих служб та підрозділів зумовлюють необхідність поєднання знань, умінь і навичок одночасно з декількох спеціальностей. Усі вищі освітні заклади системи МВС готують фахівців за спеціальностями „Правознавство” і (або) „Правоохоронна діяльність”. Фахівців за спеціальністю „Управління у сфері правопорядку” готує Національна академія внутрішніх справ, „Практична психологія”, „Військово-юридична діяльність” - Київський інститут внутрішніх справ. Широке коло спеціальностей надає Національний університет внутрішніх справ, а саме: „Фінанси і кредит”, „Облік і аудит" тощо.

За спеціалізаціями відомчі навчальні заклади здійснюють підготовку: працівників карного розшуку Національна академія внутрішніх справ, Національний університет внутрішніх справ, Київський, Луганський, Дніпропетровський, Львівський, Донецький інститути та Кримський юридичний інститут НУВС; працівників служби боротьби з економічною злочинністю - Національна академія внутрішніх справ, Національний університет внутрішніх справ, Львівський інститут; слідчих - Національна академія внутрішніх справ, Національний університет внутрішніх справ, Запорізький юридичний та Луганський інститути; експертів-криміналістів - Національна академія внутрішніх справ, Національний університет внутрішніх справ, Донецький та Луганський інститути; дізнавачів - Запорізький юридичний інститут; дільничних інспекторів - Прикарпатська філія Національної академії внутрішніх справ; фахівців ОВС на транспорті - Одеський інститут; працівників державної автомобільної інспекції - Донецький інститут внутрішніх справ; психологів - Київський інститут внутрішніх справ. До того ж Національна академія внутрішніх справ забезпечує підготовку керівних кадрів, Національний університет внутрішніх справ - працівників апаратів та спеціалістів для роботи в аналітичних, інформаційних підрозділах, Київський інститут - військових юристів. Завдяки роботі по розширенню мережі відомчих вищих закладів освіти, змінено й підвищено їх статус та відкриття нових вузів у закладах освіти системи МВС України.

Одним з провідних вищих навчальних юридичних закладів у системі МВС є Національна академія внутрішніх справ України Внесок Академії в становлення фундаментальної та прикладної науки, відомчої освіти та наукового забезпечення практики боротьби зі злочинністю визнаний державою. На кафедрах академії і в науково-дослідному інституті проблем боротьби зі злочинністю працюють 4 академіки та члени-кореспонденти галузевих академій наук, понад сорок докторів і професорів, майже 200 кандидатів наук та доцентів. Так, лише за минулий рік завершені наукові роботи з понад 80 тем, за їх результатами підготовлено 145 розробок з актуальних проблем правоохоронної діяльності. З них опубліковані у цьому році такі відомі вже праці, як підручники “Кримінологія”, “Кримінальне право України: Загальна частина", монографії “Нелегальна міграція: генезис і механізм протидії", “Професійний відбір кадрів до органів внутрішніх справ (психологічний аспект) ” та інші. Наукові школи академії мають добру славу. Їх засновників знає не одне покоління юристів. Вищі навчальні заклади системи МВС України мають досить розгалужену мережу науково-дослідних інститутів і лабораторій. З метою ефективного використання наукового потенціалу для забезпечення потреб правоохоронної діяльності проведено профілізацію наукових підрозділів, створено нові наукові лабораторії, зокрема з проблем управління та кадрового забезпечення органів внутрішніх справ, розкриття тяжких злочинів, підготовки кадрів для протидії незаконному обігу наркотичних засобів. Головним завданням новостворених наукових підрозділів є поглиблене вивчення практичного досвіду організації розкриття і розслідування злочинів, наукове забезпечення правоохоронної практики та навчального процесу у вузах системи МВС України. В процесі підготовки висококваліфікованих кадрів є проблема проходження курсантом чи слухачем стажування в практичних підрозділах. Сьогодні, наприклад, у карному розшуку кожен третій працює не більше двох років. Курсанти четвертих курсів стажуються у випускників попередніх років. У принципі це нормально, але “загартованих" практикою працівників залишається дедалі менше, а це не може не позначитися найближчим часом на якості роботи правоохоронних органів. З урахуванням рекомендацій МВС, Національна академія внутрішніх справ України розробляє цільову програму супроводження випускника протягом перших трьох років служби. Тут потрібна конкретна погоджена й контрольована робота вузу, комплектуючого органу, місцевої влади, громадських інституцій. Це вкрай складно, але справа набуває державного значення.

Отже, значна роль у процесі підготовки кадрів міліції належить відомчим навчальним вузам. Їх чималий інтелектуальний потенціал може допомогти суспільству й державі визначити основні вектори їх розвитку. Складність завдань, що вирішуються правоохоронними структурами, в тому числі органами внутрішніх справ, насамперед, у протидії злочинності, вимагають постійного зростання професіоналізму кадрів правоохоронців, їх глибоких знань. Це, в свою чергу, потребує належного рівня наукового забезпечення підготовки персоналу та наукового супроводження практичної діяльності. В сучасних умовах наука в органах внутрішніх справ покликана бути невід'ємною, цілком інтегрованою частиною загальної науки, яка реалізується через відповідну систему закладів освіти вищого рівня акредитації та науково-дослідних установ.

2.2 Організаційно-правове забезпечення навчального процесу у відомчих закладах освіти системи МВС України

Зміст освіти - це науково обґрунтована система дидактично та методично оформлено навчального матеріалу для різних освітніх і освітньо-кваліфікаційних рівнів. Він визначається освітньою і освітньо-кваліфікаційною програмою підготовки, структурно-логічною схемою підготовки, навчальними програмами дисциплін, іншими нормативними актами органів державного управління освітою та вищого закладу освіти і відображається у відповідних підручниках, навчальних посібниках, методичних матеріалах, дидактичних засобах. Зміст освіти включає нормативний та вибірковий компоненти: нормативний компонент змісту освіти визначається відповідним державним стандартом освіти, а вибірковий - вищим закладом освіти. Таким чином, зміст навчального процесу у відомчих закладах освіти нормативно визначений і впорядкований. Як зазначено в Положенні про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах освіти, державний стандарт освіти - це сукупність норм, які визначають вимоги до освітнього (кваліфікаційного) рівня [5].

Необхідність розвитку кадрового потенціалу органів системи Міністерства внутрішніх справ України, системи роботи з персоналом активізувала проблему вдосконалення нормативно-правового забезпечення професійної підготовки осіб рядового і начальницького складу у вищих закладах освіти. Для якісного функціонування державної служби в цих органах необхідний високий ступінь розвитку правового регулювання підготовки майбутніх державних службовців органів внутрішніх справ, що створюють реальну можливість оптимізувати відповідний навчально-виховний процес підготовки високоякісного фахівця своєї справи.

Удосконалюючи нормативно-правове забезпечення навчально-виховного процесу професійної підготовки державних службовців органів, служб і підрозділів внутрішніх справ, необхідно обов'язково врахувати концептуальні засади подальшого розвитку змісту та структури програм професійного навчання осіб рядового та начальницького складу до яких, насамперед слід віднести те, що, по-перше, змістовні характеристики навчальних програм повинні передбачати формування таких знань, вмінь та навичок, які забезпечуватимуть можливість горизонтальної, без додаткового навчання, та вертикальної в певній сфері правоохоронної діяльності ротації кадрів. По-друге структура та зміст навчальних програм мають передбачати формування таких знань, навичок та вмінь, які будуть забезпечувати ефективне виконання працівниками органів, служб та підрозділів внутрішніх справ посадових обов'язків. По-третє, програми слід складати за модуль ним принципом, що надасть змогу забезпечувати необхідну та достатню не тільки професійно-орієнтовану, але і гуманітарну, соціально-наукову та природничо-наукову підготовку. По-четверте, зміст модулів має бути спрямованим на оволодіння вміннями та навичками професійно-службових завдань, функцій та вповноважень. По-п'яте, засобами вимірювання якості професійної підготовки у відомчих закладах освіти повинно бути незалежно та неупереджене тестування, складання заліків та іспитів, наслідки яких обов'язково мають враховуватись під час прийняття на посади осіб рядового і начальницького складу, просування їх по службі та атестації.

Наповнення завдань та функцій органів внутрішніх справ соціальним змістом обумовлює необхідність перегляду, подальшого удосконалення нормативно-правового забезпечення організації змісту навчального процесу у відомчих закладах освіти. Сьогодні до загальних тенденцій нормативно-правового забезпечення навчально-виховного процесу, здійснюваного у відомчих закладах освіти, слід віднести наступне. По-перше, відбувається його радикальна якісна новелізація, спостерігається інтенсифікація як загальної, так і відомчої правотворчості, тобто зростання кількості нормативно-правових актів у сфері організації та функціонування досліджуваної складової національної правоохоронної системи. По-друге, триває урізноманітнення форм (джерел) правотворчості. Найважливіші питання побудови, організації та функціонування органів системи Міністерства внутрішніх справ України, відомчої освіти та діяльності їх особового складу регулюються найрізноманітнішими за юридичними силою і формою нормативно-правовими актами: Конституція, конституційні та поточні закони, укази, постанови, положення, розпорядження, інструкції, накази, рішення різних загальних і соціальних об'єктів правотворчості. По-третє, зменшення рівня формалізованості нормативно-правового забезпечення, ступеня визначеності і його норм, що до тих и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.