На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Сутнсть та структура проблемного навчання у сучаснй школ. Пдтримання розвиток пзнавального нтересу до навчання. Знання, умння навички як категорї вираження цлей навчання. Характеристики особистост як категорї вираження цлей навчання.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 26.05.2008. Сдан: 2008. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
Министерство образования и науки Украины
Краматорский экономико-гуманитарный институт
Константиновский филиал


Научно-исследовательвкая работа на тему:
«Причины неуспеваемости учеников и пути их разрешения»
«Причини неуспішності учнів та шляхи їх розв'язання»

Курсовая работа
по курсу "Дидактика"
студентка группы ПН-05-2з
Бабак Е.С.
Специальность "Начальное обучение"
Руководитель: Борисова С.В.
Константиновка 2007 г.
Зміст

1. Вступ
2. Структура проблемного навчання
2.1. Пояснювально-ілю-стративний метод навчання
2.2. Репродуктивний метод навчання
2.3. Практичні методи
3. Уміння --діяльність учня
3.1. Розгляд учіння на основі сприймання
3.2. Діяльнісний характер учіння
4. Підтримання і розвиток пізнавального
інтересу до навчання
5. Принцип зв'язку теорії з практикою
5.1. Принципи єдності навчання, виховання і розвитку
6. Знання -- як категорія вираження цілей навчання
6.1. Відчуття
6.1.1. Зорові відчуття
6.1.2. Слухові відчуття
6.1.3. Нюхові відчуття
6.1.4. Вібраційні відчуття
6.1.5. Смакові відчуття
6.2. Сприймання
6.3. Уявлення
6.4. Поняття
6.4.1. Конкретні й абстрактні поняття
6.5. Умовиводи
6.6. Теорія.
7. Уміння і навички як категорії вираження цілей навчання
7.1. Уміння
7.2. Навички
7.2.1. Формування навичок
7.3. Знання
8. Характеристики особистості як категорії вираження
цілей навчання
8.1. Особистість і її структура
8.2. Характеристики особистості
9. Підсумок
10. Література
1. Вступ.
Сьогодні педагоги і вчителі зустрічаються з проблемою вихованням дітей. Проблема полягає в тому, що один матеріал, діти розуміють по-різному.
Процес навчання -- єдиний, цілісний процес. У центрі цього ціло-го стоїть особистість учня, його активна, пізнавальна діяльність. У ході навчання в учнів відбувається перебудова раніше сформованого досвіду, розвиток його пізнавальних сил, формування і розвиток особистості в цілому, забезпечується єдність освіти, виховання і розвитку.
Розглядаючи учіння як діяльність, треба знати: в учінні відбуваються два процеси: перший -- власне учіння, як діяльність і виконання дії; другий -- процес перетворен-ня досвіду суб'єкта учіння. Виконання дії, що пов'язане з перетворенням деякого об'єкта певної конкретної предмет-ної галузі дійсності, а процес засвоєння полягає у перетворенні суб'єкта учіння, як такого, який цією дією не володів у суб'єкта, який нею володіє.
Зв'язок "дидактична система -- учень" означає, що середовище вима-гає індивідуалізувати систему навчання. Ця вимога зауважена у прин-ципі врахування індивідуальних особливостей учнів, їхніх вікових відмінностей та закономірностей розвитку та у принципі систематичності і послідовності.
Зв'язок "учень -- учитель" передбачає постійне отримання учите-лем об'єктивної інформації про навчальні досягнення учня, на основі до-сягнення цілей навчання. Керування навчальним про-цесом на основі оцінки ступеня досягнення мети навчання є необхід-ним атрибутом навчального процесу як з погляду учителя, так і з по-гляду та в інтересах учня. Цей принцип навчання має назву принципу контролю і корекції знань учнів.
Принцип єдності навчання і самонавчання, виховання і самовихо-вання, розвитку і саморозвитку охоплює такі вимоги:
1. Ніякої роботи ніколи не виконувати за учня, якщо він може ви-конати її сам.
2. Учитель повинен оволодіти умінням планувати та організовува-ти самостійну роботу учнів.
3. Учитель повинен вчити учнів само-стійно визначати цілі діяльності, розробляти способи діяльності.
4. Учитель повинен дуже вимогливо ставитися до визначення об-сягу домашніх завдань.
5. Учитель повинен стимулювати пробудження в учнів до самоаналізу та самопізнання
Метою пізнання світу є його перетворення відповідно до потреб людини. Розвиток продуктивних сил був і є рушієм науково-го прогресу. Водночас при вивченні низки предметів є можливість по-казати такий стан розвитку науки, коли теоретична думка у своєму роз-витку випереджає практику, створити добру основу для формування глибокого інтересу до навчання, до свого предмета як запоруки і необ-хідної умови ефективного навчання. В цьому і полягає роль, функція і значення принципу зв'язку навчання з практикою.
Але повноцінне засвоєння матеріалу передбачає вміння оперувати ним під час розв'язування різноманітних теоретичних і практичних завдань. Для досягнення цього є певні види вправ у розв'язуванні зав-дань із застосуванням знань, що веде до формування відповідних умінь і навичок, а також до глибшого осмислення знань. Ця робота і спрямо-вана на оволодіння матеріалом.
Особистість -- це результат біологічного і соціального розвитку людини в їх єдності.
Темперамент накладає відбиток на темп і ритм діяльності та повед-інки, інтенсивність психічних процесів, Властивості темпераменту, як і властивості не-рвової системи, не є абсолютно незмінними, вони проявляються не з моменту народження, а розвиваються в певній послідовності.
Темперамент - сукупність індивідуальних особливостей особис-тості, які характеризують динамічний та емоційний боки її діяльності і поведінки. Виділяють такі типи темпераменту: флегматик, холерик, меланхолік, сангвінік. Основними компонентами темпераменту є за-гальна психічна активність, моторика, емоційність.
2. Структура проблемного навчання.

Висока ефективність проблемного навчання ні в кого з науковців та учителів сучасної шко-ли не викликає сумніву, однак його використання в шкільній практиці -- явище не таке вже й часте. Однією з причин цього є порівняно складна технологія його реалізації. Треба зазначити, що у педагогічній літера-турі проблемне навчання називають видом навчання, в основі якого лежить метод проблемного вивчення матеріалу. Отже, розкрити суть проблемного навчання -- це в першу чергу розкрити особливості мето-ду проблемного вивчення матеріалу.
Структура методу проблемного вивчення матеріалу включає в себе такі етапи:
1. створення проблемної ситуації;
2. формулювання проблеми;
3. висунення гіпотез;
4. перевірка висунутих гіпотез;
5. аналіз результатів перевірки гіпотез;
6. висновок і узагальнення;
7. повернення до проблемної ситуації.
Проблемне вивчення матеріалу розпочинається зі створення про-блемної ситуації. Чому саме з проблемної ситуації, а не з формулюван-ня проблеми? Якби навчання розпочинати відразу з формулювання проблеми, то учні сприйняли б цю проблему як не "свою" і напевне дехто з них подумав би: учитель її сформулював, то ж учитель нехай її і розв'язує. Виникає, таким чином, необхідність здійснити такі кроки, які б наблизили проблему до учня, тобто такі кроки, після яких учень проблему сприйняв би як свою власну. Отже, проблемна ситуація - це своєрідна драбина, користуючись якою можна вийти на формулюван-ня проблеми, це засіб для формування інтересу учнів до даного питан-ня. Але це тільки один аспект проблемної ситуації.
Проблемна ситуація -- це ускладнення або завдання, яке може ви-вести учня на формулювання проблеми. Йдеться про те, що це, оче-видно, таке ускладнення (завдання), коли пошук шляхів виходу з ньо-го призводить до формулювання проблеми.
Проблемна ситуація характеризується уявною несумісністю двох інформацій. Поєднання двох несумісних інформацій, яке породжує проблему, називають інформаційно-познавальною суперечністю.
Структуру її можна подати у вигляді поєднання однієї інформації з їй несумісною другою інформацією, об'єднаних за допомогою логічного сполучника "і". Необхідно підкреслити, що проблемну, ситуацію не можна створювати на незнанні учнями якого-небудь матеріалу, вона завжди створюється на знанні, але на суперечливому знанні.
Після створення проблемної ситуації здійснюється формулювання проблеми.
Проблема -- це об'єктивне питання, яке виникає в ході пізнання або цілий комплекс питань, розв'язання яких становить значний прак-тичний чи теоретичний інтерес.
Як же підвести учнів до формулювання проблеми? Зазначимо, що уміння бачити проблему там, де вона є, не менш важливе від уміння її вирішити. До того ж, розв'язання проблем, виявлених самими учня-ми, відбувається на вищому рівні розумової активності.
Побачити проблему -- це означає усвідомити те питання, яке вип-ливе з поєднання несумісних, на перший погляд, інформацій. Уявна несумісність цих суперечливих інформацій і веде до виникнення пи-тання, до формулювання проблеми.
Думка людини спрямована на те, щоб не допустити логічної супе-речності, але це можна зробити тільки через постановку проблемного питання.
Отже, щоб сформулювати проблему, яка випливає з даної проблем-ної ситуації, необхідно чітко визначити одну і другу суперечливі інфор-мації. Здійснюючи операцію порівняння, встановити між ними різни-цю чи їх тотожність і розв'язати цей "розумовий конфлікт", сформу-лювавши проблему, або, як інколи кажуть, проблемне запитання. За-питання "чому?", яке виникає унаслідок проблемної ситуації, є лише першим і необхідним кроком до формулювання проблеми, а для її ос-таточного формулювання необхідно всебічно і глибоко проаналізува-ти саму проблемну ситуацію.
Третім етапом у реалізації технології проблемного навчання є вису-нення гіпотез щодо шляхів розв'язання сформульованої проблеми. Гіпо-теза -- це своєрідна стратегія вирішення проблеми. її створення мож-ливе тільки тоді, коли учні дуже глибоко вникнуть у суть самої пробле-ми, усвідомлять її глибину.
Взагалі кажучи, у ході уроку учні разом з учителем можуть висуну-ти декілька гіпотез вирішення поставленої проблеми. Кожну з гіпотез треба перевірити. Отже, наступний етап технології проблемного вив-чення матеріалу -- перевірка висунутих гіпотез.
Перевірка висунутих гіпотез передбачає залучення учнів до ак-тивної розумової діяльності. Вона відбувається з допомогою тієї основи, з якою буде здійснюватися порівняння, встановлення зв'язку.
У діях учнів повинен бути наявний елемент сили волі для того, щоб дещо пригадати, повернути до себе, поновити, оживити зв'язки, тоб-то, своєрідну дискретну одиницю знань перевести в блок оперативної пам'яті, зробивши цю одиницю готовою до роботи. У практиці це виг-лядає як повторення того матеріалу, який буде використовуватися при вивченні нового. Зовнішній вияв такої актуалізації ще не свідчить про те, що учень перевів цю дискретну одиницю знань у стан готовності.
Ось чому інколи учень стверджує, що він уважно слухав чи вчив удома, а розповісти, дати відповідь на запитання, пов'язані з новим мате-ріалом, не може. Не варто думати, що завжди у подібних випадках учні обманюють учителя. Швидше за все основи для розуміння в них не було, дискретна одиниця знань або взагалі була відсутня, або не була приве-дена в актуальну готовність.
Вважати необґрунтованою думку, що пояснювально-ілюстра-тивний метод це такий метод навчання, при використанні якого міра самостійної пізнавальної діяльності учнів мала (вона найменша серед усіх методів даної класифікації, але це не означає, що вона мала). На-ведемо такий приклад. На уроці математики вивчається тема: "Квад-рат різниці двох виразів". Забезпечуючи вивчення цієї теми, учитель застосовує такий підхід.
Він повідомляє, що квадрат різниці двох виразів означає, що різни-цю цих виразів потрібно помножити саму на себе. Якщо перемножити і звести подібні члени, то отримаємо: квадрат першого виразу, мінус подвоєний добуток першого виразу на другий, плюс квадрат другого виразу. Тоді учні разом з учителем виконують заплановані дії.
Але учитель міг би й обмежитися лише нагадуванням, що дія підне-сення до степеня означає, що потрібно даний вираз перемножити сам на себе стільки разів, скільки показує показник степеня. Далі учні самі виконують дії і самі формулюють висновок. Враження таке, що другий варіант -- це реалізація якогось іншого методу навчання, але не пояс-нювально-ілюстративного.
2.1. Пояснювально-ілю-стративний метод навчання.

Цей метод призначе-ний для забезпечення розуміння учнями суті матеріалу, який вивчаєть-ся. Розуміння, як відомо, це не тільки результат, а й процес, у ході яко-го людина встановлює зв'язок невідомого з відомим, підводить невідо-ме поняття під відоме, порівнює невідоме з відомим.
Виділити основу для порівняння, визначити напрям встановлення зв'язків -- це прерогатива вчителя, тому він на себе бере цю функцію, звичайно, у межах розумного. Те, що учень може зробити сам, він має сам і зробити, програму дій задає або учитель, або він складає її спільно з учнями. Тому цей метод може мати такі форми вияву, як розповідь, бесіда, лекція, пояснення, ілюстрація, демонстрація дослідів, схем, картин, обговорення і т.д.
Учитель повинен логікою своїх міркувань, мисленням захопити логіку учня і створити такі умови, щоб уявлення, поняття, умовиводи, судження формувалися правильно і переконливо.
Крім того, цей метод ґрунтується на особливостях сприймання, а це означає, що учитель має знайти такі способи дії, які б виводили учня не тільки на правильне розуміння матеріалу, який вивчається, а й спри-яли б формуванню правильних, повних і чітких уявлень про об'єкт і предмет вивчення.
Пояснювально-ілюстративний метод має забезпечити правильне сприйняття матеріалу, тобто забезпечити формування уявлення про предмет вивчення і створити відповідну основу для формування понять.
Оскільки метод навчання в руках учителя -- своєрідний засіб до-сягнення цілей навчання, то учитель, використовуючи цей інструмент, відразу повинен отримати інформацію про ступінь досягнення цілі навчання, здійснити оцінку запланованого й отриманого результату та внести корекційні впливи. Але умовою для цього є отримання необхі-дної діагностичної інформації.
Якщо завдання, яке розв'язує даний метод -- забезпечення розумі-ння, то діагностика зводиться до діагностики розуміння.
Розглянемо такий приклад. На уроках математики вивчається тема "Ромб". Дається таке означення: Ромб - це паралелограм, в якого всі сторони рівні, поняття "ромб" підводиться під поняття "паралелограм". Якщо учень розуміє це означення, то він спроможний відповісти на таке запитання: знаючи, що ромб -- це паралелограм, в якого всі сторо-ни рівні, скажіть, будь-ласка, чи є серед даних фігур ромб. Учитель хоче, щоб учень порівняв означення, дане вчителем, з тими фігурами, які накреслені на дошці, і дійшов пра-вильного висновку.
Якщо учень наводить свої приклади, які ілюструють зміст матеріа-лу, що вивчається, якщо він може здійснити кодування, тобто переве-дення даної інформації з однієї форми в іншу, наприклад, словесну інформацію подати у вигляді формул, таблиць, графіків, чи навпаки, то тоді теж можна зробити висновок про розуміння учнями матеріалу. Зрозуміло, що вчитель має постійно оцінювати ефективність своїх дій.
Але як це зробити?
У школі прийнято, якщо учень чогось не розуміє, він повинен якимось чином показати це вчителеві. Найпростіше підняти руку або встати і сказати. Однак тут є багато незручностей, хоч у старших класах така форма інформування учителя часто використовується. У молодших класах застосовують різні форми сигналізації, наприклад, червоно-зе-лені прапорці, деякі технічні системи.
У пояснювально-ілюстративному методі чи не найважливіше за-безпечити одночасне поєднання усного пояснення з демонструванням, ілюстрацією зразків, прикладів, моделей тощо. Бо саме таке поєднан-ня включає в діяльність ліву і праву півкулі головного мозку, що сприяє актуалізації навчального досвіду людини і формує пізнавальний образ об'єкта вивчення.
Оскільки розуміння ґрунтується на встановленні зв'язків, на по-рівнянні невідомого з відомим, то зрозуміло, що неабияку роль має те, з чим порівнюють. Якщо немає з чим порівнювати, то ніякого розумі-ння не відбувається.
З точки зору того, що дії учителя і дії учнів спрямовані на засвоє-ння навчального матеріалу на рівні розуміння -- це пояснювально-ілю-стративний метод, але з великою часткою самостійної роботи учнів. Звичайно, у порівнянні з іншими методами він створює найменше мож-ливостей для самостійної діяльності учнів, але це ще не означає, що можливості, закладені в ньому, малі або зовсім відсутні.
Отже, підсумуємо всі характерні особливості пояснювально-ілюс-тративного методу навчання.
1. Метод виконує функцію забезпечення засвоєння змісту навчан-ня на рівні розуміння.
2. В його основі лежить психологічна закономірність засвоєння, суть якої в сприйманні навчальної інформації і створенні на цій основі асоціацій.
3. Дії вчителя зводяться до переведення дискретної одиниці акту-альних знань у блок оперативної пам'яті.
4. Дії учнів зводяться до встановлення зв'язку між невідомим, но-вим, з відомим, старим, до порівняння одного з іншим.
5. Оцінка ефективності дій учителя й учнів ґрунтується на оцінці учнівського вміння порівнювати, переводити інформацію з однієї мови на іншу, тлумачити, наводити свої власні приклади тощо.
6. Зовнішньою формою вираження методу є розповідь, лекція, бес-іда, пояснення, ілюстрація, демонстрація тощо спільно з елементами самостійної пізнавальної діяльності учнів.
2.2. Репродуктивний метод навчання.
Він розв'язує дещо складніше зав-дання, ніж пояснювально-ілюстративний, і полягає втому, щоб забез-печити таке засвоєння матеріалу, при якому учні були б спроможні відтворити його, маючи зовнішню опору у вигляді підказки (рівень розпізнавання), або вміли відтворити самостійно та застосувати одер-жані знання у простій, типовій ситуації (репродуктивний рівень). Для того, щоб учень запам'ятав матеріал, він повинен сконцентрувати, зібрати свою силу волі, крім того, декілька разів повторити його, нама-гаючись запам'ятати цей матеріал. В основі цього методу лежить відо-мий психологічний закон, що для міцного запам'ятовування необхід-но підкріпити його повторенням (7±2) рази.
У методиці В.Шаталова ця закономірність не просто покладена в основу, вона є органічною невід'ємною складовою самої методики, становить її суть. Адже учитель перший раз сам розповідає учням мате-ріал, використовуючи всі наявні у нього засоби навчання.
Друге повернення учнів до виучуваного матеріалу він забезпечує тим, що теж пояснює цей самий матеріал сам, але вже з використан-ням опорних конспектів, і, крім того, в різному темпі. При другому поясненні, як і при першому, учні просто слухають учителя, нічого не записуючи.
Третє повернення -- учні одноколірними (чорними) олів-цями переносять зміст опорного конспекту у свої зошити.
Четверте підкріплення -- те, що вони перенесли у свої зошити, роз-мальовується кольоровими олівцями. П'яте -- учні слухають відповіді на контрольні запитання, далі -- взаємоконтроль -- це вже шосте
2.3. Практичні методи.

Суть їх у тому, що шляхом виконання практич-них дій учень отримує деяку інформацію, яку аналізує, робить висно-вок і приходить до тих знань, які необхідно засвоїти. Особливість ме-тоду в тому, що діяльність з одержання знань накладається в часі на діяльність з їх застосування, що дає винятково важливий педагогічний ефект.
Ця класифікація свого часу піддавалася гострій критиці за те, що вона заснована виключно на зовнішніх формах діяльності учителя й учнів, без урахування діяльності учнів. Звичайно, критика правильна, але ідеальну класифікацію, яка б ураховувала всі боки методу навчан-ня, навряд чи можна віднайти.
Класифікація методів навчання на основі самостійної пізнавальної діяльності. Не менш відома класифікація методів навчання на основі самостійної пізнавальної діяльності, яку запропонували І. Лернер і М. Скаткін. Цю групу складають пояснювально-ілюстративний, реп-родуктивний, частково-пошуковий, дослідницький методи, метод про-блемного вивчення матеріалу. Вони названі в порядку зростання міри самостійної пізнавальної діяльності учнів.
Різні педагоги, намагаючись знайти таке визначення методу навчання, яке найповніше розкривало б його суть, на перший план ставили розробки процесу навчання, можливо тому й автори підручників з Педагогіки, по-своєму трактуючи метод навчання, теж виділяли різні боки. У структурі методу навчання ми виділяємо чотири таких елементи:
1. цілі навчання.
2. способи діяльності вчителя.
3. способи діяльності учня.
4. психологічну закономірність засвоєння матеріалу та по-тенційні можливості для досягнення цілі навчання.
3. Уміння --діяльність учня.

У навчанні виокремлюють його зовнішній та внутрішній боки. Зовнішній -- це той, що можна безпосередньо спостерігати: виклад учителем матеріалу, його бесіда з учнями, різного роду вказівки до завдань самостійної роботи, слухан-ня учнями того, що розповідає учитель, відповіді на його запитання, виконання учнем завдань тощо. Внутрішній бік процесу, тобто його сутність -- це оволодіння учнями знаннями, уміннями і навичками, його розвиток і виховання. Звернімося до Г.Костюка. Він пише: "Навчання, як керування засвоєнням учнями суспільних цінностей, вироблених попередніми людськими поколіннями, повинно виходи-ти з правильного розуміння самого процесу засвоєння". Отже необхідно з'ясувати спочатку, що розуміють під поняттям "засвоєн-ня". Взагалі, коли йдеться про навчання, то як його кінцевий резуль-тат мають на увазі оволодіння знаннями. Але оволодіти знаннями -- це означає їх засвоїти і навчитися їх застосовувати. У свою чергу -- засвоїти знання означає зрозуміти і запам'ятати. Далі, розуміння -- це сприймання разом з осмисленням. Тому як кінцевий результат оволодіння знаннями виступають сприймання, осмислення, запам'-ятовування і застосування.
Фізіологічним механізмом знань є система тимчасових зв'язків в утворенні якої провідне значення має аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку. Психологічну основу знань складають процеси мислення і пам'яті. Істинні знання є результатом активного самостійно-го мислення, це знання, які розвиваються.
3.1. Розгляд учіння на основі сприймання.

У вітчизняній педагогічній науці відомі дві концепції учіння, які знайшли своє застосування у шкільній практиці. Ці концепції відображають два теоретичні на-прями, один з яких представляє С. Рубінштейн, другий -- Л. Виготський. Суть і природу учіння ці психологічні теорії пояснюють по-різному.
Розглянемо спочатку точку зору С. Рубінштейна, яка, на наш по-гляд, найправильніше пояснює процеси і механізм учіння на основі сприймання, тому наступні наші міркування, якщо не буде зазначено окремо, ґрунтуються саме на цій теорії. С. Рубінштейн показує різницю між процесами накопичення досвіду, знань, умінь і навичок і процесами надбання здібностей. Процес засвоєння знань, умінь і нави-чок -- це процес учіння, а процес надбання здібностей -- це розвиток. У структурі учіння він виділяє сприймання матеріалу, його осмислення, закріплення й застосування. Розглянемо кожен з них.
Сприймання. Відчуття і сприймання завжди суб'єктивні, тобто вони належать суб'єкту, залежать від його потреб, попереднього досв-іду суб'єкта, вибіркового ставлення до того чи іншого об'єкта. Питан-ня про те, що раніше виникає у людини -- відчуття чи сприймання -- не має однозначного вирішення. Усе залежить від конкретної ситуації: в одних випадках пізнання нового об'єкта розпочинається з відчування окремих його властивостей, в інших -- зі сприймання цілісного образу об'єкта, в якому далі виділяються окремі його боки. Однак, як пише Г. Костюк: "Усі згодні з тим, що немає сприймань без відчуттів, з яких воно складається, що відчуття є дійсно безпосереднім зв'язком свідо-мості з зовнішнім світом, джерелом нових знань про цей світ і наше внутрішнє середовище".
Людина сприймає часові та просторові форми, величини і відно-шення предметів, протяжність предметів, їхні розташування серед інших, розміри, відстані. На основі взаємозв'язку об'єктивного і суб-'єктивного, за допомогою аналітико-синтетичної діяльності мозку формується перцептивний образ об'єкта.
Осмислення -- це розумова діяльність із глибшого розкриття смис-лового змісту матеріалу та проникнення в нього. Перш за все тому, що тут у значно більшій мірі залучені процеси мислення.
Закріплення -- робота із забезпечення запам'ятовування знань, тоб-то з фіксування, збереження і наступного відтворення того, що стало надбанням людини, власним досвідом.
Але повноцінне засвоєння матеріалу передбачає вміння оперувати ним під час розв'язування різноманітних теоретичних і практичних завдань. Для досягнення цього є певні види вправ у розв'язуванні зав-дань із застосуванням знань, що веде до формування відповідних умінь і навичок, а також до глибшого осмислення знань. Ця робота і спрямо-вана на оволодіння матеріалом.
3.2. Діяльнісний характер учіння.
Рубінштейн висунув принцип єдності свідомості і діяльності, за яким психіка функціонує, виявляється, змінюється і формується у діяльності. Діяльність регулюється і направляється психікою, свідомістю. Учіння -- провідна діяльність в освоєнні знань і умінь, це один з трьох видів діяльності (гра, учіння, праця), через який проходить кожна людина у своєму інди-відуальному розвитку. Трудова діяльність здійснюється для одержан-ня продукту, ігрова -- для відтворення самої себе, навчальна -- для оволодіння й ігровою, і трудовою діяльністю. Таким чином, навчальна діяльність здійснюється і для відтворення самої себе, і для одержання специфічного продукту, яким є засвоєні знання про компоненти діяль-ності та уміння і навички їх здійснення.
Учіння є різновидом пізнання в особливих умовах навчання й уп-равління пізнанням учня, тому структура діяльності учіння адекватна структурі пізнання, а саме: пізнання починається з чуттєвого відобра-ження явищ, продовжується як абстрактне мислення і закінчується поясненням конкретного.
Розглянемо другий теоретичний напрям. Цей напрям одержав своє подальше розроблення в роботах О. Леонтьєва, П. Гальперіна, Д. Ельконіна, В.Давидова. Його основу становить культурно-історична кон-цепція Л. Виготського. Згідно з нею розвиток психіки людини має со-ціально-історичну зумовленість. На його думку основою дослідження психології людини має стати історичний підхід, тому не всередині лю-дини, а поза нею, в тому соціальному середовищі, до якого вона нале-жить, потрібно шукати пряме джерело еволюції поведінки. Отже, основними детермінантами пізнавального розвитку людини він вва-жав взаємодію з об'єктами дійсності і надбання індивідом культурно-історичного досвіду.
Мова є визначальним засобом спілкування і комунікації у праці, навчанні і вихованні, за допомогою якої передається і засвоюється над-баний культурний досвід знань про об'єкти дійсності і діяльності з ними, а основним процесом освоєння людиною культурного досвіду і розвитку її вищих психічних функцій є інтеріоризація (від лат. -- внутрішній).
Процес інтеріоризації полягає у формуванні внутрішніх структур людської психіки через засвоєння структур зовнішньої соціальної діяль-ності. Тобто, це -- перетворення структури предметної діяльності в структуру внутрішнього плану свідомості. Зазначимо, що під діяльні-стю у психології розуміють активну взаємодію суб'єкта пізнання з на-вколишньою дійсністю, в ході якої у нього виникає психічний образ цієї дійсності.
У психологічній структурі діяльності виявлено взаємозв'язок таких її компонентів: мета діяльності (передбачення її майбутнього резуль-тату), мотив (те, заради чого людина прагне до даної мети), предмет діяльності(об'єкт, шляхом перетворення якого досягається мета), спо-соби і засоби досягнення мети (дії й операції, уміння і навички).
Процес навчання -- цілісний, єдиний процес. У центрі цього ціло-го стоїть особистість учня, його активна, пізнавальна діяльність, що організовується і спрямовується діяльністю учителя. У ході навчання в учнів відбувається перебудова раніше сформованого досвіду, розвиток його пізнавальних сил, формування і розвиток особистості в цілому, забезпечується єдність освіти, виховання і розвитку.
К.Ушинський звертав увагу на те, що співвідношення праці вчителя та праці учнів у схоластичній школі було таким, що школа по-клала всю працю учіння на плечі дітей, даючи в руки учителя тільки палицю для того, щоб підганяти лінивих. Для школи, яка прийшла на зміну схоластичній, це співвідношення було прямо протилежним, нова школа, за словами К.Ушинського, поклала весь труд на учителя, зму-шуючи його розвивати дітей так, щоб для них цей розвиток не створю-вав ніяких зусиль. Учні просто "ковтали" "розжований" матеріал. К.Ушинський вису-нув таку вимогу до організації процесу навчання: потрібно, щоб діти, за можливості, працювали самостійно, а вчитель керував самостійною працею і давав для неї матеріал. Таким чином, учитель повинен висту-пати у ролі організатора діяльності учнів. Такий підхід актуальний саме нині.
Навчання є визначальним чинником розвитку, воно випереджає і веде за собою розвиток.
Розвитком ідей Л.Виготського є концепція О.Леонтьєва. За нею, для того, щоб оволодіти знаннями і вміннями, необхідно здійснити діяльність, адекватну тій, яка втілена в цих знаннях і вміннях як про-дуктах соціальної людської діяльності. Такою діяльністю є перш за все практична діяльність з об'єктами дійсності, знання про які відображені в поняттях і засвоюються в учінні.
Будь-яка діяльність, на думку О.Леонтьєва, включає об'єкт впли-ву, акти його перетворення, продукт, умови і засоби перетворення, а також психічне відображення всіх цих компонентів, що виконує роль управління і контролю за здійсненням актів перетворення.
Як бачимо, знання в цій концепції розглядаються як утворення, похідні від дій і їх засвоєння. Таким чином, на перше місце у процесі засвоєння знань ставиться аналіз засвоєння дій, тобто дія є предметом
засвоєння.
Іншими словами, маємо дві діяльності, кожна з них має свої харак-теристики: предмет, продукт, операції тощо. Для цих видів діяльності вони не збігаються. Крім того, діяльність людини -- процес дворівне-вий, який включає перетворення об'єкта (це один рівень) і структурне утворення, до якого належать такі компоненти: предмет перетворен-ня, продукт, засоби, процес перетворення, а також відображення і знан-ня про всі перелічені компоненти дії. У засвоєнні знань головна роль належить засвоєнню понять.
Згідно з поглядами самого О. Леонтьєва, для засвоєння поняття необхідна наявність як об'єкта, так і спілкування, а найголовніше -- діяльність учня з об'єктом, яка направляється об'єктом та спілкуван-ням.
Вихідною формою діяльності, в рамках якої відбувається засвоєн-ня, є зовнішня практична діяльність з об'єктами, або їх знаковими за-мінниками, а завершальною формою діяльності у процесі засвоєння є внутрішня, розумова діяльність, структура якої збігається зі структу-рою зовнішньої діяльності. З цієї діяльності і сформувалася у резуль-таті процесу засвоєння внутрішня діяльність. Унаслідок засвоєння знань і вмінь стає внутрішнім досвідом учня, а весь процес трактується як інтеріоризація, як перехід від зовнішнього досвіду до внутрішнього. Розглядаючи учіння як діяльність, необхідно мати на увазі наступне: в учінні відбуваються два процеси: перший -- власне учіння, як діяльність і виконання дії, що засвоюється в учінні; другий -- процес перетворен-ня досвіду суб'єкта учіння. Виконання дії, що засвоюється в учінні, пов'язане з перетворенням деякого об'єкта певної конкретної предмет-ної галузі дійсності, а процес засвоєння даної дії полягає у перетворенні суб'єкта учіння, як такого, який цією дією не володів у суб'єкта, який нею володіє.
Іншими словами, є дві діяльності, кожна з них має свої характе-ристики: предмет, продукт, операції тощо. Для цих видів діяльності вони не співпадають. Крім того, діяльність людини -- процес дворів-невий, який включає перетворення об'єкта (це один рівень) і управл-іння перетворенням об'єкта на основі психічного відображення об'-єкта, продукту, засобів в акті перетворення(це другий рівень). Як стверджують дослідники, необхідним компонентом кожної діяльності є відображення предмета, продукту, засобів, актів перетворення пред-мета на продукт (виконавчі дії), їх складу, послідовності, що висту-пає у вигляді програми дій. Проте такий порядок засвоєння поняття може бути порушений тоді, коли наявний досвід учня дає змогу поча-ти формування поняття в плані мови. Отже, за даною концепцією учіння для засвоєння поняття учень повинен здійснити сприймання об'єкта, деякі дії з ним, певну діяльність щодо виявлення властивос-тей об'єкта, пояснення, передбачення, прогнозування нового знан-ня і перевірку його.
4. Підтримання і розвиток пізнавального інтересу до навчання.

Інтерес до навчання може бути пов'язаний з майбутньою про-фесією, з тим видом діяльності, до якої в учня є нахили, задатки і здібності, з осмисленням значущості знань, з бажанням знайти само-стійну відповідь на поставлене запитання, самостійно вирішити про-блему. Підтримання і розвиток інтересу до навчання -- необхідна умова високої ефективності навчання.
Вимоги середовища до зв'язку "вчитель -- дидактична система" зво-дяться до такого: учитель розробляє і реалізовує тільки таку дидактич-ну систему, яка найвищою мірою відповідає можливостям, задаткам і здібностям учня, тобто його природі, розвиває і виховує. Тому цей принцип можна було би назвати принципом розвивального і виховаль-ного навчання. Він, як бачимо, ставить певні вимоги не до одного якого-небудь компонента навчальної системи, а до функціонування всієї системи навчання, тобто до усіх компонентів навчальної системи та до зв'язків між цими компонентами. Однак закономірності розвитку і виховання на основі здійснення конкретного навчального процесу до-сить добре вивчені, тому цей принцип (а, точніше, два принципи) на-бувають статусу законів навчання: закон єдності навчання і розвитку та закон єдності навчання і виховання.
Емерджентною (системною) властивістю системи взаємодії "сере-довище - навчальна система" є така навчальна система, яка побудова-на на засадах гармонійності дій учителя й учня в інтересах максималь-но можливого ступеня досягнення цілей навчання. Вимоги середови-ща до такої взаємодії передбачають активність обох суб'єктів взаємодії на основі конкретної дидактичної системи. Цей принцип варто було б назвати принципом активності та поєднання освіти і самоосвіти учня, роз-витку й саморозвитку, виховання і самовиховання. Це фактично два різні принципи. Стосовно принципу активності, то варто зазначити, що закономірності реалізації активного начала у навчанні науці добре відомі, тому можна стверджувати про закон активності у навчанні.
Зважаючи на те, що вимоги щодо норм діяльності в процесі навчан-ня в деяких принципах повторюються, виділимо, узагальнимо і впо-рядкуємо їх у певну систему, яка виглядатиме так:
· принцип врахування індивідуальних особливостей учнів, їхніх вікових відмінностей та закономірностей розвитку;
· принцип цілеспрямованості й цілісності навчання;
· принципи науковості;
· принцип зв'язку навчання з життям;
· принцип доступності;
· принцип системності;
· принцип оптимізації;
· принцип формування в учнів пізнавального інтересу;
· принцип контролю і корекції знань учнів;
· принцип систематичності і послідовності;
· принцип поєднання освіти і самоосвіти, розвитку і саморозвит-ку, виховання і самовиховання.
Ці принципи складають систему принципів навчання, адже всі вони описують цілісне, системне педагогічне явище, яким є процес навчан-ня. Компонентами цієї системи є перелічені вище принципи.
У кожній системі, є два і більше системотвірних чинників: зовнішній та внутрішній. Як видно з побудови даної системи зовнішнім системотвірним чинником є принцип природовідповідності у навчанні (суспільство, природа, людина задають саме таку вимогу до навчання), внутрішнім -- ідея доповненості. Намагання вчителя мати якомога мен-шу кількість різних вимог, правил, які потрібно врахувати, щоб побу-дувати цілісний навчальний процес на науковій, об'єктивній основі приводить до необхідності врахувати ідею доповненості: один прин-цип так доповнює всі інші, щоб усі вони разом повно окреслили той простір, в якому цілеспрямовано й ефективно функціонуватиме сис-тема навчання.
Щодо структури цієї системи, то вона, як видно, виглядає так: ба-зовим і таким, який є своєрідним джерелом для всіх останніх принципів і має пояснювальну силу, є принцип природовідповідності, його уточ-нюють принципи науковості, доступності і системності, а розширю-ють усі інші
5. Принцип зв'язку теорії з практикою.
Цей принцип, як і всі інші ди-дактичні принципи, визначає цілу низку вимог до змісту, методів, за-собів, організаційних форм навчання і до самого процесу навчання. Розкриємо їхню суть.
Метою пізнання світу є перетворення його відповідно до потреб людини. Це положення є одним з основних у виборі змісту навчан-ня та виборі методів і форм навчання. При вивченні різних пред-метів учителі мають можливість показати, як народжувалися і роз-вивалися науки в силу практичних потреб людини. Розвиток про-дуктивних сил безумовно був і є рушієм наукового прогресу. У свою чергу, нові наукові теорії допомагали і допомагають удосконалюва-ти виробництво, розвивати техніку, технологію, в цілому економіку виробництва.
Водночас, при вивченні низки предметів є можливість показати і такий стан розвитку науки, коли теоретична думка розвивається само-стійно, значно випереджаючи практику. Це особливо стосується фізи-ки, математики, хімії.
В організації навчальної діяльності в одних випадках практика ви-ступає як відправний момент. Цьому сприяє робота в лабораторіях, майстернях, у кабінетах. А в інших -- формування в учнів умінь засто-совувати знання на практиці, у виробництві, побуті, розкриття перед учнями тих науково-технічних і виробничих проблем, які є актуальни-ми на найближчі 10--20 років для нашого суспільства та всієї світової громадськості, і можливих шляхів їх вирішення є одним із напрямів забезпечення єдності науки і виробництва. Істинно наукові знання -- це такі знання, які допомагають людині успішно взаємодіяти з приро-дою, оволодівати її багатствами, перетворювати її в інтересах людини, вдосконалювати техніку, піднімати культурний, економічний та соц-іальний рівень життя людей.
Одним із шляхів поєднання теорії і практики є політехнічне навчан-ня. Воно передбачає забезпечення учнів знаннями основ сучасного виробництва, основних напрямів науково-технічного прогресу, формування в них умінь застосовувати знання законів науки для вирішен-ня практично важливих завдань, сприяє розвитку конструкторських і винахідницьких здібностей, готує учнів до обрання технічних професій. Таким чином, дія принципу зв'язку теорії з життям і практикою ство-рює умови для отримання істинно наукових знань.
5.1. Принципи єдності навчання, виховання і розвитку.

Принцип єдності навчання і самонавчання, виховання і самовихо-вання, розвитку і саморозвитку охоплює такі вимоги:
1. Ніякої роботи ніколи не виконувати за учня, якщо він може ви-конати її сам. Ця вимога дуже часто порушується, оскільки вчителеві завжди легше самому щось зробити, довести, обґрунтувати, пояснити, ніж організувати до роботи учнів.
2. Учитель повинен оволодіти умінням планувати та організовува-ти самостійну роботу учнів. Зберігаючи логічно-змістовий зв'язок, він повинен чітко виділити, що саме має бути винесене на самостійну роботу( на уроці чи вдома).
3. Учитель повинен вчити учнів продуктивній праці, тобто само-стійно визначати цілі діяльності, розробляти способи діяльності, ре-алізовувати ці способи практично, оцінювати ступінь досягнення цілей, вносити корекційні дії, спрямовані на повне досягнення цих ці и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.