На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Сутнсть ндивдуального пдходу в вихованн та навчанн дтей шкльного вку, його значення та роль в педагогчному процес на уроках фзичної культури. Погляди сучасних педагогв на виховання школярв, визначення психологчних особливостей дтей.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Педагогика. Добавлен: 18.05.2009. Сдан: 2009. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Проблема індивідуалізації на уроках фізичної культури

План

Вступ

1. Теоретичні основи питання про індивідуальний підхід до дітей

1.1 Погляди педагогів на індивідуальний підхід виховання

1.2 Облік індивідуальних особливостей у різні вікові періоди

2. Методика проведення занять з урахуванням індивідуального підходу

2.1 Принцип доступності в індивідуальному підході виховання школярів

2.2 Диференційоване навчання в реалізації індивідуального підходу

Висновки

Література

Вступ

Вищою цінністю нашого суспільства є людина. Увага до виховання людини, турбота про всебічний розвиток її здібностей, вдосконалення особистих якостей уходить в коло проблем сучасного суспільства. Існування індивідуальних відмінностей між людьми - факт очевидний. Необхідність індивідуального підходу викликана тією обставиною, що будь-яка дія на дитину заломлюється через його індивідуальні особливості, через «внутрішні умови», без урахування яких неможливий по-справжньому дієвий процес виховання. Всебічний розвиток кожної людини - програмна мета нашого суспільства - припускає як важливу умову виявлення творчого потенціалу особи, формування індивідуальності як вищого рівня її розвитку. Кожна людина повинна мати можливості виявити себе. У цьому зацікавлені й окрема особистість, і все суспільство. Вікові ролі людського чинника в розвитку нашого суспільства поставило питання про індивідуальну роботу як важливій формі виховання. Індивідуальний підхід ніяк не протистоїть принципу колективності - основному принципу не тільки виховання, але й всього устрою нашого життя.

Індивідуальний підхід це не разовий захід. Він повинен пронизувати всю систему дії на дитину, і саме тому це загальний принцип виховання. Разом з тим в різних сферах виховання й навчання цей підхід виявляється в різній мірі. Індивідуальний підхід націлений у першу чергу на зміцнення позитивних якостей і усунення недоліків. При умінні й своєчасному втручанні можна уникнути небажаного, болісного процесу перевиховання.

За допомогою індивідуального підходу можна знайти «ключ» до кожної дитини. Індивідуальний підхід - один з головних принципів педагогіки. Сама проблема індивідуального підходу носить творчий характер, але існують основні моменти при здійсненні диференційованого підходу до дітей.

Об'єкт: цілеспрямований процес виховання дітей різного шкільного віку.

Предмет: методи і прийоми індивідуального підходу до дітей в процесі виховання в умові школи.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати вплив індивідуальної дії на виховання й розвиток дитини.

Гіпотеза: за допомогою використання індивідуального підходу у фізичному вихованні дітей, можна добитися кращого результату у вихованні всебічно розвиненої особистості.

Завдання:

1. Теоретично обґрунтувати значення й роль індивідуального підходу у вихованні і навчанні дітей шкільного віку.

2. Розкрити роль педагога в здійсненні індивідуального підходу.

3. Виявити індивідуально-психологічні особливості дитини.

Теоретичне значення дослідження полягає у вивченні індивідуального підходу у фізичному вихованні школярів.

Практична значущість дослідження полягає у використанні принципу доступності та прийомів диференційованого навчання у фізичному вихованні учнів та використанні матеріалу роботи для педагогічних училищ та вчителів шкіл.

Структура роботи. Курсова робота викладена на 27 сторінках комп'ютерного набору, містить 1 таблицю. Складається із вступу, двох розділів, висновків, списку літератури. У роботі використано 20 літературних джерел.

1. Теоретичні основи питання про індивідуальний підхід до дітей

1.1 Погляди педагогів на індивідуальний підхід виховання

Проблемі індивідуального підходу у вихованні дітей приділяли увагу багато представників прогресивної педагогіки, як російської, так і зарубіжної.

Вже в педагогічній системі Я.А. Коменського - великого чеського педагога - чітко позначені положення про те, що весь процес навчання і виховання дітей необхідно будувати з урахуванням їх вікових і індивідуальних особливостей і виявляти ці особливості шляхом систематичних спостережень. [8]

Російський педагог К.Д. Ушинській розробив обширну методику прийомів індивідуального підходу до дітей, основи профілактичної роботи з виховання корисних звичок. У той же час він висловив думку, що в складному процесі індивідуального підходу до дитини не можна давати якісь певні рецепти, тим самим, підкресливши творчий характер рішення проблеми. [8]

Педагоги і громадські діячі дореволюційної Росії приділяли увагу розробці теоретичних положень індивідуального підходу. Так, Е.Н. Водовозова вказувала на необхідність знання вихователями і батьками наукових основ психології і фізіології дитини, для того, щоб уміти всебічно аналізувати її вчинки. У вихованні дітей вона відводила велику роль праці, вважаючи її найдієвішим, найкращим виховним засобом. Разом з тим вона також попереджала, що неможливо виробити єдині правила підходу до всіх дітей, без виключення, оскільки діти за своїми індивідуальними особливостями дуже різні. [5]

Критично використовуючи спадщину дореволюційної педагогіки Н.К. Крупськая розглядала розвиток індивідуальних якостей кожної дитини як обов'язкову й необхідну умову її всебічного виховання. [7]

А.С. Макаренко вважав принцип індивідуального підходу до дітей дуже важливим при розвязанні ряду педагогічних проблем, наприклад при організації і вихованні дитячого колективу, трудовому вихованні дітей, у грі. Він дійшов висновку, що, здійснюючи загальну програму виховання особистості, педагог повинен вносити в неї «корективи» відповідно до індивідуальних особливостей дитини. Загальне й особливе в характері людини тісно переплітаються, утворюючи так звані 'заплутані вузли'. Цим визначенням А.С. Макаренко підкреслював складність індивідуального підходу до дітей. Він вважав, що в процесі виховання й навчання необхідно орієнтуватися на позитивні якості дитини - це головна точка опори в загальній системі виховання й в індивідуальному підході до дітей. Тому у кожної дитини, перш за все, потрібно виявити позитивні сторони характеру її вчинків і на цій основі укріплювати в неї віру у власні сили і можливості. [13]

Величезна заслуга А.С. Макаренка полягає в тому, що він не тільки обґрунтував, але і фактично здійснив в своїй практичній діяльності основні положення індивідуального підходу до дітей. Розвиток індивідуальності А.С. Макаренко пов'язував не тільки з особливостями людини, але з її темпераментом, з рисами вдачі.

Цілі індивідуального виховання полягають у визначенні й розвитку особистих здібностей і направленостей в галузі не тільки знання, але й характеру. Методологічне обґрунтування і теоретичні положення в працях А.С. Макаренка, є результативними для подальшого розвитку в педагогіці проблеми щодо індивідуального підходу до дітей. Розкривши сутність індивідуального підходу у вихованні, встановивши його зв'язок з життям, він обґрунтував положення про те, що методи індивідуального підходу в процесі виховання й навчання залежать від загальної мети і завдань виховання, обліку вікових та індивідуальних особливостей і характеру діяльності дитини.

Індивідуальний підхід до дітей здійснювався ним у плані проектування кращих якостей особистості, а не тільки як процес перевиховання і виправлення недоліків.

Проблема індивідуального підходу до дітей одержала всебічний розвиток у практичному досвіді й в педагогічному вченні В.А. Сухомлинського. Він підкреслював важливість розвитку індивідуальної своєрідності особистості дитини. [14]

Психологи О.В. Запорожец, А.Н. Леонтьєв, А.А. Люблінська, Д.Б. Эльконін та інші займалися проблемою індивідуального підходу у зв'язку з рішенням завдань формування особистості. [13]

Науковими дослідженнями доведено, що існує пряма залежність між фізичним, розумовим і естетичним розвитком людини.

Фізичне виховання тісно пов'язане з вдосконаленням органів чуття, зору, слуху, що в свою чергу має глибокий вплив на розумовий розвиток і формування характеру людини.

Фізичне виховання тісно пов'язане з трудовим і естетичним вихованням дитини. Активність у трудовій діяльності багато в чому залежить і від стану її здоров'я, і навпаки.

Ігри також сприяють розвитку й зміцненню таких його естетичних якостей, як воля, дисциплінованість, організованість і ін. Не можна не відмінити також зв'язки фізичного виховання з естетичним. Все, що є здоровим в широкому сенсі слова, є і прекрасним. Красиве тіло, спритні рухи, правильна постава, хода - все це ознаки здоров'я й наслідок правильного фізичного виховання.

Здійснення індивідуального підходу до дітей під час усіх видів їхньої діяльності необхідно розглядати як певну взаємозв'язану систему. Першою ланкою цієї системи є вивчення особливостей кожної дитини й індивідуальний підхід у фізичному вихованні. Знання фізичного стану й розвитку дітей має дуже велике значення при проведенні процедур загартування, які повинні здійснюватися систематично, на строго індивідуальній основі.

В процесі правильного фізичного виховання за умови індивідуального підходу до кожної дитини у всіх дітей прокидається інтерес до виконання культурно-гігієнічних навичок, до прогулянок на свіжому повітрі, заняттям фізкультурою. Таким чином, фізичне виховання забезпечує охорону й зміцнення здоров'я, розвитку рухових умінь, культурно-гігієнічних навичок, гартування організму, любов до чистоти, охайності, привчає дитину до режиму, підвищує працездатність, знижує стомленість. [13]

1.2 Облік індивідуальних особливостей у різні вікові періоди

Перехід дитини у шкільний вік пов'язаний з рішучими змінами в її діяльності, спілкуванні, відношенні з іншими людьми. [11]

Провідною діяльністю стає навчання, змінюється устрій життя, з'являються нові обов'язки, новими стають і відносини дитини з тими, хто її оточує. У біологічному відношенні молодші школярі переживають період другого округлення: у них в порівнянні з попереднім віком сповільнюється зростання і помітно збільшується вага; скелет піддається окостенінню, але цей процес ще не завершується. Йде інтенсивний розвиток м'язової системи. З розвитком дрібних м'язів кисті з'являється здатність виконувати тонкі рухи, завдяки чому дитина опановує навички швидкого письма. У молодшому шкільному віці удосконалюється нервова система, інтенсивно розвиваються функції великих півкуль головного мозку, посилюється аналітична і синтетична функції кори. Швидко розвивається психіка дитини. Змінюється взаємовідношення процесів збудження й гальмування. Підвищується точність роботи органів чуття.

Становлення особистості маленького школяра відбувається під впливом нових відносин з дорослими й однолітками, нового виду діяльності й спілкування.

Початкова школа повинна включати своїх вихованців під час організації посильної для них продуктивної праці, значення якої формування соціальних якостей особистості ні з чим не зрівняно.

Середній шкільний вік (від 11-12 до 15 років) - перехідний від дитинства до юності. Він співпадає з навчанням у школі другого ступеня (V-IX) класи і характеризується загальним підйомом життєдіяльності й глибокою перебудовою всього організму. Спостерігається посилене зростання тіла в довжину. Продовжується процес окостеніння скелета, кістки набувають пружності й твердості. Значно зростає сила м'язів. Розвиток внутрішніх органів нерівномірний, зростання кровоносних судин відстає від зростання серця, що призводить до порушення ритму його діяльності й почастішанню серцебиття. Легеневий апарат підлітка розвивається недостатньо швидко. Дихання підлітка прискорене. Нерівномірність фізичного розвитку дітей середнього шкільного віку робить вплив на їхню поведінку.

Характерна особливість підліткового віку - статеве дозрівання організму. Статеве дозрівання вносить серйозні зміни в життєдіяльність організму, порушує внутрішню рівновагу, вносить нові переживання.

У підлітковому віці продовжується розвиток нервової системи. Зростає роль свідомості. Поліпшується контроль кори головного мозку над інстинктами і емоціями. Проте процеси збудження все ще переважають над процесами гальмування, тому для підлітків характерна підвищена збудливість. Сприйняття підлітка більш цілеспрямовано, планомірно й організовано, чим сприйняття молодшого школяра. Характерна межа уваги учнів середнього шкільного віку - це специфічна вибірковість.

У підлітковому віці відбуваються істотні зрушення в розумовій діяльності. Мислення стає більш систематизованим, послідовним, зрілим. Розвиток мислення відбувається в нерозривному зв'язку зі зміною мови підлітка. В них помітна тенденція до правильних визначень, логічних обґрунтувань, доказових міркувань. У підлітковому віці йде інтенсивне етичне і соціальне формування особистості. Залежно від того, якого естетичного досвіду набуває підліток, складатиметься його особа. Педагогам потрібно естетично осмислити особливості розвитку й поведінки сучасного підлітка, уміти поставити себе на його місце в складні й суперечливі умови реального життя.

У старшому шкільному віці в основних рисах завершується фізичний розвиток людини: закінчується зростання й окостеніння скелету, збільшується м'язова сила, хлоп'ята витримують великі рухові навантаження. Встановлюється кров'яний тиск, ритмічніше працюють залози внутрішньої секреції. У старшому шкільному віці закінчується перший період статевого дозрівання. Посилена діяльність щитовидної залози, що викликає у підлітка підвищену збудливість, значно послаблюється. Продовжується функціональний розвиток головного мозку й його вищого відділу - кори великих півкуль. Йде загальне дозрівання організму.

Юнацький вік - це період вироблення світогляду, переконань, життєвого самовизначення і самоствердження, бурхливого зростання самосвідомості, активного осмислення майбутнього. У старшокласників яскраво виражене виборче відношення до предметів.

Таким чином, розвиток і формування дитини проходить ряд етапів, кожний з яких характеризується своїми особливостями й закономірностями. Педагог успішно виконує завдання фізичного виховання, освіти, навчання, якщо його діяльність заснована на глибокому розумінні вікових етапів розвитку людини; на баченні її внутрішнього світу.

Критеріями вікового розвитку є анатомічні, фізіологічні, психологічні, педагогічні й фізичні показники стану організму. [17]

При вивченні індивідуальних особливостей дітей слід звертати увагу на вивчення їхнього фізичного стану й здоров'я, від яких багато в чому залежить їхня увага на уроці, під час занять і загальна працездатність.

Потрібно знати раніше перенесені учнем захворювання, хвороби, що важко відобразилися на його здоров'ї, хронічні, стан зору і склад нервової системи. Все це допомагатиме правильно дозувати фізичні навантаження, а також позначається на участі в різних спортивно-масових заходах.

Таким чином, тільки глибоке вивчення й знання особливостей розвитку кожної дитини створює умову для успішного обліку цих особливостей у процесі фізичного навчання і виховання.

2. Методика проведення занять з урахуванням індивідуального підходу

2.1 Принцип доступності в індивідуальному підході виховання школярів

При індивідуальному підході дуже допомагає використання принципу доступності. [15]

Природа індивідуальних особливостей обумовлена:

а) біологічними причинами (вік, стать, генетичне обумовлені особливості, працездатність тощо);

б) соціальними причинами (сім'я, школа, оточення);

в) психічними процесами (сприйняття, пам'ять, мислення, воля, характер, схильності);

г) фізичним розвитком.

Індивідуальний темп навчання - природно задана властивість, обумовлена швидкістю утворення тимчасових зв'язків у ЦНС, яка в різних дітей неоднакова, тому їм необхідний різний час та різна кількість повторень для засвоєння знань, формування рухових умінь і навичок.

У роботі з дітьми велике значення має хороше знання вчителем індивідуальних особливостей своїх учнів, оскільки в кожному класі є уважні, які вчаться, й розсіяні, активні й пасивні, такі, що цікавляться фізичною культурою й що відносяться до уроків без особливого інтересу.

Вчитель повинен добре знати стан здоров'я й фізичного розвитку кожного учня. Для цього він знайомиться з даними, які є в особистій справі учня, й з результатами останнього медичного огляду. Дуже багато що дає вчителю ознайомлення з домашніми умовами дітей, а також особистий контакт з батьками. Все це доповнюється уважним спостереженням за дітьми в процесі навчально-виховної роботи.

У кожному класі є діти, які відрізняються за фізичною підготовленістю від більшості своїх однокласників. Одні з них відстають, інші, навпаки, дають високі показники при виконанні фізичних вправ.

Діти, що відстають за своїми показниками в фізичній культурі, часто соромляться і, не бажаючи виявити перед товаришами відставання в своєму фізичному розвитку, неохоче виконують вправи або зовсім утримуються від їхнього виконання. У цих випадках вчитель спокійним тоном підбадьорює тих, що займаються, іноді полегшує умови виконання вправ, прагне вселити в них надію й упевненість, кажучи, що їхнє відставання тимчасове, що вони наздоженуть своїх товаришів, особливо якщо займатимуться додатково в позаурочний час. Для таких учнів вчитель не створює на уроці ніякої особливого оточення, не зупиняє на них увагу класу, а працює з ними індивідуально.

Також потребують індивідуального підходу й діти, що мають хорошу підготовку. На уроці вони іноді обтяжуються легкістю вправ, які проводяться зі всіма учнями. Тому виконують їх недбало й неохоче. У цих випадках до таких учнів необхідно пред'являти підвищені вимоги при виконанні завдань і частково ускладнювати вправи. Крім того, щоб підняти активність таких учнів, їм слід доручати надання допомоги своїм товаришам і залучати їх до показу вправ. Проте в будь-яких умовах вчитель не виділяє таких учнів.

Нерідко зустрічаються діти, які невпевнено роблять вправи, що вимагають рішучості і сміливості. Частіше за все це буває при виконанні вправ у рівновазі, при стрибках із висоти й у висоту (особливо через планку), а також під час спуску з гори на лижах. Це пояснюється відсутністю у них упевненості в своїх силах, страху впасти або невдало зробити вправу. Щоб усунути це, треба робити вправи в полегшених умовах (менша висота снаряду, полегшений схил), з допомогою і страховкою. Наприклад, при виконанні вправ в рівновазі вчитель може зменшити висоту колоди або підтримувати учня за руку під час руху його по колоді; при стрибках у висоту опустити планку або замість планки повісити мотузочок. Звичайно така допомога надає позитивну дію і дає більший ефект, ніж безапеляційна вимогливість виконання вправи.

Іноді зустрічаються діти, які не виявляють цікавості до фізичної культури, неохоче займаються, а у фізичному розвитку не відрізняються від більшості однокласників. Тут вчитель перш за все прагне виявити причини подібних явищ (у бесіді з учнем, його товаришами і батьками), прагне виховати інтерес учня до фізкультури, дає йому окремі доручення з навчальної або позакласної роботі.

При індивідуальному підході до дітей треба обов'язково враховувати стан їхнього здоров'я. [7]

Практика роботи показує, що дітей, віднесених до спеціальної медичної групи в школі, буває дуже мало. Там, де організовуються окремі заняття для таких дітей, їх звільняють від занять фізичними вправами в класі і вони знаходяться під регулярним спостереженням медичного персоналу школи.

Діти, віднесені до підготовчої групи, займаються разом зі всіма дітьми. Проте вчитель зобов'язаний особливо уважно підходити до підбору вправ і дозування. У кожному конкретному випадку вчитель застосовує певні засоби для залучення вправ, що таких вчаться до виконання, і до участі в іграх або, навпаки, вживає заходи з обмеження їх в заняттях. Наприклад, якщо учень віднесений до підготовчої групи в результаті перенесеного захворювання і організм його ще недостатньо окріпнув, то такого учня слід обмежувати у виконанні фізичних вправ і ігор, особливо таких, які дають значне навантаження на організм. Якщо ж учень віднесений до підготовчої групи через слабкий фізичний розвиток, то такого учня треба постійно привертати до систематичних занять фізичними вправами й іграми. Проте і в цьому випадку необхідні помірні навантаження, з якими організм учнів мі и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.